§129. КОМА (,)

І. Кома в простому реченні

У простому реченні кому ставимо:

1. Між однорідними членами речення, не поєднаними сполучниками:

Радуйся, дівчино, разом зі мною

Сонцем і ясною голубизною,

Ласкою леготу, листям на кленах,

Білою стежкою в травах зелених (Д. Павличко).

Не густо зустрінеш у житті таких Яворницьких! Воскрешає славу минулих віків, задля неї живе, всьому світові поклав розповісти про лицарів козацької республіки (О. Гончар).

Я на вбогім, сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі (Леся Українка).

Це ж могло наступити нині, завтра, позавтра... (О. Кобилянська).

Примітка 1. Два або більше прикметників-означень однорідні:

а) коли вони характеризують предмет в одному плані (за переліку його властивостей, якостей або особливостей):

Над містами кучерявий, голубий, ласкавий дим (М. Рильський).

Жарт любив, точене, влучне слово (О. Довженко);

б) коли вони вказують на різні споріднені ознаки предмета (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо):

Немає матусі! У глухій, темній могилі вона (А. Тесленко).

Його очі замиготіли зимним, неприязним блиском (О. Кобилянська).

І вся вона на видноті — ставна, вродлива (Б. Харчух);

в) коли друге й наступні означення уточнюють, пояснюють або посилюють перше:

Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (І. Нечуй-Лсвипький).

Єлька дала волю сльозам. Пониклі плечі її сіпались у глухому, нерозважному горі (О. Гончар).

Ще трохи — й майже степовий, неспинний

Ось в груди вдарить вітер з України (Є. Маланюк).

Коли прикметники-означення характеризують предмет у різних планах, то такі означення неоднорідні, а отже, кому між ними не ставимо:

Диким древнім монгольським виттям

Необмежена далеч заводить (Є. Маланюк).

В ранковому березневому затуманеному повітрі пахли вишневі садки (Б. Харчук).

Ми їхали порожньою рудуватою дорогою (Вал. Шевчук).

Неоднорідні означення частіше стоять перед іменником, зрідка — після нього, пор.:

Вода шуміла й билась між камінням білими кипучими хвилями (І. Нечуй-Левицький).

На чорній зритій землі по краях поплуталась огудина суха гарбузова (А. Головко).

Примітка 2. Не слід розглядати як однорідні і відокремлювати комами:

а) два однакові за формою дієслова, що означають дію та мету її: піду подивлюся; сядьмо поміркуймо тощо;

б) два тотожні або значеннєво близькі спільнокореневі слова, якщо таке словосполучення ускладнене запереченням не і становить у змістовому плані єдине ціле (жду не діждуся; чекаю не дочекаюся; дивишся не надивишся; дихаєш не надихаєшся; вовк не вовк і под.):

Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем! (І. Нечуй-Левицький).

2. Між однорідними членами речення, поєднаними двома або більше однаковими сполучниками: і…і (й...й), ні...ні (aнi...ані), то...то, не то...не то, чи...чи, чи то...чи то, або…або:

І подвиги, й сум, і утрата

У місті, як вічність, новім (М. Рильський).

Не бачу ні сестри, ні брата (Є. Маланюк).

А по дашку прозорої веранди

ходили то дощі, то голуби... (Л. Костенко).

Примітка 1. Коли частину однорідних членів поєднано бсзсполучниково, а частину — повторюваними сполучниками і (й), та (і), кому ставимо між усіма однорідними членами, у тому числі й перед першим сполучником:

Я пам’ятаю вчительку мою,

просту, і скромну, і завжди спокійну (В. Сосюра).

Світе мій гучний, мільйонноокий,

Пристрасний, збурунений, німий,

Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,

Дай мені свій простір і неспокій,

сонцем душу жадібну налий! (В. Симоненко).

Примітка 2. Якщо однорідні члени поєднано сполучниками і (й), та (-і) в пари, то перед сполучником коми не ставимо, а пари відокремлюємо комами:

Я питав про майбуття народу свого вже по перших перемогах своїх під Жовтими Водами і Корсунем, питав своїх побратимів, старшин і простих козаків, священиків і високих ієреїв київських, пастухів і орачів, броварників і будників, питав удовицю і сироту бездомного, питав у гетьманських покоях і в простій хаті, на шляхах безкінечних і в церквах, у книгах і в посланнях (П. Загребельний).

Примітка 3. Коли сполучники і (й), та (—і), або, чи, не повторюються, кому перед ними не ставимо (про сполучник або див. ще п. 14);

Це були вірні Андрієві друзі і надійні охоронці його квітів та саду (В. Симонснко).

А якось на шостий чи сьомий день прискочив до річки на велосипеді хлопчина, Ванько, синок Дарчиної сестри (Григір Тютюнник).

Примітка 4. Коли два слова, перед кожним із яких стоїть сполучник і або ні, становлять усталений; вислів, то кому між ними не ставимо: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо тощо.

Кому не ставимо також між двома однорідними членами речення, що поєднані повторюваним сполучником і утворюють тісну змістову єдність (звичайно такі однорідні члени не мають при собі пояснювальних слів):

А потім і щастя і горе обірвались так раптом (Леся Українка).

3. Між однорідними членами речення, поєднаними протиставними сполучниками а, але, однак, проте, зате, та (=але), так, хоч (хоча):

Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних! (О. Олесь).

І традиційні верби, і калина — все батьківське, але синівське — теж! (Б. Олійник).

Тече вода в синє море,

Та не витікає (Т. Шевченко).

З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).

Примітка. Коли хоч (хоча) вжито при окремому члені речення не як протиставний сполучник, а як частку, кому перед нею не ставимо: Прочитай хоч казку.

4. Перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення однослівний чи поширений компонент:

Давид роздягся, шинель на ключці повісив, і будьонівку (А. Головко).

Зазеленіли луги, ще й дібровонька (народна пісня).

5. Перед другим із парних сполучників не тільки... а й, не тільки... але й, не тільки... а ще й, не тільки... але також, не лише... а й, не лише... але й, як... так і, не так... як, хоч... але (та), не стільки... скільки, якщо не... то, що вживаються при однорідних членах речення:

Обертання Тургенєва в колі французьких письменників — Флобера, Золя, братів Ґонкурів, Доде — вилилося не тільки в сердечну приязнь між ними, а й у конкретний обмін культурними цінностями (М. Рильський).

Як жіночий, так і чоловічий жупан був не селянським, а козацьким і шляхтянським одягом (О. Воропай).

Не так тії вороги,

Як добрії люди —

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи осудять (Т. Шевченко).

Розташувалися ми над Дніпром

Якщо не по-козацьки, то, гадаю,

Хоч по-рибальськи (М. Рильський).

6. Перед словами як, як-от, а саме і под., вжитими в реченні з однорідними членами після узагальнювальних слів:

Париж має два обличчя. Перше — це старий Париж, Париж старовинних будов, таких, як Собор Паризької Матері Божої (Нотр Дам де Парі), Лувр, Тюїльрі... (М. Рильський).

Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля.

7. При повторенні слова для позначення великої кількості предметів, тривалості чи інтенсивності дії, для увиразнення ознаки предмета, підкреслення заперечення тощо:

Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати (Л. Костенко).

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте (Т. Шевченко).

Здається, часу і не гаю,

а не встигаю, не встигаю! (Л Костенко).

8. Для виділяння звертань і залежних від них слів (про знак оклику при звертаннях див. § 128, п. 2):

Бачу, брате, весь ти в горі! (Г. Чупринка).

В таке цвітіння, князю Володимире,

тобі не важко бути камяним? (Л. Костенко).

Учителю, стою перед тобою

Малий, вчарований до німоти (Д. Павличко).

Яка ж ти красива, яка велична, земле моя (О.Довженко).

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (1. Франко).

9. Після вигуків, якщо їх вимовляємо з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні (пор. § 128, п. З):

Ой, не солодко мандрівникові

В ніч таку іти через поля! (М. Рильський).

Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина).

Примітка 1. Вигуки о, ой, коди вони інтонаційно тісно пов’язані з подальшим звертанням (тобто після них немає паузи), комою не відокремлюємо:

О болю мій, я бачу в залі

одне обличчя, друге, третє! (Л. Костенко).

Ой сонечку-батечку,

Догоди, догоди... (О. Олесь).

Примітка 2. Після ну, ой, ах і под., ужитих для підсилення, кому не ставимо:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого (Т. Шевченко).

Ой летіла гуска додому —

Та впала, як грудка, додолу (І. Драч).

Примітка 3. Не відокремлюємо вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником і наявним після нього звертанням:

Ой ти, дівчино,

З горіха зерня,

Чом твоє серденько —

Колюче терня? (І. Франко).

Гей ти, поле колоскове,

молодість моя! (В. Сосюра).

10. Після стверджувальних слів так, еге, еге ж, авжеж, аякже, гаразд та ин., заперечення ні, запитання що, а що, а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами вжито речення, яке розкриває їхній конкретний зміст:

Так, вільна, вільна пісня! (Леся Українка).

— Земляка свого бачили? — Аякже, бачив (А. Головко).

Ні, слів докірливих не жди... (О. Олесь).

— Що, титаря вбили? (Т. Шевченко).

А що, коли не буде того дня? (В. Стус).

Що ж, авторучка — це не шабля з піхов (Л. Костенко).

Примітка. Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кому не ставимо:

Так ніхто ще не вірив у мене! (Г. Чубач).

Гаразд ідуть наші справи.

Так само слід відрізняти заперечну частку ні від повторюваного сполучника ні (див. п. 2).

11. Для виділення вставних слів, словосполучень і речень (про вживання тире або дужок при вставних словах, словосполученнях і реченнях див. § 132, п. 15 і § 134, п. 2):

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось... (Л. Костенко).

Може, то казка знадлива —

тії смарагдові луки,

плеск тепловодої річки,

злотоіскристі піски? (Леся Українка).

Посмішка у ліфті блискавична,

Певна річ, призначена —

комусь... (М. Рильський).

“Кобзар” не став і, сподіваємось, ніколи не стане книгою архаїчною (О. Гончар).

Поміж людьми, як кажуть, добре й нам (Л. Глібов).

Примітка 1. Вставними найчастіше бувають такі слова, словосполучення й речення: бач, бачиш, бачите, бачте, безперечно, без сумніву, безумовно, бувало, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, даруйте, даруйте на слові, до речі, звичайно, звісно, здається, зрештою, зрозуміло, ймовірно, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мою думку, на нашу думку, напевно, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, поводьтесь, по-моєму, по-перше, по-друге, проте й однак (потрібно відрізняти їх від омонімічних протиставних сполучників проте й однак), сказати б, справді, у всякому разі, ясна річ, щоправда, що не кажіть; як би там не було; що б там не казали та деякі инші.

Слід відрізняти вставні слова та словосполуки від подібних до них слів та словосполук, які виконують роль обставин і тому комами не видаляються:

У нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (М. Рильський).

Але: Концерт звичайно закінчується о 10 годині.

Ці слова, до речі, схвилювали всіх.

Але: Ці слова сказано до речі.

Примітка 2. Якщо сполучник а (рідше але) стосується вставного слова, його комою не відділяють — а власне, а втім тощо:

Чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування народних пісень? (Леся Українка).

Примітка 3. Вставні слова не виділяємо комами, якщо вони входять до складу відокремлених членів речення:

Марійка, очевидно поспішаючи, не поснідала.

Пор.: Марійка, поспішаючи, не поснідала, очевидно.

Зустрінемося сьогодні, мабуть увечері.

Пор.: Зустрінемося, мабуть, сьогодні увечері.

Примітка 4. Не виділяємо комами слова адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними.

12. Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, мовби, наче, немов, ніби, як і, ніж та ин.:

Там гарячого, як свіжа рана,

Тувіма спізнав я Юліяна (М. Рильський).

Слова уже не вірили словам

і мружились од правди, як од сонця (Л. Костенко).

У ранковім тумані

Дзвони плинуть, мов сни,

Ніби мрії останні

Сивої старовини (М. Рильський).

В моєму серці, наче в стремені

Нога часу з острогою тугою (Д. Павличко).

В садках кохалися, цвіли,

Неначе лілії, дівчата (Т. Шевченко).

Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу (О. Воропай).

І прозорість стигне у небеснім плесі

тонша і ясніша, ніж гострінь меча... (Т. Осьмачка).

Примітка 1. У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником кому не ставимо:

Дощ ллє як з відра. Почервонів як рак.

Примітка 2. Іменну частину складеного присудка, приєднану за допомогою сполучників як, мов, немов тощо, комою не відокремлюємо:

Державо, ти була як поле бою (Є. Маланюк).

Спомин був як блискавка (М. Рильський).

Иноді перед сполучниками як, мов, немов та ин. ставлять знак тире:

В нас назви сіл—як кремінь на ударі,

Як молотами куті якорі (А. Малишко).

Двомовність — як роздвоєне жало (Л. Костенко).

Примітка 3. Звороти, що уведені в речення за допомогою сполучника як і мають значення “в ролі кого, чого”, комою не виділяють:

Про масштаби Довженка як письменника можна судити з його найбільшої літературної праці — “Зачарованої Десни” (Л. Новиченко),

Сприймаємо Вашу відповідь як згоду.

Примітка 4. Не ставимо кому перед як, ніж у висловах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж та ин.:

Ми їхали не більш як годину.

Чекати друзів довелося не довше ніж три дні.

13. Для виділення відокремлених прикладок, як поширених, так і непоширених, особливо коли вони залежать від власного імени або займенника (про вживання дефіса при прикладках див. § 30, а про вживання тире — § 132, п. 7):

Він Пушкіна, вигнанця і співця

Приймав колись (М. Рильський).

Отак роки, отак без краю

На струнах вічности перебираю

Я, одинокая верба (П. Тичина).

Я син простого лісоруба,

Гуцула із Карпатських гір (Д. Давличко).

14. Для виділення відокремлених прикладок, що починаються сполучниками як, тобто, себто, цебто, або (=тобто) тощо:

Як учений, етнограф і фольклорист, Франко все життя з палким інтересом ставився до народної творчости (М. Рильський).

Антитеза, тобто протиставлення, дуже поширений прийом (А. Білецький).

Пунктуацію, або систему правил уживання на письмі розділових знаків, має знати кожен.

Примітка. Прикладки зі сполучником як виділяємо комами тільки тоді, коли вони виразно відокремлюються інтонаційно й мають додатковий значеннєвий відтінок причиновости. В инших випадках коми не ставимо:

Шевченко як поет відомий усьому світові.

У статті йдеться про Архипенка як художника.

15. Для виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами крім (окрім), опріч, за винятком, особливо, замість, наприклад, навіть, зокрема й под., якщо їх виразно інтонаційно відокремлюємо:

Всі, крім поранених, піднялись і присунулись до нього (О. Довженко).

І старий зараз ніякої иншої роботи не визнає, окрім пасіки (М. Стельмах).

Ні птиць, ані людей, опріч

Ясної зірки в високости (А. Малишко).

Перекладачі художньої літератури, особливо поетичних творів, багато разів замислюються над тим, “що перекладається і що не перекладається” (А. Білецький).

Інтерес до російської прози XIX століття, зокрема до Льва Толстого, набув за тих часів у Франції великого розмаху й глибини (М. Рильський).

16. Для виділення відокремлених означень, виражених:

а) дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі пояснювальні слова і стоять після означуваного іменника:

Сади, омиті музикою згадок,

ковтають пил міжселищних доріг (Л. Костенко).

Ганна підхопила малу Галю, захриплу від плачу (Ю. Яновський).

Не одна там народилась дума,

Повна щастя, ніжности, журби (М. Рильський);

б) дієприкметниками та прикметниками, які не мають пояснювальних слів і стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли дієприкметники чи прикметники утворюють рад однорідних членів речення (двох або більше) і перед іменником є вже означення:

Високо, трохи не серед неба, стояв місяць, ясний, блискучий, повний (І. Нечуй-Левицький).

Живе життям і силу ще таїть

Оця гора, зелена і дрімлива (М. Зеров).

Червоних маків розгорівся ряд

Після дощу, ласкавого й рясного (М. Рильський);

в) дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), що стоять перед іменником і виконують роль означення з обставинним відтінком:

Дезорганізований раптовістю нічної атаки, ворог не встиг учинити скільки-небудь сильного опору (О. Гончар).

У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була б дуже гарною молодицею (І. Нечуй-Левицький);

г) дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), що стосуються особових займенників:

Ти згадала мене, бездольного... (Леся Українка).

А я, пригнічений журбою,

Іду поодаль за тобою (О. Олесь).

З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду (М. Коцюбинський);

ґ) іменниками у непрямих відмінках (із прийменниками або без них), щоб надати їм більшої змістової ваги порівняно з невідокремленими членами речення:

...А над осінь прилітає птиця

Із північних сивих чагарів,

З чорними, печальними очима,

З довгим дзьобом, ніби про запас,

Для людей байдужих невидима,

Таємнича, як смеркання час (М. Рильський).

Висока могила-курган здіймається неподалік серед розриву хлібів, оборана, неторкана, в сивих полинах (О. Гончар).

Примітка. Не виділяємо і не відокремлюємо комами означення з пояснювальними словами або без них, коли вони за змістом невіддільні від означуваних іменників:

Минаючи убогі села

Понаддніпрянські невеселі,

Я думав... (Т. Шевченко).

17. Для виділення відокремлених уточнювальних обставин місця, часу тощо:

Внизу, в гущавині, було тихо, свіжо (О. Гончар).

Він [чаклун] поселився в домі їхньому,

під зорепадом жолудів (Л. Костенко).

Над головою старого, на ріжку скрині, потріскувала саморобна воскова свічка (М. Стельмах).

Восени, перед відльотом у вирій, тривожиться і табунами збирається птаство (М. Стельмах).

18. Для виділення відокремлених обставин, виражених дієприслівниковими зворотами:

Підв’язуючи світлий виноград,

Сміється дівчина не знати з чого (М. Рильський).

Та він, пересилавши втому,

коня підкликає з туману (А. Малишко).

По кладці молодиця перейшла,

Похитуючи відрами дзвінкими (М. Рильський).

Переглядаючи трагічні сторінки Каменяревого життя, поет [Павличко] постійно пам’ятає про звязок Франка з нашим часом (Р. Лубківський).

Примітка. Дієприслівниковий зворот, який стоїть після сполучників і, та, а, що поєднують однорідні присудки, виділяємо комами з обох боків:

Прислухались і, не вірячи самі собі, одхиляли сінешні двері (М. Коцюбинський).

19. Для виділення відокремлених обставин, виражених одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії чи стану:

Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний).

І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину (Т. Шевченко).

Примітка. Одиничні дієприслівники, що стоять безпосередньо після присудка і мають значення способу дії, комами не відокремлюємо:

Вона сиділа замислившись (Ю. Яновський).

Ідуть дівчата в поле жати

Та, знай, співають ідучи (Т. Шевченко).

Із вирію летять курличучи ключі (М. Зеров).

II. Кома в складному реченні

У складному реченні кому ставимо:

1. Для відокремлення речень, що входять до безсполучникового складного речення зі значенням переліку подій, явищ (про вживання крапки з комою або тире в таких реченнях див. § 130, п. 2 і § 132, п. 9):

Жилаві зачіплянські акації ждуть ночами нового цвіту, чиєсь кохання жде сріблястих акацієвих ночей (О. Гончар).

З золота зіткане сяйво ллється,

Ліс в нім купається, листя сміється (М. Рильський).

У пропилений стишений став

Сплинув денний просмалений грюкіт,

Сплять вітри на блакитних постах,

Спить Поділля — земля Кармелюків (І. Драч).

Спочатку примовкали коники, тоді шелеснуло листя, потім знову запала тиша (Ю. Смолич).

2. Для відокремлення речень, що входять до складносурядного речення зі сполучниками єднальними (і (й), та (=і), зіставним (а), протиставними (а, але, однак, проте, зате, та (=але), приєднувальними (та й, а також та ін.), градаційними (не тільки... а й, не тільки... але й і под.) (про вживання крапки з комою і тире в складносурядних реченнях див. § 130, п. 3 і § 132, п. 8):

Танцюють згуки на дзвіниці,

І плаче дзвін (П. Тичина).

Катерину чорнобриву

В полі поховали,

А славнії запорожці

В степу побратались (Т. Шевченко).

Усе іде, але не все минає

над берегами вічної ріки (Л. Костенко).

Добриня був добрий воєвода, сміливо стояв на стіні, умів вести за собою людей, та й люди вірили йому (С. Скляренко).

Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й пропікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Тютюнник).

Примітка 1. Иноді перед сурядними сполучниками і, та, а, але, однак і под. замість коми ставлять крапку, щоб надати більшої змістової самостійності і значущості відповідним частинам складносурядного речення:

Ми, на жаль, менше знаємо про українсько-французькі культурні зв’язки. А вони були (М. Рильський).

Оляна любила і вміла слухати себе, своє тіло. Але сьогодні воно мовчало (Григір Тютюнник).

Примітка 2. Якщо в складному реченні зі сполучниками і (й), та (=і) є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення, то кому перед цими сполучниками не ставимо:

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Л. Смілянський).

Я люблю, коли є в домі діти

І коли вночі вони сміються (М. Рильський).

Ізнов моя до тебе думка лине,

Далекий краю ранньої зорі,

Де тигрів слід веде до Уссурі

І спіє виноград між віт ялини (Борис Тен).

У хаті вже було повно людей і тютюновий дим ходив над головою хвилями, коли Юхим переступив через поріг (А. Головко).

3. Для відокремлення речень, що входять до складного речення з безсполучниковим і сурядним зв’язком:

Синіють води, зеленіє яр,

І стеляться сліпучі краєвиди (М. Зеров).

Вставлено у вікна другі рами,

Вата і калина поміж рам,

Знову стали діти школярами,

І синиця дзвонить школярам (М. Рильський).

О так! Минають роки і віки,

Усе спливає хвилями ріки,

Й життя нові нам ставить теореми (Борис Тен).

4. Для відокремлення речень, що об’єднуються в одне складносурядне речення за допомогою повторюваних сполучників і... і, ні... ні, або… або, то... то, чи... чи, не то... не то, чи то... чи то тощо:

І між руїн Добро беззахисне зникає,

І мати гине, й гине син (Є. Маланюк).

І летять гуси, і летять журавлики,

І літа мої листом осипаються (Б. Олійник).

Ні струна не задзвенить, ні пісні не звучать... (Ю. Федькович).

Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).

То вони [крижини] наздоганяли човни, то човни наздоганяли їх (Б. Харчук).

Чи то праця задавила молодую силу,

Чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила (Т. Шевченко).

Примітка. Якщо сполучники або і чи в складносурядному реченні не повторюються, то кому перед ними не ставимо:

Часом на цій вересневій сині вилитими дзвіночками колихалися грона жолудів або виділявся обрис пташини (М. Стельмах).

5. Для відокремлення в складнопідрядному реченні підрядних речень, уведених сполучниками або сполучними словами, від головних і від инших підрядних:

Андрій чомусь вірив, що Ольга прийде по квіти (В. Симоненко).

Прощай же, радосте, бо я беру квиток,

беру квиток на шпиль самої Туги! (Л. Костенко).

Свою любов, голубку швидкокрилу,

давно я випустив на білий світ,

аби вона будила сонце в морі,

воркуючи ім’я лиш Беатриче (Т. Осьмачка).

Гаснуть вогні у місті,

Ніби в безодню моря

Падають зорі янтарні (М. Рильський).

Дика рожа

Ще квітне, хоч на долах — вже жнива (Є. Маланюк).

Не було, здається, жодної в Україні оселі, котрої не прикрашали б рушниками (В. Скуратівський).

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене? (Л. Костенко).

Спасибі ж тим, хто дарує нам щастя добрих спогадів (Григір Тютюнник).

Я писав про Францію, яку ніжно любив Генріх Гейне, чиїй пам’яті я й присвячую свою книжку (М. Рильський).

Я бачив, як зірниця впала,

Як на снігу вона палала,

Як сніг, біліший від лілеї,

Вночі іскрився біля неї (Д. Павличко).

Взагалі треба сказати, що і в Парижі, і скрізь у Франції впадала в око та дбайливість, із якою ставляться французи до пам’яток старовини (М. Рильський).

Примітка 1. Иноді перед підрядними сполучниками і сполучними словами замість коми ставимо крапку, щоб надати більшої самостійности і змістової значущости підрядним частинам складнопідрядного речення:

Спочатку так: терзати, розпинати.

Щоб знав. Щоб знов. Щоб слухався. Щоб звик (Л. Костенко).

Чіпляйся за кручу, як терен колючий,

чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.

Бо вже ослонився безокрай чужинний.

Бо вже чужинецький ощирився край (В. Стус).

Примітка 2. Кому не ставимо перед як у висловах як слід, як треба, як таяться, а також перед куди у вислові куди заманеться й под., які перетворилися на прислівникові сполуки, втративши ознаки підрядного речення:

Працювали як слід.

Доводься як годиться.

Іди куди заманеться (Григір Тютюнник).

Примітка 3. Комою не відокремлюємо одиничні відносні займенники та прислівники, що є, власне, інверсованою частиною непрямого питання:

Любила хлопця й не казала якого.

Ми повернемось, але не знаємо коли.

Іван ішов до пасажирського, щоб побачити знайому провідницю. А може, це й не те — знайому. Він ще сам не знав що (Григір Тютюнник).

Примітка 4. Складені підрядні сполучники тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, після того як, унаслідок того що, замість того щоб та ин., усередині яких кому не ставимо, слід відрізняти від омонімічних сполучень члена головного речення, вираженого прислівником тому або займенником те в різних відмінках із прийменниками, і відокремлюваних комою сполучників що, як, щоб підрядного речення (відмінність між першими і другими залежить від логічного наголосу та інтонації):

Надворі стало темно, через те що небо затягло чорною хмарою.

Надворі стало темно через тe, що небо затягла чорною хмарою.

Примітка 5. Кому ставимо перед як у зворотах не хто инший, як...; не що инше, як...:

Те, що ії зацікавило, було не що инше, як троє осідланих коней під ґанком вілли (М. Коцюбинський).

Примітка 6. Коли перед підрядним реченням стоять частки не, і, то підрядне речення від головного комою не відділяємо:

Мене цікавить не як це трапилося, а які можливі наслідки цієї події. Пор.: Мене цікавить не те, як це трапилося...

Треба бути спокійним і коли обставини цьому не сприяють. Пор.: Треба бути спокійним і тоді, коли обставини...

Примітка 7. При збігу сполучників не ставимо кому перед другим із них тоді, коли в наступному реченні наявні співвідносні слова то, так:

І якщо пісня вийде в люди,

То пломінь серця не згашу (А. Малишко).

Пор.: Скористаюся з Вашої поради і, якщо зможу, надішлю статтю.

Якщо перший з таких сполучників протиставний (а, але, однак та ин.), то кому після нього взагалі не ставимо:

Він прокинувся увечері, ...довго пив чай, а коли зовсім стемніло, став збиратися у свою п’яту вилазку (Л. Первомайський).