Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 144 статті
Запропонувати свій переклад для «єсть»
Шукати «єсть» на інших ресурсах:

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Але́, сз. и меж.
1) Но, однако, впрочемъ.
Не родить рілля, але Божа воля. Ном. № 28. Єсть і біднійші од нас, а живуть же... — Запевне, що живуть; але яка жизнь їх? Котл. НП. 370. Хотіла спать, але не спала. Шевч. 558. Нема нічого без але. Ном. 2447.
2)
Але́ ж, але́ ж бо. Вѣдь, вѣдь; однако уже. Алеж і ти того не зробиш! Ой але ж бо козак Нечай на тоє не дбає, та й з кумою із любою мед-вино кружає. Лукаш. 119.
3) Употребл. въ значеніи: Толкуй! разсказывай! Ну, вотъ!
Відкіля се ти тут узявся? — Але, відкіля! Адже ти і зроду тут не бувши та прийшов, а я й часто тут буваю. Кв. II. 291. «Мабуть підсудок?» — Ні! — «Так лев?» — Ні! — «Так мішок з дукатами?» — Ні, ні! «Так папорті цвіток?» — Але-ж! — Греб. 373.
4) Неужели? Однако!
А по чім груші? — По гривні. — Але!
5)
Але́-але́! Але-ж! Какъ бы не такъ! дожидайся! І мені ж даси меду, як піддереш? — Але-але! «Годі вилежуватись, іди молотити!» — Але-ж!
Бага́тство, -ва, с. Богатство. Бідность, багатство — єсть то божа воля. Мет. 71. Нащо мені багатство, нащо мені гроші? Чуб. V. 117.
Ба́тько, -ка, м.
1) Отецъ.
Єсть у мене батько і рідная мати. Мет. 94. Я любив тебе, я кохав тебе а як батько дитину. Мет. 12. Батько-мати. Родители. Жила я в батька-матері. МВ. II. 33. Не при батькові-матері зросла, живу у чужій сем’ї. МВ. II. 105. Голова́тий ба́тько. Отецъ на свадьбѣ. Маркев. 101, 108. Грин. III. 451, 454. Вечерни́шний батько. Хозяинъ хаты, въ которой бываютъ вечерниці. Грин. І. 285. Брехали твого батька дочки (сини). Ты врешь. По ба́тькові. По отчеству. Уман. у. В ба́тька ла́яти. Бранить, задѣвая бранью отца, напр.: біс твоєму батькові!
2) Употребл. какъ почтительное привѣтствіе пожилому человѣку.
Добре єси, мій кобзарю, добре, батьку, робиш. Шевч. Ум. Батьо, батусь, батуньо, батусьо, батенько, батечко, батонько.
Біг и Бог, Бо́га, м.
1) Богъ.
Чоловік стріляє, а Біг кулі носить. Ном. № 83. Біг Богом, а люде людьми. Посл. Як ось знечев’я вбіг Меркурій засапавшися до богів. Котл. Ен. II. 20. Жив у лісі такий бог лісовий. Грин. І. 44. В се врем’я в рай боги зібрались к Зевесу в гості на обід. Котл. Ен. II. 19.
2) Икона, образь. Чуб. VII. 384.
Поцілувала на божнику бога. Г. Барв. 239. Батько й мати беруть богів, хрестять богами молодих і оддають їм у руки. Молода оддає свого бога молодому. Грин. ІІІ. 440.
3)
Старий бог. Вона іде, іде, — мов старий бог з двору сходить... Вже до воріт, за двір... — говорится о важности ухода уходящаго лица. Сим. 228.
4)
Скля́ний бог. Водка, штофъ съ водкой. Тоді то й зазналася я із сим скляним богом. О. 1862. VII. 42. Прихилявся до шкляного бога, привчався горілочку вживати. Мир. ХРВ. 203.
5)
Біг-ма́, Біг-ма́є. Нѣтъ, не имѣется. Діточок у їх Біг-ма. Шевч. А іще на козаку нетязі шапка-бирка, зверху дірка, хутро голе, околиці Біг-має. ЗОЮР. І.
6)
Біг-ме́. Ей Богу; право. Біг-ме на щотах не училась. Котл. Ен. IV. 19. Біг-ме, я не брав твоєї сокири. Каменец. у.
7)
Біг дав. Есть, имѣется. Галиц.
8)
Бо́гу роби́ти. Иносказ. сидѣть въ тюрьмѣ. Повѣсть «Мамай» Скальк.
9)
Зна́ти Бо́гу. Знать молитвы. О. 1862. IV. 9.
10)
Бог відь. Богъ вѣсть. Ото скільки очима скинеш, Бог відь колишні степи. Конот. у.
11)
Своїм бо́гом зроби́ти, піти́. По своему сдѣлать. Св. Л. 287. См. Зробити. З сього часу пішла своїм богом коло всього. Св. Л. 114.
12)
Нія́ким бо́гом не допро́сишся. Никакъ не упросишь. Ніяким богом не допросишся було, щоб хоть в двір до тебе заглянули. Сим. 222.
13)
За мали́м бо́гом. Едва. За малим богом слави и чести казацької братерським боєм не занапастили. К. ЦН. 221. За малим богом Криму... не опанував. К. ЦН. 219.
14)
За неви́нного бога (поби́то, взя́то). Ни за что (побить, арестованъ и пр.) Мнж. 163.
15)
Спасеть же Біг тебе! Выраженіе благодарности. Котл. Ен. II. 29.
16)
Коли́ вже те у Бога і діялось! Бог знаетъ, когда это и было. Сим. 223.
17)
У Бога. Восклицаніе въ досадѣ, если чего нибудь не находишь. Де ті ключі у Бога! Сквир. у.
18) См.
Бі. Ум. Богонько, Богочко, Біженько, Біжечко, Божок. Ей, Богочку, таточку, дай погоду! Фр. Пр. 77. Ішов Божок дорогою, зострів дівку із водою: «Ой дай, дівко, води пити, смажні уста закропити!» — Не дам, старцю, води пити, бо вода єсть нечиста... «Ой ти, дівко, сама нечиста, а вода єсть завжди чиста.» Стала дівка, ізлякалась, перед Богом заховалась. Млр. Л. Сб. 237.
Біда́к, -ка́, м. Бѣднякъ. Була на всю губу господинею, що й бідакові у неї єсть заробіток. Г. Барв. 308.
Бли́скавчин, -на, -не. Принадлежащій молніи. Встрѣчено въ заговоръ противъ переполоху: Він єсть батьків і материн, і тітчин, і дядьків, і дівчачий, і стрітяний, вітряний і громовий, і блискавчин. Мил. М. 48.
Бува́ло, -ла, с. Въ сказкѣ то же, что и жлукто. Мнж. 176. У мене єсть бувало... — Яке бувало? питають. — Жлукто, — хиба ж ви не знаєте? Грин. І. 284.
Бурді́й, -дія, м. = Бурдей 1. Ге! так се хата! Так і єсть, хата, коли хатою можна звати бурдій, що тільки дах над землею, навіть вікон не видно. Св. Л. 27.
Бу́ти, єсьм, єси́, єсть и є, єсьмо́, єсте́, суть, прош.: був, була́, було́, гл.
1) Быть, существовать.
Ти єси син мій. Єв. Мт. І. 11. Їдь, кобило, хоть єсь три дні не їла. Ном. № 9989. Дурень їсь, Гриню. Ном. № 8563. Єсть карії очі — як зіроньки сяють. Шевч. 133. Не єсть ти мені сестра, а єсть ти мені ворог. Рудч. Ск. І. 124. Не єсть то нас, братця, яничарські кулі в полі постріляли, єсть то нас отцевські й матчини сльози.... побивали. Мет. 439. Єсть у тебе гроші? Єсть де сісти, та нікому їсти. Ном. № 741. Не є кому та донести до милого вісти. Гол. III. 391. Було б не рубати зеленого дуба, було б не сватати, коли я не люба. Нп. Як би знала, що покине, — була б не любила. Шевч. Станемо якось бути на світі, — хоч не жити, дак бути. Г. Барв. 395. Було, та загуло. Був, та нема.
2)
— за. Быть чѣмъ, въ качествѣ чего. Бути за свідка.
3)
— в бо́ці. Выть въ сторонѣ. Зміев. у. См. ниже: бу́ти в о́ці.
4)
— в гніву́ з ким. Быть въ ссорѣ, сердиться. Одже я буду в гніву з тим або з другим. НВолын. у.
5)
— в квіту́. Цвѣсти. НВолын. у.
6)
— в о́ці. Быть на глазахъ. Тобі добре: ти в боці, а я що раз ув оці, то мені й докоряє, як що не так. Волч. у.
7)
— за ві́домом. Быть въ извѣстности.
8)
— з ким. а) Быть съ кѣмъ. Я був там з братом. б) Видѣться и говорить съ кѣмъ. А вже були-сте з батюшкою, коли казав ховати буде? Каменец. у.
6)
— їде́н дух з ким. Жить душа въ душу съ кѣмъ нибудь. НВолын. у.
10)
Будь ла́ска, будь ла́скав. Пожалуйста. Ви ж, будь ласкав добродію,.... роспрягайте коній. Рудч. Ск. II. 151.
11)
Будь, будь-лі. Нибудь (неопр. част.). Та наклади будь-лі якою, аби вбив козирем. Канев. у. Будь-лі хто надіне свиту, то гарно й дивиться. Канев. у. Будь-лі де. Желех. Будь-хто. Кто, что нибудь. Вх. Зн. 4.
12)
Здоров був, була! Здравствуй! Здорова була, дівчино моя! Мет. 71.
Ви́долинок, -нка, м. Отрогъ оврага? ложбина? По дорозі від Теплика до Кам’янок єсть поперечний яр і поздовжний видолинок. Св. Л. 306. Як минеш Вищий Ташлик та Серебрію, та спустишся в видолинок, а там виберешся на невеличку гору.... Св. Л. 73.
Висіва́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. ви́сіяти, -сію, -єш, гл.
1) Расходовать, израсходовать на сѣяніе.
А бідний мужик і не висіяв тієї пшениці — стілько було, стілько й єсть. Грин. ІІ. 147. Ой на горі вітер віє, подолянка руту сіє, сіє, сіє, висіває. Голов.
2) Усѣвать, усѣять.
3) Просѣвать, просѣять.
Від, од, пред. Отъ. Привів од батька коня, а від брата взяв воза. Довідавшись од почину про все. Єв. Л. І. 2. Батькові од його нічого нема. Від села до села танці та музики. Нп. Зоставсь я хлопцем од батька й од матері одинадцяти год. Г. Барв. 172. Ти ляжеш од комори, а я ляжу від обори, — т. е. ты ляжешь со стороны амбара и. т. д. Грин. ІІІ. 386. Родительный падежъ съ від при страдательномъ причастіи переводится по-русски творительнымъ падежомъ. Земля від Бога зроблена. (Стрижев.). Був спокушуваний од сатани. Єв. М. I. 13. Употребляется від для образованія сравнит. степени и тогда совсѣмъ не переводится. Єсть же і негіднійші від мене. Котл. НП. Хиба ж таки я посліднійший од усіх? Ном. № 2039. Од моєї Ганнусеньки кращої немає. Грин. ІІІ. 201.
Відверта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. відверну́ти, -ну́, -неш, гл.
1) Отворачивать, отворотить, отвращать, отвратить; поворачивать, поворотить.
Відвертає від неї очі. МВ. II. 27. Не годиться відвертати хліб нарізаним боком до стіни. Чуб. І. 109. Нехай Бог відвертає. Ном. № 5139. Щоб я од вас лиця не відвернула. Ном. № 3241.
2) Отъѣзжать, отъѣхать, отплывать, отплыть.
Ви, турки-яничари, по маленьку, браття, ячіте, од галери одверніте. АД. І. 216.
3) Отваливать, отвалить.
Одвернув (камінь). Рудч. Ск. І. 86. Годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути та й упруг. Г. Барв. 198.
4) Возвращать, возвратить.
Були в мене старости, підбрехачі твої, ну, одвернув я почеськи тобі хліб, не прогнав тебе. Г. Барв. 455.
5) Пахать, вспахать плугомъ второй разъ поперегъ или вдоль участка. Нѣжин. у.
6) Отклонять, отклонить что-либо.
І кулі мов рукою одвертає. К. ЦН. 251. Єсть такії люде, ща на пожежі уміють одвернуть вітер од сусідньої оселі. Грин. II. 324.
7) Отвлекать, отвлечь, отклонять, отклонить.
Відвертала вона мене від сеї думки. Тебе прошу, голочко: відверни злих собак од мого скота. Чуб. І. 69.
8) О колдовствѣ: возвращать, возвратить первоначальный видъ, отвращать, отвратить.
Зробив (чарами), то була біла редька, а то зусім почорніла, та вже назад не одверне, шоб чорна стала білою. Драг. 77.
9) Вычитать, вычесть.
Жиду грошей не понесу міняти, бо він зараз довг одверне. Бессар.
10) Отвѣчать, отвѣтить.
Та чую ж, чую, — одвертає. МВ. (КС. 1902. X. 143).
Відгорта́тися, -та́юся, -єшся, сов. в. відгорну́тися, -ну́ся, -нешся, гл.
1) Отгребаться, отгресться.
Єсть там такий млин і дванадцять каміней, що само і мелеться, і само насипається, само відгортається і само в мішки набивається. Рудч. Ск. І. 123.
2) Отворачиваеться, отворотиться.
3) Перестать ласкаться.
Пригорнулась дівчина до козака, як сонечко зійшло, а відгорнулася, як сонечко зайшло.
Ві́ра, -ри, ж.
1) Вѣра; довѣріе.
А в козака стільки віри, як на синім морі піни. Нп. Дійма́ти, ня́ти, поня́ти ві́ри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Не хоче дядько йти, та ще й віри не йме, що в мене єсть дерево на хату. Рудч. Ск. І. 92. Брат і віри поняв, а того не знав, сердега, що жіноче плем’я лукаве. Рудч. Ск. І. 132.
2) Вѣра, религія.
Хто за віру умірає, той собі царство заробляє. Ном. № 1. Ана́хтемська, пся, чо́ртова віра. (Брань).
3) Народъ.
Прийде віра християнськая во небесний рай. Гол. ІІІ. 271. Ум. Ві́ронька.
Гли́нястий, -а, -е.
1) Глинистый.
Земля єсть всяка: глиняста, пісковата, чорноземля. Ком. Р. І. 9.
2) Цвѣта желтой глины.
Глиняста курка. Богодух. у. Кінь глинястий. Вх. Лем. 403.
Гну́тися, гну́ся, гне́шся, гл.
1) Гнуться, сгибаться.
Долина глибока, а калина висока, аж додолу віття гнеться. Мет. 79. Їсть так, аж ніс гнеться, — съ жадностью ѣстъ. Ном. № 12207.
2) Переносно: покоряться.
Ярема гнувся, бо не знав, не знав сіромаха, що виросли крила. Шевч. 132.
3) Увиливать, не желать сдѣлать.
Не гнися, сваточку, не гнися: єсть у тебе на кошарі ягниця, — поведи на торжок та продай а нам горілочки розгадай! Грин. ІІІ. 499. Довго мабуть гнувся — не давав? МВ. (О. 1862. ІІІ. 74).
Гну́чий, -а, -е, гнучки́й, -а́, -е́. Эластичный, гибкій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен. VI. 53. Як тополя серед поля гнучка та висока. Шевч. 20. І станом гнучим, і красою пренепорочно молодою старії очі веселю. Шевч. 425. Гли́на гнучка́. Глина годная для лѣпки, достаточно приготовленная для этого. Вас. 177; Шух. І. 260.
Гобе́лки, мн. Въ выраженіи: На гобе́лки — до тла, совершенно. Він нас хотів спалить на гобелки, значить, зовсім, усе, як єсть. Екатериносл. у. (Залюб.).
Гольтіпа́, -пи́, ж. соб. = Голота. Іще там єсть до півдесятка (війська), но дріб’язок і гольтіпа. Котл. Ен. VI. 19.
Горня́, -ня́ти, с. Горшочекъ. У печі палає полум’є на припічку, на жару горшки й горнята. Левиц. І. 37. Ум. Горня́тко. Єсть молоко, — буде і горнятко. Ком. Пр. № 429.
Го́стрий, -а, -е.
1) Острый, имѣющій тонкое лезвее.
Не пиляй мене тупим, та ріж мене гострим. Ном. Гостра шабля. У рученьках гостру шаблю носить. Мет. 238. Мала пташка, та кігті гострі. Ном. № 7325.
2) Остроконечный, конусообразный.
Як виїхав донський козак із-за гострої могили. Нп. Гострий шпиль. Ком. Р. II. 90.
3) Сильный, жестокій, рѣзкій.
Цур-цурачка — гостра болячка. Ном. № 14147.
4) Рѣзкій, остроумный.
Гострий, як бритва. Ном. № 1523. Хоч голий, та гострий. Ном. № 1475.
5) Пронзительный, жгучій.
Гострі, чорні очі. Левиц. І. 332.
6)
Го́стра доро́га. Колоть, мерзлая грязь на дорогѣ. Дорога гостра не можна їхати. Каменец. у. Ум. Гостре́нький, гостре́сенький. Єсть у мене гостресенький ножик. Грин. III. 354.
Грім, гро́му, м.
1) Громъ.
Грім такий, що хоч тури гони, то не почують. Ном. № 562. Козак не боїться ні тучі, ні грому. Ном. № 763. Бодай мене громи вбили, коли м не єсть тобі милий. Чуб. V. 235.
2) Раст. Heruiaria glabra L. ЗЮЗО. І. 124. Ум.
Гро́мик. Мет. 259.
Гу́лька, -ки, ж. Развлеченіе, гуляніе, бездѣліе. А я з гульки додомоньку — єсть де відпочити. Гол. І. 128. Чаще во мн. ч. Не ходив ти за волами, але сь ходив за гульками. Гол. ІІІ. 82. Ти все в питки та все в гульки, а об смерті нема й думки. Грин. ІІІ. 144.
Двана́дцять, -тьо́х, чис. Двѣнадцать. Добра жінка дванадцять раз на день одурить, а як яка, то й без числа. Ном. № 9078. У мене єсть кінь з дванадцятьма головами. ЗОЮР. II. 70. І настановив дванадцятьох, щоб були з ним і щоб посилати їх проповідувати. Єв. Мр. ІІІ. 14.
Джбан, -ну, м. Жбанъ. Червоної міді джбан.... зостав на варенуху. Г. Барв. 179. Хоч на мені жупан дран, єсть у мене грошей джбан. Млр. л. сб. 254.
Дикту́ра, -ри, ж.
1) Диктовка.
Прокаже в диктуру дещицю. Ном. Од видавця І.
2) Вата, положенная въ чернильницу, чтобы не разливались чернила.
Чорнила просить. Навіть «диктурою» не відмовишся. Щоб не розливалось чорнило, дітвора напиха бавовни в каламар і вже робить пером, що видушить, наче б і вмочив. Отсе й єсть «диктура». Св. Л. 164.
Ди́ня, -ні, ж. Раст. Дыня. Cucumis Melo. ЗЮЗО. І. 120. Бодай твої кавуни та побили табуни, бодай твої дині та поїли свині. Чуб. V. 1177. Различн. породы дынь: дрислівка, дубівка. Кв. II. 239, зімі́вка, кача́нка, ли́півка, тата́рка (см.). Ум. Ди́нька. Рудч. Ск. II. 9. І як що єсть було насіннячко, ягідки які, динька, — посипле, положить на могилу. Сим. (Хата, 215).
Діво́чий, -а, -е. Дѣвичій. Єсть серце єдине, серденько дівоче, що плаче, сміється, як він того хоче. Шевч. 133. Проливав кров червону річками. То не кров, аж дівоча краса. Чуб. V. 7. Дівочий манастирь. Шевч. Діво́ча гімна́зія. Женская гимназія. О. 1861. І. 321. Дівчата з дівочої гімназії. О. 1862. II. 52. Діво́ча кров. Раст. Amygdalus nanna L. ЗЮЗО. І. 111.
Ді́сне, нар. = Дійсне. (Дѣйствительно, именно). Так воно дісне єсть, як вони тобі сказали. МВ. II. 12.
I. До, пред.
1) До.
Не учишся розуму до старости, але до смерти. Ном. № 6003. Верболіз б’є до сліз. Ном. Дійшов до села. До меду ласий. Грин. І. 141.
2) Къ.
Говори до стовпа. Ном. Піти до голови по розум. Ном. № 5831. Піду до річеньки. Мет. Він пішов до Остапа. До хреста́ понести́ (дитину). Понести крестить (ребенка). Г. Барв. 276. До душі́ сказати. Съ большой искренностью, съ чувствомъ сказать. Г. Барв. 362. Пи́ти до ко́го. Пить за чье здоровье. Не до тебе п’ють, не кажи: дай, Боже, здоров’я. Чуб. І. 271. Поздоро́вкатись до ко́го. Обратиться къ кому съ привѣтствіемъ, сказать кому: здравствуй. Чоловік їхав і поздоровкавсь до мене. Рк. Левиц.
3) Въ.
Ходи зо мною до кімнати. Мет. Приймати до рук. Ішов до церкви. Грин. І. 153. Запріг до плуга волів. ЗОЮР. II. 30. Своій матері рідненькій, удові старенькій до ніг упадімо. Мет. 346. Хмельницькому кролевські листи до рук добре оддав. Мет. 388.
4) На.
Половину козаків до опачин посади. Дума. Важкий до ходу. НВолын. у.
5) Для.
Слова до ради, руки до звади. Ном. Любі, милі до розмови. Мет. Дам тобі пораду до життя. Шейк.
6) Съ.
Цвіт калину ламала та в пучечки в’язала, до личенька рівняла. Лавр. 1. Тим на світі хліб не родить, що брат до сестриці не говорить. Чуб. До панів — пан, до мужиків мужик. Ном. № 5879.
7) За.
Узятися до роботи. Бояре до шабель! Грин. ІІІ. 546. До науки бралися. О. 1861. І. 322.
8)
До въ соединеніи со многими словами образуетъ выраженія, означающія неопредѣленно большое количество. До бі́са (Ном. № 12304), до стобі́са, до стобі́сового ба́тька, дога́спида, до ге́мона, до гре́ця, до зли́дня, до ка́та, до лихої годи́ни, до на́пасти, до пра́са, до си́на (Млр. л. сб. 81), до хрі́на, до чо́рта и т. д. Очень много. Тут їх до стобіса. Шевч. 178. Та вас до стобісового батька набереться, а вас годуй! В мене ім’я не одно, а єсть їх до ката. ЗОЮР. У нашій слободі москалів до напасти. Екатер. г. Та в нас, паничу, до праса ції жидови. Павлогр. у.
9)
До аж-а́ж. До невозможности терпѣть, до высшей степени.
10)
До-ві́ку. Повѣкъ, никогда. Трудяща копійка годує до-віку. Ном. № 9941. До-віку й до-суду тебе не забуду. Не сподівайсь, мати, сина з походу довіку. Нп.
11)
До-гу́рту. Ко всѣмъ остальнымъ. Зношу свою копійчину до гурту. Кв.
12)
До-ді́ла. Какъ слѣдуетъ, кстати. Так до-діла, як свиня штани наділа. Ном.
13)
До душі. По душѣ. Той мені не до душі, що приходив у кожусі. Лавр. 4. 14. До заги́ну. До смерти. К. Досв. 121. Будем битись до загину. К. Досв. 130. Любить до загину. Млр. л. сб. 59.
15)
До ґру́нту. Совершенно, до основанія.
16)
До кри́хти. До крошки, все рѣшительно. Посип курчатам пшінця, не пропаде, — вони до крихти все визбірають. Васильк. у.
17)
До-ку́пи, до-ку́пки, до-ку́поньки, до-ку́почки. Въ одно мѣсто; вмѣстѣ. Хоч чорт лапті подрав, та до-купи зібрав. Ном. № 9023. Усе військо своє до-купи у громаду скликають. Макс. Вершечки докупи схилились. Млр. л. сб. 215. Зібратися до-купи. От раз, до-купоньки зібравшись,.... вони згадали.... 18а) До-ладу́. Кстати. До-ладу, як ложечка по меду. 18б) До любо́ви: а) = До сподоби. Весіллє одгуляли тихо, да до любови. Г. Барв. 96. б) Съ любовью. Кріпко до любови поцілувались. Г. Барв. 80.
19)
До мі́ри. а) По мѣркѣ. Оті вікна пороблено до однії міри. Лубен. у. б) Умѣренно. Як питимеш до міри, то й гаразд буде. Лубен. у.
20)
До-мі́ста. Въ одно мѣсто.
21)
До ноги́. Дочиста, совершенно. Вкупі з жидами до ноги вирізували. К. Хм. 60.
22)
До-ни́зу. Внизъ. Одно долонями до-гори, а друге до-низу. Чуб. ІІІ. 103.
23)
До па́ри. Подъ пару; подъ стать. МВ. І. 7.
24)
До послі́дку. Окончательно, до конца.
25)
До-при́кладу. Кстати. Не до-ладу, не до-прикладу. Ном. № 13066. Не до-прикладу хавчить. Гліб. 36.
26)
До-пуття́. Какъ слѣдуетъ.
27)
До-ре́шти. Окончательно, совсѣмъ, совершенно. Сховайте, бо вони до-решти поламають.
28)
До сподо́би. По вкусу, по сердцу.
29)
До цури́. До тла, до основанія, до послѣдняго кусочка. Усе згоріло до цури. Харьк. Усе позабірали до цури. 30) До ця́ти. До малѣйшей подробности. 31) До ча́су. На время. Багацтво до часу, а бідність до-віку. Ном. № 1450. 32) До-чми́ги. По вкусу, кстати. Тобі там буде не до чмиги, як піднесуть із оцтом фиги, то зараз вхопить тебе лунь. Котл. Ен. 33) До-ще́нту. До основанія. Недостающія здѣсь выраженіи подобнаго образованія см. на коренное слово.
Доко́рище, -ща, с. Упреки, укоры. Канев. у. От як опізниться прийти, то вже й єсть йому докорище од батька. Як зачнуть: ти до гульні проворний, а до роботи так ні. Та всяко, всяко. Пирят. у.
Домовни́к, -ка́, м.
1) =
Домівник.
2) =
Домовик. Відьма не ходить туди, де єсть домовник: він її зараз укладе. ЗОЮР. II. 37.
Дорі́дний, -а, -е.
1) Урожайный.
Хвалить Бога, тепер дорідний год на всячину. Васильк. у.
2) Рослый, крупный.
Дорідне жито. Канев. у.
3) Прирожденный, врожденный.
Дорідна відьма, а єсть відьми роблені, — мати дочці так поробе, то вона й відьмою стане. Александрійск. у. Слов. Д. Эварн.
Дослу́хуватися, -хуюся, -єшся и дослуха́тися, -ха́юся, -єшся, гл. сов. в. дослу́хатися, -хаюся, -єшся, гл. Прислушиваться, прислушаться. Цссс... засичав Загнибіда, і знову почав дослухатись. Мир. Пов. II. 73. Прочитав батюшка вдруге. Баба дослухалася і вгадала, що так воно й єсть. Левиц. І. 70.
Дріт, дро́ту, м. Проволока. Вас. 199. Єсть у мене нагаєчка з кінця дротом шита. Млр. л. сб. 337. Ум. Дро́тик. Драг. 79. Дрото́чок. Я ж думала, що нагаєчка з платочка, аж то вона із проклятого дроточка. Нп.
Дячо́к, -чка́, м. Дьячокъ. А ти, дячку учений, над школами вибраний, скажи мені, дячку, що то єсть їден? Чуб. V. 1080.
Єси́ (єсь), єсть, єсте́, гл. Отъ гл. бу́ти н. вр. 2 и 3 лица ед. ч. и 2 лицо мн. ч. Добре єси робиш. Шевч.
Живе́ць, -вця́, м.
1) Сила, жизненная сила.
Ще єсть для всякої незгоди живець у вожая твого. Мкр. Г. 35.
2) Молодое, дикорастущее деревцо, выкопанное для окулировки; также новые побѣги, отростки садоваго дерева. Канев. у.
3) Въ деревѣ: живая древесина.
4) Источникъ, ключъ.
5) Пульсъ.
6) Живая мелкая рыба, которую надѣваютъ на удочку, какъ приманку.
7) Подпочва.
Не можна дуже глибоко пускати плуга, бо можно живцю достати. Винниц. у.
8) Отличающійся въ разрѣзѣ темнымъ цвѣтомъ, плотный слой выдѣланной на подошвы кожи.
9) Ремешекъ съ деревянной палочкой на концѣ. Онъ прикрѣпляется къ неводу и свободнымъ концемъ съ палочкой накручивается на канатъ, когда его нужно тянуть.
Як тілько мережа наближалась до берега, ті, що стояли на кінці кодоли, роскручували живці. Левиц.
10) Ремешекъ, около котораго плетется кнутъ. Мнж. 180.
11) Желѣзное кольцо посрединѣ верхней части ярма, — въ него проходить дышло экипажа, плуга. Шух. І. 165.
Жі́нка, -ки, ж.
1) Женщина.
Жінки довге волосся мають, а розум короткий. Ном. № 9034. І жінка одна була у кровотечі років дванадцять. Єв. Мр. V. 25.
2) Жена.
Єсть у мене батько і рідная мати, єсть у мене жінки і малії діти. Мет. 94. Ум. Жі́нонька, жі́ночка. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують. Шевч. 67.
Журі́ння, -ня, с. Печаль, тоска. Єсть у мене, братіку, із хмелю похмілля, — коло мого серденька велике журіння. Мет. 249.
Заверта́ха, -хи, ж.? — Який буде обід твій... — Не журися ти, дівчино, єсть там в полі соломаха, козацькая завертаха. Лукаш. 12.
Зажива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. зажи́ти, -живу́, -ве́ш, гл.
1) Употреблять, употребить, вкушать, вкусить.
Будуть до тебе козаки заїзджати, будуть у тебе хліба-соли заживати. К. С 1884. І. 36. Я горілки не заживаю. Черк. у. Зажиймо табаки. Чуб. V. 1146. Гей, гості, що єсть — заживайте. Гол. IV. 505.
2) Испытывать, испытать.
Жила в батька не рік, не два, — не зажила добра. Грин. III. 220. Роско́ші зажи́ти. Пожить въ роскоши, богатствѣ. Гей, хто хоче роскоші зажити, — гей, нехай іде до двора служити. Чуб. V. 344.
3) Пріобрѣтать, пріобрѣсти; зарабатывать заработать въ наймѣ.
Мізерний був, хтілось то копійки зажити. Драг. 83. Скільки це вже я в вас грошей зажила? Полт. г. Сла́ви зажи́ти. Пріобрѣсти извѣстность, славу. Ой не знав козак, да не знав Супрун, да як слави зажити: ой зібрав військо славне запорожське та й пішов орду бити. Грин. III. 585. Зажили вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки. Г. Барв. 333.
4)
вік. Жить, пожить на счетъ чужого вѣка. Ти чужий вік заживаєш. Стор. І. 232.
Зака́з, -зу, м.
1) Приказъ, распоряженіе.
А тут уже й заказ єсть: бігають по селах осаули на конях і всі громади, чоловіків, жінок, дітей виганяють, щоб на ранок у Василівщині стали привітать круля. О. 1862. Н. 59.
2) Запрещеніе.
Вийшов з палати заказ, щоб не рубали лісу. Прилуц. у.
Заюдови́ти, -влю, -виш, ( = зайудовити), гл. Сдѣлаться вдовымъ. Не єсть ти мені мати — лютая змія, мене молодого заюдовила. Чуб. V. 706.
Земля́, -лі́, ж.
1) Земля.
Сирая земля, — ти ж мати моя. Мет. 19. Будь багатий, як земля. Маркев. 4. Де проїдуть — земля горить, кров’ю підпливає. Шевч. 196. На тій землї ростиме инше древо. К. Іов. 18. Зе́млю роби́ти, управля́ти. Обрабатывать землю. Ой там будуть нашими костями землю управляти. Чуб. V. 1004. Уда́рити ли́хом об зе́млю. Забыть горе, оставить печалиться. Козацтво, ударивши лихом об землю, садило гайдука. Стор. М. Пр. 126.
2) Земля, страна.
Ги, земле турецька, віро бусурменська. Дума. Був у землі Уць чоловік на ймення Іов. К. Іов. 3. Встає шляхецькая земля. Шевч. 131. Виходила до його вся земля. Єв. М. І. 5. І.
3) Земля, земной шаръ.
На місяці, як і на землі, єсть гори та долини. Ком. І. 90. Земля у поясі має 37000 верстов навкруги себе. Ком. І. 16. Ум. Земе́лька, зе́мленька. Грин. III. 302.
Зосі́бна, нар. Порознь, каждое отдѣльно. Єсть же і иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зосібна, то думаю, що й сам світ не помістив би писаних книг. Єв. І. XXI. 25.
Зроста́ти, -та́ю, -єш, сов. в. зрости́, -сту́, -те́ш, гл. Выростать, вирости. Єсть у мене сестра менша, без мене зросла. Мет. 32. Без щастя зросла, а без долі вродилася. Мет. 80. При мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. МВ. II. 19.
Зсила́ти, -ла́ю, -єш, сов. в. зісла́ти, -шлю́, -шлеш, гл.
1) Ниспосылать, ниспослать.
Моя думка — єсть то ангел од Бога зісланий. Мл. л. сб. 137. 2). Высылать, выслать, отсылать, отослать. Стали вдову стареньку зневажати, на чуже подвірря зсилати. Мет. 347. Зослав хлопця з хати. Новомоск. у.
Ина́ковий, -а, -е. = Инакий. Єсть речі, що в однім місці таке для їх мення, а в другім инакове. О. 1862. І. 70.
І́стиний, -а, -е.
1) О деньгахъ:
і́стині гро́ші. Основной капиталъ, деньги безъ процентовъ.
2) Истинный. Шевч. 617.
Єсть цьому істина правда. Грин. III. 150.
Ка́рий, -а, -е.
1) Карій.
Єсть карії очі, як зіроньки сяють. Шевч. 131. Нащо мені чорні брови, нащо карі очі? Шевч. 40.
2) Вороной.
Коню сивий, коню карий. Федьк. Ой у нашім та заводі єсть коняка кара. Грин. III. 565. Ум. Каре́нький. Очи мої каренькиї, горе мені з вами. Чуб.
Кат, -та, м.
1) Палачъ.
В понеділок рано Марусяка ймлено, а ві второк рано по ката послано, а в середу рано ката привезено, а у четвер рано Марусяка згублено. Гол. Що то, що він мовчить! Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає... МВ. II. 80. Переносно: мучитель, извергъ. Кат-зна. Чортъ знаетъ. Воно, бач, і робота москалям кат-зна яка. Левиц. І. Кат-ма, — має. Нѣтъ, не имѣется. Багато ума, та в кишені кат-ма. Ном. На йому шапка-бирка, ізверху дірка, соломою шита, а вітром підбита, а коло околиці нічогісінько кат-має. Мет. 445. До ка́та. Очень много. У нас ворогів до ката. Левиц. І. В мене ім’я не одно, а єсть їх до ката. ЗОЮР. Ув. Катю́га. Вів їх стременний князя, найлютійший катюга з челядинців Єремії. Стор. МПр. 83. А все таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі. Гліб.
Коли́, нар. и сз.
1) Когда.
Сину мій, коли приїдеш до нас? Макс. Коли хліб, тоді й розум. Ном. № 1364. Коли б же се було? Єсть мені коли́! Мнѣ некогда.
2) Если.
Коли ти будеш вірно пробувати, будуть тебе козаки повожати. Макс. Стоїть вода у кубочку, коли хоч — напийся. Макс.
3) Вдругъ.
Коли виводять мого чоловіка. МВ. (О. 1862. III. 72).
4)
Коли-б. Какъ-бы. На мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили. К. ЧР.
5)
Коли-б. Пусть, чтобъ. Коли-б же ви, воронії коні, а походу не сходили, як ви мою головоньку навіки втопили. Макс.
6)
Коли ось. Какъ вотъ. Коли ось лежить дві дороги.
7)
Коли не. Какъ. Кабан коли не розбіжиться з перестраху, коли (не) вдариться об дуб. Рудч. Ск. І. 23.
8)
Коли́-не-коли́. Изрѣдка. Сонце темніє в ряди-годи, коли-не-коли. Ком. II.
9)
A коли́, то. A иногда. Добрі люде її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчатка прибіжать нащебечуть, а коли, то й за собою витягнуть. МВ.
10)
Коли́ ра́зом. Какъ вдругъ. Живемо ми оттакеньки собі приязненько та любо. Коли разом я помічати стала, що Порося щось сама собі думає. МВ.
Колю́чий, -а, -е.
1) Колючій.
І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла. Шевч. 387.
2) Легко раскалывающійся.
Дуб колючіший, ніж грушина. Волч. у.
3) Рѣзкій.
Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен.
Кресь! меж., выражающее звукъ высѣканія огня. Кресь да й єсть! Посл.
Крини́ця, -ці, ж.
1) Ключъ, родникъ, источникъ.
Піди до криниці; поки півні не співали, умийся водою. Шевч. 15. До доброї криниці стежка утоптана. Ном. № 4471.
2) Одно изъ созвѣздій.
По дорозі (млечный путь), саме в розсохах єсть криниця — чотирі зірки, а від неї пішла дівка з відрами — три зірки. Мнж. 148. Ум. Крини́ченька, крини́чка. Ой у полі криниченька на чотирі зводи. Мет. 7. Зайду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап’юсь. Рудч. Ск. II. 57.
Кукі́ль, -колю, м. Раст. Куколь, Agrostema githago. Лв. 96. Нехай радіє, поки надію серце гріє, поки росте з того зерна або кукіль, або пшениця. Шевч. 554. Вроди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю, без куколю, без метлички. Чуб. III. 451. Ум. Кукіле́ць, кукі́льчик. Між щирим зерном єсть і кукілець. О. 1862. І. 65. Ой стану я, стану на нивці пшеницею... А я біля тебе буйним кукільчиком. Чуб. V. 574.
Лама́ти, -ма́ю, -єш, гл.
1) Ломать, ломить, преломлять.
Бог ламав, та й нам давав. Ном. № 12280. Гамалія по Скутарі, по пеклу гуляє, сам хурдигу розбиває, кайдани ламає. Шевч. 59. Вітер в гаї нагинає лозу і тополю, лама дуба, котить полем перекотиполе. Шевч. 232. Узявши ж п’ять хлібів та дві риби і поглянувши на небо, благословив їх і ламав, і давав ученикам класти перед народом. Єв. Л. IX. 16. Взявши Ісус хліб і поблагословивши, ламав і давав їм і рече: прийміть, їжте: се єсть тіло моє. Єв. Мр. XIV. 22.
2) Размывать (о водѣ).
Ворскла — річка невеличка, береги ламає. Ном. № 731.
3) Нарушать; не сдерживать слова.
Не ламав я Божого закону. К. Іов. 14. Не то ламле суботу, а ще й отцем своїм зве Бога. Єв. І. V. 18. Хто ламає слово, той віру ламає. Ном. № 7423.
4)
коно́плі. Бить коноплю при обработкѣ ея. Сумск. у.
5)
язи́к. Коверкать рѣчь, слова. Ламаючи язик на татарський штиб. Ном. № 13391.
Легки́й, -а́, -е́. Легкій, легковѣсный; нетрудный. Нехай йому земля легка (о покойникѣ). Ном. № 351. Хліб глевкий, на зуби легкий. Ном. № 12288. Іде вовк та й думає: «Який я дурень єсть! Чи я пан, чи що, шо ще захотів легкого хліба»? Рудч. Ск. І. 7. Ум. Леге́нький, леге́сенький. Легеньке суденечко, срібне веселечко. Чуб. V. 976. Над широкими сіножатями, над зеленими ярами повстав легесенький туман. Левиц.
Лесту́н, -на́, м. Льстецъ. Поки в коморі єсть і в скрині, лестун потреться в сій хатині. Мкр. Г. 61.
Лихи́й, -а́, -е́.
1) Злой.
Помер наш пан, почав молодий господарувати. І старий був недобрий, а сей такий лихий, що нехай Господь боронить! МВ. І. 114. Лихий доброго попсує. Ном. № 5983. Нещаслива година, як лиха родина. Ном. № 9335. Лиха доля і під землею надибає. Ном. № 1728. Бу́ти лихо́ї во́лі, лихи́м ду́хом ди́хати (на ко́го). Быть злымъ (на кого). І пан був лихої волі на його, і всі попи околичні хропли, сопли. Св. Л. 287. На дитину лихим духом дише. Грин. III. 304. Бу́де лихи́й світ (кому́). Будетъ бѣда. Не сміла сказати... бо буде їй лихий світ. Св. Л. 184.
2) Дурной, худой.
Не можеш збути, як лихого шеляга. Ном. № 2867. По ярмарку лихий торг. Посл. Бу́ти лихи́м на що. Быть плохимъ въ чемъ-либо. Лихий на шерсть. Вас. 209. Лихи́й на о́чі. Съ дурнымъ глазомъ. Мнж. 155.
3) Ветхій.
Лихий сірячок.
4) Чортъ.
Нехай його лихий візьме. Шевч. 79. Лихий їх зна, що там робили. Котл. Ен. Иногда: лихи́й-необа́чний. От, нахилився, а він, лихий-необачний (то б то чорт), взяв мене за бороду та й не пуска. Рудч. Ск. I. 117. К лихі́й ма́тері! Къ чорту!
5)
Лихе́. Зло. Що годиться по суботах: добре робити, чи лихе робити? Єв. Л. VI. 9. Романе! лихим живеши, литвином ореши. Ном. № 662.
6)
Лиха́ годи́́на. Несчастіе, бѣда, дурныя обстоятельства, бѣдствованіе. При добрій годині й чужі побратими; при лихій годині нема і родини. Ном. № 2310. Щоб тебе́ не мину́ла лиха́ годи́на! (Проклятіе). Ном. № 3746. Буде тепер мені лиха година від моєї пані. Г. Барв. 314.
7)
Лиха́ напа́сть. Внезапное несчастье; болѣзнь. Нехай мене Бог боронить від лихої напасти, від панської карности, від людської ненависти. Ном. 152.
8)
Лихі́ о́чі. Дурной глазъ, который, согласно народному повѣрью, есть у нѣкоторыхъ людей, могущихъ однимъ взглядомъ причинить какое-нибудь несчастіе, болѣзнь й даже смерть. Цур та пек, лихим очам! Ном. № 8359.
9)
Лихи́й час. а) Неблагопріятное, несчастное время. б) Плохое расположеніе духа. В добрий час поговорити, а в лихий помовчати. Ном. № 8362. Ум. Лихе́нький, лихе́сенький. Єсть у мене коник вороненький, — перескоче ті чари лихенькі. Чуб. V. 1197. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька, а к Різдву хоч сирова, аби нова. Ном. № 428. Ой хоть він (чоловік) був лихесенький, та на ввесь світ славнесенький. Гол. І. 89.
Лучи́на, -ни, ж. Лучина. Єсть у мене в кешені лучина, засвітимо чорними очима. Нп. Я ходила, молода, в темний ліс по лучину. Чуб. V. 1171. Ум. Лучи́нка. За лучинку найде причинку. Ном. № 2795.
Лю́де, -де́й, мн.
1) Люди.
Бог Богом, а люде людьми. Ном. № 170. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34. От уже й люде трапляються, — от уже й заміж пора. — Які там, мамо, люде? — Харько Кабиця. О. 1861. XI. Кух. 13. З йо́го лю́де бу́дуть. Изъ него толкъ будетъ. Ном. № 4866. Я тоді ще бачив, які з його люде будуть. Вас за люде́й ма́ють. Васъ считаютъ за людей, къ вамъ относятся какъ къ людямъ. В лю́дях. Публично, при народѣ. Шануй одежу в дворі, вона тебе в людях. Ном. № 11128.
2) Простой народъ.
Дивись! пан, а балака, як люде. Ном. № 1244. Чи пани, чи люде? Ном. № 1138. То пани, а ми люде. Ном. № 1139. Ум. Лю́дки́. (Чуб. III. 109), лю́доньки, лю́дочки. Людоньки! та де в мене гроші взялися? Каменец. у. Людочки! як же я злякалась! Ув. Люди́ська, люди́ща. Єсть люде, єсть і людиська (людища). Ном. № 2450.
Мандрьо́ха, -хи, ж. Бродяга, потаскуха. Квартал єсть цілий волоцюг, моргух, мандрьох, ярижниць, п’яниць. Котл. Ен.
Махорну́ти, -ну́, -не́ш, гл. = Махонути. До світа встав та що єсть мочі у довгий ліс і махорнув. Алв. 91.
Маши́нник, -ка, м. = Машинистий. Отто єсть машини бігають, то ті машинники, шо на їх. Мнж. 143.
Мизе́рство, -ва, с.
1) Бѣдность, убожество.
2) Имущество бѣдняка.
Єсть у мене деяке хазяйство — мизерство: овечки, свині. Борз. у.
3) Ничтожество.
4) Бѣдный народъ.
Місти́тися, -щу́ся, -стишся, гл. Помѣщаться. Та нічого поститись, коли єсть ігде міститись. Ном. № 11547.
Мужи́чий, -а, -е. Крестьянскій; мужичій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен. VI. 53.
На, пред.
1) Съ винительнымъ падежемъ: а) Указываетъ на предметъ, къ которому направляется движеніе: на, въ.
Ой я з роду чумакую, на гору йду — не бичую, а з гори йду — не гальмую. Бал. І. Заплакала Морозиха, ідучи на місто. Грин. III. 588. Роспитаю шлях на Московщину. Шевч. 78. Ой полети, галко, ой полети, чорна, на Дін риби їсти. Нп. Визволь, Господи, всіх бідних невольників з тяжкої неволі турецької... На тихі води, на ясні зорі, на простії дороги, на руський беріг, на край веселий, меж мир хрещений. Пішов на низ. Повернувся на схід сонця. б) Указываетъ распространеніе по извѣстному пространству: на, въ, по. Стала слава на все село, стали й поговори та про тую дівчиноньку, що чорнії брови. Нп. На всю Україну голосна була його слава. в) Указываетъ предметъ, на который обращено дѣйствіе: на. Прийшов чужоземець, татарин, і ото вже на Вишгород б’є. ЗОЮР. І. 3. З одним Богом на сто ворог. Ном. № 12. На слуги свої, на турки-яничари зо-зла гукає. АД. І. 89. Ой важу, важу на ту дівчину вражу. Нп. Тоді царь сказав на того чоловіка: іди сюди! Грин. І. 175. Напосівся на мене, щоб дав йому грошей. Пам’ята́ти (забу́тися) на ко́го, на що́. Помнить (забыть) о комъ, о чемъ. А ти на мене забулася. Г. Барв. 529. Пита́ти на що́. Спрашивать о чемъ. На здоров’я тебе, брате, буду питати. ЗОЮР. І. 26. Наляга́ти на но́гу. Хромать. Желех. Жда́ти на ко́го. Ждать кого. Час не жде на нас. Св. Л. 295. Ві́рити на ко́го, на́ що. Довѣрять кому, вѣрить чему. Ой вірь же ти, дівко молода, на козацьке слово. Нп. На його пан вірив... як на рідного батька. Грин. І. 92. г) Указываетъ предметъ, для котораго что-либо сдѣлано или дѣлается въ смыслѣ для: На мірошника вода робить. Посл. Тут на вовків привілля: ліс великий та густий, та яри. Волч. у. Мішок на жито. Як на ме́не. По моему мнѣнію. Як на мене, то се дурниця. Если бы это со мной, если бы такъ мнѣ. Як на мене, то я б його й вигнав за се. д) Указываетъ цѣль дѣйствія: на, въ, для. Раз у-осени пан поїхав на лови. Рудч. Ск. II. 75. Людей на панщину женуть. На заріз людей ведуть. АД. І. 75. Ходімо в близькі містечка, щоб і там проповідував: на те бо вийшов я. Єв. Мр. І. 38. На те й мати родила, щоб дівчина любила хорошого челядина. Рудч. Чп. 184. А Бог людям на науку поставив їх в полі. Шевч. 474. Треба ж, голубко, її на розум навчити: се дурні голови. МВ. (О. 1862. III. 38). На лихо вчити. На попи вчитися. Рушило Півпівника в дорогу, стрепенуло крилцем і трейчи заспівало на знак свого одходу. К. (О. 1861. IV. 40). Віти тернові рубайте, по шляху покидайте, мені, брату, пішому піхотинцю, на признаку давайте. АД. І. 115. На пожи́ток. Ha пользу, въ пользу. Желех. е) Указываетъ орудіе или средство дѣйствія: на, о, объ. Дай заграю я на дудку, а то давно вже грав. Драг. 341. Не на те козак п’є, що є, а на те, що буде. Посл. Проміняв на личко ремінець. Посл. Присягати на Євангеліє. Желех. А третій брат, менший, піша пішаниця, за кінними братами уганяє і на біле каміння, на сире коріння свої ніжки козацькі-молодецькі побиває. АД. І. 107. Бачив чорта на свої власні очі, — отсе як вас бачу. МВ. (КС. 1902. X. 141). ж) Указываетъ признакъ предмета, составляющій одно логическое цѣлое съ опредѣляемымъ словомъ или сказуемымъ: на, по. На но́гу криви́й. Хромой. Горобчичок манісінький, на ніженьку кривісінький. Грин. III. 662. На красу́ (вро́ду) га́рний. Красивый. Ти, козаче молоденький, ни вроду прекрасний. Грин. III. 175. На масть рудий. Така ж тиха, така й мова, тільки на брівоньки чорноброва, а на личенько ще й білійша, тільки на словечко не вірнійша. Лавр. 39. Були (шовковиці) всякі: і червоні, і білі на ягідки. О. 1862. V. 98. Рости, рости ти, черемхо... тонка, тонка та висока і на лист широка. Грин. III. 199. Був священник на ім’я Захарія. Єв. Л. І. 5. Єсть у Київі чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожем’яка. ЗОЮР. II. 28.
3) Указываетъ образъ или способъ дѣйствія: на, въ.
Кричати на ввесь рот. Желех. На смерть порубав. Желех. На превелику силу зробив. Желех. Діждавшися другого дня, баба на тще серце так і рушила до пошти. Г. Барв. 497. и) Указываетъ то, во что измѣняется предметъ: на, въ. Порубали козаченька на мілку дробину. Нп. Побив на мотлох. Желех. Помололи пшеницю на борошно. і) Указываетъ моментъ, въ который совершается дѣйствіе, или продолжительность времени: на, въ. На Великдень, на соломі проти сонця, діти грались собі крашанками. Шевч. 461. На той час він був дома. Хоч би на ранок сніг перестав. На Пе́тра. Въ день св. Петра. А як прийде нудьга в гості та й на ніч засяде. Шевч. 446. На рік пішов з дому. На Дону по два карбованці, мовляв, косареві на день. Г. Барв. 438. к) Указываетъ количество или мѣру: на. На три карбованці купив. Круг містечка Берестечка на чотирі милі мене славні запорожці своїм трупом вкрили. Шевч. 491. На новий рік прибавилось дня на заячий скік. Ном. № 513.
2) Съ мѣстнымъ падежемъ: а) Указываетъ мѣсто, на которомъ или близъ котораго что-нибудь находится или происходить: на, въ.
І в хаті не чуть, і на дворі не видно. МВ. II. 8. Ой на горі та женці жнуть. Закр. І. 65. Стоїть той дід на воротях із кийком. Рудч. Ск. І. 43. І на місті була, і горілку пила. Нп. На сонці полотно сушили. Багацько у його добра... на видноці і під замками. Греб. 317. На рушнику́ ста́ти. Обвѣнчаться. Та поможи, Боже, на рушнику стати, — тоді не розлучить ні батько, ні мати. Нп. б) То, что имѣетъ значеніе по отношенію къ предметамъ въ пространствѣ, переносится на лица, дѣйствія и состояніи: на, въ. На обіді в його був. Він уже на підпитку. Васюринський козарлюга на меду гуляє. О. 1862. X. Скажи мені, моя мила, що маєш на мислі? Нп. А в мене не те на думці. Г. Барв. 211. Я не була з вами на розмові. Каменец. у. в) Указываетъ время, въ теченіе котораго что-либо происходить: на, въ, при. На тім тиждні се було. На весні́. Весною. А на третю нічку вийшла на зорі. Грин. III. На днях ходи́ти. Быть въ послѣднихъ дняхъ беременности. КС. 1883. II. 394. На смерті побивавсь цілу ніч. Черк. у. г) Указываетъ орудіе или средство, при помощи котораго что-нибудь происходитъ: на. Прийшов пан Палій додому да й сів у наміті, на бандурці виграває: «Лихо жити в світі». ЗОЮР. І. 190. Покайтеся, христіяне, на мені, як матері, не шанувати. Грин. І. 84. д) Указываетъ образъ или способъ дѣйствія: въ. Чим вони не люде? І добрі, й заможні, усі їх на повазі мають. МВ. II. 111. На перешкоді вона йому стала. Йому вже й мухи на заваді. Посл. е) Указываетъ причины или основаніе дѣйствія: на, изъ-за. Маючи надію на твоїм слові. Не треба ся на дівчат бити. ж) Указываетъ признакъ предмета, составляющій одно логическое цѣлое съ опредѣляемымъ словомъ или сказуемымъ, — не переводится; по-русски въ этомъ случаѣ ставится творительный падежъ: Моя мила миленька, на личеньку біленька. Нп. Придавлено його й примучено на тілі, ослаблено його й скалічено на дусі. К. ХП. 130.
На́встріч, нар.
1) Навстрѣчу.
Гаду, гаду, а він навстріч. Ном. № 5769.
2) При первой встрѣчѣ, съ перваго раза, по первому впечатлѣнію.
Єсть у нас сестронька Маруся, шлеться до неї зі Львова воєвода. Вона його навстріч не злюбила, забачивши його, ворітечка замкнула. Шлеться до неї Степаночко єї: вона його навстріч полюбила, забачивши його, ворітечка одчинила. Рк. Макс.
Надво́рі, нар. Внѣ дома, подъ открытымъ небомъ, на дворѣ. Хиба тільки світу, що у вікні? Єсть іще й на дворі. Ном. № 5529. Мати твоя та брати твої стоять на дворі. Єв. Л. VIII. 20.
Нали́шній, -я, -є. Лишній. Як єсть у тебе налишня курка, то даси попові. Полт. г. Слов. Д. Эварн.
Об’явля́тися, -ля́юся, -єшся, сов. в. об’яви́тися, -влю́ся, -вишся, гл.
1) Являться, явиться, появиться, обнаруживаться, обнаружиться. Вх. Лем. 441.
Честь і слава Кийову й Дніпрові, коли об’явиться там новий филозоф. Левиц. Пов. 89. Святий Миколай об’явивсь до його стариком. Чуб.
2) Представляться, представиться, явиться.
Як єсть у тій хаті відьма, вона тобі тії ж ночі сама об’явиться. Мнж. 139. Він пішов у те село, переночував у їдної баби і не знає, шо то його село і на другий день об’явивсь громаді. Чуб. І. 182.
3) Дѣлаться, сдѣлаться явнымъ.
Нема бо нічого схованого, щоб не об’явилось. Єв. Мр. IV. 22.
Овеча́, -ча́ти, с. Ягненокъ; овечка. Бере (вовк) чи овеча, чи порося. О. 1861. VIII. 96. Пара воликів єсть і овечат трохи. Рудч. Ск. І. 207.
Огра́да, -ди, ж. = Огорожа. Єсть золотий сад і золотою оградою огорожений. Рудч. Ск. II. 94.
Ожені́́ння, -ня, с. Женитьба. Ти вже аж обрид мені з своїм оженінням. Ум. Ожені́ннячко. Єсть у вас синки на оженіннячку, єсть у вась дочки на даваннячку. Чуб. III. 468.
Опиря́ка, -ки, м. = Упиряка. Дивиться він, аж там єсть опиряки і возять відьом туди, на ту гору. Грин. II. 77.
Перека́зувати, -зую, -єш, сов. в. переказа́ти, -жу́, -жеш, гл.
1) Пересказывать, пересказать, разсказать.
Усього й переказати не можна. Кв.
2) Передавать, передать на словахъ.
Перекажу я свому роду хоч чорненькою вороною. Чуб. V. 684. Перекажіть дівоньці: нехай мене не любить. Чуб. V. 415. Він їй переказує поклони. Переказувала мати, щоб ти прийшла до неї.
3) Говорить, сказать все одно за другимъ, называть, назвать одно за другимъ.
Та вже нема й казок, усі переказав, — лягаймо спати. Подаруй, каже чорт, мені те, що в тебе дома єсть. Вже царь переказав все, що було в його найкращого, а чорт все каже: ні! Рудч. Ск. I. 116.
Перехо́плюватися, -лююся, -єшся, сов. в. перехопи́тися, -плю́ся, -пишся, гл. Быстро переѣзжать, переѣхать, переправиться. Єсть через річку і кладочки; возом не переїдем, а конем добрий козах перехопиться. ЗОЮР. II. 206. Перехопившись через гору, здалека побачили ми Ненаситець. Стор. II. 121.
Перешу́кувати, -кую, -єш, сов. в. перешука́ти, -ка́ю, -єш, гл.
1) Переискивать, переискать наново.
2) Искать, разыскивать, переискивать, переискать.
Перешукає, що єсть у возах. ЗОЮР. II. 60.
Писарі́вна, -ни, ж. Дочь писаря. Чи там трохи єсть судівен, писарівен і гарних попівен? Котл. НП. 344.
Пі́дпис, -су, м.
1) Подпись.
2) Надпись.
Там у єї на вікні підпис єсть, що вона прачка. Кременец. у.
Повино́рювати, -рюю, -єш, гл. Выискать (во множ.). Та тут хоч печериці і єсть, так за бісовою дітворою не вбачиш їх: як де нагибають, так і повиморюють. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Поздо́вжний, -а, -е = Подовжний. По дорозі від Теплика до Кам’янок єсть поперечний яр і поздовжний видолинок. Св. Л. 306.
Покрива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. покри́ти, -кри́ю, -єш, гл.
1) Покрывать, покрыть.
Мені хустиноньку в руках не носити, — за-для слави козацької сідельце покрити. Чуб. V. 289. Прийшла Покрова, — покриє не листом, то снігом. Покрова всю землю листом покрива. Ном. № 494. Хвиля роздалася, закипіла, застогнала і обох покрила. Шевч. 23.
2) Закрывать, закрыть.
Довго стояв Кобза на могилі, провожаючи очима Марка; вже і гора його покрила. Стор. МПр. 50.
3)
молоду́. Въ свадебномъ обрядѣ: надѣвать на голову новобрачной уборъ замужней женщины, — это происходитъ въ воскресенье; въ понедѣльникъ иногда еще покрываетъ новобрачную въ церкви священникъ. КС. 1896. XI. 270. Чуб. IV. 364. Грин. III. 489, 548. См. Скривати. Поэтому покрива́ти ко́су значитъ выходить замужъ: Я ж не буду, козаченьку, коси покривать. Грин. III. 217. Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку, — проситъ дѣвушка, желающая выйти замужъ. Г. Барв. 373. Покрива́ють, скрива́ють также дѣвушку, лишившуюся невинности. КС. 1882. II. 427.
4) Покрывать, покрыть какое-либо дѣло, не желая обнаруживать. —
Гей козачко, козачко! Десь твій козак нерано з походу прибував, що попід очима добрі гостинці подавав. То козачка добре дбала, по свойому козака покривала... — «Я пішла по дрова, та не втрапила по дрова, а втрапила по лучину, — попідбивала собі очі на ключину.» ЗОЮР. І. 219. Єсть у мене стара мати, — буде славу покривати. Грин. III. 277. Покинутая дѣвушка проситъ: Прийди, прийди, мій миленький, покрий мою славу. Чуб. V. 814. Въ слѣдующемъ похоронномъ причитаньѣ покрива́ти значитъ почти заступаться: Моя матінко, моя й голубонько!... Хто мене буде покривать, хто мене буде заступать? Мил. 196.
5) Извинять, извинить; вознаградить. Хозяева просятъ гостей:
Що єсть, заживайте, за нас вибачайте: що не здарить ложность наша, най покриє ласка ваша. Гол. III. 505.
6) Превосходить, превзойти.
Вже й мене покрив багатством. Грин. II. 84. Так розбагатів, вже і багатого брата покрив. Драг. 50. Панів завидьки беруть, шо як же мугирь, та покрива. Мнж. 83.
Пообпи́сувати, -сую, -єш, гл.
1) Описать (во множествѣ).
2) Исписать вокругъ.
Єсть такі, що хрестами все пообписує: і ночви, і двері... Г. Барв. 428.
Попі́вна, -ни, ж. Дочь священника, попівна. Шукайте собі, добродію, в городі панночки. Чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Котл. НП. 344.
Попідгриза́ти, -за́ю, -єш, гл. Подъѣсть, подгрызть. Щось капусту попідгризало, — невже миші так укинулися, що й по городах єсть? Славяносерб. у.
Поража́ти, -жа́ю, -єш, сов. в. пора́дити, -джу, -диш, гл. Совѣтовать, посовѣтовать; помочь. Моя матінко, моя порадонько! та хто ж мене поражатиме, як ви поражали? Мил. 204. Єсть у мене отець-мати, та не хочуть поражати. Грин. III. 199. Ой порадь мене, мати, як мені на світі жити, як нелюбому годити. Мет. 279. І порадив мене щиро, куди прямувати. К. Досв. 86. А чи ж не можна тому шо порадити, щоб він (упирь) не ходив? Грин. II. 100.
Порожде́нниця, -ці, ж. Родительница. Не єсть ти мені наймичка або челядниця, а єсть ти мені матінка-порожденниця. Чуб. V. 847.
Постановля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. постанови́ти, -влю́, -виш, гл.
1) Ставить, поставить.
Постановив їх (воли) серед двора до ясел. Г. Барв. 381. Пушку сироту упереду постановляв. АД. II. 24. І рідня, і діти єсть у його, а нікому хрест постановити. Шевч. 508. Постановили салдата на кватирю.
2) Истрачивать, истратить.
Що придбали ми, — усе за тебе постановили. Г. Барв. 133.
3) Постановлять, постановить, сдѣлать постановленіе.
Постановила я собі покинути удову бабусю. Г. Барв. 395. Старий пацюк кричить, закон постановить. Гліб.
4)
Людьми́ постанови́ти. Сдѣлать человѣкомъ. Час тебе оженити, людьми постановити. Лукаш. 152.
Постро́їни, -їн, ж. мн. Постройки. Гарні люде, построїни доладу і волики єсть, і овечата єсть, і конячки мають. Чуб. IV. 95.
Похмі́лля, -ля, с. Похмѣлье. Єсть мені, братіки, із хмелю похмілля. Мет. 249. Ум. Похмі́лленько. Грин. III. 7. Похмі́ллячко. Грин. III, 324.
Походи́ти, -джу́, -диш, гл.
1) Походить.
Єсть у мене гарний хлопець, я його любила, то він буде припадати, де я походила. Грин. III, 222. По тобі́ похо́дить ще й лома́ка — будешь еще и палкой битъ. Г.-Арт. (О. 1861. III. 83).
2) Износить.
Батеньку-голубоньку! не гнівайся на мене, що-м ті хліб переїла, сукні-м ті походила. О. 1862. IV. 15.
3) Забеременѣть (о коровѣ).
Раненько походили корови, раненько й попрокидалися. Зміев. у.
По́шморг, -гу, м.
1) Дерганіе, подергиваніе.
Цей кінь має пошморг у ліворуч. Лубен. у. (Леонтовичъ).
2) Царапина, ссадина.
Борюкались, та й поробили один одному знаки: я побачив у його на виду і на тілі пошморги. Екатериносл. у.
3) Слѣды полозьевъ на дорогѣ.
А шо, як там дорога? — Та єсть тільки пошморги, а доброї ще нема. Полт. г. Слов. Д. Эварн.
Пра́ве, нар. Почти. Сим. 216. Праве забули, що й єсть вона на світі. Сим. 222.
Прибі́р, -бо́ру, м.
1) Одежда, нарядъ.
Краща дівчина твоя всіх, на їй приборі більше всіх. Чуб. III. 150.
2) Одѣваніе, наряжанье.
Хиба мені до прибору? Аби гарно!. Ком. Пр. № 823. Косу заплетемо, — які ж тут прибори? Та й до церкви, та й т рушник. О. 1861. XI. Кух. 27. Вообще приготовленія къ чему-либо (свадьбѣ, празднику) и необходимыя для этого вещи. Треба ж таки прибраться к весіллю; хоч рушники і єсть готові, так іще дечого треба. — Аби рушники були, а за прибори на весілля не турбуйтесь: наш Возний... на свій кошт таке бундячне весілля уджиґне. Котл. НП. 377.
3) Узорная вышивка цвѣтными нитками по лацкану полушубка. Вас. 155.
Прилеща́тися, -ща́юся, -єшся, сов. в. прилести́тися, -щу́ся, -стишся, гл. Подольщаться, подольститься. От вона до його прилестилась та й питається раз у його: «Чи єсть, каже, на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?» ЗОЮР. II. 28.
Прихиля́тися, -ля́юся, -єшся, сов. в. прихили́тися, -лю́ся, -лишся, гл.
1) Наклоняться, наклониться, склониться, преклониться.
Ой дуб до калини прихиляється. Нп. Ой єсть у саду криниченька нова.... прихилюся та й нап’юся. Чуб. V. 193. — до ко́го. Найти у кого расположеніе, любовь, пріютъ, пріютиться. До кого ж я, молодая, до кого ж я прихилюсь? Мет. 106. Прихилюся я до тебе, сину, на старість, а ти доглянеш стару недужу матір. Левиц. І. 58.
2) Чувствовать, почувствовать къ кому расположеніе, склонность.
Княгівна хутко до його прихилилась. Стор. МПр. 70. Поки світу сонця, не прихиляться братами люде до погонця. K. Хп. 68.
3)
до чо́го. Склоняться, склониться къ чему, дѣлаться, сдѣлаться сторонникомъ какого-либо дѣла. Князь Василь.... прихиляється до нашої козацької справи. К. ЦН. 224.
Прі́рва, -ви, ж.
1) Мѣсто, гдѣ прорвана плотина.
Вода раз греблю просмоктала.... Злякавсь мірошник та й біжить притьмом до прірви, щоб гатить. Гліб.
2) Яма въ рѣкѣ, морѣ.
Хоч і в прірву. Ном. № 2078. В морі єсть безодні прірви. Чуб. І. 42.
Пролива́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. проли́тися, -ллю́ся, -ллєшся, гл. Проливаться, пролиться. Се єсть кров моя, що за многих проливається. Єв. Мр. XIV. 24. Пливе човен, води повен, да коли б не пролився. О. 1861. XI. 9. (Нп.).
Пропа́сниця, -ці, ж. Лихорадка. Мил. М. 57. Добридень, пропасниці! єсть вас сімдесят сім, а я принесла вам снідання всім. Чуб. І. 118.
Проязи́чити, -чу, -чиш, гл. Разгласить, разболтать. Проязичили, що в його єсть така книжка. Харьк. у.
Ріжо́к, -жка́, м.
1) Ум. отъ
ріг. От баранець і позбивав собі ріжки. Грин. І. 148. Варила дружечка пиріжки, защіпувала їх в три ріжки. О. 1862. IV. 35. У місяця молодика гострі ріжки. Грин. 1. 254. Не варт, і ріжка табаки. Ном.
2) У горшечниковъ: воловій рогъ со вставленнымъ въ тонкій конецъ гусинымъ перомъ, наполненный краской, — употребляется для раскрашиванья посуды. Шух. І. 263.
3) Каждый изъ концевъ вилъ. Шух. I. 169.
4) Каждый изъ концевъ развѣтвленія
мотовила. Вас. 201.
5)
мн. Названіе вола съ мало расходящимися въ стороны тонкими и прямыми рогами. КС. 1898. VII. 45)
6)
мн. Родъ прически. О. 1861. XI. 27. Шляхтянки в дрібниці не заплітаються, а в ріжки. Св. Л. 2.
7)
мн. Сладкіе рожки (стручк. растеніе). Мкр. Н. 31. Купував я дівці ріжки та горішки. Грин. III. 200.
8) Спорынья.
Як єсть в хлібі ріжки, будуть і пиріжки, а як уродить метлиця, то буде і хліб сниться. Ном. № 10135.
9) Отростки при корнѣ камыша, употребляемые въ нищу.
Ласощі доставмо з води.... спичаки, рогіз, ріжки. О. 1862. І. 55. Ум. Ріже́чок.
Розбі́йників, -кова, -ве. Принадлежащій разбойнику. Ой не єсть ти милий мій, ти розбійників син. Чуб.
Розмно́жувати, -жую, -єш, сов. в. розмно́жити, -жу, -жиш, гл.
1) Размножать, размножить.
Не єсть то пташок, то Божая сила, шо по всьому світі людей розмножила. Чуб. III. 447.
І. Розрива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. розірва́ти, -ву́, -веш, гл. Разрывать разорвать. Черепаха знає, де єсть розрив-трава: як обгородити її гніздо, то вона сим зіллям зараз розриває. Чуб. І. 66. А вовчик сіресенький воли розірвав. Чуб. V. 308. Розірвали моє серце на дві половині. Чуб. V. 308. Шлюбу не розірве: казав бо при вінчанні, що не покину її аж до смерти. Кв.
Рябокри́лий, -а, -е. Пестрокрылый. Соловейко рябокрилий. Грин. III. 179. Ум. Рябокри́ленький. Єсть голубець рябокриленький. Чуб. V. 310.
Салама́ха, -хи, ж.
1) Кушанье: истолченный чеснокъ съ солью и хлѣбомъ, прибавляютъ еще фасоли. Kolb. I. 54.
2) =
Соломаха. Не журися ти, дівчино, єсть там в полі саламаха, козацькая завертаха. Лукаш. 121.
Свобо́да, -ди, ж. Свобода. Чи треба там непогоди, де єсть щастя і свобода. Чуб. V. 236.
Святи́ня, -ні, ж.
1) Святыня.
Знущались над Божою святинею. Стор. М. Пр. 65. Святе слово — рідна мати: єсть ще святиня вища, Богові милійша — рідная Вкраїна. К. Досв. 50.
2) Храмъ.
Не построїш ти тут святині, бо ми тебе і задушим. Рудч. Ск. І. 60.
Семина́рський, -а, -е. Семинарскій. У вашій семинарській бібліотеці певне єсть. Шевч. (О. 1862. IV. 22).
Си́льний, -а, -е.
1) Сильный, крѣпкій, могучій. ЗОЮР. І. 141.
Хоч не сильна, аби двір закрасило. Ном. № 8899. Тут є сильний лицарь. ЗОЮР. І. 3.
2) Дающій силу, мощь. Чуб. II. 209 — 210.
У змія єсть дві бочки: у одній вода силна, а в другій безсилна. Як він з ким небудь б’ється, то сам п’є силну воду, а другому дає безсилну. Чуб. II. 208.
3) Большой, сильный.
Були на селі сильні багачі. Грин. II. 187. Вона ще зроду не бачила такої сильної води. Чуб. II. 30. Прийшли у такий сильний ліс, шо йому і кінця-краю нема. Мнж. 37. На Різдво сніги сильні залягають. Мил. 202. Що там за сильний ярмарок стає. Левиц. І. 104. Ум. Сильне́нький, сильне́сенький.
Сквере́сть, меж., выражающее крикъ птицы? См. Скверещати. Коли єсть, то шелесть, а як нема, то сквересть. Ном. № 10830.
Сла́вний, -а, -е.
1) Славный.
І наша слава вічно славна буде. К. ЦН. 241. Завели їх в славне місто, славне місто, ще славніщі замки. Чуб. Славних прадідів великих правнуки погані. Шевч.
2) Хорошій.
Славний чоловік, та березинський. Ном. № 4705. Ум. Славне́нький, славне́сенький. Славненька теличка. Рудч. Ск. ІІ. 51. Ой ти, Байдо молодесенький, єсть у тебе лицарь да славнесенький. Грин. III. 582.
Спре́чність, -ности, ж. Пререканіе, прекословіе, споръ. Дві туркені дам в заміну за єдину Катерину, а як спречність о тім буде, єсть у мене з Польщі люде. Вол. г.
Стате́чний, -а, -е. Постоянный, степенный, солидный, порядочный, благоразумный. Єсть багато людей і статечних, і значних, що залицяються на тебе. К. (ЗОЮР. II. 200). Сватай мене, козаченьку, я дівчина статечна. Чуб. V. 223. Маєш ти розум, маєш ти статечний. Грин. III. 672. Держися війська все середнього і козаченька все статечного. Лукаш. 88.
Сторона́, -ни́, ж.
1) Страна, земля.
Помолись за мене Богу, мій ти сину, на тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Шевч. Своя́ сторона́. Родина. Тільки замітиш свою сторону, дак і кажи «тпру»! Рудч. Ск. І. 72. Чужа́ сторона́. Чужбина. Полетів орел до чужих сторін. Мет. 108. Да вже ж мені да докучила да чужая да сторононька. Лукаш.
2) Сторона, бокъ.
Єсть десь річка Жовтенька. То по одну сторону заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР. І. 100. І з якої тебе, брате, сторононьки ждати: чи од чистого поля, чи од Чорного моря. Макс. Стороно́ю. Въ сторонѣ, на сторонѣ. Стороною дощик іде. Ном. № 13961. Стороною люде сплять, вони за нас говорять. Чуб. у. 270. Всіма́ сторона́ми. Со всѣхъ сторонъ. Славне було Запорожжя всіма сторонами. Лукаш. Осторонь. Въ сторонѣ. Зміев. у.
3) Партія.
До зострінуться в шинку чи на дорозі то й затнуться: «чия сторона?» «А ти чия?» «Васютина». «Геть же к нечистому, переяславський крамарю». К. ЧР. 25. Ум. Сторі́нка, сторі́нонька, сторі́ночка.
Страхо́вина́, -ни, ж. Нѣчто страшное, страшный предметъ. Яка б страховина перед ним не вставала, — не злякати їй його. Мир. ХРВ. 35. Чи єсть така страховина, щоб я злякалась? Шевч. Ум. Страхови́нка, страхови́ночка.
Судді́вна, -ни, ж. Дочь судьи. Шукайте собі, добродію, в городі панночки. Чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Котл. Нп. 344.
Сумиря́ти, -ряю, -єш, сов. в. сумири́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Смирять, смирить. Сам Господь єсть правда, сокрушить неправду, сумирить гординю, вознесеть святиню. КС. 1883. VIII. 770.
Сьо́рбати, -баю, -єш, гл. Хлебать. Сьорбай юшку, на дні рибка єсть. Ном. № 1200.
Те́мний, -а, -е.
1) Темный.
Темна нічка да й невидная. Нп.
2) Слѣпой.
Не один же я на світі темний: єсть багато сліпих, та й живуть таки якось і без очей. Чуб. II. 46. Темний він був на очі, а ходив без поводиря. К. ЧР. 20.
3) Невѣжественный, непросвѣщенный.
Твої слова простоту темну на добрий розум наставляють. К. Псал. 283. — на письмо́. Неграмотный. Був один дуже старий чоловік з простого люду, хоч темний на письмо, да дуже розумний. О. 1862. X. 1.
4) Неясный, непонятный.
Прислухавсь я пильно до притчі, не буде вона в мене темна. К. Псал. 114. Ум. Темне́нький, темне́сенький. Окриє нас нічка темненька. Лукаш.
Три́десять, -ти, числ. Тридцать. Єсть за тридесять земель попович Ясат. Рудч. Ск. II. 104.
Укла́д, -ду, м.
1) Уговоръ, договоръ сдѣлать.
Між ними єсть уклад: Єней за тестя мав Латина, а сей Єнея як за сина. Котл. Ен. IV. 33.
2) Раскладка, распредѣленіе денежнаго сбора.
Уклад зробили. НВолын. у.
3) Затрата.
На сю хвабрику пішов великий уклад. Міусск. окр.
4) Мелкая глиняная посуда, служащая добавленіемъ къ продаваемой сотнѣ посуды и вкладываемая въ крупную. Вас. 185.
5)
Уклад. У гуцулокъ: родъ ожерелья (въ два, три ряда), составленнаго изъ мѣдныхъ крестовъ и др. мѣдныхъ же украшеній. Шух. I. 286.
Уклепа́ти, -па́ю, -єш, гл. Выковать. Там єсть з чого шаблюку уклепати. Шейк.
Уклепа́тися, -па́юся, -єшся, гл.
1) Не впопадъ что-либо сказать, сдѣлать, ошибиться.
Як його зовуть? Хома. — Не вклепались же, каже, й ви, що йому таке ім’я дали: він на Хому й походив. ЗОЮР. І. 161.
2) По ошибкѣ принять лицо неизвѣстное за извѣстное.
Бачу, що панич знакомий, та щоб не вклепатись, роспитався у людей, звідки воно єсть. Литинск. у.
І. Уся́к, уся́кий, -а, -е, мѣст. Каждый, всякій. Всяк чоловік не без гріха. Ном. № 98. Як в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок. Ном. № 1362. По всяк час. Всегда.
Фук, -ка́, м.
1) Крикъ на кого, брань.
Фук на фук як піде, то нічого з того не буде. Ком. Пр. № 131.
2) Не убитая но ошибкѣ шашка, за которую беретъ противникъ шашку. Шейк.
3)
Уки́нути фука́. Надуть, обмануть. На рід надія не яка: поки в коморі єсть і в скрині, лестун потреться в сій хатині та й дале, вкинувши фука. Мкр. Г. 61.
Характе́рство, -ва, с. Колдовство. К. ЧР. 151. Вони беруть однією хистю, а в нашого брата про запас і характерство єсть. К. ЧР. 128.
Хвашія, -шії, ж. Полоса, вырѣзанная вдоль выдѣланной кожи. Пас. 158. Там у мене під лавою єсть фашія ременю, заплатив я четвертак. Грин. III. 567. Вообще вырѣзанная полоса кожи. Давай йому кару давать — дерти хвашії і соллю солить, та й знов притулюють, а в другому місті ріжуть. Так, поки і вмер. Грин. ІІІ. 588.
Хво́стати, -таю, -єш и хвощу́, -щеш, гл.
1) Ударять кнутомъ по воздуху.
Та не хвастай даремне; пішов би до плугів і там хвостав би коли волів. Липов у.
2) О дождѣ: лить съ шумомъ.
Ой єсть у полі а чорная хмара, і із тиєї хмари дрібний дощик хвоще, ой він же мні головку сполоще. Чуб. V. 1002.
Хибч, -чі, ж. Неправильность, недостатокъ, порокъ. Тут єсть якась хибч. Кіев. у. Бридкий, як хибчі. Ном. № 8492.
Хи́трість, -рости, ж. Хитрость. А все то хитрость єсть жіноча, новинкою щоб підмануть. Котл. Ен.
Хо́ванка, -ки, ж.
1) Спрятъ.
У мене добра хованка єсть, — заховаю, то ніхто не знайде. НВолын. у.
Чага́рь, -ря́, м. Лѣсная поросль, кустарникъ. Чуб. V. 1022. В чагарях над річкою. Г. Барв. 350. Не ходи, козаче, під низом: переросла дороженька хмизом. — Єсть у мене топорець гостренький, то й висіче чагар густенький. Млр. л. сб. 244. Пустили гончих в чагарі. Котл. Ен. IV. 44. Ум. Чагаре́ць, чагарочок. Чуб. III. 282. Приїзжає у чагарець: зараз тут вовчиця схопилась. Рудч. Ск. І. 121.
Чва́ніння, -ня, с. Чванство. Та у його трошки єсть чваніння. Новомоск. у.
Чуде́рство, -ва, с.
1) Чудовище.
Єсть, кажуть, на морі морське чудерство з трьома губами і на кожну губу дванадцять кораблів бере. Мнж. 35. Привели царівну морському чудерству на прожереніє. Мнж. 35.
2) Диво, удивленіе.
Змій і проситься: «Не бий мене до ’статку, а вези у своє царство на чудерство».... Привозе він його у своє царство, — всі на його чудують. Мнж. 34.
Шеле́сть, меж., выражающее шелестъ, шумъ, внезапное появленіе. По-за кущем шось шелесть, шелесть. Ном. № 4356. Та до вдовівни навпростець шелесть за рушниками. Шевч. 588. Як єсть, то шелесть, а як скупо, терпи губо. Ном. № 10830.
Шка́рб, -бу, м. = Скарб. У Петренковому лісі єсть погріб, тільки завалився, — там шкарб похований. Грин. І. 62.
Юха́, юхи́, ж.
1) Супъ, уха, вообще жижица въ вареной пищѣ. Вх. Уг. 278.
Юхи підсип, коли єсть. Ном. № 13363. З дешевої риби і юха дешева. Ном. № 10535. Чаще въ этомъ знач. употребляется ум. ю́шка. (См.). Набра́тися чиє́ї юхи́. Усвоить чьи манеры, обычаи, духъ. Школярської юхи набрався. Ном. № 6096.
2) Кровь (презрительно). Желех.
Соба́ча ю́ха́, употр. какъ бранное слово. Як поп’ється, то йому не кажи ні злого ні доброго, — така собача юха. ЗОЮР. І. 152.
Янича́рський, -а, -е. Янычарскій. Не єсть се нас шабля турецька порубала, не єсть се нас куля яничарська постреляла.... АД. І. 258.