§ 57. II відміна. Однина. Давальний відмінок

У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду (за винятком зазначених у п. 2б): буди́нкові, відмі́нкові, дире́кторові, ду́бові, ма́йстрові, на́хилові, Петро́ві, робітнико́ві, ро́зумові, ве́летневі, журавле́ві, ка́меневі, секретаре́ві, шахтаре́ві, тату́неві, добро́дієві, кра́єві, носіє́ві, Сергі́єві, солов’є́ві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у, -ю: буди́нку, відмі́нку, дире́ктору, добро́дію, солов’ю́ й т. д.

Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитя́ткові — дитя́тку, немовля́ткові — немовля́тку, порося́ткові — порося́тку, теля́ткові — теля́тку, ягня́ткові — ягня́тку.

Примітка. Коли в тексті вживаємо поряд кілька іменників чол. роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід спочатку використовувати закінчення –ові, -еві, -єві, а потім — -у, -ю: Симоне́нкові Василю́ Андрі́йовичу, Леоні́дові Микола́йовичу Іване́нку, добро́дієві бригади́ру, па́нові дире́ктору.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають:

а) іменники середн. роду: мі́сту, селу́, свя́ту; прі́звищу, знанню́, знаря́ддю, обличчю́, підда́шшю, роздорі́жжю; се́рцю, со́нцю. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: ли́хові, мі́стові, се́рцеві;

б) іменники чол. роду на -ів, -їв, -ов, -ея, -єв, -ин, -ін, -їн: Ки́їв — Ки́єву, Колгу́єв — Колгу́єву, Лебеди́н — Лебедину́, Львів — Льво́ву, Ма́монтов — Ма́монтову, о́стрів — о́строву, Пу́шкін — Пу́шкіну, рів — ро́ву, Ха́рків — Ха́ркову.

Примітка 1. У прізвищах можна вживати й закінчення -ові: Волоши́нові, Ільїно́ві, Пу́шкінові, Романишинові та ин.

Примітка 2. Загальні назви із суфіксом -ин на означення осіб за етнічною належністю або місцем проживання та похідні від них власні назви людей можемо вживати і з закінченням -ові: болга́ринові — болга́рину, грузи́нові — грузи́ну і т. ин., Воло́шинові — Воло́шину, Ру́синові — Ру́сину, Ту́рчинові — Ту́рчину тощо.