§ 33. Прислівники

1. Разом пишемо:

а) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно, нада́лі, надо́вго, наза́вжди, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі.

Примітка. Від цих прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишемо окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра, на по́тім (не відклада́йте цього до за́втра, на за́втра, на по́тім), за бага́то, на бага́то (пор.: забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше приї́хав, ста́ло набага́то ле́гше й зал на бага́то місць);

б) складні прислівники, що виникли від сполучення прийменника з відмінковою формою іменника чи колишнього короткого прикметника або утворені за зразком таких прислівників: бе́звісти, безпереста́нку, вбік, вве́чері, ввіч, вво́лю, вго́лос, вгорі́, вго́ру, вдень, взи́мку, взнаки́, відра́зу, вкрай, вку́пі, влад, влі́тку, внизу́, вночі́, восени́, впа́м’ятку, впень, впере́д, вплав, вплач, впо́перек, впо́ру, враз, вра́нці, вре́шті, врі́вень, врі́вні, вро́зкид, вро́зліт, вро́зсип, вро́зтіч, вряд, всере́дині, вслід, всмак, вщерть, дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́мужем, за́очі, запанібра́та, запі́вніч, за́раз, заразо́м, за́світла, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зду́ру, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, на́бір, наве́рх, наверху́, навесні́, нави́воріт, нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі, на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, наза́хват, наздо́гад, назу́стріч, нани́з, нанизу́, наоста́нок, наоста́нку, напа́м’ять, наперебі́й, напере́ваги, напере́д, наперекі́р, наперері́з, напівдоро́зі, напідпи́тку, напока́з, наполови́ну, напо́хваті, напри́клад, напро́весні, напроло́м, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наро́зхват, наси́лу, наспі́д, на́спіх, наспо́ді, насторо́жі, наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, опі́вдні, опі́вночі, о́пліч, підря́д, по́біч, поблизу́, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду, по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку, убі́к, убрі́д, уве́чері, уві́ч, уго́лос, угорі́, уго́ру, уде́нь, узи́мку, узнаки́, укра́й, уку́пі, ула́д, улі́тку, уни́з, унизу́, уночі́, упе́нь, упере́д, упла́в, упла́ч, упо́перек, упо́ру, ура́нці, уре́шті, урі́вень, урі́вні, уро́зкид, уро́зліт, уро́зсип, уро́зтіч, уря́д, усере́дині, услі́д, усма́к, уши́р та ин.;

в) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́, до́гола́, допі́зна, зави́дна, за́молоду, за́ново, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка, напе́вне, на́рівні, на́різно, нашвидку́, пома́лу, помале́ньку, потихе́ньку, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну;

г) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдво́є, втро́є, вче́тверо та ин.; впе́рше, вдру́ге, втре́тє й под.; на́дво́є, на́тро́є, наче́тверо й под.; удво́х, утрьо́х, учотирьо́х і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спе́ршу;

ґ) складні прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічи́ю, втім, наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але за ві́що;

д) складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників зі словом будь-якої частини мови: вдо́світа, вподо́вж, завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскіс, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, навздогі́н, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, поза́торік, попідти́нню, спідло́ба;

е) складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з;

є) складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: аби́куди, аби́як, аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деи́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше й под., щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, щохвили́ни (але: дарма́ що, по́ки що, ті́льки що, хіба́ що, чи що́); якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдо́вше й под.

Примітка. Слід відрізняти прислівники, складеш з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови. Їх пишемо окремо. Пор.:

Він повернув убік і Ударив у бік.

Спочатку це не було ясно і 3 початку розмови вони зрозуміли вашу думку.

Прочитай віри напам’ять і На нам’ять він подарував мені книжку.

Усередині щось дуже заболіло і Йосипа посадили у середині, між старою і старим (П. Мирний).

Хлопці домовилися йти всі вкупі до міста і У купі піску гралися діти.

Зауважую вам востаннє і Вони постукали в останнє вікно.

Ми чуємо це вперше і Зайдемо в перше село.

Утім, я не заперечую і У тім спектаклі виступав і я.

У нас чимало досягнень і Чи мало вам допомагали?

Нащо було починати справу? і На що ви натякаєте?

Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я.

Якось уже воно буде і Як ось і Марко на поріг.

2. Окремо пишемо:

а) прислівникові сполуки, утворені з прийменника та іменника, прислівника, присудкового слова, якщо вони зазвичай зберігають своє лексичне значення, особливо коли перед іменником можливе означення: без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в за́тишку, в мі́ру, в нагоро́ду, в но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в по́зику, в ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до зарі́зу, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́, до сме́рти, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, (закордо́н — як іменник), за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дости, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дчай, на відмі́нно, на віку́, на га́муз, на го́лову (але наго́лову розбити), на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на поча́тку, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на сміх, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на гріш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, у ви́гляді, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, через си́лу, як слі́д, як тре́ба;

б) словосполуки, що мають значення прислівників і складені з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на де́нь, оди́н в оди́н, раз по́ раз, раз по ра́зу, раз у ра́з, рік у рі́к, час від ча́су;

в) словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складені з угоджуваних з іменниками числівників, займенників: дру́гого дня, таки́м чи́ном, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим ча́сом і т. ин.;

г) прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основно́му, в ці́ло́му;

ґ) прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо тощо.

3. Через дефіс пишемо:

а) складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та суфікса -ому або (-к) и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-и́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; також по-лати́ні.

Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, написаних через дефіс, ставимо дефіс тільки після по-: по-соціялдемократи́чному;

б) складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє й т. д.;

в) неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби́-то, бу́дь-де, бу́дь-коли́, бу́дь-куди́, де-не́будь, де́сь-то, ка́зна-де, ка́зна-коли́, коли́-будь, коли́-не́будь, куди́-будь, куди́-не́будь, та́к-то, хто́зна-як, як-не́будь, як-де́;

г) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-и́нде, десь-и́нколи, сяк-та́к та ин.;

ґ) складні прислівники, утворені повторенням того самого слова чи основи: дале́ко-дале́ко, ле́две-ле́две, ось-о́сь та ин. або повторенням однакових слів (основ) зі вставленими між ними займенником що: будь-що-бу́дь, часткою не: де-не-де́, коли́-не-коли́, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к, прийменниками на, о: всього́-на́-всього, пліч-о́-пліч.