Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Ба́бка, -ки, ж. Ум. отъ баба.
1) Употребляется какъ ум. отъ
баба 2. Старій бабці добре і в шапці. Ном. № 8673. Сидить бабка на печі, в головку ся скрепче. Чуб. V. 1130.
2)
= Баба 3. Промовила бабка до... свого внука. Гн. І. 182.
3)
= Баба 4.
4)
= Баба 6. До ста бабок піди, — сто немочей скажуть. Посл.
5) Бабка, игральная кость изъ ступни животнаго. Шейк.
6) Игральный камешекъ при игрѣ въ
бабки́, — то же, что креймах. Шейк.
7) Застежка, проволочная петля на одеждѣ, которой застегиваютъ за
гапли́к. Шейк.
8) Маленькая наковальня, на которой отбиваютъ косу. Шейк. Состоитъ изъ желѣзной
бабки и деревяннаго обрубка, бабчера, въ который вставлена металлическая часть. Шух. І. 169. Въ Константиногр. у. различается бабка отъ коваленьки (см.): въ первой металлическая часть имѣетъ сбоку видъ ромба, во второй — треугольника. Б. Г.
9) Въ заговорѣ: соринка, попавшая въ глазъ: поднявъ за рѣсницы вѣко, говорятъ:
Виплинь, бабко, дам тобі ябко. Ном. № 8408.
10) Камешекъ, комокъ чего либо, пускаемый по водѣ рикошетомъ.
Бабки́ пуска́ти, перево́зити. См. ба́бу перево́зити. Шейк.
11) Родъ кушанья, испеченнаго изъ муки, картофеля, пшена съ яйцами и пр. Шейк. Маркев. 150.
Карто́пляна, пшоняна бабка.
12) Зоол. Стрекоза.
У лузі маківка весною зацвіла, промеж других квіток як жаром червоніла; до єї раз-у-раз літа бджола, бабок, металиків над нею грає сила. Греб. 370.
13) Зоол. Рыба a) Aspro. ЕЗ. V. 171; б)
= Бабе́ць. Вх. Пч. 19; в) Gobius. Шух. I. 24.
14) Родъ гриба: Boletus scaber, ЗЮЗО. І. 114. Agaricus procerus.
Гайку, гайку! дай нам гриба й бабку! Ном. № 340.
15) Раст. а) Подорожникъ, Plantago major. Вх. Пч. І. 12; б) во мн. ч. Цвѣтокъ Nuphar luteum. ЗЮЗО. I. 129; в) Salvia dumetorum. ЗЮЗО. I. 135; г) Salvia pratensis. ЗЮЗО. I. 135; д) Centaurea mollis. Лв. 97. e)
— смердя́ча. Scrophularia nodosa. Лв. 101.
Ба́ва, -ви, ж. Встрѣчено только уменьш. отъ этого слова: ба́войка. Употреблено въ значеніи: гостепріимная хозяйка, задерживающая гостей: Ой буде ж нам ся, буде: забавили нас люде, забавила нас бавойка — Ганнусина матінойка при п’яній горілойці, при любій розмовойці. Pauli. І. 84.
Ба́витися, -влюся, -вишся, гл. 1. Забавляться, играть, развлекаться. Що-дня, що-вечора з нею бавились. МВ. II. 33. А в чім теє дитя? — У сріблі та в злоті... — Чим воно ся бавить? — Золотим яблучком. Чуб. III. 39.
2) Мѣшкать, медлить, тратить время.
Ой їдь, милий, та не бався, бо ти мені сподобався. Чуб. V. 12. Не бався тут, іди швидче! — Поспіємо ще з козами на торг! Шевч. 306. Іди ж хутчій, не бався. О. 1861. III. Г.-Арт. 84. Не бавмося, та ходімо швидче додому. Канев. у.
Бає́вий, -а, -е. Сдѣланный изъ баї (см. бая). Приходила і ся сюди в червоній юпочці баєвій. Котл. Ен. I. 19.
Бажи́тися, -жи́ться, гл. безл. Хотеться. Най ся тобі не бажить печеного рака. Ном. Най тобі ся того не бажить, чого ся дома не держить. Ном. № 2686.
Ба́нність, -ности, ж. Печаль, грусть; тоска. Желех. Доки ми ся тай любили — втіхи та радости, а як ми ся залишили — жалю та банности. Гол.
Ба́цькатися, -каюся, -єшся, гл. Сталкиваться рогами. Бацкают ся барани. Вх. Уг. 227.
Би, сокращ. б.
1) Частица, прибавляемая къ слову для выраженіи условности: бы, бъ.
Я ж би тую Україну кругом облітала. Нп. Дурним би назвали, од себе прогнали. Шевч. Як би він не лях, то не звав би ся Стасем. Литин. у. Би б. Былъ бы. Не рад би б ти моєму братіку, як би в гости прийшов? Рудч. Ск. І. 85. Би-м. Выражается условность въ 1-мъ лицѣ. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Ном. № 2806. Дала би-м білу ручку, та нема кому. Чуб. V. 1. Ой рада би-м, мій синоньку, листок написать. Федьк. І. 37. Также точно для 2-го лица ед. ч. — би-сь. Не волів би-сь, милий синку, йти з ягнятком на толоку. Федьк. Для 1-го лица мн. ч. би-сьмо: для 2-го лица мн. ч. би-сьте.
2) Сз. Дабы, что-бы.
І над ним і коло него хрестик Божий пише, би уроки, би злі духи там не приступали. Федьк. І. 3.
Бізува́тися, -зу́юся, -єшся, гл. Браться за что. Вх. Зн. 3. Не найшли нікого, хто би ся бізував відмолодити царівну. Гн. I. 107.
Бла́ня, -ні, ж. Мѣхъ. Галиц. Бо моє серце, браття, сардаком ся крило, під бланев ся ховало, під ременем крило. Федьк. І. 32.
Боги́ня, -ні, ж.
1) Богиня.
Юнона, як богиня, знала, що Турну прийдеться пропасть. Котл. Ен.
2) Употребляется какъ названіе обожаемой.
Не розстану, бо тя люблю серцем і душею, буду тобі віком служив, тілько будь моєю. Ой як би ся прийшло з тобою розстати, богине, буду жити в густім лісі і в темній пустині. Чуб. V. 250.
Боїще, -ща, с.
1) Битва, бой.
Хоч і не одіб’єшся вже, так боїщем навтішаєшся. МВ. II. 81. Івась кидає свої боїща та руйнування. Мир. ХРВ. 84.
2) Мѣсто битвы.
Пішли ся брати ( = битися) на олов’яне боїще. Драг. 262. Или здѣсь просто = тік? См. Боїсько.
Бра́тися, беру́ся, -ре́шся, гл.
1) Браться; приниматься.
На Гліба-Бориса до хліба берися. Ном. № 451. Вийшов козак із сіней, за серце береться. Мет. 90. Хмари беруться із землі, а більше із води. Чуб. І. 24. Тобі живе́ться — і на скіпку бере́ться. Тебѣ во всемъ удача. Г. Барв. 312.
2) Идти, направляться, всходить, взбираться, взлѣзать.
Як приїду в город, то все берусь ночувати в кума. Зміев. у. Раденька вже, як хто навстріч мені береться. МВ. І. 14. Що мені робити? Чи додому, чи до тестя братись. Г. Барв. 211. Хтось за ворітьми почав кашляти, і стало чути, як щось, або старе, або недуже, береться в башті по сходах до віконця. К. Чр. 5. Дід, зігнувшися з холоду, береться на піч. Г. Барв. 160. Недалечко слива була рясна. Дивлюсь, щось береться на неї і трусить. Г. Барв. 361.
3) Набираться.
Ой я в бору воду беру, — вода не береться. Мет. 50.
4) Собираться, готовиться.
Стріляй швидче, бо вже беруться летіть качки. НВолын. у. Мати поседіла, береться йти. Драг. 10. Посиділа я в них та й додому беруся. МВ. II. 24.
5) Приближаться (о времени), подходить, доходить.
До сорока год вже мені береться. Зміев. у. Вже до двох тисяч років береться, як вони її (правду) затуманюють. К. (О. 1861. II. 229). Бралося вже до півночі. Мир. Пов. II. 55. Уже й пуд обіди береться. Чуб. II. 346.
6) Биться, драться.
Пішли ся брати на олов’яне боїще; як тот утяв Покотигорошком, — по кістки; Покотигорошок проклятим як вдарив, — по коліна. Драг. 262.
7)
— в но́ги. Убѣгать, бѣжать. Береся в ноги і втіче. Вх. Лем. 394.
8)
— до чо́го. а) Браться, приниматься за что, дѣлать какое-либо дѣло. До книжки він береться охочо. К. (О. 1861. І. 310). До французької мови і до музики добре й я бралась, до танців тож. МВ. (О. 1862. ІІІ. 36). Въ томъ же значеніи безъ предлога. Воно гарненьке, не аби яке, і граматки береться. Г. Барв. 482. б) Липнуть, приставать къ чему. Болото береться до коліс. Хотин. у.
9)
— з ким. Вступить въ бракъ. Нащо мені женитися? нащо мені братись? Шевч. Любилися, кохалися, чому не беремся? Чуб. V. 97. Коли син женивсь козацький, доня замуж бралась, — той в жупан, а ся у кунтуш любо одягалась. Мкр. Н. 34.
10)
— за ко́го. Приниматься за кого. Нікого й соромитись: нас двоє; що дня вже за мене береться. Г. Барв. 273.
11)
— чим. Превращаться во что. Вгорі дуже холодно, як у нас зімою, через що пара та, що йде од землі з теплим воздухом,.... береться маленькими бульбашками. Дещо (4-те вид.), 99.
12)
— на си́лу. Чувствовать себя въ силахъ. Ой коню мій, коню вороний! чи берешся на силу? Млр. л. сб.
13)
Бере́ться сва́рка. Происходить ссора. Між челядю бересі сварка найбільше із за курей та любасів. Шух. І. 35.
14)
Не бере́ться сон. Не хочется спать. Хата біла, постіль мила, а сон не береться: чорні брови, біле личко на думці снується. Грин. ІІІ. 220.
14)
Моро́з бере́ться. Морозить. Береться світом мороз. Константиногр. у.
Брика́ти(-ся), -ка́ю(-ся), -єш(-ся), гл.
1) Лягаться.
Знай, кобило, де брикати. Ном. І все кобилок поганяє, що оглобельна аж брикає. Котл. Ен. І. 28. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. Ном. № 8888.
2) Артачиться; капризничать, зазнаваться.
Пархоме! в щасті не брикай: як більш нема, то й так нехай. Посл.
Бриндува́тися, -ду́юся, -єшся, гл. Наряжаться, одѣваться. «Ой почекайте ино годиноньку малую, — нехай я ся в крамну сорочечку вбриндую!» — Ой мала ж ти час-годиноньку ся бриндувати. Гол. II. 143.
Бри́тва, -ви, ж. Бритва. Голий як бубон, а гострий як бритва. Ном. № 1523. Хто потопа́є, той ся бри́тви хапа́є. Утопающій хватается за соломинку. Чуб. І. 263. Ум. Бри́твочка, бри́товка.
Брьо́хати(-ся), -хаю(-ся), -єш(-ся), гл.
1) Шлепаться, ударять объ воду.
2) Плескаться въ водѣ.
Пірнає, брьохається, хлюпається. Левиц. І. 63.3) Идти по водѣ или по жидкой грязи. Так і брьохав по воді. Харьк. у. Пішов... брьохаться осокою та очеретами. Сим. 199.
Бук, -ка, м.
1) Букъ, Fagus silvestris.
Коби ми ся тот бук розвив та й берези білі. Гол. Ночує Ганна під синім небом, під зеленими буками. Левиц. І. 62.
2) Переносно: палка, розга.
Наука не йде на бука. Ном. № 6024. Як не даси з прозьби, то даси з принуки, а чого прозьба не докаже, то докажуть буки. Ном. № 1059. Буком того, хто не боронить свого. Фр. Пр. 129.
Буте́й, -те́я, м. = Ботей. Вівці ж мої, вівці, великий бутею, хто вас буде пасти, як я ся оженю? Гол. ІІІ. 196.
Бу́ччя, -чя, с. Соб. отъ бук. Стало їй ся, стало галузя кланяти, бучя і коріня і всяке створіня. Гол. II. 10.
Вака́ція, -ції, ж. Вакаціонное время. О. 1861. VIII. 89. Левиц. Пов. 96. Уже ся вивчив і прийшов домів на вакацію. Драг. 407.
Варува́тися, -ру́юся, -єшся, гл.
1) Не рѣшаться, стѣсняться.
Що, Парасю голубонько? що тобі доброго трапилось? — А вона все варується мені сказати, тілько гляне та счервоніє. МВ. II. 20. Як я тебе вірно люблю да заняти боюся. — Займай, займай, козаченьку, да займай, не варуйся: я за славу сама стану, сама й виговорюся. Грин. III. 276. Сватай, сватай, козаченьку, сватай, не варуйся. Мет. 329.
2) Остерегаться; беречься.
Котрий іде у старости, то най ся варує. Гол. III. 215.
Ва́тра, -ри, ж.
1) Очагъ. Шух. І. 186. Огонь.
Жива́ ва́тра. Огонь, добытый при помощи тренія другъ о друга двухъ кусковъ дерева; добывается съ извѣстными обрядами вата́гом в полони́ні и служить для разведенія огня въ жилищѣ пастуховъ и для совершенія различныхъ обрядовыхъ дѣйствій надъ скотомъ, охраняющихъ, по мнѣнію пастуховъ, этотъ послѣдній. Шух. І. 191.
2) Подъ печи, на которомъ печется хлѣбъ. Вх. Лем. 395. Ум.
Ва́терка. Ой там на леваді ватерка ся курить. Гол. І. 290. Чи би ви не дали мені ватерки? Гн. II. 241.
Великогрі́шниця, -ці, ж. Большая грѣшница. Замолоду ся жінка великогрішниця була: дитину свою занапастила. Зміев. у.
Вереди́тися, -джу́ся, -ди́шся, гл. Чваниться. Як ся вередит богацький син: убрався як пан. Вх. Зн. 6.
Верта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. верну́ти, -ну́, -неш, гл.
1) Возвращать, возвратить, вернуть.
Щастя розум відбірає, а нещастя назад вертає. Ном. № 1715. Верни моє, візьми своє. Ном. № 273. Верни, верни, милий Боже, моє дівування. Мет. 259.
2) Возвратиться.
Я ждатиму, доки вони не вернуть з міста. Федьк.
3) Поворачивать, заворачивать.
Туди мою головоньку що вечора верне. Мил. 79. Гей, верни, Касяне, круто. Ном. № 11418. Куди не верни, наткнешся на тин.
4) Выворачивать, выворотить, воротить, съ силой двигаться впередъ.
Де ся взялася да із моря синя хвиля: верне да верне всяку рибу ізо дна. Мет. 101. Правда зі дна моря верне. Ном. № 6689. Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем. Шевч. 82. Як узяв скот вернути із того яйця: верне та й верне. Рудч. Ск. І. 144.
5) Сваливать, свалить, сбрасывать, сбросить.
Пшенишне, гречишне — верни вмісто. Ном. № 12167.
Вести́ся, веду́ся, -де́шся, гл.
1) Быть ведомымь, вестися.
Веди швидче коня! — Еге, веди! коли ж не ведеться!
2) Быть въ обычаѣ.
У нас так не ведеться. На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться. Гліб.
3) Размножаться, плодиться, родить (о растеніяхъ).
У нас гарно ведуться кури. У нашім ставку не ведуться карасі. Оця пшениця велася сім років, а на восьмий перевелася. Лебед. у.
4) Везти, удаваться, счастливиться.
Коли не ведеться, то й курка не несеться. Ном. № 1701. Уже нам ся сього року любитки не веде. Гол. IV. 508.
Виві́дувати, -дую, -єш, сов. в. ви́відати, -даю, -єш, гл. Разузнавать, разузнать, вывѣдывать, вывѣдать. Стали ся в нього вивідувати: ой брате, брате, що там слихати? Гол. Также и кого́ виві́дувати. Разспрашивать у кого. Сталися його вивідувати: «Що там доброго в Уграх слихати?» АД. І. 43. — ума́. Стараться узнать образъ мыслей. О, се такий пан, що мабуть ума вивідує.
Видава́ти, -даю́, -є́ш, сов. в. ви́дати, -дам, -даси, гл.
1) Выдавать, выдать; отпускать, отпустить.
Мусила йти з ключами до комори видавати провизію на обід. Левиц. І. 363.
2) Давать, подавать, подать (о кушаньяхъ).
Уміла готувати, та не вміла видавати. Рудч. Ск. II. 192.
3) Отдавать, отдать замужъ.
Видає мене мати за старого заміж. Шевч. 15. Четверту доньку видала вже за дударчика. Гол. ІІІ. 463.
4) Давать, дать, родить.
Копа видає по четверті зерна.
5) Издавать, издать (книгу).
6)
= Видаватися 4. Воно так само видає все яснішим та більшим. Ком. II. 89.
7) Говорить, сказать, представить.
Смішне що небудь видать, мов у школі вчилась. Мкр. Н. 35.
8)
— му́штри. Производить ружейные пріемы. Чемеричка наряжалась в руб’я як циганка, а усатим гармизою Крициха Улянка; та халяндри, чмутовиха, для сміху скакала, — ся, копистку взявши в руки, муштри видавала. Мкр. Н. 40.
Визива́тися, -ва́юся, -єшся, гл. Браниться. Зачали ся визивати. Вх. Лем. 397.
Визнава́ти, -знаю́, -є́ш, сов. в. ви́знати, -знаю, -єш, гл.
1) Узнавать, узнать, разузнать, развѣдывать, развѣдать.
Знайшли у його замок, та по тому й визнали, що він украв гроші у скрині. Волч. у. Оце недавно дитину вбила молодиця, то другої неділі й визнали. Харьк.
2) Заявлять, заявить, признавать, исповѣдывать.
Коли визнаватимеш устами твоїми Господа Ісуса. Первое посл. ан. Павла Римл. X. 9. Не так було б мені свою праву руку одрубати важко, як тую правду визнати, вимовити. МВ. (О. 1862. І. 80).
3) Признаваться, признаться, сознаваться, сознаться, свидѣтельствовать, давать показаніе.
Хто такий дурний буде, щоб сам на себе визнавав таке (що вбив). МВ. (О. 1862. I. 103).
4) Предсказывать, предсказать, предназначать, предназначить.
Уже ся все те збуло, що визнано було. Чуб. ІІІ. 327.
Вино́, -на́, с.
1) Вино.
На Вкраїні добре жити, мед і вино пити. Ном. № 700. Ніхто не наливає нового вина в старі бурдюки. Єв. Мр. II. 22.
2) Виноградъ.
Зелене вино к горі ся вило, к горі ся вило, синє розцвіло. Гол. IV. 547. Зелене вино високо звило, ще й похилило. ХС. VII. 425.
3) Пиковая масть. КС. 1887. VI. 463. Часто во мн. ч.
ви́на. Ум. Винце́. Без дірочки, без денця, повна чарочка винця. Ном. стр. 292, № 67.
Випаса́ти, -са́ю, -єш, сов. в. ви́пасти, -су, -сеш, гл.
1) Выпасать, выпасти.
2) Пасть, напасть.
Пішли вівці в полонинку писаною колією: а хто вас йметь випасати, як я ся оженю? Імуть они ся сами пасти, сами випасати. Лукаш. 145.
Випи́туватися, -туюся, -єшся, сов. в. ви́питатися, -таюся, -єшся, гл. Разспрашивать, разспросить. Сидить хлопець коло дійки та й ся випитує. Гол. І. 252.
Виправ́дуватися, -дуюся, -єшся, сов. в. ви́правдатися, -даюся, -єшся и ви́правдитися, -джуся, -дишся, гл. Оправдываться, оправдаться. Хотів ся виправдати. Вх. Лем. 398. Як не піймав його, то він там виправдиться. Новомоск. у.
Ви́слуга, -ги, ж.
1) Служба.
А до того іще спороли батогами, а за вислугу палюгами. Г. Арт. (О. 1861. III. 85).
2) Прослуженное время.
Там козак по риночку ходить, у гетьмана вислуги ся просить: пусти мене, мій пане, додому. Гол. І. 109.
3) Заслуженное, заработокъ за службу. Ум.
Ви́служенька. На тім короваю три яблучка з раю: то ж тобі, Марусенько, вірна твоя вислуженька, що ти собі вислужила у милого Бога. Рк. Макс.
Вистина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. ви́стинати, -наю, -єш, гл. Вырубать, вырубить. На походах жовніре вистина́ють зустрічну русь упень. К. Кр. 15. Іван ся схопив, шабельку вихопив, вистинав садок, садок вишневий. Голов.
Ви́учити, (-ся), -чу, (-ся), -чиш, (-ся), гл. = Вивча́ти, -ся.
Ви́хоруватися, -руюся, -єшся, гл. Выздоровѣть, оправиться послѣ продолжительной болѣзни. Хоруй, мила, Бог з тобою, як ся вихоруєш, оженюсь з тобою. Гол. І. 105.
Ви́штуркати, -каю, -єш, гл.
1)
= Виштрикнути. Хотів ся перекрасти та собі очі виштуркав. Ном. № 6568.
2) Вытолкать.
Виявля́тися, -ля́юся, -єшся, сов. в. ви́явитися, -влюся, -вишся, гл. Обнаруживаться, обнаружиться, открываться, открыться, появляться, появиться, показываться, показаться. Ось як виявлялась ся загадка. Стор. Кодацький поріг виявився, а то не було його видно. Стор. II. 120. Він виявивсь народу. К. Псал. 197. На вулиці чорна свита виявилась одна й друга, замигтіли платки, намітки.... йшли люде до церкви. MB. (O. 1862. I. 91).
Відго́ртувати(-ся), -тую(-ся), -єш(-ся), гл. = Відгортати(-ся) 1 и 2.
Віддава́тися, -даю́ся, -є́шся, сов. в. відда́тися, -да́мся, -даси́ся, гл.
1) Отдаваться, отдаться. Левиц. Пов. 81.
2) Выходить, выйти замужъ.
Чого журиться? Нехай та журиться, що віддається. Ном. № 2265. Мамко моя старенькая, хочу ся віддати, коли б прийшли старостоньки до нашої хати. Гол. І. 197.
3) Отдаваться, отдаться (о звукѣ и пр.).
Як Тетяна засміється, в душі радість оддається. Котл. МЧ.
4) Выражаться, выразиться, передаваться, передаться, отражаться, отразиться.
В тих писаниях красний божий мир і чоловіча жизнь.... не оддались так правдиво, як воно есть у нас перед очима. К. Гр. Кв. 19.
Відійма́тися, -ма́юся, -єшся, гл. Разставаться. Не клопоч мені голови, бо я і так клопіт маю, від роду ся відіймаю. Pauli.
Відлива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. відли́ти, -діллю́, -ллєш, гл.
1) Отливать, отлить.
2) Обливать, облить водою для приведенія въ чувство.
Ой став козак та й з гори ся спускати, взяли дівчину водою відливати. Гол. Разів із шість Рябка водою одливали, і стільки ж раз його, одливши, знов шмагали. Г. Арт. (О. 1861. III. 84).
3) Только сов. в. Хорошо сдѣлать. Мир. Пов. II. 120.
Найпервійший кравець (корсет) пошив, так і одлив під дев’ять усів. Г. Барв. 205.
Відмо́люватися, -лююся, -єшся, сов. в. відмоли́тися, -лю́ся, -лишся, гл. Отмаливаться, отмолиться, избавиться отъ кого молитвой. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Ном. № 2806.
Відо́мість, -мости, ж.
1) Свѣдѣніе, знаніе.
2) Извѣстіе.
В салдати тя віддам. — відомости ся сподію. Чуб. V. 234. См. Відом.
Відта́к, нар. Потомъ, затѣмъ. Треба привітати, відтак його до хатоньки миленько просити. Гол. ІІІ. 464. Треба Богу ся помолити, відтак на войну йти. Гол. І. 11.
Віду́ч(ув)а́тися, -ча́юся, (-чую)ся, -єшся, сов. в. відучи́тися, -чу́ся, -чишся, гл. Отучиваться, отучиться.
Відхлину́ти(-ся), -ну́(-ся), -не́ш(-ся), гл. Передохнуть при плачѣ; откашляться, поперхнувшись или закашлявшись. Душить кашель. Плаче, плаче, — не одхлине. Волч. у. За слізьми не одхлине. Г. Барв. 140. Як заб’є, — одхлинутись не можна.
Від’я́зувати, -зую, -єш, (-ся), сов. в. від’яза́ти, -яжу́, -жеш, (-ся), гл. = Відв’язувати, відв’язати, -ся. Харьк.
Ві́льність, и во́льність, -ности, ж.
1) Свобода, вольность. Левиц. Пов. 135.
Служба вільности не тратить. Ном. № 10348. У вольності хоч віку дожити. КС. 1883. І. 44. Вольність народня. К. ЦН. 242. Ві́льности вжива́ти, зажива́ти. Пользоваться свободой. У нас невірні вольности вживають більш, ніж у вас. К. МБ. XI. 153. Волю ся в річці напити, але вольности зажити. Гол. ІІІ. 344.
2) мн.
во́льности. Запорожскія земли. КС. 1883. IV. 769.
Волі́ти, -лію, -єш, гл.
1) Желать, хотѣть.
Сього року бездольного та і сеї зіми воліла-сь мя закопати до сирої землі. Гол.
2) Предпочитать.
Волію все пострадати, тебе звідти викупляти, ніж маю тя в неволенці поминати. Гол. Воліла-сь мя, мати, в болото веречи, ніж мня мали цісарські вояки стеречи. Гол. Волів бим ся не родити, та й того не знати, як мя тяжко в нещастію породила мати. Гол.
Воля́р, -ра́, м. Воловій пастухъ. Kolb. І. 68. Ай лем почав воляр трубить, почало ся дівча будить. Гол. IV. 519.
Вунтува́ти, -ся, -ту́ю, -ся, -єш, -ся, гл. = Пручатися? Ой ми його не пускаєм, най ся не вунтує; ми хочемо тото знати, де він ніч ночує. Гол. І. 227.
Гайту́сь, — ходи́ти. Дѣтск. Испражняться. На чорнім хліб ся родить, а на біле гайтусь ходять. Ном. № 12206.
Гардема́н, -ну, м. = Гардаман. Напилам ся гардеману. Чуб. IV. 513.
Гейнува́ти, -ну́ю, -єш, гл. = Гайнувати. Узяв жовнір пити, узяв гейнувати, аж ся взяла жовнірськая фортуна вменшати. Гол. III. 85.
Ги́дний, -а, -е = Гидкий. Вх. Зн. 10. Доле ж моя нещаслива, доле ж моя гидна, я ся з тобов не набула, та лишень нагибла. Гол. І. 238.
Гич, -чі, ж.
1) Стебли съ листьями — преимущественно у огородныхъ и бакшевныхъ растеній.
2)
Ні гич. Ничего. Ном. № 5951. Мужики вільні стали, панів ні гич ся не бояли. Грин. ІІІ. 640. І гич не до ре́чі. Ни складу, ни ладу. Шевч.
Говори́тися, гл. Употребляется только въ 3-емъ лицѣ и чаще всего безлично: г гово́риться, говори́лось. Пословиця говориться, а хліб їсться. Ном. № 11285. Дід мовчить, неначе не до його говориться. Левиц. І. 98 Ой що ся говорило, то все ж то неправда. Чуб. V. 395.
Го́дний, -а, -е.
1) Почтенный, достойный, уважаемый, хорошій.
Четверту доньку видала вже за дударчика, за годного, тверезого капельмайстерчика. Гол. ІІІ. 463. Товаришу наш годний та славний. Федьк.
2) Достойный, стоитъ.
Добре само ся хвалить, а злоє похвали не годно. Ном. № 2568. Наживши крівавим потом копійку, поспішав, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки. Котл. НП. 393. Не плач, янгеляточко моє! сліз твоїх вона не годна. МВ. (О. 1862. ІІІ. 42).
3) Согласный.
Я за тобов іти годна. Гол. IV. 512.
Годува́ти, -ду́ю, -єш, гл.
1) Кормить.
Багач ся дивує, чим убогий діти годує. Ном. № 1606. Вовка ноги годують. Ном. № 7207.
2) Пропитывать, вскармливать.
Тяжко дітей годувати у безверхій хаті. Шевч. 99. Не на теє, козаченьку, дочку годувала, щоб з тобою пройдисвітом гуляти пускала. Нп.
3) Откармливать.
Годують на сало. Рудч. Ск. І. 71.
4) Пребывать, проживать въ теченіе года. Ном. № 10392.
Гони́тися, -ню́ся, -нишся, гл.
1)
= Гнатися 1 и 2. Шось за парень за волом гонився. Мкр. Н. 47.
2)
— з ким. Гнать что. Паші нема, — уже він гонився з телятами на горо́ди. Зміев. у.
3) Имѣть случку. Kolb. І. 65.
4)
— з ро́зумом. Размышлять, раздумывать. Він ся з розумом гонит що́ робити. Вх. Зн. 11.
Гонорува́тися, -ру́юся, -єшся, гл. = Гонорувати. Сидить дівка на постелі та ся гонорує. Чуб. V. 156.
Горі́лка, -ки, ж. Водка, хлѣбное вино. Як горілку п’ють, то мене минають, а як ся б’ють, то від мене починають. Ном. № 2093. Без горілки — нема говірки. Чуб. І. 282. Ум. Горі́лонька, горі́лочка. Грин. ІІІ. 681.
Готува́тися, -ту́юся, -єшся, гл. Готовиться, приготовляться. Страшний суд ся приближає, — готуймося всі. Чуб. І. 220. Той чоловик бере, готується на смерть. Драг. 76.
Гри́жа, -жі, ж. Печаль, огорченіе, терзаніе. Доков я ся не оженив, не мав же я грижі. Гол. І. 230. Ой має він на сердечку та й велику грижу. ЕЗ. V. 25.
Дава́тися, даю́ся, дає́шся, сов. в. да́тися, да́мся, даси́ся, гл.
1) Даться, отдаться.
А довго покружили й коло Трапезонда: не дався в руки. Морд. Ох, не даймося, панове молодці, ми.... у неволю. ЗОЮР. Сію конопельки дрібні зелененькі, сами не беруться, мені не даються. Чуб. V. 3.
2) Позволить, допустить.
Було тобі уродиться, було тобі вдаться, було тобі та й не даться з себе насміяться. Не давайся кожному вітрові повівати. Ном. № 3840.
3) Быть даннымъ, имѣться.
Як би то далися орлинії крила, за синім би морем милого знайшла. Шевч. 27. Коб далося хоч одну годину, як прийшов оце, то б вирятував. НВолын. у.
4)
Да́тися зна́ти, — у знаки́. Дать себя знать, помнить, почувствовать. Ном. № 414. Чи ще ж тобі не далася тяжкая неволя знати. Дума, Було тобі Хмельницького у вічні часи не займати; бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати. Мет. 394. Дамся ж я їм у знаки! Стор. МПр. 99.
5)
на підмо́ву. Дать себя обмануть. Я.... такої (дівчини) жду, щоб ся не дала парубкові на підмову. Федьк. Пов.
6)
в тямки́. Дать себя помнить. Мабуть добре Московщина в тямки їй далася! Бо уночі тілько й знає, що москаля кличе. Шевч.
7)
на мо́ву, на ре́чі. Быть разговорчивымъ, краснорѣчивымъ. Улита чогось на речі не давалась: якась смутна наче зробилась. Г. Барв. 218. Друге на речі не дається, а в неї слово — як струмочок дзюрчить. Г. Барв. 422.
8)
у ві́чі. Показаться на глаза. Привели його до матері, а сами повертались, не дались у вічі матері. ЗОЮР. II. 52.
9)
на я́вку. Показаться. Це вещ така невидима (чорт), а то якось то він на явку дався. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Далекогля́д, -ду, м. Телескопъ. Ся труба телескоп або далекогляд. Ком. І. 89.
Двірський, -а, -е.
1) Дворовый.
Сільська собака най ся між двірськії не мішає. Ном. № 1314.
2) Придворный.
І хилилась уся шляхта під панськую руку, оддавала дітей своїх у двірську науку. К. Досв. 171.
Дворка, -ки, ж. = Двірка. Гол. IV. 467. Їден чобіт на обцасі, а другий на корку; а хто хоче біду знати, най ся візьме дворку. Ой чи дворка, чи не дворка, аби в дворі була, уже ж вона, пане брате, робити забула. Чуб. V. 1067.
Де, нар.
1) Гдѣ.
Де гріх, там і покута. Ном. № 124. Сова знає, де кури почують. Ном. № 5739. Де ви ся повертаєте, як ви ся маєте? Мет. 444. Горе дворові, де корова росказ волові. Ном. За городом левада, де зібралась громада. Ном. Та не де́ діне́ться. Нигдѣ не дѣнется, не пропадетъ. МВ. (О. 1862. ІІІ. 54).
2) Куда.
Сама ж я не знаю, де мій милий дівся, а чи його звіри ззіли, а чи він утопився. Мет. Три царі, де ви йдете? Чуб. ІІІ. 342. Не було де́. Некуда было. Було втікать, чорний баране. — «Не було де, вельможний пане». Гол. IV. 529.
3) Откуда.
Де ся взяв татарин стидкий, бридкий, поганий: хоче вдову зарубати, собі дитину забрати. Макс. (1849) 97.
4) Когда.
Де Христос родився, той день празнуємо. Чуб. ІІІ. 377.
5) Въ соединеніи съ прилагательными: какой; тотъ, который.
Не бере малого, а вибірає, де більший. Де кращого шукає. Де менші між їми, як ті поросята, валялись та грались собі на піску; де набільші — в «свинки» поодалі гралися. Сніп. 155. З де-бі́льшого, з де-бі́льша. Большею частью.
6) Какъ.
Де йому й жити було! Воно й росло так, аби слава, а тії виправки та походи силу з його всю вибрали. МВ.
7)
Де-б. а) Гдѣ бы; куда бы, откуда бы. П’ять слів сказать, і де б взялася поміч. Сніп. б) Вмѣсто того, чтобы. Де б піти до церкви, а вона потягла у ліс по горіхи. Харьк. г. Де б молитися та в гріхах каятись, а вона ще пику малює та до судських примиляється. Харьк. в) Де б то. Гдѣ бы то, куда бы то. (Козак) не питається, де б то стати, коня попасти, а питається, де корчма новая. Черниг. г.
8)
Де вже! Ну гдѣ таки. Де вже було мені служити! Хата. 164.
9)
Де в бі́са, де в ка́та! Гдѣ тамъ! Куда тамъ! Кой чортъ! А що, куме, багато заробив грошенят на заробітках? — «Де в біса! тепер не те стало, що колись у старовину. Харьк. Де в біса, які звичайні!... А кажуть люде, добрих батьків діти. Пригляділись старі очі на турка й на брата; на чужу кров і на рідну — та де його в ката! не спочину на родині, отут десь загину. Морд. (Млр. л. сб. 78).
10)
Де то. Гдѣ же; куда же. Де то твоя слава подівалася — чубатим козакам досталася. Морд. (Млр. л. сб. 91). Де то моя Катерина? Шевч. 79.
11)
Де ж. а) Гдѣ же. Ой де ж мені, моя мила, коників набрати — по за гаєм зелененьким до тебе об’їзжати. Мет. 60. б) Куда же. Ох, погибель же моя! де ж мені тепер діться? К. ЧР. 44. Ой де ж ти їдеш, о, мій синочку? — Їду в гороньки, аж до дівоньки. Чуб. ІІІ. 290. в) Развѣ. Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде в горло. Се бо був хрін. Де ж його можна їсти. Кв. г) Де ж пак! Какъ же! еще бы! Може вона за пана хоче? Де ж пак! вона мабуть за царя думає. Пнеться, наче справді велика цяця. Де ж пак! нові штани справив. Ном. Злякаються вони! де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша. Шевч.
12)
Де тобі. Куда тамъ! Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти, та де тобі! таке лихо, що не видно й світа! Шевч. 84.
13)
Де хотя́. Гдѣ угодно. У старовину такого землі було, що кожний де хотя селивсь і кілько хотів, стілько й займав. Харьк. г.
14)
Де да́лі. Чѣмъ далѣе. Де далі, усе стихає, ні травка не колишеться, усе жде чогось великого, страшного. Кв. Пов. Примѣч. Остальныя слова сложныя съ де см. отдѣлъно въ соотвѣтствующихъ мѣстахъ алфавита.
Дебри́ця, -ці, ж.? Де ся калинойка росла? Там в лісі при дебриці, при студельній водиці. Ки.
Дев’ятира́нський, -а, -е. Съ девятью ранами, относящійся къ 9 ранамъ. Встрѣчено въ нар. молитвѣ. На горі на осиянцькій, на дев’ятиранцькім зілю там Божа Мати спала.... приснив ми ся сон дев’ятиранцький, же Суса Христа на муки брали. МУЕ. ІІІ. 36.
Декре́т, -ту, м. Приговоръ, рѣшеніе. Ирод. Ирод теє чує, дає декрет і подписує: «нехай ся дитина згине». Чуб. ІІІ. 374.
Демокра́тній, -я, -є. Демократическій. Література ся сталась демократньою. К. XII. 124.
Десь, нар.
1) Гдѣ-то; куда-то; откуда-то.
Десь моя дитина на чужій стороні, та нема од неї вісти. Нп. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море десь почвалала. Чуб. III. 180. Ой берегом плавала лебедочка з лебедем. Десь ся взяла чорнявая воду брати, взяла тії лебедята заганяти. Чуб. V. 7.
2) Вѣроятно, должно быть.
Десь ти мене, моя мати, в церкву не носила, що ти мені, моя мати, долі не впросила. Млр. л. сб. 313. Йому десь кислиці сняться. Ном. № 8795. Що то десь розумний! Кв. Батьку козацький! десь ти сам боїшся і нас козаків страшишся. Макс. (1849) 45. Ой, татоньку, мій голубчику, десь я тобі да докучила. Мет. 155.
3)
Десь-то. Вѣроятно. Ангели десь-то, не люде, засвітили так всюди. Чуб. ІІІ. 329.
Дивни́ця, -ці, ж. Удивленіе. Дивни́ця кому́. Удивительно кому. Ото мені дивниця, що де воно з хати ся поділо. Каменец. у.
Ди́вно, нар. Удивительно, странно. Дивно мені та чудно. Якось так дивно ся називає. Каменец. у. Ди́вно здава́тися. Казаться страннымъ, удивительнымъ. Дивно тільки здалось йому, що Черевань про те а ні гадки. К. ЧР. 103. Ум. Дивне́нько.
Дивогля́дний, -а, -е = Дивовижний. Величезний, дивоглядний замок ся простер. Млак. 68.
Дивува́тися, -ву́юся, -єшся, гл. Удивляться. Кв. II. 324. Довго, довго дивувались на її уроду. Шевч. 30. Хто великого не бачив, той і малому дивується. Ном. № 4908. Від дурня чую, то ся не дивую. Ном. № 6280. Багатий дивується, як убогий годується. Ном. № 1606. Дивува́тися з чо́го. Удивляться чему.
Дізнава́тися, -ю́ся, -є́шся, сов. в. дізна́тися, -на́юся, -єшся, гл. Узнавать, узнать. Грин. II. 117. А як ся дізнали, — пану дали знати. Гол. І. 62. Дізнався я про землю. Ком. І. 18. См. Дознаватися.
Доби́ччаний, -а, -е. Скотный, скотскій. МУЕ. ІІІ. 45. Як воробець нап’єся в Воведенію в добиччанім сліду води, то ся напасе худоба до Їр’я трави. МУЕ. III. 51.
Добро́, -ра́, с.
1) Добро, благо.
Лихо не без добра. Ном. № 4900. Добра твого (Боже) язик переказати не може. Чуб. ІІІ. 17. За моє добро — штовх мене в ребро.
2) Имущество.
Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде, що щиро стережуть добра своїх панів. Г.-Арт. (О. 1861. III). Стали пани-ляха спосіб прибірати: од козацьких, од мужицьких комір ключі одбірати, над козацьким, над мужицьким добром господарувати. Макс. (1819). 75. Мн. До́бра. Имѣнія. Не має привлащати добр військових. Не осягли мої варязькі добра князькі підлизи. К. Бай. 28.
3) Довольство.
Ой мандрував молодий козак та мандрував зтиха: він не з добра, не з роскошів, а з великого лиха. Нп. В добрі ся не чує. З те́бе добра́ не бу́де. Изъ тебя ничего хорошаго, порядочнаго не выйдетъ. Ой казали мені люде, що добра з тебе не буде. Ном. № 2907.
Добува́нка, -ки, ж. = Добування.
1) «
А як твоя, сину, добувачна в батька?» — Еге, ляща по потилиці дав. Черном.
2)
Та не легка й добуванка. Двадцять літ служив-проклинав, а ся п’ятолітня добуванка, так гірша од пекла здається. Черном.
Додру́жбити, -блю, -биш, гл. Пробыть дру́жбою (см. Дру́жба во 2-мъ знач.) до какого либо случая. І ти дружбо, і я дружбо, оба сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. ІІ. 803.
Дозві́дуватися, -дуюся, -єшся, сов. в. дозві́датися, -даюся, -єшся, гл. Навѣдываться, навѣдаться, посѣщать, посѣтить. Сивий орле, сивий орле, ти всюди літаєш, ачей ти ся до милого мого дозвідаєш. Гол. ІІІ. 391.
Долі́в, нар.
1) Ha землю, внизъ.
Нераз мі ся долів оком сльози покотили. Гол. IV. 453.
2) Внизъ по теченію.
Ой пустимо ж ся на тихий Дунай, долів Дунаєм під Царгород. АД. І. 1.
Домі́вство́, -ва́, с. Домъ. Там домівства повибудовувано такі, що ну! Каменец. у. Здибують мня кумове і зо мнов ся вітають, і за жену питають: «Ми то собі кумівство, — ходім трохи в домівство!» Гол. І. 216.
Допомина́ти(-ся), -на́ю(-ся), -єш(-ся), гл. Добиваться, домогаться. Хто припоминав, той допоминає. Ном.
Доправува́тися, -ву́юся, -єшся, гл. Требовать. І горівки ся напиває, і їсти ся доправує, і на войну ся збірає. Гол. І. 11.
До́раз, дора́зу, нар. Сразу. Той і стихнув доразу. МВ. І. 133. А мати як ся дознала, дораз на гору біжала. Гол. II. 712.
Доробля́тися, -ля́юся, -єшся, сов. в. дороби́тися, -лю́ся, -бишся, гл.
1) Дорабатываться, доработаться.
Доробився, що й руки не зведе.
2) Пріобрѣтать, пріобрѣсть работой что-нибудь. Чуб. І. 272.
Роблю, роблю, та й не можна ніяк доробитись. НВолын. у. Хто робить, той ся доробить. Ном. № 9951. Силуваним конем не доробишся. Ном. № 1086. Чужим волом не доробитися. Ном. № 9663 Злиднями не доробишся. Ном. № 1579.
Дослу́жуватися, -жуюся, -єшся, сов. в. дослужи́тися, -жу́ся, -жишся, гл. Дослуживаться, дослужиться. Дослужитись до великого чина. Левиц. І. 66. В кого ж ми ся, рідні браття, цього дослужили? Бал.
Досовдати(-ся), -даю(-ся), -єш(-ся), гл. = Досовкатися.
Дріжджи́ти, -джу́, -джи́ш, гл. Класть дрожди (въ тѣсто и т. п.). Загадав Іван ся женити, з м’якини пиво варити, кропивою хмелити, а глиною дріжджити. Рк. Макс.
Дріма́к, -ка́, м. Соня. З дрімако́м ся віта́є. Онъ дремлетъ, спить. Вх. Лем. 411.
Дру́жба, -би,
1)
ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. І. 34.
2)
об. Одинъ изъ супруговъ; замужняя женщина иди женатый мужчина. Позбірались судді-сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, — оба ’сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. Въ одной сказкѣ употреблено въ устахъ дѣвушекъ о молодомъ царевичѣ повидимому въ смыслѣ: молодой человѣкъ, могущій быть женихомъ: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук.... Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб’є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51 — 52.
3)
м. Товарищъ жениха на свадьбѣ, приглашенный имъ изъ числа парней; шаферъ. Чуб. IV. 95 — 96. Иногда это значить тоже, что и дружко. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дру́жбонько, дружби́ненько. Маркев. 132. Грин. ІІІ. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.
Дру́жчити, -чу, -чиш, гл. Быть дружкою. Дружечка пишненька.... не дружчила нікому, перший раз ся придало і то ся не вдало. О. 1862. IV. 6. См. Дружкувати.
Еге́, нар.
1) Да.
Віддав ти їй? — Еге. Еге, як би то так. Ном. № 5372.
2) Вѣдь.
Еге, ти прийдеш до нас сьогодні ввечері? Еге, так? Вѣдь такъ? У вас, здається, ні перед собою, ні за собою? Еге, так? Левиц. Кож. 49.
3) Да, какъ-бы не такъ.
«Оце, каже, увесь скот зганяю та поб’ю та їсти буду.» — Та буде з нас і одного, — змій йому каже. — «Еге! ти наїсися, а я ні». Рудч. Ск. II. 189. «Ходім, Рябко!» — Еге, ходім! Не дуже квапся, сам принеси сюди! Г. Арт. (О, 1861. III. 84).
4) Выражаетъ тщетность ожиданія чего либо или удивленіе по поводу обнаружившагося.
Еге, побігли вже кози в лози! Ном. № 1942. Еге, ся на обидві кована. Ном. № 3326.
Єднора́л, -ла, м. Генералъ. Раді ж ми ся додому вернути, нас єднорал не пускає. Чуб. V. 999. Вийшли муштруватись перед паном єдноралом. Федьк. ІІІ. 121.
Єднора́льський, -а, -е. Генеральскій. Раді ж ми ся додому вернути, нас єднорал не пускає. Ей не так єднорал, як єдноральськая мати. Чуб. V. 999.
Жа́ліб, -лобу, м. Скорбь. Стали в тузі її питати: Ой чи не приймеш гостей до хати? Вона їм каже: Жаліб великий, що ся не хоче вже знати з ніким. Чуб. V. 238.
Же, сз. Же. Употребляется послѣ предыдущей согласной и й. Та й дурний же який ти, пане брате. Ном. № 6215. См. Ж.
2) =
Що. Добре того страшить, же ся боїть. Ном. № 4401. Та таки́ а ні же. Положительно ничего, нисколько. Ном. № 4971.
Живи́на́, -ни́, ж. Животное, животина. Вх. Лем. 413. Зосталам ся нещаслива, як живина в полю. Гол. І. 297.
Жури́тися, -рю́ся, -ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журися, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, — козак покидає! Мет. 79. Жури́тися ким. Заботиться о комъ, принимать къ сердцу чью участь. Ой ти, братіку-жайворонку, не журися ти нами: годує Господь малі мої діти дрібними кришечками. Подол. г. Жури́тися за ким, по ко́му. Грустить, печалиться по комъ. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Нп. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? О. 1862. VI. 85. Ой чи журиться отець-мати по мені? Мет. 450. Жури́тися за чим, — чим. Заботиться о чемъ, хлопотать о чемъ. Журився за м’ясом, а м’ясо само йде. Рудч. Ск. І. 124. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є і люльку курить. Ном. № 6207. Не журіться життям вашим. Єв. Мт. VI. 25.
З, пред.
1) Съ.
Як з лихим квасом, так ліпше з водою, аби не з бідою. Ном. № 7307. Без Божої волі й волос з голови не спаде. Ном. № 27. Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку, красноголовця з доброго молодця! Ном. № 340. Показав з-на аршин від землі. Св. Л. 122. З ким жени́тися. На комъ жениться. Не хочу я женитися з тією, що ви мені засватали. Грин. II. 188. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Нп. Чи такому ж бридкому, як ти, женитися з Марусею? О. 1861. XI. Кух. 15. Оженився з Палажчиною дочкою. Левиц. Пйо. І. 366.
2) Изъ.
Вийшов з води. Єв. М. І. 10. Дощ ллє, як з бочки. Ном. № 574. Не роби з губи халяви. Ном. № 6867. Не дай, Боже, з Івана пана, з кози кожуха, з свині чобіт. Ном. № 1263. Вони приймали усякого: де хто з-під пана утече, приймуть. КС. 1883. XI. 499. 3-межи всіх найкраща. Св. Л. 205. Кукуруза з жовта-зелена. Св. Л. 138.
8) Отъ, по.
З щастя не мруть. Ном. № 1710. Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду. Рудч. Ск. І. 1. Аж страшна стала з плачу. Г. Барв. 114. Дякуєм тобі з душі! Г. Барв. 420. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671. Як не даси з прозьби, то даси з принуки. Ном. № 1059. З лиця́. Лицомъ. І що ж то за хороша з лиця була! МВ. (О. 1862. III. 35).
4) Надъ.
З Зевеса добре глузувала. Котл. Ен. II. 23. Не з Микити кпити. Ном. № 12659. З другого ся насміває, а за себе забуває. Ном. № 12686. Смішки з попової кішки, а як своя здохне, то й плакатимеш. Ном. 12687. Не смійся, Іванку, з мойого припадку. Ном. № 12693.
Забану́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. Затосковать. Ней ю колька візьме, ней ся забанує. Гол. І. 337.
Забри́шкати(-ся), -каю(-ся), -єш(-ся), гл. Заважничать, зачваниться; закапризничать.
Завини́ти, -ню́, -ни́ш, гл.
1) Задолжать.
А цибулька ся не вродила, а я довжок завинила. Чуб. V. 1095. Завинив я йому тридцять карбованців. Каменец. у.
2) Провиниться.
А що ж бо я кому завинила, за що ж мене ала доля побила? Гол. І. 358.
Заво́дитися, -джуся, -дишся, сов. в. завести́ся, -ду́ся, -де́шся, гл.
1) Вводиться, ввестися, отводиться, отвестися.
У їх коні не заводяться на ніч у хлів.
2) Вставляться, вставиться.
Уже хто й зна відколи все заводиться в його ся картина під скло, та й досі ніяк не заведе. З) Вноситься, внестися (въ книгу, запись).
4) Быть полагаемымъ, положеннымъ на ноты.
5) Заводиться, завестися, появляться, появиться; входить, войти въ обычай; устраиваться, устроиться; основываться, основаться.
Як заведуться злидні на три дні, то чорт їх і довіку викишкає. Ном. № 1518. Тоді саме заводивсь універсітет у Харькові. К. Гр. Кв. XVI. Хиба ж чорноморцеві за службою було коли заводиться спражнім хазяйством? О. 1862. X. 112.
6) Начинаться, начаться.
Вже заводиться дощ. Каменец. у. І завелась на ставі геркотня. Греб. 363. Ще на світ не заво́дилось. Еще и не начинало свѣтать. Св. Л. 69.
7) Начинать, начать состязаніе, споръ, ссору, заспорить, ссориться.
Стали ділиться... і завели спориться. Рудч. Ск. І. 196. Думав, от заведуться за ту віру, так ні... Стор. М. Пр. 44. Завелися, як той казав: багатий за багацтво, а убогий — бо-зна й за віщо вже. Ном. № 3514. Як поп’ються горілки, то й заведуться биться. ЗОЮР. І. 110. Як би ти не заводивсь, то й не смуткував би тепер, і не стидно б було, що тебе попобито. МВ. II. 10.
Загово́рювати, -рюю, -єш, сов. в. заговори́ти, -рю́, -риш, гл. Єв. Мр. XVI. 17. Заговорять всі вороги, що ся любим ми убогі. Чуб. V. 97. Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори. Шевч. 212.
2) =
Замовляти.
Загостюва́ти(-ся), -тю́ю(-ся), -єш(-ся), гл. Загоститься. Оце було як наша Катря де загостює, то мати дивують: що се доні нема! МВ. II. 84. Така вже доля моя, що в мене не загостюється щастя. Г. Барв. 56.
Загріба́чка, -ки, ж. Кочерга. Ухопила горнець з печі, та й шпурнула в груди. Та бо я ся від череп’я зачяв обтрісати, вна вхопила загрібачку: «Рушай, гицлю, з хати!» Гол. III. 215.
Загука́ти, -ка́ю, -єш, гл.
1) Закричать.
Феся загукала, голос по дубині аж ся розлягає. Чуб. V. 69.
2)
на ко́го. Позвать, зазвать кого. Загукай на його, — нехай іде в хату.
Зажарітися, -рі́юся, -єшся, гл.
1) Заалѣть.
2) Сдѣлаться яркимъ.
По дощові як ся зажаріла озимина. Каменец. у.
Зазелені́ти, -ні́ю, -єш, гл. Зазеленѣть. Діраве радно все поле закрило, Бога просило, щоб ся зазеленіло. Ном. стр. 300. От весна настає: хліба скрізь посходили, — зазеленіло. Рудч. Ск. II. 194.
Зака́́л, -лу, м. и зака́ла, -ли, ж.
1) Въ хлѣбѣ: закалъ, нерыхлый слой хлѣба надъ нижней коркой.
2) Трещина, скважина.
Направо ся тягне широкий мур, а в мурі щось чути, шепоче, вендровник звертає там очі, аж тутки в закалі, гей срібний шнур, збігаються нори в студений чур. Федьк. I. 93. Ум. Зака́лець. Такий хліб удався, що кіт би за шкуру сховався: закалець на палець. Ном. № 12283.
Зака́чуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. закача́тися, -ча́юся, -єшся, гл. = Закасуватися, закасатися. Очеретом качки гнала, високо м ся закачали. Чуб. V. 1180.
За́кля, нар. = Закіль. Розвеселяй мамоньку, закля ся повернем. Гол. IV. 374.
Зако́пувати, -пую, -єш, сов. в. закопа́ти, -па́ю, -єш, гл.
1) Закапывать, закопать, зарывать, зарыть.
Убили його та й закопали під яблунею. Рудч. Ск. І. 157. Нехай в’яне, поки закопають. Шевч. 12. Бодай тебе, мій миленький, в землю закопали! Лавр. 107. А під котрою ж то вербою ви, діду, закопали гроші? Левиц. І. 99.
2) Вкапывать, вкопать, врывать, врыть.
Скажімо ся поховати, ще й хрест закопати. Чуб. V. 209.
Закоха́ння, -ня, с.
1) Любовь.
Не я, милий, осудила, судять же нас люде, що з нашого закохання нічого не буде. Мет. 78. Хто не знає закохання, той не знає лиха. Мет. 31.
2) Возлюбленный возлюбленная.
А десь моє закохання до вечери сиділо. Гол. III. 329. Вернися, любе закохання, перестань ся гнівати. Грин. III. 228.
Закрада́тися, -да́юся, -єшся, сов. в. закра́стися, -дуся, -дешся, гл. Прокрадываться, прокрасться, подкрадываться, подкрасться, закрадываться, закрасться, вкрадываться, вкрасться. Оцей ліс колись наш був, а теперка як злодій закрадайся, як вужевки треба. Каменец. у. Каня ся закрала, курчаток покрала. Чуб. V. 1124. Кругом, бачите, вода, так не закрадеться туди кішка. Стор. ІІ. 66.
Закропля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. закропи́ти, -плю́, -пиш, гл.
1) Окроплять, окропить.
Закропляйте доріженьки, щоб ся не курили. Чуб. V. 994.
2) Омочать, омочить, освѣжать, освѣжить влагою.
Ой дай, дівко, води пити, смажні уста закропити. Мл. л. сб. 237.
Замахну́ти(-ся), -хну́(-ся), -не́ш(-ся), гл. Замахнуться. Вихватила у його з-за халяви ножа і замахнула, і одрубала гайдамаці голову. Рудч. Ск. II. 153. Замахнись, та не вдарь. Ном. № 3810.
Занепада́ти, -да́ю, -єш, сов. в. занепа́сти, -ду́, -де́ш, гл.
1) Приходить, придти въ упадокъ.
2) Надрывать, надорвать здоровье, ослабѣвать, ослабѣть, обезсилѣть.
І сього часу, як занепав о. Гервасій, то до півроку так висох. Св. Л. 90. Занепав од ран наш батько. К. СП. 106. Ти так занепав, синку, з своєю чумачкою, що й не пізнаєш тебе, тілько одні очі блищать. Харьк. г. Мій хлопець чогось занепав: каже, голова болить і на світ не можна ся дивити. Каменец. у.
Зано́сити, -шу, -сиш, сов. в. зане́сти́, -несу́, -се́ш, гл.
1) Заносить, занести кого или что куда.
Забери, занеси всі любощі мої. Мет. 30. Занесеш голову на чужу сторону, занесеш очиці на турецькі гряниці. Мет. 434. Бодай тая річка кошуром заросла: вона мого товариша за Дунай занесла. Макс. (1849) 169. Аж де ся взяв буйнесенький вітрець, заніс той вінець аж на Дунаєць. Чуб. III. 301. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Мет. 67. Якось їх клятих і до мене вночі на хутір занесло. Шевч. 434. Яка нечиста мати тебе сюди занесла? Стор. МПр. 78. Ми́слоньки зано́сять. Осаждаютъ разныя мысли. Говорили мені люде, що ти иншу маєш. — Ой я иншої не маю, — мислоньки заносять, бо й сама ж ти, мила, бачиш, що всі мене просять. Мет. 64.
2) Заносить, занести за что, мимо чего.
Ложки за ухо не занесеш. Ном. № 3082.
3) Заносить, занести чѣмъ (пескомъ, снѣгомъ и пр).).
І занесе піском-снігом курінь — мою хату. Шевч. 447. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. Шевч. 57.
4) Относить, отнести.
Заніс вовну до ткача. НВолын. у. Змій... узяв той баркасик, заніс ураз до берега. Мнж. 40.
5) Продолжаться, продолжиться.
Штирі дні занесе весіля. Вх. Лем. 416.
Запа́льчастий, -а, -е. Запальчивый, вспыльчивый. Як зійдуться брати, а запальчасті обидва, то без сварки не обійдеться, а то ще й будуть ся бити. Каменец. у.
Запізнава́тися, -наю́ся, є́шся, сов. в. запізна́тися, -на́юся, -єшся, гл. = Зазнаватися, зазнатися.
1)
3 козацьтвом нашим добре запізнавсь. К. ПС. 120.
2)
Хоть з котрою ся запізнаю, взаємности не дознаю. Гол. І. 215.
Запі́чний, -а, -е. Находящійся за печью, лежащій на печи. Бийтеся, котки, в лапки до запічної бабки, щоб ся догадала да нам вечеряти дала. Рк. Макс.
Запрага́тися, -га́юся, -єшся, сов. в. запрагти́ся, -гнуся, -нешся, гл. Желаться, пожелаться, захотѣться. Що тобі ся запрагає? Вх. Зн. 20.
Заприсяга́ти (-ся), -га́ю (-ся), -єш (-ся), сов. в. заприсягти (-ся), -гну́ (-ся), -не́ш (-ся), гл. Клясться, поклясться. Свята присяга передо мною, заприсягавесь бути слугою. Чуб. V. 386.
Запу́тати(-ся), -таю(-ся), -єш(-ся), гл. = Заплутати, -ся.
Зарегота́ти(-ся), -чу́(-ся), -чеш(-ся), гл. Захохотать. Мертвий би, здається, зареготав. Ном. № 12628.
Заслоня́тися, -ня́юся, -єшся, сов. в. заслони́тися, -ню́ся, -нишся, гл. Закрываться, закрыться, заслоняться, заслониться. Най ся люде наговорять, ніхто їм не боронить. Ой прийде тая годиночка, що ся їм очі заслонить. Чуб. V. 125.
Засмуча́тися, -ча́юся, -єшся и засму́чуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. засмути́тися, -чу́ся, -тишся, гл. Опечаливаться, опечалиться. Загубив гроші та так ся, небоженько, засмутив. Каменец. у.
Захвата́тися, -та́юся, -єшся, гл. = Захапатися. Він ся захватав. МУЕ. III. 57.
Захму́ритися, -рюся, -ришся, гл. Нахмуриться. Що ся на ’ня захмурила ти, бідо, чорненька. Гол. IV. 491.
Збахта́ти, -та́ю, -єш, гл. Высоко подняться? А рутка ся збахтала, аж по вікна достала. Гол. II. 279.
Збенте́жувати, -жую, -єш, сов. в. збенте́жити, -жу, -жиш, гл.
1) Обезкураживать, обезкуражить, смущать, смутить.
Збентежила ся річ Латина. Котл. Ен. VI. 55.
2) Ругать, обругать, обезчестить.
Вони ж його збентежили: узяли та й вигнали. Зміев. у. Нащо мою збентежив дочку? Алв. 64.
Збиткува́тися, -ку́юся, -єшся (над ким), гл. = Збиткувати (кого). Не збиткуйся, чужа мати, не збиткуйся надо мною. Чуб. V. 548. Най ся ляхи не збиткують, моє тіло не чвертують. Гол. І. 155. Теперка, дякувати Богу, вже не збиткуються над нами, як за кріпацтва було. Каменец. у.
Збороня́ти, -ня́ю, -єш, сов. в. зборони́ти, -ню́, -ниш, гл.
1) Запрещать, запретить, воспрещать, воспретить; помѣшать.
Коли не дали нам з собою жити, то не зборонять в гробі ся любити. Чуб. V. 117.
2) Защищать, защитить.
Не зборонить тебе ні отець, ні мати. Мл. л. сб. 297.
Збува́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. збу́тися, -дуся, -дешся, гл.
1) Избавляться, избавиться.
Біда здибає легко, та трудно її збутись. Ном. № 2171. Збувся тато клопоту: жито змолотив і гроші пропив. Ном. № 10826.
2) Сбываться, сбыться, исполняться, исполниться.
Уже ся все те збуло, що визнано було. Чуб. ІІІ. 327.
3) Лишаться, лишиться.
З добрим думцею князь високого стола додумається, а з лихим думцею і малого стола збудеться. Ном. № 946.
Збурма́ти(-ся), -ма́ю(-ся), -єш(-ся), гл. Собраться. А в неділеньку вранці да бояри збурмали, да на море стріляли, на білую да лебедочку. Мет. 175. Збурмались вони під рясні дуби, чекаючи отамана на раду собі. Нп.
Зверта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. зверну́ти, -ну́, -неш, гл.
1) Сворачивать, своротить, поворачивать, поворотить.
Прошу вас, братця, на праву сторону звертаться. Макс. (1849). 20. Як кіньми звернув, аж Львів ся здвигнув. АД. І. 15. В’я́зи зверну́ти. Свернуть шею. Г. Барв. 112. Ува́гу зверну́ти на. Обратить вниманіе. Що́ б він мені не росказував, а все було увагу зверне на те, що який гріх чіпати що чуже. Г. Барв. 360.
2) Сворачивать, своротить на кого (вину).
Не звертай на людей, коли сам нашкодив. Харьк. Звикли усе на инших звертати, а себе неповинними в своїй біді чинити. К. Гр. Кв. XXXII.
3) Возвращать, возвратить.
4) Только сов. в. Скинуть, сбросить.
Кобила хоче лошя звернуть. НВолын. у.
Звиха́тися, -ха́юся, -єшся, гл. = Звиватися 2. Ой матінко-вутко, звихай же ся хутко, бо ми ся звихали, все село звоювали, чикмани поросили, на весілля спросили. Грин. III. 511.
Зві́дуватися, -дуюся, -єшся, сов. в. зві́датися, -даюся, -єшся, гл. Узнавать, узнать, освѣдомляться, освѣдомиться, разспрашивать. Не звідаєшся, що мя болить, а ся звідаєш о товарі. Гол. І. 141. Сидять ткачі на варштаті, звідуються о свім браті. Гол. І. 207.
Звінува́тися, -ну́юся, -єшся, гл. Лишиться приданаго. Бо ся уж звінувала з козачками поїхала. Гол. II. 722.
І. Звір, зво́ру, м. Оврагъ, лощина, ложбина. Не навчила я ся корчима ходити, з звора воду пити, з торби хлібом жити, з торби хлібом жити, на камені спаті. Гол. І. 156.
Звіта́тися, -та́юся, -єшся, гл. Поздороваться, сказать привѣтствіе при встрѣчѣ. Ввійшли вони до хати, не уміли ся звітати. О. 1862. IV. 17.

Запропонуйте свій переклад