§ 88. Дійсний спосіб

1. Теперішній час. Зразки дієвідмінювання в теперішньому часі:

І дієвідміна

Однина		Множина
1 ос.	ід-у́ кол-ю́ чу́-ю	ід-емо́ ко́л-емо чу́-ємо
2 ос.	ід-е́ш ко́л-еш чу́-єш	ід-е́те ко́л-ете чу́-єте
3 ос.	ід-е́ ко́л-е чу́-є	ід-у́ть ко́л-ю́ть чу́-ють

II дієвідміна

Однина		Множина
1 ос.	робл-ю́ ба́ч-у го́-ю	ро́б-имо ба́ч-имо го́-їмо
2 ос.	ро́б-иш ба́ч-иш го́-їш	ро́б-ите ба́ч-ите го́-їте
3 ос.	ро́б-ить ба́ч-ить го́-їть	ро́б-ять ба́ч-ять го́-ять

За такими зразками відмінюються й дієслова доконаного виду в майбутньому часі.

2. Поділ дієслів за дієвідмінами. За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни: першу й другу. Лише чотири дієслова (див. нижче п. 7) становлять окрему групу.

До першої дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -еш (-єш), е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють).

До другої дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять).

3. Визначаючи особові закінчення дієслів, треба мати на увазі, що:

А. Дієслова, які мають в інфінітиві основу на -и-, -і-(-ї-) або на -а- (після ж, ч, ш), а в першій особі однини та в третій особі множини теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) ці голосні втрачають, належать до другої дієвідміни:

ба́чи-ти	ба́ч-у	ба́ч-ать
вари́-ти	вар-ю́	ва́р-ять
дої́-ти	до-ю́	до́-ять
леті́-ти	леч-у́	лет-я́ть
сиді́-ти	сидж-у́	сид-я́ть
крича́-ти	крич-у́	крич-а́ть

До цієї дієвідміни належать усі дієслова на -отіти: булькоті́ти, бурмоті́ти, муркоті́ти, цокоті́ти, а також такі дієслова, як боя́-тися, стоя́-ти (з основою на -я-), спа́-ти (з основою на -а- не після шиплячого), бі́г-ти (з основою на приголосний).

Б. Усі инші дієслова належать до першої дієвідміни, а саме:

1) дієслова з односкладовою інфінітивною основою на голосні -и-, -у-, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них:

ви́-ти (док. зави́ти)	ви́-ю	ви́-ють
жи́-ти	жив-у́	жив-у́ть
кри́-ти	кри́-ю	кри́-ють
ми́-ти	ми́-ю	ми́-ють
ни́-ти	ни́-ю	ни́-ють
ши́-ти	ши́-ю	ши́-ють
чу́-ти	чу́-ю	чу́-ють

Примітка. В особових формах дієслів би́ти, ви́ти (док. зви́ти), ли́ти, пи́ти кореневий голосний и не зберігається: б’ю—б’ють, в’ю — в’ють, ллю —ллють, п’ю — п’ють;

2) дієслова з основою інфінітива на -і-, що зберігається при дієвідмінюванні:

білі́-ти	білі́-ю	білі́-ють
жовті́-ти	жовті́-ю	жовті́-ють
сині́-ти	сині́-ю	сині́-ють

3) дієслова з основою інфінітива на -я не після шиплячого приголосного або після шиплячого, коли це а при дієвідмінюванні зберігається; також дієслова з основою інфінітива на -я-:

гна́-ти	жен-у́	жен-у́ть
закиса́-ти	закиса́-ю	закиса́-ють
міша́-ти	міша́-ю	міша́-ють
писа́-ти	пиш-у́	пи́ш-уть
сі́я-ти	сі́-ю	сі́́-ють

4) дієслова з основою інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах теперішнього та майбутнього часу дієслів доконаного виду втрачають компонент -ва-:

буд-ува́-ти	буд-у́-ю	буд-у́-ють
гор-юва́́-ти	гор-ю́-ю	гор-ю́-ють
намал-юва́-ти	намал-ю́-ю	намал-ю́-ють

Примітка. Від суфікса -ува-(-юва-) слід відрізняти суфікс -ва-, що зберігається в особових формах: бу-ва́-ти — бу-ва́-ю, бу-ва́-ють; відчу-ва́-ти — відчу-ва́-ю, відчу-ва́-ють, але ку-ва́-ти — ку-ю́, пізна-ва́-ти — пізна-ю́, ста-ва́-ти — ста-ю́;

5) дієслова з основою інфінітива на -оло-, -оро-:

поло́́-ти	пол-ю́	по́л-ють
поборо́-ти	побор-ю́	побо́р-ють

6) дієслова з основою інфінітива на -ну-:

гля́ну-ти	гля́н-у	гля́н-уть
ки́ну-ти	ки́н-у	ки́н-уть

7) дієслова з основою інфінітива на приголосний:

нес-ти́	нес-у́	нес-у́ть
па́с-ти	пас-у́	пас-у́ть
те́р-ти	тр-у	тр-уть

8) дієслова з основою на –ота-:

бульк-ота́-ти	булькоч-у́	булько́ч-уть
мурк-ота́-ти	муркоч-у́	мурко́ч-уть

9) окремі дієслова:

жа́-ти	жн-у	жн-уть
иржа́-ти	ирж-у́	ирж-у́ть
реві́-ти (й ревти́)	рев-у́	рев-у́ть
сла́́-ти (=посила́ти)	шл-ю	шл-ють
сла́-ти (=стели́ти)	стел-ю́	сте́л-ють
хоті́-ти	хо́ч-у	хо́ч-уть

Примітка. Дієслова, у яких в інфінітиві перед кінцевим р основи виступає е, втрачають його як в особових формах, так і у формах наказового способу: завме́р-ти — завмр-у́, завмр-у́ть, завмр-и́; те́р-ти — тр-у, тр-уть, тр-и; упе́р-ти — упр-у́, упр-у́ть, упр-и́, але де́р-ти — дер-у́, дер-у́ть, дер-и́; же́р-ти — жер-у́, жер-у́ть, жер-и́.

4. Зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і віддієслівних іменниках. У дієсловах першої дієвідміни відбувається зміна приголосних: г на ж, к на ч, х на ш, з на ж, с на ш, т на ч, ст на щ, ск на щ у всіх формах теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного виду), якщо така зміна є в першій особі однини: могти́ — мо́жу, мо́жеш; пекти́ — печу́, пече́ш; колиха́ти — колишу́, коли́шеш; в’яза́ти — в’яжу́, в’я́жеш; чеса́ти — чешу́, че́шеш; хоті́ти — хо́чу, хо́чеш; свиста́ти — свищу́, сви́щеш; полоска́ти — полощу́, поло́щеш.

5. У дієсловах другої дієвідміни в першій особі однини приголосні д, т, з, с змінюються на дж, ч, ж, ш, а зд, ст — на ждж, щ: води́ти — во́джу, верті́ти — ве́рчу, вози́ти — вожу́, носи́ти — ношу́; ї́здити — ї́жджу, ви́мостити — ви́мощу.

Примітка. У дієслові бігти й похідних від нього забі́гти, прибі́гти та ин., що належать до другої дієвідміни, г змінюється на ж у всіх формах теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного виду): бі́гти — біжу́, біжи́ш.

6. Приголосні г, з змінюються на ж; к, т — на ч; с — на ш; д, дз — на дж; ст, ск — на щ:

а) у дієприкметниках перед суфіксом -ен-(ий): перемо́жений, во́жений, пе́чений, кру́чений, но́шений, збу́джений, ви́їжджений, ви́мощений, пу́щений;

б) у похідних дієсловах із суфіксами -ува- та -а-: заморо́жувати, вико́чувати, вино́шувати, розку́шувати, прина́джувати, виї́жджувати, вимо́щувати; походжа́ти, саджа́ти, але заважа́ти, хоч зава́дити, зава́джу;

в) у віддієслівних іменниках перед суфіксом -енн-(я): відно́шення, розхо́дження, розгні́ждження, спро́щення, але перед –інн(я) ці приголосні зберігаються: воді́ння, возі́ння, круті́ння, носі́ння.

Примітка 1. У дієсловах другої дієвідміни після губних перед я, ю з’являється л: ку́плять, ло́влять, ло́млять, лю́блять; куплю́, ловлю́, ломлю́, люблю́. Л з’являється також після губних:

а) у дієприкметниках на –ен(ий): зро́блений, ку́плений, розгра́флений;

б) у дієприкметниках на –яч(ий) з прикметниковим значенням: лю́блячий, тярпля́чий;

в) у дієприслівниках на -ячи: гу́блячи, лю́блячи, ро́блячи;

г) у віддієслівних іменниках перед -енн(я): здеше́влення, погли́блення.

Примітка 2. Постфікс -ся (-сь) у дієсловах пишемо разом, причому в третій особі однини теперішнього часу перед -ся з’являється –ть: смію́ся, сміє́шся, сміє́ться.

7. Відмінювання дієслів ДА́ТИ, Ї́СТИ, з коренем –ВІСТ- (ВІДПОВІ́СТИ й под.), БУ́ТИ. Дієслова: да́ти, ї́сти, а також відпові́сти, допові́сти, перепові́сти, розпові́сти та ин. бу́ти з усіма похідними від них становлять відповідно до закінчень теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного вину) окрему групу.

Однина

1 ос.	Дам	їм	відпові́м
2 ос.	даси́	їси́	відповіси́
3 ос.	Дасть	їсть	відпові́сть

Множина

1 ос.	дамо́	їмо	відповімо́
2 ос.	дасте́	їсте́	відповісте́
3 ос.	даду́ть	їдя́ть	відповідя́ть

Примітка. Від дієслова бу́ти в усіх особах однини й множини теперішнього часу вживана тільки форма є (инколи в поетичній мові для першої та третьої особи однини — єсть); зрідка вживаються архаїчні форми: для другої особи однини — єси, а для третьої особи множини — суть.

8. Майбутній час. Майбутній час дієслів недоконаного виду вживається в таких формах:

1) інфінітив + скорочені особові форми колишнього дієслова я́ти (иму́...) -му, -меш, -ме, -мемо (рідше — -мем), -мете, -муть, що стали дієслівними закінченнями, злившись з інфінітивом: пекти́му, пекти́меш, пекти́ме, пекти́мемо (рідше пекти́мем), пекти́мете, пекти́муть;

2) особові форми допоміжного дієслова бу́ти — бу́ду, бу́деш, бу́де, буде́мо (рідше бу́дем), бу́дете, бу́дуть + інфінітив: бу́ду писа́ти, буде́те ходи́ти.

Майбутній час дієслів доконаного виду вживається в таких формах:

1) префікс + теперішній час: зроблю́, напишу́;

2) деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду із закінченням теперішнього часу (найчастіше зі значенням одноразової дії): гри́мну, ля́жу, пущу́, сту́кну.

9. Минулий і давноминулий час. Дієслова минулого часу особових закінчень не мають. Історично форми минулого часу утворилися від дієприкметників, і тому в них зберігаються афікси на позначення роду: -в або нульове закінчення в чол. роді, -ла — в жін. роді, -ло — в середн. роді однини, -ли — у множині всіх родів: брав, ніс, пік; бра́ла, несла́, пекла́; бра́ло, несло́, пекло́; бра́ли, несли́, пекли́.

Давноминулий час дієслова складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бу́ти: ходи́в був, ходи́ла була́, ходи́ли були́.

Примітка 1. Про чергування о, е з і в дієсловах віз, ніс та ин. див. § 8, п. 1а. За аналогією до форм віз, ніс, стері́г та ин., у яких о, е чергуються з і, утворилися такі форми, як запрі́г (від запрягти́), ліг (від лягти́), де маємо і замість я.

Примітка 2. У ряді дієслів, що мають у формах теперішнього (майбутнього) часу суфіксальне н з особовими закінченнями, відповідний суфікс -ну- у формах інфінітива й минулого часу може випадати. Це буває переважно тоді, воли суфікс -ну- ненаголошений і дієслово не має значення одноразовости. Проте повної послідовности в уживанні інфінітива й минулого часу із суфіксом -ну- або без нього немає: зблі́днути — зблід, зблі́дла; посо́хнути — посо́хти — посо́хнув, посо́х, посо́хнула, посо́хла; сла́бнути — засла́бти — засла́б, засла́бла; тягну́ти — тягти́ — тягну́в, тяг, тягну́ла, тягла́.

Примітка 3. Постфікс -ся після суфікса інфінітива, закінчень усіх форм минулого часу та закінчень 1 ос. однини, множини й 2 ос. множини майбутнього часу доконаного й недоконаного (синтетична форма) виду майбутнього часу може змінюватися на -сь в усному мовленні та художньому стилі: узя́тись, узя́всь, узяла́сь, узяло́сь, узяли́сь; візьму́сь, ві́зьмемось, ві́зьметесь; бра́тимусь, бра́тимемось, бра́тиметесь. У формі однини чол. роду минулого часу це буває тільки після приголосного в: знайшо́всь, одягну́всь, усміхну́всь, але стері́гся, обпі́кся тощо.