§ 133. ТРИ КРАПКИ (...)

Три крапки ставимо:

1. На позначення перерваності або незакінченості висловлення:

В маєтку гетьмана Івана Сулими,

в сучасному селі, що зветься Сулимівка,

до кінських грив припадеш грудьми,

промчали хлопці — загула бруківка —

і тільки гриви… курява... і свист...

лунких копит оддаленілий цокіт...

і ми... і степ... і жовтий падолист...

і цих дворів передвечірній клопіт... (Л. Костенко).

Юнак розплющив очі: синь!

Літак... Димки... І височінь (П. Тичина).

Пекучий день... лісів солодка млява...

смага стежок... сонливиці левад... (Л. Костенко).

Пробігли тіні — сумні хвилини:

Плили хмарини чужі, далекі... (П. Тичина).

Примітка. Три крапки ставимо всередині речення за великої паузи, коли далі висловлюємо щось несподіване:

Набігли тіні — і... ждуть долини (П. Тичина).

Це за такими, певно, здавна,

відколи зорі у Ковші,

все плаче й плаче Ярославна —

в Путивлі... в музиці... в душі (Л. Костенко).

2. На позначення уривчастости мовлення від хвилювання, зворушення, сильних переживань:

Ні, слів докірливих не жди...

Постій... не плач! постій, — не йди.

Замовкну я... уста стулю...

Люблю... люблю... люблю... люблю!.. (О. Олесь).

Плачеш?.. в груди б’єш, конаєш...

Я конаю, мати, й сам...

Ой... нащо ж... малу дитину

Доручала... ти... степам... (О. Олесь).

А завтра поїду. І, може, усе це — востаннє.

Цей берег... цей вітер... ці люди привітні в селі... (Л. Костенко).

Примітка. У реченнях питальних і окличних у таких випадках ставимо відповідно знак питання або знак оклику та дві крапки:

Хто ж буде мудрий уміть розбудити

страхіття, що спить у лісах?.. (Т. Осьмачка).

Розпрозорились озера!.. (П. Тичина).

Знай, мій роде, люде бідний,

Не помреш без щастя й долі!.. (Г. Чупринка).

3. На позначення пропуску в цитаті, а також коли цитату беремо не з початку речення або коли цитоване речення наводимо не до кінця:

Про цей переклад “Ілія́ди” І. Франко сказав: “... се не популяризований, але справді націоналізований наш український Гомер, і то націоналізований так щасливо, що я не знаю нації, яка могла б похвалитися подібною працею” (О. Кундзич).