Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 30 статей
Запропонувати свій переклад для «говірка»
Шукати «говірка» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Вы́говор –
1) ви́мо́ва, ви́мівка, ви́голос, гові́рка, гу́тірка. [У не́ї до́бра францу́зька ви́мова];
2) нага́на, дога́на, докі́р (р. доко́ру), напоу́млення.
• Делать, сделать вы́говор – вимовля́ти кому́, застерега́ти, застерегти́ кого́, зроби́ти кому́сь дога́ну, напоу́млення; (упрекать) доріка́ти, дорікну́ти кому́; (описат.) вичи́тувати (ви́читати, одчи́тувати, одчита́ти) моли́тву кому́; (бранить, побранить) свари́ти, посвари́ти кого́, карта́ти, покарта́ти кого́.
Го́вор –
1) (диалект) гові́рка, мо́ва. [Гуцу́льська гові́рка. Про́ста мо́ва];
2) (шум, гул голосов) го́мін (р. -мону), го́вір (р. -вору), (громкий) га́мір (р. -мору). [Чу́вся го́мін і ре́гіт. В місте́чку зчини́вся га́мір].
Диале́кт – діяле́кт, го́вір (р. -вору), (более узко) гові́рка. [Гові́рка тако́го-то села́].
Зо́ркий, Зо́рок – (с острым зрением) зірки́й, дозі́рний, бачу́чий, видю́ч[щ]ий, (поэтич.) винозо́рий (из виднозо́рий), (быстрый) би́стрий, бистроо́кий, гострозо́рий, (пристальный) пи́льний. [Говірка́, зірка́, мото́рна (Мкр.). Дозі́рне о́ко ма́є: ті́льки гля́не, за́раз поба́чить, де що не так (Київщ.). Лиси́ця – то бачу́ча вра́жа! одра́зу поба́чить, де сиди́ш (Кан. п.). О́чі у всіх видю́щі, ву́ха – чу́йні (Коцюб.)].
• -кий глаз – зірке́, дозі́рне, го́стре, би́стре о́ко.
• -кий наблюдатель – зірки́й, пи́льний спостере́гач.
Мане́ра –
1) мане́ра.
• -ры – мане́ри, пово́дження, (грубые) ви́хватки. [Па́нське вихова́ння дава́ли у тому́ пансіо́ні: пе́рша річ «мане́ри» (пово́дження) (Кониськ.). Не люблю́ я панні́в з паничі́вськими ви́хватками (Н.-Лев.)].
• -ра держаться, вести себя – мане́ра, спо́сіб пово́дитися, звича́й, поведі́нка, пово́дження, (шутл.) поведе́нція. [Ко́жен край ма́є свій звича́й (Приказка). Було́ щось таке́ натура́льне, хло́пське в ці́лій його́ поведі́нці (Франко). Така́ ї́хня поведе́нція (Київ)].
• Приобрести -ры – здобу́ти собі́ мане́р, (ирон.) набра́тися мане́р. [Цих мане́р він набра́вся в сало́нах оде́ських купці́в (Н.-Лев.)].
• Изящные мане́ры – елега́нтні мане́ри, добі́рні мане́ри.
• Непринуждённые -ры – ві́льні мане́ри, ві́льне пово́дження.
• Скромные -ры – скро́мні мане́ри, скро́мне пово́дження;
2) мані́ра и мане́ра, спо́сіб, штиб, (вульг. диал.) мано́рія. [Особли́ва мані́ра стилісти́чна (Грінч.). Засво́юють його́ літерату́рну мане́ру (Єфр.). То таки́й спо́сіб у Москві́ (Крим.). То він жарту́є. Це в йо́го така́ вда́ча, така́ мано́рія (Н.-Лев.)].
• -ра разговаривать – спо́сіб розмо́ви (розмовля́ння). [Залиші́мо цей спо́сіб розмовля́ння (Крим.)].
• -ра говорить – спо́сіб говори́ти, гові́рка, говорі́ння. [З се́бе була́ висо́ка, огрядна́, гові́рки ско́рої, гучно́ї (М. Вовч.)].
• У всякого своя -ра – у вся́кого своя́ мане́ра, свій штиб.
• Переменить -ру – відміни́ти штиб, перейти́ на и́нший штиб.
Молва́ –
1) (общий говор, шум) га́мір (-мору), гу́тірка, (глухой) го́мін (-мону);
2) (слух) по́голос (-су), по́голо́ска, чу́тка (-ки) и чутки́ (-то́к), по́чутка, (диал.) по́устка, (разглашение) ро́зголос (-су), (слава) сла́ва (обычно дурная), по́славка, (толки, беседа) помо́вка, бала́чка, гу́тірка, гові́рка. [По́голос розійшо́вся по всій око́лиці (Біблія). Йшов по́голос між наро́дом, що… (Леонт.). Пішла́ по селу́ по́голоска, що вчи́тель нічо́го не тя́мить (Єфр.). Пішла́ чу́тка, ні́би народи́вся «анци́христ» (О. Пчілка). По всій Гуцу́льщині гуду́ть чутки́ про юнака́ (Олесь). Пішла́ по́чутка, що у пані́в цар люде́й одбере́ (Кам’янеч.). Таку́ по́устку пусти́в, ні́би-то мені́ хабара́ сусі́ди дали́ (Липовеч.). Про чо́рта ті́льки по́славка, а ніхто́ того́ чо́рта не ба́чив (М. Вовч.). По селу́ скрізь літа́ла гу́тірка, що… (Кониськ.)].
• -ва́ всё преувеличивает – чу́тка (по́голос, по́голо́ска) все прибі́льшує.
• Всеобщая -ва́ – вселю́дні чутки́, вселю́дна по́голо́ска, всесві́тній ро́зголос.
• Стоустая -ва́ – стоу́стий по́голос, стоу́ста сла́ва, тисячоу́ста чу́тка.
• Дурная -ва́ – (недо́бра) сла́ва (ум. сла́вонька), погові́р (-во́ру). [А на ме́не молоду́ю погові́р та сла́ва… із леда́чим зазна́лася, сла́воньки набра́лася (Гнід.). Не бійсь сла́ви, не бійсь погово́ру (Метл.)].
• Распространять дурную -ву́ о ком – пуска́ти сла́ву про ко́го, сла́вити кого́.
• -ва́ приписывает кому что – чутки́ накида́ють кому́ що;
3) (речь) мо́ва, розмо́ва.
Молвь –
1) см. Молва́ 1 и 2;
2) (произношение) вимо́ва, ви́голос (-су);
3) (речь, язык) мо́ва, гові́рка.
Пересу́ды – пересу́ди (-дів), погові́р (-во́ру), погово́ри, сла́ва, несла́ва, гові́рка, осу́да, судня́, судьба́. [Ста́ла сла́ва на все село́, ста́ли погово́ри – все за то́го козаче́нька, що чо́рнії бро́ви (Л. Укр.). Пішла́ вже скрізь по селу́ про йо́го гові́рка. Говори́ в о́чі, а по-за́ очі – судня́ бу́де. Це не судьба́, а щи́ра пра́вда].
• Слышно (идут) -ды о ком – гуде́ (іде́) сла́ва (погові́р) про ко́го.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Говор –
1) (шум) го́мін, -мону, го́вір, -вору;
2) (диалект) гові́рка, -ки.
Диалект – діяле́кт, -ту, гові́рка.
Наречие –
1) (о диалекте) гові́рка, -ка;
2) (граммат.) прислі́вник, -ка.

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Выговор – вимова; говірка; (наказание) – нагана; догана; докір. Делать выговор – вимовляти кому; робити кому догану; (упрекать) – дорікати, висловлювати догану. Получать выговор – діставати догану. Строгий выговор – гостра догана.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Манера
• Манера говорить – манера говорити; говірка (балачка). [Це вже у нього така говірка. Сл. Ум.]

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Гові́рка –
1) говор, диалект;
2) разговор, говорение;
3) пересуды, сплетни.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

гові́рка, -рки, -рці; -ві́рки, -рок

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Вигово́рюватися, -рююся, -єшся, сов. в. ви́говоритися, -рюся, -ришся, гл.
1) Наговариваться, наговориться, все высказать, все сказать. Нехай уже, думаю собі, Горбоносиха трохи виговориться (говірка була несказанно). Г. Барв. 429.
2) Отговариваться, отговориться, оправдываться, оправдаться. Не бійсь слави, не бійсь слави, не бійсь поговору, я за славу сама стану, ще й виговорюся. Мет. 105.
Гові́рка, -ки, ж.
1) Выговоръ, діалектъ, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Черниг. Пані наша.... з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. II. 31.
2) Разговоръ, говореніе. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. 328. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря. Мир. ХРВ. 115.
3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Полт. Ум. Гові́ронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька. Чуб. V. 123.
Гові́ронька, -ки, ж. Ум. отъ гові́рка.
Зірки́й, -а́, -е́. Зоркій. Говірка, зірка, моторна. Мкр. H. 12. Оченята продирать дитині, щоб було зірке. Мил. 27.
Чуйни́й, -а́, -е́.
1) Чуткій. К. МБ. XI. 155. Чуйними ушками в садочку надслухає. Гол. IV. 357. Татарина чуйним він чує ухом. К. ПС. 116. Велико чуйна до краси і сили рідного.... слова. К. ХП. 16.
2) Бдительный. Будь чуйний. Одкриттє св. Іоанна Богосл. III. 2.
3) Сознательный, въ сознаніи. Меланія зовсім чуйна була: хоч очі од спання помаліли, та дивилися.... жваво. МВ. II. 202. Ум. Чуйне́нький. Старесенька, малесенька, ледві од землі видно, а ще чуйненька, говірка. МВ. І.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Акце́нтъ = 1. на́голос. — В сїм слові треба наголос на першому складї. 2. ви́мова, промо́вка, гові́рка. – По Остерщицї скрізь чутно литвацьку промовку. С. Л. — Якась кумедна в його говірка.
Бесѣ́да = 1. розмо́ва, бала́чка, говірка. – З дурним розмова, як з вітром полова. н. пр. — Багато балачки, та дїла мало. н. пр. – Без горілки немає говірки. н. пр. 2. бесїда, промо́ва, річ. – Промова в день роковин Т. Шевченка у Львові. 3. бе́седа. С. Аф. Ш. — Були у Грицька у бе́седї, чимало людий було і випили добре.
Вы́говоръ = 1. ви́мова (С. З.), ви́мівка (Ман.), гові́рка, гу́тірка. — У нього якась чудна вимова. — Гарькава гутірка. Ман. 2. ви́мова, докі́р.
Гово́ръ = 1. мо́ва, річ; гові́рка, ви́мова, промо́вка. (Д. під сл. Акце́нтъ). 2. го́мін. — Гомін, гомін по діброві. н. п. 3. чу́тка, погові́р, поголо́ска, помо́вка. — Полюбила Петруся, поговору бою ся. н. п. — Про вовка помовка, а вовк у хату. н. пр.
Ди́кція = ви́мова, гові́рка.
Мане́ръ = 1. манїр, взір (С. Л.) спо́сіб, по́бит, роб (С. Л.), кшталт, шталт, штиб, штиль (С. З.). — На иньший манїр повернув. — На взір того, як у Нїмцїв робить ся. — Узявши злодійським способом тоє жиго. К. Ст. — Той Ляшок збудував собі палац на кшталт замку. С. Л. — Почали значні козаки жити на лядський кшталт. К. Ч. Р. — Всї ми на один шталт шиті. К. Ш. – На панський штиб паску спекла. Ніс. — Яким би то побитом роздобути грошей? С. Л. — Таки́мъ мане́ромъ = таки́м по́битом, ро́бом. Чайч. 2. зви́чай, поведе́нция. — Вже така їх московська поведенция. — Мане́ра говори́ть = гові́рка. — Це вже у його така говірка.
Молва́ = помо́вка (С. Л.), поголо́с, поголо́ска (С. Л.), сла́ва, погові́р (С. З.), погові́рка; чу́тка, бала́чка (Эв.), гові́рка, почу́тка. – Дурна́я молва́ = погові́р, сла́ва, помо́вка. — Про вовка помовка, а Москаль кобилу вкрав. н. пр. — Десь великий дзвін виливають, що пустили таку поголоску. н. пр. — І повернув ся Ісус в Галилею і розійшов ся поголос про його по всій околицї. К. Св. П. — Над моєю хатиною темна хмара стала, а на мене молодую поговір та слава. н. п. — Полюбила Петруся, поговору бою ся. н. п. — Ой не піде дрібен дощик без тучі без грому, ой не піде дївка заміж та без поговору. н. п. — Від людського поговору не запнеш ся пеленою. н. пр. — Та вже тая слава по всїм сьвітї стала, що дївчина козаченька серденьком назвала. н. п. — Давно вже про се говірка йде та й досї щось не має. — Була слава, були поговори та на тую дївчиноньку, що чорниї брови. н. п.
Нарѣ́чіе = 1. нарі́ччя (С. Жел.), ви́мова (С. З.), гові́рка. — По Остерщинї скрізь чутна литвацьку говірку. С. Л. 2. приглаго́лля (Oc.), прислі́вник (Гр. От. См. Ст.).
Произноше́ніе = промо́ва, промо́вка (С. Л.), ви́мо́ва (С. Л.), ви́мівка (Ман.), гові́рка (С. Л.), ви́тинка, гу́тїрка (Ман.). — Яка у його чудна промовка! С. Л. — Гарькава гутірка. Ман.
Разговоръ = мо́ва, розмо́ва (С. З. Л.), бе́седа, бесїда, балака́ння, бала́чка (С. Л.), балакня́, гові́рка, багатьох — говірня́ го́мін. С. Л. — Ой пішов милий за діброву, заніс свою тиху мову. н. п. — По сій мові, будьмо здорові! н. пр. — І ще тая дівчинонька води не набрала, та вже з милим козаченьком на розмову стала. н. п. — Сидимо ми та вино кружаєм, ведемо про всячину розмову. Ст. С. — Нам не треба балакання, а треба діла. Лев. — Ті балачки, що я чула, про мене були. Кн. — Була й за вас балачка. С. Л. — Давно вже між людьми балачка йде, що там закопані гроші. н. о. — Як будуть питать про що балачка була, то скажи... н. к. — Це буде на два годи балакня. п. о. — Д. ще під сл. Бесѣ́да 1. — Разгово́ромъ занима́ть = д. Разгова́ривать 2. — Въ разговоръ вступи́ть = на розмо́ву ста́ти. (Пр. д. вище)