Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 14 статей
Запропонувати свій переклад для «погорда»
Шукати «погорда» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Небреже́ние
1) (
действие) –
а) не́хтування, занеха́ювання, зане́дбування, недба́ння́; гайнува́ння;
б) недба́ння́, не́хтування.
Срв. Небре́чь;
в) (
неохранение) неохоро́на, необоро́на, (несохранение) незберега́ння, (недосмотр) недо́гляд (-ду);
2)
о ком, о чём, к кому, к чему (нерадение, незаботливость) – недба́ння́ про ко́го, про що, не́хтування (оконч. зне́хтування) ким, чим и кого́, чого́, занеха́ювання (оконч. занеха́яння), зане́дбування (оконч. занедба́ння) кого́, чого́, (невнимание) неува́жність, неува́га до ко́го, до чо́го, (равнодушие) байду́ж(н)ість; (небрежность) недба́лість, недба́льство, (редко) недба́йність (-ости) (про ко́го, про що). [Не́хтування наро́днім добро́м (Київ). Неува́жність до свого́ наро́ду (Доман.). Недба́йність про наро́д і держа́ву (Л. Укр.)].
С -нием делать что – недба́ло (недба́йливо, неува́жно) роби́ти що;
3) (
состояние) зане́дбаність, занеха́яність, зане́дба́ння, занеха́яння.
Оставлять, оставить в -нии кого, что – занеха́ювати (зане́дбувати, не́хтувати), занеха́я(я)ти (занедба́ти) кого́, що. [Не́хтував своє́ ті́ло (Грінч.)].
Оставаться (быть), остаться в -нии – занеха́юватися, зане́дбуватися, бу́ти занеха́юваним, занеха́яним, зане́дбуваним, зане́дбаним. [Занеха́ювались старі́ звича́ї (Грінч.)].
Приводить, привести в -ние что – занеха́ювати (зане́дбувати), занеха́(я)ти (занедба́ти) що;
4) (
пренебрежение, презрение) знева́га, пого́рда до ко́го, до чо́го.
Нелюбо́вь – нелюбо́в, не́хіть (-хоти). [Нелюбо́в і пого́рда про́ти поля́ків (Крим.)].
У него какая-то -бо́вь ко мне – у йо́го яка́сь нелюбо́в (не́хіть) до (про́ти) ме́не.
Неприя́знь – непри́язнь (-ни), нела́ска, нелюбо́в (-бо́ви), неприхи́лля (-лля), неприхи́льність (-ности). [Неба́вом почу́в я ту непри́язнь (Франко). Нелюбо́в і пого́рда про́ти поля́ків (Крим.)].
Презре́ние – прези́рство, знева́га (-ги) до ко́го, до чо́го, пого́рда (-ди) ким, чим (и проти ко́го), гордува́ння, пого́рджування, пого́рдження ким, чим, згі́рдність (-ности) до ко́го, до чо́го. [Вона́ з прези́рством гля́нула на йо́го. На уста́х немо́в ви́раз прези́рства (Л. Укр.). Не ви́дко було́ ні нена́висти, ні пого́рди (Н.-Лев.). Шляхе́тське гордува́ння про́стими громадя́нами (Куліш). Христия́нська знева́га до пога́нства (Єфр.)].
Глубокое -ние – вели́ка пого́рда.
Оказывать -ние к кому, к чему – зневажа́ти кого́, пого́рджувати ким, чим; см. Презира́ть.
С -нием – з прези́рством (з пого́рдою), прези́рливо, згі́рдно; см. Презри́тельно.
Пренебреже́ние – (дейст. и состоян.) не́хтування, зне́хтування ким, чим, гордува́ння, пого́рджування, пого́рдження ким, чим, занеха́яння, зане́дба́ння кого́, чого́ зневажа́ння, знева́ження, упослі́джування, упослі́дження, легкова́ження кого́, чого́, гре́бання ким, чим, (состоян.) пого́рда, знева́га (незва́га, неува́га) до ко́го, до чо́го или кому́, чому́, поневі́рок (-рка), поневі́рка; срв. Презре́ние. [Шляхе́тське гордува́ння про́стими громадя́нами (Куліш). Держа́вний централі́зм, з його́ не́хтуванням, з його́ неува́гою до місце́вого життя́ (Єфр.). З зане́дбанєм уся́ких при́писів гіґіє́ни (Франко). Легкова́ження чужо́го пра́ва (Ор. Лев.). Зо́я з ле́дві помі́тною знева́гою диви́лася на ньо́го (Крим.). Сказа́ла з не́хтуванням жі́нка (Неч.-Лев.)].
-ние к самому себе – знева́га до се́бе, самозане́дба́ння.
-ние к людям – знева́га до люде́й.
-ние к своим, обязанностям – зане́дба́ння свої́х обо́в’я́зків, (з)не́хтування свої́ми обо́в’я́зками.
Оказывать, -ать -ние кому-нб. – зневажа́ти, знева́жити кого́; см. Пренебрега́ть.
Оставить в -нии кого-нб. – занедба́ти, занеха́яти кого́, що.
Оставленный в -нии – зане́дбаний, занеха́яний.
Впасть в -ние – піти́ у зане́дба́ння, у поневі́рку (у поневі́рок).
Жить в -нии – жи́ти в поневі́рці (Л. Укр.), в поневіря́нні.
Вызвать -ние к чему-нб. – в пого́рду приве́сти що.
Подвергать кого-нб. -нию – ки́дати кого́ на не́хтування. [Ки́дати на не́хтування я ніко́го не хоті́в (Кониськ.)].
Закон в -нии – пра́во (зако́н) в зане́дба́нні, у знева́зі.
С -нием смотреть на кого, относиться к кому, чему – з пого́рдою (з знева́гою) диви́тися на ко́го, на що, ста́витися до ко́го, до чо́го.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Аристократический, аристократичный, аристократичен – аристократичний, великопа́нський, високопанський, великосві́тній, великосвітський, (ещё) шляхе́тський.
[Самохіть наші мирські і духовні пани, глави поспільства, зреклися рідної рущини своєї. Старі передсуди на користь мови государної і тогочасна байдужість про закони природи в жизні нації робили те, що ніхто і не догадувавсь, який великий скарб лишали в простолюдній масі ті наші люде, що п’ялись на «російський Гелікон» або поучали з церковної амбони рідних братів чужою мовою. Так само, як і в поєднанні з Польщею, нікому було в нас запровадити народну мову в школу, нікому звести на церковну амбону, нікому посадити її на судовій трибуні. Соромились розмовляти нею серед людей великосвітніх; погорджували тисячолітнім предківським словом у печатнях (П.Куліш). Пані Олімпія довгим поглядом окинула його, поглядом, у котрім виразно малювалася погорда аристократичної натури до плебея (І.Франко). Послухай, громадянине, ти знаєш, я, монтаньяр, ненавиджу тебе. і всі твої великопанські мрії (Л.Українки). Старим стало видко, що Серединському хотілось мати жінку великосвітську пані (І.Нечуй-Левицький). Аристократи́чний, шляхе́тський лад. Великопа́нський буди́нок. Великопа́нське життя́. Великосві́тні лю́ди (АС). Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, що відродився був і сформувався знов за Великого Гетьмана Богдана, — потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння (В.Липинський). У Ольги було тонке аристократичне лице, темно-карі очі були туманні й глибокі. А на губи їй мені було соромно дивитися… (В.Сосюра). І не повторюйте мені великопанської дурниці про те, що смаки виховуються. Хоч би скільки мене годували елітарним пліснявим сиром, я все одно ригатиму й тягнутимусь до жовклого сала (О.Стусенко). — А ось іще «Пастух Філіди». — То не пастух,— зауважив священик,— а вельми розумний і дотепний великосвітський пан; сю книжку бережіть, як перлину коштовну (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Старий Джоліон, згадуючи про нього — дуже рідко, — казав: «Завзятий був чоловік, твердої вдачі, але йому бракувало витонченості». Друге покоління Форсайтів відчувало, що таким батьком не варто хвалитися. Єдина аристократична риса, яку вони відшукали в його вдачі, була та, що він полюбляв мадеру (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Його дружина дуже легко  стала царицею великопанського товариства, яке тільки могло бути на цьому скромному узбережжі (В.Мисик, перекл. О.Генрі)].
Обговорення статті
Любить, любливать
1) (
чувствовать страсть, быть влюблённым) коха́ти, люби́ти кого́, коха́тися, люби́тися в ко́му;
2) (
питать расположение к кому, к чему) люби́ти, полюбля́ти, залюблювати, залюбля́ти кого́, подобати кого;
3) (
иметь наклонность к чему, быть любителем чего, быть охотником до чего) люби́ти, полюбля́ти, бу́ти охо́чим, ла́сим до чо́го, люби́тися, коха́тися в чо́му;
4) (
жалеть) жалувати:
деньги счёт любят – гроші лічбу люблять (Пр.); копійка любить, щоб її рахували (Пр.); гріш круглий – розкотиться (Пр.); хто щадить гріш, той має з гаком (більш) (Пр.); люди знайшовши та лічать (Пр.);
кого люблю, того и бью – хто кого любить, той того й чубить (гудить, губить) (Пр.); кого люблю, того і б’ю (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.);
люби брать, люби и отдать – любиш узяток, люби й даток (Пр.);
люби как душу, бей как грушу – люби як душу, а труси як грушу (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.);
любит, как волк овцу – любить, як вовк вівцю (ягницю) (Пр.);
любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (камінь) (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); я його так люблю, як пси діда на перелазі (Пр.); так його любить, як сіль в оці, а тернину в боці (Пр.); я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці (Пр.);
любить безгранично кого – душі не чути в кому;
люби́ть безумно – шале́но кохати;
любить больше всего на свете – любити (кохати) над усе в світі, над світ любити (кохати);
любить друг друга – (про чоловіків) любити один одного; (про жінок) любити одна одну; (про чоловіків і жінок або про дітей) любити (кохати) одне одного; любитися (кохатися); ма́ти любо́в між собо́ю;
люби́ть искренно – щи́ро коха́ти, люби́ти кого́;
любить как самого себя – любити як себе́ самого;
любить кого – любити (кохати) кого, любитися (кохатися) в кому;
люби́ть науку, искусство, театр – люби́ти нау́ку, мисте́цтво, театр, коха́тися в нау́ці, у мисте́цтві, в теа́трі, бу́ти охо́чим до нау́ки, до мисте́цтва, до театру;
люби́ть пылко, страстно – па́лко, жагу́че коха́ти, люби́ти кого́;
люби́ть родину – люби́ти ба́тьківщину, рі́дний (свій) край;
любить родителей – лю́бити батьків;
люби́ть сильно, крепко – ду́же, тя́жко, рі́дно, рідне́нько коха́ти, люби́ти кого́;
любить что-либо – любити що; кохатися (милуватися) в чому;
любишь кататься — люби и саночки возить – любиш їхати – люби й саночки возити (Пр.); любиш горішки, люби й насмішки (Пр.); умієш помилятися, умій і поправлятися (Пр.); любиш поганяти, люби й коня годувати (Пр.); лю́биш узя́ток, люби́ й да́ток; заї́здив коня́чку – неси́ сам кульба́чку;
любишь смородину, люби и оскомину – любиш смородину — люби й оскомину (Пр.);
он любит выпить – він любить випити (любить чарку); він любить закинути в голову; він ласий (голінний, швидкий) до чарки (шутл., до скляно́го бо́га);
он любит гулять – він лю́бить (охо́чий, ла́сий) гуляти;
он любит жизнь в деревне – він любить (йому до вподо́би) жи́ти на селі́;
он любит пение – він лю́бить спі́ви, він охо́чий до співів;
он любит труд – він лю́бить працюва́ти, він охо́чий до пра́ці;
он шутить не любит – він жартувати (він жартів) не любить;
прошу любить и жаловать – прошу любити і шанувати (жалувати);
сосна любит песчаную почву – со́сна лю́бить піскува́тий ґрунт;
это растение любит тень – ця росли́на лю́бить холодок (тінь);
я больше люблю́ это блюдо – мені́ смаку́є бі́льше ця страва;
я люблю́ больше эту работу – мені́ ця робо́та бі́льше до вподо́би, я волі́ю цю робо́ту;
я люблю́ фрукты – я люблю́ садовину́ (фрукти), мені́ садовина́ (фрукти) до смаку́ (смаку́є);
я тебя люблю – я тебе кохаю (люблю).

[Ой, зна́ю, зна́ю, кого́ коха́ю, ті́льки не зна́ю, з ким жи́ти ма́ю (Пісня). Всі сусі́да полюбля́ють (Пісня). Ой, зна́ти, зна́ти, хто кого́ лю́бить: го́рне до се́рденька, ще й приголу́бить (Пісня). Любі́мося, коха́ймося, як ті голубо́чки (Пісня). Ой, коли́ ми коха́лися, сухі́ дуби́ розвива́лися (Пісня). Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила (І.Котляревський). У те найкращеє село… У те, де мати повивала Мене малого і вночі На свічку Богу заробляла; Поклони тяжкії б’ючи Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила Її дитину… (Т.Шевченко). Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! (Т.Шевченко). Сиділа до самої ночі перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Т.Шевченко). Любі́теся, брати́ мої́! (Т.Шевченко). Люблю́ розмовля́ти (Т.Шевченко). Во́вки, ба́чте, вовкула́ку не залю́блюють (Г.Барвінок). — Коли вподобав Олену, бери Олену, а мені кожна невістка буде люба, аби тебе кохала, мій сину (М.Вовчок). Над усе́ в сві́ті люби́в ті дере́вця (М.Вовчок). Я люблю́ тебе́ рідне́нько (М.Вовчок). Усі́ його́ в нас люби́ли, — балакли́вий був чолові́к, весе́лий, грома́дський (М.Вовчок). Мати любила мене — душі не чула (П.Мирний). — То ж любити, а то — кохати… Любиш — батька, матір, людей; а кохаєш — милого (П.Мирний). Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (П.Мирний). Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І.Нечуй-Левицький). Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вольному повітрі; всі любили хліборобство (І.Нечуй-Левицький). Чи до́бре тобі́ тут, си́ну, чи жа́лують тебе́? (І.Нечуй-Левицький). Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд (І.Франко). Виноград любить, щоб коло нього ходити (М.Коцюбинський). Нема тієї дівчиноньки, що я в їй кохався (А.Метлинський). Я на тайнах неба знаюсь. В філософії кохаюсь (П.Тичина). — Вам треба закохатись, Марто, — серйозно сказав Льова. Дівчина обурено схопилась. — Яке ви маєте право так казати! — скрикнула вона. — Що це за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя! Для вас ще одноï революції буде замало! Який егоїзм і яка висока думка про себе! Чоловіки можуть сумувати, це в них, бачите, вищі пориви, а жінці треба тільки закохатись, і все буде гаразд! Так, по вашому, виходить? (В.Підмогильний). Не полюбля́ю я цього́ (АС). О яке поле безкрає, безгранне! І знову мила мені назустріч, І знов ми юні, — і знову любим, І несвідомі свого кохання (В.Свідзинський). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… (В.Сосюра). Не  любити  тебе  —  не  можна, то  й  любитись  з  тобою  —  жаль, бо  хвилина  кохання  кожна випромінює  нам  печаль (В.Стус). Я  кажу  їм:  світанки!  Все  на  світі  таке  муруге. Урожай  суєти  —  залишається  тільки  стерня. Скільки  ми  милувались!  І  жодного  разу  —  вдруге. Скільки  років  кохаю,  а  закохуюсь  в  тебе  щодня (Л.Костенко). Вони з чоловіком любили одне одного. Як могли… (Юрай Курай). Ліліт з тих жінок, що вірять у силу кохання, а не любові, бо любити можна свиню, насамкінець мавзолей і портрет президента. А кохати тільки жінку (О.Ульяненко). Треба сказати, що я дуже люблю тварин і завжди кладу на капкан багато їстівного, аби миш перед смертю могла вдосталь наїстися (В.Кожелянко). Кітеріїна погорда так глибоко запала Камачові в душу, що він одразу вимазав її з своєї пам’яті. Отож напучення священика, мужа розважного й чеснотливого, подіяли добре, помоглися вони й Камачові та його прибічникам, і ті вгамувалися й притихли, так що шпаги вернулися в піхви, і тепер уже оскаржувано більше Кітеріїну несталість, ніж Басільйову хитрість. Камачо розважив так: раз іще дівчиною Кітерія кохала Басілья, то вона не перестала б кохати його й заміжня і тому треба дякувати небу, що він Кітерії спекався, а не ремствувати на втрату (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Можливо, я його кохаю, коли я втомлена і мене охоплює сон, тоді мені здається, що я кохаю його… Він говорив мені про своє кохання, говорить завжди те саме, вміє гарно про це говорити… Я слухаю його, сміючись з висоти своєї холодної байдужості і водночас дозволяю взяти себе за руку… Слухаю його, сміючись, і його гарні очі губляться у моїх сірих очах. Я не кохаю його, однак його вогонь мене зогріває (Ярема Кравець, перекл. М.Башкирцевої). Не сказав, що кохає її, адже вона й сама давно мала б здогадатися про це, а своїми устами він не міг вимовити того дивного слова (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Він дивився на неї. На її прекрасне волосся з першими ниточками сивини. На її миле, чарівне обличчя. Він кохав цю жінку. Просто і чисто. Він кохає її (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Виходячи, вона машинально пригладила гребінцем коси перед дзеркалом гардеробної. На неї дивилось обличчя жінки, якій щойно сказали: «Я кохаю тебе» (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). — Але слова кохання самі по собі не значать нічого. Я міг тисячу разів на день кричати «Я кохаю тебе!» — і анітрохи не вплинути на твої сумніви. Тому я не говорив про своє кохання, Джастино, я жив ним (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Ми дихаємо на повні груди тільки тоді, коли нас і наших братів зв’язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що любити — це не означає дивитись одне на одного, це означає дивитися разом в одному напрямку (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Вона була створена, щоб любити, як корова — щоб пастися (птиця — щоб співати, пацюк — щоб смердіти) (І.Рябчий, перекл. М.Уельбека). — Та я пожартувала. — Ні, не пожартувала. — Присягаюсь, що пожартувала, — відповіла вона і запустила руку в чоловікові штани. Вона це полюбляла (Юлія Григоренко, перекл. А.Баріко). — Кохати — це коли хочеш разом із кимось постаріти. — Такого кохання я не знаю. А знаю інше: коли без когось не можеш жити (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). І любити, і бути мудрим неможливо (Ф.Бекон). Інколи легше стерпіти оману того, кого любиш, ніж почути від нього всю правду (Ф. де Лярошфуко). Вибачають, доки кохають (Ф. де Лярошфуко). Кохати — значить перестати порівнювати (Бернар Ґрасе). Кожна людина носить в глибині свого «Я» маленьке кладовище, де поховані ті, кого вона кохала (Р.Ролян). Любити — означає бачити чудо, невидиме для інших (Ф.Моріяк). Коли згадуєш про той час, коли ти любив, здається, що відтоді більше нічого не відбулося (Ф.Моріяк). Кохати — значить разом дивитися в одному напрямку? Можливо, але лише, якщо дивляться не в телевізор (Жильбер Сесброн). 1. Після того як він показав їй свій рахунок у банку, вона зрозуміла, що кохає його. 2. — Мені потрібно щось на кшталт тебе, але тільки, щоб ​​воно мене любило].
Обговорення статті

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Презрение – прези́рство, -ва, пого́рда, -ди, знева́га, -ги.
Пренебрежение – (презрение) гордува́ння, не́хтування, -ння, пого́рда, -ди, зневага, -ги; с -нием смотреть – з пого́рдою диви́тися (на ко́го, на що); с -нием относиться – з пого́рдою ста́витися (до ко́го, до чо́го).

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Пренебрежение – зневага; погорда; гордування. Оставлять в пренебрежении – занехаяти що. С пренебрежением – гордуючи; зневажливо; погордливо. Смотреть с пренебрежением – дивитися з погордою.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Пого́рда (до кого) – пренебрежение.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Пого́рда, -ди, ж. Пренебреженіе, презрѣніе. Г. Барв. 460. Не видко було ні ненависти, ні погорди. Левиц. І. 463.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Презрѣ́ніе = знева́га (С. Аф. З. Л.), непова́га, гордува́ння, пого́рда, ганьба́, гане́тьба, призи́рство. — Нема в моїй душі к тобі зневаги злої і слів докірливих на язику нема. Сам. — Та й видно, що він був у зневазі. С. З. — Буде на неї дивитись з призирством і обходитись з неповагою. Кот. — Ти, дївчино гордівнице, гордуєш ти мною! Буде тобі гордування все перед тобою. н. п. — Презрѣ́ніе нести́, быть въ презрѣ́ніи = поневіря́ти ся. С З. Л. — Нехай мене лучче понесуть на марах, нїж я маю поневірятись та, терпіти од своїх дітей. Лев. — Презрѣ́ніе оказа́ть = знева́жити, погорди́ти, погордува́ти.
Пренебреже́ніе = знева́га (С. Л.), пого́рда (С. Л.), гордува́ння (С. Л ), цура́ння, не́хтування. — Чи годить ся так нехтувати мною? Яке там нехтування! (Д. під сл. Презрѣ́ніе). — Оста́вить въ пренебреже́ніи = занедба́ти, занеха́яти і т. д. д. під сл. Пренебре́чь. — Находи́ться въ пренебреже́ніи, подверга́ть себя́ пренебреже́нію, впасть въ пренебреже́ніе = поневіря́ти ся (С З.), піти́ в поневі́рок. (Д. Презрѣ́ніе нести́).

Запропонуйте свій переклад