Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 16 статей

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

И́скренно[е], нрч. – щи́ро, щиросе́рдно, ре́вно[е], серде́шно, по-пра́вді, по щи́рості, од (з) щи́рости, щи́рим се́рцем, з душі́. [Щи́ро покоха́в її́ (Крим.). Коха́в він мене́ ві́рно, щиросе́рдно (Кон.). Хто лю́бить ре́вне, жалі́є пе́вне (Сл. Гр.). Призна́юсь вам по щи́рості тепе́р (Грінч.)].
-не вам преданный – щи́ро вам ві́дда́ний.
Ма́тка
1) (
мать) ма́тка. [У ко́го ма́тка рідне́нька, у то́го й соро́чка біле́нька (Приказка)].
Правда -ка – щи́ра пра́вда.
Сказать всю правду -ку – сказа́ти щи́ру пра́вду, сказа́ти все по щи́рості;
2) (
женщина) жі́нка, (баба) ба́ба, (тётка) ті́тка;
3) (
у животных) ма́тка (в ед. и соб. значении), (самка) сами́ця. [Ласка́ве теля́тко дві ма́тки ссе (Номис). Ове́ць у йо́го ду́же бага́то: само́ї ма́тки сот сім (Сл. Ум.)];
4) (
у пчёл) ма́тка, ма́тиця. [За ним повали́ло коза́цтво, як за ма́ткою бджо́ли (Куліш)].
Лишиться -ки – зматчі́ти, зма́тчитися.
Лишившийся -ки (улей, рой) – зматчі́лий, безма́тній (ву́лик, рій, р. ро́ю);
5)
анат. uterus – ма́тиця, ма́тка, ура́з (-зу), (пров.) дити́нник, (у свиньи ещё) паця́тник (-ка) (Верхр., Жел.).
Бешенство -ки – німфома́нія, сказ ма́тиці.
Выпадение -ки – ви́пад ма́тиці (ма́тки, ура́зу);
6) (
у растений) ма́точка, плідни́к (-ка́);
7) (
картофелин, луковиц) ма́тка;
8) (
минер.: маточная порода) ма́точна поро́да.
-ка венисы – лосняко́вий лупа́к (-ка́);
9) (
в колодце) діти́нець (-нця);
10) (
уксусный отсед) гніздо́ (о́цту) (Сл. Ум.);
11) (
предводитель в игре) ма́тка;
12) (
оспа) ві́спа;
13)
см. Ко́мпас;
14)
см. Матня́;
15)
см. Ма́тица 1.
Настоя́щий
1) (
нынешний) тепе́рішній, (современный) суча́сний, сьогоча́сний, (этот) цей, сей. [Ва́ша до́ля – це до́ля молоди́х че́сних люде́й тепе́рішнього ча́су (Н.-Лев.). Він уважа́в за профана́цію рівня́ти да́вніх аске́тів до тепе́рішніх черці́в (Крим.). Забува́єш про суча́сне життя́ (Крим.)].
В -щее время – тепе́р, (пров. тепе́речки), тепе́рішнього ча́су, в тепе́рішній час, в тепе́рішніх часа́х, за тепе́рішніх часі́в, в цей час, (приблизит.) під (на) цей час, (ныне, зап.) ни́ні. [Тепе́р я про це не ду́маю (Київ). Там тепе́речки нови́й база́р (Квітка). Не був ще тоді́ тим, чим був тепе́речки (Крим.). Ді́я, котра́ ді́ється в тепе́рішній час (Н.-Лев.). Нема́ кра́ще в тепе́рішніх часа́х, як бу́ти орендаре́м (Франко). Про о́діж ма́ло дба́ють ни́ні (Франко)].
В -щее время я работаю на фабрике – тепе́р (на цей час) я працю́ю на фа́бриці.
До -щего времени – до цьо́го (до тепе́рішнього) ча́су, дотепе́р, до́сі, (зап.) дони́ні. [Довгота́ в цих склада́х заде́ржалася й до цьо́го часу (В. Ганцов). Біди́в я, та й дотепе́р біду́ю (Кам’янеч.)].
До -щего времени бывший (сделанный и т. п.) – дотепе́рішній. [Всі дотепе́рішні до́сліди не дали́ вели́ких на́слідків (Крим.)].
В -щем году – цього́ (в текущем: пото́чного, біжу́чого) ро́ку.
В начале -щего года – на (з) поча́тку цього́ (пото́чного, біжу́чого) ро́ку.
-щее положение – тепе́рішній (суча́сний, сьогоча́сний) стан, -нє (-не) стано́вище.
В -щем своём виде эта вещь мне не нужна – в тепе́рішньому (в цьому́) своє́му ви́гляді ця річ мені́ не потрі́бна;
2)
грам. -щее время – тепе́рішній час (-су);
3) (
этот, находящийся перед кем) цей, (данный) да́ний.
По -щему делу – в цій (в да́ній) спра́ві.
-щий случай – цей (да́ний) ви́падок (-дку).
-щим удостоверяется, что… – цим сві́дчу (сві́дчимо), що..;
4) (
подлинный, истинный) спра́вжній, правди́вий, справедли́вий, (действительный) ді́йсний, (неподдельный) щи́рий, (сущий) су́щий, су́тий, (истый) і́сний, і́стий, істо́тний, (точь-в-точь, чистейший) чи́стий, досто́тний, (всамделишный) справде́шній, пра́вий, прями́й; срв. По́длинный. [Се наш спра́вжній друг (Коцюб.). (Він) спра́вжній був пое́т (Самійл.). Тепе́р ви спра́вжнє своє́ обли́ччя показа́ли, до́сі-ж була́ то ма́ска (Грінч.). Коха́ння спра́вжнє соромли́ве (Тобіл.). Незаба́ром той шипу́чий ка́шель перехо́див у спра́вжній (Коцюб.). З весно́ю, коли́ розпочали́ся спра́вжні робо́ти (Коцюб.). Йшли відва́жно, як правди́вії геро́ї (Франко). Правди́ві воло́ські гарбузи́ (Сим.). Фальши́ве зо́лото – для вас правди́ві гро́ші (Самійл.). Знахо́дять своє́ правди́ве призна́чення (Корол.). Справедли́вий чума́к був (М. Вовч.). Хліб, оде́жа, па́ливо то́що, – оте́ все й є справедли́вий доста́ток, спра́вжнє бага́тство (Рада). Ді́йсна столи́ця Да́нії – не Копенга́ген а Га́мбург (Грінч.). Щи́рий коза́к зза́ду не напада́ється (Номис). Це не ка́зка, а щи́рая пра́вда (Чуб. II). Там упоко́ю люди́на зазна́є, ті́льки де во́ля є щи́ра (Грінч.). Красу́ня щи́рого класи́чного ти́пу (Н.-Лев.). Су́ща дра́ма, не ви́гадана, не підмальо́вана (Кониськ.). Су́ща причи́на супере́чки прояви́лася я́сно (Павлик). Ото́ було́ су́ще ща́стя моє́ (Кониськ.). І́сний моска́ль (М. Вовч.). На обли́ччя істо́тний Степа́н, але́ не він (Звягельщ.). Чи́стий ба́тько, – от як уда́вся сино́к! (Чигиринщ.). Ходи́в чи́стим босяко́м (Виннич.). Справде́шній коза́к (Сл. Гр.). Сиді́ла собі́ ві́льно, як справде́шня пта́шка (М. Вовч.). Відчу́ла справде́шній апети́т (Н.-Лев.). Я не міща́нка яка́сь там, а справде́шня па́ні (Н.-Лев.). Пра́вий ри́цар, ще молоди́й, а вже не ма́є рі́вні (Куліш). То моя́ пра́ва жі́нка (Яворськ.). Як поба́чиш, так прями́й запоро́жець! (Мирний). Пряме́є пе́кло там було́ (Греб.)].
Самый -щий – справжні́сінький, щирі́сінький, існі́сінький, чисті́сінький. [Щирі́сінький матеріялі́ст (Рада). Існі́сінька щи́рість (Основа 1862). Чисті́сіньке пе́кло (Крим.)].
-щее золото – щи́ре (су́те) зо́лото.
-щая стоимость – ді́йсна (спра́вжня) ва́ртість.
-щая цена – спра́вжня (правди́ва, справедли́ва) ціна́.
Теперь -щая пора садить деревья – тепе́р са́ме час сади́ти (садови́ти) де́рево.
По -щему
а) по-спра́вжньому, по пра́вді, спра́вді, (
искренно) щи́ро, щиросе́рдно, по щи́рості; (как следует) як слі́д, наспра́вжки́, ді́йсно[е]. [Не вмі́є нічо́го як слід зроби́ти (Київ). Посвари́тися наспра́вжки не могли́ (Крим.). Дові́даємось ді́йсне, поба́чимо його́ – яки́й (М. Вовч.)].
Я вас по -щему люблю – я вас правди́во люблю́ (коха́ю), я вас по пра́вді (таки́ спра́вді, щи́ро, щиросе́рдно) люблю́ (коха́ю);
б) (
сказать правду) напра́вду; пра́вду (напра́вду, по пра́вді) ка́жучи, по щи́рості, (в сущности) су́ще. [Напра́вду вам не тре́ба було́ втруча́тися в цю спра́ву (Київ). Вона́ су́ще не була́ черни́цею, по́стригу не бра́ла (Кониськ.). Продражни́ли його́ «Зимо́ю», а су́ще він прозива́вся Гу́ркалом (Кониськ.)].
-щим образом – по-спра́вжньому, як слід; срв. выше По -щему а. Показать себя в -щем своём виде – показа́ти себе́ в спра́вжньому своє́му ви́гляді.
Открове́нно – відве́рто, відкри́то, (искренне) щи́ро, по щи́рості.
Подуше́вно
1) (
душевно) щи́ро, серде́чно, по щи́рості, щиросе́рдо;
2)
см. Поду́шно.
Пооткрове́нничать – поговори́ти по щи́рості з ким.
Пра́вда – пра́вда (ум. пра́вдонька, пра́вдочка, правди́ця). [Все зги́не, ті́льки пра́вда зоста́неться (Номис). Скі́льки в ре́шеті дірочо́к, сті́льки у їх правдочо́к (Г. Барв.). Ті́лько в дівонька́х правди́ці, кі́лько в коновка́х води́ці (Чуб.)].
Совершенная. чистая -да – щи́ра (щирі́сінька), нестеме́нна пра́вда.
Не полная -да – щерба́та пра́вда, несповна́ пра́вда.
Он не всегда говорит -ду – він не завсі́ди ка́же пра́вду (ка́же по пра́вді).
-да ли это? – чи цьому́ пра́вда? чи воно́ справедли́во? [Не зна́ю, чи воно́ справедли́во, ка́жуть, що чума́ си́льна йде (Чигир.)].
-да ли, что он умер? – чи пра́вда, що він уме́р?
Не -да ли? – а пра́вда-ж? еге́-ж пра́вда? еге́-ж так?
Не -да ли, что он очень умён? – а пра́вда-ж, він ду́же розу́мний?
-да, что… – пра́вда, що…, справедли́во, що… [Так ти́хо, так я́сно, – ду́має собі́ Горді́й, – справедли́во, що святи́й ве́чір (Васильч.)].
По -де сказать или говоря -ду – сказа́ти пра́вду, (як) напра́вду сказа́ти, пра́вду (напра́вду, по пра́вді) ка́жучи, (собственно) су́ще, (искренно говоря) по щи́рості ка́жучи. [Сказа́ти пра́вду, я ще не помі́тив, щоб він свої́м страстя́м кори́вся (Куліш)].
В -ду, на -ду (в самом деле) – спра́вді, спра́вжки, наспра́вжки́, наспра́вжнє, як наспра́вжнє, ді́йсно.
Сказать кому всю -ду матку – сказа́ти ущи́пливу пра́вдоньку, (образно) ви́читати отчена́ша, (єва́нге́лію) кому́, бри́знути в живі́ о́чі кому́ (Франко. Пр.).
Пра́вда (впрочем, положим, хотя) – що пра́вда, пра́вда.
Со всяким, -да, это может случиться – що пра́вда, з уся́ким це мо́же ста́тися, тра́питися.
Пра́вда? – спра́вді? Йо?
Нужно -ду сказать – ні́де пра́вди ді́ти.
Занимать место -ды – правдува́ти. [Що тепе́р непра́вда ста́ла правдува́ти (ЗОЮР. II)].
Жить, поступать по -де, -дою, согласно велениям -ды – правдува́ти, ходи́ти пра́вим ро́бом, ходи́ти по пра́вді, жи́ти (роби́ти) по пра́вді, пра́ведно. [Хто бре́ше, тому́ ле́гше, а хто́ правду́є, той біду́є (Франко. Пр.). Ой не по пра́вді, мій миле́нький, зо мно́ю живе́ш (Метл.)].
Блюститель -ды – правдоде́ржець (-жця). [Гей ца́рю, гей ти зе́мний правдоде́ржець! (Крим.)].
Ваша -да – ва́ша пра́вда, ма́єте ра́цію, ма́єте слу́шність. [Ва́ша пра́вда, – сказа́в Кома́шко (Н.-Лев.)].

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Честь – честь; (уважение) шана, пошана, шаноба:
береги честь смолоду – бережи честь замолоду (молоду) (Пр.); шануйся ззамолоду (Пр.);
блюсти свою честь – класти на собі честь; шануватися;
была бы честь предложена – було б сказано; (разг.) хоч не нагодували, аби запрохали;
быть в чести, не в чести у кого – бути в пошані (у шані, у шанобі), не в пошані (не в шані, ну в шанобі) у кого; мати пошану (шану) чию, від кого, не мати пошани (шани) чиєї, від кого;
быть (служить) к чести чьей – роби́ти честь кому;
Ваша честь – Ваша милість;
велика честь, коли нечего есть – і честь дарма, як їсти чого нема (Пр.); що з тієї (по тій) честі, коли нема чого їсти (коли нема чого в рот покласти) (Пр.);
всё обошлось честью – все вийшло (обійшлось) гаразд;
в честь кого, чего – на честь (на пошану) чию, чого; шануючи (шанувавши) кого, що;
в честь праздника – для (на) шанування свята;
выйти с честью из затруднительного положения – вийти з честю із скрутного (сутужного, трудного) стану (з, скрути, з сутуги);
девичья честь – дівоча честь;
долг (дело) чести – справа честі;
ему всё не в честь (разг.) – йому нічим не догодиш; йому не догодити;
затрагивать (затронуть) честь – ущербити честь кому; зачепити честь чию;
из чести (устар.) – з пошани (з поваги); заради (задля) честі (пошани, шани);
иметь честь (разг.) – мати [за] честь;
к чести кого – віддаючи належне кому;
много чести – багато (забагато) честі;
надо (пора) и честь знать – треба й міру знати;
оказать, сделать честь кому – зробити (реже учинити) честь кому; виявити честь кому, пошану (шану) до кого; скласти шану, честь кому; дати (віддати) шану (честь) кому;
оскорбить честь – покривдити на честі; порушити честь;
отдавать, отдать честь кому, чему (воен. перен.) – віддавати, віддати шану кому, чому;
покушаться на честь чью – важити на честь чию;
попадать, попасть в честь к кому – заживати, зажити (зазнавати, зазнати) честі чиєї, від кого; (иногда разг., только сов.) доскочити честі чиєї;
послушать честью – послухатись добром (добровільно);
по чести сказать, по чести говоря – правду сказати, правду (по правді) кажучи (казавши), щиро (по щирості) кажучи;
просить честью кого – добром просити (прохати) кого;
суд чести – суд честі;
с честью делать, сделать что – гідно (з честю, як належить) робити, зробити що;
считать (иметь, почитать) за честь что – мати (уважати) за честь що;
честь имею кланяться! (устар., при прощании) – дозвольте вклонитися!; моє шанування
[Вам]!;

честь и слава – честь і слава;
честь и хвала – честь і хвала; шана і хвала (хвала і шана);
честь лучше богатства – добре ім’я краще за багатство (Пр.);
честь честью, (реже) честь по чести (разг.) – як слід (як треба, як годиться, як належить); гаразд; за всіма правилами (робити що);
это делает честь, не делает чести кому – це робить (дає, приносить) честь, це не робить (не дає, не приносить) честі кому; це на честь, не на честь кому.
[Честь — це зовнішня совість, а совість — це внутрішня честь (А.Шопенґауер). Не був там, де честь давали (Пр.). Шануймося, люди, бо ми того варті, щоб душі зігріла повага незла, щоб совість незрадно стояла на варті, і щемна надія розраду несла (Л.Терехович)].
Обговорення статті

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Говорить
• В нём говорит собственник
(разг.) – у ньому говорить (озивається) власник.
• Вообще говоря
– кажучи (казавши) загалом; загалом беручи (бравши). [Українське письменство, кажучи загалом, в усій своїй сукупності стояло і встояло до цього часу на міцному грунті реалізму, народності і національності… Н.-Левицький.]
• Всё говорит и говорит
– говорить (балакає) і (та й) говорить (балакає); одно говорить (балакає) [і говорить (і балакає)]; (образн.) скрекоче (скрегоче), мов (як…) сорока. [Як же мені розказувати, — сердито обізвався дід, — коли не даєте й рота роззявити: скрегочете, мов сорока на вербі!.. Стороженко.]
• Вяло говорить
– мляво говорити; слебізувати. [Дивись, як слебізує, аж нудно слухати. Сл. Гр.]
• Говорит как по писаному
– говорить, мов (як…) з книжки вичитує (читає, бере); каже, як з листа бере; говорить так, як з письма бере; говорить (каже) хоч на папері пиши (хоч у книзі друкуй); говорить (каже) як (мов…) по писаному. [Як розкаже було що з давнини, то наче з книжки читає, аж зітхнеш, слухаючи. Свидницький. І розказує було про козаків, про гетьманщину, про Запоріжжя, як по писаному… Свидницький.]
• Говорит, не отдавая себе отчёта, не сознавая что
– блудить словами; не знає, не тямить, що каже (говорить, балакає). [Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш. Н. п.]
• Говорит об одном, а намекает на другое
– каже про одне, а натякає на інше; говорити (казати) на(з)догад буряків, щоб дали капусти.
• Говорить без обиняков, напрямик
– говорити (казати) прямо (на(в)прямець, на(в)прямки); без підхідців казати (говорити). [То такий чоловік, що ти йому все напрямець кажи: гаразд буде. Сл. Гр. Вір не вір, а я скажу навпрямки, що один твій ласкавий погляд — і я пан над панами!.. Кропивницький.]
• Говорить бессвязно
Див. бессвязно.
• Говорить быстро, скороговоркой, как трещотка
– говорити (балакати) швидко (шпарко, скоро); дріботіти (торохтіти); (образн.) як (мов…) горохом (як намистом) сипати. [Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі горять. Українка. Кресало є?.. Є!.. А губка є?.. Є!.. Ну, викрешемо… га!..— торохтів він, мов горохом сипав. Коцюбинський.]
• Говорить в защиту кого, чего
– говорити (казати) в оборону (в обороні) кого, чого; говорити (казати, промовляти) за ким, за чим; говорити (казати) на захист кого, чого. [Вважаю за свій обов’язок не мовчати, а сказати кілька слів у його обороні. Франко.]
• Говорить вздор
– гнути дурниці; плескати; турувати; галамагати; химери гонити (ганяти); плести (ліпити) харки-макогоники (харки-макогоненки). Див. іще вздор.
• Говорить в лицо
– говорити у вічі (в [живі] очі); (лок.) прітьма говорити (казати). [Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. Сл. Гр.]
• Говорить в насмешку
– казати на глум (на сміх).
• Говорить в нос, гнусить
– говорити (балакати…) крізь ніс (у ніс); у ніс мова; говорити гугняво; гугнявити (гугнити, гуняти); гундосити. [Мов собака мурличе, та ще й гугнявіє. Квітка-Основ’яненко. Щось гугнить, ніяк його не второпаєш, що він верзе. Стороженко.]
• Говорить вспыльчиво, запальчиво
– говорити (балакати, мовляти, мовити…) запально (сприсливо, з оприском).
• Говорить в тон кому
– говорити (казати, мовити) в тон (під лад, у лад) кому.
• Говорить в чей-либо адрес
Див. адрес.
• Говорить в чью пользу
– говорити (казати) кому на користь; на чию руч казати (горнути). [Калитці щось треба сказати і на користь громаді. Гордієнко.]
• Говорить в шутку, шутя
– на сміх (жартома, на жарт, у жарт, жартом) казати (говорити…); говорити (казати) жартуючи (іноді розм. шуткуючи). [І як таке можна, хай навіть жартома, сказати, коли вона так славно прибралася. Стельмах.]
• Говорить дело
– говорити (казати, мовити) до діла (до пуття); говорити по суті. [Еге, молодиця до діла каже, — схвально кивнув головою найстаріший із повстанців. Панч. Може ж хоч ти, Йване, скажеш мені до пуття? — журно допитувався Оксентій. Смолич.]
• Говорить много, лишнее
– (за)багато балакати (говорити); (глузл.) розпускати губи (губу, язика). [Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її. Кропивницький.]
• Говорить намёками
– казати (говорити) натяками (навтяки, навтямки, на (з)догад); закидати на (з)догад; закидати [слова]; (жарт. образн.) казати (говорити, закидати) на (з)догад буряків [щоб дали капусти] (навтяки буряки, щоб капусти дали). [Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Квітка-Основ’яненко. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. Вовчок. Так бо почервонів, як я їй став закидати, що її полюбив. Квітка-Основ’яненко. Спершу дядько п’яний, — на догад буряків, — дайте капусти! — почне закидати. Мирний.]
• Говорить на многих языках
– говорити багатьма мовами.
• Говорить на непонятном языке
– говорити незрозумілою мовою; джеркотати (джеркотіти); ґерґотати (ґерґотіти). [Порозумітися з ними ніяк — джеркотять щось по-своєму… Головко. Німець кричав, плювався, з жінкою сварився, тільки не розбереш нічого, все по-своєму, мов гуси, ґерґотали. Тобілевич.]
• Говорить на чей счёт
– казати (говорити) на чий карб; казати (говорити) про кого.
• Говорить обиняками
– говорити (казати) манівцями (навмання, наздогад); (розм.) говорити (казати) позавгорідно. [Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно. Сл. Гр.]
• Говорить открыто, откровенно
– говорити (казати) відверто, щиро (по щирості). [По щирості кажу я те, що інша б утаїла… Тобілевич.]
• Говорить по душам
– говорити щиро (по щирості); говорити відверто.
• Говорить понаслышке
– говорити (казати) з чутки (з чуток); від людей казати; говорити (казати) з людського поговору; говорити (казати), як од людей чув, чула (як люди гомонять); казати казане. [Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей… Шевченко. Я теж не своє кажу — тільки так люди гомонять. Лебединець, перекл. з Реймонта.]
• Говорить по поводу чего
– говорити з приводу чого.
• Говорить по-русски, по-украински
– говорити російською мовою (по-російськи, по-російському), українською мовою (по-українськи, по-українському).
• Говорить про себя, самому с собой
– говорити (казати, мовити, балакати) [собі] думкою (подумки, на думці); говорити (казати…) [самому] до себе; говорити (розмовляти) з самим собою. [Баба сідала собі на лаву проти скринь і говорила сама до себе. Стефаник. Звичка була в старого з самим собою розмовляти… П. Куліш.]
• Говорить пространно, растянуто о чём
– широко говорити (розводити) про що; розводитися про що. [То, бувало, стрибає, як заєць, а тепер, — як почне розводити, за годину не скінчить. Кочерга.]
• Говорить пустяки
– говорити (правити, плести, провадити) дурниці; говорити (казати) пусте (пусто). [Ви не знаєте та й говорите пусте. Ану, запитайтеся мами, який я розумний! Стефаник.]
• Говорить резко, не стесняясь
– говорити гостро (не перебираючи висловів); (образн.) говорити (казати) без обрізків.
• Говорить сквозь зубы
– цідити [крізь зуби]; говорити (казати) крізь зуби. [Вона цідила слова, мов отруту. Коцюбинський. Васильєв одвернувся, сказав крізь зціплені зуби… Кундзіч.]
• Говорить с расстановкой
– говорити спроквола (покволом, повагом, повільно); говорити (мовити) з перестанками (з перепинками). [Сусіди говорили повагом, не поспішаючи. Кучер. Видно, слово вирвалось зненацька, бо зразу засіклася, потім бачить, що мовчати вже не можна, доказала з перепинками. М. Куліш.]
• Говорить с частыми отступлениями от темы
– говорити, часто відбігаючи від теми.
• Говорить так и этак (противоречиво)
– двоїти, казати (говорити) так і сяк (так і он як, так і інак); язиком так і сяк; гнути сюди й туди. [Він раз каже так, а раз інак: він сам двоїть. Сл. Гр. Язиком сяк і так, а ділом ніяк. Пр.]
• Говорить чепуху
– говорити дурницю (дурниці, нісенітницю, нісенітниці); [казна-що, чортзна-що, не знать що] бевкати; дурнину строїти; банелюки плести. [Чортзна-що ти бевкаєш! Сл. Гр.]
• Говорить чьему-либо сердцу
– промовляти до чийого серця (до серця кому). [Домініка потішала розумними словами, що промовляла щиро до серця… Кобилянська.]
• Говоря по совести
– кажучи (казавши) по совісті.
• Говоря словами (такого-то); так говорил кто
– мовляли (кажучи) словами кого; [як] мовляв хто (той, он той); казав той, як той (як якийсь) казав; казав би хто(сь), ти б казав. [Еге! Уже, казав той, до того, мабуть, воно йдеться, — погоджувався, зітхаючи крізь сон, Тройгуб. Довженко. Чоловік, як якийсь казав, хоче зажити світа: на то Бог дав неділю. Цілий тиждень працюємо, як той казав, в поті чола… Мартович. Тато з мамою, — казав би хтось, — вилежувалися ціле життя в перинах… Козланюк.]
• Говоря словами чего-либо (пословицы)
– мовлячи (кажучи) чим (приказкою); як у приказці кажуть (приказують). [От і правда, як приказують у приказці: мати порве пазуху, ховаючи для дітей, а діти порвуть пазуху, ховаючи від матері. Н.-Левицький.]
• Говорят же вам, что…
– казано ж бо вам, що…
• Говорят, что…
(разг.) – кажуть (говорять) [люди], що…; між людьми йде, що…; славлять, що… [Говорять, що небезпечно… Вовчок. Ще славлять, ніби двійником являлась ти, — Тебе і в Трої і в Єгипті бачили. Лукаш, перекл. з Гете.]
• [Давайте] не будем говорить
– не говорім(о).
• Да говорите же!
– та ну-бо кажіть!; кажіть-но!
• Едва может говорить
– ледве голос подає; голосу (застар. гласу) не зведе (не відтягне); говорить, мов (як…) три дні [хліба] не їв. [Лежить, гласу не відтягне ніякого: ні, вже, кажу, не лийте води, не піднімається. Сл. Гр.]
• Иначе говоря
– інакше (по-іншому, по-інакшому) кажучи; кажучи іншим ладом (іншими словами).
• Короче говоря
– коротше кажучи; найшвидше сказати; коротке слово; словом.
• Лишиться способности говорить
– стратити (втратити) мову. [Він немов мову втратив. Кобилянська.]
• Лучше не говорить!
– бодай не казати! [Як? що? де він? — питаємо. Потап тільки головою схитнув, сів і каже: — Е, бодай не казать!.. Тесленко.]
• Мне так говорили
– мені так казано; мені так говорили (казали).
• Мы говорим, вы говорите, они говорят на разных языках
(перен.) – ми говоримо, ви говорите, вони говорять різними мовами (на різних мовах); ми не розумієм(о), ви не розумієте, вони не розуміють один (одне) одного (одна одну); ми не можемо, ви не можете, вони не можуть порозумітися. [Не хотіла б я тебе вразити, сестро, Та, бачу, прийдеться розмову залишити. Бо ми говоримо на різних мовах! Українка.]
• Начинать, начать говорить
– починати, почати говорити; знімати, зняти мову (річ, голос, слово). [І Кутур’є, звернувшись до нас, Ізнову говорить почав… Тичина. Далі він знову несміло зняв річ… Українка.]
• Не говоря о чём
– поминувши що; не кажучи про що.
• Не говоря худого слова
(разг.) – лихого слова не (с)казавши (не кажучи).
• Не годится говорить так
– не личить (не подоба) так казати.
• Не приходится об этом говорить (не подобает)
– не доводиться (не випадає, не подоба) про це говорити.
• Не с тобой говорят
– не до тебе мова (річ); (розм.) не до тебе п’ють. [Не до тебе, дяче, п’ють! Тобілевич.]
• Нечего (не стоит) и говорить
– нічого (нема що, нема чого, годі, шкода, не варт) і казати (говорити, балакати); шкода й мови; (образн.) даремно й язика терти (бити об зуби). [Про це й балакати не варт — То був би надто смілий жарт. Лукаш, перекл. з Гете. Ет… Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє! М. Куліш.]
• Ни слова не говорит
– (а)ні словом ((а)ні слівцем, жодним словом) не п(р)охопиться; ні слова не каже (не мовить); ні пари з уст (з губи); і (ані) пари з рота не пустить. [Жодним словом досі він не прохопився Галині про свою любов. Шиян. Сидить, як ідол, з очей іскри, у бровах сам чорт ховається, і ні пари з вуст. Дніпрова Чайка.]
• Ну вот он и говорит
– отож він і каже.
• Одинаково говорить (то же самое)
– казати в одно. [Його громада титарем настановила. Усі люди в одно казали: «Якби оце да він у воєнній службі був, його б офіцером настановили: жвавий, повновидий». Барвінок.]
• Он говорит небылицы
– він говорить (плете, верзе…) небилиці (вигадки, байки); (образн.) у його на вербі груші (на осиці кислиці) ростуть. [Всі, котрі те чули, поглянули по собі з усміхом недовірливості, думаючи, що хлопчина зі страху говорить якісь небилиці. Франко.]
• Откровенно говоря
– щиро (по щирості, відверто) кажучи ((с)казавши). [Одверто кажучи, мені було соромно признатися. Багмут.]
• Поговорить толком, детально
– поговорити (побалакати) до пуття (до ладу), детально (докладно).
• По правде говоря
– по правді сказати (сказать по правді); правду (по правді, направду) кажучи ((с)казавши, мовлячи, мовивши); сказати (мовити) правду.
Душа
• Без души делать что
– без душі робити що; абияк (сяк-так, як-небудь) робити що.
• Болеть душой о ком, о чём, за кого, за что
– боліти душею ким, чим, за кого, за що; уболівати за ким, за чим, за кого, за що; побиватися за ким, за чим; боліти серцем (душею) за ким, за чим, за кого, за що.
• Брать, взять за душу кого
(разг.) – брати, взяти (торкати, торкнути) за душу (за серце) кого; до душі діймати, дійняти кого; до душі доходити, дійти кому; зворушувати, зворушити (зрушувати, зрушити, розчулювати, розчулити) кого.
• Брать на душу
– брати на себе.
• В глубине души
– у глибині (на споді, на дні) душі (серця); глибоко в душі (у серці).
• В душе (мысленно)
– у душі (у думці, у думках).
• В душу не идёт
– у душу (згруб. пульку) не лізе; з душі верне.
• В нём (в ней) едва, чуть душа держится
(разг.) – у нього (у неї) тільки душа в тілі; (фам.) він тільки живий та теплий (вона тільки жива та тепла); (образн.) живе як без лою каганець; душа в нім (у ній) лиш на волоску держиться; душа в ньому (у ній) на плечі (на рамені); він (вона) на тонку пряде; три чисниці до смерті йому (їй).
• Всей душой
– усією душею; цілим серцем.
• Всеми фибрами души ненавидеть кого, что
– ненавидіти з усієї (з цілої) душі кого, що; цілою істотою ненавидіти кого, що; усіма фібрами душі ненавидіти кого, що.
• В тайниках души
– у тайниках душі; у таємних (потаємних) закутках душі.
• В чужую душу не влезешь
– в чужу душу не влізеш (не заглянеш). Пр.
• Выкладывать, выложить [всю свою] душу кому
(разг.) – відкривати, відкрити кому, перед ким душу (серце); розгортати, розгорнути душу (серце) перед ким.
• Выматывать, вымотать, вытянуть всю душу кому, у кого
(разг.) – висотувати, висотати (вимотувати, вимотати) душу з кого; вимучувати, вимучити душу кому.
• Вынуть душу кому
(разг.) – вийняти (витягти) душу (серце) з кого.
• Говорить, поговорить по душе, по душам
– говорити, поговорити (побалакати) щиро-відверто (щиро, по щирості, відверто).
• Для души
– для душі; для своєї втіхи (для свого вдоволення); собі на втіху (на вдоволення).
• До глубины души
(книжн.) – до глубини душі; [аж] до дна душі; до живого (до самого) серця.
• Душа в пятки ушла у кого
(разг. шутл.) – душа у п’яти втекла (сховалася) в кого; аж душа в п’яти забігла кому; душа вже кому в п’ятах; на душі похололо; злякався, аж у п’яти закололо; злякався, аж сорочка полотном стала; злякався, аж у серці (у животі) похолонуло; з переляку аж очкур луснув.
• Душа горит в ком
(разг.) – душа горить чия; горить бажанням (пристрастю, жагою) хто.
• Душа меру знает
(разг.) – душа міру знає; усе робити в міру; душа на мірі стає.
• Душа нараспашку у кого
(разг.) – відверта (щира) людина (натура); щира (відверта) душа в кого; (образн.) серце на долоні в кого.
• Душа не лежит к этому
(разг.) – душа (серце) не лежить до цього; не пристає серце на це.
• Душа не на месте у кого
(разг.) – душа не на місці в кого; непокоїться хто.
• Душа не принимает чего
(разг.) – душа не приймає чого; з душі верне що.
• Душа разрывается
– серце розривається (крається); серце рветься з болю.
• Душа согрешила, а спина виновата
– душа грішить, а тіло покутує. Пр.
• Душа-человек
– добросерда (добродушна) людина; добра душа (добре серце).
• Душу открывать, открыть
– душу (серце) розгортати, розгорнути перед ким; відкривати, відкрити кому, перед ким душу, серце.
• Еле-еле душа в теле
(разг.) – тільки душа в тілі; Тільки живий та теплий. Пр. Живе як без лою каганець. Пр. Не живе, тільки дні тре. Пр. На тонку пряде. Пр. Доходилися ніжки, доробилися ручки. Пр. Як з хреста знятий. Пр. Як з того світа встав. Пр.
• Жить душа в душу
(разг.) – жити як одна душа (як один дух); [мов] одним духом жити; жити у добрій з(ла)годі.
• За милую душу
(разг.) – залюбки; з дорогою душею.
• Из глубины души
(книжн.) – з глибини душі; [аж] із дна (з самого дна, з самого споду) душі.
• Как бог на душу положит
– як заманеться кому; як прийдеться; як до душі припаде кому.
• Кривить, покривить душой
(разг.) – кривити, покривити душею; криводушити, скриводушити; не по правді робити, зробити; (образн.) розминатися, розминутися з правдою; збочувати, збочити від правди; (давн.) узяти гріха на душу.
• Лежит на душе
(разг.) – лежить на серці (на душі).
• Лезть, влезть в душу кому
(разг.) – лізти, залазити, залізти (улазити, улізти) в душу кому; заглядати в душу кому.
• Наболевшая душа
– наболіла (зболіла) душа; наболіле (зболіле) серце.
• На душе кошки скребут
– на душі (на серці) скребе [як кішка лапою].
• На душе мутит у кого; с души воротит, тянет
– з душі верне кому; вадить (нудить) кого; млосно кому.
• Не иметь ничего за душой
(разг.) – не мати нічого (нічогісіньки) за плечима (за душею, при душі).
• Не по душе
– не до душі (не до серця); не до вподоби (не до сподоби); недогода. [Недогода нашій бабі ні на печі, ні на лаві. Пр.]
• Не по душе мне это
(разг.) – не до душі (не до вподоби, не до сподоби, не до серця) мені це.
• Не чаять души в ком
– душі не чути за ким, у кому; дух ронити за ким, коло кого; упадати всією душею коло кого; палко любити кого; захоплюватися ким.
• Ни души
(разг.) – (а)ні [живої] душі; (а)ні [живої] душечки; (а)ні [живого] духа; (розм.) ні хуху ні духу; нікогісінько.
• Ни души не видно
– (а)ні душі ((а)ні душечки) не видко (не видно); (а)ні лялечки не видно (не видко); нікогісінько не видно (не видко).
• Ни душой, ни телом не виноват
– і душею, й тілом невинний; (іноді) і на нігтик невинний; і на макове зерня(тко) невинний.
• Отвести душу чем, с кем
(разг.) – розважити душу чим; спочити душею на чому; (поет.) душу відволожити чим; відвести душу з ким.
• От [всей] души
(разг.) – від (з) [щирого] серця; від (з) [усієї] душі.
• Отдать Богу душу
(устар.) – віддати Богові душу; ступити в Божу путь; зажити смерті; (давн.) до свого берега причалити; (поет.) не топтати [вже] рясту; (зниж.) відкинути ноги; дутеля з’їсти; (жарт.) піти до Бога вівці пасти; пішла душа наввиринки.
• От души сказать
– з (від) душі сказати (вимовити).
• Отлегло от души кому
(разг.) – відлягло (відійшло) від серця (від душі) кому.
• Отпусти душу на покаяние
(разг. устар.) – пусти з душею; пусти мене на спокій; даруй мені життя; дай моїй душі спокій.
• Погубить душу
– згубити (загубити, погубити, запагубити, занапастити, затратити) душу; наложити душею.
• Приходиться, прийтись по душе
– припадати, припасти до душі (до серця, до вподоби, до сподоби); пристати (прийтися) до душі.
• Рад душой
– щиро радію (радий); з (від) серця (від душі) радий.
• Рада бы душа в рай, да грехи не пускают
– рада б душа в рай (до раю), та гріхи не пускають. Пр. Рада б Ганна за Степана, так Степан не бере. Пр.
• С душой играть, говорить
– з почуттям грати, говорити.
• С душой работать
– щиро (щирим серцем) робити (працювати).
• Сколько душе угодно
– скільки душа (душечка) забажає; досхочу; донесхочу.
• Стоять, торчать над душой чьей
(разг.) – стояти над душею чиєю, у кого, кому; нависати; напосідати(-ся) на кого; просвітку не давати кому; просвітлої години нема кому, кого. [Став мені над душею як кат. Пр. А тут ще й Ліля нависає з дітьми, тягнуть кудись іти з ними. Українка.]
• У него ничего нет за душой
(разг.) – у нього нічого (нічогісінько) нема за плечима (за душею, при душі); він пуста (порожня) людина.
• Хоть мошна пуста, да душа чиста
– хоч чоловік убогий, та слово чисте. Пр.
• Хоть шуба овечья, да душа человечья
– хоч овечий кожух, зате щиролюдський дух. Пр.
• Чего душе угодно
– чого душа забажає (захоче).
• Человек без души
– людина без серця (без душі, без почуття); (образн.) камінь, а не людина.
• Человек большой души
– людина великої душі (великого серця).
• Чужая душа — тёмный лес; чужая душа — потёмки
– чужа душа (голова) — темний ліс. Пр. В чужій душі — мов серед ночі. Пр. Нікому на чолі не написано, хто він. Пр.
Матка
• Правда-матка
– щира правда; правда-матінка.
• Резать правду-матку в глаза
– різати (чесати) щиру правду (правду-матінку) в очі (у вічі).
• Сказать всю правду-матку
– сказати щиру правду (ущипливу правдоньку); сказати все по щирості.
Положить
• Вынь да положь
(разг.)Див. вынуть.
• Как Бог на душу положит
(разг.) – як заманеться; собі до вподоби.
• Не положит охулки, похулки на руку кто
(разг.) – свого не подарує (не пропустить) хто; (образн.) він не впустить рака з рота.
• Положа (положив, положивши) руку на сердце (сказать)
– поклавши руку на серце (з душі, по щирості, щиросерд(н)о, від щирого серця [сказавши]).
• Положим, что…
(разг.) – припустім(о) (візьмімо, покладімо), що…; вважаймо, що…; даймо (на те), що… [Даймо на теє, що воно було заєць, а хто ж його курей поїв? Сл. Гр.]
• Положить в карман что-либо
– покласти собі до кишені (в кишеню) що; привласнити (присвоїти) чуже.
• Положить во главу угла
(книжн.)Див. глава.
• Положить врага на месте
– укласти ворога (на місці); убити ворога на місці; зробити ворогові кінець; трупом покласти (положити) ворога.
• Положить голову, жизнь, душу за кого, за что
– головою, душею, життям накласти (наложити) за кого, за що; скласти життя за кого, за що; віддати життя своє, душу свою за кого, за що; покласти душу за кого, за що; трупом лягти за кого, за що.
• Положить зубы на полку
(разг.)Див. зуб.
• Положить конец чему
– зробити кінець (край) чому; покласти край чому; (образн.) берега дати чому.
• Положить на музыку, на ноты
– покласти на музику (на ноти) що; завести в ноти що.
• Положить на обе лопатки
– покласти на (обидві) лопатки кого; покласти кого на горб (навзнак(и)).
• Положить на плечи чьи, кому
(те саме, що) Взваливать, взвалить на плечи. Див. взваливать.
• Положить начало чему
– покласти початок чому (чого); дати (зробити) початок чому; закласти (започати) що.
• Положить оружие
– скласти зброю.
• Положить основание (основы) чего
– заснувати що; покласти основу (підвалини, підвалину) чому.
• Положить под сукно
(перен.)Див. сукно.
• Положить себе за правило (правилом)
– узяти (покласти) [собі] за правило (правилом).
Правда
• Была правда, да в лес ушла
– була правда, та іржа з’їла. Пр. Була колись правда, та заржавіла. Пр. Була колись правда, пожила — та й геть (далі) пішла. Пр. Була правда, та позички з’їли. Пр.
• [Всеми] правдами и неправдами
– [Усіма] правдами і неправдами; усіма [можливими] засобами (способами).
• Жить, поступать по правде
– жити, робити (чинити) по правді; (давн.) ходити правим робом; правдувати. Не по правді, молодий козаче, зо мною живеш. Н. п. Хто бреше, тому легше, а хто правдує, той бідує. Пр.
• Лучше горькая правда, чем сладкая ложь
– краще найгіркіша правда, (а)ніж солодка брехня. Пр.
• Не вполне правда, сомнительная правда
– щербата правда; несповна правда.
• Не всё то правда, что люди говорят
– не все те (не все тому) правда, що в пісні співають. Пр. Не все те правда, що на весіллі плещуть. Пр. Не все правда, що свашки ладкають. Пр.
• Не правда ли?
– [А] правда ж?; правда?; чи ж (хіба ж) не правда (не так)?
• По правде говоря (сказать); правду говоря (сказать)
– сказати правду; як правду (с)казати; правду (по правді, щиро, по щирості) казавши (кажучи).
• Правда в огне не горит и на воде не тонет
– правда не втоне у воді, не згорить у вогні. Пр. Правда і в морі не тоне. Пр.
• Правда глаза колет
– правда очі коле. Пр. Сові сонце очі коле. Пр. (зниж.) Не любить правди, як пес мила. Пр.
• Правда из воды, из огня спасает; правда со дня моря выносит
– правда з дна моря верне (виймає). Пр. Правда з дна моря виринає [а неправда потопає]. Пр.
• Правда ли это?
– чи правда цьому?; чи правда [це]?
• Правда светлее солнца
– правда ясніше від сонця (та й її з свічкою шукають). Пр. Правда ясніша над сонце ясне. Пр.
• Правда, что масло: все наверху
– правда, як олія (олива), на(з)верх вийде. Пр. Вийде правда наверх, як олива на воду. Пр. Правди не сховаєш. Пр.
• Правду-матку говорить, резать
– казати (розм. чесати, тяти, різати) щиру правду; правду казати (експрес. бризкати) у [живі] очі (у вічі).
• Служить верой и правдой
Див. вера.
• Смотреть (глядеть) в глаза (в лицо) правде
– дивитися (глядіти) правді в очі (у вічі).
Честь
• Береги честь смолоду
– бережи честь замолоду (змолоду). Пр. Шануйся ззамолоду. Пр.
• Блюсти свою честь
– класти на собі честь; (іноді) шануватися.
• Была бы честь предложена
– було б сказано; (іноді розм.) хоч не нагодували, аби запрохали.
• Быть в чести, не в чести у кого
– бути в пошані (у шані, у шанобі), не в пошані (не в шані, не в шанобі) у кого; мати (по)шану чию, від кого, не мати (по)шани чиєї, від кого.
• Велика честь, коли нечего есть
– і честь дарма, як їсти чого нема. Пр. Що з тієї (по тій) честі, коли нема чого їсти (коли нема чого в рот покласти). Пр.
• В честь кого, чего
– на честь (на пошану) чию, чого; шануючи (шанувавши) кого, що.
• В честь праздника
– для (на) шанування свята.
• Выйти с честью из затруднительного положения
– вийти з честю із скрутного (сутужного, трудного) стану (із скрути, з сутуги).
• Ему всё не в честь
(разг.) – йому нічим не догодиш; йому не догодити.
• Из чести
(устар.) – з пошани (з поваги); заради (задля) честі ((по)шани).
• Иметь честь
(разг.) – мати (за) честь.
• Оказать, сделать честь кому
– зробити (рідше учинити) честь кому; виявити честь кому, (по)шану до кого; скласти шану, честь кому; дати (віддати) шану (честь) кому.
• Отдавать, отдать честь кому, чему
(воен. перен.) – віддавати, віддати честь кому, чому.
• Покушаться на честь чью
– важити на честь чию.
• Попадать, попасть в честь к кому
– заживати, зажити (зазнавати, зазнати) честі чиєї, від кого; (іноді розм. тільки докон.) доскочити честі чиєї.
• По чести сказать, по чести говоря
– правду сказати, правду (по правді) кажучи (казавши), широ (по щирості) кажучи.
• Просить честью кого
– добром просити (прохати) кого.
• С честью делать, сделать что
– гідно (з честю, як належить) робити, зробити що.
• Считать за честь что
– мати (уважати) за честь що.
• Честь имею кланяться!
(устар., при прощании) – дозвольте вклонитися!; моє шанування [Вам]!
• Честь лучше богатства
– добре ім’я краще за багатство. Пр.
• Честь честью, (реже) честь по чести
(разг.) – як слід (як треба, як годиться, як належить); гаразд; за всіма правилами (робити що).
• Это делает честь, не делает чести кому
– це робить (дає, приносить) честь, це не робить (не дає, не приносить) честі кому; це на честь, не на честь кому.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

по щи́рості, присл.-імен.
щи́рість, -рости, -рості, -рістю; по щи́рості