Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 116 статей
Запропонувати свій переклад для «журба»
Шукати «журба» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Журба́ – карта́ння, докоря́ння, розка́зування, угруща́ння.
Жур(ь)ба́ – карта́ння, угруща́ння, см. Журба́.
Взгрустну́ться, безл. Взгрустну́лось кому – сум (журба́, сму́ток) обгорну́в (опови́в) кого́, су́мно (жу́рно) кому́сь ста́ло, притужи́в хто. [А коли́ приту́жиш, прихо́дь до нас – ми розва́жимо].
Го́ре
1) (
сущ.) го́ре, (ум. го́ренько, го́речко), ли́хо, біда́. См. ещё Печа́ль, Тоска́, Бе́дствие, Несча́стье.
Го́ре не свой братжурба́ не ма́тінка.
Предаваться го́рю – в ту́гу вдава́тися.
Жгучее го́ре – пеку́ча журба́, живи́й жаль, пеку́чий жаль.
Го́ре охватывает – жаль (журба́) бере́, обніма́є, обгорта́є.
С го́ря – з жалю́, з журби́, з го́ря.
Причинять (причинить) го́ре кому-л. – завдава́ти, роби́ти, чини́ти (сов. завда́ти, нароби́ти, начини́ти) кому́ жалю́, ту́ги, (диал.) загорчи́ти, завго́рити кому́.
Не оберёшься го́ря (хлопот) – не збу́дешся ха́лепи.
Жить с го́рем пополам – жи́ти ли́ха прикупи́вши.
Го́ре горькое – ли́хо тяжке́, го́ре-скру́та, горюва́ння-бідува́ння.
Себе на го́ре – на ли́хо собі́, собі́ на безголо́в’я, собі́ на го́ре.
И го́ря мало ему о том, и го́рюшка мало – ба́йду́же (байду́жки, байду́жечки) йому́ про те, за те, а він на те ба́йду́же, йому́ дарма́, мале́ йому́ го́ре, йому́ ні га́дки, він ні га́дки про те, за те, і га́дки не ма́є, ду́мки-га́доньки не ма́є, був-би й го́ре (ли́хо) покоти́в.
Мыкать го́ре, терпеть го́ре – го́ре терпі́ти, поневіря́тися, горюва́ння прийма́ти, бідува́ти.
Изведать, претерпеть го́ре – набра́тися го́ря, ли́ха, перегорюва́ти.
Испытать много го́ря – зазна́ти бага́то ли́ха, ви́пити ківш ли́ха, ви́пити по́вну, чима́лу, скоштува́ти гірко́ї, спи́ти гірко́ї. [Ната́ля ви́п’є чима́лу та ще й по́вну від тако́ї свекру́хи (Мирн.)].
Помочь, пособить го́рю – запобі́гти ли́хові, зара́дити ли́хові.
Постигло го́ре кого-л. – упа́ло го́ре на ко́го, спобі́гло го́ре кого́, спітка́ло ли́хо кого́.
Приключилось го́ре – сколоти́лося ли́хо, скла́лося ли́хо, спобі́гло ли́хо.
Стряхнуть с себя го́ре – уда́рити ли́хом об зе́млю, покоти́ти го́ре. [Вда́рмо-ж об зе́млю ли́хом-журбо́ю, щоб ста́ло всім веселі́ше].
С го́рем пополам раздобыть (заработать) что-л. – розго́рити що, розгорюва́ти що, розгорюва́тися на що, загорюва́ти що. [Розгорюва́всь на де́сять рублі́в (Мирн.). Загорю́й сна́жно, та їж сма́чно].
С го́рем добытый (тяжело заработанный) – загорьо́ваний.
Не знающий го́ря – безнапа́сний, безжу́рний.
Не зная го́ря – безнапа́сно, безжу́рно.
Го́ре-профессор, го́ре-ученый и т. д. – біда́, а не профе́сор, біда́, а не вче́ний, ке́пський з ньо́го профе́сор, уче́ний і т. ин.
Го́ре-музыкант – циги́кач.
Го́ре-мастер – попсу́й-ма́йстер.
Го́ре-богатырь – ґа́нджа-андибе́р (в думе, с турецк.);
2)
го́ре, межд. – ой, ле́ле! ле́лечко!
О, го́рюшко – ой, ли́шко, ли́шенько, ли́шечко, го́ренько, го́речко, недо́ленька тяжка́, ли́шко тяжке́, па́дку мій, сму́тку мій, ой, мій упа́доньку!
Го́ресть
1) ту́га, журба́, жаль (
м. р.) (р. -лю́), сму́ток, сум, жура́.
Го́рести – жа́лі́, бо́лещі (р. -щів).
Го́рести и радости – бо́лещі й ра́дощі;
2)
см. Го́речь.
Гру́стный – сумни́й, сумови́тий, засму́чений, смутни́й, зажу́рений, журни́й, журли́вий, тужли́вий, жа́лісливий. [Жа́лісливі пісні́]. Срв. Печа́льный.
Сделаться гру́стным – осмутні́ти, засмути́тися.
Гру́стно – су́мно, сумови́то, сму́тно, жу́рно, журли́во, ту́жно, тужли́во, жа́лібно, то́скно. [Диви́лася жа́лібно].
Становится гру́стно – сум (журба́) бере́, обніма́є, су́мно стає́.
Грусть – сум, сумува́ння, сму́ток (р. -тку), журба́, ту́га; срв. Печа́ль.
Наводить грусть – смути́ти, засму́чувати кого́.
Наводящий грусть – сумови́тий, смутли́вий.
Развеять грусть – розве́сти́ (розві́яти, розне́сти́) ту́гу. [Ой де-б я, де-б я тоску́ печа́ль рознесла́?].
Грызть, грызну́ть – гри́зти, гризну́ти, точи́ти; заїда́ти кого́. [Ша́шіль то́чить де́рево. Вона́ плохе́нька, а вони́ ці́лий день заїда́ють її́. То́чить мені́ ду́шу журба́].
Грызть голову – гри́зти го́лову кому́, золи́ти кого́. [Золи́ть та й золи́ть жі́нка. До́ки ти мене́ золи́тимеш?].
Грызть орехи, семячки – луза́ти, лу́щити (горі́хи, насі́ння), (шутл.) дзьоба́ти. [Ці́лий день дзьоба́ємо насі́ння].
Забо́та – кло́піт (-поту), (реже ж. р.) клопота́ (-ти́), (ум.) клопото́чка; (старание) дбання́, клопота́ння, (попечение) пі[е]клува́ння про ко́го, про що, за ко́го, за що, (беспокойство) турбо́та, турбува́ння, (диал.) ту́рба (Шевч.), (печалование) побива́ння, журба́ про (за) ко́го, про (за) що и за ким, за чим. [День і ніч клопочу́ся про своє́ ті́ло, а про ду́шу кло́піт хіба́ раз на ти́ждень бува́є, як у неді́лю до це́ркви пі́деш (Грінч.). Тро́є діте́й поки́нула, а четве́рте в сповито́чку та на мою́ клопото́чку (Чуб.). Дбання́ про добро́бут діте́й (Наш). Сім’я́ вели́ка, клопота́ння бага́то: за всіх ду́мати тре́ба. Зсуши́ло мене́ турбува́ння про ді́ти. Душа́ моя́ втоми́лась побива́нням (Куліш). Ой, є в ме́не, ма́ти, три журби́ у ха́ті: одна́ журба́ – дити́на мала́я (Пісня)].
Причинять, причинить -ты кому – клопота́ти, заклопота́ти кого́ (чию́сь го́лову).
Он причиняет мне много -бо́т – він завдає́ мені́ бага́то кло́поту; мені́ ду́же кло́пітно з ним.
Иметь много -бо́т – ма́ти кло́поту (турбо́т) бага́то.
Взять на себя -ту о чём – взя́ти (перейня́ти) на се́бе кло́піт про що.
Поручаю вам -ты по воспитанию моего сына – доруча́ю вам піклува́тися про вихова́ння мого́ си́на.
Не имеющий -бо́т – безклопі́тни́й; безтурбо́тний. [То чолові́к безклопітни́й; йому́ нема́ про ко́го дба́ти].
Отсутствие -бо́т – безклопі́ття. – [Несподі́вана ро́зкіш, безклопі́ття і спо́кій заколиха́ли її́, як малу́ дити́ну (Н.-Лев.)].
Не знать -бо́т – не ма́ти кло́поту, і га́дки не ма́ти. [Як була́ я молодо́ю – і га́дки не ма́ла: по садо́чку походжа́ла, квітча́лась, пиша́лась (Шевч.)].
Окружать, окружить -тами кого – піклува́тися, попіклува́тися, дба́ти, подба́ти про ко́го, за ко́го; повива́ти, пови́ти піклува́нням кого́ (Грінч.).
Окружённый -тами – пови́тий піклува́нням.
Оставленный без -бо́т – зане́дбаний, необми́слений, неприко́ханий, непорято́ваний. [Став ти́хий та плохи́й, як сирі́тська дити́на непорято́вана (М. Вовч.)].
Это уж моя -та – це вже мій кло́піт, в тім уже́ моя́ голова́ (Франко).
Не твоя -та – не твій кло́піт, не твоя́ голова́ в тім (Франко).
Излива́ться, изли́ться – ли́тися, злива́тися, зли́тися, лля́тися, зілля́тися, вилива́тися, ви́литися и ви́ллятися; сплива́ти, спливти́. [Ма́ти лю́бить дити́ну, і ця любо́в вилива́ється на дити́ну по́вною мі́рою (М. Грінч.). Вчо́ра зілля́вся над на́шим село́м вели́кий дощ (Звин.). Під образа́ми горі́ла лямпа́дка; свято́чний на́стрій сплива́в з богі́в (Коцюб.)].
-ли́ться на кого (о гневе, досаде и т. п.) – ви́литися на ко́го, (разразиться) окоши́тися на ко́му. [Заха́ркові не випада́ло спо́ритися з па́нією, доса́да його́ окоши́лася на Окса́ні (Крим.)].
Её печаль -ва́лась в жалобах на судьбу – її́ журба́ вилива́лася (вимовля́лася) гірки́ми жаля́ми на до́лю.
Искручи́нить – зжури́ти кого́. [Журба́ мене́ зжури́ла (Сл. Гр.)].
Иссу́шивать и Иссуша́ть, иссуши́ть
1) вису́шувати, ви́сушити, (
о мн.) повису́шувати, (реже) (і)зсу́шувати, зсуши́ти, усуши́ти що; см. Высу́шивать. [Зсушу́ я ще тро́хи ягі́д на зі́му (Сл. Гр.)];
2) (
перен.) суши́ти, зсуши́ти, ви́сушити кого́. [Неві́рная дружи́на, зв’яли́ла, зсуши́ла (Метл.). Ви́сушили мене́ сльо́зи (Н.-Лев.)].
-ши́ть печалью кого (искрушить) – зсуши́ти, зжури́ти кого́. [Нена́че зсуши́ла журба́ (Л. Укр.). Журба́ мене́ зжури́ла (Сл. Гр.)].
Иссушё́нный – ви́сушений, зсу́шений,
-ться
1) вису́шуватися, ви́сушитися, зсу́шуватися, зсуши́тися. [Чи вже зсуши́лися грушки́? (Сл. Гр.)];
2) суши́тися, зсуши́тися, ви́сушитися. [Зсуши́лася, зв’яли́лася, як ни́тка тоне́нька (Чуб. Ш.)].
Кручи́нажурба́, ту́га, журбо́та, гризо́та, сухо́та; срвн. Грусть, Печа́ль. [Журба́ мене́ су́шить, журба́ мене́ в’я́лить (Пісня). Коло лі́жка сиди́ть моя́ ма́ти з журбо́тою своє́ю (М. Вовч.). Кому́ свя́то, а мені́ ті́льки сухо́та (Васильч.)].
Разогнать -ну чью – розва́жити кого́, чию́ ту́гу, (разговором) розговори́ти кого́.
Кручи́нить – (кого) жури́ти кого́, завдава́ти жа́лю́ кому́, круши́ти кого́; срвн. Печа́лить. [Не завдава́й се́рцю жа́лю, бо я в чужі́м кра́ю (Пісня). Журба́ су́шить, журба́ кру́шить козаче́нька молодо́го (Пісня)].
Ласка́ть – голу́бити, пе́стувати и пе́сти́ти (пе́щу́, пе́стиш), (преимущ. о любовных ласках) милува́ти, любува́ти, (с оттенком сожаленья) жа́лувати, (особ. животных и при неодушевл. суб’екте) ла́стити (ла́щу, ла́стиш) и ла́щити (ла́щу, ла́щиш) кого́, що. [Оксами́тні тони́ мело́дії голу́били його́ се́рце (Крим.). Як дити́на пе́стує старо́го (Шевч.). Яри́нка обійма́ла щеня́т, цілува́ла, пе́стила (Коцюб.). Хло́пці дівча́т голу́блять і милу́ють (Рудан.). Він її́ цілу́є, він її́ любу́є (Чуб.). Ки́нулась нас цілува́ти, жа́лувати Ка́тря (М. Вовч.). Так ні́жпо й пух не ла́щить лебеди́ний (Куліш)].
-кать слух, взор, воображенье – ті́шити (голу́бити) (в)у́хо (слух), о́ко (очі, зір), уя́ву. [Яко́сь не ті́шили о́ко моє́ розло́гі, я́ро-зеле́ні пла́вні (Коцюб.). Бага́то здрібні́лих слів (у ві́рші Глі́бова «Журба́») голу́блять ву́хо яки́мись журли́вими пе́стощами (Єфр.)].
-кать себя мечтой, надеждой – голу́бити (пе́сти́ти, живи́ти) мрі́ю, наді́ю, ті́шити себе́ мрі́єю, наді́єю. [Чита́ючи да́вні ті за́писи, ба́чимо, як жили́ тоді́ лю́ди, які́ наді́ї голу́били в душі́ (Єфр.)].
Мёд
1) мед (-ду), (
зап.) мід (р. ме́ду), (в детск. языке) ме́дя (-ді, ж. р.). [Ведмі́дь мед доста́є з де́рева, а його́ бджо́ли куса́ють (М. Вовч.). Чо́рна му́шка, що в густи́й мід залі́зла (Стефаник)].
Мёд вываренный из сладкого сока плодов – бекме́з (-зу).
Арбузный мёд – кавуно́вий мед, кавуно́вий бекме́з (-зу).
Банный мёд – відто́плюваний (вито́плюваний) мед.
Брушёный, запечатанный, печатанный мёд – ши́тий (заши́тий, скле́плений, заскле́плений, забрушо́ваний, забру́шений) мед. Красный мёд – греча́ний мед.
Крупичатый, засахарившийся мёд – скрупні́лий (покру́плий, зцукрі́лий, зцукрува́тілий) мед, покру́пини (-пин) (Верхр.).
Липовый, казанский мёд – ли́повий мед, ли́пець (-пцю), липни́к, липня́к (-ку́ и -ка́).
Падевой мёд – медо́ва падь (-ди).
Подрезной мёд – підсі́к (-ку), підрі́з (-зу).
Сотовый, цельный мёд – щільнико́вий мед.
Центробежный, выпущенный, жидкий мёд – центрофуго́вий (спускни́й) мед, па́тока.
Обильный -дом, см. Меди́стый.
Отсутствие, недостаток -ду – брак ме́ду, безме́ддя (-ддя).
На языке мёд, под языком лёд – на язиці́ мід (медо́к), а під язико́м лід (льодо́к) (Приказка).
Коли мёд, так и ложку – як мед, то й ло́жку (так і ло́жкою);
2) (
напиток) мед, (зап. мід), медо́к (-дку́). [Журба́ в шинку́ мед-горі́лку поставце́м кружа́ла (Шевч.). Та й ми в ба́тька були́, мід-горі́вочку пили́ (Пісня)].
Питейный, варёный, брожёный мёд – питни́й, гра́ний мед. [Гра́є, як стари́й питни́й мед (Н.-Лев.). Пили́ пи́во й гра́ний мед (Хорольщ.)].
Ягодный мёд – я́гідний мед; (настоянный на ягодах, с кот. слита наливка) мусу́лес (-су), мусу́лець (-льцю), муселе́ць (-льцю́).
Малиновый мёд – мали́новий мед, мали́нник.
Твоими б устами мёд пить – твої́ми-б уста́ми та мед пи́ти.
Мра́чный
1) (
тёмный, сумрачный) похму́рий, хму́рий, хма́рний, тьмя́ний, те́мний, те́мрявий, чо́рний.
-ная погода – хма́рна (тьмя́на, смутна́) пого́да.
-ное небо – хма́рне (тьмя́не, те́мряве, похму́ре, пону́ре, смутне́) не́бо. [У Москві́, ка́жуть, і со́нце холо́дне, і не́бо пону́ре (Морд.)].
-ный день, -ное утро – похму́рий (хму́рий, хма́рний, тьмя́ний, те́мний, те́мрявий, смутни́й) день, ра́нок. [Прийшо́в ра́нок похму́рий, сі́рий, з ко́сим холо́дним доще́м (Грінч.)].
-ная ночь – те́мна ніч.
-ные цвета – те́мні (тьмя́ні) ко́льори.
-ный лес – те́мний (те́мрявий, похму́рий) ліс (гай).
-ный уголок – те́мний (те́мрявий) за́куток;
2) (
о людях и предметах: угрюмый, невесёлый) похму́рий, хму́рий, (редко охму́рий), похму́рний, хму́рни́й, пону́рий, (образно) хма́рний, охма́рений, те́мний, чо́рний; срв. Угрю́мый. [Марко́ верну́вся у свою́ ха́ту похму́рий та зами́слений (Грінч.). Буди́нки були́ похму́рі, всі в ті́нях (Коцюб.). Си́ли те́мряви й нево́лі, си́ли похму́рого деспоти́зму були́ ду́жчі за на́шу молоду́ новорожде́ну во́лю (Грінч.). Ясні́шає душа́ смутна́ й пону́ра (Самійл.). Чого́-ж ти, ми́ла, така́я і вдень, і вночі́ хмурна́я? (Чуб. V). Чому́ не їси́? чого́ така́ хма́рна? кажи́! (Кониськ.). Молоди́ці повнови́ді і тро́хи охму́рі (М. Вовч.). Таки́й він суво́рий, таки́й охма́рений та страшни́й (Кониськ.). Те́мний, пригні́чений хо́дить (Грінч.). Такі́ бу́дуть ходи́ти чо́рні та невесе́лі (Стеф.)].
-ное лицо – похму́ре (хму́ре, пону́ре) обли́ччя (лице́). [Обли́ччя збілі́ле, хму́ре (М. Вовч.). Скрізь мовча́ння, сі́рий о́дяг, хід пові́льний і худі́, пону́рі ли́ця (Франко)].
-ный взгляд – похму́рий (пону́рий) по́гляд. [Він по́глядів пону́рих не люби́в (Л. Укр.)].
-ный голос – пону́рий го́лос. [Відпові́в я́кось так злі́сно, гри́зко, таки́м пону́рим го́лосом, що аж само́му ста́ло пога́но (Франко)].
-ный вид – похму́рий (пону́рий) ви́гляд. [Хоть ті́ни бі́лі і ві́кна я́сні, та ви́гляд навкруги́ сумни́й, пону́рий (Франко)].
-ная комната – похму́ра (пону́ра) кімна́та (хати́на). [У пону́рій, кімна́ті з трьома́ невели́чкими ві́кнами (М. Левиц.). Само́тний умира́в він у свої́й похму́рій мале́нькій хати́ні (Грінч.)].
-ная зала – похму́ра (хму́рна́) за́ля. [Хму́рна за́ля. У їй за стола́ми сиди́ть су́ддів ряд (Грінч.)].
-ный край – похму́рий (пону́рий) край. [Проща́й, похму́рий, неприві́тний кра́ю! (Вороний). Чого́ ти йшла від нас у край пону́рий? (Л. Укр.)].
-ная тюрьма – похму́ра (пону́ра) в’язни́ця.
-ные стены – похму́рі (пону́рі) мури́. [Про́сто віко́нець дру́гі такі́-ж са́мі то́всті й пону́рі мури́ (Грінч.)].
-ная тишина – похму́ра (пону́ра, тьмя́на) ти́ша. [Панува́ла тьмя́на ти́ша, на́че всі дожида́лися чого́сь страшно́го (Леонт.)].
-ные времена – похму́рі (пону́рі) часи́. [Пону́рі часи́ Тата́рщини (Куліш)].
-ные думы, мысли – чо́рні (пону́рі) ду́ми, думки́. [Ду́ма по ду́мі мина́ли в Петро́вій голові́, все чо́рні, неприві́тні ду́ми (Грінч.). Пону́рі думки́ (Куліш)].
-ные демоны – похму́рі (те́мні) де́мони.
-ное отчаяние – чо́рна (пону́ра) безнаді́йність (безнаді́я). [Безнаді́йність тяжка́, пону́ра обго́рне його́ на́че хма́ра осі́ння (Л. Укр.)].
-ная тоска – чо́рна журба́. [В чо́рній журбі́ малоду́шно хи́литься ниць голова́ (Черняв.)].
Надокуча́ть, надоку́чить – докуча́ти, доку́чити, надокуча́ти, надоку́чити, навкуча́ти, навку́чити, набрида́ти, набри́днути; срв. Надоеда́ть. [Як ма́ю я жури́тися, докуча́ти лю́дям, – піду́ собі́ світ-за́-очі (Шевч.). А вже ж ті́ї ку́чері мені́ надоку́чили (Номис). Та вже-ж та́я пресу́чая журба́ мені́ навку́чила (Пісня)].
I. Надрыва́ть, надорва́ть
1) надрива́ти, надірва́ти, (
слегка) нарива́ти, нарва́ти (редко), (наддирать) наддира́ти, надде́рти и (реже) надідра́ти, (о мног. или во мн. местах) понадрива́ти, понаддира́ти що. [Мару́ся ко́су че́ше, а що наче́ше, то на Дуна́й одне́се, а що надрива́є, то й на Дуна́й пуска́є (К. Старина). З крає́чків тро́хи понаддира́ли газе́ту (Київщ.)];
2) (
перен.: надсаживать) надрива́ти, надірва́ти, підрива́ти, підірва́ти, надса́джувати, надсади́ти, (о мног.) понадрива́ти, попідрива́ти, понадса́джувати.
-ть голос – надрива́ти, надірва́ти, рва́ти, порва́ти, зрива́ти, зірва́ти го́лос. [Надрива́ти мій чи́стий го́лос ди́ким голосі́нням (Куліш)].
-рыва́ть горло криком – надрива́ти (надса́джувати) го́рло кри́ком (кричучи́).
-ть грудь, живот (непосильной работой) – надса́джувати, надсади́ти гру́ди, живі́т, пору́шувати и поруша́ти, пору́шити, надру́шувати, надру́шити що у гру́дях, у животі́, урива́ти, під[у]вере́джувати, під[у]вереди́ти живі́т (надси́льною пра́цею), підвере́джуватися, підвереди́тися (з надси́льної пра́ці). [Вона́ люби́ла свою́ робо́ту, при які́й утрача́ла го́лос, надса́джувала гру́ди (Коцюб.). Підняла́ ва́жко та й пору́шила в живо́ті щось (Чернігівщ.). Неха́й сте́пу нога́ми не зміря́є, живота́ не врива́є. (Лукаш.)].
-ть животы, животики от смеха – рва́ти, порва́ти кишки́ (бо́ки) з реготу.
-ть здоровье – підрива́ти, підірва́ти здоро́в’я, надвереджа́ти и надвере́джувати, надвереди́ти себе́, занепада́ти, занепа́сти; срв. Подрыва́ть 3. [Ти так занепа́в, си́нку, своє́ю чума́чкою (чумаченьем), що й не пізна́єш тебе́ (Харківщ.)].
-ть лошадь – підрива́ти, підірва́ти, надса́джувати, надсади́ти, (быстрой ездой) переганя́ти, перегна́ти, запа́лювати, запали́ти коня́; срв. Загоня́ть 2.
-рва́ть память – надірва́ти (надвереди́ти) па́м’ять.
-рыва́ть сердце, душу кому – надрива́ти (кра́яти, рва́ти, шматува́ти) се́рце, ду́шу, (зап.) урива́ти се́рце кому́. [А мені́ журба́ се́рце надрива́є (Черн.). Ді́вчино, не плач, не рви мого́ се́рця (М. Грінч.). «Ооой!» – го́лосом, що аж ду́шу шматува́в, крича́в Заха́р (Крим.)].
Надрывающий сердце, душу – надса́дливий. [Щось жа́лісно кви́лить, чу́ється яке́сь рида́ння, яки́йсь надса́дливий, нерво́вий плач (Крим.)].
Надо́рванный
1) наді́рваний, надде́ртий
и наді́драний, понадри́ваний, понадди́раний. [Надде́рті записочки́ (Крим.)];
2) наді́рваний, піді́рваний, надса́джений, понадри́ваний, попідри́ваний, понадса́джуваний; зі́рваний; пору́шений, надру́шений, під[у]вере́джений; надвере́джений, занепа́лий; пере́гнаний, запа́лений. [Наді́рваний рока́ми тяжко́ї пра́ці органі́зм (Пр. Правда). Пору́шений живі́т (Борзенщ.)].

-ный голос – наді́рваний (зі́рваний, надсі́лий, ирон. дра́ний) го́лос. [Поча́в вереща́ти тонки́м і наді́рваним го́лосом (Коцюб.). У пи́саря хрипки́й і дра́ний го́лос (Проскурівна)].
-ное здоровье – піді́рване (занепа́ле) здоро́в’я.
С -ным здоровьем кто – з піді́рваним здоро́в’ям, занепа́лий хто. [Я убо́гий, занепа́лий од са́мої мо́лодости (Куліш)].
-ться
1) надрива́тися, надірва́тися, (
слегка) нарива́тися, нарва́тися, (наддираться) наддира́тися, надде́ртися, (о мног. или во мн. местах) понадрива́тися, понаддира́тися; бу́ти надри́ваним, надди́раним, наді́рваним, надде́ртим, понадри́ваним, понадди́раним. [Град поби́в буряки́, – ли́стя понадрива́лося (Брацлавщ.). Як нарва́лося тро́хи, то й да́лі бу́де дра́тися (Богодух.). Сіпну́ла за папіре́ць, а він надде́рся (Київщ.)];
2) (
перен.: надрывать себя) надрива́тися, надірва́тися, підрива́тися, підірва́тися, надса́джуватися, надсади́тися, (о мног.) понадрива́тися, попідрива́тися, понадса́джуватися.
У меня сердце, душа -ется от чего (от жалости и т. п.) – се́рце, душа́ мені́ надрива́ється (кра́ється, рве́ться) з чо́го (з жалю́ и т. п.). [Страхі́ття й диви́тися (як він гі́рко пла́кав)! аж се́рце кра́ялося (Крим.)].
Моё здоровье -рва́лось – моє́ здоро́в’я занепа́ло (підірва́лося, підтя́лося).
Мои силы -ваны – мої́ си́ли піді́рвані (підтя́ті), моя́ си́ла занепа́ла.
-ться от крика – надрива́тися, надірва́тися, підірва́тися, надсіда́тися, надсі́стися з кри́ку (кричучи́), крича́ти аж розрива́тися (перерива́тися, роздира́тися).
-рыва́ться от лая – валува́ти, ґвалтува́ти, га́вкати аж перерива́тися (розсіда́тися).
-ться от плача – надрива́тися, надірва́тися, підірва́тися, надсіда́тися, надсі́стися з плачу́ (пла́чучи).
-рыва́ться над работой – рва́тися (перерива́тися) коло (в) пра́ці. [Плуга́ч оре́, і в пра́ці рве́ться (Номис). Роблю́ – перерива́юся, а все не догоджу́ (Київщ.)].
-ться от тяжёлой работы, поднимая тяжести и т. п. – надрива́тися, надірва́тися, підрива́тися, підірва́тися, надса́джуватися, надсади́тися, надсіда́тися, надсі́стися, надвере́джуватися, надвереди́тися, під[у]вере́джуватися, під[у]вереди́тися, пору́шитися, зру́шитися, урва́тися, (о мног.) понадрива́тися, понадвере́джуватися и т. п. з тяжко́ї пра́ці (на тяжкі́й пра́ці), підійма́ючи вагу́ и т. п. [Не підрива́тимуться на тяжкі́й робо́ті (Рада). Хто перено́сить камі́ння, той мо́же надсади́тися (Куліш). Не надсі́вшися, не вме́рти (Номис). Не підніма́йте, бо надвере́дитеся! (Н.-Лев.). Не ду́же греби́, – увере́дишся (Стор.). Пома́лу, а то ще урве́шся (Липовеч.)].
Хоть -ви́сь, а дай – хоч надся́дься, а дай.
-рыва́ться со смеху – кишки́ (бо́ки) рва́ти (сов. порва́ти) із смі́ху (з ре́готу), перерива́тися з ре́готу, зсіда́тися. [Хло́пці аж кишки́ порва́ли з ре́готу (Квітка). Аж бо́ки рвав з смі́ху (Н.-Лев.). Аж перерива́ється з ре́готу (Хорольщ.). Він було́ аж зсіда́ється та рего́че (Сл. Гр.)].
Лошадь -рва́лась – кінь підірва́вся (надсади́вся).
Назо́ла – (грусть) сму́ток (-тку), сум (-ку), журба́; (досада) доса́да.
В -лу кому – на злість (на при́крість) кому́.
Неусы́пный – невсипу́щ[ч]ий; (неутомимый) невто́мний. [Вона́ хазя́йка невсипу́ща (Квітка). Невсипу́ща пра́ця (Кониськ.). Турбо́ти невсипу́щі (Куліш). Журба́ невсипу́ща (Л. Укр.)].
Неутоли́мый – невсити́мий, невгамо́вний, невти́шний, невтихоми́рний, (ц.-слав.) нев[у]толи́мий, (ненажорливый) ненаже́рливий, ненаже́[и́]рний. [Невсити́ме бажа́ння (Доман.). До всьо́го почува́в невсити́му ціка́вість, невти́шну жадо́бу зна́ти (В. Підмог.). Пряму́є тінь неутоли́ма Григо́рія Сковороди́ (М. Рильськ.)].
-мый голод – невсити́мий (невгамо́вний) го́лод.
-мая жажда – невти́шна (невгамо́вна, невтоли́ма) спра́га.
-мая печаль – невтихоми́рна журба́, невтихоми́рний сум.
-мая потребность – невгамо́вна потре́ба.
Одолева́ть, одоле́ть – перемага́ти, перемогти́, замага́ти, замогти́, боро́ти, зборо́ти, побо́рювати, поборо́ти, посіда́ти, посі́сти, ду́жати, поду́жати, переважа́ти, перева́жити, здолі́ти, здола́ти, подо́ла́ти кого́, бра́ти, взя́ти го́ру над ким, підверта́ти, підверну́ти кого́ під се́бе. [Перемага́є си́ла на́ше пра́во (Куліш). Змогла́ їх ста́рість. Що за лю́те го́ре тебе́, си́ну, бо́ре? (Рудан.). Харци́з поду́жав, пану́є над на́ми (Грінч.). Палі́й посі́в того́ ли́царя, звяза́в його́. А ді́вчину ду́ми лю́тії посі́ли. Раби́ пітьми́, вони́ її́ не подола́ють (Самійл.). Не перева́жить його́ во́рог (Куліш). Тяжке́ ли́хо її́ не здолі́ло (Грінч.). Не змогла́ польщина́ взя́ти го́ру над ру́счиною (Куліш)].
-а́ть, -е́ть в битве – воюва́ти, звоюва́ти, повоюва́ти, побива́ти, поби́ти, звитя́жити кого́. [Мале́ ві́йсько вою́є вели́ке, – ото́ ди́во. Я його́ війно́ю повою́ю. Во́рога ми подолі́ли. Звитя́жили ми їх в оста́ннім бо́ї].
-е́ть в драке – поби́ти, переби́ти. [Як я тебе́ переб’ю́, то я бу́ду ста́рша].
Сон -а́ет, -е́л кого – сон змага́є, зміг кого́, наляга́є, налі́г на ко́го.
Печаль, скука -а́ет когожурба́, нудьга́ посіда́є, бере́ кого́, наляга́є на ко́го.
Нетерпение -а́ет кого – нетерпля́чка бере́ кого́.
Думы -а́ют – думки́ (гадки́) обсіда́ють, обійма́ють го́лову.
Зевота -е́ла – по́зіхи напа́ли.
Бедность -е́ла – зли́дні посі́ли, обсі́ли.
Страх -е́л – страх (о́страх) посі́в кого́.
Беда -а́ет – ли́хо намогло́ся.
Одолё́нный – подо́ла́ний, поду́жаний, перемо́жений, змо́жений, звитя́жений.
Печа́льжурба́, жура́, сму́ток (редко сму́та), сум, ту́га, жаль (-лю), жа́лощі, скорбо́та, гризо́та, гриза́, грижа́, печа́ль (-ли), сумува́ння, журі́ння, печа́лування, сму́тість (-ости).
-ча́ль-тоска – жаль-ту́га, печа́ль-журба́. [Мене́ жаль-ту́га обійма́ (Л. Укр.)].
-ча́ль берёт, охватывает (взяла, охватила) – сум (сму́ток и т. д.) бере́, обійма́є, повива́є, посіда́є (узя́в, обня́в, поня́в, пови́в, посі́в).
Предаваться -ли – вдава́тися (вда́тися), вкида́тися (вки́нутися) в ту́гу.
Причинять, -нить -ча́ль кому – завдава́ти, завда́ти, нароби́ти сму́тку (су́му и т. д.) кому́.
Рассеять -ча́ль – розве́сти́ (розві́яти) ту́гу (журбу́ и т. д.) кому́, розва́жити кого́.
Отуманиться -ча́лью – поня́тися су́мом (сму́тком). [О́чі йому́ поняли́ся су́мом].
-ча́ль сушитжурба́ су́шить (в’я́лить, жу́рить).
Извела меня -ча́ль – зжури́ла (звяли́ла) мене́ журба́.
Известись -лью, умереть с -ли – зжури́тися, уме́рти з журби́ (з ту́ги, з жалю́ и т. п.). [Лягла́ в труну́, зжури́вшись за дочко́ю].
Не было -ли, да черти накачали – не було́ кло́поту – так чорт нада́в.
Склонный к -ли – жур(б)ли́вий.
Плато́к – ху́стка, хусти́на, плато́к, плати́на, см. Плато́чек; (из полотна) шири́на, шири́ночка, шири́нонька.
Носовой -то́к – ху́сточка, носови́к, ум. носовичо́к, носі́вка, ум. носі́вочка.
Траурный -то́кжурба́, журбо́ти.
Похо́жий на кого на что – схо́жий, похо́жий на ко́го, на що, підхо́жий, поді́[о́]бний до ко́го, до чо́го. [Він був схо́жий з ви́ду на ма́тір (Н.-Лев.). Сама́ на се́бе не схо́жа ста́ла, така́ журба́ її́ бере́ (Рудч.). Ви́йшла ді́вчинка, підхо́жа до молодо́го гусеня́ти (Г. Барв.). Оттакі́ й підхо́жі думки́ плу́тались у ко́жного в голові́ (Грінч.). Все здава́лось чужи́м, чудни́м, не поді́бним до то́го, що було́ вчо́ра (Коцюб.)].
Портрет не -хо́ж на оригинал – портре́т не схо́жий на оригіна́л.
Они -жи друг на друга – вони́ схо́жі оди́н на о́дного (помі́ж собо́ю), вони́ підхо́жі, поді́бні оди́н до о́дного.
-жий как вылитый, как две капли воды – схо́жий, як ви́капаний, досто́ту схо́жий, досто́тній, чи́стий, чисті́сінький. [Син – ви́капаний (чи́стий, досто́тній) ба́тько. Досто́ту на бра́та схо́жий].
Бывать, быть -жим на кого, на что – підхо́дити до ко́го, до чо́го, скида́тися, подо́бати, похо́дити на ко́го, на що; см. II. Походи́ть. [Чолові́к до чолові́ка бува́ підхо́дить. День на день і ніч на ніч не скида́ється (Васильч.). Похо́дить на те, ні́би-то а́кція – гро́ші? (Кониськ.)].
Родиться, оказаться -жим на кого – уроди́тися, уда́тися, ви́йти в ко́го, ви́кинутися в ко́го и на ко́го, ски́нутися, зда́тися на ко́го. [Чорт її́ зна́є, в кого́ вона́ й уроди́лась така́ хоро́ша (Тобіл.). Уда́вся я, ма́біть, у того́ пра́щура свого́, у Савлука́ козака́ (М. Вовч.). Ні оди́н син не ви́кинувсь на ба́тька (Херс.). Така́ і по́вненька, і бі́ла і рум’я́на, чорноо́ка, чорнобри́ва, як ма́ти, і на но́ров тро́хи ски́нулась на не́ї (Мирн.). Ні, га́рний був Мазе́па мій, а ти так здавсь на чо́рта зло́го (Греб.)].
Стать на человека (на людей) -жим – ви́людніти. [Між товари́ством став він ско́ро віджива́ти, став виявля́ти зді́бності до вче́ння, осмілі́в, ви́люднів, як ка́жуть (Васильч.)].
Похо́же на это, на то – підхо́же до цьо́го, до то́го; скида́ється на це, на те. [Це ті́льки тро́шки на пра́вду скида́ється, а більш до брехні́ підхо́же].
Это ни на что не -же – це вже не зна́ти що.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Глаз – око, (умен.) очко, очечко, оченя, оченятко; (мн.) очі, очка, оченята, оченятка, очиці, віченьки); (пренебреж.) очища, очиська, зіньки, сліпи, сліпаки); (о глазах на выкате) вирла, баньки, булькані, балухи, очі зверху; погляд; зір:
аза в глаза не знает = ни бельмеса не знает (не смыслит);
бесстыжие глаза – безсоромні очі;
блуждающие глаза – блудні очі;
бросаться, броситься в глаза – упадати, упасти в око (у вічі, в очі); спадати, спасти на очі; брати очі [в себе, на себе]; бити у вічі; (иногда) вдаватися, вдатися в око (у вічі, в очі);
быть на глазах (на виду) – бути перед очима; в оці бути;
ввалились глаза, щёки у него, у неё
см. Вваливаться;
в глаза – в очі; у вічі; притьма, (устар.) очевисто;
в глаза говорить, сказать что – у вічі (в очі, у віч) говорити, сказати що; (лок.) прітьма говорити, сказати що;
в глаза ударить, плюнуть… – межи очі (у вічі, у очі, межи сліпи) ударити, плюнути…;
в глазах – в очах (устар.) в очу;
видеть собственными глазами – бачити на свої (на власні) очі; бачити своїми (власними) очима; (иногда) бачиш навіч (наочне);
в моих глазах (он человек хороший) – [як] на мої очі (на моє око, на мій погляд), [як] на мене;
во все глаза глядеть (разг.) – на все око (у двоє очей), (устар.) у дві оці дивитися; пильно дивитися; видивлятися [очима]; (про багато) усіма очима дивитися;
возводить глаза к небу – на небо (до неба) очі (погляд) зводити (підводити, здіймати, зносити, підносити);
вперять, вперить глаза в кого, во что = вперять, вперить взгляд в кого, во что;
[всё] стоит перед глазами – [все] стоїть перед очима, з-перед очей не сходить;
в чужом глазу сучок видит,— в своём не примечает и бревна – у чужім оці порошину бачить, а в своєму пенька не помічає (Пр.); чуже під лісом бачить, а свого і під носом недобача (Пр.); зорі лічить, а під носом не бачить (Пр.); за гони блоху б’є, а під носом ведмідь реве (Пр.); не замітай чужої хати (хижі) — дивись, чи твоя заметена (Пр.);
выпучить, выпялить глаза на кого – вилупити (вирячити, витріщити) очі, вирячитися (витріщитися), визиритися на кого;
вытаращить, выкатить глаза – витріщити (вивалити) очі, у крузі очі стали кому;
глаза блуждают – очі блукають;
глаза водянистые – водяві очі;
глаза впалые – запалі (позападалі, ямкуваті) очі;
глаза гноящиеся; с гноящимися глазами – каправі очі, каправий (кислоокий);
глаза завидющие, а руки загребущие – очі завидющі, а руки загребущі (Пр.);
глаза — зеркало души – очі — дзеркало душі;
глаза лезут на лоб – очі рогом лізуть, очі на лоба (на лоб) лізуть;
глаза навыкате; человек с глазами навыкате – витрішкуваті очі, [вирлоокі] баньки, вирла, балухи; очі зверху, витрішкуватий (вирячкуватий), лупатий, банькатий, вирлатий (вирлоокий), банькач, вирлач; рачкуваті очі;
глаза на мокром месте – у нього (у неї…) сльози на краєчку (очі на солонці), тонкосльозий (-за), тонкослізка, сльози йому (їй…) як не капнуть, сльози йому (їй…) тільки що не капають (не краплють);
глаза наполняются слезами – очі заходять (заливаються) сльозами (слізьми, сльозою);
глаза подслеповатые – підсліпуваті (підсліпі) очі, сліпні (сліпаки);
глаза по ложке (как ложки), а не видят ни крошки – очі як картохи, а не бачать нітрохи (Пр.); густо дивиться, та рідко бачить (Пр.);
глаза разбегаются, разбежались – очі бігають (перебігають) забігали, очі розбігаються, розбіглися, не зна, на що йому [перше] подивитися;
глаза так и бегали – очі так і бігали (і пряли);
глаза шире брюха – завидющі очі;
глаз видит, да зуб неймёт – бачить око, та зуб не йме (Пр.); очі б їли, та губа не може (Пр.); їв би паляниці, та зубів нема (Пр.); близько лікоть, та не вкусиш (Пр.); бачать очі, та ба! (Пр.); є ложка, та в мисці нема (Пр.); носом чую, та руками не вловлю (Пр.); є сало, та не можна дістати — високо висить (Пр.); бачить корова, що на повітці солома (Пр.); видко й хати, та далеко чухрати (Пр.); коло рота мичеться, та в рот не попаде (Пр.); мордується, як собака з воловою кісткою: і не перегризе, і язиком мозку не дістане (Пр.);
глаз на глаз; с глазу на глаз – віч-на-віч, сам на сам з ким, очі на очі; на дві пари очей; у два ока; (устар.) дві оці, на чотири ока, на самоті;
глаз не кажет, не показывает – очей не являє (не появляє), очей не показує (не навертає);
глаз нельзя оторвать, отвести от чего – не можна відірвати (відвернути, відвести) очей від чого; аж очі вбирає [у себе] що, аж очі бере на себе (у себе) що;
глазом не моргнёт – оком не змигне (не моргне);
глазом не повёл – очима (оком) не повів, не поворухнув і бровою;
двоится в глазах у кого – двійнить (двоїться) в очах кому, у кого;
для отвода глаз – про [людське] око, аби очі відвести, щоб увагу відвести на щось інше;
дурной глаз (сглазящий), порча – наврочливе око, урічливі очі, прозір;
за глаза – позаочі; позаочима;
за глаза осуждать, ругать… кого – заочі (позаочі, позавіч) судити, обмовляти, лаяти кого;
за глаза станет – аж надто стане;
закатить глаза под лоб – завести (закотити) очі вгору (під лоба), пустити очі під лоб (лоба);
закрывать глаза на что – заплющувати (закривати) очі на що, не мати очей на що, позавіч пускати що;
закрывши глаза – сліпма, осліп;
закрыть глаза (умереть) – заплющити (сплющити, склепити, замкнути, закрити) очі, (поэт.) заснути;
заливать, залить глаза (перен.) – заливати, залити, залляти, позаливати очі, наливатися, налитися;
замазать глаза кому – очі засліпити (замилити, засипати) кому;
зоркий глаз у него (у нее…); человек с зоркими глазами – у нього (у неї…) зірке (дозірне, гостре, бистре) око, у нього (у неї…) зіркі (бачучі, гострі, бистрі) очі, зіркий (бачучий, бистроокий, бистрозорий);
и в глаза не видел (разг.) – і на очі (і в вічі) не бачив, і на очах не було (не бувало), і в оці не мав;
и в глаза не видел какой – який — і на очі не бачив; який — і на масть не знаю;
и глаз не показывает – і очей не показує;
и глазом не моргнуть (не мигнуть) – і оком не моргнути (не змигнути);
и на глаза не показывайся (не попадайся)! (разг.) – і на очі не навертайся (не потикайся)!;
искать глазами – позирати;
искры из глаз посыпались (разг.) – [аж] зіниці засвітили (засвітилися), [аж] каганці в очах (устар.) в очу, в віччу засвітили (засвітилися);
как бельмо на глазу; как порох в глазу – як більмо на оці, як сіль в оці, як колючка в оці, як пісок в оці, хріном стати в носі кому; болячкою сидіти кому;
колоть глаза кем, чем (разг.) – випікати (вибивати, довбти) очі ким, чим; викидати на очі кого; колоти очі ким, чим;
куда глаза глядят (разг.) – світ за очі (за очима); заочі; куди очі; куди ведуть (поведуть несуть, понесуть, втраплять) очі; куди очі спали (світять, дивляться); круга-світа; гала-світа; (иногда) [у] галайсвіта; навмання (навмана, навмани, навманці);
лишь бы с глаз – аби з очей;
лопни мои глаза! – хай мені очі повилазять!;
мелькает в глазах, перед глазами – в очах, (устар.) в очу, перед очима мигтить (миготить, мерехтить, персніє), набігає на очі;
мигать, мигнуть глазами – блимати блимнути (бликати, бликнути) очима, лупати, лупнути (лок. либати) очима;
мозолить глаза кому (перен.) – муляти (мулити) очі кому;
на глаз – [як] на око, як глянути;
на глазах, перед глазами – перед очима (перед віччю), при очах, в оці (устар. в очу), навіч, увіччю, вочевидьки (вочевидь, вочевидячки); під оком;
на глаз прикинуть – простовіч прикинути;
насколько хватает глаз – скільки око сягає, сягне, як око сягне (засягне), скільки оком (очима) сягнути (засягнути, засягти, кинути, захопити), скільки засягнути (засягти, зглянути), куди оком доглянути (докинути), скільки очима світу осягнеш;
невооруженным (простым) глазом – на просте око (голе, вільне) око, простим (голим, вільним) оком;
не коси глаз на чужой квас – чужим пивом весілля не одбудеш (Пр.); не гостри зубки на чужі шматки, а свій май, тоді й кусай (Пр.); чужий кожух не гріє (Пр.); з чужого добра не зробиш двора (Пр.); чужим добром не забагатієш (Пр.); чужий кожух не гріє, чужа кошара не плодить овець (Пр.); чужого не бери, а своє держи (Пр.); по чужих кишенях не шукай, а в свої дбай (Пр.); з чужого чортяти не буде дитяти (Пр.); чужий хлівець не намножить овець (Пр.); на чужий коровай очей не поривай (Пр.);
не на чем и глаз остановить – нігде й оком зачепитися;
неподвижные глаза – нерухомі очі, очі у стовп (слуп);
не показываться (показаться) на глаза – не даватися (датися) на очі (у вічі);
не сводить, не спускать глаз с кого, с чего – не зводити (не спускати) очей з кого, з чого, не спускати (не випускати) з очей (з ока) кого, чого, мати на оці кого, що, (образн.) пасти оком (очима) кого, що, стригти [очима] за ким, за чим;
не смыкать, не сомкнуть глаз – очей (ока) не заплющувати, не заплющити (не склепляти, не склепити, не стуляти, не стулити, не затуляти, не затулити, не зводити, не звести, не зажмурювати, не зажмурити, не замружувати, не замружити), оком не стинати, не стикати очей, очей (вій) не змикати, не зімкнути;
не стой перед глазами – не маячи (не стовбич) перед очима;
ни в одном глазу (фам.) – аніже, анітрошечки (нітрошечки), анітрішки;
нужен глаз да глаз – потрібен постійний нагляд; треба [добре] пильнувати;
обвести, окинуть глазом, глазами что – обвести, окинути (обняти, осягти) оком (очима, поглядом) що, озирнути що, глянути по чому;
одним глазом – на одно око;
опускать, опустить глаза – опускати, опустити (спускати, спустити, впускати, впустити, знижати, знизити) очі (погляд), очі вниз (успід, в землю, в долівку);
отвести глаза кому (разг.) – відвести (відвернути) очі кому, ману напустити на кого, заснітити очі кому;
от глазу, от сглаза – з очей, від уроків, від (з) пристріту;
открывать, открыть, раскрывать, раскрыть, закрывать, закрыть глаза кому – розплющувати, розплющити, порозплющувати очі, заплющувати, заплющити, позаплющувати (плющити, сплющувати, сплющити, посплющувати, склепити) очі;
открыть, раскрыть глаза кому – відкрити (розкрити) очі кому, скинути (зняти) полуду з очей чиїх; (иногда) розказати по правді кому, про кого, про що; показати (виявити) кому що;
охватывать, охватить глазом – оком сягати, сягнути (заглядати, заглядіти, зглянути, засягати, засягти, захоплювати, захопити);
плюнь в глаза, а он говорит, что Божья роса – ти йому в очі плюй, а він каже дощ іде (Пр.); плюнь у вічі, а він каже: ще ж двічі (Пр.); Ти йому «стрижене», а воно тобі «голене» (Пр.); їй кажеш овес, а вона каже гречка (Пр.);
по глазам вижу, видно, что… – з очей (по очах) бачу, видно (видко, знати), що…;
подбить глаз кому – підбити око, попідбивати очі кому, (образн.) ставника поставити кому;
положить глаз на кого – накинути оком; (жарг.) запасти на кого;
поднимать, поднять глаза – піднімати, підняти (здіймати, зняти, зводити, звести, підводити, підвести) очі, (про багатьох) попідіймати, попідводити, позводити очі;
пожирать глазами кого, что – їсти (поїдати) очима кого, що, жерти (пожирати) очима кого, що, (иногда) жадібно (закохано) дивитися на кого, (образн.) пасти очима, оком кого, що;
показываться, показаться на глаза – даватися, датися на очі (у вічі); показуватися, показатися на очі; очі появляти, появити;
попадаться, попасться на глаза кому – на очі навертатися, навернутися кому, упадати, упасти у вічі (в очі) кому, потрапляти, потрапити на очі кому, навинутися на очі кому;
попал не в бровь, а [прямо] в глаз – у самісіньке око (просто в око) влучив (устрелив, уцілив), прямісінько в очі вцілив (улучив), угадав, як у око влучив (уліпив), приткнув, як вужа вилами;
потупить глаза – спустити (опустити, впустити) очі (погляд) додолу (на землю), поставити вниз очі, очі (втупити, встромити) в землю, понурити (потупити) очі (погляд) [в землю), утопити очі в землю, (про багатьох) поспускати очі;
правда глаза колет – правда очі коле (Пр.); сові сон очі коле (Пр.); не любить правди, як пес мила (Пр.);
прямо в глаза – у живі очі;
прямо в глаза врёт – у живі очі (увочевидьки) бреше;
прямо в глаза говорить, сказать, бросить… – просто в [живі] очі говорити, сказати, кинути;
пускать пыль в глаза кому (перен.) – ману пускати (напускати) кому, туману пускати (напускати) кому, туманити кого, замилювати очі кому;
пялить глаза на кого, на что – вирячувати (витріщити, вилупити) очі на кого, на що; торопіти (глупіти)на кого, на що; витріщатися (визиратися) на кого, на що;
ради прекрасных глаз чьих – [за]ради [пре]красних, [пре]гарних очей чиїх;
ранняя пташка носок теребит, а поздняя глаза жмурит – пізня пташка очі продира, а рання уже носок витира (Пр.); ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють (Пр.); рання пташка пшеничку клює, а пізня очки дере (Пр.); хто пізно встає, тому хліба не стає (Пр.); хто пізно ходить, сам собі шкодить (Пр.);
сверкнуть глазами на кого – блиснути (блимнути) очима на кого;
своим глазам не верить – не вірити (не йняти віри) своїм очам; (иногда) на свої очі не ввіряти;
своими глазами – на свої (власні) очі; очевидячки, наочне, очевисто; у живі очі побачити;
с глаз долой, из сердца вон – як з очей, так і з думки (Пр.); чого очі не бачать, того серцю не жаль (Пр.);
минулося – забулося (Пр.); зникне з очей, зійде з думки (з мислі, з гадки) (Пр.);
с глаз долой!; прочь с глаз! – геть з-перед очей!; геть з очей!; згинь мені з очей!; іди з очей!;
с глаз чьих – з-перед очей (з очей) чиїх, кого; з-перед кого;
следить глазами за кем, за чем – зорити за ким, за чим; пасти очима (оком) кого, що, за ким, за чим; стежити (водити, поводити) очима за ким, за чим;
смерить глазами – зміряти очима (оком);
смотреть в глаза (опасности, смерти) (книжн.) – дивитися (глядіти, глянути, заглянути) у вічі (небезпеці, смерті);
смотреть, глядеть в глаза кому (заискивать) – заглядати у вічі кому; запобігати ласки в кого; світити в очі кому;
смотреть чьими глазами – дивитися чиїми очима (оком);
сомкнулись глаза – склепилися (стулилися) очі;
соринка в глазу – порошинка в оці;
со светлыми, блестящими глазами – ясноокий (яснозорий, білозорий); білозір;
с остекленевшими глазами – скляноокий (-а);
спать с открытыми глазами (разг.) – спати і очей не стуляти; спати на півока [як заєць]; спати, як на воді;
с пьяных глаз (разг.) – сп’яну; з п’яних очей; по-п’яному (по-п’яну);
стыд не дым — глаза не выест – стид — не дим, очей не виїсть (Пр.); з сорому очі не вилізуть (Пр.); сварка на воротях не висить (Пр.); поганому виду нема стиду (Пр.); комусь ніяково, а мені однаково (Пр.); погані очі все перелупають (Пр.);
стыдно в глаза глядеть – сором[но] у вічі (в очі) дивитися; в Сірка (в Рябка) очей позичати;
таращить глаза – лупити (витріщати, вибалушувати, вивалювати) очі; витріщатися; світити очима;
темно, хоть глаз выколи – темно, хоч в око (у вічі) стрель; темно, хоч око витни (виколи, вибери); темно, як у розі (як у льоху);
тут, там нужен глаз – тут, там треба ока; тут, там потрібне око (потрібний догляд, нагляд); тут, там треба [добре] пильнувати;
ты туда и глаз не кажи – ти туди й очей не навертай (не показуй); ти туди й не рипайся;
у него дурной (чёрный) глаз (перен.) – у нього урічливі (лихі) очі; у нього урочливе (наврочливе) око; він лихий на очі; у нього лихе око; (лок.) у нього прозір;
у семи нянек дитя без глаза – де багато баб, там дитя безносе (безпупе, беззубе) (Пр.); сім баб — сім рад, а дитя безпупе (Пр.); де багацько няньок, там дитя каліка (без голови) (Пр.); де багато баб — дитина без носа (Пр.); де багато господинь, там хата неметена (Пр.); де велика рада, там рідкий борщ (Пр.); де начальства ціла рота, там виходить пшик робота (Пр.); два кухарі – лихий борщ (Пр.);
уставить глаза – утупити очі (погляд); (иногда) устромити (уп’ясти, вліпити, второпити) очі;
уставиться глазами на кого, на что, в кого, во что – утупитися очима в кого, в що; тупо впертися очима в кого, в що; втупити очі (погляд) у кого, в що, (иногда) уп’ястися (затопитися) очима в кого, в що; видивитися на кого, на що;
у страха глаза велики – у страху великі очі (Пр.); страх має великі очі (Пр.); у страху очі по яблуку (Пр.); хто боїться, у того в очах двоїться (Пр.); що сіре, те й вовк (Пр.); показалась за сім вовків копиця сіна (Пр.); у лісі вовки виють, а на печі страшно (Пр.); куме, солома суне! (Пр.); поки кожух не вивернеш, він усе здається чорним (Пр.); з переляку очкур луснув (Пр.);
устремлять, устремить глаза н а кого, на что – утуплювати очі, втупити очі в кого, в що; затопляти, затоплювати, затопити (иногда утопити) очі (погляд) в кого, в що; вдивляти, вдивити (встромляти, встромити) очі в кого, в що;
хлопать глазами (перен.) – кліпати (лупати, блимати, бликати) очима;
человек с глазами, веки которых вывернуты или растянуты в стороны – видроокий;
человек с дурным глазом – лихий на очі;
швырять, бросать в глаза кому, что (разг., фам.) – жбурляти (шпурляти) межи очі (просто в очі) кому що;
щупать глазами кого – мацати (лапати) очима кого, пильно вдивлятися (вглядатися) в кого;
щурить глаза от близорукости – мружити очі від короткозорості, сліпати очима.
[Тобі добре: ти убоці, а я щораз ув оці, то мені й докоряє, якщо не так (Сл. Гр.). Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. (Сл. Гр.). Свічок, свічок наставили! Мигтять ув очу, мов проміння… (Г.Барвінок). Галя на все око дивиться, як хлопець пручається (А.Свидницький). Зупинилась перед Андрієм, сплеснула руками і не розтуляючи їх, видивлялась на нього здивованими, повними обурення й жаху очима (М.Коцюбинський). Вилупити очі як цибулі (Пр.). І чого це ти вирячилась на мене, мов кизяк з пасльону? (Ільченко). Вивалив очі, як баран (Номис). Був тонкий, сухий, високий і гугнявий й кислоокий (Сл. Гр.). Кисне як кваша (Пр.). На кулаку сльози тре (Пр.). Заплач, Матвійку, дам копійку (Пр.). Заплач дурню за своєю головою (по своїй голові) (Пр.). Підвів вирлоокі баньки на стелю (Коцюбинський). В Улясі очі зайшли сльозою (І.Нечуй-Левицький). Аж мені очі розбігаються (Пр.). Третій день очей не являє (З нар. уст). Чого ж вона мені очі вибиває Тимофієм? (П.Мирний). Мені на очі викидають, що в нас хати нема (Г.Барвінок). Іди куди тебе очі ведуть (Пр.). Бігти кинулася, куди очі спали (М.Вовчок). Доки до любові доти й до шаноби, а як остигне,– тоді йди собі, голубко, куди очі дивляться, та ховайся від людей з своїм соромом (Кропивницький). Щоб ти пішов круга-світа та галасвіта (Номис). Шлях мигтить, гаї та поля на очі набігають… (М.Вовчок). Так либа, так либа – от-от заплаче (Сл. Гр.). Худоба за плечима а лихо пере і очима (Пр.). Помиріться зараз, при наших очах (Л.Глібов). Христі, мов живе живе усе те стало вочевидячки (П.Мирний). Гай кругом великий. А поля – скільки чима закинеш (Г.Барвінок). У церкві святій на образи ані глипнув, але все за Штефанком стрижуть… (Ю.Федькович). Полягали спати Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки, та журба пекуча (М.Вовчок). Ока не зажмурив усю ніч (Пр.). Пили разом однаково, ті два п’янісінькі, а цей — аніже (Сл. Ум.). Калина очі успід та й паленіє (М.Черемшина). Та вони… так тобі заснітять очі, що ти й сам незчуєшся, як і гроші їм викинеш (Сл. Гр.). З очей йому видно, що бреше (Пр.). Як дізнаються, то мені буде сором і очі появити до їх, — сказала Уляся (І.Нечуй.-Левицький). Отам і навинулась мені на очі Настуся (З нар. уст). Дитина на свічку глупіє (Сл. Гр.). Не витріщайся ні на кого, як коза на різника (Номис). Вона була рада, що панночка десь зслизнула з її очей (І.Нечуй-Левицький). Козаченьку-білозору, говори зо мною! (Сл. Гр.). У Сірка очей позича (Пр.). Руками дивиться, а очима лапа (Номис). Очі бігають, як у цигана в чужій конюшині (Пр.). Йому самому очевисто повідати хочу. Як глянути, то пудів з вісім буде, а на вагу хто й зна скільки потягне. Цього аж надто стане (АС). Дивитися в очі начальству і яснозоро брехати (О.Забужко). Можливо, в нашій владі є здібні господарники, принаймні, власні справи вони ще й як провертають. Але, те, що вони — нікудишні політики, видно голим оком (І.Дзюба). — Бачу вже, що, пригод шукаючи, такого собі лиха напитаємо, що вже не розберемо, котра в нас нога права, а котра ліва. Я так собі своїм убогим розумом міркую: чи не краще нам оце додому вертатись та за господарство дбати (пора, бачите, жнив’яна), аніж отак галасвіта їздити, потрапляючи з дощу та під ринву? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Незважаючи на все те, мене таки вгледіли очі любові чи, радше сказати, ледарства, бо вони і в рисі не такі зіркі та бачучі (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — І ще один доказ: згадай, о Санчо, як легко тим чаклунам ману пускати, один образ у другий переображувати, являти гарне бридким, а бридке гарним; не минуло-бо й двох днів, як ти доочне бачив красу й уроду незрівнянної Дульсінеї в постаті потворної, брудної і неоковирної селючки з каправими очима і смердючим ротом (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Але незабаром під ногами й довкола, куди оком закинеш, побільшало піску (Д.Щербина, перекл. В.Бикова). Тож тепер професор Ґаус заховався в ліжку. Коли Мінна сказала, щоб він підводився, що екіпаж чекає і що дорога неблизька, він учепився в подушку і спробував змусити дружину зникнути, заплющивши очі. Розплющивши їх і зауваживши, що Мінна досі тут, він назвав її надокучливою, обмеженою і бідою останніх років свого життя (Володимир Кам’янець, перекл. Даніеля Кельмана). Він глянув на мене, й мені здалося, що його очі рачкуватіші, ніж місяць тому (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). Поки Аспану чистив зброю, Ґільяно дивився на місто внизу, голим оком вибирав крихітні чорні крапки — то люди йшли за місто обробляти клаптики своєї землі. Він спробував знайти свій будинок (О.Оксенич, перекл. М.П’юзо). 1. У Циклопа в дитинстві були, мамо, тато і… семеро няньок. 2. Здивовані сліпаки]. Обговорення статті
Мёд
1) мед, (
диал.) мід , (в детск. языке) ме́дя;
2) (
напиток) мед, (зап. мід), медо́к:
арбузный мёд – кавуно́вий мед, кавуно́вий бекме́з;
банный мёд – відто́плюваний (вито́плюваний) мед;
брушёный, запечатанный, печатанный мёд – ши́тий (заши́тий, скле́плений, заскле́плений, забрушо́ваний, забру́шений, запечатаний) мед;
вашими [бы] устами да мёд пить – вашими [б] устами та мед пити (Пр.); якби ж то так було, як ви кажете;
заправлять мёдом – медити;
капля (частица) моего (вашего…) мёда есть в чём – крапля (краплина) мого (вашого…) меду є в чому;
коли мёд, так и ложку – як мед, то й ложка (то й ложку) (Пр.); коли мед (як мед), то й ложкою (ложкою) (Пр.); тобі як мед, то зараз і ложка (Пр.);
красный мёд – греча́ний мед;
крупичатый, засахарившийся мёд – скрупні́лий (покру́плий, зцукрі́лий, зцукрува́тілий) мед, покру́пини;
липовый, казанский мёд – ли́повий мед, ли́пець, липни́к, липняк;
ложка дёгтя в бочке мёда – ложка дьогтю в бочці меду (Пр.);
малиновый мёд – мали́новий мед, малинник;
мёд вываренный из сладкого сока плодов – (сгущенный сок, искуственный мёд) бекме́з (бекмес);
медовый месяц – медовий місяць;
мёдом не корми кого – медом не годуй кого; меду не давай кому;
на языке мёд, под языком лёд – на язиці мед (медок), а під язиком лід (льодок) (Пр.);
не мёд – не мед; не з медом;
носить мёд – медувати;
отсутствие, недостаток мёда – брак (нестача) меду; безмеддя;
падевой мёд – медо́ва падь;
подрезной мёд – підсі́к, підріз;
питаться мёдом и акридами – живитися акридами та диким медом;
питейный, варёный, брожёный мёд – питни́й, гра́ний мед;
содержащий мёд – медистий, медний, медяний, медяні ший;
сотовый, цельный мёд – щільнико́вий мед;
твоими б устами мёд пить – твоїми б уста́ми та мед пи́ти;
центробежный, выпущенный, жидкий мёд – центрофуго́вий (спускни́й) мед, патока;
ягодный мёд – я́гідний мед; (настоянный на ягодах, с кот. слита наливка) мусу́лес, мусу́лець, муселе́ць.
[Аби мед, а мухи налізуть (Пр.). Гризуться, як чорти за мед (Пр.). Ой нап’яли козаченьки Червоний намет, Та й п’ють вони горілочку, Ще й солодкий мед (Н.п.). Та й ми в ба́тька були́, мід-горі́вочку пили́ (Пісня). Журба́ в шинку́ мед-горі́лку поставце́м кружа́ла (Т.Шевченко). Ведмі́дь мед доста́є з де́рева, а його́ бджо́ли куса́ють (М.Вовчок). Гра́є, як стари́й питни́й мед (І.Нечуй-Левицький). Чо́рна му́шка, що в густи́й мід залі́зла (В.Стефаник). Забігали, заговорили блазні — одні щасливі, другі — вкрай нещасні. Стань збоку, подивляючи вертеп. Лише добудь вистави до кінця. Не мед, здається, навіть глядачеві? Усе — дарма. Довліє злоба дневі і дотлівають рампові сонця. Ти в межипросторі. І — посеред. Життя і смерть — оце і вся вистава. А німота заходить, ніби слава. Проте й вертепна слава — теж не мед (В.Стус). О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава —  це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л.Костенко). Щойно ми народились, Нам вручили по ложці І сказали: в майбутнім Вас чека бочка з медом. Треба йти прямо-прямо Треба йти й не звертати, Й ви побачите бочку Й буде в бочці тій мед. Й от, здається, збулося — Ми по вуха в тій бочці, І було б все, як треба, Тільки в бочці — не мед. Неймовірно, але факт, мед — це відрижка комах, яка є напівперевареними виділеннями статевих органів рослин (Ю.Позаяк). У мене всередині — бджоли, пухнасті і теплі: Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт. У мене всередині — сповнене відчаєм пекло, В якому безрото кричать недоношені весни (Ірина Шувалова). Вуж випав із машини і поповз велетенським слимаком до мерії. Зупинявся, відхекувався, протирав чоло хусточкою — хоч викручуй. Ця істота, наповнена мертвими бджолами своїх бажань, яким не судилося назбирати медку, не викликала жодного співчуття (О.Ульяненко). — Коли б то Бог дав, чоловіченьку, таке діло нам он як знадобиться! Тільки скажи мені, будь ласкав, що воно за острів, бо я його не тямлю. — Не ослячим язиком мед лизати,— одказав Санчо. — Слушного часу втямиш, жінко, усе, сама здивуєшся, як тебе васали вельможною величати будуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вони допомагають сушити інжир, ліплять бублики, а потім варять їх у бекмесі у власних казанчиках (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса). Страшний кляп, медом помазаний (С.Є.Лєц). Всі бджоли прилітали з медом, а одна — така маленька і вредна — з дьогтем…].
Обговорення статті
Тягостно – (тяжело) важко, тяжко, (трудно) трудно, (обременительно) обтяжливо, (неприятно) прикро, (мучительно), болісно, стражденно.
[Тяжко, важко в світі жити Сироті без роду (Т.Шевченко). В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Т.Шевченко). — Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? Нащо брови змальовала, Дала карі очі? Ти все дала, тілько долі, Долі дать не хочеш (Т.Шевченко). Довго їхав Шрам, понуривши голову: тяжко стало старому на душі (П.Куліш). І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає, та нездужає, та квилить (М.Вовчок). Сон не бере, нема спокою, сумно та важко (М.Вовчок). Галя мовчала. Замовк і Чіпка. Підвівся з місця, став ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стінах… Зробилося тихо, важко. (П.Мирний). — Ні, дочко, моя смерть вже в мене за плечима. Так мені оце стало важко, що вже не стає духу й дихать (І.Нечуй-Левицький). — Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де й дітись! (І.Нечуй-Левицький). Час вмирати, Бо страшно, тяжко в світі жить (І.Франко). Туга гнітила серце Олександрі, як туман землю. Їй було так гірко, так тяжко на світі! Недоленька знущалася над нею, як мачуха над нерідними дітьми… (М.Коцюбинський). А мусив викреслити Надійку з свого життя, знищити її в собі, як путо, що приковує в’язня до стіни. Бо зазирнув уже крізь ґратки на волю. Й до всіх, хто був чи міг бути свідком його минулого, він почував потайну ворожнечу. Зміняючи плани, він тяжко відчував на собі владу колишніх спільників (В.Підмогильний). Нарешті поклався в ліжко, тяжко зажурившись — одне, що без Санча сумно, а друге — з панчохами біда; зацерував би їх шовком і іншого якого кольору — то був би вже знак найгіршої нужди при благородстві… (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].
Обговорення статті
Унывать, (реже) уныть – сумувати, засумувати, в тугу вдаватися, вдатися, (печалиться) журитися, зажуритися; (скучать) нидіти, знидіти:
не унывай! – не сумуй!, не журись! (не теряй надежду) не втрачай надії!
[Так йому обридло все в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак (П.Куліш). Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив (Л.Глібов). Її жива, кровиста натура ниділа і сохла в тій холодній, бездільній самоті (І.Франко). Не сумуй! Ще нам сонце всміхнеться (В.Сосюра). — Так чого ж ви сумуєте?! — скрикнув Степан. — Будеш сумувати, коли так за живіт узяло! Проклятий паштет… Свіжий називається! (В.Підмогильний). Зорює земля з передранків сумних, моє немовлятко, журитися — гріх, бо нас не рятує, а губить — журба, од смерті рятує смертельна плавба (В.Стус). Життя занадто коротке, щоб з цього приводу ще й сумувати (О.Перлюк). —  Ти чого такий сумний? — Дружина їде на курорт… Мушу сумувати, а то передумає].
Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ОДОЛЕВА́ТЬ ще переси́лювати, (про злидні) обсіда́ти, опосіда́ти, (про горе) притиска́ти [го́ре одолева́ет біда́ притиска́є], (про сон) мори́ти, змо́рювати, (про клопоти тощо) підсил. бра́ти за го́рло;
одолева́ть чем (про вади) тягну́ти в боло́то чого (вад);
одолева́ет сон чіпа́є сон кого;
тоска́ одолева́ет журба́ су́шить, хроба́к се́рце то́чить;
одолева́ло что живомовн. обсіда́ло що [одолева́ли слёзы /одолева́ли ко́лики/ обсіда́ли сльо́зи /ко́льки/];
одолева́ющий 1. що /мн. хто/ дола́є тощо, зда́тний здола́ти, перемо́жець, прикм. перемо́жний, 2. що /мн. хто/ мо́рить, стил. перероб. ста́вши змага́ти, гото́вий опрягти́, 3. що /мн. хто/ му́чить, гото́вий заму́чити;
одолева́емый 1. до́ланий, побо́рюваний, поду́жувати, переси́лювати, діял. бо́ротий, 2. змо́рюваний, 3. заму́чуваний, му́чений, мо́рений;
одолеваемый дремото́й незда́тний прогна́ти сон;
одолеваемый ле́нью розледа́щений;
ТОСКА́ ще журба́, зану́да;
тоска́ по ро́дине ще носта́лгія;
тоска́ берёт жаль обійма́;
взяла́ тоска́ обняла́ журба́, обня́в жаль.
УНЫ́НИЕ ще ту́га, журба́, пону́рливість.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Горесть – ту́га, -ги, журба́, -би́, жаль (род. жа́лю).
Грусть – сум (р. су́му), сму́ток, -тку, жу́рба, -би́.
Кручинажурба́, -би́, ту́га, -ги.
Печальжурба́, -би́, сум, -му, ту́га, -ги, печа́ль, -лі.
Сокрушение
1) (
разбивание) розбива́ння, тро́щення, трощі́ння;
2) (
сетование) скру́ха, -хи, жаль, -лю, журба́, -би́.

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Горе – горе; лихо; біда. Предаваться горю – в тугу вдаватися. Жгучее горе – пекуча журба; живий, пекучий жаль. Горе охватывает – жаль, журба бере, обнімає, обгортає. С горя – з жалю; з журби; з горя. И горя мало – байдуже; ні гадки. Причинять горе кому-либо – завдавати, робити, чинити кому жалю, туги. На горе себе – собі на лихо; собі на безголів’я; собі на горе. Изведать, претерпеть горе – набратися горя, лиха; перегорювати; випити гіркої. Мыкать, терпеть горе – горе терпіти; поневірятися; бідувати. Испытать много горя – зазнати багато лиха; набратися лиха. Предотвратить горе – запобігти лихові. Помочь, пособить горю – лихові зарадити. Постигло горе кого – упало горе на кого; спобігло горе кого; спіткало лихо кого. Не зная горя – безжурно; безнапасно. С горем пополам добыть – розпарювати.
Становиться – ставати; робитися. Становится грустно, радостно и т. п. – сум, журба, жаль, радість бере, обіймає. Становиться более красным, черным и т. п. – червонішати, чорнішати і т. ин. Положение становится тяжелее – становище важчає. Становиться ровными рядами – ряд у ряд ставати.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Взгрустнуться
• Взгрустнулось кому
– стало сумно (журно) кому; обняла (о(б)горнула, оповила) журба (туга) кого; обняв (о(б)горнув, оповив, узяв) сум (смуток) кого; засумував (зажурився) хто; притужив хто. [Та й обняв мене смуток. Мирний.]
Глаз
• Аза в глаза не знает
(те саме, що) Ни бельмеса не знает (не смыслит). Див. бельмес.
• Блуждающие глаза
– блудні очі.
• Бросаться, броситься в глаза
– упадати, упасти в око (у вічі, в очі); спадати, спасти на очі; брати очі [в себе, на себе]; бити у вічі; (іноді) вдаватися, вдатися в око (у вічі, в очі). [Перше, що впадає в око при читанні поезії Шевченка, — це найтісніший зв’язок його з народною піснею. Рильський. Лискуча червона сорочка на ньому очі бере… Гордієнко.]
• Быть на глазах (на виду)
– бути перед очима; в оці бути. [Тобі добре: ти у боці, а я щораз ув оці, то мені й докоряє, якщо не так. Сл. Гр.]
• Ввалились глаза, щёки у него, у неё
Див. вваливаться.
• В глаза говорить, сказать что
– у вічі (в очі, у віч) говорити, сказати що; (лок.) прітьма говорити, сказати що. [Може сам ти і шага не варт, та тільки ніхто тобі цього в вічі не сказав! Тобілевич. Вас ще ніхто не лаяв сьогодні у віч, ніхто? Кропивницький. Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. Сл. Гр.]
• В глаза ударить, плюнуть…
– межи очі (у вічі, у очі, межи сліпи) ударити, плюнути… [Подер, пошматував моє малювання на дрібні шматочки та й шпурнув мені в вічі. Н.-Левицький. Нехай мене замість дяки кленуть, нехай навіть плюють мені межи очі, а я з свого шляху не зверну. Кропивницький.]
• В глазах
– в очах (застар. в очу). [Свічок, свічок наставили! Мигтять ув очу, мов проміння… Барвінок.]
• Видеть собственными глазами
– бачити на свої (на власні) очі; бачити своїми (власними) очима; (іноді) бачити навіч (наочне). [Я ж тебе бачив на власні очі. Коцюбинський. Я своїми очима бачила, як вона щоранку божого виносе та й висипає попіл у мій рів. Кропивницький. Сам побачив власними очима, що ти готуєш певнеє повстання… Тобілевич.]
• В моих глазах (он человек хороший)
– [Як] на мої очі (на моє око, на мій погляд); [як] на мене.
• Во все глаза глядеть
(разг.) – на все око (у двоє очей, давн. у дві оці) дивитися; пильно дивитися; видивлятися [очима]; (про багатьох) усіма очима дивитися. [Галя на все око дивиться, як хлопець пручається. Свидницький. Староста пильно, з насмішкою дивиться на Романа. Стельмах. Зупинилась перед Андрієм, сплеснула руками і, не розтуляючи їх, видивлялась на нього здивованими, повними обурення й жаху очима. Коцюбинський.]
• Возводить глаза к небу
– на небо (до неба) очі (погляд) зводити (підводити, здіймати, зносити, підносити). [Коли я погляд свій на небо зводжу… Українка. Знімає руки та очі до неба. Н.-Левицький.]
• Вперять, вперить глаза в кого, во что
(те саме, що) Вперять, вперить взгляд в кого, во что. Див. взгляд.
• [Все] стоит перед глазами
– [Все] стоїть перед очима; з-перед очей не сходить.
• В чужом глазу сучок видит, — в своём не примечает и бревна
– у чужім оці порошину бачить, а в своєму пенька не помічає. Пр. Чуже під лісом бачить, а свого і під носом недобача. Пр. Зорі лічить, а під носом не бачить. Пр. За гони блоху б’є, а під носом ведмідь реве. Пр. Не замітай чужої хати (хижі) — дивись, чи твоя заметена. Пр.
• Выпучить, выпялить глаза на кого
– вилупити (вирячити, витріщити) очі; вирячитися (витріщитися); визиритися на кого. [Вилупити очі як цибулі. Пр. А братія мовчить собі. Витріщивши очі. Шевченко. І чого це ти вирячилась на мене, мов кизяк з пасльону? Ільченко. Чого ви витріщилися один на одного, як телята? Багмут.]
• Вытаращить, выкатить глаза
– витріщити (вивалити) очі; у крузі очі стали кому. Див. іще вытаращить. [Але як розстарається грошей, то зараз справить такий бенкет, що всі її гостоньки з дива очі повитріщають… Н.-Левицький. Вивалив очі, як баран. Номис.]
• Глаза блуждают
– очі блукають. [Його очі блукали по стінах, шукаючи чогось. Франко.]
• Глаза впалые
– запалі (позападалі, ямкуваті) очі. [Твій знівечений вид, позападалі очі, Де обвели свій слід прожиті грішно очі, І безсоромна ніч, і навісна хода, — Все те гидливості в мені не прокида. Самійленко.]
• Глаза гноящиеся; с гноящимися глазами
– каправі очі; каправий (кислоокий). [Був тонкий, сухий, високий і гугнявий й кислоокий. Сл. Гр.]
• Глаза завидющие, а руки загребущие
– очі завидющі, а руки загребущі. Пр.
• Глаза — зеркало души
– очі — дзеркало душі. [Оції очі, дзеркало душі, Розумні, ідеальні і прекрасні… Кримський.]
• Глаза лезут на лоб
– очі рогом лізуть; очі на лоба (на лоб) лізуть. [Давно вже минуло, а було як заходиться розказувать, то аж цмока, аж очі йому рогом лізуть… Стороженко. Бувало роби хоч перервись, очі на лоба лізуть. Головко.]
• Глаза навыкате; человек с глазами навыкате
– витрішкуваті очі; [вирлоокі] баньки; вирла; балухи; очі зверху; витрішкуватий (вирячкуватий); лупатий; банькатий; вирлатий (вирлоокий); банькач; вирлач. [Підвів вирлоокі баньки на стелю. Коцюбинський.]
• Глаза на мокром месте
– у нього (у неї…) сльози на краєчку (очі на солонці); тонкосльозий (-за); тонкослізка; сльози йому (їй…) як не капнуть; сльози йому (їй…) тільки що не капають (не краплють). [Кисне як кваша. Пр. На кулаку сльози тре. Пр. Заплач, Матвійку, дам копійку. Пр. Заплач, дурню, за своєю головою (по своїй голові). Пр.]
• Глаза наполняются слезами
– очі заходять (заливаються) сльозами (слізьми, сльозою). [В Улясі очі зайшли сльозою. Н.-Левицький.]
• Глаза подслеповатые
– підсліпуваті (підсліпі, підсліпуваті) очі; сліпні (сліпаки). [Гордій підводить до самої шибки старі, підсліпуваті очі. Васильченко. Ото витріщив сліпні, а нічого не бачить, бодай тобі повилазили. Номис. А повилазили б тобі твої сліпаки. Франко.]
• Глаза по ложке (как ложки), а не видят ни крошки
– очі як картохи, а не бачать нітрохи. Пр. Густо дивиться, та рідко бачить. Пр.
• Глаза разбегаются, разбежались
– очі бігають (перебігають), забігали; очі розбігаються, розбіглися; не зна, на що йому [перше] подивитися. [Аж мені очі розбігаються. Пр. По стінах — картин-картин — аж очі розбігаються. Мирний.]
• Глаза так и бегали
– очі так і бігали (і пряли). [Моряк підкреслено солодко посміхався, а очі його так і пряли в усі сторони. Збанацький.]
• Глаза шире брюха
– завидющі очі.
• Глаз видит, да зуб неймёт
– бачить око, та зуб не йме. Пр. Очі б їли, та губа не може. Пр. Їв би паляниці, та зубів нема. Пр. Близько лікоть, та не вкусиш. Пр. Бачать очі, та ба! Пр. Є ложка, та в мисці нема. Пр. Носом чую, та руками не вловлю. Пр. Є сало, та не можна дістати — високо висить. Пр. Бачить корова, що на повітці солома. Пр. Видко й хати, та далеко чухрати. Пр. Коло рота минеться, та в рот не попаде. Пр. Мордується, як собака з воловою кісткою: і не перегризе, і язиком мозку не дістане. Пр.
• Глаз на глаз; с глазу на глаз
– віч-на-віч; сам на сам з ким; очі на очі; на дві пари очей (у два ока, давн. у дві оці); на чотири ока;
• Глаз не кажет, не показывает
– очей не являє (не появляє); очей не показує (не навертає). [Третій день очей не являє. З нар. уст.]
• Глаз нельзя оторвать, отвести от чего
– не можна відірвати (відвернути, відвести) очей від чого; аж очі вбирає [у себе] що; аж оч бере на себе (у себе) що. [Пішов ти, а я очей не можу відірвати від шляху. Стельмах. А Юркові я подарував такого красеня-снігура, що й очей від нього не одведеш! Копиленко. Купи мені синього на спідницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очі у себе вбирало!.. Кропивницький.]
• Глазом не моргнёт
– оком не змигне (не моргне). [Кондратович і дух притаїв, оком не змигне… Стороженко. Всю службу вистояв — оком не моргнув… Гордієнко.]
• Глазом не повёл
– очима (оком) не повів; не поворухнув і бровою.
• Двоится в глазах у кого
– двійнить (двоїться) в очах кому, у кого. [В очах йому двоїлося; він бачив двох Пампушок. Ільченко.]
• Для отвода глаз
– про [людське] око; аби очі відвести; щоб увагу відвести на щось інше. [Сам за старшину тягне, а про людське око з голотою приятелює. Тулуб.]
• За глаза осуждать, ругать… кого
– заочі (позаочі, позавіч) судити, обмовляти, лаяти… кого. [Вона ні разу не лаялась і навіть не змагалась з сусідою Палажкою, хоч позаочі й судила й сміялась з неї. Н.-Левицький. Заочі починала кепкувати з його купецької статури… Ільченко.]
• Закатить глаза под лоб
– завести (закотити) очі вгору (під лоба); пустити очі під лоб(а). [Завела очі вгору і вхопилася за лівий бік — тільки не крикне. Вовчок. Помітивши, що бранець пильнує за ним, католик пускає очі під лоб і стулює долоні. Хижняк.]
• Закрывать глаза на что
– заплющувати (закривати) очі на що; не мати очей на що; позавіч пускати що. [Адже не малі діти, щоб на страшне очі заплющили. Головко.]
• Закрыть глаза (умереть)
– заплющити (сплющити, склепити, замкнути, закрити) очі; (поет.) заснути. [Склепив очі та й умер. Сл. Гр. І що з тебе буде, як я замкну очі?.. Кобилянська.]
• Заливать, залить глаза
(перен.) – заливати, залити, залляти, позаливати очі; наливатися, налитися. [Співав, хто мав на те охоту, заливши очі наперед. Сл. Гр.]
• Замазать глаза кому
– очі засліпити (замилити, засипати) кому.
• Зоркий глаз у него (у неё…); человек с зоркими глазами
– у нього (у неї…) зірке (дозірне, гостре, бистре) око; у нього (у неї…) зіркі (бачучі, гострі, бистрі) очі; зіркий (бачучий, бистроокий, бистрозорий). [Але в кмітливої Мокрієвської були надто гострі очки й вже примітила ті латки. Н.-Левицький. Він був бистрозорий, мов сокіл… Ільченко.]
• И в глаза не видел
(разг.) – і на очі (і в вічі) не бачив; і на очах не було (не бувало); і в оці не мав. [Уже його, може, тижнів зо два і в вічі ніхто не бачив. Старицький.]
• И в глаза не видел какой
– який — і на очі не бачив; який — і на масть не знаю.
• И глазом не моргнуть (не мигнуть)
– і оком не моргнути (не змигнути). [Хитрий євнух і оком не моргнув… Тулуб.]
• И на глаза не показывайся (не попадайся)!
(разг.) – і на очі не навертайся (не потикайся)! [Була вона в той час така настирлива і люта, що з розмовами про спочинок і на очі їй не навертайся! Кучер.]
• Искры из глаз посыпались
(разг.) – [Аж] зіниці засвітили(ся); [аж] каганці в очах (давн. в очу, в віччу) засвітили(ся). [Як заїхав по потилиці, так аж каганці в віччу засвітились. Номис.]
• Как бельмо на глазу; как порох в глазу
– як більмо на оці; як сіль у[в] оці; як колючка у[в] оці; як пісок у[в] оці; хріном стати в носі кому; болячкою сидіти кому. [Лісовики — більмо на оці, чуєш? Стельмах. Бо темне слово — черва в яблучку, ржа в залізочку, пісок ще й в очку. Черемшина.]
• Колоть глаза кем, чем
(разг.) – випікати (вибивати, довбти) очі ким, чим; викидати на очі кого; колоти очі ким, чим. [Чого ж вона мені очі вибиває Тимофієм? Мирний. Мені на очі викидають, що в нас хати нема. Барвінок. Нам тільки сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана… Шевченко. Не дурно, але й не так, щоб мені у вічі тицяли тобою, мов ганчіркою. Стельмах.]
• Куда глаза глядят
(разг.) – світ за очі (за очима); заочі; куди очі; куди ведуть (поведуть, несуть, понесуть, втраплять) очі; куди очі спали (світять, дивляться); круга-світа; гала-світа, (іноді) [у] галайсвіта; навмання. [Пішов козак світ за очі. Шевченко. Лучче полягти Кістьми в степу, в своїй країні, Ніж з неї заочі піти і бути славним на чужині! Чернявський. Вийшов я на вигін, глянув на слободу і округи, згадав молодий вік, батька, матір, жінку, дітей — заплакав та й пішов собі світ за очима. Стороженко. Іди, куди тебе очі ведуть. Пр. Я й спитав його: куди бог несе? — «Куди очі, каже, втраплять!..». Кропивницький. Бігти кинулася, куди очі спали. Вовчок. Доки до любові, доти й до шаноби, а як остигне, — тоді йди собі, голубко, куди очі дивляться, та ховайся від людей з своїм соромом. Кропивницький. Щоб ти пішов круга-світа та галасвіта. Номис. Так із картузом біля серця й пішов Вишневий. Навмання. М. Куліш.]
• Лишь бы с глаз
– аби з очей.
• Лопни мои глаза!
– хай мені очі повилазять!
• Мелькает в глазах, перед глазами
– в очах (давн. в очу, перед очима) мигтить (миготить, мерехтить, персніє); набігає на очі. [Шлях мигтить, гаї та поля на очі набігають… Вовчок.]
• Мигать, мигнуть глазами
– блимати, блимнути (бликати, бликнути) очима; лупати, лупнути (лок. дибати) очима. [Він, мабуть, пригадав наказ сотницького писаря, бо враз заблимав очима. Панч. Так либа, так либа — от-от заплаче. Сл. Гр.]
• Мозолить глаза кому
(перен.) – муляти (мулити) очі кому. [Най іде хоч туди, гейди людям очі не муляв. Гуріненко.]
• На глаз
– [Як] на око; як глянути. [Та власник першої ж гамазеї, де навіть на око борошна вистачило б не на три дні, а на три тижні, — почав ґвалтувати, що його грабують серед білого дня. Смолич.]
• На глазах, перед глазами
– перед очима (перед віччю); при очах (на очах); в оці (застар. в очу); навіч; увіччю; вочевидьки (вочевидь, вочевидячки). [Худоба за плечима, а лихо перед очима. Пр. Помиріться зараз, при наших очах. Глібов. Хоч відти я й далеко нині, Та все це в оці устає; На тих полях, на тій стежині Мойого серця частка є! Рильський. Вони тебе уочевидячки ошукують. П. Куліш. Христі, мов живе, живе усе те стало вочевидячки. Мирний.]
• Насколько хватает глаз
– скільки око сягає, сягне; як око сягне (засягне); скільки оком (очима) сягнути (засягнути, засягти, кинути, захопити); скільки засягнути (засягти, зглянути); куди оком доглянути (докинути); скільки очима світу осягнеш. [Скільки сягало око, стелилась одноманітна зелена рівнина… Гжицький. Гай кругом великий. А поля — скільки очима закинеш… Барвінок. Скільки оком кинеш — скрізь по дорозі, як гадюка, сунуться хури… Стороженко. Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори…Коцюбинський. Скільки зглянеш — луки лисніли дощовими озерцями, з яких де-не-де стриміли таблички указок. Гончар.]
• Невооружённым глазом
– на просте око (голе, вільне) око; простим (голим, вільним) оком.
• Не коси глаз на чужой квас
– чужим пивом весілля не одбудеш. Пр. Не гостри зубки на чужі шматки, а свій май, тоді й кусай. Пр. Чужий кожух не гріє. Пр. З чужого добра не зробиш двора. Пр. Чужим добром не забагатієш. Пр. Чужий кожух не гріє, чужа кошара не плодить овець. Пр. Чужого не бери, а своє держи. Пр. По чужих кишенях не шукай, а в свої дбай. Пр. З чужого чортяти не буде дитяти. Пр. Чужий хлівець не намножить овець. Пр. На чужий коровай очей не поривай. Пр.
• Неподвижные глаза
– нерухомі очі; очі у стовп (слуп). [Очі темні й блискучі і нерухомі, мов скам’янілі. Головко.]
• Не показываться на глаза
– не даватися на очі (у вічі).
• Не сводить, не спускать глаз с кого, с чего
– не зводити (не спускати) очей з кого, з чого; не спускати (не випускати) з очей (з ока) кого, чого; мати на оці кого, що; (образн.) пасти оком (очима) кого, що; стригти [очима] за ким, за чим. [А що ж там? — пита Чіпка, насторочивши вуха й не зводячи очей з діда. Мирний. За що вони тепер мене В палатах вітають, царівною називають, Очей не спускають, З мого цвіту? Шевченко. Так і липне до його, з очей не випускає його. Вовчок. А Явтуха мали на оці, аж поки від шлюбу не вертались. Свидницький. Сіла оддалік, руки склала, сидить нерухомо, та пасе нас очима… Вовчок. У церкві святій на образи ані глипнув, але все за Штефанком стрижуть… Федькович.]
• Не смыкать, не сомкнуть глаз
– очей (ока) не заплющувати, не заплющити (не склепляти, не склепити, не стуляти, не стулити, не затуляти, не затулити, не зводити, не звести, не зажмурювати, не зажмурити, не замружувати, не замружити); оком не стинати; не стикати очей; очей (вій) не змикати, не зімкнути. [Ні вдень, ні вночі і ока не заплющ, так і зори, як той пес!.. Кропивницький. Цілу ніч очей не заплющив, сидить над ним, плаче, молиться… Мирний. В довгу, темну нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей. Українка. Ніч пересиділа біля постелі. Не затулила на мить очей… Павличко. Полягали спати. Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки, та журба пекуча. Вовчок. Ока не зажмурив усю ніч. Пр. Цієї ночі Горпина не зімкнула очей. Тулуб. Там стоїть сторожа, береже город, не змикає вій. Скляренко.]
• Не стой перед глазами
– не маячи (не стовбич) перед очима.
• Ни в одном глазу
(фам.) – аніже; (а)нітрошечки; анітрішки. [Пили разом однаково, ті два п’янісінькі, а цей — аніже. Сл. Ум.]
• Обвести, окинуть глазом, глазами что
– обвести, окинути (обняти, осягти) оком (очима, поглядом) що; озирнути що; глянути по чому. [Випросталася трохи, спроквола обвела старими збляклими очима повиті осінню порожні поля й дахи зануреного в садках села. Лебединець, перекл. з Реймонта. А він помалу підвівся сходами на ґанок, окинув оком майдан і злегка махнув рукою. Головко.]
• Опускать, опустить глаза
– опускати, опустити (спускати, спустити, впускати, впустити, знижати, знизити) очі (погляд); очі вниз (успід, в землю, в долівку). [Антосьо й глянув, та зараз же спустив очі додолу. Свидницький. Це було так моторошно, що козаки опустили очі додолу. Тулуб. І я ні перед ким очей не знизив… П. Куліш. Калина очі успід та й паленіє… Черемшина. Глянула дівчина на мене, засоромилась, очі в долівку. Стельмах.]
• Отвести глаза кому
(разг.) – відвести (відвернути) очі кому; ману напустити на кого; заснітити очі кому. [Чого не вигадувала, щоб мені очі одвести. Барвінок. Та вони… так тобі заснітять очі, що ти й сам незчуєшся, як і гроші їм викинеш. Сл. Гр.]
• От глазу, от сглаза
– з очей; від уроків; від (з) пристріту. [Оце вже десять років, як я крива. Із очей сталось. Барвінок. Позбував батько все. Їздили по знахурях та по знахурках округи верстов за сто. З пристріту, кажуть. Барвінок.]
• Открывать, открыть, раскрывать, раскрыть, закрывать, закрыть глаза кому
– розплющувати, розплющити, порозплющувати очі; заплющувати, заплющити, позаплющувати (плющити, сплющувати, сплющити, посплющувати, склепити) очі. [Прокинувся, розплющив очі й задумався. Трублаїні. Нарешті, понюхавши «тютюну», я заплющив очі і чхнув так, що на мить музики не стало чути. Смілянський. Плющить він очі. Мирний.]
• Открыть, раскрыть глаза кому
– відкрити (розкрити) очі кому; скинути (зняти) полуду з очей чиїх; (іноді) розказати по правді кому, про кого, про що; показати (виявити) кому що. [Хіба ж було в мене дві дороги, коли я до Берника та Гапія приставав, щоб нашим людям очі на правду розкрити? Муратов. Ти мене до життя пробудила, Ти мені очі одкрила… Українка.]
• Охватывать, охватить глазом
– оком сягати, сягнути (заглядати, заглядіти, зглянути, засягати, засягти, захоплювати, захопити).
• Плюнь в глаза, а он говорит, что Божья роса
– ти йому в очі плюй, а він каже: дощ іде. Пр. Плюнь у вічі, а він каже: ще ж двічі. Пр. Ти йому «стрижене», а воно тобі «голене». Пр. Їй кажеш овес, а вона каже гречка. Пр.
• По глазам вижу, видно, что…
– з очей (по очах) бачу, видно (видко, знати), що… [Ой, тепер бачу, що сердитий, мовчатиму, бо сердитий, по очах і по зубах бачу, що сердитий! Тобілевич. З очей йому видно, що бреше. Пр. Знати по очах було, що плакав чоловік… Головко.]
• Подбить глаз кому
– підбити око, попідбивати очі кому; (образн.) ставника поставити кому. [Щоб не було тісно, то вони головами лягають одні до образів, а другі до порога і вночі один другому очі підбивають. Свидницький.]
• Поднимать, поднять глаза
– піднімати, підняти (здіймати, зняти, зводити, звести, підводити, підвести) очі; (про багатьох) попідіймати, попідводити, позводити очі. [Я перше було, коли йду куди, то весело залюбки, а тут і очей не смію підняти. Вовчок. Не посмів і очей звести на Зіньку. Стороженко. Заговорив згодом, підвівши очі. Головко.]
• Пожирать глазами кого, что
– їсти (поїдати) очима кого, що; жерти (пожирати) очима кого, що; (іноді) жадібно (закохано) дивитися на кого; (образн.) пасти очима, оком кого, що. [Тихше, дурненька… Хто там знатиме… А я тобі хусточку шовкову принесу, — шепче піп, очима аж їсть молодицю. Мокрієв. Він став на кіпці і очима пожирав чудову гірську околицю, що стелилася перед ним. Франко.]
• Показываться, показаться на глаза
– даватися, датися на очі (у вічі); показуватися, показатися на очі; очі появляти, появити. [Хлопець боявся показуватися голові колгоспу на очі… Багмут. Як дізнаються, то мені буде сором і очі появити до їх, — сказала Уляся. Н.-Левицький.]
• Попадаться, попасться на глаза кому
– на очі навертатися, навернутися кому; упадати, упасти у вічі (в очі) кому; потрапляти, потрапити на очі кому; навинутися на очі кому. [Усе, було, куди підемо, він на очі навертається. Вовчок. Отам і навинулась мені на очі Настуся. З нар. уст.]
• Попал не в бровь, а [прямо] в глаз
– у самісіньке око (просто в око) влучив (устрелив, уцілив); прямісінько в очі вцілив (улучив); угадав, як у око влучив (уліпив); приткнув, як вужа вилами. [Там Степан Плаха тобі сказав, як у око вліпив, що твій хрещеник через тридцять літ воюватиме на тебе. ЗОЮР.]
• Потупить глаза
– спустити (опустити, впустити) очі (погляд) додолу (на землю); поставити вниз очі; очі (втупити, встромити) в землю; понурити (потупити) очі (погляд) [в землю]; утопити очі в землю; (про багатьох) поспускати… очі. [Шевченко відчув образу, почервонів, спустив очі. Васильченко. Галочка понурила очиці в землю. Квітка-Основ’яненко. В останній час немов прибитий був, Чогось зітхав, втопивши в землю очі. Старицький.]
• Правда глаза колет
– правда очі коле. Пр. Сові сон очі коле. Пр. Не любить правди, як пес мила. Пр.
• Прямо в глаза врёт
– у живі очі (увочевидьки) бреше. [Ти ж не бреши в живі очі… Козланюк.]
• Прямо в глаза говорить, сказать, бросить…
– просто в [живі] очі говорити, сказати, кинути… [Чому ж ти їм не кинув просто в вічі, Що і на їх ще прийде судний день? Українка. Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів, зве його порохном. Коцюбинський.]
• Пускать пыль в глаза кому
(перен.) – ману пускати (напускати) кому; туману пускати (напускати) кому; туманити кого; замилювати очі кому. [Захар ніяково одвів очі, — сміяться надумали з його чи ману пускають? Гордієнко. Ти це навсправжки чи, може, туману напускаєш? Кропивницький.]
• Пялить глаза на кого, на что
– вирячувати (витріщити, вилупити) очі на кого, на що; торопіти (глупіти)на кого, на що; витріщатися (визиратися) на кого, на що. [Дитина на свічку глупіє. Сл. Гр. Не витріщайся ні на кого, як коза на різника. Номис.]
• Ради прекрасных глаз чьих
– (за)ради (пре)красних, (пре)гарних очей чиїх.
• Ранняя пташка носок теребит, а поздняя глаза жмурит
– пізня пташка очі продира, а рання уже носок витира. Пр. Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють. Пр. Рання пташка пшеничку клює, а пізня очки дере. Пр. Хто пізно встає, тому хліба не стає. Пр. Хто пізно ходить, сам собі шкодить. Пр.
• Сверкнуть глазами на кого
– блиснути (блимнути) очима на кого. [Пампушка-Стародубський так блиснув грізними очима, аж чуб на Прудивусі закурівся… Ільченко. Пан тільки то побіліє, то почервоніє та очима блись-блись на Василя… Тесленко.]
• Своим глазам не верить
– не вірити (не йняти віри) своїм очам; (іноді) на свої очі не ввіряти. [Я надвір — очам своїм не вірю! Ходять мої поскубані кури живі-живісінькі! Мокрієв. Що се з нею сталось? — думає старий, очам своїм віри не йме. Стороженко.]
• С глаз долой, из сердца вон
– як з очей, так і з думки. Пр. Чого очі не бачать, того серцю не жаль. Пр. Минулося — забулося. Пр. Зникне з очей, зійде з думки (з мислі, з гадки). Пр.
• С глаз долой!; прочь с глаз!
– геть з-перед очей!; геть з очей!; згинь мені з очей!; іди з очей! [Геть з очей, гадино!.. Кропивницький. Відійди від мене, геть мені з очей! Козланюк. Іди з моїх очей, забирайся! Кобилянська.]
• С глаз чьих
– з-перед очей (з очей) чиїх, кого; з-перед кого. [Вона була рада, що панночка десь зслизнула з її очей. Н.-Левицький.]
• Следить глазами за кем, за чем
– зорити за ким, за чим; пасти очима (оком) кого, що, за ким, за чим; стежити (водити, поводити) очима за ким, за чим. [І то я й зорю за ним: як бачу — вертається, я й перейму його… Кропивницький. А ви все ще, колего Рудик, мов кіт той, пасете очима пташок. Коцюбинський. Задуманими очима стежить за танцем молода дівчина, що сидить поруч на лаві. Масенко.]
• Смерить глазами
– зміряти очима (оком). [Пан зміряв очима парубка… Тесленко.]
• Смотреть в глаза (опасности, смерти)
(книжн.) – дивитися (глядіти, глянути, заглянути) у вічі (небезпеці, смерті). [Від кулі не ховайся, бо скрізь вона тебе знайде; дивись смерті прямо в вічі. Кропивницький. Згинь і вся пузата старшина на Січі, коли вона боїться смерті глянути у вічі… Тобілевич.]
• Смотреть, глядеть в глаза кому (заискивать)
– заглядати у вічі кому; запобігати ласки в кого; світити в очі кому.
• Смотреть чьими глазами
– дивитися чиїми очима (оком). [І на речі він дивиться вже не крізь серпанок застиглої в непорушних віках романтики верховинців, а реалістичними очима людини нового часу, яка стала господарем машин, землі і неба. Антоненко-Давидович.]
• Сомкнулись глаза
– склепилися (стулилися) очі. [Очі йому склепилися, він упав з коня і заснув твердим сном. Довженко.]
• Соринка в глазу
– порошинка в оці.
• Со светлыми, блестящими глазами
– ясноокий (яснозорий, білозорий); білозір. [Козаченьку-білозору, говори зо мною! Сл. Гр.]
• Спать с открытыми глазами
(разг.) – спати і очей не стуляти; спати на півока [як заєць]; спати, як на воді.
• С пьяных глаз
(разг.) – сп’яну; з п’яних очей; по-п’яному (по-п’яну). [Супротивник одсувається назад, наставивши обидві руки, щоб, бува, з п’яних очей, не креснув зачепа… Мирний. Коли господар жив і шив кожухи, тоді, хоч по-п’яному, хоч ні, — безнастанно співав. Кобилянський.]
• Стыд не дым — глаза не выест
– стид — не дим, очей не виїсть. Пр. З сорому очі не вилізуть. Пр. Сварка на воротях не висить. Пр. Поганому виду нема стиду. Пр. Комусь ніяково, а мені однаково. Пр. Погані очі все перелупають. Пр.
• Стыдно в глаза глядеть
– сором(но) у вічі (в очі) дивитися; в Сірка (в Рябка) очей позичати. [У Сірка очей позича. Пр.]
• Таращить глаза
– лупити (витріщати, вибалушувати, вивалювати) очі; витріщатися; світити очима. [Ходив Хома, ходив, витріщав баньки, витріщав — ніяк не побачить шкапи. Казка.]
• Темно, хоть глаз выколи
– темно, хоч в око (у вічі) стрель; темно, хоч око витни (виколи, вибери); темно, як у розі (як у льоху). [Навколо була пітьма, хоч в око стрель, і накрапав дощ. Мороз. Ніч була темна, хоч око виколи, тільки коли-не-коли моргне блискавка. Сл. Гр.]
• Тут, там нужен глаз
– тут, там треба ока; тут, там потрібне око (потрібний догляд, нагляд); тут, там треба [добре] пильнувати.
• Ты туда и глаз не кажи
– ти туди й очей не навертай (не показуй); ти туди й не рипайся.
• У него дурной (чёрный) глаз
(перен.) – у нього урічливі (лихі) очі; у нього урочливе (наврочливе) око; він лихий на очі; у нього лихе око; (лок.) у нього прозір.
• У семи нянек дитя без глаза
– де багато баб, там дитя безносе (безпупе, беззубе). Пр. Сім баб — сім рад, а дитя безпупе. Пр. Де багацько няньок, там дитя каліка (без голови). Пр. Де багато баб — дитина без носа. Пр. Де багато господинь, там хата неметена. Пр. Де велика рада, там рідкий борщ. Пр. Де начальства ціла рота, там виходить пшик робота. Пр. Два кухарі — лихий борщ. Пр.
• Уставить глаза
– утупити очі (погляд); (іноді) устромити (уп’ясти, вліпити, второпити) очі. [Роман стояв у дворі, спершись на тин, і втупив очі в бездонне небо. Н.-Левицький. Якби і Маруся заплакала, то мені здається — їй полегшало б; а то мовчить все та куди-небудь встромить очі і не зморгне. Черемшина.]
• Уставиться глазами на кого, на что, в кого, во что
– утупитися очима в кого, в що; тупо впертися очима в кого, в що; втупити очі (погляд) у кого, в що; (іноді) уп’ястися (затопитися) очима в кого, в що; видивитися на кого, на що. [Втупивши очі в пітьму за вікном, Грубер замріяно слухав, як Валя розповідала йому історію своїх думок. Бузько. Старий уп’явся в нього очима й нічого не відказав… Лебединець, перекл. з Реймонта. Видивився на нас. Смолич.]
• У страха глаза велики
– у страха великі очі. Пр. Страх має великі очі. Пр. У страха очі по яблуку. Пр. Хто боїться, у того в очах двоїться. Пр. Що сіре, те й вовк. Пр. Показалась за сім вовків копиця сіна. Пр. У лісі вовки виють, а на печі страшно. Пр. Куме, солома суне! Пр. Поки кожух не вивернеш, він усе здається чорним. Пр. З переляку очкур луснув. Пр.
• Устремлять, устремить глаза на кого, на что
– утуплювати очі, втупити очі в кого, в що; затопляти, затоплювати, затопити (іноді утопити) очі (погляд) в кого, в що; вдивляти, вдивити (встромляти, встромити) очі в кого, в що. [Очі спочатку втупив у стіл, а потім у Палійчука. Стельмах. В останній час немов прибитий був, Чогось зітхав, втопивши в землю очі… Старицький. Він встромив очі в його помарніле набрескле лице… Франко.]
• Хлопать глазами
(перен.) – кліпати (лупати, блимати, бликати) очима. [Аж серце у мене болить, як подумаю, що вона добігається до чого-небудь… І кліпай тоді очима перед людьми. Тобілевич. А тоді перед губернатором кліпай: «авторитету не маєте». Гордієнко. Ми забули й злість, тільки лупали очима. Яновський.]
• Швырять, бросать в глаза кому, что
(разг. фам.) – жбурляти (шпурляти) межи очі (просто в очі) кому що. [Кричить, лається, шпурляє бумаги просто в очі… Н.-Левицький.]
• Щупать глазами кого
– мацати (лапати) очима кого; пильно вдивлятися (вглядатися) в кого. [Один одного мовчки випитують, очима мацають, виміряють. М. Куліш. Руками дивиться, а очима лапа. Номис.]
• Щурить глаза от близорукости
– мружити очі від короткозорості; сліпати очима. [Виглянув Пшепшинський з дверей, сліпаючи очима. Н.-Левицький.]
Глубокий
• Более глубокий
– глибший.
• В глубокую осень
– пізньої осені.
• Глубокая древность
– давня (сива, стара, далека, глуха) давнина; прадавнина; давня-предавня старовина; престаровина. [Давня то давнина, а наче вчора діялось. Вовчок. Човни золотії із сивої-сивої давнини причалюють… Тичина.]
• Глубокая ночь
– глупа (пізня) ніч (північ); (іноді) добра ніч; ніч уповні. [А які то до тебе гості добивались у глупу північ? Кропивницький. Вже була добра ніч, коли вони рушили в полонину. Франко.]
• Глубокая печаль
– тяжка (глибока) туга (журба); тяжкий (глибокий) сум (смуток). [Глибока, тиха, нерозважна туга Вникає в серце, каменем ляга. Українка.]
• Глубокая старость
– старезна (іноді безлітня) старість.
• Глубокий вечер
– пізній вечір; (розм.) пізні (старечі) обляги ((в)ляги, лягови). [Це діялось у пізні лягови, — ніде анітелень. Сл. Гр.]
• Глубокий овраг
– глибокий яр; крутояр. [Ой повій, повій да буйний вітер, Та з глибокого яру… Н. п.]
• Глубокий поклон
– низький уклін (поклін). [Проказує боєць останні свої бажання: — Кланяюсь низьким поклоном… Довженко.]
• Глубокий старик
– дуже старий (старезний, давній, іноді безлітній) дід (старик); (образн.) старий, аж мохом поріс (узявся); старий, аж порохня сиплеться. [Бісів дід! Аж порохня з його сиплеться, а ще таки плутає ногами. Мирний.]
• Глубокий траур
– велика (глибока) жалоба. [Долорес у глибокій жалобі, стоїть на колінах коло одної могили, убраної свіжими вінками з живих квітів. Українка.]
• Глубокое невежество
– велике неуцтво; темне невігластво.
• Довольно глубокий
– досить (доволі) глибокий; (розм.) глибоченький.
• До глубокой ночи
– до пізньої (до самої, до глупої) ночі; (розм.) до пізніх лягів (облягів).
• Здесь глубокая, не глубокая вода
– тут глибоко, не глибоко. [Ви краше мені скажіть, чи не глибоко тут? Я хочу скупатися. Чабанівський.]
• Очень глубокий, глубочайший
– найглибший (щонайглибший, якнайглибший). [Гуркнув грім. Задрижали нараз Гір найглибші основи… Франко.]
• С глубоким (глубочайшим) почтением, уважением
– з високою (найвищою) пошаною, повагою.
Горе
• Вот горе!
– от лихо (горе)!; от лиха година!
• Гложущее горе
– їдуче (гризуще) горе; пекучий біль на серці.
• Горе горькое
– лихо тяжке; горе-скрута; горювання-бідування; гіркий світ.
• Горе да и только
– лихо (горе) та й годі.
• Горе да море — не выпьешь до дна; горе — что море: и берегов не видно
– горе — як море: ні перепливти, ні випити (ні випливти). Пр. Горе — [як] море: усього не вип’єш. Пр. Горе не кинеш у море. Пр. Горе — [як] море: пий його — не вип’єш. Пр.
• Горе-мастер
– гіркий (лихий) майстер; горе-майстер; (розм.) попсуй-майстер.
• Горе-музыкант
– горе-музика; (розм.) цигикач (зниж. цигикало).
• Горе не красит
– лихо (біда) нікого не красить. Пр. Біда не дуда: як стане дуть, то аж сльози йдуть. Пр.
• Горе не свой брат
журба не матінка.
• Горе от ума
– лихо з розуму; горе (лихо) з великого розуму.
• Горе охватывает
– жаль (туга, журба) бере (обіймає, огортає, понімає).
• Горе только одного рака красит
– горе тільки рака красить. Пр. Біда красить, як кип’яток рака. Пр.
• Горе-учёный, горе-профессор…
– гіркий (лихий) вчений, професор…; горе-вчений, горе-професор…; біда, а не вчений, біда, а не професор…
• Горю предаваться
– вдаватися (вкидатися) в горе (в тугу).
• Горя много, да смерть одна
– смерть одна, а хвороб багато. Пр. Від горя хворість, — від хворості смерть. Пр.
• Ему и горя (и горюшка) мало
(разг.) – йому й байдуже(чки); йому ані гадки; йому й за вухом не свербить; а він на те й байдуже; йому дарма; мале йому горе; він ні гадки про те, на те; він і гадки (думки-гадоньки) не має; був би й горе (лихо) покотив; він не сушить собі голови [тим].
• Ещё ты перетерпишь много горя
– зазнаєш ще ти багато лиха (горя); (образн.) іще ти вип’єш добру повну.
• Жгучее горе
– пекуча журба; живий (пекучий) жаль.
• Жить с горем пополам
– жити лиха (горя) прикупивши; жити, від біди тікаючи.
• Изведать, претерпеть много горя
– зазнати багато горя (лиха); набратися лиха (горя); випити ківш лиха; випити [добру] повну; випити чималу; скуштувати (спити) гіркої.
• Мыкать горе
(разг.) – [Біду] бідувати; біду тягти (терти); поневірятися; горювати; горювання приймати; горе терпіти.
• На горе, на своё горе
– на лихо (на безголо(і)в’я); собі на безголо(і)в’я (на лихо, на шкоду); на свою голову.
• Натерпишься горя — узнаешь, как жить
– біда навчить! Пр. У біді чоловік умудряється. Пр. Біда ум родить. Пр. Горе гострить розум. Пр. Навчить горе глядіть у море! Пр. Біда навчить коржі з маслом їсти. Пр. Навчить лихо з маком коржі їсти. Пр. Горе навчить угору дивитись. Пр. Кому біда докучить, той ся розуму научить. Пр. Біда вимучить — біда й виучить. Пр.
• Не видав горя, не узнаешь и радости
– не знавши біди, не знатимеш добра. Пр. Хто горя не бачив, той і щастя не зазнає. Пр. Хто горя не видав, той і щастя не зазнав. Пр. Не зазнавши горя, не знатимеш і радості. Пр.
• Не годы старят, а горе; горе не молодит
– старять людину не літа, а біда. Пр. Коли біда діє, голова біліє. Пр. День меркне від ночі, а чоловік — від горя. Пр. Горе натерло, нахилило. Пр.
• Не знающий горя
– безнапасний (безжурний).
• Не зная горя
– не знавши лиха (горя); лиха не знаючи; безнапасно (безжурно).
• Не оберёшься горя, хлопот
– лиха не обженешся (не скараскаєшся); не збудешся лиха, халепи, клопоту.
• От горя бежал, да в беду попал
– з дощу та під ринву. Пр. Утікав перед вовком, а впав на ведмедя. Пр. Від вовка втікав, а на ведмедя впав. Пр. Поправився з печі на лоб. Пр. Тікав від диму, та впав у вогонь. Пр.
• Помочь, пособить горю
– зарадити лихові; запомогти.
• После грозы вёдро, после горя радость
– терпи горе — добро буде. Пр. Терпи, козаче, горе, то питимеш мед. Пр. Добро минеться — лихо буде, лихо минеться — добро буде. Пр.
• Постигло горе кого
– лихо (горе) впало на кого; спобігло горе кого; спіткало лихо кого.
• Предотвращать, предотвратить горе
– запобігати, запобігти лихові.
• Приобрести, добыть, раздобыть с горем пополам что
– розгорювати, розгорити що; розгорюватися на що; загорювати що.
• Причинять, причинить горе кому
– завдавати, завдати горя кому; (діал.) завгорювати, завгорити кому.
• Своё горе — велик желвак, чужая болячка — почесушка
– чуже лихо за ласощі, а своє за хрін. Пр.
• С горем добытый
– загорьований.
• С горем пополам сделать что
– з тяжкою бідою зробити що.
• Слезами горю не поможешь
– сльозами (журбою) горя не здолаєш. Пр. Плачем лиха не виплачеш. Пр. Плачем ділу не пособиш. Пр. Журба сорочки не дасть. Пр. Журбою поля не перейдеш. Пр. Не потурай журбі: вона тебе ножем під серце, а ти їй під ніс перцю. Пр. Не журись, а за діло берись. Пр.
• Случилось, приключилось горе
– спобігло (спіткало) лихо кого; скоїлося (сподіялося) лихо з ким; склалося лихо кому; (розм.) сколотилося лихо в кого; (зрідка) прилучилося (іноді приключилося) лихо (горе) кому.
• Стряхнуть с себя горе
– покотили горе[м); (образн.) ударити (кинути) лихом об землю.
• Только бы и горя
– якби (коли б) тільки й лиха; (фольк.) тільки б (і) тужаночки.
• Ты от горя, а горе за тобой
– ти від горя, а воно тобі назустріч. Пр. Як піде горе зрання, то аж до смеркання. Пр. Горе, та ще й за горе зачепилось. Пр. Біда, ще й за горе зачепилась. Пр. По горе не треба йти за море — його й дома вистачає. Пр. Не шукай горя — воно само тебе знайде. Пр. Ти хочеш на гору, а лихо за ногу. Пр.
• Убитый горем
– пригнічений горем.
• Узнать много горя
– випити повну (немалу); випити повну (немалу) чарку горя (лиха).
• Хлебнуть горя
(разг.) – набратися (зазнати, скуштувати) лиха (біди, горя).
• Чужое горе не болит
– добре чуже лихо міряти — зміряй своє! Пр. Чужу біду руками розведу, а до своєї ума не докладу. Пр. Чужу біду з хлібом із’їм, а своєї і з калачем не ковтну. Пр. Чужу біду на воді розведу, а своїй і кінця не знайду! Пр.
Грустно
• Становится грустно
– сум (смуток, журба, жаль, туга) бере (обіймає, понімає); сумно (журно, тужно) стає.
Грусть
• Грусть, печаль охватывает кого
– сум (журба, жура, жаль, туга) обіймає (огортає, бере, посідає, понімає) кого; журба (туга) налягає на серце кому.
• Грусть снедает кого
– навівати (наводити, наганяти, нагонити) сум (смуток, жаль, тугу) на кого; завдавати смутку (суму, журби, туги) кому; смутити (засмучувати) кого.
• Наводящий грусть
– смутливий (журний); (іноді) сумовитий.
• На него напала грусть
– сум (смуток, жаль) його узяв (посів, пойняв); його узяла (посіла, пойняла) журба (туга); туга (журба) налягла на серце йому.
• Одна грусть, сплошная грусть
(перен. разг. фам.) – чиста гризота; чистий жаль; сама журба; хоч плач.
• Развеять грусть кому
– розвіяти (розвести, розігнати, рознести) тугу (смуток, журбу) кому; розважити кого.
Грызть
• Грызть голову кому
– гризти голову кому; золити кого; дозоляти кому; допікати кому, кого.
• Совесть его грызёт
(перен.) – сумління (совість) його гризе (точить).
• Тоска грызёт
журба (туга) сушить (точить).
Заедать
• Заедать, заесть чей-либо век
– заїдати, заїсти чий вік; занапащати, занапастити чий вік (чию долю).
• Заедать кого (упрёками, придирками)
– заїдати, занапастити кого; поїдом їсти кого.
• Как ни тяни, а чужого веку не заешь
– як не мудруй, а вмерти треба. Пр.
• Ножницы заедают
– ножиці затинаються.
• Тоска заедает кого
(перен.) – туга (журба, смуток) гризе (сушить, в’ялить) кого.
Кошка
• Драная кошка
(вульг.) – скіпка; худа — як тріска; сама снасть.
• Живут, как кошка с собакой
(разг.) – живуть, як кіт із собакою (як пес із котом, як кіт із псом); так любляться, як собака з кішкою.
• Живуч, как кошка
– живучий, як кішка (як кіт).
• Знает кошка, чьё мясо съела
– знає (чує) кіт, чиє сало з’їв. Пр.
• Знай кошка своё лукошко
– знай, козо, своє стійло. Пр. Знай, кобило, де брикати. Пр. Не літай, вороно, в чужі хороми. Пр. Знай, свине, своє лігво. Пр. Знай, хто роком старший. Пр. Коли ти швець, пильнуй свого копила. Пр. Швець, знай своє шевство [, а в кравецтво не мішайся]. Пр.
• Играть в кошки-мышки
– гратися у кота й мишки.
• Играть, как кошка с мышью
– гратися, як кіт з мишею (з мишкою).
• Как угорелая кошка
[бігати, кидатися] (разг. вульг.) – як очманілий (як очамрілий) кіт.
• Кошке игрушки, а мышке слёзы
– котові жарти, а мишці плач. Пр. Кішці смішки, а мишці слізки (сльози). Пр. Котові жартушки, а мишці смертушка. Пр. Кому весілля, а курці смерть. Пр. Кому скрутить, а кому змелеться. Пр.
• Кошку бьют, невестке наветки дают
– кота б’ють, а невістці [на] замітку дають. Пр. Як цапа стрижуть, то баранові звістку дають. Пр. На те циган матку б’є, щоб його жінка боялася. Пр. Песика б’ють, а левик боїться. Пр. З чужого злого учися свого. Пр.
• На сердце кошки скребут
(разг.) – туга (журба, клопіт) серце крає; сумно (смутно, тоскно) кому.
• Ночью все кошки серы
– уночі всі коти бурі (сірі). Пр. Уночі всі коти бурі й усі корови сірі. Пр. На весіллі — всі свати, на хрестинах — куми. Пр.
• Отольются кошке мышкины слёзки
– віділлються вовкові овечі сльози (слізки). Пр. Відізвуться вовкові кобилячі (коров’ячі) слізки. Пр. Прийде й на пса колись зима. Пр.
• Рано пташечка запела, как бы кошечка не съела
– рано пташка заспівала б, якби кішка не спіймала. Пр. Не кажи гоп (гоц), доки не перескочиш. Пр. Жартуй, глечику, поки не луснеш. Пр. Гарна (хороша) пісня, та коли б [то] трохи довша. Пр.
• Чёрная кошка между ними пробежала (проскочила)
(разг.) – між (поміж) ними чорний кіт перебіг; вони глек розбили; вони розкумалися.
Нападать
• Все на него нападают, напали
– усі на нього нападають(ся) (наполягають(ся), наполягли(ся), напосідають(ся), напосіли(ся), насіли(ся)); (тільки докон.) усі на нього завзялися.
• Едун напал
(разг.) – їстівець (ненажер, ненасить) напав.
• Лень нападает, напала на кого
– лінощі (ліньки, баглаї) нападають, напали кого (на кого); лінощі (ліньки, баглаї) обсідають, обсіли (посідають, посіли) кого; баглаї вкинулися кому.
• На меня напал сон
– на мене найшов сон; мене узяв сон.
• Нападает, напала печаль на кого
– бере, забрав (обіймає, обняв) сум (смуток) кого; нападає, напав сум (смуток) на кого (кого); нападає, напала журба (туга, печаль) на кого (кого).
• Нападать, напасть на кого
– нападати, напасти на кого; (про військо) бити (ударяти, ударити) на кого. [І хоче ворогом на тебе бити. Сл. Гр. Наступить військо проти мене… ударить на мене війкою Сл. Гр.]
• Напасть врасплох на кого
– напасти зненацька (несподівано) на кого (кого); (іноді) збігти (спобігти) кого.
• Напасть на след
– натрапити (напасти) на слід; узяти слід кого, чий.
Овладевать
• Горе овладело, печаль (тоска) овладела кем-либо
– горе посіло, журба (туга) пойняла (обняла) кого.
• Им овладело отчаяние
– його охопив (пойняв, узяв) розпач (відчай); його охопила (пойняла, узяла) розпука.
• Овладевает, овладел сон кем-либо
– обіймає, обняв (огортає, огорнув, бере, узяв) сон кого.
• Овладевать, овладеть городом, крепостью…
– здобувати, здобути місто, фортецю.
• Овладевать, овладеть собой
– опановувати, опанувати себе; (тільки докон.) запанувати над собою; (іноді) перемагати, перемогти себе (перемагатися, перемогтися). [Здригнула Оксана дуже… далі перемоглася, як кинеться, як ухопить дитину… Квітка-Основ’яненко.]
• Овладело желание кем-либо
– узяло (пойняло) бажання кого; забажалося (забаглося) кому; хіть узяла кого.
• Овладел языком кто-либо
– опанував мову хто; добре вивчив мову хто.
• Овладеть производством
– опанувати виробництво.
• Овладеть чьей-либо землёй, чьим-либо имуществом
– заволодіти чиєю землею, чиїм майном (добром); посісти чию землю, чиє майно (добро).
Одолевать
• Дремота одолевает кого-либо
– дрімота змагає (долає) кого; дрімота налягає на кого; (розм. жарт.) сліпці сватають кого.
• Лень одолела
– ліноші (ліньки, баглаї) напали (обсіли); баглаї вкинулися.
• Мысли одолевают, одолели кого-либо
– думки обсідають, обсіли голову кому (чию). […Думки обсіли стару його голову. Коцюбинський.]
• Нужда (нищета) одолела кого-либо
– злидні посіли (напали) кого.
• Одолевать, одолеть врага
– перемагати, перемогти (долати, подолати, здолати, докон. подужати, переважити) ворога; брати, взяти гору (верх) над ворогом.
• Одолеть в драке кого-либо
– перемогти в бійці кого; побити (перебити) кого.
• Печаль одолевает, одолела кого-либо
– сум (смуток) бере, узяв кого; журба (жура, туга) бере, взяла кого; сум (смуток, журба, жура, туга) налягає, наліг [на] кого. [Сум мене наліг — і реквієм душа співає хором. Тичина.]
• Скука одолевает, одолела кого-либо
– нудьга посідає, посіла (бере, взяла, обнімає, обняла) кого.
• Сон одолевает, одолел кого-либо
– сон змагає, зміг (долає, здолав, бере, узяв) кого; сон налягає, наліг на кого.
Печаль
• Беды и печали с ног скачали
журба та горе з ніг звалять. Пр.
• Железо съедает ржа, а сердце — печаль
– іржа їсть залізо, а горе — серце. Пр.
• Какая (что за) печаль кому
– який клопіт кому; що кому до того.
• Моль одежду ест, а печаль — человека
– кожне має свою міль, що його гризе. Пр.
• Не было печали, [так] черти накачали
– не було клопоту, так чорт надав. Пр. Купив чорта з рогами на свою шию. Пр. Не мала баба клопоту, та купила порося. Пр. Не мав лиха, та оженився. Пр.
• Не твоя печаль
(разг.) – не твій клопіт; не тобі журитися; не твоїй голові боліти; не тобі голову сушити.
• Печаль сушит
журба сушить (в’ялить, журить). Журба мене сушить. [Журба мене в’ялить, Журба мене, моя мати, Скоро з ніг ізвалить. Н. п.]
• Предаваться, предаться печали
– удаватися, удатися (укидатися, укинутися) в тугу; сумувати, засумувати; журитися, зажуритися.
• С печали не умирают, а сохнут
– Сушить чоловіка не робота, а турбота. Пр. Журба гірша як хвороба. Пр.
• Что червь в орехе, то печаль в сердце
– черв (червак) серце точить.
Слеза
• Глотать слёзы
(перен.) – ковтати сльози.
• Не пролить ни одной слезы
(перен.) – не зронити й сльозини; не зронити й (ні) одної (жодної) сльозини.
• Обливаться (умываться) слезами
– обливатися (умиватися) сльозами (слізьми).
• Проливать слезы
– лити (проливати, виливати, вилити) сльози.
• Пускать (пустить) слезу
– пускати (пустити) сльозу.
• Разразиться слезами
– вибухнути плачем.
• Слезами горю не поможешь
– плачем лиха не виплачеш. Пр. Сльозами горя не здолаєш (не відбудеш). Пр. Слізьми горя не заллєш. Пр. Слізьми горю не зарадиш. Пр. Не журись, а за діло берись. Пр. Журба сорочки не дасть. Пр. Не потурай журбі — вона тебе ножем під серце, а ти їй під ніс перцю. Пр.
Снедать
• Тоска, грусть снедает кого
(перен. книжн.) – туга, журба (сум, смуток) сушить кого; сохне з туги (журби) хто.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Жу́ра́, см. Журба́.
Журба́, -би́
1)
печаль, кручина, горесть, грусть, забота;
2)
траур, траурный платок.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

жура́, -ри́, -рі́, -ро́ю = журба́
журба́, -би́, -бі́, -бо́ю, -бо́!

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бага́цтво, -ва, с. = Багатство. Журба світу сього і омана багацтва і инші жадоби входять і глушять слово. Єв. Мр. IV. 69. Пошли ж, Боже, нашим молодим щастя і багацтва. Шевч. 290. Багацтво дочасне, а лихо довічне. Ном. № 1450.
Бе́звість, -ти, ж.
1) Неизвѣстность.
2) Неизвѣстныя мѣста, невѣдомыя мѣста.
Смерте, смерте! іди на ліса, іди на безвість, іди на море. Чуб. III. 180. Забіг у безвісти. Фр. Пр. 37. Щезни, бідо, в безвісти. Фр. Пр. 51. Знай: пропаде безвістями вся журба. Млак. 55. Сила й воля, правда й сила в безвістях пропали. Млак. 121.
Бра́ти, беру́, -ре́ш, гл.
1) Брать, принимать.
Бере коня за поводи. Мет. 31. Ой не хочу, дівко, я од тебе плати брати. Мет. 101. Бере як не своїми рука́ми. О лѣнивомъ, вяломъ работникѣ или неловкомъ. Фр. Пр. 118.
2) Брать, набирать.
Вийшла мати води брати. Мет. 72. Бере як віл на роги. Набираетъ на себя непосильно много работы, обязанностей. Фр. Пр. 118.
3) Собирать.
Дівчата брали гриби в лісі.
4) Рвать, дергать.
Ой там за яром брала дівка льон, та забула пов’язати. Нп. Вмер він уже тоді, як плосконі брали. Грин. І. 33. Бра́ти зу́би. Рвать зубы. Вх. Лем. 394.
5) Получать (вознагражденіе, плату).
Нанявся до пана, бере по п’ять рублів на місяць. Харьк.
6)
— (дівчину). Жениться. Не веліла мати вдовиної дочки брати. Мет. 81.
7) Заимствовать, занимать, брать въ долгъ.
Планиди ці.... беруть свій світ від сонця. Дещо. Бере гроші на відробіток. Бере́ на зеле́ний ове́с. Беретъ въ долгъ въ счетъ сомнительныхъ будущихъ благъ. Фр. Пр. 118.
8) Объ инструментѣ, орудіи: хорошо дѣйствовать, брать.
Коса тільки шелесть! шелесть! під самий корінець бере. О. 1861. IV. 34. Мушкетом бере, аж серце в’яне, а лях од страху вмірає. АД. II. 40. Його ніяка ні куля, ні шабля не бере. Грин. I. 184.
9)
— баса́. Пѣть басомъ.
10)
— влі́во, ліво́руч. Поворачивать влѣво, держать лѣвѣе.
11)
— город. Брать городъ (на войнѣ). Тоді ж ото і Очаків брали. Шевч.
12)
— дити́ну. Принимать (объ акушеркѣ). Баба Оксана у мене усіх дітей брала. Черниг. Оце баба, що брала мого Йвана. Лебед. у.
13)
— зави́чку. См. Завичка.
14)
— контра́кт. Заключать условіе, контрактъ. Ніхто з Богом контракту не брав. Ном. № 36.
15)
— ланцюга́ми. Заковывать. Ланцюгами за поперек втроє буду тебе брати. АД. І. 212.
16)
— за ліб, лоб. Брать за чубъ, за вихоръ. Грин. III. 565. Сіх дуків-срібляників за ліб, наче волів, із за стола вивождайте. ЗОЮР. І. 209.
17)
— мі́рку. Снимать мѣрку.
18)
— на му́ки. Пытать. Як його взяли, на муки брали. Чуб. ІІІ. 349.
19)
— на се́бе. Надѣвать. АД. І. 7. Що неділі бере білу сорочку.
20)
— на спи́ток. Испытывать.
21)
— на спо́відь. Исповѣдывать.
22)
— на ум. Понимать, замѣчать. Нам скаже на глум, а ми беремо на ум. ЗОЮР. І. 13.
23)
— о́чі. Привлекать, притягивать, останавливать вниманіе. Та й сорочка ж: аж на себе очі бере. Кобел. у. Його хата сяла тілько рушниками.... та хорошою, як божий рай, дочкою, що всім брала очі красотою. К. МБ. X. 3.
24)
— під гла́ву. Угождать, подчиняться. За віщо ж її нам під главу брать? Вона ж таки менша, а мій чоловік старший. Новомоск. у.
25)
— під но́ги кого. Первоначально: топтать, переносно: одолѣвать. Бери вороги під ноги. Фр. Пр. 118.
26)
— розлу́ку. Разлучаться, разставаться. Треба бра́ти з миленьким розлуку. Грин. ІІІ. 302.
27)
— шлюб. Вѣнчаться. В неділю уже іде до церкви брати шлюб. Грин. ІІІ. 515. Шлюб брала, шлюб шлюбувала перед попом і перед дяком з Юрком козаком. Нп.
28)
Бере́ кого́ що. а) Ему хочется чего. Щоб його не брала ні їжа, ні робота, ні до инчої охота. Грин. II. 323. Пусти на улицю, бо й плач бере. Мил. 87. б) Дріжаки́ беру́ть. Дрожитъ кто. А мене тільки дріжаки беруть, наче у лихоманці. О. 1862. X. 12. Жаль бере́. Становится жаль. Сум, журба́ бере́. Становится грустно. Уроки.... колючками брали. Отъ сглаза сдѣлались колики. Мнж. 152. Прич. Бра́ний и бра́тий. Де вона брана? В неньки в коморі. АД. І. 7. У їх невістка молода, торік брата. Г. Барв. 51.
Волоки́та, -ти, ж. Бродяжничество, скитанія. Ой нещасная волокита та журба ж мене збила. Грин. ІІІ. 416.
Жура́, -ри́, ж. = Журба. Мамі на журу взяли сина у москалі. Камен. у. Мислять люде, що я не журуся, а я таку журу маю — лиш не подаюся. Гол. II. 759. Ум. Жу́рка. Вх. Зн. 17.
Журба́, -би́, ж.
1) Печаль, кручина, горесть, грусть, тоска: забота.
Журба не матінка. Ном. № 2259. Журба сорочки не дасть. Ном. № 2260. Уже лужечки, бережечки вода поняла, молодую Марусю журба обняла. Мет. 135. От журба йому твій кінь Н.-Волын. у. Ой є в мене, мати, три журби у хаті: перва журба — дитина малая, друга журба — свекруха лихая, третя журба — милий покидає. Нп. Козак журби не має. Ном. № 717. Журба сього світу і инші жадоби входять і глушять слово. Єв. Мр. IV. 19.
2) Траурный платокъ (черный съ бѣлымъ). Борз. у. Ум.
Жу́рбонька, жу́рбочка. З старим життя — сухота моя, з малим життя — журбонька моя. Чуб. V. 700.
Журбо́та, -ти, ж. = Журба. Нехай спить, нехай лежить, та нехай не встане, нехай твоя бідна головонька од журботи одстане. Чуб. V. 624.
Жу́рбочка, -ки, ж. Ум. отъ журба.
Жури́ця, -ці, ж. = Жура, журба. Вх. Зн. 17.
Зжури́ти, -рю́, -риш, гл. Изсушить печалью. Журба мене зжурила.
Круши́ти, -шу́, -ши́ш, гл. Мять, сокрушать. З старим жити, тіло крушити. Ном. Журба мене круше. Чуб. Не сушіте, не крушіте моєї молодости. Гол. І. 232.
Ма́тінка, -ки, ж. Ум. отъ ма́ти. Матушка. Журба не матінка. Ном. № 2259. Въ разговорѣ женщинъ между собою употребляется какъ слово обращенія. Ох, моя матінко, як утомилась! Шевч. Як згадаю, що стояв він гордий та спокійний такий, — матінко!.. ні, не піду!.. МВ. II. 27. Ум. Ма́тінонька, ма́тіночка. А приходить додомоньку, б’є і лає матіноньку. Грин. III. 380. А нема роду найвірнійшого над ту матіночку. Мет. 243.
М’яку́шка и мняку́шка, -ки, ж.
1) Мякишъ хлѣбный.
Син на снідання нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м’якушку. Грин. І. 296.
2) О человѣкѣ: мягкосердечный, добрый.
Я, бачте, такий чоловік — м’якушка, що нехай де яка пригода або журба, або смуток, то зараз там мої й жалощі. МВ. (КС. 1902. X. 155). Ум. М’яку́шечка и мняку́шечка.
Наляга́ти, -га́ю, -єш, сов. в. налягти́, -ля́жу, -жеш, гл.
1) Налегать, налечь.
2) Давить, придавить; угнетать, тѣснить, притѣснить.
Стали ляхи дуже вже налягати на козаків. ЗОЮР. І. 166.
3) Ложиться, лечь поверхъ чего-либо.
Ой туман яром та налягає. Грин. III. 382.
4) Охватывать, охватить; одолѣвать, одолѣть (о снѣ, печали).
Сон наліг. Сидить дівчина край віконечка і сон її налягає. Мил. 150. Стала к їх серцям велика туга налягати. Макс. (1849), 23. Уже на нашу молоду журба налягла. КС. 1883. II. 378.
5) Напирать; надвигаться, надвинуться.
Щось дуже злая хуртовина, на нас налягає. Макс. (1849), 50. Наліг (вітер) на козака, одежу з його цупить. Греб. 376.
6) Только сов. в.? Догонять (охотничій терминъ о собакѣ).
Як дуже Дойда налягає, — ... лис хвостом виляє. Котл. Ен. IV. 10.
7)
Наляга́ти на но́гу. Прихрамывать. У Мирнаго наляга́ти на но́ги значитъ — поспѣшно идти: Христя... налягає на ноги: не йде, а підтюпцем трюха. Мир. Пов. II. 42. Чіпка тільки вийшов з двору, так і наліг на свої ноги. Мир. ХРВ. 174.
8) Настаивать, настоять.
Пани налягають на свому, а мужики на свому.
9) Приставать, пристать.
Що ти, причепо, налягаєш на мене?
Обійма́ти, -ма́ю, -єш, сов. в. обня́ти, -німу́, -меш, гл.
1) Обнимать, обнять, обхватывать, обхватить.
Обніміте ж, брати мої, найменшого брата. Шевч. Одну ручку в головоньку, а другою обіймала. Лукаш. 238.
2) Охватывать, охватить.
Страх обняв його. Єв. Л. І. 12. Журба обняла. Чуб. V. 154. Стала їх темна нічка обіймати. АД. І. 118.
3) О водѣ: заливать, залить.
Уже лужки-бережки вода й обняла. КС. 1883. II. 378.
Ома́на, -ни, ж.
1) Обманъ зрѣнія, миражъ, призракъ.
2) Заблужденіе.
Журба світу сього і омана брацтва входять і глушать слово. Єв. Мр. IV. 19. Не кидайтесь ви на ту оману городянську, котора вже тисячу років кози в золоті вам показує. К. (О. 1861. II. 229).
3) Обманъ, заблужденіе.
4) Раст. Verbascum nigrum. Мил. 35. См.
Оман 2.
Пеку́чий, -а, -е. Пекучий вітер. НВолын. у. Сонце пекуче. МВ. Журба пекуча. МВ. І. 13.
Печа́ль, -лі, ж. Печаль. Журба-печаль з ніг валяє. Грин. III. 392. Лучче ж умерти, ніж з немилим жити, сохнути з печалі, що-дня сльози лити. Мет. 71.
Поставе́ць, -вця́, м. Родъ сосуда для питья изъ него. Журба в шинку мед-горілку поставцем кружала. Шевч. 49.
Про́кля́тий, -а, -е. Проклятый. Употребляется какъ бранное слово. Журба моя, журба, журба проклятая, та наважилась мене зовсім ізжурити. Чуб. V. 420. В одного чоловіка була жінка Химка, і така була проклята, що все його б’є. Рудч. Ск. І. 57.
Скоро, нар.
1) Скоро.
Журба ж мене, моя мати, скоро з ніг ізвалить. Нп.
2) Какъ только, коль скоро, лишь только.
Скоро жених і гості з двора, панночка в плач. МВ. (О. 1862. III. 49). Скоро забачив Мазепенкову ватагу, зараз узяв та й об’їхав її кругом. ЗОЮР. І. 120. Ум. Скоре́нько, скоре́сенько.
Схо́жий, -а, -е. Похожій. Боже ж ти мій! і на чоловіка ж то не схожі. Млр. л. сб. 173. Сама на себе не схожа стала, така журба її бере. Рудч. Ск. II. 32.
Узя́ти, візьму́, -меш, гл.
1) Взять.
Верни моє, візьми своє. Ном. № 273. Взяла коня за гнуздечку. Мет. 74. Як же мені, козаченьку, раненько ходити? Як візьмеш ти за рученьку, не мусим пустити. Мет. 83. Візьмем її додому, нехай вона у нас живе. Рудч. Ск. II. 32. А із школи його взявши, коня купила. Шевч. 135. Бог його взяв. Онъ умеръ. Неха́й його́ лихи́й ві́зьме. Чортъ бы его взялъ. Шевч. 79.
2) Достать, добыть, взять.
Ми народ не вольний — де нам взяти. Ном. № 1310.
3) Получить.
Взя́ти в шку́ру. Быть побитымъ, получить порку. Виграв батько справу: взяв у шкуру і додому пішов. Чуб. 1. 231.
4) Надѣть.
Треба сорочку білу взяти. Г. Барв. 441. І як прийшов до хати, та взяв білу сорочку та і вмер. Драг. 4.
5) Взять, приняться, начать, пуститься, стать.
Виймив шабельку, взяв калину рубати. О. 1862. IV. 27. Як узяв він їхати. Тоді він взяв та горобців наслав. Рудч. Ск. І. 82. Взяла дівчина білі руки ламати. Лукаш. 128.
6)
кого́ (за себе). Жениться на комъ. Люблю я дівчину, треба її взяти. Мет. 47. Як заслужиш пару волів і ясну оружину, — яку схочеш, таку й возьмеш молоду дівчину. Мет. 42. Яка з тебе хазяйка буде? Та тебе ніхто не візьме за себе. Стор. І. 9. Візьмеш мене за жінку. Рудч. Ск. I. 145.
7) Охватывать.
Юнону взяв великий жах. Котл. Кн. Взяла мене журба й туга: зосталася я без друга. Грин. III. 676. Узяли́ його́ думки́ та гадки́. Сильно онъ задумался. ЗОЮР. І. 118.
8)
го́ру. Взять верхъ, побѣдить.
9)
жа́ром. Бросить въ жаръ. Пропасниця вже морозом перетрусила та взяла жаром. Черномор.
10)
за ні за́-що. Ни во что поставить, пренебречь. Взяли сиротину люде за ні за що, люде говорять: «сирота ледащо». Грин. III. 409.
11)
на зу́би. Бранить. Питався чорт баби: що о Бозі говорять люде? Славлять, величають! А що о мені? Якось вас дуже на зуби взяли. Ном. № 198.
12)
нату́ру. Усвоить привычку.
13)
нена́висть на ко́го. Возненавидѣть кого. Яке моє життє буде? Та й її, як я візьму на неї ненавість. Г. Барв. 201.
14)
свою́ во́лю. Дѣлать по своему, какъ себѣ угодно, что хотѣть, то и дѣлать. Ой що узяв Дніпр та свою волю: свої бережечки промиває, а лиманські коси засипає. Грин. III. 592.
15)
у залі́за, у кайда́ни. Заковать въ цѣпи, въ кандалы.
16)
у яси́рь. Взять въ плѣнъ. Стор. II. 58.
17)
шлюб. Обвѣнчаться. Чуб. II. 82, 83. Я з Києва повернуся, та й візьму шлюб з тобою. Мет. 106. Пішли до церкви і взяли шлюб. Чуб.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

*Втайку, нар. Тайно, тайком, скрытно. Степан крутить цигарку втайку перед людом. Г. Журба.
*Дертки́й, -а, -е. Дерущий. Піп дертким голосом співає. Г. Журба. «Життя».

- Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) Вгору

імпресіоні́стка, імпресіоні́сток; ч. імпресіоні́ст
послідовниця, прихильниця імпресіонізму. [Тут друкувалися хатянський класик Ольга Кобилянська, Христя Алчевська, Надія Кибальчич, Галина Журба, яку критики часопису визначали як ліричну імпресіоністку, та багато інших сьогодні забутих авторок, головним чином поетес. (Соломія Павличко «Теорія літератури», 1999). Твори імпресіоністки Емілі Карр непокоять краєвидами з таємничими індіанськими тотемами та буйною темно-зеленою рослинністю Брітійської Колюмбії. (Сучасність, Мюнхен, 1980).]
Словник української мови: у 20 т., Т.1-11, 2015-2021.
супу́тниця, супу́тниць; ч. супу́тник
1. та, хто йде, їде, подорожує разом із кимось. [Тут Сашко раптом роздивився, що його супутниця зникла. (Маргарита Сурженко «Квартира київських гріхів», 2017). І погляд цей… супутниці моїй… впивався… в спинку <…> (Олександр Ірванець «Сатирикон-ХХІ»: збірка, 1986). <…> коли прочитаний напис довше затримувався, і часом, захоплюючись влучною чи трагічною сценою, стискував свою руку, що мала постійне перебування на колінах дівчини Зоськи, його неодмінної і незмінної супутниці. (Валер’ян Підмогильний «Місто», 1928). – Дівчино, як тебе звуть? – спитав московський боярин маленьку супутницю сивоволосого бандуриста. (Марко Вовчок «Маруся», 1870).]
2. та, хто має романтичні або подружні стосунки з іншою людиною. [Інша героїня стрічки і супутниця режисера – 29-річна Адріана Сусак. (Свобода, 2018).]
// супу́тниця життя́ – кохана жінка, дружина. [Власне, супутниці його життя зазвичай мали саме такий вигляд <…> (Український тиждень, 2019). Здається, лише В. Кучерові пощастило знайти для свого героя достойну супутницю життя, яка на нову роботу їде із своїм чоловіком і в колгоспі працює на рядових роботах. (Іван Світличний «Людина приїздить на село...», 1961).]
3. перен. та, що потрібна комусь, постійно когось супроводжує. [Відтоді журба стала постійною супутницею Олени Котової. (Україна молода, 2018). Люї Армстронґ із своїми хлопцями пішов до бару відпочивати, і хтось включив «джук-бакс», цю барвисту супутницю самотніх вулиць, жорстоких, хтивих міських вечорів. (Богдан Рубчак «Кімната Кйонг-Су», 1961). А ось інша картина: старенький сивий козак-бандурист, вмираючи, прощається зі своєю вірною супутницею – бандурою. (Мистецтво, 1961).]
Словник української мови: в 11 томах, Т. 9, 1978, с. 853.
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов.)
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов.)
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Ба́тькинъ, ба́тьковъ = 1. ба́тьків, та́тів, ба́тьковий, отце́вий. — Отцева і матчина молитва зо дна моря рятує. н. пр. 2. попів, попівський, попо́вий, пан’отцїв. — Не мала́ мирянам журба — попова кешеня порвалась. н. пр.
Глода́ть = глида́ти, жвакува́ти, гри́зти, лига́ти. — Ви кусайте, ви глидайте, тільки мене не займайте. н. п. — По тернах, по балках жовту кість жвакували. н. д. — Тільки кусай, скільки можеш лигнути. н пр. Тоска́ гло́жетъ = журба́ су́шить, сум обня́в.
Глубо́кій = глибо́кий, (доволї) — глибоче́нький, (дуже) — глибоче́нний, глибоче́зний. (На правобережній Українї чуєть ся мяка вимова, немов: глїбо́кий.) — Глубо́кая старина́ = да́вня давни́на́. — До глубо́кой но́чи = до пізньої ночі. — Въ глубо́кую ос́ень = са́ме в осе́ни. — Глубо́кая печа́ль = тяжка́ ту́га, журба́ пеку́ча. — Обняли мене думки та гадки, та журба пекуча М. Вовч. — Глубо́кая тишина́ = надзвича́йна ти́ша. — Глубо́кій покло́нъ = низьки́й поклі́н, уклі́н. — Глубо́ко́ = гли́боко. — Глубокова́тый = глибоче́нький.
Го́ре = го́ре, ли́хо, біда́; жаль, журба́, ту́га, приту́га, сму́ток. — Горе, лихо і біда! не дають за тебе. Кв. — Узяли його думки та гадки та журба пекуча. М. Вов. — Та не дай Боже притуги на мою дитину недуги. н. п. — Повій вітре із темного лугу, розбий, розвій із серденька тугу. н. п. — И го́ря ма́ло = ба́йду́же, нї га́дки, і го́ри покоти́в би. — Аби місяць сьвітив, а про зорі байдуже. н. пр. — Тепер, братко́, тобі нї гадки! Сніп. — Го́ре-музыка́нтъ = циги́кач. — Го́ре го́рькое = ли́хо тя́жке, тя́жар, тяжки́й тя́жар, тя́гар. С. Ш. — Го́рю предава́ться = в ту́гу вдава́ти ся. — Не журись, дївчино, в тугу не вдавай ся. н. п. — Го́ре причиня́ть = завдава́ти жа́лю́, ту́гу. — На що чужу цїлувати, своїй жалю завдавати? н. п. — Не завдавай серцю туги: не ти будеш, буде другий. н. п. — Съ го́ря = з го́ря, з жа́лю, з журби́. — Хиба піду до річеньки з жалю утоплю ся. н. п. — З журби як заграє. К. Ш. — Съ го́ремъ попола́мъ добы́ть = розгори́ти, розгорюва́ти, загорюва́ти. — Що вдень загорює, те в ніч прогайнує. н. п. — Себѣ́ на го́ре, на свое́ го́ре = собі́ на безголо́вя. — Мы́кать го́ре = бідува́ти. — Помо́чъ го́рю = запобі́гти ли́хові.
Горева́ніе = горюва́ння, сумова́ння, жаль, журба́, жу́ра. — Од плачу́ та сумовання очі потемнїли. К. П. — Журбою поля не перейдеш. н. пр. — З жалю не знала, що й робити. — Спишу й тугу, великую журу на тонкий папірець. н. п. — Розійди ся туга, великая жура по тяжких ворогах. н. п.
Го́ресть = журба́, жаль, сму́ток, ту́га, печа́ль, жу́ра. — Пресучая тая журба мене ізсушила. н. п. — Лиха та радість, по якій смуток наступає. н. пр. — Хожу, нужу, як те сонце в крузї, чи я встаю, чи лягаю, завше серце в тузї. н. п. — Ви любощі, ви розлуки, гіркая печаль і муки. н. п.
Грусть = журба́, сум, сму́ток, сумо́та, сумова́ння, ту́га, нудьга́. — Журба сорочки не дасть. н. пр. — Була роботяща людина, та журба звялила. н. пр. — Поїхав мій милий у чужу сторононьку, покинув журбоньку на мою головоньку. н. п. — Крізь сьміх почуєте якийсь сум. К. X. — Нехай сум наш на Вкраїнї, як та мати по дитинї, — плаче, стогне, вбиваєть ся, в сонні душі вриваєть ся. К. Д. — Без вірного друга великая туга. н. пр. — Більше смутку, нїж радости. н. пр. — Нудьгу годую, журбу сповиваю, а сум колишу. н. пр. — Лиха та радість, що по нїй смуток буває. н. пр.
Грызть, ся = гри́зти, ся, точи́ти, ся (С. Ш.), му́чити; свари́ти ся. — Миші поточили пшоно. — Грызть на кого́ зу́бы = гостри́ти зу́би. — Тоска́ грызе́тъ = журба́ су́шить. — Грызе́тъ гры́жа = ворчи́ть ґила́. — Грызть орѣ́хи = лу́скати, лу́щити орі́хи.
Докуча́ть = докуча́ти, надокуча́ти, набрида́ти, обрида́ти, ку́чити, при́крити ся. С. З. Л. — Та вже тая пресучая журба мінї надокучила. н. п. — Нї о що більш в тим не прикрили ся і не упоминали ся. Скоропадський. С. З. — Кучити послам, аби домовляли ся. П. Могила. О. З.
Досади́ть, досажда́ть = досади́ти, доку́чити, надоку́чити, допекти́, напри́крити ся, вві́рити ся, досажа́ти, докуча́ти, надокуча́ти, допіка́ти, зли́ти, се́рдити. С. Л. — Сі гори по дорозї дуже мінї наприкли. С. Л. — Тая журба пресучая та вже мінї надокучила. н. п.
Ду́ма = ду́ма, ду́мка, га́дка. — Дума душу пошиває. н. пр. — Узяли мене думки та гадки та журба пекуча. М. В. — Ду́му ду́мать = ду́мати-гада́ти, ду́мку гада́ти. — Тільки Бог сьвятий знає, що Хмельницький думає-гадає. н. д. — Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не лїтаю? Петренко. 2. ра́да. – Ду́ма ца́рская = держа́вна ра́да. — Ду́ма городска́я = ду́ма, ра́туша.
Зауны́вность = журли́ність, сум, сумо́та; журба́, журбо́та, сму́ток, ту́га. — В голосі тії піснї багато журливости, а слова ще більше додають туги.
Кругово́й = кругови́й, колови́й. — Кругова́я ча́ша = ручкова́ чарка (велика, з котрої пьють усї гостї, передаючи з рук до рук). — Пить кругову́ю = кружа́ти, кругля́ти (С. З.). — Журба в шинку мед-горілку поставцем кружала. К. Ш.
Кручи́на = журба́, ту́га, сум, сму́ток, печа́ль, инодї — кручи́на. — Журбою поля не перейдеш. н. пр. — Була роботяща людина, та журба звъялила. н. пр. — Без вірного друга велика туга. н. пр. — Нудьгу годую, журбу сповиваю і сум колишу. н. пр. — Бо куди я не ударюсь, у які країни, то нїколи не минаю горя та кручини. Аф.
Кручи́нить = завдава́ти жа́лю́, сум наво́дити, жури́ти, круши́ти. — Не завдавай серцю жалю, бо я в чужім краю. н. п. — Та не журь мене, моя мати, бо я й сам журю ся. н. п. — Журба сушить, журба крушить козаченька молодого. н. п.
Надокуча́ть, надоку́чить = докуча́ти, надокуча́ти, набрида́ти, надоку́чити, набри́днути. — Та вже тая пресучая журба мінї надокучила. н. п.
Наскуча́ть, наску́чить = набрида́ти, обрида́ти, надокуча́ти (С. Л.), набри́днути, обри́днути, надоку́чити. — Та вже ж тая пресучая журба мінї надокучила. н. п. (Д. теж під сл. Надоѣда́ть).
Обнима́ть, обня́ть, ся = 1. обнїма́ти, обійма́ти (С. Л.), обня́ти, обійня́ти, ся. 2. обгорта́ти, огорта́ти, загорта́ти, обхо́плювати, обнїма́ти, обгорну́ти, обхопи́ти, перейма́ти, переня́ти. — А смуток тяжкий обгортає мене. Чайч. — Не знає, де му́ку волику подїти і лихо, що нас обняло. Чайч. — Жах його переняв, язик йому руба став з остраху. Кн. — Обняли його думки та гадки та журба пекуча. М. Вов. — Обня́ть дѣ́ло = збагну́ти. С. З.
О́бразъ = 1. о́браз, вид, ви́гляд, по́стать (С. З.), поста́ва, кшталт, стан. — Образ коханий, сьвятий в думцї ізнов оживає. Чайч. — Сам я не знаю, чого серце журба так давила, тільки твій образ один дав йому знову всю силу. Чайч. — Постава сьвята, а думка злодійська. н. пр. — Мало вигляд хреста. н. о. — Диявол у людському станї. н. о. 2. д. Ико́на. 3. примі́р, при́клад, зразо́к. 4. спо́сіб (С. Ж. Л.), по́бит (С. З. Л.), роб. (С. Л.), манїр. — Яким би то побитом грошей добути? С. Л. — Ти мене слухай, а своїм робом не роби. н. о. 5. лад, поря́док, росполо́г, на́пря́мок. — Ины́мъ о́бразомъ = ина́кше, и́ньшим спо́собом. — Каки́мъ о́бразомъ = яки́м спо́собом, по́битом, ро́бом? як? — Яким же побитом Терпелиха з дочкою опинили ся в нашім селї? Кот. — Нико́имъ о́бразомъ = нїя́ким спо́собом. — Надлежа́щимъ о́бразомъ д. під сл. Надлежа́щій.О́бразъ мы́слей = на́пря́мок, по́гляд. — По о́бразу = на кшта́лт. — Ра́внымъ о́бразомъ = так са́ме. — Таки́мъ о́бразомъ = таки́м по́битом, ро́бом.
Печа́ль = журба́, журбо́та, ту́га, сум, сму́ток, смута́, сумота́, сумова́ння, печа́ль, жаль, жальо́к, жа́лощі, журі́ння, скру́ха, скорбо́та, гризо́та, ф(п)расу́нок, поту́га. С. З. Л Ш. — Журба сушить, журба крушить козаченка молодого. н. п. — Нема щастя нї за мною, нї передо мною, тільки туга за тугою, журба за журбою. н. п. — Нехай спить та нехай не встане, нехай твоя головонька од журботи одстане. н. п. — У діброві зелененькій дівчина сьпіває, вона ж мінї молодому тугу наганяє.н. п. — Ой і ходю, блудю по підлозі, як місяць в крузі, пізно ляжу, рано встану, а серденько в тузі. н. п. — Повій вітре по темному лугу, розвій, розбий із серденька тугу. н. п. — Лиха та радість, по якій смуток вас гупає. н. пр. — Голосом моїм до Бога обізву ся помолившись, і заплачу од печалі, од скорботи похилившись. К. П. — Щоб та печаль, як той москаль, не перла ся в самотну душу. К. Ш. — З жалю слова не вимовить. С. Л. — Буде тяжкий жальок на нас нападати. н. п. — Не поможе й трунок, як прийде фрасунок. н. пр. — Козаченьку велика потуга, повтікали волики із плуга. н. п.
Пить = пи́ти, здр. — пи́точки, пи́тоньки (С. З. Л.), багато з жадобою — ду́длити, жлу́ктити, лига́ти, черка́ти, цму́лити (К. Ч. Р.), хлиста́ти (С. Л.), ковтками — ковта́ти, ґольґати, чарками багато і часто — чаркува́ти, просто з великої посуди, на пр. воду з відра, горілку з пляшки — на́хильцї, на́хильцем, на́хилки пити (С. Л.). — Питочки вона не хоче, їстки не береть ся. Макар. — Як то рідну матінку зоставить? Хто їй питочки і їсти без мене поставить? Макар. — Горілку, мед не чаркою, поставцем черкає. К. Ш. — Он прошу вас, миле браття, не бийте, ой куплю вам цебер меду — нахильцї пийте. н. п. — Пить кругову́ю = кружа́ти, кругля́ти (С. З.), кружля́ти. — Зевес тодї кружав сивуху і оселедцем заїдав. Кот. — Журба в шинку мед-горілку поставцем кружала. К. Ш. Пить го́рькую ча́шу = бідува́ти. — Пить го́рькую, пить мёртвую ча́шу = без про́сипу пи́ти. — Пить къ кому́ ли́бо = пи́ти до ко́го, припива́ти. — Не кажи: здоров ! Не до тебе пъють. н. пр. — Козак до Ляха горілкою припиває, скляницею межи очі морськає. н. д.
Попо́вскій = попі́вський, попі́в. — Попівські очі має — що зобачить, то взяв би. н. пр. — Попівські очі завидющі. н. пр. — Не мала́ то мирянам журба: попова кишеня порвалась. н. пр.
Свяще́нническій = сьвяще́нників, сьвяще́ницький, попі́в, попо́вий, попі́вський. — Попівські очі має — що не забачить, то взяв би. н. пр. — Не мала то мирянам журба: попова кишеня порвалась. н. пр.
Сгрусну́ться = зажури́ти ся, засумува́ти, в ту́гу вда́ти ся. — Ему́ сгрусну́лось = йому́ су́мно ста́ло, обня́в його сум, обняла́ його ту́га, журба.
Скорбь = жаль, ту́га, журба́, жу́ра, жа́лощі, печа́ль, скорбо́та, поту́га, С. Л. — З жалю слова не вимовить. С. Л. — Голосом моїм до Бога обізву ся помолившись і заплачу од печалї, од скорботи похилившись. К. П. — Похилив він голову на руки — ой гнїтить його тяжка скорбота. Ст. С. — І скарай вас Боже великою та скорботою, п. п. — Скорбота затемнювала часом мою сьвідомосгь. Кн. — Козаченьку велика потуга — повтїкали волики із плуга. н. п. Д. ще під сл. Печа́ль.
Ску́ка = нудьга́ (С. З. Л.), нуд (С. З.), нуда́ (С. Л.), нудь, нудо́та, ну́дність, ску́ка. — Журба злигала ся з нудьгою та й їздяті, верхи. н. пр. — Нудьга мене сушить, нудьга мене въялить. н. п. — А як прийде нудьга в гостї та й на ніч засяде, оттоді мене, мій брате, зови на пораду. К. Ш. — Ждемо вас тут, ждемо, аж нуд напав. О. Стор. — Взяла мене тяжка скука, подумаю, що розлука. н. п. — С. одолѣ́ла = нуд напа́в, нудьга́ напа́ла, нудьга́, ску́ка взяла́, обняла́. — Чу́вствовать ску́ку = нудьгова́ти, ну́дити ся і д. Скуча́ть.
Снѣда́ть = гри́зти. — Грусть снѣда́етъ его́ = журба́ су́шить його́. — Снѣда́ться го́рестью = со́хнути, з журби́, з печа́лї.
Сокруша́ть, сокруши́ть, ся = 1. розбива́ти, трощи́ти (С. Л. Ш.), розби́ти, потрощи́ти, розтрощи́ти, ся, на черепки — розчере́пити. — Гляди мінї, я тобі всї зуби потрощу! Кр. — Розчерепив вазу. Руд. 2. засму́чувати, жа́лю завдавати, круши́ти, ся, жури́ти ся, тужи́ти (С. З.), засмути́ти, жа́лю завда́ти, в ту́гу вдати ся. — Не завдавай серцю жалю, бо я в чужім краю. н. п. — Журба сушить, журба крушить козаченька молодого. н. п. — Ой не плачте, не журіть ся, в тугу не вдавайтесь. н. п. — І жив не любила, і вмер не тужила. н. п.
Сокруше́ніе = 1. злама́ння, розтроще́ння. 2. жаль (С. Л.), журба́, ту́га, скру́ха (С. З. Ж.), сокру́ха. — З жалю не знав, що й робити. С. Л. — Скруха сердечная. С. З. — Маєт скруху сердечну за гріхи учинити, скруха, т. є. жаль за гріхи. Б. Н.
Тоска́ = журба́, жура́, журбо́та, нуд, ну́да (С. Л.). нудь, нудьга́ (С. Л.), зану́да, ту́га (С. Ш.), ту́женька, приту́га, сум (С Л.), сумо́та, тоска́ (С. Ш.), ни́я. – Журбу годую, нудьгу сповиваю, а сум колишу. н. пр. — На серцї нуд, в очах кріваві плями. Ст. Б. X. — І сповиваючи сьпівала, свою нудьгу переливала в свою дитину. К. Ш. — Чогось мене молодого та зануда бере. н. п. — Без вірного друга великая туга. н. пр. — Туга мінї за тугою — пішов милий за другою. н. п. — І слїдоньки забрав, серцю туженьки завдав. н. п. (Д. теж під сл. Печа́ль).

Запропонуйте свій переклад