Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 37 статей
Запропонувати свій переклад для «любко»
Шукати «любко» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Возлю́бленный
1) (
прич.) улю́блений, злю́блений, уко́ханий. [Ма́ти-ж моя́ улю́блена];
2) (
сущ.) улю́блений, лю́бий, любко́, лю́бчик, милода́н, уко́ханий, коха́ний, коха́нець, коха́нок, коха́ння (ср. р.), зако́хання (ср. р.), ла́до (ср. р.); (о любовнике) коха́нець, полюбо́вник.
Возлю́бленная – улю́блена, лю́ба (р. лю́би и лю́бої), лю́бка, любля́нка, милова́нка, милода́нка, коха́нка, коха́ння (ср. р.), зако́хання (ср. р.), ла́до (ср. р.).
Первая -ная – пе́рвітка, лю́ба-перволю́ба.
Ду́шенька
1) (
ум. и ласк. от Душа́ 1) ду́шенька, души́ця;
2)
общ. р. (обращение к любимому человеку, срв. Душа́ 1) – ду́ся, ду́шко (м. р.), ду́шка, ду́шенька, ду́шечка, душеня́тко. [При́йде мій ду́шко. Мару́сю-ду́сю! Кучеря́вий Іва́н, моя́ ду́шечка]; (ласков. обращение к низшему) се́рце, се́рде́нько;
3) (
любовник, -ца) коха́нець (р. -нця) или коха́нок (р. -нка), (ж. р.) коха́нка, полюбо́вник, -ниця, ду́шко (м. р.), лю́бко (р. -ка), лю́бчик.
Ла́да
1) (
м. р.) ла́до (-да), любко́ (-ка́), лю́бонько, лю́бчик (-ка), любу́сь (-ся), лю́бий, ми́лий, ласк. любе́нький, любе́сенький, миле́нький, миле́сенький (-ого). [Заги́нув ла́до, – я заги́ну! (Шевч.)];
2) (
о женщине) ла́до (-да, ср. р.) лю́бка, лю́бонька, лю́бця, любу́ня, лю́ба (-бої), ми́ла (-лої), ласк. любе́нька, любе́сенька, миле́нька, миле́сенька (-кої). [Царі́вно, ла́до моє́, мості́те мости́ (Чуб. III)].
Люби́мый
1) (
излюбленный, дорогой) улю́блений, лю́блений, уко́ханий, коха́ний, лю́бий, уподі́[о́]бний. [Загра́в свою́ улю́блену пі́сню (Крим.). Уважа́в М. Вовчка́ за лю́бленого в наро́ді письме́нника (Грінч.). Пан-о́тченьку ти наш коха́ний! (Куліш). Чи я в ба́тька не коха́на була́? (Пісня)].
-мый автор, -мое произведение – улю́блений, уподі́[о́]бний а́втор, твір. [Свої́х уподо́бних авторі́в узяла́ з собо́ю (Н.-Лев.)].
-мое чтение – улю́блене чита́ння.
-мый вождь – улю́блений проводи́р.
-мое занятие, дело – улю́блена, лю́ба робо́та.
-мое блюдо, кушанье – улю́блена стра́ва, ї́жа.
-мая лошадь – улю́блений кінь.
-мое дитя – коха́на (лю́ба) дити́на; найулю́блені́ша дити́на.
Самый -мый – найулю́блені́ший, найуко́хані́ший, найулю́блений, найлюбі́ший, наймилі́ший. [З своє́ю найулюблені́шою ля́лькою (Грінч.). Найулю́блена дити́на (Вороний). Се була́ його́ найлюбі́ша робо́та (Стефаник)].
-мая трава (росянка), бот. Drosera rotundifolia L. – роси́чка круглоли́ста, рося́нка;
2) (
возлюбленный, милый) коха́ний, уко́ханий, ми́лий, лю́бий, лю́блений, (возлюбленная) коха́на, лю́ба (-бої и -би), ми́ла, лю́блена, (сущ.) любко́, лю́бчик, коха́нок (-нка), коха́на люди́на. [Проща́тись прийшо́в я, коха́на, з тобо́ю (Л. Укр.). Силкува́лася ви́правдати вко́хану люди́ну бідола́шна ді́вчина (Грінч.). Жі́нка су́джена, а кума́ лю́блена (Приказка). Та вже мені́ не стоя́ти із мої́м коха́нком (Пісня)].
Любо́вник
1) коха́нець (-нця), коха́нок (-нка), (
зап.) (по)любо́вник, лю́бко́, лю́бчик, лю́бас, (грубо) ба́хур (-ра). [А я собі́ лю́бчика привела́ (Пісня). Десь за и́ншим лю́басом ходи́ла (Франко). Полюбо́вник Га́ннин Бі́рон став її́ проси́ти (Рудан.). В не́ї вже й ба́хур є (Мова)].
Он выступает в ролях первого -ника (театр.) – він на ро́лях пе́ршого коха́нця;
2)
см. Возлю́бленный 2.
Лю́бушка – лю́бка, лю́бочка, коха́нка, коха́ночка. [Ой, ма́мочко, лю́бко (Номис). Ожени́ся, мій си́ночку, візьми́ собі́ лю́бку (Чуб. V). Ви́йди, се́рце, коха́ночко (Пісня)].
Милё́ноклюбко́, любченя́тко, любе́ць (-бця́), лю́бчик, любе́нький, миле́нький (-кого), серденя́тко. [Ой, як любця́ не люби́ти, коли́ о́чі чо́рні! (Гол. III)].
Ми́ленький
1) любе́нький, миле́нький, любе́сенький, миле́сенький; (
в обращ. ещё) – (м. р.) лю́бчик, лю́бонько, любу́сь (-ся́), (ж. р.) лю́бка, лю́бочка, лю́бонька, любу́ся. [Ті́точко на́ша любе́нька, не ки́дай нас! (М. Вовч.). Миле́нький, миле́сенький мій! (Метл.). Не їдь, бра́тіку, не їдь лю́бчику! (Чуб. V). Діду́сю-любу́сю! (Чуб. V). Ой, ма́мко-лю́бко! (Номис). Ті́точко-лю́бочко! (М. Вовч.)].
Мой -кий дружок – мій лю́бчик коха́ний, (поэтич.) мій дру́женько миле́сенький, як го́луб сиве́сенький;
2) (
хорошенький) гарне́нький, гарне́сенький. -кая история! – гарне́нька істо́рія (ока́зія, приго́да)!
Ми́лка – (ж. р.) лю́бка; (м. р.) любко́, любу́сь (-ся́); (общ. р.) се́рденько; срв. Ми́лочка 1, Мила́шка и Милё́нок.
I. Ми́лый, прлг.
1) (
любый, любимый, дорогой) лю́бий, ми́лий, коха́ний. [До́ню моя́, дитя́ моє́ лю́бе! (Шевч.). Прости́ мені́, мій го́лубе, мій со́коле ми́лий! (Шевч.). Добри́-вечір, ми́лий си́ну! (Рудан.). Вибача́й, неві́сточко коха́на! (Самійл.)].
-лый друг – лю́бий (ми́лий, коха́ний) друг. [Дру́зі коха́ні! (Грінч.)].
-лый дружок – лю́бчик (лю́бий), любко́, ми́лий, миле́нький, коха́ний (-ого); срв. II. Ми́лый.
Мой -лый! –
а) (
ласк.) мій ми́лий! (мій) лю́боньку (им. лю́бонько)! мій лю́бцю! (моє́) се́рденько!
б) (
пренебр., снисход.) (мій) го́лубе! (мій) го́лубе ми́лий! (мій) лебе́дику! чолові́че (до́брий)! дя́дечку! [А чого́ тобі́ тре́ба тут, го́лубе? Іди́ собі́, зві́дки прийшо́в (Брацлавщ.). Не барі́ться, чолові́че, як хо́чете жи́ти (Кінець Неволі)]; срв. Миле́йший 2.
Моя -лая! –
а) (
ласк.) моя́ лю́ба! (моя) лю́бонько (им. лю́бонька)! (моє́) се́рденько! небо́го! [«Схова́йте мене́!» – «Де-ж я тебе́, лю́бонько, схова́ю?» (Франко)];
б) (
пренебр.) моя́ лю́ба! небо́го! [Чого́ це ви, небо́го, плюєте́ся? Плю́нуть і я вмі́ю (Крим.)].
Мои -лые! – мої́ лю́бі! люб’я́та! (пренебр.) голуби́ (голуб’я́та) мої́! лебе́дики!
Более -лый, см. Миле́е 1.
Самый -лый, см. Миле́йший 1.
Чрезвычайно -лый – надзвича́йно лю́бий (ми́лий), любі́сінький, милі́сінький.
Насильно мил не будешь – на ми́лування нема́ си́лування (Крим.).
Не по-хорошу мил, а по́-милу хорош – не тим лю́бий, що хоро́ший, а тим хоро́ший, що лю́бий;
2) (
привлекательный) лю́бий, ми́лий, (доставляющий приятность) уті́шний, уті́шливий; (любезный) лю́б’язний, ґре́чний; (благосклонный) ласка́вий, прихи́льний; (красивый, хороший) га́рний, го́жий.
-лое дитя – лю́ба (ми́ла, вті́шна, вті́шлива) дити́на. [Що то за лю́ба дити́на мій Карпо́! (Н.-Лев.). Учителі́ аж нара́дуватися не могли́ на вті́шну дити́ну (Крим.)].
-лый человек – ми́ла люди́на.
Она очень -ла – вона́ ду́же ми́ла. [Дівча́та такі́ ми́лі, скро́мні (Ол. Пчілка)].
-лый взгляд, голос, -лая улыбка – ми́лий (лю́бий) по́гляд, го́лос, у́сміх. Как это -ло! – як це га́рно! як це лю́бо! як це го́же!
3) (
приятный кому) лю́бий, ми́лий, приє́мний, лю́б’язний, (редко) коха́ний кому́. [Працю́ю над лю́бою мені́ нау́кою (Крим.). Ко́жній ма́тері своя́ дити́на ми́ла (Квітка). Хоч за са́мого бідні́шого, аби́ тобі́ лю́б’язний (Квітка). Оця́ соро́чка така́ мені́ лю́б’язна (Борзенщ.). Вале́рова сестра́ така́ мені́ коха́на (Самійл.)].
Ему ничто не -ло – йому́ ніщо́ (в сві́ті) не ми́ле. [Усі́м лю́дям тепе́р не ду́же що ми́ле (Чигиринщ.). Як злу́чаться по любо́ві, то все ми́ле бу́де (Чуб. V)].
Свет мне стал не мил – світ мені́ не ми́лий став, світ мені́ знеми́лився (и не зми́лився).
II. Ми́лый, сщ. – ми́лий (-лого), лю́бий (-бого), люб (-ба), любко́, (редко) любе́ць (-бця́), коха́ний, коха́нок (-нка), ласк. миле́нький, любе́нький, лю́бонько, лю́бцьо, лю́бчик, коха́ночок (-чка). [(Мо́ре) зна́є, де мій ми́лий, бо його́ носи́ло (Шевч.). Піду́ шука́ть миле́нького, втоплю́ своє́ го́ре (Шевч.). А без лю́бого сама́ го́ре я горю́ю (Боров.). На що лю́ба любува́ла? (ЗОЮР. II). Проща́лася зі свої́м любко́м (Франко)].
Ми́лая, сщ. – ми́ла (-лої), лю́ба (-бої и -би), лю́бка (-ки), коха́на (-ної), ласк. миле́нька, любе́нька, лю́бочка, лю́бонька, лю́бця. [Ми́лий ми́лу покида́є (Пісян). Підійшо́в під две́рі ми́лої (Крим.). Тепе́р свою́ лю́бу я везу́ до шлю́бу (Рудан.). Моя́ дале́ка лю́бка (Вороний). Проща́тися прийшо́в я, коха́на, з тобо́ю (Л. Укр.)].
Ми́лые, сщ. – коха́нці (-ців), коха́нки (-ків), зако́хані (-них), люб’я́та (-б’я́т).
-лые бранятся, только тешатся – ми́лі посва́ряться – ще кра́ще поми́ряться.
-лого побои не долго болят – ми́лого дру́га ми́ла й пу́га.
Па́ссия
1)
церк. – па́сія;
2) (
страсть) па́сія, за́пал; (об’ект страсти) па́сія, любко́ (-ка́), лю́бка (-ки).

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Любимый
1) (
излюбленный, дорогой) улю́блений, лю́блений, уко́ханий, коха́ний, лю́бий, уподі́бний (уподо́бний);
2) (
возлюбленный, милый) коха́ний, уко́ханий, ми́лий, лю́бий, лю́блений, (возлюбленная) коха́на, лю́ба, ми́ла, лю́блена, (сущ.) любко́, лю́бчик, коха́нок (-нка), коха́на люди́на:
любимая лошадь – улю́блений кінь;
любимая трава (росянка), бот. Drosera rotundifolia L. – роси́чка круглоли́ста, рося́нка;
любимое блюдо, кушанье – улю́блена стра́ва, ї́жа;
любимое дитя – коха́на (лю́ба) дити́на; найулю́блені́ша дити́на;
любимое занятие, дело – улю́блена, лю́ба робо́та;
любимое чтение – улю́блене чита́ння (читво);
любимый автор, любимое произведение – улю́блений, уподо́бний а́втор, твір;
любимый вождь – улю́блений проводи́р (провідник, вождь);
любимый всеми – загальний улюбленець;
наступить на любимую мозоль (шутл.) – наступити (натоптати) на улюблену (найулюбленішу) мозолю; дійняти (допекти, дошкулити) до живого; уразити у живе (болюче) місце;
про себя любимых – про себе любих;
самый любимый – найулю́блені́ший, найуко́хані́ший, найулю́блений, найлюбі́ший, наймилі́ший;
себя любимого – себе любого.
[Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Т.Шевченко). Пан-о́тченьку ти наш коха́ний! (П.Куліш). Думаю собі: «Як-то тепереньки небожата мої кохані? Чи згадують мене?» (М.Вовчок). Чи я в ба́тька не коха́на була́? (Пісня). Свої́х уподо́бних авторі́в узяла́ з собо́ю (І.Нечуй-Левицький). — От люба в нас дитина Юрко! — часом говорила Маруся до чоловіка (І.Нечуй-Левицький). — Хоч той панич син бідного диякона, але гарний, хоч з лиця води напийся! Я знаю, що він буде уподобний панні. Тільки він убогий, ой який убогий! Як той Іов на гноїщі! (І.Нечуй-Левицький). То була її любов, то був її любчик Павлусь (І.Нечуй-Левицький). — Боже мій, Боже мій! — сказав він, ковтаючи сльози. — Що ж тепер з тобою буде, мій вільний, укоханий краю? Чи на те ж наші батьки обороняли тебе од бусурманів, не шкодуючи свого життя, щоб дістався ти чужим людям на поталу? (А.Кащенко). — Чи пам’ятаєш, серце Іванку, як ми сходились тут, у сему лісі: ти мені йграв, а я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі? (М.Коцюбинський). Проща́тись прийшо́в я, коха́на, з тобо́ю (Л.Українка). Ось уже лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем, Ані платанів розкішних наметів (Л.Українка). — Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Л.Українка). Моя люба Мар’яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Л.Українка). На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (І.Франко). Загра́в свою́ улю́блену пі́сню (А.Кримський). З своє́ю найулюблені́шою ля́лькою (Б.Грінченко). Уважа́в М. Вовчка́ за лю́бленого в наро́ді письме́нника (Б.Грінченко). Найулю́блена дити́на (М.Вороний). Се була́ його́ найлюбі́ша робо́та (В.Стефаник). Силкува́лася ви́правдати вко́хану люди́ну бідола́шна ді́вчина (Б.Грінченко). Жі́нка су́джена, а кума́ лю́блена (Пр.). Та вже мені́ не стоя́ти із мої́м коха́нком (Пісня). Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить (П.Тичина). Здрастуй, місто несказанно любе, Повне цвіту — теплого дощу! (Терень Масенко). Я не скажу і в пам’яті — коханий. І все-таки, згадай мене колись. Ішли дві долі різними шляхами. На роздоріжжі долі обнялись (Л.Костенко).  Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, — Початок і кінець твій загубився… Багряною півчарою схилився В вологих сонцетінях небозвід; І морезвід півчарою другою — І чара зустрічі в руці моїй горить! Вино в ній — ти. Любовною рукою Я п’ю тебе за тебе у цю мить (М.Вінграновський). Як почула про те Грізельда, то вельми засмутилась, гадаючи, що доведеться їй знов до батьківської хати вертатись та вівці пасти, а муж її укоханий буде в сей час розкошувати в обіймах другої; та не одну вже од долі напасть витримала вона твердо, тож вирішила кріпитись і тут (М.Лукаш, перекл. Д.Бокачо). — Але ж важливо саме кохати, а не бути коханим. Людина не має вдячності до того, хто її кохає — якщо почуття не взаємне, то це швидше тягар (О.Гординчук, перекл. С.Моема). Людина любляча божественіша за людину люблену (Платон). Нехай мої діти лишаться ненародженими, якщо я не зумів їх мати від коханої жінки (Дж. Лондон). 1. — Любий, скажи мені що-небудь тепле… — Та гори ти синім полум’ям!.. 2. — Кохана, а де мій рушник? — Візьми на швабрі].
Обговорення статті
Любовник
1) коха́нець (-нця), коха́нок (-нка), (
зап.) полюбовник (любовник), лю́бко́, лю́бчик, лю́бас, (ещё) ласкавець, (грубо) ба́хур;
2) (
влюблённый) улю́блений, лю́бий, любко́, лю́бчик, милода́н, уко́ханий, коха́ний, коха́нець, закоханець, коха́нок, коха́ння (ср. р.), зако́хання (ср. р.), ла́до (ср. р.):
он выступает в ролях первого любовника (театр.) – він на ро́лях пе́ршого коха́нця.
[А я собі́ лю́бчика привела́ (Пісня). Смутний вечір, смутний ранок: Десь поїхав мій коханок (Пісня). — А вчора., де була? — У любовників. Тут їх у мене ціла метка (П.Мирний). Десь за и́ншим лю́басом ходи́ла (І.Франко). На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (І.Франко). Полюбо́вник Га́ннин Бі́рон став її́ проси́ти (С.Руданський). В не́ї вже й ба́хур є (В.Мова). То була її любов, то був її любчик Павлусь (І.Нечуй-Левицький). В голові її вічно шуміла сивуха; вена все ще моргала на хлопців, але вже забула лік своїм полюбовникам (М.Коцюбинський). — Мені не байдуже, щоб тут мене взивали подвійною вдовою— і по мужу, і по коханцю! (Л.Українка). А онде нещасний коханець край брами У розпачі голову стиснув руками: «Найгірша для мене ся люта година! Не любить мене чарівниця-дівчина. Подвійний мій розпач, подвійний мій жаль, Моя нерозважна печаль!..» (Л.Українка). Шлюбна жінка покинула Сенька перед кількома роками й утекла з своїм коханком до Америки (Л.Мартович). Ірен промандрувала з ним два роки по всяких усюдах, по селах і містах, де кидано її коханця, що тримав свою милу, не гребуючи способами, в теплі й великих на той час достатках (В.Підмогильний). Ми вже твої коханці, смерте: життя нам світить крізь туман. Але возрадуйся тепер ти, як місячний засіявсь лан (В.Стус). — Ой! — вигукнула перша дівчина.— Благаймо, товаришко, щоб він тут зостався, наші батьки й брати велико його вподобають… Я теж чула про його доблесть і його людяність, про яку ти оце казала; а ще кажуть, що він найвірніший і найстійкіший закоханець з усіх, що є на світі, а дама його то якась Дульсінея Тобоська, якій у всій Гишпанії належить пальма краси (М.Лукаш, перекл.. М.Сервантеса). Тієї ночі молодий флорентієць припав до забороненого джерела, приручив жагучий близнючок цієї юної кізки, навчив її вуста ігор і витівок любощів. На світанку нарешті завойована Хільзонда віддалася йому вповні, а на ранок, розчистивши нігтями місце на морозяному вікні, діамантовою обручкою вишкребла на нім об’єднані ініціали — свої та ласкавця, утверджуючи їхнє спільне щастя на тонкій і прозорій субстанції, такій нетривкій, але ж людські тіло й серце не набагато тривкіші (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Самотні, мов королеви. Їх зневажають — це зрозуміло само собою. Вони обидві приречені на немилість через власні тіла — тіла, пещені і обціловувані їхніми коханцями, кожна піддана анафемі, бо пізнала насолоду, від якої можна вмерти, так вони кажуть, умерти загадковою смертю з коханцями, але без кохання (Р.Осадчук, перекл. М.Дюрас). Усі жінки мріють про ласкавого і ніжного коханця. Але, на жаль, у ласкавих і ніжних чоловіків уже є коханці].
Обговорення статті
Подруга
1) по́дру́га, подру́жина, подру́жниця, (
подружка, ум.) по́дружка, (ласк.) подру́женька, подру́жечка, (приятельница) при́ятелька, това́ришка, това́рка, (устар.) други́ня, (высок.) по́се́стра, (реже) посе́стрина, посе́стриця, (пол.) колежанка, (на свадьбе) дру́жка;
2) (
супруга) дружи́на, (умен.) дружи́нонька:
быть подругами с кем – подругува́ти з ким;
подруга жизни – дружина.
[Чи бачила, подружино, мого чорнобрівця? (Сл.Гр.). Товаришка віддається, А я ще не буду, А я своїй товаришці За дружку буду (Н.п.). Була в удови дочка Маруся, наша подружниця (Марко Вовчок). Озвалась Пріська — подруга й товаришка Олександрина (Б.Грінченко). Біля самого лісу, мов квітка папороті, розцвів самотній вогник, пригас і знову розкрив сполохані пелюстки. Хто там біля нього гріє руки, чи душу, чи виглядає когось? І, скрадаючись, любов іде до любові, щоб мати вечоровий хміль і поранковий жаль, як мали їх її посестри. Подумавши про це, про кохання своїх подруг, Оксана знітилась, і все її чарування здалося забобоном (М.Стельмах). Я дістаю гроші, Лорна робить надто повільний жест пальцем: мовляв, оооооооднуууууууухвииипиииииинкууу, і довго-довго, нереально довго і просто нестерпно повільно шукає щось у наплічнику, дістає звідти якісь зошити, зошити падають із її нечутливих рук, із зошитів висипаються вкладені сторінки та ксерокопії, розлітаються по цілому фойє, Лорна починає збирати їх, так само повільно, потім вона завмирає, каже: «Г-г!» — і знову починає шукати щось у наплічнику, витягує нові зошити, я бачу, охоронці нервуються, вони розуміють, що ми обдовбані в жопу дві дури, ледве тримаємося на ногах, у нас задерев’янілі язики, і я можу їм тільки сказати: «З-з! М’я клжнк трхи п-на!», хоча хотіла — «зараз, моя колежанка трохи п’яна», все це повисає у повітрі, я відчуваю страх, що зараз нас здадуть міліції, нарешті Лорна дає білетерові два флаєри, що дозволяють пройти на третину дешевше (Любко Дереш). 1. Якщо ви хочете взнати про недоліки дівчини — похваліть її перед подругами. 2. Дві подруги: — Скажи, ти змогла б переспати з моїм чоловіком? — Ну, правду казавши — ні… — А чому?! — Та він нічим не кращий за мого! — Ну, щиро кажучи — так…].
Обговорення статті
Ржач, ржачка, разг. – (дикий смех) ржач, ржачка (іржачка), ржання (іржання)); гоготання, гиготіння, реготня, (дикий) регіт, реготання.
[Підходжу до хліва, чую — іржуть. … Дивлюся, аж то мій Микола і Тетерин Федько. Стоять, понасуплювалися, куди та й ржачка поділася (Григір Тютюнник). На Віку ж напала ржачка. Сміється, аж згинається навпіл (Любко Дереш). А у відповідь чулося громоподібне іржання: — Ги-ги, ги-ги-ги!.. (В.Сосюра). Після такого реально пробиває на ржач (з Інтернету)].
Обговорення статті

- Тлумачно-стилістичний словник української мови 2013— Вгору

Паци́фік, -а, чол. Міжнародний символ миру, роззброєння, антивоєнного руху.
[1. На шиї Кобра носив блискучий сталевий пацифік. Юрко відразу впізнав його: рік тому Кобра виміняв його у Доща на плакат (Любко Дереш, «Культ»). 2. Та коли придивитися до волфа ближче, то видно, що виду він зовсім не благообразного, давно немите сивувате волосся брудною стьожкою перетягнуте, колюча щетина щоки вкриває, круглий пацифік з білого металу на грудях теліпається (Олександр Ірванець, «Очамимря»). 3. Фєнєчка, як і пацифік, є символом миру і дружби, це подарунок на щастя (незалежний культурологічний часопис «Ї»).]

ВідмінокОднинаМножина
Називний  паци́фік  паци́фіки
Родовий  паци́фіка  паци́фіків
Давальний  паци́фікові (паци́фіку)*  паци́фікам
Знахідний  паци́фік  паци́фіки
Орудний  паци́фіком  паци́фіками
Місцевий  … паци́фіку  … паци́фіках
Кличний  паци́фіку  паци́фіки
У давальному відмінку однини перевагу треба віддавати слову паци́фікові. Обговорення статті

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Голова
• Была бы голова на плечах, а хлеб будет
– аби голова на плечах (на в’язах) була, а про решту байдуже. Пр. Аби моя голова здорова, то все гаразд буде. Пр.
• Валить с больной головы на здоровую
– звертати (скидати, складати) вину (провину) на невинного (на безвинного, з хворої голови на здорову).
• Вбивать, вбить, вдалбливать, вдолбить в голову кому что
– убивати, убити (укидати, укинути) кому в голову що; задовбувати, задовбити кому в голову що; утовкмачувати, утовкмачити (товкти, утовкти) кому в голову що. [Василько вже собі вбив у голову стати легшем. Турчинська. Хто се тобі таку дурницю в голову вкинув? Сл. Гр.]
• В голове как молотом бьёт
– у голові наче ковалі кують; у голові б’є (стукає) як молотом; у голові [торохнява, гуркотнява, стукотнява] як у млині; у голові так і креше.
• Взбрело в голову кому
– упливло (упало, зайшло, забрело, набрело, влізло, залізло) в голову кому; спало (набігло, спливло) на думку кому; ухопилося голови кому; (вульг.) забандюрилося (наверзлося) кому що. [Хто знає, що йому в голову влізло! Макогон. І таке ж залізе в голову! Головко.]
• Взять, забрать себе в голову
– узяти, забрати [собі] в голову (у думку); убгати (укинути) собі в голову; узяти собі думку. [Як бувало візьме собі що в голову, то гадає, що таки на його мусить бути, аби не знати що, — дуже упертий був. Федькович. Що собі в думку забрала? Старицький. Хома ніяк не міг убгати собі в голову, що він мусить терпіти голод, коли в скрині лежать гроші — невеликі, правда, але все-таки можна залатати ними хоч одну дірку в господарській потребі. Коцюбинський.]
• Вниз головой
– сторч (сторчма) [головою]; сторчголов; сторчака (сторчки); стовбула; вниз головою; (іноді) потич; упасть, полететь вниз головой – сторчака дати. [Тоді б усі сторч головою могли полетіти в шахту з розбитого цебра. Грінченко. Сторчма головою з коня злетів, забився, мабуть, дуже… Гордієнко. Іноді й сам іще захватить їх кури з свого города, ті аж сторчголов летять. Тесленко. Зацідив по уху переднього, той аж стовбула став. Мирний. Хміль йому вдаре в голову, то він так сторчака й дасть! Кропивницький.]
• В первую голову
(разг.) – (що)найперше; передусім (насамперед); перш (передніше) за все (від усього); першим ділом. [Найперше — це така б, здавалося, дурниця, сірника шукала на карнизі, щоб засвітити, не знайшла. Головко.]
• В противоположные (разные) стороны головами (валетом) лежать
– митусь (митуся, митусем, головами навпаки) лежати. [Ми звечора полягали як треба, а вранці митусем лежали, бо вночі дуже ворочались. Сл. Гр. Дарма, що вкупі ночували, а тільки одно туди, а друге туди, головами навпаки. Барвінок.]
• Вскружить голову кому
– замарити (завернути, завертіти, закружити, закрутити) голову кому; запаморочити (заморочити, затуманити) голову кому.
• Выдать с головой кого
(устар.) – зрадити кого; видати з головою кого; (істор.) видати на ласку чию чого.
• Выдать себя с головой
– видати себе з головою; викрити себе сповна; виказати (зрадити) себе; зрадитися; (істор.) видати себе на ласку чию. [Скільки обережності треба, щоб не зрадитися перед ворогами… Коцюбинський.]
• Выкинуть из головы кого, что
– викинути з голови (з думки) кого, що; спустити з думки кого, що; забути кого, що. [Викинь його з думки! Грінченко.]
• Глупая голова
– дурна (капустяна, повстяна) голова; (образн.) капустяний качан; гарбуз замість голови; макітра; голова, [неначе] клоччям (пір’ям) набита (начинена). [Дурна голова нічого не поможе. Пр. Капустяна твоя голова! Тобілевич. Комусь потрібні дуже дурні макітри ваші. Кочерга.]
• Голова болит у кого
– голова болить у кого, кому, (іноді) кого. [Правду люди кажуть, що від малих дітей у батьків голова болить, а від великих душа кипить. Кониський. Болем їй голова боліла… Вовчок. Головка мене болить. Черемшина.]
• Голова в голову (двигаться, идти)
(воен.) – рівними рядами (лавами, голова з головою, голова до голови) (посуватися, йти, рухатися).
• Голова идёт кругом у кого
(разг.) – голова обертом (обертаєм, кружка) йде в кого, кому; голова (в голові) морочиться (наморочиться, туманіє) в кого, кому; світ макітриться (округи йде) кому. [Молодий ти ще, битий ніколи не був, тому й голова тобі від слави йде обертом. Тулуб. Мені світ округи йде. Барвінок.]
• Голова мякиной (трухой) набита
(перен.) – голова набита (напхана, начинена) половою (клоччям, пір’ям, порохнею); у голові полова (клоччя, пір’я); дурний аж світиться. [Мені памороки забито киями, а в вас, мабуть, ізроду в голові клоччя. П. Куліш.]
• Голова полна тяжёлых мыслей
– тяжкі (важкі) думки обсіли (опали, обняли) голову. [Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкі думки обсіли голову. Мирний.]
• Голова с пивной котёл
(фам.) – голова як макітра (як казан, як у вола). [Голова як казан, а розуму ні ложки. Пр. Голова як у вола, а все говорить — мала. Пр.]
• Головой (на голову) выше кого
– на [цілу] голову вищий (-ша, -ще) від кого (за кого, ніж хто, як хто); (перен.) геть (набагато) перевищувати (переважати, переважувати, перевершувати) кого.
• Головой ручаться
– ручитися життям (головою); голову об заклад ставити. [Голову об заклад ставлю. Пр.]
• Голову вытащил — хвост увяз
– голову витягнеш — зад угрузне. Пр. Сорочку викупив, а сукман заставив. Пр. Церкву покрив, а дзвіницю обдер. Пр. Поли крає, а плечі латає. Пр.
• Даю голову на отсечение
– кладу [на це] голову свою; голову собі дам відтяти (відрубати).
• За дурною головою и ногам нет покоя
– за дурною головою і ногам нема спокою. Пр. Через дурний розум ногам лихо. Пр. За дурною головою і ногам лихо (біда). Пр. За дурною головою і ногам дістається. Пр.
• Из головы не выходит кто, что
– з думки (з думок, з гадки) не йде (не спадає, не сходить, не виходить) хто, що. [Мені з думки не йде наше безталання. Котляревський. З думки не виходив Микола. Багмут. З того часу козак не виходить у мене з голови… Стороженко.]
• Как снег на голову
– неждано-негадано; зненацька; несподівано; нагло (раптом); (образн.) як сніг улітку; як (мов) грім з ясного неба; як грім на голову. [Потім навесні — неждано-негадано — прийшло воно, горе… Миценко. Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Українка.]
• Кружится, закружилась голова, закружилось в голове у кого
– у голові (голова) морочиться, заморочилась (крутиться, закрутилася) кому; замороч бере, взяла (нападає, напала) кого; вернеться (морочиться, паморочиться) світ кому; голова (в голові) макітриться, замакітрилось кому, в кого. [Ой, голова крутиться, земля крутиться! Тобілевич. Лежить наша Тетяна, вернеться їй світ. Барвінок.]
• Ломать [себе] голову
– сушити (клопотати, морочити) [собі] голову (мозок); морочитися; у голову заходити. [Спитає, якою проблемою голову сушать собі. Головко. Та все одно розберемося в цих ділах, хоч комусь і не хочеться клопотати собі голову мужицькими справами. Стельмах. Маланці заходило в голову, що сталося з Гафійкою. Коцюбинський.]
• Лохматая голова
– кудлата (кошлата, пелехата, патлата) голова; (ірон.) кудла (кучма, кустра, куштра). [Здоровенна кудлата голова з рудою бородою… Грінченко. Засвітив той лампочку, на комині стояла, постояв, почухавсь у кучмі, знов сів. Тесленко. Він зо зла вп’явся руками в свою нечесану куштру. Мирний.]
• На голове ходить
(перен.) – на голові ходити; бешкетувати (лок. галабурдити); збивати бучу (колотнечу); пустувати; жирувати.
• Намылить голову кому
– намилити голову (чуба, чуприну) кому; змити голову кому.
• На свою голову брать, взять кого, что
– брати, узяти на свою голову (на себе, на свою, на власну відповідальність); (іноді при негат. наслідках) брати, узяти собі на біду (на свою біду, собі на лихо) кого, що. [Беру те на свою голову. Пр.]
• Негде голову преклонить
– нема де (ніде) голови (голову) прихилити; нема до кого (нема де) прихилитися (пригорнутися). [Я багатьох таких знаю, що жебрають, бо нема де дітись, нема де голови прихилити, — сказав Кміта. Н.-Левицький.]
• Не морочь, не морочьте мне голову
– не мороч, не морочте (не клопочи, не клопочіть) мені голови. [Не морочте, мені, Хомо, голови — кажіть зараз: буде фабрика? Коцюбинський.]
• Не мудра голова, да кубышка полна
– хоч у голові пусто, та грошей густо. Пр. У голові пусто, та в кишені густо. Пр.
• Не сносить ему головы
– накладе він головою; (іноді образн.) не топтати йому (не топтатиме він) рясту.
• Не удерживается (не держится) в голове
(разг.) – не держиться голови; (образн.) голова як решето. [Антосьо слухав сю мову, а мова йому й голови не держалась. Свидницький.]
• Низко стриженная голова
– низько стрижена голова; гиря; гирява голова.
• Одна голова и смеётся, и плачет
– одні очі і плачуть, і сміються. Пр.
• Одна голова хорошо, а две — лучше
– одна голова добре, а дві ще краще (лучче). Пр. Що дві голови, то не одна. Пр. Дві голови ліпше, як одна. Пр.
• Он забрал себе в голову
– він узяв (убгав, укинув) собі в голову; він узяв собі думку; йому зайшло в голову.
• Он о двух головах
(разг.) – він як дві голови має; відчайдушний він; він безоглядно (неоглядно, необачно) сміливий.
• Он (она) живёт одною головою
– він одним один (вона одним одна) живе; він сам-самісінький (вона сама-самісінька) живе; він (вона) самотою живе.
• Он с головой
– він має добру голову; у нього недарма (недурно) голова на в’язах (на плечах); він має голову на плечах (на карку, на в’язах); він має під шапкою. [Вони думають, що як вона дурна баба, то вже нічого не тямить… Стійте, стійте, може й у неї голова недурно на в’язах… Коцюбинський.]
• Очертя голову
– на відчай [душі]; відчайдушно; осліп (сліпма, наосліп, безбач); (образн.) зав’язавши очі. [Тільки я наосліп не полізу в трясовину! Донченко.]
• Повесить, понурить голову, поникнуть головой
– похнюпити (понурити, похилити) голову; похнюпитися (понуритися, посупитися); зажуритися (засумувати). [Не сходячи з місця, вона прихилилася до стіни, а він уже сидів у кутку біля її ніг, похнюпивши голову. Грінченко. Посідали, понурились, ніхто й пари з рота не пустив. Стороженко. Стоїть, очі в землю, зажурився. З нар. уст.]
• Повинную голову меч не сечёт
– покірної голови й меч не бере. Пр. Покірної голови меч не йме. Пр. Винного двома батогами не б’ють. Пр. Покірне телятко дві матки ссе. Пр. Як признався — розквитався. Пр.
• Под носом взошло, а в голове не посеяно
– під носом косовиця, а на розум не орано. Пр. На голові гречка цвіте, а в голові й не орано (не сіяно). Пр.
• Поднять голову
(перен.) – підвести (звести, підняти) голову; набратися духу (сміливості).
• Поплатиться головой
(перен.) – наложити (накласти) головою (душею); заплатити [своєю] головою. [Хто ворожить, той душею наложить. Номис. Через тії коні воронії наклав козак головою. Сл. Гр.]
• Потерять голову
(перен.) – розгубитися; утратити (стратити) розум; заморочитися; сторопіти [украй]. [Ганна неначе розум стратила. Н.-Левицький.]
• Пришло в голову, пришла в голову мысль
– спало (упало, запало, спливло, збігло, зійшло, навернулося, навинулося) на думку (на гадку); спала (набігла, прийшла) думка; зайшла думка (гадка); зайшло (запало, вступило, упливло) в голову (до голови). [Невже вам ніколи не спадало на думку, що всі оці наші заходи, метушіння, все це робиться, аби тільки не сидіти, склавши руки. Українка. На хвилину йому жаль стало Олександри, і промайнула думка про згоду, але набігла друга думка, і, мов дужча хвиля, розбила першу. Коцюбинський. Що тобі в голову зайшло? Спи. Васильченко.]
• Промелькнуло в голове
– (про)майнула ((про)минула, блиснула, шаснула) думка (гадка) [в голові] кому, в кого. [У неї навіть промайнула на хвилину думка — вернутися додому. Грінченко. В голові йому, мов блискавка, промайнула нова думка. Коцюбинський.]
• Промок с головы до ног
– промок (вимок, змок) до рубця (як хлющ(а)). [Я не хутко навчилась ховатись під парасолем. Малою бувало завжди змокну як хлющ, хоч би там не знати який парасоль був у руках. Українка.]
• Пустая голова
– порожня (пуста) голова; (образн.) у голові як у пустій стодолі; голова як свистун. [Пуста голова ані посивіє, ані полисіє. Пр.]
• Сам себе голова
(перен.) – сам собі голова (пан).
• С больной головы на здоровую
– з хворої голови на здорову скидає. Пр. З дурної голови та на людську. Пр. Швець заслужив, а коваля повісили. Пр. Слюсар прокрався, а коваля покарали. Пр. Винувата діжа, що не йде на ум їжа. Пр. Хто кислиці поїв, а кого оскома напала. Пр. Адам кисличку з’їв, а в нас оскома на зубах. Пр. На вовка неслава, а їсть овець Сава. Пр. Іноді б’ють Хому за Яремину вину. Пр. На вовка помовка, а заєць капусту з’їв. Пр. Хто б’ється, а в кого чуб болить. Пр. За моє ж жито та мене ж і бито. Пр. Нашим салом та по нашій шкурі. Пр.
• Свернуть себе голову
– скрутити (звернути) собі голову (в’язи); прогоріти (збанкрутувати). [А насправді, Антоне, чого ти мені бажаєш? — безжалісним поглядом обпік Безбородька. — Щоб я скоріше собі в’язи скрутив, чи ще чогось у такому плані? Стельмах.]
• Светлая голова
(перен. разг.) – світла (ясна) голова; тямущий чоловік (тямуща людина). [То світла голова. Пр. В Іванка працьовиті руки і світла голова — зайвим не буде. Гуріненко.]
• С головой уйти, погрузиться во что, отдаться чему
(перен. разг.) – з головою заглибитися (поринути, пірнути) в що; удатися (укинутися) в що; захопитися чим. [В Переяславі він з головою пірнув у державні справи. Панч. Зимою столярує, а літом у хліборобство вдається. Барвінок.]
• С головы до ног, с ног до головы, с (от) головы до пят
(перен.) – від (з) голови до ніг, від ніг до голови; від (з) голови до п’ят; від потилиці до п’ят; (іноді) від мозку до п’ят. [З голови до ніг — простачок, примітив, сирівець незайманий. Тудор. За невміння деруть реміння від потилиці до п’ят. Пр.]
• Сделал что на свою голову
(разг.) – зробив що собі на безголів’я (на свою голову). [Вивчив братика в семінарії на свою голову. Стельмах.]
• Седина в голову, а бес в ребро
– волосся сивіє, а голова шаліє. Пр. Сивина в голову, а чорт у бороду. Пр. Чоловік старіє, а чортяка під бік. Пр. І в старій печі дідько топить. Пр. Голова шпакувата, а думка клята. Пр. Стар, та яр. Пр. Волос сивіє, а дід дуріє. Пр. Сивина в бороду, а біс у ребро. Пр. Старість то старість, а без віжок не вдержиш. Пр.
• Сколько голов, столько умов
– кожна голова свій розум має. Пр.
• Сложить голову
– наложити (накласти, лягти) головою; зложити голову; наложити душею; трупом лягти. [Він рад серед бою Лягти головою, Аби не впустить корогви. Він чесно поляже, Товаришам скаже: «Я вдержав, держіть тепер ви!» Українка.]
• Сломя голову
– стрімголов (прожогом). [Оленка — що вже їй сталося, — як схопиться, та прожогом з печі. Тесленко.]
• Снявши голову, по волосам не плачут
– чуб дарма, як голови нема. Пр. Стявши голову, за волоссям не плачуть. Пр. Про ноги не думають, коли голова в петлі. Пр. Пропав кінь — і узду (по)кинь. Пр. Пропив кульбаку, то не жаль стремен. Пр. Взяв чорт батіг, нехай бере й пужално. Пр. Взяв чорт корову, нехай бере й теля. Пр. Коли пропав віл, пропадай і батіг. Пр. Байдуже ракові, в якому його горшку зварять. Пр. Не до поросят свині, як свиня в огні. Пр. Не до жартів рибі, коли її під жабри гаком зачепили. Пр. По смерті нема каяття. Пр. Є каяття, та нема вороття. Пр.
• С седой головой
– сивоголовий.
• Стоять, постоять головой за кого, что
– важити життям за кого, за що; відважувати, відважити життя за кого, за що.
• Сумасбродная голова
– шалена голова; зайдиголова (шибайголова). [Хлопці в гурті грають, поміж них зайдиголова Оверко. Гордієнко.]
• Теряю голову
– не дам собі ради; розгубився; нестямлюся; нестямки напали на мене.
• Ты (он…) всему делу голова
– ти (він…) у цьому (у цім) ділі (ти, він… тому ділу) голова; ти (він…) усім орудуєш (орудує…); ти (він…) тут привідця; ти (він…) усьому голова. [Кажи, ти хазяїн і всьому голова… Тобілевич.]
• Умная голова
– розумна (велика) голова; (образн. розм.) розуму як наклано; розуму наче два клали, а третій топтав. [Еге ж! Доміркувалися розумні голови. Головко. Голова як маківка, а в неї розуму як наклано. Пр.]
• У него голова не совсем в порядке
– жуки в нього (йому) в голові; немає в нього (не стає йому) однієї (третьої, десятої) клепки в голові; трохи йому клепки в голові не сходяться; має завороть в голові; у нього в голові щось не теє. [Чи вам кругом голови повернуло, чи в голові завороть. Гордієнко.]
• Хвататься, схватиться за голову
(перен. разг.) – братися, узятися (хапатися, схопитися) за голову; жахатися, жахнутися. [Дядина аж за голову схопилась, уся затряслась: — От тобі, — каже, — добулась як сова на току. Барвінок.]
• Хоть кол на голове теши
– хоч кіл (клин) на голові теши. Пр. Як на пень з’їхав. Пр. Хоч вогню прикладай. Пр. Хоч перервусь, а не підкорюсь. Пр. Хоч гавкай на його — нічого не вдієш. Пр. Хоч заріж, то не хоче. Пр. Хоч стріль йому в очі. Пр.
• Что голова, то ум (разум)
– що голова, то (й) розум. Пр. Що хатка, то інша гадка. Пр.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Любко́, -ка́дружок, любовник.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Біда́, -ди́, ж.
1) Бѣда, несчастье, горе.
Від біди поли вріж та тікай. Посл. І грім біди не б’є. Посл. Він є на біді. Онъ въ бѣдѣ. Фр. Пр. 44. Тягти́ біду́ за хвіст. Бѣдовать, бѣдствовать; жить съ горемъ и нуждою. На біду́ зійти́. Обѣднѣть, впасть въ несчастіе. Фр. Пр. 48. Біду́ бідува́ти. Переживать бѣду. Уже ж мені та докучило сю біду бідувати. Чуб. V. 938. Од біди́ пха́ючи. Пополамъ съ бѣдой. Фр. Пр. 42.
2) Бѣсъ, бѣсовская сила, нѣчто страшное.
Була у царя донька, біда ту доньку вкрала. Гн. ІІ. 58. Забіліло ніби кіт. Він, мавши нагайку добру, під’їхав: як вдарить, то щоби кіт, то перервав би його, а то біда стала так висока, як верства, давай скакати на нього. Драг. 47.
3) Плохой, недостойный уваженія человѣкъ. Фр. Пр. 46. Строптивый, злой, лѣнивый человѣкъ.
Біду свари, біду ганьби і бий і на біду весь ліс виломи, то біда все бідов. Фр. Пр. 43.
4) Телѣжка о двухъ колесахъ. Ум.
Бідка, бідонька, бідочка. Ой не плач же, любко люба, та не бідкуй, бідко. Шух. І. 199. Ой коли б тобі да так як мені бідонька за бідою. Нп.
Бідкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Печаловаться о комъ, о чемъ. А той щедрий та роскішний все храми мурує, та отечество так любить, так за ним бідкує. Шевч. II. 12. Ой не плач же, любко люба, та не бідкуй, бідко. Шух. І. 199.
Бідня́, -ня́ти, с. Бѣдняжка. Там онде блудить сплакана дитина, без тата, мами бідна сиротина: нічо не їло, душечка му мліє, і хоче в хату бідня повернути. Федьк. І. 21. А я тебе, любко, любю, за ручку поведу. Веду біднє за рученьку, біднє не веде сі. Шух. І. 202. Іде біднє в полонинку. Шух. І. 201. Біднята. Бѣдные люди. Вх. Уг. 227.
Капусті́йник, -ка, м. Горшокъ для варки капу́сти 3. Верни, любко, капустійник, що’сь украла з ночі. Гол. II. 299.
Ко́стур, -ра, м. Клюка, посохъ. — Діду Сидоре, собак боюся! — А з костуром, бабко, а з костуром, любко, а з костуром, Пархомівно, сивая голубко. Ном. № 12813. Ум. Костуре́ць. Я собак боюся. — Ой з костурцем, бабко. Грин. III. 659. Ув. Костуря́ка. (Старець) розбігся, опершися на костуряку. Ном. № 13663.
Лю́бка, -ки, ж.
1) Милая, дорогая.
Ой мамко любко! моя мамочко! Ном. № 7837.
2) Возлюбленная.
Добри-вечір, мила, добривечір, любко! Чуб. V. 139. Оженися, мій синочку, візьми собі любку, цілуй її, милуй її, як голуб голубку. Чуб. V. 32.
3) Раст. а) Orchis latifolia. ЗЮЗО. І. 130. См.
Лю́бжа. б) Orchis sambucina, — purpurea. ЗЮЗО. І. 171. в) мн. Любки́. Раст. Orchis militaris. ЗЮЗО. І. 130. Зілля таке: любки зветься. Як хоче дівчина, щоб парубок любив, так у чому небудь і дає йому тих любок. Черниг. у. Ум. Лю́бонька, лю́бочка. О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете? МВ. І. 171. Діти помітили, жалують мене: тіточко-любочко! чого ви журитесь? МВ. І. 11.
Любко́, -ка́, м. Милый, любовникъ. Котра мого любка любить. Гол. III. 453. Не велика поточина луги ізмулила; хвалилася ледачина: любка вітлюбила; так би она дочекала світа біленького, чи в’на буде обнімати мого миленького. Гол. II. 427. Ум. Лю́бонько. Ой Романе, Романоньку, що ж тя болить, мій любоньку? Гол. І. 158.
Мисли́вий, -а, -е.
1) Любящій заниматься охотою.
2) =
Мисли́вець 1. Гукнув, щоб скоріш мисливі збірались — на полювання поїде. Рудч. Ск. II. 116.
3) Способный. Мнж. 185. Умный, находчивый.
Пилипиха усю пригоду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі. МВ. II. 148.
4) Гордый, неприступный, своенравный. Ум.
Мисли́венький. Ні ради в вас, ні поради не спита, не шукає; поводиться, як той пан з підданками. — Що ’тсе ти, любко, що ’тсе? Може він трохи і мисливенький собі вдався, та він же на те і розумний у нас. МВ. II. 80.
Попід, пред.
1) Подъ.
Попід темним гаєм. Шевч. Попід очі смуги. Св. Л. 103.
2) Вдоль чего.
Ото пішов наш шлях попід ліс. Литин. у. Пішов любко попід ниви, попід левадочку. Ой не видко його стану, лише головочку. Гол. IV. 459.
Ри́бка, -ки, ж.
1) Ум. отъ
риба.
2) Ласкат. имя къ женщинамъ.
Серце моє, рибко моя! Шевч. 276. Ганнусю, рибко, душко, любко! Котл.
2) Нас. Lipisma saccharinum. Вх. Пч. І. 6.
4)
Варе́на ри́бка. Родъ игры. Грин. III. 110. Ум. Ри́бонька, ри́бочка.
Сажа́ти, -жа́ю, -єш, гл.
1) =
Садити 1. Та йди, жінко, та йди, любко, квасолі садити. Грин. ІІІ. 350.
2) =
Садовити. Багатого за стіл сажають, а убогого й так випроважають. Ном.
3) Поселять, поселить.
Ой став городи, панські слободи по річках сажати. КС. 1882. II. 436.
4) Всовывать, вкладывать.
Сажай мені кужель у праве ухо! — Вона всадить. ЗОЮР. ІІ. 23.
То́я, то́ї, ж. Раст. a) Aconitum Napellus L. ЗЮЗО. I. 109. Aconitum variegaturn. Лв. 96. б) — польова́. Geranium sanguineum. Анн. 156. в) — лісна́. Lysimachia vulgaris. Лв. 100. У городі зіллє-зіллє, за городом тоя, проси, любко, щире Бога, щобись була моя. Гол. Тою, одолан і бідрич над Прутом вважають за помічні від мору. Ном.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

Любко́, -ка́, м. Милый, любовник, *дружок.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Взвѣ́шивать, ся = 1. ва́жити, ся, зва́жувати, ся, вива́жувати, розважа́ти, ся. С. Аф. З. Л. — Час важити борошно. С. Аф. — Скарби і сребра Самойловичові і синів його всї на двоє роздїляні і шалями розважені. Л. В. — І все на шальках розважали. Кот. 2. розважа́ти, міркува́ти. — Міркуй, серце, міркуй, любко, чи за мене підеш хутко? н. п.
Возлю́бленный, ая = 1. улю́блений, полю́блений. — Мати ж моя улюблена, доле ж моя оплакана! н. п. 2. коха́нець, коха́нка, ми́лий, ми́ла, лю́бий, лю́ба, любко́ (С. З.), лю́бчик, коха́ний, коха́на, милода́н (С. З.), ка, милува́нка, облю́бник, облю́бенець, облю́бленка, облюбе́ниця. (С. З.) Ломить руки з мезиного пальця, нема і не буде козака коханця. н. п. — Стук, гряк у віконечко, вийди, серце, коханочко. н. п. А я Дзюбі, моїй любі, черевички куплю. н. п. — Милий милу покидає, вороги раденькі. н. п. — Запряжу я коня в санки, та поїду до коха́нки. н. пр.
Любо́вникъ, ца = любко́ (С. Л.), здр. лю́бчик, лю́бка, коха́нець, коха́нок, коха́нка (С. Л.), милу́н, милода́н (С. З.), милода́нка, облю́бленик, облю́бленець, облю́бниця, облюбе́нниця (С. З.), облю́блянка, що незаконно кохають ся — полюбо́вник, ця (С. Л.), ба́хур (С. Ш.), підло́жниця. — А дївчина за козаком білі руки ломить, ломить вона з мезиного пальця: нема та й не буде козака коханця. н. п. — Та вже мінї не ходити ранком по під за́мком, та вже мінї не стояти із моїм коханком. н. п. — А я усе Бога прошу з вечера до ранку, щоб ти усе був щасливий, мій милий коханку. н. п. — Івасику, козаченьку, коли любиш мене, коханечку, мій батеньку, піду я за тебе. н. п. — Запрягайте конї в санки, поїду я до коханки. н. п. — Стук-гряк в віконечко: вийди, серце коханочко. н. п. — Ой поїхав мій миленький до млина, а я собі любчика привела. н. п. — У чужину б полетїла я до свого милодана. н. п. — Держить у себе підложницю. — Така роспустна жінка, все з бахурами волочить ся.
Малороссійскій, малору́сскій = український, вкраїнський, українсько-ру́ський, ру́ський (Гал. від сл. ру́син) малору́ський, русна́цький (Буковина). — Як іде український козак та корчму минає, а жид вибігає та українського козака за чуб хватає. н. д. — Якої то я на Українї слави заживав, що мене козак український ще й вельможним паном назвав. н. д. — Товариші-гайдамаки, чинїть мою волю, що нам треба відомстити вкраїнську неволю. н. д. — Чого твої очі, такі ясні очі, як зірки вкраїнські о самій півночі? Мет. — Сїдай, любко, коло мене на лавцї близенько, сьпівай мінї українські пісеньки, серденько. Галуз. — Українсько-руське письменство і геть то розвинулось зі останні роки. Кн. — Визволь, Господи, невольника з неволї, на простиї дороги, на нені зорі, на руський берег, на край веселий. п. д. — Пливе Днїстер тихий, як той руський народ. Федь.
Ми́лый = ми́лий, лю́бий, коха́ний; любко́, лю́бчик, коха́нок, коха́нець, милода́н. — Дѣ́латься бо́лѣе ми́лымъ = милїшати. — Синоньку мій любий! — Ой ламай ручки до єдиного пальця бо хоч сьвіт сходиш, то не знайдеш над козака коханця. н. п. — Ой у мого милодана біле личко, як у пана. н. п. — Чумаченьку, козаченьку, де ти, милодане? Чом до мене твоє око кареє не гляне? Макар. — (Д. ще під сл. Любо́вникъ).

Запропонуйте свій переклад