§ 127. ЗНАК ПИТАННЯ (?)

Знак питання ставимо:

1. У кінці питального речення:

А чи не занадто вже я славословлю старих своїх коней, і село, і стару свою хату? Чи не помиляюсь я в спогадах і почуттях? (О. Довженко).

Ой де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?

Чому ти не зійдеш на землю із неба? (Леся Українка).

Примітка 1. Підвищену проти звичайної питальну інтонацію передають двома або трьома знаками питання:

Кляті! кляті!

Де ж сама ваша?? На словах!

Де ваше золото, палати?

Де вдасть великая? (Т. Шевченко).

Примітка 2. У питальних реченнях з однорідними членами знак питання можна ставити після кожного однорідного члена для розчленування питання:

Хто підняв мене над народом? Бог? Король? Випадок? Горе? (П. Загребельний).

Кого з самого себе викликаєш?

Свою недолю? Грудочку тепла

під попелом століть? (В. Стус).

Примітка 3. Знак питання не ставимо в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням (хоч нерідко інтонація в таких випадках майже не відрізняється від інтонації питальних речень):

Подякувала за лист, спитала, чи не передавали чого на словах (А. Головко).

Коли ж головне речення питальне, тоді в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням знак питання ставимо:

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? (П. Тичина).

Чи ви пізнаєте, вгадаєте, який

З-посеред них є Сервій Туллій (Олег Ольжич).

2. У дужках усередині речення або після нього для виявлення сумніву або критичного ставлення мовця до висловлених чужих думок:

Нехай багато не розводяться вчорашні “марксисти” про велике значення колективізації (?), яка нібито врятувала (??) Україну від голоду (?!) (з газети).