Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 15 статей

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Дорого́й – дороги́й (ум. дороге́нький, дороге́сенький); (ценный) кошто́вний. [Дороги́й дру́же! Ба́чив я уся́кі пе́рли і кошто́вні самоцві́ти (Самійл.)]. (Срв. ст. доро́жчий и доро́гший).
Крайне, непомерно дорого́й – дороже́нний. [Прода́ти-б – не ку́плять таку́ дороже́нну (Крим.)].
Дорога́я вещь – дорога́ річ, кошто́вня.
Дорого́й в высшей степени – дорогі́сінький, дороге́сенький. [Моя́ й ма́тінко, моя́ й дорогі́сінька. Моя́ пора́днице дороге́сенька].
Дру́жески, по-дру́жески, дру́жественно – при́язно, по-при́ятельському, по-при́ятельськи, дру́жо, дру́жньо, по-дру́жньому. [І ко́жному ру́ку ти при́язно хо́чеш, як бра́тові, да́ти (Грінч.). Дру́жо обня́в йо́го (Виннич.)].
Еди́нственный – єди́ний, одино́кий, одні́сінький, одни́м-оди́н. [Дру́же мій єди́ний. З одино́кої на ці́ле тата́рське село́ кав’я́рні ду́же до́бре було́ ви́дко мо́ре (Коц.). Вона́ була́ одни́м-одна́ дочка́ у ба́тька (Кв.)].
-ное число, грам. – однина́. [Тре́тя осо́ба однини́].
-ный в своём роде – свого́ ро́ду єди́ний, єди́ний сере́д свого́ ро́ду.
-ный сын – є[о]дина́к, о[є]дине́ць (р. -нця́).
-ная дочь – є[о]дина́чка, одино́чка, єдини́ця.
Запрото́рить
1) (
запрятать что.-н.) запро(в)то́рити що; см. Запропасти́ть 1. [Грама́тику десь запрото́рив (Васильч.)];
2) (
заслать, загнать кого) запро(в)то́рити, заправто́рити, загна́ти, замча́ти, втовкма́чити кого́ куди́, в що; срвн. Запрова́живать 1. [Запрото́рити в Сибі́р. На Сибі́р запрото́рили (Кониськ.). І тебе́ загна́ли, мій дру́же єди́ний (Шевч.). Втовкма́чити дурни́х парубкі́в у тюрму́ (М. Лев.)].
Зара́нивать, зарони́ть
1)
куда, за что (ронять, упускать) – (у)пуска́ти, (у)пусти́ти, зароня́ти, зарони́ти що куди́, за що; срвн. Урони́ть; (забрасывать) закида́ти, заки́нути, кида́ти, ки́нути що куди́. [Як я́снеє со́нце заки́не свій про́мінь ясни́й до те́бе в віко́нце, – озви́сь на приві́т весняни́й (Л. Укр.)].
-вать, -ни́ть искру, любовь в ком-н. (перен.) – закида́ти, заки́нути, рони́ти, зарони́ти і́скру (напр. наді́ї), любо́в (коха́ння) в ко́го, в ко́му. [Заки́нув гаря́чу і́скру палко́го жалю́ (Л. Укр.). Дру́же, ти в ме́не зарони́в зерно́ наді́ї (Л. Укр.). Хто зарони́в мені́ в жи́ли ото́й триво́жний рух? (Сосюра)].
-ни́л ты этим словом в меня сомнение – заки́нув ти цим сло́вом в ме́не су́мнів;
2) (
уронить по неосторожн. ч.-л. горящее, вообще неумышлен. произвести пожар) кида́ти, ки́нути, пуска́ти, (у)пусти́ти ого́нь, і́скру.
Заро́ненный – (у)пу́щений, заки́нутий и заки́нений.
Любе́зный и -зен
1) (
в обхождении) ласка́вий, при́язни́й, прихи́льний, приві́тний, лю́б’язний, (вежливый) уві́чливий, че́мний, ґре́чний. [Слова́ твої́ ласка́вії, а чо́ртова ду́мка (Пісня). Він для ме́не бу́де, ма́буть, увічливі́ший, ніж ви (Крим.). Бува́й же здоро́в, ґре́чний моло́дче! (Чуб. III)].
Будь так -зен – будь таки́й до́брий, будь ла́скав, будь ла́ска.
Будьте -ны – бу́дьте до́брі, ласка́ві, зробі́ть ла́ску, якщо́ ва́ша ла́ска, будь (ва́ша) ла́ска, спаси́бі вам. [Да́йте, спаси́бі вам, кни́жку почита́ти (Звин.)].
Он был очень -зен со мною – він до ме́не був ду́же ласка́вий (приві́тний, ґре́чний).
Вы очень -зны – ви ве́льми (ду́же) ласка́ві.
-ная хозяйка – гости́нна (уві́члива, ласка́ва, приві́тна) господи́ня;
2) (
дорогой, милый) лю́бий, ми́лий, коха́ний, дороги́й. [Вона́ мені́ лю́ба, вона́ мені́ ми́ла (Пісня). Ляха́м свої́м коха́ним розка́зуйте, а не мені́ (Куліш)].
-ный друг, брат! – лю́бий (дороги́й, коха́ний) дру́же, бра́те!
-ное отечество – лю́ба (ми́ла) ба́тьківщина. -ный читатель! – чита́льнику ласка́вий! Послушай-ка, -ный! – слу́хайте-но, земля́че, чолові́че (до́брий)! Скажи-ка, -ная! – скажі́ть-бо, молоди́це (молоди́чко), ді́вчино! Эй ты, -ный!– аго́в, земля́че! гей, до́брий чолові́че!
Навева́ть, наве́ять
1)
что куда, на что – навіва́ти, наві́яти, наві(й)ну́ти, нашуга́ти, (о мног.) понавіва́ти що и чого́ куди́; (перен. ещё: внушать) надиха́ти, нади́хати, надихнути, (вызывать, порождать) насува́ти що на ко́го или кому́, виклика́ти що в ко́му. [Ой, ві́трику, наш ми́лий дру́же, наві́й нам до́щику мерщі́й (Гліб.). Що бог навіне́, того́ ніхто́ не мине́ (Номис). Нашуга́є нам оце́й ві́тер дощу́ (Кролевеч.). І вто́ма від цілоде́нної важко́ї пра́ці і хо́лод, і ця сумна́ карти́на мимохі́ть насува́ли мрі́ю про те́плу ха́ту, гаря́чу стра́ву, суху́ по́стіль (Коцюб.)].
Ветерок -ва́ет прохладу – вітере́ць навіва́є (надиха́є) прохоло́ду.
Ветерок -ва́ет (без вин. п.) – вітере́ць повіва́є (подиха́є).
Метель -ве́яла снегу – завірю́ха (мете́лиця) наві́яла (намела́) сні́гу.
-ва́ть, -ве́ять думы, грёзы, спокойствие, задумчивость, грусть – навіва́ти, наві́яти (реже надиха́ти, нади́хати, надихну́ти) ду́ми, мрі́ї, спо́кій (упокі́й), заду́му, сму́ток. [Ду́ми і мрі́ї розкі́шні усе́ навіва́є (Грінч.). Со́нцем твої́м освіти́, в се́рце споко́ю наві́й (Самійл.). Уве́сь той упокі́й, що надихну́ла їй Ка́тря свої́м сло́вом, мов розві́явся десь (Грінч.)].
Эта музыка -ве́яла на меня грусть – ця му́зи́ка наві́яла на ме́не сму́ток;
2) (
веялкой) наві́ювати, наві́яти, (о мног.) понаві́ювати чого́.
Много ль хлеба -ве́яли – чи бага́то пашні́ (збі́жжя) наві́яли?
Наве́янный
1) наві́яний, нади́ханий. [Крізь наві́яний сму́ток прося́яла в його́ оча́х ти́ха ра́дість (Васильч.)];
2) наві́яний, понаві́юваний.

-ться
1) (
стр. з.) –
а) навіва́тися, надиха́тися, бу́ти наві́яним, нади́ханим;
б) наві́юватися, бу́ти наві́юваним, наві́яним, понаві́юваним;
2) (
привеяться, сов.) наві́ятися, наві(й)ну́тися, приві́ятися.
Ты отколе -ве́ялся сюда – ти зві́дки сюди́ приві́явсь? яки́м тебе́ ві́тром сюди́ наві́яло?
3) (
вдоволь, сов.) наві́ятися.
Навлека́ть, навле́чь
1) наволіка́ти, наволокти́, (
чаще) стяга́ти, стягти́, (реже) натяга́ти, натягти́, спрова́джувати, спрова́дити на ко́го що. [Од бо́га по́мсту наволіка́є! (Сл. Гр.). Вони́ мене́ не слу́хали і через те наволокли́ страше́ний на́пад орди́нський на узграни́чні зе́млі (Куліш). Що мені́ за охо́та стяга́ти на се́бе нена́висть? (Звин.). І не призна́юся! на́що я бу́ду на се́бе натяга́ть? (Борз.). Нам-же стра́шно, що він напа́сть на христия́н спрова́дить (Л. Укр.)].
-влечь на себя чей гнев – чий гнів на се́бе стягти́ (натягти́).
-влечь на себя беду, стыд, позор – стягти́ біду́, со́ром, га́ньбу́ на се́бе. [Сам ти, дру́же, сам біду́ на се́бе стяг (Франко)].
-влечь на себя насмешки – на́сміх (глум) стягти́ на се́бе. [I на́сміх на се́бе стягли́ ви (Франко)].
-вле́чь на себя подозрение – стягти́ (натягти́) на се́бе підо́зру, ви́кликати до се́бе підо́зру;
2)
см. Навола́кивать.
Навлечё́нный – наволо́чений, стя́гнений, натя́гнений, спрова́джений на ко́го.
-ться – наволіка́тися, стяга́тися, натяга́тися, спрова́джуватися, бу́ти наволі́каним, наволо́ченим, стя́ганим, стя́гненим, натя́ганим, натя́гненим, спрова́джуваним, спрова́дженим.
Напе́рсник
1) напе́рсник, нагру́дник;
срв. Нагру́дник;
2) (
довер. лицо) пові́рник, ві́рник, секре́тник. [Приві́т тобі́, мій дру́же ві́рний га́ю, пові́рнику мої́х найкра́щих дум (Франко). Таки́й секре́тник, як Га́нна в картаге́нської цари́ці (Куліш)].
Незабве́нный – незабу́тній, (редко незабу́тний), вікопо́мний, вікопа́м’ятний; (незабытый) незабу́тий. [Мико́ла Дми́трієв – незабу́тній пе́рший реда́ктор «Рі́дного Кра́ю» (Рідний Край). Незабу́тня пора́! (Коцюб.). Мару́сенько мо́я незабу́тная! (Квітка). 60-ті роки́ мину́лого столі́ття – то вікопо́мні роки́ в і́сторії просві́ти (Яворн.). О, вікопа́м’ятна свята́ хвилина́! (Куліш). О, дру́же, мій до́брий, дру́же незабу́тий! (Шевч.)].
Ну, междом. и част.
1) (
для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум. [Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (Брацл.). Чого́-ж ти мовчи́ш? ну, скажи́-ж, това́ришу! (М. Хвильов.). «Ну, Гала́кточко, а що там узагалі́ гово́рять про ме́не?» – «Се́б-то де гово́рять?» – «Ну, взагалі́» (М. Хвильов.). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (Гоголь). Ну що ж, Тара́се! – рад єси́, не рад – диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П. Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М. Хвильов.). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Дава́йте йти!
Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Ну́мо в доро́гу! (Дніпр. Ч.). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Грінч.). Нум ора́ть мерщі́й! (М. Терещ.)]
.
Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) – от що, Солопі́ю, ото́, як ба́чиш, я й дочка́ твоя́ та й покоха́ли одне́ о́дного так… (перекл. А. Харч.).
Ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!
Ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!
Ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві).
Ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися.
Ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?
Вон он, ну его бить! – ось він, ну́мо (нум, дава́йте) його́ би́ти!
Ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця).
А ну – ану́; ану́те, ану́мо; срв. Ну́-ка. [Ану́, заведи́-но пі́сні! (Остр. Скарбів). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)].
А ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!
Ну же – ну́-бо, ну-ж.
Да ну – ну́-бо. [Ну́-бо не пусту́й! (Вороний)].
Да ну, иди, что ли! – та ну́-бо йди, чи що!
Да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
2) (
в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́. [Ну, я-ж тобі́, почека́й! (Брацл.). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (Вінниччина)].
Ну, смотри же! – ну, диви́ся!
А ну – ану́! [Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Ану́, вихо́дь, котри́й! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
3) (
в бранных выраж., проклятьях) – ну, ану́. Ну тебя! – цур тобі́! цур тобі́, пек (тобі́)! (а) бода́й тебе́! а йди ти (собі́)!, (отвяжись) відчепи́сь! [Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! – цур йому́! цур йому́, пек (йому́)!; (нужды нет) дарма́! [Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Шевч.). Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (Котл.)]. А ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)! Ну тебя к лешему, см. Ле́ший. Ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас! [А бода́й вас та цу́р-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька, к бо́гу)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)! Ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
4) (
в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (Київщ.). «А от за да́внього ча́су, коли́…» – «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була́! (Велз)].
Ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» – «Ну?» – «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» – «Ну?» – «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.).
Ну что вы! – ну що́ ви! [Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В. Підмог.)].
Да ну?! – та невже́? та ну?
Ну уж обед! – ну (та) й обі́д.
Ну и – ну й, та й. [Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В. Підмог.). Та й тюхті́й-же я підто́птаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий! Такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз! [Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (Стефаник)];
5) (
в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре. [Нема́, ну, то й нема́! (Л. Укр.). «Ну, там поба́чимо» – сказа́в він ла́гідно (В. Підмог.). А я був поду́мав, що ти й спра́вді зна́єш пра́вила; ну, та коли́ ти їх не зна́єш, то я зна́ю (Остр. Скарбів). Гара́зд, диви́сь-же, ти заско́чив мене (Остр. Скарбів)].
Ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте.
Ну, конечно, очевидно и т. п. – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ и т. п. [Сподіва́єтесь, що уря́д спла́тить ваш борг, га? а зві́сно, спла́тить (Кінець Неволі). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В. Підмог.)].
Ну да – авже́ж; см. Коне́чно 2.
Ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!
Ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре. [«Наро́ду бага́то, дру́же?» – Ба́тько відпові́в, що ні, – люде́й, на жаль, ду́же о́бмаль. – «То й гара́зд» (Остр. Скарбів)];
6) (
в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». – «Ну, на се» – пое́т відмо́вив – «не наді́юся я зро́ду» (Л. Укр.)].
Ну, нет! – е, ні! ба ні! [Ба ні! не пі́ду до ньо́го (Липовеч.)].
Ну, вот ещё! – ну, о́т іще! (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи́!» – «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». – «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудч.)].
Ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!
Ну, где таки! – де то вже таки́! [Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (Рудан.)].
Ну, знаете – ну, зна́єте. [Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (Влизько)];
7) (
в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не каза́в-же я?» – поду́мав собі́ Чуб (Гоголь). Ну, а все́-ж таки́, чи́м-же соціялі́зм відрізня́ється від комуні́зму? (М. Хвильов.). «А що ти ду́маєш запропонува́ти?» – «А як ти гада́єш? Ну?… от тобі́ й ре́бус!» (М. Хвильов.). «Від ко́го-ж лист?» – «Від ге́тьмана Хане́нка?» – «Хане́нка? йо?» (Стар.-Чернях.)].
Ну, а вы? – ну, а ви?
Ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?
Ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
8) (
в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от. [Був собі́ одва́жний ли́цар, нам його́ згада́ть до ре́чи… Ну, та сей одва́жний ли́цар я́кось ви́брався до бо́ю (Л. Укр.). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л. Укр.). Уря́дники все роби́ли спра́вно; пашпорти́ там, ну й хто бунтівни́к – зна́ли (Ледянко)].
Ну вот он говорит – ото́(ж) він і ка́же;
9) (
в выраж. многократного действия) дава́й, ну. [Зборо́в його́ та й дава́й би́ти (Київщ.). Пішла́ вона́, – я дава́й паску́дити Насту́ню (Крим.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). З переполо́ху ну втіка́ть (Шевч.)].
Да и ну – та й дава́й, та й ну. [Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Шевч.)];
10) (
окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́. [Но, була́ні! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, ураго́ва! (Костомар.)].
О, межд. – о! ой! ну й…! [О, бо́же мій ми́лий! О, дру́же мій до́брий! (Шевч.). Ой, ли́шечко мені́! (о, горе мне!)].
О времена, о нравы! – ну й час, ну й лю́ди!
О-о – ого́, еге́. О-о, брат, это уж слишком! – ого́ (еге́), бра́те, це вже зана́дто!
После́довательно – послідо́вно, поступо́в(н)о, по́ряду, консекве́нтно. [Послідо́вно трима́тися при́нципів (Крим.). Наро́д лю́бить сюже́ти, де поступо́вно розвива́ється інтри́га (Грінч.). Ви демокра́т, плебе́й і консекве́нтно роби́ли те, що му́сіли, мій дру́же (Франко)].
Пра́здновать – святкува́ти що, празникува́ти, (реже) святува́ти що; срв. Отпра́здновать. [Ота́к я, дру́же мій, святку́ю оту́т неді́леньку святу́ю (Шевч.). Під косови́цю хліборо́бам не до то́го, щоб празникува́ти (Кониськ.)].
-вать день чего-л. – святкува́ти день чого́.
-вать праздник (праздники) (не работать) – святкува́ти свя́то (свя́та, святки́). [Будь-же здоро́ва, а ці́ї святки́ святку́й здоро́ва (Приказка)].
-вать праздник, свадьбу, новоселье, пасху и т. п. (выполнять в обрядовом отношении) – справля́ти, відбува́ти, (гал.) обхо́дити, обіхо́дити свя́то, весі́лля, вхі́дчини, Вели́кдень і т. и., гуля́ти весі́лля. [Свя́то крива́ве справля́є й тепе́р чолові́к (Чупр.). Де-ж таки́ справля́ти весі́лля без шишо́к (Н.-Лев.). А це було́ тоді́, як ми вхі́дчини справля́ли (Звин.)].
-вать храмовой праздник – справля́ти храм, храмува́ти.
-вать победу – святкува́ти перемо́гу, справля́ти свя́то перемо́ги.
II. Просыпа́ть, проспа́ть – (известное время) просипля́ти и просипа́ти, проспа́ти (проспа́тися), пересипля́ти и пересипа́ти, переспа́ти (переспа́тися), висипля́ти и висипа́ти, ви́спати. [Проспа́в до полу́дня. Хо́чу переспа́ти безо́дню ча́су (Куліш). Переспа́ти ніч (Кониськ.). Усю ніч ви́спав, не прокида́ючись. Не проспа́вся ще одно́ї ці́лої мину́ти (Стеф.)]; (пропустить уснув) просипля́ти и просипа́ти, проспа́ти, засипля́ти и засипа́ти, заспа́ти, (о мн.) попросипа́[пля́]ти що. [Чигири́не, Чигири́не, мій дру́же єди́ний! проспа́в єси́ степи́, ліси́ і всю Украї́ну (Шевч.). До́світків не засипля́ли (Біл.-Нос.). Хто зорю́ засипля́є? (Чуб.)].
-пать ужин – проспа́ти (заспа́ти) вече́рю.
Про́спанный – про́спаний, пере́спаний, ви́спаний.

Запропонуйте свій переклад