Правила вживання розділових знаків в українських текстах відбивають: 1) синтаксичну будову речень; 2) зміст речень або їхніх частин; 3) емоційний тон мовлення; 4) ритміку мовлення; 5) потребу зовнішнього виокремлення відповідних слів чи висловів; б) вимоги виразності і зрозумілості складників тексту. Найважливішим із зазначених чинників є синтаксична будова речень. Нерідко впливають на вибір тих чи тих розділових знаків індивідуальність мовця, його емоційне ставлення до повідомлюваного, намір спеціально вирізнити певний відтінок думки чи ритмічну специфіку мовлення.

Розділові знаки сприяють більшій виразності писемного мовлення, накреслюючи передусім членування тексту, його поділ на частини. Українська пунктуація увиразнює в першу чергу синтаксичну будову речень, у другу чергу ─ також їхню значеннєву й інтонаційну своєрідність. Розділовими знаками позначаємо кінець речень, відділяємо прості речення у складному реченні, виокремлюємо відносно самостійні реченнєві частини і (частково) характер зв’язку членів речення. За допомогою пунктуації розрізняємо типи речень залежно від того, чи виражаємо питання, наказ, експресію, пряму мову тощо.

В українських текстах використовуємо 10 розділових знаків: крапку, знак питання, знак оклику, кому, крапку з комою (середник), двокрапку, тире, крапки, дужки, лапки.

§ 126. КРАПКА (.)

Крапку ставимо:

1. У кінці розповідного речення або спонукального, якщо його вимовляємо без окличної інтонації:

Олесь смирно стоїть біля порога слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ (Григір Тютюнник).

Політики, позбудьтеся апломбу.

І не ведіть до світлої мети (Л. Костенко).

2. У кінці пов’язаних між собою частин розповідного речення, коли автор хоче інтонаційно надати їм особливої змістової ваги:

Ще були — враження від дитинства. Гарного дитинства (В. Стус).

Влада не може чекати. З усіх її потреб — найгострішa потреба часу. Голод часу (П. Загребельний).

Знов захід буряний. Недобрий (Є. Маланюк).

3. У кінці рубрик переліку, коли вони досить розгорнуті і кожна з них становить завершене з формального і змістового боку речення:

Відзначаючи ювілей видатного українського вченого-сходознавця, одного з засновників Академії наук України, академіка АН України А. Ю. Кримського, Загальні збори Академії наук України ухвалили:

1. З метою відродження й розвитку національної школи сходознавства як важливою наукового компонента інтелектуальною потенціалу України створити в системі АН України Інститут сходознавства їм. А. Ю. Кримського.

2. Видати повне зібрання творів академіка АН України А. Ю. Кримського.

3. Порушити клопотання перед Кабінетом Міністрів України про створення будинку-музею академіка АН України А. Ю. Кримського в м. Звенигородці Черкаської області (з “Вісника АН України”).

4. Як знак незакінчености слова на письмі, напр.:

гр. (громадянин), акад. (академік), проф. (професор), пор. (порівняй, порівняйте) (про скорочені слова див. § 47).

Примітка 1. Крапку не ставимо:

а) на титульних сторінках книжок після імени і прізвища автора, назви твору, назви видавництва, місця видання, а також на титульних. сторінках часописів і под., напр.:

Олекса Воропай

Звичаї нашого народу

Етнографічний нарис

Київ

Акціонерне видавничо-поліграфічне товариство “Оберіг”

1993.

Мовознавство

Науково-теоретичний журнал Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України;

б) у кінці друкованих заголовків, на вивісках, штампах та ин. (у шкільній практиці крапку після заголовка можна вживати);

в) в абревіатурах між їхніми складниками: ООН, МАУ, райвно́, загс;

г) у скорочених назвах метричних мір: м (метр), см (сантиметр), мм (міліметр), г (грам), кг (кілограм);

ґ) усупереч правилові § 126, п. 1, але відповідно до вказівки на можливість індивідуальної інтерпретації пунктуації иноді автори художніх творів (найчастіше в поезії) не ставлять крапки (та й инших розділових знаків) у кінці речень, створюючи картину нерозчленованого плину почуттів або думок, напр.:

спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніко́ли

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю (Л. Костенко).

Примітка 2. Про вживання крапки замість коми див. § 129, II, п. 2, прим.1.