§ 88. Дійсний спосіб
1. Теперішній час.
Зразки дієвідмінювання в теперішньому часі:
І
дієвідміна
Однина |
Множина |
|
1 ос. |
ід-у́ кол-ю́ чу́-ю |
ід-емо́ ко́л-емо чу́-ємо |
2 ос. |
ід-е́ш ко́л-еш чу́-єш |
ід-е́те ко́л-ете чу́-єте |
3 ос. |
ід-е́ ко́л-е чу́-є |
ід-у́ть ко́л-ю́ть чу́-ють |
II дієвідміна
Однина |
Множина |
|
1 ос. |
робл-ю́ ба́ч-у го́-ю |
ро́б-имо ба́ч-имо го́-їмо |
2 ос. |
ро́б-иш ба́ч-иш го́-їш |
ро́б-ите ба́ч-ите го́-їте |
3 ос. |
ро́б-ить ба́ч-ить го́-їть |
ро́б-ять ба́ч-ять го́-ять |
За такими зразками
відмінюються й дієслова доконаного виду в майбутньому часі.
2. Поділ дієслів за дієвідмінами. За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього часу
дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни: першу й другу.
Лише чотири дієслова (див. нижче п. 7) становлять окрему групу.
До першої дієвідміни належать
дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -еш (-єш), е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють).
До другої дієвідміни належать
дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте),
-ать (-ять).
3. Визначаючи особові
закінчення дієслів, треба мати на увазі, що:
А. Дієслова, які мають в інфінітиві основу на -и-, -і-(-ї-) або на -а-
(після ж, ч, ш), а в першій особі однини та в третій особі множини
теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) ці голосні
втрачають, належать до другої дієвідміни:
ба́чи-ти |
ба́ч-у |
ба́ч-ать |
вари́-ти |
вар-ю́ |
ва́р-ять |
дої́-ти |
до-ю́ |
до́-ять |
леті́-ти |
леч-у́ |
лет-я́ть |
сиді́-ти |
сидж-у́ |
сид-я́ть |
крича́-ти |
крич-у́ |
крич-а́ть |
До цієї дієвідміни належать
усі дієслова на -отіти: булькоті́ти, бурмоті́ти,
муркоті́ти, цокоті́ти, а також такі дієслова, як
боя́-тися, стоя́-ти (з основою на -я-), спа́-ти
(з основою на -а- не після шиплячого), бі́г-ти (з основою на
приголосний).
Б. Усі инші дієслова належать до першої дієвідміни,
а саме:
1) дієслова з односкладовою
інфінітивною основою на голосні -и-, -у-, які зберігаються при
дієвідмінюванні, а також похідні від них:
ви́-ти (док. зави́ти) |
ви́-ю |
ви́-ють |
жи́-ти |
жив-у́ |
жив-у́ть |
кри́-ти |
кри́-ю |
кри́-ють |
ми́-ти |
ми́-ю |
ми́-ють |
ни́-ти |
ни́-ю |
ни́-ють |
ши́-ти |
ши́-ю |
ши́-ють |
чу́-ти |
чу́-ю |
чу́-ють |
Примітка. В особових формах дієслів би́ти, ви́ти (док. зви́ти), ли́ти, пи́ти кореневий голосний и не зберігається: б’ю—б’ють, в’ю — в’ють, ллю —ллють, п’ю — п’ють;
2) дієслова з основою
інфінітива на -і-, що зберігається при дієвідмінюванні:
білі́-ти |
білі́-ю |
білі́-ють |
жовті́-ти |
жовті́-ю |
жовті́-ють |
сині́-ти |
сині́-ю |
сині́-ють |
3) дієслова з основою
інфінітива на -я не після шиплячого приголосного або після шиплячого,
коли це а при дієвідмінюванні зберігається; також дієслова з основою
інфінітива на -я-:
гна́-ти |
жен-у́ |
жен-у́ть |
закиса́-ти |
закиса́-ю |
закиса́-ють |
міша́-ти |
міша́-ю |
міша́-ють |
писа́-ти |
пиш-у́ |
пи́ш-уть |
сі́я-ти |
сі́-ю |
сі́́-ють |
4) дієслова з основою
інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах
теперішнього та майбутнього часу дієслів доконаного виду втрачають компонент -ва-:
буд-ува́-ти |
буд-у́-ю |
буд-у́-ють |
гор-юва́́-ти |
гор-ю́-ю |
гор-ю́-ють |
намал-юва́-ти |
намал-ю́-ю |
намал-ю́-ють |
Примітка. Від суфікса -ува-(-юва-) слід відрізняти суфікс -ва-, що зберігається в особових формах: бу-ва́-ти — бу-ва́-ю, бу-ва́-ють; відчу-ва́-ти — відчу-ва́-ю, відчу-ва́-ють, але ку-ва́-ти — ку-ю́, пізна-ва́-ти — пізна-ю́, ста-ва́-ти — ста-ю́;
5) дієслова з основою
інфінітива на -оло-, -оро-:
поло́́-ти |
пол-ю́ |
по́л-ють |
поборо́-ти |
побор-ю́ |
побо́р-ють |
6) дієслова з основою
інфінітива на -ну-:
гля́ну-ти |
гля́н-у |
гля́н-уть |
ки́ну-ти |
ки́н-у |
ки́н-уть |
7) дієслова з основою
інфінітива на приголосний:
нес-ти́ |
нес-у́ |
нес-у́ть |
па́с-ти |
пас-у́ |
пас-у́ть |
те́р-ти |
тр-у |
тр-уть |
8) дієслова з основою на –ота-:
бульк-ота́-ти |
булькоч-у́ |
булько́ч-уть |
мурк-ота́-ти |
муркоч-у́ |
мурко́ч-уть |
9) окремі дієслова:
жа́-ти |
жн-у |
жн-уть |
иржа́-ти |
ирж-у́ |
ирж-у́ть |
реві́-ти (й ревти́) |
рев-у́ |
рев-у́ть |
сла́́-ти (=посила́ти) |
шл-ю |
шл-ють |
сла́-ти
(=стели́ти) |
стел-ю́ |
сте́л-ють |
хоті́-ти |
хо́ч-у |
хо́ч-уть |
Примітка. Дієслова, у яких в інфінітиві перед кінцевим р
основи виступає е, втрачають його як в особових формах, так і у формах
наказового способу: завме́р-ти — завмр-у́, завмр-у́ть,
завмр-и́; те́р-ти — тр-у, тр-уть, тр-и; упе́р-ти — упр-у́,
упр-у́ть, упр-и́, але де́р-ти — дер-у́,
дер-у́ть, дер-и́; же́р-ти — жер-у́, жер-у́ть,
жер-и́.
4. Зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і
віддієслівних іменниках.
У дієсловах першої дієвідміни відбувається зміна приголосних: г на ж,
к на ч, х на ш, з на ж, с на ш, т на ч, ст
на щ, ск на щ у всіх формах теперішнього часу (або майбутнього
часу дієслів доконаного виду), якщо така зміна є в першій особі однини: могти́
— мо́жу, мо́жеш; пекти́ — печу́, пече́ш;
колиха́ти — колишу́, коли́шеш; в’яза́ти — в’яжу́,
в’я́жеш; чеса́ти — чешу́, че́шеш; хоті́ти —
хо́чу, хо́чеш; свиста́ти — свищу́, сви́щеш;
полоска́ти — полощу́, поло́щеш.
5. У дієсловах другої
дієвідміни в першій особі однини приголосні д, т, з, с змінюються на дж,
ч, ж, ш, а зд, ст — на ждж, щ: води́ти — во́джу,
верті́ти — ве́рчу, вози́ти — вожу́, носи́ти —
ношу́; ї́здити — ї́жджу, ви́мостити — ви́мощу.
Примітка. У дієслові бігти й похідних від нього забі́гти, прибі́гти та ин., що належать до другої дієвідміни, г змінюється на ж у всіх формах теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного виду): бі́гти — біжу́, біжи́ш.
6. Приголосні г, з
змінюються на ж; к, т — на ч; с — на ш; д, дз — на дж; ст, ск
— на щ:
а) у дієприкметниках перед
суфіксом -ен-(ий): перемо́жений, во́жений, пе́чений,
кру́чений, но́шений, збу́джений, ви́їжджений,
ви́мощений, пу́щений;
б) у похідних дієсловах із
суфіксами -ува-
та -а-: заморо́жувати, вико́чувати, вино́шувати,
розку́шувати, прина́джувати, виї́жджувати, вимо́щувати;
походжа́ти, саджа́ти, але заважа́ти, хоч зава́дити,
зава́джу;
в) у віддієслівних іменниках
перед суфіксом -енн-(я): відно́шення, розхо́дження, розгні́ждження,
спро́щення, але перед –інн(я)
ці приголосні зберігаються: воді́ння, возі́ння, круті́ння,
носі́ння.
Примітка 1. У дієсловах другої дієвідміни після губних перед я, ю з’являється л: ку́плять, ло́влять, ло́млять, лю́блять; куплю́, ловлю́, ломлю́, люблю́. Л з’являється також після губних:
а) у дієприкметниках на –ен(ий): зро́блений, ку́плений, розгра́флений;
б) у дієприкметниках на –яч(ий) з прикметниковим значенням: лю́блячий, тярпля́чий;
в) у дієприслівниках на -ячи: гу́блячи, лю́блячи, ро́блячи;
г) у віддієслівних іменниках перед -енн(я): здеше́влення, погли́блення.
Примітка 2. Постфікс -ся (-сь) у дієсловах пишемо
разом, причому в третій особі однини теперішнього часу перед -ся
з’являється –ть: смію́ся, сміє́шся,
сміє́ться.
7. Відмінювання дієслів
ДА́ТИ, Ї́СТИ, з коренем –ВІСТ- (ВІДПОВІ́СТИ й под.), БУ́ТИ.
Дієслова: да́ти, ї́сти, а також відпові́сти,
допові́сти, перепові́сти, розпові́сти та ин. бу́ти
з усіма похідними від них становлять відповідно до закінчень теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного вину)
окрему групу.
Однина
1 ос. |
Дам |
їм |
відпові́м |
2 ос. |
даси́ |
їси́ |
відповіси́ |
3 ос. |
Дасть |
їсть |
відпові́сть |
Множина
1 ос. |
дамо́ |
їмо |
відповімо́ |
2 ос. |
дасте́ |
їсте́ |
відповісте́ |
3 ос. |
даду́ть |
їдя́ть |
відповідя́ть |
Примітка. Від дієслова бу́ти в усіх особах однини й множини теперішнього часу вживана тільки форма є (инколи в поетичній мові для першої та третьої особи однини — єсть); зрідка вживаються архаїчні форми: для другої особи однини — єси, а для третьої особи множини — суть.
8. Майбутній час.
Майбутній час дієслів недоконаного виду вживається в таких формах:
1) інфінітив + скорочені
особові форми колишнього дієслова я́ти (иму́...) -му,
-меш, -ме, -мемо (рідше — -мем), -мете, -муть, що стали
дієслівними закінченнями, злившись з інфінітивом: пекти́му,
пекти́меш, пекти́ме, пекти́мемо (рідше пекти́мем),
пекти́мете, пекти́муть;
2) особові форми допоміжного
дієслова бу́ти — бу́ду, бу́деш, бу́де,
буде́мо (рідше бу́дем),
бу́дете, бу́дуть + інфінітив: бу́ду писа́ти,
буде́те ходи́ти.
Майбутній час дієслів доконаного виду вживається в таких формах:
1) префікс + теперішній час: зроблю́, напишу́;
2) деякі безпрефіксні дієслова
доконаного виду із закінченням теперішнього часу (найчастіше зі значенням
одноразової дії): гри́мну, ля́жу, пущу́, сту́кну.
9. Минулий і давноминулий
час. Дієслова минулого часу особових закінчень не мають. Історично форми
минулого часу утворилися від дієприкметників, і тому в них зберігаються афікси
на позначення роду: -в або нульове закінчення в чол. роді, -ла —
в жін. роді, -ло — в середн. роді однини, -ли — у множині всіх
родів: брав, ніс, пік; бра́ла, несла́, пекла́; бра́ло,
несло́, пекло́; бра́ли, несли́, пекли́.
Давноминулий час дієслова
складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого
часу допоміжного дієслова бу́ти: ходи́в був, ходи́ла
була́, ходи́ли були́.
Примітка 1. Про чергування о, е з і в дієсловах віз, ніс та ин. див. § 8, п. 1а. За аналогією до форм віз, ніс, стері́г та ин., у яких о, е чергуються з і, утворилися такі форми, як запрі́г (від запрягти́), ліг (від лягти́), де маємо і замість я.
Примітка 2. У ряді дієслів, що мають у формах теперішнього (майбутнього) часу суфіксальне н з особовими закінченнями, відповідний суфікс -ну- у формах інфінітива й минулого часу може випадати. Це буває переважно тоді, воли суфікс -ну- ненаголошений і дієслово не має значення одноразовости. Проте повної послідовности в уживанні інфінітива й минулого часу із суфіксом -ну- або без нього немає: зблі́днути — зблід, зблі́дла; посо́хнути — посо́хти — посо́хнув, посо́х, посо́хнула, посо́хла; сла́бнути — засла́бти — засла́б, засла́бла; тягну́ти — тягти́ — тягну́в, тяг, тягну́ла, тягла́.
Примітка 3. Постфікс -ся після суфікса інфінітива, закінчень усіх форм минулого часу та закінчень 1 ос. однини, множини й 2 ос. множини майбутнього часу доконаного й недоконаного (синтетична форма) виду майбутнього часу може змінюватися на -сь в усному мовленні та художньому стилі: узя́тись, узя́всь, узяла́сь, узяло́сь, узяли́сь; візьму́сь, ві́зьмемось, ві́зьметесь; бра́тимусь, бра́тимемось, бра́тиметесь. У формі однини чол. роду минулого часу це буває тільки після приголосного в: знайшо́всь, одягну́всь, усміхну́всь, але стері́гся, обпі́кся тощо.