Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 16 статей

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Наро́д
1) (
нация) наро́д (-ду) и (реже, гал.) на́рід (-роду), (часто) люд (-ду), (редко, устар.) мир (-ру). [Назва́вся сей наро́д Русь (Куліш). Украї́нський наро́д (Н.-Лев.). Любі́ть-бо на́рід наш (Біблія). Сла́ва лю́дові украї́нському на многі́ літа́ (Дума). У ко́ждого лю́ду, у ко́жній краї́ні живе́ таки́й спо́гад (Л. Укр.). Уве́сь ру́ський мир під ни́ми (князя́ми) збира́вся (Куліш)].
Все земные -ды – всі наро́ди сві́ту, (торж.) всі наро́ди зе́мні;
2) (
крестьянство) наро́д и (гал.) на́рід, просто́люд (-ду), просто́люддя (-ддя), (про́сті) лю́ди (-дей), (про́стий) люд, просто́та, (гал.) хло́пство, (стар.) посполи́ті (-тих), (про́сте) поспі́льство, (мир) мир. [Міськи́й просто́люд зно́ву й тут не мав мі́сця (Грінч.). Кни́жники й пани́ верхово́дять в грома́ді на́шій, на́че бог злюби́в їх понад просто́люд (Л. Укр.). Диви́сь: пан, а бала́ка, як лю́ди (Номис). То пани́, а ми – лю́ди (Номис). Твої́ слова́ просто́ту те́мну на до́брий ро́зум наставля́ють (Куліш). Де мені́ пора́ди шука́ти: чи межи князі́вством, чи межи про́стим поспі́льством? (Л. Укр.)];
3) (
множество или группа людей) наро́д и (гал.) на́рід, лю́ди, люд, мир. [Наро́ду насхо́дилося си́ла (Київ). Яко́го наро́ду зібра́лось там бага́то! (Греб.). Мша скінчи́лась у костьо́лі, люд порозсипа́вся (Рудан.). На при́стані ми́ру тако́го, що страх (Канівщ.)].
При -де – при лю́дях, прилю́дно.
Ну и -ро́д! – ну й лю́ди (наро́д)!
-ро́д валом валит – лю́ди як плав пливу́ть, наро́д (люд) су́не як хма́ра (ла́вою пре).
Мутить -ро́д – колоти́ти (баламу́тити) люде́й, колоти́ти ми́ром.
Глас -ро́да, глас божий (стар.) – глас наро́ду – глас бо́жий; коли́ лю́ди бре́шуть, то й я з ни́ми (Приказки);
4) (
всё, что народилось) на́рідок (-дку), на́рід (-роду) и наро́д (-ро́ду). [А тут і вся́кого и́ншого на́рідку намножи́лось (К. Старина). Це я для собачні́ ї́дло несу́; а ну, соба́чий наро́де, сюди́! (Звин.)].
Наро́дность
1) (
свойство) наро́дність; (простонародность) простонаро́дність, простолю́дність (-ности);
2) (
нация) наро́дність, наро́д (-да) и (реже, гал.) на́рід (-роду), на́ція, націона́льність (-ности). [Не пото́не наро́д наш без слі́ду в наро́дностях и́нших (Самійл.)].
II. Неизве́стный и Неизве́стен, прлг.
1) невідо́мий, незна́ний, незві́сний, беззві́сний, (
незнакомый) незнайо́мий, несвідо́мий (кому́), (преимущ. непостижимый) недовідо́мий; срв. Неве́домый. [Що там, на тих невідо́мих річка́х, яки́ми пливе́ чужи́й тобі́ наро́д? (Коцюб.). Зо́всім невідо́мий мені́ чолові́к (Кониськ.). Пе́рша причи́на рече́й нам невідо́ма (В. Підмог.). Незна́ні таємни́ці (Дніпр. Ч.). До́ля незна́на (Л. Укр.). Я приї́хав у незна́ний край (М. Рильськ.). Незна́ні до́сі тво́ри Шевче́нка (Доман.). Незві́сне до́сі чуття́ любо́ви (Франко). Диви́вся на незнайо́му йому́ молоди́цю (Кониськ.). Манасти́р той недале́чко, а доро́га несвідо́ма, стежка́ми (М. Вовч.). Ді́ло нове́, або́ й зовсі́м недовідо́ме (Куліш)].
-ное будущее – невідо́ме (недовідо́ме) майбу́тнє, (описат.) бе́звість (-ти) вікі́в.
-ная величина, мат. – невідо́ма величина́.
-ное время – невідо́мий час.
-ный народ – невідо́мий наро́д (гал. на́рід).
Он никому -тен – його́ ніхто́ не зна́є, він ніко́му невідо́мий.
Мне это -но – мені́ це невідо́мо, я цьо́го не зна́ю, (пров.) я про (за) це (те) не (з)ві́стен (не зві́сний, не відо́мий). [Чи вона́ їх зні́вечила, – я про те не ві́стен (Кониськ.). Мо́же хто і вбив, а ми про те не відо́мі (Кониськ.)].
Мне -но это дело – мені́ невідо́ма ця спра́ва, я не зна́ю ціє́ї спра́ви.
Имя его -но – ім’я́ його́ невідо́ме (незна́не);
2) (
незнаменитый) невідо́мий, незна́ний. [Не суму́й, пое́те безтала́нний, що ти мали́й, поміж людьми́ незна́ний (Грінч.). Брут скорі́ше бу́де незна́ним селюхо́м, ніж… (Куліш)].

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Украина – Україна, (ещё) Вкраїна, (ещё, ист.) Русь:
представитель Восточной (Западной) Украины – східняк, (західняк, (диал.) западенець);
человек ненавидящий (причиняющий зло) Украине (украинцам) – україножер;
человек ненавидящий Украину (украинцев) – україноненависник.
[Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна (М.Грушевський). Ще не вмерла Україна, Але може вмерти: Ви самі її, ледачі, Ведете до смерті! (Б.Грінченко). Моя кохана Мамо, для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне і моральне нищення чужих мовою і вірою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, без керми і вітрил зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис, українське мистецтво, своїх мистців-артистів, свої цілі школи іконописців, про які Європа нічого не знала й про які досі не знає і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну (А.Шептицький). Даремно отаман загону, вродливий і кремезний осавул Дудник, переконував їх озброїтись і сполучитися з ними, щоб укупі боронити інтереси «нашої рідної Вкраїни». Селяни згоджувалися, що боронити Україну треба, але озброїтись не хотіли і в село не пустили (В.Підмогильний). Так. Україну любити важко. Країна войовничо недолугих людей, з яких маніпуляційні технології зробили більше, ніж було задумано, країна принизливих злиднів і гіркої зневаги до тих небагатьох, хто, силою якихось ірраціональних обставин, найбільше відданий їй… І те, що Україна існує як незбагненна цінність бодай для певної кількості українців, є однією з тендітних запорук, що в глобальному просторі симулякрів та імітацій зберігаються непідробні людські почуття (Є.Кононенко). Я дивлюся на стіни не білі вони я дивлюся в криниці безводі вони я кричу тільки вітер шматує слова ті слова мов згоріла трава спопеліла вина і провина це не та Україна (В.Цибулько). Сталінський проект соціально-генетичної інженерії міг виявитися доволі успішним — у тому сенсі, що Україна сьогодні не надто би відрізнялася від Білорусі, Донбасу, Криму чи Придністров’я, тобто була би подібним заповідником гомо совєтікуса, без усяких там залишкових «буржуазних націоналістів» — «национально озабоченных» аборигенів, зациклених на своїй мовно-культурній самобутності та ірраціонально ворожих історичному поступові, втіленому в мовно-культурному та політичному зросійщенні. Сталін, однак, зробив стратегічну помилку, включивши Західну Україну (та Прибалтійські держави) до своєї імперії (М.Рябчук). В шинку шинкарка Напої носить І ллє горілки І ллє вина, Не пийте, діти! Вкраїна просить. — Не пийте, діти… Я в вас одна… (Пісня). Ми на Вкраїні хворі Україною На Україні — в пошуках її (М.Вінграновський). Як романтично пахне ковбаса! І помідори густо зашарíлись. А у пляшчи́ні — чиста, мов сльоза, Горілочка домашня причаїлась. І сало ніжним зваблює тільцем, І хліб наставив загорілу спину… Якщо ти млієш, бачачи ОЦЕ, Чому ж ти, гад, не любиш Україну?! (Олександр Бойчук). Ми з України — ні — нікуди не йдемо. Лишаємось. І все. А я́к — це ще не знаю (П.Вольвач). «Цікаво, — намагався зібрати докупи розгублені думки я, — квитки наші, а місце її. Щось тут не сходиться». Жіночка тим часом продовжувала обурюватися, мовляв, правду їй казали друзі перед поїздкою, що всі ті западенці страшно хитрі й підступні, і снігу в них серед зими не допросишся, і ще якісь варіації на тему душевної широти, останньої сорочки і дня побєди (Олександр Бойченко)].
Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

БОРО́ТЬСЯ образ. лама́ти списи́;
бороться все́ми сре́дствами образ. зуба́ми гри́зтися;
бороться в схва́тке вовту́зитися, борюка́тися;
бороться с кем змага́ти кого;
бороться с чем побо́рювати що, дава́ти бій /оголо́шувати війну́/ чому;
бороться с корру́пцией в чём чи́стити Авгі́йові ста́йні чого;
борющийся що бо́реться тощо, неско́рений, захо́плений боротьбо́ю з, ста́вши побо́рювати, побо́рювач, боре́ць, боротьби́ст /жін. боротьби́стка/, борки́ня, складн. побо́рець, побо́рчий [борющийся со зме́ем змієбо́рець, змієбо́рчий], образ. у борні́ [борющийся Кавка́з Кавка́з у борні];
борющийся наро́д неско́рений на́рід;
борющийся про́тив чего покли́каний боро́тися /за́йня́тий боротьбо́ю, для боротьби́/ з чим;
борющийся с кем складн. бори́- ??? [борющийся с ве́тром бори́вітер];
борющиеся стихи́и протибо́рчі стихі́ї, супроти́вні стихі́ї.
ВОЕВА́ТЬ ще ве́сти́ війну́;
воевать с ветряны́ми ме́льницами укр. про́ти ві́тру піско́м си́пати;
вою́ющий що вою́є тощо, зви́клий воюва́ти, втя́гнутий у війну́, обтя́жений війно́ю, боре́ць про́ти кого, во́я́к, во́я́ка, во́їн, прикм. войовни́чий, бойови́й, фраз. неско́рений, протибо́рчий, образ. у ста́ні війни́;
воюющий наро́д неско́рений на́рід, на́рід у борні́, на́рід-во́їн;
воюющая сторона́ уча́сник війни́, сторона́ у війні́, супроти́вна сторона;
воюющие стра́ны краї́ни у ста́ні війни́.
НЕПОБЕДИ́М фраз. го́ді здола́ти [наро́д непобедим на́рід го́ді здола́ти], (форт) яки́й го́ді здобу́ти;

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Народ – наро́д, -ду, на́рід, -роду, люд, -ду.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

На́рід, -родународ.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

на́рід, на́роду; звич. наро́д

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Біди́ти, -джу́, -диш, гл. Бѣдствовать. Гн. II. 188. Дрібні діти мати та отак бідити.... а Господи милосердний! Камен. у. Бідив дід, як баба жива була, та й тепереньки біди́ть. Каменец. у. Нарід дуже з голоду бідив. Гн. II. 189.
Еконо́м, -ма, м. = Оконом. Посіпака економ.... нарід катував. Гн. II. 174.
Забуя́ти, -я́ю, -єш, гл. Роскошно разростись, вырости; во множествѣ появиться. Як поле в них буяє бодяками, так забуяли серед Царяграда невольницькі базарі козаками. К. МБ. XI. 52. Густо забуяв наш нарід на руїні. К. Дз. 16.
На́рід, -роду, м. = Народ. Любить бо нарід наш. Єв. Л. VII. 5.
Правди́вий, -а, -е.
1) Правдивый, справедливый.
Смирітеся перед правдивим словом. К. Іов. Козак — душа правдивая, сорочки не має. Ном. № 769. Судом правдивим осудити. К. Іов. 76.
2) Настоящій, истинный, дѣйствительный.
Правдиві волоські гарбузи. Сим. 210. Нарід катував (економ), — правдивий кат був. Гн. II. 144. Слухай, що мертві уста без сили до серця твого будуть казати і жаль правдивий оповідати. Чуб. V. 376.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Со́бственность = вла́сність (С. Л.), вла́стність (С. Жел.), своя́щина, своє́щина. – Недви́жимая со́бственность = має́тність і д. Имѣ́ніе. — Не було між народом певного розуміння про право власности на землю. Бар. О. — На Українї виробило ся розуміння загальної власности на землю. Бар. О. — Після староруського громадського права земля вважала ся власностю того, що її перше заняв на свій вжиток. Бар. О. — Право власности на видання творів Шевченка. Кн. — Що розуміє нарід під понятєм правним власности? Ет. зб. — Маєтность свою до рук своїх взяти, яко властность свою. Ст. Л.