Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 109 статей

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Вылива́ть, вы́лить
1) вилива́ти, ви́лити, ви́лляти; (
опрокидывая) виверта́ти, ви́вернути. [Ви́верни во́ду з ді́жки. Гле́чики повиверта́ла];
2) висипа́ти, ви́сипати. [Ви́сип у ми́ску все́нький борщ. Ви́сип окрі́п із баняка́ в но́чви =
вылей кипяток из котла в корыто].
-а́ть, -ить напиток в рот – хили́ти, вихиля́ти, ви́хилити. [Ви́хилив дві ча́рки];
3) (
колокол, статую и т. п.) ли́ти, вилива́ти, ви́лити.
Вы́литый
1) ви́литий, ви́ллятий, ви́сипаний, ви́хилений. [Де-ж та́я бари́лочка, що ви́ллята горі́лочка?]
2) ви́литий, зли́тий, вили́ваний. [Креме́зни́й, як з кри́ці зли́тий (Коц.). Вили́ваних богі́в не бу́деш роби́ти];
3)
похож, как вы́литый – як ви́капаний. [Син – ви́капаний ба́тько. Ми всі, як ви́капані, скида́ємся оди́н на о́дного (Крим.)].
Зазно́ба
1) за́морозь (-зи), від[при]моро́жене мі́сце;
2)
зазно́ба, зазно́бушка (общ. р.) – коха́ний, коха́на, коха́ночка, лю́бчик, лю́бонька, сухі́тонька. [Ой ді́вчино, ти сухі́тонько моя́! Ка́жуть лю́ди, що не бу́деш ти моя́ (Пісня)].
Знать, гл.
1) зна́ти, (
ведать) ві́дати що, про що, (буд. в смысле н. вр.) зазна́ти (-на́ю, на́єш) (с оттен. помнить, ведать) кого́, чого́. [Хто-ж в сві́ті зна́є, що Бог гада́є (Номис). Секрета́р нічо́го не ві́дав про цю спра́ву (Кониськ.). Я ба́тька й ма́тери не зазна́ю (Квітка)].
Не зна́ю, на что решиться – не зна́ю, на що зва́житися.
Если бы знать – якби́ зна́ти, якби́ знаття́. [Якби́ знаття́, що в неді́лю бу́де годи́на (Васильч.)].
По чём знать, как знать – хто те́є зна́є! хто зна!
Бог зна́ет – бог зна́(є), бо́г вість, святи́й зна́(є). [Але святи́й те́є зна́є, чи бага́то в нас таки́х найде́ться (Руданськ.)].
Чорт зна́ет что, откуда – ка́-зна, ка́т-зна, чорт-віть, моро́ка зна(є) що, зві́дки.
Не зна́ю – не зна́ю, не скажу́, (я не сведом) я не ві́стен про що, в чо́му. [А за яки́й мій гріх – того́ не скажу́ (Кониськ.). Я про те не ві́стен (Кониськ.)].
Не зна́ю что делать – не зна́ю що роби́ти, не дам собі́ ра́ди, не зна́ю на яку́ ступи́ти.
Не зна́я – не зна́ючи чого́, про що, несвідо́мо.
Знать не знать (ведать не ведать) – сном і ду́хом не зна́ти.
Зна́йте же – так зна́йте; щоб (аби́) ви зна́ли. [Аби́ ви зна́ли, я вже й сам про це подба́в (Крим.)].
Как дам тебе, будешь знать – як дам тобі́, (то) бу́деш зна́ти, бу́де про що розка́зувати.
Знай наших – отакі́ на́ші!
Знать в лицо (в глаза), по имени – зна́ти на обли́ччя, на ім’я кого́.
Дать знать кому – да́ти зна́ти, (известить) сповісти́ти, пода́ти зві́стку кому́. [Як мене́ не бу́де, то я пришлю́ сво́го това́риша да́ти тобі́ зна́ти, що мене́ нема́ (Чуб.)].
Дать знать о себе – об’яви́тися, оповісти́тися, да́ти (пода́ти) зві́стку про се́бе.
Дать себя знать – да́тися (да́ти себе́) в знаки́, да́тися зна́ти, да́тися в тямки́ кому́. [Ще життя́ не дало́ся в знаки́ (Мирн.). Да́мся-ж я їм у знаки́ (Стор.). Чи ще-ж тобі́ не дала́ся тяжка́я нево́ля зна́ти (Дума)];
2) (
уметь, понимать что) зна́ти що, тя́мити що, чого́, вмі́ти чого́, зна́тися на чо́му, могти́ чого́. [Вона́ умі́ла єди́ну за́бавку – плести́ вінки́ (Л. Укр.). Як паску́дно на́ша молода́ генера́ція вмі́є рі́дної мо́ви (Кониськ.). Він докла́дно тя́мив церко́вних служб і коха́вся в церко́вних спі́вах (Черк.). А ціє́ї пі́сні мо́жете? (Звин.)].
Он -ет дело – він зна́є, тя́мить спра́ву, ді́ло.
Делайте, как -ете – робі́ть, як зна́єте, як тя́мите; чині́ть (поступайте), як зна́єте.
Знать грамоте – вмі́ти чита́ти, вмі́ти письма́.
Знать по немецки – зна́ти німе́цької мо́ви, могти́ по-німе́цькому.
Знать толк в чём (смыслить) – зна́тися на чо́му, зна́ти до чо́го, розумі́тися на чо́му, смак зна́ти в чо́му. [Зна́вся за па́сіці до́бре (Сим.). Він зна́є до худо́би (Берд. п.). Він на то́му розумі́ється (Сл. Гр.)].
Знать совесть, стыд – ма́ти сумлі́ння, со́ром (лице́). Знай, нрч., см. Знай.
Избу́шка, Избу́шечка
1) ха́тка, ха́точка, хати́нка, хати́ночка, хати́нонька;
см. Изба́. [Блага́в у Бо́га ті́льки ха́ту, одну́ хати́ночку в гаю́ (Шевч.)];
2) (
маленькое жильё, будка) хи́жка, ум. хижчи́на, (сторожка) сторожі́вня; см. Бу́дка. [Ой там на морі́жку, поста́влю я хи́жку (Пісня). Я тобі́ поста́влю хижчи́ну в лі́сі і там бу́деш сиді́ти (Гн.)].
Конча́ться, ко́нчиться
1) (
приходить к концу) кінча́тися и кінчи́тися, сов. (с)кінчи́тися, докі́нчуватися, докінчи́тися и докінча́тися, дохо́дити, дійти́ (кінця́, кра́ю), вихо́дити, ви́йти, о мн. покінча́тися; срвн. Ока́нчиваться. [От уже́ і тре́тій день кінча́вся (Рудч.). Кінчи́всь рік (Рудч.). Рік вихо́дить. Вихо́дить і дру́гий год (Рудч.). Через ти́ждень мені́ мі́сяць ді́йде, як тут живу́ (Пирят.)].
Время -чилось – час ви́йшов, мину́в.
Запасы хлеба -ча́ются – хліб вихо́дить.
Уже и лето -лось – вже й лі́то мину́ло(ся).
Вечерняя служба -ча́ется – вечі́рня відхо́дить.
Ужин -чился – вече́ря (с)кінчи́лася, відійшла́.
-ться чем, на ком, чём – кінча́тися, (с)кінчи́тися чим, на ко́му, на чо́му. [Чим суд кінчи́всь? (Мирний)].
Гора -ется острой верхушкой – го́ру виве́ршує го́стрий шпиль.
Худое худым и -чится – лихе́ на лихе́ й ви́йде.
Это чем-нибудь да -чится – це на щось таки́ ви́йде;
2) (
умирать) кінча́тися, кінчи́тися, дохо́дити, дійти́, відхо́дити, відійти́, кона́ти, скона́ти. [Живи́й ще?.. Ди́ше, але дохо́дить (Кон.). Якби були́ води́ не дали́, то я-б дійшо́в уже́ (Сл. Гр.). Ще ди́хає, але вже одхо́дить (Звин.). Сім рік бу́деш хорува́ти, а о́сьмий кона́ти (Пісня)].
Он -ча́ется – він кінча́ється, дохо́дить, кона́є.
Любо́вишка – коха́ннячко, любо́вця; сухі́тонька; срв. Зазно́ба. [Хоч у одні́й льо́льці, аби́ до любо́вці (Номис). Ой, ді́вчино, ти сухі́тонько моя́! ка́жуть лю́ди, що не бу́деш ти моя́ (Пісня)].
Его сокрушила -ка – коха́ннячко його́ звяли́ло, сухі́тонька його́ зсуши́ла.
Ма́льчик
1) хло́пець (-пця), хло́пчик,
ум. хло́пчичок (-чка), хлоп’я́ (-я́ти), ум. хлоп’я́тко, хлоп’я́точко, хлопча́ (-ча́ти), хлопченя́ (-ня́ти), ум. хлопча́тко, хлопченя́тко, хлопчи́на, хлопча́к (-ка́), хлоп’я́га, пахо́лок, пахоля́ (-ля́ти), ум. пахо́лочок (-чка). [П’я́теро ді́ток Бог дав: дві ді́вчини і три хло́пці (М. Вовч.). В йо́го дво́є діте́й зоста́лося: хло́пчик і ді́вчинка (Рудч.). Ти вже не хло́пець, а па́рубок: зато́го й на вечерни́ці (Кониськ.). Хіба́-ж Петро́ па́рубок? Він іще́ хлопча́к (Звин.). П’ять або́ шість год хлоп’я́ті – вже воно́ й у штанця́х (Рудч.). Ой, де-ж ти бу́деш ночува́ти, хлопчи́но-хлопчи́ночко (Чуб. V). Росте́ те хлопча́тко (Морд.). Ході́ть лише́нь шви́дче, хлопченя́та, я по я́блучку вам дам (М. Вовч.). Скажи́ мені́ пра́вду, мале́ пахоля́ (Метл.). Я мали́й пахо́лок, роди́вся в вівто́рок, а в се́реду ра́но мене́ до шко́ли відда́но (Пісня)].
-чик ещё спящий с матерью – підбі́чний хло́пець.
Выхоленный -чик (бутуз) – бу́цик, ум. бу́цичок (-чка), буценя́ (-ня́ти), ум. буценя́тко, буценя́точко. [Ич яки́й бу́цик! Ви́дно що па́нська дити́на (Сл. Яв.)].
Ма́льчики (собир.) – хлоп’я́цтво. [І чоловіки́, і жіно́цтво, і хлоп’я́цтво, та й дітво́ра туди́-ж (Квітка)].
Вести себя, как -чик – пово́дитися по-хлоп’я́чому.
Быть -ком – хлопцюва́ти. [Тут він хлопцюва́в, тут ви́ріс і молодико́м став (Сл. Гр.)].
-чик-с-пальчик – покотигоро́шко, хло́пчик-мізи́нчик.
-чики в глазах – чо́ртики перед очи́ма, в-очу́ те́мно;
2)
-чик в услужении – хло́пець, хлопча́к, наймитча́ (-ча́ти), (казачок) пахо́лок, пахоля́ (-ля́ти). [Сліпи́й кобза́р під чиї́мсь во́зом обі́дає з свої́м хло́пцем (М. Вовч.). Ото́! Хіба́ ти в ньо́го пахоля́ (Л. Укр.)].
-чик на побегушках – попи́хач, побігу́н (-на́), побігу́щий хло́пець.
Я тебе не -чик – я тобі́ не на́ймит, не попи́хач;
3) (
скамеечка, разувайка) підні́жок (-жка), підні́жня (-ні), ослі́нчик.
Не́га
1) (
действие), см. Не́жение;
2) (
полное довольство) ро́зкіш (р. ро́зко́ши) и (чаще мн.) розко́ші (-шів). [Шко́да мені́ Окса́ночки: вдо́ма в ме́не їй була́ ро́зкіш, а в чужи́х лю́дях не те (Звин.)].
Жить в -ге – жи́ти в ро́зкоші (чаще в розко́шах), розкошува́ти, купа́тися в ро́зкоші (в розко́шах), (переносно) панува́ти. [На́ше цуценя́тко живе́ у вас в ро́зкоші (Звин.). На́ші коти́ живу́ть у таки́х розко́шах, як рі́дні ді́ти (Звин.). Ді́йна коро́ва у ро́зкоші купа́ється (Шевч.). Він бага́тий, одино́кий, бу́деш панува́ти (Шевч.)].
Содержать скот в -ге – держа́ти (купа́ти) това́р у ро́зкоші (у розко́шах);
3) (
упоение, услада) ро́зкіш и розко́ші, пе́стощі (-щів и -щей), насоло́да, (очень редко) ніга́; (разнеженность) розні́женість (-ности); (сладостное изнеможение) (соло́дка) знемо́га, (истома) мло[і]сть (р. мло́сти) и (мн.) мло́сті (-ті́в). [Хоті́лося мовча́ти, щоб не зме́ншувати почуття́ ро́зкоши (А. Чайківський). Вся ніга́ мине́ться – з льо́дом води́ нап’є́ться (Пісня). Все навко́ло, поблизу́ і дале́ко, млі́ло в соло́дкій знемо́зі (Кінець Неволі)].
Ночева́ть, ночё́вывать – ночува́ти; см. ещё Ночле́жить. [Попідти́нню сірома́ха і дню́є й ночу́є (Шевч.). Пита́ється сон в дрімо́ти: «де ти бу́деш ночува́ти?» (Метл.)].
Ночь, ночку -ва́ть – ніч, ні́чку ночува́ти. [Ні́ з ким ні́чки ночува́ти (Гнід.)].
Ну, междом. и част.
1) (
для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум. [Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (Брацл.). Чого́-ж ти мовчи́ш? ну, скажи́-ж, това́ришу! (М. Хвильов.). «Ну, Гала́кточко, а що там узагалі́ гово́рять про ме́не?» – «Се́б-то де гово́рять?» – «Ну, взагалі́» (М. Хвильов.). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (Гоголь). Ну що ж, Тара́се! – рад єси́, не рад – диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П. Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М. Хвильов.). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Дава́йте йти!
Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Ну́мо в доро́гу! (Дніпр. Ч.). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Грінч.). Нум ора́ть мерщі́й! (М. Терещ.)]
.
Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) – от що, Солопі́ю, ото́, як ба́чиш, я й дочка́ твоя́ та й покоха́ли одне́ о́дного так… (перекл. А. Харч.).
Ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!
Ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!
Ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві).
Ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися.
Ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?
Вон он, ну его бить! – ось він, ну́мо (нум, дава́йте) його́ би́ти!
Ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця).
А ну – ану́; ану́те, ану́мо; срв. Ну́-ка. [Ану́, заведи́-но пі́сні! (Остр. Скарбів). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)].
А ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!
Ну же – ну́-бо, ну-ж.
Да ну – ну́-бо. [Ну́-бо не пусту́й! (Вороний)].
Да ну, иди, что ли! – та ну́-бо йди, чи що!
Да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
2) (
в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́. [Ну, я-ж тобі́, почека́й! (Брацл.). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (Вінниччина)].
Ну, смотри же! – ну, диви́ся!
А ну – ану́! [Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Ану́, вихо́дь, котри́й! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
3) (
в бранных выраж., проклятьях) – ну, ану́. Ну тебя! – цур тобі́! цур тобі́, пек (тобі́)! (а) бода́й тебе́! а йди ти (собі́)!, (отвяжись) відчепи́сь! [Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! – цур йому́! цур йому́, пек (йому́)!; (нужды нет) дарма́! [Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Шевч.). Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (Котл.)]. А ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)! Ну тебя к лешему, см. Ле́ший. Ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас! [А бода́й вас та цу́р-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька, к бо́гу)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)! Ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
4) (
в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (Київщ.). «А от за да́внього ча́су, коли́…» – «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була́! (Велз)].
Ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» – «Ну?» – «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» – «Ну?» – «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.).
Ну что вы! – ну що́ ви! [Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В. Підмог.)].
Да ну?! – та невже́? та ну?
Ну уж обед! – ну (та) й обі́д.
Ну и – ну й, та й. [Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В. Підмог.). Та й тюхті́й-же я підто́птаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий! Такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз! [Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (Стефаник)];
5) (
в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре. [Нема́, ну, то й нема́! (Л. Укр.). «Ну, там поба́чимо» – сказа́в він ла́гідно (В. Підмог.). А я був поду́мав, що ти й спра́вді зна́єш пра́вила; ну, та коли́ ти їх не зна́єш, то я зна́ю (Остр. Скарбів). Гара́зд, диви́сь-же, ти заско́чив мене (Остр. Скарбів)].
Ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте.
Ну, конечно, очевидно и т. п. – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ и т. п. [Сподіва́єтесь, що уря́д спла́тить ваш борг, га? а зві́сно, спла́тить (Кінець Неволі). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В. Підмог.)].
Ну да – авже́ж; см. Коне́чно 2.
Ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!
Ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре. [«Наро́ду бага́то, дру́же?» – Ба́тько відпові́в, що ні, – люде́й, на жаль, ду́же о́бмаль. – «То й гара́зд» (Остр. Скарбів)];
6) (
в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». – «Ну, на се» – пое́т відмо́вив – «не наді́юся я зро́ду» (Л. Укр.)].
Ну, нет! – е, ні! ба ні! [Ба ні! не пі́ду до ньо́го (Липовеч.)].
Ну, вот ещё! – ну, о́т іще! (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи́!» – «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». – «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудч.)].
Ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!
Ну, где таки! – де то вже таки́! [Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (Рудан.)].
Ну, знаете – ну, зна́єте. [Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (Влизько)];
7) (
в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не каза́в-же я?» – поду́мав собі́ Чуб (Гоголь). Ну, а все́-ж таки́, чи́м-же соціялі́зм відрізня́ється від комуні́зму? (М. Хвильов.). «А що ти ду́маєш запропонува́ти?» – «А як ти гада́єш? Ну?… от тобі́ й ре́бус!» (М. Хвильов.). «Від ко́го-ж лист?» – «Від ге́тьмана Хане́нка?» – «Хане́нка? йо?» (Стар.-Чернях.)].
Ну, а вы? – ну, а ви?
Ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?
Ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
8) (
в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от. [Був собі́ одва́жний ли́цар, нам його́ згада́ть до ре́чи… Ну, та сей одва́жний ли́цар я́кось ви́брався до бо́ю (Л. Укр.). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л. Укр.). Уря́дники все роби́ли спра́вно; пашпорти́ там, ну й хто бунтівни́к – зна́ли (Ледянко)].
Ну вот он говорит – ото́(ж) він і ка́же;
9) (
в выраж. многократного действия) дава́й, ну. [Зборо́в його́ та й дава́й би́ти (Київщ.). Пішла́ вона́, – я дава́й паску́дити Насту́ню (Крим.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). З переполо́ху ну втіка́ть (Шевч.)].
Да и ну – та й дава́й, та й ну. [Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Шевч.)];
10) (
окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́. [Но, була́ні! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, ураго́ва! (Костомар.)].
Погреша́ть, погреши́ть
1) (
совершить грех) гріши́ти, погріши́ти, прогріша́ти(ся), прогріши́ти(ся), сов. провини́ти в чо́му и проти чо́го. [Не хо́чу впевня́ти, щоб ніко́ли ні в чім не прогріши́лась (Мова). Я провини́в проти своє́ї со́вісти (Крим.)];
2) (
ошибаться) хиби́ти, схиби́ти, помиля́тися, помили́тися, обмиля́тися, обмили́тися, зми́лювати, змили́ти, криви́ти, скриви́ти. [Мір зе́млю са́жнем, а не ланцюго́м, то де бу́деш хиби́ти (Черк.). Га́рно по-на́шому пи́ше, ті́льки де-не-де скри́вить (Куліш)].
-ша́ть против чего – хиби́ти, схиби́ти проти чо́го. [Трапля́ється бо ча́сом так, що перекла́дчик против оригіна́лу схи́бить (Куліш)].
-ша́ть против здравого смсла – відбіга́ти здоро́вого ро́зуму.
Презре́нный – (презираемый) згордо́ваний, пого́рджений, зне́хтуваний [Бу́деш ти згордо́ваним рабо́м хили́тися під нагає́м туре́цьким (Грінч.)]; (ничтожный) нікче́мний, хи́рний, плюга́вий, злиде́нний; (позорный) гане́бний.
-ный металл – святі́ отці́-карбо́ванці, золоті́ круглячки́.
-ный человек, -ная личность – пога́нець (-нця), нікче́ма, паску́да (общ. р.).
Про́шлый – мину́лий, пере́йшлий, про́(й)шлий. [А ще про́шлими вака́ціями був зовсі́м не таки́й: несмі́ливий, банду́роватий (Свидн.)].
-лая жизнь – мину́ле життя́.
-лый год – мину́лий рік, той рік, (диал.) торі́шній год, тогі́дній рік.
-лое лето – мину́ле лі́то, торі́шнє (тогі́днє) лі́то, те лі́то.
В -лом году – мину́лого ро́ку, в мину́лому ро́ці, торі́к, уторі́к, тогі́д, того́ ро́ку, (диал.) у тогі́дньому ро́ці, за той рік. [Брат у тогі́днім ро́ці знайшо́в (Гн. II). Як за той рік, бу́деш ти тако́ю (Шевч.)].
На -лой неделе – на мину́лому (на тому́) ти́жні, мину́лого (того́) ти́жня.
-лое – мину́ле (-лого), коли́шнє (-нього), мину́лість (-лости), мину́вшина, бува́льщина. [Не зга́дуючи мину́лого, не гада́ючи й про будучину́, жила́ вона́ ті́льки тепе́рішнім ча́сом (О. Лев.). Згада́ коза́к коли́шнєє, згада́ та й запла́че (Шевч.). Той пункт, з яко́го тре́ба було́ диви́тись на на́шу мину́лість (Грінч.). Якби не було́ цих літо́писів, то вся мину́вшина на́ша пішла́-б у непа́м’ять (Єфр.). І наш наро́д ма́є свою́ сла́вну бува́льщину (Київ.)].
Далёкое -лое – давни́на́, да́вня давни́на́, да́внє да́вно, да́вні да́вна, старовина́. [Спогада́ймо да́внюю давни́ну (Л. Укр.). І хоч-би на сміх де моги́ла о да́внім да́вні говори́ла (Шевч.)].
Человек с тёмным -лым – люди́на з непе́вним (з те́мним) мину́лим, з непе́вною (з те́мною) мину́вшиною.
Про́ща – про́ща (-щі); срв. Проще́ние. [За бі́дного про́щу бу́деш ма́ти (Кам’ян.). Проси́в у не́го про́щі (Куліш)].

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Вор
1) злодій (
мн. злодії), крадій, (описательно) хапко, хапун, торбохват, вікнолаз; (ув.) злодюга, злодіяка, злодюжище, крадюка, (вор баранов) баранник, бараняр; (вор, обкрадывающий амбары) комірник;
2) самозванець:

бояться воров — не держать коров – хто шелесту боїться, той по листю не ходить;
вора миловать — доброго погубить – злодія не бити — доброго губити (Пр.);
вор у вора дубинку украл; вор с мошенника шапку снял – злодій у злодія шапку вкрав (Пр.);
как вору ни воровать, а виселицы не миновать; сколько вору ни воровать, а кнута не миновать – на злодіїв також помір заходить (Пр.); красти вільно, та б’ють більно (Пр.);
будеш красти – не втечеш напасті (Пр.); скільки злодій не краде, а в тюрмі буде (Пр.);
карманный вор, карманщик – кишеньковий злодій; кишенник; кишеняр (ирон.) кишеньковий майстер;
молодой вор – злодійчук;
на воре шапка горит – [на] злодієві шапка горить (Пр.); у злодія шапка горить (Пр.); хто порося вкрав, у того в вухах пищить (квичить) (Пр.);
не пойман — не вор – не піймавши, не кажи «злодій» (Пр.); не кажи «злодій», поки за руку не вхопив (Пр.); не кажи, що злодій, бо ще не піймав (Пр.);
не тот [только] вор, кто крадёт, а тот, что концы хоронит – не той злодій, що вкрав, а той, що сховав (Пр.); не лише той злодій, що краде, а й той, що драбину держить (Пр.);
плохо не клади, вора в грех не вводи – погано не клади, злодія до спокуси не веди (Пр.); поганий спрят і доброго спокусить (Пр.);
поделом вору и мука; по заслугам вора жалуют – катузі (катюзі) по заслузі (Пр.);
раз украл, а навсегда вором стал – хто раз украв, той навіки злодій (той ще захоче) (Пр.);
сделаться, заделаться вором – піти (пошитися) у злодії; пуститися у злодійство (на злодія);
сын вора – злодієнко.
[Хапко з хапком знається (Пр.). Борода як у владики, а сумління як у злодія (Пр.). Брат Соловейків злодій: украв сивого вола в Кайдаша та і загнав на злодійський ярмарок у Жашків (І.Нечуй-Левицький). — Не оженишся ти на мені! Не будеш ти мій, а я твоя! Тато позавчора мені казав, щоб я й у голові собі не покладала виходить за тебе заміж: казав, що ти якийсь виродок колись славної козацької сім´ї, що ти маєш прилюбність до карт та гульні, що ти декадент, п´яниця й шахрай, ні до якої праці нездатний, що ти гультяй, ледащо, що ти зовсім нестатковита людина, що з тебе затого вийде якийсь торбохват, босяк, — одно слово, що ти пропаща людина (І.Нечуй-Левицький). Двері були незамкнені, і він зайшов у порожню кухню. На мить йому спала думка нишком забрати своє збіжжя й зникнути звідси назавжди. Але він одкинув її як ганебну — не злодій же він справді (В.Підмогильний). З правила в цій країні, як і в багатьох інших, до поліції чи до міліції йдуть служити різні покидьки, злодії й ледарі, різна суспільна непотріб, не придатна до нормальної людської праці, це було відомо, й саме тому до представників поліції та міліції тут споконвіків населення ставилося з неприхованим презирством і зневагою, як до аморального й злочинного елемента (І.Багряний). Дивно було йому і з того, що його не розпитують, хто він і як у нетрі забився. Адже він міг бути якийсь злодюга, пройда (І.Багряний). — От рознесло його,— каже мати.— Коли б злодіяка який всю худобу виволік — не чув би… Відчини!.. — і загримала дужче (У.Самчук). Які тут склепи! Цілі кам’яниці. Герби, склепіння, сходи і гробниці. Залізні двері, злодій не втеребиться. І всюди плющ повився на пригребицях (Л.Костенко). — То такі торбохвати, що з рота видеруть (В.Даниленко). Скоро Санчо вгледів його і впізнав, зразу гукнув до нього що є сили: — Ах ти ж злодюго Хінесе, верни мені моє добро! То ж мій рідний осел, моя душа, моя втіха, мій скарб, моє багатство! Згинь, сучий сину, щезни, ворюго, а що не твоє, оддай! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Як це сталося? Не встиг І моргнуть до шпига шпиг — Все пропало, Всіх не стало, Всіх мов лизнем ізлизало (Чорт — хапун і злодіяка)! Вже й по балі. Пусто в залі. З сміху мавпи поспадали З каруселі зодіака (М.Лукаш, перекл. Ю.Тувіма). Він зсунув капелюха на потилицю і з глибоким почуттям промовив: — Так, сер, за злодія я б і п’яти центів не дав. Ну, а вбивають зазвичай лише раз у житті, особливо жінки, і більше це не повторюється. А от злодій — завжди злодій, до самої смерті (Д.Петрушенко, перекл. Ф.Флеґ). Злодій — не той, хто краде, а той, кого піймали (Дж.Б.Шоу). — У мене в квартирі вчора був злодій. Нічого не взяв, на столі залишив сто доларів і записку: “Так жити не можна”].
Обговорення статті
Ну, междумет., част.
1) (
для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум;
2) (
в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́;
3) (
в бранных выраж., проклятьях) ну, ану́;
4) (
в выраж. удивления) ну;
5) (
в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре;
6) (
в выраж. несогласия, неудовольствия) ну;
7) (
в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо?;
8) (
в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от;
9) (
в выраж. многократного действия) дава́й, ну;
10) (
окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́:
а ну – ану́; ану́те, ану́мо;
а ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)!;
а ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
а ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!;
да и ну – та й дава́й, та й ну;
да ну? – та невже (та невже ж)?; та ну?;
да ну – ну́-бо;
да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
да ну, идите, что ли! – та ну-бо, йдіть, чи що!;
и ну кричать – і (та й) давай (та й ну) кричати;
ни тпру ни ну – ні тпру ні ну; ні взад ні вперед; ні в кут ні в двері;
ну, а вы? – ну, а ви?;
ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас!;
ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
ну вас всех к чорту! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)!;
ну вот ещё! – ну от іще!; (ну) ще що (скажеш, скажете, вигадаєш, вигадаєте…)!; ну, о́т іще!, (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат!, ет!;
ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!;
ну вот он и говорит; ну, я и пошёл – отож (ото) він і каже; отож я й пішов;
ну, где таки! – де то вже таки́!;
ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!;
ну да! (разг.) – авжеж!; звичайно!;
ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця);
ну его!, ну её! – цур йому!, цур їй!; цур йому (їй), пек йому (їй)!; (нужды нет) дарма́!;
ну и – ну й, та й;
ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре;
ну же – ну́-бо, ну-ж;
ну, знаете – ну, зна́єте;
ну и ну, ай да ну – ну й ну; оце так;
ну, конечно, очевидно… – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ…;
ну и холод – ну (але) й холод;
ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати!;
ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!;
ну нет! – е ні!, ба ні!, ну, ні!;
ну ты подумай! – ну ти скажи!;
ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий!;
ну, пожалуй! – ну, хай і так!; ну, мабуть!;
ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві);
ну тебя! – цур тобі!; цур тобі пек (тобі)!; (а) бодай тебе!; а йди ти (собі)!; (отвяжись) відчепи́сь!;
ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися;
ну, смотри же! – ну, диви́ся!;
ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?;
ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?;
ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!;
ну уж обед! – ну (та) й обі́д;
ну что вы! – ну що́ ви!;
ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте;
ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
«Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» — «Ну?» — «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» — «Ну?» — «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.);
такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз!
[Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (І.Котляревський). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (М.Гоголь). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (М.Гоголь). «Ну, чи не каза́в-же я?» — поду́мав собі́ Чуб (М.Гоголь). З переполо́ху ну втіка́ть (Т.Шевченко). Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Т.Шевченко). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Б.Грінченко). Ну́-бо не пусту́й! (М.Вороний). Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (АС). Ну, я-ж тобі́, почека́й! (АС). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (АС). Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.). Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Т.Шевченко). А бода́й вас та цу́р-же вам! (Т.Шевченко). Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». — «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудченко). Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (С.Руданський). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (АС). «А от за да́внього ча́су, коли́…» — «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (М.Гоголь). Нема́, ну, то й нема́! (Л.Українка). «За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». — «Ну, на се» — пое́т відмо́вив — «не наді́юся я зро́ду» (Л.Українка). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л.Українка). Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (В.Стефаник). «Та ну-бо, розкажи́!» — «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). — Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (О.Влизько). «Від ко́го-ж лист?» — «Від ге́тьмана Хане́нка?» — «Хане́нка? йо?» (Л.Старицька-Черняхівська). — Ну що ж, Тара́се! — рад єси́, не рад — диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П.Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М.Хвильовий). — Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В.Підмогильний). — Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В.Підмогильний). «Ну, там поба́чимо» — сказа́в він ла́гідно (В.Підмогильний). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В.Підмогильний). Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте — скільки вбили ви? (Л.Костенко). Ти ж козак? Ну ж, скажи? Ти ж козак. Хай поганий, а таки ти козак, а таки, зловороже, козак (В.Стус). Йому хотілося послати під три чорти Париж з усіма його інтригами, його порядками, його лицемірством (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). Цур йому пук! (Юрай Курай). Чоловік з похмілля підходить до дзеркала, довго дивиться на своє пом’яте, заплиле лице: — Ну і як тут не пити?].
Обговорення статті
Унывать, (реже) уныть – сумувати, засумувати, в тугу вдаватися, вдатися, (печалиться) журитися, зажуритися; (скучать) нидіти, знидіти:
не унывай! – не сумуй!, не журись! (не теряй надежду) не втрачай надії!
[Так йому обридло все в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак (П.Куліш). Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив (Л.Глібов). Її жива, кровиста натура ниділа і сохла в тій холодній, бездільній самоті (І.Франко). Не сумуй! Ще нам сонце всміхнеться (В.Сосюра). — Так чого ж ви сумуєте?! — скрикнув Степан. — Будеш сумувати, коли так за живіт узяло! Проклятий паштет… Свіжий називається! (В.Підмогильний). Зорює земля з передранків сумних, моє немовлятко, журитися — гріх, бо нас не рятує, а губить — журба, од смерті рятує смертельна плавба (В.Стус). Життя занадто коротке, щоб з цього приводу ще й сумувати (О.Перлюк). —  Ти чого такий сумний? — Дружина їде на курорт… Мушу сумувати, а то передумає].
Обговорення статті
Шутя – жартуючи, (шутки ради) жартома, жартом, всмішки, (без особого труда) завиграшки, за іграшку (за іграшки), без зусиль:
не шутя – неабияк.
[Одежа на академістові була «з достатку» чиста, й нова, й новомодня: довгий синій суконний сюртук з широким коміром і білими здоровими гудзями, без розпірки ззаду, жовта жилетка, бланшові панталони, такі узькі внизу, що через їх було знать халяви, та здорові високі стоячі білі коміри з такими гострими кінцями, що про їх тоді панночки говорили, ніби вони ріжуть хмари, а старі батюшки говорили всмішки, що ними можна б орать поле, як плугом (І.Нечуй-Левицький). — Що це, Палажко, в тебе так сокоче в городі? Це, мабуть, твої квочки наплодили тобі курчат повнісінький ставок. Будеш їсти оту курятину цілу осінь, ще й на різдво розговієшся курятиною,— гукала всмішки з свого городу Параска (І.Нечуй-Левицький). Літошевський все виспівував арію до Маргарити, простягав, ніби всмішки та в жарти, руки до своєї коханої Маргарити (І.Нечуй-Левицький). Необачна безглузда шляхта тікала так прудко, що добігла до Львова за три дні, тоді як передніше в безпечні часи інший польський пан плуганився б туди сливе з півроку, як казали всмішки тодішні польські літописці (І.Нечуй-Левицький). Почавши співати жартома, згодом вона., без жодного вже жарту сміливо зайшлася піснею (С.Васильченко). Він навмисне підходив не раз із своїми маврюками, що на гребках сиділи, до того саду, де нас Зораїда виглядала; то намази справляв, то ніби жартома те проробляв, що думав учинити насправді — ішов до Зораїди в садок і просив овочу всякого, а батько і давав йому, хоть і не знав, що то за один (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Ні, знаю, що не можна нікому патякати, поки ви не передасте власникам ці речі, — Марта ледь не прохопилася доречним “давні скарби”, — ніхто не мусить знати про цю знахідку. Завиграшки назбігаються з усіх усюд “чорні” археологи під машкарою патріотичних слідопитів, повитягають звідси геть усе і цінне, і навіть різний дріб’язок на сувеніри, а зараз попит на раритети з останньої війни постійно зростають в ціні (Юрій Завгородній). — То зайва річ, пане,— сказав Санчо,— навіщо час і гроші дурно переводити? Ви тільки одкрийте свою парсуну, поверніться лицем до людей, тоді й без мальовидла на щиті і без ніякого нічого всяке назве вас Лицарем Сумного Образу. Вірте мені, я кажу вам щиру правду, а не всмішки: чи то з голоду, чи тим, що зуби пощербились, ви такий нужденний маєте вигляд, що, їй-Богу, нічого смутнішого не намалюєш (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тож Басільйо з Кітерією побралися за руки, а священик, до сліз розчулений, благословив їх і помолився за упокій душі молодого, аж це той, діставши благословіння, хижо зірвався на рівні і завиграшки вирвав шпагу, чиїми піхвами правило його власне тіло. Всі приявні отетеріли, а дехто, більше простодушний, ніж кмітливий, заволав гуком: — Дивина! Дивина! Басільйо ж на те: — Не дивина, а хитрощі, хитрощі! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].
Обговорення статті
Эпикурейский – епікурейський.
[Ти ж не Єфрем Сирін і не лаврський святий, Максе, ти звичайна епікурейська особина, котра хоче сексу і грошей, слави і подорожей. І будеш мати це все – у великих концентратах! – але перестань займатися самонавіюванням для провінціалів, попроси вибачення у свого незрадливого скляного друга і оселися на привабливій поляні хліба і видовищ, гедоністичного трансу і психоделійної реальності (Степан Процюк)].
Обговорення статті
Желудочный – шлунковий, (у животных, ещё) кендюхів.
[— Так чого ж ви сумуєте?! — скрикнув Степан. — Будеш сумувати, коли так за живіт узяло! Проклятий паштет… Свіжий називається! — На вулиці поет сказав Степанові: — Помилка завжди можлива, і дивно тільки те, що шлунковий біль так нагадує душевний (В.Підмогильний).  А може, якщо і відвів, то не до кінця, бо очі скарбника ніби заклякли і не поспішали рухатися, вражені незвичним, спершу не дуже приємним, а згодом щиро нестерпним бридким духом, який піднімався з-поміж бганок і потайних ходів білизни містера Магершона, валував звідти потужним струмом і виривався у великий світ, назовні, через отвір між комірцем і потилицею, що було сміливим і, треба визнати, успішним актом з боку дихально-шлункових органів цього вченого мужа, які прагнули компенсувати раптові огріхи у роботі верхніх ділянок його організму (В.Діброва, перекл. С.Бекета). З усіх натуральних соків він міг собі дозволити тільки шлунковий].
Обговорення статті

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Беда
• Беда беду родит
– біда лихо породила (родить), а біду — чорт (чортова мати). Пр. Одна біда не ходить, а з дітками. Пр.
• Беда, да и только
– лихо (біда) та й годі. [Мачуха слухала, слухала, потім: «Лихо та й годі!.. Це вже робить не схотів, годить не схотів…» Тесленко.]
• Беда как…
– страх як… [Страх як набрид він мені отим залещанням. З нар. уст.]
• Беда, коль пироги начнёт печи сапожник, а сапоги тачать пирожник
– коли не пиріг, то й не пирожися, коли не швець (не тямиш), то й не берися. Пр. Як не коваль, то й рук не погань. Пр. Швець знай своє шевство, а в кравецтво не лізь (мішайсь). Пр. Чого не знаєш, за те й не берись. Пр.
• Беда на беде, бедою погоняет
– біда бідою їде й бідою поганяє. Пр.
• Беда научит калачи есть
– навчить лихо з маком коржі їсти. Пр. Навчить біда попити, як нема чого вхопити. Пр.
• Беда одна не ходит
– біда ніколи сама не ходить. Пр. Як одна біда йде, то й другую за собою веде. Пр. Біда біду тягне. Пр. Одна біда тягне за собою другу. Пр. Біда та й за біду зачепилася. Пр. Біда за біду чіпляється. Пр. До лиха та ще лихо. Пр. Біда сама не ходить, але десять за собою водить. Пр. Одна біда не докучить, бо як одна заворушить, то за нею сотня рушить. Пр. Біда ніколи одинцем не ходить: завжди в парі. Пр.
• Беда одолела кого
– лихо посіло (присіло) кого; біда посіла (присіла) кого; лихо збороло (притисло, заїло) кого; біда (лиха година) зборола кого; біда притисла (заїла) кого; лихо (біда) підвернуло(а) під себе кого; лихо (біда) намогло[а]ся на кого. [Присіла йому вся біда: вже ні окріп, ні вода. Пр. Мати ж така слаба… Заїло лихо. Тесленко.]
• Беда постигла кого
– лихо (біда) спіткало(а) кого; лихо (біда) склало(а)ся кому; лихо спостигло (зуспіло, приспіло) кого; біда спостигла (зуспіла, приспіла) кого; прилучило[а]ся лихо (біда) з ким; лихо повелося в кого; лихо посипалося на кого; біда вчепилась в кого; біда прискіпалась до кого; лихо кому на безголі[о]в’я. [Коли б ще й йому тут не склалось лиха… П. Куліш. Підросли діти, збулася цього клопоту, так друге лихо приспіло. Вовчок. Ходить отуди чужими селами та може прискіпалася до нього яка біда. Мартович.]
• Беда приходит пудами, а уходит золотниками
– біда та горе увійдуть пудами, а виходять золотниками. Пр. Упросились злидні на три дні, та чорт їх довіку не викишкає. Пр. До біди доріг багато, а од біди і стежки нема. Пр. Трудно вийти з біди, як каменю з води. Пр. Не так хутко загоїться, як біда скоїться. Пр. Не так скоро лихо вилізе, як улізе. Пр. Біда здибає легко, та трудно її збутись. Пр. Лихо швидко приходить, а поволі відходить. Пр. Кого вчепиться біда зранку, то держиться й до останку. Пр.
• Беда скоро ходит
– від біди й конем не втечеш. Пр. Крутнувсь та й лиха здобувсь. Пр. На кожному кроці чоловіка біда пасе. Пр. Ти від горя за річку, а воно вже на тім боці тебе виглядає. Пр. Ти від горя, а воно тобі назустріч. Пр.
• Беды
– злигодні; лиха година.
• Беды не избежать (не миновать)
– [Від] лиха (біди) не втекти; лиха (біди) не минути (не обминути, не обійти, не об’їхати); лихо не минеться; (образн.) Біда знайде, хоч і в піч замажся (хоч і сонце зайде). Пр. І на меду знайдеш біду. Пр. Від напасті не пропасти, а від біди не втекти. Пр. [В такі часи в дорогу дику Не рвись — не обминеш біди… Дорошенко. Ти плач, хоч і цілий океан-море наплач, а лиха ні обійдеш, ні об’їдеш. Свидницький.]
• Беды человека научат мудрости
– кожна пригода до мудрості дорога. Пр. Біда вчить розуму. Пр. Від біди розумніють, від багатства дуріють. Пр. Кому біда докучить, то й ся розуму научить. Пр. Хто біду має, той багато знає; хто гаразд має, той мало знає. Пр. Не зазнавши біди — не буде добра. Пр.
• Будет тебе (ему, нам…) беда
– буде тобі (йому, нам…) лихо (біда); буде лихий світ (лиха година) тобі (йому, нам…); набіжиш (набіжите…) лиха. [Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Шевченко.]
• Взвести беду на кого
– накинути (прикинути) пеню кому; зводити, звести напасть на кого. [Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе. Вовчок.]
• В том-то и беда
– то-то бо й лихо (тим-то й лихо); отож-то й горе; (іноді) тим-то й ба; (образн.) не по чім б’є, як не по голові. [Ото-то й горе, що риба в морі. Пр.]
• Грех да беда далеко не живут
– де люди, там і лихо. Пр. Нема слободи без біди. Пр. Всюди біда, лише там добре, де нас нема. Пр. На всяку деревину птиця сідає, всяка людина своє лихо має. Пр. І на меду знайдеш біду. Пр.
• Грозит беда кому
– грозить (загрожує) біда кому; біда кладеться на кого; на біду кладеться кому. [Як кому на біду кладеться, то як масло в діжку. Пр.]
• Жди беды (берегись)!
– начувайся! [Поскаржуся я матері твоїй, Метелиці гірській, то начувайся! Українка.]
• Желаю тебе (ему, вам…) всех бед
– бодай тебе (його, вас.) лиха година (недоля) побила; бий тебе (його, вас) лиха година; безголі[о]в’я на тебе (на нього, на вас…). [Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили. Шевченко.]
• Жить пополам с бедой
– жити од біди пхаючи; жити лиха прикупивши. [Живе баба за діверем, лиха прикупивши. Пр.]
• Забыть о беде
– (образн.) Ударити (кинути, бити) лихом об землю. [Вдармо ж об землю лихом-журбою, Щоб стало всім веселіше. Н. п.]
• Из беды не выберешься
– лиха (халепи) не спекаєшся; з біди не вилізеш (не виборсаєшся); біди не позбудешся. [У таку біду вскочив, що й не виборсаєшся. З нар. уст.]
• Как на беду
– мов (як) на лихо (на біду); як на те; як на пеню. [А тут, як на лихо, й заробити ніде. Коцюбинський.]
• Лиха беда начало
– почин трудний. Пр. За початком діло становиться. Пр. Добрий початок — половина діла. Пр. Почин дорожчий за гроші. Пр.
• Лучше хлеб с водой, чем пирог с бедой
– лучче їсти хліб з водою, ніж буханець з бідою. Пр. Краще хліб з водою, як буханець з бідою. Пр. Лучче маленька рибка, як великий тарган. Пр. Як з лихим квасом, то ліпше з водою, аби не з бідою. Пр. Лучче погано їхати, ніж хороше йти. Пр.
• На беду, на свою беду
– на лихо (на біду); на лихо собі (мені); на безголі[о]в’я [собі]. [І треба ж, на біду, позаторішню весну його лихий поніс чогось на Десну. Гребінка.]
• Набраться беды
– набратися лиха (біди); зазнати (дізнатися) лиха (біди); (образн.) випити [добру] повну. [Іще ти вип’єш добру повну, По всіх усюдах будеш ти… Котляревський.]
• Навлечь, накликать беду на кого
– накликати (напитати, стягти) лихо (біду) на кого (на чию голову). [Ну, напитав собі біду! Н.-Левицький.]
• Наделать, натворить беды
– накоїти (наробити, натворити) лиха (клопоту, біди). [Накоїть оця гроза лиха — ох, накоїть! Кротевич.]
• Нажить беду
– набігти (доходитися) лиха (біди). [Не ходи, мій синочку, доходишся лиха. Сл. Гр.]
• Наскочить на беду
– нахопитися (наскочити) на лихо (на біду); (образн.) попастися біді в зуби. [Попався в зуби був біді. Котляревський.]
• Не беда!
– дарма!; байдуже! [Дарма, що повість без сюжету, — Зате принаймні не без рим. Рильський.]
• Не смейся чужой беде — своя нагряде
– чужому лихові не смійся: не знаєш, що тебе жде. Пр. Не смійся, барило, сам кухвою станеш. Пр. Смішки з попової кішки, а як своя здохне, то й плакатимеш. Пр. Не смійся з людей нині, бо завтра люди з тебе сміятимуться. Пр. Що мені сьогодні, то тобі завтра. Пр. Не бажай другому лиха, коли й тебе скубе біда стиха. Пр.
• Никто беды не перебудет: одна сбудет — десять будет
– біда біду перебуде — одна згине, десять буде. Пр. Згине пуга — буде друга. Пр.
• Ох, беда, беда!
– лихо (лишенько) тяжке!; ой (ох) лихо, лихо!; ой леле [леле]! [Ой, лихо, лихо! — каже стара, зітхнувши. Мордовець. Ой, леле, леле! Битиме дідусь! Сл. Гр.]
• Переживать, испытывать беду
– біду бідувати; біду (лихо) приймати; біди (лиха) зазнавати; терпіти (зносити) лихо (біду). [Уже ж мені та докучило сю біду бідувати. Чубинський. Мій краю! За тебе прийнять не лякаюсь Найгіршого лиха… Кримський.]
• Пережить беду
– перебути лихо (біду); лихо (біду) перетерпіти; перебідувати; (образн.) переплакати лихо (біду). [Порятуй, порадь, земляче, як це лихо перебуть! Глібов.]
• Помочь беде
– зарадити (запомогти) лихові (біді). [Розривайся й начетверо, то не зарадиш біді. Козланюк.]
• Помочь кому в беде (поддержать кого)
– зарятувати (порятувати, підрятувати) кого.
• Попадать, попасть в беду
– упасти (попастися) в біду; доскочити лиха (біди); ускочити в халепу (в лихо, в біду, в напасть); влізти в біду; (образн.) засвататися з бідою. [Впав у біду, як курка (як муха) в борщ. Пр. Заплаче, — каже Гаврісаниха, — як засватається з бідою! Кобилянська.]
• Пошло на беду
– на лихо (на біду) пішлося; (іноді) пішло на випадок. [Як пішлося ж у дівоньці на біду… Манжура.]
• Предотвращать, предотвратить беду
– запобігати, запобігти лихові.
• Прибавка к беде
– прибідок. [Як є біда, то є й прибідок. Пр.]
• Придёт беда
– біда (лихо) прийде; до лиха (до біди) прийдеться.
• Причинять, причинить беду кому
– чинити, вчинити (робити, зробити, діяти, вдіяти) лихо кому; завдавати, завдати лиха кому; стягати, стягти лихо на кого; впроваджувати, впровадити в біду кого; заганяти, загнати в біду кого. [Гадалось, багато мені лиха вдієш, аж це: прийшла коза до воза. Мартович. За що мене Бог карає… чи в біду кого впровадив? Сл. Гр. Прикро йому, прикро дуже, що загнав нас у таку біду. Мартович.]
• Просто беда
– чисте лихо, чиста біда. [Чиста біда матері: зашмарується увесь, не доперешся. Головко.]
• Разразилась беда над кем
– впало (спало) лихо на кого (на голову чию); впала (спала) біда на кого; окошилося лихо на кому. [Не знаєш, звідки на тебе лихо впаде. Пр. Усе лихо од прощеної душі окошилось тільки на свійських качках. Стороженко.]
• Семь бед — один ответ
– більш як півкопи лиха не буде. Пр. Чи раз батька вдарив, чи сім раз — однаково [одвічати]. Пр. Сім бід — один одвіт. Пр. Чи раз, чи два — одна біда. Пр. Раз на світ народила мати, раз і помирати. Пр.
• Спасти, спастись, избавить, избавиться от беды
– вирятувати, вирятуватися з лиха (з біди, з напасті); вимотати, вимотатися з лиха (з біди, з напасті); вигорнути, вигорнутися з лиха (з біди, з напасті); визволити, визволитися з лиха (з біди, з напасті); вийти з лиха (з біди, з напасті); вилізти (виборсатися) з лиха (з біди, з напасті); збутися, позбутися (відскіпатися) лиха (біди, напасті); (лок.) викараскатися з лиха (з біди, з напасті); скараскатися лиха (біди, напасті); (образн.) втопити лихо. [Не загайся на підмозі, вирятуй з напасті. П. Куліш. Трудно вийти з біди, як каменю з води. Пр. Біда здибає легко, та трудно її збутись. Пр. Лихо, сказано, як до кого причепиться, — не одскіпаєшся! Мирний.]
• Стряслась беда над (с) кем
– впало (спало) лихо на кого; впала (спала) біда на кого; окошилося лихо на кому; лихо спіткало кого; лихо скоїлося з ким; спіткала (спобігла) напасть (лиха година) кого; лихо (біда) заскочило(а) кого. [Біда заскочила їх, як дощова хмара. Коцюбинський.]
• Что за беда!
– велике (невелике) лихо!; тільки б і шкоди!; [то] що з того!; дарма!
• Чужую беду и не посоля уплету, а свою беду и посахарив не проглочу
– чужа біда за сахар, а своя за хрін. Пр. Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін. Пр. Чужу біду з хлібом з’їм, а своєї й з калачем не ковтну. Пр.
• Чужую беду руками (на бобах) разведу, а к своей и ума не приложу
– чужу біду на воді (руками) розведу, а своєї і кінця не знайду. Пр. Добре чуже лихо міряти — зміряй своє! Пр. Чуже на ніжки ставить, а своє з ніг валить. Пр.
Вор
• Вора миловать — доброго погубить
– злодія не бити — доброго губити. Пр.
• Вор у вора дубинку украл; пор с мошенника шапку снял
– злодій у злодія шапку вкрав. Пр.
• Как вору ни воровать, а виселицы не миновать. Сколько вору ни воровать, а кнута не миновать
– на злодіїв також помір заходить. Пр. Красти вільно, та б’ють більно. Пр. Будеш красти — не втечеш напасті. Пр. Скільки злодій не краде, а в тюрмі буде. Пр.
• Карманный вор, карманщик
– кишеньковий злодій; кишенник; (ірон.) кишеньковий майстер.
• На воре шапка горит
– [На] злодієві шапка горить. Пр. У злодія шапка горить. Пр. Хто порося вкрав, у того в вухах пищить (квичить). Пр.
• Не пойман — не вор
– не піймавши, не кажи «злодій». Пр. Не кажи «злодій», поки за руку не вхопив. Пр. Не кажи, що злодій, бо ще не піймав. Пр.
• Не тот [только] вор, кто крадёт, а тот, что концы хоронит
– не той злодій, що вкрав, а той, що сховав. Пр. Не лише той злодій, що краде, а й той, що драбину держить. Пр.
• Плохо не клади, вора в грех не вводи
– погано не клади, злодія до спокуси не веди. Пр. Поганий спрят і доброго спокусить. Пр.
• Поделом вору и мука. По заслугам, вора жалуют
– катузі (катюзі) по заслузі. Пр.
• Раз украл, а навсегда вором стал
– хто раз украв, той навіки злодій (той ще захоче). Пр.
• Сделаться, заделаться вором
– піти (пошитися) у злодії; пуститися у злодійство.
Много
• Довольно много
– доволі (досить) багато; багатенько; чимало (чималенько).
• Много больше
– багато (далеко, куди, (і) геть-то) більше. [Ми знаємо про це і геть-то більше, ніж ви. Сл. Гр.]
• Много будешь знать, скоро состаришься
– як багато (як усе) знатимеш, то скоро постарієш(ся). Пр. Більше будеш знати, менше будеш спати. Пр. Хто багато (багацько) знає, той мало має. Пр.
• Много звону (молвы) — мало толку
– хто багато говорить, той мало робить. Пр. На словах — як на цимбалах, а на ділі — як на балабайці (балалайці). Пр. На словах — як на органах, а як до діла — то й заніміла. Пр. Язиком сяк і так, а ділом ніяк. Пр. Не так він добре діє, як говорить. Пр. Не так-то він діє, як тим словом сіє. Пр. Словами сюди і туди, а ділом нікуди. Пр.
• Много значит что
– багато важить (значить) що; великоважить що; має велику вагу (велике значення) що.
• Много ли — мало ли, много — мало
– чи багато, чи мало.
• Много ли человеку нужно (надо)
– чи багато людині (іноді) (чоловікові) треба.
• Много лучше
– (як присл.) Багато (далеко, куди, геть-то) краще (ліпше); (як прикм.) багато (далеко, куди, геть-то) кращий (-ща, -ще), ліпший (-ша, -ше).
• Много пить — добру не быть
– хто багато п’є, той сам себе б’є. Пр. Чарочка не до добра доводить, а до торби. Пр. Хто п’є до дна, тому не бачити добра. Пр. Хто вино любить, той сам себе губить. Пр.
• Много слов, а мало дела
– багато слів, а діла мало. Пр.
• Много сулит, да мало даёт
– хто багато обіцяє, той мало дає. Пр. Обіцянка — не данка. Пр. Обіцянка — цяцянка. Пр.
• Много шума из ничего (из-за пустяков); много грому по-пустому
– багато галасу знічев’я (даремно). Пр. За онучу збили бучу. Пр. Сваряться за міх, а в міху нічого немає. Пр. Грім рака вбив. Пр. З великої хмари та малий дощ. Пр. Не стільки млива, скільки дива. Пр.
• Не особенно много
– не дуже (не надто) багато; не як багато.
• Не так уж и много
– не з-так і (не так-то й) багато.
• Ни много ни мало; ни мало ни много
(разг.) – ні мало ні багато; ні багато ні мало; саме; (іноді) якраз; (розм.) акурат.
• Он много счастливее, талантливее… меня
– він багато (далеко, куди) щасливіший, талановитіший… від (за) мене.
• Он слишком много о себе думает
– він надто багато (він забагато, він надто високо) думає (гадає) про себе; він надто (геть-то) високо несеться.
• Очень много
– дуже (вельми) багато; сила; страх як багато; (розм. зниж.) до лиха (до смутку, до напасті, до ката, до біса, достобіса, до чорта, до сина, до греця, до гаспида, до гемона, до хріна); (образн.) наче з мішка висипано; хоч греблю гати; стільки, що й на віз не забереш (що й конем не повезеш).
• Так же много, как…
– так само багато, як…; стільки ж, як…
• Так много
– так багато (так багацько); такого [багато].
Молчок
• Играть в молчок (в молчки)
– грати(ся) у мовчана (у мовчанку); справляти мовчана (мовчанку).
• Молчок — сто рублей
– мовчи, язичку, кашки дам. Пр. Мовчи, язичку, будеш їсти кашичку. Пр. Мовчи, язичку, то з’їси (будеш їсти) плотичку. Пр.
• Об этом молчок
– про це (а)нічичирк (мовчок). Мовчок! розбив батько горщок. Пр.
• Сделал всё молчком
– зробив усе мовчки (нишком, тишком-нишком).
Приказать
• Как прикажете
(устар.) – як скажете; як звелите.
• Приказал долго жить
(перен.) – наказав довго жити; віддав Богові душу.
• Что прикажешь желать (если)
(разг.) – що робитимеш (що будеш робити, що маєш робити, що вдієш), (коли)…

- Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) Вгору

Враньем полсвета пройдешь, да назад не воротишься. Див. Кривдой весь свет обойдешь, да назад не воротишься.Время - лучший врач.
1. Перемелеться лихо - добре буде.
2. Буде добре, як мине зле.
3. Терпи, козак, горе - будеш пити мед.
4. Діждемо тії години, що будуть по шелягу дині.
5. Сонечко блисне, сорочечка висхне.
6. Не тепер, так у четвер.
Когда рак свистит. Див. После дождика в четверг.
1. Як хан долізе до Криму.
2. Тоді будеш мати, як старий чорт візьметься помирати.
3. І голова посивіє (поки діждусь).
4. Як сова світ уздрить.
5. Як свиня на небо гляне.
6. Тоді це буде, як свині з череди йтимуть.
7. Як на долоні волосся поросте.
8. Пождіть, діти, поки Бог на кисіль шкурку натягне.
9. Не було в зайця хвоста і не буде.
Трын-трава. Див. Мне все это трын-трава.Много будеш знать, скоро состаришься.
1. Як багато будеш знать, то скоро зостарієшся.
2. Не питайся, бо старий будеш.
3. Більш будеш знати, менш будеш спати.
4. Хто багацько знає, той мало має.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Ба́ба, -би, ж.
1) Женщина, баба (нѣсколько пренебрежительно).
Де баб сім, там торг зовсім. Ном. № 9805. В баби язик — як ло́патень. Ном. № 9082. Господи, благослови стару бабу на постоли, а молоду на кожанці. Ном. № 8663.
2) Старуха.
Сто баб — сто немочей. Посл. Возрадуються дітки маленькі і баби старенькі. Чуб. ІІІ. 410. Як був собі дід та баба, та була у їх курочка. Рудч. Ск. І. 19. Нехай він знає, як лаяти старих бабів. Алв. 87. Общепринятыя формы сельской вѣжливости требуютъ каждую старуху называть ба́бою, но это обязательно только для лицъ, которыя лѣтами гораздо моложе старухи, къ которой обращаются. Чуб. VII. 355.
3) Бабка, бабушка, мать отца или матери.
4) Повивальная бабка, акушерка; чаще съ эпитетомъ:
ба́ба-сповитуха, ба́ба-пупорізка.
5) Нищая.
Баба в торбу візьме (пугаютъ дѣтей). Ном. № 9272.
6) Знахарка.
Порадились між собою, казали (до хворої) бабу привести. Прийшла старенька бабуся, аж біла; роспиталась, подивилась, та й похитала головою: «Дитино моя нещаслива»! каже, — «твій вік уже недовгий». МВ. І. 7 7. Як Бог поможе, то й баба поможе. Ном. № 8415. Сто баб — сто лік. Ном. № 8420.
7)
Ба́ба-яга́. См. яга.
8)
Ди́ка ба́ба = Літавиця. Літавиця називаєся також перелестниця або дика баба. Гн. II. 5.
9)
Кіці (ку́ці, ку́ца, ціці)-баба. Игра въ жмурки вообще, а въ частности тотъ изъ играющихъ, который, съ завязанными глазами, долженъ ловить другихъ. КС. 1887. VI. 481.
10)
Тісна́ ба́ба, кісна́ ба́ба. Преимущественно дѣтская игра, въ которой сидящіе на краяхъ скамьи начинаютъ тѣснить внутри сидящихъ къ срединѣ ея. т. ч. тѣ оказываются какъ бы въ тискахъ. КС. 1887. VI. 480.
11)
Ба́бу перево́зити. Дѣтская игра: бросаютъ камешки или черепки такъ, чтобы они пошли по водѣ рикошетомъ; сколько камень или черепокъ сдѣлалъ скачковъ, столько бросавшій перевіз баб. КС. 1887. VI. 479.
12) Каменный истуканъ, находимый въ степи, большею частью на курганахъ. КС. 1890. VII. 68.
13) Истуканъ, слѣпленный изъ снѣгу.
Качати бабу з снігу. Шейк.
14) Высокій конусообразный сугробъ, бугоръ снѣга.
Вулиці забиті, заметені; по дворах, врівень з хатами, стоять страшенні снігові баби, — і тільки вітер куйовдить їх гострі голови. Мир. Пов. І. 212.
15) Колода, чурбанъ съ рукоятями для вбиванія свай или
утрамбовки земли. Тягнуть оце залізну бабу, щоб убивать палі. ЗОЮР. І. 75.
16) Пучекъ сѣна, который кладется подъ столъ на сочельникъ. ЕЗ. V. 91.
17) Въ
кро́снах то-же, что сука въ варстаті. См. навій. МУЕ. ІІІ. 25.
18) Большой шарообразный комокъ горшечной глины, образованный для перевозки глины съ мѣста добыванія въ мастерскую горшечника. Шух. I. 260.
19) Родъ кушанья, испеченнаго изъ кукурузнаго тѣста, солонины, масла, яицъ и пр. Шух. I. 144. Kolb. I. 52.
20)
Ба́ба-шарпани́на. Родъ постной ба́би (см.
19) изъ пшеничнаго тѣста, рыбы, коноплянаго масла и пр. Маркев. 151.
21) Родъ пасхи. МУЕ. I. 108.
Хазяїновита хазяйка (напече)... пасок і всякої всячини: пани і панійки, папушники там, баби, пундики. Сим. 205.
22) Птица пеликанъ, Pelecanus crispus. Шейк. Съ измѣн. удар.:
баба́. Одес. у.
23)
= Соя, Corvus glandarius.
24)
= Бабець. Вх. Пч. II. 19.
25) Родъ грибовъ: agaricus procerus. Морд.
26) Родъ большихъ грушъ. Шейк.
27)
мн. Баби́. Созвѣздіе Плеядъ. Шейк. Ум. Ба́бка (см.), ба́бонька, ба́бойка (галиц.), ба́бочка, бабу́ня, бабу́нечка, бабу́ся, бабу́сенька, бабу́сечка, ба́бця. За исключеніемъ ба́бки и ба́бочки, всѣ остальныя употребляются преимущественно: въ знач. 3-мъ какъ ласкательныя имена, даваемыя внуками бубушкѣ, также когда говорятъ вообще старухѣ (знач.
2) съ симпатіей къ ней; въ 4 — 6 значеніяхъ употребляются главнымъ образомъ какъ слова обращенія.
Добре вам, бабуню, було тут жити. МВ. (О. 1862. ІІІ. 36). Чи вже ж отсе, бабуню, Чаплі? — спитала Маруся у однієї старої баби. Левиц. Пов. 371. Одна буде та й за кумочку, друга буде за бабунечку. Грин. ІІІ. 487. Взяла зіллє, поклонилась: Спасибі, бабусю! Шевч. 16. Прибігла мати, чоловік і ще кілька бабусь. Стор. МПр. 59 Принесіть мені, бабусю, вишневу квіточку... принесіть, бабусенько! МВ. І. 78. Як поїхав королевич до бабусеньки: «Бабусенько, голубонько, одгадай сей сон!» Чуб. V. 767. Ой бабусю — бабусечко, що будеш робити? Як приїде дід із лісу — буде бабку бити. Чуб. V. 1131. Ба́бка и ба́бочка употребляются по отношенію какъ къ молодымъ, такъ и старымъ женщинамъ; послѣднее — ласкательное. Ув. Бабе́га, баби́сько, ба́бище.
Бо́ндарь, -ря, м. Бочаръ. Покинь, покинь, старий бондарь, по дочці плакати, покинь відер набивати — будеш панувати. Чуб. V. 428. Ум. Бондарець, бондарик. На дворі погребець, на погребці бондарець: «ой бондаре, бондарику, — набий мені бочку». Чуб. V. 1174. Ув. Бондарисько, бондарище, бондарюга.
Вербу́нка, -ки, ж. Вербовка. Пристань, пристань до вербунки, будеш їсти з маслом курки. Ном. № 12511.
Вербу́нок, -нку, м. = Вербунка. Пристань, пристань до вербунку, будеш їсти з маслом курку, будеш їсти, будеш пити і в хорошому ходити. Пи.
Вередува́ти, -ду́ю, -єш, гл.
1) Капризничать, прихотничать, перебирать, привередничать.
Тогді їм (запорожцям) таки й тісніше стало, бо вередувати почали. ЗОЮР. І. 77. Тепер ти вередуєш: будеш їсти печену редьку. Ном. № 12228.
2) Перебирать (польск. wertować?).
Вередував дерево: чи більше сухого, чи більше зеленого. Чуб.
Відбіра́ти, -ра́ю, -єш, сов. в. відібра́ти, відберу́, -ре́ш, гл. Отбирать, отобрать, отнимать, отнять. Іди, жоно, до матері віно відбірати. Чуб. V. 758. Щастя розум відбірає, а нещастя назад вертає. Ном. № 1715. Стали ляхи від козацьких комор ключі відбірати. Макс. Ти більше не будеш відбірати у мене душу. Рудч. Ск. II. 23.
2) Получать, получить. Чуб. І. 163.
Відібрав і від їх листи. Стор.
3) Отбирать.
Відбери жовті гурки на насіння, а зелені посоли.
Гостри́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Точить, острить. Щоб мечі, шаблі гострили. Шевч. Гостри́ти зу́би. Приготовляться къ чему, острить зубы на кого, замышлять противъ кого. Не гостри зубів, бо не будеш їсти. Ном. № 3832. Вони на нас зуби гострять. Рудч. Ск. Гостри́ти о́чі, язики́. Острить зубы, замышлять противъ кого. І ворог мій на мене очі гострить. К. Іов. 36. Язики на мене гострять. К. Псал. 313.
Граблі́, -бе́ль, -блі́в, ж. мн.
1) Грабли. Части:
держівно́, конецъ котораго представляетъ развилину — роскі́п, на концы котораго прикрѣпленъ вало́к, а въ послѣдній вставлены зубці́. Шух. I. 166. Въ другихъ мѣстностяхъ держівно называется гра́блисько, гра́блище, граби́льно; два другія названія: вало́к і зубки. Се ще вилами писано, а граблями скороджено. Ном. № 6821.
2) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 379. Ум.
Грабельки́. Ти підеш з косою, діти з грабельками, ти будеш косити, діти загрібати. Чуб. V. 29.
Довбе́ха, -хи, довбе́шка, -ки, ж.
1) Колотушка. Чуб. ІІІ. 13. Вас. 175.
Пристань, пристань до вербунки, будеш їсти з маслом булки; будеш їсти, будеш пити, довбешкою воші бити. Ном. № 12511.
2) Тупица, тупая голова.
Догляда́ти, -да́ю, -єш, сов. в. догля́діти, -джу, -диш и догля́нути, -ну, -неш, гл. Присматривать, присмотрѣть; надзирать, стеречь; заботиться, позаботиться о чемъ. Будеш ти в мене хату помітати, малих діток доглядати. Мет. 346. Господи моєї доглядає Елизар із Дамаска. К. Св. П. І. кн. М. XV. 2. Нащо вас кохав я, нащо доглядав? Шевч. 3. І я цілу ніч не спала та його доглядала, та й не доглянула: побіг мов божевільний. Рудч. Ск. ІІ. 152. Дітки дрібненькі, — треба його доглядіти. Хата. 102. Де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш. Ном. № 9969. Догляда́ти душі, догляда́ти сме́рти. Присматривать за умирающимъ и совершать все въ этомъ случаѣ необходимое. Ой я буду, брате, в степу помірати, та нікому буде, брате, смерти доглядати. Мет. 447. Занедужав чумаченько, задумав умерти, та нікому чумакові доглядати смерти. Мет. 458. Ой не дай же, Боже, в поході умерти, там нікому доглянути жовнірської смерти. Чуб. V. 1006.
Докоря́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. докори́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. Мет. 390. Прийшов докорити світові за гріх. Єв. І. XVI. 8.
З, пред.
1) Съ.
Як з лихим квасом, так ліпше з водою, аби не з бідою. Ном. № 7307. Без Божої волі й волос з голови не спаде. Ном. № 27. Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку, красноголовця з доброго молодця! Ном. № 340. Показав з-на аршин від землі. Св. Л. 122. З ким жени́тися. На комъ жениться. Не хочу я женитися з тією, що ви мені засватали. Грин. II. 188. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Нп. Чи такому ж бридкому, як ти, женитися з Марусею? О. 1861. XI. Кух. 15. Оженився з Палажчиною дочкою. Левиц. Пйо. І. 366.
2) Изъ.
Вийшов з води. Єв. М. І. 10. Дощ ллє, як з бочки. Ном. № 574. Не роби з губи халяви. Ном. № 6867. Не дай, Боже, з Івана пана, з кози кожуха, з свині чобіт. Ном. № 1263. Вони приймали усякого: де хто з-під пана утече, приймуть. КС. 1883. XI. 499. 3-межи всіх найкраща. Св. Л. 205. Кукуруза з жовта-зелена. Св. Л. 138.
8) Отъ, по.
З щастя не мруть. Ном. № 1710. Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду. Рудч. Ск. І. 1. Аж страшна стала з плачу. Г. Барв. 114. Дякуєм тобі з душі! Г. Барв. 420. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671. Як не даси з прозьби, то даси з принуки. Ном. № 1059. З лиця́. Лицомъ. І що ж то за хороша з лиця була! МВ. (О. 1862. III. 35).
4) Надъ.
З Зевеса добре глузувала. Котл. Ен. II. 23. Не з Микити кпити. Ном. № 12659. З другого ся насміває, а за себе забуває. Ном. № 12686. Смішки з попової кішки, а як своя здохне, то й плакатимеш. Ном. 12687. Не смійся, Іванку, з мойого припадку. Ном. № 12693.
З’єдно́чити, -чу, -чиш, гл. = З’єднати 1. Будеш лежати, Тарасе, на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра, — ти ж бо його ім’я з своїм ім’ям навіки з’єдночив. К. (О. 1861. III. 6).
Змогти́, змо́жу, -жеш, гл.
1) Смочь, быть въ состояніи.
Бо ти будеш сварити, а я ся журити, то не зможу, молоденька, по світі ходити. Чуб. V. 529. А вже мені старенькому без коня пропадати, не зможу я по степах чвалати. Мет. 444. Не зміг одвести очей од молодої. Стор. МПр. 77. Коли хочеш, зможеш мене очистити. Св. Мр. І. 40.
2) Одолѣть. Котл. Ен. V. 18.
Божевілля-кохання змогло безщасну. Г. Барв. 399. Два дні не спить і сон його не зможе. Харьк.
Карува́ти, -ру́ю, -єш, гл. Значеніе неясно. Потебня (К исторіи звуков. III. 37) переводить на основанія нижеприводимой пѣсни, — чаровать. См. еще накарувати. Навчи, навчи, бідная вдова, да свойого сина! Як не будеш научати, будем карувати: окаруєм руки й ноги і чорнії брови, щоб не ходив до дівчини молодої. Окаруєм руки й ноги і карії очі, щоб не ходив до дівчини опівночі. Мет. 214.
Кута́тство, -ва, с. Хозяйство? Собственный домъ? Не будуть тебе при старості літ чужі діти у плечі торкати, будеш ти у своїм кутатстві хліба й соли вживати. КС. 1882. XII. 498.
Ку́холь, -хля, м. Глиняная, деревянная или металлическая кружка. Чуб. VII. 386. Будеш, будеш ти лежати, питоньки прохати, та нікому тобі буде і кухля подати. Мет. 86. Коло неї на лаві череп’яний кухоль з водою. Левиц. І. 75. Старі кухлі полив’яні, горілкою наливані. Щог. В. 4. Ум. Ку́хлик, ку́хличок. Брагу кухликом тягли. Котл. Ен. На вікнах наставляно в кухликах квіток. Левиц. Та подай, Галю, та подай мені і кухличок, і відерце. Мет. 102.
Лежа́ння, -ня, с. Лежаніе. За спанням та лежанням і сорочки не будеш мати. Ном. № 10301.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи́, -речу́, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ.
1) Называть, назвать.
Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21.
2)
Наре́чено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. ЗОЮР. II. 289.
3) Горевать, сѣтовать.
Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Нп.
4) Попрекать, упрекать.
Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Мет. 349. Ой мені батько так нарікає. Мет. 44. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. Рудч. Ск. II. 128.
5)
на ко́го, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати. Нп.
Ночува́ти, -чу́ю, -єш, гл.
1) Ночевать.
Питається сон дрімоти: де ти будеш ночувати? Там, де хата тепленькая, де дитина маленькая, — там я буду ночувати дитиночку колихати. Мет. 2. Чи здоро́ві ночува́ли? Хорошо-ли провели ночь? (Утреннее привѣтствіе). О. 1862. V. 84.
2) Спать вмѣстѣ дѣвушкѣ и парню.
Уже Василь одкинувсь од Марини, — ночує з Галькою. Полт. г.
Обма́на, -ни, ж.
1) Обманъ, надувательство.
Як будеш посилати обманою, то будеш в сирій землі пропадати. Грин. III. 237. Це вже світова обмана та й годі: учора осьмушечка була півкопи, а сьогодні три гривні. Лебед. у.
2)
об. Обманщикъ, обманщица. Дівчино-рибчино, яка ж ти обмана! Грин. III. 209. Ум. Обма́нонька.
Одино́кий, -а, -е.
1) Одинокій.
Він багатий, одинокий — будеш панувати. Шевч. Чи ж тобі одиноке життя не обридло? О. 1861. XI. Кух. 37.
2) Единственный. Галиц.
Окарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. См. Карувати. Навчи, навчи, бідная вдово, да свойого сина! Як не будеш научати, будем карувати: окаруєм руки й ноги і чорнії брови, щоб не ходив до дівчини молодої. Мет. 241.
Орка́н, -на, и –ну, м. Арканъ. Гей будеш ти, коню буланенький, на оркані ходити. Нп.
Па́дати, -даю, -єш, гл.
1) Падать.
2) Опадать; выпадать.
Казав єси, листоньку, шо не будеш падати. Лукаш. Падають у скотини зуби. Грин. І. 16.
3) О перьяхъ, о шерсти: падать, линять.
4) О скотѣ: падать, дохнуть отъ заразы.
Як став у нас скот падать, дак нехай Бог милує, як здорово падав. Грин. І. 98.
5) Ухаживать.
А коло дитини так і пада, ніби мати. Шевч.
6)
Ні сі́ло, ні па́ло. Ни съ того, ни съ сего. Ні сіло, ні пало, дай, бабо, сала. Ном.
Панува́ти, -ну́ю, -єш, гл.
1) Господствовать, властвовать.
Біс та його діти панують у світі. Ном.
2) Царствовать.
3) Жить побарски.
Іди, доню, каже мати, — не вік дівувати! Він багатий, одинокий, — будеш панувати. Шевч. 14.
Па́ця, -ці, ж.
1) Дѣтск. Поросенокъ, свинья. О. 1861. VIII. 8.
2) Кость: бабка. КС. 1887. VI. 478.
Гра́ти в па́ці. Играть въ бабки. Маркев. 76. А доки в паці будеш грати? Котл. Ен. V. 22.
Пе́вний, -а, -е.
1) Вѣрный, надежный.
Признайсь мені, дівчинонько, чи будеш ти певна. Грин. III. 198. А щоб певна була правда, — нехай шлях покаже. Шевч. 140. Певна людина.
2) Увѣренный.
Хиба вони не певні в своїм щасті? К. Іов. 46.
3) Внушающій довѣріе.
Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить. Греб. 369.
4) Извѣстный, опредѣленный.
Ангел певного часу спускавсь у купальню. Єв. І. V. 4.
Пе́ред, пред.
1) Передъ, предъ.
Перед Богом присягаюсь, що инших не знаю. Чуб. V. 384.
2) Передъ, до, ранѣе.
Будеш ти хміль уживати, будеш ти перед мене старого по долині Черкені козацьку голову покладати. Макс.
3) Къ.
Перед Филоненка язика примчав. Макс. Швиденько зібралась Векла, узяла паляничку, звичайно як перед голову йти. Кв. Якось перед якуюсь гору прийшли. Котл. Ен. Бог покликав перед себе чорта. Г. Барв. 190.
4)
Пе́ред ча́сом. Преждевременно.
Пере́ста́нок, -нку, м. = Перестан. Без пере́ста́нку. Постоянно. Без перестанку я о тім думаю, чи будеш ти моя. Чуб. V. 358.
І. Пи́тки, гл. Дѣтск. пить. Чого ти, зайчику, такий худенький? — Тим, що всім питки подаю. Ном. № 1292. Ум. Пи́тоньки, пи́точки. Мкр. Н. 4. Будеш, будеш ти лежати, питоньки прохати. Мет. 86.
Подава́ти, -даю́, є́ш, сов. в. пода́ти, -да́м, -даси́, гл.
1) Подавать, подать.
Як Бог дасть, то і в вікно подасть. Ном. № 13. Будеш, будеш ти лежати, питонки прохати, та нікому тобі буде і кухля подати. Мет. 86. Подай, мила, свою білу ручку. Мет. 261.
2) Давать, дать.
Він мені подав за себе викуп. К. Іов. 73. Йому подам на суд увесь мій побит. К. Іов. 27. Він подавав кожному в руку. Рудч. Ск. І. 67. Подавав серпи їм золотії. АД. І. 81. Подати милостиню. Кв. На церкву подав. Г. Барв. 208. — до рук. Вручать, вручить. — зві́стку. Извѣщать, извѣстить. Левиц. І. 57. Мил. 217. — рушники́. Обычай сватовства: принимая предложеніе, перевязать сватовъ особо для того приготовленными полотенцами. От послався до неї, — вона й рушники подавала. Рудч. Ск. II. 49.
3) Отдавать, отдать въ выраженіяхъ: —
на глум, на пота́лу — см. глум, потала.
4) Передавать, передать, посылать, послать — письмо, деньги или подарокъ.
Вибачайте, що так довго листу не подавала. О. 1862. IX. 111. Коли я умру, то й поховайте і до моєї миленької листи подайте. О. 1861. IV. 96. Ми одписували своєму салдатові та й подали йому два карбованці. Я б гостинчик (татові) подавала, та ніким подать. Мил. 182. Пода́ти мо́ву. Передать (слова). Подали тую мову один по одному, один по одному. ЗОЮР. І. 6.
5)
го́лос. Отзываться, отозваться, заговорить. Чи ви поніміли? Подайте хоч голос.
6) Казаться, показаться.
На лиці наче б то чорний подає. Зміев. у.
7)
Подало́ му. О больномъ: ему лучше. Угор.
Поміркува́тися, -ку́юся, -єшся, гл.
1) Подумать, поразмыслить. Драг. 244.
Вернися, дочко, вернись, поміркуймося. Чуб. V. 906. Оттак сердега наш Рябко поміркувавсь, та й спать на цілий день і цілу ніч попхавсь. Г.-Арт. (О. 1861. III. 83). Пішов до голови по розум, поміркувавсь. О. 1861. III. 88.
2) Одуматься.
Будеш бити, сли-м провинила, а може ся поміркуєш та мені подаруєш. Гол.
Працюва́ти, -цю́ю, -єш, гл. Трудиться. Я молодий і здоровий, працювати буду, будеш мати, що захочеш. Чуб. V. 141. Чумак робить і працює, і піт очі заливає. Мет. 464.
Пригу́кувати, -кую, -єш, гл. Кричать въ добавленіе къ работѣ. Іди поможи стягати сволок на хату, — хоч будеш пригукувати, а то нічого не зробимо. Константиногр. у.
Провини́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Провиниться. Що ж я провинив, що тя питаю? Чуб. V. 89. Будеш бити, сли-м провинила. Гол.
Проміта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. промести́, -ту́, -те́ш, гл. Прометать, промести. Неметена уличка, не метена, — треба уличку промести. Мет. 211. Будеш ти у мене хатку промітати. КС. 1882. XII. 498. Сте́жку кому́ проміта́ти. Кромѣ прямого значенія, также: уготовлять кому путь (на тотъ свѣтъ). Ти, моя дитино, (мати до мертвої), промітай нам стежечку, прибірай же листячко твоїй матінці, твоєму батенькові. Г. Барв. 125.
Про́ща, -щі, ж.
1) Прощеніе, отпущеніе грѣховъ. Шух. І. 38.
За бідного прощу будеш мати. Каменец. у.
2) Богомолье. Шевч. 79.
На прощу ходили, у Києві були, каже. МВ. І. Їхали з усею сем’єю на прощу до якого манастиря да молились Богу. К. ЧР. 51.
Ро́збіль, -болю, м. Заболѣваніе. До ростріску, до розболю будеш жати. Вх. Зн. 61.
Рядни́на, -ни, ж. То-же, что и рядно, но плоховатое. Лежить Ганна на старій дрантині, прикрита старою драною рядниною. Левиц. І. 75. Гей було їй сорочки не дати, було обвертіти в подрану ряднину. Мет. 268.
2) Одежда изъ плохой грубой ткани.
Ти в мами ходиш в грубій ряднині, а в нас будеш ходити в синілі кармазині. Чуб. V. 393. Ум. Рядни́нка.
Сон, сна и сну, м.
1) Сонъ.
Питається сон дрімоти: де ти будеш ночувати? Мет. 2. То лях, мостивий пан, од сна уставає. ЗОЮР. І. 52. Со́н не бере́ться. Не снится. Хата біла, постіль мила, і сон не береться. Чуб. V. 2.
2) Сновидѣніе.
Одної ночі приснивсь мені сон. МВ. І. Сон мара, Бог віра. Ном. Рябо́ї коби́ли сон роска́зує. Чепуху городить. Чуб. І. 262.
3) род.
со́ну, также: сон-зі́лля, сон-трава́, род. сон-зілля, сон-трави́. Раст. a) Anemone Pulsatilla L. ЗЮЗО. І. 133. Анн. 35. б) Anemone pratensis L. ЗЮЗО. І. 133. Анн. 35. в) — бі́лий. Anemone sylvestris. ЗЮЗО. І. 175. Щоб на той рік діждати сону топтати. Ном. № 332. Молода сестра сон-траву ірвала. Нп.
4) Сѣмячки подсолнечника.
5) Рыба сомъ. Вх. Пч. II. 21. Ум.
Со́ник, соно́к, со́ненько. Мил. 36. Сонько́. Ходи, сонку, в колисочку, приспи нашу дитиночку!... Макс. (1849) 102. Вже ж бо я свого соненька та не відгадаю. Грин. III. 205.
Статкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Благоразумно вести себя, хорошо вести дѣло, хорошо хозяйничать, работать. Ном. № 8113. Я тебе беру, хлопче, до себе, і як тільки будеш статкувати, то й кожух тобі справлю та й на другий рік не підеш нікуди, в мене будеш. Подол. г. Як я буду статкувати, то він (чоловік) буде шанувати. Чуб. V. 561. Статкує, то й має. НВолын. у.
Супоро́к, -ку, м. = Суперечка. Менше между собою супороку будеш мати. АД. І. 334.
Товкма́чити, -чу, -чиш, гл.
1) Утаптывать, плотно укладывать. Шейк.
2) Бить, колотить.
3) Толковать, твердить одно и тоже.
Я вже тобі тричи і оце четвертий раз пишу, що я се літо не вирвуся з Петербургу, що не прибуду додому, чи до тебе. А ти мені що раз товкмачиш, що «я тебе жду», що «чи будеш ти, чи ні». Шевч. (О. 1862. VI. 17).
Узбере́жжя, -жя, с. Берегъ, побережье. Будеш лежати, Тарасе, на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра. К. (О. 1861. III. 6).
Укоря́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. укори́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Укорять, укорить. Будеш ти мене в вірі христіянській укоряти. АД. І. 212.
Укуша́ти, -ша́ю, -єш, гл.
1) Ѣсть.
Будеш ти в мене хліб сіль вкутати, маленькі дітки доглядати. Нп.
2) Употр. только сов. в:
укуси́ти, -шу́, -сиш. Він і вкусить, і меду дасть. Ном. № 3056. Гадюка хоч не вкусить, то засичить. Ном. № 2878.
Хи́бити, -блю, -биш, гл.
1) Ошибаться, давать промахъ, погрѣшать, сбиваться съ пути.
Мір землю сажнем, а не ланцюгом, то не будеш хибити. Черк. у. Не хибив я проти його закону, його слова ховав у щирім серці. К. Іов. 51. Прямуйте ж, добродію, куди задумали, не хиблючи. К. (О. 1861. І. 310).
2) Миновать, обойти.
Він думав, що то його хибить. НВолын. у. То вже вас не хибить — мусите робити. НВолын. у.
Хижчи́на, -ни, ж. = Хижка. Мил. 159. А вана метнулась у хижчину, — там стояла горілка. Полт. Побігла вина швиденько у хижчину. О. 1862. V. 49. Я тобі поставлю хишчину в лісі, і там будеш сидіти. Гн. І. 133.
Хлопчи́на, -ни, м. = Хлопець. Паллант, любесенький хлопчина, скріпивсь, стоїть як твердий дуб. Котл. Ен. VI. 28. Ум. Хлопчи́нка, хлопчи́ночка. Мил. 152. Ой де ж ти будеш ночувати, хлопчино, хлопчиночко? Чуб. У. 94.
Хоро́ба, -би, ж. = Хвороба. Ніякою хоробою не будеш хорувати. Грин. II. 32. Здоровий хороби сподівайся. Ном. № 8147.
Хорува́ти, -ру́ю, -єш, гл. Болѣть. Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Ном. № 12694. Ніякою хоробою не будеш хорувати. Грин. II. 32.
Челя́дка, -ки, ж.
1) =
Челядниця. Вже й челядка у його, і наймит. О. 1861. IX. 74.
2) Ум. отъ
челядь. Ум. Челя́донька, челя́дочка. А Савиха молодая вікном утікала, на молоду челядоньку спильна поглядала: — хапай, хапай, челядонько, малую дитину, будеш жити, панувати, коли я не згину. Чуб. V. 967. Була собі челядочка Домна. Чуб. V. 704.
Шлюб, -бу, м. Вѣнчаніе. Коли любиш так, як кажеш, то веди до шлюбу. — Ой рад би я шлюб узяти, та не велить мати. Чуб. III. 178. Шлюб бра́ти, взя́ти, на шлю́бі стоя́ти, до шлю́бу ста́ти. Вѣнчаться, обвѣнчаться. Чуб. II. 82, 83. Хиба десь будеш брати на страшній неділи шлюб? Ном. № 13899. Захотіла за москаля заміж піти, от і взяла з ним шлюб. Драг. 217. Ой не хочу я заплатоньки брати, тільки хочу я до шлюбойку стати. — Ліпше мені в сей Дунай топать, ніж з гидким, поганим до шлюбойку стать. Чуб. V. 162. Шлюб дава́ти, да́ти. Вѣнчать, обвѣнчать. Батюшка.... йде до церкви давати шлюб молодим. Грин. III. 516. Ум. Шлю́бонько, шлю́бочок. Чуб. III. 77.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

Закі́п, ко́пу, м. *2) Яма для добывания нефти. Йойна зараз зачав копати два закопи. Франко. *3) Место для ямы. Дам тобі зараз закіп на «Новім світі»... будеш копати сам яму. С. Ковалів. *4) Шахты. Сл. Яворн. Екатериносл. г.
*Миліо́нщик, -ка, м. Миллионер. Як так будеш торгувати — миліонщиком станеш. Умань. Ефр.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Брить, ся = бри́ти, ся, голи́ти, ся. С. Аф. З. Л. — Чуже й мило голило, а моя й бритва не бере. н. пр. — Не мили ся, бо не будеш голити ся. н. пр. — Я кажу: стрижено, а вона каже: голяно. н. пр.
Бу́лка = бу́лка, паляни́ця, (з лапками загнутими, помазана олїєю з цибулею) — книш, (гречана) — балабу́ха, (невеличка, кругла) — бухане́ць, бу́ханка, бухи́нка, (французька) — франзо́ля. — Прийди, прийди до вербунку, будеш їсти з маслом булку. н. п. — Яка пшениця така й паляниця. — Паляниця — хлїбові сестриця. н. пр. — Повна піч паляниць, а по серединї книш. (н. з. — небо, зорі і місяць) — Лучче хлїб з водою, як бухонець з бідою. н. пр. — Гарячую мняку буханку. Кот. — Привіз з города дві франзолї.
Вербова́ніе, вербо́вка = вербу́нок, залу́ка, затя́г. С. Аф. З. — Прийди, прийди до вербунку, будеш їсти з маслом булку. н. п. — А дати тільки на затяти войск грошевоє вспоможеніє. С. З.
Всу́е = ма́рне, да́рма́, даре́мне, ду́рно. — Не будеш брати іменє Господа Бога твоєго надаремне. Б. Н.
Доко́ль, доко́лѣ = по́ки, до́ки, до́кіль, до яко́го ча́су. — Доки ти будеш пустовати? С. Л. — Доки сонце зійде, роса очі виїсть. н. пр.
Другъ = друг, при́ятель, (що побратав ся) — побрати́м, (про жінок) — дру́га, други́ня (С. Аф.), (про чоловіка або жінку) — дружи́на, дружино́нька. — Друзья́ = дру́ги, дру́зї. — При добрій годинї куми і побратими, а при лихій годинї не має й родини. н. пр. — Це такий приятель, що хліб їсть і тебе їз’їсть. н. пр. — Будеш ти мінї жоною, моєму батеньку слугою, моїй матїнцї дру́гою, а моїм дїткам маткою. н. п. — Як не хочеш моя мила дружиною бути, то дай мінї таке зїлля, щоб тебе забути. н. п. — Не май сто кіп, як сто другів. н. пр. — Чужа семя непривітная, дружинонька неймовірная. н. п. — Не так тії сто братів, як сто друзів н. пр. — Друтъ за дру́гомъ = оди́н за дру́гим, оди́н по о́дному. — Вийшли один по одному. — Другъ за дру́га = один за о́дного. — Другъ дру́га = оди́н о́дного. — Другъ за дру́гомъ = між се́бе, помі́ж се́бе. — Ста́рый дру́гъ лу́чше но́выхъ дву́хъ, н. пр. = для при́ятеля ново́го не ки́дай старо́го. н. пр.
Дѣви́чество = дївува́ння, дїво́цство. С. Л. — Кувала зозуля та летячи край віконця: не вернеть ся твоє дївування, поки сьвіта й сонця. н. п. — Будемо гуляти, твоє дївування споминати. н. п. — Быть въ дѣви́чествѣ = дївува́ти. — Іди, доню, каже мати, не вік дївувати; він багатий, одинокий, будеш панувати. К. Ш. — Прове́сть въ дѣви́чествѣ = здївува́ти, віддївува́ти.
Завербова́ть, ся = завербува́ти, ся, залучи́ти, ся (С. Л.), приста́ти до вербу́нку. — Пристань, пристань до вербунку, будеш їсти з маслом булку. н. п.
Зазно́ба = 1. за́морозь (одморожене місце на тїлї) С. Пар. 2. коха́ння, лю́бощі, любо́в. — Нехай мене той займає, хто кохання в серцї має. н. п. — Ви любощі, ви чарощі, що ж ви мінї наробили? н. п. 3. частїше здр. — зазно́бушка = коха́нка, коха́ночка, ми́ла, лю́бка, сухо́тонька. — Запрягайте коня в санки, поїду я до коханки. н. п. — Стук, гряк в віконечко, вийди серце коханочко. н. п. — Візьми собі жінку, візьми собі любку, цїлуй її, милуй її, як голуб голубку. н. п. — Дївчинонько, сухотонько ти моя, кажуть люди, що не будеш ти моя. н. п.
Кандалы́ = кайда́ни, залїзо, зако́ви, пу́то, (деревяні) — коло́дки, скрипи́цї, ди́би. — Одвага мед, вино пъє, одвага і кайдани тре. н. пр. — Виростали у кайданах словъянськії дїти і забули невольники чиї вони дїти. К. Ш. — Держати велено в кайданах. С. З. — Бути ж мінї у неволї, у залїзї, у заковах. н. п. — У пута кутиї не куй. К. Ш. — Тодї будеш знати, як будуть карати: і на ноги і на руки диби надївати. н. п. — В колодки позабивавши. С. З. — В кайдани та в скрипицї. С. З. — Вязали руки сирицею, а скували ніжки та скрипицею. н. п.
Кара́ть = кара́ти. — Тодї будеш знати, як будуть карати. н. п.
Коло́да = 1. коло́да, пень (одрубаний).— Чере́зъ пень коло́ду вали́ть = роби́ти що аби́ як. 2. кори́то, жо́лоб (зроблене з колоди). 3. домови́на, труна́ (видовбана з колоди). 4. гло́вень (верхнїй одвірок); порі́г. — Коло́да ве́рхняя и ни́жняя у двере́й = гло́вень і порі́г. 5. частіше коло́дка — ди́би, здр. ди́бки, диби́цї, дибя́та, скрипи́цї, скрипи́ця, коло́да, частїше — коло́дки, гуса́к (Кіев. Ст. 1885 — XI — 552). — Тодї будеш знати, як будуть карати і на ноги і на руки диби надївати. Ой на ноги дибки, на руки дибицї, — оце ж тобі, джиґуне, гарні молодицї: ой на ноги дибки, на руки дибята, оце ж тобі, джиґуне, гарниї дївчата. н. п. — Не ставало в них кайданів, — забивали в дибки. К. Д. — Вдовиченка ледащицю забили в скрипицю та й повезли до прийому. К. Ш. — Ноги в колодки забити. С. З. 6. коло́дка (дуже довга сьвічка, що засьвічуєть ся в піст). 7. коло́да, та́лїя (С. Ш.). — Не повна талїя карт. С. Ш.
Конча́ть, ко́нчить, ся = 1. кінча́ти, ся, дово́дити до кінця́, до кра́ю, кінчи́ти, скінчи́ти, ся, (роботу) — доробля́ти, дороби́ти, ся. — На тім розмова ся і скінчилась. К. X. 2. вмі́рати, кона́ти, вме́рти, скона́ти. — Бодай тобі так тяжко конати, ой як тепер мінї тяжко віку доживати. н. п. — Чули, чули Запорожцї з далекого Криму, що конає Гетьманщина, неповинно гине. К. Ш. Як Ляхи конали, як Сьміла горіла. К. Ш. — Сім рік будеш хорувати, а осьмий конати! То я буду памятати, з кого се сьміяти. н. п. Б.
Лохмо́тье = лахмі́ття, лахмани́на (С. З.), лахма́ни (С. Л.), хламі́ття, дра́нтя (С. Л.), дра́нка, ру́ббя, ра́ммя (С. Л.), мана́ття (С. З.), ри́ззя. — Роздумав ся, назад вернув ся, старе лахміття поскидав, в шкапові чоботи обув ся, сорочку білую узяв. Мет. — Бачить бабу в якійсь лахманинї. Н. Пр. — Треба справить хлопцеві одежину, бо вже дрантям сьвітить. Коцюб. — Ти у мами ходила у дрантивій дранці, а у нас будеш ходити в червоній китайцї. н. п. Под. — Дасть сорочку мінї, бо, бач, саме руббя. н. к. — Він скинув теє раммя, надїв сорочку. н. о. — Старець скорчив ся, трусить ся в дїрявому риззї. Г. Бар.
Пока́ = по́ки (С. З. Л.), по́кіль (С. Л.), до́ки (С. Аф. З. Л.), до́кіль (С. Л.), за́ким (С. Л.), за́кіль (С. Л.), ним, нїм (С. З. Л.), нїм по́ки, аж, тим ча́сом (С. Л.). — Поки сонце зійде, роса очі виїсть. н. пр. — Покіль молодшим був, то він його і жалував. н. к. — Доки ти будеш пустовати? С. Л. — Заким з водою прийшла, то й вечеря відійшла. н. п. — Заким у Броварах лаштували коней, Шевченко поголив ся. Кн. — А заким пріє каша, ми помізкуємо. Кн. — Посидь, закіль я вернусь. С. Л. — Нїм пироги будуть, то баба умре. С. З. — А нїм тоє буде, пришли намисто з шиї своєї. Мазепа. С. З. — Сидїв, аж сонце зайшло. С. Л. — Нехай тим часом посидять. С. Л. — Пока́ еще́ свѣтло́ = за́видна. С. Л. — Пока́ не жа́рко = захолодки́. С. Л. — Пока́ что́ = по́ки, до́ки-то.
Попъ = пі́п, пан оте́ць (С. З.), ба́тюшка (С Ш.), здр. — по́пик, попо́к, по́понько. — Піп у дзвін, а чорт у макогін. н. пр. — Ґвалт миряне! в попа ладану не стало. н. пр. — Спусти ся попоньку на пристіл, то будеш мати що на стіл. н. пр.
Престо́лъ = престі́л (в церкві і царський трон), стіл, столе́ць. — Спусти ся, попоньку, на престіл, то будеш мати що на стіл. н. пр. — На морі на каменї церковця стоїть, а в тій церковцї престіл стоїть. н. п. — Столець твій, князю, ще тоді прославивсь, як їх імъя на сьвіт не народилось. К. Б.
Принима́ть, приня́ть, ся = 1. прийма́ти, бра́ти, одбіра́ти, приня́ти і т. д. д. Получа́ть. Принима́ть, приня́ть госте́й = віта́ти (С. Л.), привіта́ти, вшанува́ти, пригости́ти. — Здоров, здоров, пане Саво! Чим вітати маєш? — Ой чим же вас, козаченьки, буду привітати? н. п. — У багатсво не вдаряє, а що має, тим вітає. н. пр. — І ця сестра пригостила його добре та дала на дорогу кусок сала. н. к. Ман. — П. во внима́ніе = вважа́ти, важа́ти, завважа́ти, ма́ти на ува́зї, завва́жити, взя́ти на ува́гу і д. під сл. Внима́ніе.Принима́ть кого́ за... = вважа́ти, ма́ти кого́ за..., лїчи́ти кого́ за... — Чого лице од мене одвертаєш, мене собі за ворога вважаєш. К. П. — Приня́ть намѣ́реніе, гото́вность = д. Вознамѣ́риться. Принима́ть, приня́ть къ свѣ́дѣнію, въ paзсчётъ, въ соображе́ніе = ма́ти на ува́зі, мота́ти на ус, взя́ти до ува́ги. — Принима́ть уча́стіе = а) бра́ти удїл б) дба́ти, клопо́тати, ся, турбува́ти ся (за кого або за що); зверта́ти особли́ву ува́гу. — Приня́ть рѣше́ніе = намогти́ ся, зва́жити ся. — П. въ шу́тку = в жарт поверну́ти. — П. младе́нца отъ купе́ли = увести́ у ві́ру, у зако́н. – П. къ се́рдцу = до се́рця взя́ти. — П. здоро́вий, хоро́шій видъ = ви́люднїти. — П. на свой счетъ = а) взя́ти на свій кошт, взя́ти ко́шти на се́бе, б) до се́бе прикла́сти. — Він даремне до себе приклав — я зовсїм не про його казав. 2. прийма́ти ся, захо́жувати ся (С. Л.), бра́ти ся до чо́го, почина́ти, розпочина́ти, приня́ти ся, заходи́ти ся (С. Аф. Л.), поча́ти, розпоча́ти, ста́ти, взя́ти ся. — Заходить ся дрова рубать. С. Аф. — Та й заходились рештувать вози в далекую дорогу. К. Ш. — Заходились лавки мити. С. Л. — Став дро́ва руба́ти. С. Л. — Взяв ся за дїло. 3. прийма́ти ся, приня́ти ся. — Щепа принялась добре. — Дївчина, як верба: де посади, там і прийметь ся. н. пр. 4. прийма́ти ся (за кого), захо́жувати ся, приня́ти ся, взя́ти ся, заходи́ти ся (с. Аф.). — Стривай лишень, ось я захожусь коло тебе, не будеш пустувати. С. Аф.
Пристава́ть, приста́ть = 1. става́ти (С. Л.), станови́ти ся, зупиня́ти ся, ста́ти, зупини́ти ся. — Став у заїздї. — Він завжди у нас стає на кватирі. (д. ще під сл. Остана́вливаться). 2. пристава́ти, прича́лювати, прибива́ти ся, приста́ти, прича́лити, приби́ти ся. — Пором причалив до берега. — Хвиля була така, що насилу прибили ся до берега. 3. пристава́ти, прилипа́ти, чіпля́ти ся, приста́ти, прили́пнути, причепи́ти ся, вчепи́ти ся. — Смола прилипла до рук. — Пристав, як шевська смола до чобота. н. пр. 4. пристава́ти, прилуча́ти ся, пристати, прилучи́ти ся. — Пристань, пристань до вербунку — будеш їсти з маслом булку. (Д. теж Присоединя́ться). 5. пристава́ти, уїда́ти ся, прискіпа́ти ся, сїкати ся (С. З.), наскіпа́ти ся, наскі́пувати ся, напада́ти ся, ли́пнути, приста́ти, присїпати ся (С. З.), присїкати ся, прискі́пати ся, з роспитками — припи́тувати ся і д. Привя́зыватъся. 6. пристава́ти, приста́ти, змордува́ти ся. — Молодий чумаче, чого зажурив ся, чи воли пристали, чи з дороги збив ся? н. о. — Коні змордували ся, не везуть. 7. д. Прили́чествовать.
Путеше́ствовать = мандрува́ти (С. З.), вандрува́ти, по́дорож справля́ти, до Сьв. міст — іти́ на про́щу. — І зійшли ся пан з Іваном, по сьвіті мандрують, разом їдять, розмовляють, разом і ночують. Руд. — Я не хочу крамарювати, я хочу мандрувати, сказав Робінзон. Чайч. — Ходім з нами мандрувати, будеш ти знати, що в містах чувати. н. п. Б.
Рекрути́рованіе = набіра́ння, набі́р, бра́нка, принадами — вербува́ння, вербу́нок, вербу́нка. С. З. — Бути мінї у неволї, у некрутському наборі. н. п. — Пристань, пристань до вербунку — будеш їсти з маслом булку. н. п.
Свяще́нникъ = пан’оте́ць, сьвяще́ник, піп, здр. — по́пик, по́понько. — Ґвалт миряне! в попа ладану не стало. н. пр. – Не буде ярмарку, бо піп дорогу перейшов н. пр. — Спусти ся попоньку на престіл, то будеш мати що на стіл. н. пр.
Спаса́ть, спасти́, ся = 1. ра(я)тува́ти, вирято́вувати, визволя́ти (С. Л.), ви́рятувати, порятува́ти (С. Л.), відрятува́ти (С. Л.), зрятува́ти, обрятува́ти, ся, ви́зволити, ся, одвола́ти, відвола́ти, відволо́дати, відвалува́ти. — Обізвавсь Тарас Трясило віру рятувати. К. Ш. — Ой ненечко! рятуйте, поможіте! Ловіте злодїя, держіте. Б. Г. — Чорноморець потопає і на милую гукає: ратуй, ратуй моя мила, коли вірно полюбила. н. п. — Будеш ти, сирітко, Бога вихваляти, буде тебе Господь завжди рятувати. н. п. — Як би не молодий кобзарь мене обрятував, то, й досї б я кайдани тягав. Гр. Чайч. — Виринав зверх води і кричав скільки сили: рятуйте! Дум. — Таке лихо, що коли Бог і ви не поратуєте, так не тямлю, що й буде з нами. Пр. — Всї раді, що обрятувались од видимої смерти. Чайч. — Усї загинули, тільки Робинзон вирятував ся. Чайч. — Найдорожче зїлля не здолає визволить од смерти. Ст. Г. — Над хлопцем щиро упадав, поки від смерти одволав. Пч. О. 2. спаса́ти, спасти́, ся. — Чорна ряса не спасе, а біла в гріх не введе. н. пр.
Стара́ться = стара́ти ся (С. Л.), дба́ти, пильнова́ти (С. З.), піклува́ти ся (Ос.), побива́ти ся. — Як дбаєш, так і маєш. н. пр. — Ой дбай, мамо, дбай, мене заміж оддай. н. п. — Хоч сирота робить, к землї припадає, все говорять люди: сирота не дбає. н. п. — Так пильнує коло роботи, що й не розгинаєть ся. Лев. — Як будеш мене слухати та будеш пильновати, то й собі навчи ся. Лев. — Часто біга за ворота та ламає руки, до роботи не пильнує, нудить ся від скуки. Макар. — Посилав дїти до школи, пильнував, щоб вони учили ся. Зїньк. — Стою та пильную бути байдужим. Кн.
Суди́ться = суди́ти ся, позива́ти ся (С. Л.), правува́ти ся, довго або раз-у-раз — тяга́ти ся (С. Ш.), води́ти ся. — Бодай чорт з багатим позивав ся, а з дужим боров ся. н. пр. — 3 Богом не будеш позивати ся. н. пр. — Коза з вовком тягала ся, поки шкура зостала ся. н. пр.