§ 120. Географічні назви слов’янських країн
Географічні назви слов’янських
країн передаємо в українській мові в основному за тими самими правилами, що й
прізвища та імена (див. § 115—117).
1. Е, Ě, ІЕ. Літери
слов’янських алфавітів е, ě, сполуки іе передаємо літерою е
(крім випадків, передбачених нижче): Белгра́д, Ветлу́га,
Воро́неж, За́греб, Ле́на, Нове́ Ме́сто, Оне́га,
Опо́ле, Пльзе́нь, По́дебради, Староме́ська пло́ща,
Ще́цин.
У ряді випадків літеру е слов’янських
мов, що користуються кириличним алфавітом, передаємо через є:
а) на початку слова, після
голосного й при роздільній вимові після приголосного: Благоєвгра́д,
Єго́р’євськ, Єйськ, Єлхо́во, Єле́ць, Є́я, Посьє́т,
Ско́п’є.
б) після приголосних (крім
шиплячих і ц) у суфіксах -ев, -еев російських назв, похідних
переважно від прізвищ: мо́ре Ла́птєвих, Ле́жнєво, але
Плеще́єво, Ржев, мис Рум’я́нцева;
в) коли російському е
основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці
колишнього 
): Бє́лгород, Бєло́во,
Бє́лорє́цьк, Благовє́щенськ, Желєзново́дськ,
Орє́хово-Зу́єво, Прє́сня.
Але в географічних назвах, що
мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е
передаємо через і: р. Бі́ла, оз. Бі́ле, Ві́тка,
Лісна́, Негорі́ле, Піща́не, Сінне́, Сі́рий мис і
под.
Білоруське е в подібних
випадках передаємо через і (у назвах, засвоєних українською мовою) або
через е: Білове́зька Пу́ща, Білору́сь, але Ре́чиця.
Польські літери іа в
аналогічних географічних назвах передаємо звичайно через я: Бя́ла
Подля́ска, Бялобже́ги, але за традицією Білосто́к.
Примітка. Польське, чеське й словацьке закінчення -е, що виступає в географічних назвах із суфіксами -ц-, -іц-, -иц- (лат. -с-, -іс-) і виражає значення множини, в українській мові передаємо закінченням -і з відповідним значенням граматичної множини: Бе́льці, Ке́льці, Ко́шиці, Лі́диці, Па́рдубиці. Самі назви зберігають здатність змінюватися за відмінками: Ко́шиці — Ко́шиць, Ко́шицям... Назви типу Закопа́не мають форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюються за його зразком: Закопа́не, Закопа́ного, Закопа́ному і т. д.
2. Російську літеру ё
передаємо:
а) через йо на початку
та всередині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йо́лкіно,
Соловйо́ве;
б) через ьо в середині
слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис
Дежньо́ва, р. Оленьо́к. Але в назвах, утворених від спільних для
української і російської мов імен або загальних назв, пишемо е:
р. Бере́зовка,
Оре́л (за народною
етимологією пов’язується з оре́л), Семе́ново;
в) через о під
наголосом після ч, щ: Рогачо́во, Що́кіно.
3. Російську літеру э
передаємо через е: Ельто́н, Е́мба.
4. И (І). Літеру и
(в латиноалфавітних мовах і) передаємо:
а) через і:
1) на початку слова: Іже́вськ,
оз. І́льмень, Ірти́ш; в окремих випадках у кінці слова — в
закінченнях назв, уживаних у формі множини (з основою на м’який та шиплячий
приголосний), і в невідмінюваних словах неслов’янського походження: Бро́нниці,
Жигулі́, Кі́жі, Ко́шиці, Мити́щі; Со́чі;
2) усередині слова після
приголосного — перед голосним та приголосним й (це переважно назви
неслов’янського походження), а також перед иншими приголосними (крім випадків,
передбачених нижче): Рі́єка, Софі́я, Бірюса́, Ві́тебськ,
Двіна́, Індигі́рка, Кі́нешма, Лю́блін, Ма́ртін,
Ні́тра, Пі́ла;
б) через ї після
голосного й при роздільній вимові: Тро́їцьк, Ана́ньїно,
Ільї́нськ;
в) через и:
1) після приголосних ж, ч,
ш, щ і ц: Жига́лово, Жира́рдув; Тре́нчин,
Чита́, Іши́м, Ко́шиці, Осве́нцим, Прши́брам, Щигри́,
Цимля́нськ, але Пря́шів і под. (див. п. 8 в цього
параграфа); менш послідовно — після приголосних д, т, р, с: Індигі́рка,
Пло́вдив, але Бородіно́, Ді́ксон; Брати́слава, Ірти́ш,
Ти́рново, Ти́хвін, але Тару́тіно, Ти́ксі;
Дри́на, Ри́ла, але Мічу́рінськ; Новосибі́рськ,
Сибі́р, Симбі́рськ, але Силе́зія;
2) у географічних назвах, утворених від імен та
загальних назв, спільних для української та инших слов’янських мов і з
однаковим або дуже подібним звуковим оформленням, які в українській мові пишемо
з и: Вели́ко-Ти́рново, Гаври́лово, Ди́мово,
Дми́тров, Жа́бинка, Кислово́дськ, Клин, Ли́пецьк,
Миха́йловське, Ри́бінськ, Ри́бниця, Си́дорова,
Тигро́ва Ба́лка, Тимо́шино, Ти́совець, Титогра́д,
Тихорє́цьк, але Нікола́євськ-на-Аму́рі та ин. (від слів, відмінних за оформленням від
відповідних українських); Леоні́дово та ин. (від імен, що в
українській мові пишемо через і);
3) у складних географічних
назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосто́к,
П’ятиго́рськ, Семипала́тинськ;
4) у префіксі при-: Приво́лжя,
Примо́р’я;
5) у суфіксах -ик-, -иц-,
-ич-, -ищ-: Дубро́вник, Зимо́вники, Тупи́к;
Би́стриця, Бро́нниці, оз. Ко́лвицьке; Коте́льнич,
Осипо́вичі, У́глич; Мити́щі;
6) у закінченнях географічних
назв, уживаних у формі множини (з основою на твердий приголосний): Березники́,
Валу́йки, Го́рки.
Примітка. У суфіксах
географічних назв –ин(ськ)-, -ін(ськ)- після шиплячих і ц
пишеться и: Анинськ, Ками́шин, Ко́жино, Ту́шино,
Ще́цин; після д, т, р, с — и або і: Дуби́нка,
Пра́вдинськ, Крути́нка, Купри́нське, Гуси́не О́зеро,
але Бородіно́, Ко́стіно, Купрі́н (місто), Мічу́рінськ,
Мінусі́нськ (літера і частіше виступає, зокрема, в географічних
назвах, похідних від прізвищ — за походженням присвійних прикметників на -ін);
після инших приголосних здебільшого пишемо і: Во́ткінськ,
Карпі́нське, Ку́піно, Лю́блін, Ри́бінськ, Челя́бінськ,
але Березина́, Герцегови́на, Жа́бинка (див. вище),
Cтapа́-Планина́ та ин.
5. Ы, Y. Літеру ы (в
латиноалфавітних мовах y) передаємо через и: Ви́чегда,
Гди́ня, Ірти́ш, О́льштин, Си́зрань, Сиктивка́р,
Чебокса́ри, Ша́хти.
6. Польські носові ą,
ę передаємо сполученнями літер ом, ем перед губними
приголосними: Домбро́ва, Демби́ця; перед иншими приголосними —
сполученнями он, ен: Конт, Ченстохо́ва.
7. Географічні назви з
прикметниковими суфіксами та закінченнями. а) Прикметникові суфікси та
закінчення слов’янських географічних назв передаємо так само, як у прізвищах
(див. § 115, п. 9—10), але у формі всіх трьох граматичних родів та однини й
множини: Вели́кий У́стюг, Гро́зний, Нови́й Сад,
Оле́ній (острів), Станови́й (хребет); Ба́нська Би́стриця,
Зеле́на Гу́ра, Лиха́ (місто), Стальо́ва Во́ля,
Чусова́ (річка); Бологе́ (рос. Болого́е),
Вели́ко-Ти́рново, Ма́йське; Ка́рлові Ва́ри,
Ка́рські Воро́та, На́бережні Човни́, Нові́
За́мки. Російські географічні назви, похідні від прізвищ на -ой
без суфіксів -ск-, -цк-, зберігають закінчення -оє: Толсто́є;
б) у географічних назвах у
формі середн. роду, з походження присвійних прикметниках, зберігаємо закінчення
-о (на відміну від аналогічних українських назв): Вну́ково,
Га́брово, Кла́дно, Ко́сово, Орє́хово-Зу́єво,
Пу́шкіно, Сара́єво, Ти́рново. Закінчення -о
зберігається і в назвах типу Радо́мсько, за походженням
відносних прикметниках, але вони, на відміну від попередніх географічних назв,
в українській мові не відмінюються;
в) літеру ó, що
виступає в суфіксі -ów у польських географічних назвах, передаємо через у
або за традицією через і: Белха́тув, Гржи́був, Жира́рдув, Кома́рув, Пйо́тркув, Пру́шкув та ин., але Гру́бешів (у родовому відмінку Гру́бешева), Кра́ків (Кра́кова), Ря́шів (Же́шів), Тома́шів, Хо́жів, Я́нів та ин. Літеру о в суфіксі -óv у чеських та словацьких назвах передаємо через о,
але в назвах міст із змішаним словацьким та українським населенням за традицією
— через і: Го́твальдов, Крнов, О́рлов, Про́стейов, Прше́ров,
але Барді́їв, Во́ронів, Пря́шів та ин.
8. Апостроф. Апостроф у
слов’янських географічних назвах ставимо в тих самих випадках, що й у прізвищах
(див. § 108, п. 11), а в назвах неслов’янського походження на території
слов’янських країн, крім того, після деяких инших приголосних
(згідно з § 106): Ак’́яр, Амудар’я́, В’язники́, Гу́р’єв,
Дем’я́нськ, Проко́п’євськ, П’ятиго́рськ, Ско́п’є; перед
йо апостроф не пишемо: Муравйо́во.
Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного
приголосного з а, у, то апостроф перед ними не ставимо: Вя́зьма,
Вя́тка, Кя́хта, Крю́ково, Ряза́нь, Хя́рма.
9. Ь. а) М’який знак пишемо в
географічних назвах у тих самих випадках, що
й у прізвищах (див. § 115, п.
12): Ана́ньїно, Усольє; Гданськ, Кля́зьма; Го́мель, Лодзь.
Примітка.
Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а,
у, то перед ними ь не пишемо: Гди́ня, Челя́бінськ,
Тюме́нь;
б) твердий ц
пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах у суфіксах -ець, -аць, -иц-: Оло́нець, Повене́ць,
Черепове́ць; Кра́гуєваць, Сто́лаць; Демби́ця,
Ло́мниця, Ре́чиця;
в) суфікси географічних назв -ск,
-цк передаємо відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Бря́нськ,
Гда́нськ, Курськ; Кузне́цьк, Тро́їцьк.