Кандидат в депутати

[Andriy]

Якщо вірити словникам, прийменник «в/у» вимагає родового, знахідного або місцевого відмінка. Але фрази: кандидат в депутати, балотуватися в депутати, кандидат в майстри спорту мають натомість називний множини.
А от якщо заглянути в А.С. то наприклад:

Кандида́т –
1) а) (претендент) кандида́т на ко́го, на що, до чо́го. [Кандида́т на го́лову правлі́ння].

тобто мусило б бути:
кандидат на депутата, балотуватися на депутата, кандидат на майстра спорту

чи я щось не так розумію???

[lelka]

Цікаве спостереження. Я думаю, що правильно має бути все ж конструкція з в/у. А форма іменника, вживана при цьому, мабуть, успадкована з давньоукраїнської: пор. іти в гості. (До речі, на мою думаку, в гості давно вже пора писати разом).

[Andriy]

Схоже можна припустити, що прийменник в/у дозволяє вжиток називного відмінка множини, якщо це позначає збірне поняття/напрям: в гості, в депутати/президенти/мери, в антисеміти ??

тобто коли ці іменники множини втрачають властивість істоти і тоді знахідний множини збігається з називним множини, як у неістот

[lelka]

Це не називний, це архаїчна форма знахідного (згадайте іду на ви). Про ці конструкції детально писав, зокрема, Потебня у праці "Значення множини в рос. мові" (до свого аналізу він залучав і українську), називаючи їх множиною стану.

[Andriy]

Виявляється в Синявського про це теж є::

Знахідний множини § 46.

Окремих закінчень для знахідних відмінків множини в іменниках немає, їх заступають або форми назовних, або родових відмінків. В усіх назвах речей, а також звичайно й тварин, знахідний відмінок множини дорівнюється назовному, а в назвах людей звичайно дорівнюється родовому: на дуби, по коні, про корови, за телята, ведмеді, карасі, жуки і т. ін., але на ковалів, про гостей, за молодиць, на хлопців.

Указані тут загальні норми на те, коли знахідний відмінок множини дорівнюється назовному, а коли родовому, дуже ускладняються тими причинами, що про них буде мова в синтаксі в §§ 162, 164. Навіть у назвах речей ми частенько можемо вжити при тому самому дієслові додаткового слова то в формі назовного множини, то в формі родового, напр.: "купив зошити" і "купив зошитів", "шукаю ножиці" і "шукаю ножиць" і т. ін. Із них знахідні, звичайно, тільки перші, а другі родові, але це вживання при тих самих дієсловах додаткових слів то знахідного, то родового відмінку спричиняється до поплутань форм знахідних відмінків множини взагалі (порівн. § 38 1 дрібн. шрифт). І назви живих істот (тварин) частенько подибуються при тих самих дієсловах то в формі знахідного відмінку (= назовного), то в формі родового. Через те стали можливі від таких слів форми знахідного = формам родового, а саме після прийменників, що вимагають знахідного: "посідали козаки на коней" (з народн. вуст) і т. ін. (досить відоме і в літературній мові). Навпаки, знахідний відмінок від назов людей не завсіди дорівнюється тільки родовому, а ще й назовному. Це навіть обов’язково в тих випадках, коли таке додаткове слово після прийменника разом із цим останнім сталося прислівниковим виразом чи хоч наблизилося до прислівника, напр.: "вийти в люди", "піти в учителі", "записатися в міщани", "пошитися в дурні" тощо. Навіть і в інших випадках знахідний відмінок множини від назов людей може дорівнюватися назовному, а не родовому, як от "хустки на молодиці" тощо, а в Шевченка, напр., такі вирази, як "серце люди полюбило", досить звичайні і становлять одну з стилістичних особливостей його.