§ 127. ЗНАК ПИТАННЯ (?)
Знак питання ставимо:
1. У кінці питального речення:
А чи не занадто вже я
славословлю старих своїх коней, і село, і стару свою хату? Чи не помиляюсь я в спогадах і почуттях? (О. Довженко).
Ой де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?
Чому ти не зійдеш на землю із неба? (Леся Українка).
Примітка 1. Підвищену проти звичайної питальну інтонацію передають двома або трьома знаками питання:
Кляті! кляті!
Де ж сама ваша?? На словах!
Де ваше золото, палати?
Де вдасть великая? (Т. Шевченко).
Примітка 2. У питальних реченнях з однорідними членами знак питання можна ставити після кожного однорідного члена для розчленування питання:
Хто підняв мене над народом? Бог? Король? Випадок? Горе? (П. Загребельний).
Кого з самого себе викликаєш?
Свою недолю? Грудочку тепла
під попелом століть? (В. Стус).
Примітка 3. Знак питання не ставимо в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням (хоч нерідко інтонація в таких випадках майже не відрізняється від інтонації питальних речень):
Подякувала за лист, спитала, чи не передавали чого на словах (А. Головко).
Коли ж головне речення питальне, тоді в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням знак питання ставимо:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? (П. Тичина).
Чи ви пізнаєте, вгадаєте, який
З-посеред них є Сервій Туллій (Олег Ольжич).
2. У дужках усередині речення або після нього для виявлення сумніву або критичного ставлення мовця до висловлених чужих думок:
Нехай багато не розводяться
вчорашні “марксисти” про велике значення колективізації (?),
яка нібито врятувала (??) Україну від голоду (?!) (з газети).