До семантики паронімів і псевдосинонімів

Обговорення словників, статті про словники, словникарство

Модератор: Анатолій

Відповісти
Max
Повідомлень: 165
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

До семантики паронімів і псевдосинонімів

Повідомлення Max »

http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/V ... ulenko.pdf

Вісник КНЛУ. – Серія „Філологія”. – К. : Видавн. центр КНЛУ, 2011. – Т. 14, № 2. – С. 31–46

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ПАРОНІМІВ І ПСЕВДОСИНОНІМІВ
У НАУКОВОМУ СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ВАКУЛЕНКО М. О.

Розмежування формально чи семантично подібних (але не взаємозамінних) терміноодиниць, тобто термінів-паронімів і термінів-псевдосинонімів, для наукової мови є значно важливішим завданням, аніж для загальнолітературної. Це пов’язано з тим, що у разі неправильного використання загальновживаного пароніма чи псевдосиноніма виникає, як правило, мінімальне спотворення змісту висловлювання і йдеться лише про стилістичну неточність. У фаховій мові така “стилістична неточність” зумовлює встановлення некоректних семантико-поняттєвих відношень і значну деформацію висловлювання, що нерідко призводить до незворотної втрати наукової інформації.
Виникнення псевдосинонімії у галузевих терміносистемах має кілька причин: а) відносна синонімічність відповідних одиниць у загальнолітературній мові; б) наявність кількох спільних основних сем, що зумовлює псевдосинонімію як у науковій, так і в загальнолітературній мові; в) накладання значення відповідної одиниці у близькоспорідненій мові (як правило, російсько- чи польсько-українська інтерференція).
У більшості пар термінів значеннєві відмінності нівелюються за рахунок синонімічності цих лексем у загальнолітературній мові.
Так, поза науковим текстом прикметники сталий – постійний виступають синонімами і тлумачаться один через одного: “Сталий, а, е. 1. Який не змінюється, зберігає той самий склад, розмір, однакову форму, величину і т. ін.; незмінний, постійний”; “Постійний, а, е. 1. <…> безперервний, безупинний. <…> // Завжди наявний <…> // Який раз у раз настає, відбувається, виявляється тощо. 2. Який не змінюється, зберігає свій склад, розмір, однакову форму, величину тощо; сталий, незмінний” [17]. Спираючись на наведені тлумачення, можна зробити висновок, що підставою для синонімічності аналізованих одиниць є сема ‘незмінний’, присутня в обох випадках. Втім, у точних (зокрема, природничих) науках ці слова не взаємозамінні і їхні значення чітко розрізняються. Сталий (англ. constant, stable) – це такий, що не змінюється в часі чи просторі; незмінний. Постійний (англ. continuous, permanent) – наявний регулярно (безперервний) або періодично. Тому струм, напруга – сталі (тобто незмінні), але не постійні. Особливості термінологічного вживання цих лексем яскраво ілюструє таке речення: У відкритих системах можливі стаціонарні стани зі сталою (тобто незмінною) ентропією під час постійного (тобто безперервного, повсякчасного) виробляння ентропії. З огляду на це, некоректно зазначати: “Стала величина, мат. – те саме, що Постійна величина”, як це подано у відповідній статті СУМу.
Аналогічна ситуація і з парою зворотний – обернений. Означування першого терміна здійснено за допомогою другого: “Зворотний, а, е. 2. Обернений у протилежний бік (про напрям руху). // Який рухається у протилежному напрямі відносно руху кого-, чого-небудь; зустрічний. // Протилежний попередньому; обернений (про порядок чого-небудь, розвиток процесу, дії, явища і т. ін.)” [17]. Синонімічні відношення між лексемами зумовлені наявністю в обох випадках семи ‘протилежний’, оскільки “Обернений, а, е. 2. у знач. прикм., спец. Який має протилежний чому-небудь або змінений порівняно із звичайним напрямок, вигляд і т. ін.; інверсійний. 3. у знач. прикм., спец. Такий, при якому перетворення одного викликає перетворення іншого з протилежним результатом (збільшення, зменшення і т. ін.)” [17]. Водночас у науковому тексті ці терміни не взаємозамінні. Прикметник зворотний (англ. back(ward), reverse, return, opposite) у своєму первісному (математичному) значенні – це ‘такий, що зумовлений осьовою симетрією чи симетрією відносно площини або зміною напрямку часу на протилежний’. Сума прямого та зворотного дорівнює нулеві. У природничих науках семантика цієї лексеми дещо ширша: “Зворотний, а, е. Який спрямований або веде назад до вихідного пункту (про дорогу, шлях, курс, рейс і т. ін.)”; протилежний. Первісна семантика прикметника обернений (англ. inverse, reciprocal) – ‘такий, що зумовлений центральною (точковою) симетрією’. Добуток прямого та оберненого дорівнює одиниці. У природничих науках ця лексема функціонує зі значенням ‘виворітний; доповнювальний; який має інверсію щодо нормального стану’.
Прикметник зворотний, як правило, сполучається з іменниками напрямок, бік, рух, знак, процес тощо, а також тими, які позначають ці поняття: зворотна емісія, зворотна ліквація, зворотна мода, зворотна полярність, зворотне нагнітання, зворотне розсіяння, зворотне рівняння, зворотне узгодження, зворотний аналіз, зворотний осмос, зворотний позитив, зворотний порядок, зворотний струм, зворотна фаза, зворотний відлік. Наприклад: Хімічна рівновага – стан системи, у якій прямі та зворотні реакції протікають з однаковою швидкістю. Світловий спалах виникає при зворотному переході атома або молекули зі збудженого стану в нормальний.
Із прикметником обернений поєднуються іменники величина, явище, ефект, задача і под.: обернена відповідність, обернена решітка, обернена теорема, обернена функція, обернене зображення, обернене перетворення, обернене число, обернений діод, обернений логарифм, обернений спектр. Наприклад: Питомий об’єм – величина, обернена густині. Зона Бріллюена – комірка оберненої решітки кристала, що містить усі трансляційно нееквівалентні точки.
Значеннєві розбіжності цих термінів яскраво простежуються на прикладі понять зворотний опір, тобто опір у зворотному напрямку, і обернена опору величина, тобто провідність.
Окрім відмінностей на семантичному рівні, прикметники зворотний – обернений різняться керуванням. Якщо у другому випадку воно безприйменникове, то перша лексема вимагає після себе прийменника до: Перенесення фізичної величини відбувається в напрямку, зворотному до її градієнта. В оптиці та спектроскопії хвильовим числом часто називають величину, обернену довжині хвилі.
У парі відбивання – відображення обидві одиниці належать до загальновживаних і позначають, передусім, дію або стан за значенням дієслів відбивати і відображати. У словнику відповідні дієслова трактуються як синоніми, а їхні дефініції побудовані на взаємотлумаченні: “Відображати, аю, аєш, недок. 2. Те саме, що віддзеркалювати; відбивати”, “Відбивати, аю, аєш, недок. 10. фіз. <…> // Віддзеркалювати кого , що небудь на гладкій поверхні. <…> 14. <…> // Відображати, виражати”. У термінолексиці псевдосинонімічність аналізованих дієслів заснована на семі ‘віддзеркалювати’, яка присутня в обох словникових дефініціях. Водночас необхідно чітко розрізняти суто термінологічні та загальнолітературні значення похідних іменників, оскільки у першому випадку, на відміну від другого, лексеми відбвання і віддзеркалення позначають різні процеси та їх наслідки і не є взаємозамінними. Додатковим чинником псевдосинонімізації цих одиниць є, очевидно, російський термін отражение, семантика якого покриває значення обох українських лексем. Отже, термін відображення (англ. mapping; inversion) вживають на позначення правила, за яким кожному елементові деякої заданої множини відповідає певний елемент іншої заданої множини, або певного розташування деяких об’єктів, способу їх зображення: конформне відображення; дзеркальне відображення координат тощо. Наприклад: Конформне відображення – взаємнооднозначне відображення областей n-вимірного евклідового простору, що зберігає кути між кривими [8, с. 78]. Дзеркальне відображення змінює хіральність об'єкта, перетворюючи його з правого на лівий і навпаки [8, с. 29]. Натомість термін відбивання (англ. reflection, pull-out) має значення ‘відкидання у протилежному напрямку’ і стосується руху хвиль, частинок або тіл: кут відбивання, коефіцієнт відбивання, відбивання кульки. Наприклад: При падінні світлового току на поверхню тіла можна спостерігати явища відбивання і заламу.
У парі здатність – спроможність обидва іменники позначають властивість за значенням здатний і спроможний відповідно, а лексеми спроможність і спроможний тлумачаться за допомогою слова здатність: “Спроможність, ності, ж. 2. Здатність до здійснення чого-небудь”; “Спроможний, а, е. Який має здатність виконувати, здійснювати, робити і т. ін. що небудь”. Поза термінолексиконом аналізовані іменники перебувають у синонімічних відношеннях на підставі семи ‘можливість’, яка присутня у значеннях обох одиниць: “Спроможність, ності, ж. 3. Наявність умов, сприятливих для чого-небудь, обставин, які допомагають чомусь; можливість” і “Здатність, ності, ж. 1. Властивість за знач. здатний 1”; “Здатний, а, е. <…> Який може, має можливості здійснити що-небудь” [17]. Втім, у своєму термінологічному значенні лексема здатність вживається на позначення якісної характеристики об’єкта; властивість. Натомість спроможність – це кількісна характеристика, що піддається вимірюванню; можливість, потужність. Тому, коли йдеться про обсяг, міру та інші кількісні характеристики об’єкта, необхідно використовувати термін спроможність: купівельна спроможність, пропускна спроможність, роздільна спроможність тощо. Наприклад: Пропускна спроможність каналу зв’язку – найбільша кількість інформації, що передається по каналу зв’язку за одиницю часу. Роздільна спроможність пристрою визначає якість отриманого зображення. Якщо ж вказують на властивості об’єкта, вживають термін здатність: здатність зберігати форму, здатність існувати. Наприклад: Газопроникність – здатність конденсованих тіл пропускати газові потоки в процесі газопроникнення [8, с. 90]. Основна і найважливіша особливість процесу горіння – здатність поширюватися в просторі [8, с. 112].
Іменники густина – щільність функціонують переважно у науковій лексиці, тому вкрай необхідно подавати термінологічно правильні тлумачення цих одиниць навіть у загальномовних словниках. Втім, судячи з відповідних вокабул, відбувається сплутування цих лексем. Так, СУМ подає таке означення терміна щільність: “Щільність, ності, ж. 2. спец. Відношення маси тіла до його об’єму” [17]. Але ця дефініція хибна, оскільки відношення маси тіла до його об’єму – це густина. З огляду на це, недостатньо точним є і тлумачення терміна густина: “Густина, и, ж. 2. фіз. Маса тіла, що міститься в одиниці його об’єму” [17]. Як наслідок, відбувається викривлення предметно-поняттєвих і семантико-поняттєвих відношень, що негативно впливає на відповідну субмову зокрема і на терміносистему загалом. Отже, густина (англ. specific weight, density, gravity) – це питома вага субстанції; явище неперервне: густина речовини (води / газу / повітря), густина енергії, густина заряду, густина електрона, густина ймовірності, густина ядерної матерії, густина електричного струму, відносна густина, спектральна густина теплового випромінювання. Наприклад: Оптична густина – відносна характеристика здатності тіла до заламу світла. Натомість щільність (англ. tightness, compactness) – це характеристика прилягання об’єктів один до одного, яка визначається розміром проміжків між поверхнями, що прилягають; явище дискретне: щільність прилягання, щільність упакування, щільність силових ліній, щільність рівнів, щільність станів. Наприклад: Щільність силових ліній характеризує інтенсивність (величину) силового поля [8, с. 291]. Кулонівський потенціал змінює щільність станів поблизу кожної граничної енергії [9, с. 48]. У такому самому значенні термін щільність вживається і поза природничою терміносистемою: щільність даних – кількість знаків даних, які зберігаються на одиниці довжини, площі або об’єму.
Лексеми течія і плин у загальнолітературній мові частовживані й перебувають у синонімічних відношеннях, про що свідчать відповідні словникові дефініції: “Течія, ї, ж. 1. Рух води в річці від верхів’я до гирла; плин. <…> // Напрям потоку води в річці від верхів’я до гирла. <…> 3. у сполуч. зі сл. час, рідко. Перебіг, плин часу. <…> 4. Маса води, що рухається в річці, струмкові тощо”; “Плин, у, ч. 2. Маса води, потік, що рухається в якому-небудь напрямку” [17]. Наявна в обох випадках сема ‘маса води, що рухається’ зумовлює синонімічність цих одиниць. Більшість із поданих у словнику тлумачень назагал коректні, зокрема і для галузевих терміносистем (окрім синонімічності цих лексем), але не розкривають суті означуваних понять. У науковій мові розрізнення цих термінів має принципове значення. Окрім того, відповідні словникові означення безпідставно деталізовані. Наприклад, такі значення лексеми течія, як “4. Маса води, що рухається в річці, струмкові тощо. <…> // Маса води в морях і океанах, що рухається в певному напрямку. <…> // Рідина, що струмує, тече в певному напрямку. <…> 7. Маса повітря, що рухається в якомусь напрямку” [17] доцільно не лише об’єднати, але й означити простіше та лаконічніше. Отже, течія (англ. flow, current, stream, flux, fluxion) – це напрямлений рух рідини чи газу: течія ріки, повітряна течія. Плин (англ. yielding, fluid property) – це рух речовини в цілому; наявність або відсутність напрямку у такому разі несуттєва (зазвичай напрямку як такого не існує). Тому, якщо йдеться про загальну здатність об’єкта текти, доцільно використовувати іменник плин (швидкоплинний процес, область плину, просторовий плин, ), у т. ч. і в переносному значенні – ‘проминання’: плин часу, плин думок тощо. Звідси ж і абстрактне плинність: границя плинності, плинність кадрів тощо. З огляду на це, рос. термін сверхтекучий правильно перекладати як надплинний (англ. superfluid): напр., надплинний гелій.
У парі область – ділянка обидві лексеми є загально і широковживаними з деякою перевагою на користь другої з них, у зв’язку з маркованістю лексеми область як географічного терміна у значенні ‘адміністративно-територіальна одиниця’, а також багатозначності рос. область, що покриває семантику укр. ділянка, область, зона, галузь. Відтак словникове тлумачення лексеми область не містить інших термінологічних значень цієї одиниці, крім географічного: “Область, і, ж. 1. Частина країни, державної території. <…> 2. Адміністративно-територіальна одиниця. <…> 3. з означ. Район, у якому поширені певні явища” [17]. Втім, у галузевих терміносистемах, зокрема у субмові математики й фізики, термін область має високу частоту використання і означає ‘цілісний чи розірваний скінченний або нескінченний простір, як правило, з нечітко окресленими межами, де поширене якесь явище або закономірність’: відкрита область, довгохвильова / короткохвильова область, область атмосфери, область Всесвіту, область водню, область значення, область поля, область спектру, область довжини хвилі, область визначення функції, область високого / низького тиску. Наприклад: На основі закону збереження механічної енергії можна з’ясувати, якою є область можливих конфігурацій консервативної системи [7, с. 42]. Таким чином, третє словникове тлумачення лексеми область є термінологічно коректним, але є занадто абстрактним і тому не розкриває суті поняття. Натомість термінологічне означення не суперечить розумінню області як адміністративно-територіальної одиниці, адже етимологічно область (< объ + власть) – це ‘влада’, тобто йдеться про сферу поширення владних повноважень на певній, не завжди чітко окресленій, території, а префікс об має значення ‘навколо’, що ілюструють такі слова, як обводити, обгортати, облягати, обмітати, обсідати, обступати та ін. До того ж, суто термінологічне значення лексеми область, не засвідчене жодним іншим доступним лексикографічним джерелом, подає “Словник церковнослов’янської та російської мови” 1847 року: “Область. 4. гірн. сукупність декількох гірських формацій, які зближуються між собою походженням”. Серед усіх відомих словникових дефініцій терміна область це тлумачення є термінологічно найкоректнішим, хоч і недостатньо вичерпним, оскільки стосується тільки гірничої галузі.
Псевдосинонімічність лексем ділянка та область пов’язана із присутністю в обох випадках семи ‘частина чого-небудь’. Водночас існує низка підстав для розмежування цих термінів і відповідних понять у науковій мові. Так, ділянка – це скінченний цілісний простір з чіткими межами: спадна / висхідна ділянка, ділянка лінії, ділянка намагніченості тощо. Наприклад: Робота A, виконувана силою F на скінченній ділянці траєкторії L точки її прикладання, дорівнює алгебраїчній сумі робіт на всіх малих частинах цієї ділянки [7, с. 33]. Феромагнітні ділянки – макроскопічні ділянки об’єму феромагнітного кристала з однорідною самовільною намагніченістю, на які розбивається такий кристал при температурах нижче точки Кюрі [8, с. 148].
Отже, диференціація термінів область і ділянка відбувається за параметрами ‘чіткість меж’, ‘цілісність’, ‘скінченність’, наявність яких обов’язкова для другого терміна: Гравітаційне поле в обмеженій ділянці простору фізично еквівалентне (рівноцінне) “полю сил інерції” у відповідним чином вибраній неінерційній системі відліку [7, с. 100]. Якщо ж наголос робиться на підвладності якогось простору певній закономірності чи явищу, необхідно вживати термін область: Таке виключення гравітаційного поля можна здійснити лише локально, тобто для малої області простору, у межах якої це поле можна вважати однорідним [йдеться про поширення однорідності у просторі – М. В.]. Таке розуміння аналізованих лексем варто поширити на загальнолітературну мову: наприклад, вилучити зі словниковї статті ділянка другу дефініцію – “Ділянка, и, ж. 2. перен. Галузь, сфера якої-небудь діяльності” – оскільки тут реалізується переносне значення лексеми область.
У парі збірка – складання обидві лексеми утворені від дієслів-синонімів збирати і складати, що зумовлює часткове перенесення синонімічних відношень і на деривати. Водночас у загальнолітературній мові лексему збірка можна назвати маркованою, з огляду на домінування у змістовій структурі цього іменника семи ‘книжка, яка містить у собі дібрані за певним принципом твори одного або кількох авторів’. Відтак у галузевих терміносистемах виникають певні складнощі при перекладі російських термінів заводская сборка, сборка автомобиля і под. та називанні відповідного поняття в українській мові. Оскільки йдеться насамперед про наслідок чи результат збирання / складання чого-небудь, необхідно з’ясувати, яке з відповідних твірних дієслів точніше відображає це поняття. Проаналізувавши словникові тлумачення лексем збирати і складати, можна виявити низку спільних для обох дієслів сем і квантів значення, зокрема: “Складати, аю, аєш, недок. 2. З’єднуючи окремі частини, одержувати щось ціле (про механізми, машини і т. ін.)”, “Збирати, аю, аєш, недок. 5. З’єднуючи окремі частини, складати машини, механізми і т. ін.” [17]. Таким чином, обидва дієслова можна використати на позначення технічного процесу, результатом якого є цілісна конструкція, модель або механізм. Водночас доцільно врахувати й решту дієслівних значень, які більшою чи меншою мірою впливатимуть на семантику лексеми, що позначатиме результат збирання / складання. Зокрема, віддаленими від необхідного термінологічного є такі значення дієслова складати, як ‘розміщувати що небудь у певному порядку; збирати докупи що небудь розкладене, розкидане і т. ін.’ (складати іграшки, речі) ‘проходити перевірку знань, уміння що небудь робити’ (складати іспит), ‘створювати літературний, музичний твір’ (складати вірші), ‘надавати певного положення рукам, ногам’ (складати в молитві руки), ‘робити запаси чого небудь’, ‘утворювати, становити що-небудь’, ‘бути складовою частиною’, ‘з’єднуючи літери, утворювати слова’, ‘друк. набирати з друкарських літер який-небудь текст’. Єдиним відносно близьким є значення ‘відбираючи і розташовуючи певним чином матеріал, створювати що небудь ціле’, але його вживають лише, якщо ідеться про словник, збірник і под. Віддаляють від необхідного значення дієслово складати також конструкції складати повноваження ‘скасовувати повноваження’, сидіти склавши руки ‘нічого не робити’. Окрім того, дієслово складати з низкою іменників утворює конструкції зі значенням дії, названої іменником: складати присягу ‘присягати’, складати уявлення ‘уявляти’, складати присуд ‘засуджувати’ тощо. У зв’язку з тим, що цю властивість має і похідний іменник, може виникнути небажана семантична інтерференція: якщо складання подяки – це ‘дякування’, складання ціни ‘оцінювання’, у такому разі термін складання автомобіля повинен мати аналогічний відповідник.
Натомість дієслово збирати, окрім віддалених, має досить точні значення, а саме: ‘поступово приєднувати, складати що небудь одне до одного, частину до частини’ і ‘відбирати потрібні предмети з поміж інших’. Це цілком відображає суть відповідного технічного процесу. Термінологічно дотичними є також семи ‘робити необхідні приготування’, ‘об’єднувати кого , що небудь’, ‘брати що небудь з різних місць’.
Якщо у випадку дієслова складати значення низки дієслівно-іменних конструкцій знижувало імовірність термінологізації похідного іменника, то деякі поєднання лексеми збирати, навпаки, містять бажані семантичні асоціації. До таких належить словосполучення збирати плоди, яке означає не стільки ‘знімати плоди (з дерева)’, скільки ‘отримувати плоди унаслідок певних дій’. У цьому випадку термін збирати машину додатково отримує аналогічну конотацію, що позитивно впливає на становлення термінологічного значення відповідного дієслова.
Також необхідно врахувати, що у результаті збирання розрізнені частини конструкції, моделі чи механізму не просто утворюють цілість, але й набувають здатності виконувати певні функції, а внаслідок протилежного процесу об’єкт повинен втратити функціональність і / або цілість. Отже, не менш важливим є наявність семантично коректного антоніма. У парі розкладати ‘класти; розміщувати; розподіляти’ – розбирати ‘роз’єднувати, розділяти на частини; порушувати цілісність якої небудь споруди, руйнувати, розкладаючи її на окремі частини’ очевидною є перевага другого дієслова.
Отже, з усього вищезазначеного випливає, що дієслово збирати найкраще підходить для утворення похідного іменника зі значенням ‘створення цілісної конструкції, механізму чи моделі з розрізнених частин’. Відповідне дієслово утворює два деривати – збірка і збирання. Семантика кожної з цих одиниць має власну специфіку, зокрема розрізнення цих іменників можна здійснити, протиставивиши кванти їхніх значень, а саме: квант ‘явище’ в іменнику збірка і квант ‘процес’ в іменнику збирання. З огляду на це, термін збірка є найточнішим, оскільки йдеться про явище створення цілісної конструкції, механізму чи моделі з розрізнених частин: автоматична збірка, заводська збірка, критична збірка, збірка автомобіля тощо. Галузевим синонімом іменника збірка є термін монтаж ‘добір і з’єднання окремих частин у ціле’: монтаж радіосхеми, монтаж електромережі, музичний / фотографічний монтаж. Водночас, якщо необхідно зробити наголос на процесуальності, варто вживати терміни збирання чи монтування.
У парі термінів олива – мастило відповідні одиниці перебувають у штучно зумовлених псевдосинонімічних відношеннях. Це пов’язано з намаганнями розширити семантику першого іменника, як це зроблено у стандарті „Нафтопродукти. Терміни та визначення”, пункт 4. 13 [ДСТУ 3437–96]. Водночас ще у СУМі зазначено: “Олива, и, ж. 3. заст., рідко. Мастило” [17]. Якщо ж відроджувати застарілі значення, то варто звернути увагу на те, що “Олія, ї, ж. 3. заст. Мастило”. Натомість термін мастило має тільки одне значення – ‘тех. жирова речовина для змащування поверхонь тертя механізмів і деталей машин’. Все це вказує на недоцільність використання лексем олива чи олія замість терміна мастило. Також хибним є розширення семантики слова масло, яке полягає у наданні цій лексемі двох непритаманних їй значень: “Масло, а, с. 2. спец. Жирова речовина, яку видобувають із мінеральних речовин. <…> 3. техн. Те саме, що мастило”. Безсумнівно, ці тлумачення виникли під впливом російської мови, де слово масло покриває семантику українських лексем масло, олія і мастило. Відтак усі зазначені лексеми необхідно вживати коректно, не спотворюючи їхньої семантики. Отже, олива – це 1) ‘вічнозелена субтропічна рослина родини маслинових з їстівними плодами, з яких одержують харчову і технічну олію. // Плід цієї рослини’ і 2) ‘нижчий ґатунок олії, який добувається з плодів цього дерева’. Слово масло слід уживати зі лише у значенні ‘харчовий продукт, який виробляють збиванням вершків або сметани’; олія – ‘рідка жирова речовина, яку отримують з насіння або плодів деяких рослин. // Харчовий продукт, що його добувають з насіння або плодів деяких рослин’: пальмова олія, ароматичні олії тощо.
Коли ж ідеться про речовини, що мають здатність мастити, в т. ч. і ті, які отримують у результаті переробки нафти, необхідно використовувати термін мастило: купоросне мастило, трансформаторне мастило, солярне мастило, мінеральне мастило тощо. Наприклад: Трансформаторне мастило – різновид мінерального мастила – отримують з малосірчистої нафти. Мастиловідбивач – пристрій для запобігання міграції пари мастила з мастильного пароструменевого насоса у відгнічуваний простір [8, с. 307].
Донедавна у парі малюнок – рисунок відповідні лексеми розмежовувалися залежно від техніки виконання: коли йшлося про зроблені за допомогою комп’ютера зображення, вживали тільки другий термін. Мотивацією для такого вибору стало те, що комп’ютерне зображення створюється шляхом креслення рисок, у зв’язку з чим відбиток такого типу варто називати рисунком. Втім, вагомих підстав для зазначеного розмежування немає, оскільки малюнок – це передусім ‘зображення предмета на площині’. Псевдосинонімічність цих одиниць пов’язана головним чином зі збігом основних значень пол. rysunok, рос. рисунок та укр. малюнок, унаслідок чого відбувається розмивання семантичних меж українських лексем малюнок і рисунок. Дещо раніше термін рисунок означав ‘креслення’ (рисувальник – це кресляр; СУМ подає його з ремаркою “застаріле”). Окрім того, в сучасній українській мові він є непродуктивним – на відміну від російської та польської, де ця одиниця та її похідні уживаються дуже широко. Натомість укр. малюнок має хорошу словотвірну здатність: маляр, малювати (вималювати, змалювати, намалювати, розмалювати, перемалювати тощо), намальований. Відтак, як у галузевих терміносистемах, так і в загальнолітературній мові, лексему рисунок варто вживати лише у двох значеннях – ‘умовне графічне зображення якогось об’єкта; кресленик’ і ‘обрис, контур’. Якщо ж ідеться про зображення предмета на площині, твір малярства, ілюстрацію, візерунок доцільно послуговуватися терміном малюнок.
У парі термінів вид – вигляд псевдосинонімічність одиниць зумовлена, передусім, українсько-російською інтерференцією, унаслідок чого відбувається змішування значень рос. вид ‘вигляд’ і укр. вид. Втім, з погляду семантики лексеми вид і вигляд в українській мові – цілком різні слова. З огляду на це, недопустимою є додаткова псевдосинонімізація цих одиниць, що відбувається через некоректність поданої у словнику дефініції: “Вид1, у, ч. 1. <…> рідко вигляд, зовнішність”. Лексеми вид і вигляд свого часу справді були синонімами, що засвідчують твори української літератури XVIII ХІХ ст. Відтак у словниковій статті ремарку “рідко” варто змінити на “застаріле”, що відповідатиме дійсності. На сучасному етапі застарілим є і друге словникове тлумачення: “Вид1, у, ч. 2. частина місцевості, яку видно; краєвид”. Це також слід урахувати, оскільки відсутність будь якої ремарки у цьому разі фактично легітимізує наслідки російсько-української інтерференції і порушує межі значень відповідної лексеми. Необхідність чіткого розмежування псевдосинонімів вид і вигляд є актуальним як для загальнолітературної мови, так і для галузевих термінолексиконів. Отже, термін вид (англ. mode, species, type) має такі значення: 1) ‘окрема галузь роботи, заняття, одиниця у шерезі предметів, явищ тощо; різновид, тип’; 2) абстрактна одиниця нижчого рівня, яка об’єднує однорідні предмети, явища тощо і входить до складу вищої одиниці в системі класифікації; 3) лінгв. граматична категорія у слов’янських і деяких інших мовах, яка характеризує завершеність дії. Термін вигляд (англ. view, form, format, structure) означає ‘сукупність зовнішніх ознак, особливостей кого-, чого-небудь; форма, подоба’. Таким чином, є види випромінювань, коливань, енергії тощо, наприклад: Вигин – вид деформації. Натомість рівняння, таблиці, схеми, формулювання і под. мають вигляд. Наприклад: Жоден із основних кольорів не може бути представлений у вигляді суми довільної кількості двох інших.
У парі вартість – ціна обидва іменники, попри належність до економічного термінолексикону, є широковживаними. У цьому випадку активна взаємодія з не термінами зумовлює стирання значеннєвої специфіки цих одиниць і їхню синонімізацію. Про це свідчать відповідні словникові дефініції, в яких ці лексеми тлумачаться одна через одну: “Вартість, тості, ж. 1) Виражена у грошах ціна чого небудь”; “Ціна, и, ж. 1) Вартість товару, виражена в грошових одиницях” [17]. Додатковим чинником, що спричиняє семантичну інтерференцію, є вплив російської мови, де загальновживані лексеми стоимость і цена – взаємозамінні (запитання сколько стоит фактично означає какова цена). Натомість в українській мові розрізнення лексем у парі вартість – ціна відбувається згідно зі значеннями, притаманним їм передусім як економічним термінам. Як правило, загальновживаній лексемі ціна відповідає термін роздрібна ціна, оскільки йдеться про ціну, за якою товари продаються населенню. Тому необхідно знати специфіку поняття роздрібна ціна, яка складається із суми витрат на виробництво і прибутку виробника, витрат і прибутку збутової мережі, податку з обігу і торгової накрутки на користь роздрібної торгівлі [11, с. 256]. Отже, вартість (англ. value, рос. стоимость) – це “1. Втілена й уречевлена в товарі (послузі) абстрактна праця, яка відображає суспільно-виробничі відносини товаровиробників, пов’язаних суспільним поділом праці й розподілом товарів. 2. Виражена в грошах цінність речей (товарів, послуг) або величина суспільних витрат на виробництво товару чи послуги” [11, с. 91], а ціна (англ. price, рос. цена) – це “грошовий вираз вартості товару. Величина ціни прямо пропорційна вартості товару й обернено пропорційна вартості золота” [11, с. 255 256]. Відтак при незмінній вартості товару його ціна може варіюватися, у зв’язку з чим розрізняють державні, закупівельні, оптові та роздрібні ціни. На врахуванні значеннєвої специфіки терміна ціна ґрунтуються поняття ціна попиту і ціна пропозиції, які позначають відповідно найвищу ціну, яку згоден заплатити споживач і найнижчу ціну, за якою згоден реалізувати товар виробник. З цим пов’язана і ціна рівноваги – ціна, за якою продавці згодні запропонувати певну кількість товару, а покупці згодні придбати цю саму кількість за такою самою ціною. Встановлення ж фіксованих цін (за умов державного регулювання) призводить до виникнення надлишку або дефіциту товарів, хоча вартість цих товарів залишається незмінною.
Ще однією парою відносних псевдосинонімів є прикметники жовтогарячий – помаранчевий, перший з яких є терміном живопису, а другий – його дублетом, широковживаним у загальнолітературній мові. Втім, переважання прикметника помаранчевий на позначення кольору викликає деякі застереження. Варто зазначити, що колоративи на зразок бузковий, вишневий, кремовий тощо є похідними, тобто вторинними. Відтак їхній ужиток доцільний у випадку відсутності первинного колоратива або в художній мові. Використання колоративів другого порядку (похідних) має на меті, як правило, актуалізацію зв’язку з забарвленням відповідного предмета, від якого утворена назва кольору, і утворення метафоричних значень. Що ж стосується прикметника помаранчевий, то його основне значення – ‘виготовлений з плодів помаранча’: помаранчевий сік, помаранчеве повидло тощо. У якості кольору він дублює прикметник жовтогарячий ‘жовтий з червонуватим відтінком; оранжевий’. Окрім цього, жовтогарячий – питома лексема. Натомість прикметник помаранчевий (< pomme orange) запозичений з французької мови і буквально означає ‘яблукооранжевий’, тобто дублює синонімічні прикметники оранжевий і жовтогарячий. Отже, з огляду на висловлені вище міркування, варто звузити використання прикметника помаранчевий до його першого словникового значення, а для найменування оранжевого кольору вживати прикметник жовтогарячий.
Намагання „віддалитися” від російської мови призводить до витіснення слова „об’ява” з ужитку. Об’ява (те, що з’явилося) – це письмове повідомлення. З іншого боку, повідомлення голосом – це оголошення.
Сферу вживання слова „жодні” воно ж саме й підказує – це однина: жодного разу, жодна людина тощо. І слід би уникати цього слова, якщо йдеться про множину, і вживати слово „ніякі”. Російську фразу от него одни проблемы перекладаймо як від нього самі проблеми – а не „одні проблеми” (до речі, вираз я остался один дома перекладаємо також без допомоги слова „один”: я лишився сам удома.). А жодних проблем – це так само грамотно, як і одних проблем. Треба брати до уваги зміст виразу, а не відштовхуватися від російського слова.
В українській мові слово „правильний” має значення „істинний, коректний, нехибний”: правильна відповідь, правильні висновки, правильні результати, правильний вибір. А „вірний” – це незрадливий, неухильний: вірна любов, вірний друг, вірний послідовник. Як синонім до „правильний” воно не вживається – на відміну від російської мови, де слово „верный” може вживатися в обох випадках.
Явища синонімії та псевдосинонімії властиві не лише повнозначним словам-термінам. Так, сполучники, які структурують будь-який дискурс, у науковій мові мають деякі особливості порівняно із загальнолітературним ужитком.
У парі сполучників чи – або обидві одиниці вживають при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. Відтак у загальнолітературному вжитку ці сполучники є синонімічними. Проте у науковій мові використання цих сполучників різняться. Зокрема, сполучник чи використовують у разі, якщо за наведених умов усі варіанти однаково придатні. Наприклад, Наявна різниця ходу зводиться до нуля чи до іншого значення, що його вимагає принцип вимірювань. Натомість сполучник або вживають тоді, коли тільки один вибір відповідає кожній із наявних умов. Наприклад, Парагелій і ортогелій є станами атома гелію, що відповідають антипаралельній або паралельній орієнтації спінів обох електронів атома. Розбіжності у використанні цих сполучників у науковій мові мають принципове значення, оскільки неправильний вибір сполучника може спричинити деформацію змісту висловлювання. Специфіку використання яскраво демонструють такі приклади: Якщо умовного спостерігача розмістити в центрі мас Землі чи Сонця, то кажуть відповідно про апекс руху Землі або Сонця. Рівень Фермі у виродженому напівпровіднику розташований або всередині зони провідності чи валентної зони, або в забороненій зоні в безпосередній близькості від країв цих зон. Молекулярні сполуки – хімічно індивідуальні сполуки, що складаються з двох чи більшої кількості молекул, зв’язаних силами міжмолекулярної взаємодії (специфічними або універсальними). Отже, в науковому дискурсі, на відміну від загальнолітературного вжитку, сполучники чи й або не є взаємозамінними.
У парі сполучників щоб – аби останній з них набуває сьогодні значного поширення, яке, втім, не є доцільним. Зокрема, на відміну від польської і чеської мов, де сполучник aby має нейтральне значення, у мові українській усталився інший узус для цього сполучника. Так, іще в доданому до „Енеїди” І. Котляревського (починаючи з 1798 року) українсько-російському словничку аби перекладено як лишь бы [1, с. 45]. Про значеннєву відмінність сполучника аби порівняно зі щоб свідчать і такі стійкі конструкції та фразеологізми, як стук-грюк – аби з рук, хай гірше, аби інше тощо, де він перебуває у зв’язках відносної синонімії зі сполучниками коли б лише, тільки б. Окрім цього, прислівники і займенники з коренем аби- (абияк, абищо, абиде тощо) містять сему ‘будь-який’. Таким чином, з огляду на неусталеність семантики сполучника аби, в науковій, діловій, нейтральній мові варто уживати сполучник щоб.
Псевдосинонімічні зв’язки між терміноелементами можуть бути спричинені й підсилені формальною подібністю відповідних одиниць. Паронімію у термінології спричинюють, як правило, різні суфікси (рідше – префікси) в поєднанні з тим самим коренем: пор., металічний – металевий, колірний – кольоровий, фазний – фазовий, коливний – коливальний. У науковій мові значення цих і подібних слів різняться, у зв’язку з чим такі лексеми не є взаємозамінними. Натомість у більшості віддієслівних іменників різні афікси зумовлюють відносну лексичну синонімію (такі іменники виявляють додаткові відтінки основного значення, але не є тотожними, і з огляду на це, взаємозамінні не в будь-якому контексті): відхил < відхилити / відхиляти / відхилювати – відхилення < відхилити – відхиляння < відхиляти – відхилювання < відхилювати, подовження – видовження, більшання – збільшування, вужчання – звужування.
Розглянемо декілька показових пар.
Кращий – найкращий. У російській мові слово наилучший рідковживане, тому в обох випадках фігурує лучший – і це заплутує тих, хто не володіє українською в достатній мірі. Отже, кращий (за когось) – це відносний ступінь порівняння, і це зовсім не означає, що кращий від усіх. Найкращий (серед усіх), тобто номер один – це абсолютний ступінь порівняння: Карлсон – найкращий у класі. Подібні відмінності у значенні мають пари вищий – найвищий, менший – найменший, більший – найбільший тощо
Означення – визначення. У монографії „Словотвір сучасної української літературної мови” зазначено, що префікс о має здебільшого фінітивне значення, вказуючи на набуття суб’єктом певної ознаки або поширення її на якийсь об’єкт [18, с. 260]. Отже, означення – це дефініція, окреслення якостей, характеристик чи меж чого-небудь. Так сприймали цей термін на початку минулого століття фахівці Інституту української наукової мови: „на означення наукових понять” [10, с. 49]. У 1930 році А. Вовк уживав це слово саме в такому значенні: „означення назви чинності” [19, с. 187]. Саме так його сприймає і Ю. Шевельов: „конструкція на означення підстави” [20, с. 113]. Саме такого розуміння цього терміна ми притримувалися в своїй термінографічній роботі [3 6; 8] – що відповідає його тлумаченню в „Словнику української мови”[17, т. 5, с. 657] як „твердження, що роз’яснює, якого розуміння надають тій чи іншій назві або виразові”. Цей термін має семантичний зв’язок із лексемою ознака: означення поняття дається на основі та з використанням його ознак. Визначення – це детермінування, вимірювання, фіксування, дослідження, з’ясування, усвідомлення особливостей, величини чи властивостей чого-небудь за допомогою приладів чи логічних міркувань. Саме так розділяються ці терміни у фізико-математичних науках, і саме так трактується цей термін у відповідних навчальних курсах вищої та середньої школи. І з таким підходом перегукується філологічний термін „означення” – тобто слово, словосполучення чи навіть речення, що надає певні ознаки якомусь предмету чи явищу. За формою та змістом філологічне означення, виражене реченням, і математичне означення є тотожними – відповідно до загальномовної тенденції виражати однакові чи близькі значення одною формою [16]. Та й у сучасних білоруських стандартах наводяться „Терміны і азначэнні”. Тому вживання терміна „визначення” замість „означення” є проявом внутрітермінологічної омонімії, яка суперечить загальномовній тенденції до вираження різних значень різними формами [16] і, за висловом Н. С. Родзевич, є надзвичайно негативним явищем у термінології та „великим її недоліком у всіх мовах” [12, с. 139 140]. Отже, означуємо поняття, а визначаємо відстань, площу чи вагу. Термін "визначення" доречний, коли йдеться про здобування нових знань у процесі наукового пошуку, а "означення" – коли йдеться про пояснення, подання вже відомих знань. Масі можна дати означення (дефініцію) – тобто пояснити, що це таке, – а можна її й визначити – тобто виміряти. Інтеграл – (не)означений (його межі мають делімітаційні знаки або їх не мають, тобто позначені або ні), функція – (не)визначена. Подібним чином розрізняються ці терміни й у працях багатьох інших українських термінологів, зокрема в [13, с. 29]. Отже, коли мова йде про представлення усталених понять у державних стандартах, то, за прикладом Білорусії, доречною є форма "терміни та означення" – а не "терміни та визначення".
Зв’язаний – пов’язаний. Зв’язаний – це закріплений (про електрони, заряди). Електрони зв’язані між собою в пари. Пов’язаний – залежний, зумовлений. Термодинамічна ймовірність стану пов’язана з його ентропією.
Металевий – металічний. Металевий – зроблений із металу, металічний – має властивості чи ознаки металу. Металева пластина, але металічний блиск.
Проникний – проникливий. Проникний (про середовище) – через який проникають, пасивна ознака. Проникливий (про людину, проміння) – який здатен проникати через щось, активна ознака.
Потенціальний – потенційний. Потенціальний – такий, що має потенціал. Потенційний – можливий. Потенціальне поле, потенціальна енергія; але потенційний слухач.
Кінцевий – скінченний. Кінцевий (англ. end) – це такий, що міститься на (в) кінці, на краю: кінцевий результат, кінцева зупинка. Скінченний (англ. finite) – такий, розміри якого не є нескінченно великими чи малими: скінченні числа, скінченні різниці, скінченна величина, скінченновимірний простір.
Коливний – коливальний. Відсутність суфікса „~аль~” указує на самочинність дії (у відповідному дієслові є частка „~ся”). Коливний – той, що коливається сам: коливна система, коливний контур. Коливними є: величини, системи, контури. Коливальний – це той, що коливає, породжує коливання, стосується коливань, пов’язаний із коливаннями: коливальна енергія (тобто енергія коливань), коливальне зміщення (тобто зміщення при коливаннях), коливальна швидкість (тобто швидкість коливання) тощо. Коливальними є: процеси, рухи, ступені вільності, рівні, стани.
Конвертований – конвертовний. Конвертований (рос. конвертированный) – це ‘отриманий у результаті процесу конвертації’. Тоді як ‘здатний конвертуватися’, тобто той, що може бути конвертованим (рос. конвертируемый) – це конвертовний.
Вимір – вимірювання. Вимір (англ. dimension) – це просторовий аспект існування об’єкта: тривимірний простір, він живе в іншому вимірі. Вимірювання (англ. measurement, determination, measuring (operation), measure, metering, sizing, sensing, test, mensuration, ga(u)ging) – процес визначення величини чи інтенсивності чого-небудь: вимірювання швидкості, похибка вимірювання, методи вимірювання.
Притягання – тяжіння – важі́ння. Притягання (англ. attraction; рос. притяжение) – явище взаємодії тіл через поля, які вони створюють: сили притягання між молекулами (нуклонами, частинками). Антонім – відштовхування. Тяжіння (англ. gravitation; рос. тяготение) – це суто гравітаційна взаємодія: поле тяжіння Землі (= гравітаційне поле Землі). Сила тяжіння – це сила, з якою гравітаційні маси притягаються між собою. Важі́ння (англ. gravity; рос. тяжесть) – це результат сукупного впливу на тіло всіх взаємодій у полі тяжіння. Силою важі́ння тіла називається сила, яка прикладена до тіла і дорівнює геометричній сумі сили тяжіння тіла до Землі та відцентрової сили інерції, зумовленої добовим обертанням Землі. Тобто сила важі́ння – це сила, з якою тіло, що перебуває в гравітаційному полі, діє на опору чи підвіс. Ця сила завжди менша від сили тяжіння (на екваторі Землі різниця складає 0,35%). Зауважимо, що в літературі часто замість терміна важі́ння помилково вживається тяжіння – що спотворює зміст цього поняття.
Компонента – компонент. Компонента – це складова частина цілісного математичного об’єкта, багатовимірної фізичної величини чи випромінювання: компонента вектора, компонента Фур'є, компонента сили, компонента швидкості, компонента спектральної лінії. Іншими словами, компонента з’являється в результаті аналізу об’єкта і залежить від алгоритму його поділу на складові частини: наприклад, компоненти одного й того ж вектора є різними в різних системах сурядних (декартовій, сферичній, циліндричній тощо). Досліджуваний об’єкт є первісним, а його компонента – похідною від нього. З іншого боку, компонент – це складова частина сукупності чого-небудь (речовини чи процесу): компонент суміші, компонент плазми, компонент підготовки. Компонент – це предмет синтезу складових частин чого-небудь у їх сукупність, і він є первісним відносно цієї сукупності.
Замкнений (одягнений, повернений тощо) – замкнутий (одягнутий, повернутий тощо). Обидва – дієприкметники, але другий значно більше тяжіє до прикметника. Перший означає безпосередній наслідок впливу на об’єкт: нещодавно розвинена теорія, замкнені двері (пор. рос. запертая дверь), щойно поглинена речовиною енергія, недорозвинені (пор. рос. недоразвитые) кінцівки, розвинені (пор. рос. развитые) відносини, розгорнений сувій, витягнений (пор. рос. вытащенный) із води, затягнений у куток, повернений борг (від повернення), перевернений з ніг на голову, затиснений у лещатах (під час виготовлення чи ремонту деталі). Другий описує більш-менш усталену або постійну ознаку чи особливість: замкнутий (пор. рос. замкнутый) контур, замкнута людина, сумарна поглинута доза, розвинутий (пор. рос. развито́й) соціалізм, розгорнутий (тобто деталізований) план чи виклад, витягнутий (пор. рос. вытянутый) у довжину, міцно затягнутий вузол, повернутий під прямим кутом (від повертання), перевернуте зображення, затиснутий в ущелині. Я вже одягнений – значить, щойно вдягнувся; він завжди охайно одягнутий – це риса характеру людини. Розтягнені зв’я́зки (чи сухожилля) – це спортивна травма; розтягнуті зв’я́зки (чи сухожилля) – це високий рівень підготовленості.
Зубастий – зубатий, рукастий – рукатий, головастий – головатий тощо. Перший термін у цих парах означає якісну ознаку, пов’язану з наявністю відповідного органа, а другий – кількісну. Так, зубастий – це гостроязикий, зубатий – із великими зубами. Рукастий – умілий, рукатий – із великими руками. Тому доцільно вживати такі словосполучення: лапатий сніг, голчастий кристал, лінійчастий спектр, сітчастий катод, сітчаста структура, комі́рчастий радіатор, комі́рчаста структура, переривчастий струм, східчаста дислокація, ступінчаста лінза.
Зневоднення – зневодження. Зневоднення – це вилучення водню (протонів) з хімічної сполуки (рос. дегидрогенизация). Зневодження – це вилучення води з речовини, дегідратація.
Зворотний – зворотливий. Як уже зазначалося, зворотний (англ. back(ward), reverse, return, opposite, inverse, reciprocal; рос. обратный) – це протилежний; такий, що веде назад. З іншого боку, український суфікс лив має тенденцію надавати слову відтінку схильності до дії (див. [21, с. 235]), можливості виконати дію: спостережливий (пор. спостережний), хибливий (пор. хибний), особливий (пор. осібний), задумливий (пор. задумний), нещасливий (пор. нещасний), незрадливий, вразливий, галасливий, чутливий, ввічливий. Отже, зворотливий (англ. reversible; рос. обратимый) – це такий, що може вести чи йти назад. Тому система транслітерації – зворотлива. Додамо, що вживання слова зворотливий у значенні меткий, спритний зумовлене „хибним другом перекладача” – російським словом изворотливый.
Стержень – стрижень. Перший термін, так само як похідні від нього слова (стерженьок, стерженець), не має немилозвучного звукосполучення "ри" та небажаної асоціації зі стрижкою. Тому доцільно віддавати перевагу саме цьому термінові.
Затягувальний – затяжний. Гвинт, болт – затягувальні (бо затягують). Стрибок із парашутом – затяжний (бо затягується).
Напрямлений – спрямований, скерований. Перший термін доцільний тоді, коли йдеться про вказування напрямку: напрямлена антена. Споріднений термін – напрямна. Другий та третій – коли йдеться про рух у певному напрямку: спрямувати (скерувати) потік, скерувати (спрямувати) літак, його зусилля спрямовані на досягнення мети, цілеспрямована людина.
Крутизна – крутина, кривизна – кривина. Крутизна, кривизна тощо (від „круте знаю”, „криве знаю”) – це задана, зумовлена, нормальнa властивiсть, а крутина, кривина – випадкове явище, вiдхилення від норми. Тому: кривизна простору, але кривина бракованої деталі.
Стикатися – дoтикaтиcя. Стик – це торкання багатьма точками (лiнiєю чи площиною), а дотик – одною. Ця точка може бути математичною, тобто не мати нульові розмiри, або ж фiзичною, тобто мати скінченнi, але достатньо мaлi розмiри порiвняно з iншими характерними розмiрами задачi.
Угрупування – угрупóвання. Як відомо, іменники на ~ння утворюються від дієслів. Перший іменник походить від дієслова угрупувати, тому є безумовно правильним. Другий походить невідомо звідки – оскільки в українській мові немає дієслова угрупóвати. Отже, він суперечить законам українського словотворення і тому не є коректним (зауважимо, що іменник угруповування, що позначає повторювану дію, походить від дієслова угруповувати і є цілком „законним”). Те ж саме стосується й новотворів устаткóвання, припасóвання.
Дальній – далекий. Дальній – це той, що розташований, розміщений чи діє далі від інших, і не обов’язково далекий: дальній куток, дальня кишеня, дальнє світло. Конверсивом є прикметник ближній. Але не зле бути свідомим того, що російські терміни дальнодействие, дальнобойность, дальность обнаружения тощо, які морфологічно корелюють зі словом дальній (із міркувань милозвучності), за змістом пов’язані з лексемою далекий – отже, їм відповідають українські терміни далекодія, далекобійність, далекість виявлення.
Прави́й – пра́вий. Тут наголос важливий, тому що відрізняє того, хто має рацію, від того, хто перебуває справа.
Обирати – вибирати. Обирати – означає виділяти щось чи когось, ставити в привілейоване становище: обирати голову, обирати життєвий шлях. Звідси споріднене слово обранець. Вибирати – частину чи кілька.
Стрільба – стрілянина. Стрільба (рос. стрельба) – це організовані, упорядковані постріли, наприклад, стрільба з лука чи рушниці на змаганнях. Стрілянина (рос. пальба) – це хаотичні, неорганізовані постріли, наприклад, безладна стрілянина під час паніки.
Наявність / відсутність суфікса із ( из ). Важливу семантичну роль цього суфікса відзначав іще Юрій Шевельов, пов’язуючи його з процесом надання властивості [21, с. 211]. Леонід Босак звернув увагу на відмінності в значеннях дієслів активувати – активізувати, телефонувати – телефонізувати, екранувати – екранізувати [2, с. 22]. Дослідимо ці пари детальніше.
Активувати – вмикати, переводити з пасиву в актив (якісна зміна). Активізувати – робити активним, збільшувати активність (кількісна зміна). Телефонувати – використовувати телефон. Телефонізувати – забезпечувати телефоном. Екранувати – заслоняти екраном, використовувати екран. Екранізувати – видавати на екрани, робити кіно.
Традиційно з цим суфіксом уживаються дієслова термінологізувати, періодизувати, легалізувати, сигналізувати, атомізувати, електризувати, мінімізувати, колонізувати, організувати, українізувати, авторизувати, симетризувати, характеризувати, систематизувати тощо. Отже, суфікс із ( из ) надає слову значення поширення чи поглиблення ознаки (переважно кількісного), пов’язаної з вихідним іменником. Відсутність цього суфікса в словах активувати, телефонувати, екранувати корелює зі значенням використання поняття чи предмета, денотованого вихідним іменником, унаслідок чого відбувається якісна зміна стану. Отже, терміни стандартизація, гармонізація тощо цілком узгоджуються з такою моделлю словотворення і тому є органічними в українській мові. Лексеми стандартування, гармонування тощо означають використання стандарта (як міри, зразка, лекала чи шаблона) та гру на гармоні відповідно.
Руйнувальний – руйнівний, керувальний – керівний, рятувальний – рятівний. Перші слова походять від віддієслівних іменників руйнування, керування, рятування відповідно і тому стосуються процесу. Крім того, прикметниковий суфікс аль надає відтінку активності [3, с. 32]. Отже, тут ідеться насамперед про здатність самочинно виконувати задані дії, що мають ознаки регулярності чи комплексності (у деяких випадках, залежно від контексту, ця здатність відображає призначення виконувати певну дію): руйнувальне навантаження (це навантаження, здатне зруйнувати зразок), керувальне поле (ідеться про регулярну здатність поля керувати рухом частинок або ж призначення керувати ним), рятувальний човен (призначений для рятування). Прикметники руйнівний, керівний, рятівний, а також машинобудівний, бунтівний, вказівний, чарівний походять від іменників руйнівник, керівник, рятівник, машинобудівник, бунтівник, вказівник, чарівник відповідно і тому мають значення цілісної властивості як застиглої, неповторюваної, нероздільної на частини ознаки, не пов’язаної з дією: руйнівний ураган (це ураган-руйнівник, тобто стихія з ознаками руйнівного чинника), керівна посада (це посада керівника), рятівна думка / соломинка (думка / соломинка, яка відіграє роль єдиного рятівника), бунтівна вдача (вдача бунтівника як загальна ознака, характеристика людини), вказівний палець (палець із властивостями вказівника), чарівна панночка (має властивість причаровувати), чарівна паличка (паличка-чарівник, яка має чарівні властивості). Зауважмо, що здатність і призначення вказівного пальця значно ширші, ніж давати вказівки; вдача не має здатності чи призначення бунтувати, а панночки не призначені причаровувати (хоч і здатні на таке). У багатьох випадках відповідний російський іменник має морф –итель: разрушитель, руководитель, спаситель, машиностроитель. Якщо в російському відповіднику цього морфа немає, то в українській мові прикметник від такого іменника здебільшого не утворюється: танцівник (рос. танцовщик, немає „танцівний”), працівник (рос. работник, немає „працівний”). Це вказує на наявність певного граматичного правила. Частковим винятком із цього правила є прикметник їстівний, який теж має значення властивості як застиглої ознаки, але не має відповідного іменника. Отже, прикметники цього останнього типу не завжди розвинені в мові, оскільки не в усіх випадках існує відповідний іменник. У цьому разі вживається прикметник іншої форми.
Деякі особливості перекладу з російської та англійської мов. Треба обережно ставитися до перекладу російського слова „качать”. Не забуваймо, що качати – це котити, а викачатися можна в багнюці. У російській мові це слово вживається в кількох значеннях, і до кожного з них українська має точний відповідник. Якщо йдеться про маятникоподібний рух із нижнім закріпленням („шатание”) – то це хитання, з верхнім – гойдання. Якщо йдеться не про маятниковий рух, а подачу енергії чи частинок („нагнетание”) – то це нагніт, подача. Волна накачки – хвиля нагніту, хвиля подачі. Якщо ж ідеться про файл (фільм, музику тощо), то російському жаргонному термінослівцю "скачать" (англ. download) відповідають українські звантажити, списати; скопіювати, здублювати; скинути (рос. сбросить).
Не зовсім вдалими відповідниками англійського терміна default (value, standard, etc.) є „по замовчуванню” чи „за промовчанням”. І. Кульчицький і Б. Філь радять кращий варіант: „за налаштуванням” (а редактор пропонує: „як налаштовано”) [15, с. 91]. Але варто враховувати, що прийменникові конструкції є небажаними в побудові терміносполучень – тим більше, що тут відбувається синтаксичне калькування російського звороту „по умолчанию”. Тому, подібно до сполучень „вбудована шафа”, „впроваджений атом” тощо кращим варіантом перекладу терміна default видаються: у значенні прикметника – влаштований (стандарт), влаштована (величина); у значенні іменника – влаштування.
Невдалим, на нашу думку, є переклад російського терміна результат словом послід – як пропонує Технічний комітет зі стандартизації науково-технічної термінології (http://lp.edu.ua/tc.terminology/TK_concept.htm). В українській мові слово послід означає речовину, утворену травною системою пташечки. Певно, незабаром будемо звітувати не за результатами, а за послідами своєї роботи – які неодмінно стануть вагомим чинником утвердження чогось дуже важливого...
Висновки. Послідовне та поєднане застосування статистичного й аналітичного методів дає змогу окреслити мовні тенденції, закономірності та правила, які регулюють уживання розглянутих слів і зворотів, і сформулювати відповідні рекомендації. І за цим зразком можна вишукувати шляхи до правильного вживання інших реалій.
Автор висловлює щиру вдячність Катерині Мельник за плідне обговорення змісту роботи.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства : історія вивчення української мови / С. П. Бевзенко. – К. : Вища школа, 1991. – 231 с.
2. Босак Л. Штучні проблеми становлення української науково-технічної термінології / Леонід Босак // Вісник Книжкової палати. – 1998. – № 6. – С. 21 22.
3. Вакуленко М. Російсько-український словник фізичної термінології / Максим Олегович Вакуленко; за ред. проф. О. В. Вакуленка. – Київ, Поліграфічний центр Київського університету імені Тараса Шевченка, 1996. – 236 с.
4. Вакуленко М. О. Англійсько-німецько-російсько-український комп’ютерний словник природничих термінів (фізика) / Максим Олегович Вакуленко, Олег Васильович Вакуленко. INTAS-UA №95-263.
5. Вакуленко М. Про “складні” проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.) / Максим Олегович Вакуленко. – Київ: Курс, 1997. – 32 с.
6. Вакуленко М. Про тонкощі перекладу з російської та вживання деяких термінологічних пар // Вісник Книжк. палати, № 8, 2005. – С. 41-43.
7. Вакуленко О. В. Механіка : [навч. посіб. для студ. геолог. фак.] / О. В. Вакуленко, С. Є. Зеленський, С. В. Кондратенко. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2007. – 127 с.
8. Вакуленко М. О. Тлумачний словник із фізики : 6644 статті / Максим Олегович Вакуленко, Олег Васильович Вакуленко. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. – 767 с.
9. Вакуленко О. В. Фотоелектричні ефекти в напівпровідниках : [навч. посіб. для студ. фіз. фак.] / О. В. Вакуленко, С. В. Кондратенко. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2009. – 225 с.
10. Вісник інституту української наукової мови. – Вип. 1. – К. : Окрліт, 1928.
11. Гончаров С. М. Тлумачний словник економіста / за ред. проф. С. М. Гончарова. – К. : ЦУЛ, 2009. – 264 с.
12. Дослідження з лексикології та лексикографії : міжвідомчий зб. / [гол. ред. Л. С. Паламарчук]. – К. : Наукова думка, 1965. – 274 с.
13. Кочерга О. Про засади укладання двомовних перекладних термінологічних словників. – С. 27-32 / Ольга Кочерга, Наталія Непийвода // Матеріали ІІ Всеукр. наук. конф. „Українська термінологія і сучасність”. – К., 1997. – 239 с.
14. Куземська Н. Складне (але не безпросвітне) змагання з мовними негараздами / Наталія Куземська // Тези 4-ої Міжнар. наук. конф. "Проблеми української науково-технічної термінології", (17-20 грудня 1996 р.). – Львів, 1996. – С. 159.
15. Кульчицький І. Default: „по замовчуванню” чи „за налаштуванням”? / І. Кульчицький, Б. Філь // Вісник Нац. ун ту „Львівська політехніка”. Серія „Проблеми української термінології”. – 2009. – № 648. – С. 88-91.
16. Общее языкознание : формы существования, функции, история языка / [отв. ред. Б. А. Серебренников]. – М. : Наука, 1970. – 597 с.
17. Словник української мови : в 11 тт. / [редкол. : І. К. Білодід (голова) та ін.]. – К. : Наукова думка, 1970 1980. – Т. І ХІ.
18. Словотвір сучасної української літературної мови / [Г. М. Гнатюк, К. Г. Городенська, А. А. Грищенко, Н. Ф. Клименко та ін.]. – К. : Наукова думка, 1979. – 408 с.
19. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду : Документи і матеріали / [за ред. Лариси Масенко]. – К. : ВД “Києво-Могилянська академія”, 2005. – 399 с.
20. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови / Юрій Шевельов (Шерех). – К. : Вид. дім “КМ Академія”, 2003. – 160 с.
21. Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови / Юрій Шерех. – Мюнхен : Молоде життя, 1951. – 406 с.
Відповісти

Повернутись до “Словники”