Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Шукати «*ище» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Аре́на
1) (
поприще) аре́на [Істори́чна аре́на];
2) аре́на, мі́сце бо́ю, бойо́вище. [Мі́сто на́ше знов ста́лося аре́ною бої́в];
3) (
ристалище) біго́висько.
Ареопа́г – ареопа́г, су́дище.
Ба́бища – бабе́га, ба́бище, ба́би́сько, бабе́ра.
Бакша́ и ба́к[х]ча – башта́н.
Поле под -ойбаштани́ще.
Бас – бас; ув.баси́ще, баси́сько, басю́ка, басю́ра; ум. – ба́сик, басо́к.
Петь ба́сом – співа́ти баса́, бра́ти баса́.
Говорить -сом – говори́ти баса́.
Бассе́йн
1) басе́йн, водо́йма, водозбі́р (
р. -о́ру), са́жавка, ко́панка;
2) (
геогр.) басе́йн, водозбі́р, сто́чище. [Доне́цьке сто́чище].
Безобра́за, безобра́зина – брид (о мужч.), бриду́ля (о женщ.), пога́нище (общ.).
Берегови́на, берегови́ще (берег, как полоса, участок) – бережи́на́, бережи́ще.
Берло́га – лі́гво, (волчья, лисья) вовківня́, ско́тище, ско́та, (медвежья) га́вра.
Бога́ч – бага́ч, багати́р (р. -ря́), багаті́й, ду́ка, дука́р (р. -ря́), дука́ч; (большой) багати́р на всю гу́бу, багатиня́ (м. р.), багачи́ще, срібляни́к; (соб.) дукарня́, дукаря́ччя, багати́рство; (жена -ча) багатире́ва; (сын) багатире́нко; (дочь) багатирі́вна; (прит. прил.) бага́цький, багати́рський, багаче́вий, багачі́в (-че́ва, -че́ве), багатире́вий, багатирі́в. [Бага́цькі ді́ти. Багати́рська дочка́. Багачі́в син].
Божество́ – божество́, (кумир) – божи́ще, богови́ще.
Бой
1) бій (
р. бо́ю), побі́й, би́тва, (холодн. оружием) сі́ча (р. -чі). [Хто не ма́є збро́ї, най не йде в бої. Побі́й з тата́рами]; см. ещё Би́тва;
2) (
драка) бій, бі́йка. [Ла́йка – не бі́йка].
Кулачный бой – кула́чки, перебі́й.
В бою́ – се́ред бо́ю.
Место бо́ябойови́ще.
Бой-девка – зух-ді́вка, ко́зир-ді́вка.
Бой-баба – ко́зир-ба́ба.
Вступать, итти, вступить, пойти в бой – става́ти (ста́ти) до бо́ю, стина́тися (стя́тися) з ким.
Вступить с кем в открытый бой – дава́ти кому́ по́ле. [Не даючи́ короле́ві по́ля, він його́ ві́йсько по-ро́зницею ша́рпав (Куліш)].
Отбиться оружием в бою́ – відсі́ктися.
Боло́тина – багнови́ця, багни́на́, багни́ще, мо́чар (р. -ру[а]).
Боло́то – боло́то, багно́, багню́ка, багни́ще, багнови́ця, драгно́, мокрави́на, мокра́к, нете́ча (р. -чі); (ржавое) – ру́дка, іржа́вець (р. -вця).
Б., где водится много лягушек – жаба́р (р. -ря́), жабеня́тник, жабовина́, жабокря́ківка.
Чистое незаросшее место на -те – вікно́, вікни́на, вікнови́на.
Незамерзающее место на -те – о́пар (р. -ри́) (ж. р.), прогні́й (р. -но́ю).
Высохшее -то – болоти́на.
Место, где было -тоболоти́ще, болоти́сько.
Борода́ – борода́.
-дё́нка – борі́дка.
-ди́ща – бороди́ща[е] (ж. р.), бородя́ка.
-душка – борі́[о́]донька.
Козлиная -да – ца́пова борода́, ца́пка.
Бра́нный
1) бойови́й.

Б-ное полебойови́ще. [Лежи́ть він на бойови́щі пострі́ляний та пору́баний, на ра́ни смерте́льні незмага́є];
2) лайли́вий.

Б-ое слово – ла́йка.
Буё́кпоплави́ще, куга́.
Бушме́т – строми́ло, ставни́к (ремі́нна кеше́ня коло стреме́на, де спира́ється ратови́ще спи́са, або пра́пора).
Вал
1) (
волна) буру́н, вал;
2) (
земляная насыпь) окі́п (мн. око́пи), вал, око́пище, (увелич.) око́писько;
3) (
вращающийся цилиндр) вал, (блок) бара́н; (вал с зубчаткой) накрутка; (в ткацком станке) навій (р. -вою).
Ва́лом (вальмя́) валить – пла́вом пли́сти, як плав пливе́, йти, то́впом то́впитися.
Влага́лище – пі́хва, вту́лище, (ножны) пі́хви (мн. р. пі́хов).
Вмести́лищевмісти́лище, вмі́стище.
Водоё́м, водоё́мина – водо́йма, водо́ймище. [Ро́блять кам’яні́ водо́ймища].
В. для мочения льна – мочи́ло.
Вое́нный
1) військови́й. [Військова́ слу́жба. Військови́й міні́стр. Військові́ часи́].

В. Устав – військови́й стату́т.
Находиться на -ной службе – служи́ти у ві́йську.
Обучаться -ным приёмам – муштрува́тися, навча́тися військово́ї му́штри;
2) (
добытый на войне) військови́й, бойови́й. [Бойова́ (військова́) здо́бич].
Театр вое́нных действийвойови́ще.
Возводи́ть, -ся, возвести́, -ся, возве́сть, -ся – зво́дити кого́, -ся, зве́сти, -ся, виво́дити кого́, -ся, ви́вести, -ся. [Звів (ви́вів) його́ на висо́ку го́ру] а теснее:
1) (
строить) зво́дити що, -ся. [Сам му́сів зво́дити нові́ му́ри (Грінч.)], зве́сти, -ся [Тре́ба ко́нче розки́дати стару́ пові́тку та зве́сти нову́ (Коц.)], виво́дити що, -ся, ви́вести, -ся [Виво́дили мур], будува́ти, -ся, збудува́ти, -ся, ста́вити, -ся, поста́вити, -ся.
-ди́ть, -ся что-н. из камня, кирпича – мурува́ти, -ся, сов. з[ви́]мурува́ти, -ся, помурува́ти, -ся; (высокую постройку) спина́ти, сов. сп’я́сти [Цілі́сіньке лі́то мая́к спина́ли (Кониськ.)];
2) (
обращать устремлять вверх) зво́дити, -ся, зве́сти, -ся, підво́дити, -ся, підве́сти, -ся, зніма́ти, -ся, зня́ти, -ся, підніма́ти, -ся, підня́ти, -ся. [Зве́сти о́чі до не́ба. По́гляд свій на не́бо зво́жу (Л. Укр.). Зніма́в ру́ки та о́чі до не́ба (Неч.-Лев.). Підво́дити о́чі вго́ру];
3) (
на степень чего-л.) зво́дити на що, -ся [Ці́ле життя́ зво́дити на оди́н суці́льний по́двиг (Єфр.) = всю жизнь возводи́ть на степень одного сплошного подвига].
-ди́ть в квадратную степень – підно́сити (підніма́ти) до квадрато́вого сте́пеня.
-ди́ть что-л. на степень чего-то самостоятельного, высшего и т. д. – ста́вити, поста́вити що-не́будь як щось самості́йне, ви́ще і т. и. [Намага́ється поста́вити письме́нство, як щось самості́йне (Єфр.)].
-ди́ть в должность, в сан – підно́сити (підне́сти), вино́сити (ви́нести) кого́ на поса́ду, до гі́дности [За йо́го заслу́ги підне́сено його́ до князі́вської гі́дности], а скромнее – ста́вити (поставити) кого́ на що. [Поста́вив на вчи́теля. За бра́ком осві́чених люде́й, тепе́р одра́зу ста́влять дякі́в на попі́в, на попі́вство], (срв. Повы́сить).
-ди́ть в перл создания – підно́сити (підне́сти) на рі́вень архітво́ру (гал.), роби́ти (зроби́ти) з чо́гось перли́ну над тво́рами (віне́ць тво́рива), виве́ршувати;
4)
-ди́ть на кого что (напраслину) – натяга́ти (натягти́) на ко́го що [Ці лю́ди на́пасть на нас натяга́ють], пеню́ волокти́ (наволокти́) на ко́го. [Хіба́ я бу́ду на се́бе пеню́ волокти́!].
Волк – вовк, звір (р. -ра); ув. вовчи́ще, вовцю́га, вовцюга́н, вовчуга́н.
Волк серый – вовк сірома́нець; (молодой) вовчу́к.
Самка -ка – вовчи́ця.
Во́лки – вовки́, вовче́ньки, звірина́. [По козако́ві вовче́ньки зави́ли].
Морской волк – мо́рський вовк, мо́рський пес; (детс.) во́ва. [Не ходи́ – там во́ва].
Много волко́в где – зві́рно. [У на́шому лі́сі звірно́ цю зи́му].
Смотреть во́лком – диви́тися вовкува́то.
Смотрящий -ком – вовкува́тий.
И во́лки сыты, и овцы целы – і ко́зи си́ті, і сі́но ці́ле.
Вор
1) зло́дій (
мн. злоді́ї), краді́й, (описательно) хапко́, торбохва́т, вікнола́з, (ув.) злодю́га, злодія́ка, злодю́жище, крадю́ка, ворю́[я́]га.
Вор баранов – бара́нник, бараня́р.
Вор, обкрадывающий амбары – комі́рник.
Вор карманный – кешенько́вий ма́йстер (зло́дій), кеше́нник, кешеня́р.
Сын во́ра – злодіє́нко, (также молодой вор) злодійчу́к.
Сделаться во́ром – піти́ в злоді́ї, пусти́тися в злоді́йство (на зло́дія);
2) самозва́нець.
Вре́тищевре́тище, вере́тище, вере́та.
Вы́бросок – по́ки́дька, по́кидь (р. по́киди), поки́дище, поки́дьок (р. -дька), по́кидьки, смі́ття́.
Выжида́тельный – вижида́льний, дожида́льний, чека́льний.
В-ное положениестано́вище вичі́кування.
Вы́кидыш – ви́кидень (р. -дня), ви́кидок (р. -дка), викидча́ (р. -ча́ти), недорі́д (р. -ро́ду); (ранний) ви́ливок (р. -вка), ви́брудок (р. -дка), уро́вище.
Иметь вы́кидыш – стеря́ти дити́ну, ски́нути дити́ну.
Производить (произвести) вы́кидыш – (з)роби́ти ви́кидень (або́рт), стра́чувати (стра́тити, потеря́ти) дитя́.
Вы́мя – ви́м’я (р. ви́м’я).
Воспаление вы́мениосо́вище (Корольов).
Сучье (собачье) вы́мя, мед. – су́че ви́м’я (боля́чка в за́лозах під па́хвами).
Вы́мя, бот. – лісови́й жабрі́й, жа́брик.
Вы́ползина, вы́ползоклино́ви́ще, кожу́шо́к (р. -шка́), шку́рка. [Знайшо́в гадю́че лино́ви́ще].
Высо́кий – висо́кий (ум. височе́нький, ув. височе́нний, височе́зний), вели́кий (ум. величе́нький, ув. величе́н[з]ний). [Висо́ке не́бо. Височе́нні го́ри. На га́лявині стої́ть величе́нький дубо́к, ви́щий за всі и́нші].
Наивы́сший – найви́щий, кра́йній. [Гістері́йні парокси́зми дійшли́ до кра́йніх гра́дусів].
Высо́кий и тонкий – гінки́й, стрибулькува́тий, високове́рхий. [Високове́рхі коно́плі (М. Вовч.)].
Высо́кий ростом – висо́кий на зріст, ро́сл(ав)ий, високоста́нний, (шутливо) довга́ль, довга́нь, довге́ло, довготеле́сий.
На высо́ких ногах (о животн.) – сагани́стий, циба́тий, цибаня́стий. [Цибаня́ста ку́рка].
В. (о голосе) – висо́кий, горови́й, тонки́й.
В. (о дереве) – гонча́к.
В. (о цене) – вели́ка (и висо́ка) ціна́.
Делать высо́ким – роби́ти висо́ким, височи́ти, виви́щувати.
Делаться вы́ше – ви́щати, підви́щуватися.
Быть вы́ше всего, всех – переви́щувати все, всіх; (превосходить) переважа́ти кого́.
Високо́-ви́соко; высоко́-высоко́ – гень-ви́соко, геть-ви́соко, геть-геть.
Вы́ше чего – [по]ви́ще чого́, над чим, по-над чим, над що.
Из находящегося вы́ше – з-над. [З-над хма́ри].
Стать вы́ше чего – ви́йти з чо́го.
Вы́сший – ви́щий, найви́щий, зве́рхній. [Ви́ща школа. Найви́ща вла́да].
Вы́сшее положениеви́ще стано́вище, зве́рхність (р. -ности), ви́щість (р. -щости).
Вы́сшие классы общества – верхи́ громадя́нства.
Принадлежащий к вы́сшему обществу – великосві́тній.
Высыха́ть, вы́сохнуть – висиха́ти, со́х(ну)ти, схну́ти, посо́хнути, посхти́, посхну́ти, (о мног. повсиха́ти), ви́схнути, усо́хнути, просиха́ти, просо́хнути, просхну́ти; (о болоте) дря́гнути (гал.); вы́сохнуть и с’ёжиться – зсуши́тися, зсо́хтися.
Вы́сохший – ви́схлий, посо́хлий, просо́хлий, зсо́хлий, усо́хлий.
Вы́сохший и жесткий (о коже) – коржа́вий.
Вы́сохшее болотоболо́тище.
Высыха́ющий, не высыха́ющий – схну́чий, несхну́чий. См. Высу́шиваться.
Вы́шеви́ще (од ко́го, од чо́го), пови́ще (од ко́го, од чо́го); над що, понад що, понад ко́го, поверх чо́го; навзви́ш чо́го, звиш чо́го. [Над си́лу = вы́ше сил. Не зна́йдеш рі́чки над Дніпро́ широ́кий, не зна́йдеш пра́вди над святу́, проста́цьку, а ні одва́ги в се́рці над коза́цьку (Куліш). Понад свою́ ва́ртість = вы́ше своей стоимости].
Нет вы́ше – нема́ в сві́ті над що, нема́ в сві́ті як що. [Нема́ цві́ту білі́шого над ожи́ноньку, нема́ ро́ду рідні́шого над дружи́ноньку. Нема́ в сві́ті, як у зла́годі жи́ти. Нема́ в сві́ті, як те́є коха́ння].
Га́лечный – рі́ньови́й, ріняко́вий, га́льковий.
Га́лечное скоплениері́нище.
Гарь
1) гар (
р. га́ру, м. р., и га́ри, ж. р.), зга́рятина, горі́ле (р. -лого). [Смерди́ть горі́лим]; (от волос, шерсти) с[ш]ма́лятина, палени́на; (от бумажной, полотняной ткани) портни́на; (в водке) прига́ра, при́гар(ок). [Одго́нить пригара́ми горі́лка. Чи не затлі́лася де ганчі́рка, бо портни́ною чу́ти];
2) (
выгоревшее место в лесу, в поле) зга́рище, згар.
Гарь в чубуке, в трубке – згар (р. -ри), чмир и чвир, (диалект.) джи́квас, ве́нґир, дриґе́з. [Тя́гне, тя́гне лю́льку, а тоді́ ще ві́зьме з не́ї джи́квасу та за губу́ покладе́].
Гипподро́м – гіподро́м, біго́вище, біго́висько.
Гли́нницагли́нище, глиня́к.
Глинница с гончарной глинойганчари́ще.
Глумле́ние – глум, по́глум, глузува́ння, знуща́ння, по́сміх, кепкува́ння, кпи́ни, посміхо́вище, по́квол.
Гнезди́лище – ки́шло, гнізди́ще, гніздо́, ку́бло́.
Гнездо́ – гніздо́ (ум. гнізде́чко, гнізде́нце), ку́бло́ (ум. кубе́льце, кубе́лечко), ки́шло, (змеиное) – гадю́чник, гадови́ще; (осиное) оси́ще; (в середине яблока или груши для зёрен) кісточка; (в колоске злаков, где сидит зерно) мухо́рка, мухоро́к; (в железном лемехе плуга для деревянной рукоятки) ву́хо; (для веретена, шестерни в водяной мельнице) коро́бочка.
Из одного гнезда́ – одно́гніздки.
Гниющий, -щее болото (и вообще место гниения) – гнили́ще, гнилу́ха.
-щий остаток чего – недо́гнилок.
Годи́чный – рокови́й, рі́чний, годови́й, (торжественный) (у)рочи́стий. [Рокови́й я́рмарок. Урочи́сте свя́то].
Годи́чный отчёт – рі́чне звідо́млення.
Г-ное пребывание – рі́чне (цілорі́чне) перебува́ння.
Г-ный сбор (дань, вознаграждение) – роківщи́на, рокове́, годівщи́на. [То я куплю́ за свою́ годівщи́ну].
Г-ный срок наймагодови́ще.
Голова́, голо́вка, голо́вушка
1) голова́,
ум. голі́вка, голі́вонька, увел. голови́ще.
Выше всех -о́ю – за всі́х голово́ю ви́щий.
Рубить, отрубить го́лову кому-л. – стина́ти, стя́ти кому́ го́лову, стина́ти, стя́ти кого́.
Задирать -ву – де́рти го́лову, (иронически) ки́рпу гну́ти.
Повесить -ву – похню́пити го́лову, похню́пити ніс, похню́питися, пону́ритися.
В голове́, как молотом бьёт – в голові́ так і кре́ше, в голові́ на́че ковалі́ кую́ть.
Вниз голово́й, см. Вниз.
Ходить с непокрытой голово́й (ирон. о замужней женщине) – воло́ссям світи́ти.
С непокрытой -во́й – простоволо́сий.
Покачать голово́ю – покрути́ти голово́ю, похита́ти голово́ю.
Кивнуть -о́й – кивну́ти голово́ю.
Поднимать го́ловы – набира́тися ду́ху, смі́ливости.
Стоять, постоять голово́й за кого-л., за что-л. – ва́жити життя́м за ко́го, відва́жувати, відва́жити життя́ за ко́го, за що.
Платиться, поплатиться голово́й – наклада́ти (накла́сти, наложи́ти) голово́ю (душе́ю), заплати́ти своє́ю голово́ю.
Сложить го́лову – лягти́ голово́ю, зложи́ти го́лову, тру́пом лягти́.
Бей в мою го́лову! – бий моє́ю руко́ю!
Мылить, намылить го́лову кому-л. – ми́лити, нами́лити чу́ба, чупри́ну, (длительно) скребти́ мо́ркву кому́.
Осмотреть кого с головы́ до ног – обмі́ряти, обки́нути кого́ по́глядом від голови́ до ніг.
Очертя го́лову – о́сліп, нао́сліп, на одча́й душі́, на одча́й бо́жий.
Сломя го́лову – стрімголо́в, про́жо́гом.
Голова́ кругом идёт – голова́ о́бертом іде́ (хо́дором хо́дить, кружка́ йде), голова́ тумані́є, моро́читься (па́морочиться) світ, голова́ макі́триться, світ ве́рнеться кому́.
Закружилась голова́ у кого-л. – заморо́чи́ло го́лову кому́, заморо́чи́лася голова́ кому́.
Не сносить ему головы́ – накладе́ він голово́ю, не топта́тиме він ря́сту.
Как снег на́ голову – нежда́но-нега́дано, несподі́вано.
Разбить на́ голову – впень, до ноги́ поби́ти.
Сколько голо́в, столько умов – що голова́, то ро́зум.
С больной головы́ на здоровую – швець заслужи́в, а коваля́ пові́сили; винува́та діжа́, що не йде на ум їжа́.
Глупые го́ловы – цві́лі го́лови.
Глупая голова́ – дурна́, капу́стяна голова́, макі́тра.
Низкоостриженная (или голая) голова́ (насмешл.) – ги́ря, макоти́ря.
Лохматая г. (насмешл.) – ку́дла, ку́чма.
Сорви-голова́ – ши́беник, шиба́й-голова́.
Победная голо́вушка – побіде́нна голі́вонька.
Жить одною голово́ю – самото́ю жи́ти.
Он (она) живёт одною голово́ю – одни́м-оди́н (одна́) живе́, самото́ю живе́.
С головы́ на́ голову – всі до о́дного (жо́дного), геть-усі́.
Вооруженный с ног до головы́ – о[у]збро́єний до зубі́в.
Голова́ сахару – голова́, брила́ цу́кру.
Голова́ пласта (геол.) – лоб верстви́.
Мёртвая голова́ (бабочка) – летю́чий паву́к.
В голова́х – в голова́х.
В го́ловы – в го́лови, під го́лову.
Под голова́ми – під го́ловами.
Из-под головы́ – з-під голі́в;
2) (
ум. память) голова́, ду́мка.
Мне приходит, пришло в го́лову – мені́ спада́є, спа́ло на ду́мку, упада́є, упа́ло на ду́мку, набіга́є, набі́гло на ду́мку, сплива́є, сплило́ на ду́мку.
Забрать себе в го́лову – убга́ти собі́ в го́лову, у го́лову забра́ти, узя́ти щось собі́ в го́лову, взя́ти собі́ ду́мку.
Засело что-л. в голове́ – запа́ло щось у го́лову, урої́лось у го́лову кому́. [Урої́всь мені́ в го́лову Семе́н небі́жчик].
Не выходит из -вы́ что-л. – не схо́дить, не вихо́дить, не йде з ду́мки, стої́ть мені́ на ду́мці.
Ломает себе го́лову – клопо́че собі́ го́лову; су́шить собі́ го́лову (мо́зок), у го́лову захо́дить, хо́дить до голови́ по ро́зум.
Взбрело в -ву кому – ухопи́лося голови́ кому́, спа́ло на ду́мку, (вульг.) забандю́рилося кому́ що.
Потерять -ву – стеря́тися, заморо́читися.
Теряю го́лову – не дам собі́ ра́ди, нестя́млюся, не́стямки напа́ли мене́.
Вбить в го́лову кому – втовкма́чити кому́.
Выкинуть из головы́ – спусти́ти з ду́мки що.
Пойти с повинной голово́й к кому – повини́тися (повинува́титися) кому́, учини́ти поко́ру.
Голова́ полна тяжёлых мыслей – важкі́ ду́ми обсі́ли го́лову.
У него голова́ не в порядке – нема́є в ньо́го (не стає́ йому́) тре́тьої (деся́тої) кле́пки в голові́.
Вскружить кому го́лову – закружи́ти (закрути́ти) кому́ го́лову.
Забивать кому -ву – моро́чити го́лову кому́, па́мороки забива́ти кому́;
3) (
начальник, предводитель) голова́.
Голова́ городской, сельский – голова́ міськи́й, сі́льськи́й.
Быть, служить -во́й – головува́ти.
Пробыть, прослужить голово́й – проголовува́ти.
Он всему делу голова́ – він до всьо́го приві́дця (приві́дець, призві́дник), він на все голова́.
Голови́щаголови́ще. Срв. Голова́.
Гори́ща – горю́ка, гори́ще.
Горла́н, -нья
1) горла́нь (
р. -ня), горла́нь-верла́нь, горла́й (р. -ая́), -ка, горла́ч, -чка, (диал.) горле́па, горле́пище, горле[о]па́нь (р. -ня́), гала́й (р. -лая́), гала́йка;
2) глек, гле́чик, гладу́щик, (
с узким горлом, как у бутылки) ба́нька.
Городи́ще
1) вели́кий го́род, вели́ке мі́сто;
2) (
место, где был город) городи́ще.
Горсть, го́рстка, -точка
1) жме́ня,
ум. жмі́нька, жмі́нечка, увел. жме́нище. [Взя́ти щось у жме́ню. Жме́ня пшени́ці, піску́, конопе́ль, квіто́к].
Горсть льна, конопли – го́рстка льо́ну, конопе́ль (го́рстка = 4 – 5 жмінь); умен. го́рсточка.
Г-и двух рук вместе – при́горщ (р. -щи), при́горшня;
2) (
малость) жме́ня, жмі́нька. [Нас жме́ня, а їх ві́йсько ці́ле. Хоч-би жмі́нька ща́стя (Чупр.)].
Гра́белина, гра́белище, гра́бельникгра́блище, граби́льно, гра́блисько.
Гре́чневый – греча́ний, (в песне) гре́цький.
Гре́чневый хлебец – греча́ник.
Крупа гре́чневая мелкая – покру́пини.
Гре́чневое снятое полегречи́ще, греча́нище, (реже) гречкі́вка.
Гри́вищагри́вище.
Гроб
1) труна́, домови́на, тру́мна, тру́мно, дубови́на; (
долбленый) дереви́ще; (с выпуклой крышкой) горба́та труна́.
Гроб делать – тру́ну́ будува́ти;
2) (
метоним., могила) гріб (р. гро́бу).
Одной ногой в гробу́ стоять – бу́ти на бо́жій доро́зі, над гро́бом стоя́ти [Я над гро́бом стою́ – бреха́ти не хо́чу], (шутл.) три чи́сниці до сме́рти кому́.
Вогнать кого в гроб – на той світ (в моги́лу) загна́ти.
Гроба́ (мн.) – гробки́, см. Кладби́ще.
Грома́да, грома́дина – грома́ддя, грома́дище, (ср. р.), махи́ня (ж.), ве́лич (р. -чи), (вели́ка) ку́па; (о здании, постройке) озі́я; (о человеке) ве́лич, здорове́га, здорови́ло; (шутливо) одоро́бало, одоро́бло, ло́мус; срв. Верзи́ла. [Страше́нна ка́м’яна ве́лич. Ді́вка – така́ ве́лич! Чо́рна ку́па вели́кого лі́су. Це озі́їще, а не ха́та!].
Грудни́ца
1)
мед. – моло́чниця; (у скота) осо́вище (Мнж.);
2)
бот. – кала́чики, про́скурки.
Грязи́ща – грязю́чища, багни́ще, болотю́га.
Гу́ба́
1) гу́ба́ (
мн. гу́би, р. губі́в), уста́ (р. уст) (ум. гу́бка, гу́бонька, мн. гу́бки, гу́боньки, губеня́та, у́стоньки; ув. губи́ще).
Отвислые гу́бы (насмешл.) – ка́пиці, ва́рги.
С отвислой губо́й – вислогу́бий, варга́тий.
Губа́ венчика (бот.) – гу́ба́ віно́чка.
Развесить, распустить гу́бы – розпусти́ти гу́би, ка́пиці.
С заячьей губо́й – тригу́бий.
Губа́ не дура – губа́ не з лопу́цька, зна́є де смак.
Гу́бы дуть – гу́би надима́ти, г. закопи́лювати.
Гу́бы сжать – стисну́ти г., заши́ти г., зши́лити гу́би.
Закусить, прикусить губу́ – укуси́тися за язи́к.
Молчит и губа́ми не шевельнёт – мовчи́ть – ні па́ри з уст; ро́том не поведе́;
2) (
виды грибов):
а) (
с’едобные) – гу́би,
б) (
грибы наросшие на деревьях) – соб. трут (ед. тру́тник), гу́бка.
Гу́льбище (место гуляний, игр) – гу́льбище, гу́лянка, гри́ще, гуль (м. р.). [Пішла́ на гри́ще. Там коли́сь гуль був: хло́пці, дівча́та схо́дилися, музи́ки гра́ли].
Двор – двір (р. двора́ и дво́ру), (ум. дво́рик, двіро́к, двіро́чок), подві́р’я, надві́р’я, (площадь под дворо́м) – дво́рище. [По подві́р’ю бага́то ходи́ло гусе́й, куре́й, качо́к. По́рається в ха́ті, звива́ється по надві́р’ю (М. Вовч.)].
Задний двор – задві́рок (р. -рка).
Выходящий на задний двор – задві́рковий, зати́льний. [Дочка́ на задві́ркові две́рі – рип! (Чуб.)].
Двор (усадьба) с постройками – обійстя́, (провинц.) обистя́, поді́мство. [Їх дід сиді́в свої́м обистя́м на бе́резі Ті́кича. У бі́дних усе́ обистя́ обко́пане ро́вом, а бага́ті лю́ди обгоро́джують обистя́ до́шками або му́ром (Звиног.)].
Птичий двор – пти́чня.
Скотный двор – за́города, товаря́чий двір.
Во дворе́ – у дворі́, на обійстю́, на вдві́р’ю, на подві́р’ю.
Со двора́, со стороны двора́ – знадво́ру.
На дворе́ (вне дома, под открытым небом) – надво́рі. [Вже со́нце зайшло́, вже ста́ло надво́рі по́ночі (Неч.-Лев.). Надво́рі бу́дем ночува́ти (Шевч.)].
Находящийся во дворе́, выходящий во двор – надві́рній. [У надві́рній ха́ті вона́ готува́ла пе́чиво (Неч.-Лев.)].
Двор (царский, королевский, помещичий) – двір. [Ось ті, що пану́ють у ца́рськи́х двора́х (Єв.). Кайдаши́ха зза́молоду до́вго служи́ла в дворі́ у па́на (Неч.-Лев.)].
Относящийся к государеву или панскому двору́ (придворный, дворовый) – дві́рський.
Священников двор – попі́вство.
Двор тамо́женный, мытный – ми́тниця, (ми́тна) комо́ра.
Постоялый, заезжий двор – за́їзд (р. -ду).
Гостиный двор – купе́цький дім (р. до́му).
Лесной двор – лісна́ (р. -о́ї).
Монетный двор – монета́рня, моне́тний двір.
Пора гостям по двора́м – час гостя́м додо́му.
Не ко двору́ – не підхо́же, не підхо́дить, не під масть. [Сі́рі коро́ви нам не під масть: пропада́ють].
Де́вчищаді́вчище, діве́га, діву́ха, (в шутл. песне) дівчина́йло. [Дівчина́йло, дівчина́йло, пода́й моє́ панчоха́йло! (Звин.)].
Дед, де́душка
1) дід (
ласк. діду́сь, діду́сик, діду́сю, діду́сенько, діду́нь, діду́ньо, діду́нечко). [Ми влі́тку ї́здимо було́ до діду́ся на ху́тір];
2) (
старик) дід (ув. дідуга́н, дідуга́, діди́ще, дідо́ра, діду́р; пренебр. діди́сько).
Де́дом быть – дідува́ти. [Ми бу́демо дідува́ти, по па́сіках жи́ти].
Де́йствие
1) ді́я, ді́яння;
2) (
поступок) учи́нок (р. -нку), чин, діло, а́кція, (о машине) хід (р. хо́ду). [Ча́сом люде́й ті́льки га́рними слова́ми вмовля́ють, що-ж то ді́єю вла́сною мо́жна? (М. Вовч.). Фізи́чне ді́яння й протиді́яння. Ді́я – найпе́рша умо́ва дра́ми, і без ді́ї – дра́ми не бува́є (Єфр.). Тре́ба живо́го, дія́льного чи́ну (Єфр.). А́кції ма́ло в цій піє́сі, а самі́ розмо́ви].
Привести (машину) в де́йствие – пусти́ти (маши́ну) в хід.
Образ де́йствий – пово́ді́ння, пово́дження, спо́сіб пово́дження, (гал.) поступува́ння; роб.
Подражать чьему образу де́йствий – пово́дитися так само́ як хтось, роби́ти чиї́м ро́бом.
Оказывать, оказать де́йствие, производить, произвести, возыметь де́йствие на кого на что – ді́яти, (поді́яти) на ко́го, (влиять) вплива́ти (впли́нути) на ко́го, на що; своє́ ді́ло (си́лу) чини́ти, вчини́ти, (свою́) си́лу ма́ти над ким. [Ді́яти на широ́кі ма́си наро́дні. Це при́кро поді́яло на ме́не. Погро́за таки́ впли́нула (ма́ла си́лу). Бре́хні своє́ ді́ло вчини́ли: непови́нну люди́ну ви́кинуто з грома́ди].
Какое де́йствие произвело это на него? – яки́й вплив, яке́ вражі́ння це на йо́го ма́ло (зроби́ло, спра́вило)? Як це на йо́го поді́яло?
Какое де́йствие оказало лекарство? – Як поді́яли лі́ки на хо́рого?
Лекарство оказало хорошее де́йствие – від лі́ків помогло́ся, лі́ки ма́ли до́бру си́лу.
Уничтожать, -жить де́йствие чар – відробля́ти, відроби́ти. [Побіжу́ я в Хохі́тву до зна́хурки, – в нас є така́ ба́ба, що одро́бить. Одробля́є од при́стріту].
Место де́йствия – дійове́ мі́сце, дійо́вище. [Крини́ця, дійове́ мі́сце тіє́ї леге́нди (Ол. Пчілка.)].
Де́йствие в драмат. произведении – ді́я, акт, відсло́на. [Дра́ма на три ді́ї = в трёх действиях].
Де́йствие арифметическое – аритмети́чна ді́я;
3) (
юрид.) чи́нність (р. чи́нности), си́ла. [Найви́ща вла́да мо́же продо́вжити чи́нність того́ тимчасо́вого зако́ну. Зако́н не ма́є зворо́тної си́ли].
Военные -ия – військо́ві ді́ї (а́кції), воюва́ння.
День – день (р. дня), (ум. деньо́к, деньо́чок: ув. дни́ще), дни́на (ум. дни́нка, дни́нонька; почти без мн. ч.). [Не все деньо́к, бува́є і дни́ще. Їв разі́в із п’ять на дни́ну. У субо́ту на годи́нку, у неді́лю на всю дни́нку. Дни́нонька пого́жа (Крим.)].
Присутственный, неприсутственный день – урядо́ва, неурядо́ва дни́на.
Белый день – бі́лий день, (реже) стари́й день. [Співа́ють, а надво́рі вже стари́й день (Свидн.)].
День наступает – дні́є.
День-денской – увесьде́нечки, день-де́нечки, день-де́нно, уве́сь день, цілі́сінький день.
Днём – уде́нь.
В тот день – того́ дня.
На тех днях – ти́ми дня́ми. [Ста́лося ти́ми дня́ми].
На днях – ци́ми дня́ми.
На следующий день – навза́втра, дру́гого дня. [Навза́втра, як розви́дніло, пішо́в до мо́ря].
Третьего дня – позавчо́ра, завчо́ра, передучо́ра.
В один из дней – одно́го дня. [Сиді́в я, одно́го лі́тнього дня, в свої́й кімна́тці (Крим.)].
В день, в течение дня – де́нно, за день. [Яка́ я́ма дава́ла дві, а яка й по п’ять бо́чок де́нно (Франко)].
В продолжение целого дня – че́рез цілі́сінький день, про́тягом ці́лої дни́ни. [Окро́ме сухо́го хлі́ба через цілі́сінький день нічо́го не поба́чить (Квітка)].
День идёт за днём – день по дню мина́є.
В течение одного и того же дня – тіє́ї са́мої дни́ни, оби́день, обиде́нкою, обі́ддень. [Я обиде́нкою спра́влюсь: ура́нці пої́ду, а на ніч і додо́му. Як обі́ддень хо́четься із’ї́здить у Борзну́, дак устаю́ удо́світа. Мені́ тра́пилося ба́чити, як оби́день хова́ли дочку́ й ма́тку].
Сделанный в один день – обиде́нний. [Щоб злови́ти ві́дьму, тре́ба зроби́ти обиде́нну бо́рону].
Продолжающийся целый день – цілоде́нний.
Несколько дней – скі́лькись день.
На несколько дней (об отпуске, поездке и т. п.) – кількаде́нний.
В течение первых дней – у пе́рших днях.
Изо-дня-в-день – день крізь день, день-у-де́нь, день при дне́ві.
Со дня на́ день – день одо́ дня, з дни́ни на дни́ну (на дру́гу).
День за днём – день по-за день, день за день. [День по-за день – так і пропа́ла спра́ва].
Каждый день – що-дня́, що-де́нь, день-у-де́нь.
С каждым днём – з ко́жною дни́ною, від дня до дня. [А тимча́сом від дня до дня Соломо́н мудри́вся (Рудан.)].
Каждые два, каждые три дня – що-два дні, що-три дні.
Спустя два-три дня – за два дні, за три дні, по двох, по трьох днях.
По сей день – по сю́ю дни́ну, пони́ні, аж до́сі, дотепе́р.
Проводить, провести день – днюва́ти, переднюва́ти, день з(о)днюва́ти.
Рабочий день – робо́чий день.
Четверть рабочего дня – опру́г. [З ра́нку до сні́дання – опру́г, до обі́д – дру́гий, до по́лудня – тре́тій, до ве́чора – четве́ртий].
Чорный день – чо́рний день, скрутни́й (суту́жний) час. [Про гро́ші про чо́рний день вона́ ніко́ли не дба́ла (Мирн.)].
Красные дни – я́сні (га́рні) дні, (только перен.) розко́ші.
День без росы – сухове́нь (р. -вня́).
Добрый день (приветствие) – добри́день. [На добри́день вам!].
Желать доброго дня – на день до́брий (на добри́день) дава́ти, на добри́день поклони́тися.
Держа́лка (сабли, меча, метлы, черпалка) – держа́лно, держа́к; (топора) топори́ще, топори́сько; (цепа) ціпи́лно; (кнута) пу́жално; (кочерги) кочержи́лно; (лопаты) лопати́лно; (заступа) заступи́лно; (ведра, корзины) ду́жка.
Де́тище – дити́на, (иронич.) ді́тище, (порождение) ви́плід (р. -плоду), порі́дня (ж.).
Дно – дно (мн. де́на, дна́; ум. де́нце, де́нечко; ув. дни́ще); під (р. по́ду). [Під вичища́ти (в коло́дязі) (Григор.)].
Дно экипажа – по́дення.
Дно судна, плоскодон. лодки – підо́шва.
Дно печипе́чище, чері́нь (р. -ня́); (наиб. углубление дна в колодце) ковба́шечка, [Ковба́шечкою зве́ться саме́ дно крини́ці, де найгли́бше (Звин.)].
Вверх дном – догори́ нога́ми, шкере́бе́рть, пере́вертом [Усе́ догори́ нога́ми попереверта́в. Усе́ пі́де шкере́бе́рть. Пере́вертом усе́ переверну́лося].
На дне – на дні́, на спо́ді, (реже) на споді́. [Та воно́ в мішку́, на са́мому спо́ді].
На дно, ко дну – на дно, на спід.
Итти ко дну – (в песне) на спід потопа́ти.
Водка уж на дне – горі́лки ті́льки й є, що на спо́ді, горі́лці ви́дко де́нце.
Не имеющий дна (о посуде) – безде́нний. [Безде́нний го́рщик. Безде́нна ми́ска].
Вынимать, вынуть дно откуда – роздина́ти, розідни́ти що, віддина́ти, відідни́ти.
Вынуть до́нья откуда – повіддина́ти що.
Вставлять, вставить дно куда – дни́ти, задина́ти, сов. задни́ти, придни́ти що.
Вставить до́нья куда – позадина́ти що.
Переменять, переменить дно в чём – передина́ти, передни́ти що. [Корабе́ль задни́ли та й на Дуна́й пусти́ли (песня). Передни́в бо́чку].
Дождь – дощ (р. дощу́) (ум. до́щик, до́щичок; ув. дощи́ще). [Мо́крий дощу́ не бої́ться. Тако́го дощи́ща і не зазна́ю].
Дождь сквозь солнце – дощ сліпи́й, цига́нський, ку́рячий.
Дождь моросящий (мелкий, частый), иногда с туманом – мжа, мжи́ця, мжи́чка, м(и)ги́чка, мря́[а́]ка, мря́[а́]чка. [Сі́рий осі́нній ра́нок кури́всь дрібно́ю мжи́чкою (Коцюб.). Мря́ка сі́яла мов із си́та (Конис.)].
Итти, пойти мелкому дождю́ – мря[а]чи́ти, замря[а]чи́ти. [Надво́рі мрячи́ть. Зно́ву надво́рі замрячи́ло].
Дождь проливной – зли́ва, зали́ва, ливни́й дощ, (редко) лі́я.
Сильный дождь с грозой – тучни́й дощ, ту́ча.
Дождь как из ведра – дощ як з відра́, як з лу́ба, як з цебра́, як з ко́новки, дощ як відро́м іллє́, дощ як з-під ри́нви. [До́щик лину́вся цебро́м, відро́м, дійни́чкою над на́шою кашни́чкою].
Дождь прекратился – дощ переста́в, ущу́х, передощи́ло (безл.).
Дождь усилился – дощ припусти́в, ущави́в.
Дождь хлещет – дощ січе́, дощ цві́чить.
Во время дождя́, под дождё́м – під дощ, доще́м, за дощу́. [Доведе́ться доще́м ї́хати].
Доли́на – доли́на (ум. доли́нка, доли́ночка, доли́нонька), діл (р. до́лу); (низина) низ (р. ни́зу), низькоді́л (р. -до́лу). [З гори́ спусти́вся в діл (Крим.). Неси́ мене́, си́вий ко́ню, гора́ми, дола́ми. Коза́к Савлу́к ходи́в і набрі́в оце́й низькоді́л, де тепе́р село́ (М. Вовч.). Пішли́ низа́ми].
Небольшая круглая -на – падь (р. па́ди), па́дина.
Степная -на длинная и узкая (овраг) – ба́лка, ба́лище. [По ба́лищах степови́х]; лесистая – байра́к (р. -ку).
Доли́нка между двумя возвышениями – жоло́бина, жо́лоб (р. -ба); между горами – межи́гір’я; (теснина) про́смик; устье доли́ны – придоли́нок (р. -нку). [На степку́ садо́чок у придоли́нку].
Начало доли́ны – одве́ршок (р. -шку).
Житель доли́ны – долиня́нин.
Доли́нный – доли́нний, доли́новий, долиня́ний, до́льний.
Дом
1) (
сооружение) дім (р. до́му) (ум. дімо́к, домо́к (р. -мка́), до́мичок, домо́чок (р. -чка); ув. доми́ще), буди́нок (р. -нку); (ум. буди́ночок) (р. -чка), го́рниці (мн., р. -иць). [Го́рниці га́рні збудува́ли, вели́кі].
Каменный дом – ка́м’яни́ця, мурова́ниця (Вхр.).
Барский роскошный дом (дворец) – пала́ти, пала́ц.
Дом нежилой – нежили́й буди́нок, пу́стка.
Загородный дом – позамі́ський буди́нок, (мыза) фільва́рок (р. -ку), ху́тір (р. -тора).
Вне до́ма, наружу – невдо́ма, надво́рі. [Хіба́ ті́льки світу, що в вікні́? – надво́рі ще більш];
2) (
учреждение) дім [Торго́вий дім], буди́нок. [Селя́нський буди́нок].
Детский дом – дитя́чий дім, (ясли) охоро́нка.
Воспитательный дом – дитя́чий за́хисток, дім (буди́нок) для ви́ховання ді́тей.
Д. молитвенный – молито́вня, молито́вний дім.
Д. странноприимный – приту́лок для подоро́жніх, привіта́льня.
Д. отдыха – буди́нок для відпочи́нку.
Д. ночлежный – нічлі́г (р. -гу). [Нічлі́г ті́льки ще одпе́рли; босячня́ так і су́нула в две́рі (Тесл.)].
Д. рабочий, исправительный, смирительный – дім примусо́вої пра́ці.
Д. исправительно-трудовой – дім пра́ці й попра́ви.
Д. арестный – решта́рня, (грубо, кутузка) буцега́рня.
Д. для сумасшедших – божеві́льня, дім для божеві́льних (навіже́них).
Д. заезжий (постоялый) – за́їзд.
Д. питейный – шинк (р. ши́нку), шино́к (р. -нка́), ко́рчма́, (устар.) ора́нда. [Хо́дить до ора́нди горі́лочку пить (Чуб.)].
Д. публичный – дім розпу́сти, (эвфем.) лупана́р, (грубо) бурде́й.
Д. игорный – дім картя́рський, дім гра́льний;
3) (
домашний кров, своё жилище, свой угол) домі́вка, домі́вля, госпо́да, осе́ля, до́ма (ж. р.). [Порозмовля́ємо щире́нько з земляко́м, домі́вку згада́ємо (Васильч.). Віта́ємо в госпо́ді на́шій вас (Грінч.). Не мина́йте госпо́ди на́шої – ми вам за́всіди ра́ді. Си́на рі́дного з осе́лі він прогна́в. Чия́ до́ма найбли́жче, туди́ ї́дьмо гурто́м ночува́ть (Неч.-Лев.). Занесе́ш до моє́ї до́ми];
4) (
династия) дім. [Катери́на II – не з до́му Рома́нових].
Доми́щедоми́ще; см. Дом.
До́нце
1) де́нце́;
2) дни́ще. [Сі́ла на дни́ще і заходи́лася пря́сти];
3) (
у луковицы) кру́жень (бот.) (р. -жня).
Древеси́на – древ(ес)и́на, деревина́.
Живая древеси́на – живе́ць (р. -вця́).
Годовой круг древеси́ны – полі́ток (р. -тку), літови́ще.
Дре́вко – де́ржал(к)о, де́ржально, держа́к [Лу́снуло де́ржалко у корогви́], а теснее: у копьяра́тище, ра́товище; у метлымітли́ще, штиль; у косыкосови́ще, кісся́; у граблейгра́блище, граби́льно; у кочерги – кочержи́льно, кочержи́ще, коцюби́ще; у цепа – ціпи́льно; у ёмки – чаплії́льно; у заступа – за́ступень, заступи́льно; у ухвата – рогачи́льно.
Дуб – дуб; ум. дубо́к (р. -бка), дубо́чок (р. -чка), ду́бчик, ду́бонько; ув. дуба́ка, дуб’я́ка, дуби́ще, дуба́р (р. -ря́). [Дубарі́ товстеле́зні]; соб. дуб’я́. [Страшне́ дуб’я́ го́рдо повиганя́ло свої́ го́лови вго́ру (Мирн.)].
Молодой дуб – дубча́к, дубе́ць (р. -бця).
Дуб, на котором листва держится зимой в сухом виде – кра́сний (глухи́й) дуб.
Озимый д. – ози́мий дуб, осіньчу́к.
Дуб вечно зелёный (пробковый) – не́линь (р. -ня).
Дуб колючий – па́дуб.
Дупло́ – дупло́; ув. дупли́ще.
Ду́ра
1) (
глупая) дурна́ (р. -но́ї), ду́рка, дурну́ля, (зап.) блазни́ця.
-очка – ду́рка (р. -ки), дурне́нька (р. -кої), (ласкат.) дурню́л[н]я.
Ду́рища – дуре́па, ду́рище, дуре́пище, дурле́па.
Ду́ра (ду́рища) непроходимая – дуре́па несосвіте́нна.
Ду́ра набитая – дурна́ дуре́па;
2) (
лишен. рассудка, безумная) дурна́, божеві́льна, навіже́на;
3) (
шутиха) сміха́чка, смішня́чка, блазню́ха, блазню́чка, штука́рка.
Дурачи́ще – дури́ло (м. р.), дурни́ло [Яки́й дурни́ло!], дурби́ло, дур(е)ню́га, дурналю́ка [Чо́ртів дурналю́ка!], ду́рнище.
Ду́рища – дуре́па, дуре́пище, дури́нда. См. Ду́ра.
Дух
1) (
бестелесное существо, доброе или злое) дух. [Я́нголи – небе́сні ду́хи́].
Злой дух (дьявол) – нечи́стий дух, нечи́стий, нечи́ста си́ла, враг.
Злой дух в виде призрака, морочащий людей – мара́ (ув. марю́ка, ма́рище), мана́. [Мара́ його́ обма́рила. Згинь ти, марю́ко!].
Ду́хи (привидения, призраки) – ду́хи́, при́види. [Круго́м духи́, маняки́, відьми́ та русалки́ (Кул.)];
2) (
душа, духовн. начало, направление, решимость) дух. [Малі́ ті́лом, та вели́кі ду́хом (Ном.). Бага́тство ду́ха. Яки́мсь пантеїсти́чним ду́хом обві́яна пое́зія Кри́мського (Єфр.). Нову́ статтю́ напи́сано в тім са́мім ду́сі].
Русский и польский дух – ру́счина і по́льщина (Кул.), ру́ськість і по́льськість.
Воспрянул -хом кто – дух вступи́в у кого́, підні́сся ду́хом хто. [В ме́не аж тро́хи дух вступи́в (Франко)].
Падать, пасть -хом – занепада́ти ду́хом, сов. занепа́сти ду́хом.
Поднять дух, придать ду́ха – дода́ти кому́ ду́ха[у], відва́ги, ду́ху підда́ти.
Собраться с -хом – набра́тися ду́ху (смі́лости, відва́ги), добра́ти смі́лости, зібра́тися на відва́гу (Стеф.).
Упадок -ха – підупа́д ду́ху, зневі́р’я. [Хвили́нне зневі́р’я не розби́ло я́сного світо́гляду письме́нника (Єфр.)].
Упавший ду́хом – занепа́лий ду́хом.
Не хватило ду́ха – не ста́ло відва́ги;
3) (
расположение, настроение) дух, гу́мор, на́стрій (р. -рою). [У весе́лому ду́сі (на́строї)].
Не в ду́хе – не в до́брому ду́сі, не в до́брому гу́мо́рі, в пога́ному на́строї.
Не в ду́хе быть – ма́тися на ду́сі пога́но, не в до́брому ду́сі (гу́мо́рі, на́строї) бу́ти [На ду́сі він мавсь препога́но], (насмешл.) он не в духе – у ньо́го му́ха в но́сі;
4) (
дыхание) – дух, ві́ддих, ди́хання. [Над ним воли́ свої́м ду́хом ди́хали (Чуб.)].
Дух захватывает – дух захо́плює (захопля́є), дух забива́є (займа́є), дух спира́ється (запира́ється).
Дух захватило – спе́рло (зіпе́рло) дух, захопи́ло дух, перехопи́ло дух, заби́ло дух, запну́ло дух, дух заня́всь, дух заби́всь.
Перевести дух – відди́хатися, відди́хати, віддихну́ти, -ся передихну́ти, відса́пати, -ся, відсапну́ти, -ся, зве́сти дух. [Да́йте мені́ дух зве́сти (М. Вовч.)].
Притаить дух – затаї́ти (запе́рти, затамува́ти) дух (ві́ддих), мовча́ти й ти́хо ди́хати.
Испускать (-тить) дух (умирать) – пуска́тися (пусти́тися) ду́ху, спуска́ти (спусти́ти) ду́шу, зітхну́ти или ви́зіхнути ду́ха, спуска́ти (спусти́ти) дух, (опис.) бо́гові ду́шу відда́ти;
5) (
пар) па́ра, дух. [Дихне́ш, то па́ру (дух) ви́дко, – так хо́лодно в ха́ті];
6) (
запах) дух (ум. душо́к, р. -шка́), пах. [Кури́всь для ду́ху ялове́ць (Котл.). Во́вчий дух. Націона́льний душо́к. Моско́вський дух]; (вонь) пога́ний дух, смо́рі́д (р. -ро́ду).
Тяжёлый дух – важки́й дух (напр., у кімна́ті).
Идёт дух – чу́ти, вже чу́ти. [Цього́ са́ла не бері́ть: уже́ чу́ти];
7) (
быстрота) дух, мент, мах.
В один дух – уду́х. [За́втра уду́х були́-б удо́ма (М. Лев.)].
Во весь дух – що-ду́ху, (фамил.) на всі заставки́. [Що-ду́ху бі́гти].
Ду́хом, душко́м – ду́хом, душко́м, одни́м ду́хом, за оди́н дух; вмах, ми́ттю, вмент. [Душко́м ви́пив пи́во (Коц.)].
Живым ду́хом – живи́м ма́хом; одна́ нога́ тут, дру́га там.
Что есть ду́ху – скі́льки ду́ху, що дух у ті́лі (М. Вовч.), на всю ви́тягу.
Вольный дух (умерен. теплота в хлебн. печи) – ле́гкий дух;
8) (
исповедь) спо́відь (р. -ди).
Быть на духу́ – на спо́віді бу́ти, сповіда́тися, сов. ви́сповідатися.
Итти на дух – до спо́віди йти.
Ни слуху, ни ду́ху о нём – слу́хи загули́ за ним, ні зві́стки, ні чу́тки про ньо́го, ні слу́ху, ні ві́сти про ньо́го, слід за ним загу́в.
Дымови́ще (пожарище) – пожари́на, пожа́рище, зга́рище, димо́вище.
Дымоку́р – ку́рево, ку́рище, бага́ття в курені́ (в ескімо́сів і т. п.).
Ды́нник
1) (
гряда с дынями) ди́нник, ди́нище;
2) (
любитель дынь) охочий до динь, диньолю́б; (разводчик дынь) ди́нник.
Ёж, зоол. – їжа́к (ум. їжачо́к, р. -чка́; увел. їжачи́ще), (провинц.) їжу́к; (самец) їжачи́ч, (самка) їжачи́ха. [На воно́ їжачи́ч, чи їжачи́ха?]; (детёныш) їжаченя́ (р. -ня́ти), їжаченя́тко.
Ёж морской – їжине́ць (р. -нця́).
Ёж рыба – двозу́бка, їжори́бка.
Жа́ба
1) жа́ба, ропу́ха; (
ум.) жа́бка, жа́бонька; (ув.) жа́бище; (соб.) жабня́ (р. -ні́).
Жабё́нок – жабеня́ (р. -ня́ти), жабеня́тко. [І жа́ба ри́ба, бо в воді́ сиди́ть].
Древесная -ба – зелену́ха.
-ба повитуха – повиту́шка; (квакуша) кряку́ша.
Болото, где водится много жаб – жаба́р (р. -ря́), жабови́ння, жабівни́к, жабокря́ківка;
2) (
мед., болезнь) жа́ба, задавля́чка.
Грудная -ба – грудна́ жа́ба, грудна́ да́ва.
Жа́лищежали́ще, жаля́ка (ж. р.).
Жа́льни́к
1) (
бугор насып. земли над могилой) моги́ла. [Ви́копайте я́му – та глибо́кую, ви́сипте моги́лу – та висо́кую];
2) кла́до́ви́ще, могилки́ (
р. -ло́к), мо́глиці (р. -ць).
Жара́то́к, жара́тка – закапе́лок (р. -лка) з лі́вого бо́ку при́пічка (куди́ одгорта́ється жар), жарівни́к, жа́рище.
Жва́чка
1) жу́йка, жва́ка. [Віл за́всіди жу́йку ма́є в ро́ті].

Жевать жва́чку (о животн.) – жу́йку жува́ти, ремиґа́ти, ремиґа́ти жу́йку. [Віл жує́ жу́йку. Воли́ ремиґа́ють. Ремиґа́ють воли́ со́нно жу́йку];
2) (
самий процесс) ремиґа́ння, жва́кання, жвакува́ння;
3) (
листовой табак для жеванья) жу́йка, жува́лка, жува́ння;
4) (
что-н. пережёванное) жвак (и жва́ки́), жвачи́ще, жувани́на, жва[и]кани́на, (пережёв. табак) ма́чка (гал.).
Желоби́на, желоби́нка – жоло́бина, жоло́би́нка, рівчачо́к; (реки) рі́чище, кори́то.
Жили́ще – осе́ля (ум. осе́лька), житло́, (дом, родной угол) госпо́да, домі́вка; кіш (р. ко́шу), ки́шло. [Я тоді́ за ша́пку, за ціпо́к, а сам до старо́го свого́ ки́шла (Конис.)].
-ще у рыбаков – дома́ха (Браун.).
-ще запорожца вне сечи – зимовни́к, зимови́ще. [Сиді́в він зимовнико́м серед ди́кого сте́пу на низу́ (Куліш)].
-ще пастухов овечьих в степи – чаба́рня.
-ще пастухов гуцульских в горах – ста́я, заста́йка.
Жи́льный – жилови́й.
Жи́льная залежь – жилове́ зло́жище (Тутк.).
Жук, зоол. – жук (ум. жучо́к, жуче́чок, р. -чка, ув. жучи́ще, жучи́на).
Самка -ка – жучи́ха.
Ж. молодой – жученя́ (мн. жученя́та).
Ж. бронзовый – оле́нка, воню́чка.
Ж. майский – хрущ.
Ж. шпанская муха – ма́йка, ма́йчик.
Ж. навозный – гнойови́к, гуджула́й, -йка, гадзу́ля.
Ж. носорог – носорі́жок (р. -жка), во́лик, (самка) корі́вка, коро́виця.
Ж. олень – рога́ль, рога́ч, тур, олене́ць (р. -нця́), розсо́хач, щипу́н.
Ж. клещатый – щи́павка.
Ж. хлебный – хлібо́ї́д, жи́тник, гречу́х, гречкосі́й, ку́зька, хру́щик, красу́лька, красуно́к (р. -нка́), налива́йко.
Ж. долгоносик – носа́й, носа́ль.
Ж. скрипун – музи́чка.
Ж. божья коровка – со́нечко.
Ж. светящийся (светляк) – світля́к, блища́к.
Заба́ва
1)
см. Забавле́ние;
2) (
развлечение) заба́ва, за́бавка, розва́га, уті́ха, ум. уті́шка. [Положу́ дереви́нку в коли́сочку та бу́ду колиха́ти: бу́де мені́ за́бавка (Рудч.). Зірва́ла кві́тку з голови́, ки́нула мені́ на за́бавку (Г. Барв.). Тобі́ все смі́шки та вті́шки (Номис)].
-вы (увеселенья) – гу́льбощі (-щів), гу́льбини (-бин), (і́)гри́ща (р. (і́)грищ). [Не вто́млена гу́льбощами, го́рем не перему́чена, ясна́ була́ собі́, як ти́хеє лі́то (М. Вовч.). Там гу́льбини тоді́ були́: зібра́лись ро́дичі і чужі́ до́брі лю́ди і весели́лись собі́ (Сл. Гр.). Діво́чі і́грища незабу́тні (Куліш)].
Место -бавгу́льбище, гри́ще.
Пойти на -ву кому; отдать на -ву кому что – піти́ на гри́ще кому́; відда́ти (пусти́ти) кого́, що на гри́ще, на і́грашку, на ви́грашку кому́. [Та все пішло́ царя́м на гри́ще (Шевч.). Ні, не вби́ли, а пусти́ли москаля́м на гри́ще (Шевч.). Вона́ й бере́ мене́ в поко́ї синка́м на ви́грашку (Шевч.)];
3) (
мешканье) ба́влення, ба́віння, барі́ння;
4)
см. Заба́вка.
Забо́рище – б[п]аркани́ще.
Зави́симый – зале́жний від ко́го, від чо́го; підле́глий кому́, чому́.
-мое состояние – зале́жне стано́вище, зале́жний стан; нево́ля.
-мый, грам. – зале́жний.
-мое предложение – зале́жне ре́чення.
Загнё́та, Загнё́тка – жарівни́к, жа́рище, закапе́лок з лі́вого бо́ку при́пічка (куди́ відгорта́ють жар).
Заи́мка – займанщи́на, за́ймань (-ни), за́їмка, за́йманка, за́ймище, за́йма.
Занимать -ку – займа́ти (за(й)ня́ти) займанщи́ну. [Благослови́, па́не гетьма́не, заня́ти займанщи́ну! – Та й займе́, скі́льки о́ком заки́не, сте́пу, гаї́в, сіножа́тей, рибни́х озі́р, і вже це його́ родова́ земля́ (Куліш)].
За́ймище
1) за́ймище, займа́нщина;
2) (
поём) пла́вня.
Зайчи́на
1) (
зайчище) зайчи́ще;
2)
-чи́на и за́йчина (заячье мясо) – за́ятина, за́єчина, зайча́тина. [Нагодува́ла вовчи́ця діте́й за́ятиною];
3) (
мех) за́ячий смух, за́яче ху́тро, зайці́ (-ці́в).
Зайчи́щезайчи́ще (м. р.).
За́лежь
1) (
грузов) зава́ла (вантажу́); (бумаг, дел) зава́ла (папе́рів, справ); (капиталов) зале́жування, зале́жання (капіта́лів). [Вели́кі зава́ли вантажу́ на залізни́цях];
2) (
заваль) за́валь (-лі), зале́жане (-ного), заваля́ще (-щого);
3) (
о почве) облі́г, перелі́г (-ло́гу);
4)
геол. (о горных породах и т. п.) – по́клад (-ду), зло́жище (-ща), кла́день (-дня). [Тут появи́лися бага́ті по́клади во́ску (Франко)].
-жи кам. угля – по́клади кам’яно́го ву́гі́лля.
Замеча́тельный – (примечательный) позна́чни́й, визначни́й, помі́тний, ува́ги ва́ртий, прикме́тний чим, у чім, з чо́го, знамени́тий, (знаменательный) знаме́нний, (удивительный) ди́вний. [Позначна́ річ, що ніхто́ йому́ не захті́в одповіда́ти. Він ще не ви́явив себе́ чимсь визначни́м (Єфр.). Він з ди́вною впе́ртістю верта́вся до ціє́ї іде́ї (Корол.). Ось ска́терть шльо́нськая нешпе́тна… найбі́льше в тім вона́ прикме́тна – на стіл як ті́льки постели́… то вся́кі вро́дяться потра́ви (Котл.)].
Быть -ным чем – визнача́тися чим.
-ное явление – ди́во, ди́вне з’я́вище, дивови́жа.
-ный певец, голос – знамени́тий співа́к, го́лос.
За́мок – за́мок (-мка), ум. за́мочок (-чка).
Воздушный -мок – надхма́рний, захма́рний за́мок.
Воздушные -ки строить – химе́ри ганя́ти, у хма́рах літа́ти, надхма́рні за́мки будува́ти.
Место, где стоял -мокза́мчи́ще, замкови́ще.
За́мчище (место замка) – за́мчи́ще, замкови́ще.
Замчи́ще (ув. от Замо́к) – замчи́ще, колоди́ще.
Зарё́выш – ре́ва, (ув. ре́вище), пла́кса, бе́кса, рю́ма, рю́мса, рю́мало, (редко) ню́ня (всё общ. р.). [А як він запла́че, скажи́ йому́: Ре́ва кисли́ці розси́пала! (Звин.)].
Заселя́ть, засели́ть – залю́днювати и залюдня́ти, залюдни́ти, заселя́ти, засели́ти, обселя́ти, обсели́ти, (гал.) заме́шкувати, заме́шкати; (колонизовать) оса́джувати, осади́ти, осі́сти що ким. [Лати́нська ра́са залюдни́ла Іта́лію (Башт.). Ой, сажа́в-же він та три слободи́: одну́ сло́боду стари́ми людьми́ (Пісня). Вони́ узграни́ччя лю́дом осади́ли (Куліш). Ляхва́ осі́ла межирі́ччя від Бу́га до Ви́сли, а осі́вши поверну́ла бага́цько й пито́мої Ру́сі у польщину́ (Куліш)].
Заселё́нный – залю́днений, засе́лений, осе́лений, обсе́лений, (гал.) заме́шканий.
-ное место – засе́лене мі́сце, се́лище, оса́да, жилля́.
Засо́лочный – сільни́чий.
-ное отделение – ві́дділ для солі́ння; сільня́ (-ні́), со́лище.
Засо́с
1)
см. Заса́сыванье.
В -со́с – з присмо́ктом.
Целовать в -со́с – цілува́ти за́смоктом;
2) боло́то, багнови́ще, драговина́, трясовина́.
Затверде́лость и Затверде́ние
1) затве́рдлість, затверді́лість (-лости), затверді́ння, зашкару́блість, забуча́вілість, зашкару́бі́ння, забуча́віння;
2)
мед. – затверді́ння, твердиня́, тверди́й на́пух (-ху).
-ние вымени (у скотины) – осо́ви́ще.
Затрудни́тельный – трудни́й, утру́дливий, важки́й, скрутни́й, суту́жний, при́крий, моро́чний, моро́чливий, заморо́чний, заморо́чливий, тісни́й, крути́й, утя́жливий, недогі́дний.
-ное дело, -ная вещь – трудна́ (важка́, моро́члива) спра́ва, трудна́ (важка́, моро́члива) річ.
-ные обстоятельства – скрутні́ (суту́жні, при́крі, тісні́, круті́, утя́жливі, недогі́дні) обста́вини.
-ное положение – скрутне́ (суту́жне, при́кре) стано́вище, скрут (-ту) и скру́та (-ти), суту́га, приту́га, ха́лепа. [Ви́дко, що реда́ктор «Ді́ла» і серед ха́лепи не тра́тить гу́мору (Франко)].
Попасть в -ное положение, очутиться в -ном положении – попа́сти в скрутне́ (суту́жне и т. д.) стано́вище, в скрут, (в неловкое положение) попа́сти в кло́піт, вско́чити в ха́лепу, загна́тися на слизьке́.
Поставить кого в -ное положение – (образно) загна́ти кого́ на слизьке́, посади́ти кого́ на лід.
Он очутился в -ном положении – він попа́в в скрутне́ (суту́жне и т. д.) стано́вище, прийшо́в йому́ скрут.
Захва́т
1) (
насильствен. присвоение) за́хват (-ту), захо́плювання, (оконч.) захо́плення, за́брання́, самобра́ння, займа́ння, га́рбання, зага́рбання, грабу́нок (-нку) чого́. [Безла́дне захо́плювання фа́брик робітника́ми (Касян.). У поло́н займа́ння (Сл. Гр.). Га́рбання чужо́ї пре́дківщини (Куліш)];
2) (
место или часть орудия, чем оно хватает) ро́зпір (-пору), розворо́т (-ту). [Сі обце́ньки не годя́ться – мали́й ро́зпір (Сл. Ум.)].
-том руки (ладони) – за́жма, за́жмагом (Сл. Гр.). [Рву щаве́ль за́жмагом, щоб пан не пійма́в (Н.-Вол. п.)];
3)
-ва́т обеих расставленных рукобі́ймище. [Арка́н на ві́сім обі́ймищ].
В захват (в борьбе) – зчепи́вшись;
4) (
размах руки со щёткой, шваброй) за́мах (-ху).
Зва́ние
1) (
сословие) стан (-ну), звання́, (состояние) стать (-ти). [Коза́цького ста́ну лю́ди (Н.-Лев.). Ось ди́кий феода́л – тепе́р капіталі́ст, ось да́вній фарисе́й – в профе́сорському ста́ні (Ворон.). З жа́дної ста́ті у москалі́ беру́ть: з міща́нської, з мужи́чої, з па́нської, з купе́цької, з духо́вної ста́ті (Васильк. п.). Звання́ коза́цьке, а життя́ соба́цьке (Номис)];
2) (
должность, чин) сту́пінь (-пеня), стано́вище;
3) (
сан) гі́дність, досто́йність (-ности).
-ние сотника, атамана, архимандрита, консула, дворянина и т. п. – соте́нство, отама́нство, архімандри́тство, ко́нсульство, шляхе́тство и т. д. Почётные -ния – поче́сні звання́, гоно́ри (-рів);
4) (
подобие) натя́ма, знак (-ку́). [Так збив чо́боти, що ті́льки натя́ма зоста́лась (Ковелечч.)].
-ния нет – і слі́ду (знаку́, заво́ду) нема́, і звання́ нема́.
Зернохрани́лище – паше́нна комо́ра, зерносхо́вище.
Зимови́к (улей) – зи[і]мови́к (-ка́). [Ці ву́лики – зімовики́, вони́ надво́рі зіму́ють (Чигир. п.)].
Зимо́ви́ще – зимо́висько, зимо́вище.
Зимо́вник
1) (
зимнее жильё) зимівни́к, зимови́к, зимо́вище; (в горах у гуцулов) зима́рка;
2) (
омшаник) зимови́к (-ка́), темни́к (-ка́). [Па́сіку в зимови́к поста́вили (Г. Барв.)];
3)
бот. Colchicum L. – пізноцвіт (-ту), зимови́к (-ка́ и -ку́).
Зимо́вье
1) (
зимовка) зимі́вля;
2) (
жильё) зимо́вище, зимо́висько; см. Зимо́вник 1.
Змеи́ный – гадю́чий, гадю́чин, га́дячий, га́дяцький, гадю́цький, змія́чий, змії́ний, (змеев) га́дів (-дова, -дове), змі́їв (-єва, -єве). [Ми зни́щимо гадю́че ко́дло лю́те (Грінч.). Чо́рні кі́гті, вмо́чені в гадю́чу сли́ну (Крим.). Га́дяче жало́ (Федьк.) Змія́ча голова́ (Звин.). З то́го ча́су о́стрів той зве́ться змії́ним (Стор.). Брав черві́нці з гадю́чиної но́рки (Франко)].
-ное гнездо (место) – гадю́чник, гадови́ще.
-ное отродье, гнездо – гадю́че, змія́че ко́дло, гадю́че, змі́єве насі́ння.
-ная трава, бот. Stachys silvatica L. – ба́бка, бу́ковиця.
-ный язык, бот. Ophioglossum – язи́чник (-ка), пога́не зі́лля, без’язи́чник, ти́хе зі́лля.
Змеи́щагадю́чище, змія́ра. [Отаке́нна гадю́чище оповила́ круго́м будячи́ну (Мирн.). Як ось лети́ть змія́ра! Ху, та яки́й-же змія́ра (Олекс. п.)].
Зоби́щево́лище.
Зола́ – по́піл (-пелу), зола́; (горячая зола с огнём, с тлеющ. уголками) при́сок (-ску); (выбрасываемая после золки) ви́зо[і]л (-золу), па́зі[о]лки (-ків). [Лу́чче ї́сти хліб з золо́ю, та не жи́ти з чужино́ю (Номис)].
Выгребать -лу – вибира́ти по́піл (з гру́би).
Свалка -лыпопели́ще, попільни́к, попі[е́]льня.
Зре́лищевидо́вище, видо́висько, ви́диво, диво́висько и диво́вище, (удивительное) дивови́жа, дивогля́дь (-ди).
Красивое -ще – чудо́ве, га́рне видо́вище.
Театральное -ще – виста́ва.
Зуби́щезуби́ще, зуби́сько. [З величе́нними зуби́щами (Крим.)].
Игли́ща – цига́нська го́лка, цига́нка, вели́ка го́лка, голчи́ще.
Игра́
1) гра, ігра́ (
им. мн. гри и і́гри, р. і́гор), грання́, (забава) і́грашка, гра́шка, і́грище, гри́ще, гу́лянка, заба́ва, за́бавка. [Люби́ гру, люби́ й про́гру (Номис). Дідо́на ви́гадала гри́ще, Ене́й щоб веселі́ший був (Котл.). З дру́гими ді́тьми він не знавсь і в гри́ща з ни́ми не вдава́всь (Бодянський). Діво́чі і́грища незабу́тні (Куліш). Яка́-ж воно́ й гу́лянка бу́де, як ко́жен на́різно; коли́ вже гра́тися, то вку́пі (Грінч.)].
-ра́ в карты, в шахматы, в шашки, на бильярде – гра в ка́рти, в ша́хи, в да́мки, на білья́рді.
-ра́ азартная – газардо́в(н)а, запальна́ гра.
Биржевая -ра – біржова́ гра.
И́гры (развлечения, забавы) – і́гри, (р. і́гор), гри́ща, і́грища (-рищ), гульня́, (і́)гра́шки (-шок).
-ры гладиаторские, олимпийские – гладія́торські, олімпі́йські і́гри, (і́)гри́ща. [Він до́сі вже на гри́щах олімпі́йських отри́мує вінці́ (Л. Укр.)].
-ра́ на лице, в глазах – гра, мі́на на обли́ччі, в оча́х.
-ра́ крови – гра, грання́ кро́ви.
-ра цветов – гра, мі́на фарб.
-ра драгоценных камней – гра самоцві́тів.
-ра слов – гра слів.
-ра природы, случая, судьбы – гра приро́ди, ви́падку, до́лі.
-ра́ страстей, воображения, остроумия – гра при́страстей, уя́ви, до́тепу.
-ра фантазии – гра фанта́зії.
-ра́ пчёл – при́йгра бджіл.
-ра́ дипломатическая – дипломати́чна гра.
Раскрывать -ру́ – виявля́ти, пока́зувати гру.
-ра́ не стоит свеч – не ва́рта спра́ва за́ходу; для тако́ї заба́ви шкода й сві́тло світи́ти (Приказки).
-ра́ жизнью и смертью – гра життя́м і сме́ртю.
-ра́ с огнем, с опасностью – гра з огне́м, з небезпе́кою.
Была -ра́! – було́ кло́поту!
Предаваться -ре́ – вдава́тися, вкида́тися в гру;
2) (
действие) гра, грання́, граття́ на чо́му, в що; гуля́ння в що, в чо́го; см. Игра́ние. [З його́ граття́ не бу́де пуття́ (Приказка)].
-ра́ на скрипке, на пианино – гра, грання́, граття́ на скри́пку (реже на скри́пці), на піяні́но.
-ра́ пианиста, актёра – гра, грання́, граття́ піяні́ста, акте́[о́]ра.
-ра́ напитков – грання́, шумува́ння на́поїв, тру́нків.
И́грище
1) гри́ще, гра, (
спектакль) виста́ва. -ща, мн. – гри́ща, і́грища, (і́)гри, ви́гри (р. ви́гор);
2) (
место игр) гри́ще, і́грище, і́грисько, гу́лянка, ву́лиця, гу́льбище. [Що то за гуля́ння на тім гри́щі було́ превесе́ле (М. Вовч.)].
И́дол – і́дол (увел. ідоля́ка), куми́р (-ра), божо́к (-жка́), бо́жище (-ща), бовва́н. [Святці́ співа́ють вдя́чні гі́мни своє́му бо́жищу Ваа́лу (Л. Укр.)].
Изби́щаха́тище, хати́сько.
Известко́вый – (из извести) вапня́ний, ва́пенний, (относящ. к изв.) вапно́вий; (богатый известью) вапни́[я́]стий.
-вая почва – вапни́[я́]стий ґрунт.
-вая копьвапни́ще, вапняко́ва копа́льня.
-вая печь – вапня́рка, вапе́льня (-ні).
-вое творило – вапняко́ва я́ма.
Измё́т – по́ки́дьок (-дька), по́ки́дька (-ки), по́кидь (-ди), поки́дище. [Що я вам за поки́дище?! (Звин.)].
И́мя
1) ім’я́ (
р. ім’я́ и архаич. і́мени, им. мн. іме́на́), й[і]ме́ння, (диал.) імено́, (название) на́зва, на́звисько, найме́ння; ум. іме́ннячко, найме́ннячко.
Собственное, крестное и́мя – вла́сне, хреще́не ім’я́ (йме́ння).
И́мя предмета, животного – на́зва ре́чи (пре́дме́та), твари́ни.
И́мя отца, друга – ба́тькове, при́ятелеве ім’я́ (йме́ння).
Полное и́мя – по́вне ім’я́, йме́ння. [Хіба́ не мо́жна назва́ти по́вним іме́нням: Гераси́м? (Мова)].
И́мя, отчество, фамилия – і́м’я, по ба́тькові та прі́звище.
Дать и́мя – да́ти кому́ ім’я́, йме́ння; срвн. Нарека́ть, Наре́чь 1.
Носить и́мя – зва́тися.
Об’явить своё и́мя – назва́ти, об’яви́ти своє́ ім’я́ (йме́ння).
По и́мени – на ім’я́ (на м’я), на йме́ння, на на́звисько, [Був чолові́к на ім’я́ Заха́рія (Св. П.). На на́звисько Яли́на (Липов. п.)].
Быть кем только по и́мени – бу́ти ким ті́льки (лиш) на йме́ння, ім’я́м.
Назвать кого по и́мени – назва́ти кого́ на йме́ння.
Как ваше и́мя? – як вас на ім’я́, на йме́ння? яке́ вам ім’я́? як ва́ше ім’я́ (йме́ння)? [Не зна́ю, хто ви єсть і як вас на ім’я́ (Самійл.)].
Как его и́мя? – я́к він (його́) на ім’я́ (на йме́ння)? як йому́ ім’я́ (йме́ння)? [А як він на ім’я́? Іва́н? (Звин.). Як на ім’я́ того́ па́на? (М. Вовч.)].
По его и́мени – його́ ім’я́м, за його́ ім’я́м, (по нём) по йо́му.
Школа -ни Франка – шко́ла і́мени Франка́.
И́менем кого, чего, чьим -нем – в ім’я́ кого́, чого́, в ім’я́ чиє́ (чиї́м ім’я́м) (гал.) в і́мени кого́. [В ім’я́ наро́ду беру́ тебе́, во́рога грома́дського поря́дку (Куліш)].
И́менем закона, короля, императора – в ім’я́ зако́ну, ім’я́м короля́, імпера́тора, (гал.) в і́мени ці́саря.
Умоляю вас и́менем нашей дружбы – блага́ю вас в ім’я́ на́шої при́язни.
Во и́мя чего – в ім’я́ чого́. [В ім’я́ мої́х заслу́г (Куліш)].
Во и́мя Бога – в ім’я́ бо́же.
На имя́ кого – на ко́го, на ім’я́ кого́ (чиє́).
Купить усадьбу на имя́ жены – купи́ти сади́бу на жі́нчине ім’я́, на жі́нку.
Письмо на имя́ такого-то – лист на адре́су тако́го-то.
От и́мени кого, от чьего и́мени – від ко́го, на ім’я́ кого́, чиї́м ім’я́м, (гал.) в і́мени кого́. [Ору́дували за́мість само́го па́на і на його́ ім’я́ залюдня́ли немі́ряні пусти́ні (Куліш). Мої́м ім’я́м дав Де́вісон його́ (сме́ртний при́суд) (Грінч.)].
От моего и́мени – від ме́не, від мо́го і́мени, (фам.) моє́ю губо́ю. [Так і скажі́ть йому́ моє́ю губо́ю, що він ду́рень (Звин.)].
Не иметь другого и́мени, как – не ма́ти и́ншого ім’я́, як; не вихо́дити з чо́го. [Про́світку йому́ не бу́де від посмі́шища; з байстрюка́ не вихо́дитиме (Квітка)].
И́мя же им легион – їм же ім’я́ – легіо́н;
2) (
репутация, слава) сла́ва, ім’я́.
Доброе, честное имя́ – до́бра сла́ва, до́бре ім’я́. [Їм зоста́лась до́бра сла́ва (Шевч.). Моє́ все бага́тство єсть моє́ до́бре ім’я́ (Котл.)].
Худое имя́ – недо́бра сла́ва, несла́ва.
Приобрести имя́, сделать себе имя́ – (з)добу́ти, придба́ти (собі́) ім’я́, сла́ву (и сла́ви).
Замарать своё доброе имя́ – заплямува́ти (закаля́ти) своє́ до́бре ім’я́, свою́ до́бру сла́ву.
Человек с и́менем – люди́на з ім’я́м;
3)
грам. – ім’я́.
И́мя существительное, прилагательное, числительное – іме́нник (речівни́к), прикме́тник, числі́вник (-ка).
И́мя собственное, нарицательное, собирательное – ім’я́ вла́сне, зага́льне, збі́рне.
Исключи́тельный – ви(й)нятко́вий, виїмко́вий, ви́ключний, виметни́й, (диал.) опрі́чний, (особенный) особли́вий. [Це трапля́лося рі́дко, при винятко́вих ви́падках (Н.-Лев.). В рідки́х, виїмко́вих хви́лях (Франко). Йому́ либо́нь тра́пились на сей раз які́сь ви́ключні вражі́ння (О. Пчілка). Що отсе́ за виметни́й таки́й і безща́сний факт! (Кон.). Се я сказа́в тобі́ по при́язні, як річ опрі́чну (Л. Укр.)].
-ный закон – винятко́вий зако́н.
-ные мероприятия – надзвича́йні за́ходи.
-ные обстоятельства – ви́ключні (незвича́йні) обста́вини.
-ное положение – надзвича́йне стано́вище; виїмко́вий, ви́ключний стан.
-ное право – ви́ключне пра́во.
-ный талант – винятко́вий, небуде́нний тала́нт.
-ный случай – надзвича́йна приго́да, -ний ви́падок.
-ный дурак – дурни́й як тре́ба, тума́н вісімна́дцятий.
Исто́к
1) (
начало реки) джерело́, джерело́вище, початко́ве джерело́, (верховье) верхови́на, верх (-ху), (ум. верше́чок), верхі́в’я (ріки́), поча́ток (ріки́); (перен.) джерело́, поча́ток (-тку). [Ріка́, де-да́лі од початко́вих джере́л свої́х, усе́ бі́льшої набира́є си́ли (Єфр.)].
У -ков славянства – коло джере́л, коло поча́тків слов’я́нства;
2) (
устье реки) ги́рло (-ла).
Каба́н
1) (
кастрированный) каба́н (-на́), (некастр.) кнур (-ра), (дворовой) надві́рний каба́н, надвірня́к, (дикий) ве́п(е)р (-пра), (зап.) дик (-ка), (ходящий в одиночку) одине́ць (-нця́), о[є]дина́к; ум. каба́нчик, каба́нчичок (-чка), (маленький) кабаня́ (-ня́ти), кабане́ць (-нця́); (увелич.) кабани́ще, кабани́сько, кабаню́га, кабаню́ка, кабаня́ка; (собир.) кабаня́ччя.
Заводской -ба́н – кнур.
Откормленный -ба́н – годо́ваний каба́н;
2) (
глыба) бри́ла;
3) (
толстая бутылка) ведме́дик;
4) (
кувшин для стока патоки) ба́нька;
5) (
рудная толща гнездом) бри́ла, ру́дна бри́ла;
6) (
техн.: блок, связь) брус (-са), (стоячий) шток (-ка).
Каза́к – коза́к (-ка): ум. коза́че́нько, козачо́к (-чка́); ув. козарлю́га, козачи́ще; (реестровый) лейстрови́к; (запорожский) запоро́жець (-ро́жця), низо́ве́ць (-вця́), січови́к запоро́зький, низови́й (-во́го), січови́й коза́к; (черноморский) чорномо́рець (-мо́рця), коза́к чорномо́рський; (донской) донча́к, дінськи́й коза́к; (кубанский) куба́нець, куба́нський коза́к, пласту́н; (наёмный работник, батрак) бурла́ка; (дворовый молод. челов.) козачо́к (-чка́).
-заки́ (соб.) – коза́цтво, (устар.) коза́чество, коза́ччина, (фамил.) козачня́.
Звание, состояние -ка́ – коза́цтво.
-ко́м быть, жить – козакува́ти.
Червонный (Красный) -зак – червоний козак, червонець (-нця).
Казачи́накозачи́ще, козачи́сько, козарлю́га. [Лежи́ть комари́ще, запоро́зьке козачи́ще (Пісня)].
Как, нрч.
1) (
для выражения, вопроса) як, (каким образом) яки́м чи́ном, по-яко́му? [Як ти пі́деш, що таки́й дощ? (Харк.). Яки́м чи́ном помири́ти вби́йчий песимі́зм і за́клик до розгну́зданої весе́лости? (Крим.)].
Как бишь? – я́к бо, я́к пак, я́к бак? [Як бо його́ зва́ти? Я́к пак він каза́в? (Сл. Ум.)].
Как быть – я́к його́ бу́ти? що поча́ти?
Как велик? – яки́й завбі́льшки?
Как вы говорите? – як ка́жете?
Как далеко (до Киева)? – чи дале́ко (до Ки́їва)?
Как дорого? – чи до́рого? по чо́му?
Как же (ритор. вопрос) – як, я́к його, я́к таки́?
Как ваше здоровье? – як ся ма́єте? як там (ва́ше) здоро́в’ячко?
Как зовут? – як зва́ти, як на ім’я́, як по ба́тькові, як прі́звище, як звуть? [Як-же твого́ бра́та звуть? (Сл. Гр.)].
Как ваше имя? – як вас (реже вам) на ім’я́? як вас зва́ти?
Как именно? – як са́ме?
Как фамилия? – як прі́звище? як прозива́єтесь?
Как? как? (при переспрашив.) – що? що?
Как много? – як бага́то? як забага́то?
Как можно? – як (-же) мо́жна? як таки́ мо́жна? де-ж мо́жна?
Как не (нельзя не)? – я́к таки́ не? я́к його́ не?
Как поживаете? – як ся ма́єте? я́к ся мо́жете?
Как прикажете вас называть? – як вас ма́ємо зва́ти?
Как пройти на такую-то улицу? – я́к його́ перейти́ до тако́ї-то ву́лиці?
Как скоро (это будет)? – як (чи) шви́дко (це бу́де)?
Как же так? – я́к-же (воно́) так? як пак так? я́к таки́ так?
Как так? – я́к то? через що́? я́к то так?
Как таки так? – як таки́ так?
Как это (при возражении) – я́к то? [Чому́… я пови́нна геть в усьо́му вас слу́хать? – Як то чому́? Та я-ж тебе́ зроди́ла на світ (Крим.)];
2) (
для выражения восклицания, удивления, возражения, сомнения) як, я́к-же! [Ой, як боли́ть моє́ се́рце, а сльо́зи не ллю́ться (Котл.). Як дам ляща́ тобі́ я в пи́ку! (Котл.). Як кри́кну я: бре́шеш! (Стор.). Я́к-же зчепи́лись вони́, – така́ була́ бу́ча (М. Вовч.)].
А как же! (утверд.) – ато́ж, ато́, ая́кже, (зап.) ая́!
Вот как! – о́сь як, о́н як!
Как вот… – як о́сь, аж о́сь, агу́, коли о́сь. [Тут ті́льки що перемоли́вся (Еней)… як о́сь із не́ба дощ поли́вся (Котл.). Агу́, на́шій Мару́сі тро́шки ле́гше ста́ло (Квітка)].
Как во, как на… (народно-поэтич.) – що. [Що на Чо́рному мо́рі на ка́мені біле́нькому, там стоя́ла темни́ця кам’яна́я (Дума)].
Как во городе, во Казани – що в го́роді та в Каза́ні.
Как вдруг – коли́ це, аж, аж гульк, (диал.) аже́нь. [Коли́ це, серед ува́жного мого́ писа́ння, ра́птом мене́ щось уда́рило десь у глибу́ душі́ (Крим.). Аж гульк, з Дніпра́ повирина́ли малі́ї ді́ти сміючи́сь (Шевч.). Ті́льки що поблагослови́всь ї́сти, аж та стріла́ так і встроми́лась у пече́ню (ЗОЮР)].
Как не! (положит. знач.) – коли́ не, як не! [Каба́н коли́ не розбіжи́ться, коли́ не вда́риться об дуб! (Казка)].
Вон как – аж-а́ж як. [Я вже ї́сти хо́чу, аж-а́ж як (Н.-Лев.)].
Да как не – я́к не, я́к-же не.
Как же (печально, горько) – я́к-же, то́-то. [Ой мій си́ну! то́-то гі́рко, гі́рко умира́ти (Рудан.)].
Как же!
А то как же! (иронически) – де́-ж пак! [Пне́ться, нена́че спра́вді вели́ка ця́ця. Де́-ж пак! нові́ штани́ спра́вив (Номис)].
Как бы не… – коли́-б не… [На ме́не він не наріка́тиме, а от коли́-б ви його́ не знева́жили (Куліш)].
Как бы не так! – овва́, та ба́, авже́ж, але́-ж, але́, але́-але́, еге́, де́-ж пак! [Не одна́ тихе́нько від ма́тери по п’я́тінкам пря́ла на сві́чечку, щоб Кость її́ узя́в, а Кость і овва́! (Квітка). Вже що́ не ро́бить сві́тло, намага́ючись просу́нутися бли́жче до те́много за́кутка – та ба́! нія́к не мо́же (Коцюб.). Ну, то бери́ Га́нну! – Авже́ж! оце взяв-би той ка́дівб, що бу́блика ззіси́ по́ки круго́м обі́йдеш (Н.-Лев.). Го́ді виле́жуватись, іди́ молоти́ти. Але́-ж! (Сл. Гр.). І мені́ даси́ ме́ду як піддере́ш? – Але́-але́! (Сл. Гр.). Ході́м, Рябко́! – Еге́, ході́м! Не ду́же ква́пся… (Г.-Арт.). Зляка́ються вони́? Де́-ж пак! (Шевч.)].
Как много – як бага́то, яко́го бага́то, яко́го. [Яко́го бага́то люде́й на я́рмарку! Яко́го тут люде́й (М. Вовч.)].
Как бы ни (было)… а… – що-що́… а; хоч-би я́к… а… [Що-що́, а батькі́в чіпа́ти не слід (Крим.). Хоч-би як диви́лись ми на таки́й методологі́чний спо́сіб… а пови́нні бу́демо призна́ти (Єфр.)].
Как раз (мигом) – як раз, як стій. [Вважа́в я себе́ за аске́та; жоргну́ла – попа́вся, як стій (Крим.)].
Как хорош, прекрасен (при прил. сколь, насколько) – яки́й, яки́й-же. [Яка́-ж га́рна! Які́ дурні́ лю́ди бува́ють].
Тут как тут – як тут. [Всім молоди́м – гарбу́з як тут (Греб.)].
Как угодно! – про ме́не, як хо́чете! [Про ме́не, йди з ним на мир, коли́ вже таке́ ді́ло ско́їлось (Н.-Лев.)].
Уж как-нибудь будет – я́ко́сь то (вже) бу́де́, яко́сь-тако́сь бу́де.
Уж как (бранит, хвалит) – так то вже (ла́є). [Так то вже мене́ ла́є (М. Вовч.)].
Уж как ни (старался) – хоч як-я́к, вже-ж я́к не… [Хоч як-я́к я си́лувався загру́знути в уче́ній пра́ці, але літерату́рне тяготі́ння не ки́дало мене́ (Крим.)].
Как бы это (желательн.) – я́к-би його́. [Я́к-би його́ пообі́дати! (Ніков.)];
3) (
при сравнении, подобии, обознач. качества) як, я́ко, що, (гал.) гей, (как бы) я́к-би́, (зап.) коби́, (гал.) гей-би, (словно) мов, немо́в, (будто) ні́би, на́че, нена́че. [Вода́ чи́ста як сльоза́. Я́ко пое́т правди́вий, а не підспі́вувач… (Куліш). В душі́ йому́ Га́ля, що та зі́рочка ся́є (Свидн.)].
Как-будто (как бы) – як, я́к-би́, на́че, нена́че, ні́би, (словно) мов, немо́в, (будто) десь, знай, бу́цім. [Ене́й тоді́ як народи́вся (Котл.). Пішо́в на свя́то не я́вно, а як-би́ по́тай (Єв.). А що се – га́лас на́че? Ба ні́, спів (Грінч.). Дивлю́ся я на йо́го, то от нена́че-б межи гу́си сі́рі оре́л сизокри́лий ви́вівсь (М. Вовч.). Мо́ре за парохо́дом не так шумі́ло, ні́би вже збира́ючись на нічни́й спочи́нок (М. Левиц.). Це був немо́в ба́тько школяра́м (Єфр.). Сього́дня, десь, неспокі́йно у го́роді (Коцюб.). Стара́ верба́ похили́лась над ним, знай та не́нька рі́дна над свої́ми діточка́ми (Федьк.). Ма́ти шутку́ючи одпиха́ла їх, бу́цім серди́та (Крим.)].
Как будто бы – я́кби́-то, як-ні́би, на́чеб-то, нена́чеб-то, ні́би-то, ні́биб-то, мо́в-би, мо́вби-то, немо́в-би, немо́вби-то, бу́цім-то. [Мокри́ною ціка́вляться, немо́в-би знайо́мою ді́вкою з своє́ї слободи́ (Грінч.). Но́ги були́, мо́в-би підтя́ті (Крим.). То так гу́би і складе́, як-ні́би свиста́ти (Рудан.)].
Как встрёпанный – як переми́тий, як ску́паний.
Как горохом об стену – як горо́хом об сті́нку, як пу́гою по воді́.
Как есть – чи́сто, чи́стий, зо́всім, цілко́м. [Хло́пчик – чи́стий ба́тько. Чи́сто вовк яки́йсь, а не люди́на].
Как есть все – чи́сто всі, геть усі́.
Как живой – як живи́й, як живі́сінький.
Как кто (в качестве кого) – як хто, за ко́го. [Він при́сланий сюди́ за лі́каря. Я вам бу́ду за си́на рі́дного (як рі́дний син). По́рається всю́ди за видю́щу (Г. Барв.)].
Как например – як напри́клад, як о́т. [Було́ бага́то племе́н слов’я́нських, як от: поля́ни, деревля́ни, дулі́би, ти́верці, сі́вер (Куліш)].
Как нарочно, как на зло – як на те́, як навми́сне. [І так ні́коли, а тут як на те ще й дру́ге ді́ло приспі́ло].
Как нельзя лучше, хуже – як-найкра́ще, як-найгі́рше, що-найкра́ще, що-найгі́рше.
Как очумелый – як навіже́ний, як скази́вшися, як зджумі́лий, як зджу́млений (бі́гає, ди́виться).
Как сумасшедший – як (той) божеві́льний яки́йсь.
Как… таки – як… так; що… що. [Тепе́р, па́ні, усі́ рі́вні перед зако́ном: що вели́кі пани́, що оста́нні капарі́ (Яворн.)].
Как то (при перечислении) – як, як от. [Ви́роблено особли́ві ти́пи вида́ннів, як мі́сячники, тижне́вики, щоде́нні газе́ти (Єфр.). Не тре́ба витолко́вувати, що ва́било до Бра́нда чи́стих люде́й, як от Агне́с (Єфр.)].
Как у Христа за пазухой – як у Бо́га за двери́ма.
Как что (отдавать, делать, брать наравне с чем) – як що́, за що. [Все то (мідяки́) бі́дним мужика́м за срі́бло спуска́є (Рудан.)].
Как что (подобный чему) – як що, рі́вний до чо́го, схо́жий на що, поді́бний до чо́го. [Рука́ бі́ла, до папе́ру рі́вна (Васильч.)];
4) (
обстоят. обр. действия) як, (каким образом) яки́м чи́ном, спо́собом, по́би[у]том. [Часте́нько прига́дує та розка́зує, як у тому́ Чорноста́ві коли́сь ми жили́ (М. Вовч.)].
Как бы то ни было – будь-що-бу́дь, хоч що-б там було́, будь-як-бу́дь.
Как видно – ба́читься, (фамил.) ба́чця, зна́ти, ма́буть, (зап.) віда́й.
Как водится – як заве́дено, зві́сно, як воно́ веде́ться. [На бе́седі, вже зві́сно, попили́сь (Глібов)].
Как должно – як слід, як тре́ба, як годи́ться, нале́жно, належи́то.
Как есть – як є, все по-пра́вді, наголо́. [Неха́й-же ба́тько зна все чи́сто, наголо́ (Самійл.)].
Как-либо – а) см. Как-нибудь;
б) хоч та́к, хоч та́к; я́ко́сь.

Как можно – як(о) мо́га. [Як мо́га шви́дше утіка́й (Котл.)].
Как-нибудь, кое-как – як-не́будь, аби́-я́к, аби́-то, дея́к, яко́сь, сяк-та́к, бу́длі-як, ле́да-як. [Як-не́будь доста́ти його́ (Казка). Ти все ро́биш ті́льки аби́-як (Сл. Гр.). Він усе́ ро́бить аби́-то (Сл. Гр.). Не плач, ка́же, ляга́й та спи: яко́сь пої́демо (Казка). Коби́ то дея́к на во́льний світ (Франко)].
Как бы ни – хоч-би я́к, хоч-би яки́й. [Мину́ле не ве́рнеться, хоч-би яке́ га́рне було́ воно́ та прина́дне (Єфр.)].
Как ни – хоч як, хоч і як. [Хоч іспа́нці й як хоро́бро відбива́ли ко́жен забі́г, а що-день нова́ обло́га і ще гі́ршії бої́ (Крим.). Хоч як роби́ коло землі́, а не забагаті́єш (Липовеч.)].
Как-никак – яко́сь-не-яко́сь, я́кби не було́. [Яко́сь-не-яко́сь, вело́ся па́ру мі́сяців, по́ки я розкрути́в тро́хи гро́шей (Франко)].
Как (ни) попало – а) см. Как-нибудь;
б) (
в беспорядке) жу́жмо́м, (о живых сущ.) бе́збач, в бе́зладі.
Как придётся – як ви́йде, як ви́паде, на гала́й-бала́й; см. Как-нибудь. Как раз – са́ме, са́ме враз, як раз, акура́т, помі́рно. [Явдо́ха ста́ла са́ме про́ти війї́ (Конис.)]. Бу́де акура́т, як ти каза́в (Желех.)].
Как следует (как нужно) – як слід, як тре́ба, доладу́, до-ді́ла, до пуття́, ула́д, дола́дно, дого́дне, нале́жно, нале́жить, гара́зд; (с честью) че́сно, (шутл.) по-че́ськи; (вежливо) ґре́че, звича́йно, дого́же. [Що зро́бите, то все не до-ладу́ (М. Врвч.). Наро́ду че́сно поклони́вся (Грінч.). Не вмі́є… вслужи́ти дого́дне (М. Вовч.)].
Как-то (неопред.) – я́кось, я́к-то, я́кось-то, я́ктось, я́к-ся. [Я́кось так чудно́ було́ ба́чити но́ги в чобо́тях (Коцюб.). Я́кось-то не випада́є вихваля́ти свої́х (Л. Укр.)].
Как… так… – як… так… [Як діди́ і батьки́ на́ші роби́ли, так і ми бу́демо (Номис)].
Таккак (причин.), см. Так;
5) (
союз и нрч. (отн.) времени: когда) як, коли́. [Чи ти прийде́ш тоді́ до ме́не, як со́нце зга́сне, звечорі́є? (Лепкий)].
А как… – а як, як-же. [Як-же вмер па́волоцький полко́вник, він ви́йшов (Куліш)].
Как вот – аже о́сь, аж, аж ту́т, аж о́т, коли́, коли́ це. [Аж от перестріва́ на доро́зі станови́й (Казка)].
Всякий раз как – що, що ті́льки, аби́, аби́ лиш. [А що ті́льки в це́ркві дяк «і́же» заспіва́є, бі́дна ба́ба у кутку́ ма́ло не вмліва́є (Рудан.). Що розжене́ться про́тив Кожом’я́ки, то він його́ булаво́ю (Казка)].
Между тем как… – тим ча́сом як…
Как-нибудь (когда-нибудь) – як-не́будь, я́ко́сь, коли́, коли́сь, ча́сом. [Захо́дьте, як-не́будь. Але таки́ й зайду́ яко́сь до вас (Крим.). Ти, ма́буть, ча́сом погада́єш собі́: «бува́ють-же й помі́ж старши́ми до́брі лю́ди» (Крим.)].
Однажды как-то – раз я́кось. [Раз я́кось хма́ра наступа́ла (Гліб.)].
Как раз (во время) – са́ме, як-ра́з, притьмо́м, акура́т, са́ме враз. [Сімна́дцятий рік пішо́в са́ме з Пили́півки (Крим.). Притьмо́м у сій порі́ прийшо́в, – ні, ка́же, опізни́вся (Н.-Вол. п.)].
С тех пор как – з того ча́су як, відто́ді як.
Как-то (однажды) – я́ко́сь, коли́сь, я́ко́сь-то, коли́сь. [І ото́ було́ я́кось над ве́чір (Крим.). Коли́сь прихо́джу, а він таки́й гні́вний (Сл. Гр.)].
Как только – а як, ско́ро. [Ско́ро жени́х і го́сті з двора́, па́нночка в плач (М. Вовч.)].
Уже час, как он у меня – вже́ годи́на, що (як) він у ме́не;
6) (
условный союзесли) як, якби́, коли́, коли́-б, коби́. [Пра́вду ка́же, як не бре́ше (Приказка). Коли́-ж зги́нув чорнобро́вий, то й я погиба́ю (Шевч.)].
Как бы – якби́, коли́-б, коби́; см. Кабы́. [Лихі́ лю́ди хо́дять тепе́р раз-у-ра́з по ву́лицях, коли́-б ще до нас не залі́зли (Коцюб.). Пливе́ чо́вен, води́ по́вен, коби́ (якби́) не схитну́вся (Пісня)].
Как скоро – ско́ро, ско́ро ті́льки, (зап.) ско́ро-но. [Дити́на його́ заги́не, ско́ро ті́льки не поки́не він вогко́го, отру́тного для життя́ мі́сця (Єфр.)].
Кала́ч – кала́ч (-ча); ум. кала́чик; ув. калачи́ще.
Тёртый -ла́ч (перен.) – би́та голова́, би́тий жак, люди́на бува́ла, бува́лець (-льця). [Ну, та й він би́та голова́, – його́ не оду́рите (Звиног.). О, то би́тий жак! (Номис)].
Дать на -чи́ кому – да́ти на ковба́си кому́.
Досталось на -чи́ кому – набра́вся товче́ників хто.
Ни за белые -чи́, И -чо́м не заманишь – і калаче́м не прина́диш.
Его -чо́м не корми, а сделай то и то – що не кажи́ (или йому́ й ме́ду не дава́й), а (йому́) таки́ зроби́.
Из одной печи, да не одни -чи́ – не того́ ті́ста книш.
Калачи́щекалачи́ще (-ща), калачи́сько.
Калу́га, Калу́жина
1) (
пойма) оболо́нь (-ни), оболо́ня (-ні), запла́ва, пі́йма, заплавна́ лука́;
2) (
топь) багно́, багни́ще, драгно́, драговина́, мокра́вина;
3) (
лужа) калю́жа.
Каме́жникка́м’янище, ка́менище.
Камени́ще – каменю́ка, камени́ще, камени́сько. [Семе́н був важки́й, як каменю́ка (Грінч.)].
Каме́нникка́м’янище, ка́менище.
Каменоло́мня – каменя́рня, каменоло́мля, каменолі́мня, кам’яна́ лама́льня, ка́м’янище, гірни́ця, гі́рня (-ні). [Будіве́льне камі́ння здобува́ється по надзе́мних каменя́рнях (Тутк.). Я говори́в про глибоче́нні я́ми, про на кам’яні́ лама́льні, ске́лі, го́ри (Куліш)].
Ка́мень
1) ка́мінь (
р. ка́меню и -меня), ум. каміне́ць (-нця́), камі́нчик (-ка), ув. каменю́ка (м. р.), камени́ще (м. р.). [Сиди́ть сестра́ на ка́мені, ру́ченьки лама́є (Рудан.). Бода́й пани́ при доро́зі камі́нчики би́ли (Пісня)].
Ка́мень и Ка́мни (соб.) – камі́ння (-ння), ув. каміню́ччя, каміня́ччя (-ччя). [У́хо ле́две зачува́є пле́скіт хви́лі об камі́ння (Ворон.). Вгорі́ теж каміню́ччя стирча́ло і обдира́ло спи́ну (Загірня)].
Адский, прижигательный -мень – ля́піс (-су), пеке́льний ка́мінь.
Аспидный -мень – писа́рський лупа́к.
Бутовый -мень – груз (-зу), бу́тор (-ру), бутори́ння (-ння).
Винный -мень – ви́нник (-ка).
Воздушный -мень – аеролі́т, метеоролі́т (-ту).
Гороховый -мень – горохови́к.
Горшечный -мень – горшківе́ць (-вця́).
Гремучий, орлиный -мень, мин., см. Орле́ц 1 и 2.
Дикий -мень – дика́р (-ря́), ка́мінь-дика́р. [Як заклада́ють стіжка́ пе́рший раз, то на са́мий спід кладу́ть ка́меня-дикаря́ (Звиног.)].
Драгоценный, самоцветный -мень – самоцві́т (-ту); соб. самоцві́тне камі́ння. [Срі́бло, зло́то, самоцві́ти (Крим.). На до́вгих листо́чках гра́є і ся́є, мов самоцві́тне камі́ння, чи́ста роса́ (Мирн.)].
Едкий -мень – їдке́ ка́лі, їдки́й пота́с.
Жерновой, мельничный -мень – жорнови́й (млино́ви́й) ка́мінь; ка́мінь, жо́рно; срвн. Жё́рнов. [Млин на два ка́мені (Желех.)].
Замочный -мень, архит. – замко́ви́й ка́мінь.
Краеугольный -мень – нарі́жний ка́мінь.
Мелкий -мень, соб. – дрібне́ камі́ння, (речной) рінь (-ни), рі́ння, (песчаный) жорства́, (щебень) груз (-зу); см. Ка́мешек и Ще́бень.
Надгробный -мень – надгро́бок (-бка), надгро́бний ка́мінь. [Га́рний надгро́бок, з золоти́м хресто́м (Звиног.)].
Оловянный -мень – циня́к, цино́вий ка́мінь.
Плитный -мень – плитняко́вий ка́мінь, плитня́к.
Подводный -мень – підво́дний ка́мінь, риф (-фу), кли́пень (-пня), соб. підво́дне камі́ння, (гряда подводных камней) ла́ва, ла́виця; срвн. Риф и Поро́г 2.
-мень преткновения – ка́мінь спотика́ння, прити́ка, прити́чина, перешко́да; см. Преткнове́ние.
Пробирный, пробный -мень – спро́бний ка́мінь.
Пробный -мень, перен. – спро́бний ка́мінь, (с)про́бний брусо́к (-ска́) до чо́го (Куліш).
Растирочный -мень – розтира́льний ка́мінь, ка́мінь для розтира́ння (розтира́ти).
Самоцветный -мень – самоцві́т (-ту).
Сводный -мень, архит. – дужни́й (склепі́нний, переми́чний) ка́мінь.
Синий -мень
а) (
берлинская лазурь) берлі́нська блаки́ть (-ти);
б) (
медный купорос) си́ній ка́мінь, синя́к, мідяни́й вітріо́ль (-лю).
Смоляной -мень – смоляни́й ка́мінь, смо́лич, обсидія́н.
Сточный -мень – камі́нний ришта́к.
Строительный -мень – будіве́льний ка́мінь.
Точильный -мень – брус (-са), брусо́к (-ска́).
Угловой -мень – нарі́жний ка́мінь (-меня).
Философский -мень – філосо́фський ка́мінь.
Цедильный -мень – ціди́льний (фільтрува́льний) ка́мінь.
Вымостить улицу -мнем – ви́брукувати (вульг. ви́буркувати) ву́лицю.
Побивать -мнями – побива́ти (сов. поби́ти) камі́нням, каменува́ти (сов. скаменува́ти, покаменува́ти) кого́. [Наро́д покамену́є нас (Св. П.)].
Превращать превратить в -мень – оберта́ти, оберну́ти в ка́мінь, кам’яни́ти, скам’яни́ти, камени́ти, скамени́ти кого́, що. [Моро́з ті́ло камени́ть (Рудан.). І очи́ма-гадю́ками до́ню скамени́ла (Куліш)].
Превращаться, превратиться в -мень – оберта́тися, оберну́тися в ка́мінь, кам’я[ме]ні́ти, скам’я[ме]ні́ти, закам’я[ме]ні́ти, (о многих) покам’я[ме]ні́ти, ка́менем ста́ти (сі́сти), (худож.) камі́нням скамені́ти. [І камі́нням скамені́ла ці́ла Украї́на (Рудан.)].
Строить, построить из -мня что – мурува́ти, ви́мурувати и змурува́ти, (о многом) пови[поз]муро́вувати що.
-мни возопиют – камі́ння заголо́сить.
Держать -мень за пазухой – хова́ти (держа́ти) ка́мінь у па́зусі (за па́зухою). [З москале́м зна́йся, а каменю́ку за па́зухою держи́ (Приказка)].
Как -мень в воду, пропал, как -мень на дно упал – як ка́мінь у во́ду, як водо́ю вми́ло, як вода́ вми́ла кого́, що; як у во́ду впав; пропа́в, як з мо́сту упа́в.
Как -мень ко дну – як ка́мінь на дно (на спід).
Капля по капле и -мень долбит – кра́пля по кра́плі і ка́мінь (ске́лю) продо́вбує, вода́ і ка́мінь довбе́ (до́вба).
Деньга и -мень долбит – гро́ші і ка́мінь кую́ть.
Нашла коса на -мень – тра́пила (наско́чила) коса́ на ка́мінь.
-мня на -мне не оставить – ка́меня на ка́мені не поки́нути, зни́щити до-ще́нту (до дна) що.
Падать -мнем – опу́кою (гру́дкою) па́дати.
Под сим -мнем лежит тело такого-то – тут похо́ваний таки́й-то, тут похо́вано тако́го-то.
Сердце не -мень – се́рце не ка́мінь.
Словно -мень на сердце налёг – на́че ка́мінь на се́рце впав.
Словно -мень спал с сердца – на́че ка́мінь від се́рця відпа́в.
Это мне как -мень на шее – це мені́ як ка́мінь на ши́ю;
2)
мед. – ка́мінь, ум. каміне́ць (-нця́).
Мочевой -мень – се́чний (сечови́й, мочови́й) ка́мінь.
Кана́тище, увел.кодо́лище (ср. р.) ли́нвище, мотузи́ще, мотузя́ка, канати́ще.
Ка́пище – божни́ця (пога́нська), ка́пище, куми́рня.
Капу́ста
1)
бот. Brassica oleracea – капу́ста, ум.-ласк. капу́стонька, капу́сточка, капу́стиця. [Росту́ть як та капу́ста на горо́ді (Шевч.). Полива́йте капу́стицю, то бу́де роди́ти (Чуб. V). Щоб моя́ капу́сточка була́ із ко́реня корени́стая, і із ли́сту голови́стая (Номис)].
Брюссельская -та – брусе́льська (зеле́на) капу́ста.
Кочанная (вилковая) -та – кача́нна капу́ста, обычно просто капу́ста.
Синяя, красная -та – си́ня, черво́на капу́ста.
Огородная, парниковая -та – горо́дня, парнико́ва капу́ста.
Цветная -та – кучеря́ва, квітна́ капу́ста, цвіту́ха.
Кочерыжка -ты – кача́н (-на́).
Кочень (вилок) -ты – голо́вка капу́сти, кача́н (-на́), ум.-ласк. кача́нчик (-ка). [І межи капу́стою до́брою бува́є бага́цько гнили́х качані́в (Номис). Були́ три синки́, мов три кача́нчики (Основа)].
-та с большим кочнем – голова́та, голови́ста, качани́ста капу́ста. [Капу́ста моя́ качани́стая (Грінч. III)].
-та с кочнем, сидящим низко при земле – низькосте́блиця.
-та не завившаяся в кочень – шу́ляк (-ка), шу́лик. [Шуляки́ бу́дуть, а не капу́ста (Липов.)].
-та голенастая – голіна́та капу́ста.
-та свивается в кочень – капу́ста в’я́жеться в головки́.
Шинковать, крошить -ту – шаткува́ти, криши́ти капу́сту.
Шинкованная, рубленная, крошеная -та – шатко́вана, сі́чена, кри́шена капу́ста.
Сечь -ту – сі́кти капу́сту.
Рубленная, сеченная -та – сі́чена капу́ста, сі́канка.
Кислая -та – ква́шена, ки́сла капу́ста.
Щи из кислой -ты – капу́ста, капу́стка, капу́сниця, капусня́к (-ку́).
Тушенная -та с колбасой (свин. мясом, салом) – бі́ґос (-су).
Горшок для варки -ты – капусті́ник (Гол. II).
Место, где росла -такапу́стище, капу́сник (-ку), капустя́нка (Вхр.).
Рубить в -ту кого (врага) – на капу́сту сі́кти кого́ (во́рога). [Як узя́в ляхі́в, як узя́в пані́в на капу́сту сі́кти (Лукаш.)];
2)
бот., заячья -та – (Sedum Telephium) за́яча капу́ста; (Bupleurum) ласка́вець (-вцю); (Oxalis Acetosella) за́ячий щаве́ль (-влю́) или просто щаву́х (-ху́).
-та татарская (башкирская), Polygonum polymorphum – тата́рська гре́чка.
Карман
1) ке[и]ше́ня, (
редко) карма́н (-ма́на́), ум. кеше́нька, кармане́ць (-нця́), кармано́к (-нка́). [Визира́в кі́нчик гаманця́ з кеше́ні в її́ пальтечку́ (О. Пчілка). Ті каптани́ та не ті карма́ни (Номис)].
Бить по -ма́ну – би́ти по гаманцю́.
Бить по -ма́нам кого – кеше́ні труси́ти кому́.
Боковой -ма́н – бокова́ кеше́ня. [Ве́село схопи́вся до́ктор, витяга́ючи з боково́ї кеше́ні яку́сь пису́льку (Крим.)].
Часовой -ма́н – кеше́нька (на годи́нник).
Держи -ма́н шире! – підставля́й по́ли! наставля́й кеше́ню! вза́втра, з мішко́м! дам, дам – коли́ б лиш здоро́в зноси́в! ді́дька ли́сого!
-ма́н дыряв – кеше́ня гро́ші сі́є.
Дружба дружбой, а в -ма́н не лезь – дружо́к, дружо́к, та не твій пиріжо́к (Херсонщ.).
-ма́н жидок (тонок, пуст) – в кеше́ні гуде́, в кеше́ні ві́тер гуде́ (сви́ще).
Иметь кого в -ма́не – ма́ти (трима́ти) кого́ в жме́ні.
За словом в -ма́н не лезет – за сло́вом до ба́тька не бі́гає; по сло́во до кеше́ні не хо́дить.
Набить -ма́н (на чём) – напха́ти кеше́ню, нагрі́ти ру́ки (коло чо́го, на чо́му).
Не по -ма́ну нам – не з на́шою кеше́нею; не з на́шими гро́шиками (доста́тками); не по на́ших гро́шах; купи́ло притупи́ло (Лохв. п.).
Невзначай рука в чужой -ма́н попала – до своє́ї то́рби ліз, а з дя́дькової ви́тяг; гу́манський ду́рень з чужо́го во́за брав, а на свій хова́в (Приказки).
Обработал -ма́ны публике – почи́стив до́брим лю́дям кеше́ні.
Полный -ма́н (чего) – по́вна (повні́сінька) кеше́ня чого́.
-ма́н трещит – на гро́ші утра́тно, на кеше́ню ва́жко.
Тугой, толстый -ма́н – по́вна кали́тка.
Ударить по -ма́ну – ви́трусити кеше́ню.
По чужим -ма́нам не ищи – лю́дям у ру́ки не загляда́й.
Из чужого -ма́на платить легко – за чужу́ кали́тку хап, а за свою́ лап.
Широкий -ма́н – попі́вська кеше́ня;
2) (
не пришитый, привязной, особ. у дам) карма́н (-ма́на́), кармане́й (-не́я), кали́тка, ладу́нка;
3)
техн. – ківш (р. ковша́);
4) (
автомоб., каретный) ко́шик (-ка).