§ 136. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ

Дня виділення прямої мови вживаємо тире або лапки.

1. Коли пряму мову починаємо з абзацу, то перед початком її ставимо тире, а в кінці, як звичайно, крапку, знак питання, знак оклику або три крапки — залежно від характеру речення:

— Ну, скажи, Андрію, коли висушить мене праця та негода, чи буду любою для того, що спокусився красою?

— Не знаю, Ольго, — щиро зітхнув хлопець. — Не знаю, хто б тебе зміг не любити отаку!

— Я не весь вік такою буду, Андрію, — мовила сумно. — Так мені можна нарвати квітів? (В. Симоненко).

2. Коли пряму мову оформлюємо без абзацу, то перед початком її ставимо відкриті лапки, а в кінці — відповідний до характеру речення розділовий знак і закриті лапки:

У цей час я побачила далеко машину і стала показувати в инший бік: “Дивіться, дивіться! Хтось ідеї” (Ю. Яновський).

3. Речення, що вказує, кому належить пряма мова (“слова автора”), може:

а) стояти перед прямою мовою; тоді після слів автора ставимо двокрапку:

Гість каже: “Ніби ти сонце, щоб усіх обігріти?” (Р. Федорів).

Я так давно тягнуся до краси,

Та лиш тепер посміла попросити:

“Навчи мене, ботаніко, роси

З пелюсток мрій на землю не трусити” (Т. Чубач);

б) стояти після прямої мови; у цьому разі після прямої мови ставимо або знак оклику, або знак питання, або три крапки — залежно від характеру речення.

Після відповідного розділового знака перед словами автора ставимо тире:

— Тату! татку! — упізнали діти.

— Голуб’ята! — батько простер руки (П. Тичина).

— Краще померти стоячи,

Ніж на колінах жити! —

Сказав учитель історії

Дітям (Б. Олійник).

— Жінки теж там працюють? — запитала якось дядька Ягора (О. Гончар).

— О, ластівка... — мовила Антоніна Петрівна так, наче дуже зраділа несподіваній появі пташки (Є. Гуцало).

Коли в кінці прямої мови за характером речення повинна бути крапка, замість неї ставимо кому:

Запитала, як їм завод, і дідусь Юхим з городньої бригади поділився враженням без утайки:

— Оце хоч перед смертю пекло побачив... А де ж головний пекельний?

— Мабуть, оце він, — вказала Вірунька на молодого інженера, свого начальника цеху.

— А ріжків нема, — Одарка з птахоферми близько придивилась до нього, і всі засміялись (О. Гончар).

Коли пряму мову подаємо в лапках, після неї також ставимо тире:

Разом з водою я витяг з копанки і дві грушки. “Самі, чи що, падають у воду?”— спитав я (Григір Тютюнник).

“Трава — що воно таке?”— запитав мене син (І. Драч);

в) розривати пряму мову; коли пряму мову починаємо з абзацу, то перед початком її ставимо тире, а лапки (за умови оформлення без абзацу) — перед початком і в кінці прямої мови і застосовуємо такі правила:

1) коли на місці розриву не повинно бути ніякого знака або мала бути кома, крапка з комою, двокрапка, тире, то перед словами автора й після них ставимо кому й тире, а пряму мову продовжуємо з малої літери:

Батьку, — мовила тихо, — ви так гарно співали, так гарно... (П. Загребельний).

“Колись, дуже давно, — розповідав нам дід, — Григорій був найдужчим парубком на всю губернію...” (О. Довженко);

2) коли на місці розриву мала бути крапка, то перед словами автора ставимо кому й тире, а після них — крапку й тире, причому пряму мову продовжуємо з великої літери:

— Гріх це, — мовив Русин. — Проти закону церквою освяченого ідеш (Р. Федорів).

— Зроду не чув, що так лисиці кидались на людей.

— А я чув, — сказав Жадан. — І не тільки чув. Бачив (Ю. Щербак);

3) коли на місці розриву мав бути знак питання або знак оклику, то перед словами автора зберігаємо цей знак і додаємо тире, а після слів автора ставимо крапку й тире, причому пряму мову продовжуємо з великої літери:

— А, це ти, Максиме? — зрадів Карпо. — Заходь, заходь! (М. Коцюбинський).

— Як маєш порожню макітру на плечах, стріляй! — бунтувався професор. — На твоєму боці сила, на моєму — правда. Сила розвіється, а правда ніколи! (О. Гончар);

4) коли на місці розриву мали бути три крапки, то їх залишаємо перед тире. Пряму мову продовжуємо або з великої, або з малої літери, залежно від того, яка літера була б після крапок за відсутності розриву. Після слів автора в першому випадку ставимо крапку й тире, а в другому — кому й тире:

— Хто ти, чоловіче добрий?

— Не впізнав... — підвів на нього Микита лагідні, як у дитини, очі на зчорнілому виду. — Я так і думав, що не впізнаєш. Хто тепер кого впізнає (Григір Тютюнник).

— Гратиму? І я гратиму?... Ну й... — глянув навкруги, — ну й життя гарне!.. (А. Тесленко);

5) коли одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — другої, то після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряму мову продовжуємо з великої літери:

— Зараз, — сказав Матюха. Потім згадав щось і повернув голову до жінки: — Де там Зінька з кислицями? (А. Головко).

Примітка 1. Правила цього пункту застосовують і до речень, які містять цитати з вказівками, кому ці цитати належать.

Примітка 2. Діялоги й полілоги можна подавати без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише першу репліку подаємо з абзацу й перед нею ставимо тире, а далі репліки наводимо в лапках; після них перед мовою автора ставимо тире, а перед ними після мови автора — двокрапку:

— Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна...а кінні наступають, душать. “Розходьтесь!” — гукають. А ті: “Не підемо, давай нам наше... ми за правду” (М. Коцюбинський).

4. Коли кілька реплік прямої мови розташовуємо в рядок, без вказівки, кому вони належать, то кожну з них беремо в лапки, а між репліками ставимо тире:

“А в тебе земля ще де є?” — “Ні, нема”, — “А хата є?” – “Є” (Панас Мирний).

Перед кожною реплікою (в тому числі й перед першою) можна також ставити тире, тоді кожну парну репліку слід брати в лапки:

— А в тебе земля ще де є? — “Ні, нема”. — А хата є?— “Є”.

Примітка. Лапки, що виділяють якесь слово або кілька слів у кінці прямої мови, зберігаємо перед зовнішніми закритими лапками тоді, коли між ними стоїть знак оклику або питання:

“Ви дивились кінофільм “Роксолана”?” — спитав він дівчат.

Але: Вони сповістили: “Повертаємось до Києва пароплавом “Іван Франко”.