Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 11 статей
Запропонувати свій переклад для «проворний»
Шукати «проворний» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Ло́вкий
1) спри́тний, (
живой, проворный) мото́рний, метки́й, жва́вий, прово́рний, (юркий) в’юнки́й, (зап.) зви́нний, (умелый) зру́чний, ру́чий, впра́вний, (разбитной, сметливый) промітни́й, тямки́й, доте́пний, (зап.) зми́сний, імкли́вий, ум.-ласк. спритне́нький, моторне́нький и т. д. [Цей кіт ду́же спри́тний, не впійма́єте (Звин.). З то́го леда́чого па́рубка та став таки́й мото́рний коза́к, що ні зду́мати, ні сказа́ти (Рудч.). Воно́ хоч і клишоно́ге, а метке́ (Кониськ.). На ли́хо зда́вся він прово́рний (Котл.). А сам був хло́пець ру́чий і на всі ви́гадки мите́ць (Свидн.). В’юнки́й хло́пець (Яворн.). А промітни́й він: оце́ поверну́вся, купи́в горшкі́в, прода́в та купи́в обі́ддя (Канівщ.)].
-кий танцор – згра́бний (ру́чий, зви́нний) танцюри́ст(а), впра́вний танцюри́ст(а), (фам.) танцю́ра ру́чий.
-кий делец – впра́вний (метки́й) діло́к, спри́тний діло́к (р. -ока́), мите́ць; срвн. Ловка́ч.
-кий плут мошенник – спри́тний (промітни́й, проно́зуватий) пройди́світ, шахра́й, круті́й.
Он -кий малый (парень) – з йо́го мото́рний хло́пець (хлопчи́на, хлоп’я́га), (насм.) з йо́го моторя́ка, з йо́го круті́й хоч-куди́.
-кий дипломат – спри́тний диплома́т.
Вишь ты какой -кий! – а́ч (чи ти ба́) яки́й спри́тний!
-кое движение – спри́тний (зру́чний) рух. [Спри́тним ру́хом ви́дравшись із рук (Черкас.). Зру́чним ру́хом улови́в соба́чку за спи́нку (Крим.)].
-кая женщина – спри́тниця, мотору́ха, (ласк.) мотору́шка;
2) (
удобный, о вещи) зру́чний, вигі́дний, імки́й, (сподручный) хватки́й, похватни́й, (мёткий) замашни́й, кидки́й. [Замашна́ коса́ (Чуб. III). Кидка́ гру́дка (Полт.)];
3) (
меткий) влу́чли́вий, влучки́й; влу́чний.
-кий стрелок – влу́чли́вий (влучки́й) стріле́ць.
-кий удар, выстрел – влу́чний уда́р, по́стріл.
-кий ответ – влу́чна ві́дповідь.
Надлежа́щий, прлг. – нале́жний, (правильный, подходящий, настоящий) слу́шний, (соответствующий) відпові́дний, (нужный) потрі́бний, (дельный) путя́щий. [Коли́ цю всю пра́цю бу́де зро́блено, я з не́ї в нале́жній мі́рі скористу́юся (Грінч.). Ві́нчання, учи́неного про́ти його́ во́лі, він не ви́знав за слу́шне (Ор. Левиц.). До плу́га тре́ба слу́шного пого́нича, щоб прово́рний був (Борзенщ.). Не знайшо́в відпові́дних та влу́чних аргуме́нтів (Рада.)].
В -щее время – в нале́жну годи́ну, нале́жної годи́ни, слу́шного ча́су, у слу́шний час. [Сю пиху́ замишля́в зби́ти султа́нові слу́шного ча́су (Куліш)].
-щее доказательство – нале́жний до́від (-воду), -ний до́каз (-зу).
-щая цена – відпові́дна (нале́жна, справедли́ва) ціна́.
-щим образом, по -му – як слід, як тре́ба, як годи́ться, як нале́жить, нале́жно, слу́шно, гара́зд, до ді́ла, до ладу́, до пуття́, путя́ще. [Всю пра́цю бу́де як тре́ба зро́блено (Грінч.). Сам ти гара́зд не тя́миш, що́ ро́биш (Комар.). Аби́ було́ все до ді́ла зро́блено (Канівщ.)].
Он имеет -щий возраст, чтобы занять оту должность – він дійшо́в потрі́бних (відпові́дних) літ, щоб обійня́ти цю поса́ду.
Дети не имеют -щего ухода – ді́ти не ма́ють нале́жного (відпові́дного, путя́щого) до́гляду. [Ді́ти зоста́лися без путя́щого до́гляду (Грінч.)].
Оказывать кому -щее почтение – віддава́ти кому́ нале́жну честь (ша́ну, поша́ну).
Принимать, принять -щие меры – вжива́ти, вжи́ти нале́жних (відпові́дних) за́ходів.
Прили́чный
1) (
пристойный) звича́йний, присто́йний, го́жий, (вежливый) ґре́чний.
Сделаться более -ным – позвичайні́шати.
-ный костюм – присто́йне вбра́ння.
-ный вид – присто́йний, поря́дний ви́гляд.
-ный молодой человек – присто́йний, ґре́чний юна́к;
2) (
соответственный, приличествующей кому чему) присто́йний кому́, чому́ и для ко́го, для чо́го, нале́жний, слу́шний для ко́го, для чо́го. [Нема́, кажу́, па́ри мені́ присто́йної (Г. Барв.). До плу́га тре́ба слу́шного пого́нича, щоб прово́рний був (Борз.)].
Девушке -на скромность – ді́вчині присто́йна соромли́вість.
-ная пенсия – чима́ла, значна́ пе́нсія.
-ный подарок – значни́й подару́нок.
-ное вознаграждение – відпові́дна, нале́жна, (значительное) значна́ винагоро́да.
Прово́рный – мото́рний, метки́й, похі́пни́й, похопли́вий, хапки́й, хватки́й, шамки́й, прово́рний и проворне́нький, (скорый) швидки́й, прудки́й, хутки́й, (шутл.) скорохва́цький. [Мото́рна молоди́ця. Хто моторні́ший, той живи́вся бі́льше (М. Лев.). Ті́льки до робо́ти хапки́й, а до ї́жі ні. І ти не ду́же-то хватки́й, і я не швидка́. Шамки́й у робо́ті].
-ный человек, женщина, провор, провора – мотору́н, мотору́ха, (ласк.) мотору́шка, мете́ць (-тця), (шутл.) полету́н, полету́ха, полету́шка, опис. як на шру́бах хо́дить, (насм.) моторя́ка, проворя́ка (общ. р.).
Она -ная швея – вона́ мото́рна шва́чка.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Говорящий – (який) що говорить; говорю́чий, (реже) говорю́щий; мовець, промовець;
быстро и много говорящий – дріботун;
говорящие головы – (насмешл.) говорючі голови;
говорящий в нос – гугнявий;
говорящий наобум (глупости) – дурноляп;
говорящий и слушающий (слушающие) – мовець і слухач (слухачі);
говорящие на одном языке – одномовці (одномовні);
говорящий попугай – говорючий папуга;
говорящий правду – правдомовець;
говорящий сам за себя – (о факте) досить промовистий;
говорящий это уверен, что… – той, хто говорить (каже), певен (певний), що…;
громко говорящий – гримки́й, гомінки́й;
документ, говорящий о том… – документ, де йдеться (сказано) про те…;
красиво говорящий – красномовець;
мало говорящий – маломовний, мовчун;
много говорящий – говорю́щий, говорю́чий, говірки́й, балакучий, язикатий, гомонли́вий, мо́вний, словомовний; балака; балакун; пащекун; базіка, торохтій;
не говорящий ещё ребёнок – немовля́ща (немовля́ча) дитина; немовля;
неразборчиво (невнятно) говорящий – невиразний у вимові; (лепечущий) лепетли́вий, лопітливий, белькотли́вий, лепету́н, лепе́тя, мимрі́й;
ничего не говорящий – незначий, незначущий, малозначний, без жодної ваги;
плохо говорящий – кривомовний (кривомовець), (образн.) говорить наче протезами переставляє;
число (количество) говорящих на украинском… языке – число (кількість) мовців українською…
[Хоч дитина немовляща — І воно вгадає Твої думи веселії (Т.Шевченко). — Сідайте, мої гостоньки любі та милії, — припрошував дід Грицай, трохи шепеляючи: дід був жвавий, проворний, говорючий, говорив швидко, неначе шаткував язиком капусту, а як він говорив, то все крутив головою, аж посічені кучері тряслися, неначе їх напала пропасниця (І.Нечуй-Левицький). Хмиззя, обмазане в глей, говорюча ластівка носить. Поки не зліпить гнізда (М.Зеров). — А тепер хазяїнів видушили — зостались балакуни, та й то не при своїм умі: кождий панувать аж труситься, а вдає з себе слугу народа, роботягу переживальника, наживаючись тим часом до переситу. Вдайся до їх совісті чи громадського почуття — станеш ворогом… очманілі сини сталінського вчення!… — вилаявся Вікентій (Ф.Роговий). Не йди від мене говорющий діаманте Спи тут як дома тут усе твоє (М.Лукаш, перекл. Г.Аполінера). Чому слухач засинає, а мовець ні? Той більше втомлюється (М.Жванецький). Умиюсь дощами; утрусь — чапраком; А вичеше — терен колючий, А висушить — сонце; в спеку під дубком Напоїть рівчак говорючий… (Левко Боровиковський)].
Обговорення статті

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

прово́рний, -на, -не

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Доко́рище, -ща, с. Упреки, укоры. Канев. у. От як опізниться прийти, то вже й єсть йому докорище од батька. Як зачнуть: ти до гульні проворний, а до роботи так ні. Та всяко, всяко. Пирят. у.
Проворкува́тий, -а, -е = Проворний. Черниг. г.
Прово́рний, -а, -е. Проворный, быстрый, ловкій. На лихо здався він проворний, завзятійший од всіх бурлак. Котл. Ен. І.
Слу́шний, -а, -е.
1) Надлежащій, порядочный, приличный.
До плуга треба слушного погонича, щоб проворний був. Борз. у.
2) Своевременный.
Слу́шний час. Надлежащее, удобное время. Підожду до слушного часу.
3) Справедливый, основательный (о доказательствѣ, замѣчаніи, поступкѣ).
4) Надлежаще взрослый для работъ.
Слушні вже діти. НВолын. у.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Пѣву́чій = сьпівни́й, сьпівли́вий (Сп.), сьпіву́чий, сьпіво́чий. — Нїби з клітки випурхнула весела сьпівуча пташка. Лев. — Коник вдатний молодець, і веселий і сьпівучий, і проворний стрибунець. Б. Г. — Веселий і сьпівочий, він гитари не випускав з рук. Скл.