Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 73 статті
Шукати «жерд*» на інших ресурсах:

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бендю́га́, -ги, ж.
1)
Бендю́га = Ломака = Дрюк. Як схопилась буря, так я бендюгу виламав та давай скоріше хату вкривати. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
2) Бревно, посредствомъ котораго вѣтряная мельница поворачивается. Харьк. (Залюбовск.):
3) Каждая изъ жердей, которыя кладуть на возъ для укладки на нихъ сноповъ: двѣ вдоль, а двѣ поперекъ. Харьк. у.
4) мн.
Бендюги́. Родъ простой повозки, ломовые роспуски. Шейк.
Бичівни́к, -ка́, м. Въ дышловомъ возу: жердь, служащая для припряжки третьей лошади. Кінь на бичівнику. Вх. Зн. 3. Ум. Бичівничок.
Бо́вдур, -ра, м.
1) Дымовая труба. Чуб. VII. 380.
Повна хата (відьом) назбіралась. Вийняли вони із печі черепок чогось та й стали мазать ним під руками. Помаже оце під руками та й полетить у бовдурь. Грин. I. 60. Темним стовбом дим пішов з його бовдура.
2) Густой клубъ дыма, густая туча. Фр. Пр. 63.
3) Шесть, жердь у рыболововъ.
4) Болванъ, чурбанъ, неотеса. Фр. Пр. 63. Стирчи́ть мов бо́вдур. Стоитъ, какъ болванъ. Ум.
Бовдуре́ць, бо́вдурчик.
Богу́н, -на, м.
1) Горизонтальная жердь, перекладина, на которой развѣшиваютъ сушить рыбу. Азовск. море. (Стрижевск.)
2) Желудокъ, первый желудокъ жвачныхъ животныхъ, rumen. Желех.
Брусо́к, -ска́, м.
1) Ум. отъ
брус. Въ 1 и 2 знач. употребляется чаще, чѣмъ брус. Мила брусок. Чуб. V. 667. Достав Панас сокиру та брусок. Гліб.
2) Часть полу́драбка: каждая изъ двухъ горизонтальныхъ жердей, соединенныхъ щаблями. Рудч. Чп. 250.
Ві́р, во́ру, м.
1) Огорожка изъ жердей. Чуб. VII. 392.
Треба обкидати город вором. Канев. у.
2) Козлы. Шух. І. 179.
3)
ра. Жеребець. Шух. І. 79. Кобила відбиваєся з ворем, від чого стає вона жеребна. Шух. І. 211. Ум. Во́рик. Щух. І. 211.
Вір’я́, -р’я́, с.
1) соб. Жерди.
2) Изгородь изъ жердей. Рк. Левиц.
Води́ло, -ла, с. Длинная жердь, ворочая которой сгибаютъ колесный ободъ. Сумск. у.
Вори́на, -ни, ж. Жердь, употребляемая для огорожи. Ми взяли ворину таку, як у руку завтовшки, та довгу та рівну. Пирят. у. З усього села ні хатини, ні ворини не зосталося, геть усе до центу вигоріло. Канев. у.
Ворі́ння, -ня, с. Жерди для огорожи. Шух. І. 76. См. Вір’я.
Гайти́на, -ни, ж. Жердь. Кіев. г.
Гли́ця, -ці, ж.
1) Деревянная игла: а) для нанизыванія капустныхъ листьевъ. Рк. Левиц. б) для вязанія сѣти. Конот. у. в) вмѣсто челнока при тканіи ситъ и рѣшетъ. Вас. 152, 176.
2) Хвоя, игла хвойнаго дерева. Кіев.
3) Балясина, столбикъ въ перилахъ, оградѣ.
4) Въ крылѣ вѣтряной мельницы: каждое изъ поперечныхъ бревнышекъ, проходящихъ сквозь
рамено, на которыхъ настлано крыло. (Залюб.).
5) Поперечная соединительная жердь, поперечное соединительное бревно, напр. въ боронѣ. Чуб. VII. 401.
6)
= Кладка. Гей там річка, через річку глиця. Макс. (1834) 96.
7) «Деревянная линейка съ закрѣпленнымъ концемъ и вырѣзомъ для наматыванія пряжи при плетеніи сѣтей». Вас. 187.
8) При тканіи ковра: линейки для раздѣленія верхнихъ и нижнихъ рядовъ основы ковра. Вас. 171. Ум.
Гли́чка.
Гри́дка, -ки, ж. Часть рала = Жердка 3. Чуб. VII. 400.
Гря́да, -ди, ж.
1) Гряда, грядка. Ном. №№ 10957, 6420.
Були в мене два городи, — тепер нема й гряди. Чуб. V. 901. Чаще въ ум. формѣ гря́дка.
2) Островъ. лежащій въ
плавнях, хребетъ острова не затопляемый водой. Браун. 51. О. 1862. V. Кух. 99. КС. 1873. І. 57. В плавнях бувають сухі гряди, на них робляться пластунські курені. О. 1862. II. 63.
3) Мѣсто, гдѣ рѣка проходитъ узкое русло и волны ея подпрыгиваютъ и плещутъ. Вх. Пч. II. 25.
4) Бревно, жердь въ сельской хатѣ, амбарѣ, ниже потолка, тянущаяся отъ одной стѣны къ другой; такихъ жердей обыкновенно двѣ, на нихъ развѣшиваютъ одежду, сушать бѣлье, дрова, коноплю. Фр. Пр. 189. МУЕ. ІІІ. 46.
Жерде́ля, -лі, ж. Абрикосъ.
Жерди́на, -ни, ж. = Жердка. Ум. Жерди́нка.
Же́рдка, чаще же́ртка, -ки, ж.
1) Вѣшалка для платья въ сельскихъ хатахъ: жердь, за оба конца веревками подвѣшенная къ потолку вдоль задней стѣны надъ
полом (нарами для спанья). Жердка бываетъ и въ коморі. Вас. 192. Чуб. 382, 386. Я музикантів для простору на піл під жертку помістив. Алв. 22. Стала доставати собі в коморі з жертки що мали кращого про велике свято. Г. Барв. 165.
2) Часть ткацкаго станка. МУЕ. ІІІ. 16. См.
Верстат.
3) Въ ралѣ: жердь, къ переднему концу которой прикрѣплено ярмо, а къ заднему (съ разсохой) — колода съ зубьями. Чуб. VII. 400. Ум.
Же́рдочка.
Жердь, -ді, ж. Дышло въ вѣтряной мельницѣ, которымъ ее поворачиваютъ. Полт. г.
І. Жердя, -ді, ж. Жердь.
ІІ. Же́рдя, -дя, с. соб. Жерди. Поклав же жердя все срібнеє. Грин. ІІІ. 11. Суть то росохи, на росохах кадовбець, на кадовбці драбинка, на драбинці гірка, а на гірці жерддя, по тім жерддю дикі пташки літають, але крилець не мають. (Загадка на человѣка, жердя — волоса). Ном. с. 297, № 220.
Жердяний, -а, -е. Относящійся къ жерди.
Же́ртка, -ки, ж. См. Жердка.
Жерть, -ти, ж. = Жердь.
Заба́читися, -чуся, -чишся, гл.
1) Увидѣть себя.
Коли на тім злиденнім полі забачуся в щасливій долі? Грин. III. 632.
2) Увидѣться.
Забачимося в кушніра на жердці. Ном. № 10247.
Забендюгува́ти, -гу́ю, -єш, гл. О возѣ съ снопами, сѣномъ: придавить сверху положенной жердью (рубле́м). Понакладали вози (снопами), забендюгували, ушнурували. Мир. ХРВ. 229.
Заві́са, -си, ж.
1) Завѣса, занавѣсъ. Левиц. Пов. 52.
У церкві на-двоє роздерлась завіса. Чуб. III. 16. Над вікнами висіли з оксамиту та ще з чогось завіси. Стор. М. Пр. 74.
2) Тесемки, которыми связывается опушка мѣховой шапки (у галицк. мѣщанъ).
Шапка на завісах. Гол. Од. 19.
3) Дверная петля.
4) Родъ жерди для развѣшиванія бѣлья. Вх. Зн. 18.
5) =
Завіс. Вх. Уг. 238.
Кима́ччя, -чя, с. соб. Обрубки дерева, части жердей и пр. Вх. Зн. 25.
Кілюва́ти, -лю́ю, -єш, гл. Задѣлывать, забирать стѣну вертикально поставленными жердями. Кілювати хату. Каменец. у.
ІІ. Клюк, -ка, м. Родъ деревяннаго крюка, колышекъ или деревянный гвоздь, загибающійся подъ прямымъ угломъ; употребляется при постройкахъ для прикрѣпленія жердей, на него запираются ворота и пр. Шух. І. 91, 87.
Ключи́на, -ни, ж.
1) Жердь.
У нас так гарно колиску вішають: парубки ключин чотирі вирубають, ужівками зв’яжуть та батогів два, та на батоги прив’яжуть дошку та й гойдаються. Г. Барв. 64.
2) Жердь, которой прикрѣпляется солома на крышѣ.
Ой загув, загув сизий голубочок, сидя на ключині. Мет. 24.
Ключи́ння, -ня, с. соб. Жерди, связанныя по двѣ подъ угломъ и лежащія по обѣ стороны соломенной крыши. Могил. у.
Коно́в’язь, -зі, ж. Столбъ или жердь, или кольцо, къ которымъ привязываютъ лошадей. Позлізали і поприв’язували коней... у конов’язей. ЗОЮР. І. 254.
Копа́чик, -ка, м.
1) Ум. отъ
копа́ч.
2)
мн. Въ ткацкомъ станкѣ то-же, что жердка. МУЕ. III. 24.
Кря́ч, -ча́, м. Жердь, которой поворачиваютъ бревно: при постройкѣ дома, сарая нужно бываетъ положенную уже на стѣны, но еще не прикрѣпленную, матицу перевернуть; тогда туго обматываютъ ее веревкой и въ петлю, которой оканчивается она, продѣваютъ кряч, жердь, при помощи которой бревно переворачивается. Крячем можно хоч яке дерево криве у сволоці повернути чи так, чи инак. Волч. у.
Ку́жба, -би, ж.
1) Въ треножникѣ: крюкъ, на который подвѣшивается котелокъ. Шух. І. 186, 187.
2) У колесниковъ: жердь съ привязанною къ ней деревянною клюкой для прижиманія колеснаго обода, во время гнутья къ
повідні. Вас. 147.
3) Горбящійся. Желех.
Ку́жіль, -ля, м. и кужі́ль, -желі, ж. Чесанный лень, приготовленный для пряденія. Кужіль м’якого льону на жердці. МВ. (О. 1862. III. 57). Дали кужелю прясти. ЗОЮР. II. 23. Ой піду я за ворота білу кужіль прясти. Чуб. V. 76. Дим ку́жілем. Дымъ клубами. Желех.
Ла́та, -ти, ж.
1) Длинная жердь, перекладываемая въ горизонтальномъ направленіи поперекъ стропилъ.
Яка кроква, така й лата. Ном.№ 10403. У причілку його хати на високій латі плахта висіла червона.
2) Заплатка, вставка.
І дівчина його любить, хоч лата на латі. Шевч. 165.
3)
мн. Ла́ти. Отрепье, рубище. Скидай з себе свої лати, вбірай дорогії шати. Гол. І. 44. Наші лати переходять панські шати. Ном. № 1615. Багатий на лати та на дрібні сльози. Шевч. 134. Коли б ти, сестро, так робила, ти б в таких латах не ходила. Чуб. V. 916. Ум. Ла́тка, ла́точка. Употребляется почти исключительно во 2-мъ знач. Свитина вся була в латках. Котл. Ен. І. 32. Будь мудрий: натягай маленьку латку на велику дірку. Ном. № 9009. Иногда значитъ пятно: Побитий чоловік лежав на землі, під їм і біля його була латка крови чимала, так кружалка така велика. Екатериносл. у. Также небольшая грядочка. Посадила маленьку латочку цибулі. Черниг. у.
Лиси́ця, -ці, ж.
1) Лисица (звѣрь).
Зна, де вовк, а де лисиця. Ном. № 5716. Лисице, лисице! та й довгий же твій хвіст! Ном. № 13568. Накри́всь, мов лиси́ця хвосто́м. Неудачно скрывалъ свой поступокъ. Въ обрядѣ сватовства, въ обрядовыхъ рѣчахъ сватовъ дѣвушка называется иногда вмѣсто куни́цілиси́цею. У вас лисиця є, нам снилось, котру Тетяною зовуть... (Изъ рѣчи сватовъ). Алв. 13.
2) Лисій мѣхъ.
Крийся, зятю, та куницями, куницями та лисицями. Мет. 185.
3) Только во мн. ч. Намерзшіе узоры на оконномъ стеклѣ.
4) Только во мн. ч. Деревянные тиски различной величины и вида, употребляющіеся: а) для сжиманія склеенныхъ досокъ (Мирг. у.); б) для выжиманія воска; в) для сжиманія разламывающагося въ мѣстѣ развѣтвленія дерева. Приборъ состоитъ изъ двухъ досокъ или кусковъ дерева, которые помѣщаются по обѣ стороны развѣтвленія въ деревѣ, послѣ чего концы ихъ сжимаются насквозь проходящими планками.
Треба грушу в лисиці взяти, а то розчахнеться. Левч. 161. г) для укрѣпленія стѣны: два столба одинъ противъ другого по обѣ стороны стѣны, концы которыхъ скрѣплены, отчего стѣна стискивается. Хата наша похилилась... Батько хоч і взяв у лисиці, дак облупилася ж кругом, обпала. Г. Барв. 249. д) для поддержанія же́рдки при работѣ гребенщиковъ. Вас. 164. Жердка висить на лисиці. См. Лещата.
5) Названіе вола съ малой бѣлой отмѣтиной на лбу. КС. 1898. VII. 42.
6) Раст. Gipsophila muralis. ЗЮЗО. І. 124. Ум.
Лиси́чка. Въ сказкахъ обыкновенно съ прибавленіемъ слова сестри́чка. Лисичка-сестричка і вовк панібрат. Рудч. Ск.
Лі́гарь, -ря, м.
1) Каждая изъ двухъ жердей, которыя, при укладкѣ дровъ въ кубическія сажени, кладутся на землю, подъ дрова. МУЕ. III. 29.
2) Накатина, каждое изъ бревенъ наката, находящагося подъ деревяннымъ поломъ. Шух. І. 93. См.
Леґарь.
Наваля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Напачкать. Півень на жердочці сидить, да все... все..., да купу таку наваляв, таку здорову. Рудч. Ск. І. 40.
На́моржень, -жня, м. Толстая жердь, идущая параллельно съ полозомъ саней, выше его, къ которой прикрѣпляется верхній конецъ копилі́в. Сумск. у.
Носилянка, -ки, ж. Одна изъ пары большихъ жердей для переноски сѣна. Вх. Зн. 42. Шух. І. 170.
Обкілюва́ти, -лю́ю, -єш, гл. Задѣлать, забрать стѣну вертикально поставленными жердями, сдѣлать стѣну изъ такихъ жердей. Каменец. у.
Огни́во, -ва, с.
1) Стальная пластинка въ замкѣ кремневаго ружья, стоящая противъ курка, — въ нее бьетъ кремень. Шух. І. 230.
2) Часть токарнаго станка. См.
Токарня. Шух. І. 305, 306.
3) Въ крышѣ
оборога: каждая изъ четырехъ горизонтальныхъ жердей, составляющихъ четвероугольникъ, являющійся основаніемъ крыши. Вх. Зн. 42. Ум. Огни́вце.
Охво́стуватий, -а, -е. О бревнѣ, жерди, палкѣ: съ одного конца потоньше, чѣмъ съ другого. Кажуть, товсті крокви, а вони з одного кінця товщі, а з другого тонші — охвостуваті.
Парови́на, -ни, ж. Жердь, шестъ. Желех. Палка. Вх. Зн. 47.
Пере́чка, -ки, ж.
1) Перекладина, жердь.
Перечка у стільці. 2)? Бо кедь ’ня забіють, вержуть ’ня до решту, будуть до ’ня ходить хлопці на перечку. Гол. III. 115.
Пе́рлик, -ка, м. Рыболовный снарядъ: жердь, на одномъ концѣ которой небольшой сакъ, а на другомъ желѣзный молотокъ съ дырой, хлопая которымъ по камню, выгоняютъ рыбу. Вх. Пч. II. 25.
Півзи́на, -ни, ж. Жердь, которою укрѣпляютъ солому на стогахъ и на крышахъ, кладя ее сверхъ соломы. Чуб. VII. 379. Як прийшли цигани, то сказано і півзини з хати постягали. Кобел. у. Ум. Півзи́нка.
Підво́лок, -лока, м.
1) Родъ рогатины, на которой перевозятъ плугъ. Чуб. VII. 399.
2) Жердь, которую подкладываютъ подъ возъ въ томъ случаѣ, если въ немъ сломается ось или колесо. Полт. у. Слов. Д. Эварн.
Підге́йстер, -тра, м. Часть воза: крѣпкая жердь, одинъ конецъ которой прикрѣпленъ къ нижнему концу шворня, а другой къ задней оси; онъ охраняетъ шворень отъ поломки. Чуб. VII. 402.
Підле́га, -ги, ж. Часть воза: одна изъ трехъ жердей, лежащихъ на днѣ кузова подъ доской. Рудч. Чп. 250.
Пліт, плота́ и пло́ту, м. Плетень, изгородь, сплетенная изъ хворосту; у гуцуловъ изъ горизонтально лежащихъ жердей (ворини), концы которыхъ ущемлены между двумя рядомъ стоящими тонкими и высокими столбами (кі́лє), верхніе концы которыхъ стянуты сплетеннымъ изъ тонкаго древеснаго ствола кольцомъ (гужва́, гуже́вка); нижняя жердь (ворина) для предохраненія отъ гніенія лежитъ на камняхъ, называемыхъ підніжки. Шух. І. 74. Пліт ві́чний. Огорожа сложенная изъ камней. Шух. І. 75. Ой ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота. Макс. Копитан хоть і подивиться на чоловіка, то неначе собака крізь пліт. Федьк. Низом, низом по-під плоти, в коноплях сховався. Лукаш. 126.
Пов’я́зина, -ни, ж.
1) На хлѣвахъ: жердь вмѣсто
ла́ти. Міус. окр.
2)
мн. пов’я́зини. Обрядъ повязыванія новобрачной. Вх. Лем. 451.
Поприту́жувати, -жую, -єш, гл. Придавить, притянуть жердями солому на крышѣ. Треба добрими притужинами попритужувати солому, а то зсунеться з криші. Волч. у.
При́колень, -льня, м.
1) Небольшой колокъ, прикрѣпляющій жердь къ крышѣ. Міусск. окр.
2) =
Прикол. Найди приколень, що коня припинають, і вийми його із землі. Чуб. І. 74.
3) Часть кола, вбитая въ землю. Шух. І. 74.
Приту́жина, -ни, ж. Жердь по краю соломенной крыши, придавливающая солому. Міусск. окр.
Приту́жи́ти, -жу, -жиш, гл. Укрѣпить жердями соломенную крышу или возъ со снопами.
Притя́жа, -жі, ж. Жердь, привязывающаяся сзади стельва́ги для пристяжныхъ лошадей. Могил. у.
Розло́ги, -гів, м. мн. Особаго рода ворота у гуцуловъ: состоятъ изъ двухъ столбовъ, въ которыхъ сдѣланы дыры — ґа́ри, a сквозь нихъ продѣваются жердиза́ворітниці; когда нужно проѣхать, жерди высовываются; для пѣшеходовъ достаточно разсунуть лишь верхнія жерди, такъ какъ около воротъ лежатъ камни, помогающіе переступать нижнія. Шух. I. 86.
Росклада́ти, -да́ю, -єш, сов. в. роскла́сти и розікла́сти, -кладу́, -де́ш, гл.
1) Раскладывать, разложить.
І виняв тельбухи з кишками, росклав гарненько їх рядами. Котл. Ен. Роскла́сти воро́та. Вынуть жерди, которыми заложено отверстіе для воротъ, вынуть жерди въ розлогах (см ). Вх. Зн. 60.
2) Разлагать, разложить на составныя части.
Учені люде зуміли роскласти воду на дві первітні частини. Дещо.
3) Раскладывать, разложить, развести (огонь).
Чорт росклав огонь да й стереже його. Чуб. І. 45.
І. Рубе́ль, -бля́, м.
1) Длинная жердь, накладываемая сверху воза съ сѣномъ, снопами и притягиваемая за концы веревкою такъ что она удерживаетъ лежащее на возу.
2) Валекъ для катанія бѣлья — толстая плашка съ зарубками и рукоятью.
Як гарний рубель, широкий та важенький, так і сорочки гарно покачаєш. Харьк. Ой бив рублем і качалкою. Нп.
3) =
Рубеж 1. Шух. І. 206, 209.
Сно́за, -зи, ж., преимущ. во мн. ч. сно́зи.
1) Въ ульѣ: тоненькія палочки для поддерживанія сотовъ. Подольск. г.
2) Часть плуга.
Тепер моя головонька в тузі, що поламались всі снозоньки в плузі. Нп.
3) Поперечныя связи 4-хъ жердей, составляющихъ остовъ плетеной дымовой трубы.
4) Небольшой дубовый колышекъ, которымъ соединяются концы
лопаток въ однобортномъ колесѣ водяной мельницы. Черн. у. Ум. Сні́зка.
Стя́гель, -глю, м. Часть полу́драбка: перекладина, которая укрѣплена въ длинныхъ жердяхъ; такихъ перекладинъ полудрабок имѣетъ двѣ, обѣ вторыя отъ концовъ. Чуб. VII. 403.
Ти́чка, -ки, ж.
1) Хворостинка, палка для вьющихся растеній, для развѣшиванія сѣтей и пр.
На городі тичка. Ном. № 194, стр. 296.
2) Вѣха.
Держи лівіш, а то звалиш тичку. Павлогр. у. Шиш з тичкою на самому гребіні. Левиц. Пов. 178.
3) Длинная жердь, которой рыболовы протягиваютъ неводъ подо льдомъ. О. 1861. XI. 116.
1) Родъ игры. Ив. 29.
Тока́рня, -ні, ж.
1) Мастерская токаря.
2) Токарный станокъ. Части:
підста́ва — основаніе, два вертикальныхъ столбика — стовпи́, соединенные вверху продолбленнымъ вдоль посрединѣ огни́вом, въ которое входить вертикальный за́яць, передвигаемый въ отверстіи вдоль огнива; отъ заяца до стовпа (лѣваго отъ работника) идетъ вало́к, между однимъ концемъ котораго и заяцем вставляется обтачиваемый кусокъ дерева; валокъ приводится во вращательное движеніе ремінем — ремнемъ, нижній конецъ котораго прикрѣпленъ къ постолу́ — подножкѣ, а верхній къ перекладинѣ отдѣльно стоящаго стовпа́, называемой же́рдка; въ лѣвый отъ работника столбъ вдолблена толстая дощечка решітце́, отъ которой до заяця идетъ криву́ля, — на послѣднюю опирается лѣвая рука работающаго. Части подножки, придѣланной къ основанію: постіл — на него ступаетъ нога, онъ вдѣланъ въ вороти́ло, а послѣднее концами входитъ въ двѣ жа́бки. Сидѣлье токаря — сіде́ць. Шух. I. 305, 306.
3) Станокъ для обточки колесныхъ ступицъ. Сумск. у.
У́в’язь, -зі, ж.
1) Кусокъ ремня, связывающій било цѣпа съ его рукояткой.
Ціп на ув’язі довгий. Волч. у.
2) Жерди въ видѣ стропилъ, которыми придавливается сверху стогъ сѣна или соломы. Рк. Левиц.
Хо́хля, -лі, ж. Жердь, съ привязаннымъ къ ней канатомъ невода, пропуская которую отъ проруби къ проруби подо льдомъ, тянутъ неводъ. Вас. 187. Браун. 11.
Цва́йка, -ки, ж. Длинная жердь, которою плотовщикъ въ случаѣ надобности придерживаетъ плотъ у берега. Шух. I. 182. Вх. Зн. 77.
Чигі́нь, (ні, ж. ?) Жердь, бревно, которымъ подпираютъ бокъ плота или берли́ни, чтобы поставить плотъ или судно ровно, если наклонены. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн.
Чи́павка, -ки, ж. Жердь на гребнѣ крыши на клуні, связывающая ключчя. МУЕ. І. 83.
Штанда́рина, -ни, ж. Жердь, употребляемая при расширеніи воза для перевозки сноповъ, сѣна. Мнж. 194. См. Штандари 4. Слов. Д. Эварн.
Шуфа́та, -ти, ж. Снарядъ для ловли рыбы: двѣ жерди, соединевныя въ видѣ ножницъ; къ одной половинѣ жердей прикрѣплена сѣть въ видѣ мѣшка; держа противоположные концы жердей въ рукахъ, можно двигать сѣтью, раскрывать и закрывать ея отверстіе. Вх. Пч. II. 23.