Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 62 статті
Шукати «наказ*» на інших ресурсах:

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бузува́ти, -зу́ю, -єш, гл.
1) Наказывать, бить. Желех.
2) Журить, бранить, дѣлать, выговоръ. Желех.
Ви́карати, -раю, -єш, гл. Наказать. Чуб. IV. 56, 555.
Відтина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. відтя́ти, -дітну́, -не́ш, гл. Отсѣкать, отсѣчь, отрубливать, отрубить. Вона йому голову відтяла. Рудч. Ск. Відтя́ти пе́лену. Отрѣзать подолъ — наказаніе женщинѣ за прелюбодѣяніе. А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй пелену відтяв? Котл. Ен. VI. 12. Річ відтя́ло (кому́, у ко́го). Не въ состояніи заговорить, отняло языкъ. Мир. ХРВ. 17.
Во́вна, -ни, ж. Шерсть овечья. Із його добра, як з козла — ні вовни, ні молока. Ном. № 7582. Наказа́в три мішки́ (сім мішків) греча́ної во́вни. Наговорилъ чепухи. Ном. № 13013. Ум. Во́вночка.
Греча́ний, -а, -е.
1) Гречневый.
Гречана каша сама себе хвалить. Ном. № 2563. Вари лишень гречані галушки. Рудч. Ск. І. 11. Наказа́в три мішки́ греча́ної во́вни. Пустяковъ, небылицъ наговорилъ.
2) О медѣ: собранный пчелами съ гречи.
Давай, діду, меду!.... Пішов, одрізав йому забоцень такого вже гарного, гречаного. ЗЮЗР. L 134.
3) О лошадиной масти: по бѣлой шерсти коричневыя пятнышки.
Гречаний кінь.
Гру́ша, -ші, ж.
1) Груша (дерево и плодъ).
Чорте, на́ груш, тільки мене не воруш. Ном. № 383. Під грушею ляше та й спить. Руд. Ск. І. 175. Наказа́в на ве́рбі груш. Пустяковъ, небылицъ наговорилъ. Ум. Гру́шка, гру́шечка.
Дава́ти, да́ю, дає́ш, сов. в. да́ти, дам, даси́, дасть, дамо́, дасте́, даду́ть, гл.
1) Давать, вручать, доставлять, ссужать,
Чи се тії чоботи, що зять дав, а за тії чоботи дочку взяв? Нп. Давайте, то й вам буде дано. Єв. Л. VI. 38. Було б тобі, моя мати, сіх брів не давати, було б тобі, моя мати, щастя-долю дати. Мет. 108. Не давши оброку, не бий по боку. Ном. Дай мені грошей. Бог дав чоловікові душу і серце. — ві́ру, ві́ри. Вѣрить. Прошу тебе, дай мі віру, скажу тобі правду щиру. Нп. — га́ньбу́. Хулить, находить недостатки. Я парубку ганьби не даю і заміж не пойду. Маркев. — гарбуза́. Отказывать жениху. — добри́день, на добри́день. Желать добраго утра. По воду йде, добридень дає. Мет. 71. Раненько встань, свекорку на добридень дай. Мет. — дога́ну. См. Догана.дра́ла, дра́чки, дропака́, дьо́ру. Убѣгать. До хлопців дала драла. Ном. № 8806. Перелякані жовніри несподіваним нападком... дали дропака. Стор. МПр. 122. — ду́ба. а) У овчинниковъ: намазывать, намазать овчину настоемъ дубовой коры. Вас. 153. б) Умирать, умереть. — ду́лі. Показывать кукишъ. — зна́ти. Увѣдомлять, извѣщать, давать знать. Як мене не буде, то я пришлю свого товариша дати тобі знати, що мене нема. Чуб. Сідлай, хлопче, сідлай коня, сідлай вороного, — давай знати в третю роту аж до кошового; давай панам знати, давай панам знати, нехай дають порадоньку волів одшукати. Мет. — ка́ру. Наказывать. Яку йому кару дати? Ном. № 8866. — на бо́же. Жертвовать на церковныя нужды. Пішов до церкви, дав на боже. НВолын. у. — на-віжки, безл. Дало увидѣть. Употребляется въ значеніи предупреждать, предзнаменовывать какой нибудь примѣтой что либо. Скоро з двора я виїхав, дало на-віжки, але я все таки поїхав. Черкас. у. — на вік. Предопредѣлять долголѣтіе. Як не дасть Бог на вік, то воно (дитя) і ростом високе, і розумом як старе. Лебед. у. — на во́лю. Предоставлять на усмотрѣніе. Мачуха пасинку на волю давала: хоч льолю купи, хоч голий ходи. Ном. № 9377. — на дзво́ни. Заплатить, чтобы звонили по умершемъ. Дали на дзвони й панахиду. Мкр. Г. 12. — на па́м’ять. Въ выраженіи: Дай, Боже, на пам’ять! Дай Богъ памяти. Дай, Боже, на пам’ять, — у вівторок, чи що, се діялось. НВолын. у. — на призна́ку. Оставлять примѣту. Віти тернові рубайте, по шляху покидайте, мені, брату, пішому піхотинцю на признаку давайте. ЗОЮР. І. 34. — на ро́зум. Надоумливать, наводить на мысль. Коб йому Бог на розум дав, щоб ударив кого. НВолын. у. — озна́ку. Обнаружить, проявить. Квітка мало не скоротав віку, поки почувся на своїх власних силах і дав добру ознаку свого великого дару. К. Гр. Кв. — покій. Оставлять въ покоѣ. — по́мочі. Помогать. Або мені помочі дайте, або мене з собою візьміте. Мет. 380. — по́мочі-поряту́нку. Помогать и спасать. Нам, гетьмане Хмельницький, батю Зінову Чигиринський, помочі-порятунку дай. Мет. 408. — пора́ди, ра́ди. а) Давать совѣтъ, наставленіе. Час приходить умірати, — нікому поради дати. Макс. (1849) 77. б) Давать помощь, помогать, способствовать. Що все пити та гуляти, да нікому порадоньки дати. Мет. 221. Вже вони ради дадуть. Ном. № 7887. в) Справляться съ чѣмъ. Ой ґвалт, сама в хаті, не дам ради кошеняті. Нп. г) = давати порядок.поря́док. Распоряжаться, давать порядокъ. Ох і рад же б я, дитя моє, до тебе встати, порядок дати, да сирая земля двері залегла, оконечка заклепила. Мет. 150. — сторчака́. Падать внизъ головою. — честь-хвалу́. Оказывать почести. І панові нашому честь-хвалу даймо. Чуб. — чоло́м. Кланяться. У намет уступає, пану Филоненку, Корсунському полковнику чолом даває. Мет. 41. См. Чоло.
2) Подавать.
Давай вечеряти! Давай коні! Ой дайте ж мені холодної води. Мет. 95. — ру́ку. Подавать руку. Устав, поздоровкавсь до їх, — дав одному руку, другому. Грин. II. 13. І шапки не зняв, і руки не дав, не прощався зо мною. Мет. 67.
3) Давать, предлагать, сулить.
Даю йому за скриню два карбованці, а він править п’ять.
4) Допускать, позволять.
Свої люде, не татари, — не дадуть загибати. Ном. Ой хвортуно, хвортунино, що ти учинила? дала серцю спізнатися, далі розлучила. Мет. Не дай пропасти на чужині. Шевч.
5) Выдавать замужъ.
Не дайте мене за п’яниченьку. Мет. 67. Синів женить, а дочок давать, родичів на весіллє звать. Мет. Тоже значеніе и — за́між. Ой дбай, мати, дбай, да дочку заміж дай! Мет.
6) Задавать, давать почувствовать.
Я тобі дам! Як дам тобі стиха лиха, — повік не забудеш. Хоч я не дам, хоч я не дам, так дасть моя мати, — таки тобі лихо йметься із нашої хати.
7) Бить, ударять, ударить.
Як дав ногами в дно у бочку, — воно так і вискочило, і горілка витекла. Грин. І. 222. Дав йому, що аж каганці засвітилися. То же значеніе слѣдующихъ выраженій: Дати духопе́лу, духопе́лків, ду́ху. — ма́тланки. Отколотить, отдуть. Ном. №3639. — пам’ятко́вого. Наказать битьемъ такъ, чтобы помнилъ. — парла́. Трепку дать. О. 1862. VI. 45. І овечок у нас була ватага, то й не підходь було воряга, бо вже дамо парла! — запоти́лишника, поти́лишника. Дать подзатыльникъ. — прочуха́на. Поколотить. — товкача́. Дать тумака. — чо́су, шва́би, шква́рки. Отколотить. Як дам шкварки, то буде тобі жарко. Ном. № 3617.
8)
Давай! Да и ну! Він узяв тую горілку, давай пити її обоє. Чуб. Як ухоплю чорта патера за ноги і давай ним, неначе келепом трощити бісів. Стор. МПр. 47.
9)
Дава́й! дава́йте! Будемъ! Ну! Нуте! Давайте йти!
10)
Да́ймо. Положимъ. Даймо, шо він і добрий кухарь, але все таки.... Брацл. у. Да́ймо на те́є. Допустимъ, предположимъ. Даймо на теє, що воно було заїць, а хто ж його курей поїв? Мабуть то був вовк, або лис. Бердич. у.
Друко́ваний, -а, -е. Печатный. Друкована словесність. К. XII. 114. Як же піднялися братства церковні свою.... віру од Унії наукою церковною, книжками друкованими та школами братськими боронити. К. Хмельн. 123.
2) Ученый (иронично).
Такі, бачте, люде: все письменні, друковані, сонце навіть гудять. Шевч. 122. Люде письменні й друковані К. (О. 1861. II. 230). Иногда употребляется умышленно въ двузначномъ смыслѣ: можно понять, что дѣло идетъ и о тѣлесномъ наказаніи друком (дрюком) — т. е. палкою. Вчений, та не друкований (дрюкований) т. е. недоученный — подразумѣвается: при помощи дрюка, палки, почему въ варіантахъ этой пословицы бываетъ и такъ: вчений, та не довчений, — не провчений, — не товчений. Ном.
Зака́зувати, -зую, -єш, сов. в. заказа́ти, -кажу́, -жеш, гл.
1) Приказывать, приказать, наказывать, наказать, дѣлать, сдѣлать распоряженіе.
Ой заказано і загадано всім козаченькам у військо йти. Маркев. 24. Поховали його, як він заказав. Мнж. 36. Тепер закажу світові всьому: нехай не вірить ніхто нікому. Нп.
2) Запрещать, запретить.
Як я в матері гуляла, — мати не спиняла, а тепера іспинила чужая дитина, і світ мені зав’язала, гулять заказала. Грин. III. 86. Ой мені мати заказала, щоб я з тобою нігде не стояла. Мет.
Каба́ка, -ки, ж.
1) Нюхательный табакъ.
«Мерщі ісхопився, протерся, кабаки понюхав. Сніп. 16. Натрусив з ріжка кабаки, раз, другий понюхав. Мкр. 11. 9. Мовчи, бо я тебе на кабаку зотру! Ном. № 3618. Каба́ки да́ти кому́. Наказать кого. Желех. Закр.
2) Penis.
Каза́ти, кажу́, -жеш, гл.
1) Говорить.
Ой казав єсь, присягав єсь: не покину я тебе. Чуб. V. 180. Хоч будуть питати, не буду казати. Нп. Ти казане кажеш, а мій батько під корчмою чув. Посл. Не при нас кажучи. Ном. № 8365. Въ наст. времени вмѣсто обычной формы: кажу́, ка́жеш и пр. въ нѣкот. мѣстностяхъ сокращ.: кау(ку), каеш, кае(ка), каемо. А я йому й ку: не бачиш, — ку, — роззявляко, куди їдеш? Грин. II. 310. Чую я, кае, вчора пани поносять якусь політику. Рудч. Ск. II. 209. Ми усім наготовили, а тепер він один да ще ка’: мало. Рудч. Ск. I. 26. Эта форма въ частномъ употребленія у Квитки. Намалювавши та й кае нам: «Тепер, хлопці, дивітеся, що за кумедия буде?». А ми каемо: «а ну, ну́, що там буде?» Кв. І. 7. (Изд. 1887). Не вам ка́жучи. Извините за выраженіе. Та тут, не вам кажучи, така хвороба прикинулась: чиряками обкидало всього Каза́ти з уст. Говорить изустно. Каменец. у.
2) Приказывать, велѣть.
Казав єси нас пан наказний додому одпускати, а тепер єси наказуєш землянки копати. Рк. Макс. Кажіть мені, панове, сього хлопця до себе узяти; я буду й ростити і подушне за його платити. О. 1861. VIII. 17. Скачи, враже, як пан каже. Ном. Обтяв Бог дати, тіко казав заждати. Ном. № 157.
Ка́птур, -ра, м.
1)
Клобукъ, капюшонъ монашескій. Хиба схотілось знову під чорний каптур?
2) Капюшонъ у верхней одежды. Чуб. VII. 419. См.
Капа, богородиця, відлога.
3) Женскій головной уборъ съ круглымъ дномъ изъ цвѣтной матеріи, разновидность
очі́пка. Накладають (молодій на голову) каптур, як у других серпанок чи очіпок. Мет. 208. О. 1861. XI. 27. Гол. Од. 59.
4) Родъ наказанія женщинъ: держа въ лѣвой рукѣ надъ головой наказываемой всѣ ея одежды, правой сѣкутъ розгами. Новц. Ум.
Каптуре́ць, капту́рик, капту́рок, капту́рчик. Моя жінка знакомита: задрьопана ззаду свита... Ляга спать у рові, прокинеться, як та курка, — нема платка і каптурка. Чуб. V. 1639.
Ка́ра, -ри, ж.
1) Наказаніе.
Стоять Гонта з Залізняком, кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись». Шевч. 187. Се кара божа на нас. Мет. 263.
2) Гнѣвъ, немилость.
А я живу в божій карі: не дав мені Господь пари. Мет. 57. Ум. Ка́ронька. Яку б же нам, славним запорожцям, та кароньку дати? Нп.
Кара́ння, -ня, с. Наказаніе. Не боже карання, своє дуровання. Ном. № 7044.
Кара́ти, -ра́ю, -єш, гл. Наказывать, карать. Було тобі знати, як Байду карати: було Байді голову істяти. Нп. Доля карає і вельможного, і неможного. Ном. № 1729. Мене, браття, милосердний Господь б’є й карає: хлібом і сіллю, скотиною і дитиною. Грин. III. 693. Кого Бог кара на світі, то й вони карають. Шевч. 80. Сло́вом кара́ти. Корить, бранить. Він не б’є мене, не лає, він мене словом карає. Мет. 263. На го́рлі кара́ти. Предавать смертной казни. КС. 1885. VII. 448.
Ка́рний, -а, -е. Наказуемый, уголовный.
Ка́рність, -ности, ж. Наказаніе. Нехай мене Бог боронить від лихої напасти, від панської карности, від людської ненависти. Ном. № 152. За злодійство йому сієї карности мало. Донск. Об. А хоч коли й мине день без карности, — то все неспокійно... все горя та лиха сподівайся. МВ. І. 45.
Ка́рно, нар. Наказуемо.
Като́ваний, -а, -е. Наказанный палачемъ; пытанный; измученный.
Катува́ння, -ня, с.
1) Наказаніе черезъ палача.
2) Пытка.
3) Истязаніе, мученіе.
Катува́ти, -ту́ю, -єш, гл.
1) Казнить, наказывать плетью рукой палача.
Уже ж тую Яковову жінку три попи ховають, а Якова з тею удовою три кати катують. Грин. III. 354.
2) Пытать.
3) Истязать, бить, мучить сильно.
Буду бити, буду катувати. Нп. Ще день Украйну катували ляхи скажені. Шевч. 162. Катувала, мордувала, та не помагало: як маківка на городі Ганна розцвітала. Шевч. 22. Колись (пани) били, катували, посторонками в’язали. Нп.
Ка́ятися, ка́юся, -єшся, гл.
1) Каяться.
Вони проповідували, щоб каялись. Єв. Мр. VI. 12. Роскажи людям... нехай пам’ятають на праведний суд Божий, бо вже мученик Іван у Київі, в печерах, по шию в землі стоїть; а як увійде зовсім у землю, тогді ніколи буде каяться. ЗОЮР.
2) Раскаиваться, сожалѣть о сдѣланномъ.
Не потурай їй, жінко, бо каятися будеш. МВ. Не кайся, рано вставши, молодо оженившись. Ном.
3)
Ка́ятися на кому́. Перестать грѣшить при видѣ наказанія, постигшаго за грѣхи кого-либо. Ном. № 3910.
Кийови́й, -а, -е. Палочный. Кийове́ кара́ння. Наказаніе палками (у запорожцевъ). К. ЦН. 237.
Кін, ко́ну, м.
1) Публичное мѣсто, гдѣ стояли присужденные къ тому въ видѣ наказанія.
Коси різали блудяжкам, в погріб запірали, другі у кона стояли, год не причащались. Мкр. Н. 35.
2) Мѣсто игры.
3) Сцена.
Коби́ла, -ли, ж.
1) Кобыла.
Норовиста як кобила. Ном. № 2672. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. Ном. № 8888.
2) Скамья на высокихъ ножкахъ, употребляемая при мазаньѣ стѣнъ и потолковъ.
3) Скамья или подмостки, на которыхъ наказываютъ кнутами преступниковъ.
4) Бревно, на которомъ кожевники развѣшиваютъ кожу для выработки и для сушки. Вас. 157.
5) У горшечниковъ: круглый или кубическій комъ глины, вѣсомъ отъ 8 до 30 пудовъ, составленный изъ слѣпленныхъ вмѣстѣ отдѣльныхъ шаровъ мокрой глины. Вас. 178.
6) Названіе шестерки трефъ при игрѣ въ
ци́гана. КС. 1887. VI. 466. Ум. Коби́лка.
Куна́, -ни́, ж.
1) Куница.
Да поїдем, брате, у чистеє поле, у чистеє поле куну ловити. Чуб. III. 283.
2)
мн. Куній мѣхъ. Укривайся, зятю, укривайся кунами і соболями, дорогими суконьками. Макс. Не в дорогих кунах (т. е. по карману). Ном.
3) Пробой у дверей.
По сій мові замки пудові у дверей забряжчали, і засови у кунах залізні важкі завищали. К. МБ. XII. 278. Въ Камен. у. въ этомъ значеніи только ум. ку́нка.
4) Желѣзная скобка, прибитая въ церковномъ притворѣ на шалнерѣ, — въ нее вкладывалась и запиралась потомъ рука женщины, отбывавшей это позорное наказаніе за проступки противъ нравственности.
Перше була куна... в бабинці, до которої припинались покритки, поки вся служба одійде. Се робилось в шість неділь після родин. Чуб. VI. 20. Пріська Чирячка не раз сиділа в куні. Кв. II. 87. Иногда — вообще мѣсто ареста, тюрьма. К. ЧР. 424.
5) У кубанскихъ пастуховъ овецъ: посуда для жира. О. 1862. V. Кух. 37. Ум.
Ку́нка, ку́ночка. Вчора звечора та порошенька пала, а опівночі куночка походила. Мет. 123.
Куца́н, -на́, м. = Куца́к. Чоловік ставив свічечки в церкві, а дійшовши до св. Михайла приліпив йому одну, а куцанові другу. — Не ліпи, — кажуть, — там! — Мені наказував батько — і того, мов, не гніви, і того не дражни. Ном. стр. 287. Музика да мірошник наче родичі, прости Господи, куцану. Рудч. Ск. і. 74.
Ло́жечка, -ки, ж.
1) Ум. отъ
ложка.
2)
мн. Ложечки́. Родъ дѣтской игры, въ которой «мать» наказываетъ будто-бы провинившагося въ немытіи ложекъ, а послѣдній долженъ убѣжать извѣстнымъ образомъ отъ наказанія. Ив. 64.
На́дто, нар.
1) Слишкомъ, излишне, слишкомъ много, черезчуръ.
Люде надто вже стали грішні. Г. Барв. 456. Їден надто має, а другий нічого. Камен. у. Надто знай, да ще питай.
2) Сверхъ того, къ тому-же; особенно.
А надто вам росказать би, як козак чорнявий під вербою над водою, обнявшись, сумує. Шевч. Гайд. А за лихо... та цур йому! Хто його не знає!.. А надто той, що дивиться на людей душею. Шевч.
3) Еще больше.
І наказав їм, щоб нікому не говорили. Що ж більше він наказував, то надто більше вони проповідували. Єв. Мр. VII. 36. Я його прошу: мовчи; а він надто голосить. Канев. у.
Нака́з, -зу, м.
1) Распоряженіе, приказъ.
А тут і наказ: у поход лагодитись. МВ. (О. 1862. III. 76). Прозьба панська рівно з наказом ходить. Ном. № 1209.
2) Водяная болѣзнь у овецъ. Угор.
Наказа́ти. См. Наказувати.
Накази́тися, -жу́ся, -зишся, гл.
1) Набѣситься.
2) Получить водяную болѣзнь (объ овцахъ или рогат, скотѣ). Угор.
Нака́зни́й, -а, -е. Исправляющій должность. Наказний гетьман, отаман. Я збудив свого наказного, передав йому отаманство та й вернувся додому. Г. Барв. 143.
Нака́зувати, -зую, -єш, сов. в. наказа́ти, -кажу́, -жеш, гл.
1) Приказывать приказать.
2) Передавать, передать словесно.
Накажи братові, щоб він приніс граблі. Да далеченько мій миленький, — ніким наказать... Да накажу я свойму милому хоть рідним братком. Грин. III. 166. Ой накажи, галко, ой накажи, чорна, од кошового вісти. Грин. III. 602. Говорить, наговорить много. Наказав стільки, що й не переслухаєш. Наказа́в на вербі груш. (Ном. № 6891) или: Наказа́в три мішки́ греча́ної во́вни. Наговорилъ невозможнаго, несбыточнаго, несообразностей.
Накара́ти, -ра́ю, -єш, гл. Наказать, покарать. От накарав мене Бог таким чоловіком! Г. Барв. 100. Накарав міх, то й торби страшно. Ном. № 5794.
Накара́тися, -ра́юся, -єшся, гл. Перенести наказаніе, кару; претерпѣть несчастіе, горе.
Напуска́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. напусти́ти, -пущу́, -стиш, гл.
1) Напускать, напустить.
Хто це напустив собак у хату?
2) Напускать, напустить сверху внизъ, свѣшивать, свѣсить сверху внизъ.
Начосів не напускай. Ном. № 11264.
3) Нахмуривать, нахмурить.
Напустила брови, як сова.
4)
На́пуст напусти́ти. Послать наказаніе. На нас таки Господь напуст напустив. Г. Барв. 430. См. Напуст.
На́пуст, -ту, м., на́пусть, -ти, ж. Попущеніе, наказаніе. Ти, царице, наша мати, напуст напустим: славне військо запорожське та й занапастила. Нп. Бог напусть напустив, діти так і вмірають. Борз. у. Господь напусть напустив: гадюки набралось у нас такого багато. О. 1862. V. 79.
Непора́дний, -а, -е. Безпомощный, не могущій справиться. Йому наказали, щоб не лякав дитини, бо... як заслабне, то хоч з світа втікай: і з одним непорадна голова, а з двома й не кажи. Св. Л. 101.
Пам’ятко́вий, -а, -е. Памятный. Да́ти пам’ятко́вого. Побить, наказать такъ, чтобы помнилъ. Ох, треба тобі дати пам’яткового, щоб ти не забував свого діла. Харьк.
Покара́ння, -ня, с. Наказаніе, казнь.
Покара́ти, -ра́ю, -єш, гл. Наказать. Бог все бачить, а вже разом покарає на тім світі. Ном. № 52.
Потайни́й, -а́, -е́. Потайной, тайный, скрытый. Потайного собаки гірш треба боятися. Ном. № 3046. Тілько скажу подружжю потайному. Чуб. V. 663. Пошептом дає козакам потайний наказ. К. ЦН. 213. Потайний гріх ще й грішніщий. Г. Барв. 452. Потайна лихоманка. Зміев. у.
По́шептом, нар. Шепотомъ. Пошептом дає козакам таємний наказ. К. ЦН. 213.
Прибі́чник, -ка, м. Приближенный чей, помощникъ. Я це прибув з наказом від громади шукати в князя вірної поради: його прибічники нас упевняли, щоб ми від його тільки гасла ждали. К. ЦН. 249.
Пригруща́ти, -ща́ю, -єш, сов. в. пригрусти́ти, -грущу́, -стиш, гл. Внушать, внушить, приказывать, приказать. Він так мені пригрущав, щоб я тобі наказав. Черк. у. Можайка кряжив здорово за паничами, глядів їх, як своїх дітей, пригрущав, щоб не робили погано. Новомоск. у. Лихий свекор погуляти да не пустить; ой хоть пустить молодую да й пригрустить: «Іди, іди, дитя моє, не барися: у сінечки за дверечки да й вернися. Маркев. 103.
Прика́зувати, -вую, -єш, сов. в. приказа́ти, -кажу́, -жеш, гл.
1) Приговаривать: приговорить, примолвить.
Піди до ополонки, устроми в ополонку хвіст та.... і приказуй, ловись, рибко, мала і велика. Рудч. Ск. II. 8.
2) Наказывать, наказать, распорядиться.
Мені мати приказала, щоб я з вами не гуляла. Мет. 30. Ой мати дочку мала та її заміж дала; як давала, то приказувала, щоб у гості не бувала. Мет. 256.
Роспіка́тися, -ка́юся, -єшся, сов. в. роспекти́ся, -чу́ся, -че́шся, гл. Распекаться, распечься, раскаляться, раскалиться. Наказав жінці топити, а як роспеклась черінь.... Мнж. 117.
Сі́канка, -ки, ж.
1) Порка, наказаніе розгами. Лохв. у.
2) Сѣченная капуста.
Скара́ння, -ня, с. Наказаніе. Левч. 55.
Скара́ти, -ра́ю, -єш, гл. Покарать, наказать. Скарай, мене, міцний Боже, коли тя забуду. Чуб. V. 57. Чия кривда, нехай того Бог скарає. Ном. № 2293. Ой мати моя старая, нащо ти мене скарала? Мет. 263.
Субі́тка, -ки, ж.
1) Ум. отъ
субота.
2) Наказаніе школьниковъ розгами по субботамъ.
За сюю прикладку, опріч субітки, що по закону подобає, буде їх шкварити, що в Бога день, цілий місяць. Кв. II. 86.
Субі́тник, -ка, м.
1) Наказываемый по субботамъ.
2) Поминальная книга, субботникъ, синодикъ.
В субітник Фоку записали. Мкр. Г. 70. Запишімо, стара, часть грошей на церкву, щоб нас поминали, щоб нас записали в субітник. Левиц. І. 381.
Трі́пання, -ня, с.
1) Дерганіе. Шейк.
2) Битье, наказаніе розгами. Шейк.
3) Выколачиваніе, вытряхиваніе. Шейк.
4) Хлопаніе (крыльями, напр).
Тю́жка, -ки, ж. Трепка, наказаніе. Дав же він йому тюжки — буде пам’ятати, як лаятись. Новомоск. у.
У, в, пред. У, въ. По свойству украинскихъ звуковъ у и в, взаимно переходящихъ при извѣстныхъ условіяхъ другъ въ друга, обозначаемые ими предлоги у и в слились въ одинъ общій предлогъ съ разными значеніями, но произносимый безразлично, смотря по своему положенію, то какъ у, то какъ в, то, наконецъ, какъ средній между ними полугласный звукъ; при чемъ у чаще всего является въ положеніи между согласными, а также послѣ гласной, если слѣдующее слово начинается нѣсколькими согласными, и передъ гласной, если предыдущее слово кончается нѣсколькими согласными, а в оказывается большею частью въ положеніи между гласными, а также между гласной и одной согласной или между одной согласной и гласной, напр.: Як у руках рушниця у стрільця, то горе качкам. Тремтить лист у осики. Упала в озеро. Добре, як рибі в воді. Пташок в очеретах багато. Иногда послѣ согласной передъ гласной: ув: Роби до поту, а їж ув охвату. Ном. № 12124. Ув умілого і долото рибу ловить. Ном. № 6019. Послѣ согласной передъ нѣсколькими согласными иногда уві, а послѣ гласной передъ нѣсколькими согласными ві: Всі оці книжечки продаються ві Львові у книгарні брацтва ставропігійського. (На посл. страницѣ обложки книжечекъ «Сільської Бібліотеки» 1862). Правила эти не выдерживаются въ стихахъ и, благодаря неправильностямъ правописанія, очень часто нарушаются въ письмѣ. І. Основное у. У. Употреб. съ родительн. падежемъ. а) На вопросъ: гдѣ? Хліб та сіль! Їмо, та свій, а ти у порога постій. (Шутка). б) На вопросъ: у кого, у чего? У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила. Нп. Адам ззів кисличку, а в нас оскома на зубах. Ном. Андрійко був у мене повновидий, ясноокий. МВ. II. 7. Иногда: для. А Наливай, — се не людина в мене, се дух війни, наслідник бога Морса. К. ЦН. 194. Иногда также съ оттѣнкомъ значенія на вопросъ: отъ кого? Ти в мене не втечеш! II. Основное в. Въ, во.
1) Съ винительнымъ падежемъ: а) На вопросъ: куда?
Веди ж гостей у світлицю. К. ЧР. 37. Уваливсь у хату. К. ЧР. 39. Піду в базарь, попросю, щоб хто наняв мене. Грин. II. 89. Иногда въ знач.: о, объ: Кидай горшками в землю. Грин. І. 120. В кни́гу чита́ти. Читать въ книгѣ, изъ книги. Ой ходить піп по церковці та в книжку читає. О. 1862. IV. 107. б) На вопросъ: въ какое положеніе, состояніе, въ какой составъ идти. Крутнем підперезався да в бояре вбрався. Грин. III. 438. Піти в опришки. Взяли в салдати. в) На вопросъ: въ какое настроеніе, движеніе, дѣйствіе и. т. д.; переводится обыкновенно безъ предлога сотвѣтствующимъ глаголомъ или глаголомъ съ дательнымъ или творительн. падежемъ. Порося у квік, а баба у крик. Посл. А дитина в плач. Не вдавайсь у тугу. Не вкидайся так у прядіння, — доглядай усього хазяйства. Козаки не дуже вдавались у любощі. К. ЧР. 149. г) На вопросъ: какимъ орудіемъ или средствомъ? Вили у дзвони! Гуляти в карти. д) На вопросъ: какимъ образомъ, способомъ, путемъ? и. т. д. У силу додому дійшли. Мнж. 125. У го́лос чита́ти. Громко читать. Ув очеви́дьки бре́ше. Въ глаза вретъ. У брід річку перейшов. е) На вопросъ: въ кого, на подобіе кого? Хлопець у батька вдався. Пшениця така гарна: колос у колос. Желех. Наказував дідусь, щоб на завтра ви всі були лице в лице, одежа в одежу, черевики в черевики. Чуб. II. 21. ж) На вопросъ: когда? У середу родилася, — тепер мені горе. Нп. У неділю вранці-рано сине море грало. Шевч. Вийди, вийди, козаченьку, у вечір пізненько. О. 1861. X. 55.
2) Съ мѣстнымъ падежемъ на вопросъ: гдѣ? въ чемъ? на чемъ? а)
У хаті в її — як у віночку. ЗОЮР. І. 145. Новенькі вікна в базарі покупили. Г. Барв. 249. Зоставсь ув убозтві. К. ЧР. 199. Верба стояла в березі. б) На вопросъ: въ какомъ числѣ, видѣ, состояніи и. т. д? Не у мнозі зять где, не багато бояр везе. Мет. 185. Ходім, кажу Катрі, ходім до Марусі.... ми собі з нею у трійці порадимось. МВ. II. 123. Пішла я за ним у тропі. МВ. II. 176. У добрім здоровлю. Желех. А ми з чоловіком у правді жили. Г. Барв. 434. У злагоді жили. в) На вопросъ: когда? У вечері, у ранці, у ночі — выраженія, превратившіяся въ нарѣчія. См. Увечері, уранці, уночі.
3) На вопросъ: какъ скоро? черезъ сколько времени?
У рік стара пані вмерла. МВ. (О. 1862. III. 65). І хутко її посватав? У півроку. МВ. (О. 1862. І. 80). У год так, чи в два ішли москалі через наше село. О. 1862. VIII. 27.
Укара́ння, -ня, с. Наказаніе. Ні я Бога прогнівила, жила-м справедливе, всякі його укарання зносила, терпіла. Гол. І. 361.
Укара́ти, -ра́ю, -єш, гл. Наказать.
Упи́сувати, -сую, -єш, сов. в. уписа́ти, -шу́, -шеш, гл.
1) Вписывать, вписать.
2) Списать, умѣстить писавши, уписать.
Це наказали, що на воловій шкурі не впишеш. Ном. № 5604.
Хло́ста, -ти, ж. Порка, наказаніе розгами. Ном. № 3862. Положивши, дайте добру хлосту, поки верне дощі та роси, що, знаю, в неї на мисниках та на полицях. Кв. Хло́сти да́ти. Выпороть, а затѣмъ вообще отколотить. Гей дамо ляхам, а превражим синам превеликую хлосту. АД. ІІ. 66.
Чері́нь, -ня́, м. и ж.
1) Подъ печи. Рудч. Ск. І. 134.
Наказав жінці топити, а як роспеклась черінь.... Мнж. 117.
2) Платформа надъ сводомъ кухонной печи (между
коміном и стѣной). Вас. 194. Як черінь гарячий, так треба насипать жита, щоб сохло. Козелец. у.
3) Полъ гончарной печи, покрывающій своды. Вас. 180.
4) Значительное пространство, покрытое чѣмъ-нибудь.
Надибала цілу черінь грибів. Борз. у.
5)
Черіне́м сі́ли. Въ кружокъ сѣли? Ном. № 14030. Чумаки сіли черінем полуднати. (К. 11. Михальчукъ).
Щеба́ти, -ба́ю, -єш, гл. Отщипывать, обрывать. См. Щипати. Наказувала, щоб з калиноньки цвіток не рвати, аби при горі тернок не щебати, аби на полі росу не щебати. Гол. II. 582.