Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 17 статей
Запропонувати свій переклад для «відступник»
Шукати «відступник» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Вероотсту́пник – віровідсту́пник, відсту́пник від ві́ри, апоста́т, недо́ві́рок, ренега́т, переки́ньчик. [Лях потурна́к, клю́шник гале́рський, недо́вірок христія́нський. Юлія́н Апоста́т].
Отмё́тник, -ница – відсту́пник, -ниця, переки́нчик, -чиця, зра́дник, -ниця. См. Отщепе́нец.
Отсту́пник – відсту́пник, відсту́пця (-пці м. р.); (от народности) пере́вертень, переки́нчик, переки́нець, запро́данець (-нця), ренега́т. [З’явля́ється ці́лий шар суспі́льний: пере́вертні (Грінч.). Па́нство одни́м лице́м поши́лося в переки́нчики та зра́дники своє́ї наро́дности (Єфр.)].
Отщепе́нец – відсту́пник, єрети́к, неві́рний.
• -пе́нка – відсту́пниця, єрети́чка, неві́рна (-ної).
Попя́тчик – відки́дько (-ка), відсту́пник.

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ИЗМЕНЯ́ТЬ фраз. втрача́ти що [стал изменять свое́й вы́держке став втрачати свою́ ви́тримку], (кому що) відкри́ти;
изменя́ющий 1. що /мн. хто/ міня́є тощо, зви́клий міня́ти, зда́тний зміни́ти, прикм. неста́лий, складн. формозмі́нний [формоизменя́ющий формозмі́нний]; 2. що /мн. хто/ зра́джує тощо, зда́тний на зра́ду, схи́льний зра́джувати, прикм. зрадли́вий, віроло́мний, неві́рний;
изменяющий до́лгу зра́дник, запро́данець, прода́жна шку́ра;
изменяющий жене́ /изменяющая му́жу/ зрадли́вець /зрадли́виця/;
изменяющий убежде́ниям відсту́пник від переко́нань, ренега́т;
изменяющий фо́рму із змі́нною /неста́лою/ фо́рмою, щора́з і́ншої фо́рми;
изменяющие хто зра́джує;
изменя́емый 1. змі́нюваний /перемінюваний, г-а відмінюваний/, прикм. змі́нний, мінли́вий, неста́лий, щора́з і́нший /нови́й/, 2. зра́джуваний;
измени́ть мужу наста́вити ро́ги кому.
ОТКА́ЗЫВАТЬСЯ ще відступа́ти, відступа́тися, галиц. резиґнува́ти, не бра́ти чого, (від слів) відпе́куватися, бра́ти свої́ слова́ наза́д;
отказываться от чего облиша́ти що;
отказываться подчиня́ться галиц. відмовля́ти по́слуху;
отказываться получа́ть /отказываться брать/ не прийма́ти;
отказываться служи́ть, (про ноги тощо) бі́льше не слу́хатися /ру́хатися/;
отказывающийся що /мн. хто/ відмовля́ється тощо, зви́клий відмовля́тися, зму́шений відмо́витися, відмо́вник, відсту́пник;
отказывающийся от чего незго́дний прийня́ти /роби́ти/ що [отказывающийся от платежа́ незго́дний плати́ти];
отказывающийся от свои́х слов зда́тний зректи́ся свої́х слів;
отказывающийся служи́ть (про ноги) незда́тний да́лі слу́хатися;
ОТКАЗА́ТЬСЯ ще галиц. зрезиґнува́ти;
отказаться от поста́ галиц. зрезиґнува́ти з поса́ди;
отказаться от чего ще відхили́ти від се́бе що.
ОТСТУПА́ТЬСЯ, не отступаться от свои́х слов стоя́ти на своє́му;
отступа́ющий що /мн. хто/ тіка́є тощо, зму́шений відступи́ти, ста́вши відступа́ти, відсту́пник, пору́шник, образ. на ві́дступі, у проце́сі ві́дступу, прикм. відступа́льний, відступни́й;
отступа́ющий от чего зму́шений відійти́ від;
отступа́ющий от пра́вил пору́шник пра́вил; отступа́ющий от свои́х взгля́дов відсту́пник, ренеґа́т;
не отступа́ющий ни на шаг не відступа́ючи ні на крок;
отступа́ющийся/отступа́емый прикм. відступни́й;
отступа́ющийся от чего = отступа́емый от чего.
РЕНЕГА́Т укр. відсту́пник, запозич. відщепе́нець.
ССУ́ЧИВАТЬСЯ ЖАРГ. зсу́чуватися, става́ти су́кою;
ссучивающий 1. що /мн. хто/ сука́є тощо, охо́чий сука́ти, покли́каний ізсука́ти, для сука́ння, за́йня́тий сука́нням, сука́льник, прикм. сука́льний, ізсу́кувальний, 2. що зсу́чує;
ссучивающийся/ссучиваемый 1. су́каний, ізсу́куваний, 2. відсту́пник, ЖАРГ. зсу́чуваний, су́ка;

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Отступник – відсту́пник, -ка; -ница – відсту́пниця.
Отщепенец – відсту́пник, -ка; -ница – відсту́пниця, -ці.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Відсту́пник – отступник, отщепенец.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Уступщик, -щица – передава́ч (-ча́), переда́вачка, відсту́пник (-ка́), відсту́пниця.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

відсту́пник, -ка; -ники, -ків

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

*Відсту́пник, -ка, м. Отщепенец, отступник. Сл. Нік.

- Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) Вгору

відсту́пниця, відсту́пниць; ч. відсту́пник
1. та, хто зреклася своїх релігійних переконань. [Принаймні до того часу, поки молодші жерці не розіпнуть відступницю на мармуровій плиті жертовника. (Володимир Єшкілєв «Побачити Алькор», 2010).]
2. та, хто відмовилася від своїх поглядів, ідеалів. [Мане «не перестає гніватись» на відступницю. (Всесвіт, 1974, №12).]
3. та, хто покинула чи зрадила когось. [Про цю ганьбу, напевне, знають у всіх світах – такі новини швидко розлітаються. «Відступниця, зрадниця», – стугоніло у голові. «А ти – хіба не зрадник?» – знову і знову запитувало серце, начебто сама Птаха говорила його мовою. (Дара Корній «Зворотний бік світла», 2012).]
див.: зра́дниця. І
Словник української мови: у 20 т., Т.1-11, 2015-2021.
Словник української мови: в 11 томах, Т. 1, 1970, с. 645.
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов.)
Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич.)
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов.)
Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич.)