Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед українських слів без цитат
Запропонувати свій переклад для «город»
Шукати «город» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Беспоко́йный –
1) турбо́тний. [Турбо́тне чека́ння];
2) нев[с]покі́йний, баламу́тний, неспокі́йник. [Ви чолові́к невпокі́йний, – нам вас не тре́ба]; (беспокоящий) – невгамо́нний, клопотли́вий, клопітни́й, невстрі́йливий. [Невстрі́йливі ді́ти в Олехві́ра: вско́чили в горо́д, потопта́ли огу́дину].
• -но – нев[с]покі́йно, турбо́тно, триво́жно, стурбо́вано, кло́пітно. [Тро́хи кло́пітно на душі́].
Бурли́ть – вирува́ти, нуртува́ти, бурха́ти, бурува́ти, клекота́ти, клекоті́ти. [Виру́є го́род життя́м. Вода́ буру́є. Мо́ре клеко́че, клекоти́ть].
Вы́лаз – ви́лазка, прола́зка, лазі́я, лазі́вка. [Мабу́ть, десь ви́лазка є, бо сви́ні в горо́д пролі́зли].
Го́род – мі́сто, го́род, ум. мі́стонько, місте́чко, городе́ць, городо́к (р. -дка́), городо́чок.
• В го́роде – у [на] мі́сті, у го́роді.
• В го́род – до мі́ста, на мі́сто, до го́рода, у го́род.
• Центр го́рода – середмі́стя.
• Ни к селу, ни к го́роду – ні сі́ло, ні впа́ло, ні до ладу́, ні до при́кладу; як Пили́п з конопе́ль, не до ре́чи.
Городи́ще –
1) вели́кий го́род, вели́ке мі́сто;
2) (место, где был город) городи́ще.
Гуля́й – (пересувна́) ве́жа для обло́ги, гуля́й-го́род (стар.).
Долженствова́ть, быть до́лжным – му́си[і]ти, ма́ти, ма́тися.
• До́лжен, должна́ (с оттенком принуждения) – му́сить, (до́лжный бы) – пови́нен, пови́нна, ма́є, ма́ється. [Хоч не хо́чу, так му́шу (Грінч.). Ми не пови́нні заги́нуть обо́є (Л. Укр.). Краса́ з добро́м єдна́тися пови́нна. Сагайда́чний ви́значив, хто що ма́є роби́ти (Загір.). Зві́дки це вихо́дить, що ми ма́ємо бу́ти ї́хніми раба́ми? (Крим.). Чи зійшло́ со́нце? – Ма́ло зійти́ вже. Вза́втра я ма́ю(сь) ї́хати на село́. Ма́лася чужа́ бу́ти, тепе́р моя́ бу́деш. Ма́лося (должны́ (бы) были) йти в го́род, та дощ не пусти́в].
• До́лжно – слід, тре́ба, (полагается) нале́жить, (подобает) годи́ться. [Не слід (не годи́ться) тобі́ ла́ятись].
• Должно́ быть – ма́бу́ть, му́сить бу́ти, пови́нно, пе́вне[о], десь, віда́й, либо́нь; срв. Вероя́тно. [Обіця́вся верну́тися, та ма́буть і зги́нув (Шевч.). Іде́ шляхо́м молоди́ця, му́сить бу́ти з про́щі (Шевч.). Пе́вне ти, ді́вчино, и́ншого коха́єш. Десь, зима́ та не скі́нчиться – наріка́ють ді́ти (Л. Укр.). Під лі́сом, пови́нно, є вода́. Віда́й, було́ їм до́бре (Л. Укр.). Либо́нь то лу́снула дурна́ в старо́ї скри́пки там струна́ (Крим.)].
• Не должно́ (бы) быть – не пови́нно бу́ти.
• Как до́лжно – як слід, як му́сить бу́ти. [Похова́ли грома́дою, як слід по зако́ну (Шевч.)].
• Поступать, как должно́ честному человеку – чини́ти так, як му́сить (як пови́нна) че́сна люди́на; як годи́ться; як ли́чить (лицю́є) че́сній люди́ні.
• Как быть до́лжно – як ма́є бу́ти, як випада́є.
Доставля́ть, доста́вить –
1) приво́зити, приве́зти́, дово́зити, дове́зти́, приставля́ти, приста́вити, пристанови́ти; спрова́джувати (прова́дити), спрова́дити (гал.). [Законтрактува́вся дово́зити будіве́льне де́рево до військо́во́го депо́ (Франко). Вони́ дро́ва продаю́ть де́шево, та не приставля́ють. Ми вас у го́род пристано́вимо поці́нно. Аж з Ре́йну і з Уго́рщини бочка́ми прова́дили ре́йнське і вся́кі на́литки (Стор.)];
2) (поставлять) постача́ти, поста́чити, достача́ти, доста́чити, вистача́ти, ви́стачити, достарча́ти, доста́рчити; (угощение) поставля́тися, поста́витися.
• -ть вдоволь – настача́ти, -ся, наста́чити, -ся. [Галичина́ постача́ла культу́рних робітникі́в на всю Украї́ну (Н.-Лев.). На всіх і стра́ви не наста́чиш. За се їм харч злиде́нну вистача́ють (Куліш). Хоч заста́вся, а поста́вся! (Ном.). Пря́дива на верівки́ не наста́чилися];
3) (причинить) завдава́ти, завда́ти, спричиня́ти, спричини́ти чого́ кому́. [Вели́кого кло́поту завда́в мені́ син. Слаба́ дити́на бага́то ноче́й безсо́нних їй спричи́нила (М. Левиц.)].
• Доста́вить неприятность, огорчение – завда́ти при́крости, завда́ти жалю́.
• Доставля́ть утешение, радость кому – ті́шити, поті́шити кого́, завда́ти вті́хи кому́. [Поті́шила ти мене́, до́нечко, ону́ком].
Доста́точный –
1) (зажиточный) замо́жний, заможне́нький, зажи́тий, доста́тній. [Він зажи́тий чолові́к, на все доста́тній, у йо́го всього́ дово́лі єсть];
2) имеющийся в доста́точном количестве – доста́тній, дові́льний. [Доста́тня о́діж (Шевч.). Тепе́р на селі́ кра́ще жи́ти: і хліб дові́льний, і до хлі́ба є що ї́сти. До́бре, що вода́ дові́льна, дак бу́ду полоска́тися всю ніч].
• Имеется в доста́точном количестве что – дові́льно на що. [Тут таки́ й на зе́млю довільні́ш. Землі́ у нас доста́тньо];
3) (удовлетворительный) доста́тній.
• Доста́точное основание – доста́тня причи́на (доста́тнє обґрунтува́ння).
• Быть -ным, безл. – става́ти, ста́ти, вистава́ти, ви́стати, виста(р)ча́ти, ви́ста(р)чити, хапа́ти, хопи́ти. [Як ви́стало на ю́шку, то ви́стане й на петру́шку (Ном.). Тіє́ї ї́жі не вистача́ло на двох (Грінч.). За́полочи мені́ не хопи́ло].
• Дать в -ном количестве – ви́ста(р)чити, поста́чити, наста́чити. [Ця крини́ця ви́стачить води́ на ці́лий го́род. Хіба́-ж на таку́ сім’ю́ мо́же одна́ люди́на наста́чити?]. Срв. Достава́ть и Доставля́ть.
Дыми́ться –
1) (испускать дым) дими́тися, димува́ти, димі́ти (воно́ дими́ть), ди́мом ійти́ [Скрізь дими́лися руї́ни. Мушке́т диму́є. Дале́ко щось димі́ло. Го́род пала́в, ішо́в ди́мом (Васильч.)], кури́тися, курі́ти (воно́ курі́є и воно́ ку́рить). [Пожа́рище ще кури́лося. З ко́мина кури́ть. З труби́ курі́ло].
• Дымя́щийся – диму́(ю)чий, димлю́чий, димли́вий. [Гора́ диму́юча (Св. П.)];
2) (испускать пар) парува́ти, димува́ти, курі́ти [Гаря́чий борщ пару́є. Диви́сь, як гній пару́є. Твій меч іще́ диму́є кро́в’ю (Куліш). На твої́й ша́блі ще кури́ть брате́рня кров]; (о запахе: благоухать) кури́тися. [Степ кури́всь усіма́ па́хощами свої́х квіто́к (Гр. Григор.)].
Жить, жива́ть –
1) жи́ти, (уменьш. жи́тоньки), (быть в живых) животі́ти, (описательно) топта́ти ряст. [Пое́т живе́ в серця́х свого́ наро́ду (Самійл.). Жи́тоньки тре́ба. Або ви ска́жете мені́ всю пра́вду, або вже вам не животі́ть на сві́ті (Крим.). Так мої́й Мару́сі не животі́ти? скри́кнув Наум (Квітка). Не до́вго з того́ ча́су стара́ ряст топта́ла – за ти́ждень і переста́вилася].
• Жил бы вечно кто – жив-би ві́ки́ ві́чні, ві́ку не було́-б кому́. Приказал долго жить – упоко́ївсь, зійшо́в з цього́ сві́ту, каза́в до́вго жи́ти, (реже) переста́вився;
2) Жить где, как – жи́ти, пожива́ти, (пребывать) пробува́ти, прожива́ти, (иметь жилище) ме́шкати, сиді́ти, домува́ти. [Жи́тимеш у ті́тки. Та бу́ду без отця́ й без ма́тері пожива́ти. Не на те ті́льки му́симо працюва́ти, щоб лю́ди по лю́дському пробува́ли, ї́ли, вдяга́лися і т. и. (Грінч.). Тимо́ха пробува́в собі́ молодико́м (Грінч.). Прожива́й, моя́ я́сочко, весе́лою (М. Вовч.). Як ї́хатиме вона́ додо́му, то під’ї́де до на́шої ха́ти,— я їй сказа́ла, де ми, сидимо́. Петро́ сиди́ть над рі́чкою коло ку́зень, та кі́ньми туди́ не заї́дете. Він не був їм ані сват, ані брат, лише́нь сиді́в з ни́ми через горо́д (Стеф.). Дак воно́ й Козли́ха там ме́шка? Матро́на ри́мська у турмі́ дому́є! (Л. Укр.)].
• Жить весь век – вікува́ти. [Чи у не́бі, чи у пе́клі ска́жуть вікува́ти? (Рудан.)].
• Ж. лето, зиму – лі́тувати, зимува́ти [Лі́туватимем на ху́торі, зимува́тимем у Київі].
• Ж. богато, широко, припеваючи – розкошува́ти, жи́ти в розко́шах, у доста́тках.
• Ж. привольно, на просторе – буя́ти. [Моло́діж ки́дала на все лі́то рі́дні курені́ і серед степово́го про́стору у ди́кій во́лі буя́ла (Куліш). Ри́ба в мо́рі і в рі́ках буя́ла].
• Ж. в своё удовольствие (пользоваться жизнью) – зажива́ти життя́, сві́ту.
• Ж. по барски – панува́ти.
• Стараться жить на барский лад – пома́затися па́ном, гну́ти на па́нство.
• Ж. бедно, с бедой – бідува́ти, жи́ти ли́ха прикупи́вши, горюва́ти.
• Ж. в тяжёлых условиях – тя́жко бідува́ти, поневіря́тися.
• Ж. в бедности – жи́ти при зли́днях, убо́го, при вбо́зтві.
• Ж. миролюбиво (ладить) – ладна́ти, згоджа́тися. [Ні́мець з францу́зом у Швайца́рії ладна́є, а лях з москале́м гризе́ться. Невістки́ якось між собо́ю до́бре́нько згоджа́ються].
• Ж. смежно, в соседстве – сусі́дити, сусідува́ти, сиді́ти по́руч кого́. [Герма́нці сусі́дили з слов’я́нами].
• Ж. на счёт чужого века – зажива́ти чужи́й вік.
• Ж. уединённо – самоті́ти, жи́ти само́тою, відлю́дно.
• Ж. хорошо с кем – (гал.) трива́ти до́бре з ким.
• Ж. в семье жены – у при́ймах бу́ти, жи́ти.
• Ж. воинской ратной жизнью – воя́чити, (архаич.) вої́нствувати.
• Ж. чем – жи́ти з чого́, за чим. [З літерату́ри жи́ти не мо́жна було́, жило́ся з слу́жби (Єфр.). Живемо́ за само́ю карто́плею, а хлі́ба вже давно́ не ба́чили].
• Ж. трудами рук своих – жи́ти з пра́ці рук свої́х, жи́ти з пу́чок.
• Живмя жить где – невила́зно десь сиді́ти, ду́же вча́щати куди́, (шутл.) лягти́ і вста́ти десь, ложки́ ми́ти десь. [Вона́ в їх і лягла́ і вста́ла, а додо́му не ду́же й наві́дується. Він у не́ї й ложки́ ми́є].
• На свете всяко живё́т – на сві́ті вся́кого бува́є.
• Здорово живё́шь – з до́брого ди́ва, ні з то́го ні з сьо́го, ні сі́ло ні па́ло, га́рма-да́рма. [Причепи́вся га́рма-да́рма].
• Живу́щий – той хто живе́ десь, той що живе́ десь, (поселившийся) осе́лений, осі́лий десь. (См. Жи́тельствующий).
• Живу́щий дальше – да́льший. [Нава́жилися попита́ти землі́ в да́льших пані́в (Грінч.)].
• -щий на земле – назе́мний. [Назе́мні істо́ти не мо́жуть жи́ти в воді́].
Забрива́ть, забри́ть – голи́ти, заголи́ти кого́; чу́ба (чуби́) поголи́ти кому́. [Наза́втра в го́род одвезли́ та й заголи́ли в москалі́ (Шевч.). Брати́ на па́нщину ходи́ли, поки чуби́ їм поголи́ли (Шевч.)].
• -ри́ли лоб нашим парням – пого́лено чуби́ на́шим хло́пцям; на́ші хло́пці поки́дали чуби́.
За́нятый –
1) (о человеке) заклопо́таний, (отвлекшийся) заба́влений, (сущ.) працівни́к. [Він жив, заклопо́таний вла́сною ду́мкою (Коцюб.) Влади́ка, заба́влений розмо́вою з кня́зем-воєво́дою, не вверну́в ува́ги на його́ ущи́пливість (Ор. Левиц.)].
• Этой работой -то пять человек – на цій робо́ті стоя́ть п’я́теро лю́ду.
• Люди -тые на военном производстве – працівники́ в військо́вому виробни́цтві (що стоя́ть на військо́вому виробни́цтві).
• -тые сельским хозяйством – працівники́ в сільсько́му господа́рстві (що стоя́ть на сі́льському господа́рстві).
• Быть -няту работой в хозяйстве – працюва́ти в господа́рстві, по́ратися коло хазя́йства (на господа́рстві).
• Все одним -няты – всі про одно́ ду́мають; всі про одно́ клопо́чуться (дба́ють).
• -тый (о помещении и т. п.) – заме́шканий, залю́днений, засе́лений.
• Быть не -тому – (о земле, помещении) гуля́ти, вакува́ти, галюва́ти. [Чого́ в те́бе горо́д галю́є, – хіба́ нема́ чого́ посади́ти?].
• -тый чем (предмет) – запоро́жнений чим, непоро́жній, в робо́ті. [Мішо́к запоро́жнений жи́том. Ви́сип у ми́ску. – Не мо́жна: не поро́жня. А де дру́га ми́ска? – Так само в робо́ті (Звин.). У ме́не ру́ки непоро́жні – не мо́жу бі́льше взя́ти];
2) см. под I, I. Занима́ть.
Зара́щивать, зарости́ть –
1) (допускать зарости чем-н., позволять вырости чему-н.) заро́щувати, зарости́ти, (о мн.) позаро́щувати що чим; (сорной травой) бур’яни́ти, забур’яни́ти (напр. горо́д, по́ле); (диким овсом) завівсю́жувати, завівсю́жити (по́ле); (допустить покрыться слоем грязи) забру́днювати, забрудни́ти, (о мн.) позабру́днювати що (начи́ння (посуду), ру́ки); (о бороде, волосах) запуска́ти, запусти́ти (бо́роду, (в)у́са).
• Не -вай лугов кустарником – не заро́щуй лу́ки чагарнико́м;
2) (вростить) врости́ти що у що;
3) (заживлять) заго́ювати, заго́ї́ти, (о животных, переносно о море) зали́зувати, зализа́ти, (о мн.) позаго́ювати, позали́зувати що. [Його́ рука́ пора́нить і заго́їть (Куліш)].
Зароста́ть, зарости́ –
1) (чем) зароста́ти, зарости́ (о мн. позароста́ти), пороста́ти, порости́ чим. [З того́ ча́су ставо́к чи́стий зарі́с осоко́ю (Шевч.). Бода́й ви те́рном заросли́ (Шевч.)].
• -ть, -ти́ сорной травой – бур’яні́ти, з(а)бур’яні́ти, глуші́ти, бур’яно́м поніма́тися, поня́тися, (травой дёрном) замурави́тися. [Горо́д глуші́є, бур’яно́м поніма́ється земля́ родю́ча (М. Вовч.). Крини́ця й замурави́лася (Грінч. I)].
• -ть грязью (о посуде, теле) – пороста́ти, порости́, уроста́ти, урости́ бру́дом, ле́пом.
• -сти в землю – урости́ в зе́млю;
2) (о ранах, язвах), см. Зажива́ть;
3) (переносно: опускаться, дичать) опуска́тися, опусти́тися, дича́віти, здича́віти, мо́хом пороста́ти, порости́.
• Душа быстро -та́ла в такой жизни – душа́ шви́дко дича́віла в тако́му житті́.
• Я стараюсь по возможности не -ти́, как говорится, мохом (Тургенев) – я дба́ю, скі́льки змо́ги, не порости́, мовля́в, мо́хом.
• Заро́сший – заро́слий, поро́слий, заро́щений, уро́слий. [Двір був вели́кий, уро́слий розкі́шним зеле́ним де́ревом (М. Вовч.). Стої́ть я́блунька така́ заро́щена бур’яно́м, що й не ви́дно (Рудч.)].
• -ший сорными травами – з(а)бур’яні́лий, бур’янува́тий.
• Густо -шее место – гуща́вина, глушина́, глуш (-ші́). [У глуші́, між ве́рбами, капу́ста пога́но росте́ (Сл. Гр.)].
Заса́ривать, -ся, засори́ть, -ся – засмі́чувати, -ся, засміти́ти, -ся, захара́щувати, -ся, захара́ст(р)ити, -ся, забива́ти, -ся, заби́ти, -ся, (о мн.) позасмі́чувати, -ся, позахара́щувати, -ся и т. д.; (тиною, илом) заму́лювати, -ся, замули́ти, -ся. [Без хазя́їна я́к садо́к засміти́ли! В го́рлі захарасти́лося, тре́ба промочи́ть (Сл. Гр.). Лю́лька захарастри́лася, – тре́ба ви́теребити (Сл. Гр.). Крант у самова́рі заби́всь. Дима́р заби́всь – дим на ха́ту йде. Ри́нва заби́лася (замули́лася) – вода́ через верх іде́].
• -ться сорными травами – бур’яні́ти, з(а)бур’яні́ти, бур’янува́тіти, збур’янува́тіти. [Збур’янува́тів горо́д наш].
• -ть глаз – запоро́шувати, запороши́ти, запорсну́ти о́ко.[Не диви́сь висо́ко, бо запоро́шиш о́ко (Номис). Запорсну́ла собі́ о́ко у жнива́ та й боли́ть (Чигиринщ.)].
• -ться (о глазе) – запоро́шуватися, запороши́тися, запорсну́тися.
• Желудок -лся – шлу́нок заби́вся, захарасти́вся.
• Засо́рённый – засмі́чений, захара́щений, захара́стрений, заби́тий; заму́лений; бур’янува́тий, з(а)бур’яні́лий, збур’янува́тілий; (о глазе) запоро́шений; (о желудке) заби́тий, захара́щений.
Засия́ть – зася́яти, зася́ти, засія́ти, заясні́ти; (заблистать) заблища́ти, засвіти́тися. [І світ ясни́й невечі́рній тихе́нько зася́є (Шевч.). О́чі йому́ заясні́ли. Го́род, мов на свя́то, засвіти́вся (М. Грінч.)].
• -я́ть звездой – зазорі́ти. [Ти воскре́снеш, зазорі́єш (Тичина)].
Иждиве́ние – (расход, издержки) кошт (-ту), на́кла́д (-ду); (содержание) уде́ржання, утри́мання, де́рживо. [Хрест я вже свої́м ко́штом поста́влю (Свидн.)].
• Книга издана нашим -нием – кни́га ви́дана на́шим ко́штом, на́шим на́кладом.
• Состоять, быть на -нии у кого – бу́ти на уде́ржанні (на утри́манні, на де́рживі) у ко́го. [Ма́ти жи́ве на його́ де́рживі (Сл. Гр.)].
• Народное -ние – лю́дський хліб. [(Го́род Смоле́нське) кня́жого му́жа з дружи́ною, чи то-б намі́сника кня́жого до се́бе на лю́дський хліб прийня́в (Куліш)].
И́спола, И́сполу, нрч. – на́(в)спі́л, з полови́ни, спо́лу. [Своє́ї землі́ ма́ло, – бере́мо в па́на на́спіл (Сл. Гр.). Засади́ли горо́д на́спіл з неві́сткою (Поділля)].
Исто́ма –
1) (усталость) уто́ма, сто́ма, нато́ма, знемо́га.
• До -мы – до вто́ми.
• Взять город -мой – здобу́ти го́род до́вгою обло́гою;
2) (томность, нега) мло[і]сть (-о́сти), мло́сті (-тів), зомлі́ння. [В со́нній мло́сті то́нуть зву́ки (Чупр.). Млость пішла́ по всьо́му ті́лу (Котл.). Зідхну́ла в соло́дкім зомлі́нні (Вороний)].
Клокота́ть – клекота́ти (-кочу́, -ко́чеш) и клекоті́ти (-кочу́, -ти́ш), булькота́ти, булькоті́ти, вирува́ти, (редко, диал.) калахкоті́ти, (о воде при течении, диал.) лолоті́ти. [Мо́ре клекота́ло (Рудан.). Самова́р кипи́ть, аж калахкоти́ть (О. Пчілка). Вода́ шумі́ла й булькоті́ла (Н.-Лев.). Го́род виру́є життя́м (Васильч.). Там так лолоти́ть (вода́), аж луна́ в у́ші б’є (Сл. Гр.)].
• Клоко́чущий (как прил.) – клекотю́ч[щ]ий. [Бу́ти тобі́ у смолі́ клекотю́чій (Мова)];
2) см. Клохта́ть.
Кото́рый –
1) (вопрос. мест.: кто (что) или какой из двух, из многих), ко́три́й, (в литературе реже) кото́рий. [Той пита́ється (вовкі́в): «Котри́й коня́ ззів?» (Поділля, Дим.). Од котро́го це ча́су ви мене́ не ба́чите? (Н.-Лев.). «Піді́ть-же в ліс, – кото́рий лу́чче сви́сне?» (Рудч.)].
• -рый (теперь) час? – котра́ (тепе́р) годи́на?
• В -ром часу? – в котрі́й годи́ні, (зап.) о котрі́й годи́ні? (когда) коли́?
• Когда вы уезжаете?
• В -ром часу, то есть? (Турген.) – коли́ ви ї́дете? О котрі́й годи́ні, себ-то?
• -рое (какое) число сегодня? – котре́ число́ сього́дні?
• В -ром (каком) году это было? – яко́го ро́ку це було́?
• До -рых (каких) же пор? – до́ки-ж? до яко́го-ж ча́су?
• -рый ей год? – котри́й їй рік?
• -рым ты по списку? – котри́м ти в реє́стрі (в спи́ску)?
• -рую из них вы более любите? – котру́ з них (з їх) ви бі́льше коха́єте?
• -рого котёнка берёшь? – котре́ котеня́ бере́ш?
• А в -рые двери нужно выходить – в те или в эти? (Гоголь) – а на котрі́ две́рі тре́ба вихо́дити – в ті чи в ці?
• -рый Чацкий тут? (Гриб.) – котри́й тут Ча́цький?
• Скажи, в -рую ты влюблён? – скажи́, в котру́ ти зако́ханий? -рый тебя день не видать (очень, долго, давно)! – кот(о́)ри́й день тебе́ не ви́дк[н]о!;
2) -рый из… (из двух или из многих; числительно-разделит. знач.) – ко́три́й, (в литературе реже) кото́рий. [Ко́ні йому́ гово́рять: «ти ви́рви з ко́жного з нас по три волоси́ні, і як тре́ба бу́де тобі́ котро́го з нас, то присма́лиш ту волоси́ну, кото́рого тобі́ тре́ба» (Рудч.). Оди́н із їх – котри́й, то ті́льки Госпо́дь ві́дає – упаде́ ме́ртвий (М. Рильськ.). Розка́зує їм (вовка́м), котри́й що́ ма́є ззі́сти (Поділля. Дим.). По у́лиці йшов Васи́ль і не знав, на котру́ у́лицю йти (Н.-Лев.). А в Мару́сі аж два віно́чки – кото́рий – во́зьме, пла́че (Пісня). Вже у дівча́т така́ нату́ра, що кото́ра якого́ па́рубка полю́бить, то знаро́шне ста́не кори́ти, щоб дру́гі його́ похваля́ли (Квітка)].
• Она рассказывала, в -ром часу государыня обыкновенно просыпалась, кушала кофе (Пушкин) – вона́ оповіда́ла, в (о) ко́трій годи́ні (или коли́: когда) госуда́риня звича́йно просипа́лась (прокида́лась), пила́ ка́ву.
• Он рассказывает, не знаю (в) -рый раз, всё тот же анекдот – він розповіда́є не зна́ю, котри́й раз ту са́му анекдо́ту.
• Ни -рого яблока не беру: плохи – ні котро́го я́блука не беру́: пога́ні. [Ні на ко́го і не ди́виться і дівча́т ні кото́рої не заньме́ (Квітка)].
• -рый лучший, -рый больший – котри́й кра́щий, котри́й бі́льший, (получше) де-кра́щий, (побольше) де-бі́льший. [Де-кра́щого шука́є (Сл. Гр.)].
• Не толпитесь!
• Кото́рые лишние, уходите! (Чехов) – не то́вптеся! котрі́ за́йві, йді́ть собі́;
3) (относ. мест.):
а) в придат. предл. после главн. (постпозитивных) (народн. обычно) що (для всех род. ед. и мн. ч. им. п.), (иногда) ко́три́й, кото́рий, (литер.) що, яки́й, котри́й, (реже) кото́рий. [Пани́ч, що вкрав бич (Приказка). Прихо́дь до коня́, що з мі́дною гри́вою (Рудч.). Ізнайшла́ вже я чолові́ка, що мене́ ви́зволить (М. Вовч.). А де-ж та́я дівчи́нонька, що со́нна блуди́ла (Шевч.). Ото́ж та́я дівчи́нонька, що мене́ люби́ла (Пісня). І це була́ пе́рша хма́ра, що лягла́ на хло́пцеву ду́шу (Грінч.). І молоди́ці молоде́нькі, що ви́йшли за́муж за стари́х (Котл.). За степи́ та за моги́ли, що на Украї́ні (Шевч.). З да́вніх даве́н, чу́ти було́ про збро́йних люде́й, що зва́лись козака́ми (Куліш). Його́ розпи́тували про знайо́мих офіце́рів, що там служи́ли (Франко). А нещасли́ва та дівчи́нонька, котра́ лю́бить козака́ (Пісня). Смерть вільша́нського ти́таря – правди́ва, бо ще є лю́ди, котрі́ його́ зна́ли (Шевч. Передм. до Гайдам.). Про конфедера́тів так розка́зують лю́ди, котрі́ їх ба́чили (Шевч. Прим. до Гайдам.). Оди́н дід, кото́рий увійшо́в з на́ми в це́ркву… (Стор.). Це ті розбі́йники, кото́рі хоті́ли уби́ти (Рудч.). Підня́вшись істо́рію Украї́ни написа́ти, му́шу я догоди́ти земляка́м, кото́рі Украї́ну свою́ коха́ють і шану́ють (Куліш). До ко́го-ж я пригорну́ся і хто приголу́бить, коли́ тепе́р нема́ то́го, яки́й мене́ лю́бить? (Котл.). Но це були́ все осужде́нні, які́ поме́рли не тепе́р (Котл.). По́тім му́шу ви́дати кни́жку про поря́дки, які́ завели́сь на Украї́ні… (Куліш)]; в сложн. предложениях (из стилистических мотивов: для избежания повторения що) авторы употребляют: що, яки́й, котри́й, кото́рий. [Черво́нець, що дав Залізня́к хло́пцеві і до́сі єсть у си́на того́ хло́пця, котро́му був да́ний; я сам його́ ба́чив (Шевч. Прим. до Гайд.). А я бага́то разі́в чу́ла від моє́ї ма́тери, що та жі́нка не лю́бить свого́ му́жа, котра́ не лю́бить його́ кре́вних (М. Рильськ.). Але й тут стрі́немо у Леви́цького про́сто блиску́чі сторінки́, які́ дово́дять, що він до́бре знав життя́ цих на́ших сусі́дів (Єфр.)].
• -рый, -рая, -рое, -рые – (иногда, для ясности согласования) що він, що вона́, що вони́ (т. е. к що прибавляется личн. мест. 3-го л. соотв. рода и числа). [Біда́ то́му пачкаре́ві (контрабандисту), що він (который) пачки́ перево́зить (Чуб.). Знайшли́ Енте́лла сірома́ху, що він під ти́ном га́рно спав (Котл.). От у ме́не була́ соба́чка, що вони́ (которая) ніко́ли не гри́злась із сіє́ю кі́шкою, а ті́льки гра́лись (Грінч. I). Пішли́ кли́кати ту́ю кобі́ту (женщину), що вона́ ма́є вме́рти (Поділля. Дим.)].
• Человек, -рый вас любит – люди́на, що вас коха́є (лю́бить).
• Берег, -рый виднелся вдали – бе́рег, що мрів (манячи́в) дале́ко.
• Море, -рое окружает нас – мо́ре, що ото́чує нас.
• Есть одно издание этой книги, -рое продаётся очень дёшево – є одно́ вида́ння ціє́ї кни́жки, що (или для ясности согласов що воно́) продає́ться ду́же де́шево.
• -рого, -рой, -рому, -рой, -рым, -рой, -то́рых, -рым, -рыми и др. косв. п. ед. и мн. ч. – що його́, що її́, що йому́, що їй, що ним, що не́ю, що них (їх), що ним (їм), що ни́ми (ї́ми) и т. д. (т. е. при що ставится личн. м. 3-го л. соотв. рода, числа, падежа), яко́го, яко́ї, яко́му, які́й, яки́м, яко́ю, яки́х, яки́м и т. д., кот(о́)ро́го, кот(о́)ро́ї, кот(о́)ро́му, кот(о́)рі́й, кот(о́)ри́х, кот(о́)ри́м и т. д. [Ой чия́ то ха́та з кра́ю, що я її́ (которой) не зна́ю? (Чуб. V). Ото́ пішо́в, найшо́в іще́ тако́го чолові́ка, що на́ймита йому́ тре́ба було́ (которому батрака нужно было) (Грінч. I). Переживе́ш цари́цю, що їй (которой) слу́жиш (Куліш). У йо́го є висо́ка мета́, є святи́ня, що він їй слу́жить (Грінч.). Піди́ ще доста́нь мені́ цілю́щої води́, що стереже́ її́ (которую стережёт) ба́ба-яга́ (Рудч.). В Катери́ні вже обу́рювалась го́рдість, що її́ ма́ла вона́ спа́дщиною від ма́тери (Грінч.). Чи спра́вді є тут яка́сь та́йна, що її́ (которую) хова́ють від ме́не? (Франко). Пра́ця, що її́ подаю́ тут читаче́ві… (Єфр.). І ото́й шлях, що ним (которым) прохо́дить че́сна, таланови́та селя́нська ді́вчина (Єфр.). Гуща́вина ся тягла́ся аж до му́ру, що ним обгоро́джено було́ сад (Грінч.). А то в йо́го така́ сопі́лка була́, що він не́ю зві́рів свої́х склика́в (Рудч.). Стоя́ть ве́рби по-над во́ду, що я їх (которые я) сади́ла (Пісня). Не з гні́вом і знева́гою обе́рнемось ми до пані́в, що ко́сті їх (кости которых) взяли́сь уже́ пра́хом (Куліш). Про що́ життя́ тим, що їм (которым) на душі́ гі́рко? (Куліш). Оті́ забивні́ шляхи́, що ни́ми (которыми) простува́ла Ру́дченкова му́за (Єфр.). Що́-б то тако́го, коли́ й жі́нку не бере́ (чорт), котру́ я зоста́вив на оста́нок? (Рудч.). Задивля́ючись на невідо́мі місця́, котрі́ прихо́дилось перехо́дити (Мирний). Це такі́ до́кази, котри́х показа́ти тобі́ не мо́жу (Франко). Жий вже собі́ а вже з то́ю, кото́ру коха́єш (Чуб. V). Він умовля́є, щоб ти сплати́в наре́шті дани́ну, кото́ру йому́ ви́нен (М. Рильськ.). Заплати́в я вели́ким сму́тком за ті розмо́ви щи́рії, кото́рі необа́чно посила́в до вас на папе́рі (Куліш). Хіба́-ж є пани́, яки́м гро́ші не ми́лі? (Номис). З того́ са́мого Ромода́нового шля́ху, яки́м ішо́в па́рубок… (Мирний). Почува́ння, яки́м про́нято сі ві́рші, врази́ло її́ надзвича́йно (Грінч.). Того́ проте́сту, яко́го по́вно розли́то по всьо́му тво́рові (Єфр.). Ті нові́ почуття́, яки́х він до́сі не знав, зо́всім заполони́ли його́ (Крим.)].
• -рого, -рую, -рые, -рых (вин. п.) – (обычно) що, вм. що йо́го, що її́, що їх; иногда и в др. косв. п. – що (т. е. що без личн. мест. 3-го л.). [Хвали́ ма́ти того́ зя́тя, що я полюби́ла (Пісня). В кінці́ гре́блі шумля́ть ве́рби, що я насади́ла; нема́ мо́го миле́нького, що я полюби́ла (Пісня). Все за то́го п’ятака́ що вкрав мале́ньким у дяка́ (Шевч.). Зайду́ до тіє́ї крини́чки, що я чи́стила, то мо́же там нап’ю́ся (Рудч.). І намі́тку, що держа́ла на смерть… (Н.-Лев.). Рушника́ми, що придба́ла, спусти́ мене́ в я́му (Шевч.). На ті шляхи́, що я мі́ряв мали́ми нога́ми (Шевч.). При́колень, що (вм. що ним: которым) припина́ють (Чуб. I). Оси́ковий при́кілок, що (которым) на Орда́ні ді́рку у хресті́ забива́ють (Грінч. III)].
• Книга, -рую я читаю – кни́га (кни́жка), що я чита́ю или що я її́ чита́ю.
• Надежды, -рые мы на него возлагали – наді́ї, що ми на ньо́го поклада́ли (що ми на ньо́го їх поклада́ли).
• Через какой-то религиозный катаклизм, причины -рого ещё не совсем выяснены – через яки́йсь релігі́йний катаклі́зм, що його́ причи́ни ще не ви́яснено гара́зд (Крим.).
• Он (Нечуй-Левицкий) не мало внёс нового в сокровищницу самого нашего литературного языка, хорошим знатоком и мастером -рого он бесспорно был – він (Нечу́й-Леви́цький) не ма́ло вніс ново́го в скарбни́цю само́ї на́шої літерату́рної мо́ви, яко́ї до́брим знавце́м і ма́йстром він безпере́чно був (Єфр.) или (можно было сказать) що до́брим знавце́м і ма́йстром її́ він безпере́чно був.
• Великие писатели, на произведениях -рых мы воспитывались – вели́кі письме́нники, що на їх тво́рах (на тво́рах яки́х) ми вихо́вувались.
• Изменил тем, в верности -рым клялся – зра́див тих, що на ві́рність їм кля́вся (яки́м на ві́рність кля́вся).
• С -рым (-рой), к -рому (-рой), в -рого (-рой), в -ром (-рой), в -рых, на -ром, через -рый, о -рых и т. д. – що з ним (з не́ю), що до йо́го (до ньо́го, до не́ї), що в йо́го (в ньо́го, в не́ї), що в йо́му (в ньо́му, в ній), що в них (їх), що на йо́му (на ньо́му, на ній), що через йо́го (через не́ї), що про (за) них (їх) и т. д. – з кот(о́)ри́м (з кот(о́)ро́ю), до кот(о́)ро́го (до кот(о́)ро́ї), в кот(о́)ро́го (в кот(о́)ро́ї), в кот(о́)ри́х, на кот(о́)ро́му (на кот(о́)рій), через кот(о́)ри́й (через кот(о́)ру), про кот(о́)ри́х и т. д., з яки́м (з яко́ю), до яко́го (до яко́ї), в яко́го (в яко́ї), в які́м (в які́й), на яко́му (на які́й), через яки́й (через яку́), в яки́х, про яки́х и т. д. [Тоді́ взяв ту́ю, що з не́ю шлюб брав (Рудч.). Де-ж ті лю́ди, де-ж ті до́брі, що се́рце збира́лось з ни́ми жи́ти (с которыми сердце собиралось жить), їх люби́ти? (Шевч.). Що-то за пан, що в йо́го ніщо́ не гниє́ (Номис). От вихо́де ба́ба того́ чолові́ка, що він купи́в у йо́го (у которого купил) кабана́ (Грінч. I). Козака́ми в Тата́рщині зва́но таке́ ві́йсько, що в йо́му були́ самі ула́ни, князі́ та козаки́ (Куліш). Ба́чить бага́то гадю́к, що у їх на голові́ нема́є золоти́х ріг (ро́гів) (Грінч. I). А це сап’я́нці-самохо́ди, що в них ходи́в іще́ Ада́м (Котл.). Дале́ка по́дорож, що ти в не́ї збира́вся ви́рушить ура́нці (М. Рильськ.). А то про яку́ (ді́вчину) ти ка́жеш, що до не́ї тобі́ дале́ко? (Квітка). Се ко́лесо, що зве́рху па́да на йо́го (на которое) вода́ (Номис). Нема́ ті́ї дівчи́ноньки, що я в їй коха́вся (Пісня). Вхопи́лась рука́ми за до́шку ту, що він на їй сиді́в (Рудч.). Карти́ни приро́ди, що на їх таки́й із Ми́рного мите́ць (Єфр.). Рома́ни «Голо́дні го́ди» та «Палі́й» (П. Ми́рного), що про їх ма́ємо відо́мості… (Єфр.). Ди́виться в вікно́ – ліс: мо́же той, що він через йо́го йшов? (Рудч.). Там був узе́нький таки́й во́лок, суході́л таки́й, що через йо́го хижаки́ свої́ човни́ переволіка́ли (Куліш). Лиха́ та ра́дість, по котрі́й сму́ток наступа́є (Номис). Візьму́ собі́ молоду́ ді́вчину, із котро́ю я люблю́сь (Грінч. III). А парубки́, а дівча́та, з котри́ми я гуля́в! (Н.-Лев.). Став на гілля́ці да й руба́є ту са́му гілля́ку, на кото́рій стої́ть (Рудч.). Поба́чила, що він бере́ не то́ю руко́ю, на кото́рій пе́рстінь, та й ви́пила сама́ ту ча́рку (Рудч.). В ту давнину́, до кото́рої не сяга́є на́ша пи́сана па́м’ять (Куліш). Дивува́лися Мико́линій ене́ргії, з яко́ю він поспіша́ється до грома́дського ді́ла (Грінч.). Він (пан) знов був си́льний та хи́трий во́рог, з яки́м тру́дно було́ боро́тись, яки́й все перемо́же (Коцюб.). О́пріч юна́цьких спроб, про які́ ма́ємо згадки́ в щоде́ннику, але які́ до нас не дійшли́ (Єфр.)]; иногда сокращенно: що, вм. що в йо́го (у -рого), що з не́ї (из -рой), що на йо́му (на -ром), що про не́ї (о -рой), що в них (в -рых) и т. д. [Пішо́в до то́го коня́, що (вм. що в йо́го: у которого) золота́ гри́ва (Рудч.). Хто мені́ діста́не коня́, що (вм. що в йо́го: у которого) бу́де одна́ шерсти́на золота́, дру́га срі́бна, то за то́го одда́м дочку́ (Рудч.). А де-ж та́я крини́ченька, що (вм. що з не́ї: из которой) голу́бка пи́ла? (Чуб. V). Чи це та́я крини́ченька, що я во́ду брав? (Пісня). Дожда́вшись ра́нку, пома́зала собі́ о́чі росо́ю з то́го де́рева, що (вм. що на йо́му: на котором) сиді́ла, і ста́ла ба́чить (Рудч.). Хоті́в він було́ засну́ть у тій ха́ті, що (вм. що в ній или де: в которой) вече́ряли (Грінч. I). Чи се та́я крини́ченька, що го́луб купа́вся? (Пісня). У той день, що (вм. що в йо́го или коли́: в который) бу́де війна́, при́йдеш ране́нько та розбу́диш мене́ (Рудч.). А тим ча́сом сестра́ його́ пішла́ в ту комо́ру, що брат каза́в їй не ходи́ти туди́ (Рудч.) (вм. що в не́ї (в которую) брат каза́в їй не ходи́ти) (Грінч.). Одвези́ мене́ в ту но́ру, що ти лежа́в там (вм. що в ній (в которой) ти лежа́в) (Грінч. I). Він пішо́в до тих люде́й, що (вм. що в них: у которых) води́ нема́є (Грінч. I)].
• Это человек, за -рого я ручаюсь – це люди́на, що я за не́ї (или сокращенно що я) ручу́ся; це люди́на, за котру́ (за яку́) я ручу́ся.
• Это условие, от -рого я не могу отказаться – це умо́ва, що від не́ї я не мо́жу відмо́витися (від яко́ї я не мо́жу відмо́витися).
• Материя, из -рой сделано это пальто – мате́рія, що з не́ї поши́то це пальто́.
• Дело, о -ром, говорил я вам – спра́ва, що я про не́ї (що про не́ї я) говори́в вам; спра́ва, про яку́ я вам говори́в.
• Цель, к -рой он стремится – мета́, що до не́ї він (що він до не́ї) пра́гне.
• У вас есть привычки, от -рых следует отказаться – у вас є за́вички, що (їх) слід позбу́тися (ки́нутися).
• Король, при -ром это произошло – коро́ль, що за ньо́го це ста́лося; коро́ль, за яко́го це ста́лося.
• Обстоятельства, при -рых он погиб – обста́вини, що за них він заги́нув; обста́вини, за яки́х він заги́нув.
• Условия, при -рых происходила работа – умо́ви, що за них (за яки́х) відбува́лася пра́ця.
• Люди, среди -рых он вырос – лю́ди, що серед них він ви́ріс.
• Многочисленные затруднения, с -рыми приходится бороться – числе́нні тру́днощі, що з ни́ми дово́диться змага́тися.
• В -ром (-рой), в -рых, на -ром (-рой), в -рый (-рую), из -рого (-рой) и т. п. (о месте) – (обычно) де, куди́, зві́дки, (о времени) коли́, вм. що в (на) йо́му (в ній), що в них, що в ньо́го (в ній), що з ньо́го (з не́ї) и т. д. (т. е. сокращение придат. определит. через соотв. наречия: где, куда, откуда, когда). [До́вго вона́ йшла у той го́род, де (вм. що в йо́му: в котором) жив сам цар із сліпо́ю дочко́ю (Рудч.). Ука́зуючи на те де́рево, де (вм. що на йо́му) сиді́ла Пра́вда (Рудч.). Висо́кії ті моги́ли, де (вм. що в них) лягло́ спочи́ти коза́цькеє бі́ле ті́ло в кита́йку пови́те (Шевч.). В Га́дячому Пана́с (Ми́рний) вступи́в до повіто́вої шко́ли, де і провчи́вся чоти́ри ро́ки (Єфр.). Ось і зачервоні́ло на тій доро́зі, де (вм. що не́ю: по которой) йому́ тре́ба йти (Квітка). Напрова́дила Хри́стю са́ме на той шлях, куди́ (вм. що на йо́го: на который) пха́ли її́ соція́льні умо́ви (Єфр.). Прокля́тий день, коли́ я народи́вся (Крим.). Хай бу́де прокля́тий той день, коли́ я вроди́лася, і той день, коли́ я ступи́ла на цей кора́бль (М. Рильськ.)].
• Красноярская тюрьма, в -рой (где) сидел т. Ленин – красноя́рська в’язни́ця, де сиді́в т. Ленін («Глобус»).
• Дом, в -ром я жил – (обычно) дім, де я жи́в, (можно) дім, що я (там) жив.
• Река, в -рой мы купались – рі́чка, де ми купа́лись; рі́чка, що (вм. що в ній) ми купа́лись.
• В том самом письме, в -ром он пищет – у то́му са́мому листі́, де він пи́ше (вм. що в йо́му він пи́ше; в яко́му він пи́ше (Єфр.)).
• Страна, в -рую мы направляемся – краї́на, куди (вм. що до не́ї) ми просту́ємо.
• Источник, из -рого мы почерпнули наши сведения – джерело́, зві́дки ми засягну́ли на́ші відо́мості.
• Положение, из -рого трудно выйти, нет выхода – стано́вище, де (или що, що з ним) ва́жко да́ти собі́ ра́ду, стано́вище, де (или що) нема́ ра́ди.
• Постановление, в -ром… – постано́ва, де…
• Принято резолюцию, в -рой… – ухва́лено резо́люцію, де…
• Произведение, в -ром изображено… – твір, де змальова́но.
• Картина народной жизни, в -рой автором затронута… – карти́на наро́днього життя́, де (в які́й) а́вто́р торкну́вся…
• Общество, в -ром… – суспі́льство, де…
• В том году, в -ром это произошло – того́ ро́ку, коли́ це ста́лось.
• В тот день, в -рый будет война – то́го дня, коли́ бу́де війна́; того́ дня, що бу́де війна́ (Рудч.).
• Века, в продолжение -рых шли беспрерывные войны – сторі́ччя, коли́ (що тоді́, що про́тягом них) точи́лися безнаста́нні ві́йни.
• Эпоха, в продолжение -рой… – доба́, що за не́ї (що тоді́, що про́тягом не́ї); доба́, коли́…
• Эпоха, во время -рой – доба́, коли́; доба́, що за не́ї, що тоді́.
• Но больше всего, конечно, влияла та самая эпоха, во время -рой всё это совершалось – але найбі́льше, звича́йно, вплива́в той са́мий час, за яко́го все те ді́ялось (Єфр.) или (можно сказать) коли́ все те діялось.
• Война, во время -рой погибло так много людей – війна, коли (що під час неї, що за не́ї, що тоді́) заги́нуло так бага́то люде́й (заги́нула така́ си́ла люде́й).
• Зима, во время -рой было так холодно, миновала – зима́, коли́ було́ так хо́лодно, мину́ла.
• Тот – кото́рый – той – що, той – яки́й, той – кот(о́)ри́й. [А той чолові́к, що найшо́в у мо́рі дити́ну, сказа́в йому́ (Грінч. I). Нема́ того́, що люби́ла (Пісня). Два змі́ї б’ють одно́го змі́я, того́, що в йо́го (у которого) була́ Оле́на Прекра́сна (Грінч. I). Силкува́вся не злеті́ти з то́го щабля́, на яки́й пощасти́ло ви́дряпатись (Єфр.). Щоб догоди́ти вам, я візьму́ собі́ жі́нку, якщо ви на́йдете ту, котру́ я ви́брав (М. Рильськ.)].
• Я тот, -му внимала ты в полуночной тишине (Лермонт.) – я той, що в ти́ші опівні́чній до ньо́го прислуха́лась ти (Крим.).
• Такой – кото́рый – таки́й – що, таки́й – яки́й (кот(о́)ри́й). [Коли́ таки́й чолові́к і з таки́ми до́вгими у́сами, що ни́ми (которыми) він лови́в ри́бу (Грінч. I)];
б) в препозитивных (предшествующих главн. предложению) придаточных предл. – ко́три́й, кото́рий (в главн. предл. обычно соответствует указ. мест. той (тот), иногда указ. мест. опускается). [Два пани́, а єдні́ штани́: котри́й ра́ньше встав, той ся і вбрав (Номис). Котрі́ були́ по селу́ краси́віші і багаті́ші дівча́та, ті все жда́ли – от-от при́йдуть від Ко́стя старости́ (Квітка). Котрі́ земляки́ особи́сто були́ знайо́мі з Димі́нським, тих Акаде́мія ду́же про́сить писа́ти спо́мини за ньо́го (Крим.). Котри́й (чума́к) корчму́ мина́є, той до́ма бува́є, котри́й корчми́ не мина́є, той у степу́ пропада́є (Чум. Пісня). Кото́рий чолові́к отця́-ма́тір шану́є-поважа́є, бог йому́ милосе́рдний помага́є, кото́рий чолові́к отця́-ма́тері не шану́є, не поважа́є, нещасли́вий той чолові́к бува́є (Дума). Диви́сь, кото́ра гу́ска тобі́ пока́зується кра́сна, ту й лови́ (Грінч. I). Котра́ дівчи́на чорнобри́вая, то чарівни́ця справедли́вая (Чуб. V). Кото́рая сироти́на, ги́не (Чуб. V) (вм. кото́рая сироти́на, та ги́не)].
• -рая птичка (пташка) рано запела, той во весь день молчать – котра́ пта́шка ра́но заспіва́ла, тій ці́лий день мовча́ти.
• -рый бог вымочит, тот и высушит – яки́й (котри́й) бог змочи́в, таки́й і ви́сушить (Номис);
4) (в знач. неопред. мест.: некоторый, иной) ко́три́й, кото́рий де́котрий, кот(о́)ри́йсь, яки́й(сь); см. Ино́й 2. [А вб’є котри́й у го́лову сло́во яке́, – де й тре́ба, де й не тре́ба но́ситься з ним (Тесл.). Як доживе́ було́ кото́рий запоро́жець до вели́кої ста́рости… (Куліш). Живе́ до котро́гось ча́су (Звин.)].
• -рые меня и знают – котрі́ (де́котрі) мене́ і зна́ють.
• Надо бы голубей сосчитать, не пропали бы -рые (Чехов) – слід-би голуби́ порахува́ти, не пропа́ли-б котрі́;
5) кото́рый – кото́рый, кото́рые – кото́рые (один – другой, одни – другие: из неопределен. числа) – кот(о́)ри́й – кот(о́)ри́й, кот(о́)рі́ – кот(о́)рі́, яки́й – яки́й, які́ – які́. [А єсть такі́ гадю́ки, що ма́ють їх (ро́ги): у котро́ї гадю́ки бува́ють вони́ бі́льші, а в котри́х ме́нші (Грінч. I). І чоловіки́ коло їх, і ді́точки: кото́рий – ко́ником гра́ється, кото́рий – орі́шки пересипа́є (М. Вовч.). Кото́рих дівча́т – то матері́ й не пусти́ли в дру́жки, кото́рі – й сами́ не пішли́, а як й іду́ть, то все зідха́ючи та жа́луючи Олесі (М. Вовч.). Дивлю́ся – в моги́лі усе́ козаки́: яки́й безголо́вий, яки́й без руки́, а хто по колі́на нена́че одтя́тий (Шевч.). Які́ – посіда́ли на ла́ві, а які́ – стоя́ть (Март.)].
Краси́вый – га́рний, кра́сний, хоро́ший, краси́вий, (зап.) фа́йний, (о внешности ещё) вродли́вий, го́жий, приго́жий, чепурни́й, красови́тий, красі́тний, ло́вкий, (фамил.) бра́вий; см. Приго́жий; (прелестный, пленительный) чарівни́й, ле́пський, (привлекательный) прина́дний, прива́бний, сподо́бний, (щеголеватый) чепурни́й, чупа́рний. [Га́рна, як кві́тка гайова́ (Номис). Я знав, що є у нас в селі́ дівча́та га́рні, що ся хоро́ша, а ся кра́ща (М. Вовч.). Кра́сна тео́рія гово́рить у йо́го одно́, а при́кра пра́ктика вимага́є зо́всім и́ншого (Єфр.). Же́сти його́ такі́ вимо́вні і краси́ві (Крим.). Не роди́сь бага́тий та вродли́вий, а роди́сь при до́лі та щасли́вий (Номис). Така́ кра́сна, коби ро́жа, як топо́ля така́ го́жа (Пісня). Сху́дле чепурне́ обли́ччя було́, як біль, бі́ле (Грінч.). Ло́вка молоди́чка (Полт.). Вдо́вине ли́чко красови́те (М. Вовч.). Ой, пани́чу, пани́ченьку, га́рний, бра́вий на ли́ченьку! (Пісня). А ле́пський, ка́жуть, го́род (Мирн.). Кому́ то вже така́ кра́ля не сподо́бна бу́де! (М. Вовч.)].
• Более -вый – кра́щий. [Така́ ді́вка, кажу́, що кра́щої в селі́ нема́: бі́ла, по́вна, ті́ло ні́жне, як па́нночка (Сторож.)].
• Самый -вый – найкра́щий.
• Удивительно -вый – га́рний напро́чуд, га́рний на ди́во (на про́диво). [Ви́шию лишень я йому́ по́душку га́рну на про́диво (Н.-Лев.). Ха́йка була́ напро́чуд га́рна з лиця́ (Н.-Лев.)].
• -вый, как картина – га́рний, як намальо́ваний (як мальо́ваний, як напи́саний). [А що вже га́рна! Як намальо́вана (Н.-Лев.). Ой одда́йте мене́ та за пи́саря, щоб я була́ молода́, як напи́сана (Грінч.). Йде було́ собі́, як мальо́вана (М. Вовч.)].
• -вый собой, лицом – га́рний із се́бе, красови́тий із се́бе, га́рний з лиця́, на красу́ га́рний, на вро́ду га́рний. [Обо́є молоді́, га́рні із се́бе (Грінч.). Він був не ду́же то красови́тий із се́бе (Яворн.)].
• Становиться, стать более -вым – кра́щати, покра́щати, краси́ набира́тися, краси́ набра́тися, гарні́шати, погарні́шати, чепурні́шати; срвн. Хороше́ть, Похороше́ть. [Лице́ стає́ мрі́йне, кра́щає (Васильч.). По́ки Явту́х, ріс та краси́ набира́вся (Свидн.). Вона́ вдво́є покра́щала (Н.-Лев.)].
• -вым делать, придавать красу, см. Кра́сить 3.
• Не родись -си́в, а родись счастлив – не роди́ся кра́сен, а роди́ся ща́сен (Приказка).
Ме́сто –
1) (известное пространство) мі́сце (-ця, им. мн. місця́, р. місць и місці́в), (редко мі́сто), місци́на, місти́на; срв. I. Месте́чко. [Сіда́й, – мі́сця ста́не (Кониськ.). Із яки́х то місць на той я́рмарок не понаво́зили уся́кого хлі́ба! (Квітка). Поро́жніх місці́в за стола́ми не знайшла́ я (Н.-Лев.). У тих міста́х, де тече́ рі́чка Сама́ра (Стор.). Нема́є місци́ни в моє́му дворі́, щоб не скуштува́ла мої́х сліз гірки́х (Мирний)].
• Каждое тело занимает определённое -то – ко́жне ті́ло займа́є (бере́, забира́є) пе́вне мі́сце.
• Это не ваше -то – це не ва́ше мі́сце.
• Здесь мало -та для двоих – тут ма́ло мі́сця для (на) двох.
• Прошу занять -та́ – проха́ю сі́сти на свої́ місця́; срв. Занима́ть 1.
• Нет -та – нема́(є) мі́сця.
• На -то – на мі́сце. [Поста́в кни́жку на мі́сце (Київщ.)].
• На -те, не на -те – на (своє́му) мі́сці, не на (своє́му) мі́сці. [Усе́ в те́бе не на мі́сці стої́ть (Київщ.)].
• Всё хорошо на своём -те – все на своє́му мі́сці га́рне (до́бре).
• В другое, в иное -то – в и́нше мі́сце, (куда-либо) куди́-и́нде, куди́-и́нше. [Пішо́в на я́рмарок, а мо́же куди́-и́нше (Рудч.)].
• В другом, в ином -те – в и́ншому мі́сці, и́нде, (где-либо) де(сь)-и́нде. [«Ході́м до ме́не вече́ряти!» – «Ні, я вже обіця́вся и́нде» (Куліш). Тре́ба пошука́ти по́мочі де-и́нде (Грінч.). Десь-и́нде живе́ (Сим.)].
• Во всяком другом -те – в уся́кому и́ншому мі́сці, скрізь-деи́нде.
• Ни в каком, ни в одном -те – в жа́дному мі́сці, ніде́.
• В разных -та́х – у рі́зних місця́х; (отдельно) рі́зно. [Ми живемо́ не вку́пі, а рі́зно (Звин.)].
• В отдалённых -та́х – по дале́ких світа́х. [Ки́нувся по дале́ких світа́х сі́на добува́ти (Грінч. II)].
• Из другого -та – з и́ншого мі́сця.
• С -та на -то – з мі́сця на мі́сце.
• До этого -та – до цього́ мі́сця, (до сих пор) до́сі, до́сіль, до-сю́ди, по́ти; срв. Пора́. [До-сю́ди тре́ба ви́вчити (Київщ.). От по́ти твій горо́д, а да́лі вже мій (Грінч.)].
• До какого -та – до яко́го мі́сця, (до каких пор) доку́ди, подо́ки; срв. Пора́.
• Всякие -та́ – вся́кі місця́, всі усю́ди (-дів).
• По всяким, по всем -та́м – по всіх усю́дах, скрізь.
• Со всех мест – з усі́х місць, звідусі́ль, звідусю́ди.
• -та́ми, в некоторых -та́х – місця́ми, (реже місцем), поде́куди, де-не-де́, де́-де, де́-куди, и́нде. [Місця́ми і женці́ білі́ли, і ко́пи вже стоя́ли (Свидниц.). Мі́сцем такі́ були́ здорове́нні байра́ки, що бо́же сві́те! (Грінч. II). Сивина́ поде́куди із чо́рним воло́ссям (Куліш). Ти́хо навкруги́… Лиш де-не-де́ проки́неться пта́шка (Коцюб.). Де́-куди ви́дно немо́в ряди́ вели́ких бі́лих кома́х, – то косарі́ (Франко). И́нде протру́хли дошки́ (Кониськ.)].
• К -ту сказать – до ре́чи, до ді́ла сказа́ти. [Гово́рить зо́всім не до ре́чи (Київщ.)]. Тут говори́ти ві́льно, аби́ до ді́ла (Київщ.)].
• Ваши слова здесь совсем не у -та – ва́ші слова́ тут зо́всі́м не до ре́чи (не до ді́ла, не до ладу́).
• Здесь хорошее -то для сада – тут га́рне (до́бре) мі́сце під сад, тут га́рна (до́бра) місци́на для са́ду (під сад).
• Долго ли проживёте в наших -та́х? – чи до́вго проживете́ в на́ших місця́х?
• Есть хорошие -та в книге – є га́рні місця́ (у́ступи) в кни́жці.
• По -та́м! – на мі́сце! на місця́!
• Ни с -та(!) – ані ру́ш(!), ані з мі́сця. [Стій, кажу́ тобі́, ані ру́ш! (Київщ.). Як уско́чила в баю́ру – ко́ні, ані ру́ш (Липовеч.). І вся ва́рта ані з мі́сця (Рудан.)].
• Не трогайтесь с -та – не руша́йтеся з мі́сця.
• С -та не двинусь – з мі́сця не зру́шуся.
• С -та в карьер, см. I. Карье́р.
• Нигде -та себе не найду – ніде́ мі́сця собі́ не знайду́; не зна́ю, де приткну́тися, де приткну́ти себе́.
• Он и -та не пригреет – він і мі́сця не нагрі́є.
• Только -то тепло (бежал) – (уті́к) і мі́сце холо́дне; см. И след просты́л (под Простыва́ть).
• Пора костям на -то – кістки́ давно́ про́сяться на спочи́нок.
• Бойкое -то – ро́зигри (-рів), лю́дне мі́сце. [Він на таки́х ро́зиграх живе́, що хто йде, не мине́ (Сл. Гр.)].
• Больное, слабое -то – болю́че, дошку́льне мі́сце, боля́чка, слаба́ сторона́. [Найпеку́чіші потре́би та болячки́ свого́ ча́су (Єфр.). Він зна́є, що раху́нки – моя́ слаба́ сторона́ (Франко)].
• Попал на его больное -то – тра́пив йому́ са́ме на болю́че.
• Верное, надёжное -то – пе́вне мі́сце.
• Возвышенное -то – висо́ке мі́сце, підви́щення (-ння), висо́кість (-кости).
• Глухое пустынное -то – глухе́, безлю́дне, пусте́льне мі́сце, за́куток (-тку), за́кутень (-тня), за́стум (-му). [Село́ на́ше у за́кутні тако́му, що ніхто́ туди́ не за́йде (Кам’янеч.). І засвіти́вся світ по за́стумах моско́вських (Куліш)].
• Жёсткое, мягкое -то (в вагоне) – мі́сце тверде́, м’яке́.
• Купе на два -та – купе́ на дві осо́бі, двоособо́ве купе́.
• Живописные -та́ – мальовни́чі місця́, -ча місце́вість (-вости).
• Защищённое -то, см. Защищё́нный.
• Лобное -то, см. Ло́бный.
• Неведомое -то, -мые та – бе́звість (-ти), (реже) бе́звісті (-тей и -тів). [Пливе́ у сі́рі бе́звісті нудьга́ (Коцюб.)].
• Новозаселённое -то – новозалю́днене мі́сце, новосе́лиця.
• Общее -то – зага́льне мі́сце, зага́льник, трюї́зм (-му).
• -та́ отдалённые, не столь отдалённые – місця́ дале́кі, не такі́ дале́кі, неблизькі́ світи́ (-ті́в).
• Открытое, видное -то – відкри́те мі́сце.
• На открытом, на видном -те – на видно́ті́, (пров.) на видноці́. [Поклади́ щось на видноті́, щоб було́ напо́хваті (Н.-Лев.). Пусти́ в сі́ни, не хо́чу стоя́ти на видноці́ (Гнід.)].
• Отхожее -то, см. Отхо́жий.
• Почётное -то – поче́сне мі́сце; (красный угол) поку́ття (-ття), по́куть (-ти) (в кр. углу для новобрачных) поса́д (-ду). [Они́сю посади́ли на поса́ді (Н.-Лев.)].
• Пустое -то – поро́жнє мі́сце.
• Сборное -то – збірне́ мі́сце, збірни́й пункт (-ту), збо́рище.
• Свалочное -то – смі́тник (-ка), смі́тнище.
• Святые -та – святі́, пра́ведні місця́, (куда ходят на отпуст) відпусто́ві місця́. [І де ходи́ла, в яки́х-то пра́ведних міста́х, а в нас, серде́чна, опочи́ла (Шевч.). Відпусто́ве мі́сто Люрд (Калит.)].
• Складочное -то, -то складки – складо́вище.
• Сохранное -то – схо́ванка, схо́вище, схо́ва, криї́вка, (пров.) пі́дра (-ри) и пі́дря (-рі). [Тре́ба десь схова́ти, та схо́ванки нія́кої не знайду́ (Звин.)].
• Спальное -то – спа́льне мі́сце.
• Укромное -то – за́ти́шок (-шку), за́хист (-ту), за́хисток (-тку). [Край бе́рега, у за́тишку, прив’я́зані човни́ (Глібів)].
• Укрытое -то – скри́те мі́сце, скри́ток (-тку).
• Усадебное -то – сади́ба, ґрунт (-ту).
• Якорное -то – я́кірна сто́янка.
• -то битвы, сражения, см. Побо́ище 2.
• -то водворения – мі́сце (для) осе́лення.
• -то встречи – мі́сце (для) зу́стрічи, (свидания) мі́сце схо́дин.
• Назначено -то встречи – ви́значено мі́сце (для) зу́стрічи; ви́[при]зна́чено мі́сце, де зустрі́тися (зійти́ся, з’ї́хатися).
• -то действия – мі́сце ді́ї, дійове́ мі́сце.
• -то (постоянного) жительства – мі́сце (пості́йного) перебува́ння (пробува́ння, прожива́ння).
• Зарегистрироваться по -ту жительства – зареєструва́тися при (на) мі́сці перебува́ння.
• -то заключения – мі́сце ув’я́знення, арешта́нтська (-кої), в’язни́ця, тюрма́.
• -то исполнения – мі́сце ви́конання.
• -то для лежания, для сидения (в вагоне) – мі́сце лежа́че, сидя́че.
• -то ловли – ло́ви (-вів), ло́вище.
• -то назначения – мі́сце призна́чення.
• -то нахождения – мі́сце перебува́ння, мі́сце, де перебува́є.
• По -ту назначения – до призна́ченого мі́сця.
• -то охоты – мі́сце полюва́ння, ло́вище, (стар.) го́ни (-нів).
• -то платежа – мі́сце випла́ти.
• -то преступления – мі́сце, де вчи́нено зло́чин, мі́сце зло́чину.
• На -те преступления – на мі́сці зло́чину; на гаря́чому (вчи́нку).
• -то проезда – мі́сце для прої́зду, прої́зд (-ду). [Прої́зду не дав і на ступі́нь (Звягельщ.)].
• -то рождения – мі́сце наро́дження; (геолог.) родо́вище.
• -то сбора, собрания – мі́сце збо́ру, збо́рище.
• -то службы – мі́сце слу́жби (урядува́ння).
• По -ту службы – (на вопр.: куда) на мі́сце слу́жби; (где) на (при) мі́сці слу́жби, на слу́жбі; см. По 1.
• -то в театре – мі́сце в теа́трі.
• -то у(с)покоения – мі́сце спочи́нку (спочи́ву), спочи́нок (-нку). [Чия́ домови́на? – Анакрео́нтів спочи́нок (Грінч.)].
• Быть на первом, на главном -те – бу́ти на пе́ршому мі́сці, пе́ред води́ти.
• Быть убитым на -те – бу́ти вби́тому, де стоя́в (-я́ла, -я́ло) или на мі́сці.
• Взять -то (напр., для проезда) – взя́ти (купи́ти) мі́сце.
• Дать -то кому – да́ти мі́сце кому́.
• Занимать первое -то между кем – займа́ти пере́днє (чі́льне) мі́сце серед ко́го.
• Занимать, занять -то кого, чего – заступа́ти, заступи́ти кого́, що.
• Иметь -то где, когда – відбува́тися, ді́ятися, трапля́тися, сов. відбу́тися, ста́тися, тра́питися, несов. и сов. ма́ти мі́сце де, коли́. [В поліклі́ніці не раз трапля́лися при́крі ви́падки (Пр. Правда). Ціка́во навести́ кі́лька фа́ктів, що ма́ли мі́сце під час пере́вірки в рі́зних устано́вах (Пр. Правда)].
• Оставлять, оставить -то кому, чему – лиша́ти, лиши́ти, (редко) ки́дати, поки́нути мі́сце кому́, чому́, для ко́го, для чо́го. [Валу́євський циркуля́р не ки́дав мі́сця для путя́щої наро́дньої кни́жки (Єфр.)].
• Освобождать, освободить, очищать, очистить -то – звільня́ти, звільни́ти, пробира́ти, пробра́ти мі́сце; прийма́тися, прийня́тися; см. Очища́ть 3. [Пообі́дали і встава́йте, звільня́йте місця́ для и́нших (Київщ.)].
• Подхватить с -та (о лошадях) – взя́ти з копи́та́. [Ко́ні зра́зу стрепену́лися, взяли́ з копи́та́, і ми помча́ли з гори́ (Короленко)].
• Производить, произвести дознание на -те – виві́дувати на мі́сці, перево́дити, переве́сти́ дізна́ння на мі́сці.
• Сойтись, собраться, сложить в одно -то – зійти́ся, зібра́тися, скла́сти до-гу́рту, у-гу́рт, до-мі́сця, до ку́пи, ум. до-ку́пки, до-ку́почки, до-ку́поньки. [Вовк, медві́дь і каба́н зібра́лись у-гу́рт (Рудч.). Су́дна на́ші, розси́павшись, знов зійшли́сь доку́пи (Куліш)].
• Считаться -та́ми – рахува́тися місця́ми.
• Устоять, не устоять на -те – всто́яти, не всто́яти на мі́сці.
• Уступать, уступить -то кому, чему – поступа́тися, поступи́тися мі́сцем кому́, (редко) попуска́ти, попусти́ти мі́сця (мі́сце) кому́, чому́. [Всі (що сиді́ли на коло́ді) посу́нулися, поступа́ючась мі́сцем (мені́) (Коцюб.). Кра́плі коти́лися і зника́ли, щоб попусти́ти мі́сце нови́м (Грінч.)].
• Наше -то свято! – ду́х свят при нас (при на́шій ха́ті)! си́ла бо́жа-хресто́ва з на́ми!
• С -та не встать, света белого не видать! – бода́й я з цього́ мі́сця не зійшо́в (не зійшла́), бода́й я сві́ту не поба́чив (не поба́чила)!
• Не человек -том красится, а -то человеком – не мі́сце скра́сить люди́ну, а люди́на мі́сце.
• Невеста без -та, жених без ума – молода́ – грошови́та: вся в дірка́х сви́та; молоди́й – тяму́ха: в голо́ві маку́ха; молода́ без скри́ні, без кали́тки, молоди́й без кле́пки (Гуманщ.);
2) места́ (по отнош. к админ. центру) – місця́. [Як запрова́джують на місця́х ле́нінську націона́льну полі́тику (Пр. Правда)];
3) (должность) поса́да, мі́сце, (редко) помі́стя (-стя). [Дамо́ поса́ду в конто́рі на 1200 рі́чних (Кониськ.). По вака́ціях тре́ба в Ка́м’янець за мі́сцем (Свидниц.). Чи не зна́єте, де́-б тут помі́стя мо́жна знайти́? (М. Вовч.)].
• -то конторщика – мі́сце конто́рника.
• Доходное -то – пожи́вна поса́да, тепле́ньке мі́сце; срв. I. Месте́чко 2.
• Насиженное -то – наси́джене (те́пле) мі́сце.
• Быть при -те – ма́ти поса́ду, бу́ти на поса́ді.
• Быть без -та – бу́ти без поса́ди, (шутл.) сиді́ти на бурку́, ганя́ти соба́к.
• Он без -та, не у -та – він без поса́ди, він не ма́є поса́ди.
• Занимать, занять -то – обійма́ти, обня́ти, (о)посіда́ти, (о)посі́сти поса́ду.
• Лишить -та – ски́нути з поса́ди.
• Лишиться -та – (по)збу́тися поса́ди, втра́тити поса́ду.
• Определять, определить к -ту, см. Определя́ть 3.
• Поступить на -то – діста́ти поса́ду, ста́ти на поса́ду.
• Он вполне на своём -те – він цілком на своєму місці;
4) (учреждение) установа, уряд (-ду).
• Оффициальное -то – урядо́ве мі́сце.
• Присутственное -то, см. Прису́тственный.
• Судебное -то – судо́ва́ устано́ва;
5) (о клади, грузе) паку́нок (-нка), па́ка.
• У меня три -та багажа – у ме́не три паку́нки;
6) анат. placenta – послі́д (-ду), по́слідень (-дня), ложи́сько; см. После́д 2.
Ме́тить, меча́ть и ме́чивать –
1) (помечать что) значи́ти, познача́ти, мі́тити (мі́чу, мі́тиш), (зарубками, нарезами) карбува́ти, (клеймом) таврува́ти, клейн[м]и́ти, (о товарах и перен.) шта[е]мпува́ти. [Уже́ я й значи́в ша́пку, так усе́ таки́ кра́дуть (Лебединщ.). Він свої́ ягня́та мі́тить (Звин.). Ко́ні тавру́ють або́ кле́йнять гаря́чим залі́зом (М. Грінч.)].
• -тить бельё – значи́ти (мі́тити) біли́зну;
2) (целить) –
а) (в кого, во что, куда) ціля́ти, ці́лити, ці́литися, націля́ти(ся) и наці́лювати(ся), лу́чити на (в) ко́го, в (на) що, куди́ (де), поціля́ти що, мі́ря[и]ти(ся), наміря́ти(ся) на (в) ко́го. [Якра́з мені́ ти в го́лову ціля́єш (Куліш). Ці́лив (лу́чив) у воро́ну, а попа́в у коро́ву (Номис). На во́вка ці́литься (Рудан.). Сама́ до́бре зна́ю, що на біду́ лу́чу (Чуб. V). Хло́пець ки́дає ша́пку, а всі ки́дають камінця́ми, націля́ють у ту ша́пку (Звин.). Де я мі́рю, там я вці́лю (Гол. I)].
• -тить ниже – низи́ти, ціля́ти (лу́чити, мі́рити, бра́ти) ни́жче. [Не вмі́є він ціля́ти до́бре – ни́зить (Грінч.)].
• -тить выше – ціля́ти (лу́чити, мі́рити, бра́ти) ви́ще.
• Он -тит очень высоко (перен.) – він ду́же ви́соко ціля́є.
• Он -тит в мой огород – він у мій горо́д ціля́є.
• Он -тит в генералы – він націля́ється (наставля́ється, ва́жить) на генера́льство, (лезет) він пне́ться в генера́ли;
б) (на кого, на что) ва́жити, ціля́ти, націля́тися на ко́го, на що. [Ой, ва́жу я на цю ді́вчину вра́жу, та не зна́ю, чи бу́де вона́ моє́ю (Н.-Лев.). На ві́що-ж ти ва́жила: чи на мого́ коня́ вороно́го, чи на ме́не, козака́ молодо́го? (Ант.-Драг.). На вели́кий по́саг він ціля́є (ва́жить) (М. Грінч.)];
в) (на кого: намекать) мі́тити, закида́ти на ко́го, ма́ти на меті́ кого́.
• Говоря это он -тил на известное лицо – ка́жучи це, він мі́тив (закида́в, ду́мав) на пе́вну осо́бу (или мав на меті́ пе́вну осо́бу).
• Ме́ченный – зна́чений, мі́чений; карбо́ваний, тавро́ваний, кле́йнений, шта[е]мпо́ваний; позна́чений, помі́чений и т. д.; срв. Ме́ченый. [Зна́чені ві́вці (Богодухівщ.). Позна́чена біли́зна (Київщ.). Тавро́вані ко́ні (Брацлавщ.). Зло́дій штемпо́ваний (Шевч.)].
Наводи́ть, навести́ и наве́сть –
1) кого на что, что на кого – наво́дити, наве́сти́, напрова́джувати, напрова́дити, (о мног.) понаво́дити, понапрова́джувати кого́ на що, що на ко́го. [Напрова́див його́ на п’я́ну доро́гу (Закр.)].
• Он -вё́л нас на засаду – він наві́в (напрова́див) нас на за́сідку.
• -ди́ть кого на след – наво́дити (напрова́джувати) кого́ на слід.
• -ди́ть, -сти́ кого на мысль – наво́дити, наве́сти́, напрова́джувати, напрова́дити кого́ на ду́мку (на га́дку), дава́ти, да́ти на ро́зум кому́, насува́ти кому́ ду́мку. [Чи не чита́ння, бува́, й напрова́дило вас на оці́ гадки́? (Крим.). Коб йому́ бог на ро́зум дав, щоб уда́рив кого́ (Звягельщ.)].
• -ди́ть, -сти́ на путь – направля́ти, напра́вити, напрова́джувати, напрова́дити кого́ на шлях, дава́ти, да́ти на́від кому.
• -ди́ть на кого подозрение – накида́ти на ко́го підо́зру.
• Это -вело́ меня на подозрение – це ви́кликало в мені́ підо́зру, це насу́нуло мені́ підо́зру.
• Не -води́ меня на грех – не призво́дь мене́ до гріха́.
• -ди́ть разговор на какой-л. предмет – справля́ти (спрова́джувати) розмо́ву на яку́ те́му;
2) (об аппарате, орудии: направлять) направля́ти, напра́вити, справля́ти, спра́вити, наставля́ти, наста́вити, накеро́вувати, накерува́ти, скеро́вувати, скерува́ти, (целить, метить) наці́лювати, наці́лити, нарихто́вувати, нарихтува́ти и наришто́вувати, нариштува́ти, вирихто́вувати, ви́рихтувати, вимі́рювати, ви́мірити, (о мног.) понаправля́ти, посправля́ти, понакеро́вувати, поскеро́вувати, понаці́лювати, понарих[ш]то́вувати, повирихто́вувати, повимі́рювати що на ко́го, на що. [Напра́вив на йо́го рушни́цю (Сл. Ум.)].
• -ди́ть, -сти́ телескоп – направля́ти, напра́вити, справля́ти, спра́вити телеско́п(а). [Галіле́й, спра́вивши свій телеско́п на сю плане́ту, відкри́в, що споді́вані фа́зи спра́вді існу́ють (Павлик)].
• -ди́ть, -сти́ пушку, пушки на что – наці́лювати и націля́ти, наці́ляти, нарих[ш]то́вувати, нарих[ш]тува́ти, вирихто́вувати, ви́рихтувати, вимі́рювати, ви́міряти гарма́ту, гарма́ти, понарих[ш]то́вувати, повирихто́вувати, повимі́рювати гарма́ти на що. [Велі́в гарма́ти нарихтува́ти, на Ви́рвин го́род стрі́ли пуска́ти (Ант.-Драг.). Наришту́йте джере́ла огняні́ на Чо́рне мо́ре (Куліш). Сто гарма́т на нас ви́мірили (Маковей)];
3) (насылать) наво́дити, наве́сти́, насила́ти, насла́ти; (нагонять) наго́нити, нагна́ти на ко́го що; (причинять) завдава́ти, завда́ти кому́ чого́. [Простягни́ ру́ку твою́ і наведи́ жаби́ на Єги́петську зе́млю (Куліш). Насла́в бог на люде́й ка́ру (Сл. Ум.)].
• -ди́ть на кого тоску (скуку), грусть – наво́дити (наго́нити) нудьгу́, сму́ток (сум) на ко́го, завдава́ти нудьги́, сму́тку (су́му) кому́, сов. зануди́ти, засмути́ти кого́. [Та зга́дка навела́ сум на всіх (Н.-Лев.). Засмути́в я тебе́, мою́ я́сочку (Грінч.)].
• Эта книга -ди́т на меня сон – ця кни́га (кни́жка) наго́нить на ме́не сон.
• -ди́ть страх, ужас на кого – завдава́ти страху́, жа́ху́ кому́. [Про́сте коза́цтво завдає́ жа́ху не то коміса́рам, та й усьому́ коза́цькому па́нству (Куліш)].
• -вести́ порчу на кого – причи́ну зроби́ти кому́. [Отаку́-то їй причи́ну воро́жка зроби́ла (Шевч.)];
4) (покрывать чем-л. поверхность; устраивать что-л. на поверхности) наво́дити, наве́сти́, (о мног.) понаво́дити що.
• -ди́ть на что лак – наво́дити ла́ком що, лакува́ти, поко́щувати що.
• -ди́ть узор чернилами – наво́дити узі́р чорни́лом.
• -ди́ть брови – наво́дити (підво́дити) бро́ви.
• -ди́ть зеркальные стекла – вило́щувати (вигла́джувати) дзерка́льні сте́кла.
• -ди́ть лоск, бронзу на что – наво́дити лиск (по́лиск, ґлянс[ц]; вигла́ду), бро́н(д)зу на що, лощи́ти (ґлянсува́ти), наброн(д)зо́вувати що; срв. Лощи́ть 1.
• -ди́ть тень – заті́нювати що; ману́ (на)пуска́ти.
• -ди́ть мост через реку – ста́вити (наво́дити, перекида́ти, наста(но)вля́ти) міст, (пловучий) наплавля́ти міст через ріку́ (рі́чку);
5) (настаивать) дово́дити, дове́сти́ (свого́), поверта́ти, поверну́ти (на своє́).
• Я -веду́ на своё – я доведу́ свого́, я таки́ поверну́ на своє́;
6) (приводить кого во множестве) наво́дити, наве́сти́, понаво́дити, напрова́джувати, напрова́дити, понапрова́джувати кого́ куди́. [Або́ сам хо́диш то до Васю́ти, то до Грицька́, то до се́бе наведе́ш їх по́вну ха́ту (Грінч.). Е, та ти тут не оди́н, з тобо́ю ще які́сь п’яни́ці, – понаво́див уже́! (Чуб. I)].
• Он -вё́л ко мне гостей – він наві́в (напрова́див) до ме́не госте́й. [Напрова́див госте́й по́вну ха́ту (Сл. Гр.)];
7) (справку о ком, о чём) роби́ти, зроби́ти до́відку, бра́ти, взя́ти до́відку про (за) ко́го, про (за) що, (диал.) забира́ти, забра́ти спра́ву про що (Звин.).
Наведё́нный –
1) наве́дений, напрова́джений, понаво́джений, понапрова́джуваний;
2) напра́влений, спра́влений, наста́влений, накеро́ваний, скеро́ваний, наці́лений, нарих[ш]то́ваний, ви́рихтуваний, ви́мірений, понапра́вляний и т. п.;
3) наве́дений, на́сланий, на́гнаний, за́вданий.
• -ный (индуктивный) ток, физ. – навідни́й (індукти́вний) струм.
Называ́ться, назва́ться –
1) (носить имя) зва́тися, назива́тися, іменува́тися, на(й)мено́вуватися, велича́тися, прозива́тися; бу́ти нази́ваним, на́зва́ним, імено́ваним, на(й)мено́ваним, про́званим. [Тре́тя части́на цього́ рома́ну зве́ться… (Крим.). Зва́вся він Тимі́ш Іва́нович (М. Вовч.). В тім го́роді жила́ Дидо́на, а го́род зва́вся Карфаге́н (Котл.). Та й не зга́дуй, що ти в ме́не си́ном назива́вся (Рудан.). Я назаре́єм бо́жим був назва́ний (Л. Укр.). Козака́ми велича́лися (Куліш). Вночі́ присни́лися йому́ ті карлючки́, що прозива́ються лі́терами (Коцюб.)].
• Как он -тся – як він зве́ться? (как его имя?) як він зве́ться? як його́ звуть (кли́чуть)? як він (його́) на ім’я́ (на йме́ння)? як йому́ ім’я́ (йме́ння)?
• Как -тся этот цветок? – як зве́ться (реже назива́ється) ця кві́тка?
• Это -тся мошенничеством – це зве́ться шахра́йство(м).
• И это -тся дружба! – і це зве́ться при́язнь (звуть при́язню, вважа́ють за при́язнь)!
• Школа -на его именем – шко́лу на́звано його́ ім’я́м.
• Что -тся удружил – оце́, зветься (или мовля́ли), допомі́г; (насмешливее) оце́, зветься, підві́з (до́брому това́ришеві) візо́чка; оце́, зве́ться, ви́вів (лю́бого) дя́дька на сухе́.
• Что -тся в голом виде – як то ка́жуть (як то мовля́ють, фам. як той каза́в), гольце́м-го́лий (го́лий-голі́сінький, грубее голяко́м голі́сінький);
2) (называть самого себя) назива́тися, назва́тися, іменува́тися, найменува́тися; (присваивать себе имя) приби́рати, прибра́ти собі́ ім’я́; (называть своё имя) назива́ти, назва́ти своє́ ім’я́ (йме́ння). [Як осели́вся він у Вербі́вці, то й сам найменува́вся Вербі́вський Васи́ль (М. Грінч.)].
• Я -зва́лся – я назва́в себе́ (своє́ ім’я́, своє́ йме́ння).
• -зва́лся груздём, полезай в кузов – обібра́вся грибо́м, то вже ніку́ди, як у ко́шик (М. Вовч.)];
3) (быть приглашаемым) наклика́тися, напро́шуватися, напро́хуватися, бу́ти накли́куваним, накли́каним, напро́шуваним, напро́шеним, напро́хуваним, напро́ханим, (о мног.) бу́ти понакли́куваним, понапро́ш[х]уваним; (напрашиваться к кому) напро́шуватися, напроси́тися, набива́тися, наби́тися, нав’я́зуватися, нав’яза́тися до ко́го, на що. [Сам напроси́вся на обі́д до ме́не (Богодух.). Вони́ самі́ наби́лися в го́сті до ме́не (Сл. Ум.)].
• -ться на работу – набива́тися, наби́тися на пра́цю (працюва́ти).
• Сам на беду -тся – сам на біду́ напро́шується (грубо: пре́ться).
Нано́с –
1) (действие), см. Нанесе́ние;
2) (нанесённое: ветром) нані́с (-но́су), наду́в (-ву), (снежный) наме́[і́]т, (занос) заме́[і́]т (-ме́ту), (куча) ку́па, (побольше) кучугу́ра (в піску́, із сні́гу и т. п.), (нанесённый водой) на́пла́в, на́пли́в (-ву), на́пли́нок (-нку), напла́вина, (песок, ил) наму́л (-лу), наму́лина; (перен.) нані́с, наму́л; срв. Намё́т 2. [Піщані́ наду́ви (Калит.). До нас на горо́д кучугу́ри піску́ понано́сило ві́тром (Богодух.). Побере́жжя, незане́сене напла́вами рік (Калит.). Полудне́ва часть, рі́вна як стіл, повста́ла з нане́сеної річно́ї напла́вини (Калит.). На наму́лі капу́ста га́рна росте́ (Київщ.). Її́ затягло́ товсти́м ша́ром морськи́х наму́лин (Троян.). Шкода́ ду́мати, щоб оце́ нано́сом осі́ла Русь Висляні узбере́жжя (Куліш). Літерату́рний наму́л (Рада)];
3) на́клеп (-пу); см. Нагово́р 2.
Обступа́ть, обступи́ть – о(б)ступа́ти, о(б)ступи́ти, обляга́ти, облягти́, обгорта́ти, обгорну́ти, оточа́ти, оточи́ти, обста́ти що, поста́ти круг ко́го, круг чого. [Ту́рки, тата́ри го́род оступи́ли (облягли́). Круг йо́го поста́ли].
• Обсту́пленный – о(б)сту́плений, обго́рнений, ото́чений.
Обтека́ть, обте́чь (о реке, ручье) – обтіка́ти, обтекти́, оббіга́ти, оббі́гти що и круг чо́го. [Смо́трич обтіка́є го́род круго́м (Свидн.)].
Огоро́д, огоро́дец – (о)горо́д, ум. горо́дець (-дця), горі́дчик.
• Пустить козла в огоро́д – приста́вити во́вка до ота́ри.
• Бросить камешек в чей-л. огоро́д – водо́ю бри́знути на ко́го, кві́тку кому́ приши́ти.
О́круг –
1) см. Окре́стность;
2) окру́га. [Шкільна́ окру́га].
• У запорожцев полковой о́круг – пала́нка. [Го́род Гу́мань у Ки́ївській пала́нці (Свидн.)].
Опа́лывать, ополо́ть –
1) (выполоть постеп. или сплошь) поло́ти, споло́ти, випо́лювати, ви́полоти, (о мн.) повипо́лювати, пополо́ти. [Усі́ грядки́ пополо́ла].
• Мы в лето до трёх раз -ваем огород – ми за лі́то разі́в зо́ три по́лемо горо́д;
2) (кругом) обпо́лювати, обполо́ти що.
• Опо́лотый – ви́полотий, спо́лотий; обпо́лотий.
Оплы́вчивый –
1) (о свече) то́пкий, топни́стий. [Сві́чка топни́ста – не сті́льки її́ згори́ть, скі́льки сто́питься];
2) (о земле размокшей и спалзывающей) спливни́й. [Спливни́й ґлей зали́в горо́д].
Отде́льный – окре́м(н)ий и окро́м(н)ий, окро́[е́]мішний, опрі́чний и -ній, осо́[і́]бний, осо́бшаний; відру́бний; (взятый порознь, в одиночку) на́різний, поодино́кий; (находящийся отдельно от жилья) відшибни́й.
• -ный договор – окре́м(н)ий догові́р.
• -ное издание – окре́[о́]ме ви́да́ння.
• -ное купэ – окре́ме купе́.
• -ная комната – окре́м(н)а (опрі́чна, осі́бна) кімна́та (ха́та).
• -ная нация (народ) – окре́м(н)а (окро́мішня, осі́бна, опрі́чна, відру́бна) на́ція (наро́д).
• -ные фразы – (в отрывистой речи) окре́мі фра́зи, (выделенные) опрі́чні фра́зи (ре́чення).
• -ное управление, суд – осі́[о́]бне урядува́ння, осі́[о́]бний суд.
• Две -ные части одного целого – дві відру́бні части́ни одного́ ці́лого.
• -ные люди, писатели, факты, явления – поодино́кі лю́ди, письме́нники, поодино́кі (відосо́блені) фа́кти, з’я́вища.
• -ный огород – відшибни́й горо́д.
Отшибно́й – відши́бний. [Відши́бний горо́д був, не при ха́ті].
Перека́пывать, -ся, перекопа́ть, -ся (снова, поперёк, всё) – переко́пувати, -ся, перекопа́ти, -ся, (о мног.) попереко́пувати, -ся, покопа́ти. [Перекопа́в гря́дку. Перекопа́в доро́гу, щоб не ї́здили. Перекопа́в уве́сь горо́д. Лихі́ї ворі́женьки покопа́ли дорі́женьки].
• Переко́панный – переко́паний, поко́паний.
Перепуска́ть, перепусти́ть – (во всех значениях) перепуска́ти, перепусти́ти, (о мног.) поперепуска́ти кого́, що (через що). [Перепусти́в люде́й через свій горо́д, щоб їм було́ бли́жче в по́ле. Перепусти́в ти́ждень і пої́хав знов у го́род].
• Перепу́щенный – перепу́щений.
Поле́тник, поле́тчик, -ца – полі́тник, полі́тниця. [Трьох полі́тниць на горо́д наня́ла собі́ на лі́то].
Полови́на – полови́на; (чаще в сложении с друг. словом) пів. [Полови́на літ мина́є, а ща́стя нема́є. Пів життя́ свого́ відда́в я на цю робо́ту. Пів лі́та вже зійшло́. Не сказа́в ні півсло́ва].
• Прошла -ви́на года – зійшло́ (мину́ло) півро́ку.
• Разделить на две -ви́ны – розполови́нити, переділи́ти на дві полови́ні (надво́є).
• Убавить на -ви́ну, взять от чего-л. -ви́ну – зме́ншити удво́є, надполови́нити, переполови́нити.
• На -ви́ну – напі́в, навпі́л, наспі́л, на полови́ну, полови́ною через пів. [Надря́пане напі́впи́саними, напі́вдруко́ваними лі́терами. (Коцюб.). Буди́нок ста́нції, яки́й полови́ною склада́вся з ю́рти і ті́льки наполови́ну з ру́ського зру́ба (Корол.). Я живу́ банкно́тами си́німи та си́вими через пів фальши́вими (Франко)].
• В -ви́ну – удво́є. [Там удво́є деше́вше (доро́жче)].
• Сделанный до -ви́ны – зро́блений до-пів, до полови́ни. [Люде́й тих не ста́ло; зоста́лись ті́льки до-пі́в зро́блені діла́ їх рук (Куліш)].
• На -ви́не, в -ви́не дороги – на пів путі́ (доро́ги), о-пів путі́ (доро́ги). [О-пів путі́ він нас перестрі́в].
• До -ви́ны дороги – до пів (до полови́ни) пути́ (доро́ги, шляху́).
• Это случилось в -ви́не зимы – це ста́лося о-полови́ні зими́.
• Это случилось в -ви́не третьего – це ста́лося о-пів до тре́тьої годи́ни; це ста́лося о-пі́в на тре́тю годи́ну.
• Отдать (взять) поле (огород) с -ви́ны – відда́ти (взя́ти) по́ле (горо́д) на́спі́л, з-полови́ни. [Своє́ї землі́ ма́ло – беремо́ ще на́спіл].
• Он с ним в -ви́не – він із ним на́спіл, з-полови́ни.
• В -ви́не срока – до полови́ни те́рміну.
• Два с -ви́ною – два з полови́ною, півтретя́.
• Три с -ви́ною – півчверта́, три з полови́ною.
• Четыре с -ви́ною – півп’ята́ и т. д.
Понашивать – носити час од часу или якийсь час. [Носимо як-коли молоко в город].
Посма́тривать –
1) погляда́ти (редко погляда́тися), позира́ти на ко́го, на що и (переводя взгляд) по ко́му, по чо́му, (быстрым взглядом) зи́ркати, погли́пувати, накида́ти, закида́ти о́ком, скида́ти о́ком, очи́ма на ко́го, на що; срв. Погля́дывать. [Сиди́ш, позира́єш на со́нце, ждеш но́чи (Тесл.). Та на сво́го джу́ру погляда́ється (Дума). Он Ка́ссій зи́рка го́лодно з-під ло́ба (Куліш). Кули́нка не йде, а пливе́, та скида́є очи́ма на сво́ю пла́хту то з сьо́го, то з то́го бо́ку (Кониськ.). А Они́сько давно́ вже на твою́ Софі́ю о́ком накида́є (Грінч.)].
• -вать исподлобья – погляда́ти (позира́ти, зи́ркати) на ко́го, на що з-під ло́ба, сторч.
• -вать искоса – скри́ва, ско́са, зи́зим о́ком погляда́ти, позира́ти на ко́го, на що.
• -вать с интересом, с любопытством – ціка́вим о́ком погляда́ти (позира́ти) на ко́го, на що.
• -вать недоверчиво, подозрительно – сторожки́м о́ком (по́глядом) погляда́ти (позира́ти) на ко́го, на що.
• -вать на часы – погляда́ти, позира́ти на годи́нника.
• -вать по сторонам, вокруг – розгляда́тися роздивля́тися, роззира́тися (на всі бо́ки, навкруги́). [Стоя́ла та розгляда́лась (Коцюб.)].
• -вать друг на друга – погляда́ти оди́н на о́дного, ззира́тися між собо́ю;
2) (посматривать) нагляда́ти, назира́ти кого́, що и чого́, погляда́ти, позира́ти, подивля́тися на ко́го, на що и чого́. [Вигляда́ла з-за угла́ на горо́д та подивля́лась на слуг (Н.-Лев.). Подивля́йтесь на слабо́го, чи не тре́ба бу́де йому́ чого́ (Звин.)].
• -вайте за моим домом – нагляда́йте моє́ї ха́ти, погляда́йте, подивля́йтесь моє́ї ха́ти и на мою́ ха́ту.
Прикупа́ть, прикупи́ть – прикупо́вувати и прикупля́ти прикупи́ти, докупо́вувати и докупля́ти, докупи́ти чого́ и що. [Ще ма́ти горо́д прикупи́ла (Г. Барв.)].
• Прику́пленный – прику́плений, доку́плений.
Прилу́ки (город) – Прилу́ка. [Сла́вен го́род Бі́ла Це́рква, славні́ша Прилу́ка (Грінч. III)].
Пустова́ть – пустува́ти, порожнюва́ти, порожне́м стоя́ти, (о земле) ваканцюва́ти, вакува́ти(ся), гуля́ти, галюва́ти, облогува́ти. [Неха́й двори́ і городи́ пусту́ють (Куліш). Руї́на ся пусту́є вже столі́ття (Куліш). Ха́та ці́лу зи́му порожню́є (Гр.). Скрізь земля́ ваканцю́є (Житом.). Чого́ в те́бе горо́д галю́є, – хіба́ нема́ чого́ посади́ти? (Гр.). Оце́ по́ле ваку́ється цього́ ро́ку (Звин.). Серед ро́зрухів та боротьби́ бага́то лані́в облогува́тиме (Н. Рада)].
• Пусту́ющая земля – гуля́ща, ваканце́[ьо́]ва земля́, вакане́ць (-нця́), пусти́зна.
Пу́шка – гарма́та, ум. гарма́тка, пу́шка, кано́на. [Обступи́ли го́род У́мань, пороби́ли ша́нці та, й вда́рили з семи́ гарма́т у се́реду вра́нці (Пісня). Лід крі́пкий, хоч гарма́ти коти́ (Номис). Коза́цькі пу́шки були́ ме́нші і не не́сли так дале́ко, як туре́цькі, тому́ пушкарі́ вичі́кували догідні́шої хвили́ни, коли́ ту́рки піді́йдуть бли́жче (Маковей). Кано́ни гра́ють, ку́лі заспіва́ють (Федьк.)].
• Нацелить, прицеливать -ку – наці́лити, приці́лювати гарма́ту.
• По воробьям из -ки стрелять – з гарма́ти на горобці́в стріля́ти.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Должный –
1) (быть должным) му́сить, (должный бы) пови́нен, пови́нна, ма́є, ма́ється;
2) належний, належитий, потрібний, необхідний, відповідний, який треба; (справедливый) слушний;
3) (быть должным кому) бути винуватим, винним:
• быть должным кому – бути винним (завинити) кому, (образн.) сидіти в кого в кишені;
• в должной мере (оценить) – належною мірою, належно;
• должная (причитающаяся) сумма – належитість (р. -тости), належна сума;
• должным образом – належно, належним чином, як треба, як слід, відповідно, як повинно (має) бути; як належить, як годиться, належно;
• на должном уровне – на належному рівні;
• отдавать, отдать, воздавать, воздать должное кому – віддавати, віддати належне кому, визнавати, визнати заслуги чиї, оцінювати, оцінити як слід (як належить) кого.
[Дав за це слушну заплату. Належну мені суму доручаю здобути такому-то. Ти винен і віддати повинен (АС). Хоч не хо́чу, так му́шу (Б.Грінченко). Ми не пови́нні заги́нуть обо́є (Л. Українка). Зві́дки це вихо́дить, що ми ма́ємо бу́ти ї́хніми раба́ми? (А.Кримський). Чи зійшло́ со́нце? – Ма́ло зійти́ вже (АС). Ма́лася чужа́ бу́ти, тепе́р моя́ бу́деш. Ма́лося (должны́ (бы) были) йти в го́род, та дощ не пусти́в (АС)]. Обговорення статті
Жить –
1) жити, (умен. житоньки), (существовать) існувати, (быть в живых) животіти, (описательно) топтати ряст. по світі ходити;
2) (жить где, как) жити, поживати, (пребывать) пробувати, проживати, (иметь жилище) мешкати, сидіти, домувати:
• век живи, век учись – вік живи – вік учись (Пр.); вчися розуму не до старості, а до смерті (Пр.);
• ему, ей… не дожить до весны – він, вона… не доживе (не досягне) до весни; (образн.) йому, їй… вже не топтати рясту; йому, їй… вже не почути зозулі;
• ему, ей… недолго осталось жить – йому, їй… недовго лишилося (зосталося) жити; йому, їй… день віку; він, вона… недовго топтатиме ряст;
• живёт подачками – живе на датки; у руку дивиться;
• живёт с горем пополам – живе, лиха (горя) прикупивши; живе, від біди пхаючи;
• живи просто, проживёшь лет со сто – просто живеш – до ста літ доживеш (Пр.);
• живмя жить где – невилазно сидіти де; раз у раз там сидіти; дуже вчащати куди; й не рушати звідти; (образн. жарт.) лягати й вставати де; [і] ложки мити де;
• жил бы вечно кто – жив би віки вічні хто; віку не було б кому;
• жил-был – був собі; жив-був;
• жить барином (паном), разг. – жити по-панському (по-панськи, як пан), жити паном паном [діло] (паном на всю губу);
жить бедно, в бедности, с бедой, бедствовать – жити бідно (убого, злиденно, гірко); жити в (при) злиднях (при убозтві), бідувати; горювати; бідно маятися; поневірятися; перемагатися; жити, лиха прикупивши; торгувати лихом; (образн.) голодні злидні годувати; решетом воду носити, а постолом добро возити; трусити злиднями; жити й світа не бачити;
• жить безбедно – жити безбідно (не бідуючи); у (при) достатку (достатках) жити; жити заможненько;
• жить благополучно – жити у добрі та в гаразді; матися в гаразді;
• жить в долг, долгами – жити на позички (у борг, у довг); жити з боргів;
• жить весь век – вікувати;
• жить в мире, в согласии – у [добрій] злагоді (згоді, мирі, ладу́, як одна душа) жити; любенько жити; (образн.) жити як риба з водою;
• жить в нищете – злидарювати;
• жить в нужде – бідувати;
• жить воинской ратной жизнью – воячити;
• жить в покое – жити з упокоєм (спокійно, супокійно);
• жить в своё удовольствие (пользоваться жизнью) – жити собі на втіху; заживати життя (світа, світу); розкошувати;
• жить в семье жены – у приймах бути, жити;
• жить в соседстве с кем – сусідувати (сусідити) з ким, жити в сусідстві (суміж) з ким, сидіти поруч кого, (образн.) тин у тин жити;
• жить в тяжёлых условиях – тяжко бідувати, поневірятися;
• жить, губя других, портить кому жизнь – заживати чужий вік;
• жить дома – жити [в]дома, домувати;
• жить душа в душу – жити як одна душа (як один дух), [мов] одним духом жити, жити у добрій злагоді (згоді);
• жить лето, зиму где – жити літо, зиму де, літувати, зимувати де;
• жить миролюбиво (ладить) – ладнати, згоджатися;
• жить на большую, широкую ногу, жить по-барски, жить в роскоши – жити на широку стопу (в розкошах), розкошувати, жити в розкошах (розкоші), по-панському (на всю губу) жити, паном діло жити, панувати, (диал.) велико жити;
• жить на всём готовом – жити на всьому готовому (готовенькому), жити (брати) з готового;
• жить на два дома с кем – жити різно (нарізно) з ким, жити на дві господи (на два господарства, на два доми, на дві домівки) з ким;
• жить на отлёте, на отшибе – жити на відшибі (у відшибі, на стирчку);
• жить на счёт чужого века – заживати чужий вік;
• жить на чужих хлебах (разг.) – їсти чужий хліб, жити чужим (людським) хлібом;
• жить на чужой счёт – жити чужим коштом (на чужі кошти, на чужий кошт);
• жить одиноко – жити самотньо, самотіти;
• жить одним домом с кем – жити разом (спільно, вкупі) з ким, мати одну господу (одне господарство, одну оселю, одне житло, один дім, одну домівку) з ким;
• жить по своему состоянию – жити відповідно до своїх достатків, жити як змога (спроможність, спромога) чия;
• жить привольно, на просторе – жити привільно (образн.) буяти;
• жить припеваючи (разг.) – жити лиха не знавши (не знати), (образн.) жити вибрикуючи (вибрикувавши), жити лихом (горем) покотивши; розкошувати;
• жить со дня на день – жити з дня на день (день поза день);
• жить трудами рук своих – жити з праці рук своїх, жити з пучок;
• жить уединённо – самотою (відлюдно) жити, самотіти;
• жить хорошо с кем – (гал.) тривати добре з ким;
• жить чем – жити з чого, за чим;
• [за] здорово живёшь (разг.) – [ні] з доброго дива; ні сіло ні [в]пало; ні з сього ні з того; ні за що ні про що; так собі, знічев’я; гарма-дарма;
как живёте?; как живёте-можете? (разг.) – як ся (себе) маєте?, як ви собі маєтеся?, як вам ведеться (поводиться)?, як ви пробуваєте?, як здужаєте?, що з вами діється?, яко-во можете?, чи живенькі-здоровенькі?;
• как живёшь, так и слывёшь – яке життя, така й слава (Пр.);
• каково вино? Живёт – чи добре вино? Нічого собі;
• кто живёт тихо, тот не увидит лиха – коли тихо, то мине [й] лихо (не буде лиха) (Пр.);
• на свете всяко живёт – на світі всякого буває;
• не живёт, а только небо коптит – не живе, а тільки дні тре; не живе, а чадить (димочадить) під небом; не живе, а небо коптить;
• отдельно жить – нарізно (різно, окремо, осібно) жити, жити навідріз(н)і (иногда на відлуці);
• плохо живёт – погано (зле, кепсько) живе, (образн.) живе як горох при дорозі;
• пока я живу – поки (доки) я живу; поки мого віку (життя);
• приказал долго жить – духа (душу) віддав; віддав Богові душу; пішов у безвість; казав довго жити; умер (помер), (устар.) переставився, на той світ пішов; зійшов з цього світу; упокоївсь;
• сколько я живу – відколи живу; зроду; зроду-віку;
• стараться жить на барский лад – старатися жити по-панськи, помазатися паном, гнутися на панство;
• с тех пор, как я живу в Киеве… – відтоді (з того часу), як я живу в Києві…
[Краще жити, ніж не жити, Краще пити, ніж не пити, Краще дати і радіти, Ніж не дати і жаліти! (Тост). Поет живе в серцях свого народу (В.Самійленко). Тимоха пробува́в собі молодиком (Б.Грінченко). Проживай, моя ясочко, веселою (М.Вовчок). Він не був їм ані сват, ані брат, лишень сидів з ними через город (В.Стефаник). З літератури жити не можна було, жилося з служби (С.Єфремов). Чи у небі, чи у пеклі скажуть вікувати? (С.Руданський). Житоньки треба. Не довго з того часу стара ряст топтала – за тиждень і переставилася. Невістки якось між соболю добренько згоджаються. Живемо за самою картоплею, а хліба вже давно не бачили. Германці сусідили з слов’янами. Причепився гарма-дарма. Все в житті взаємозв’язано:
живеш – хочеться випити, випив – хочеться жити (АС). І повідомила його, що вона тут випадково, приїхавши одвідати батьків, а постійно живе в Харкові, де танцює в балеті. Вранці рушає. Ніколи ще Степан не почував такої вдячності до жінки, як зараз. Вона їде! Отже, кохання тут не буде? Яке щастя! Він ладен був стати перед нею навколішки й співати їй хвального гімну. Боже, як гарно все-таки жити на світі! (В.Підмогильний). День прозорий мерехтить, мов пломінь, І душа моя горить сьогодні. Хочу жити, аж життя не зломить, Рватись вгору чи летіть в безодню (О.Теліга). — Колись, до революції, здорово жили тут наші люди. Довго борюкались із злиднями, але ж потім і жили добре (І.Багряний). …бо жити — то не є долання меж, а навикання і само собою — наповнення (В.Стус). А треба жити. Якось треба жити. Це зветься досвід, витримка і гарт. І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт (Л.Костенко). Ти живеш не живеш ти бредеш не бредеш і грішити не грішиш хліб для голуба кришиш а клює вороння день чорніший від ночі ніч біліша від дня і на все те причина це не та Україна (В.Цибулько). Ти — лише те, що переживаєш тут і тепер. У минулому тебе вже немає, у майбутньому — ще. майбутнє ще не настало і невідомо, чи настане взагалі, там ти — ще не людина, а так, уявлена вірогідність, там ти — ще не людина, а так, уявлена вірогідність, бажана гарна мрія або, навпаки, передбачуваний нестерпний кошмар. Є лише — тут і тепер! І якщо ти свою безкінечно теперішню мить не відчуваєш — гостро, глибоко, в усіх можливих барвах, — то можна сказати, що ніби й не живеш (В.Кожелянко). — Ви вже в мене дійшли літ, то пора ж вам і на стану стати, якесь діло собі обібрати, щоб жити згодом у пошані і в достатках (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). В її житті сталося дуже багато трагедій, але ця вразила найбільше. І все одно не можна було стояти на місці. Вона знала: життя полягає насамперед в тому, щоб жити далі (І.Серебрякова, перекл. Давіда Фоенкіноса). …навчитися, як треба жити, ви навчитеся, лише живучи… Добре навіть скочуватися вниз, якщо це потрібно для того, щоб піднятися (А.Жід). Буває, що не хочеться жити, але це зовсім не означає, що хочеться не жити (С.Є.Лєц). Жити важко. А важко жити ще важче]. Обговорення статті
Который –
1) (вопрос. мест.: кто (что) или какой из двух, из многих) ко́три́й, (реже) кото́рий;
2) (из двух или из многих; числительно-разделит. знач) ко́три́й, (реже) кото́рий;
3) (относ. мест.) (народн. обычно) що (для всех род. ед. и мн. ч. им. п.), (иногда) ко́три́й, кото́рий, (литер.) що, яки́й, котри́й, (реже) кото́рий; в сложн. предложениях (из стилистических мотивов: для избежания повторения що) авторы употребляют: що, яки́й, котри́й, кото́рий; иногда сокращенно: що, вм. що в йо́го (у которого), що з не́ї (из которой), що на йо́му (на котором), що про не́ї (о которой), що в них (в которых); (в предшествующих главн. предложению придаточных предл.) ко́три́й, кото́рий (в главн. предл. обычно соответствует указ. мест. той (тот), иногда указ. мест. опускается);
4) (в знач. неопред. мест.: некоторый, иной) ко́три́й, кото́рий де́котрий, котри́йсь, кото́рийсь, яки́й(сь):
• берег, который виднелся вдали – бе́рег, що мрів (манячи́в) дале́ко;
• века, в продолжение которых шли беспрерывные войны – сторі́ччя, коли́ (що тоді́, що про́тягом них) точи́лися безнаста́нні ві́йни;
• в котором (каком) году это было? – яко́го ро́ку це було́?;
• в котором (которой), в которых, на котором (которой), в который (которую), из которого (которой) (о месте) – (обычно) де, куди́, зві́дки, (о времени) коли́, вм. що в (на) йо́му (в ній), що в них, що в ньо́го (в ній), що з ньо́го (з не́ї);
• в котором часу? – о котрій годині? (реже у котрій годині?), котрої години?, коли?;
• война, во время которой погибло так много людей – війна, коли (що під час неї, що за не́ї, що тоді́) заги́нуло так бага́то люде́й (заги́нула така́ си́ла люде́й);
• в том году, в котором это произошло – того́ ро́ку, коли́ це ста́лось;
• в том самом письме, в котором он пишет – у то́му са́мому листі́, де він пи́ше (в яко́му він пи́ше);
• дело, о котором говорили – спра́ва, що про не́ї (що про не́ї) говори́ли; спра́ва, про яку́ говори́ли;
• дом, в котором я жил – (обычно) дім, де я жи́в, (можно) дім, що я (там) жив;
• изменил тем, в верности которым клялся – зра́див тих, що на ві́рність їм кля́вся (яки́м на ві́рність кля́вся);
• источник, из которого мы почерпнули наши сведения – джерело́, зві́дки ми засягну́ли на́ші відо́мості;
• король, при котором это произошло – коро́ль, що за ньо́го це ста́лося; коро́ль, за яко́го це ста́лося;
• которая птичка рано запела, той во весь день молчать – котра́ пта́шка ра́но заспіва́ла, тій ці́лий день мовча́ти. (Номис);
• которое (какое) сегодня число? – котре́ сього́дні число́?;
• который Бог вымочит, тот и высушит – котрий (який) Бог змочив, той (такий) і висушить (Пр.);
• который ему (ей) год? (разг.) – котрий йому (їй) рік?;
• который, которая, которое, которые (в подчинительных предложениях после главного) – що, що він, що вона що воно, що вони, (реже) який, яка, яке, які, (зрідка) котрий, котра, котре, котрі;
• кото́рый — кото́рый, кото́рые — кото́рые (один — другой, одни — другие; из неопределен. числа) – котри́й (кото́рий) — котри́й (кото́рий), котрі́ (кото́рі) — котрі́ (кото́рі), яки́й — яки́й, які́ — які́;
• который-либо – котрий-небудь, котрий-будь, (какой-нибудь) який-небудь, якийсь;
• который лучший, который больший – котри́й кра́щий, котри́й бі́льший, (получше) де-кра́щий, (побольше) де-бі́льший;
• который раз – вкотре;
• который тебя день не видать (очень, долго, давно)! – кот(о́)ри́й день тебе́ не ви́дко (ви́дно)!;
• который час? – котра година?
которым ты по списку? – котри́м ти в реє́стрі (в спи́ску)?;
• лес, который окружает нас – ліс, що ото́чує нас;
• люди, среди которых он вырос – лю́ди, що серед них він ви́ріс;
• материя, из которой сделано это пальто – мате́рія, що з не́ї поши́то це пальто́;
• многочисленные затруднения, с которыми приходится бороться – числе́нні тру́днощі, що з ни́ми дово́диться змага́тися;
• надежды, которые мы на него возлагали – наді́ї, що ми на ньо́го поклада́ли (що ми на ньо́го їх поклада́ли);
• обстоятельства, при которых он погиб – обста́вини, що за них він заги́нув; обста́вини, за яки́х він заги́нув;
• общество, в котором… – суспі́льство, де…;
• положение, из которого трудно выйти (нет выхода) – стано́вище, де (що, що з ним) ва́жко да́ти собі́ ра́ду, стано́вище, де (що) нема́ ра́ди;
• постановление, в котором… – постано́ва, де…;
• принято резолюцию, в которой… – ухва́лено резо́люцію, де…;
• произведение, в котором изображено… – твір, де змальова́но;
• река, в которой мы купались – рі́чка, де ми купа́лись; рі́чка, що ми купа́лись;
• с которым (которой), к которому (которой), в которого (которой), в котором (которой), в которых, на котором, через который, о которых – що з ним (з не́ю), що до йо́го (до ньо́го, до не́ї), що в йо́го (в ньо́го, в не́ї), що в йо́му (в ньо́му, в ній), що в них (їх), що на йо́му (на ньо́му, на ній), що через йо́го (через не́ї), що про (за) них (їх); з котри́м (кото́рим) (з котро́ю (кото́рою)), до котро́го (кото́рого) (до котро́ї (кото́рої)), в котро́го (кото́рого) (в котро́ї (кото́рої)), в котри́х (кото́рих), на котро́му (кото́рому) (на котрі́й, (кото́рій)), через котри́й (кото́рий) (через котру́ (кото́ру)), про котри́х (кото́рих); з яки́м (з яко́ю), до яко́го (до яко́ї), в яко́го (в яко́ї), в які́м (в які́й), на яко́му (на які́й), через яки́й (через яку́), в яки́х, про яки́х;
• страна, в которую мы направляемся – краї́на, куди ми просту́ємо;
• такой — кото́рый – таки́й — що, таки́й — яки́й (котри́й, кото́рий);
• тот — кото́рый – той — що, той — яки́й, той — котри́й (кото́рий);
• у вас есть привычки, от которых следует отказаться – у вас є за́вички, що (їх) слід позбу́тися (ки́нутися);
• условия, при которых происходила работа – умо́ви, що за них (за яки́х) відбува́лася пра́ця;
• цель, к которой он стремится – мета́, що до не́ї він (що він до не́ї) пра́гне;
• человек, который вас любит – люди́на, що вас коха́є (лю́бить);
• эпоха, во время которой – доба́, коли́; доба́, що за не́ї (що тоді́);
• эпоха, в продолжение которой… – доба́, що за не́ї (що тоді́, що про́тягом не́ї); доба́, коли́…;
• это человек, за которого я ручаюсь – це люди́на, що я за не́ї (що я) ручу́ся; це люди́на, за котру́ (за яку́) я ручу́ся;
• я тот, которому внимала ты в полуночной тишине (Лермонтов) – я той, що в ти́ші опівні́чній до ньо́го прислуха́лась ти (Кримський).
[І молодиці молоденькі, Що вийшли замуж за старих, Що всякий час були раденькі Потішить парнів молодих, І ті тут молодці стояли, Що недотепним помагали Для них сімейку розплодить; А діти гуртові кричали, Своїх паньматок проклинали, Що не дали на світі жить (І.Котляревський). А це сап’я́нці-самохо́ди, що в них ходи́в іще́ Ада́м (І.Котляревський). До кого ж я пригорнуся і хто приголубить, Коли нема того, який мене любить? (І.Котляревський). До ко́го-ж я пригорну́ся і хто приголу́бить, коли́ тепе́р нема́ то́го, яки́й мене́ лю́бить? (І.Котляревський). Знайшли́ Енте́лла сірома́ху, що він під ти́ном га́рно спав (І.Котляревський). А де ж тая дівчинонька, Що сонно блукала? (Т.Шевченко). На ті шляхи́, що я мі́ряв мали́ми нога́ми (Т.Шевченко). За степи́ та за моги́ли, що на Украї́ні (Т.Шевченко). Дивлю́ся — в моги́лі усе́ козаки́: яки́й безголо́вий, яки́й без руки́, а хто по колі́на нена́че одтя́тий (Т.Шевченко). Де-ж ті лю́ди, де-ж ті до́брі, що се́рце збира́лось з ни́ми жи́ти, їх люби́ти? (Т.Шевченко). Це ті розбі́йники, кото́рі хоті́ли уби́ти (І.Рудченко). А де-ж та́я дівчи́нонька, що со́нна блуди́ла (Т.Шевченко). Висо́кії ті моги́ли, де лягло́ спочи́ти коза́цькеє бі́ле ті́ло в кита́йку пови́те (Т.Шевченко). З да́вніх даве́н, чу́ти було́ про збро́йних люде́й, що зва́лись козака́ми (П.Куліш). Переживе́ш цари́цю, що їй слу́жиш (П.Куліш). Як доживе́ було́ кото́рий запоро́жець до вели́кої ста́рости… (П.Куліш). Підня́вшись істо́рію Украї́ни написа́ти, му́шу я догоди́ти земляка́м, кото́рі Украї́ну свою́ коха́ють і шану́ють (П.Куліш). Заплати́в я вели́ким сму́тком за ті розмо́ви щи́рії, кото́рі необа́чно посила́в до вас на папе́рі (П.Куліш). Там був узе́нький таки́й во́лок, суході́л таки́й, що через йо́го хижаки́ свої́ човни́ переволіка́ли (П.Куліш). Не з гні́вом і знева́гою обе́рнемось ми до пані́в, що ко́сті їх  взяли́сь уже́ пра́хом (П.Куліш). В ту давнину́, до кото́рої не сяга́є на́ша пи́сана па́м’ять (П.Куліш). Ізнайшла́ вже я чолові́ка, що мене́ ви́зволить (М.Вовчок). І чоловіки́ коло їх, і ді́точки: кото́рий — ко́ником гра́ється, кото́рий — орі́шки пересипа́є (М.Вовчок). Задивля́ючись на невідо́мі місця́, котрі́ прихо́дилось перехо́дити (П.Мирний). Котра́ дівчи́на чорнобри́вая, то чарівни́ця справедли́вая (П.Чубинський). Кото́рая сироти́на, ги́не (П.Чубинський). Це вже тобі не та мала Оксанка, Що ти було їй робиш веретенця (Л.Українка). У йо́го є висо́ка мета́, є святи́ня, що він їй слу́жить (Б.Грінченко). Гуща́вина ся тягла́ся аж до му́ру, що ним обгоро́джено було́ сад (Б.Грінченко). Дивува́лися Мико́линій ене́ргії, з яко́ю він поспіша́ється до грома́дського ді́ла (Б.Грінченко). Якби знав я чари, що спинять хмари. Що два серця можуть ізвести до пари… (І.Франко). Це такі́ до́кази, котри́х показа́ти тобі́ не мо́жу (І.Франко). Його́ розпи́тували про знайо́мих офіце́рів, що там служи́ли (І.Франко). Чи спра́вді є тут яка́сь та́йна, що її́ хова́ють від ме́не? (І.Франко). Од котро́го це ча́су ви мене́ не ба́чите? (І.Нечуй-Левицький). «Піді́ть-же в ліс, — кото́рий лу́чче сви́сне?» (І.Рудченко). А то в йо́го така́ сопі́лка була́, що він не́ю зві́рів свої́х склика́в (І.Рудченко). Ди́виться в вікно́ — ліс: мо́же той, що він через йо́го йшов? (І.Рудченко). Пішо́в до то́го коня́, що золота́ гри́ва (І.Рудченко). Став на гілля́ці да й руба́є ту са́му гілля́ку, на кото́рій стої́ть (І.Рудченко). Поба́чила, що він бере́ не то́ю руко́ю, на кото́рій пе́рстінь, та й ви́пила сама́ ту ча́рку (І.Рудченко). Вхопи́лась рука́ми за до́шку ту, що він на їй сиді́в (І.Рудченко). Піди́ ще доста́нь мені́ цілю́щої води́, що стереже́ її́ ба́ба-яга́ (І.Рудченко). А тим ча́сом сестра́ його́ пішла́ в ту комо́ру, що брат каза́в їй не ходи́ти туди́ (І.Рудченко). Зайду́ до тіє́ї крини́чки, що я чи́стила, то мо́же там нап’ю́ся (Рудченко). Тоді́ взяв ту́ю, що з не́ю шлюб брав (І.Рудченко). До́вго вона́ йшла у той го́род, де жив сам цар із сліпо́ю дочко́ю (І.Рудченко). Ука́зуючи на те де́рево, де сиді́ла Пра́вда (І.Рудченко). Ні на ко́го і не ди́виться і дівча́т ні кото́рої не заньме́ (Квітка). Де-кра́щого шука́є (Сл. Гр.). Прихо́дь до коня́, що з мі́дною гри́вою (І.Рудченко). Ото́ж та́я дівчи́нонька, що мене́ люби́ла (Пісня). А нещасли́ва та дівчи́нонька, котра́ лю́бить козака́ (Пісня). Оди́н дід, кото́рий увійшо́в з на́ми в це́ркву… (О.Стороженко). А я бага́то разі́в чу́ла від моє́ї ма́тери, що та жі́нка не лю́бить свого́ му́жа, котра́ не лю́бить його́ кре́вних (М.Рильський). Оди́н із їх — котри́й, то ті́льки Госпо́дь ві́дає — упаде́ ме́ртвий (М.Рильський). Зараз ударили й ті, що їх балка таїла глибока (П.Тичина). Але й тут стрі́немо у Леви́цького про́сто блиску́чі сторінки́, які́ дово́дять, що він до́бре знав життя́ цих на́ших сусі́дів (С.Єфремов). Того́ проте́сту, яко́го по́вно розли́то по всьо́му тво́рові (С.Єфремов). І ото́й шлях, що ним прохо́дить че́сна, таланови́та селя́нська ді́вчина (С.Єфремов). Карти́ни приро́ди, що на їх таки́й із Ми́рного мите́ць (С.Єфремов). Оті́ забивні́ шляхи́, що ни́ми простува́ла Ру́дченкова му́за (С.Єфремов). Напрова́дила Хри́стю са́ме на той шлях, куди́ пха́ли її́ соція́льні умо́ви (С.Єфремов). Він умовля́є, щоб ти сплати́в наре́шті дани́ну, кото́ру йому́ ви́нен (М.Рильський). Хіба́-ж є пани́, яки́м гро́ші не ми́лі? (Номис). Ті нові́ почуття́, яки́х він до́сі не знав, зо́всім заполони́ли його́ (А.Кримський). Хвали́ ма́ти того́ зя́тя, що я полюби́ла (Пісня). В кінці́ гре́блі шумля́ть ве́рби, що я насади́ла; нема́ мо́го миле́нького, що я полюби́ла (Пісня). Що-то за пан, що в йо́го ніщо́ не гниє́ (Номис). Два пани́, а єдні́ штани́: котри́й ра́ньше встав, той ся і вбрав (Номис).  Дале́ка по́дорож, що ти в не́ї збира́вся ви́рушить ура́нці (М.Рильський). Се ко́лесо, що зве́рху па́да на йо́го вода́ (Номис). Лиха́ та ра́дість, по котрі́й сму́ток наступа́є (Номис). Нема́ ті́ї дівчи́ноньки, що я в їй коха́вся (Пісня). Чи це та́я крини́ченька, що я во́ду брав? (Пісня). Чи се та́я крини́ченька, що го́луб купа́вся? (Пісня). Ось і зачервоні́ло на тій доро́зі, де йому́ тре́ба йти (Квітка). Хай бу́де прокля́тий той день, коли́ я вроди́лася, і той день, коли́ я ступи́ла на цей кора́бль (М.Рильський). Нема́ того́, що люби́ла (Пісня). Силкува́вся не злеті́ти з то́го щабля́, на яки́й пощасти́ло ви́дряпатись (С.Єфремов). Котрі́ були́ по селу́ краси́віші і багаті́ші дівча́та, ті все жда́ли — от-от при́йдуть від Ко́стя старости́ (Квітка). Котри́й (чума́к) корчму́ мина́є, той до́ма бува́є, котри́й корчми́ не мина́є, той у степу́ пропада́є (Пісня). Кото́рий чолові́к отця́-ма́тір шану́є-поважа́є, Бог йому́ милосе́рдний помага́є, кото́рий чолові́к отця́-ма́тері не шану́є, не поважа́є, нещасли́вий той чолові́к бува́є (Дума). А вб’є котри́й у го́лову сло́во яке́, — де й тре́ба, де й не тре́ба но́ситься з ним (А.Тесленко). Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу (Л.Костенко). Були там іще деякі цікаві дрібнички, та вони для нашої історії більшої ваги не мають, нічого не додаючи до її правдивості: а історія та, кажуть, добра, котра правдива (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І ось, сидячи на горішній сходинці, тримаючи віяло й тлумачок на колінах, Ліна вкотре вже оповідає свою історію, вперто й дослівно повторюючи свою прозору дитячу брехню, а чоловіки в комбінезонах сидять навпочіпки й слухають (О.Король, перекл. В.Фолкнера). Не тямила, котрого з двох вона дужче ненавидить (О.Король, перекл. В.Фолкнера)]. Обговорення статті
Треть – третина:
• две третьи – дві третини;
• по третям – третями, (устар.) третно;
• правило третей – правило третин;
• треть пути – третина шляху (путі);
• убавить на треть – зменшити на третину.
[Зінько поїхав у город і купив там собі книжку з законами. Довго її гортав, шукав, мало що розбираючи, але нарешті таки дошукався, через що так зробила волость. Треба було, щоб аж дві третини всієї громади згодилися продати землю, а коли до двох третин не ставало, то й не вільно продавати (Б.Грінченко). Для нас слово “Вітчизна” також наповнене святим змістом і може більшим, як для будь-кого іншого. Але не сталінська “родіна”. Мені моя Вітчизна сниться щоночі. Вітчизна моя, Україна. Я не тільки не є злочинцем супроти своєї Вітчизни, а, навпаки, я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах і концтаборах ще до війни. Вона мені сниться щоночі, і все ж я не хочу нині вертатись до неї. Чому? Бо там більшовизм (І.Багряний). Одна третина державних людей, стариків, були приятелями його батька й знали його в сорочечці; друга третина були з ним на «ти», а третя — були добрі знайомі; отож роздавачі земних благ у вигляді посад, оренд, концесій тощо були всі йому приятелі й не могли обминути свого; і Облонському не треба було особливо старатися, щоб дістати вигідну посаду; треба було тільки не відмовлятися, не заздрити, не сваритися, не ображатися, чого він, через властиву йому добрість, ніколи й не робив (Анатолій Хуторян, перекл. Л.Толстого). Боятися кохання — означає боятися життя, а хто боїться життя вже на третину мертвий (Бертран Расел). Третина американців хоче схуднути, третина — поправитися, а третина ще не зважувалася (Джон Стейнбек). Перше кохання зазвичай нерозділене, друге — 50 на 50, а третє … а третин взагалі може не бути]. Обговорення статті
Тумба, тумбочка –
1) шафка, (рус.) тумба, тумбочка;
2) (подставка) підставка, -ки;
3) (столбик) стовпчик.
[Льоля попрощалась і пішла в свою кімнату, бо вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрібницями біля охотного ряду і на тумбочці підручники й французький роман, здається, Гюго, і Анна Кареніна французькою мовою з порнографічним малюнком на обкладинці (М.Хвильовий)].
 Обговорення статті
Хороший –
1) добрий, гарний, хороший, (разг.) ловкий, (диал.) файний, (диал.) охвітний, (диал.) хосний;
2) (красивый) гарний, вродливий, (разг.) красний, (диал.) файний, (диал.) лепський;
3) (достаточно большой по количеству, величине) добрий:
• всего хорошего! – на все добре!; (реже) усього доброго!; (иногда) усякого добра!;
• все они хороши – всі вони однакові;
• глядеть хорошим глазом (разг.) – дивитися пильним оком;
• до села хороших десять километров – до села добрих десять кілометрів;
• из него ничего хорошего не выйдет – з нього добра (пуття) не буде; з нього добра не жди;
• на хороший цветок летит и мотылёк – на добрий, на гарний цвіт і бджола летить (Пр.);
• хорошее дело – добра річ; гарне діло; добра (хороша) справа;
• хорошее настроение – добрий (гарний) настрій;
• хорошему всё хорошо – доброму все всюди добре (Пр.);
• хорош гусь (ирон.) – добра штучка;
• хорошего понемножку – доброго (хорошого) потрошку;
• хорошие отношения – добрі (гарні, хороші) стосунки (взаємини, відносини);
• хорош, хороша собой – гарний, гарна [на вроду]; уродливий, уродлива;
• худого хватает, а хорошого мало – поганого досить (доста), доброго мало.
[Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п’ятниця, а пан справник був собі богомільний та богобоязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав’яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць (Г.Квітка-Основ’яненко). Олена, що йде, то усе вихваля пана Забрьоху, який то він гарний, чорнявий, повновидий, які то в нього уси шпетні і який сам увесь лепський та моторний (Г.Квітка-Основ’яненко). — Горе, мовляв той, гне, а хороше життє виправляє (Г.Барвінок). І звали вони Ласуна жити із собою: «Зоставайся, Ласун, жити з нами, — говорили, — життя тобі буде хороше й привільне в нас» (М.Вовчок). Пані того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чоловік він хороший, так мене поважає! (М.Вовчок). Вона була здалека взята, і така-то вже хороша, чорноброва, а горда та пишна — Мати Божа! Іде, було, собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (М.Вовчок). Такий був яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть, і побіліє, як крейда. А був хороший із себе дуже: високе чоло гетьманське, брови так і говорять, очі карі, ясні, як зорі, і всміхнеться, було, так ласкаво, да разом і гордо і смутно, що аж за серце вколупне (М.Вовчок). А Орися росла собі, як та квітка в городі. Повна да хороша на виду, маяла то сям, то там по господі в старого сотника, походжала, як по меду бджілка, і всю господу звеселяла (П.Куліш). Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі… (П.Мирний). Трудно молодій дівчині вистояти проти хорошого убору (П.Мирний). Мені здасться, що тим і наш світ красний, що він не однаковий (П.Мирний). Мотря, жінка хорошого господарського роду, теж допомагала Іванові в його господарській праці (П.Мирний). Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має (Л.Глібов). Марко взяв її руку в свою: «Хороша ти». Гафійка почервоніла, навіть поночі видко: «Що — я…» (М.Коцюбинський). Погода тут файна. Хоч часами вітер приносить дощі (М.Коцюбинський). Се був такий самий хороший, теплий, погідний день! (І.Франко). — Довго вже він і розкошує, цей клен. Ловка буде з нього соха в кошару (М.Кропивницький). Коли се одчинилися в палаці великі скляні двері, і вийшла молода панна, убрана в хорошу білу сукню (Л.Українка). — Ось постривайте, я вам зараз щось лепське прочитаю (Л.Українка). Подивилась у водицю На личко своє, Тихо, тихо промовила: «Горенько ж моє! Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки на сім світі Марне пропадеш! Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… І кохання зневажене, Дружини нема!» (Л.Українка). Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін (Л.Костенко). Нічого сказати, хосний хлоп Петро Модестович, а все ж москаль! — витираючи аерофлотівською салфеткою губи, згадував майор Бузина вчорашній і сьогоднішній день і ті жаскі хвилини, які він пережив вранці під час сну, чи вже й не сну, а напівсну, коли йому привиділось, що він лежить у Мавзолеї Володимира Ілліча Леніна на законному місці вождя. — От якби замість Мусоргського та мав він прізвище Гулак-Артемовський, то вже була б зовсім інша річ. А так, хто він? Москаль! Хоч і ловкий хлоп (Іван Котовенко). — А чого сі два володарі так проміж себе ворогують? — спитав Санчо. — Того вони ворогують,— одказав Дон Кіхот,— що сей Аліфанфарон сам запеклий бусурмен, а закохався в доньку Пентаполіна, хорошую та вродливу християнську королівну, а отець її не хоче дати за царя-поганина, поки той свого лжепророка Магомета не зацурає і на нашу віру не пристане. — Присягаю на мою бороду,— гукнув Санчо,— добре той Пентаполін робить, і я ладен підпирати його, скільки моги моєї (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І я готовий стверджувати, що книжка для дітей, яка подобається тільки дітям, — погана книжка. Добрі — добрі для всіх. Вальс, який дає радість лише танцівникм, — поганий вальс (Клайв Льюїс). 1. Хорошу людину не здатні зіпсувати ні влада, ні гроші. Адже, коли людина справді хороша, в неї не може бути ні того, ні іншого. 2. Хворий, здавши аналізи, приходить до лікаря: — Що-небудь добре скажете? — Звичайно, скажу: для мисливців за органами ви вже не становите інтересу]. Обговорення статті
Штаны – штани, (прост.) штані:
• наложить в штаны – накласти (напудити, напустити) в штани;
• остаться без штанов – залишитися (зостатися) без штанів.
[Сорочка, зв’язана узлами. Держалась всилу на плечах, Попричепляна мотузками, Як решето, була в дірках; Замазана була на палець, Засалена, аж капав смалець, Обутий в драні постоли, Із дір онучі волочились,
Зовсім, хоть вижми, помочились, Пошарпані штани були (І.Котляревський). І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… Гинуть! Гинуть! У ярмах лицарські сини, А препоганії пани Жидам, братам своїм хорошим Останні продають штани… (Т.Шевченко). І парубки у місті кращі, ніж у селі. Там усе у ягнячих свитках та вибійчаних штанях і літом у шапках; а тут — у сукняних чумарках, у китаєвих штанях, чоботи такі маленькі, на високих каблуках; все підперізані каламайковими добрими поясами, літом — у картузах, а зимою — у шапках. Йде, бувало, улицею який — як картина! Так би на його все й дивилася, нікуди очей не зводила… (П.Мирний). Його струнка фігура в вузьких жовтих штанях та синій куртці, здоровий, засмалений морським вітром вид та червона хустка на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря (М.Коцюбинський). Здається і пан, а штанів нема (Номис). До тих інших жінок він ставився трохи погордо, трохи, боязко. Почував, що вони не зважають на нього, навіть зневажають за його благенький френч, рудий картуз і вицвілі штани (В.Підмогильний). Я — як і всі. І штани з полотна… І серце моє  наган… Бачив життя до останнього дна Сотнями  ран! (Є.Плужник). Україна мусить зробитися необхідною, як штани, тільки тоді вона постане. Поки вона буде тільки «кумедією», орнаментом, піснею — до того її не буде (Є.Маланюк). Намотайся на хмару думками, нетерплячий, штани підв’яжи, бо витати тобі над віками, що не хоч або що не кажи. Не одкрутишся, і не відмолиш, і не виблагаєш порожнеч, та, що виникла в тебе, відколи ти зазнав передчасних утеч (В.Стус). З круглих плямистих дверей, в плямистих штанах й сорочці, з короткою зачохленою зброєю впоперек живота, з’явився ширший як довший, такий собі оберемкуватий чолов’яга (М.Вінграновський). — Розумієш, Галю, я хотів би померти без галасу і спотвореного обличчя, крім того, я не хотів би у передсмертній агонії накласти в штани… — Отож і скидай їх, — наполегливо повторила вона (Ю.Андрухович). «…він одразу ж добряче нам’яв би вуха цим самозваним дослідникам!» — голос Чмоня тверд і вищав (з наголосом у слові «вищав» на обох складах), — «а декому він стягнув би штани й добряче відходив би його паском, паском, ременем, кропивою!!!» Чмонь аж тіпався над кафедрою, щосили показуючи, як немилосердно шмагав би Т.Г.Шевченко самозванних дослідників своєї творчості (О.Ірванець). Коли я вийшов на кухню, Льолік вже терся коло холодильника, у своєму костюмі — темному піджаку, сірій краватці та безрозмірних штанях, що висіли на ньому, як прапор у тиху погоду (С.Жадан). Природно, вони запитали документи, але Сонька видала таку руладу, і Мотя відразу забув про поліцаїв, які стояли над головою, а почав негайно міняти підгузок, і менти спочатку здивувалися, як спритно він управляється, а потім, побачивши, скільки Софія Матвіївна наклала, швиденько відчепилися, нерви не витримали (Ю.Макаров). — Та я ж, пане, такого не говорю й не думаю,— виправдувався Санчо,— хіба ж я що? Чиє мелеться, той і біжи з ковшем. Як вони собі, може, й бахурували, то Бог їм суддя. Я не тутешній, я нічого не знаю. Хто там що робить, мені без інтересу, а ще кажуть — хто дуже крутить, той сам іскрутиться. А я собі яко наг, яко благ, родився без сорочки, помру без штанів, мене воно не студить і не гріє. У сусіда, славлять, повна бодня сала, а в нього й бодні нема. Та рот, кажуть, не город — не загородиш. Люди — Божі собаки: на кого хочуть, на того й брешуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Блискавка розійшлася навпіл, каміння потягло кишені десь до колін, і штані впали. Джез намагався ухопити й притримати їх за пояс. Але не встиг, бо руки були обмотані ременем. Штани сповзли зі стегон. Він ухопив нижче, але запізно, і впіймав лише труси, а штані обгорнулися довкола литок (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Як багато, дозвольте мені зауважити, залежить від штанів; найінтелігентніша особа деградує, вдягнувши потерті штани (А.Позднякова, перекл. В.Вулф). Навіть на троні протираються штани (С.Є.Лєц). 1. — Я хочу схуднути! — Купи штани для схуднення! — Купив, не налазять… 2. Чоловікові штани дані для того, щоб приховувати свої думки]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

А́ДРЕС, пройти́сь по чьему а́дресу заки́нути каміне́ць у чий горо́д, підсмія́тися з кого, взя́ти на язи́к кого;
по чьему а́дресу намёк на кого ко́титься бо́чка, на кого на́тяк, про кого йде́ться, у чий горо́д каміне́ць.
БРОСА́ТЬ фраз. носи́ти [жизнь броса́ла их всю́ду за вік їх носи́ло всю́ди];
бросать в жар обсипа́ти жа́ром, пройма́ти моро́зом, док. як вогне́м обхопи́ти;
бросать взгля́ды ще пози́ркувати, стріля́ти очи́ма, стри́гти очи́ма;
бросать в лицо́ упрёки коло́ти о́чі доко́рами, забут. цві́кати в о́чі;
бросать в пот ударя́ти в піт, обсипа́ти по́том;
бросать гря́зью обкида́ти боло́том;
бросать жре́бий ки́дати жеребо́к, забут. ки́дати льо́си;
бросать небре́жно (слова) ки́дати че́рез ве́рхню гу́бу;
бросать тень ки́дати пля́му;
бросать перча́тку стил. відповідн. виклика́ти на герць;
бросать слова́ на ве́тер говори́ти на ві́тер, прибл. розкида́тися слова́ми;
бросает в дрожь кого дрижаки́ б’ють кого;
броса́ющий що ки́да тощо, зви́клий /ста́вши/ ки́дати, зда́тний ки́нути, ки́дальник, киду́н, киді́й, киде́ць, прикм. ки́дальний, мета́льний;
бросающий гря́зью зда́тний обки́дати боло́том, лихосло́в, обмо́вник;
бросающий де́ньги на ве́тер марнотра́т, розкида́й-тисячі́;
бросающий жре́бий киде́ць же́ребу;
бросающий ка́мешки в чей огоро́д зви́клий ки́дати камінці́ у чий горо́д;
бросающий на произво́л судьбы́ гото́вий ки́нути напризволя́ще;
бросающий слова́ на ве́тер ще́дрий на пусті́ слова́, скоробре́ха;
бросающий тень ра́ди́й ки́нути пля́му;
бросающий я́корь що кида́є я́кір;
бросаемый ки́даний, ве́рганий, ме́чений;
ВМЕ́ШИВАТЬСЯ ще лі́зти, пха́ти (сво́го́) но́са, пха́тися;
вмешиваться не в свои́ дела́ пха́тися до чужи́х справ, пха́тися не у свій горо́д;
вмешивающийся що встряє́ тощо, люби́тель /звиклий/ устрява́ти, реконстр. устрява́ка, прикм. ула́зистий, улі́зливий;
вмешивающийся не в своё де́ло зви́клий пха́тися до чужи́х справ;
ЗАТЕВА́ТЬ, ще заколо́чувати, уряджа́ти, накре́слювати, захо́джуватися, заходи́тися, започатко́вувати, організо́вувати, ініціюва́ти, зава́рювати ка́шу /пи́во/, горо́д городи́ти;
затева́ть про́тив кого, компанува́ти на кого;
затева́ть ссо́ру, почина́ти /вдава́тися у/ сва́рку;
затева́ющий, що заколо́чує тощо, ра́ди́й /гото́вий/ поча́ти, витівни́к, організа́тор, ініція́тор, верхово́да, вига́дько, коло́тник, баламу́т, баламу́та;
затева́ющийся/затева́емый, заті́юваний, заду́муваний, уря́джуваний, започатко́вуваний, накре́слюваний, заколо́чуваний;
НАМЁК перен. знак, тінь;
сде́лан намёк натя́кнуто;
намёк по чьему а́дресу каміне́ць у чий горо́д;
нет и намёка на что і не па́хне чим, нема́ й ті́ні чого, і не ночува́ло що;
нет ни мале́йшего намёка нема́ й знаку́.
НАМЕКА́ТЬ образ. дава́ти на́тяки, ки́дати камінці́ у чий горо́д, говори́ти на здога́д бурякі́в /за́гадками, манівця́ми/, (на кого) живомовн. пи́ти до кого [до кого ча́рка п’є́ться];
намека́ющий що /мн. хто/ натяка́є тощо, ра́ди́й натякну́ти, ста́вши натяка́ти, натяка́йло, стил. перероб. натяка́ючи, образ. з на́тяком на.
ПОЛИВА́ТЬ, полива́ющий що /мн. хто/ полива́є тощо, ста́вши поливати, ра́ди́й поли́ти, за́йня́тий полива́нням, полива́льник (дощ) полива́йчик, (річ) полива́чка, прикм. полива́льний, образ. за полива́нням, складн. поли́й- [поли́й-горо́д-лійка];
поливающийся/полива́емый поли́ваний /підливаний/, прикм. поливни́й.
ПРОХА́ЖИВАТЬСЯ стил. відповідн. прогу́люватися;
прохаживаться на чей счёт підштри́кувати кого, підпуска́ти шпи́льку кому, ки́дати камінці́ у чий горо́д;
прохаживающийся що /мн. хто/ прогу́люється тощо, зви́клий прогу́люватися, ра́ди́й прогулятися галиц. прогулько́вець;
прохаживающийся на чей счёт не від то́го, щоб підштрикну́ти кого, метки́й ки́дати камінці́ у чий горо́д.
ПУСТИ́ТЬ, пустить в обихо́д запрова́дити в ужи́ток;
пустить (всё) на самотёк махну́ти на все руко́ю;
пустить в трубу́ /пустить по́ ве́тру/ ще змарнува́ти, пусти́ти за ві́тром;
пустить в ход (машину) урухо́мирити, пусти́ти в рух;
пустить козла́ в огоро́д поста́вити ца́па горо́д стерегти́;
пустить кровь (військовою дією) підсмали́ти кри́ла;
пусти́вший ОКРЕМА УВАГА;
пустивший ло́шадь карье́ром стил. перероб. погна́вши коня́ учва́л;
пустивший по́ миру стил. перероб. пусти́вши з торба́ми.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Огород, огородец – горо́д, -да, горо́дець, -дця.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Берег
• Жители противоположного берега реки – зарічани; тогобічні люди (жителі); тогобочани. [У тогобочан хати в садках купаються, а в нас садовина не росте. З нар. уст.]
• На обоих берегах чего – по (на) обох берегах чого; обабіч чого; лівобіч і правобіч чого; обаполи; (зрідка) обапол. [Город Кам’янець лежить обаполи Смотрича. З нар. уст.]
• У берега – з берега (від берега, над берегом, край берега). [Ти купайся з берега, на глибоке не лізь. З нар. уст. Над берегом є там крутая гора, На ній бовваніє самотня могила; Усі її знають — старі й дітвора: Земля Кобзаря там навіки накрила. Глібов. Із-за гори місяць ясний На луг поглядає; Край берега дівчинонька Тихо походжає. Глібов.]
Болото
• Болото ржавое – руда (рудка); іржавець. [Посередині — рудочка, верби, очерет поріс, осока. Тесленко.]
• Было бы болото, а черти будут (найдутся, заведутся) – аби болото, а жаби будуть. Пр. Коби болото, а чорти будуть. Пр. Аби було болото, чорти знайдуться. Пр. Аби пшоно, а каша буде. Пр.
• Всяк кулик своё болото хвалит – кожна лисиця свій хвостик хвалить. Пр. Усякий кулик до свого болота звик. Пр. Кожний кулик своє болото хвалить. Пр. Кожний пес на своїм смітті гордий. Пр. Кожна жаба своє болото хвалить. Пр. Кому як болото, а мені так як золото. Пр. Людям як повітка, а мені як квітка. Пр.
• В тихом болоте (омуте) черти водятся – тиха вода греблю рве. Пр. Тиха вода береги ломить. Пр. У тихому болоті чорти водяться. Пр. З тихеньких все лихо встає. Пр. Од тиха все лихо. Пр. Телят боїться, а воли краде. Пр. Кат не говіркий, а голови стинає. Пр.
• Место, где было болото – багнище; болотище (болотисько). [У долині, мов у ямі, На багнищі город мріє… Шевченко.]
• Незамерзающее болото – болото, що не замерзає; гниловоди.
• Ну тебя в болото (фам.) – а йди ти [собі] в болото; а йди ти в трясця та в болото; а йди ти під шум та під бульби; щоб ти під лотоки та під бульби пішов; іди на чотири вітри, а на п’ятий шум; відчепися від мене та лізь у болото; дай мені спокій.
Бросать
• Бросать, бросить без внимания кого, что – кидати, кинути, покинути ((за)лишати, (за)лишити) кого, що; занедбувати, занедбати (занехаювати, занехаяти) кого, що; кидати, кинути без уваги кого, що; (образн.) кидати, кинути під лаву кого, що. [А дитя своє зовсім занедбала — пропадає дитя. Вовчок. Одвезли дитину да й занехаяли. Сл. Гр.]
• Бросать, бросить в жар – брати, взяти (понімати, пойняти) жаром (вогнем); обсипати, обсипати жаром (вогнем); кидати, кинути в жар. [Мар’яну кинуло в жар, потім вона зблідла, зів’яла, як лист у задуху на сонці. Коцюба.]
• Бросать, бросить взгляд (взор) – зиркати, (по)зирнути (скидати, скинути, спадати, спасти, накидати, накинути) оком (очима); блимати, блимнути оком (очима); зводити, звести очі; наводити, навести (зглянути) оком; метати, метнути (стріляти, стрельнути, глипати, глипнути) очима; кидати, кинути погляд (оком, очима); намигнути оком. [Скинула оком на Микиту. Кропивницький. Хто на неї з парубків згляне оком, то так і залюбиться. Свидницький.]
• Бросать, бросить в тюрьму – кидати, кинути (закидати, закинути, запроторювати, запроторити) до в’язниці (у в’язницю, до тюрми, у тюрму); (давн.) завдавати, завдати в холодну (в чорну); (про багатьох) позакидати, (позапроторювати) до в’язниці (у в’язницю, до тюрми, у тюрму); позавдавати в холодну (чорну). [Оцей ось пильний пан… звелів усіх завдати в холодну. Ільченко.]
• Бросать, бросить в холод – брати, взяти холодом (морозом); обсипати, обсипати (сипати) снігом [за шкіру]; всипати, всипати морозом; трусити, затрусити; мороз іде, пішов по кому; мороз іде, пішов [по шкурі, поза плечі] кому. [Як гляне, то аж мороз по шкурі піде. Тобілевич.]
• Бросать, бросить камешки (камешек) в чей огород (перен.) – камінці кидати, кинута (закидати, шпурляти, пошпурити) до чийого городу (в чий город); водою бризкати, бризнути на кого; квітку кому пришивати, пришити; (жарт.) стригти куди; ключку закидати, закинути куди; загинати, загнути куди. [Христя знає, куди це Грицько стриже, та мовчить. Мирний.]
• Бросать, бросить на ветер слова – кидати, кинута на вітер слова.
• Бросать, бросить на произвол судьбы – кидати, (по)кинути напризволяще; відбігати, відбігти кого, чого. [Повідбігали і хазяйства свого і діточок манесеньких. Квітка-Основ’яненко.]
• Бросать, бросить (оставлять) кого, что – кинути, покинути ((за)лишити) кого, що; зацурати кого, що; (образн.) п’ятами закивати на кого; (про багатьох) покидати (позалишати) кого, що. [Твою дочку хоче брати, мене, бідну, зацурати. Сл. Гр.]
• Бросать, бросить палки под колёса – кидати, кинути паліччя (палки) в колеса (між колеса, під колеса).
• Бросать, бросить тень на кого, что (перен.) – кидати, кинути тінь на кого, на що, ганьбити (ганьбувати, зганьбувати, славити, неславити, знеславити, безчестити, збезчестити) кого; плямити, заплямити (тьмити, отьмарювати, отьмарити) кого, що; у славу (неславу) вводити, ввести кого; безчестя класти, покласти на кого. [Нащо ганьбити чоловіка? Сл. Гр.]
• Бросать, бросить швырком, швырнуть – вергати, вергнути (шпурляти, шпурнути, жбурляти, жбурнути, швиргати, швиргонути). [Такі дуби верга, що по півтора обіймища. Казка. І зо зла палицю хапає… Шпурнув — та й всіх курей побив. Глібов.]
• Бросать в беспорядке, как попало – Див. беспорядок.
• Бросать, метать жребий – кидати, метати (брати) жеребок (жереб); жеребкувати; (на палиці) мірятися (вимірятися).
• Бросим! – киньмо!; покиньмо!; облишмо!
• Его бросает, его бросило в дрожь – його кидає, кинуло в дрож; його проймає, пройняв дрож (циганський піт); він їсть дрижаки; його напали дрижаки; його морозить (бере з-за спини). [Аж зимний дрож ненависті проймав запорозького козака. Ільченко.]
• Его бросает, его бросило в пот (от работы) – його проймає, пройняв піт від роботи; попоробив (попрацював, доробивсь) до поту; він упрів від роботи; (жарт.) він нагрів чуприну (лоба).
Виднеться
• Виднеться будто в тумане – туманіти.
• Виднеться неясно – бовваніти; ма(н)ячіти.
• Виднеться ясно – ясніти.
• Едва виднеться вдали – мріти(ся); ледве видніти(ся) (мріти(ся)). [На багнищі город мріє… Шевченко.]
Врать
• Бесстыдно, прямо врёт в глаза – у живі очі бреше. [В живі очі тобі бреше, як шовком шиє — хоч би моргнув, вражий син. Вовчок.]
• Врать сильно – тяжко брехати.
• Врёт, аж уши вянут – бреше, аж слухати сором; бреше, аж вуха в’януть (болять).
• Врёт без запинки – гладко бреше; бреше й не оглядається.
• Врёт во всю Ивановскую – бреше на всі заставки; бреше, аж куриться (аж курява встає, аж йому з-під носа куриться). [Бреше, аж куриться за ним, даю слово, що бреше!… Тудор.]
• Врёт как по печатаному – бреше, як з книжки вичитує (читає); бреше, як з листу бере.
• Врёт как сивый мерин (вульг.) – бреше як рябий (як рудий) собака; бреше як собака (як пес, як рябко); бреше як собака на висівки.
• Врёт не кашлянет (не поперхнётся) – бреше й оком не змигне (не моргне); бреше та й дивиться; бреше, як хліб з маслом їсть. [Йому так збрехати, як хліба з маслом із’їсти. Пр.]
• Врёт, себя не помнит – бреше, аж не стямиться (не спостережеться).
• Врёт хорошо, складно, искусно – цільно (мудро, чисто) бреше; брехню добре чеше; (образн.) бреше, як шовком шиє. [Брехню, як бачте, добре чеше мій Севастян. Глібов.]
• Врёт, что помелом метёт – бреше, [а за ним] аж куриться (аж курява встає). [От же брешуть, аж курява встає! М. Куліш.]
• Ври, да знай же меру; ври, да не завирайся (фам.) – брехати — треба міру знати. Пр. Бреши та не забріхуйся. Пр. Не роби з губи халяви. Пр. Брехали твого батька діти. Пр. Смаленого дуба плетеш. Пр. Присягалися сліпці, що своїми очима бачили. Пр. Правда Сидорова — киселем млинці помазані — на паркані сушаться. Пр. За царя Томка, коли була земля тонка — пальцем проб’єш і води нап’єшся. Пр. Коцюба кудкудакала, помело яйце знесло. Пр.
• Коли вру, так дай Бог хоть печкой подавиться – щоб я вмер, коли неправду кажу! Пр.
• Коли не врёшь, так правду говоришь – правду каже (співа), якщо (як) не бреше. Пр.
• Мастер врать, здоров врать – майстер (митець, мастак) брехати.
• Наврал с три короба – наказав (намолов) сім мішків (три мішки) гречаної вовни; наказав (наговорив) на вербі груші [на осиці кислиці].
• Он врёт – він бреше; (образн.) у нього на вербі груші ростуть [а на осиці кислиці].
• Он врёт неискусно (образн.) – бреше, аж пальці знати.
• Он походя врёт – він що ступне, то й брехне.
• Помогать врать, подвирать – підбріхувати.
• Помогающий врать – підбрехач.
• Пошёл, начал врать – почав брехати; завів брехню.
• Так врёт, что с души прёт – ото бреше: аж з душі верне.
• Ты врёшь – ти брешеш; (образн.) брехали твого батька дочки [і сини]; брехали твого батька сини, та й ти з ними; брехали твоєї матері дочки, та й ти з ними мовчки; брехали твого батька діти; либонь, ти з Брехунівки прийшов.
• Ты не врёшь? – [А] ти не брешеш (не бре-бре)?; чи ти не з Брехунівки?
• Не любо — не слушай, а врать не мешай – вір не вір, а не кажи «брешеш». Пр. Не любо — не слухай, а брехать не заважай. Пр. (іноді) Рот не город, не загородиш. Пр.
• Стелет да мелет, врёт да плетёт – плете дуба, як на помелі. Пр. Смаленого дуба плете. Пр.
Глаз
• Аза в глаза не знает – (те саме, що) Ни бельмеса не знает (не смыслит). Див. бельмес.
• Блуждающие глаза – блудні очі.
• Бросаться, броситься в глаза – упадати, упасти в око (у вічі, в очі); спадати, спасти на очі; брати очі [в себе, на себе]; бити у вічі; (іноді) вдаватися, вдатися в око (у вічі, в очі). [Перше, що впадає в око при читанні поезії Шевченка, — це найтісніший зв’язок його з народною піснею. Рильський. Лискуча червона сорочка на ньому очі бере… Гордієнко.]
• Быть на глазах (на виду) – бути перед очима; в оці бути. [Тобі добре: ти у боці, а я щораз ув оці, то мені й докоряє, якщо не так. Сл. Гр.]
• Ввалились глаза, щёки у него, у неё – Див. вваливаться.
• В глаза говорить, сказать что – у вічі (в очі, у віч) говорити, сказати що; (лок.) прітьма говорити, сказати що. [Може сам ти і шага не варт, та тільки ніхто тобі цього в вічі не сказав! Тобілевич. Вас ще ніхто не лаяв сьогодні у віч, ніхто? Кропивницький. Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. Сл. Гр.]
• В глаза ударить, плюнуть… – межи очі (у вічі, у очі, межи сліпи) ударити, плюнути… [Подер, пошматував моє малювання на дрібні шматочки та й шпурнув мені в вічі. Н.-Левицький. Нехай мене замість дяки кленуть, нехай навіть плюють мені межи очі, а я з свого шляху не зверну. Кропивницький.]
• В глазах – в очах (застар. в очу). [Свічок, свічок наставили! Мигтять ув очу, мов проміння… Барвінок.]
• Видеть собственными глазами – бачити на свої (на власні) очі; бачити своїми (власними) очима; (іноді) бачити навіч (наочне). [Я ж тебе бачив на власні очі. Коцюбинський. Я своїми очима бачила, як вона щоранку божого виносе та й висипає попіл у мій рів. Кропивницький. Сам побачив власними очима, що ти готуєш певнеє повстання… Тобілевич.]
• В моих глазах (он человек хороший) – [Як] на мої очі (на моє око, на мій погляд); [як] на мене.
• Во все глаза глядеть (разг.) – на все око (у двоє очей, давн. у дві оці) дивитися; пильно дивитися; видивлятися [очима]; (про багатьох) усіма очима дивитися. [Галя на все око дивиться, як хлопець пручається. Свидницький. Староста пильно, з насмішкою дивиться на Романа. Стельмах. Зупинилась перед Андрієм, сплеснула руками і, не розтуляючи їх, видивлялась на нього здивованими, повними обурення й жаху очима. Коцюбинський.]
• Возводить глаза к небу – на небо (до неба) очі (погляд) зводити (підводити, здіймати, зносити, підносити). [Коли я погляд свій на небо зводжу… Українка. Знімає руки та очі до неба. Н.-Левицький.]
• Вперять, вперить глаза в кого, во что – (те саме, що) Вперять, вперить взгляд в кого, во что. Див. взгляд.
• [Все] стоит перед глазами – [Все] стоїть перед очима; з-перед очей не сходить.
• В чужом глазу сучок видит, — в своём не примечает и бревна – у чужім оці порошину бачить, а в своєму пенька не помічає. Пр. Чуже під лісом бачить, а свого і під носом недобача. Пр. Зорі лічить, а під носом не бачить. Пр. За гони блоху б’є, а під носом ведмідь реве. Пр. Не замітай чужої хати (хижі) — дивись, чи твоя заметена. Пр.
• Выпучить, выпялить глаза на кого – вилупити (вирячити, витріщити) очі; вирячитися (витріщитися); визиритися на кого. [Вилупити очі як цибулі. Пр. А братія мовчить собі. Витріщивши очі. Шевченко. І чого це ти вирячилась на мене, мов кизяк з пасльону? Ільченко. Чого ви витріщилися один на одного, як телята? Багмут.]
• Вытаращить, выкатить глаза – витріщити (вивалити) очі; у крузі очі стали кому. Див. іще вытаращить. [Але як розстарається грошей, то зараз справить такий бенкет, що всі її гостоньки з дива очі повитріщають… Н.-Левицький. Вивалив очі, як баран. Номис.]
• Глаза блуждают – очі блукають. [Його очі блукали по стінах, шукаючи чогось. Франко.]
• Глаза впалые – запалі (позападалі, ямкуваті) очі. [Твій знівечений вид, позападалі очі, Де обвели свій слід прожиті грішно очі, І безсоромна ніч, і навісна хода, — Все те гидливості в мені не прокида. Самійленко.]
• Глаза гноящиеся; с гноящимися глазами – каправі очі; каправий (кислоокий). [Був тонкий, сухий, високий і гугнявий й кислоокий. Сл. Гр.]
• Глаза завидющие, а руки загребущие – очі завидющі, а руки загребущі. Пр.
• Глаза — зеркало души – очі — дзеркало душі. [Оції очі, дзеркало душі, Розумні, ідеальні і прекрасні… Кримський.]
• Глаза лезут на лоб – очі рогом лізуть; очі на лоба (на лоб) лізуть. [Давно вже минуло, а було як заходиться розказувать, то аж цмока, аж очі йому рогом лізуть… Стороженко. Бувало роби хоч перервись, очі на лоба лізуть. Головко.]
• Глаза навыкате; человек с глазами навыкате – витрішкуваті очі; [вирлоокі] баньки; вирла; балухи; очі зверху; витрішкуватий (вирячкуватий); лупатий; банькатий; вирлатий (вирлоокий); банькач; вирлач. [Підвів вирлоокі баньки на стелю. Коцюбинський.]
• Глаза на мокром месте – у нього (у неї…) сльози на краєчку (очі на солонці); тонкосльозий (-за); тонкослізка; сльози йому (їй…) як не капнуть; сльози йому (їй…) тільки що не капають (не краплють). [Кисне як кваша. Пр. На кулаку сльози тре. Пр. Заплач, Матвійку, дам копійку. Пр. Заплач, дурню, за своєю головою (по своїй голові). Пр.]
• Глаза наполняются слезами – очі заходять (заливаються) сльозами (слізьми, сльозою). [В Улясі очі зайшли сльозою. Н.-Левицький.]
• Глаза подслеповатые – підсліпуваті (підсліпі, підсліпуваті) очі; сліпні (сліпаки). [Гордій підводить до самої шибки старі, підсліпуваті очі. Васильченко. Ото витріщив сліпні, а нічого не бачить, бодай тобі повилазили. Номис. А повилазили б тобі твої сліпаки. Франко.]
• Глаза по ложке (как ложки), а не видят ни крошки – очі як картохи, а не бачать нітрохи. Пр. Густо дивиться, та рідко бачить. Пр.
• Глаза разбегаются, разбежались – очі бігають (перебігають), забігали; очі розбігаються, розбіглися; не зна, на що йому [перше] подивитися. [Аж мені очі розбігаються. Пр. По стінах — картин-картин — аж очі розбігаються. Мирний.]
• Глаза так и бегали – очі так і бігали (і пряли). [Моряк підкреслено солодко посміхався, а очі його так і пряли в усі сторони. Збанацький.]
• Глаза шире брюха – завидющі очі.
• Глаз видит, да зуб неймёт – бачить око, та зуб не йме. Пр. Очі б їли, та губа не може. Пр. Їв би паляниці, та зубів нема. Пр. Близько лікоть, та не вкусиш. Пр. Бачать очі, та ба! Пр. Є ложка, та в мисці нема. Пр. Носом чую, та руками не вловлю. Пр. Є сало, та не можна дістати — високо висить. Пр. Бачить корова, що на повітці солома. Пр. Видко й хати, та далеко чухрати. Пр. Коло рота минеться, та в рот не попаде. Пр. Мордується, як собака з воловою кісткою: і не перегризе, і язиком мозку не дістане. Пр.
• Глаз на глаз; с глазу на глаз – віч-на-віч; сам на сам з ким; очі на очі; на дві пари очей (у два ока, давн. у дві оці); на чотири ока;
• Глаз не кажет, не показывает – очей не являє (не появляє); очей не показує (не навертає). [Третій день очей не являє. З нар. уст.]
• Глаз нельзя оторвать, отвести от чего – не можна відірвати (відвернути, відвести) очей від чого; аж очі вбирає [у себе] що; аж оч бере на себе (у себе) що. [Пішов ти, а я очей не можу відірвати від шляху. Стельмах. А Юркові я подарував такого красеня-снігура, що й очей від нього не одведеш! Копиленко. Купи мені синього на спідницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очі у себе вбирало!.. Кропивницький.]
• Глазом не моргнёт – оком не змигне (не моргне). [Кондратович і дух притаїв, оком не змигне… Стороженко. Всю службу вистояв — оком не моргнув… Гордієнко.]
• Глазом не повёл – очима (оком) не повів; не поворухнув і бровою.
• Двоится в глазах у кого – двійнить (двоїться) в очах кому, у кого. [В очах йому двоїлося; він бачив двох Пампушок. Ільченко.]
• Для отвода глаз – про [людське] око; аби очі відвести; щоб увагу відвести на щось інше. [Сам за старшину тягне, а про людське око з голотою приятелює. Тулуб.]
• За глаза осуждать, ругать… кого – заочі (позаочі, позавіч) судити, обмовляти, лаяти… кого. [Вона ні разу не лаялась і навіть не змагалась з сусідою Палажкою, хоч позаочі й судила й сміялась з неї. Н.-Левицький. Заочі починала кепкувати з його купецької статури… Ільченко.]
• Закатить глаза под лоб – завести (закотити) очі вгору (під лоба); пустити очі під лоб(а). [Завела очі вгору і вхопилася за лівий бік — тільки не крикне. Вовчок. Помітивши, що бранець пильнує за ним, католик пускає очі під лоб і стулює долоні. Хижняк.]
• Закрывать глаза на что – заплющувати (закривати) очі на що; не мати очей на що; позавіч пускати що. [Адже не малі діти, щоб на страшне очі заплющили. Головко.]
• Закрыть глаза (умереть) – заплющити (сплющити, склепити, замкнути, закрити) очі; (поет.) заснути. [Склепив очі та й умер. Сл. Гр. І що з тебе буде, як я замкну очі?.. Кобилянська.]
• Заливать, залить глаза (перен.) – заливати, залити, залляти, позаливати очі; наливатися, налитися. [Співав, хто мав на те охоту, заливши очі наперед. Сл. Гр.]
• Замазать глаза кому – очі засліпити (замилити, засипати) кому.
• Зоркий глаз у него (у неё…); человек с зоркими глазами – у нього (у неї…) зірке (дозірне, гостре, бистре) око; у нього (у неї…) зіркі (бачучі, гострі, бистрі) очі; зіркий (бачучий, бистроокий, бистрозорий). [Але в кмітливої Мокрієвської були надто гострі очки й вже примітила ті латки. Н.-Левицький. Він був бистрозорий, мов сокіл… Ільченко.]
• И в глаза не видел (разг.) – і на очі (і в вічі) не бачив; і на очах не було (не бувало); і в оці не мав. [Уже його, може, тижнів зо два і в вічі ніхто не бачив. Старицький.]
• И в глаза не видел какой – який — і на очі не бачив; який — і на масть не знаю.
• И глазом не моргнуть (не мигнуть) – і оком не моргнути (не змигнути). [Хитрий євнух і оком не моргнув… Тулуб.]
• И на глаза не показывайся (не попадайся)! (разг.) – і на очі не навертайся (не потикайся)! [Була вона в той час така настирлива і люта, що з розмовами про спочинок і на очі їй не навертайся! Кучер.]
• Искры из глаз посыпались (разг.) – [Аж] зіниці засвітили(ся); [аж] каганці в очах (давн. в очу, в віччу) засвітили(ся). [Як заїхав по потилиці, так аж каганці в віччу засвітились. Номис.]
• Как бельмо на глазу; как порох в глазу – як більмо на оці; як сіль у[в] оці; як колючка у[в] оці; як пісок у[в] оці; хріном стати в носі кому; болячкою сидіти кому. [Лісовики — більмо на оці, чуєш? Стельмах. Бо темне слово — черва в яблучку, ржа в залізочку, пісок ще й в очку. Черемшина.]
• Колоть глаза кем, чем (разг.) – випікати (вибивати, довбти) очі ким, чим; викидати на очі кого; колоти очі ким, чим. [Чого ж вона мені очі вибиває Тимофієм? Мирний. Мені на очі викидають, що в нас хати нема. Барвінок. Нам тільки сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана… Шевченко. Не дурно, але й не так, щоб мені у вічі тицяли тобою, мов ганчіркою. Стельмах.]
• Куда глаза глядят (разг.) – світ за очі (за очима); заочі; куди очі; куди ведуть (поведуть, несуть, понесуть, втраплять) очі; куди очі спали (світять, дивляться); круга-світа; гала-світа, (іноді) [у] галайсвіта; навмання. [Пішов козак світ за очі. Шевченко. Лучче полягти Кістьми в степу, в своїй країні, Ніж з неї заочі піти і бути славним на чужині! Чернявський. Вийшов я на вигін, глянув на слободу і округи, згадав молодий вік, батька, матір, жінку, дітей — заплакав та й пішов собі світ за очима. Стороженко. Іди, куди тебе очі ведуть. Пр. Я й спитав його: куди бог несе? — «Куди очі, каже, втраплять!..». Кропивницький. Бігти кинулася, куди очі спали. Вовчок. Доки до любові, доти й до шаноби, а як остигне, — тоді йди собі, голубко, куди очі дивляться, та ховайся від людей з своїм соромом. Кропивницький. Щоб ти пішов круга-світа та галасвіта. Номис. Так із картузом біля серця й пішов Вишневий. Навмання. М. Куліш.]
• Лишь бы с глаз – аби з очей.
• Лопни мои глаза! – хай мені очі повилазять!
• Мелькает в глазах, перед глазами – в очах (давн. в очу, перед очима) мигтить (миготить, мерехтить, персніє); набігає на очі. [Шлях мигтить, гаї та поля на очі набігають… Вовчок.]
• Мигать, мигнуть глазами – блимати, блимнути (бликати, бликнути) очима; лупати, лупнути (лок. дибати) очима. [Він, мабуть, пригадав наказ сотницького писаря, бо враз заблимав очима. Панч. Так либа, так либа — от-от заплаче. Сл. Гр.]
• Мозолить глаза кому (перен.) – муляти (мулити) очі кому. [Най іде хоч туди, гейди людям очі не муляв. Гуріненко.]
• На глаз – [Як] на око; як глянути. [Та власник першої ж гамазеї, де навіть на око борошна вистачило б не на три дні, а на три тижні, — почав ґвалтувати, що його грабують серед білого дня. Смолич.]
• На глазах, перед глазами – перед очима (перед віччю); при очах (на очах); в оці (застар. в очу); навіч; увіччю; вочевидьки (вочевидь, вочевидячки). [Худоба за плечима, а лихо перед очима. Пр. Помиріться зараз, при наших очах. Глібов. Хоч відти я й далеко нині, Та все це в оці устає; На тих полях, на тій стежині Мойого серця частка є! Рильський. Вони тебе уочевидячки ошукують. П. Куліш. Христі, мов живе, живе усе те стало вочевидячки. Мирний.]
• Насколько хватает глаз – скільки око сягає, сягне; як око сягне (засягне); скільки оком (очима) сягнути (засягнути, засягти, кинути, захопити); скільки засягнути (засягти, зглянути); куди оком доглянути (докинути); скільки очима світу осягнеш. [Скільки сягало око, стелилась одноманітна зелена рівнина… Гжицький. Гай кругом великий. А поля — скільки очима закинеш… Барвінок. Скільки оком кинеш — скрізь по дорозі, як гадюка, сунуться хури… Стороженко. Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори…Коцюбинський. Скільки зглянеш — луки лисніли дощовими озерцями, з яких де-не-де стриміли таблички указок. Гончар.]
• Невооружённым глазом – на просте око (голе, вільне) око; простим (голим, вільним) оком.
• Не коси глаз на чужой квас – чужим пивом весілля не одбудеш. Пр. Не гостри зубки на чужі шматки, а свій май, тоді й кусай. Пр. Чужий кожух не гріє. Пр. З чужого добра не зробиш двора. Пр. Чужим добром не забагатієш. Пр. Чужий кожух не гріє, чужа кошара не плодить овець. Пр. Чужого не бери, а своє держи. Пр. По чужих кишенях не шукай, а в свої дбай. Пр. З чужого чортяти не буде дитяти. Пр. Чужий хлівець не намножить овець. Пр. На чужий коровай очей не поривай. Пр.
• Неподвижные глаза – нерухомі очі; очі у стовп (слуп). [Очі темні й блискучі і нерухомі, мов скам’янілі. Головко.]
• Не показываться на глаза – не даватися на очі (у вічі).
• Не сводить, не спускать глаз с кого, с чего – не зводити (не спускати) очей з кого, з чого; не спускати (не випускати) з очей (з ока) кого, чого; мати на оці кого, що; (образн.) пасти оком (очима) кого, що; стригти [очима] за ким, за чим. [А що ж там? — пита Чіпка, насторочивши вуха й не зводячи очей з діда. Мирний. За що вони тепер мене В палатах вітають, царівною називають, Очей не спускають, З мого цвіту? Шевченко. Так і липне до його, з очей не випускає його. Вовчок. А Явтуха мали на оці, аж поки від шлюбу не вертались. Свидницький. Сіла оддалік, руки склала, сидить нерухомо, та пасе нас очима… Вовчок. У церкві святій на образи ані глипнув, але все за Штефанком стрижуть… Федькович.]
• Не смыкать, не сомкнуть глаз – очей (ока) не заплющувати, не заплющити (не склепляти, не склепити, не стуляти, не стулити, не затуляти, не затулити, не зводити, не звести, не зажмурювати, не зажмурити, не замружувати, не замружити); оком не стинати; не стикати очей; очей (вій) не змикати, не зімкнути. [Ні вдень, ні вночі і ока не заплющ, так і зори, як той пес!.. Кропивницький. Цілу ніч очей не заплющив, сидить над ним, плаче, молиться… Мирний. В довгу, темну нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей. Українка. Ніч пересиділа біля постелі. Не затулила на мить очей… Павличко. Полягали спати. Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки, та журба пекуча. Вовчок. Ока не зажмурив усю ніч. Пр. Цієї ночі Горпина не зімкнула очей. Тулуб. Там стоїть сторожа, береже город, не змикає вій. Скляренко.]
• Не стой перед глазами – не маячи (не стовбич) перед очима.
• Ни в одном глазу (фам.) – аніже; (а)нітрошечки; анітрішки. [Пили разом однаково, ті два п’янісінькі, а цей — аніже. Сл. Ум.]
• Обвести, окинуть глазом, глазами что – обвести, окинути (обняти, осягти) оком (очима, поглядом) що; озирнути що; глянути по чому. [Випросталася трохи, спроквола обвела старими збляклими очима повиті осінню порожні поля й дахи зануреного в садках села. Лебединець, перекл. з Реймонта. А він помалу підвівся сходами на ґанок, окинув оком майдан і злегка махнув рукою. Головко.]
• Опускать, опустить глаза – опускати, опустити (спускати, спустити, впускати, впустити, знижати, знизити) очі (погляд); очі вниз (успід, в землю, в долівку). [Антосьо й глянув, та зараз же спустив очі додолу. Свидницький. Це було так моторошно, що козаки опустили очі додолу. Тулуб. І я ні перед ким очей не знизив… П. Куліш. Калина очі успід та й паленіє… Черемшина. Глянула дівчина на мене, засоромилась, очі в долівку. Стельмах.]
• Отвести глаза кому (разг.) – відвести (відвернути) очі кому; ману напустити на кого; заснітити очі кому. [Чого не вигадувала, щоб мені очі одвести. Барвінок. Та вони… так тобі заснітять очі, що ти й сам незчуєшся, як і гроші їм викинеш. Сл. Гр.]
• От глазу, от сглаза – з очей; від уроків; від (з) пристріту. [Оце вже десять років, як я крива. Із очей сталось. Барвінок. Позбував батько все. Їздили по знахурях та по знахурках округи верстов за сто. З пристріту, кажуть. Барвінок.]
• Открывать, открыть, раскрывать, раскрыть, закрывать, закрыть глаза кому – розплющувати, розплющити, порозплющувати очі; заплющувати, заплющити, позаплющувати (плющити, сплющувати, сплющити, посплющувати, склепити) очі. [Прокинувся, розплющив очі й задумався. Трублаїні. Нарешті, понюхавши «тютюну», я заплющив очі і чхнув так, що на мить музики не стало чути. Смілянський. Плющить він очі. Мирний.]
• Открыть, раскрыть глаза кому – відкрити (розкрити) очі кому; скинути (зняти) полуду з очей чиїх; (іноді) розказати по правді кому, про кого, про що; показати (виявити) кому що. [Хіба ж було в мене дві дороги, коли я до Берника та Гапія приставав, щоб нашим людям очі на правду розкрити? Муратов. Ти мене до життя пробудила, Ти мені очі одкрила… Українка.]
• Охватывать, охватить глазом – оком сягати, сягнути (заглядати, заглядіти, зглянути, засягати, засягти, захоплювати, захопити).
• Плюнь в глаза, а он говорит, что Божья роса – ти йому в очі плюй, а він каже: дощ іде. Пр. Плюнь у вічі, а він каже: ще ж двічі. Пр. Ти йому «стрижене», а воно тобі «голене». Пр. Їй кажеш овес, а вона каже гречка. Пр.
• По глазам вижу, видно, что… – з очей (по очах) бачу, видно (видко, знати), що… [Ой, тепер бачу, що сердитий, мовчатиму, бо сердитий, по очах і по зубах бачу, що сердитий! Тобілевич. З очей йому видно, що бреше. Пр. Знати по очах було, що плакав чоловік… Головко.]
• Подбить глаз кому – підбити око, попідбивати очі кому; (образн.) ставника поставити кому. [Щоб не було тісно, то вони головами лягають одні до образів, а другі до порога і вночі один другому очі підбивають. Свидницький.]
• Поднимать, поднять глаза – піднімати, підняти (здіймати, зняти, зводити, звести, підводити, підвести) очі; (про багатьох) попідіймати, попідводити, позводити очі. [Я перше було, коли йду куди, то весело залюбки, а тут і очей не смію підняти. Вовчок. Не посмів і очей звести на Зіньку. Стороженко. Заговорив згодом, підвівши очі. Головко.]
• Пожирать глазами кого, что – їсти (поїдати) очима кого, що; жерти (пожирати) очима кого, що; (іноді) жадібно (закохано) дивитися на кого; (образн.) пасти очима, оком кого, що. [Тихше, дурненька… Хто там знатиме… А я тобі хусточку шовкову принесу, — шепче піп, очима аж їсть молодицю. Мокрієв. Він став на кіпці і очима пожирав чудову гірську околицю, що стелилася перед ним. Франко.]
• Показываться, показаться на глаза – даватися, датися на очі (у вічі); показуватися, показатися на очі; очі появляти, появити. [Хлопець боявся показуватися голові колгоспу на очі… Багмут. Як дізнаються, то мені буде сором і очі появити до їх, — сказала Уляся. Н.-Левицький.]
• Попадаться, попасться на глаза кому – на очі навертатися, навернутися кому; упадати, упасти у вічі (в очі) кому; потрапляти, потрапити на очі кому; навинутися на очі кому. [Усе, було, куди підемо, він на очі навертається. Вовчок. Отам і навинулась мені на очі Настуся. З нар. уст.]
• Попал не в бровь, а [прямо] в глаз – у самісіньке око (просто в око) влучив (устрелив, уцілив); прямісінько в очі вцілив (улучив); угадав, як у око влучив (уліпив); приткнув, як вужа вилами. [Там Степан Плаха тобі сказав, як у око вліпив, що твій хрещеник через тридцять літ воюватиме на тебе. ЗОЮР.]
• Потупить глаза – спустити (опустити, впустити) очі (погляд) додолу (на землю); поставити вниз очі; очі (втупити, встромити) в землю; понурити (потупити) очі (погляд) [в землю]; утопити очі в землю; (про багатьох) поспускати… очі. [Шевченко відчув образу, почервонів, спустив очі. Васильченко. Галочка понурила очиці в землю. Квітка-Основ’яненко. В останній час немов прибитий був, Чогось зітхав, втопивши в землю очі. Старицький.]
• Правда глаза колет – правда очі коле. Пр. Сові сон очі коле. Пр. Не любить правди, як пес мила. Пр.
• Прямо в глаза врёт – у живі очі (увочевидьки) бреше. [Ти ж не бреши в живі очі… Козланюк.]
• Прямо в глаза говорить, сказать, бросить… – просто в [живі] очі говорити, сказати, кинути… [Чому ж ти їм не кинув просто в вічі, Що і на їх ще прийде судний день? Українка. Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів, зве його порохном. Коцюбинський.]
• Пускать пыль в глаза кому (перен.) – ману пускати (напускати) кому; туману пускати (напускати) кому; туманити кого; замилювати очі кому. [Захар ніяково одвів очі, — сміяться надумали з його чи ману пускають? Гордієнко. Ти це навсправжки чи, може, туману напускаєш? Кропивницький.]
• Пялить глаза на кого, на что – вирячувати (витріщити, вилупити) очі на кого, на що; торопіти (глупіти)на кого, на що; витріщатися (визиратися) на кого, на що. [Дитина на свічку глупіє. Сл. Гр. Не витріщайся ні на кого, як коза на різника. Номис.]
• Ради прекрасных глаз чьих – (за)ради (пре)красних, (пре)гарних очей чиїх.
• Ранняя пташка носок теребит, а поздняя глаза жмурит – пізня пташка очі продира, а рання уже носок витира. Пр. Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють. Пр. Рання пташка пшеничку клює, а пізня очки дере. Пр. Хто пізно встає, тому хліба не стає. Пр. Хто пізно ходить, сам собі шкодить. Пр.
• Сверкнуть глазами на кого – блиснути (блимнути) очима на кого. [Пампушка-Стародубський так блиснув грізними очима, аж чуб на Прудивусі закурівся… Ільченко. Пан тільки то побіліє, то почервоніє та очима блись-блись на Василя… Тесленко.]
• Своим глазам не верить – не вірити (не йняти віри) своїм очам; (іноді) на свої очі не ввіряти. [Я надвір — очам своїм не вірю! Ходять мої поскубані кури живі-живісінькі! Мокрієв. Що се з нею сталось? — думає старий, очам своїм віри не йме. Стороженко.]
• С глаз долой, из сердца вон – як з очей, так і з думки. Пр. Чого очі не бачать, того серцю не жаль. Пр. Минулося — забулося. Пр. Зникне з очей, зійде з думки (з мислі, з гадки). Пр.
• С глаз долой!; прочь с глаз! – геть з-перед очей!; геть з очей!; згинь мені з очей!; іди з очей! [Геть з очей, гадино!.. Кропивницький. Відійди від мене, геть мені з очей! Козланюк. Іди з моїх очей, забирайся! Кобилянська.]
• С глаз чьих – з-перед очей (з очей) чиїх, кого; з-перед кого. [Вона була рада, що панночка десь зслизнула з її очей. Н.-Левицький.]
• Следить глазами за кем, за чем – зорити за ким, за чим; пасти очима (оком) кого, що, за ким, за чим; стежити (водити, поводити) очима за ким, за чим. [І то я й зорю за ним: як бачу — вертається, я й перейму його… Кропивницький. А ви все ще, колего Рудик, мов кіт той, пасете очима пташок. Коцюбинський. Задуманими очима стежить за танцем молода дівчина, що сидить поруч на лаві. Масенко.]
• Смерить глазами – зміряти очима (оком). [Пан зміряв очима парубка… Тесленко.]
• Смотреть в глаза (опасности, смерти) (книжн.) – дивитися (глядіти, глянути, заглянути) у вічі (небезпеці, смерті). [Від кулі не ховайся, бо скрізь вона тебе знайде; дивись смерті прямо в вічі. Кропивницький. Згинь і вся пузата старшина на Січі, коли вона боїться смерті глянути у вічі… Тобілевич.]
• Смотреть, глядеть в глаза кому (заискивать) – заглядати у вічі кому; запобігати ласки в кого; світити в очі кому.
• Смотреть чьими глазами – дивитися чиїми очима (оком). [І на речі він дивиться вже не крізь серпанок застиглої в непорушних віках романтики верховинців, а реалістичними очима людини нового часу, яка стала господарем машин, землі і неба. Антоненко-Давидович.]
• Сомкнулись глаза – склепилися (стулилися) очі. [Очі йому склепилися, він упав з коня і заснув твердим сном. Довженко.]
• Соринка в глазу – порошинка в оці.
• Со светлыми, блестящими глазами – ясноокий (яснозорий, білозорий); білозір. [Козаченьку-білозору, говори зо мною! Сл. Гр.]
• Спать с открытыми глазами (разг.) – спати і очей не стуляти; спати на півока [як заєць]; спати, як на воді.
• С пьяных глаз (разг.) – сп’яну; з п’яних очей; по-п’яному (по-п’яну). [Супротивник одсувається назад, наставивши обидві руки, щоб, бува, з п’яних очей, не креснув зачепа… Мирний. Коли господар жив і шив кожухи, тоді, хоч по-п’яному, хоч ні, — безнастанно співав. Кобилянський.]
• Стыд не дым — глаза не выест – стид — не дим, очей не виїсть. Пр. З сорому очі не вилізуть. Пр. Сварка на воротях не висить. Пр. Поганому виду нема стиду. Пр. Комусь ніяково, а мені однаково. Пр. Погані очі все перелупають. Пр.
• Стыдно в глаза глядеть – сором(но) у вічі (в очі) дивитися; в Сірка (в Рябка) очей позичати. [У Сірка очей позича. Пр.]
• Таращить глаза – лупити (витріщати, вибалушувати, вивалювати) очі; витріщатися; світити очима. [Ходив Хома, ходив, витріщав баньки, витріщав — ніяк не побачить шкапи. Казка.]
• Темно, хоть глаз выколи – темно, хоч в око (у вічі) стрель; темно, хоч око витни (виколи, вибери); темно, як у розі (як у льоху). [Навколо була пітьма, хоч в око стрель, і накрапав дощ. Мороз. Ніч була темна, хоч око виколи, тільки коли-не-коли моргне блискавка. Сл. Гр.]
• Тут, там нужен глаз – тут, там треба ока; тут, там потрібне око (потрібний догляд, нагляд); тут, там треба [добре] пильнувати.
• Ты туда и глаз не кажи – ти туди й очей не навертай (не показуй); ти туди й не рипайся.
• У него дурной (чёрный) глаз (перен.) – у нього урічливі (лихі) очі; у нього урочливе (наврочливе) око; він лихий на очі; у нього лихе око; (лок.) у нього прозір.
• У семи нянек дитя без глаза – де багато баб, там дитя безносе (безпупе, беззубе). Пр. Сім баб — сім рад, а дитя безпупе. Пр. Де багацько няньок, там дитя каліка (без голови). Пр. Де багато баб — дитина без носа. Пр. Де багато господинь, там хата неметена. Пр. Де велика рада, там рідкий борщ. Пр. Де начальства ціла рота, там виходить пшик робота. Пр. Два кухарі — лихий борщ. Пр.
• Уставить глаза – утупити очі (погляд); (іноді) устромити (уп’ясти, вліпити, второпити) очі. [Роман стояв у дворі, спершись на тин, і втупив очі в бездонне небо. Н.-Левицький. Якби і Маруся заплакала, то мені здається — їй полегшало б; а то мовчить все та куди-небудь встромить очі і не зморгне. Черемшина.]
• Уставиться глазами на кого, на что, в кого, во что – утупитися очима в кого, в що; тупо впертися очима в кого, в що; втупити очі (погляд) у кого, в що; (іноді) уп’ястися (затопитися) очима в кого, в що; видивитися на кого, на що. [Втупивши очі в пітьму за вікном, Грубер замріяно слухав, як Валя розповідала йому історію своїх думок. Бузько. Старий уп’явся в нього очима й нічого не відказав… Лебединець, перекл. з Реймонта. Видивився на нас. Смолич.]
• У страха глаза велики – у страха великі очі. Пр. Страх має великі очі. Пр. У страха очі по яблуку. Пр. Хто боїться, у того в очах двоїться. Пр. Що сіре, те й вовк. Пр. Показалась за сім вовків копиця сіна. Пр. У лісі вовки виють, а на печі страшно. Пр. Куме, солома суне! Пр. Поки кожух не вивернеш, він усе здається чорним. Пр. З переляку очкур луснув. Пр.
• Устремлять, устремить глаза на кого, на что – утуплювати очі, втупити очі в кого, в що; затопляти, затоплювати, затопити (іноді утопити) очі (погляд) в кого, в що; вдивляти, вдивити (встромляти, встромити) очі в кого, в що. [Очі спочатку втупив у стіл, а потім у Палійчука. Стельмах. В останній час немов прибитий був, Чогось зітхав, втопивши в землю очі… Старицький. Він встромив очі в його помарніле набрескле лице… Франко.]
• Хлопать глазами (перен.) – кліпати (лупати, блимати, бликати) очима. [Аж серце у мене болить, як подумаю, що вона добігається до чого-небудь… І кліпай тоді очима перед людьми. Тобілевич. А тоді перед губернатором кліпай: «авторитету не маєте». Гордієнко. Ми забули й злість, тільки лупали очима. Яновський.]
• Швырять, бросать в глаза кому, что (разг. фам.) – жбурляти (шпурляти) межи очі (просто в очі) кому що. [Кричить, лається, шпурляє бумаги просто в очі… Н.-Левицький.]
• Щупать глазами кого – мацати (лапати) очима кого; пильно вдивлятися (вглядатися) в кого. [Один одного мовчки випитують, очима мацають, виміряють. М. Куліш. Руками дивиться, а очима лапа. Номис.]
• Щурить глаза от близорукости – мружити очі від короткозорості; сліпати очима. [Виглянув Пшепшинський з дверей, сліпаючи очима. Н.-Левицький.]
Город
• Ни к селу, ни к городу – ні до ладу ні до прикладу. Пр. Ні сіло ні (в)пало. Пр.; [геть то] не до речі; (образн.) як Пилип з конопель.
• Смелость города берёт – чия відвага, того й перемога. Пр. Сміливий наскок — половина порятунку. Пр. Відвага мед-горілку п’є, відвага і кайдани тре. Пр. Де відвага, там і щастя. Пр. Сміливого й куля не бере. Пр. Сміливого й чорти бояться. Пр.
• Что город, то и норов – що город, то й норов; що двір, то й говір. Пр. У всякім подвір’ї своє повір’я. Пр. Що город, то й народ. Пр. У Сидора звичай, у Петра свій. Пр. Нема краю без звичаю. Пр. Що край — то звичай, що сторона — то новина. Пр.
Гриб
• Гриб съел (разг. шутл.) – піймав (схопив, з’їв) облизня; ухопив шилом патоки; (при сватанні) покуштував (з’їв, узяв) гарбуза.
• Дешевле грибов (разг.) – дешевший, щонайдешевший (-ша, -ше); якнайдешевший (-ша, -ше); [дешевий (-ва, -ве)] дешевісінький (-ка, -ке); дешевше, як кислиці (як гнилички).
• Если бы да кабы выросли во рту грибы – е, якби та якби та виросли на голові гриби, то був би город. Пр.
• Растут как грибы в дождь (после дождя) (разг.) – ростуть як гриби після дощу (по дощеві).
• Сидеть грибом – сидіти грибом. [А поки що я сиджу грибом і нікуди не рипаюся. Українка.]
Если
• Если бы да кабы да во рту росли бобы — был бы не рот, а огород – ех, якби та якби та виросли на голові гриби, то був би город. Пр.
• Если гора не идёт к Магомету, Магомет идёт к горе – не прийшла гора до Магомета, то прийшов Магомет до гори. Пр. Не ясла до коней ходять, а коні до ясел. Пр. Як захоче коза сіна, то до воза прийде. Пр.
• Если уж так – якщо вже так; коли [вже] на те пішло.
Камешек
• Бросать камешки в чей-либо огород (разг. ирон.) – камінці кидати (закидати, шпурляти) до чийого городу (у чий город); водою бризкати на кого; квітку пришивати кому; ключку закидати куди.
Место
• Белые места – білі місця; прогалини.
• Бойкое место – людне місце; (іноді давн.) розигри. [Він на таких розиграх живе, що хто йде — не мине. Сл. Гр.]
• Болотистое место (топило, топь) – багнище (багнисько); мокрявина; багнисте місце. [У долині, мов у ямі, На багнищі город мріє… Шевченко.]
• Больное место – болюче (дошкульне, живе, вразливе) місце; болячка.
• Быть без места – бути без посади; (жарт. образн.) сидіти на бруку (діал. на бурку). [Хвалити Бога, коли ще трапиться добре місце, а як же сидітимуть на бурку! Н.-Левицький.]
• Быть в уютном, удобном месте – бути за привіллям; бути у затишку. [Був за привіллям у вас і я, і коні. Сл. Гр.]
• Быть на первом, на главном месте – бути на першому, на чільному місці; перед вести.
• В другое, в иное место – в інше місце; деінде (десь-інде); куди-інде (куди інше, кудись-інде) (іноді інде).
• В неведомые (безвестные) места – на безвість.
• В неведомых (безвестных, неизвестных) местах – на безвісті.
• Вновь населённое место – ново-заселене (новозалюднене) місце; новоселиця.
• Во всех местах – скрізь; по всіх усюдах.
• Возвышенное место – високе місце; узвишшя; підвищення.
• В отдалённых местах – по далеких місцях; по далеких світах.
• Выжженное место – згар; паленина.
• Глаза на мокром месте у кого (разг.) – тонкосльозий (тонкослізка) хто; кисне, як кваша хто; на мокрому місці очі в кого.
• Глухое место – глухе (безлюдне) місце; закутень (застум). [Село наше у закутні такому, що ніхто туди не зайде. Сл. Гр. Чи не сором тобі покидати нас і по застумах цього ліса блукати без нас? Н. п.]
• До этого места – досі; до цього місця.
• Живого места не оставить – геть побити (зранити, порубати, постріляти…).
• Злачное место (перен.) – зелений затишок; вертеп; кубло; місце веселої гульби й пиятики.
• Знать своё место – знати своє місце; поводитися як належить (як слід, як треба, як годиться); не переступати межі звичайності; бути скромними; держатися свого берега.
• Из какого-нибудь другого места – з якого(сь) іншого місця; звідкись-інде (звідкілясь-інде).
• Иметь место (книжн.) – бувати (бути); траплятися; (іноді) діятися (відбуватися).
• Имеют место ещё отдельные недостатки – є ще (іноді маємо ще) окремі хиби, бувають (трапляються) ще окремі хиби.
• К месту, у места – до речі (доречно); до діла; до ладу.
• Места не столь отдалённые – місця не такі далекі; (нар.) де козам роги правлять (утинають).
• Места общего пользования – місця спільного користування.
• Место базара (базарная площадь) – базарище (торговище).
• Место битвы – бойовище (лок. боїще); бойове поле; місце (поле) бою; (образн.) поле крові.
• Место, где было озеро – озерище (озерявина).
• Место, где собирается ярмарка (ярмарочное место) – ярмарковище (ярмарочище).
• Место, где стоял замок – замчище.
• Место для сидения, лежания – місце сидіти, місце лежати.
• Место заключения – місце ув’язнення; в’язниця; тюрма.
• Место за плотиной – загребелля.
• Место за столом – застілля.
• Место на реке, где стирают бельё – місце (плесо), де перуть білизну; прало.
• Место, освещаемое, обогреваемое солнцем – осоння (осонь, пригрів).
• Место, очищенное от зарослей – теребівля.
• Место под печью – Підпіччя.
• Место под плетнём, за плетнём (под тыном, за тыном) – підтиння, затиння.
• Место под скамьёй в хате – підлавиччя.
• Место, покрытое развалинами – руйновище.
• Место склада, складочное место – складовище.
• Место торга (скотом) – торговище. [Кози никали по майдану, чи не лишилось де на торговищі хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку. Коцюбинський.]
• На вашем месте – вами бувши; (часом) на вашому місці.
• На видном, на открытом, на освещенном месте – на видноті.
• Назначить на место кого – призначити на посаду кого; призначити (настановити) на місце кого.
• На месте преступления – на місці злочину; (піймати, застати…) на гарячому [вчинку].
• Населённое место – оселене (залюднене) місце; селище (оселище); (істор.) осада.
• Насиженное место – насиджене (тепле) місце.
• Неведомые, неизвестные, безвестные места – безвість (також у мн.) безвісті.
• Невеста без места, жених без ума – молода — грошовита, вся в дірках свита. Пр. Молодий — тямуха: в голові макуха. Пр.
• Не к месту, не у места – не до речі, не до діла.
• Не место красит человека, а человек место – не місце красить людину, а людина місце. Пр. Не посада красить чоловіка, а чоловік посаду. Пр. Не одежа красить людину, а добрі діла. Пр. У кого в голові капустяна розсада, тому не дасть ума й посада. Пр. Доти чоловік добрий, доки його десятником не настановлять (не нарядять). Пр.
• Не находить себе места – не знаходити [собі] ніде місця; не знати, де приткнутися (де приткнути себе).
• Нет места; не должно быть места кому, чему (книжн.) – нема(є) місця кому, чому; не повинно бути кого, чого.
• Ни в одном месте – у жодному (ані в одному) місці; ніде.
• Ни с места! – ані руш!; ані з місця!
• Общее место – загальник.
• Он и места не пригреет – він і місця не нагріє.
• Оставаться, остаться на месте, не подвинуться – лишатися, лишитися на місці; не зрушити з місця; (іноді образн.) дзьобом сісти.
• Отхожее место – відходок.
• По всяким местам – по всіх усюдах; скрізь; усюди.
• По местам! – на місце!; на місця!
• По месту назначения – на призначене місце; до призначеного місця; за призначенням.
• По месту службы – (на запитання „куди?“) На місце служби; (де) на (при) місці служби; на службі.
• Пора костям на место – кістки давно просяться на спочинок.
• Поставить на [своё] место кого; указать кому [его] место (перен.) – поставити на [своє] місце кого; показати кому [його] місце; (іноді) присадити кого; (розм. образн.) смикнути (сіпнути) за полу кого.
• Поставить себя на чьё-либо место – поставити себе на чиєму місці.
• Поступить на место – стати на посаду; дістати посаду.
• Почётное место – почесне місце; покуття (покуть); (для молодих) посад (посаг).
• Присутственные места (устар.) – урядові (державні) установи.
• Рабочее место – робоче (робітне) місце.
• Сердце (душа) не на месте у кого – серце (душа) не на місці в кого; боїться (непокоїться) хто; лихе передчуття у кого.
• Слабое место – дошкульне (слабке) місце; слабина.
• С места брать, взять – з місця рвонути; (про коней ще) узяти (рвонути) з копита.
• С места в карьер – з місця навскач; з копита [ускач]; (перен.) зопалу; відразу; раптом.
• Только место тепло (бежал) – [Утік] і місце холодне.
• Узкое место – вузьке місце; вузина.
• Уступать, уступить место кому – поступатися, поступитися місцем перед ким; (давн.) попускати, попустити місця кому.
• Худые вести не лежат на месте – лихі вісті не лежать на місці. Пр.
• Честь и место! (устар. шутл.) – просимо, коли ласка!; будьте дорогим гостем!; гостюйте, коли ласка! [«А, ваше благородіє! — сказав Пугачов, побачивши мене. — Просимо завітати, честь і місце, будьте ласкаві!» Сенченко, перекл. з Пушкіна.]
• Чистое место на заросшем озере или болоте – чистовід; вікнина (вікновина).
• Чтоб мне не сойти с места! (фам.) – бодай (щоб) я з цього місця не зійшов (не зійшла).
Огород
• Бросать (кидать) камешки (камешек) в чей-либо огород (разг.) – кидати (закидати, шпурляти) камінці (камінець, камінь) до чийого городу (у чий город); водою бризкати на кого; кидати (шпурляти) грудкою в чий город; ключку закидати куди.
• В чей огород камешек – у чий город камінець (грудка); у чиє вікно камінець (камінь) (ударив); на кого водою бризнуто; куди ключку закинено (закинуто); (іноді) кому пришито квітку. [Я вже знаю, про кого мова мовиться. Не в наше вікно камінь ударив. Н.-Левицький.]
• Нечего было, не стоило из-за этого и огород городить – не треба було й починати цього; навіщо було й заходжуватися коло цього діла?; шкода й заходу; шкода часу й атласу; як погано орати, то краще (лучче) випрягати.
• Пустить козла в огород (разг.) – пустити цапа в капусту, приставити вовка до отари; настановити цапа на городника.
• Чужой рот не свой огород — не притворишь – чужий рот не хлів, не зачинити. Пр. Рот не город, не загородиш. Пр.
Осада
• Держать город в осаде – тримати місто в облозі; облягати місто (город).
Река
• Вверх по реке – угору рі(ч)кою (горі рікою, горіріч); проти води; (лок.) устріть води.
• Вниз по реке – униз рі(ч)кою; долі(в) рі(ч)кою (доліріч); [уплинь] за водою.
• Двигаться рекой (о большой массе) – ринути (сунути, посуватися) лавою; плавом (як плав) плисти.
• И щуку бросили в реку – поставили козла (цапа) город стерегти. Пр. Замкнув вовка межи вівці — нехай тюрму знає. Пр. Покарали кота мишами. Пр.
• Проливать реки слёз (перен.) – лити (проливати, розливати) ріки (потоки) сліз; слізьми землю топити.
• Река вскрылась – рі(ч)ка скресла (рушила, пішла); крига скресла; кригу поламало (зламало); крига тріснула (рушила, пішла); лід скрес (рушив, пішов).
• Река забвения (Лета) – ріка забуття (Лета).
• Сотни рек – сторіки. [І потече сторіками Кров у синє море Дітей наших… Шевченко.]
Рот
• В рот не йдёт что (разг.) – не лізе в горло (зниж. у пельку) що.
• Ему замеси да и в рот поднеси – дай у руки, покажи, ще й у рот положи, то він і тоді розкришить. Пр. Дай яєчко, облупи, ще й у рот поклади. Пр.
• Затыкать, заткнуть (закрывать, закрыть, зажимать, зажать) рот кому (разг.) – затикати, заткнути (забивати, забити, затуляти, затулити) рот(а) кому; замикати, замкнути рот(а) (уста, губу, вульг. писок) кому; зав’язувати, зав’язати рот(а) (язик(а)) кому; заціплювати, заціпити (засупонювати, засупонити) пащу кому; зацитькувати, зацитькати кого.
• Каша во рту у кого – мов (наче, неначе…) клоччя жує хто.
• Лишний рот – зайвий рот (їдень); (згруб.) зайва пелька.
• Мимо рта прошло, пролетело (разг.) – тільки облизався; (с)піймав облизня.
• Набрать в рот воды – набрати води в рот.
• Не сметь рта разинуть (открыть, раскрыть) – не сміти й рота роззявити (відкрити, розкрити, розтулити); не сміти й пари з уст (з рота) пустити.
• Открывать, открыть рот – відкривати, відкрити рот(а); заговорити (забалакати).
• По усам текло, а в рот не попало – по бороді текло, а в роті сухо було. Пр. Коло рота текло, а в рот не попало, Пр. Понюхав пирога, та не вдалося покуштувати. Пр. Коло рота мичеться, та в рот не попаде. Пр. Коло носа в’ється, а в руки не дається. Пр.
• Разевать, разинуть, раскрыть рот (разг.) – роззявляти, роззявити, розкривати, розкрити рот(а) (згруб. вершу).
• Разинув (разиня) рот (делать что) – абияк (леда-як).
• Рот до ушей – рот до [самих] вух; губи (губа) від вуха до вуха.
• Рот не ворота — клином не запрёшь; чужой рот — не огород, не притворишь – рот не город — не загородиш. Пр. Чужий рот не хлів — не зачинити. Пр.
• Смотреть (глядеть) в рот кому – дивитися (заглядати) в рот(а) (до рота) кому.
• С пеной у рта – з піною на губах (на устах, коло рота).
• Хлопот (забот) полон рот у кого (разг.) – клопоту повна голова у кого.
Свинья
• Кабы свинье рога, всех бы со свету свела (сжила) – якби (коли б) свині роги, то б усіх поколола (то б цілий світ виколола). Пр. Якби свиня роги мала, то всіх би людей виколола. Пр. Якби свині крила, вона б і небо зрила. Пр. Якби на кропиву не мороз, вона усіх людей пожалила. Пр.
• Посади свинью за стол, она и ноги на стол – посади свиню за стіл, то вона й ноги на стіл. Пр. Пусти чорта в хату, то він і на піч залізе. Пр. Пусти пса під стіл, а він дереться на стіл. Пр. Дозволь собаці лапу на стіл покласти, то він і цілий стеребиться. Пр. Просилися злидні на три дні, та чорт їх довіку викишкає. Пр. Дай курці грядку, а їй і городу мало. Пр. Пусти осот у город — огірків не буде. Пр.
• Свинья — борову, а боров — всему городу – сорока — сороці, ворона — вороні, та й піде чутка. Пр. Це таємниця: знає тільки свекруха, та зовиця, та я, та ти, та дядько Мартин. Пр.
II. Что
• Только и… что – тільки й… що.
• Что город, то норов – що город, то й норов. Пр. Що край, то й звичай. Пр. Кожен край має свій звичай. Пр. У всякому подвір’ї свої повір’я. Пр. Що криниця, то й водиця. Пр. Що сторона, то й новина. Пр.
• Что твой, твои… (разг.) – немов (мов, як, неначе, наче) той (отой, ті, оті)…
Чужой
• В чужих руках ломоть шире – у чужій руці, у чужих руках завжди більший шматок. Пр. Гарна дівка, як засватана. Пр. На чужій ниві все ліпше пшениця. Пр. На чужому дворі і кізяк золотом блищить. Пр.
• Есть чужой хлеб – їсти чужий хліб.
• Жить чужим умом – жити чужим розумом (чужою головою).
• На чужой роток не накинешь платок – рот не город — не загородиш. Пр. Великої треба хусти, щоб зав’язати людям усти. Пр. Людям язика не зав’яжеш. Пр. Чужий рот не хлів — не зачинити. Пр. Від людського поговору не запнешся пеленою. Пр.
• На чужой стороне и весна не красна – на чужині не мило й навесні. Пр.
• На чужой счёт – чужим коштом; на чужі кошти (на чужий кошт, на чужі гроші).
• С чужого воза и посреди болота сведут – з чужого воза — хоч серед калюжі [вставай]. Пр. З чужого воза і серед дороги злізай (і серед води вставай, і серед калябухи злазь). Пр.
• Чужие люди, чужой человек – чужина (чужанино, чужаниця); чужа чужина (чужа чужанина, чужа чужаниця); чужі люди; чужа людина; чужинець, чужинка.
• Чужим добром не разживёшься – чужим добром не збагатієш. Пр. У чужій кошарі овець не розведеш. Пр. Чуже добро бере за ребро. Пр. Чуже не гріє. Пр. Чужим волом не доробишся. Пр. Хто на чужий обід ся спускає, той з голоду вмирає. Пр. Чужий добиток не прийде в пожиток. Пр.
• Чужим добром подносить ведро – щедрий на батьківські гроші. Пр. Бери, це батько купив, не за свої гроші [куплене]. Пр.
• Чужое горе не болит – чужий біль нікому не болить. Пр. Від чужої біди голова не болить. Пр. Чуже горе — не горе. Пр. Чуже горе в бік не коле. Пр. Чужа болячка не свербить. Пр. Чужа біда за сахар, а своя за хрін. Пр.
• Чужой рот не огород — не загородишь – чужий рот не хлів — не зачинити. Пр. Рот не город, не загородиш. Пр. Чужого рота не замкнеш, не зашиєш. Пр.
Щука
• И щуку бросили в реку – замкнули вовка межи вівці. Пр. Покарали кота мишами. Пр. Поставили цапа город стерегти. Пр.
• На то и щука в море, чтоб карась не дремал – на те й щука в морі, щоб карась не дрімав. Пр. На те й муха на світі, щоб ліниві удень не спали. Пр.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Го́род, -да – город.
Город, -ду –
1) огород;
2) род игры.

- Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) Вгору

Если бы да кабы да во рту б росли грибы, то был бы не рот, а огород. —
1. Е, якби та якби та виросли на голові гриби, то був би город.
2. Добре сулиш,
На чужой роток не накинешь платок. —
1. На чужий роток не накинеш платок.
2. Чужий рот не хлів - не зачинити.
3. Рот не город - не загородиш.
4. Сріблом ушей не завісиш.
5. Людям язика не зав’яжеш.
Не любо - не слушай, а врать не мешай. —
1. Рот не город - не загородиш.
2. Хто бреше, тому легше, а хто віри не йме, того в сук зогне.
3. Бреше, як шовком шиє.
Что ни город - то норов, что ни деревня - обычай. —
1. Кожний Івась на свій лас.
2. Що хатка, то инша гадка.
3. Що село, то й піп.
4. Що вік, то инший світ.
5. Що вісь, то инша піснь.
6. Що город, то й гонор.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

го́род, -роду; городи́, -ді́в (місто)
горо́д, -ро́ду; -ро́ди, -дів
із, прийм. = з; із вимовляємо та пишемо звичайно між двома приголосними, а часом і на початку речення, коли дальше слово починається з приголосного: Го́род із стома́ церква́ми (Шевч.). Із сла́вного Запоро́жжя (Шевч.). В но́гу із ста́лінцями (а не зі ста́лінцями)

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Багни́ще, -ща, с. Болото, болотистое мѣсто. У долині, мов у ямі, на багнищі город мріє. Шевч. II. 20.
Безлю́дувати, -дую, -єш, гл. Быть безлюднымъ. Верхній город після хмельнищини безлюдував. К. ЧР. 63.
Безуби́тно, нар. Черезчуръ, чрезвычайно, чрезмѣрно. Мнж. 176. Їла, безубитно їла, як із голодного села пани узяли мене в город. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн.
Бік, бо́ку, м.
1) Бокъ, часть тѣла. Узявсь під боки та й думає, що пан. Посл. Тому козакові, що шабелька при бокові. Чуб.
2) Бокъ, сторона предмета, напр. сундука, лодки и пр. Вас. 150, 151; сторона. І по сей бік гора, і по той бік гора. Мет. 3.4.
3) Берегъ, сторона рѣки, озера. Ой плавали утенята по тім боці ставу. Мет. 83. Ти по тім боці, я по сім боці, — передайся до мене. Нп. По тім боці — моя доля, по сім боці — горе. Шевч.
4) Вила́зити бо́ком. Даромъ не проходить. Вилізуть тобі боком оці гроші. Полт. См. Боком.
5) У бо́ці, у боку́ бути, зоста́тися. а) Остаться въ сторонѣ, непричастнымъ. Семен зостається у боці, а Іван одвічай за все. Зміев. у. б) Сойти на второй планъ. Що за город Ніжен, — вже й гарний! а ввійшла у Козелець, — так і в боку, а як у Київ, так і поготів. Г. Барв. 37.
6) На дру́гий бік (видужав, поправився). Еще хуже (заболѣлъ, сдѣлалъ). Фр. Пр. 56.
7) І ні в той бік. Все равно, безразлично. Галиц.
8) Бока́ми роби́ти. Тяжело дышать. Фр. Пр. 55.
9) З боку го заїхав. Хитростью поддѣлъ. Фр. Пр. 55. Ум. Бочок, боченько, бочечок. На бочейках мат кований пояс. АД. І. 43. Сіделечко в головочки, стременочки у бочечки. АД. І. 138.
Бра́ти, беру́, -ре́ш, гл.
1) Брать, принимать. Бере коня за поводи. Мет. 31. Ой не хочу, дівко, я од тебе плати брати. Мет. 101. Бере як не своїми рука́ми. О лѣнивомъ, вяломъ работникѣ или неловкомъ. Фр. Пр. 118.
2) Брать, набирать. Вийшла мати води брати. Мет. 72. Бере як віл на роги. Набираетъ на себя непосильно много работы, обязанностей. Фр. Пр. 118.
3) Собирать. Дівчата брали гриби в лісі.
4) Рвать, дергать. Ой там за яром брала дівка льон, та забула пов’язати. Нп. Вмер він уже тоді, як плосконі брали. Грин. І. 33. Бра́ти зу́би. Рвать зубы. Вх. Лем. 394.
5) Получать (вознагражденіе, плату). Нанявся до пана, бере по п’ять рублів на місяць. Харьк.
6) — (дівчину). Жениться. Не веліла мати вдовиної дочки брати. Мет. 81.
7) Заимствовать, занимать, брать въ долгъ. Планиди ці.... беруть свій світ від сонця. Дещо. Бере гроші на відробіток. Бере́ на зеле́ний ове́с. Беретъ въ долгъ въ счетъ сомнительныхъ будущихъ благъ. Фр. Пр. 118.
8) Объ инструментѣ, орудіи: хорошо дѣйствовать, брать. Коса тільки шелесть! шелесть! під самий корінець бере. О. 1861. IV. 34. Мушкетом бере, аж серце в’яне, а лях од страху вмірає. АД. II. 40. Його ніяка ні куля, ні шабля не бере. Грин. I. 184.
9) — баса́. Пѣть басомъ.
10) — влі́во, ліво́руч. Поворачивать влѣво, держать лѣвѣе.
11) — город. Брать городъ (на войнѣ). Тоді ж ото і Очаків брали. Шевч.
12) — дити́ну. Принимать (объ акушеркѣ). Баба Оксана у мене усіх дітей брала. Черниг. Оце баба, що брала мого Йвана. Лебед. у.
13) — зави́чку. См. Завичка.
14) — контра́кт. Заключать условіе, контрактъ. Ніхто з Богом контракту не брав. Ном. № 36.
15) — ланцюга́ми. Заковывать. Ланцюгами за поперек втроє буду тебе брати. АД. І. 212.
16) — за ліб, лоб. Брать за чубъ, за вихоръ. Грин. III. 565. Сіх дуків-срібляників за ліб, наче волів, із за стола вивождайте. ЗОЮР. І. 209.
17) — мі́рку. Снимать мѣрку.
18) — на му́ки. Пытать. Як його взяли, на муки брали. Чуб. ІІІ. 349.
19) — на се́бе. Надѣвать. АД. І. 7. Що неділі бере білу сорочку.
20) — на спи́ток. Испытывать.
21) — на спо́відь. Исповѣдывать.
22) — на ум. Понимать, замѣчать. Нам скаже на глум, а ми беремо на ум. ЗОЮР. І. 13.
23) — о́чі. Привлекать, притягивать, останавливать вниманіе. Та й сорочка ж: аж на себе очі бере. Кобел. у. Його хата сяла тілько рушниками.... та хорошою, як божий рай, дочкою, що всім брала очі красотою. К. МБ. X. 3.
24) — під гла́ву. Угождать, подчиняться. За віщо ж її нам під главу брать? Вона ж таки менша, а мій чоловік старший. Новомоск. у.
25) — під но́ги кого. Первоначально: топтать, переносно: одолѣвать. Бери вороги під ноги. Фр. Пр. 118.
26) — розлу́ку. Разлучаться, разставаться. Треба бра́ти з миленьким розлуку. Грин. ІІІ. 302.
27) — шлюб. Вѣнчаться. В неділю уже іде до церкви брати шлюб. Грин. ІІІ. 515. Шлюб брала, шлюб шлюбувала перед попом і перед дяком з Юрком козаком. Нп.
28) Бере́ кого́ що. а) Ему хочется чего. Щоб його не брала ні їжа, ні робота, ні до инчої охота. Грин. II. 323. Пусти на улицю, бо й плач бере. Мил. 87. б) Дріжаки́ беру́ть. Дрожитъ кто. А мене тільки дріжаки беруть, наче у лихоманці. О. 1862. X. 12. Жаль бере́. Становится жаль. Сум, журба́ бере́. Становится грустно. Уроки.... колючками брали. Отъ сглаза сдѣлались колики. Мнж. 152. Прич. Бра́ний и бра́тий. Де вона брана? В неньки в коморі. АД. І. 7. У їх невістка молода, торік брата. Г. Барв. 51.
Бра́тися, беру́ся, -ре́шся, гл.
1) Браться; приниматься. На Гліба-Бориса до хліба берися. Ном. № 451. Вийшов козак із сіней, за серце береться. Мет. 90. Хмари беруться із землі, а більше із води. Чуб. І. 24. Тобі живе́ться — і на скіпку бере́ться. Тебѣ во всемъ удача. Г. Барв. 312.
2) Идти, направляться, всходить, взбираться, взлѣзать. Як приїду в город, то все берусь ночувати в кума. Зміев. у. Раденька вже, як хто навстріч мені береться. МВ. І. 14. Що мені робити? Чи додому, чи до тестя братись. Г. Барв. 211. Хтось за ворітьми почав кашляти, і стало чути, як щось, або старе, або недуже, береться в башті по сходах до віконця. К. Чр. 5. Дід, зігнувшися з холоду, береться на піч. Г. Барв. 160. Недалечко слива була рясна. Дивлюсь, щось береться на неї і трусить. Г. Барв. 361.
3) Набираться. Ой я в бору воду беру, — вода не береться. Мет. 50.
4) Собираться, готовиться. Стріляй швидче, бо вже беруться летіть качки. НВолын. у. Мати поседіла, береться йти. Драг. 10. Посиділа я в них та й додому беруся. МВ. II. 24.
5) Приближаться (о времени), подходить, доходить. До сорока год вже мені береться. Зміев. у. Вже до двох тисяч років береться, як вони її (правду) затуманюють. К. (О. 1861. II. 229). Бралося вже до півночі. Мир. Пов. II. 55. Уже й пуд обіди береться. Чуб. II. 346.
6) Биться, драться. Пішли ся брати на олов’яне боїще; як тот утяв Покотигорошком, — по кістки; Покотигорошок проклятим як вдарив, — по коліна. Драг. 262.
7) — в но́ги. Убѣгать, бѣжать. Береся в ноги і втіче. Вх. Лем. 394.
8) — до чо́го. а) Браться, приниматься за что, дѣлать какое-либо дѣло. До книжки він береться охочо. К. (О. 1861. І. 310). До французької мови і до музики добре й я бралась, до танців тож. МВ. (О. 1862. ІІІ. 36). Въ томъ же значеніи безъ предлога. Воно гарненьке, не аби яке, і граматки береться. Г. Барв. 482. б) Липнуть, приставать къ чему. Болото береться до коліс. Хотин. у.
9) — з ким. Вступить въ бракъ. Нащо мені женитися? нащо мені братись? Шевч. Любилися, кохалися, чому не беремся? Чуб. V. 97. Коли син женивсь козацький, доня замуж бралась, — той в жупан, а ся у кунтуш любо одягалась. Мкр. Н. 34.
10) — за ко́го. Приниматься за кого. Нікого й соромитись: нас двоє; що дня вже за мене береться. Г. Барв. 273.
11) — чим. Превращаться во что. Вгорі дуже холодно, як у нас зімою, через що пара та, що йде од землі з теплим воздухом,.... береться маленькими бульбашками. Дещо (4-те вид.), 99.
12) — на си́лу. Чувствовать себя въ силахъ. Ой коню мій, коню вороний! чи берешся на силу? Млр. л. сб.
13) Бере́ться сва́рка. Происходить ссора. Між челядю бересі сварка найбільше із за курей та любасів. Шух. І. 35.
14) Не бере́ться сон. Не хочется спать. Хата біла, постіль мила, а сон не береться: чорні брови, біле личко на думці снується. Грин. ІІІ. 220.
14) Моро́з бере́ться. Морозить. Береться світом мороз. Константиногр. у.
Бурти́сь! меж., выражающее быстрое паденіе. Дядина заходилась лягати спати, і я вже розбіралась, аж щось буртись у город, буртись, а послі ліса трісь! Г. Барв. 79.
Бур’яні́ти, -ні́ю, -єш, гл. Заростать сорной травой. Город бур’яніє. Богод. у.
Ви́верні, -нів, м. = Иверень. В городі дуба рубають, за город виверні летять. (Загадка).
Ви́дансько, нар. Видано. А за горо́д знову 102 — чиж видансько? О. 1862. IV. 108.
Вино́сити, -шу, -сиш, сов. в. ви́нести, -несу, -сеш, гл.
1) Выносить. І утоплену Ганнусю на берег виносить. Шевч. 23. Де не просять, там києм виносять. Ном. № 11895. О, щоб їх вихром винесло. Ном. № 3667.
2) Вырывать, вырвать. Зайшов (чорт) ззаду, та шпичкою й виніс те око. Драг. 43. Гледи, шоб вона (відьмина сорочка) печі не рознесла, — дай я спалю. Та пішли на город, викопали кабицю. Як запалили, так ту кабицю й винесло. Драг. 69.
3) О денежномъ счетѣ: составлять, составить. Вам треба заплатить за поле.... 18 карб. 90 коп., та за город 5 карб. 10 к., до на рік винесе 24 карб. О. 1862. IV. 106.
Відмуро́вувати, -вую, -єш, сов. в. відмурува́ти, -ру́ю, -єш, гл.
1) Разбирать, разобрать каменную или кирпичную стѣну, которая закрывала входъ. Льох замурований, треба його відмурувати.
2) Отгораживать, отгородить каменной или кирпичной стѣной. Відмурував город від сусіда.
Відна́джувати, -джую, -єш, сов. в. відна́дити, -джу, -диш, гл. Отваживать, отвадить. Як занадяться кури на город, то ніяк не віднадиш. Черк. у.
Відно́га, -ги, ж.
1) Каждая часть развѣтвленія (дороги, древеснаго ствола). Дорога вилами росходиться: та віднога, що на гору, йде в город..., а друга йде долиною. Св. Л. 215. Дуб був високий, а на дубі три одноги були. КС. 1883. I. 57.
2) Рукавъ рѣки. Желех.
3) Отрогъ горы. Желех.
Відступа́ти, -па́ю, -єш, сов. в. відступи́ти, -плю́, -пиш, гл.
1) Отступать, отступить. Слуги відступили позад. Єв. І. XVIII. 6. Подайте, каже, мені того Михайлика, то я одступлю. ЗОЮР. І. 3.
2) Уступать, уступить. Під ярмарок город відступив велику лощину поміж Подолом і Ворсклом. О. 1861. IX. 176.
Ві́р, во́ру, м.
1) Огорожка изъ жердей. Чуб. VII. 392. Треба обкидати город вором. Канев. у.
2) Козлы. Шух. І. 179.
3) — ра. Жеребець. Шух. І. 79. Кобила відбиваєся з ворем, від чого стає вона жеребна. Шух. І. 211. Ум. Во́рик. Щух. І. 211.
Возло́бок, -бку, м. Покатость. На возлобку поганий город буде і вода не держатиметься. Волч. у.
Галюва́ти, -лю́ю, -єш, гл.
1) Тащить судно противъ воды людьми или лошадьми. Чер. у.
2) Рыскать. Галювали ціле літо по полю. Чуб. ІІІ. 239.
3) Пустовать, быть незанятымъ. Чого в тебе город галює, — хиба нема чого посадити?
Глуші́ти, -ші́ю, -єш, гл. Заглушаться, заростать сорными травами. Горо́д глушіє, бур’яном понімається земля родюча. МВ. (О. 1862. І. 96).
Голодра́бий, -а, -е.
1) Необшитый лубомъ (о возѣ). Голодрабий віз.
2) Оборваный, голый, бѣдный. Позбіралась у город голодраба шляхта. Стор. МПр. 143.
Горідчик, -ка, м. Ум. отъ город.
Го́род, -да, м. Городъ. Чуру свого до города Черкаси посилав. АД. II. 9. Ум. Городе́ць, городе́чок, городо́к. Ой везуть сироту-сирітку а в Кам’янець-городець. Чуб. В городі царів син, а за городечком царівна. Чуб. III. 159.
Горо́д, -ду, м.
1) Огородъ. Сидить, як качан в городі. Ном. Ум. Горо́дець, горо́донько, горі́дчик. Левиц. І. 170. Горо́дчик. Пішла в городець, рвала барвінець. Чуб. III. 301. Прийди, козаче, к мойому городоньку. См. Огород.
2) Родъ игры. КС. 1887. VI. 457. Родъ хоровода. Грин. III. 109.
Горо́дець, -дця, м. Ум. отъ горо́д.
Городи́н, -на, м. Въ пѣснѣ то же, что и го́род. Ой город, город, городин, приїхав Андрієчко челядин. Маркев. 105. Своего рода licentia poetica, допущенная пѣсней ради риѳмы.
Городо́к, -дка́, м.
1) Ум. отъ го́род. Городок наш — так собі городок, нічого. МВ. І. 115.
2) Ум. отъ горо́д. По-проз мій городок стежечкою до иншої йдеш. Чуб. V. 180.
3) Родъ игры. Ив. 30, 44. Обозначенное мѣсто для хороводной игры «криви́й тане́ць». О. 1861. XI. Св. 40.
4) Древнее земляное укрѣпленіе.
5) Городка́ми пришива́ти. Пришивать зубчиками (обшлага къ рукавамъ, воротникъ къ рубахѣ). Чуб. VII. 575.
Горо́донько, -ка, м. Ум. отъ горо́д.
Городо́чок, -чка, м. Ум. отъ го́род.
Горо́дчик, -ка, м. Ум. отъ горо́д.
ІІ. Град, -ду, м.
1) = Го́род. (Заимствовано изъ церк.-слав.). Чуб. І. 160.
2) Огорожа. Ой у саду, в саду-винограду, там стоїть коник коло граду. Чуб. V. 781.
Губи́тися, -блю́ся, -бишся, гл.
1) Погубляться.
2) Теряться. Не губись там од неї, бо город великий. Зміев. у.
Гульк, меж. Глядь, вдругъ, внезапно, шасть. Грин. II. 226. Гульк назад — аж стоїть поруч чортяка. Рудч. Ск. І. 63. Аж гульк! зіма впала. Шевч. 81. Аж гульк — і в город причвалав. Котл. Ен. І. 15. А та собака між жидівське військо — гульк. Грин. II. 223.
Ді́дів, -ова, -ве. Дѣдовъ, принадлежащій дѣду. Дідова дочка. Дідового сусіда молотники. Ном. № 9350. Пан глянув на дідів город. Чуб. Зробила дідовій дочці так, щоб вона козою побігла. ЗОЮР. ІІ. 24.
Еконо́мія, -мії, ж.
1) Экономія.
2) = Окономія. Грин. II. 257. Одвозив з економії у город до панів индики, качки і усяку всячину. О. 1862. І. 41. Стоїть така превелика економія. Він увіходить у двір у економію. Грин. II. 122.
І. Жа́дний, -а, -е.
1) Каждый, всякій. Та ми тут жадне літо літуємо. Лубен. у. Жадній свашці по ковбасці. Ном. № 3528 Звенигород був колись козачий город: од жадного двора козак виходив. ЗОЮР. І. 105.
2) При отрицательныхъ выраженіяхъ: Никакой. Жадна пташка без товариша не пробуває. Ном. № 8859. Ласкаве телятко дві матки ссе, а лихе жадної. Ном. № 3302. Пані не має жадного права на нас. МВ. II. 46. Жа́дним спо́собом, по́битом, жа́дною мі́рою. Никакимъ образомъ, отнюдь не, никакъ. Не можна було жадним побитом протиснутись. К. ЧР. 337. Ні жадним способом не можно. Рудч. Ск. І. 78. Жадною мірою не вдержиш їх. К. ЧР. 84.
І. Жа́тися, жну́ся, жне́шся, гл. Жаться, быть пожинаемымъ. Рутульці з криком в город пруться, як од серпа колосся жнуться. Котл. Ен.
Же́реб, -ба, м.
1) Жребій. Ходім, браття, у ліс темний, вирубаєм три жереби та положим в три городи: кому, браття, припадеться. Чуб. V. 984. Ум. Жеребо́к. Гей зібрались в город наші парубки до призиву розбірати жеребки. Щог.
2) = Жеребець. Прилетить нечистий.... а ти тпрукнеш, — і він зробиться жеребом. Грин. II. 120.
3) Раст. Pinus pumilio. Шух. І. 18.
Завгодя́, нар. Заблаговременно, заранѣе. Треба завгодя лагодитись з своїм добром у город на ярмарок. О. 1861. IX. 176. Збіралися завгодя, завгодя скуповувались, пекли, варили. Мир. Пов. II. 56.
Загоро́джувати, -джую, -єш, сов. в. загороди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. Загораживать, загородить, огораживать, огородить. Рот не город — не загородиш. Ном. № 6990. На твій гнів не загорожений хлів. Ном. № 3480.
Загоро́жа, -жі, ж. = Загорода 1. Задумали та снітинці город городити, щоб нікуди литвяківцям гуляти ходити. Не поможе, милий Боже, ваша загорожа. Мил. 78.
Задобі́ддя, -дя, с. Предобѣденное время. Город Сороку у неділю рано (в) задобіддя взяв. Мет. 393.
Зазмага́тися, -га́юся, -єшся, гл. Вступить въ споръ, заспорить. Зазмагалися за той город, та й сваряться, та й позиваються й досі.
Заї́зд, -ду, м. Наѣздъ. Було б то тобі меншого брата на заїзди висилати. Мет. 451.
2) Пріѣздъ (на базаръ, на ярмарку). Нема тепер заїзду ніякого.
3) Постоялый дворъ. Де б тут найти заїзд, щоб переночувати? Грин. II. 124. От приїжджає той царенко в той город і став собі у заїзді. Рудч. Ск. І. 126.
Закида́тися, -даюся, -єшся, сов. в. заки́нутися, -нуся, -нешся, гл.
1) Забрасываться, заброситься. Закидається невід у воду.
2) Забрасываться, заброситься такъ, что потомъ не найдешь, затеряться. Десь закинулася шапка, — ніяк не знайду.
3) Сов. в. заки́датися, -даюся, -єшся. Заброситься, забросаться. Все викидають та й викидають сюди, — аж поки закидався ввесь город.
Зало́га, -ги, ж.
1) Гарнизонъ. Сей город був султанський; стояла в йому турецька залога. К. (Правда, 1868, стр. 53).
2) Охранительная стража. Ой Бог знає, Бог відає, де мій милий ночує: чи у полі, чи у полі, чи в великій дорозі, чи у пана гетьмана да стоїть на залозі.
3) Засада. Черном. Стежки і всі дороги черкеські обняли залоги. Мкр. Г. 25.
4) Собраніе, сборище людей. Не ночує дівчинонька дома, на досвітках велика залога, там ночує дівчинонька здорова. Мил. 95.
5) Землянка? См. Мкр. Г. 19 и 23. Виходить часом із залоги, на сонці гріється, співа. Мкр. Г. 23.
Засві́чуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. засвіти́тися, -чу́ся, -тишся, гл.
1) Зажигаться, зажечься. Чом ти досі не світиш? — Та ніяк лямпа не засвічується.
2) Только сов. в. Освѣтиться, засвѣтиться, засіять. Ой чому, чому у сьому дому так рано засвітилося? КС. 1883. II. 371. Він як угледів дівчину, аж очі йому засвітилися. МВ. Город, мов на свято, засвітився. Мені тепер саме на веселу жизнь засвітилось. Г. Барв. 10. Каганці́ в оча́х засвіти́лися. Искры изъ глазъ посыпались. Ном. № 3982.
Затяга́ти, -га́ю, -єш, сов. в. затягти́, -гну́, -неш, гл.
1) Затягивать, затянуть. Не можна затягати нитку на шиї, бо нечистий задавить. Грин. II. 25. Нуте, хлопці чорнобривці, затягайте неводи. Чуб. III. 123. Бери воли та затягай вози. Грин. III. 571.
2) Затаскивать, затащить. Під білою березою козаченька вбито, ой убито, вбито, затягнено в жито. Чуб. V. 375.
3) Затягивать, затянуть, завлекать, завлечь; приглашать, пригласить. Суд не затяга, та суд і не одпуска. Ном. № 7372. Дівка Санджаківна на встрічу вихожає, Алкана-пашу в город Козлов зо всім військом затягає. АД. І. 211. — на хліб. Приглашать на угощеніе. Буду панів і козаків на хліб, на сіль затягати. Мет. 415.
4) Вербовать, навербовать. КС. 1883. IV. 751. Затягли́ затя́г. Навербовали отрядъ, шайку. КС. 1883. II. 298.
5) Пріобрѣтать, пріобрѣсть, получить. Забув Грицько про великий посаг, який думав затягти за жінкою. Мир. ХРВ. 77. За жінкою яку худобу затяг! Мир. ХРВ. 349. Затяг таки, заробив грошей. Харьк. у.
Заюхто́ритися, -рюся, -ришся, гл.
1) Закапризничать. От і заюхторились — годі косить. 2) Безл. Заю́хторилося. Захотѣлось (о капризномъ желаніи, нѣсколько презрительно). От, заюхторилося їй у город. Богодух. у.
Збіра́тися, -ра́юся, -єшся, сов. в. зібра́тися, зберу́ся, -ре́шся, гл.
1) Собираться, собраться. Збіралася кревная родина, мене в військо випроводили. Мет. 241. Ввесь город зібрався до дверей. Св. Мр. І. 33.
2) Собираться, собраться, готовиться, приготовиться. Голий підперезався та й зовсім зібрався. Ном. № 1468. Збіраюсь колядувати, як вже й щедрувать пора. Ном. № 512.
Зва́тися, зву́ся, зве́шся, гл. Зваться, называться. В тім городі жила Дідона, а город звався Карфаген. Котл. Ен. Був собі чоловік, — Остапом звався. Рудч. Ск. І. 63. Поки Рось зоветься Россю, Дніпро в море ллється, поти серце українське з панським не зживеться. К. Досв. 17.
Згороди́ти, -джу́, -диш, гл.
1) Загородить. Не одна баба город згородила. Ном. № 2586.
2) Соорудить, воздвигнуть. Бо хотять же нас поглотити, піч огненну згородити. Чуб. І. 169.
Здрабисува́ти, -су́ю, -єш, гл. Изрыть. Кури увесь мій город здрабисували. Черк. у.
Зла́годжуватися, -джуюся, -єшся, сов. в. зла́годитися, -джуся, -дишся, гл.
1) Собираться, собраться, приготовляться, приготовиться. Злагодивсь Ілько їхати у город. О. 1862. IV. 87.
2) Мириться, помириться, соглашаться, согласиться, приходить, прійти къ соглашенію, уладиться. А як злагодили-сте-ся за ті чичуги? Каменец. у. От взялись за діло. Зговорились, злагодились. Федьк. II. 79.
Зрабува́ти, -бу́ю, -єш, гл. Ограбить. Ідуть турки на рабунки, зрабують тя молодого. Чуб. V. 1087. Зрабували той город, забрали в йому всіх коней. Опат. 25.
Карти́на, -ни, ж.
1) Четырехугольникъ.
2) Небольшой листокъ бумаги.
3) Картина. Так як на картині змалював той манастирь печерський. К. ЧР. А як сяде кінець стола та обіпреться рукою, — як та картина. Левиц. І.
4) Изображеніе словесное въ образахъ. Як би почав я виставляти в картинах да в речах, як той Тетеря обліг Паволоч, як хотів достать і вистинать усе місто... і як старший Шрам головою своєю одкупив полковий свій город, та не скоро б ще скончив своє оповідання. К. ЧР.
Ма́тися, ма́юся, -єшся, гл.
1) Быть, находиться, имѣться. А третя (частина війська) где ся має? В Чорному морі потопає. АД. Як би так малось, як не мається, так що б то було! Ном. № 5373. А малась воля, малась сила! Шевч. Як би малась сила! Шевч. 46. День той малось свято. Мкр. Н. 15.
2) Поживать, чувствовать себя. Здоров, Еоле, пане свату! Ой як ся маєш, як живеш? Котл. Ен. Иногда вмѣсто ся — себе́: Там сидів сокіл, — смутно себе мав. АД. Ма́тимешся! Будетъ тебѣ! Як фельфебер тебе захопить, то матимешся! Федьк.
3) О матеріальной обезпеченности: Як він ма́ється? Насколько онъ состоятеленъ? До́бре ма́ється, зле́ ма́ється. Онъ состоятеленъ, онъ не состоятеленъ. Роспитує про його, як він собі мається, та й напитала, що в його хутір є. МВ. (О. 1862. III. 48). А як він собі мається добре, то й бояре... і тії за його тягнуть руку. К. ЧР.
4) Долженствовать, предполагаться. Скоро вже й весілля малось бути. Грин. І. 66. Подай, мила, білу руку, щоб бачили люде, що малася чужа бути, — тепер моя будеш. Грин. III. 213. Малося йти в город, та дощ не пустив. Зміев. у.
5) Разсчитывать, предполагать. Нехай сей козак, бідний нетяга, не мається в тебе сеї заставщини викупляти. ЗОЮР. І. 206.
Могти́, мо́жу, -жеш, гл. Мочь. Ніколи він не міг явно ввійти в город. Єв. Мр. Ніхто не може світа пережити. Ном. № 389.
Навкру́г, навкруги́, нар. Вокругъ, кругомъ. В неї домик біленький, навкруг тополі. Чуб. V. 328. Хату.... своїм військом у три ряди навкруги обставив. Рудч. Ск. І. 151. Куди понесем його: чи через город, чи навкруги? Рудч. Ск. І. 167.
Намага́тися, -га́юся, -єшся, сов. в. намогти́ся, -можу́ся, -жешся, гл. Домогаться, домочься чего-либо; добиваться, добиться; просить усиленно, допроситься; стремиться къ чему-либо. Як наможуться, до мусиш. КС. 1882. X. 26. Ви всі проти мене... намоглися ззісти, — ну й їжте! Мир. Пов. I. 170. Хлопець намагається у город їхати. Зміев. у.
Нарихтува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Направить, нацѣлить, навести (пушку). Велів гармати нарихтувати, на Вирвин город стріли пускати. АД. І. 19.