Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 24 статті
Запропонувати свій переклад для «норов»
Шукати «норов» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Но́ров –
1) (обычай) зви́ча́й (-ча́ю).
• Что город, то -ров – що край, то й звича́й; що крини́ця, то й води́ця; всяк молоде́ць на свій взіре́ць; у вас, у Ки́їві, мруть, – до нас хова́ти не везу́ть (Приказки);
2) (характер) но́ров (-ва) и (мн.) но́рови́ (-ві́в), (обычно) вда́ча; срв. Нрав 1. [(Жі́нка) но́ровом страше́нно непокі́рна (Куліш). В удови́ два норови́, а в удівця́ – нема́є й кінця́ (Приказка)].
• Крут -вом кто – круту́ (суво́ру) вда́чу ма́є хто; срв. Норови́стый.
• Вести (подводить), подвести кого под свой -ров – натяга́ти, натягти́ кого́ на свій копи́л, підтяга́ти (перегина́ти), підтягти́ (перегну́ти) кого́ під свій но́ров.
• -ров не боров, на убой не откормишь – хоч яка́ лиха́ люди́на, та тобі́ не скоти́на: на зарі́з не відгоду́єш.
• -ров на -ров не приходится – но́ров на но́ров не при́йдеться;
3) (у лошади и перен.) но́ров. [Но́ров – не хворо́ба, а ті́льки хи́ба де́яких ко́ней (Корольов)].
• Лошадь с -вом – норови́стий кінь.
• Женщина с -вом – жі́нка з но́ровом, норови́ста жі́нка, норівни́ця (М. Вовч.).
Норови́стый – норови́стий, норовли́вий; срв. Но́ров 3. [Норови́стий кінь (Сл. Гр.). Чорня́вая дівчи́нонька норови́стая (Пісня)].
Нрав –
1) (характер) вда́ча, (натура) нату́ра, (норов) но́ров (-ва) и (мн.) но́рови́ (-ві́в); (у животных) нату́ра; срв. Но́ров 2. [Ти-ж зна́єш мою́ вда́чу; нія́к не вси́дю, щоб не поговори́ти з ким (Васильч.). Хоч і царе́м зро́биться, одна́ково своє́ї вда́чі не позбу́деться (Крим.). Пангло́с був ора́кулом до́му, і мали́й Канді́д слу́хав його́ ле́кції з по́вним дові́р’ям, власти́вим ві́кові і вда́чі (Кандід). То вже в ме́не така́ нату́ра, щоб з усьо́го кепкува́ти (Брацл.). З лю́тим та скаже́ним но́ровом (люди́на) (Яворн.). Та й но́рови-ж у те́бе! (Н.-Лев.). А в йо́го но́рови такі́ става́ли, що от було́ приче́питься до ра́тника яко́гось, та й ві́зьме вб’є (Крим.)].
• Буйный, весёлый, вспыльчивый, кроткий, крутой, тихий нрав – буйна́, весе́ла, гаря́ча (палахка́, запальна́, запа́льчаста), ла́гідна (суми́рна), крута́ (суво́ра), ти́ха (ми́рна, спокі́йна) вда́ча.
• -вом какой, -ва какого – на вда́чу яки́й, (реже) вда́чі яко́ї. [Ва́ська була́ на вда́чу заля́кана та зашто́вхана (М. Левиц.)].
• Крутого -ва – крути́й (-та, -те, -ті) или суво́рий (-ра, -ре, -рі) на вда́чу, круто́ї (суво́рої) вда́чі.
• -вом хорош, да норовом негож – на вда́чу добря́чий, та но́ров леда́чий.
• Нрав на нрав не приходится – вда́ча на вда́чу (но́ров на но́ров) не при́йдеться.
• Моему -ву не препятствуй – нату́ру мою́ не спиня́й; мої́й нату́рі доро́гу не заступа́й; (иногда) гуля́й душа́ без кунтуша́!
• У оленя нрав кроткий – оле́нь ма́є нату́ру ла́гі́дну;
2) по -ву кому – до вподо́би (до сподо́би, по сердцу: до се́рця, до лю́бости, до любо́ви, до ми́сли, під ми́слі, по душе: до душі́, по вкусу: до смаку́) кому́, до вподо́би (до сподо́би) чиє́ї; срв. Вкус 4. [«Ох, дити́но моя́! чи то-ж до па́ри?» – кажу́. – «До па́ри, до лю́бої вподо́би!» (М. Вовч.). Дружи́ни шука́ють, дружи́ни тако́ї, до сподо́би мо́ї (Чуб. V). Не до ми́сли жону́ взяв (Гнід.)].
• Быть по -ву кому – бу́ти до вподо́би (до сподо́би) кому́ (чиє́ї) и т. п., бу́ти вподі́бним (споді́бним, в уподо́бі) кому́, (нравиться) подо́батися кому́. [З тим життя́ своє́ діли́, хто се́рденьку до вподо́би (Чупр.). Що́-йно ті́льки пока́же, все то цари́ці до сподо́би (Рудан.). Мені́ й само́му, не все одна́ково до лю́бости з то́го, що попе́реду писа́лося (Грінч.). Ті́льки-ж мені́ до любо́ви, що чо́рнії бро́ви (Метл.). Скажі́ть-же ви про йо́го, що він до ми́сли вам (Самійл.). Вибира́й, молода́ дівчи́но, котри́й під ми́слі (Метл.). Тобі, невісточко, така́ балакани́на, види́мо, до смаку́ (Самійл.). Бага́то мене́ сва́тало, та ніхто́ мені́ не був у такі́й уподо́бі, як оди́н па́рубок. (Г. Барв.)].
• Быть более по -ву кому – бу́ти вподібні́шим (сподібні́шим) кому́, (реже) бу́ти бі́льш(е) до в[с]подо́би (до лю́бости) кому́ (чиє́ї) и т. п., (более нравиться) бі́льш(е) подо́батися кому́. [Прийма́ючи життя́, вирізня́в, він те, що йому́ більш було́ до лю́бости (Рада)].
• Быть не по -ву кому – бу́ти не до в[с]подо́би (не до любо́ви) кому́ (чиє́ї) и т. п., бу́ти невподі́бним (несподі́бним) кому́, (не нравиться) не подо́батися кому́. [Я з не́ю не мо́жу жи́ти, вона́ мені́ не до любо́ви (Коцюб.). Они́сі та гордови́та по́за чому́сь була́ несподі́бна (Н.-Лев.)].
• Приходиться, приттись по -ву кому – припада́ти, припа́сти до вподо́би (до сподо́би и т. п.) кому́, підхо́дити, підійти́ під ми́слі (до ду́мки) кому́, (нравиться, понравиться) подо́батися, сподо́батися кому́; срв. Приходи́ться 1. [Моя́ мо́ва, ви́мірена про́ти аристократи́зму, ду́же їй припа́ла до вподо́би (Крим.). Хоро́шая дочка́ твоя́ під ми́слі підхо́дить (Чуб. V)].
• Приходящийся, пришедшийся по -ву – уподі́бний, споді́бний.
• Неприходящийся, непришедшийся по -ву – невподі́бний, несподі́бний;
3) -вы (обычаи) – звича́ї (-ча́їв), (реже) но́рови (-вів); (привычки) зви́чки; (быт) по́бут (-ту). [Яки́й наро́д! які́ лю́ди! які́ звича́ї! (Кандід). Ну́ньєс вчи́вся по́буту та звича́їв Краї́ни Сліпи́х (Країна Сліпих). У нас нові́ лю́ди, нові́ но́рови (М. Вовч.). Заде́ржали чорного́рці да́вню суво́рість но́ровів (Калит.). Ну, й зви́чки туте́шні! (Звин.)].
• Добрые -вы – до́брі звича́ї.
• Зверские -вы – звіря́чі звича́ї.
• Современные -вы – суча́сні (сьогоча́сні) звича́ї; як тепе́р веде́ться.
• Старинные -вы – старови́нні (старосві́тські) звича́ї, старосві́тчина; як воно́ вело́ся (пово́дилося) за да́вніх часі́в. [Держа́вся старосві́тчини (Свидн.)].
• Испорченность -вов – зіпсу́тість (зіпсуття́) звича́їв.
• Простота -вов – про́стість (просто́та) звича́їв.
• Растление -вов – розтлі́ння звича́їв.
• Обычаи и -вы – звича́ї і по́бут.
• -вы животных – по́бут твари́н.
Похо́жий на кого на что – схо́жий, похо́жий на ко́го, на що, підхо́жий, поді́[о́]бний до ко́го, до чо́го. [Він був схо́жий з ви́ду на ма́тір (Н.-Лев.). Сама́ на се́бе не схо́жа ста́ла, така́ журба́ її́ бере́ (Рудч.). Ви́йшла ді́вчинка, підхо́жа до молодо́го гусеня́ти (Г. Барв.). Оттакі́ й підхо́жі думки́ плу́тались у ко́жного в голові́ (Грінч.). Все здава́лось чужи́м, чудни́м, не поді́бним до то́го, що було́ вчо́ра (Коцюб.)].
• Портрет не -хо́ж на оригинал – портре́т не схо́жий на оригіна́л.
• Они -жи друг на друга – вони́ схо́жі оди́н на о́дного (помі́ж собо́ю), вони́ підхо́жі, поді́бні оди́н до о́дного.
• -жий как вылитый, как две капли воды – схо́жий, як ви́капаний, досто́ту схо́жий, досто́тній, чи́стий, чисті́сінький. [Син – ви́капаний (чи́стий, досто́тній) ба́тько. Досто́ту на бра́та схо́жий].
• Бывать, быть -жим на кого, на что – підхо́дити до ко́го, до чо́го, скида́тися, подо́бати, похо́дити на ко́го, на що; см. II. Походи́ть. [Чолові́к до чолові́ка бува́ підхо́дить. День на день і ніч на ніч не скида́ється (Васильч.). Похо́дить на те, ні́би-то а́кція – гро́ші? (Кониськ.)].
• Родиться, оказаться -жим на кого – уроди́тися, уда́тися, ви́йти в ко́го, ви́кинутися в ко́го и на ко́го, ски́нутися, зда́тися на ко́го. [Чорт її́ зна́є, в кого́ вона́ й уроди́лась така́ хоро́ша (Тобіл.). Уда́вся я, ма́біть, у того́ пра́щура свого́, у Савлука́ козака́ (М. Вовч.). Ні оди́н син не ви́кинувсь на ба́тька (Херс.). Така́ і по́вненька, і бі́ла і рум’я́на, чорноо́ка, чорнобри́ва, як ма́ти, і на но́ров тро́хи ски́нулась на не́ї (Мирн.). Ні, га́рний був Мазе́па мій, а ти так здавсь на чо́рта зло́го (Греб.)].
• Стать на человека (на людей) -жим – ви́людніти. [Між товари́ством став він ско́ро віджива́ти, став виявля́ти зді́бності до вче́ння, осмілі́в, ви́люднів, як ка́жуть (Васильч.)].
• Похо́же на это, на то – підхо́же до цьо́го, до то́го; скида́ється на це, на те. [Це ті́льки тро́шки на пра́вду скида́ється, а більш до брехні́ підхо́же].
• Это ни на что не -же – це вже не зна́ти що.

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ТЕМПЕРА́МЕНТ укр. но́ров, но́рів.
ХАРА́КТЕР (людей) ще но́ров, но́рів;
у него́ миролюби́вый /неагресси́вный/ характер він му́хи не заче́пить;
по характеру на вда́чу [шут по характеру бла́зень на вда́чу];
по характеру (по своему́ характеру) (своє́ю) вда́чею, (свої́м) хара́ктером;
с тяжёлым характером кто лихи́й на вда́чу;
обнару́живать характер пока́зувати нату́ру /ро́ги/.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Норов – но́ров, -ву.
Нрав –
1) (характер) вда́ча, -чі, нату́ра, -ри, но́ров, -ву;
2) (обычай, традиция) зви́ча́й, -ча́ю.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Норов
• Норов не боров, на убой не откормишь – хоч яка лиха людина, та тобі не скотина; на заріз не відгодуєш. Пр.
• С норовом кто – норовистий хто; має норов (з норовом) хто; норовник, норовниця хто.
• Что город, то норов (что деревня, то обычай) – що край, то й звичай. Пр. Що криниця, то й водиця. Пр.
Город
• Ни к селу, ни к городу – ні до ладу ні до прикладу. Пр. Ні сіло ні (в)пало. Пр.; [геть то] не до речі; (образн.) як Пилип з конопель.
• Смелость города берёт – чия відвага, того й перемога. Пр. Сміливий наскок — половина порятунку. Пр. Відвага мед-горілку п’є, відвага і кайдани тре. Пр. Де відвага, там і щастя. Пр. Сміливого й куля не бере. Пр. Сміливого й чорти бояться. Пр.
• Что город, то и норов – що город, то й норов; що двір, то й говір. Пр. У всякім подвір’ї своє повір’я. Пр. Що город, то й народ. Пр. У Сидора звичай, у Петра свій. Пр. Нема краю без звичаю. Пр. Що край — то звичай, що сторона — то новина. Пр.
Нрав
• Быть по нраву, не по нраву кому – бути до вподоби, не до вподоби (до сподоби, не до сподоби, до любові, не до любові, до любості, не до любості, до мислі, не до мислі) кому (чиєї); бути в уподобі кому; бути невподібним кому; подобатися, не подобатися кому.
• Моему нраву не препятствуй – натуру (вдачу) мою не спиняй; моїй натурі (вдачі) дороги не заступай.
• Нравом хорош, да норовом негож – на вдачу добрячий, та норов ледачий. Пр.
• Обычай и нравы – звичаї та обичаї.
• О времена, о нравы! – о часи, о звичаї!
• Прийтись по нраву кому – припасти до вподоби (до сподоби, до любові, до любості, до мислі) кому; підійти під мислі (до думки) кому; сподобатися кому.
• Старинные нравы – старовинні (старосвітські) звичаї; старосвітчина; як воно велося (поводилося) за давніх часів.
II. Что
• Только и… что – тільки й… що.
• Что город, то норов – що город, то й норов. Пр. Що край, то й звичай. Пр. Кожен край має свій звичай. Пр. У всякому подвір’ї свої повір’я. Пр. Що криниця, то й водиця. Пр. Що сторона, то й новина. Пр.
• Что твой, твои… (разг.) – немов (мов, як, неначе, наче) той (отой, ті, оті)…

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Бзик, -ку –
1) строка, дрок;
2) (о челов.) норов, пунктик, мания.
Но́ров, -ва –
1) нрав;
2) каприз, прихоть.

- Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) Вгору

Что ни город - то норов, что ни деревня - обычай. —
1. Кожний Івась на свій лас.
2. Що хатка, то инша гадка.
3. Що село, то й піп.
4. Що вік, то инший світ.
5. Що вісь, то инша піснь.
6. Що город, то й гонор.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

На́ров, -ву, м. = Норов.
Норі́воньки, -ків, м. мн. Ум. отъ норови. См. Норов.
Но́ров, -ва, м.
1) Нравъ. У тебе не такий норов і зроду був. Г. Барв. 502.
2) мн. Капризы, прихоти. Ой сідай, Марусенько, на вози, да кидай батькові норови: що первії норови — попрядки, а другії норови — досвітки. Нп. А я твої норови добре знав, тим я тебе аж ніколи не займав. Грин. III. 208. Ум. мн. Норі́воньки. Десь ти, мила, норівоньки мої знаєш. Чуб. V. 593.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

*Бзик, -ку, м.
1) Строка, дрок.
2) О человеке: норов, пунктик, мания. Сл. Нік.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Норовъ = но́ров, зви́чай. — Ло́шадь съ норовомъ = норови́стий кінь.
Зами́нка = 1. замі́шування, замина́ння і т. д. 2. замі́с. — Глини стане на один заміс. 3. но́ров. — Кінь з норовом.
Нравъ = 1. но́ров (С. Л.), вда́ча (С. Л. Ш.), нату́ра. — Воскова вдача: аби до тепла, так і тане. н. пр. 2. зви́чай. — Придти́ по нра́ву = сподо́бати ся, до вподо́би, до сподо́би бу́ти.
Приро́да = 1. приро́да, нату́ра; істо́та. 2. приро́да, нату́ра, зро́да (С. Л.), но́ров, вда́ча. — Природу тяжко одмінити. н. пр. — Він від зроди такий. С. Л. — Воскова вдача: аби до тепла, так і тане. н. пр. — Отъ приро́ды = зро́ду. — Він зроду глухий. — Приро́дою дворяни́нъ = ро́дом дворяни́н. — Отда́ть, заплати́ть долгъ приро́дѣ = уме́рти.
Хара́ктеръ = уда́ча (С. Ш.), вда́ча, нату́ра, но́ров, хара́ктер (С. Ш.). — На вдачу був зовсїм не схожий на Романа. Лев. — Дївча не сьміливе і змалку тихенької покійної удачі. К. Ш. — Ти моєї вдачі: не любиш ходити по гостях. Кр. — Був він вдачі веселої, невпинної та завзятої. Лев. В.

Запропонуйте свій переклад