r2u.org.ua / e2u.org.ua

Є здорові думки в публікації , але зосереджуся на цьому
Кадри вирішують
В галузі, на мою скромну думку, дуже мало професіоналів. В сенсі дизайнерів, верстальників, редакторів, коректорів... ба, й видавців. Сюди ж я додам віру в особливий книжковий "український шлях" - заміть використання напрацьованих у світі моделей.
В цьому легко переконатися, якщо подивитися на полицю будь-якої книгарні.
Я думаю, що проблеми української книжки можна вирішити підняттям якості продукту.
Проблеми української книжки цим не розв’яжеш. Наш народ ледачий на голову. Тому серіяли, Мариніна і шансон з попсою. Це якщо розглядати загалом і не підмальовувати дійсність. А решта похідне.
— У чому відмінність Німеччини від України? — Дороги? — Ні, в Німеччині набагато вищий відсоток людей, які люблять класичну музику, а дороги — це вже наслідок.

На цю тему можна довго говорити. Я думаю, що основна проблема - у повальній бідності. Що більше часу на працю та побут - то менше на інтелектуальний та духовний розвиток. Що більше людина виснажена фізично, то менше вона здатна читати, думати, бачити. Згадаймо хоч би Мартіна Ідена.
А щодо браку професіоналів - погоджуся. Книжок англійською зі стількома помилками, описками й недоглядами, як в українських книжках, не зустрічала.
Але ж не можна все залишати, як є.

Я думаю, що основна проблема - у повальній бідності Оце і є підмальовування дійсності Це зручно: чого дурний? Бо бідний... Це ж не заважає "бідноті" читати всякий хлам. Тратити грубі гроші на концерти. Дивитися всяку пургу з ранку до ночі...
А от Ваше передостаннє речення потребує порівняння, бо помиляються всі. Хоча, якщо українці помиляються найбільше, то це тільки підтверджує тезу про ледачість

Ну, про всіх я не скажу.
На концерти ходять не бідні, бо концерти нині дорогі, особливо російських "зірок". Я кажу про середньостатистичного жителя України. Пургу зазвичай дивляться ті, в кого немає іншого джерела інформації. От у мене є Інтернет, я телевізора дуууже давно не маю. А в кого немає Інтернету (в селах, наприклад, або грошей на нього немає, або не обізнані) - ті користуються тим, що є.
Стосовно того, що читають російське...Зауважу - мої спостереження. Читають, бо книжка (детектив там чи щось таке) у м*якій обкладинці коштує копійки. І якщо людина таки любить читати, то з теперішньою середньою зарплатою вона не зможе задовольнити свої потреби сама повністю. Можете закидати мене помідорами, але ще в школі, влітку між 10 і 11 класом я прочитала Данієлу Стіл. Всю І Агату Крісті. І Мариніну. Що було в бібліотеці, те й читала. Люди вибирають, що дешевше, бо дорогого не можуть собі дозволити.
А звіси випливає друга проблема.
Один японець, що має найдорожчий у світі ресторан суші, їсть свої суші на обід, і співробітників годує. Він каже, що для витримування стандартів він має постійно куштувати щонайсмачніше, щоб не їх мимоволі не знижувати у своїй роботі. Тут ситуація зворотня - начитавшись книжок із глюками, перестаєш ці глюки помічати, якість роботи падає. Тому якісний продукт таки здатен хоч якоюсь мірою, а впливати на загальну ситуацію.

Добре, що попередили про Данієлу Стіл. Певно щось дуже сльозогінне .
Уявний експеримент. Незалежна дослідницька організація вибирає 1000 українських професорів, вручає кожному карточку на 1000 гривень, які можна потратити тільки на книжки (і, відповідно, зафіксувати)... Я б не хотів бачити результати експерименту хоч у сотні-другої вони будуть гідні, але загалом... Олесю, у нас книжки нобелянтів стоять роками, а їхній наклад менший, ніж професорів у Києві .

Якщо хтось таке буде проводити - свистіть. Я не професор, але радо допоможу
Я за те, щоби "провину" ділити на всіх і покращувати ситуацію кожен на своїх "фронтах".

І ще, до слова:
http://gazeta.comments.ua/?art=1366278889

До слова, цікава стаття
Юрій АНДРУХОВИЧ, 53 роки, письменник, перекладач:

– Сьогодні ми попали у великий занепад. І він для мене пов'язаний з верховним жлобом України – з президентом. Бо він – ­зразок успішного жлобізму для багатьох українців. З нього пацани беруть приклад. Будучи агресивним, недорозвиненим, недалеким, ти, виявляється, досягаєш найбільшого життєвого успіху. Для тебе створені золоті унітази й решта всього на ­світі. Хоча попередник нинішнього президента теж був не кращим.

Українське суспільство – це ілюстрація афоризму: "Історія вчить тому, що вона нічого не вчить".

У Костомарова є праця "Богдан Хмельницький", де він описує Хмельниччину й масштабні єврейські погроми. Переможна хода козацької армії – це також і погроми. І в Хмельницького були три принципові моменти: не має бути на його території жодного єврея, єзуїта й уніата. Ці категорії підлягали тотальному знищенню. Такі погані новини поширювалися зі Сходу на Захід, разом із самою армією, а єврейські родини покидали свої містечка. І їхні хронікери теж фіксували цей важкий для єврейства час. Костомаров цитує і єврейських хронікерів, акцентуючи увагу, що на своїх возах євреї везли книжки. Вози були перевантажені книжками.

Коли звідкись утікають українці, книжки – це остання річ. Ніколи не чув, щоб у нас книжки рятували. Так, звісно, засновувалися університети, в еміграції – теж. Але це така есенційна річ – читати. І читати – то остання наша справа.