Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 14 статей

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Люби́ть, -бливать
1) (
чувствовать страсть, быть влюблённым) коха́ти, люби́ти кого́, коха́тися, люби́тися в ко́му. [Ой, зна́ю, зна́ю, кого́ коха́ю, ті́льки не зна́ю, з ким жи́ти ма́ю (Пісня). Ой, зна́ти, зна́ти, хто кого́ лю́бить: го́рне до се́рденька, ще й приголу́бить (Пісня). Лю́биш ба́тька, ма́тір, а коха́єш ми́лого (Мирн.). Нема́ тії́ дівчи́ноньки, що я в ній коха́вся (Метл.)].
-би́ть сильно, крепко – ду́же, тя́жко, рі́дно, рідне́нько коха́ти, люби́ти кого́. [Я люблю́ тебе́ рідне́нько (М. Вовч.)].
Он её -би́л безумно – він її шале́но коха́в.
-би́ть пылко, страстно – па́лко, жагу́че коха́ти, люби́ти кого́.
-би́ть искренно – щи́ро коха́ти, люби́ти кого́.
Кого -лю́ того и бью – хто кого́ лю́бить, той того́ й гу́бить.
-би́ть друг друга – коха́ти, люби́ти одно́ о́дного, коха́тися, люби́тися; срв. Люби́ться. [Любі́мося, коха́ймося, як ті голубо́чки (Пісня). Ой, коли́ ми коха́лися, сухі́ дуби́ розвива́лися (Пісня)];
2) (
питать расположение к кому, к чему) люби́ти, полюбля́ти, залю́блювати и -ля́ти кого́. [Усі́ його́ в нас люби́ли, – балакли́вий був чолові́к, весе́лий, грома́дський (М. Вовч.). Всі сусі́да полюбля́ють (Пісня). Во́вки, ба́чте, вовкула́ку не залю́блюють (Г. Барв.)].
-бить друг друга – люби́тися, ма́ти любо́в між собо́ю. [Любі́теся, брати́ мої́! (Шевч.)].
Он -бит родителей – він лю́бить батькі́в.
Я тебя -лю́ как самого себя – я тебе́ люблю́ як себе́ само́го.
-би́ть родину – люби́ти ба́тьківщину, рі́дний (свій) край.
-би́ть больше всего на свете – люби́ти над усе́ в сві́ті. [Над усе́ в сві́ті люби́в ті дере́вця (М. Вовч.)];
3) (
иметь наклонность к чему, быть любителем чего, быть охотником до чего) люби́ти, полюбля́ти, бу́ти охо́чим, ла́сим до чо́го, люби́тися, коха́тися в чо́му. [Люблю́ розмовля́ти (Шевч.). Не полюбля́ю я цього́ (Зміївщ.)].
Он -бит труд – він лю́бить працюва́ти, він охо́чий до пра́ці.
Я -лю́ фрукты – я люблю́ садовину́, мені́ садовина́ до смаку́ (смаку́є).
Я -лю́ жизнь в деревне – я люблю́ (мені́ до вподо́би) жи́ти на селі́.
Я больше -лю́ это блюдо – мені́ смаку́є бі́льше ця стра́ва.
Я -лю́ больше эту работу – мені́ ця робо́та бі́льше до вподо́би, я волі́ю цю робо́ту; срв. Предпочита́ть.
Он -бит свободу – він лю́бить во́лю.
Он -бит гулять – він лю́бить (охо́чий, ла́сий) гуля́ти.
Она -бит пение – вона́ лю́бить спі́ви, охо́ча до спі́вів.
Он -бит выпить – він лю́бить ча́рку, він ла́сий (голі́нний) до ча́рки, (шутл.) до скляно́го бо́га.
Это растение -бит тень – ця росли́на лю́бить холодо́к.
Сосна -бит песчаную почву – со́сна лю́бить піскува́тий ґрунт.
Деньги -бят счёт – гро́ші лічбу́ лю́блять.
-бишь кататься, -би́ и саночки возить – лю́биш узя́ток, люби́ й да́ток; заї́здив коня́чку – неси́ сам кульба́чку.
-би́ть науку, искусство, театр – люби́ти нау́ку, мисте́цтво, театр, коха́тися в нау́ці, у мисте́цтві, в теа́трі, бу́ти охо́чим до нау́ки, до мисте́цтва, до теа́тру;
4) (
жалеть) жа́лувати. [Чи до́бре тобі́ тут, си́ну, чи жа́лують тебе́? (Н.-Лев.)].
Лю́бящий – що лю́бить, що коха́є; (полный любви) лю́блячий, лю́б’ячий, прихи́льний. [Лю́блячою руко́ю спи́сує Бордуля́к (Єфр.). Таки́й він лю́б’ячий до ме́не (М. Вовч.). Прихи́льним о́ком подиви́всь на си́на (Крим.)].
-щий что (любитель чего) – охо́чий, щи́рий, голі́нний, ла́сий до чо́го, на що; срв. Люби́тель.
-щий детей – дітолю́бний.
Ну, междом. и част.
1) (
для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум. [Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (Брацл.). Чого́-ж ти мовчи́ш? ну, скажи́-ж, това́ришу! (М. Хвильов.). «Ну, Гала́кточко, а що там узагалі́ гово́рять про ме́не?» – «Се́б-то де гово́рять?» – «Ну, взагалі́» (М. Хвильов.). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (Гоголь). Ну що ж, Тара́се! – рад єси́, не рад – диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П. Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М. Хвильов.). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Дава́йте йти!
Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Ну́мо в доро́гу! (Дніпр. Ч.). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Грінч.). Нум ора́ть мерщі́й! (М. Терещ.)]
.
Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) – от що, Солопі́ю, ото́, як ба́чиш, я й дочка́ твоя́ та й покоха́ли одне́ о́дного так… (перекл. А. Харч.).
Ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!
Ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!
Ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві).
Ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися.
Ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?
Вон он, ну его бить! – ось він, ну́мо (нум, дава́йте) його́ би́ти!
Ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця).
А ну – ану́; ану́те, ану́мо; срв. Ну́-ка. [Ану́, заведи́-но пі́сні! (Остр. Скарбів). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)].
А ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!
Ну же – ну́-бо, ну-ж.
Да ну – ну́-бо. [Ну́-бо не пусту́й! (Вороний)].
Да ну, иди, что ли! – та ну́-бо йди, чи що!
Да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
2) (
в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́. [Ну, я-ж тобі́, почека́й! (Брацл.). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (Вінниччина)].
Ну, смотри же! – ну, диви́ся!
А ну – ану́! [Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Ану́, вихо́дь, котри́й! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
3) (
в бранных выраж., проклятьях) – ну, ану́. Ну тебя! – цур тобі́! цур тобі́, пек (тобі́)! (а) бода́й тебе́! а йди ти (собі́)!, (отвяжись) відчепи́сь! [Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! – цур йому́! цур йому́, пек (йому́)!; (нужды нет) дарма́! [Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Шевч.). Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (Котл.)]. А ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)! Ну тебя к лешему, см. Ле́ший. Ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас! [А бода́й вас та цу́р-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька, к бо́гу)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)! Ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
4) (
в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (Київщ.). «А от за да́внього ча́су, коли́…» – «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була́! (Велз)].
Ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» – «Ну?» – «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» – «Ну?» – «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.).
Ну что вы! – ну що́ ви! [Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В. Підмог.)].
Да ну?! – та невже́? та ну?
Ну уж обед! – ну (та) й обі́д.
Ну и – ну й, та й. [Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В. Підмог.). Та й тюхті́й-же я підто́птаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий! Такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз! [Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (Стефаник)];
5) (
в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре. [Нема́, ну, то й нема́! (Л. Укр.). «Ну, там поба́чимо» – сказа́в він ла́гідно (В. Підмог.). А я був поду́мав, що ти й спра́вді зна́єш пра́вила; ну, та коли́ ти їх не зна́єш, то я зна́ю (Остр. Скарбів). Гара́зд, диви́сь-же, ти заско́чив мене (Остр. Скарбів)].
Ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте.
Ну, конечно, очевидно и т. п. – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ и т. п. [Сподіва́єтесь, що уря́д спла́тить ваш борг, га? а зві́сно, спла́тить (Кінець Неволі). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В. Підмог.)].
Ну да – авже́ж; см. Коне́чно 2.
Ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!
Ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре. [«Наро́ду бага́то, дру́же?» – Ба́тько відпові́в, що ні, – люде́й, на жаль, ду́же о́бмаль. – «То й гара́зд» (Остр. Скарбів)];
6) (
в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». – «Ну, на се» – пое́т відмо́вив – «не наді́юся я зро́ду» (Л. Укр.)].
Ну, нет! – е, ні! ба ні! [Ба ні! не пі́ду до ньо́го (Липовеч.)].
Ну, вот ещё! – ну, о́т іще! (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи́!» – «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». – «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудч.)].
Ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!
Ну, где таки! – де то вже таки́! [Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (Рудан.)].
Ну, знаете – ну, зна́єте. [Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (Влизько)];
7) (
в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не каза́в-же я?» – поду́мав собі́ Чуб (Гоголь). Ну, а все́-ж таки́, чи́м-же соціялі́зм відрізня́ється від комуні́зму? (М. Хвильов.). «А що ти ду́маєш запропонува́ти?» – «А як ти гада́єш? Ну?… от тобі́ й ре́бус!» (М. Хвильов.). «Від ко́го-ж лист?» – «Від ге́тьмана Хане́нка?» – «Хане́нка? йо?» (Стар.-Чернях.)].
Ну, а вы? – ну, а ви?
Ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?
Ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
8) (
в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от. [Був собі́ одва́жний ли́цар, нам його́ згада́ть до ре́чи… Ну, та сей одва́жний ли́цар я́кось ви́брався до бо́ю (Л. Укр.). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л. Укр.). Уря́дники все роби́ли спра́вно; пашпорти́ там, ну й хто бунтівни́к – зна́ли (Ледянко)].
Ну вот он говорит – ото́(ж) він і ка́же;
9) (
в выраж. многократного действия) дава́й, ну. [Зборо́в його́ та й дава́й би́ти (Київщ.). Пішла́ вона́, – я дава́й паску́дити Насту́ню (Крим.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). З переполо́ху ну втіка́ть (Шевч.)].
Да и ну – та й дава́й, та й ну. [Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Шевч.)];
10) (
окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́. [Но, була́ні! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, ураго́ва! (Костомар.)].
Полюби́ть – полюби́ти, улюби́ти, злюби́ти, (реже залюби́ти), покоха́ти, укоха́ти, закоха́ти, (понравить) у[с]подо́бати кого́, що. [На́ше се́рце не пита́є, кого́ полюби́ти (Руд.). Покоха́ла ти спі́ви мої́ (Ворон.). Голу́бонька вбив, голу́бку злюби́в (влюби́в). Уподо́бав книжки́, найбі́льш істори́чні (Грінч.). І гости́нців брать не хо́че, не хо́че й па́на закоха́ть (Шевч.)].
-би́ть друг друга – полюби́ти (покоха́ти) одне́ (оди́н) о́дного полюби́тися, покоха́тися.
Больно уж он её -би́л – ду́же (тя́жко) вже він її́ покоха́в (полюби́в).
-би́ нас чорненькими, а беленькими всяк полюбит – полюби́ мене́ в чо́рній (подразумевается – соро́чці), а в бі́лій і аби́-хто полю́бить.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Любить, любливать
1) (
чувствовать страсть, быть влюблённым) коха́ти, люби́ти кого́, коха́тися, люби́тися в ко́му;
2) (
питать расположение к кому, к чему) люби́ти, полюбля́ти, залюблювати, залюбля́ти кого́, подобати кого;
3) (
иметь наклонность к чему, быть любителем чего, быть охотником до чего) люби́ти, полюбля́ти, бу́ти охо́чим, ла́сим до чо́го, люби́тися, коха́тися в чо́му;
4) (
жалеть) жалувати:
деньги счёт любят – гроші лічбу люблять (Пр.); копійка любить, щоб її рахували (Пр.); гріш круглий – розкотиться (Пр.); хто щадить гріш, той має з гаком (більш) (Пр.); люди знайшовши та лічать (Пр.);
кого люблю, того и бью – хто кого любить, той того й чубить (гудить, губить) (Пр.); кого люблю, того і б’ю (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.);
люби брать, люби и отдать – любиш узяток, люби й даток (Пр.);
люби как душу, бей как грушу – люби як душу, а труси як грушу (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.);
любит, как волк овцу – любить, як вовк вівцю (ягницю) (Пр.);
любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (камінь) (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); я його так люблю, як пси діда на перелазі (Пр.); так його любить, як сіль в оці, а тернину в боці (Пр.); я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці (Пр.);
любить безгранично кого – душі не чути в кому;
люби́ть безумно – шале́но кохати;
любить больше всего на свете – любити (кохати) над усе в світі, над світ любити (кохати);
любить друг друга – (про чоловіків) любити один одного; (про жінок) любити одна одну; (про чоловіків і жінок або про дітей) любити (кохати) одне одного; любитися (кохатися); ма́ти любо́в між собо́ю;
люби́ть искренно – щи́ро коха́ти, люби́ти кого́;
любить как самого себя – любити як себе́ самого;
любить кого – любити (кохати) кого, любитися (кохатися) в кому;
люби́ть науку, искусство, театр – люби́ти нау́ку, мисте́цтво, театр, коха́тися в нау́ці, у мисте́цтві, в теа́трі, бу́ти охо́чим до нау́ки, до мисте́цтва, до театру;
люби́ть пылко, страстно – па́лко, жагу́че коха́ти, люби́ти кого́;
люби́ть родину – люби́ти ба́тьківщину, рі́дний (свій) край;
любить родителей – лю́бити батьків;
люби́ть сильно, крепко – ду́же, тя́жко, рі́дно, рідне́нько коха́ти, люби́ти кого́;
любить что-либо – любити що; кохатися (милуватися) в чому;
любишь кататься — люби и саночки возить – любиш їхати – люби й саночки возити (Пр.); любиш горішки, люби й насмішки (Пр.); умієш помилятися, умій і поправлятися (Пр.); любиш поганяти, люби й коня годувати (Пр.); лю́биш узя́ток, люби́ й да́ток; заї́здив коня́чку – неси́ сам кульба́чку;
любишь смородину, люби и оскомину – любиш смородину — люби й оскомину (Пр.);
он любит выпить – він любить випити (любить чарку); він любить закинути в голову; він ласий (голінний, швидкий) до чарки (шутл., до скляно́го бо́га);
он любит гулять – він лю́бить (охо́чий, ла́сий) гуляти;
он любит жизнь в деревне – він любить (йому до вподо́би) жи́ти на селі́;
он любит пение – він лю́бить спі́ви, він охо́чий до співів;
он любит труд – він лю́бить працюва́ти, він охо́чий до пра́ці;
он шутить не любит – він жартувати (він жартів) не любить;
прошу любить и жаловать – прошу любити і шанувати (жалувати);
сосна любит песчаную почву – со́сна лю́бить піскува́тий ґрунт;
это растение любит тень – ця росли́на лю́бить холодок (тінь);
я больше люблю́ это блюдо – мені́ смаку́є бі́льше ця страва;
я люблю́ больше эту работу – мені́ ця робо́та бі́льше до вподо́би, я волі́ю цю робо́ту;
я люблю́ фрукты – я люблю́ садовину́ (фрукти), мені́ садовина́ (фрукти) до смаку́ (смаку́є);
я тебя люблю – я тебе кохаю (люблю).

[Ой, зна́ю, зна́ю, кого́ коха́ю, ті́льки не зна́ю, з ким жи́ти ма́ю (Пісня). Всі сусі́да полюбля́ють (Пісня). Ой, зна́ти, зна́ти, хто кого́ лю́бить: го́рне до се́рденька, ще й приголу́бить (Пісня). Любі́мося, коха́ймося, як ті голубо́чки (Пісня). Ой, коли́ ми коха́лися, сухі́ дуби́ розвива́лися (Пісня). Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила (І.Котляревський). У те найкращеє село… У те, де мати повивала Мене малого і вночі На свічку Богу заробляла; Поклони тяжкії б’ючи Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила Її дитину… (Т.Шевченко). Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! (Т.Шевченко). Сиділа до самої ночі перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Т.Шевченко). Любі́теся, брати́ мої́! (Т.Шевченко). Люблю́ розмовля́ти (Т.Шевченко). Во́вки, ба́чте, вовкула́ку не залю́блюють (Г.Барвінок). — Коли вподобав Олену, бери Олену, а мені кожна невістка буде люба, аби тебе кохала, мій сину (М.Вовчок). Над усе́ в сві́ті люби́в ті дере́вця (М.Вовчок). Я люблю́ тебе́ рідне́нько (М.Вовчок). Усі́ його́ в нас люби́ли, — балакли́вий був чолові́к, весе́лий, грома́дський (М.Вовчок). Мати любила мене — душі не чула (П.Мирний). — То ж любити, а то — кохати… Любиш — батька, матір, людей; а кохаєш — милого (П.Мирний). Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (П.Мирний). Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І.Нечуй-Левицький). Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вольному повітрі; всі любили хліборобство (І.Нечуй-Левицький). Чи до́бре тобі́ тут, си́ну, чи жа́лують тебе́? (І.Нечуй-Левицький). Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд (І.Франко). Виноград любить, щоб коло нього ходити (М.Коцюбинський). Нема тієї дівчиноньки, що я в їй кохався (А.Метлинський). Я на тайнах неба знаюсь. В філософії кохаюсь (П.Тичина). — Вам треба закохатись, Марто, — серйозно сказав Льова. Дівчина обурено схопилась. — Яке ви маєте право так казати! — скрикнула вона. — Що це за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя! Для вас ще одноï революції буде замало! Який егоїзм і яка висока думка про себе! Чоловіки можуть сумувати, це в них, бачите, вищі пориви, а жінці треба тільки закохатись, і все буде гаразд! Так, по вашому, виходить? (В.Підмогильний). Не полюбля́ю я цього́ (АС). О яке поле безкрає, безгранне! І знову мила мені назустріч, І знов ми юні, — і знову любим, І несвідомі свого кохання (В.Свідзинський). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… (В.Сосюра). Не  любити  тебе  —  не  можна, то  й  любитись  з  тобою  —  жаль, бо  хвилина  кохання  кожна випромінює  нам  печаль (В.Стус). Я  кажу  їм:  світанки!  Все  на  світі  таке  муруге. Урожай  суєти  —  залишається  тільки  стерня. Скільки  ми  милувались!  І  жодного  разу  —  вдруге. Скільки  років  кохаю,  а  закохуюсь  в  тебе  щодня (Л.Костенко). Вони з чоловіком любили одне одного. Як могли… (Юрай Курай). Ліліт з тих жінок, що вірять у силу кохання, а не любові, бо любити можна свиню, насамкінець мавзолей і портрет президента. А кохати тільки жінку (О.Ульяненко). Треба сказати, що я дуже люблю тварин і завжди кладу на капкан багато їстівного, аби миш перед смертю могла вдосталь наїстися (В.Кожелянко). Кітеріїна погорда так глибоко запала Камачові в душу, що він одразу вимазав її з своєї пам’яті. Отож напучення священика, мужа розважного й чеснотливого, подіяли добре, помоглися вони й Камачові та його прибічникам, і ті вгамувалися й притихли, так що шпаги вернулися в піхви, і тепер уже оскаржувано більше Кітеріїну несталість, ніж Басільйову хитрість. Камачо розважив так: раз іще дівчиною Кітерія кохала Басілья, то вона не перестала б кохати його й заміжня і тому треба дякувати небу, що він Кітерії спекався, а не ремствувати на втрату (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Можливо, я його кохаю, коли я втомлена і мене охоплює сон, тоді мені здається, що я кохаю його… Він говорив мені про своє кохання, говорить завжди те саме, вміє гарно про це говорити… Я слухаю його, сміючись з висоти своєї холодної байдужості і водночас дозволяю взяти себе за руку… Слухаю його, сміючись, і його гарні очі губляться у моїх сірих очах. Я не кохаю його, однак його вогонь мене зогріває (Ярема Кравець, перекл. М.Башкирцевої). Не сказав, що кохає її, адже вона й сама давно мала б здогадатися про це, а своїми устами він не міг вимовити того дивного слова (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Він дивився на неї. На її прекрасне волосся з першими ниточками сивини. На її миле, чарівне обличчя. Він кохав цю жінку. Просто і чисто. Він кохає її (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Виходячи, вона машинально пригладила гребінцем коси перед дзеркалом гардеробної. На неї дивилось обличчя жінки, якій щойно сказали: «Я кохаю тебе» (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). — Але слова кохання самі по собі не значать нічого. Я міг тисячу разів на день кричати «Я кохаю тебе!» — і анітрохи не вплинути на твої сумніви. Тому я не говорив про своє кохання, Джастино, я жив ним (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Ми дихаємо на повні груди тільки тоді, коли нас і наших братів зв’язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що любити — це не означає дивитись одне на одного, це означає дивитися разом в одному напрямку (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Вона була створена, щоб любити, як корова — щоб пастися (птиця — щоб співати, пацюк — щоб смердіти) (І.Рябчий, перекл. М.Уельбека). — Та я пожартувала. — Ні, не пожартувала. — Присягаюсь, що пожартувала, — відповіла вона і запустила руку в чоловікові штани. Вона це полюбляла (Юлія Григоренко, перекл. А.Баріко). — Кохати — це коли хочеш разом із кимось постаріти. — Такого кохання я не знаю. А знаю інше: коли без когось не можеш жити (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). І любити, і бути мудрим неможливо (Ф.Бекон). Інколи легше стерпіти оману того, кого любиш, ніж почути від нього всю правду (Ф. де Лярошфуко). Вибачають, доки кохають (Ф. де Лярошфуко). Кохати — значить перестати порівнювати (Бернар Ґрасе). Кожна людина носить в глибині свого «Я» маленьке кладовище, де поховані ті, кого вона кохала (Р.Ролян). Любити — означає бачити чудо, невидиме для інших (Ф.Моріяк). Коли згадуєш про той час, коли ти любив, здається, що відтоді більше нічого не відбулося (Ф.Моріяк). Кохати — значить разом дивитися в одному напрямку? Можливо, але лише, якщо дивляться не в телевізор (Жильбер Сесброн). 1. Після того як він показав їй свій рахунок у банку, вона зрозуміла, що кохає його. 2. — Мені потрібно щось на кшталт тебе, але тільки, щоб ​​воно мене любило].
Обговорення статті

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Любить
• Деньги счёт любят
– гроші лічбу люблять. Пр. Копійка любить, щоб її рахували. Пр. Гріш круглий — розкотиться. Пр. Хто щадить гріш, той має з гаком (більш). Пр. Люди знайшовши та лічать. Пр.
• Кого люблю, того и бью
– хто кого любить, той того й чубить (гудить, губить). Пр. Кого люблю, того і б’ю. Пр. Серцем люби, а руками тряси. Пр.
• Люби брать, люби и отдать
– любиш узяток, люби й даток. Пр.
• Люби как душу, бей как грушу
– люби як душу, а труси як грушу. Пр.
• Любит, как волк овцу
– любить, як вовк вівцю (ягницю). Пр.
• Любит, как собака палку
– любить, як собака цибулю (камінь). Пр. Терпить його, як сіль в оці. Пр. Догоджає, як чирякові на роті. Пр. Любить його, як хрін в оці. Пр. Я його так люблю, як пси діда на перелазі. Пр. Так його любить, як сіль в оці, а тернину в боці. Пр. Я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці. Пр.
• Любить больше всего на свете
– любити (кохати) над усе в світі; над світ любити (кохати).
Любить друг друга
– (про чоловіків) Любити один одного; (про жінок) любити одна одну; (про чоловіків і жінок або про дітей) любити (кохати) одне одного; любитися (кохатися).
• Любить кого
– любити (кохати) кого; любитися (кохатися) в кому. [Нема тієї дівчиноньки, що я в їй кохався. Метлинський.]
• Любить что-либо
– любити що; кохатися (милуватися) в чому. [Я на тайнах неба знаюсь. В філософії кохаюсь. Тичина.]
• Любишь кататься — люби и саночки возить
– любиш їхати — люби й саночки возити. Пр. Любиш горішки, люби й насмішки. Пр. Умієш помилятися, умій і поправлятися. Пр. Любиш поганяти, люби й коня годувати. Пр.
• Любишь смородину, люби и оскомину
– любиш смородину — люби й оскомину. Пр.
• Он любит выпить
– він любить випити (любить чарку); він любить закинути в голову; він самий (голінний, швидкий) до чарки (жарт. до скляного Бога).
• Он шутить не любит
– він жартувати (він жартів) не любить.
• Прошу любить и жаловать
– прошу любити і шанувати (жалувати).
Полюбить
• Полюбите нас чёрненькими, а беленькими нас всякий полюбит
– полюби мене в чорній, а в білій і абихто полюбить. Пр. Не тоді мені лижи губи, як солодкі, а тоді, як гіркі. Пр. Полюби мене так, а з грошима полюбить і дяк. Пр.
Полюбить друг друга
– полюбити (покохати) одне одного (про мужчин один одного, про жінок одна одну); полюбитися (покохатися).

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Коха́тися
1)
любить друг друга;
2) з ким, в кому́ –
любить кого;
3) в чому́ –
заниматься чем с любовью, находить удовольствие в чем-либо;
4)
воспитываться,, нежиться;
5) до чо́го –
питать склонность к чему-либо.
Люби́ти, -блю́, -блятьлюбить;
люби́тися –
1)
любиться, любить друг друга;
2)
нравиться.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Коха́тися, -ха́юся, -єшся, гл.
1) Любить другъ друга.
Нехай же нас поховають і хрест укопають, та щоб люде дивувались, як ми вірненько кохались. Мет. 98.
2)
з ким, в кому́. Любить кого. Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями. Шевч. Нема тії дівчиноньки, що я в їй кохався. Мет.
3)
в чому́. Заниматься чѣмъ съ любовью, любить что-либо, находить наслажденіе, удовольствіе въ чемъ-либо. Пан дуже кохався в городах. Кв. Кохайтеся в правді! Сніп. У скупощах не кохайся! Ном. № 4675.
4) Воспитываться, нѣжиться.
Ти тільки й звикла на чаях та на сахарях кохатись. Куди ж тебе наняти, таку пановиту? Харьк.
Люби́тися, -блю́ся, -бишся, гл.
1) Любить другъ друга.
Так любляться, як собака з кішкою. Ном. № 4147. Ой за Бугом за рікою любився я з дівчиною. Чуб. V. 24. З ким вірно люблюся — не наговорюся. Мет. 29. Кохайтеся, любитеся, як серденько знає. Шевч. 12.
2) Нравиться.
А що, хата любиться? Лебед. у.
На́видітися, -джуся, -дишся, гл. Любить другъ друга. Нені наші дуже обі навиділися. Федьк.
Покоха́тися, -ха́юся, -єшся, гл. Полюбить другъ друга. З сиротою покохалась. Шевч. 361. Бодай тебе, бодай мене, бодай нас обоє! А що ж ми покохались на лишечко своє. Мет. 63.
Полюби́тися, -блю́ся, -бишся, гл.
1) Полюбить другъ друга.
2) Понравиться.
Полюбиться її він мосці і стане бісики пускать.
Скоха́тися, -ха́юся, -єшся, гл. Полюбить другъ друга, слюбиться. Не на довго зійшлися ми, серденько, з тобою, не на довго скохалися, як риба з водою. Щог. В. 11.