§ 102. Е

1. Е, крім випадків иншого звукового значення в иншомовних словах, передаємо літерою е: еква́тор, екза́мен, ене́ргія, ентузія́зм, ета́п, ідеа́л, силуе́т, теа́тр, фаето́н, філе́; Еквадо́р, Па-де-Кале́, Буе́нос-Айрес; Е́двард, Еліо́т, Евбе́я, Еритре́я.

2. У ряді випадків е передаємо літерою є, що позначає звукосполучення й + е:

а) коли в иншомовних словах перед е виступають j, у або і, що переходить у j, чи з’являється вставний й у подібних випадках уже на ґрунті української мови: бар’є́р, п’єдеста́л; абітуріє́нт, діє́та, ка́рієс, кліє́нт; В’єтна́м, Марієнбу́рг, Ов’є́до, Сьє́рра-Лео́не, Тріє́ст; Вандріє́с, Ґабріє́ль, Ґотьє́, Даніє́ль та ин. (див. також § 100 п. 1, примітку); в окремих словах — після е: геє́на, феє́рія та ин.

Але після префіксів та префіксоїдів, що закінчуються голосними, пишемо е: діеле́ктрик, поліе́др, реевакуа́ція, реемігра́ція. Не з’являється вставний й також при передачі довгого е, що позначається літерами ее (див. § 100);

б) у низці слів (переважно запозичених через посередництво церковнослов’янської мови) на початку на місці етимологічного е, грецьких дифтонгів еu, аі: єпи́скоп, єпити́мія́, єпитрахи́ль, Єва́нгелія (Єва́нгеліє), євхари́стія, є́ресь, єрети́к; Є́ва, Єлизаве́та, Євро́па, Євфра́т, Євге́н, Євдоки́м, Єги́пет і под.