Про невідмінювані імена

Правописні питання, обговорення термінів.
Відповісти
wmdrossel
Повідомлень: 27
З нами з: Сер серпня 04, 2010 12:05 pm

Про невідмінювані імена

Повідомлення wmdrossel »

Невідмінювані іменники не розвинулись органічно в мові, а нанесені певною мірою «свавільними», «насильницькими» методами — через запозичення іншомовних слів, а також... через паспортизацію прізвищ. Такі слова не можуть бути марковані, як ті чи інші члени речення, вони позбавлені граматичного значення, яке звичайно властиве кожному українському іменникові. Оскільки в українській мові немає артиклів, не існує якогось нейтрального, універсального способу позначити відмінок. Цікаво, що — мало нам невідмінюваних жіночих прізвищ — слово пані також невідмінюване.

Декілька думок про жіночі імена

Правопис каже, що іншомовні жіночі імена на приголосний не відмінюються. Українські відмінюються за третьою відміною. Критерій українськості??? Рахіль—Рахілі—Рахіллю, Юдиф—Юдифи—Юдиф'ю. Чи ні? Тоді чому б не Кетрін—Кетріні—Кетрінню? :P Це чудне та дивне, але воно не більший злочин проти української мови, ніж невідмінювана Кетрін. Ще ближче до української традиції — просто додавати відмінкове закінчення навіть у називному відмінку, переносячи слово до першої відміни: Юдита, а не Юдиф! Чому б не зробити це правописною нормою?

Проблема друга — жіночі прізвища. Правопис каже, що чоловічі прізвища на -ов, -ів, -ин відмінюються. Як іменники, але з -им у орудному відмінку. Але правопис зовсім нічого не каже про ті самі жіночі прізвища. Коли він Петрів, то вона — Петрова, чи невідмінювана Петрів, коли він Григоришин, то вона Григоришина, чи невідмінювана Григоришин? Відомо, що українська традиція — утворення похідних фемінітивів: він Терпило — вона Терпилиха, він Сердюк — вона Сердючка. Такі слова прекрасно вписуються в граматичну систему і не виникає жодних дурних питань «відмінювати ім'я чи ні?» Однак канцеляризація перемагає вульгаризацію. Чи це справедливо? Чому ім'я, що якнайкраще відповідає граматичній системі мови сприймається ніби образливе, а бездушний канцелярський ідентифікатор, непридатний бути додатком у реченні, як престижна форма?

Далі. Гендерна рівність. Чоловічим прізвищем може бути іменник жіночого роду: Яків Іскра, Антін Кочерга. І жодних проблем, і жодних сумнівів щодо відмінюваності таких прізвищ. А жіночі прізвища — іменники чоловічого роду — не відмінюються! А чому? Хто це вигадав? В принципі пояснення є: перша відміна включає слова і жіночого і чоловічого роду, так що слово на -а цілком природно може називати і чоловіка й жінку. Але ж факт: жінки мають прізвища чоловічого роду. Хіба це значить, що вони мають бути невідмінювані? З точки зору граматики — це прикладка, а прикладки звичайно узгоджуються у відмінку. А втім, це ширша тема «у місті Київ чи в місті Києві?» Я дуже сумніваюсь в тому, що це якась історична традиція. Скоріше ідея напівграмотного канцеляриста. (Традицію ми знаємо, традиційним було б утворення похідного прізвища на -ова, чи -ина, чи -ка, чи -иха... :) ) «Правило» про невідмінювані прізвища ми вже звикли сприймати як належне, але це ж не правило, це відмова від правил, яка ґрунтується... а ні на чому. Як ви гадаєте, так треба?
Відповісти

Повернутись до “Правопис і термінологія”