Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 113 статей
Шукати «*мів*» на інших ресурсах:

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Ада́мів, -мова, -ве. Принадлежащій Адаму. Ада́мова голова́.
1) Рисунокъ человѣческаго черепа подъ изображеніемъ креста — въ поминальныхъ
граматках, на крестахъ, на дверяхъ (въ рисункѣ къ празднику Богоявленія и пр.)
2) Родъ паука.
3) Родъ мотылька: Sphinx caput mortuum.
4) Раст. Eryngium campestre L. ЗЮЗО.
I. 122. Ада́мове ребро́, раст.: a) Thysellinum palustre. ЗЮЗО. I. 138.
6) Valeriana dubia. ЗЮЗО. I. 165.
Ада́мові ві́вці.
1)
Верблюды.
2) Степной миражъ.
Ада́мові слізки́. Водка. Чарочку-другу Адамових слізок, як казав було отець економ. Шевч. 297.
Аж, сз.
1) Такъ-что даже, ажно, даже.
Дурний, аж крутиться. Посл. А прокинувся мій пустунчик — і гуком його в хаті, аж сохи движять. МВ. ІІ. 10. Далекий шлях, панибрати, знаю його, знаю, аж на серці похолоне, як його згадаю. Шевч. Еней від неї одступався, паки зайшов через поріг, а далі аж не оглядався, з двора в собачу ристь побіг. Котл. Ен. І. 34. Аж чудно далебі мені! Гліб. 71. Грає кобзарь, виспівує, аж лихо сміється. Шевч. 51.
2) Передъ словами, обозначающими количество, указываетъ на значительность послѣдняго и переводится словомъ «цѣлыхъ»:
Аж три дні морочився з цією роботою, т. е. цѣлыхъ три дня возился съ этой работой. Коли чують: щось гуркотить, — аж то гайдамаки, аж дванадцять. Рудч. Ск. ІІ. 181. Аж три пари на радощах кумів назбірали. Шевч. 103.
3) Передъ словами, показывающими мѣсто или время, употребляется обыкновенно съ предлогами: до, за, на и пр. въ значеніи «самый», указывая на достиженіе отдаленнаго или крайняго предѣла.
Аж до моря Запорожці степ широкий крили. Шевч. 124. Аж на вершечок зліз на грушу. Аж під піл заліз, шукаючи. Ой приїхав Гамалія аж у ту Скутару. Шевч. 61. Полинь, полинь, голубонько, аж в Київ зо мною. Мет. 41. Вип’єш, — біжи яко мога, що́ б там ні кричало, не оглянься, поки станеш аж там, де прощалась. Шевч. 16. Аж до вечора сидів у його, — вже смерком вернувся додому.
4)
Аж по́ки. До тѣхъ поръ пока. Пробувайте в господі, аж поки вийдете звідтіля. Єв. Мр. VI. 10.
5)
Аж-аго́сь, аж ось, аж ось де, аж осьдечки, аж от, аж от де. Вотъ, вотъ гдѣ; какъ вотъ. Мнж. 175. Де мішок? — «Аж ось». Аж осьдечки опинився, ганявшись за конем. Тільки що випрягають коней, аж ось іде лейстровий городський козак Головко. ЗОЮР. І. 256. Аж ось прилітає змій. Рудч. Ск. І. 132. Аж ось настає голод. Рудч. Ск. ІІ. 35. Аж от перестріва його на дорозі становий. Рудч. Ск. II. 161.
6)
Аж ось коли, аж от коли. Вотъ когда. Аж ось коли довідався, а то все не знав.
7)
Аж он, аж ондечки. Вонъ тамъ. Аж ондечки він живе на тому краю села.
8) Какъ вотъ уже, какъ вдругъ.
Лечу, дивлюся, аж світає, край неба палає. Шевч. 218. Дивлюсь, аж наші йдуть. Як послала мене мати в степ пшениці жати, аж там чумак воли пасе, став зо мною жартувати. Мет. 21. Дивляться, аж там приковані три зміїхи. Рудч. Ск. II. 72. Тілько що поблагословивсь їсти, аж та стріла так і встромилась у печеню. ЗОЮР. І. Аж гульк! Какъ вдругъ. Аж гульк — з Дніпра повиринали малії діти, сміючись. Шевч. 28.
9) Анъ; а между тѣмъ.
Я думав так, аж воно инакше.
10)
Аж-аж-аж! Показываетъ усиленное дѣйствіе, желаніе. Сидів, сидів (голодний вовк), так їсти аж-аж-аж!.. Рудч. Ск. І.
3)
«Грійте окропу, — я миться буду!». Мати нагріла такого гарячого, що аж-аж-аж! Грин. І. 43.
Вака́ція, -ції, ж. Вакаціонное время. О. 1861. VIII. 89. Левиц. Пов. 96. Уже ся вивчив і прийшов домів на вакацію. Драг. 407.
Вимі́вка, -ки, ж.
1)
= Вимова. Мнж. 177.
2)
= Вимовка 3. Не може бути вимівка, шоби була винна жінка. Гол. І. 351.
Ви́рій, -рію, м. Теплыя страны, куда птицы улетаютъ на зиму. Доходив він аж до вирія, куди небесні пташки злітаються на зімівлю. Стор. МПр. 167. Зажурилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію вилетіла. Мет. 211.
Ви́синовити, -влю, -виш, гл. Исключить изъ семьи, лишить наслѣдства. Було в його два сини.... Андрія, кажуть, не злюбив за щось: видко той не вмів шануваться, дак він його висиновив — прогнав з двору. О. 1861. X. 27.
Висміва́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. ви́сміяти, -смію, -єш, гл. Осмѣивать, осмѣять, поднять на смѣхъ. Ном. № 9441.
Висміва́тися, -ваюся, -єшся, гл. Насмѣхаться, издѣваться.
Витяга́тися, -га́юся, -єшся, сов. в. ви́тягтися, -гнуся, -нешся, гл. Вытягиваться, вытянуться, протянуться. Та балка витяглась ік Абрамівці. Верхнеднѣпр. у. Як учеше батька ціпом по лисині, той і витягсь (т. е. умеръ). Мнж. 4.
Відші́птувати, -тую, -єш, сов. в. відшепта́ти, -чу́, -чеш, гл. Затоваривать, заговорить болѣзнь (шептаньемъ). Полетів він світ за очі у садки відшіптувать головоньку і боки. Гліб. Умів і трясцю відшептати. Котл. Ен. II. 34.
Га́мів, -мови, ж. = Гальмо. Желех.
Гомі́вка, -ки, ж. = Гомілка. Вх. Зн. 11.
Громі́вка, -ки, ж. Ель, подвергшаяся громовому удару. Скрипку роблять із ялиці-громівки, то б то з такої, що в неї грім ударив. ЕЗ. V. 194.
Ди́ня, -ні, ж. Раст. Дыня. Cucumis Melo. ЗЮЗО. І. 120. Бодай твої кавуни та побили табуни, бодай твої дині та поїли свині. Чуб. V. 1177. Различн. породы дынь: дрислівка, дубівка. Кв. II. 239, зімі́вка, кача́нка, ли́півка, тата́рка (см.). Ум. Ди́нька. Рудч. Ск. II. 9. І як що єсть було насіннячко, ягідки які, динька, — посипле, положить на могилу. Сим. (Хата, 215).
Домі́в, нар. = Додо́му. Жид з порожніми бербеницями верне домів. Федьк.
Домі́вка, -ки, ж.
1) Домъ — не въ смыслѣ зданія, а въ смыслѣ вообще жилья.
Бідна вдова, старая жона у своїй домівці з діточками маленькими гомоніла. Мет. 345. Чуже дитя клене-проклинає... за хліб, за сіль нарікає, з домівки зганяє. Чуб. V. 849.
2) Мѣсто жительства.
Де твоя домівка? — У Красному. Наступив 1650 рік; посунули пани з Польщі до домівок, почали свої добра осягати, почали людей на роботу кликати. К. Хмельн. Ум. Домі́вонька, домі́вочка.
Домі́вни́к, -ка́, м. Домочадецъ. І перед власними домовниками моїми. Закр.
Домі́вни́ця, -ці, ж. Домочадецъ-женщина. Ти у нас в хаті не домівниця, нашому добру не кукібниця. Нп.
Домі́вство́, -ва́, с. Домъ. Там домівства повибудовувано такі, що ну! Каменец. у. Здибують мня кумове і зо мнов ся вітають, і за жену питають: «Ми то собі кумівство, — ходім трохи в домівство Гол. І. 216.
Домі́вський, -а, -е. Домашній, домовой.
Домовни́к, -ка́, м.
1) =
Домівник.
2) =
Домовик. Відьма не ходить туди, де єсть домовник: він її зараз укладе. ЗОЮР. II. 37.
Дорозумі́тися, -мі́юся, -єшся, гл. Додуматься, сообразить, догадаться. Дещо. 32. Дорозумівся і я як зробить. Черк. у.
З, пред.
1) Съ.
Як з лихим квасом, так ліпше з водою, аби не з бідою. Ном. № 7307. Без Божої волі й волос з голови не спаде. Ном. № 27. Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку, красноголовця з доброго молодця! Ном. № 340. Показав з-на аршин від землі. Св. Л. 122. З ким жени́тися. На комъ жениться. Не хочу я женитися з тією, що ви мені засватали. Грин. II. 188. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Нп. Чи такому ж бридкому, як ти, женитися з Марусею? О. 1861. XI. Кух. 15. Оженився з Палажчиною дочкою. Левиц. Пйо. І. 366.
2) Изъ.
Вийшов з води. Єв. М. І. 10. Дощ ллє, як з бочки. Ном. № 574. Не роби з губи халяви. Ном. № 6867. Не дай, Боже, з Івана пана, з кози кожуха, з свині чобіт. Ном. № 1263. Вони приймали усякого: де хто з-під пана утече, приймуть. КС. 1883. XI. 499. 3-межи всіх найкраща. Св. Л. 205. Кукуруза з жовта-зелена. Св. Л. 138.
8) Отъ, по.
З щастя не мруть. Ном. № 1710. Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду. Рудч. Ск. І. 1. Аж страшна стала з плачу. Г. Барв. 114. Дякуєм тобі з душі! Г. Барв. 420. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671. Як не даси з прозьби, то даси з принуки. Ном. № 1059. З лиця́. Лицомъ. І що ж то за хороша з лиця була! МВ. (О. 1862. III. 35).
4) Надъ.
З Зевеса добре глузувала. Котл. Ен. II. 23. Не з Микити кпити. Ном. № 12659. З другого ся насміває, а за себе забуває. Ном. № 12686. Смішки з попової кішки, а як своя здохне, то й плакатимеш. Ном. 12687. Не смійся, Іванку, з мойого припадку. Ном. № 12693.
За́знобка, -ки, ж. Огорченіе. Ой у домівці невелику зазнобку зчинили: матку стареньку з двора вигонили. ЗОЮР. І. 20.
Зама́ювати, -юю, -єш, сов. в. замаї́ти, -маю́, ї́ш, гл. Украшать, украсить зеленью: вѣтвями деревьевъ, травами. Вінці закладають худобі на роги... Так замаєна худоба іде вечером домів. МУЕ. III. 46.
Зарича́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Заревѣть. Корова... прийшла домів та й заричала. Ном., стр. 304. № 496. Віл зариче. Шух. І. 89.
Засумі́ти, -мі́ю, -єш, гл. Опечалиться. Засумів Ірод. Єв. Мт. XIV. 9. Іде сумний, понурий... Дивно так засумів. К. ЦН. 250.
Зво́дити, -джу, -диш, сов. в. зве́сти́, -веду́, -де́ш, гл.
1) Сводить, свести.
Зводь помалу дитину з рундука. З поклоном низесеньким панну з коня зводить. К. Досв. 129. Катерина з болящої і очей не зводить. Шевч. 120. — з ро́зуму, з ума́. Сводить съ ума. Чоловік не дасться, — лише раз з розуму звести. Ном. № 3076. Дайся мені, дівча, на підмову, — виведу тя з гаю на дорогу. — Жебим мала день і ніч блудити, то ся не дам з розуму зводити. Гол. І. 107. Нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Мет. 14. Аж він мене молодую із умочка зводить. Лавр. 14. — з сві́ту. Погубить. Поки будуть у його оці хорти, поти Івана ми не зведемо з світу. Рудч. Ск. І. 136. — з хазя́йства. Сдѣлать бѣднымъ, разстроить чье-либо хозяйство. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади. Стала думати, як би звести його з хазяйства. «Видушу йому курей!» Г. Барв. 195.
2) Взводить, взвести.
Звів його на високу гору.
3) Поднимать, поднять.
До вас не встане, голови не зведе. АД. І. 217. Не посмів і очей звести на Зіньку. Стор. МПр. 55. Без трепету зведеш на його очі. К. Іов. 50. Як шабелькою звів, — Львів ся поклонив. АД. І. 15. Звів корогву. АД. І. 17. Лисий віл усіх людей звів. Ном. стр. 291, № 43.
4) Сводить, свести вмѣстѣ, соединить.
Дякую тобі, що звів мене з Марком. Стор. МПр. 56. А зведи їх очі на очі. Слава ж тобі Шафарику во віки і віки, що звів єси в одно море слав’янськії ріки. Шевч. 238. Звести́ бро́ви. Нахмуриться. Сим. 99.
5) Обманывать, обмануть, обольщать, обольстить, искушать, искусить.
Та вже третій вечір, як дівчина зводить, казала: вийду, а тепер не виходить. Мет. 54. Чорт не спить, але людей зводить. Ном. № 194. Так ви мене звели в моїй надії. К. Іов. 14. Звести́ ді́вку. Обольстить и бросить дѣвушку.
6) Портить, испортить.
Бо треба дать у полі раду, щоб діла не звести. Гліб. 8. Звести́ ві на́що. Погубить. Чи се і ти пустивсь в ледащо, що хочеш нас звести ні на що? Котл. Ен. II. 6. Зво́дити пі́сню. Сбиваться въ мелодіи. Уманск. у.
7) Истреблять, истребить.
Не можна сарани зводить... гріх за се. О. 1862. II. 54. Тільки готове зводить. Г. Барв. 322.
8)
дух. Переводить, перевести духъ, дышать. Припадає к сирій землі, теплий зводе дух. Макс. 175. А ви дайте мені дух звести. МВ. І. 87.
9)
очи́ма. а) Взглядывать, взглянуть, бросить взглядъ, посмотрѣть. Ой не видно того села, тілько видно хрести, туди мені любо-мило оченьками звести. Чуб. V. 200. б) Смыкать, сомкнуть глаза. Як зведу очима, а воно як шпигне, то аж крикну. Каменец. у.
10)
на о́чі. Обращать, обратить чье вниманіе на что. Звожу на очі їй чимало таких, що любили та й покинули. МВ. II. 130.
Зганя́ти, -ня́ю, -єш, сов. в. зігна́ти, зжену́, -не́ш, гл.
1) Сгонять, согнать съ чего, прогонять, прогнать откуда.
Послухай ти, чуро: чи то гуси кричать, чи лебеді ячать?.. Коли гуси кричать, або лебеді ячать, то зжени. Макс. (1849), 26. Свою матір рідненьку, удову стареньку, зневажали ти з домівки зганяли. Мет. 346.
2) Сгонять, согнать въ одно мѣсто.
Бігає за скотом, зганя докупи всіх. Рудч. Ск. II. 188.
3)
з сві́ту. Губить, погубить, лишить жизни, убить. Чи ж я кого з світу зігнав, чи я в кого одняв? Чуб. V. 233.
4)
— ти́рсу. У гребенщиковъ: соскабливать, соскоблить ножемъ и сгладить шероховатую поверхность гребня. Вас. 163.
Зго́да, -ди, ж.
1) Согласіе; миръ.
Пригоди учать згоди. Ном. № 1751. Лучча солом’яна згода, як золота звада. Ном. № 3279.
2) Соглашеніе, примиреніе.
Пани, теє зрозумівши, згоду учинили, підкинувшись під Умань, Гонту ізловили. Макс. (1834). 126.
Зди́міти, -мію, -єш, гл. Обратиться въ дымъ, разсѣяться какъ дымъ. Пропав, як здимів. Ном. № 1871.
Зімі́вка, -ки, ж. Поздно созрѣвающая дыня.
Зімі́вля, -лі, ж.
1) Зимовка; содержаніе животныхъ зимою.
І знову пасіку на зімівлю в погріб. Сим. 202. Журавель каже: «прийми мене, лисичко, на зімівлю». Рудч. Ск. І. 30.
2) Кормъ на зиму для скота.
Зімівлі мало. Харьк. у.
Зімни́ця, -ці, ж.
1) =
Зімівка. Черном.
2) Фруктъ, созрѣвающій поздно осенью.
Кислиці — зімниці. Грин. III. 200. Обтрусять у саду зімниці. Греб. 403.
8) Лихорадка. Вх. Уг. 241.
Зледащі́ти, -щі́ю, -єш, гл.
1) Ухудшиться, испортиться, придти въ негодность: ослабѣть отъ старости.
Зледащіла, не здужаю і на ноги встати. Шевч. 120.
2) Избаловаться, разлѣниться.
Хто дома зледащів, тому не жаль домівки. Гліб. 45. Але Еней наш зледащів. Котл. Ен. І. 27.
Зотха́ти, -ха́ю, -єш, сов. в. зотхну́ти, -ну́, -не́ш, гл. = Зітха́ти, зітхну́ти. Вийди на могилу та й зотхни тяженько. Чуб. III. 117. Зотхнув до Бога, далі занімів. Федьк. І. 29.
Зрозумі́ти, -мі́ю, -єш, гл. Понять. Поки, теє зрозумівши, згоду учинили. Макс. (1834), 126. Ви так зписьменна говорите, що я того не зрозумію. Котл. НП. 344.
Зшпо́ртати, -таю, -єш, гл. Смастерить, сдѣлать. «А ну лишень», каже, «свої линтварі, або там сукно» (він і кравецьке діло вмів) і зшпорта (свитину або кожух). Сим. 199.
З’ясува́ти, -су́ю, -єш, гл. Выяснить, обнаружить. Не смів я вам, що думав, з’ясувати. К. Іов. 70.
Ирстени́н, -на, м. Христіанинъ. Ішов раз бідний ирстенин дитину ирстити, та не міг найти кумів. Гн. II. 32.
Іма́тися, іма́юся, -єшся, сов. в. іми́тися, іму́ся, іме́шся, гл.
1) Ловиться; держаться; браться.
Імайся, рибко, велика й маленька. Ном. № 1650. Мокрого поліна вогонь не йметься. Посл. Хотіли го спалити, але огень не ймавсі тіла. Гн. І. 124. Куля го ся не імат. Гн. І. 36.
2) То-же, что и
займа́тися, заня́тися, — загораться, загорѣться. Тот му верг у полу вогня три рази, тот відтам пустився іти, вітер як подув, імилося на нім шматя, сірак і не доніс домів, згорів. Гн. II. 14.
Кача́тися, -ча́юся, -єшся, гл.
1) Качаться.
Качається Нечаєва голова по ринку. Нп.
2) Кататься.
Качавсь колесом і виробляв такі викрутаси. К. ЧР.
3) Валяться.
Попід дверима качаються купами замурзані, обстрьопані, закудлані, трохи не голі жиденята. Левиц. І. 90.
4) Бѣгать въ разныхъ направленіяхъ.
І внучечка качається по садку білим клубочком. МВ.
5) Колыхаться.
Туман по полю качається. Мет. 243. Дніпро синій шумів і легенький туманець качавсь по над ним. МВ. III. 90.
Книгогри́з, -за, м. Презрительно: книжникъ, вѣчно возящійся съ книгами. Ти написав томів із сотню, книгогризе. К. Дз. 52.
Корті́ти, корти́ть (кого́ и кому́), гл. безл. Не терпѣться, тянуть къ чему, хотѣть и желать чего нибудь. Кортить литвинка скоринки. Ном. № 5013. Хто язик держить за зубами, то того нічого не кортить. Ном. № 1106. Як ріжуть птицю, то аж дріжу, так мене кортіло котиться тієї крови. Стор. МПр. 30. Кортить таки тобі домівка.
Ко́стур, -ра, м. Клюка, посохъ. — Діду Сидоре, собак боюся! — А з костуром, бабко, а з костуром, любко, а з костуром, Пархомівно, сивая голубко. Ном. № 12813. Ум. Костуре́ць. Я собак боюся. — Ой з костурцем, бабко. Грин. III. 659. Ув. Костуря́ка. (Старець) розбігся, опершися на костуряку. Ном. № 13663.
Кум, -ма, м. Кумъ. То Хмельницький теє догадав, кумом його до себе прохав. Дума. Куми́. Кумъ и кума вмѣстѣ. В кого діти мруть, то треба тому брати кумів стрічних. Ном. № 83. Неси ж в хату, а я верхи кинусь за кумами. Шевч. 102. Одкупні́ куми́. Кумовья, замѣняющіе, послѣ соотвѣтственнаго народнаго обряда, прежнихъ, обыкновенныхъ, кумовьевъ, при чемъ послѣдніе совершенно теряютъ всѣ права кумовьевъ, — такая замѣна дѣлается только въ случаѣ долгой болѣзни ребенка. См. Купо́вана ма́ти. Мнж. 183. Про́хані куми́. Обыкновенные воспріемники. Мнж. 183. Стрі́чані куми́. Встрѣчные кумовья. Мнж. 183. Рі́дний кум. Кумъ-воспріемникъ по отношенію къ отцу дитяти, послѣдній же — просто кум. Мнж. 183. Ум. Кума́сь, куме́ць, кумо́чок, ку́мцьо. Здоров, кумасю мій, Кіндрате! Гліб. Прийде кумець на обідець, а ложки не буде. Ном. № 11899. Ой щучечки за для кумочка, а карасі за для кумасі. Посл. Та кумцьо таки не випив. Св. Л. 59.
Ку́мів, -мова, -ве. Принадлежащій куму. Поночі рвав угірки в кумовому городі. Ном.
Кумівство́, -ва, с. Кумовья. Ми собі кумівство, ходім трохи в домівство. Гол. І. 216.
Кумі́вщина, -ни, ж. Время битвы козаковъ съ поляками подъ Кумейками въ 1637 г. АД. II. 32. Як од Кумівщини да до Хмельнищини, як од Хмельнищини да до Брянщини, як од Брянщини да й до сього ж то дня, як у землі кралевській да добра не було. АД. II. 20.
Ли́хо, -ха, с.
1) Бѣда несчастіе; горе.
Не шукай лиха, — само тебе знайде. Чуб. І. 263. Живе баба за дівером, лиха прикупивши. Ном. № 7506. Аби танцювати вмів, а робити й лихо навчить. Ном. № 12478. Кожна людина своє лихо носе. Ном. № 1992. Через тебе і я буду у лисі. НВолын. у. Хто не знає закохання, той не знає лиха. Мет. 31. На́ лихо. Ha бѣду. Вда́рити ли́хом об зе́млю. Стряхнуть съ себя горе. Козацтво, ударивши лихом об землю, садило гайдука. Стор. МПр. 126. Ли́хом зануди́лось. Охватила сильная тоска. Ли́ха набіжи́ш. Будетъ тебѣ бѣда. Сим. 74. Ли́ха набра́тись. Испытать горе. Так то й добуть, лиха не набравшись! Ном. № 13882. Ли́хо спітка́ло. Случилось несчастіе. Ли́хом торгува́ти. Эксплоатировать несчастіе.
2) Зло.
З письменних все лихо встає. Ном. № 6042. Піп людей карає, а сам лихо робить. Ном. № 7031. Лихо коїти. Ном. № 2874. Ум. Ли́шко, ли́шенько, ли́шечко. Оце́ ли́шко! Вотъ бѣда! Лишко тяжке! О. 1861. VIII. 3. Заграй мені, дуднику, на дуду, — нехай своє лишенько забуду! Шевч. 486. Ох лишечко! Хтось іде! Шевч. 281.
Лі́вний, -а, -е. Умѣющій хорошо ловить. Кіт лівний, хлоп мівний — всюди поживиться. Ном. № 1257.
Лямі́вка, -ки, ж. Обшивка, (напр., ю́пки, очі́пка), опушка. Чуб. V. 1120. Вас. 192.
Ма́ндри, -рів, мн. Бродяжничество. В домівці вже нудяться, за господарство не беруться: мандри пахнуть. Г. Барв. 438. Ще мало у мандрах пропало, мов їх земля проглинула! Мир. ХРВ. 51. Пішов у мандри.
Мешка́ння, -ня, с. Жительство, помѣщеніе, жилье; мѣстопребываніе. У домівці на мешканні. Грин. III. 693. Підемо до Бендеру мешкання глядіти. Гол. І. 79. Ум. Мешка́ненько, мешка́ннячко. Ой покидаю сивого голубка і дрібненькії діти, а сама лечу, сама полечу мешканенька глядіти. Грин. III. 483.
Мі́вний, -а, -е. Рѣчистый, говорливый, многорѣчивый. Кіт лівний, хлоп мівний всюди поживиться. Ном. № 1257.
Мі́ти, -мі́ю, -єш, гл. = Мати. То самий був Сава, котрий мів розбойників на Савур-могилі. Драг. В лісі було, листя міло. Чуб. І. 310.
На́йми, -мів, м. мн. Наемъ; служба по найму. Нехай вона сердешна од наймів трохи одпочине. О. 1862. III. 11. (Шевч.). Піти́ в на́йми. Наняться. Матінко наша! Не журися ти нами: як поростемо, пійдемо в найми. Нп.
Небора́чка, -ки, об. Бѣдняжка. Як поїхав козак у військо охотне, а козачку-неборачку у домівці покидає. Нп. Наші неборачки один пішки, другий рачки. Чуб. І. 281.
Нелі́вний, -а, -е. Плохо ловящій. Кіт нелівний, хлоп немівний — обоє ледащо. Ном. № 1257.
Немі́вний, -а, -е. Неразговорчивый, молчаливый. Кіт нелівний, хлоп немівний — обоє ледащо. Ном. № 1257.
Облямі́вка, -ки, ж. Кайма, обшивка. Вас. 155.
Обля́мка, -ки, ж. = Облямівка. Вх. Лем. 441.
Обмівни́й, -а́, -е́. Клеветническій. Желех.
Обмівни́к, -ка́, м. Клеветникъ. Желех.
Обмівни́ця, -ці, ж. Клеветница. Желех.
Обра́мка, -ки, ж. = Облямівка.
Осмі́в, осмо́ва, м. Трухлый въ серединѣ пень. Шух. І. 111.
Отя́гуватися, -гуюся, -єшся, гл. = Отягатися. Радюк зрозумів, що Ольга отягувалась. Левиц.
Пасть, -ти, ж.
1) Пасть.
А в иншого і зубів нема, сама пасть, що инша голова йому в рот улізе. Кв.
2) Ловушка для лисицъ: деревянный цилиндръ — выдолбленный буковый пень —
осмів лежитъ горизонтально; въ верхнемъ боку его отверстіе, сквозь которое можетъ проходить вертикально стоящая надъ нимъ сту́па — бревно съ тяжестью на верхнемъ концѣ и двумя желѣзными остріями — зуба́ми — на нижнемъ, въ срединѣ стоитъ зру́щик — палочка съ шнуркомъ, удерживающимъ сту́пу вверху. Ловушка вставляется въ нору лисицы, которая, выходя черезъ цилиндръ, толкаетъ зрущик, ступа падаетъ и остріями убиваетъ звѣря. Шух. І. 236.
Перетанцюва́ти, -цю́ю, -єш, гл.
1) Протанцовать, окончить танцовать.
Перетанцювавши два танці, розіходяться по домівках. О. 1862. IV. 6.
2)
— кого́. Протанцовать больше кого. Коли було візьметься за танці, так і не кажи, що годі: перетанцює яку хоч музику. Кв.
Пильнува́ти, -ну́ю, -єш, гл.
1) Заботиться, стараться, радѣть.
Баба не пильнує паню очучати, тільки пильнувала пану отверати. Гол. І. 90. Взявшись за діло, пильнуй, щоб нічого не минуть — щоб свого дойти. МВ. Все пильнував неборак домівки. Г. Барв. 196. Не той ще вік ваш, щоб Бога пильнувати: ще матимете час, — не зараз вам умірати. МБ. (О. 1862. III. 34).
2) Смотрѣть, наблюдать, стеречь; бодрствовать.
Мусили її дуже пильнувать, бо уночі схопиться і сама не зна, куди біжить. Стор. Вона пильнує цілу ніч над ними. МВ. І. 52. Най іде пильнувати пшениці. Гн. II. 22. Я пильную порога, щоб утекти. Г. Барв. 272.
Підсмі́ювати, -юю, -єш, гл. Подсмѣиваться. У беседі зо всіма і говорить, і регочеться, і підсміює. Кв. А ти запевне не посмів? — йому підсміює лисиця. Гліб.
Подя́чний, -а, -е. Благодарственный. Не вмів бідаха вимовити подячного слова, бо змалечку кому й за що приходилось йому дякувати? Г. Барв. 28. Заробила Маруся пироги, хоч не пшенишні, да яшні — свому родові подячні. Мет. 233.
Полони́нський, -а, -е = Полонинний. Звичаї, чари і полонинські примівки. Шух. І. 195. — хід. Выгонъ скота весной въ полони́ну. Шух. І. 197.
Помі́вка, -ки, ж. = Помовка. Це в нас така помівка. Каменец. у.
Пошумі́ти, -млю́, -ми́ш, гл. Пошумѣть. Пошумів ліс та й затих. Харьк. у.
Прикуко́бити, -блю, -биш, гл. Прибрать, устроить. Своя домівка є й садок: як стара прикукобе її, то аж весело. Харьк. у.
При́мівка, -ки, ж. Поговорка, пословица, приговорка. Страхи на ляхи, — ся примівка од нас перейшла і до ляхів. Ном. № 871. Пиймо горілку, маймо примівку, маймо примо́вля: дай, Боже, здоровля. Чуб. V. 1100.
Примі́вник, -ка, м. Знахарь, лѣчащій заговоромъ. ЕЗ. V. 57.
Примі́ти, -мі́ю, -єш, гл. Быть въ силахъ, мочь. Примів би, — всіх із гаю порозганяв, щоб не щебетали. Г. Барв. 62.
При́мовка, -ки, ж. = Примівка. Ном. № 259. Г. Барв. 366.
Примо́вля, -ля, с. = Примівка. Пиймо горілку, маймо примівку; маймо примовля: дай, Боже, здоровля! Чуб. V. 1100.
Присмі́ти, -смі́ю, -єш, гл. Осмѣлиться, рѣшиться. Як би присмів, то б убив. НВолын. у.
Приумі́тися, -мі́юся, -єшся, гл. Сообразить, найтись. Добре хоть ти приумівся сказати.
Промі́вка, -ки, ж. Рѣчь. Послухайте мене і моєї промівки. Шух. І. 192. См. Промо́ва.
Промо́вка, -ки, ж.
1) Рѣчь, разговоръ, погудка.
Про вовка промовка, аж дідько вовка і несе. Маркев. 58.
2) Произношеніе, акцентъ.
Яка у його чудна промовка. Левч. 129. См. Промо́ва, промі́вка.
Ра́дощ, -щі, чаще во мн. ч. ра́дощі, -щів. Радость. Чуб. V. 205. Грин. II. 248. Ой привіз же він три радощі в двір: першую радощ — зелений жупан, другую радощ — золотий пояс, третюю радощ — боброву шапку. Чуб. III. 294. Аж три пари на радощах кумів назбірали. Шевч. 103.
Роби́ти, -блю́, -биш, гл.
1) Дѣлать.
Роби теє, що піп каже, а не роби того, що він робить. Ном. № 5157.
2) Работать.
Роби, небоже, то й Бог поможе. Ном. № 69. До спасівки мухи на пана роблять, а в спасівку на себе. Ном. № 482. Літо на зіму робить. Ном. № 556. Будемо жити, будемо робити, буде нам щастя річкою плити. Чуб.
3) Поступать.
По правді роби, по правді й очі повилазять. Ном. № 3027.
4)
Свої́м бо́гом роби́ти. Дѣлать по своему. Не слуха, все своїм богом робить.
5)
Роби́ти во́лю. Исполнять желаніе.
6)
Роби́ти зві́стку. Подавать вѣсть. Янгол седить на камені та й нам звістку робить. Чуб.
7)
Хліб роби́ти. Обрабатывать землю. Натальці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити. Котл. НП. 350.
8)
пла́ту. Платить. Одчиняйте хату та робіте плату. Грин. III. 128.
Робі́тниця, -ці, ж. Роботница. Батенько іде, хвалить мене: оддали дочку робітницю: по сім кіп жне. Чуб. V. 723. Ум. Робі́тничка, робі́тнонька. Зіронько вечірняя, то жесь освітила, а з дому домівнонькою, а з поля робітнонькою. Рк. Макс.
Розбива́ти, -ваю, -єш, сов. в. розби́ти, -зіб’ю́, -єш, гл.
1) Разбивать, разбить.
Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. Рудч. Ск. І. 144. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Ном. № 416. Чорне море вітер-буря колихає, там турецький корабель розбиває. Чуб. V. 935. Глек розби́ти з ким. Поссориться съ кѣмъ. Ном. № 9539. Глек брехні назбірали та й розбили — поссорились изъ-за сплетенъ. Ном. № 9538.
2) Убивать, убить.
Приказав (Ирод) Христа шукати, діток малих розбивати. Чуб. ІІІ. 356.
3) Грабить, разбойничать.
У чумаків колеса товстії, то в колесах було попродовбує дірки да туди гроші положить, да й позабиває гвіздками; то його (чумака) хоть як хоч нехай розбиває, а гроші в. ЗОЮР. І. 76. Розбойничок — лихий чоловічок: як вечеріє — коня напуває, а як смеркає — коника сідлає, опівночі людей розбиває. Розбив же він та того купця. Чуб. V. 741.
4) Раздѣлять, разрѣзывать, разрѣзать (волны при плаваніи).
Не плавле, літа Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває. МВ. І. 140.
5) Разъединять, разъединить, разлучать, разлучить.
Зашумів сокіл із-за крутих гір, розбив, розлучив пару голубів. Чуб. V. 206. Се чорний ворон; розбив пташенят і найкращу настигає. МВ. II. 70.
6) Разсѣивать, разсѣять, уничтожать, уничтожить.
Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Ном. № 335. Вороний коню, заграй підо мною, розбий, розбий тугу по зеленому лугу козакові молодому. Чуб. V. 877. Я зараз приведу Зіньку шептуху, то вона скропить тебе водицею і розіб’є ті чари. Стор. II. 215.
7) Сокрушать, сокрушить (о мысляхъ).
Стали умисли козацьку голову ключника розбивати. АД. І. 212.
Розмі́вка, -ки, ж. = Розмова. Розмівка не така, удача не така. Г. Барв. 408.
Ру́пати, -плю, -пиш, гл. Быть желательнымъ, интересовать. Що кому рупить, той про те і лупить. Ном. № 9752. Уже мені після корчію оцей тютюн зовсім не рупить. Оце задінеш де небудь люльку, та цілий день і не згадаєш про неї, бо не заманеться. Черном. Щоб материзна вернулась — от мене що рупило. Г. Барв. 475. Його господарство ще не рупить. Лубен. у. Тепер додому не поспішаюся: не рупить мені домівка. Г. Барв. 337.
Сва́тати, -таю, -єш, гл. Сватать. Сватай мене, козаченьку, не вводь у неславу. Мет. 83. Козак дівку вірно любить, — заняти не смів. — Тим я її не займаю, що сватати маю. Мет. 105.
Смі́вка, -ки, ж. Насѣк. Syrrphus. Вх. Пч. II. 27.
Со́кіл, -кола, м. Соколъ. Зашумів сокіл із-за крутих гір. Чуб. V. 206. Употребляется какъ ласкательное слово. Ум. Соко́лик, сокіло́к, сокі́лонько, соко́лонько, сокі́льчик, соколе́ць, соко́лко, соколо́чок. Мил. 157. Чуб. V. 1195, 23, 70. Ном. № 801. Грин. III. 498.
Става́ти, стаю́, -є́ш, сов. в. ста́ти, ста́ну, -неш, гл.
1) Становиться, стать.
Ото він став навколішки, стенувся, — сириця так і тріснула. ЗОЮР. І. 6. Рече до сухорукого чоловіка: стань посередині. Єв. Мр. III. 3. Ста́ти на рушнику́. Обвѣнчаться. З Марусею на рушнику стану. Мет. 104.
2)
— до чо́го. Браться, взяться, приняться за что. Сей же як до чого став...., — уся душа його в роботі. МВ. II. 11. До бо́ю, побо́ю ста́ти. Выйти на бой, вступить въ битву. Дали коня, дали зброю: ставай, синку, до побою. Pauli. Ста́ти до розмо́ви. Заговаривать, заговорить. Тоді вже не станете зо мною до розмови, як тепер. Св. Л. 61.
3)
Безл. Становиться, стать; получиться. Скілько кіп у вас жита стане на десятині? О. 1862. IV. 106.
4)
за ко́го, за що. а) Замѣнять, замѣнить кого, что. Мет. 241. Він мені за дитину рідну став. МВ. II. 22. Став він мені за батька. Не стане кишка за начинку. Чуб. І. 256. б) Становиться, стать въ защиту кого, чего, заступиться. Хто за правду стане?
5)
— на ко́го. Подниматься, подняться, возстать. Чи там раду радять, як на Турка стати, не чуємо на чужині. Шевч.
6) Останавливаться, остановиться.
А в другий раз приходив ватажко Вовчок, та й став коло Константинова. ЗОЮР. І. 132. Станьмо, братіку, тута, коні попасімо. ЗОЮР. І. 40.
7) Наниматься, наняться.
Я до його стала на рік. Став у царя до свинаря за підпасича. Мнж. 13. Стати під хуру. КС. 1882. X. 186.
8) Прибывать, прибыть на мѣсто.
Сим конем скоро у Харькові станеш. Зміев. у. Ухватило його за серденько, став у Марусі на дворі живенько. Грин. III. 235.
9) Начинать, начать, стать.
Стань його вчить, то воно й слухать не хоче. ЗОЮР. І. 13. Ой став козак царь-зілля копати, стала над ним зозуля кувати. Мет. 104. Став божий світ світати, стали вони на коні сідати. ЗОЮР. І. 41. Съ отриц. не. Переставать, перестать. Поки ми матір свою поважали, поти нам Бог годив; а не стали ми матки старенької знати.... не стали нас люде знати.... не стали ми в домівці на промешканні з молодими женами щастя й долі собі мати. ЗОЮР. І. 23. Не стало ні байраків, ні мелюсів ставати. АД. І. 108.
10) Наставать, настать, наступать, наступить.
Гайдамаки дерли народ років може з десять, аж поки Мандебурія стала. ЗОЮР. І. 135.
11) Хватать, хватить, стать.
Коли ви будете говіть? Тоді, як хліба не стане. Пом. № 134.
12) Происходить, произойти, случаться, случиться, явиться, оказаться.
А даси те, що в тебе дома без тебе стало? Рудч. Ск. I. 101.
13) Получать, получить начало, начинаться, начаться.
Не від нас ж стало, не нами й кінчиться. Посл. Стала слава, стала слава, стали й поговори, ой на тую дівчиноньку, що чорнії брови. Мет. 106. Вже стає на дворі світ. Котл. Ен. II. 38.
14) Дѣлаться, сдѣлаться, стать.
Пень горів, а він руки грів, та й став йому дядько. Посл. Як народивсь Христос, то которі.... хрестились, так святими стали; котрі ж плювали, то камінем стали. ЗОЮР. І. 12. Чого смутна стала, мила? Мет. 74. Як гляну на дітей, то страшно стане. МВ. II. 13.
15) Доставаться, достаться.
Смійся, вражий сину, за сміх тобі стане. Чуб.
16) Обходиться, обойтись, стоить.
Сімдесят карбованців весілля стало. Г. Барв. 321. Труда великого се діло стало. Полт. г.
17)
в приго́ді. Пригодиться. См. еще пригода.
18)
Ста́ти на сло́ві. Сдержать слово. Супрун не став на слові. НВолын. у.
19)
— на стану́, стано́чку. См. Стан. Ой тепер я доросла, на станочку стала. Гол. III. 291.
Стогна́ти, -гну́, -неш, гл. Стонать. Так болить, що як би не вмів стогнати, то вмер би. ЗОЮР. І. 147. Очі не сплять, серце стогне, душа мліє. Мет. 28. Під ним (змієм) земля тілько стогне. ЗОЮР. II. 30.
Сту́кнути, -ну, -неш, гл.
1) Стукнуть.
Стукнули, грякнули, як грім загремів. АД. 1. 23. Вийду на улицю, — гукну, підійду під оконце — стукну. Чуб. V. 170.
2) Ударить.
Стукнувши кулаком об стіл. Стор. М. Пр. 44.
Сусі́дство, -ва, с.
1) Сосѣдство.
Жив у сусідстві молоденький легінь хорошого зросту. Федьк.
2) Жизнь въ положеніи
сусіда 2, підсусідка. Охочо було йдуть в сусідство. Сим. 195.
3) Соб. сосѣди.
Вмів краще од сина пригорнути до себе не дуже просвічене сусідство. Левиц. Пов. 237.
Ха́мів, -мова, -ве. Принадлежащій хаму. Ха́мів си́ну! Ругательство. Яремо! герш-ту, хамів сину. Шевч. 132.
Хо́лодно, нар. Холодно. Так холодно, що як би не вмів дріжати, то змерз би. Ном. № 640. Ум. Холодне́нько, холодне́сенько.
Хоме́вка, -ки, ж. = Хомівка. Гол. Од. 27, 76.
Хомі́вка, -ки, ж. Женскій головной уборъ. То-же, что и киба́лка. Вх. Зн. 76.
Хо́мля, -лі, ж. = Хомівка. Гол. Од. 76.
Чмутува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Проказить, шалить. Опівночі приходять парубки і лякають дівчат, перебравшися.... Пореготавшися, хлопці годі чмутувати, скидають видумки свої і в рядок сідають за стіл. Лохв. у. Въ слѣдующ. стихахъ Макаровскаго въ значеніи: ухаживать за кѣмъ, утѣшать? Или просто: шутить? Ся голубонька тряслася, рученьки ламала.... Доня й милого забула, стогне та голосить. Говорила б, так же мови у обох немає, ледві дишуть, мов не чують, голос замірає; но Тарас — козак бувалий: взявши Харитину, чмутував; умів розважить матір і дитину. Мкр. Н. 28.
Чу́мів, -мова, м. Пачка табаку (въ листахъ). Вх. Зн. 81.
Шапкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Снимать шапку, стоять безъ шапки, низкопоклонничать. Шапкує перед нею. Мнж. 112. Первий чоловік у громаді, котрому всі шапкували й поважали. О. 1862. IV. 74. По мові сій шапкую вас, вітаю та й до домівок з миром одпускаю. К. Бай. 23.
Шарну́ти, -рну́, -не́ш, гл.
1) Броситься поискать.
Шарніть скрізь по церквах і назбірайте недогарків з свічок. Грин. І. 70.
2) Шаркнуть.
Шарнув ногою, як умів і щиро поцілував панну Марію в руку. Св. Л. 117.
Шлямі́вка, -ки, ж. Очистка дна пруда.
Штурм, -му, м.
1) Штурмъ, приступъ.
Одинадцять штурмів козаки відбили. Млак. 79.
2) Штормъ, буря на морѣ.
Півкопи грошей в руки суну, аби на морі штурм утих. Котл. Ен. І. 10.
Шумі́вка, -ки, ж. Эпитетъ водки. Горівка-шумівка. Гн. II. 214.
ІІ. Шумі́ти, -млю́, -ми́ш, гл. Шумѣть. Шумів Дніпро. Левиц. Пов. Ой не шуми, луже, зелений байраче. Чуб. Шумітиме нагаєчка по над головою. Чуб. III. 111.
Ярмі́вка, -ки, ж. Родъ шапки. На мні шличок-ковпачок; то ж не ковпачок, — шовківка, то ж не шовківка, — ярмівка. Чуб. IV. 195. См. Ярмі́лка.