Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 95 статей
Запропонувати свій переклад для «глум»
Шукати «глум» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Глуми́ться – глуми́тися, глумува́ти, глузува́ти з ко́го, на глум, на глу́зи бра́ти кого́, кепкува́ти, кпи́ти, шкелюва́ти з ко́го, коверзува́ти над ким, знуща́тися з ко́го.
Глумле́ниеглум, по́глум, глузува́ння, знуща́ння, по́сміх, кепкува́ння, кпи́ни, посміхо́вище, по́квол.
Зуб
1) (
dens) зуб (-ба), (шутл.) руба́к, їда́к (-ка), макої́д (-да); мн. (у челов., животн.) зу́бы (dentes) – зу́би (-бів). [До́брі зу́би і ка́мінь перегризу́ть (Номис)].
Передний зуб – пере́дній зуб.
Коренной зуб – ку́тній зуб, кутня́к (-ка́), (у жив.) жвач (-ча).
Коренной задний зуб, зуб мудрости – чере́ній зуб, череня́к, зуб му́дрости.
Молочный зуб – моло́чний зуб, теля́чий зуб, мн. телячки́ (-кі́в).
Глазной зуб – о́чний зуб.
Волчий зуб – во́вчий зуб.
Зуб резец – сміюне́ць (-нця́), (у жив.) різа́к (-ка́), сіка́ч (-ча́).
Зуб клык – і́кло и кло, клива́к, мн. і́кла, кла (р. клів), кливаки́ (-кі́в).
Вставной зуб – вставни́й зуб.
Искусственный зуб – шту́чний зуб, ро́блений зуб.
Мелкие -бы – дрібні́ зу́би.
-бы выпали – зу́би повипада́ли, ви́пали, посхо́дили.
Рвать -бы – рва́ти зу́би, тягти́, тягну́ти зу́би, бра́ти зу́би.
-бы прорезываются – зу́би рі́жуться.
-бы шатаются – зу́би хита́ються.
-бы болят у кого – зу́би боля́ть кого́.
У меня болят -бы – мене́ боля́ть зу́би.
Лишить -бо́в кого (обеззубить) – збеззу́бити кого́, (перен.) підрі́зати кому́ зу́би.
Лишиться -бо́в – позбу́тися зубі́в, збеззу́біти.
Проесть, с’есть -бы на чём – з’ї́сти зу́би на чо́му.
Положить -бы на полку (голодать) – покла́сти зу́би на поли́цю.
Ударить по -ба́м – да́ти в зу́би кому́, заги́ли́ти по зуба́х кому́.
Посчитать кому -бы – повибива́ти, порахува́ти зу́би кому́.
Оскаливать, -лить -бы – вищиря́ти, ви́щирити зу́би, вишкіря́ти (и шкі́рити), ви́шкірити зу́би, (диал.) зашкі́рюватися до ко́го (Стеф.), (огрызаться) відз(в)іря́тися. [Лежи́ть соба́ка, та й відзіря́ється (Полт.)].
-бы скалить (насмехаться) – скалозу́бити, смішкува́тися з ко́го, бра́ти на глум кого́, глузува́ти з ко́го; см. Насмеха́ться.
Полно -бы скалить – го́ді тих смі́шків, го́ді зу́би ясни́ти, до́сить глузува́ти.
Что -бы скалишь (кажешь)? – по чім зу́би продає́ш?
Ему на зуб не попадайся – йому́ на зуб не дава́йсь!
Точить, острить скалить -бы на кого – гостри́ти зу́би на ко́го.
Острить -бы на что – ла́ситися на що.
-бы чесать (болтать вздор) – тереве́ні пра́вити; см. Вздор.
Говорить сквозь -бы – ціди́ти (сов. проціди́ти) крізь зу́би. [Стрепену́вся і крізь зу́би проціди́в (Кониськ.)].
Щёлкать, щёлкнуть -бами – кла́цати, кла́цнути зуба́ми. [Вовк як кла́цне зуба́ми (Рудч.). Зуба́ми кла́цав, мов-би пес (Котл.)].
Скрежетать -ми – зуба́ми скрегота́[і́]ти, скрипі́ти, скрипоті́ти.
Стучать -бами (от дрожи) – зуба́ми цокоті́ти, зуба́ми дзвони́ти. [Дрижи́ть, як мо́крий хірт, зуба́ми, знай, цоко́че (Греб.)].
Зуб на зуб не попадает у кого – зу́б(а) з зу́бом не зведе́ хто, зу́би цоко́чуть у ко́го, зуба́ми цоко́че хто. [А зме́рзла-ж то так, що зуб з зу́бом не зведе́, так і тру́ситься (Квітка)].
Око за око, зуб за зуб – о́ко за о́ко, зуб за зуб.
Сжать -бы – зціпи́ти зу́би. [А вона́ ті́льки зу́би зціпи́ла (М. В.)].
Разжать -бы – розня́ти, розці́пити зу́би.
Хватить -бами – гризну́ти кого́. [А як гризне́ його́ соба́ка (Звин.)].
Крошить -бами – трощи́ти що.
Заговаривать -бы кому – замовля́ти зу́би кому́. [Зубі́в ви не замовля́йте (Мирн.)].
В -ба́х навязнуть у кого (надоесть) – в зуба́х нав’я́знути кому́.
В -ба́х завязнуть – в зу́би зав’я́знути, у зуба́х застря́(г)нути. [Взя́ла та в зу́би і зав’я́зла (лушпи́на) (Звин.)].
С густыми -бами – густозу́бий.
С редкими -бами – рідкозу́бий.
С гнилыми -бами – гнилозу́бий.
С волчьим -бом – вовкозу́бий.
Без одного или нескольких -бо́в – несповназу́бий, щерба́тий. [Мене́ в москалі́ не ві́зьмуть, бо я несповназу́бий (Звин.). Щерба́тий рот].
Вооружённый до -бо́в – озбро́єний (геть, аж) до зубі́в;
2) (
часть снаряда) зуб, зубо́к (-бка́); мн. зу́бья – зу́б’я (-б’я, ср. р.), зубки́; см. Зубе́ц 1;
3) (
злоба) храп (-пу).
Иметь на (против) кого зуб – ма́ти храп на ко́го.
Зубо́к
1) зу́бик, зубо́к (-бка́); зубо́чок (-бо́чка), зубеня́ (-ня́ти).

Зу́бки – зу́бки, зубеня́т(к)а.
Поднимать, поднять на -бо́к, -бки кого – бра́ти, взя́ти на зу́би, на язики́, на жа́рти кого́, взя́ти на глум кого́.
Знать, выучить на -бо́к – зна́ти, ви́вчити як очена́ш, ви́товкти напа́м’ять.
На -бо́к положить, -бо́к посеребрить, позолотить (иноск. роженице) – покла́сти на зуб (дити́ні);
2)
луковичный -бо́к – зубе́ць (-бця́).
-бо́к (детка) чеснока – зу́бчик, зубо́к, зубе́ць (-бця́) часнику́.
Зубоска́льство – смішкува́ння, глузува́ння, глум, скализу́бство.
Издева́тельство над кем – глузува́ння, глум, по́глум (-му), глумува́ння, нару́га, знуща́ння, по́смішка, збиткува́ння, кпи́ни (-пин), зби́тки (-ків) з ко́го. [Ми не мо́жемо ба́чити в Енеї́ді нія́кого глузува́ння з украї́нської наро́дности (Грінч.). Своє́ї дити́ни на глум та на по́сміх я тобі́ не дам (Єфр.). Не мо́жемо знуща́ння ми терпі́ти (Грінч.). Що це? він по́смішку з ме́не ро́бить? (Звин.). А скі́льки збиткува́ння від усі́х довело́ся терпі́ти! (М. Грінч.). Не ма́ло доведе́ться зазна́ти і перешко́д, і кпин, і ворожне́чі (Стебн.)].
Издева́ться над кем – глузува́ти, глуми́тися, глумува́ти, збиткува́тися, знуща́тися, кепкува́ти з ко́го, на глум, на сміх, на по́глум, на глу́зи бра́ти кого́, кпи́ти(ся), шкилюва́ти, шки́лити з ко́го. [Не глузу́йте з старо́го, бо й сами́ старі́ бу́дете (Харківщ.). Се ви глумите́ся з ме́не (Кон.). Прийшли́ знуща́тися з своє́ї же́ртви (Грінч.). Не збитку́йся, чужа́ ма́ти, не збитку́йся з ме́не (Пісня). Щоб сіячі́в твої́х їх вла́сне поколі́ння на глум не бра́ло і на сміх (Франко). Кепкува́ли з приду́ркуватого Фе́дя (Н.-Лев.). З грома́ди кпи́ли, хло́пців би́ли (Шевч.). Хоч ти си́льний, а зі сме́рти ти даре́мно кпи́шся (Рудан.). Шки́лить та й шки́лить ці́лий ра́нок з ба́би (Черніг.)].
Наверху́, нрч. – нагорі́, угорі́, (сверху) зве́рху, горо́ю, наверха́, верха́ми. [От два вікна́, що нагорі́, то там кварти́ра (Звин.). Горо́ю, ото́чуючи доли́ну, тя́гся мур (Країна Сліпих). Доли́ною сльо́зи, верха́ми глум (Коцюб.). Оливе́ць не застря́г у снігу́, а лежа́в зовсі́м наверха́ (Франко)].
Он живёт -ху – він живе́ нагорі́ (угорі́).
Навлека́ть, навле́чь
1) наволіка́ти, наволокти́, (
чаще) стяга́ти, стягти́, (реже) натяга́ти, натягти́, спрова́джувати, спрова́дити на ко́го що. [Од бо́га по́мсту наволіка́є! (Сл. Гр.). Вони́ мене́ не слу́хали і через те наволокли́ страше́ний на́пад орди́нський на узграни́чні зе́млі (Куліш). Що мені́ за охо́та стяга́ти на се́бе нена́висть? (Звин.). І не призна́юся! на́що я бу́ду на се́бе натяга́ть? (Борз.). Нам-же стра́шно, що він напа́сть на христия́н спрова́дить (Л. Укр.)].
-влечь на себя чей гнев – чий гнів на се́бе стягти́ (натягти́).
-влечь на себя беду, стыд, позор – стягти́ біду́, со́ром, га́ньбу́ на се́бе. [Сам ти, дру́же, сам біду́ на се́бе стяг (Франко)].
-влечь на себя насмешки – на́сміх (глум) стягти́ на се́бе. [I на́сміх на се́бе стягли́ ви (Франко)].
-вле́чь на себя подозрение – стягти́ (натягти́) на се́бе підо́зру, ви́кликати до се́бе підо́зру;
2)
см. Навола́кивать.
Навлечё́нный – наволо́чений, стя́гнений, натя́гнений, спрова́джений на ко́го.
-ться – наволіка́тися, стяга́тися, натяга́тися, спрова́джуватися, бу́ти наволі́каним, наволо́ченим, стя́ганим, стя́гненим, натя́ганим, натя́гненим, спрова́джуваним, спрова́дженим.
Надруга́тельство – нару́га, з ко́го и (реже) над ким, глум (-му), знуща́ння з ко́го (пров.) по́квол (-лу); срв. Издева́тельство. [Скрути́в і ру́ки, і ши́ю заклепа́в в коло́дку, – нару́га це (Крим.). Ті́шачись із нару́ги над во́рогом (Леонт.)].
Надруга́ться над кем – наруга́тися (несов.) глуми́тися, поглуми́тися, глумува́ти, поглумува́ти, знуща́тися, назнуща́тися з ко́го, бра́ти, взя́ти на глум кого́, (гал.) поруга́тися (несов.) ким; срв. Глуми́ться и Издева́ться.
Наруга́тельство – нару́га, глумува́ння, глум, по́глум (-му), глузува́ння, знуща́ння з ко́го, з чо́го; срв. Надруга́тельство.
На́смех, нрч. – на глу́м, на смі́х (на́сміх), на по́сміх. [Він сказа́в на глу́м, а ти бери́ на ум (Приказка). Я на́сміх сказа́ла, а ти вже й ві́ри поняла́ (М. Грінч.)].
Такая работа только курам -смех – це ку́рам на смі́х зро́блено; це не робо́та, а сміх ку́рячий.
Насмеха́тельство – насміха́ння, глузува́ння, глумува́ння, глу́зи (-зів), глум, по́глум (-му), (пров.) кпи́ни (р. кпин) з ко́го; срв. Издева́тельство.
Насмеха́ться, насмея́ться над кем, чем – смія́тися, насміха́ти(ся) и (редко) насміва́тися, насмія́ти(ся) з ко́го, з чо́го, (редко) кому́, чому́, посмі́шкувати, посмішк(о́в)ува́тися, напосмішкува́тися, глузува́ти, поглузува́ти, глумува́ти, поглумува́ти, глуми́тися, наглу́митися, кепкува́ти, покепкува́ти (пров.) кпи́ти(ся), накпи́ти(ся), закпи́ти, (редко) шкилюва́ти, шки́лити з ко́го, з чо́го, (поднимать на смех) на глу́зи (на глум, на кпи́(ни), на смі́х) бра́ти, взя́ти кого́, що, смі́хи збива́ти, зби́ти з ко́го; сміх собі́ роби́ти з ко́го. [Чи не люблю́ тебе́ щи́ро, чи з те́бе смія́вся? (Шевч.). Не чу́є, не ба́чить, як вороги́ смію́ться їй (Шевч.). Мо́же де́мон яки́й насміха́ється з ме́не? (Франко). Знева́жливо насміва́ється з ньо́го (Крим.). Насмія́лась татарва́ з бі́дного Мики́ти (Шевч.). Щоб ви на́шому пісно́му борще́ві не насмія́лися (Зміївщ.). Ста́ли з їх сусі́ди насміха́ти (Метл.). З ме́ртвих насміха́ли (П. Тичина). Хоті́в я, ма́ти, з сироти́ насмія́ти (Чуб. V). З на́ших сліз вони́ глузу́ють (Самійл.). З хазя́їна кепку́є (Грінч. III). Було́ не кпи́ти з бі́дного Мики́ти (Номис). Хоч ти си́льний, а зі сме́рти ти даре́мно кпи́шся (Рудан.). Мару́ся з коза́ка накпи́ла (Грінч. III). З усі́х мої́х фанта́зій ти гарне́нько вмів закпи́ти (Крим.). Люби́ла шкилюва́ти з школярі́в (Яворн.). Шки́лить та й шки́лить ці́лий ра́нок з ба́би (Чернігівщ.). Щоб сіячі́в твої́х їх вла́сне поколі́ння на глум не бра́ло і на смі́х (Франко). Чого́ ти смі́хи зби́ла із моє́ї ха́ти? (Гол. I)].
Насме́шка (над кем) – на́сміх, на́смішка, по́сміх (-ху), по́смішка, глум, по́глум (-му), по́глумка, глузува́ння, глумува́ння, кепкува́ння (-ння) (з ко́го). [З оче́й твої́х мигне́ злий на́сміх, го́рдість, глум (Франко). З по́сміху лю́ди бува́ють (Номис). Його́ слова́ він узя́в за по́сміх із се́бе і обу́ривсь (Крим.). Це по́смішка з ме́не (Грінч. I). Щасли́ва я, ти ка́жеш? хіба́ не глум, не со́ром на всі лю́ди, що ми в рука́х усі́ в нікче́мної приблу́ди? (Самійл.). З бо́лізним глу́мом вгляда́ється в ме́не (Крим.). Його́ по́глумка гірш не те ла́йки, – бі́йки (М. Вовч.)].
-ки – на́сміхи, по́сміхи (-хів) и на́сміх, по́сміх (-ху), на́смішки, по́смішки (-шок), по́глумки (-мок), глу́зи (-зів), глум, по́глум, глузува́ння, глумува́ння, кепкува́ння (-ння, соб. и (мн.) -вання, -ва́нь и -ва́ннів), (пров.) кпи́ни (р. кпин). [Вчо́ра ви бала́кали без на́сміхів (Крим.). Не боячи́сь по́спіхів (Крим.). Мов горо́х си́палися на́смішки на (його́) го́лову (Франко). Ости́гло й глу́зи лю́дські терпі́ти (Грінч. II). Весе́лий глум (Крим.). Жарт весе́лий, по́вний глу́му (Чупр.). Почали́ з нас смія́тися; ми терпі́ли їх глузува́ння до́вго (Грінч.). Поси́пались кепкува́ння і наріка́ння (Стор.). Доведе́ться зазна́ти і перешко́д, і кпин, і ворожне́чі (Стебн.)].
В -ку – на глу́м, на смі́х (на́сміх); срв. На́смех. [Сказа́ти-б, що це на смі́х напи́сано, так ні (Грінч.)].
Делать в -ку что – роби́ти на глу́м (на смі́х, на по́сміх) що.
С -кой – глузли́во, глузу́ючи; см. Насме́шливо.
Это -ка судьбы над ним – це до́ля глузу́є (поглузува́ла) з йо́го.
Не давать, не дать проходу -ками – висмі́ювати и висміва́ти, ви́сміяти о́чі кому́. Подвергать -кам, см. Насмеха́ться.
Осме́ивать, осмея́ть – о(б)смі́ювати, о(б)смія́ти, висмі́ювати и висміва́ти, ви́сміяти кого́, що; пересміха́ти, бра́ти на сміх, на по́сміх, на глум, на глу́зи. Срв. Смея́ться над кем, Насмеха́ться.
-нный – о(б)смі́яний, ви́сміяний, пересмі́яний, взя́тий на сміх, на по́сміх, на глум, на глу́зи.
Осме́иваться, осмея́ться – о(б)смі́юватися, бу́ти о(б)смі́яним, висмі́юватися и висміва́тися, бу́ти ви́сміяним; бра́тися на сміх, на по́сміх, на глум, на глу́зи.
Осмея́ние – о(б)смія́ння, по́сміх, глум, пере́сміх. [З по́сміху лю́ди бува́ють].
Подвергать -нию – виставля́ти на по́сміх.
Подвергаться -нию – на по́сміх здава́тися.
Отдава́ть, отда́ть
1) віддава́ти, відда́ти, відступа́ти, відступи́ти кому́ що.

-а́ть назад – поверта́ти, поверну́ти.
-ва́ть все свои силы, всё своё время чему – усі́ си́ли свої́, уве́сь свій час віддава́ти чому́, усі́ си́ли свої́ оберта́ти (поклада́ти) на що.
-дать свою жизнь чему – своє життя віддати, присвятити чому, своє життя покласти на що.
-да́ть богу душу – бо́гу ду́шу відда́ти.
-а́ть долг, долги – відда́ти, поверну́ти кому́ борг, повіддава́ти, поверта́ти борги́.
Не -да́ть (долга) – (шутл.) відда́ти на жиді́вське пу́щення (на жиді́вського Пе́тра).
-ва́ть деньги в долг, взаймы, на проценты – дава́ти гро́ші в по́зи́ку, на про́цент. Срв. Долг.
-а́ть в-наём, в-наймы кому что – найма́ти, на(й)ня́ти кому́ що.
-да́ть на хранение, на продержание – да́ти на перехо́ванку, на переде́рж(ув)ання.
-да́ть под заклад – да́ти в (на) заста́ву, заста́вити що.
-да́ть в залог (недвижимое имущество) – записа́ти в заста́ву (нерухо́ме майно́).
-да́ть в дар (пожаловать) кому что – віджа́лувати, повіни́ти кому́ що.
Он -дал жене половину своего состояния – він відда́в (відступи́в, повіни́в) жі́нці полови́ну сво́го́ ста́тку.
-ва́ть в наследство – поступа́ти в спа́док кому́.
-ва́ть землю в аренду, на откуп – здава́ти (пуска́ти) зе́млю в посе́сію, в (на) оре́нду.
-да́ть рукопись в печать – відда́ти руко́пис до дру́ку, пусти́ти руко́пис у друк.
-да́ть приказ, повеление – да́ти нака́з, наказа́ти, звелі́ти, загада́ти.
-а́ть поклон – віддава́ти, відда́ти поклі́н кому́, (ответно) відклони́тися кому́.
-да́ть честь, хвалу кому – відда́ти ша́ну, хвалу́ кому́.
-да́ть долг природе – відда́ти нале́жне нату́рі.
-да́ть последний долг кому – оста́нню ша́ну кому́ відда́ти.
-ва́ть салют – ясу́ воздава́ти.
-да́ть кому пальму первенства – відда́ти (призна́ти) пе́ршенство кому́.
-да́ть кому справедливость – призна́ти кому́ справедли́вість, ви́знати за ким справедли́вість.
-даю́ это на вашу волю, на ваше усмотрение, на ваш выбор – даю́ це вам на во́лю (на ва́шу во́лю).
-да́ть на чей суд – да́ти на чий суд.
Не -ва́ть себе отчёта в чём-л. – не здава́ти собі́ спра́ви в чо́му, не тя́мити чого́.
Не -даю́ себе отчёта, что со мною происходит – сам себе́ не розбира́ю, що зо мно́ю ро́биться (ді́ється).
Ни в чём не -ва́ть себе отчёта – нічо́го не прийма́ти до свідо́мости.
-ва́ть в школу – віддава́ти, запи́сувати до шко́ли кого́.
-да́ть в ученье – (від)да́ти в нау́ку кого́.
-а́ть под суд – ста́вити, поста́вити на суд, віддава́ти, відда́ти до су́ду кого́.
-да́ть город на разрушение (разграбление) – пусти́ти мі́сто на руї́ну (на пограбува́ння).
-а́ть кого-л. в жертву, в добычу кому, чему – (по)дава́ти, (по)да́ти, (по)пуска́ти, (по)пусти́ти кого́ на пота́лу кому́, чому́.
-а́ть на посмеяние, на смех – подава́ти, пода́ти на глум, на сміх кому́ кого́, що.
-а́ть на попечение кому кого – припоруча́ти, припоручи́ти кому́ кого́, що.
-да́ть руку дочери – заручи́ти дочку́.
-а́ть дочь замуж – видава́ти, ви́дати, (від)дава́ти, (від)да́ти дочку́ за́між за ко́го, дружи́ти, одружи́ти до́чку з ким.
-да́ть в солдаты, в лакеи – відда́ти (завда́ти) в москалі́, в льока́ї.
-да́ть в услужение, в наймы – (від)да́ти в слу́жбу, в на́йми, завда́ти на по́слу́ги кого́, на(й)ня́ти кого́ куди́.
-да́ть кого под власть (под иго) кому – підда́ти кого́ під ко́го, підда́ти кого́ під ярмо́ кому́, підда́ти кого́ під чию́ корми́гу.
-да́ть кого, что во власть кому – відда́ти, попусти́ти кого́, що кому́. [Не попу́стимо рі́дного кра́ю ляха́м];
2) (
о вкусе, запахе) відго́нити, дхну́ти, души́ти, безл. відго́нитися.
Вода -даё́т гнилью – вода́ відго́нить (дхне, ду́шить) гнили́зною.
Его образы -даю́т чем-то екзотическим – його́ о́брази відго́нять (дхнуть) чимсь екзоти́чним;
3) відбива́ти, відби́ти.

Это ружьё сильно -даё́т – ця рушни́ця ду́же відбива́є.
Пушка -даё́т (назад) – гарма́та відбива́є (сіда́є).
-да́й назад – оступи́сь! поступи́сь!
4) (
отражать звук) віддава́ти, відда́ти, відгу́кувати, відгукну́ти.
Эхо -ва́ло слова – луна́ відбива́ла слова́;
5)
мор. (о снасти) – попуска́ти, попусти́ти.
-ать паруса – розпусти́ти, розвину́ти вітри́ла.
-да́ть якорь – (за)ки́нути я́кір (кі́твицю), ста́ти на я́кір.
-дать корму – відверну́ти корму́.
-да́ть причал – відда́ти кінці́, спусти́ти з ли́нов. -да́й причал! – відда́й кінці́! спуска́й з ли́нов!
6) віддава́ти, відда́ти, відли́г(ну)ти; поле́гшати.

На дворе -дало немного – надво́рі тро́хи віддало́, відли́гло.
Стужа -даё́т – моро́з ме́ншає.
Больному -дало – хо́рому поле́гшало.
О́тданный – ві́дданий и т. д.
Пересме́ивать, пересмея́ть
1)
кого (осмеивать) – пересміха́ти кого́, бра́ти, взя́ти на сміх, на по́сміх, на глум, на глу́зи кого́; см. Осме́ивать, Высме́ивать;
2) пересмія́ти кого́. [Дава́й бу́дем знов смія́тися, – хто кого́ пересміє́ (Грінч.)].
Подверга́ть, подве́ргнуть чему – піддава́ти, підда́ти чому́, під що. [Піддава́ла кри́тиці тради́ції та інтере́си, во ім’я́ яки́х від не́ї вима́гано жертв (Доман.). Не хо́чемо піддава́ти ва́шу індивідуа́льність анатомі́чній опера́ції (Крим.)].
-га́ть, -нуть возможности чего-л. неприятного – наража́ти, нарази́ти на що, підво́дити, підвести́ під що.
Его -га́ли большой опасности – його́ наража́ли на вели́ку небезпе́ку.
-га́ть чему-л. неприятному себя – наража́тися на що. [Я не проси́в тебе́ поки́нуть ві́ру, лише́ не виставля́тися прилю́дно, не наража́тися на небезпе́чність (Л. Укр.)].
-га́ть опасности свою (чью) жизнь (здоровье) – ва́жити свої́м (чиї́м) життя́м (здоро́в’ям); (испытанию) виставля́ти, ви́ставити на спро́бу. [Зна́ючи як у ті часи́ на мужика́ диви́лись, ми зрозумі́ємо, на яку́ страшну́ спро́бу ви́ставила до́ля украї́нську мо́ву (Єфр.)].
Он был -гнут жестоким испытаниям судьбы – завдала́ йому́ до́ля бага́то тяжко́го в житті́.
-га́ть испытанию качество чего – піддава́ти спро́бі що.
-га́ть, -нуть наказанию – завдава́ти, завда́ти ка́ри кому́ и на ка́ру кого́.
Его -ли тяжкому наказанию – його́ завдали́ на тя́жку́ ка́ру.
-га́ть ответственности (привлекать) – притяга́ти (притягти́) кого́ до відповіда́льности. [За зловжива́ння його́ притя́гнено до відповіда́льности]; (штрафу) піддава́ти, підда́ти ка́рі, пені́, накида́ти пеню́; (обыску) кого – роби́ти трус (реві́зію) у ко́го, труси́ти кого́; (заключению в тюрьме) садови́ти, посадови́ти у в’язни́цю, у ве́жу, у тюрму́.
-га́ть пересудам чьё доброе имя – вво́дити, ввести́ у (не)сла́ву кого́, пуска́ти погові́р на ко́го. [Сва́тай мене́, коза́ченьку, не вводь у несла́ву]; (себя) у несла́ву вхо́дити. [Сама́-ж бо ти, дівчи́нонько, у несла́ву вхо́диш, що пізне́нько-неране́нько із ву́лиці хо́диш].
-га́ть посмеянию – виставля́ти, ви́ставити на глум, на по́сміх.
-га́ть операции кого – піддава́ти, підда́ти під опера́цію кого́.
-га́ть, -нуть действию огня, холода – виставля́ти, ви́ставити на спро́бу вогне́м, хо́лодом.
Подве́ргнутый чему – ві́дданий під що, нара́жений на що, підве́дений під що.
Подверга́ться, подве́ргнуться чему – підпада́ти, підпа́сти, під що підляга́ти, підлягти́ чому́, зазнава́ти, зазна́ти чого́. [Підпада́в під уся́кі переслі́дування. Має́тності ви́лученого від це́ркви підляга́ли конфіска́ті (Ор. Левиц.). Обшліхто́вування… зазнає́ індивідуа́льний твір, з уст до уст перехо́дячи (Єфр.)].
-ся опасности – наража́тися на небезпе́ку.
-ся наказанию – здобува́тися, здобу́тися ка́ри; підпада́ти, підпа́сти під ка́ру.
-ся чьему гневу – підпа́сти під чий гнів, зазна́ти чийо́го гні́ву.
-ся изменениям – зазнава́ти, зазна́ти змін.
-ся штрафу – підпада́ти, підпа́сти пені́.
-ся ответственности – підпада́ти, підпа́сти під відповіда́льність.
-ся порицанию – зазнава́ти, зазна́ти дога́ни.
-ся влиянию – підпада́ти, підпа́сти під вплив.
-ся участи тяжкой (скорбной) – зійти́ на тяжку́ (на скорбо́тну) путь.
Он -ется насмешкам – його́ беру́ть на глум, на глу́зи.
Эта страна часто -ется наводнениям – цю краї́ну ча́сто залива́є водо́ю.
-ся нападению – зазнава́ти, зазна́ти на́паду.
Подве́рженный – підпа́лий, пі́дданий чому́.
Быть -ным чему, см. Подверга́ться, подве́ргнуться.
Он -жен припадкам головной боли – у йо́го (його́ и йому́) часа́ми боли́ть голова́.
Он -жен вспышкам гнева – його́ ча́сто гнів напада́є.
Я -жен (часто -га́юсь) простуде – я ле́гко засту́джуюся (пересту́джуюся).
Поднима́ть и Подыма́ть, подня́ть – підійма́ти (піднима́ти), під(ій)ня́ти, здійма́ти (знима́ти), здійня́ти, зня́ти, підво́дити, підве́сти, зво́дити, зве́сти, підно́сити, підне́сти, (о мн.) попідійма́ти, поздійма́ти, попідво́дити, позво́дити, попідно́сити. [Ки́нулися лю́ди до то́го зло́та, набира́ли сті́льки, скі́льки хто зду́жав підійня́ти (Рудан.). Соба́ка підві́в свою́ мо́рду вго́ру і сумови́то зави́в (Крим.)].
-ма́ть, -ня́ть (рычагами) – підва́жувати, підва́жити (о мног. попідва́жувати) що, ви́вагом підійма́ти, підня́ти що.
-ть камень, мешок муки – підійма́ти, під(ій)ня́ти ка́меня (и ка́мінь), мішо́к бо́рошна.
Тяжолоене -му́ – важке́ – не підійму́, не піднесу́.
Помогать -ть, или поднима́ть (на плечи, на спину: подсоблять, взваливать) – завдава́ти, завда́ти, піддава́ти, підда́ти. [Завда́й-но мені́ мішка́, бо сам не зду́жаю підня́ти (Звин.). Завда́в я сво́го́ клумачка́ на пле́чі та й побра́вся шляхо́м-доро́гою (Звин.)].
-ма́ть, -ня́ть что-л. держа перед собой – про́ти се́бе (пе́ред се́бе) підійма́ти, під(ій)ня́ти, підво́дити, підве́сти що. [Узя́в коло́дку за ко́мель, підві́в про́ти се́бе, як сві́чку (Манж.)].
-ть плотину, дом и т. д. (повышать) – підійма́ти (піднима́ти), підня́ти, підви́щувати, підви́щити, підно́сити, підне́сти гре́блю, дім (ха́ту).
-ма́ть, -ня́ть руку, голову – підво́дити, підве́сти, зводи́ти, зве́сти, підійма́ти, під(ій)ня́ти, здійма́ти, зня́ти, підно́сити, підне́сти ру́ку, го́лову. [Голови́ не з[під]веду́].
-ть руку на кого – здійма́ти, зня́ти, підійма́ти, під(ій)ня́ти ру́ку (ру́ки) на ко́го.
-ня́ть на себя руки – смерть собі́ заподі́яти, ру́ки на се́бе наложи́ти.
-ть глаза – зво́дити, зве́сти (о мног. позво́дити), підво́дити, підве́сти, підійма́ти, під(ій)ня́ти, здійма́ти, зня́ти, (реже) скида́ти, ски́нути о́чі на ко́го; срв. Возводи́ть 3.
-ня́ть глаза к небу – зве́сти о́чі до не́ба.
-ть лежащего, пьяного – підво́дити, підве́сти, зво́дити, зве́сти лежа́чого, п’я́ного.
Ребёнок упал, -ми́ его – дити́на впа́ла, підійми́ її́.
-ня́ть больного (с одра болезни) – підня́ти, зве́сти, відходи́ти хво́рого.
-ня́ть кого на ноги (в прям. и перен. знач.) – зве́сти кого́ на но́ги.
-ня́ть на ноги бедняка – зве́сти на но́ги́ бідаря́.
-ня́ть платок с полу – під(ій)ня́ти ху́стку з долі́вки.
-ма́ть окно – підійма́ти, підво́дити вікно́.
-ня́ть (усилить) лампу, свет – підкрути́ти ля́мпу, сві́тло.
-ть занавес – підійма́ти, підня́ти заві́су (запо́ну, засло́ну).
-ть знамя, флаг – зво́дити, зве́сти, підно́сити, підне́сти пра́пора, фла́га. ня́ть знамя революции – підне́сти (зня́ти) пра́пора револю́ції.
-ть оружие, меч – здійма́ти, зня́ти, зво́дити, зве́сти збро́ю, меч(а́) на ко́го, про́ти ко́го, (иногда) зво́дити чим (збро́єю, мече́м, ша́блею). [Як шабе́лькою звів – Львів ся поклони́в (Іст. пісня)].
-ть вопрос, речь (разговор), дело – здійма́ти, з(дій)ня́ти (пору́шувати, пору́шити) пита́ння, мо́ву или річ, спра́ву.
-ня́ть голос в защиту кого, чего – підве́сти (пода́ти) го́лос в (на) оборо́ну кого́, чого́.
-ть ссору, крик – здійма́ти, зня́ти, зво́дити, зве́сти, зчиня́ти, зчини́ти, підійма́ти, підня́ти сва́рку, крик (га́лас). Срв. Крик.
-ть шум – збива́ти, зби́ти, здійма́ти, зня́ти бу́чу, зчиня́ти, зчини́ти бу́чу (ґвалт, ша́рварок), справля́ти, спра́вити га́лас (Коц.).
Публика -ма́ет нетерпеливый шум – пу́бліка здійма́є нетерпля́чий го́мін (Л. Укр.).
-ть тревогу – здійма́ти, з(дій)ня́ти, збива́ти, зби́ти триво́гу.
-ть бунт, см. Бунт.
-ня́ть дух (мужество) – підійма́ти, підня́ти, підно́сити, підне́сти ду́ха кому́; срв. Воодушевля́ть.
-ня́ть настроение – підне́сти на́стрій кому́.
-ть пыль (о ветре) – здійма́ти, підійма́ти ку́ряву (пил), (соверш.) зня́ти, підня́ти (ку́ряву, пил), спили́ти, скопоти́ти.
-ть пыль (о скоте, людях) – збива́ти, зби́ти, здійма́ти, зня́ти, підійма́ти, підня́ти ку́ряву (пил), кури́ти, закури́ти, наку́рювати, накури́ти.
-ть цену – підійма́ти, підня́ти, підви́щувати, підви́щити ці́ну на що, здорожи́ти що.
-ть производство, промышленность, авторитет чей – підно́сити, підне́сти виробни́цтво, промисло́вість, авторите́т чий.
Это -ма́ло её в собственных глазах – це її́ підно́сило у вла́сних оча́х (Коц.).
-ть на смех – підійма́ти, підня́ти, бра́ти, взя́ти на глум, на глу́зи, на сміх кого́.
-ть на зубок – бра́ти, узя́ти на зу́би (на язики́, на жа́рти).
-ма́ть нос перед кем – но́са задира́ти, ки́рпу гну́ти про́ти ко́го.
-нима́й (бери) выше (в перен. зн.) – бери́ ви́ще. [Ви полко́вник? – Бери́ ви́ще!].
-ть (возбуждать) кого против кого-л., чего-л. – підійма́ти, підня́ти, збива́ти, зби́ти кого́ про́ти ко́го, про́ти чо́го, на ко́го, на що; срв. Вомуща́ть 4.
-ня́ть (разбудить) кого – зве́сти, збуди́ти, (о мног.) позво́дити, побуди́ти кого́. [Ли́сий віл (день) усі́х люде́й звів].
-ма́ть, -нять (пахать) новину, пар – ора́ти, зора́ти цілину́, пар (облі́г).
-ня́ть землю (вспахать) – зора́ти, звору́шити зе́млю.
-ть груз (о судне) – бра́ти, взя́ти, зде́ржувати, здержати вагу́, ванта́ж. [Це судно́ бере́ бага́то тон ваги́].
-ть паруса – розпуска́ти, розпусти́ти, напина́ти, напну́ти (нап’ясти́) вітри́ла, напаруси́ти (соверш.).
-ма́ть, -ня́ть зайца, медведя, охотн. – виганя́ти, ви́гнати, зруша́ти, зру́шити за́йця, ведме́дя.
-ть якорь – підійма́ти, підня́ти, виважа́ти, ви́важити ко́[і́]тву.
-ть хвост (о животных) – підійма́ти, підня́ти, заду́блювати, задуби́ти хвоста́.
-ть уши, шерсть – насторо́ш[ч]увати, насторо́ш[ч]ити, нашоро́шувати, нашоро́шити (ву́ха, шерсть).
-ть шерсть, перья – стовбу́рчити, настовбу́рчити.
-ть одежду – підійма́тися, підня́тися (Сквир.), зака́с[ч]уватися, закас[ч]а́тися, підійма́ти, підня́ти, (задрать) задира́ти, заде́рти (соро́чку, спідни́цю).
-ня́ть к.-л. дело, предприятие (в знач. управиться, одолеть) – підва́жити яке́сь ді́ло, підприє́мство. [Це вели́ке ді́ло: ми його́ не підва́жимо].
Подня́тый – під(ій)ня́тий, зня́тий, підве́дений, зве́дений, підне́сений, зне́сений.
Подсме́иваться, подсмея́ться (подсме́ивать, подсмея́ть) над кем – смія́тися, насмія́тися з кого́, на сміх (на глум) бра́ти, взя́ти кого́, глузува́ти, поглузува́ти з ко́го, з чо́го, кепкува́ти, покепкува́ти з ко́го, з чо́го, смі́шки з ко́го стро́їти (роби́ти).
Поноше́ние
1) га́ньба́, га́на, гане́тьба, гани́[е́]ба, глум, обмо́ва, огу́да, несла́ва, нару́га;
2) (
действ.) га́ньблення, га́нення, ганьбува́ння, обмовля́ння, лихосло́влення, несла́влення, потрі́пування, шкилюва́ння.
Посмея́ние – по́сміх (-ху), сміх, (поношение) глум, нару́га.
Подвергать -нию кого, что – виставля́ти на по́сміх (на сміх) кого́, що, (издеваться) нару́гу на ко́го зво́дити (М. Вовч.).
Отдавать на -ние кого – дава́ти (подава́ти) на по́сміх (на сміх, на глум) кого́. [Своє́ї дити́ни на глум та по́сміх я тобі́ не дам (Єфр.). На глум стари́х звича́їв не пода́ймо (Куліш)].
Поте́ха – заба́ва, за́бавка, розва́га, уті́ха, (і)гри́ще, умо́ра; срв. Заба́ва, Развлече́ние. [Лі́тні за́бавки, розва́ги. Лица́рські гри́ща (игрища). Оце́ тако́го нарозка́зував, що ті́льки умо́ра з йо́го та й го́ді (Звин.). Сопі́лка – вівчаре́ві вті́ха].
Людям на -ху отдать – відда́ти лю́дям на по́сміх (на глум).
Не на -ху я тебе дался – не на по́сміх я тобі́ зда́вся.
-ха с тобой! – куме́дія з тобо́ю!
Вот -ха! – от сміха́! от умо́ра!
Вот была -ха! – ото́ було́ сміха́!
Пошла -ха! – ну й закрути́лось тут!

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Лоно
1) (
грудь, чрево, чресла женщины) ло́но, (редко) лоня, на́дро, пе́рси і пе́рса (р. перс), гру́ди (-дей); (перен., приют) лоно, надро;
2) (
недра, утроба) ло́но, на́дро:
лоно Авраама, Авраамово – ло́но (на́дро) Авраа́мове, на́дра Авраа́мові;
на лоне природы – на лоні природи, на вільному повітрі.
[Бризки́ на во́дяне ло́но упа́ли (Б.Грінченко). У тумані на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лоня пригортає Та з туманом розмовляє (Т.Шевченко). Мир первозданний Одпочив на лоні ночі (Т.Шевченко). Неха́й Госпо́дь її́ при́йме, мою́ голу́боньку, на своє́ на́дро (М.Вовчок). Ма́тінко моя́ рідне́сенька, чи прокля́в мене́ в твої́м ло́ні хто? (І.Франко). Не при́ймеш кісточо́к мої́х у рі́дне на́дро, де лежи́ть старе́нький ба́течко (Основа). Рука паничева якось гріє, лоскоче; Христя червона, як маківка, схилила голову на один бік і придавила підборіддям його руку до своєї шиї. Вона почула, як її серце забилося, як дух у грудях затнувся, високо піднімаючи повне огню лоно (П.Мирний). На ло́ні ма́тери на́шої приро́ди відпочи́немо (П.Мирний). А навкруги було так гарно, так радісно. У чистій і ніжній, як лоно коханки, блакиті, в могутній хвилі життя, що ледве виявлялось таємним тріпотінням соків, на теплому й запашному диханню весни було так багато радості, почувалась така повна гармонія (М.Коцюбинський). Прийняв чумака вільний степ у своє надро (М.Коцюбинський). Коли б я знав, що розлучусь з тобою, О краю мій, о земленько свята, Що я, отруєний журбою, В світах блукатиму літа; Коли б я знав про муки люті, Про сміх і глум на чужині, Що в мене будуть руки скуті І в мури замкнені пісні, — Я попрощався б хоч з тобою, До лона рідного припав, Прислухався б до шуму трав І зник… (О.Олесь). Така люта негода урвала раптом запашний сезон садів та прогулянок річкою на далеке лоно природи, де кохання в затишкові відлюдних кущів може дійти свого природного здійснення. Природа замкнула свої вигідні притулки, але жоден дощ не спроможний був залити жаги, що бере людське серце не тільки від віку, а й від часу незалежно, противно серцям інших тварин, яким визначено пору любовного настрою (В.Підмогильний). Планета серця, трагедійний зал опукою підноситься в узвишшя. Продертий розпач так його колише, немов біди тисячолітній шквал. Хоч вись разить зухвалих наповал, та порив нас відроджує і кличе перелітати смертне узграниччя, аби в пекельний вечора опал крилом сягнути — в лоно самоспалень до молодих і радісних офір (В.Стус). розкрий своє лоно не для любові не для пустощів не для жаги я хочу риси свої передати бо я не бог цей горбкуватий ніс ці очі зелені як трава (бо травою стануть) я хочу риси свої передати руки свої і вишню і камінь моєї ріки і небо моєї самотності і ніч моїх ночей (Т.Мельничук). Ну хіба я  вам дон Кіхот І німб не личить мені так само як мереживна мантилька дони Анни і не моя це парафія — ворожити на погляді і носити кинжал межи персів — для того була Кармен а вже тим паче не для моєї руки Дюрандаль і не треба із мене робити мене я не хочу хліба  з муки сервантесових вітряків відпустіть нарешті від себе  не тягніть я не з ваших країв і не прошу вашого неба не прощайте лиш дайте пройти вам  це також воістину треба (Ю.Джугастрянська). Дорогою ті двоє грілися самогоном, реготали, щось цвенькали до Ганнусі, та вона не обізвалась до них ані словом, сиділа закам’яніла, не відчуваючи холоду, і їй здавалося, що лоно її теж закам’яніло (В.Шкляр). Навпроти мене за столик сіла золотоволоса панна років двадцяти. Вона була симпатична. Та що там – вона була класна. Ці повні жагучі вуста! А перса радісно випиналися з-під блюзки і дражнили мої руки. Все це я оцінив у лічені секунди, аби за мить відвести якомога байдужий погляд і знов перетворитися на китайського мудреця. Але той стан нічогонедумання мені вже не вдалося повернути, поява панни вибила мене з колії, притягала мої очі й думки, я вже не міг думати ні про що инше, як тільки про неї (Ю.Винничук). — Оце вже й не думай, чоловіче,— заперечила Тереза. — Живи, живи, баранчику, хоть ти й шолудивий! Аби ти був жив, і хай западуться всі на світі губернаторства: без того панства ти з матернього лона вийшов, без того панства досі якось жив, без того панства і в могилу зійдеш, чи хай понесуть тебе, коли Бог до гурту покличе (М.Лукаш, перекл. М.Севантеса)].
Обговорення статті
Общество
1) громада, громадянство, спільнота, суспільство, суспільність, (
широкая публика) загал, (стар.) поспільство;
2) (
крестьянский мир) громада;
3) (
ассоциация, товарищество) товариство;
4) (
компания, сообщество) товариство:
бывать в обществе – серед (поміж) людей (на людях) бувати; бувати в товаристві;
высшее общество, порядочное общество – вище товариство, порядне товариство;
выходить в общество – на люди виходити;
гражданское общество – цивільне суспільство (тавтологія – громадянське суспільство);
душа общества – душа товариства;
избранное общество – добірне (виборне) товариство;
мне неприятно его общество – його товариство мені неприємне (відворотне);
научное (ученое ) общество – наукове товариство;
не люблю бывать в обществе – не люблю бувати в товаристві (серед людей, на людях);
общество потребителей – споживче товариство;
перестал бывать в обществе – не став ходити між люди (на громаду);
подонки общества (перен.) – покидьки (потолоч) суспільства; покидьки суспільні (суспільна потолоч);
просветительное общество – просвітнє товариство;
собралось большое общество – велике товариство зійшлося;
страховое общество – страхове товариство;
член [крестьянского] общества (ист.) – член громади.
[Еней, таку уздрівши зраду, Великим гнівом розпаливсь; Гукнув на всю свою громаду. І тихо Зевсу помоливсь (І.Котляревський). Він марив про любу працю задля громадянства, а довелось панькатися з судовими паперами (Б.Грінченко). Вихований на кращих зразках сучас­ної європейської літератури, такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й від рідної літератури ширшого поля обсерва­ції, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності… (М.Коцюбинський). — Порадь мене, Зірнице-мати, де мені пари шукати: чи межи боярством, преславним лицарством, чи межи князівством, чи межи простим поспільством? (Л.Українка). — О, пане майстре, ви звикли дамам править компліменти. — Чому гадаєте, що звик? — Авжеж, ви все були в блискучім товаристві, часами й при дворі у короля (Л.Українка). І отак-то без товариства, без ласки, привіту виростала дурненька Солошка, самотньо, як звіря яке (П.Мирний). — Вибачте, пане, за слово: нам увірились не ляхи, а пани… а це не все їдно. Польський народ такий же нещасний харпак, як і наше поспільство (М.Старицький). Громада — великий чоловік (АС). Ото мій шлях — по межових стовпах, де протирає очі світле Утро — весна твоїх високих благостинь, веселка усеспільної спільноти. Даруй же світові свої щедроти і радо — згинь, вщасливлений — загинь. Бо ти не сам. Бо ти ланцюг живого, бо ти бажання вистражданий край (В.Стус).  У нас у суспільстві є такі, хто затуляється, як слон у спеку вухами — і нічого не чує (Л.Костенко). — Я казав собі в думці: «Комедії, що тепер у нас на кону граються, зарівно на історичні, як на вигадані сюжети, в переважній своїй більшості нікчемні, бо нема в них ні складу, ні ладу, проте юрба ходить на вистави з великою охотою; автори, які їх пишуть, і актори, які грають їх, кажуть, що вони й повинні бути такими, а не інакшими, бо публіка саме до такого добра ласа, а справжні п’єси, написані за певним планом і скомпоновані за всіма правилами мистецтва, знайдуть схвалення хіба трьох чи чотирьох знавців, а ширший загал їх не сприймає, бо той артизм не до шмиги,— авторам же і акторам випадає юрбі годити, що хлібом їх годує, а не про думку небагатьох дбати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). А Джовванні ще довго лютував, виливав свою ненависть та зневагу до них і до їхнього корабля, обурювався, що на світі існує така потолоч і що її носить море (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Вона поселилася з ним у невеличкому будинку у Вестмінстері і ввійшла в добре товариство людей з уряду, не вищого товариства, а таких, які вже стали чи мають стати істинною розумовою силою нації. Це люди, які знають, про що говорять, чи говорять так, ніби знають це (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). З неї можна було зрозуміти, що доля правди споріднена з долею індивідуума, навіть ідентична їй, що ця доля — знецінення. Вона відкривала, як на глум, прірву між правдою і силою, правдою і життям, правдою і людською громадою. Давала навздогад, хоч відверто й не проголошувала цього, що треба визнати перевагу людської громади над правдою, що правда повинна мати на оці людську громаду і той, хто хоче стати членом громади, мусить бути готовий рішуче поступитися правдою і наукою, бути готовий на sacrificium intellectus (Є.Попович, перекл. Т.Мана). — Містер Ґрін, — кажу я, — ви були колись моїм другом і через це я не без деякого вагання признаюся вам, що якби мені довелося вибирати між вашим товариством і товариством звичайного рудого кульгавого псиська, то один з мешканців цієї хати зараз метеляв би хвостом (М.Рябова, перекл. О.Генрі). В будь-якому суспільстві прості люди повині жити всупереч наявному порядку речей (Дж. Орвел). Жити в суспільстві — нудьга, поза супільством — трагедія (О.Вайлд). Суспільство ніколи не може пробачити тих, хто ні в чому не винен (С.Є.Лєц). Вільне суспільство — це місце, де безпечно бути непопулярним (Адлай Стівенсон)].
Обговорення статті
Скалиться – шкіритися, вишкірятися, вишкірюватися, вищирятися, скалитися, (образн.) продавати (сушити) зуби; (лок.) зуби надворі тримати; (перен.) брати на глум (на глузи, на сміх, на кпини) кого; глузувати з кого; сміх збивати з кого; сміх собі робити (смішкувати) з кого; смішкува́тися з ко́го, скалозу́бити, (иногда) кпити з кого. Обговорення статті
Суд – суд, (суждение, ещё) розсуд:
апеляционный суд – апеляційний суд;
Божий суд – Божий суд;
верховный суд – (рус.) верховний (найвищий) суд;
конституционный суд – конституційний суд;
на нет и суда нет – на нема і суду нема (Пр.); як нема, то й дарма (Пр.); як є, то розійдеться, а нема, то обійдеться (Пр.);
подвергать, предавать суду – віддавати під суд (до суду);
подвергаться суду – підпадати під суд;
пока суд да дело (разг.) – поки се та те; поки дійдеться до діла; поки суд та діло;
по суду – після суду;
по суду оправдан – суд виправдав, (реже) судом виправданий;
привлекать, привлечь к суду кого – притягати, притягти до суду (до права) кого; позивати, пізвати (запізвати) кого [до суду];
суды да (и) пересуды – пересуди та поговори;
чиновник в судде – судовик;
Шемякин суд – ведмежий суд, (рус.) шемякін суд.
[Хворий смак твій — тим поганий і  суд твій (Г.Сковорода). Лисичка подала у суд таку бумагу: Що бачила вона, як попеластий Віл На панській винниці пив, як мошенник, брагу, Їв сіно, і овес, і сіль. Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки (Є.Гребінка). Чи буде суд! Чи буде кара! Царям, царятам на землі? (Т.Шевченко). Дівчат научала, Щоб з панами не кохались, Людей не цурались. — А то Бог вас покарає, А ще гірше люде; Люде горді, неправедні, Своїм судом судять (Т.Шевченко). — Кого ховають? Кажуть: — Війтенка. — Що сьогодні з Домонтовичем на божий суд ставав? — Того самого. Не послужила фортуна горопасі (П.Куліш). — Щоб же я на страшний суд не встав, коли ти до неї доторкнешся, поки в мене голова на плечах! (П.Куліш). На суд йдуть, так удвох хваляться, а з суду йдуть, так один (Номис). Суд сквапливий, рідко буває справедливий (Номис). Коли в кишені вітер віє, то не лізь у суд, Мусію (Пр.). За тим чуд, у кого грошей пуд (Пр.). — Я на вас суда шукатиму! — промовив наймит (М.Вовчок). Чайченка тоді гарячка палила; без пам’яті сливе був він. Не вважають — беруть, везуть його судити судом (М.Вовчок). Бжозовський поїхав до Акермана і подав прошення в суд (І.Нечуй-Левицький). — Коли ж буде кінець цій ночі? Невже вона тягтиметься до віку, до суду? (І.Нечуй-Левицький). «І яка сила занесла мене в цей далекий край, в цей князівський палац, між чужі ворожі люде? І чого я тутечки опинилась між чужими людьми, що самі ж накоїли лиха на Україні і тепер аж трусяться од страху, бо сподіваються помсти, неначе Божого суду?…« (І.Нечуй-Левицький). Кирилик поступив у суд на службу і став зразу з Кирила, Кирилика Кирилом Івановичем (П.Мирний). Ще було дуже рано: нікого в судовиків не було в суді (П.Мирний). — Ти думаєш, як гудзями затикався, то все, що хочеш, смієш робити! Є на вас і суд, є на вас і правда! (П.Мирний). — Тепер, шановний добродію, виложивши Вам усе, я здаюся на Ваш суд, — як знаєте, так розсуджуйте (П.Мирний). — Як не заплатите, каже, то судом витребую і з хати вижену (П.Мирний). — Скаржте нас до суду. А тепер будьте тихо! І заплатіть нам за роботу (І.Франко). — Еге! За дідів було так, а за внуків буде інак! От іще нас перше попотягають по судах добре за ту дідівщину! — Попотягають, бодай їх чорти тягали! (Л.Українка). Здавалось, Що не збудить ніщо тих сиріток зо сна, Навіть суду остатнього сурма гучна (Л.Українка). Гната приведено з тюрми у суд. І здорова кімната з високими вікнами, і юрма панів, і судді в мундирах з золотим коміром — все здається йому чужим, незвичайним, байдужним до його горя, до його долі. Гната приведено з тюрми у суд. І здорова кімната з високими вікнами, і юрма панів, і судді в мундирах з золотим коміром — все здається йому чужим, незвичайним, байдужним до його горя, до його долі (М.Коцюбинський). Годі чекати на смертний час у цьому нечестивому краю, бо коли зложиш тут свої кістки, тяжко буде вставати на останній суд (М.Коцюбинський). За всіх скажу, за всіх переболію, я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, верхів’ями розкрилено росту (П.Тичина). Поете, не зважай на лестощі народу! Хвалінь і захвату мине хвилинний шум, Почуєш блазня суд і черні дикий глум, Але байдуже стрінь той вихор і негоду (М.Зеров). Але через кілька день уже зрозумів, як мало талантів, яка невдячна робота шукати перлів у цьому паперовому морі, а через тиждень уже стомився, уже обурювався на смішні претензії нездар писати свої безглузді оповідання і ще безглуздіші вірші. І, зрештою, став такий, як кожен мусить стати, як тюремник стає серед в’язнів — тобто глузував із нікчемних потуг і розповідав знайомим як анекдоти ті дурниці, що інші пишуть. Іноді й самі автори заходили, розгублені чи поважні, заходили з почуття оскарженого перед вироком суду у цей золотодайний край, де слава й шаноба лежать, здається, так мілко, і він вислухував їх серйозно, відповідав їм чемно й приємно, але в душі сміявся з них, бо й справді вони тільки смішні були своєю непевністю, побожністю та затаєною зневагою (В.Підмогильний). Це був «шемякін суд», де зовсім відсутній інститут захисників, бо при тому настановленні, яке всі ці «суди» мають, інститут захисників зайвий. А тим настановленням є — тільки засудити. Підсудні це знали і навіть не збиралися захищатись. Єдине, що вони могли протиставити цьому «пролетарському судові», цій розгнузданій опричнині, — це ігнорацію й презирство (І.Багряний). Душа із жезлом судії прийде і стане раптом в дверях, і — вщухни, гомін! Вщухни, шерех! Мовчи. Останній суд — її. Діяння, помисли і спроби — все викладай і не втаї і зневіряння, і хвороби, жалі і радощі свої. І скаже суд: запам’ятай: пали себе вогнем пекельним, хоча й не будеш несмертельним, та що віддати — те віддай (В.Стус). А люди судять, їм аби причину. Дарма що лихо, що такі часи. Ішла крізь очі, мов крізь колющину, обдерта до кривавої роси. А суд, а суд! Яка страшна покута. Послухати — життя як не моє. А я неначе до стовпа прикута, і хто захоче, той і обплює (Л.Костенко). Суд у нас дуже принциповий і чесний, коли йому дають прямі завдання з Адміністрації. Він їх виконує «на ура». Якщо з такими завданнями зволікають…, то суд виконує те, за що заплатили (Тарас Чорновіл). Коли б на суд ставати довелось І право панове доводить на посілість, Всі гості свідками б тоді і знадобились (М.Рильський, перекл. А.Міцкевича). Вона дізналася, що справу розглядатимуть десь через місяць і що рішення суду майже напевно буде не на користь Босіні (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Цей мерзотник, який спаскудив Ісмаелеві останні роки життя і вже кілька місяців тримав їх із Лукрецією у підвішеному стані, прив’язаними до Ліми, де вони не мали продиху від судовиків, ще й пишався своїм чистим сумлінням (С.Борщевський, перекл. М.В.Льйоси). Якось до нас навідався голова суду, високий, поставний, напахчений парфумами «великосвітський» хлюст, на обличчі якого можна було відчитати всі його грішки (Н.Іваничук, перекл. Ґ.Майрінка). Як найсправедливіше судити про яку-небудь державу. Найпростіше — по її суду (С.Є.Лєц). 1. Суддя ухвалює вирок — 25 років. Обвинувачуваний: — Та ви що, мені ж 83 роки! — Суд не вимагає від вас неможливого — відсидите, скільки зможете. 2. Гасло дня: Хай живе український суд — найбезапеляційніший суд у світі!].
Обговорення статті
Сын – син, (мн.) сини, (иногда) сино́ве; (диал.) синовець:
блудный сын – блудний (блудящий) син; (зрідка) син-марнотрат (марнотратець);
побочный сын – бокови́й син;
единственный сын – одинець, єдинак;
крёстный сын, крестник – хрещений син, хрещеник (похресник);
порядочный сын – батьків син;
приёмный сын – приймак, прийма, (стар.) прибраний син;
сукин (собачий, чёртов, курицын) сын – сучий (собачий, песький, бісів, вражий, гадів, чортів, дияволів, іродів);
сын полка – син полку;
сын — портре́т отца – син — чи́стий (чисті́сінький) ба́тько, ви́капаний ба́тько.
[Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Пр.). В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (І.Котляревський). Мені найбільше доїдає Рутульський Турн, собачий син; І лиш гляди, то і влучає, Щоб згамкати мене, як блин (І.Котляревський). Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (І.Котляревський). Не один батьків син і худобу б свою усю віддав і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Г.Квітка-Основ’яненко). — Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень! (Г.Квітка-Основ’яненко). Як піч вже поспіла, от коровай посадили на лопату, дружко і почав: — Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас! — Амінь тому слову! — крикнули старости. — Спасибі за амінь (Г.Квітка-Основ’яненко). — А бурсак! Собачий сину, знаєш смак. Ось я тебе попомуштрую Не так, як в бурсі!.. Помелом! Щоб духу в хаті не було! (Т.Шевченко). Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Т.Шевченко). — Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір’ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (П.Куліш). — Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (П.Куліш). — Що се задумався, сину? — спитаю (М.Вовчок); — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько (П.Мирний). — Ну, якого ви бісового сина зібралися сюди, очі повитріщали? — почули вони у розчинене вікно Колісникової квартири (П.Мирний). — Як, свиняче ухо, не повірить? Як я йому всю свою худобу пропив, то й нічого?! А його, іродового сина, осьмушка горілки вдавить?.. (П.Мирний). Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. — І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (М.Кропивницький). — Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (М.Кропивницький). — Сину, — обізвалась Наумиха, — не сумуй, не гризись… (М.Коцюбинський). Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (І.Франко). — Гей, не радій, синів гадючих мати!.. (Л.Українка). — Лізь, вражий сину, на цю шовковицю (С.Васильченко). — Добрий вечір, дідусю, — каже парубок, підходячи. — Добрий вечір і тобі, сину (Г.Хоткевич).— Хто ти такий, легеню? — питала Маруся. — Я? Газдівський син (Г.Хоткевич). Єдиною розрадою Степанові цими днями тяжких іспитів було знайомство з сином Гнідих, Максимом, — тим молодиком, що зичливо почастував його цигаркою під час його злиденних входин у міське життя (В.Підмогильний). Ми їздимо на природу, в Гідропарк, за місто, але я нікуди не можу поїхати від себе. З острахом дивлюсь на дружину — вона нічого не помічає? Часом вона зітхає, цілує мене в лоб, — і що б я робив, якби не така дружина? Син, правда, вже матюкається, він ходить у дитячий садок, йому шість років (Л.Костенко). Санчо вхопив глека з водою і вже до рота підніс, як раптом зачув голосне панове гукання: — Сину мій Санчо, не пий тої води! Не пий її, синку, бо то погибель твоя! Ось бачиш,— він показав йому свою бляшанку,— тут у мене свячений бальзам: вип’єш дві крапельки, і все мов рукою зніме. (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Дуже часто за вину батьків отримують нагороду лише сини (С.Є.Лєц). 1. Мої знайомі називають кімнату, де живе їхній семирічний син, дуже влучним словом — синарник. 2. — Уявляєш, у мене син народився! Син! Після шести дочок у мене нарешті народився син!!! — І на кого більше схожий, на тебе чи на дружину? — Не знаю, на обличчя ще не дивився].
Обговорення статті
Сыпаться – сипатися:
сыпался снег – сипав сніг, (мелкий) пороши́в, трусив, мотрошив сніг;
сыпаться как из мешка – сипатися як (мов) з мішка (рукава).
[[—Бісів дід! Аж порохня з його сиплеться, а ще таки плутає ногами (П.Мирний). — Сиплються п’ятаки в мою шапку, а шинкарка знай частує та частує! (І.Нечуй-Левицький). Гуркіт залунав десь поблизу, затріщав, немов валився якийсь дерев’яний будинок або сипалось каміння з горища (І.Франко). Сиділи ми в садку, там саме зацвітало і сипався з каштанів білий цвіт (Л.Українка). З його уст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, пів-факти й анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня, глум зневаженого карлика, тулуб схилявся й випростувався в такт м’яким акторським жестам (В.Підмогильний). Рвав вітер на шматки далекий трактор і поніч рвав, мов стінки хорих бронх. Шуміли шини, шастали колеса і пересохлий сипався пісок… (В.Стус)].
Обговорення статті
I. Такт – (лат.) такт.
[З його уст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, пів-факти й анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня, глум зневаженого карлика, тулуб схилявся й випростувався в такт м’яким акторським жестам (В.Підмогильний). Але на цьому відтинку історії саме ці постаті вийшли на кін. І стоять на головній сцені Майдану, і похитуються в такт мажорним ритмам, прикладають руки до серця і співають разом з народом (Л.Костенко). — Такт — це мовчазна угода не помічати одне в одного вад, замість того, щоб їх позбутися (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Такт — це невисловлена частина наших думок (Ю.Тувім). — Якщо ви відчиняєте двері у ванну кімнату і бачите голу жінку, що стоїть під душем, ви говорите: «Пробачте, сер!». Так от «пробачте» — це вічливість, а «сер» — це такт (Олександр Вертинський)].
Обговорення статті
Любовь
1) (
к кому страсть, любовное влечение) коха́ння, (ласк.) коха́ннячко, любо́в, лю́бощі до ко́го, лю́бість, (влюблённость) закоха́ння в ко́му, (симпатия) ми́лува́ння;
2) (
любовные ласки, утехи) лю́бощі, пе́стощі, ми́лощі, ми́лува́ння, лю́бість, ла́ска, коха́ння;
3) (
предмет любви) коха́ння (коханячко), милува́ння (милуванячко), закоха́ння (закоханячко);
4) (
нравственн. чувство) любо́в, люба́;
5) (
наклонность) зами́лування, любо́в, на́хил, охо́та, хіть (р. хо́ти, диал. хі́ті) до чо́го, прихи́льність, прихи́лля до ко́го:
безумная любо́вь – шале́не коха́ння (закохання);
брак не по любви – шлюб (одруження) без кохання (без любові);
брак по любви́ – шлюб до (з) любо́ви (до сподо́би);
братская любо́вь – брате́рська (брате́рня, бра́тня) любо́в;
вера, надежда, любо́вь – ві́ра, наді́я, любо́в;
возбудить в ком любо́вь – збуди́ти коха́ння в ко́му, закоха́ти кого́ в собі́ (в се́бе);
вспылать любовью – зайня́тися (запала́ти) коха́нням, любо́в’ю, розкоха́тися;
вспыхнуть любовь – лахну́ти любо́в’ю, коха́нням;
гореть, сгорать от любви к кому – палати коханням до кого;
делать что с любовью, с любовью заниматься чем-либо – робити що залюбки (з любістю, з любов’ю); кохатися в чому; працюва́ти коло чо́го з любо́в’ю, залюбки́, з зами́лува́нням;
жениться, выйти замуж по любви́ – одружи́тися (за́між піти́) з любо́ві;
изъявлять любо́вь к кому – виявля́ти любо́в (ла́ску, прихи́лля) до ко́го, жа́лувати кого́;
искренняя, настоящая любо́вь – щи́ре коха́ння, щи́ра любо́в;
любо́вь к ближнему – любо́в до бли́жнього, братолю́бність;
любовь к искусству – любов до мистецтва;
любовь к родине – любов до рідного краю (до рідної країни, до рідної землі, до рідної сторони), любов до батьківщини (до вітчизни, до отчизни);
любо́вь мужчины, женщины – чолові́че, жіно́че коха́ння, чолові́ча, жіно́ча любо́в;
любовь не картошка — не выкинешь (не выбросишь) за окошко – любов не короста — не вигоїш спроста (Пр.); згадай та охни, мовчи та сохни (Пр.);
любовь не пожар, а загорится – не потушишь – любов не пожежа, а займеться — не погасиш (Пр.);
любо́вь сильнее смерти – коха́ння ду́жче (могутні́ше) за (над) смерть;
мне не дорог твой подарок, дорога твоя любовь – не дороге дарування (даруванячко), дороге твоє кохання (коханячко);
нашим новобрачным совет да любо́вь (мир да любовь)! – на́шим молодя́там не свари́тися та люби́тися!;
нежная любо́вь – ні́жне коха́ння, ні́жна любо́в;
не по любви – не до любові (любості);
объяснение в любви́ – осві́дчення (про коха́ння);
первая любовь – пе́рше ко́хання (закохання), пе́рша любо́в;
объясняться, объясниться, признаваться, признаться в любви кому – признаватися, признатися про кохання (в коханні) кому, робити, зробити кому признання в любові (у коханні), освідчувати, освідчити кохання кому, освідчуватися, освідчитися [про кохання (про любов)] перед ким, кому, визнавати, визнати (виповідати, виповісти) кому кохання (любов свою);
относиться с любовью – ста́витися з любо́в’ю, з прихи́льністю, прихи́льно;
питать любо́вь к чему – коха́тися в чо́му;
по любви – з кохання;
пылкая, пламенная любо́вь – палке́ коха́ння, жагу́ча любо́в;
пребывать в любви – пробува́ти в любо́ві;
приобрести чью любо́вь – здобу́ти чию́ любо́в, (симпатию) підійти́ кому́ під ла́ску;
родительская любо́вь – батькі́вська любо́в;
с любовью – до любо́ви, з любов’ю, коха́но;
старая любовь не ржавеет, старая любо́вь долго помнится – да́внє коха́ння все перед очи́ма (Пр.); давнє кохання не ржавіє (іржавіє) (Пр.);
супружеская любо́вь – подру́жня любо́в, подру́жнє коха́ння;
сыновняя любо́вь – любо́в до батькі́в, сині́вська любо́в;
умирать, погибать от любви́ – помира́ти, ги́нути з коха́ння, з любо́ви.

[Хто не лю́бить, той не пізна́в Бо́га, бо Бог є любо́в (Біблія). Піді́йдеш йому́ під ла́ску (П.Куліш). Він мені визнавав любов свою (П.Куліш). Крі́пко до любо́ви поцілува́лись (Г.Барвінок). Його́ со́нечко пе́стить коха́но (Л.Українка). Біда́хи розкоха́лись аж з лиця́ спа́ли, схнуть (М.Вовчок). Коха́й, поки се́рце коха́є, усе́ за коха́ння відда́й (Б.Грінченко). Щи́ро коха́вся пан у горілка́х та меда́х (Б.Грінченко). Коха́ється він у га́рних ко́нях (Б.Грінченко). Та узя́в жі́нку не до любо́ви (Пісня). За́між пішла́ по лю́бості (М.Вовчок). Пе́стощі, лю́бощі, ся́єво срі́бнеє хви́ля несе́ в подару́нок йому́ (Л.Українка). Боля́ть мене́ ру́ки, но́ги, боля́ть мене́ ко́сті, гей, якби́ то од робо́ти, а то од лю́бости (Пісня). Коха́ння моє́, я тобі́ світ зав’яза́в! (М.Вовчок). Лю́бчику мій, милува́ннячко моє́ (А.Кримський). Нема́ мого́ миле́нького, нема́ закоха́ння (Пісня). Неха́й бу́дуть лю́ди зна́ти, як в любо́ви помира́ти (Пісня). З їх естети́змом та зами́луванням до краси́ (С.Єфремов). Ой, Бо́же, Бо́же, що та любо́в мо́же! (Пісня). Хто не зна́є закоха́ння, той не зна́є ли́ха (Пісня). Се на ме́не лю́бощі напа́ли (Г.Квітка). На ми́лування нема́ си́лування (Пр.). Колишній дотик її руки живущим огнем проймав йому кров. Він згадував їхню зустріч на пароплаві, її слова і шукав у них бажаної запоруки. Кожен погляд і усміх її осявав тепер йому душу, торуючи в ній плутані стежки кохання (В.Підмогильний). У коханні як у медицині: поганенький лікар утричі люб’язніший (В.Стись). Я марно вчив граматику кохання, граматику гріховних губ твоїх, — ти утікала і ховала сміх межи зубів затиснений захланних (В.Стус). І не те, щоб жити — більше: споконвіку б — без розлуки. До віків і після віку — це — любов. Оце — вона! (В.Стус). Напередодні об’єднання Німеччини, яке всіх лякало, один француз мрійливо промовив: «Я так люблю Німеччину, що хотів би, щоб їх було дві»… В українців причин для ніжних почуттів до Росії куди більше, ніж у французів до Німеччини. Моє серце розривається від любови, і я хотів би, щоб Росій було хоча б штук п’ять-шість. Правда, моя любов до Совєтського Союзу була ще ніжнішою, і я вцілів тільки тому, що об’єктів її прикладення стало 15 (з інтернету; Дивнич). Любить Бог українця, але не признається (В.Слапчук). Усе було — і сум, і самота. І горе втрат, і дружба нефальшива. А ця любов — як нитка золота, що й чорні дні життя мого прошила. Усе було, було й перебуло. А ця любов — як холодно без неї! Як поцілунок долі у чоло. Як вічний стогін пам’яті моєї (Л.Костенко). Абсолютно ідіотська фраза з російської — «займатися любов’ю». Повна нісенітниця. Любов, кохання, честь, гідність — все це абстракції. Як можна займатися честю, совістю. В українській мові є прекрасне слово «кохаються». Шановні, кохайтеся, якщо можете. Ну, а коли ні, «займайтеся». Що зробиш… (Ярослав Трінчук). Крім того, любов — це ще багато різних речей, тільки чомусь у нас в наявності всього два слова для означення того складного багатокомпонентного почуття: «кохання» — це те, що із сексом, а все решта — просто «любов». Тішить тільки, що у росіян взагалі лиш одне на всі випадки життя. Вони просто «люблять» все підряд: і батьківщину, і маму, і друга, і кохану, і песика. В той час як у Біблії розрізняють три відтінки такого почуття, а у Греції — цілих шість:
Ерос – романтично-чуттєва любов, Прагма — реалістична любов, Маніа — хвороблива любов, Агапе — безумовна любов, Сторге — любов-дружба, Людус — любов-гра (Ярка Дубинська). Справжня любов, як рослина — повинна рости (Валерій Чоботар). Якщо абстрагуватися від біохімічних процесів у мозку, які, за твердженням фізіологів-матеріалістів, породжують те, що мудаки-поети називають коханням (щасливе кохання — це фермент, який активізує ті нейронні ланцюжки, що відповідають за ейфорію; нещасне, відповідно, стимулює мозкові зони депресії), і розглянути проблему в метафізичному вимірі, то є така думка, що любов — це не лише найбільший дар Божий, а взагалі — атрибут Бога в людині, одна з рис образу і подобія. А хто проти? Та це про любов. Ми ж тут — про суку-любов, яка, з одного боку, большая и чистая, а з другого — маленькая и пошлая, любов, яка нищить, висотує нерви, висушує мозок, вичавлює з людини кров (інша людина, на яку, власне, й спрямована любов, п’є ту кров горнятками, хоча не обов’язково є вампіром). Одне слово, якщо вербалізувати проблему в контексті запропонованого дискурсу, то любов як категорія поширює свою юрисдикцію зі сфери емоційного на рівень матерії у її білковій формі існування. Щось таке (В.Кожелянко). Любов — сприятлива сила, що дозволяє говорити про будь-що доглибно (А.Рєпа, перекл. Ф.Солерса). — … життя людське надто довге для одного кохання. Просто-таки надто довге. Це мені мій Артур пояснив, коли накивав п’ятами… І це правда. Кохання — це чудово. Та одному з двох воно завжди видається надто довгим. І тоді другий залишається ні з чим. Сидить і чекає чогось, витріщивши очі. Чекає, як божевільний… (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Кохання потрібне вже хоч би для того, щоби навчитися Болю (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Він кохав її, він прислухався до цього кохання, яке кликало Поль, доганяло її, розмовляло з нею; Сімон слухав його заклякнувши, налякано, почуваючи тільки біль і спустошення (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). Так, моє кохання було надто велике. А надто велике кохання обтяжливе для того, на кого воно спрямоване, я цього не розуміла, нічого про це не знала. Та якби й знала, це однаково не допомогло б. Бо хто може визначити міру кохання?  (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Майже всю ніч пролежала, зціпивши зуби й стиснувши кулаки, задихаючись від люті й жаху, ба гірше — від каяття, цього сліпого прагнення повернути час назад хоч на годину, на секунду. Та тільки не час любощів (О.Король, перекл. В.Фолкнера). Чи то любов робить людину дурною, чи тільки дурні й закохуються? Роками я торгую зі своїм клунком і знана всіма як сваха, проте на це запитання відповісти не можу (О.Кульчинський, перекл. О.Памука). Обидві, обравши різні напрямки, прагнули вирватися з цього зліпленого з різних елементів світу: горда Клариса в служіння мистецтву, до якого, проте, як невдовзі довелося визнати її вчителеві, в неї не було справжнього покликання, а тендітно-меланхолійна і, властиво, не пристосована до життя Інес — назад, під крило й під духовний захист надійного міщанського побуту, шлях до якого відкривав респектабельний шлюб, бажано з кохання, а як ні, то й без нього (Є.Попович, перекл. Т.Мана). — Чому ви не витурите його? — Він не такий поганий, докторе. Тільки запальний… — Равік глянув на дівчину. Кохання, подумав він. І тут кохання. Одвічне диво. Воно не тільки осяває барвистою веселкою мрій сіре небо буднів, а й може оточити романтичним ореолом купу лайна. Диво і страхітливий глум водночас. (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Кохання травами не лікується (Овідій). Ніяка облуда не здатна довго приховувати кохання, коли воно є, або ж удавати, коли його нема (Ф. де Лярошфуко). …людське життя тягнеться надто довго для одного кохання (Е.М.Ремарк). Любов іноді приходить так несподівано, що ми не встигаємо роздягнутися (С.Є.Лєц). Кохання — це грубе перебільшення різниці між однією людиною і всіма іншими (Дж.Б.Шоу). Любов терпить і прощає все, але нічого не пропускає. Вона тішиться мализною, але вимагає всього (Клайв Льюїс). Серед всесвітнього варварства людським істотам іноді (досить рідко) вдається створити теплі місця, осяяні світлом кохання (М.Уельбек). Любов, що боїться перешкод, — це не любов (Д.Ґолсворсі). Шлях справжнього кохання ніколи не був гладкий (В.Шекспір). Ніщо так не економить час і гроші, як взаємне кохання з першого погляду]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ВЫСМЕ́ИВАТЬ (кого) укр. висміва́ти, викпива́ти, бра́ти /підійма́ти/ на глум /глу́зи, кпи́ни, сміх/, кпи́нити /глузува́ти/ з кого, де́рти ла́хи на кому;
высмеивающий що висміва́є тощо, ра́ди́й ви́сміяти, метки́й на кпи́ни, висмівака, глузі́й, критика́н, сати́рик, гумори́ст, ґедзь, оса́, прикм. глузли́вий, насміха́стий, (стиль) епігра́мний, фраз. де висмі́вано [стих, высмеивающий царя́ вірш, де висмі́вано царя]́;
высмеивающийся/высмеиваемый висмі́ваний, піді́йманий на глу́зи /глум тощо/ і похідн..
ВЫ́СТАВИТЬ, выставить за дверь ви́пхати за две́рі, евфем. ви́просити (звідки);
выставить на позо́р відда́ти на глум /пота́лу/.
ИЗДЕВА́ТЬСЯ ще му́чити, катува́ти, мордува́ти, пи́ти кров чию, (язиком) здійма́ти на глум кого, кпи́ти з кого;
издева́ющийся що /мн. хто/ п’є кров тощо, охо́чий /зви́клий/ знуща́тися, гото́вий /ра́ди́й/ познуща́тися, кровопі́й, мучи́тель, кат, катю́га, не́люд, недо́люд, недо́людок, звір, (язиком) глузі́й, глузівни́к, коверзу́н, збито́шник, вари́вода, книжн. знуща́льник, прикм. знуща́льний, глузли́вий.
ОСМЕЯ́НИЕ укр. по́сміх, глум, оказ. осмі́шення, забут. згу́да.
ОСЫПА́ТЬ осыпать насме́шками бра́ти /підійма́ти/ на глу́зи, здійма́ти на глум;
осыпа́ющий що /мн. хто/ обсипа́є тощо, ста́вши обсипа́ти, ра́ди́й /зда́тний/ обси́пати, сипа́ль, обсипа́йло, прикм. обсипа́льний, обси́пувальний, обтру́шувальний, обсі́ювальний, закида́льний, розкида́льний, для обсипа́ння, стил. перероб. обсипа́ючи;
осыпа́ющий бра́нью = ругающий;
осыпа́ющий вопро́сами з бе́зліччю пита́нь до;
осыпа́ющий ласками = благодетельствующий;
осыпа́ющий насме́шками = насмехающийся;
осыпа́ющий пода́рками, обсипа́ючи дара́ми;
осыпа́ющий поцелу́ями вкрива́ючи поцілу́нками;
осыпа́ющийся/осыпа́емый обсипа́ний, обси́пуваний, обтру́шуваний, обсі́юваний, заки́даний, розки́даний;
осыпа́ющийся обсу́ваний, обва́люваний, (про зерно) теку́чий;
ОТДАВА́ТЬ (чим) ще зано́сити, (борг) поверта́ти, (життя) же́ртвувати, (в науку) посила́ти, (заміж) видава́ти, (належне) уроч. воздава́ти;
отдавать до́лжное /отдавать справедли́вость/ кому признава́ти слушність /ра́цію/;
отдавать жизнь склада́ти /кла́сти/ го́лову;
отдавать наза́д поверта́ти;
отдавать покло́н /отдавать визи́т, отдавать салю́т, отдавать после́дние по́чести/ склада́ти уклі́н /візи́т(у), салю́т, оста́нню ша́ну/;
отдавать предпочте́ние чему ще схиля́тися до чого;
отдавать предпочтение кому схиля́тися на чий бік;
отдавать прика́з дава́ти нака́з, нака́зувати;
отдавать себе́ отчёт в чём ще бу́ти свідо́мим чого;
отдаваёшь ли ты себе́ отчёт? живомовн. що ти собі́ ду́маєш?;
ОТДАВА́ТЬСЯ ще віддава́ти себе́, (чому) захо́плюватися чим, (про звук) ляща́ти;
отдаваться кому образ. стриба́ти в лі́жко чиє;
отдаваться в по́лное распоряже́ние чего [н. стихи́и] віддава́тися на пота́лу чому [н. стихі́ї];
отдаваться э́хом то́пота відту́пуватися;
отдаю́щий, що /мн. хто/ віддає́ тощо, ста́вши віддава́ти, зда́тний /покли́кати, охо́чий, гото́вий/ відда́ти, віддаве́ць, реконстр. відда́чник, прикм. відда́чний, дава́льний, віддава́льний, видава́льний, поверта́льний, же́ртвувальний, відбива́льний, посила́льний, кида́льний, пор. дающий;
отдаю́щий в же́ртву жертвода́вець, стил. перероб. відда́вши в же́ртву;
отдаю́щий в закла́д /отдаю́щий в зало́г/ заста́вни́к;
отдаю́щий все си́лы стил. перероб. не шкоду́ючи сил;
отдаю́щий до́лжное /отдаю́щий справедли́вость/ зму́шений призна́ти слу́шність /галиц. по́вен признання́/ кому;
отдаю́щий на поруга́ние /отдаю́щий на посмея́ние, отдаю́щий на растерза́ние, отдаю́щий на съеде́ние/ зго́дний відда́ти на пота́лу /глум, роздертя́ /по́їд/ (ле́вам)/;
отдаю́щий на произво́л судьбы́ ладе́н ки́нути напризволя́ще;
отдаю́щий отчёт чему /отдаю́щий себе́ отчёт в чём/ свідо́мий чого, стил. перероб. усвідо́млюючи;
отдаю́щий под суд зго́дний відда́ти під суд;
отдаю́щий покло́н з покло́ном;
отдаю́щий после́дний долг з оста́ннім ‘проща́й’;
отдаю́щий после́днюю руба́шку розда́йбіда;
отдаю́щий предпочте́ние стил. перероб. відда́вши перева́гу;
отдаю́щий прика́з що дає́ нака́з, даве́ць нака́зу;
отдаю́щий распоряже́ния розпоря́дник, покли́каний порядкува́ти;
отдаю́щая ру́ку /отдаю́щая ру́ку и се́рдце/ кому зго́дна ви́йти за́між за кого;
отдаю́щий себе́ отчёт (в чём) зда́тний усвідо́мити що, свідо́мий чого;
отдаю́щийся/отдава́емый да́ваний, відда́ваний, вида́ваний, пове́ртаний, же́ртвуваний, відби́ваний, поси́ланий, ки́даний;
отдаю́щийся (звук) відлу́нюваний;
отдаю́щийся чему захо́плений чим загли́блений у що;
отдаю́щийся в ру́ки зго́дний да́тися в ру́ки;
отдаю́щийся во власть чего зму́шений підкори́тися /відда́ти себе́/ чому;
отдаю́щийся воспомина́ниям загли́блений у спо́гади;
отдаю́щийся на во́лю чью зго́дний зда́тися на во́лю;
отдаю́щийся печа́ли по́йнятий ту́гою;
отдаю́щийся рабо́те захо́плений пра́цею;
ПОДВЕРГА́ТЬ, подвергать чему робити що [подвергать опера́ции оперува́ти], віддава́ти на що [подвергать пы́ткам віддава́ти на торту́ри];
подвергать ана́лизу бра́ти на аналі́зу /ана́ліз/, аналізува́ти;
подвергать испыта́нию ще бра́ти на і́спит, піддава́ти про́бі /і́спитові/, випро́бувати;
подвергать наказа́нию ще віддава́ти на ка́ру;
подвергать насме́шкам /подвергать осмея́нию/ виставля́ти на по́сміх /глум/, прохо́ду не дава́ти;
подвергать неприя́тностям наража́ти на кло́поти;
подвергать опа́сности фраз. зво́дити на слизьке́;
подвергать (себя́) опа́сности ста́вити (себе́) під уда́р, підставля́ти (свою́) го́лову;
подвергать пы́тке тортурува́ти, бра́ти на торту́ри;
подвергать разно́су, стил. відповідн. розбива́ти (вщент);
подвергать ри́ску /подвергать опа́сности/ образ. ста́вити на ка́рту;
подвергать себя́ (смерте́льной) опасности лі́зти на роже́н;
не подвергша́я кри́тике безкрити́чно;
подверга́ющий що /мн. хто/ піддає́ тощо, гото́вий підда́ти, ста́вши /схи́льний/ піддава́ти, фраз. покли́каний що робити [подвергающий ана́лизу покликаний аналізувати], прикм. за́йня́тий [подвергающий обрабо́тке зайнятий обро́бкою], схи́льний що робити [подвергающий насме́шкам схильний висміва́ти);
подвергающий бомбардиро́вке стил. перероб. бомбарду́ючи;
подвергающий вивисе́кции за́йня́тий вивісе́кцією кого;
подвергающий де́йствию све́та що піддає́ ді́ї сві́тла, стил. перероб. піддаючи́ дії світла, складн. підда́й-дії світла;
подвергающий допро́су за́йня́тий до́питом кого;
подвергающий заключе́нию покли́каний взя́ти під ва́рту;
подвергающий избие́нию ра́ди́й підштурхобо́чити;
подвергающий испыта́нию = испытывающий;
подвергающий кри́тике ра́ди́й покритикува́ти;
подвергающий му́кам /наказа́нию/ = мучающий /карающий/;
подвергающий о́быску = обыскивающий;
подвергающий (себя́) опа́сности гото́вий лі́зти в ого́нь і во́ду;
подвергающий свою́ жизнь опасности гото́вий підста́вити свою́ го́лову;
подвергающий опера́ции зго́дний прооперува́ти;
подвергающий осмея́нию ра́ди́й ви́сміяти;
подвергающий пы́тке = пытающий;
подвергающий сомне́нию схи́льний бра́ти під су́мнів;
подвергающий штра́фу = штрафующий;
не подвергающий кри́тике безкрити́чний;
подверга́емый підда́ваний /віддавати/;
подвергаемый допро́су, допи́туваний;
подвергаемый наказа́нию ка́раний, ві́дданий на ка́ру;
подвергаемый пы́тке като́ваний, тортуро́ваний, відда́ваний на му́ки;
ПОДВЕРГА́ТЬСЯ, подвергаться аре́сту /подвергаться наказа́нию/ бу́ти ув’я́зненим /пока́раним/;
подвергаться испыта́ниям зазнава́ти поневіря́нь, поневіря́тися;
подвергаться нападе́нию бу́ти атако́ваним /заатако́ваним/;
подвергаться насме́шкам /подвергаться осмея́нию/ наража́тися на глум;
подвергаться опа́сности загляда́ти у ві́чі сме́рті;
подвергаться суду, притяга́тися до су́ду;
подвергаться цензу́ре прохо́дити цензу́ру;
подвергаться штра́фу бу́ти оштрафо́ваним;
он подверга́ется аре́стам його́ не раз ув’я́знюють;
подверга́ющийся = подвергаемый тощо прикм. підле́глий;
подвергающийся чему нара́зливий на що [подвергающийся опа́сности наразливий на небезпе́ку];
подвергающийся влия́нию підле́глий впли́вові;
подвергающийся допро́су допи́туваний;
подвергающийся заключе́нию, ув’я́знюваний;
подвергающийся испыта́нию випро́буваний;
подвергающийся нападе́нию, атако́ваний;
подвергающийся насме́шкам висмі́ваний;
подвергающийся опа́сности (чего) нара́жуваний на небезпе́ку, (загро́жений чим);
подвергающийся са́нкциям підда́ваний са́нкціям;
подвергающийся сомне́нию підда́ваний су́мніву;
подвергающийся суду́ відда́ваний під суд;
подвергающийся угро́зе чего загро́жений чим;
подвергающийся экза́мену екзамено́ваний;
ПОЗО́РИТЬСЯ ще піддава́ти себе́ ганьбі́, віддава́ти себе́ на глум, набира́тися со́рому, (ставати посміхом) оказ. осмі́шнювати;
позо́рящий що /мн. хто/ ганьби́ть тощо, ста́вши ганьби́ти, гото́вий ви́ганьбити, спо́внений ганьби́ до, з ганьбо́ю на уста́х, ганьби́тель, знесла́влювач, паплю́жник, прикм. гане́бний для кого, паплю́жливий, ганьбли́вий, фраз. безсла́вний, складн. ганьби́- [ганьби-сам-себе́];
позо́рящийся знесла́влюваний, підда́ний ганьбі́, зго́дний відда́ти себе́ на глум.
ПОСМЕЯ́НИЕ ще по́глум, фраз. сміх [выставля́ть на посмея́ние виставля́ти на сміх];
на посмея́ние на глум, фраз. ку́рям на сміх.
СМЕХ ще хихітня́, підсил. ре́гіт, регітня́, фраз. глум [как на смех як на глум], по́сміх [как на смех як на по́сміх];
смех, а не что фраз. прибл. теж мені́ що [смех, а не уста́в теж мені́ стату́т].

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Глумлениеглум, -му, глузува́ння, -ння.
Издевательство – знуща́ння, глум, -му.
Насмех – на глум, на по́сміх, на сміх.
Насмешка – насміха́ння, глузува́ння, -ння, по́сміх, -ху, глум, -му.
Осмеяние – осмія́ння, -ння, глум, -му, по́сміх, -ху.
Смех – сміх, -ху; (сильный) ре́гіт, -готу. Поднимать на смех – на глум підійма́ти (бра́ти) (кого́).

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Осмеяние – осміяння; посміх; глум. Подвергать осмеянию – виставляти на посміх. Подвергаться осмеянию – на посміх здаватися.
Отдавать – віддавати. Отдавать назад – повертати. Отдавать на посмеяние – на глум віддавати. Отдавать внаймы – наймати.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Высмеивать
• Высмеивать, высмеять кого
– висміювати, висміяти кого; глузувати (кепкувати) з кого; на глузи (глум, посміх) брати, узяти кого. [Та й почав дідуган глузувать з старих баб; регочеться, а за ним і ми, і старі бабусі, які тут були в хаті. Стороженко.]
Глумиться
• Глумиться над кем
– глумитися (глумувати, глумуватися, глузувати) з кого; на (по)глум (на глузи) брати (піднімати, здіймати) кого; кепкувати (кпити) з кого. [Та чого-бо ви глузуєте з мене! — крикне Оксана, як божевільна, да далі в сльози. Григоренко. Ображав прилюдно, гостро, на глум брав… Гордієнко. Давно се діялось, Ще як борці у нас ходили По селах та дівчат дурили, З громади кпили, хлопців били Та верховодили в селі… Шевченко.]
Говорить
• В нём говорит собственник
(разг.) – у ньому говорить (озивається) власник.
• Вообще говоря
– кажучи (казавши) загалом; загалом беручи (бравши). [Українське письменство, кажучи загалом, в усій своїй сукупності стояло і встояло до цього часу на міцному грунті реалізму, народності і національності… Н.-Левицький.]
• Всё говорит и говорит
– говорить (балакає) і (та й) говорить (балакає); одно говорить (балакає) [і говорить (і балакає)]; (образн.) скрекоче (скрегоче), мов (як…) сорока. [Як же мені розказувати, — сердито обізвався дід, — коли не даєте й рота роззявити: скрегочете, мов сорока на вербі!.. Стороженко.]
• Вяло говорить
– мляво говорити; слебізувати. [Дивись, як слебізує, аж нудно слухати. Сл. Гр.]
• Говорит как по писаному
– говорить, мов (як…) з книжки вичитує (читає, бере); каже, як з листа бере; говорить так, як з письма бере; говорить (каже) хоч на папері пиши (хоч у книзі друкуй); говорить (каже) як (мов…) по писаному. [Як розкаже було що з давнини, то наче з книжки читає, аж зітхнеш, слухаючи. Свидницький. І розказує було про козаків, про гетьманщину, про Запоріжжя, як по писаному… Свидницький.]
• Говорит, не отдавая себе отчёта, не сознавая что
– блудить словами; не знає, не тямить, що каже (говорить, балакає). [Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш. Н. п.]
• Говорит об одном, а намекает на другое
– каже про одне, а натякає на інше; говорити (казати) на(з)догад буряків, щоб дали капусти.
• Говорить без обиняков, напрямик
– говорити (казати) прямо (на(в)прямець, на(в)прямки); без підхідців казати (говорити). [То такий чоловік, що ти йому все напрямець кажи: гаразд буде. Сл. Гр. Вір не вір, а я скажу навпрямки, що один твій ласкавий погляд — і я пан над панами!.. Кропивницький.]
• Говорить бессвязно
Див. бессвязно.
• Говорить быстро, скороговоркой, как трещотка
– говорити (балакати) швидко (шпарко, скоро); дріботіти (торохтіти); (образн.) як (мов…) горохом (як намистом) сипати. [Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі горять. Українка. Кресало є?.. Є!.. А губка є?.. Є!.. Ну, викрешемо… га!..— торохтів він, мов горохом сипав. Коцюбинський.]
• Говорить в защиту кого, чего
– говорити (казати) в оборону (в обороні) кого, чого; говорити (казати, промовляти) за ким, за чим; говорити (казати) на захист кого, чого. [Вважаю за свій обов’язок не мовчати, а сказати кілька слів у його обороні. Франко.]
• Говорить вздор
– гнути дурниці; плескати; турувати; галамагати; химери гонити (ганяти); плести (ліпити) харки-макогоники (харки-макогоненки). Див. іще вздор.
• Говорить в лицо
– говорити у вічі (в [живі] очі); (лок.) прітьма говорити (казати). [Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. Сл. Гр.]
• Говорить в насмешку
– казати на глум (на сміх).
• Говорить в нос, гнусить
– говорити (балакати…) крізь ніс (у ніс); у ніс мова; говорити гугняво; гугнявити (гугнити, гуняти); гундосити. [Мов собака мурличе, та ще й гугнявіє. Квітка-Основ’яненко. Щось гугнить, ніяк його не второпаєш, що він верзе. Стороженко.]
• Говорить вспыльчиво, запальчиво
– говорити (балакати, мовляти, мовити…) запально (сприсливо, з оприском).
• Говорить в тон кому
– говорити (казати, мовити) в тон (під лад, у лад) кому.
• Говорить в чей-либо адрес
Див. адрес.
• Говорить в чью пользу
– говорити (казати) кому на користь; на чию руч казати (горнути). [Калитці щось треба сказати і на користь громаді. Гордієнко.]
• Говорить в шутку, шутя
– на сміх (жартома, на жарт, у жарт, жартом) казати (говорити…); говорити (казати) жартуючи (іноді розм. шуткуючи). [І як таке можна, хай навіть жартома, сказати, коли вона так славно прибралася. Стельмах.]
• Говорить дело
– говорити (казати, мовити) до діла (до пуття); говорити по суті. [Еге, молодиця до діла каже, — схвально кивнув головою найстаріший із повстанців. Панч. Може ж хоч ти, Йване, скажеш мені до пуття? — журно допитувався Оксентій. Смолич.]
• Говорить много, лишнее
– (за)багато балакати (говорити); (глузл.) розпускати губи (губу, язика). [Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її. Кропивницький.]
• Говорить намёками
– казати (говорити) натяками (навтяки, навтямки, на (з)догад); закидати на (з)догад; закидати [слова]; (жарт. образн.) казати (говорити, закидати) на (з)догад буряків [щоб дали капусти] (навтяки буряки, щоб капусти дали). [Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Квітка-Основ’яненко. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. Вовчок. Так бо почервонів, як я їй став закидати, що її полюбив. Квітка-Основ’яненко. Спершу дядько п’яний, — на догад буряків, — дайте капусти! — почне закидати. Мирний.]
• Говорить на многих языках
– говорити багатьма мовами.
• Говорить на непонятном языке
– говорити незрозумілою мовою; джеркотати (джеркотіти); ґерґотати (ґерґотіти). [Порозумітися з ними ніяк — джеркотять щось по-своєму… Головко. Німець кричав, плювався, з жінкою сварився, тільки не розбереш нічого, все по-своєму, мов гуси, ґерґотали. Тобілевич.]
• Говорить на чей счёт
– казати (говорити) на чий карб; казати (говорити) про кого.
• Говорить обиняками
– говорити (казати) манівцями (навмання, наздогад); (розм.) говорити (казати) позавгорідно. [Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно. Сл. Гр.]
• Говорить открыто, откровенно
– говорити (казати) відверто, щиро (по щирості). [По щирості кажу я те, що інша б утаїла… Тобілевич.]
• Говорить по душам
– говорити щиро (по щирості); говорити відверто.
• Говорить понаслышке
– говорити (казати) з чутки (з чуток); від людей казати; говорити (казати) з людського поговору; говорити (казати), як од людей чув, чула (як люди гомонять); казати казане. [Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей… Шевченко. Я теж не своє кажу — тільки так люди гомонять. Лебединець, перекл. з Реймонта.]
• Говорить по поводу чего
– говорити з приводу чого.
• Говорить по-русски, по-украински
– говорити російською мовою (по-російськи, по-російському), українською мовою (по-українськи, по-українському).
• Говорить про себя, самому с собой
– говорити (казати, мовити, балакати) [собі] думкою (подумки, на думці); говорити (казати…) [самому] до себе; говорити (розмовляти) з самим собою. [Баба сідала собі на лаву проти скринь і говорила сама до себе. Стефаник. Звичка була в старого з самим собою розмовляти… П. Куліш.]
• Говорить пространно, растянуто о чём
– широко говорити (розводити) про що; розводитися про що. [То, бувало, стрибає, як заєць, а тепер, — як почне розводити, за годину не скінчить. Кочерга.]
• Говорить пустяки
– говорити (правити, плести, провадити) дурниці; говорити (казати) пусте (пусто). [Ви не знаєте та й говорите пусте. Ану, запитайтеся мами, який я розумний! Стефаник.]
• Говорить резко, не стесняясь
– говорити гостро (не перебираючи висловів); (образн.) говорити (казати) без обрізків.
• Говорить сквозь зубы
– цідити [крізь зуби]; говорити (казати) крізь зуби. [Вона цідила слова, мов отруту. Коцюбинський. Васильєв одвернувся, сказав крізь зціплені зуби… Кундзіч.]
• Говорить с расстановкой
– говорити спроквола (покволом, повагом, повільно); говорити (мовити) з перестанками (з перепинками). [Сусіди говорили повагом, не поспішаючи. Кучер. Видно, слово вирвалось зненацька, бо зразу засіклася, потім бачить, що мовчати вже не можна, доказала з перепинками. М. Куліш.]
• Говорить с частыми отступлениями от темы
– говорити, часто відбігаючи від теми.
• Говорить так и этак (противоречиво)
– двоїти, казати (говорити) так і сяк (так і он як, так і інак); язиком так і сяк; гнути сюди й туди. [Він раз каже так, а раз інак: він сам двоїть. Сл. Гр. Язиком сяк і так, а ділом ніяк. Пр.]
• Говорить чепуху
– говорити дурницю (дурниці, нісенітницю, нісенітниці); [казна-що, чортзна-що, не знать що] бевкати; дурнину строїти; банелюки плести. [Чортзна-що ти бевкаєш! Сл. Гр.]
• Говорить чьему-либо сердцу
– промовляти до чийого серця (до серця кому). [Домініка потішала розумними словами, що промовляла щиро до серця… Кобилянська.]
• Говоря по совести
– кажучи (казавши) по совісті.
• Говоря словами (такого-то); так говорил кто
– мовляли (кажучи) словами кого; [як] мовляв хто (той, он той); казав той, як той (як якийсь) казав; казав би хто(сь), ти б казав. [Еге! Уже, казав той, до того, мабуть, воно йдеться, — погоджувався, зітхаючи крізь сон, Тройгуб. Довженко. Чоловік, як якийсь казав, хоче зажити світа: на то Бог дав неділю. Цілий тиждень працюємо, як той казав, в поті чола… Мартович. Тато з мамою, — казав би хтось, — вилежувалися ціле життя в перинах… Козланюк.]
• Говоря словами чего-либо (пословицы)
– мовлячи (кажучи) чим (приказкою); як у приказці кажуть (приказують). [От і правда, як приказують у приказці: мати порве пазуху, ховаючи для дітей, а діти порвуть пазуху, ховаючи від матері. Н.-Левицький.]
• Говорят же вам, что…
– казано ж бо вам, що…
• Говорят, что…
(разг.) – кажуть (говорять) [люди], що…; між людьми йде, що…; славлять, що… [Говорять, що небезпечно… Вовчок. Ще славлять, ніби двійником являлась ти, — Тебе і в Трої і в Єгипті бачили. Лукаш, перекл. з Гете.]
• [Давайте] не будем говорить
– не говорім(о).
• Да говорите же!
– та ну-бо кажіть!; кажіть-но!
• Едва может говорить
– ледве голос подає; голосу (застар. гласу) не зведе (не відтягне); говорить, мов (як…) три дні [хліба] не їв. [Лежить, гласу не відтягне ніякого: ні, вже, кажу, не лийте води, не піднімається. Сл. Гр.]
• Иначе говоря
– інакше (по-іншому, по-інакшому) кажучи; кажучи іншим ладом (іншими словами).
• Короче говоря
– коротше кажучи; найшвидше сказати; коротке слово; словом.
• Лишиться способности говорить
– стратити (втратити) мову. [Він немов мову втратив. Кобилянська.]
• Лучше не говорить!
– бодай не казати! [Як? що? де він? — питаємо. Потап тільки головою схитнув, сів і каже: — Е, бодай не казать!.. Тесленко.]
• Мне так говорили
– мені так казано; мені так говорили (казали).
• Мы говорим, вы говорите, они говорят на разных языках
(перен.) – ми говоримо, ви говорите, вони говорять різними мовами (на різних мовах); ми не розумієм(о), ви не розумієте, вони не розуміють один (одне) одного (одна одну); ми не можемо, ви не можете, вони не можуть порозумітися. [Не хотіла б я тебе вразити, сестро, Та, бачу, прийдеться розмову залишити. Бо ми говоримо на різних мовах! Українка.]
• Начинать, начать говорить
– починати, почати говорити; знімати, зняти мову (річ, голос, слово). [І Кутур’є, звернувшись до нас, Ізнову говорить почав… Тичина. Далі він знову несміло зняв річ… Українка.]
• Не говоря о чём
– поминувши що; не кажучи про що.
• Не говоря худого слова
(разг.) – лихого слова не (с)казавши (не кажучи).
• Не годится говорить так
– не личить (не подоба) так казати.
• Не приходится об этом говорить (не подобает)
– не доводиться (не випадає, не подоба) про це говорити.
• Не с тобой говорят
– не до тебе мова (річ); (розм.) не до тебе п’ють. [Не до тебе, дяче, п’ють! Тобілевич.]
• Нечего (не стоит) и говорить
– нічого (нема що, нема чого, годі, шкода, не варт) і казати (говорити, балакати); шкода й мови; (образн.) даремно й язика терти (бити об зуби). [Про це й балакати не варт — То був би надто смілий жарт. Лукаш, перекл. з Гете. Ет… Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє! М. Куліш.]
• Ни слова не говорит
– (а)ні словом ((а)ні слівцем, жодним словом) не п(р)охопиться; ні слова не каже (не мовить); ні пари з уст (з губи); і (ані) пари з рота не пустить. [Жодним словом досі він не прохопився Галині про свою любов. Шиян. Сидить, як ідол, з очей іскри, у бровах сам чорт ховається, і ні пари з вуст. Дніпрова Чайка.]
• Ну вот он и говорит
– отож він і каже.
• Одинаково говорить (то же самое)
– казати в одно. [Його громада титарем настановила. Усі люди в одно казали: «Якби оце да він у воєнній службі був, його б офіцером настановили: жвавий, повновидий». Барвінок.]
• Он говорит небылицы
– він говорить (плете, верзе…) небилиці (вигадки, байки); (образн.) у його на вербі груші (на осиці кислиці) ростуть. [Всі, котрі те чули, поглянули по собі з усміхом недовірливості, думаючи, що хлопчина зі страху говорить якісь небилиці. Франко.]
• Откровенно говоря
– щиро (по щирості, відверто) кажучи ((с)казавши). [Одверто кажучи, мені було соромно признатися. Багмут.]
• Поговорить толком, детально
– поговорити (побалакати) до пуття (до ладу), детально (докладно).
• По правде говоря
– по правді сказати (сказать по правді); правду (по правді, направду) кажучи ((с)казавши, мовлячи, мовивши); сказати (мовити) правду.
Грамота
• Грамоте учиться всегда пригодится
– чого замолоду навчишся, в старості як знайдеш. Пр. Чого навчишся, те ніколи не пропаде. Пр. Учись — на старість буде як знахідка. Пр. Що вмієш робити, того за плечима не носити. Пр. Старі скажуть на глум, а молодим треба брати на ум. Пр. Що знати, то все добре. Пр. На те коня кують, щоб не спотикався. Пр.
• Для меня это китайская грамота
(разг.) – це для мене [як] китайська грамота ([як] китайське письмо).
• Обучить грамоте
– навчити грамоти.
• Освободительная грамота
(истор.) – визвольний (визволений) лист.
• Приступать к грамоте
– братися до грамоти.
• Учиться грамоте
– учитися письма (грамоти).
Зуб
• Без одного, без нескольких зубов кто
– щербатий (неповнозубий) хто; недолік зубів у кого.
• Был бы хлеб, а зубы сыщутся
– аби зуби, а хліб буде. Пр. До хліба зуби знайду. Пр.
• В зубах навязло у кого
(разг.) – у зубах нав’язло кому, в кого; має вже цього по саму зав’язку (по шию) хто.
• Видит око, да зуб неймёт
– хоч бачить око, та зуб не впійма (не вловить, не йме, не достане). Пр. Їв би паляниці, та зубів немає. Пр. Бачить корова, що на повітці солома. Пр. Так близько, а не достанеш. Пр.
• Вооружённый до зубов
(книжн.) – озброєний по зуби (до зубів).
• Вы мне зубы не заговаривайте
– ви мені зуби не замовляйте; ви мені не забивайте баки; ви мене не забалакуйте.
• Давать, дать в зубы (по зубам)
– давати, дати в зуби кому; загилювати, загилити по зубах кому.
• Держать язык за зубами
– тримати (держати) язик (язика) за зубами. [Їж борщ з грибами, держи язик за зубами. Пр.]
• Зуб на зуб не попадает у кого
(разг.) – зуб на зуб не попадає кому, в кого; зуба з зубом не зведе хто; зуби цокочуть у кого; зубами цокоче хто; зуб на зуб скаче в кого; зуб на зуб не налучить у кого.
• Зубы скалить
– шкірити (вишкіряти, вищиряти) зуби; (образн.) продавати (сушити) зуби; (лок.) зуби надворі тримати; (перен.) брати на глум (на глузи, на сміх, іноді на кпини) кого; глузувати з кого; сміх збивати з кого; сміх собі робити (смішкувати) з кого; (іноді) кпити з кого.
• Иметь зуб на кого (против кого)
(разг.) – мати зуб на (проти) кого; мати храп на кого.
• Лишиться зубов
– лишитися без зубів; збутися зубів; збеззубіти.
• Ломать зубы на чём
– ламати зуби на чому.
• На голодные зубы
– на порожній (на голодний) шлунок.
• Не по зубам кому что
(разг.) – не на чиї зуби (не про зуби чиї) що; несила (не під силу), не до сили, не до снаги кому що.
• Не по зубам мне эти орешки
– не на мої зуби горіх.
• Око за око, зуб за зуб
– око за око, зуб за зуб.
• Полно зубы скалить
– годі тих смішків; годі зуби яснити; досить глузувати.
• Положить зубы на полку
(разг.) – покласти зуби на полицю; не мати чого укусити; не мати чого на жорна кинути.
• Поневоле станешь ворожить, коли нечего на зуб положить
– навчить біда ворожити, коли нема чого у рот (на губу) положити. Пр.
• Попасться кому на зубы
– попастися (потрапити, датися) на зуби кому.
• Разгорелись зубы у кого на что
– загорілося кому чого; закортіло кому чого; аж слина (слинка) потекла (котиться) кому; у кого до чого.
• Разжать зубы
– розняти (розціпити) зуби.
• С гнилыми зубами
– з гнилими зубами; гнилозубий.
• С густыми, с редкими зубами
– з густими зубами; густозубий; з рідкими зубами; рідкозубий.
• Сжать, стиснуть зубы
– зціпити (стиснути, склепити) зуби.
• Сквозь зубы говорить, сказать
– крізь зуби цідити, процідити (говорити, казати, сказати); крізь зуби точити, проточити.
• Скрежетать зубами
– скреготати (скреготіти, скрипіти, скрипотіти) зубами.
• Стучать зубами (от холода)
– зубами цокотіти; зубами дзвонити.
• Съесть зубы на чём
– зуби на чому стерти (з’їсти).
• Точить зуб (зубы) на кого, на что
(разг.) – гострити зуби на кого, на що. [Гострити зуби на мою працю. Пр.]
• Чесать зубы
(разг.) – молоти язиком; теревені правити.
• Щёлкать (ляскать) зубами
(разг.) – клацати зубами.
Издеваться
• Издеваться над чем
– знущатися з кого; глумитися (глузувати) з кого; глузувати (кепкувати, кпити, зах. збиткуватися) з кого; на глум (на сміх, на поглум, на глузи, на книпи) брати (підіймати) кого.
Насмехаться
• Насмехаться над кем, над чем
– насміхатися (глузувати, глумитися, кепкувати, лок. кпити) з кого, з чого; на сміх (на глузи, на глум, на кпини) брати (підіймати) кого, що; (іноді) сміхи збивати з кого, з чого. [Давно се діялось колись, ще як борці у нас ходили по селах та дівчат дурили. З громади кпили, хлопців били… Шевченко.]
Насмешка
• В насмешку
– на сміх (на глум, на посміх); глузуючи (з кого).
• Насмешка судьбы
– посміх (іноді іронія) долі.
• Не давать проходу насмешками
– не давати проходу (проступку, просвітку) глузуванням (насмішками); висміювати очі кому.
• Подвергать себя насмешкам
– виставляти себе на посміх; датися на посміх; сміх з себе робити.
• С насмешкой,
– глузливо (насмішкувато); глузуючи.
• Это насмешка судьбы над ним
– це доля глузує (поглузувала) з нього.
Отдавать
• Возьмёшь лычка — отдашь ремешок
– затративши чуже личко, ремінцем мусиш віддати. Пр. Не позичай — злий обичай: як віддаєш, то ще й лає. Пр. Він для тебе маленьку нитку, а з тебе цілу свитку. Пр.
• Не жалей алтына — отдашь полтину
– не жалій ухналя, бо підкову загубиш. Пр. Лінивий двічі робить, скупий двічі платить. Пр.
• Отдавать, отдать в жертву кому
(разг.) – віддавати, віддати як (за) жертву кому; віддавати, віддати ((по)пускати, (по)пустити) на поталу кому. [Чіпко, Чіпко! чи я ждала такого від тебе, чи сподівалася? Попустив рідну матір на поталу волоцюзі. Мирний.]
• Отдавать, отдать визит кому
– віддавати, віддати (взаємний) візит кому; (застар., тільки докон.) відвізитувати кого.
• Отдавать, отдать внаймы (внаём) кому что
– наймати, найняти кому що.
• Отдавать, отдать в учение (на выучку)
– віддавати, віддати в науку.
• Отдавать, отдать дань кому, чему
Див. дань.
• Отдавать, отдать должное кому, чему
– віддавати, віддати належне кому, чому; оцінювати, оцінити як слід (як належить) кого, що.
• Отдавать, отдать кого-либо под суд
– віддавати, віддати кого до суду (під суд); (давн.) ставити, поставити кого на суд (перед суд).
• Отдавать, отдать на съедение кому; отдавать, отдать на поругание кому;
(книжн.) отдавать, отдать на поток и разграбление кому – віддавати, віддати на поталу кому.
• Отдавать, отдать (оказывать, оказать) предпочтение кому, чему перед кем, перед чем
Див. предпочтение.
• Отдавать, отдать поклон кому
– уклонятися, уклонитися (кланятися, поклонитися) кому; віддавати, віддати уклін (поклін) кому.
• Отдавать, отдать последний долг кому
(книжн.) – віддавати, віддати останню (по)шану кому.
• Отдавать, отдать руку (и сердце) кому
(перен.) – віддавати, віддати руку (й серце) кому.
• Отдавать, отдать руку чью кому
(перен.) – віддавати, віддати руку чию кому; віддавати, віддати кого за кого.
• Отдавать, отдать салют
– давати, дати (віддавати, віддати) салют; (застар. поет.) воздавати, воздати ясу.
• Отдавать, отдать [свою] жизнь чему
– віддавати, віддати (присвячувати, присвятити) життя [своє] чому; покладати, покласти життя [своє] на що.
• Отдавать, отдать сердце кому
– віддавати, віддати серце кому. [Вичуняла [Уляна] і серце і душу віддала своїй дитині. Мирний.]
• Отдавать, отдать справедливость кому, чему
– признавати, признати справедливість (слушність) кому, чому; визнавати, визнати справедливість за ким, за чим.
• Отдавать, отдать честь кому, чему
(воен.) – віддавати, віддати честь кому, чому.
• Отдавать, отдать якорь
– кидати, кинути (закидати, закинути) якір; ставати, стати на якір; об’якорятися, об’якоритися.
• Отдавать себе отчёт в чём
Див. отчет.
• Отдаёт чем что-либо (имеет привкус, запах чего)
– відгонить (тхне, душить) чим що; чути чим що. [Руфім: Великий жаль, що стільки крові ллється За вашу віру, добра не вийде. Вино ще грає, а вже оцтом чути. Українка.]
• Отдай назад!
(разг.) – поступися (оступися)!
• Отдай причал!
– віддай кінці!; спускай з линв!
• Отдал Богу душу кто
– віддав Богові душу хто; ступив на Божу путь хто; до свого берега (навіки) причалив хто; (поет.) не топтати вже рясту кому; (зниж.) відкинув ноги хто; дупеля з’їв хто; (жарт.) пішов до Бога вівці (овець) пасти хто.
• Отдать на посмеяние кого, что
– дати (віддати) на посміх (на глум, на глуз) кого, що. [На глум старих звичаїв не подаймо. П. Куліш.]
• Отдать на хранение что
– віддати на схов (до схованки) що.
Подвергаться
• Он подвергается насмешкам
– його беруть на сміх (на глум, на глуми); він зазнає насміху (посміху, глузувань).
• Подвергаться, подвергнуться изменениям
– змінюватися, змінитися; зазнавати, зазнати змін.
• Подвергаться, подвергнуться опасности
– наражатися на небезпеку; бути в небезпеці.
• Подвергнуться гневу чьему
– підпасти під чий гнів.
Подвергать
• Подвергать, подвергнуть анализу
– брати, узяти на аналіз; аналізувати, проаналізувати.
• Подвергать, подвергнуть взысканию кого
– накладати, накласти стягнення на кого.
• Подвергать, подвергнуть допросу
– брати, узяти на допит; допитувати, допитати.
• Подвергать, подвергнуть критике
– піддавати, піддати критиці; завдавати, завдати кари кому (на кару кого).
• Подвергать, подвергнуть обсуждению
– ставити, поставити на обговорення; піддавати, піддати обговоренню; обговорювати, обговорити.
• Подвергать, подвергнуть обыску кого
– робити, зробити трус у кого; (іноді) трусити, потрусити кого.
• Подвергать, подвергнуть опасности
– ставити, поставити під небезпеку; виставляти, виставити на небезпеку; наражати, наразити на небезпеку.
• Подвергать, подвергнуть опасности свою (чью) жизнь
– важити своїм (чиїм) життям; ставити під небезпеку своє (чиє) життя.
• Подвергать, подвергнуть посмеянию кого
– виставляти, виставити на глум (на посміх) кого; брати, узяти на сміх (на посміх, на глум) кого.
• Подвергать, подвергнуть пытке кого
– брати, узяти на тортури (на муки) кого; завдавати, завдати тортур кому; (іноді) тортурувати, потортурувати кого.
• Подвергать, подвергнуть сомнению что
– брати, узяти під сумнів що.
• Подвергать, подвергнуть суду кого
– віддавати, віддати до суду (під суд, на суд) кого; судити кого.
Поднимать
• Мы [этого дела] не поднимем
– нам [це, це діло] не під силу (не до снаги); ми [цього] не подужаємо (не підважимо); ми [з цим] не впораємося.
• Поднимай повыше!
(перен. разг.) – бери вище!
• Поднимать, поднять авторитет кого, чей
– підносити, піднести авторитет чий.
• Поднимать, поднять бокал за кого, что
– підіймати, підняти (підносити, піднести) келих(а) (бокал(а), чару) за кого, за що; пити, випити за (до) кого, за що; пити, випити за здоров’я чиє.
• Поднимать, поднять, возбудить вопрос
Див. вопрос.
• Поднимать, поднять глаза к небу
– зводити, звести (підводити, підвести) очі до неба.
• Поднимать, поднять голос в защиту кого, чего
– подавати, подати (підносити, піднести) голос на оборону (на захист) кого, чого; ставати, стати в обороні кого, чого.
• Поднимать, поднять дело
(юр.) – починати, почата (розпочинати, розпочати, порушувати, порушити) справу.
• Поднимать, поднять кого в чьих-либо глазах, в чьём-либо мнении
– підносити, піднести кого у чиїх очах, у чиїй думці.
• Поднимать, поднять меч, оружие на кого
– здіймати, зняти меч(а), зброю на кого, проти кого.
• Поднимать, поднять на ноги кого
(перен.)(те саме, що) Поднять, поставить кого на ноги. Див. нога.
• Поднимать, поднять на смех кого, что
– брати, узяти (підіймати, піднімати, підняти, здіймати, зняти) на сміх (на глум) кого, що; на глузи брати, узяти кого; брати, узяти на зуби кого; на бас брати, узяти кого. [Коли проходив котрий з богачів… ті… брали його на зуби. Коцюбинський.]
• Поднимать, поднять на щит кого
– підносити, піднести (піднімати, підіймати, підняти) на щит кого; вихваляти кого.
• Поднимать, поднять перчатку
(перен.) – піднімати (підіймати), підняти рукавичку.
• Поднимать, поднять разговор (речь)
– здіймати (знімати), зняти (починати, почати) мову (річ).
• Поднимать, поднять руку на кого
– знімати, зняти (підіймати, підняти, зводити, звести) руку на кого; замірятися, заміритися на кого.
• Поднимать, поднять целину
– орати, зорати цілину.
• Поднимать, поднять шум, шумиху, суматоху, содом
– збивати, збити (зчиняти, зчинити, здіймати, зняти) бучу; збивати, збити (зчиняти, зчинити) шарварок.
• Поднять руку на себя
– смерть (самому) собі заподіяти; руки на себе накласти (наложити, зняти).
Позор
• На позор выставить, отдать кого
(устар.) – виставити на осудовище (на позорище) кого; виставити (віддати) на посміх (на глум) кого.
• Покрыть позором кого
– ганьбою вкрити кого.
Рад
• Жизни не рад кто
(разг.)Див. жизнь.
• Рад бы [был]
– радніший [був] би.
• Рад вас видеть
Див. видеть.
• Рад [или] не рад; хоть рад, хоть не рад
(разг.) – радий [чи] не радий; рад не рад; хоч не хоч.
• Рад-радёхонек, рад-радёшенек
(разг.) – радий-радісінький.
• Рад (рады) стараться!
– рад(ий) (раді) старатися!
• Рад бы душой, да хлеб чужой
– рад би гостю, та хліба шкода. Пр. Попросили б і сісти, так нічого їсти. Пр.
• Рад дурак, что пирог велик
– обіцянка-цяцянка, а дурневі радість. Пр. Той сказав на глум, а той узяв на ум. Пр. Ворона літає, а дурень голову задирає. Пр. Дурний і хату спалить, так вогню рад. Пр.
• Рад нищий и тому, что сшили новую суму
– голодному і вівсяник добрий. Пр. Голодне буде їсти й холодне. Пр. Добрий хліб, коли нема калача. Пр. Хто гарячого не бачив, той і холодному рад. Пр.
• Хоть не рад, да готов
– не рада коза торгу, а курка весіллю, та мусять. Пр. Не радий хрін тертушці, а проте на кожній танцює. Пр.
• Чем богаты, тем и рады
Див. богатый.
Смех
• Валяться (кататься) со смеху (от смеха)
(разг.) – качатися (заходитися, лягати, розлягатися) зо сміху.
• [И] смех и горе (грех)
– (і) сміх і горе (гріх); (і) сміх і біда.
• Как (будто, словно, точно) на смех
– як (мов, наче…) на сміх (на посміх, на глум).
• Не до смеху кому
– не до сміху (смішків) кому.
• Поднимать, поднять на смех кого
– на глум (на глузи, на сміх) брати, узяти (підіймати, підняти, здіймати, зняти) кого; сміх собі з кого робити, зробити; глузувати, поглузувати з кого.
• Смех да и только
– сміх та й годі.
• Умирать, умереть (помирать, помереть) со смеху
(разг.) – умирати, умерти (помирати, померти) зо сміху.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Глум, -му
1)
насмешка;
2)
издевательство, посмеяние, глумление.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бра́ти, беру́, -ре́ш, гл.
1) Брать, принимать.
Бере коня за поводи. Мет. 31. Ой не хочу, дівко, я од тебе плати брати. Мет. 101. Бере як не своїми рука́ми. О лѣнивомъ, вяломъ работникѣ или неловкомъ. Фр. Пр. 118.
2) Брать, набирать.
Вийшла мати води брати. Мет. 72. Бере як віл на роги. Набираетъ на себя непосильно много работы, обязанностей. Фр. Пр. 118.
3) Собирать.
Дівчата брали гриби в лісі.
4) Рвать, дергать.
Ой там за яром брала дівка льон, та забула пов’язати. Нп. Вмер він уже тоді, як плосконі брали. Грин. І. 33. Бра́ти зу́би. Рвать зубы. Вх. Лем. 394.
5) Получать (вознагражденіе, плату).
Нанявся до пана, бере по п’ять рублів на місяць. Харьк.
6)
— (дівчину). Жениться. Не веліла мати вдовиної дочки брати. Мет. 81.
7) Заимствовать, занимать, брать въ долгъ.
Планиди ці.... беруть свій світ від сонця. Дещо. Бере гроші на відробіток. Бере́ на зеле́ний ове́с. Беретъ въ долгъ въ счетъ сомнительныхъ будущихъ благъ. Фр. Пр. 118.
8) Объ инструментѣ, орудіи: хорошо дѣйствовать, брать.
Коса тільки шелесть! шелесть! під самий корінець бере. О. 1861. IV. 34. Мушкетом бере, аж серце в’яне, а лях од страху вмірає. АД. II. 40. Його ніяка ні куля, ні шабля не бере. Грин. I. 184.
9)
— баса́. Пѣть басомъ.
10)
— влі́во, ліво́руч. Поворачивать влѣво, держать лѣвѣе.
11)
— город. Брать городъ (на войнѣ). Тоді ж ото і Очаків брали. Шевч.
12)
— дити́ну. Принимать (объ акушеркѣ). Баба Оксана у мене усіх дітей брала. Черниг. Оце баба, що брала мого Йвана. Лебед. у.
13)
— зави́чку. См. Завичка.
14)
— контра́кт. Заключать условіе, контрактъ. Ніхто з Богом контракту не брав. Ном. № 36.
15)
— ланцюга́ми. Заковывать. Ланцюгами за поперек втроє буду тебе брати. АД. І. 212.
16)
— за ліб, лоб. Брать за чубъ, за вихоръ. Грин. III. 565. Сіх дуків-срібляників за ліб, наче волів, із за стола вивождайте. ЗОЮР. І. 209.
17)
— мі́рку. Снимать мѣрку.
18)
— на му́ки. Пытать. Як його взяли, на муки брали. Чуб. ІІІ. 349.
19)
— на се́бе. Надѣвать. АД. І. 7. Що неділі бере білу сорочку.
20)
— на спи́ток. Испытывать.
21)
— на спо́відь. Исповѣдывать.
22)
— на ум. Понимать, замѣчать. Нам скаже на глум, а ми беремо на ум. ЗОЮР. І. 13.
23)
— о́чі. Привлекать, притягивать, останавливать вниманіе. Та й сорочка ж: аж на себе очі бере. Кобел. у. Його хата сяла тілько рушниками.... та хорошою, як божий рай, дочкою, що всім брала очі красотою. К. МБ. X. 3.
24)
— під гла́ву. Угождать, подчиняться. За віщо ж її нам під главу брать? Вона ж таки менша, а мій чоловік старший. Новомоск. у.
25)
— під но́ги кого. Первоначально: топтать, переносно: одолѣвать. Бери вороги під ноги. Фр. Пр. 118.
26)
— розлу́ку. Разлучаться, разставаться. Треба бра́ти з миленьким розлуку. Грин. ІІІ. 302.
27)
— шлюб. Вѣнчаться. В неділю уже іде до церкви брати шлюб. Грин. ІІІ. 515. Шлюб брала, шлюб шлюбувала перед попом і перед дяком з Юрком козаком. Нп.
28)
Бере́ кого́ що. а) Ему хочется чего. Щоб його не брала ні їжа, ні робота, ні до инчої охота. Грин. II. 323. Пусти на улицю, бо й плач бере. Мил. 87. б) Дріжаки́ беру́ть. Дрожитъ кто. А мене тільки дріжаки беруть, наче у лихоманці. О. 1862. X. 12. Жаль бере́. Становится жаль. Сум, журба́ бере́. Становится грустно. Уроки.... колючками брали. Отъ сглаза сдѣлались колики. Мнж. 152. Прич. Бра́ний и бра́тий. Де вона брана? В неньки в коморі. АД. І. 7. У їх невістка молода, торік брата. Г. Барв. 51.
Глу́м, -му, м. Насмѣшка, издѣвка, посмѣяніе. Старе скаже на глум, а ти бери на ум. Ном. № 6013. На глум пода́ти. Отдать на посмѣяніе. На глум старих звичаїв не подаймо. К. ПС. 23.
Консисте́нт, -та, м. Употребляется болѣе во мн. ч. Консисте́нти. Польскія войска, стоявшія постоемъ въ Украинѣ. Безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями. К. ЧР. 9.
Лати́нник, -ка, м.
1) Латынистъ.
2) Католикъ.
Святих церков і кладовищ отецьких латинникам на глум не подамо. К. ПС. 99.
Подава́ти, -даю́, є́ш, сов. в. пода́ти, -да́м, -даси́, гл.
1) Подавать, подать.
Як Бог дасть, то і в вікно подасть. Ном. № 13. Будеш, будеш ти лежати, питонки прохати, та нікому тобі буде і кухля подати. Мет. 86. Подай, мила, свою білу ручку. Мет. 261.
2) Давать, дать.
Він мені подав за себе викуп. К. Іов. 73. Йому подам на суд увесь мій побит. К. Іов. 27. Він подавав кожному в руку. Рудч. Ск. І. 67. Подавав серпи їм золотії. АД. І. 81. Подати милостиню. Кв. На церкву подав. Г. Барв. 208. — до рук. Вручать, вручить. — зві́стку. Извѣщать, извѣстить. Левиц. І. 57. Мил. 217. — рушники́. Обычай сватовства: принимая предложеніе, перевязать сватовъ особо для того приготовленными полотенцами. От послався до неї, — вона й рушники подавала. Рудч. Ск. II. 49.
3) Отдавать, отдать въ выраженіяхъ: —
на глум, на пота́лу — см. глум, потала.
4) Передавать, передать, посылать, послать — письмо, деньги или подарокъ.
Вибачайте, що так довго листу не подавала. О. 1862. IX. 111. Коли я умру, то й поховайте і до моєї миленької листи подайте. О. 1861. IV. 96. Ми одписували своєму салдатові та й подали йому два карбованці. Я б гостинчик (татові) подавала, та ніким подать. Мил. 182. Пода́ти мо́ву. Передать (слова). Подали тую мову один по одному, один по одному. ЗОЮР. І. 6.
5)
го́лос. Отзываться, отозваться, заговорить. Чи ви поніміли? Подайте хоч голос.
6) Казаться, показаться.
На лиці наче б то чорний подає. Зміев. у.
7)
Подало́ му. О больномъ: ему лучше. Угор.
Ростовкти́, -чу́, -че́ш, гл.
1) =
Ростовкмачити 1. Так паняті носа і ростовк. Мир. ХРВ. Ростовкла таку добру макітру.
2) =
Ростовкмачити 2. Чи ви мене справді морочите, чи на глум піднімаєте? Я нічого тут не ростовчу собі. Котл. МЧ. 480.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Великороссійскій = росийський, моско́вський. (С. З.), великору́ський, (в жарт або на глум) — каца́пський.
Глумле́ніе = глум, (С. Аф.), глумова́ння, глу́зи, глузува́ння (С. Л.), кепкува́ння (С. Л.), по́сьміх (С. З.), шки́льки, посьміхо́вище. (С. З.). Підняли його на глум, на глузи. — З посьміху люди бувають. н. пр. — Чи я на посьміхо́вище їм здав ся? Номис. С. З.
Зашпыня́ть = закепкува́ти, заглузува́ти, закпи́ти, на глу́м підня́ти.
Зубо́къ = зубо́к, зубо́чок (С. Аф.) зу́бик. — Подня́ть на зубки́ = ви́сьміяти, підня́ти на глу́м.
Зубъ = зуб, здр. зу́бик. — Зу́бы пере́дніе, рѣзцы́, Dentes anteriores s. incisores — пере́дні зу́би, сьміюнцї. — З. боковые, клыки́, D. canini — и́кли. — З. коренны́е, D. morales — кутні́ зу́би. — Сьмій ся, сьмій ся — засьмієш ся на кутнї. — З. моло́чные, D. lactei s. temporarii — моло́шні. — Зу́бы остри́ть = ла́ситись. — Ласить ся, як кіт на сало. н. пр. — Подня́ть на зу́бы = ви́сьміяти, підня́ти на глу́м. — Сжать зу́бы = зцїпити зу́би. — Точи́ть зу́бы = гостри́ти зу́би, ма́ти зу́би на ко́го. — Щёлкать зуба́ми = кла́цати зуба́ми. — Вовк як клацне зубами. Чайч.
Издѣва́тельство = глум (С. Л.), глумова́ння, глуз, глу́зди, глузова́ння (С. Л.), кепкува́ння, по́глумка, по́сьміх (С. З.), нару́га. — Хіба я тобі на глум здав ся? — З посьміху люди бувають. н. пр — Нї, не хочу більш терпіти на землї неправди злої. Хай же смерть мене сховає від наруги навісної. Сам. — Тільки кололи його гіркими глуздами та посьміхами. О. Мир.
Издѣва́ться = глумова́ти (С. Аф. З. Л), глуми́ти ся (С. Л. З.), глузува́ти (С. Аф. З. Л), на глум, на глу́зи підійма́ти, кепкува́ти (С. З. Л.). кпи́ти ся (С. З. Л ), шки́лити (С. Л.), шкилюва́ти, знущати ся (С. Аф. З.), збиткува́ти ся. — Голови на шаблї здіймали, довго глумували. н. д. — Бо там з мене будуть глумувати. н. п. — За що глузуєте, сказав наш неборак, за що знущаєтесь ви надо мною так? Гул. Ар. — Я кляв себе, а з себе глузував, я сам себе соромив ся. Сам. — Багатого чубатого дївчина шанує, надо мною сиротою сьмієть ся, кепкує. К. Ш. — Не збиткуй ся чужа мати надо мною, завяжи мінї очі, пускай за водою. н. п.
Иро́нія = іро́нїя, жельце́; глум, по́глумка.
Кара́кушки, кара́кушкомъ = ра́чки. — А вже Охрім, на глум усїм, пъяненький лїзе рачки. Гул. Ар.
Назо́ла = д. Деку́да, доса́да.Въ назо́лу = на злість, на по́сьміх, на глу́м.
На́смѣхъ = на сьмі́х, на глу́м, на шке́лики. — Він сказав на глум, а ти бери на ум. н. пр.
Насмѣ́шка = по́сьміх (С. З.), глуз, глузува́ння (С. Л.), глум (С. Аф. З.), глумува́ння, по́глум, по́глумка, кепкува́ння, при́кладка (С. З.). — Хіба я тобі на посьміх здав ся? — Як почнуть було йому прикладки прикладати. С. З. (Д. ще під с. Издѣва́тельство).
Осмѣя́ніе = сьміх, по́сьміх, пере́сьміх, глум, осьмі́ювання, висьмі́ювання. — Достав ся на посьміх людям.
Поднима́ть, подня́ть, ся = піднїма́ти, підійма́ти, підня́ти, ся, важницею — підва́жувати, підва́жити; підво́дити, зво́дити, підвести́, звести́, ся; здійма́ти, ся, знїма́ти, зня́ти, ся, про сьвітило ще — підбива́ти ся, підби́ти ся (С. Л.), підійти́, про рослину — підганя́ти ся, підігна́ти ся, ви́гнатись. — Таке важке, що не піднїмеш. — Підняв на улицї. — Тїсто в дїжі піднялось. — Підняли його на улицї пъя́ного. — Ой галочки-чубарочки, піднїміть ся в гору! Ой раді б ми підняти ся, та крилець не маєм. н. д, — Підвів ся ся він трохи з ліжка. — Звів ся та й пішов. — А Богдан лежить ще там на лаві, не зведе й голівоньки з похмі́лля. Ст. С. — Шабля не візьме, рука не зведеть ся. К. Ш. — Ой поїхав козаченько з Лубень до Прилуки, ой плакала дївчинонька, здіймаючи руки. н. п. — Крилечками стрепенули, знялись в парі й полинули. н. п. — Сонце вже підбилось височенько. С. Л. — Совце вже геть підійшло. Кр. — Подня́ть зна́мя = зви́ти корогву́. н. д. — Поднимать возста́ніе = бунт зрива́ти. н. д. — Поднима́ть ссо́ру, шумъ = збива́ти бу́чу, колотне́чу. — За онучу, та збили бучу. н. пр. — Поднима́ть носъ = ки́рпу гну́ти, чва́нитись. — Стара не страшна, так молода кирпу гне. Кот. — П. на́ смѣхъ = на глу́м бра́ти, взя́ти, глузува́ти, осьмія́ти. — Спостерігши, що її взяли на глум, майнула з хати. Кн. — Поднима́ть крестъ = зво́дити хрест. — Почали хрести зводити на баню. Кн. — Подня́лся вѣ́теръ = схопи́в ся ві́тер. — Схопила ся шуря-буря і стіжечок ізвернула. н. п. — Подня́ть на себя́ ру́ки = само́му собі́ смертъ, заподїяти, ру́ки на се́бе наложи́ти. — Подня́ть за́йца, медвѣ́дя = ви́гнати за́йця, ведме́дя. — Подня́ть вопро́съ = зня́ти річ, пита́ння. — П. паруса́ = розпусти́ти паруси́, вітри́ла, напаруси́ти. — П. крикъ = счини́ти крик, ґвалт. — П. хвостъ, пла́тье = заде́рти, задра́ти, позадира́ти. — Поднять ору́жіе = взя́тись за збро́ю, повста́ти. — Подня́ться войно́ю = повста́ти. — Подня́ть больно́го на́ ноги = відходи́ти, відха́яти, одвола́ти. — Поднима́ться на что́ ли́бо = пъясти́ ся.
Посрамле́ніе = 1. осоро́млення. 2. со́ром, соромо́та, страмо́вище, глум (С. Л.), ганьба́, нага́на (С. Л.). — Танцювати не робота, а не вмієш — соромота. н. пр. — Ледащиця з мене кпить ся — мінї соромота. н. пр. — Вскочив в таке страмовище, що сором і між люди. Кн.
Смѣхъ = сьміх, по́сьміх, сьміхо́та, сьмі́шки, сьміхо́вище, сильний — ре́гіт, регота́ння, тихенький — хихи́кання, хихоти́, хихи́чки, кількох — сьміхо́тня́, реготня́. — Сьмішки з чужої лемішки, наколоти та й реготи. н. пр. — Куди він не поткнеть ся, усяк од реготу береть ся за живіт. Б. Г. — По вече́рі ж все замерло, тихо, глухо стало: реготання, сьпівів, крику, мов і не бувало. Мак. — Сьміхо́та тай годї. Лев. — Безъ смѣ́ху = без жа́ртів, спра́вдї. — Поднима́ть на смѣхъ = на глум піднїма́ти, глумува́ти.
Четвере́ньки, у виразі: „на четвере́нькахъ“ = ра́чки (С. З.), о́карач (Эв.), на чва́рках, ла́зить = ра́чки ла́зити, рачкува́ти. — Коловсь сердешний об тернину, було таке, що й рачки лїз. Кот. — Робити — хоч києм бити, а їсти — хоч рачки лїзти. н. пр. — Та вже хоч рачки лїз, а свого допяв. Кн. — А вже Охрім на глум усїм пъяненький лїзе рачки. Гул. Ар. — А за нею дитина рачкує. п. п.
Шёпотъ = ше́піт, шепт, шо́піт, шепо́та, шепотїння, шушу́кання. — За вашим шептом нашого крику не чуть. н. пр. – Вона почула його шепотїння з Пріською. Кн. — І пішло за його шушукання поміж людьми. Грінч. — Шёпотомъ = по́шепки. — Балакають собі пошепки. Кв. — Це слово „живі“ осьвітило мій мозок і я навіть пошепки проказав його собі. Пісоч. — Цить! неси, коли кажуть! пошепки, але досить завіряюче гримнув він. Лев. В. — Почув глум і пошепки і в голос. Лев. В.

Запропонуйте свій переклад