§ 36. Частки

Розрізняють словотворчі частки, які, уточнюючи зміст окремих слів, є їхніми складниками, і формотворчі частки, які вживаються лише в деяких формах слова для вираження граматичних значень (хай, би та ин.).

А. Словотворчі частки пишемо разом, окремо або через дефіс.

1. Разом пишемо:

а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): аби́що, аби́як, аніскі́льки, анітро́хи, анічогі́сінько, анія́к, деда́лі, де́коли, де́котрий, де́що, чимале́нький, чима́ло, щове́чора, щогоди́ни, щоде́нно́, щодня́, щодоби́, щоду́ху, щонайкра́щий, щопра́вда, щора́зу, щоси́ли, якби́, якнайшви́дше, якомо́га, якщо́ та ин.;

б) частки би (б), то, що в складі сполучників та инших незмінних слів (щоб, якби́, немо́вбито, ні́бито, або́що, то́що) і частку же (ж) у складі стверджувальних часток авже́ж, ато́ж (див. ще § 35);

в) частку -ся (-сь) у зворотних дієсловах: буду́ється, наї́вся (наї́всь);

г) частку -сь у складі займенників і прислівників: котри́йсь, яки́йсь, яка́сь , яке́сь, хтось, щось, десь, коли́сь;

ґ) частку не, коли вона виступає в складі будь-якої частини мови (крім дієслова) як префікс, тобто коли слово без цієї частки не вживають: неві́льник, него́да, неду́га, не́жить, немовля́, нена́висть, не́ук, невгаси́мий, незліче́нний, невпи́нний, невсипу́щий, нега́йний, нена́висний, ненаста́нний, непохи́тний, нестя́мний; невдо́взі, неви́нно, невпи́нно, незаба́ром, непору́шно, несамови́то, несказа́нно;

д) частку не з дієсловами, які без неї не вживаються: нево́лити, незчу́тися, нена́видіти, нестя́митися, або яким вона надає нового значення: незду́жати (хворіти), непоко́їтися (хвилюватися), несла́вити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частку не можемо писати з деякими із них й окремо: не зду́жати (не змогти), не сла́вити (не прославляти);

е) частку не в складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах неповною мірою: недобача́ти, недовико́нувати, недоїда́ти, недолю́блювати, недооці́нювати, недоплати́ти, недочува́ти; недови́конаний, недоде́ржаний, недозрі́лий, недосма́жений, недооці́нений, недоро́слий, недочу́тий; недо́биток, недо́їдок, недокрі́в’я, недо́рі́ка, недо́літок, недорі́д, недо́ук та ин. Якщо частка не заперечує дію, виражену дієсловом із префіксом до, її пишемо з таким дієсловом окремо: він недочува́в, але він не дочув моїх слів;

є) частку не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невмі́ння, нево́ля, неврожа́й, недо́ля, непра́вда, несподі́ванка; небалаку́чий, невда́лий, невесе́лий, невче́ний, недо́брий, незбагне́нний, немали́й, неписьме́нний, несміли́вий; неаби́хто, неаби́який; невдога́д, невже́, невпа́м’ятку, невтямки́, нега́дано, недале́ко, недарма́, неду́рно, не́хотя, а також незважа́ючи на..., невважа́ючи на..., немо́в, нена́че.

Примітка. Частку не пишемо окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоять слова дале́ко, зо́всім, аж нія́к: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Далеко не досконалий твір; Зовсім не великі обов’язки; Аж ніяк не приємні спогади;

ж) частку не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів: незакі́нчена пра́ця, нез’ясо́вані пита́ння, неспросто́вані фа́кти;

з) частку ні з займенниками, якщо вона не відокремлена від них прийменником, та з прислівниками: ніхто́ (ніко́го), нічи́й (нічиї́м), ніщо́ (нічо́го), нія́кий (нія́кому); ні́де й ніде́, ніза́що, нізві́дки, нізвідкіля́, ні́коли й ніколи́, ніна́що, ніскі́льки, нітро́хи, нія́к.

2. Окремо пишемо:

а) частку що в сполуках дарма́ що, ті́льки що, хіба́ що, що́ ж до.

Частку то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток;

б) частку не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання, але Не через небажання, а через невміння він не виконав цієї роботи;

в) частку не при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не мо́же не ба́чити, не підхо́дячи бли́жче, не поспіша́ючи; Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжить; Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлогу не вимито;

г) частку не з прикметниками у функції присудка, якщо вона заперечує ознаку, виражену цими словами: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (одне поняття).

Примітка. Якщо між не й відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе слово є (був, була́ тощо), частку не слід писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує зміст, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий), але Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований);

ґ) частку не з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Ця робота ще не доведена до кінця; Я відклав ще не дописаний лист;

д) частку не з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: не три, не п’я́тий; не ти, не цей, не и́нші; не ина́кше, не так; не при..., не на...; не то... не то; також не раз;

е) частку не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, які пишемо через дефіс: не ва́рто, не ду́же, не зо́всім, не цілко́м; не від то́го, не до́сить, не мо́жна, не тре́ба; розмовля́ють не по-на́шому;

є) частку ні, вживану для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова: ні живи́й ні ме́ртвий, ні кро́ку да́лі, ні на ма́кове зе́рно́, ні па́ва ні ґа́ва, ні ри́ба ні м’я́со, ні се́ ні те́, ні сюди́ ні туди́, ні та́к ні ся́к;

ж) частку ні, вживану як повторюваний єднальний сполучник із заперечним значенням або як підсилювальна частка: Він не придатний ні до роботи, ні до розмови; Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити; Ні один не зробив так, як треба;

з) частку ні в складі займенників, якщо в непрямих відмінках вона відділена від займенників прийменником: ні в ко́го, ні до ко́го, ні з ки́м і ні́ з ким (з різними значеннями), ні до чо́го, ні за́ що, ні на́ що й ні на що́ (з різними значеннями), ні на яко́му.

3. Через дефіс пишемо:

а) частки -бо, -но, -от, -то, -таки́, коли вони виділяють значення окремого слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то, ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки, все́-таки, діста́в-таки, та́к-таки.

Примітка 1. Якщо між часткою та словом, до якого її приєднують, стоїть инша частка, всі три слова пишемо окремо: скі́льки ж то (написано), чи́м би то (втішити).

Примітка 2. Частку таки пишемо окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

б) компоненти будь-, -будь, -не́будь, ка́зна-, хто́зна-, бо́зна- й под. у складі займенників і прислівників (див. § 31, п. 26; § 33, п. З в);

в) частку не, вживану як префікс в іменниках — власних назвах: не-Євро́па, але в загальних — разом: нелюди́на, неісто́та; у філософських творах — через дефіс: не-я, не-матерія.

Б. Формотворчі частки пишемо окремо від инших слів, зокрема:

а) частки хай, нехай, за допомогою яких утворюють форми третьої особи однини й множини наказового способу: Хай живе незалежна Україна! Нехай святиться ім’я Твоє;

б) частку би (б), за допомогою якої утворюють форму умовного способу дієслова: зайшо́в би, пішла́ б.

В. Модальні частки теж пишемо окремо, а саме:

а) частку же (ж), що відіграє видільну роль у реченні: Ходи ж зі мною; Він же великий учений;

б) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: Нащо то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?