§ 132. ТИРЕ (—)

Тире ставимо:

1. Між підметом і присудком на місці пропущеного дієслова-зв’язки, коли присудок виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку. При цьому присудок буває як непоширеним, так і поширеним:

Бук — дерево.

Три та сім — десять.

Київ — столиця України.

Талант — ліричне джерело (Є. Маланюк).

Мудрий скарбівничий — пам’ять людська (Григір Тютюнник).

Ти — пустеля палюча (І. Драч).

Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку з заперечною часткою не, тире звичайно не ставлять:

Серце не камінь.

2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом:

Говорити — річ нудна (М. Рильський).

Найвище уміння — почати спочатку

життя, розуміння, дорогу, себе (Л. Костенко).

Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан).

У нас кохати — полюбить сповна (А. Малишко).

Кохати — нові землі відкривати (І. Драч).

3. Перед це, оце, то, ось і под., якщо пов’язаний з ними присудок виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова:

Любов — це приторк ледве чутний (М. Рильський).

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко).

Класична пластика і контур строгий,

І логіки залізна течія —

Оце твоя, поезіє, дорога (М. Зеров).

Ти — Адам. Журба — твоя коханка,

а земне тяжіння — то любов (В. Стус).

Лукія — ось його щедра молодість (О. Гончар).

Примітка. Тире ставимо й перед єднальними сполучниками і (й), та (або зрідка після них) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим:

Земля на прощання усміхнулась — і потемніла (Панас Мирний).

Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик — і зникне (М. Коцюбинський).

Живеш — і жди. Народжуйся — і жди (В. Стус).

Або — після сполучника:

Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (О. Довженко).

4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка:

Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними — квітник (М. Коцюбинський).

Останні дні — знову в Парижі (М. Рильський).

Без витоку нема ріки,

Як без коріння — крони (П. Осадчук).

5. Перед узагальнювальним словом, що стоїть після однорідних членів речення:

Дерева, трави, птахи, звірі, земля — все вмерло (П. Загребельний).

День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка).

І пригорки, й довгі долини, й зелені левади в вербах понад ставком — усе зеленіло й лисніло на веселому сонці (І. Нечуй-Левицький).

І трави, й ниви, й небо, й сонце — все, усе змінилось у хлопчика в очах (І. Франко).

Землю й днину, цвітіння й птиць, і теплий грім — ти все вмістив в одну хвилину в гарячім подиху своїм (А. Малишко).

Ні спека дня, ні бурі, ні морози —

Ніщо не вб’є любов мою живу (В. Сосюра).

6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнювальним словом і не закінчує речення:

Та всі голоси: і зяблика, і вівсянки, і зеленушки, і навіть одуда — заглушувало кування зозулі (О. Дончснко).

Усім вона: і звірові, і птахові — дає свій щедрий даток (М. Рильський).

7. Для виділення прикладок усередині й у кінці речення, якщо перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити а саме:

Серед самумів, серед злив

Екстрактами могутніх формул

Він — неустанний хімік слів —

Планує витривалу форму (Є. Маланюк).

Є церква у Варшаві. Там стіна

Ховає Польщі й людськості святиню —

Шопена серце (М. Рильський).

Примітка. Якщо прикладка є власним іменем, то її частіше відокремлюють комами:

Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз був на устах усіх! (П. Тичина).

Тамарі він чомусь видався схожим на доброго, покривдженого лісовика, Чугайстра, з гуцульської казки (Ю.Myшкетик).

8. Між частинами заперечного порівняння:

...То ж не вовки-сіроманці

Квилять та проквиляють,

Нe орли-чорнокрильці клекочуть,

Попід небесами літають, —

То ж сидить на могилі

Козак старесенький,

Як голубонько сивесенький,

Та на бандуру грає-виграває,

Голосно-жалібно співає (народна дума).

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, —

Лиш Сонячні Кларнети (П. Тичини).

9. Mix реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо друге з них указує на наслідок дії чи стану або висновок:

Защебетав соловейко —

пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

Годі, минулося — гордая й вільная,

В муках я більш не схилюсь (Г. Чупринка).

Орач торкнеться до керма руками —

І нива дзвонить темним сріблом скиб (М. Стельмах).

Сам не спав — і нікому не давав спати, сам не спочивав — і нікому не було спочинку, сам не їв — і всі коло мене були голодні (П. Загребельний).

Старий Потоцький з Калиновським за ці два тижні могли б уже прийти на поміч своєму оточеному війську — і тоді не зоставалося б у мене ніяких надій

(П. Загребельний).

Переді мною пройшла виконувана під звуки тамбуринів і примітивних сопілок знаменита фарандола — і згадались, пробачте, давні мої ж таки рядки... (М. Рильський).

10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає час, умову, допустове значення тощо:

Зайде сонце —

Катерина по садочку ходить (Т. Шевченко).

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся (П. Тичина).

Йшла гойдливими, грузькими плавнями — сила пташви випурхувало з-під ніг і лопотіло над головою (Б. Харчук).

Вам страшно — геть ідіть з дороги (Леся Українка).

Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.

Вселюдське замовчиш — обчухраним зростеш (П. Тичина).

Трапиться слово зрадливе —

Геть його, сину, гони! (Б. Олійник).

Билися об мене гнівливі хвилі нетерплячки — я вистояв (П. Загребельний).

11. Між реченнями, коли їхній зміст різко протиставлено:

Ще сонячні промені сплять —

Досвітні огні вже горять! (Леся Українка).

Не козак вклонявся королеві — король схиляв голову перед козаком! (П. Загребельний).

Канецпольський займав переправи на річках, я міг би перешкодити йому — і не перешкодив (П. Загребельний).

12. Між частинами безсполучникового складного речення, коли друга частина виражає порівняння:

Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина).

13. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називають науковий закон, теорію, вчення:

Фізичний закон Бойля — Маріотта.

14. Між двома (переважно) або більше словами на позначення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками від... до):

Автотраса Київ — Львів.

Ми працювали в бібліотеці протягам березня — травня.

Українська поезія XIX — XX ст.

Вантаж вагою п’ять — сім тон.

Ми вилетіли за маршрутом Москва — Варшава — Брюссель — Париж, з пересадками у Варшаві і Брюсселі (М. Рильський).

15. Для виділення поширених вставних слів і словосполучень (або вставного чи вставленого речення), що стоять усередині речення:

... Топольський — молодий чоловік, але — на думку пана посла — надзвичайно талановитий і солідний (О. Маковей).

А тоді зопалу — не встигло радіо попередити! — вернулися морози (В. Яворівський).

Примітка 1. Про вживання ком і дужок при вставних словах, словосполученнях і реченнях див. § 129, п. 11; § 134, п. 2.

Примітка 2. Коли після тире стоять слова, які потрібно виділяти комами (наприклад, вставні слова), то першу кому опускаємо:

Не знать звідки взялись [орендарі], наїхали й позбирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний).

16. Разом із комою для вирізнення переходу від підвищення до зниження інтонації в періоді:

Коли весна рожева прилетить

І землю все вбере і заквітчає,

Коли зелений гай ласкаво зашумить

І стоголосо заспіває,

Коли весні зрадіє світ увесь

І заблищить в щасливій долі,

І ти одна в квітках і травах, в полі десь,

Серед весни, краси і волі

Не зможеш більше серця зупинить,

Що в грудях буде битись, мов шалене,

І скрикнеш, — знай, не долетить

Уже твій скрик тоді до мене (О. Олесь).

17. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюють для того, щоб пов’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше — підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне):

Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, — на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (М. Рильський).

18. Для спсціяльного підкреслення паузи різного змістового і стилістичного характеру:

Не слухає сонце,

За гору сідає.

І нам посилає

На всю ніч — прощай! (В. Самійленко).

На прю ми стали проти царства тьми,

Що оскверняє море й суходоли,

І віримо, що переможем — ми,

І знаємо, що не вмремо — ніколи! (М. Рильський).

Ступай — майбутньому назустріч,

і хай хода твоя летка

легкою буде. І не треба

жалких жалінь, І — задарма (В. Стус).

Примітка. Про вживання тире при прямій мові див. § 136.