Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 61 статтю
Запропонувати свій переклад для «гук»
Шукати «гук» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Боль –
1) (физическая боль) біль (р. бо́лю) (м. р.), бо́лість (р. -лісти). [Се був біль, тягу́чий, фізи́чний біль. Рябко́ одска́кує й вищи́ть од бо́лісти];
2) (болезнь) біль (м. р.) (р. бо́лю), бо́лі (мн.). [Зубни́й біль. Вона́ ви́дужала з породо́вих бо́лів];
3) (душевное страданье, скорбь) біль (м. р.) (р. бо́лю), бо́лість (р. -ти), бо́лещі, болі́ння, жаль (м. р.). [Мину́в час, зати́х біль. Свої́ бо́лі – пусте́, світове́ го́ре вели́ке. Наві́що ра́дощі й болі́ння? В ме́не се́рце задрижа́ло з бо́лещів].
• С бо́лью – бо́лізно. [Ти́хо і бо́лізно вимовля́є пое́т (Л. Укр.)].
• От бо́ли – з бо́лю.
• Крик бо́ли – бо́ліз[с]ний гук, крик. [Зно́ву луна́є бо́лізний гук].
• Полный бо́ли – бо́ліз[с]ний, бо́лю́чий. [Бо́лізний сто́гін].
• Причинять, и причинить боль кому – болі́ти (сов. заболі́ти) кого́, бо́лю завдава́ти, (сов. завда́ти) кому́, вража́ти, (сов. врази́ти) кого́. [Знева́га до найкра́щого її́ почуття́ болі́ла Раї́су (Коц.). І сміх той – його́ заболі́в (Л. Укр.). Врази́в моє́ се́рце. Їй хоті́лося врази́ти по́глядом дочку́, але́ не вдало́ся].
Вызыва́ть, вы́звать – кли́кати, виклика́ти, викли́кувати, ви́кликати, покли́кати куди́сь или до чо́го, (изредка) визива́ти, ви́звати.
• В-ать, -ать на суд – (об истце) запозива́ти, запізва́ти кого́ (до су́ду), (о судье) виклика́ти, ви́кликати кого́ (на суд, до су́ду); (звуком трубы) – витру́блювати, ви́трубити; (свистом) – висви́стувати, ви́свистати, (криком) – вигу́кувати, ви́гукати; вызыва́ть у кого (внушать) – виклика́ти (з ко́го, в ко́му), наклика́ти кому́. [Це наклика́є інтеліге́нтові-семидеся́тникові гордови́ту ду́мку про своє́ провіденція́льне призна́чення].
• Вызывать, вызвать что – призво́дити, призве́сти́ до чо́го, спричи́нювати, спричи́нити що, спричи́нитися, споводува́ти до чо́го, справля́ти, спра́вити що. [Цей лік спричи́нив (спра́вив) блюво́ту]; (кого на что) – зру́шити кого на що. [Оживи́в приспа́ні си́ли, зру́шив їх на боротьбу́ (Єфр.)]; (к жизни) – покли́кати до життя́, (звук, слово) – ви́добути. [Ні, гук страшни́й я ви́добути му́шу (Л. Укр.)].
• Вызыва́емый – викли́куваний.
• Вы́званный – ви́кликаний, покли́каний.
Выпь (птица) – буга́й, гук (гал.), гу́кало (гал.). [Буга́й гуде́ в боло́ті (Греб.)].
Галдё́ж – га́лас, галасува́ння, гук, га́мір (р. -мору), кри́княва, гала́кання, кле́кіт (р. -коту), ва́йкіт (р. -коту), тарара́м. [Вони́ всі говори́ли ра́зом, та так го́лосно, що од то́го кле́коту не було́ чу́ти ні о́дного сло́ва (Неч.-Лев.). Ва́йкіт, як у жиді́вській шко́лі. У розпра́ві таки́й тарара́м, що вси́діти не мо́жна].
Голк, -котня́ – гук, сту́кіт, гу́ркіт (р. -коту), гуркотня́ (р. -ні́), гуркотне́ча (р. -чі).
Го́лос – го́лос, (редко) глас; ум. – голосо́к, голосо́чок, голосо́нько. [Співа́в-би, так уже гла́су не ма́ю].
• Говорить грубым, низким го́лосом – то́всто говори́ти (гука́ти).
• Высоким, тонким го́лосом – то́нко, тоне́нько.
• Сиплый го́лос – хрипли́вий ма́товий го́лос.
• Вполго́лоса – півго́лосом.
• Во весь го́лос – на по́вен го́лос, на ці́лий свій го́лос, (вульг.) на весь рот.
• Не своим го́лосом – не свої́м гла́сом, не свої́м го́лосом.
• Сладеньким голоско́м – солоде́нько.
• Подавать, подать го́лос – озива́тися, озва́тися, да́тися чу́ти.
• Понижать го́лос – прити́шувати го́лос.
• Возвысить, повысить го́лос – підня́ти го́лос.
• Сила го́лоса – си́ла го́лосу, гук. [Гукну́в скі́льки в йо́го ста́ло гу́ку (Мирн.)].
• Го́лос, словно из бочки – го́лос як із бари́ла.
• Таким го́лосом – на таки́й го́лос.
• Го́лоса недостаёт у кого – го́лосу не стає́ кому́, го́лосу (гла́су) не відтя́гне хто.
• Терять (потерять) го́лос, спадать с го́лоса – тра́тити (стра́тити) го́лос, спада́ти (спа́сти) з го́лосу.
• Обладать сильным го́лосом – (народн.) горта́нь до́бру ма́ти.
• В один го́лос – уста́ми одни́ми, одноголо́сно.
• Глас народа – глас божий – го́лос лю́дський – го́лос бо́жий.
• Го́лос совести – го́лос сумлі́ння (со́вісти).
• Го́лос уважаемых критиков – го́лос пова́жних кри́тиків.
• Совещательный го́лос – дора́дчий го́лос.
• Решающий го́лос – виріша́льний, ухва́льний го́лос.
• Избирательный го́лос – вибо́рчий го́лос.
• Иметь право го́лоса – ма́ти пра́во на го́лос.
• Подавать го́лос за кого-л. – подава́ти го́лос за [на] ко́го, голосува́ти за [на] ко́го, віддава́ти го́лос кому́.
• Подача голосо́в – голосува́ння.
• Всеобщая, прямая, равная, тайная подача голосо́в – вселю́дне, безпосере́днє, рі́вне, потайне́ (тає́мне) голосува́ння.
• Избрать кого-л. подачей голосо́в – обібра́ти голосува́нням, зголосува́ти кого́. [Зголосува́ли його́ на старшину́].
• Взять го́лос – забра́ти го́лос.
• Большинство голосо́в – бі́льшість голосі́в, перева́га голосі́в.
• По большинству голосо́в – бі́льшістю (перева́гою) голосі́в.
• Меньшинство голосо́в – ме́ншість голосі́в.
I. Гро́хот, грохота́нье – гу́ркіт (р. -коту), гурко́тнява, грю́кіт (р. -коту), грюко́тнява, грюкотня́, гуркота́ння, гуркотне́ча, гримотня́, гук, грюк, (гул) гу́гіт (р. гу́готу). [Почу́вся гу́гіт – то надхо́див по́їзд].
Гуд, гуде́ние – гук, гуді́ння, гуча́ння.
• Глухое гуде́ние – дудні́ння, стугоні́ння, го́мін (р. -мону) [Го́мін-го́мін по дібро́ві]; (о пламени) гуготі́ння, гугота́ння; (о воде) рев, реві́ння.
Звук –
1) (речи) звук (-ку);
2) (голос) звук, го́лос (-су), гук (-ку), го́мін (-мону).
• Звук скрипки, рояля – звук скри́пки, роя́лю.
• Под -ки музыки, вальса – під зву́ки музи́ки, під зву́ки ва́льсу.
• Ни -ка – нічичи́рк, ані-теле́нь, ні па́ри з уст.
• Издавать -ки – подава́ти (видава́ти) го́лос.
• Ни -ка не издал – ні зву́ку не ви́дав, ані па́ри з уст не пусти́в.
• Членораздельные -ки – лю́дська мо́ва, виразні, розбі́рні, члено́вані зву́ки.
• Нечленораздельные -ки – белькота́ння, хама́ркання, гумі́ння, невира́зні, нерозбі́рні, нечлено́вані зву́ки;
3) грам. – звук (-ка).
• Гласные, согласные -ки – голосні́, при́голосні зву́ки.
Зов –
1) (приглашение) кли́кання, заклика́ння, за́клик (-ку), за́зов (-зву), запроха́ння, запро́сини (-син).
• Приехал без -ву – приї́хав некли́каний, непро́ханий;
2) (клич) клик, по́клик (-ку), кли́кання, гук (-ку), гука́ння. [По́клик бойови́й (Л. Укр.). Вона́ ви́йшла на по́клик ма́терин (Коцюб.). Клич-же, коли́ є хто, щоб на твій клик озва́вся (Кн. Йова). На сей гук побі́гла ді́вчина (Свидн.)]. Отвечать на зов, см. Отзыва́ться 1.
Зык – зик (-ку), гук (-ку). [Га́лас, зик, орда́ мов рі́же (Шевч.)].
Клик – клич (-чу), клик, по́клик (-ку), гук (-ку), ви́гук; срвн. Клич.
• Клик радости, веселья, печали, восторга – ра́дісний, вті́шний, весе́лий, сумни́й по́клик, захо́плення, по́клик.
• -ки одобрения – прихва́льні ви́гуки, хва́льні по́клики, (гал.) бра́ва (-вів).
Клич – (клик) по́клик, о́клик, гук, клич, клик (-ку), кли́ча (ж. р.), (призыв) за́клик (-ку). [Так клич її́ луна́в, як по́клик той до бо́ю (Франко). Ім’я́ твоє́ було́ воє́нним кли́ком (Куліш). Ні!.. Я чу́ю гук лица́рський – спі́ви слу́хать не охо́та (Крим.). Мій по́клик: пра́ця, ща́стя і свобо́да (Франко). Елеме́нт проте́сту про́ти вся́кого понево́лення стає́ могу́чим о́кликом літерату́ри (Єфр.). На́ша кли́ча: «во́ля для всіх!» (Крим.)].
• Боевой клич – по́клик бойови́й, бойова́ кли́ча; срвн. Призы́в 1. [І в се́рці, на́че по́клик бойови́й, здійма́ються у ме́не спі́ви ди́кі (Л. Укр.)].
Крик – (громкий звук голоса) крик, ви́крик, по́крик, скрик (-ку), (многих голосов) гук (-ку), га́лас (-су), зик (-ку), го́мін (-мону), га́мір (-мору), гука́ння, вигу́кування, (грубо) ґвалт (-ту), ре́пет (-ту), (пронзительный) ве́реск (-ку), вереща́ння, верескотня́, верескотня́ва, (жалобный) бо́лісний, жа́лісний крик, квилі́ння, (исступлённый) несамови́тий крик (по́крик и т. д.), (вопль) зойк (-ку), ле́мент (-ту).
• Поднять крик – закрича́ти, загука́ти, заґвалтува́ти, залементува́ти, загаласува́ти, зня́ти (вчини́ти, зчини́ти) крик, га́лас и т. д., (ссорясь) зня́ти (зби́ти, зве́сти́) бу́чу.
• Поднялся крик – зня́вся (зчини́вся) крик, зойк, га́мір, га́лас, ле́мент и т. д., (при ссоре) зняла́ся (зчини́лася) бу́ча.
• Наделать -ку – накрича́ти, нагаласува́ти, наґвалтува́ти и т. д. Крик сердитый на кого – гри́мання на ко́го.
• С -ком наброситься на кого – загри́мати, закрича́ти, залементува́ти, загаласува́ти на ко́го.
• Заставить -ками молчать – загука́ти кого́.
• В крик – у крик.
Мно́го, нрч. –
1) бага́то, бага́цько, ве́лико, (устар.) мно́го, (во множестве) гу́сто, ті́сно, (пров.) ду́же, гук, гу́ком. [Бага́то сліз, а ща́стя в сві́ті ма́ло (Грінч.). Више́нь не було́, зате́ грушо́к бу́де бага́цько (Звин.). Бага́цько є рож у садо́чку (Крим.). Прислужи́вся своє́му кра́єві ве́лико (Куліш). Тре́ба мно́го вчи́тися (Франко). Нечи́стих місці́в на землі́ ду́же гу́сто (Звин.). Люде́й ті́сно і лю́дям ті́сно (Чигиринщ.). В їх ду́же живе́ і столу́ється люде́й (М. Вовч.). У ме́не гу́ком свине́й (Г. Барв.)].
• -го ли? – чи бага́то? чи бага́цько? (сколько?) як забага́то? скі́льки?
• Как -го? – як забага́то? скі́льки?
• Как -го людей, которые – як бага́то люде́й, що; скі́льки люде́й, які́.
• Довольно -го – дово́лі (до́сить) бага́то (бага́цько), багате́нько, чима́ло, чимале́нько, ве́личко, густе́нько. [Ціка́вого там мо́жна знайти́ багате́нько (Крим.). Мару́ся вже чима́ло чита́ла (Грінч.). Стрільці́в у нас густе́нько (Звин.)].
• Не -го – не бага́то, не бага́цько. [Не бага́цько тих у нас, в кого́ святи́й ого́нь не згас (Самійл.)].
• Не очень -го – не ду́же бага́то (бага́цько, гу́сто). [Люде́й було́ не ду́же гу́сто (Сл. Гр.)].
• Не очень-то, не больно -го – не ду́же-то бага́то, не гу́рт (-то), не ве́лико (-то), не ве́льми, не гук, (не в числовом знач.) не гара́зд. [У їх не гу́рт чого́ є (Грінч.). Щоб відтвори́ти його́ життє́пис, ма́ємо не гу́рт-то матерія́лу (Єфр.). Жіно́цтво, зві́сно, ло́гіки ма́є не гу́рт (Крим.). Заробі́тку не ве́льми було́ і в не́ї (Кониськ.). Тут нови́н не гук (Франко). Вона́ й сама́ не гара́зд тя́мила в пра́вилах ві́ри (Крим.)].
• Не особенно -го – не на́дто бага́то, не як бага́то.
• Так -го – так бага́то, так бага́цько, тако́го, тако́-о, тако́-го́. [Як запа́лиш сві́тло вночі́, то ку́льці впа́сти ні́де, тако́го їх (таргані́в) навила́зить (Проскурівщ.). І тако́го-ж тих ксьондзі́в за ти́ждень прибу́ло, що… (Рудан.)].
• Так ли -го у вас денег? – чи та́к-то ба́гато у вас гро́шей? чи сті́льки у вас гро́шей?
• Не так уже и -го – не з-та́к і (не та́к-то й) бага́то. [Ідеа́ли, при́нципи, ці́лі, осно́ви – їх не з-та́к і бага́то ма́ла лю́дськість, щоб ни́ми ки́датися (Ніков.)].
• Так же -го, как – так са́мо бага́то, як; сті́льки-ж, як.
• Слишком -го – на́дто бага́то, на́дто, зана́дто, забага́то. [Їде́н на́дто ма́є, а дру́гий нічо́го (Кам’янеч.). Аж на́дто ща́стя! (Куліш). Зана́дто вже хо́чеш зна́ти (Звин.). Для пое́ми в про́зі (в цьому́ тво́рі) забага́то науко́вих гіпо́тез (Л. Укр.)].
• Он слишком -го о себе думает – він на́дто ви́соко гада́є про се́бе, він на́дто ви́соко несе́ться.
• -го ли – мало ли, -го – мало – чи бага́то, чи ма́ло; (сколько-нибудь) скі́лькись.
• -го (если), -го-мно́го – що-найбі́льше, (в крайнем случае) в кра́йньому ра́зі.
• -го шуму из ничего, -го грому попустому – бага́то га́ласу з ніче́в’я; за ону́чу зби́ли бу́чу (Приказка);
2) (при сравн. степ.: гораздо) бага́то, бага́цько, дале́ко, зна́чно, геть, ду́же. [Цей кінь бага́то кра́щий за ва́шого (Чигиринщ.). Моя́ спідни́ця дале́ко до́вша од ва́шої (Хорольщ.). Своя́ ха́та ду́же бі́льша за цю земля́нку (Грінч.)].
• Он -го счастливее меня – він бага́то (дале́ко) щасливі́ший від (за) ме́не.
• Больному сегодня -го лучше – слабо́му (х(в)о́рому) сього́дні бага́то (дале́ко, зна́чно) кра́ще, бага́то (зна́чно) покра́щало.
Нага́л – гуртови́й гук (-ку).
• Работать с -лу – працюва́ти дру́жно (односта́йно, в лад).
На́крик – крик, гук (-ку), гука́ння (-ння).
Напла́каться –
1) напла́катися, попопла́кати, (нахныкаться) нарю́м(с)атися, (о мног.) понапла́куватися, понарю́м(с)уватися, (с причитаниями) натужи́тися, налементува́тися, наголоси́тися. [Як зійду́ся, з ким люби́лась, напла́чуся сти́ха (Чуб. V). Ма́ти з попаде́ю за плач мерщі́й, і до́бре, усма́к напла́чуться собі́ (М. Вовч.). Стара́ ті́ї листи́ що-дня́ вичи́тує і попопла́че над ни́ми, і попосміє́ться (М. Вовч.). Налементува́лися на́ші ба́би, аж похри́пли (Грінч.)].
• По всем покойникам не -шься – на ко́жний гук не обгука́єшся, чужи́м го́рем не нажу́ришся;
2) (насетоваться) напла́катися, набі́дкатися, нажалкува́тися.
Неугомо́нный – невгамо́вний, невгамо́ваний, невгомо́[і́]нний, нев[у]га́вний, невгаву́щ[ч]ий, (диал.) безгаму́льний; (безостановочный) безуга́вний, безупи́нний, невпи́нний, безнаста́нний; (непоседливый) непосидю́щ[ч]ий; (неусыпный) невсипу́щий; (беспокойный) невпокі́йний, неспокі́йний. [Ти́хе мо́ре споко́ю навчи́ло невгамо́внеє се́рце моє́ (Л. Укр.). «Яки́м спо́собом ви гада́єте досягти́ свого́?» – допи́тувався невгамо́вний Стемпко́вський (Ор. Левиц.). Він невгамо́ваний, що стосу́ється до ви́гадок у жа́ртах (Н.-Лев.). А-а, та й невгомо́нний-же яки́й! (Мирний). «Окса́но! не спи!» – гука́ невгомо́нний нагля́дач (Крим.). Невгомо́нна щебету́шка (Франко). Невга́вні ко́ники завели́ у траві́ таке́ сюрча́ння, аж у ву́хах ляскоти́ть (Мирний). Чув розмо́ву невгаву́щу (М. Вовч.). (До бе́рега) біжа́ть хлоп’я́та невгаву́чі – і сміх, і гук, і га́лас навкруги́ (Грінч.). От-то́ яки́й безгаму́льний! – та сядь, та хоч тро́хи поси́дь! (Яворн.). Невпи́нний мо́ря шум (Франко). Безтала́ння невсипу́ще і нам усміхне́ться (Шевч.)].
• -ный человек – невгомо́[і́]нна (невгамо́вна, неспокі́йна, непосидю́ща) люди́на; срв. Неугомо́нник, -ница.
По́крик – гук, крик (-у). [Той крик варя́га (Филип.)].
Поро́г –
1) порі́г (-ро́га), ум. порі́жок, порі́жечок (-чка). [Довбиши́ха одчини́ла сіне́шні две́рі й ста́ла на поро́зі (Н.-Лев.)].
• Стоять у -га вечности – край дові́чности стоя́ти (Грінч.).
• Стоять у -га – стоя́ти в поро́гах, край поро́га, коло поро́га. [П’ють у ку́ма мед-вино́, а ми в поро́гах стоїмо́ (Грінч.)];
2) (на реке) порі́г (-ро́га), (на Днестре и Буге) броя́к (-яка́), (в Галиции) гук, ско́ки (мн.); срв. Перебо́р 2, Перека́т. [Оди́н порі́г із свої́ми спа́динами займа́є вздовж Дніпра́ з верству́ (Куліш). Досві́дчений керма́нич зна всі ско́ки у воді́, о які́ розби́тися мо́же дара́ба (Шух.)].
• Днепровские -ги – Дніпро́ві поро́ги;
3) (горн.: уступ) спа́дина, при́пічок (-чка).
Просто́р –
1) про́стір (-тору), о́бшир (-ри) (ж. р.) и о́бшир (-ру) (м. р.), розлі́г (-ло́гу), розло́жище, розгі́н (-го́ну); в перен. знач. (свобода) только – про́стір, о́бшир. [Розко́чувався гук по широ́ких небе́сних просто́рах (Васильч.). Безме́жне мо́ре, розли́те по величе́знім о́бширі ціє́ї краї́ни (Стебн.). Розло́ги, що розки́нулись ген-ген гора́ми та доли́нами (Коцюб.). Розгі́н вели́кий (Борзен. п.). Розло́жище безкра́є (Самійл.). Там був про́стір, всю́ди во́ля, жи́лось, як хоті́лось (Глібов). Зву́ки рву́ться на во́лю, на про́стір (Єфр.). Нема́ йому́ про́стору. Дай мені́ о́бширу й во́лі (Франко)].
• Дай -сто́р! – відступи́сь! дай доро́гу, мі́сце!
• Гуляй себе на -ре – гуля́й собі́ на просто́рі;
2) см. Досу́г.
• На -ре сделаю – ві́льним ча́сом (на дозві́ллі) зроблю́.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Заканчиваться, закончиться – закінчуватися, закінчитися, викінчуватися, викінчитися, кінчатися, кінчитися, скінчатися, скінчитися, докінчуватися, докінчитися, завершуватися, завершитися.
[Вечір закінчився танцями (П.Мирний). Їх крик зливався в один довгий гук, котрий почався з світом, а кінчиться хіба пізньої ночі (П.Мирний). Жнива кінчались, і наставала возовиця (І.Нечуй-Левицький). Ось перед ним скінчилася вузька вуличка і з її гирла він вискочив на широку площу (І.Франко). От іспити нарешті скінчилися (Г.Хоткевич). — В нас докінчується одна з галузей земної еволюції, і ніхто після нас не прийде, ніякі надлюди. Ми — останнє кільце в ланцюгу, що розгортатиметься, може, ще не раз на землі, але іншими путями і в інших напрямах. Мозок — ось найголовніший ворог людини… Але, друже, не дивіться так пильно на ту жінку в синьому капелюхові, хоч це й дуже природно! (В.Підмогильний). Ось тут ось, де зліва закінчується бір… (І.Багряний). Скінчилися останні сподівання. Нарешті — вільний, вільний, вільний ти. То приспішись, йдучи в самовигнання, безжально спалюй дорогі листи, і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй, свій невимовний горній дух пали. Тоді вже, впертий, безвісти одчалюй, бездомности озувши постоли (В.Стус). Незвична мова нашого рицаря та його незграбна подоба ще більший викликала у молодичок сміх, а його ще дужче від того розбирала досада; не знати, чим би те все скінчилось, якби не надоспів у саму пору корчмар — чоловік із себе повнотелесий і через те, може, на вдачу потульний (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Не плач через те, що це закінчилося. Усміхнися, бо це було (Ґ.Ґ.Маркес)]. Обговорення статті
Шалый –
1) (сумасбродный, ошалелый) шалени́стий, шале́ний, оша́лений, ошелемоні́лий, ошалені́лий, навісни́й, оглаше́нний, навіже́ний, ди́кий, скаже́ний, біснува́тий, нестри́мний, на́рваний, (ещё) торопле́ний, очемері́лий, чме́лений, очмані́лий, очмана́;
2) (беспорядочный; случайный) безла́дний, випадко́вий:
• шалая стрельба – безладна стрільба (стрілянина);
• шалые деньги – випадкові гроші.
[Випадку демони щокрок Ведуть нас по мотивах зорніх І рід людський іде в підскок Танцює задки до безодні Під шаленистий гук скрипок (М.Лукаш, перекл. Г.Аполінера). — Верніться, кажу, бодай мого батька, мордувало! От уже навісна голова! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)]. Обговорення статті

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Гул – гук, -ку, гу́ркіт, -коту.
Шумок –
1) го́мін, га́мір; (от голосов) гук, га́лас, -су.

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Шум – гомін; гам; гамір; гармидер; (от голосов) – галас; гук; (от споров) – буча; колотнеча; (громыхание) – гуркіт, гуркотнеча. Поднять шум – збити бучу; зчинити гвалт. Наделать шуму – наробити шелесту. Унять шум – угамувати. Много шума из ничего – багато галасу знічев’я.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Действовать
• Действовать заодно с кем – діяти (бути) заодно з ким; одностайно (спільно) стояти з ким проти кого; (образн.) в один гук тягти з ким; (жарт.) в одну дудочку грати з ким; (негат.) накладати з ким проти кого. [Дочка з ворогами батьковими проти його накладає. Мирний.]
• Действовать на руку кому – діяти (робити, чинити) на користь кому (чию); (образн.) лити воду на чий млин.
• Действовать по своему усмотрению – діяти за власним розсудом (за власними міркуваннями).
• Действовать по собственному желанию – діяти (робити, чинити) за власним бажанням (за власною волею).
• Действовать, поступать по-своему – діяти (чинити, робити) по-своєму; (своєю волею, по своїй волі, з власної волі); (давн.) ходити своїм робом.
• Действовать, поступать справедливо, дурно – діяти (чинити, робити) справедливо (по справді), погано (зле); (давн.) ходити правим, лихим робом. [А хто правим ходить робом, того милуй. П. Куліш.]
• Действовать по [чужой] указке – діяти (робити) за [чужим] наводом; слухати чийого голосу; (образн.) ходити у когось на поводі; танцювати під чию дудку; танцювати як хто скаже.
• Машина хорошо действует – машина добре працює (робить).
• Ничто на него не действует – ніщо на нього не впливає; ніщо його не бере (не йме); нічим його не візьмеш; ніщо не має над ним сили.
• Рука, нога… не действует у кого – не володає рукою, ногою… хто; рука, нога… не володає в кого.
Издавать
• Издавать запах, благоухание – видихати запах, пахощі; пахнути (пахтіти, душіти); дихати пахощами (цвітом).
• Издавать звук – (ви)давати звук (гук); подавати голос (гук); бриніти (звучати, гучати).
• Издавать, издать крик – кричати, скрикнути.
• Издавать на чей счёт, на чьи средства – видавати чиїм коштом (чиїм накладом).
Наздравствоваться
• На всякое чиханье (на всякий чих) не наздравствуешься – на кожний гук не відгукнешся. Пр. На кожне ачхи не наздоровкаєшся. Пр.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Гук, межд. – эй, агу, гей.
Гук, -ку –
1) звук;
2) крик, гул, шум, стук, грохот.

- Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) Вгору

На всякое чиханье не наздравствуешься. —
1. На всякий чмих не наздоровкаєшся.
2. На кожний гук не обгукаєшся.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

гук, гу́ку, в -ці; гу́ки, гу́ків

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Відгука́тися, -ка́юся, -єшся, гл. = Відгукну́тися. На кожний гук не одгукаєшся. Ном. № 4715.
Гарма́тний, -а, -е и гарма́тній, -я, -є.
1) Пушечный. Ой буде розмова, гарматняя рада. Пѣсн. Гарматній гук. К. ЦН. 252. Із королем гарматнім боєм бився. К. ЦН. 171.
2) Укрѣпленный пушками. Гарматний замок.
І. Гук, меж. Подражаніе сильному, звуку.
ІІ. Гук, -ку, м.
1) Звукъ. Тишу не чути, а гук чути. Ком. Р. ІІ. 27. Рай цілий радости і пекло мук, пісні слав’янські, голос з того світа, невідомий од серця і до серця гук. Петренко. (Юж.-р. Зб. А Метл. 40).
2) Крикъ, гулъ, шумъ, стукъ, грохоть. Мкр. Г. 48, Ой гук, мати, гук, де козаки п’ють. Мет. 449. Братчики з веселим гуком підняли діжки з медом та горілкою. К. ЧР. 282. Щось гукне: «Химо, Химо!» та й пійде гук по темному бору, аж лунає. МВ. II. 65. У неділю гуки по селу: Карадіч дочку оддає. Федьк. Настя розчахнула двері з гуком. МВ. II. 46. Гук з замкової гармати. Стор. МПр. 73.
3) Небольшой водопадъ, порогъ на рѣкѣ. Шух. І. 6.
4) Трубка волынки. О. 1862. V. Кух. 37, 34. Гуде, як гук. Ном. № 13895.
5) Птица. а) = Гукало. Вх. Пч. II. 8; б) = Гукарня. Вх. Лем. 406.
6) Насѣк. Scarabaeus stercorarius. Вх. Пч. І. 7. См. Гуком. Ум. (кромѣ 1 и 2 знач.). Гучо́к. Вх. Лом. 406.
Гу́ку! меж. = І. Гук. Ном. № 12514.
Гуцьо́к, -цька́, м. = Гук 3. Вх. Лем. 406.
Гучо́к, -чка́, м.
1) Загонщикъ при облавѣ. Левч. 135.
2) Игрушка: волчокъ.
3) Особаго рода игрушка изъ кости.
4) = Гупало 2. Вх. Пч. II 8.
5) Насѣк. = Бурчало. Вх. Пч. I. 7. См. Гук 3. знач. и слѣд.
Жид, -да, м.
1) Еврей, жидъ.
2) = насѣк. Гук. Вх. Пч. I. 7. Ум. Жидо́к, жидо́чок, жиду́нь, жи́дик. Ув. Жидюга́. Шевч. 133. Жидя́ка. Мнж. 147.
Зву́к, -ка, м. = Гук.
Підніма́ти, -ма́ю, -єш, сов. в. підня́ти, -німу́, -меш, гл.
1) Поднимать, поднять. Приїхала мила, в головочках сіла, да й підняла китаєчку да й заголосила. Мет. На заробітки, піднявши литки. Ном. № 11322. Щоб тебе горою підняло! Поднимать, поднять съ одра болѣзни, вылѣчить. Коли б Він, милосердний, хоч нашого вікарого підняв, що лежить недуж. Св. Л. 126.
2) Воздвигать, воздвигнуть. Бог зможе з сього каміння підняти дітей Авраамові. Єв. Мт. III. 9. Дай нам... народній дух з занепаду підняти.
3) Поднимать, поднять (крикъ, шумъ). Народ зійшовсь та гук такий підняв, мов цілину п’ять плугів орють. Греб. 382.
4) Возвышать, возвысить. См. Підіймати.
5) Побуждать, побудить. Ти підняв мене зруйнувати його марно. K. Іов.
6) — ду́ха. Воодушевлять, воодушевить. См. Підіймати.
7) — на глу́зи, на сміх. Подымать, поднять на смѣхъ. См. Підіймати.
По́свист, -ту, м. Свистъ. Гук і посвист. Так божевільний гукає і свище. Мир. Пов. II. 74.
Розбу́ркувати, -кую, -єш, сов. в. розбу́ркати, -каю, -єш, гл. Пробуждать, разбудить, разгонять, разогнать сонъ. Гук і галас розбуркали його. Стор. М. Пр. 18.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Бу́бенъ = бу́бон, гук, решето́. С. Ш. — Славні бубни за горами, а з близька шкуратяні. н. пр. — Козаки на кониках вигравають, у бубни ударяють. н. п. — Голъ какъ бу́бенъ, бу́бенъ бу́бномъ = го́лий, як бу́бон, як туре́цький сьвяти́й. н. пр. — Зво́нокъ бу́бенъ да стра́шенъ игу́менъ = корти́ть ченце́ві з ке́лїї, та игу́мен не спи́ть. н. пр.
Вто́рить, ся = 1. окселентува́ти, підсьпі́вувати, підграва́ти, підтя́гувати. — Ви дишканта сьпівайте, а я буду окселентувати. Кот. 2. підта́кувати, потура́ти. 3. луна́ти. — Щось гукне: Химо! Химо! Та й піде гук по темному бору, аж лунає. Мар. Вовчок.
Гикъ = 1. смола́ (для засмолювання суден). 2. ба́лка від що́гли до корми́. 3. гу́к, гука́ння.
Голкотня́ = гук, грюк, грю́кот, сту́кот, грюкотня́, гуркотня́, гуркотне́ча.
Гулъ = 1. гу́к, го́мін. С. Аф. 2. луна́. — Вигукує так, аж луна йде.
Дра́ка = бі́йка, колотне́ча (С. З.), дра́ча (С. З.), таскани́на, чубани́на. — Не так сварка, як та спірка, не так лайка, як та бійка. н. п. — Було там тасканини! С. Ш. — Велика була чубанина на вкулачках н. о. — Що дня гризуться, часто і до колотнечі доходить. н. о. — І тїснява, і гук і драча. — Бодянський. С. З.
Звукъ = го́лос (С. Л.), гук (С. Ж. Л.), дзик, брязк, ляск, грюк. — На дзвіницї вдарили в дзвін і тонкий і дзвінкий гук задріжав і розлив ся по селї на всї долини. Лев.
Кликъ = крик, гук, гука́ння.
Крикъ = крик (С. Л.), гук (С. Аф.). по́крик, кількох голосів — гука́ння, га́лас (С. Аф. З. Л.), галасува́ння, кри́княва (С. Л.), з плачем — ре́пет, репетува́ння (С. З. Л.), ле́мент, дуже сильний — ґвалт. — Кулаком наміритьця на мене, так дїтя в крик, у лемент. Г. Бар. — Гармидер, галас, гам у гаю, срамотні сьпіви аж лящать. К. Ш. — Гей гук, мати, гук, де козаченьки пъють. н. п. — (Горобъячий) — цьвірі́нькання. — (Гусячий) — геркотня́, гергота́ння, гелгота́ння, ґерґота́ння, ґелґота́ння. — І завелась на ставі ґеркотня, гусине дїло закипіло. Гр. — (Жабъячий) — крю́(у)кання, ку́мкання. — (Журавлиний) – курлю́кання. — Здалека десь чути було курлюкання журавлїв. — (Канї) — ке́вкання. — Чути кевкання канї. Фр. — (Курячий) — сокота́ння, квокта́ння, кудкуда́кання. — Чути кудкудакання курей. Фр. — (Кошачий) — ня́вкання. — (Лебедів) — яча́ння. — (Лелек) — кле́кіт. — (Овечий) — ме́кання. – (Орлячий) — кле́кіт, клект. — Орлячий клекіт (клект) здалека чути. н. пр. — (Півнячий) — кукурі́кання. — (Перепелячий) — підвідьо́мкання, а самицї — хава́вкання. — (Поросячий) — квік, кві́кання. — Не мала баба клопоту, та купила пороси: порося у квік, а баба у крик. н. пр. — (Сьпівучих птиць) — щебета́ння. — (Сорочий) скрекота́ння, скрекотня́. — (Цьвіркунів) — цьвірча́ння. — (Чайки) — киги́кання.
Отголо́сокъ = о́д(ві́д)голос (С. Жел.), од(від)гомі́н (С. Жел.), о́д(від)лясок, відляск (С. Жел.), од(від)гук (С. Жел.), ви́ляски (С. Л. Жел.), луна (С. Жел. З. Л.). — Невже ти справдї сумом тим сумуєш, що нам луна пісень твоїх лунає. К. Б. — І зник, пропав той тяжкий голос, тільки луна з гаю гула. К. Ш. — Як дав йому по губах, аж відлясок пішов. Мир. — Крикнув я на його, аж виляски по лїсу покотились. Сп.
Отдава́ть, отда́ть, ся = 1. од(від)дава́ти, видава́ти, здава́ти, одда́ти, ся, ви́дати, зда́ти. — Віддав усе, що було у його. — Здав землю у посесию. — Отдава́ть въ долгь, вза́ймы = д. під сл. Дава́ть. — Отдава́ть обра́тно = верта́ти, верну́ти. — Верни усе, що я дав тобі. 2. од(від)бива́ти, одби́ти, ся, затруди́ти. — Ця рушниця дуже одбиває. — Палиця затрудила в руку, як я вдарив об камінь. Лев. 3. од(від)пиха́ти, одпи́хувати, од(від)ча́лювати, одпихну́ти, ся, одча́лити. — Отда́й прича́ль = одча́люй! 4. розляга́тися, розтина́тися (С. З.) луна́ти (С. З.), од(від)клика́тися, одгу́куватися луно́ю, розітну́тися, залуна́ти. — Грюкот рушниць розтинався далеко. — Луна розтинаєть ся у лузї. С. З. — Розітнув ся гучний виляск геть по над водою, розітнувсь і десь далеко одгукнувсь луною. Чайч. — Той галас по гаю одкликав ся на около луною. О. Ст. — То щось гукне: Химо! Химо! Та й піде гук по темному бору, аж лунає. М. В. — І мов сила нова у грудях прибува і в душі якісь сьпіви лунають. Сам. — Чи гудуть то буйні вітри з моря, чи гуркотять гармати, аж лунає у зелених горах. Ст. С. — Ох, як важко те слово „салдат“ залунало у мене на серци. Кн. 5. од(від)ганя́ти, од(від)го́нити (про дух, смак). — Чого наїв ся, тим і відгонить. н. пр. — Чимсь огидливим морально відгонить сей вчинок. Кн. — Панством від неї відганяє. Кн. 6. ле́гшати, поле́гшати, поме́ншати, одли́гнути (С. З. Л.), ущу́хнути (С. Ш.), зати́хнути (про мороз, хворобу). — Дуже великий був мороз зранку, а далї трохи одлигнуло. — Больно́му отдало́ = слабо́му поле́гшало. 7. осла́бнути, осла́бти (С. Л. Про натягнуту вірьовку). — О́тдалъ Бо́гу ду́шу = ду́шу Бо́гові віддав, жартливо — пішла душа́ на вви́ринки. (Кот.) — Отдаю́ на ва́шу во́лю, на выб́оръ, на усмотрѣ́ніе = спуска́юсь на ва́шу во́лю, здаю́ся на вас, на ва́шу ла́ску. — Отдава́ть паруса́ = розпуска́ти вітри́ла. — Отда́ть повелѣ́ніе, прика́зъ = звелїти (С. Аф.), загада́ти (С. Аф.), наказа́ти. — Звели — і все буде зроблено. — Загадав, щоб на завтра усе було. — Отда́ть я́корь = ки́нути я́кір, ста́ти на я́кір.
Продолжи́тельный, но = довги́й, го, довгоча́сний, но, про гук, на пр. стогін — протяжни́й.
Раздава́ться, разда́ться = 1. розтяга́ти ся, розтягти́ ся, розноси́ти ся. — Трохи тїсні чоботи були, та тепер розносили ся. 2. розступа́ти ся, розступи́ти ся, розто́впити ся. — Прошу — розступіть ся трохи, дайте пройти. 3. розтина́ти ся (С. З.), розляга́ти ся, розлина́ти ся, чу́ти ся, луна́ти, розітну́ти ся, розлягти ся, почу́ти ся. – Луна розтинаєть ся у лузї. С. З. — Зразу розітнув са скрик. Чайч. — Найдужчий гомін розлинав ся з великої хати. Лев. В. — І не всує голос його по над Днїпром розлягав ся. К. X. — Чуєш ти. — в гаю чудова розляглась луна, гучно льєть ся соловьєва пісня чарівна. Пч. — Э́хомъ раздава́ться, разда́ться = луна́ти (С. З.), залуна́ти, полуна́ти, полуну́ти. — І піде гук по темному бору, аж лунає. В. М.
Шумъ, здр. шумо́къ = шум (С. Жел.), го́мін (С. З. Л.), гам (С. З. Л.), га́мір, ше́лест, шамотня́, шаламатня́ (Май.), ша́рварок, ша́йварок, ша́рварка (С. З.), гарми́дер (С. Аф.), від голосів — гук (С. Л.). га́лас (С. З.), герготня́, великий — ґвалт, ле́мент, кага́л, від сварки — бу́ча (С. Л.), ко́лот, колотне́ча, від пересовування — гу́ркіт, гуркотне́ча, гурко́тнява (С. Л.), води — бурча́ння, дзюрча́ння, кле́кіт, булькота́ння (С. Л.). — Гомін, гомін по діброві. н. п. — Гармидер, галас, гам у гаї, срамотні піснї аж лящать. К. Ш. — В селї підняв ся гамір і закипіло життя. Фр. — За вікнами під школою чути було гамір, крик, як на ярмарку. Бар. — Ой грімлять, гудуть музики у велебно вбранім домові і гостей веселий гамір у музичнім гине громові. Мова. — Де не взялись міняйли, шинкарі і підняли між себе галас. Греб. — Серед гуку й герготнї все кипить мов в казанї. Мова. — Такий гармидер, неначе Орда підступа. С. Аф. — Подня́ть шумъ = підня́ти го́мін, зби́ти бучу, счини́ти ґвалт, зби́ти бурло́ (Ман.). — Яка б тут шарварка зробилась, який би гомін підняли, як би мінї таке зробить схотїлось. Б. Г. — За онучу та збили бучу. н. пр. — А на що ти збив таку бучу? Коли б ти ласкою обійшовсь зо мною. Кот. — Надѣ́лать шу́му = нароби́ти ше́лесту, ко́лоту. — Те дїло наробило великого шелесту. Кн. — А колоту вона (Граматка П. Кулїша) наробила чи мало. К. — Уня́ть шумъ = угамува́ти. — Подъ шумко́мъ = пъяне́нький, під ча́ркою, на підпи́тку, веселе́нький. — Подъ шумо́къ = під час га́ласу, колотне́чі і т. д.
Э́хо = луна́ (С. Л.), гуна́, ві́длясок, ви́ляски (С. Л.). — Гуде, аж округи луна іде. Гр. — Задзвонили, задзвонили, пішла луна гаєм. К. Ш. — Вражіння луною відбивало ся в моєму серцї. Кн. — Д. ще під сл. Отголо́сокъ. — Э́хомъ отдава́ться, отда́ться = луна́ти (С. З.), гуна́ти, залуна́ти. — То гук по темному бору, аж лунає. В. М.

Запропонуйте свій переклад