Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед українських слів без цитат
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед українських слів без цитат
Шукати «*сп?в*» на інших ресурсах: 
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 
| А́нгельский – а́нгельський, я́нгольський; ангели́ний, янголи́ний. [Хо́ри а́нгельськії. Я́нгольський голосо́к та чо́ртова ду́мка. Янголи́ний спів]. |
| А́рия – а́рія, спі́ванка. |
| Ба́ба –
1) (замужняя женщина) жі́нка, ба́ба (несколько пренебрежительно), (молодая) молоди́ця, (старая) стара́ (также и о молодой жене, шутливо); 2) см. Ба́бушка; 3) (вообще женщина) жі́нка, ба́ба; 4) (повивальная) ба́ба, (чаще с эпитетом) б.-сповиту́ха, б.-повиту́ха, б.-пупорі́зка; б.-бра́нка, (лекарка) ба́ба, зна́харка, шепту́ха; 5) зоол. (пеликан) ба́ба-пти́ця, пти́ця-ба́ба; 6) (род пасхальн. кулича в форме усечен. цилиндра) ба́ба, па́ска, па́пушник; 7) (у колодца) жураве́ль (р. -вля́); 8) ба́ба, до́вбня, довбе́шка. [Почали́ ба́бою забива́ти па́лі]. • Ба́бы (созв. Плеяды) – волосожа́р, кво́чка, кво́чка з курча́тами. • Бой-ба́ба – ко́зир-ба́ба. • Ба́ба-яга – ба́ба-яга́. |
| Бард – бард, пое́т-співа́к (у ке́льтів), кобза́р (р. -ря) (у козакі́в). |
| Барито́н – барито́н, пі́дбасок, горови́й бас. [Він співа́є горови́м ба́сом]. |
| Бас – бас; ув. – баси́ще, баси́сько, басю́ка, басю́ра; ум. – ба́сик, басо́к. • Петь ба́сом – співа́ти баса́, бра́ти баса́. • Говорить -сом – говори́ти баса́. |
| Бедня́га –
1) см. Бедня́к; 2) Бедня́га, бедня́жка (несчастный, обиженный, страдающий) – бідола́шний, серде́чний, серде́ка, безтала́нний, -на, безтала́нночка; (общ. р.) – бідола́ха (ум. бідола́шка, -шечка), бідня́га, бідня́ка, бідня́чка; (ср. р.) – бідня́ (ум. бідня́тко, бідня́точко). [Він, бідола́ха, і біжи́ть у ліс. Суму́ють оби́дві бідола́шечки (Г. Барв.). Запла́кана, неспови́та серде́чна дити́на (Шевч.). Се́рця не ра́ньте ді́вчині бідня́ці (Рудан.). Пропа́в наві́к сей Маг, бідня́га, порхне душа́ на дру́гий бік. (Котл.). Іде́ ка́чка з каченя́тками; мале́сенькі бідня́чки попристава́ли. Тя́жко бідня́ткові без ма́тери]. |
| Бро́сить –
1) ки́нути, метну́ти, ве́ргнути. • Б. швырком – шпурну́ти, швиргону́ти, пожбу́рити. • Б. во что (многое) – поки́дати, повкида́ти, помета́ти. [Поки́дали (повкида́ли) горобці́в у ка́шу. Всіх ту́рків у Чо́рнеє мо́ре помета́ли]. • Б. в тюрьму – заки́нути до в’язни́ці. • Б. с размаху – кидону́ти. • Б. с силой – бебе́хнути, бубухну́ти, ге́пнути, пря́нути. [Бебе́хнув (ге́пнув) ним об зе́млю. Пря́нула мене́ на зе́млю]. • Б. с шумом – торо́хнути, хрьо́[я́]пнути. [Як хря́пне ві́дра об зе́млю]. • Б. мокрое, густое – ля́пнути. [Ля́пнула гли́ною в стіну́]. • Б. якорь – заки́нути кі́тву, кі́твицю, я́кір. • Б. жребий – ки́нути, метну́ти же́реб (жеребо́к), пожеребкува́ти. • Б. взгляд – зи́ркнути, ски́нути на ко́гось очи́ма, бли́мнути о́ком (очи́ма), (на)ки́нути (намигну́ти) о́ком. • Б. злой взгляд – ки́нути (метну́ти) зли́ми очи́ма, бли́кнути. [Бли́кнув на ме́не ско́са]. • Б. в дрожь – моро́зом уси́пати. [Чу́ю – крик: так мене́ моро́зом і вси́пало]; 2) кого, что (оставить) ки́нути, поки́нути, лиши́ти, залиши́ти, зацура́ти кого́, що, відки́нути кого́. [Твою́ дочку́ хо́че взя́ти, мене́, бі́дну, зацура́ти]. • Б. работу – заки́нути пра́цю, пусти́тися ді́ла. [Ді́ла зовсі́м пусти́вся, ні про що не дба́є]. • Б. (прекратить) заниматься чем, делать что – занедба́ти, поки́нути, заки́нути що. [Занедба́в музи́ку, ніко́ли скри́пки в ру́ки не бере́. Поки́нув кури́ти. Я вже давно́ заки́нув співа́ти]. • Б. на произвол судьбы – ки́нути на призволя́ще. См. ещё Бро́шенный. |
| Вдо́воль – дово́лі, вво́лю, удо́звіль, усма́к, до́сить, вдо́сталь, удоста́чу, упо́вні, досхочу́, до призволя́щого. [Всього́ є вдо́сталь (удоста́чу, дово́лі). Чого́, чого́, а сього́ упо́вні бу́де! (М. Вовч.)]. Наї́стися усма́к (досхочу́, удо́звіль, до призволя́щого). Насумува́тися, наспіва́тися усма́к, уво́лю]. |
| Вдыха́ть, вдохну́ть –
1) вдиха́ти, вдихну́ти. [Удиха́в у се́бе чи́сте пові́тря (Кониськ.)]; 2) (в кого что: сообщать дыхание) – вдиха́ти, (сов.) вдихну́ти, удму́хувати, (сов.) удмухну́ти в ко́го що, надиха́ти, (сов.) надихну́ти кого́, що чим. [Ду́ха живо́го вдмухну́ти в при́спаного істо́рією ве́летня (Єфр.). Надихну́ти гні́вом спі́ви]; 3) (внушить) надиха́ти, надихну́ти, надхну́ти кому́ що и кого́ чим. [Коха́ння мені́ сама́ вона́ надхну́ла (Крим.). Боги́ню людськи́м ду́хом я надхну́ (Франко)]. |
| Ве́щий –
1) (пророческий) ві́щий, проро́чий. [Ві́щий дух проро́чий. Ві́щі стру́ни]; 2) (мудрый, вдохновенный) ві́щий, надхне́нний. [Ві́щий Оле́г. Ві́щий (надхне́нний) співе́ць]. |
| Вме́сте – уку́пі (уку́пці, уку́почці, уку́поньці), ра́зом, разко́м, ура́з, заразо́м, поспо́лу, по́спіль, ку́пно, сумі́сно, в па́рі, (реже) по́вкупі, поку́пі, при ку́пі, при мі́сці, спі́льно, за гурт, (сообща со многими) гурто́м, у гурті́. [Жи́ти, сиді́ти, працюва́ти і т. и. уку́пі, ра́зом з кимсь і т. и. Дба́йте про ща́стя ку́пно з ді́тьми (Мирн.). Дожи́ти ві́ку вку́пі, у зго́ді (Коцюб.). Живу́ть усі́ при ку́пі. Разко́м побіжимо́ до госпо́ди (Лев.). Дві бу́кви при мі́сці стоя́ть. Поклони́всь усі́м за гурт (М. В.). Роби́ти колекти́вні змо́ви – гурто́м одмовля́тися од уро́ка (Крим.). Козаки́ гопака́ гурто́м оддира́ють (Шевч.). Іти́ в гурті́ ле́гше з спі́вом (Єфр.)]. • Соединять вме́сте – гуртува́ти до ку́пи (до ку́пки, ку́почки, ку́поньки), у ку́пку и т. д., у гурт, до гу́рту. [Зібра́лися всі до ку́пи, у гурт. Згуртува́ти до ку́пи ра́дощі й го́ре (Чупр.)]. • Все вме́сте (одной компанией) – ку́пцем. [Ку́пцем горну́лося до йо́го найкра́ще товари́ство (Кв.)]; (в одном целом, в нераздельном соединении) при гурті́, при ку́пі. [При гурті́ одна́ люди́на прогоду́ється я́кось. Держа́ти при ку́пі різноро́дні елеме́нти (Єфр.)]. • Вме́сте с тем (одновременно) – ра́зом, ура́з, заразо́м, ра́зом з тим, рівноча́сно, по-при-тому́. [Ра́зом ста́ло укр. письме́нство й на тво́рчу робо́ту (Єфр.). Хроніке́р, ура́з і пое́т (Франко). І сумна́ це істо́рія, але заразо́м яка́ безрозу́мна! (Крим.). Я й сам по-при-тому́ вчи́вся (М. Левиц.)]; (в один приём) за одни́м хо́дом. [За одни́м хо́дом вне́сти дров і води́]. • Держаться вме́сте – держа́тися (трима́тися) ку́пи, гу́рту. |
| Вмеща́ть, вмести́ть –
1) вміща́ти, вмісти́ти, втуля́ти, втули́ти що у що. [Втули́в бог ду́шу, як у пень (Ном.). Повту́лював усі́ свої́ ре́чі в скри́ню]. • С трудом вмеща́ть, втискивать – убига́ти (редко), убга́ти, убира́ти, убра́ти. [Ди́ва бага́то – не вспіва́ю в го́лову вбга́ти (Проскур.). Бу́де того́ кри́ку – в ша́пку не вбере́ш]; 2) быть помести́тельным для чего-л. – зміща́ти, змісти́ти, вміща́ти, вмісти́ти, поміща́ти, помісти́ти. [Каза́н зміща́є п’ять ві́дер. Се́рце змісти́ти не здола́ло всього́ (Грінч.). Моє́ се́рце не мо́же бі́льше вмісти́ти, воно́ по́вне у-щерть (Коцюб.). Коли́-б пала́ти на́ші помісти́ли все ві́йсько (Кул.)]. |
| Внима́ние – ува́га; (сильнее) пи́льна ува́га. • Обращать, обратить внима́ние на что-л. – зверта́ти (зверну́ти) ува́гу (свою́ або чужу́) на що, уважа́ти, ува́жити на що, зважа́ти, зва́жити на що, огляда́тися (огля́нутися) на що, кла́сти (покла́сти) ува́гу на що, (вульг.) вдаря́ти (вда́рити) на що; (находить привлекательным) накида́ти (наки́нути) кого́ о́ком; (сжалиться) згля́нутися на ко́го. [На все сам зверта́є ува́гу (Рудч.). На вважа́ють вони́ на лі́та, на вро́ду (Шевч.). Моска́ль на сльо́зи не вдаря́ (Ном.). Вона́ неду́жа лежа́ла, дак він і тоді́ ува́ги не клав (Червіг.). Я вже її́ наки́нув о́ком. Згля́ньтеся (огля́ньтеся) на ме́не невидю́щого!]. • Обращать на себя (привлекать к себе) внима́ние, быть принятым во внима́ние – спада́ти, спа́сти кому́ на ува́гу, притяга́ти, притягти́ (приверта́ти, приверну́ти) до се́бе чию́сь ува́гу, ки́датися, ки́нутися на ува́гу кому́сь. [Ури́вок з пі́сні, що спав на ува́гу ще а́второві «Исторіи Русовъ» (Єфр.). Він притя́г до се́бе ува́гу та́ткову (Крим.). Ко́жному му́сіла ки́нутися на ува́гу його́ чо́рна боро́да (Крим.)]. • Обратите внима́ние – ува́ж, ува́жте, вважа́й, уважа́йте. • Сосредоточивать внима́ние – збира́ти (зосере́джувати) ува́гу на чо́му. • Не обращать, не обратить внима́ния, оставлять без внима́ния – не зверта́ти ува́ги, не вважа́ти, не (по)тура́ти на що, занеха́ювати, занеха́яти що, зане́дбувати, занедба́ти що, не́хтувати, зне́хтувати (зане́хтувати) що, чим, легкова́жити що. [Хай смію́ться, не потура́й на те. Він зане́дбує (не́хтує, легкова́жить) свої́ обов’я́зки]. • Он, и внима́ния не обращает на это – він і ба́йдуже на те, про те, до то́го (Квіт.). • А это остаётся без внима́ния – а це ба́йду́же́, а про це (за це) ба́йду́же́. • Принимать во внима́ние, в соображение что-л. – бра́ти, взя́ти що на ува́гу, зважа́ти, зва́жити на що-неб., уважа́ти, ува́жити на що-неб., ма́ти на ува́зі, огляда́тися, огля́нутися на що. • Принимая во внима́ние – беручи́ до ува́ги що, зважа́ючи, уважа́ючи на що, ма́ючи на ува́зі що, з ува́ги, з о́гляду на що, як на що, як на ко́го. [Ма́ємо письме́нство не так-то вже й бі́дне, як на на́ші обста́вини]. • Представлять чьему-л. внима́нию – подава́ти, пода́ти кому́ до ува́ги щось, ста́вити, поста́вити що-н., кому-н. пе́ред о́чі, на о́чі. [Леви́цький поста́вив пе́ред о́чі читаче́ві багатю́щу коле́кцію «пропа́щих» (Єфр.)]. • Отвратить (отвлечь) внима́ние – відверну́ти (одтягти́) ува́гу чию́сь, (вульг.) заґа́вити кого́. [Я піду́ їх заґа́влю, а ти бери́ (Мнж.)]. • Оказать внима́ние – да́ти ува́гу кому́сь, показа́ти ува́гу, зроби́ти ла́ску. • Благодарю за внима́ние – дя́кую за ува́гу, я вдя́чний за ува́жність (до ме́не, до те́бе). • Относиться со внима́нием к чему, посвящать внима́ние чему-л. – віддава́ти ува́гу чо́мусь. • Заслуживающий, достойный внима́ния – ва́ртий ува́ги, (справедливый) слу́шни́й. [Ду́мка ця слу́шна́: дає́ ви́хід із стано́вища]. |
| Возвести́тель, -тельница – опові́сник, -ниця, сповісни́к, -и́ця. |
| Возвеща́ть, -ся, возвести́ть, -ся – звіща́ти (кому́ що), -ся, звісти́ти, -ся, сповіща́ти кого́, -ся, сповісти́ти, -ся, ознаймува́ти (кому́ що), -ся, ознайми́ти, -ся, ясува́ти [Ясу́ю вам, що воюва́в щасли́во (Куліш)], проголо́шувати (проголоси́ти), -ся (сло́во і́стини, га́рні га́сла). • Возвещё́нный – зві́щений, спові́щений, ознаймо́ваний, проголо́шений. |
| Возвеще́ние – зві́щення, спові́щення, ознаймува́ння, проголо́шення. |
| Вока́льный – співа́льний, співни́й. • -ные силы – голосові́ си́ли, співо́чі си́ли. |
| Воскре́сный –
1) неді́льний, неді́лішній. [Неді́льні шко́ли. Неді́лішній день]; 2) (воскресительный) – воскре́сний. [Спів сей був воі́стину гу́ком воскре́сної труби́ арха́нгела (Куліш)]. |
| Воспева́ние – оспі́вування [Оспі́вування мину́лого Украї́ни (Єфр.)], виспі́вування, співа́ння чого́, вихваля́ння, висла́влювання (пісня́ми). |
| Воспева́тель – оспіва́ч и оспі́вувач, співе́ць кого́, хвалі́й-співе́ць. [Я – співе́ць краси́ твоє́ї]. |
| Воспева́ть, воспе́ть – оспі́вувати, оспіва́ти, виспі́вувати, ви́співати, співа́ти кого́, що. |
| Воспе́тый – оспі́ваний, ви́співаний, усла́влений пісня́ми (в пісня́х). |
| Воспи́тывать, воспита́ть – вихо́вувати (и хова́ти), ви́ховати, (вскармливать) вигодо́вувати, ви́годувати, годува́ти, згодува́ти, рости́ти, зрости́ти, (лелеять) вико́хувати, ви́кохати, (многих) накоха́ти, плека́ти, ви́плекати, пе́сти́ти, ви́пестити; (в известном духе) води́ти, вести́, прова́дити, сов. повести́, (многих) повиво́дити; (поставить детей на ноги, научить уму-разуму) дово́дити, довести́ до пуття́, до ро́зуму, подово́дити до ро́зуму. [Хло́пця ви́ховав дя́дько. Хова́в си́на, голу́бив (Крим.). Люде́й – на люде́й-браті́в вихо́вувати (Єфр.) (= в людях – людей-братьев воспитывать). Ви́кохали мене́ ба́тько-не́нька. Накоха́в собі́ діте́й, ско́ту. Нау́ка грі́ла нас, плека́ла на́ші думки́ (Кониськ.). У сповито́чку ви́пестила мене́ ті́тка (М. Вовч.). Дочка́ в ме́не пове́дена по старосві́тськи (Л. Укр.). Па́ні діте́й хороше́нько во́дить. Я-б му́жів з вас повиво́див (Франко)]. |
| Восприе́мница –
1) (крестн. мать) хреще́на ма́ти, кума́ (см. Кума́); 2) (восприемница при родах) ба́ба-бра́нка, ба́ба-сповиту́ха, ба́ба; 3) (преемница) насту́пниця. |
| Вполне́ – цілко́м, цілкови́то, спо́вна, геть, геть-геть, до наща́дку, до кра́ю, круго́м, на́чисто, на всю гу́бу. [Бага́то є таки́х рече́й, за які́ я вже ду́мав, що я їх геть-геть позабува́в (Крим.). Таки́х Катери́н на сві́ті ти́сячі, і ні одна́ круго́м на не́ї не похо́жа (Куліш). От бу́де сні́дання – на́чисто гетьма́нське (Шевч.). Пан на всю гу́бу]. • Не вполне́ – неспо́вна. |
| Вре́мя – час (р. ча́су), пора́, час-пора́, часи́на, годи́на, доба́ (р. доби́), діб (ж. р.) (р. до́би). • Короткое вре́мя – мали́й час, часо́чок, часи́нка, мала́ часи́на. • В короткое вре́мя – за мали́й час, не за вели́кий час, за малу́ часи́ну. • Продолжительное вре́мя – вели́кий час, до́вший час. • Во время (во времена) кого, чего – за ко́го, за чо́го, за часі́в кого́, чого́, під що, пі́дчас чо́го, при чо́му, по-при що, се́ред чо́го (и просто орудн. пад.). [Був ще за па́нського пра́ва ку́харем (Грінч.). То було́ за царя́ Панька́, як земля́ була́ тонка́. За часі́в Соломо́на. За часі́в нароста́ння наро́дньої си́ли, письме́нство вело́ за ру́ку наш наро́д (Єфр.). Мочи́ла коно́плі під хо́лод та захолоди́ла но́ги (Тесл.). При до́брій годи́ні всі ку́ми й побрати́ми. Се́ред бу́рі стра́шно на мо́рі. Це ді́ялося по́сто́м = во время поста]. • Во́-время, см. ниже В своё вре́мя. Со вре́мени – від ча́су, від часі́в. [Від ча́су револю́ції]. • До вре́мени – до яко́гось ча́су́, по́кіль-що. • С какого вре́мени? – відко́ли? з яко́го ча́су́? • С этого вре́мени – відтепе́р, з цього́ ча́су́. • С того вре́мени – відто́ді́, відтогді́, з того́ ча́су, з тих часі́в. • С давнего вре́мени – з да́вніх часі́в, зда́вна, з да́вньої давни́ни, з да́внього да́вна, з да́вніх даве́н, од найдавні́ших даве́н. • С незапамятных времё́н – з-поконві́ку, з передві́ку, з пра́віку. • С того вре́мени, как – з то́го ча́су як, відко́ли, одко́ли. [Відко́ли прийшо́в, ще й слівце́м не прохопи́всь]. • В какое вре́мя? – яко́го ча́су́? • Около того вре́мени – бли́зько того́ ча́су́. • В это вре́мя – в цей час, під цей час, сей час, тут, у цю по́ру, в ці по́ри. • А в это вре́мя – аж тут, аж під цей час. • В то время – тоді́, того́ ча́су, в той час, під той час, ти́ми часа́ми, на той час, на ту по́ру. • В то же вре́мя – рівноча́сно, одноча́сно, в той-таки́ час, в той са́мий час. • В одно вре́мя – заразо́м. [Не всі бо заразо́м! Я ду́маю й слу́хаю заразо́м]. • В одно и то же вре́мя – за одни́м за́ходом, одноча́сно. [Франко́ му́сів бу́ти за одни́м за́ходом і во́їном, і робітнико́м (Грінч.)]. • Тем вре́менем – тимча́сом, по́ки-що. • В то вре́мя, как – як, тимча́сом як. [Як були́ ми в йо́го, ба́чили його́ бра́та]. • Всё вре́мя – раз-у-ра́з, раз-по́-раз. • В своё вре́мя – за свого́ ча́су́, свого́ ча́су́, в свій час, (своевременно) на свій час. • Не в своё вре́мя – не в час, невча́сно, не свого́ ча́су́. • Всему своё вре́мя – на все свій час. • Для своего вре́мени – як на свій час, як для свого́ ча́су́. • Во всякое вре́мя – повсякча́с, повсякча́сно, на вся́ку діб. • Это было не в наше вре́мя – це ще не за нас було́, не в на́ші часи́ те ді́ялося. • В недавнее вре́мя – неда́вніми часа́ми. • В прежнее вре́мя – попере́дніми часа́ми, за попере́дніх часі́в, давні́ших літ, пе́рше, попе́ре́ду, (вульг.) допре́ж сього́, спре́жду. • В последнее вре́мя – оста́ннім ча́сом, оста́нніми часа́ми. • В старое вре́мя – за да́внього ча́су, в старовину́. • По теперешним времена́м – як на тепе́р, як на ці часи́. • До последнего вре́мени – до неда́вна. • В другое вре́мя – и́ншим ча́сом. • До сего вре́мени – до́сі, до сього́ ча́су́. • До того вре́мени – до́ти, до́ті[и]ль, (диал.) до́тля. • До поры до вре́мени – по́ки-що, до́ки-що, до слу́шно́го ча́су́, до ча́су. [До ча́су глек во́ду но́сить (посл.)]. • До позднего вре́мени – допі́зна, до пі́зньої годи́ни. • Раньше вре́мени – без ча́су́. • На-вре́мя – на час, до ча́су́, про час. [Хай бу́де про час і така́, навпо́слі я зроблю́ га́рну]. • На некоторое вре́мя – на яки́йсь час. • На определенное вре́мя – на бе́зрік. • На вечные времена́ – на ві́чні часи́, на бе́звік, в ві́чний час. • Спустя, через некоторое вре́мя – зго́дом, зго́дя, перего́дом, з-перего́дом, перегодя́, неба́вом, незаба́ром, невдо́взі, невзадо́взі, да́лі-пода́лі, да́лі-далі, по які́йсь годи́ні, за яки́мсь ча́сом. • Спустя долгое вре́мя – по до́вгому ча́сі. • В непродолжительном вре́мени, см. Вско́ре. С течением вре́мени – де-да́лі, з ча́сом. • В течение некоторого вре́мени – на про́тязі (про́тягом) яко́гось ча́су́. • В течение непродолжительного вре́мени – не за вели́кий час, на про́тязі (про́тягом) недо́вгого ча́су́. • От вре́мени до вре́мени – час од ча́су, з ча́су до ча́су. • По времена́м, вре́мя от вре́мени – часа́ми, десь-не-десь, коли-не-коли́, десь-коли́сь. • В ночное вре́мя – уночі́, нічно́ю добо́ю, нічно́ї доби́, вно́чішнього ча́су́. • Вре́мя предрассветное – до́світок. • Вре́мя дообеденное – задобі́ддя, задобі́дня годи́на. • В обеденное вре́мя – в обі́ди. • Вре́мя послеобеденное – пообі́дній час, сполуде́нок (р. -нку). • Вре́мя перед вечером – підвечі́рок (р. -рку). • Вре́мя, когда ложатся спать – ляги́, обляги́, вля́ги, ля́гмо, ля́гови, (нареч.) обляго́ма. [Іде́ він до не́ї о пі́зніх ляга́х. Обляго́ма приї́хав. Були́ пі́зні ля́гма. У пі́зні ля́гови пряду́]. • Вре́мя вставания – уста́нок. [Роби́в од уста́нку до сме́рку]. • Утреннее вре́мя – зара́ння, зара́нок. [Пі́вень співа́ по́ки зара́ння, а по́тім спить]. • Вре́мя года – пора́, доба́ ро́ку. • Вре́мя после зимы, когда ещё возвращаются зимние явления – ві́дзимка. • Вре́мя между весною и летом – за́літки. • Вре́мя, когда греет солнце – ви́гріви. • Вре́мя пахания – о́ранка. • Вре́мя уборки сена – косови́ця, гребови́ця. • Вре́мя перед новой жатвой, перед новым хлебом – передні́[о́]вок (р. -вка). • Вре́мя жатвы – жни́ва́. • Вре́мя возки копен – возови́ця, копові́з (р. -во́зу). • Вре́мя рождения овец – обкі́т (р. -ко́ту). • Вре́мя, когда пасётся скот – пасови́ця. • Вре́мя роения пчёл – рійба́, ройови́ця. • Вре́мя собирания мака – макотру́с. • Вре́мя опадания листьев – листопа́д. • В свободное вре́мя – на дозві́ллі, гуля́щого ча́су́, ві́льного ча́су́, на гу́ля́нках, гуля́нка́ми, гуля́ючи. • Есть вре́мя – є коли́. • Отсутствие свободного вре́мени – ні́кольство. • Не хватать, не доставать вре́мени – ні́колитися. [Не поможу́ тобі́, бо й само́му ні́колиться]. • Нет вре́мени – нема́ коли́, ні́коли, не ма́ю ча́су́. • Удобное, благоприятное вре́мя – до́бра наго́да, до́бра годи́на, слу́шни́й час, сприя́тлива годи́на. • Надлежащее вре́мя – слу́шни́й час. • Неблагоприятное, бедственное вре́мя – лихи́й час, лихолі́ття, лиховщи́на, тяжка́ годи́на, знегі́ддя, знего́да. • В условное вре́мя – в належи́ту годи́ну. • В лучшие времена́ – за кра́щих часі́в. • Определённое вре́мя – ви́значений (призна́чений) час (те́рмін). • В определённое вре́мя (в опред. сроки) – пе́вними речінця́ми. • Теперешнее вре́мя – тепе́рішні часи́, сьогоча́сність (р. -ности). • Старые времена́ – старі́ часи́, давнина́, старовина́, старосві́тчина. • Вре́мя, в которое жили деды – діді́вщина, діди́зна. • Настоящее вре́мя – час тепе́рішній (и грамм.). • В настоящее вре́мя – тепе́р, тепе́реньки, тепе́речки, сейча́с, ни́ні. • До настоящего вре́мени – дони́ні, дотепе́р. • Вре́мя прошлое, давно минувшее – час мину́лий, да́вній, давно́ мину́лий (и грамм.), да́вні часи́, да́вня давнина́. • Вре́мя будущее – час майбу́тній, прийде́шній (и грамм.). • На будущее вре́мя – на да́лі, на да́льший час, на пото́мні часи́. • В давние времена́ – да́вньою поро́ю, да́вніми часа́ми, у да́вні да́вна. • Относящийся к этому, к тому, к новому вре́мени – сьогоча́сній, тогоча́сній, тоговіко́вий, тоді́шній, новоча́сній. • Условленное вре́мя, проведенное в обучении ремеслу – термінува́ння. • Вре́мя летит – час біжи́ть, час не змигне́ться. • Требующий, отнимающий много времени – забарни́й, зага́йний, ба́вний, забавни́й. • Вре́мя прибавочное (для работы) – надробо́чий час. • Вре́мя упущено – промину́то час, (шутл.) пора́ перепори́лася. |
| Вто́ра – дру́гий (го́лос), дру́га скри́пка. [Він співа́є дру́гого]. |
| Выводи́ть, вы́вести –
1) виво́дити (реже вивожа́ти, вивожда́ти), ви́вести; (выпроваживать) – випрова́джувати, ви́провадити. [Ви́вів бо́су на моро́зець. Ду́ків-срібля́ників за лоб бра́ли, із-за стола́, на́че волі́в, вивожда́ли. Письме́нник виво́дить перед на́ми люде́й. Хо́чу тебе́ ви́вести з кло́поту = из затруднения. Вона́ ни́тку виво́дить тонку́ та до́вгу]; 2) в. детей (о животных, птицах) – плоди́ти, випло́джувати, ви́плодити, виво́дити, ви́вести, наве́сти́, вилу́плювати, ви́лупити [Ки́цька навела́ киценя́т. Ой біда́, біда́ ча́йці-небо́зі, що ви́вела чаєня́ток при би́тій доро́зі], (детей в люди) виво́дити (ви́вести) діте́й в лю́ди, на ко́го. [Тре́ба бу́де діте́й годува́ти та в лю́ди виво́дити (Крим.). Скі́льки потя́гся мій ба́тько, по́ки на вчи́теля ви́вів мене́ (Тесл.)]; 3) выводи́ть истребляя, уничтожая – вибавля́ти, ви́бавити, обавля́ти, оба́вити, витлу́млювати, витлумля́ти, ви́тлумити. [Повибавля́й пля́ми з оде́жі. Ви́тлумила му́хи з ха́ти. Ви́бавили кукі́ль з пшени́ці]; 4) в. заключение, вывод – висно́вувати, ви́снувати, роби́ти (зроби́ти) ви́сновок, ви́сновки; 5) в. голосом – виво́дити (ве́сти) го́лос, пі́сню, спів. [Виво́дить го́лос, як лляну́ тонку́ ни́тку (Неч.-Лев.)]; 6) в. стену – кла́сти, скла́сти; (каменную, кирпичную) мурува́ти, змурува́ти; 7) в. из терпения – позбавля́ти, позба́вити кого́ терпцю́, урива́ти, урва́ти кому́ терпе́ць; 8) в. на чистую воду – ви́вести на світ, на чи́сту во́ду, на слизьке́; 9) в. из себя – дратува́ти, роздратува́ти; 10) в. верх (напр. в стоге) – виве́ршувати, ви́вершити. • С невы́веденным (незаконченным) верхом – недове́ршений. |
| Вы́держка –
1) ви́держка, витрива́лість. [Є в ньо́го хист, та нема́ витрива́лости]; 2) (цитата) цита́та, ви́пис, ви́писка; (извлечение) ви́тяг; (отрывок) у́ступ. [Я навми́сне пода́в чима́ли́й ви́тяг з цеї спо́віди (Доман.). Прочита́в кі́лька у́ступів з пое́ми]. • Случайная в. – ви́хвачений у́ступ, ви́хват. [Наві́в два ви́хвати із статті́ (Кр.)]. • На вы́держку – навманя́. |
| Вызрева́ние – достига́ння, доспіва́ння. |
| Вызрева́ть, вы́зреть – достига́ти, дости́гти, спі́ти, ви́спіти, доспіва́ти, доспі́ти, досто́ювати, -ся, досто́яти. [Ще гру́ші не досто́яли, не рви]. • Вы́зрелый – дости́глий, сти́глий, доспі́лий, поспі́лий. |
| Вызыва́ть, вы́звать – кли́кати, виклика́ти, викли́кувати, ви́кликати, покли́кати куди́сь или до чо́го, (изредка) визива́ти, ви́звати. • В-ать, -ать на суд – (об истце) запозива́ти, запізва́ти кого́ (до су́ду), (о судье) виклика́ти, ви́кликати кого́ (на суд, до су́ду); (звуком трубы) – витру́блювати, ви́трубити; (свистом) – висви́стувати, ви́свистати, (криком) – вигу́кувати, ви́гукати; вызыва́ть у кого (внушать) – виклика́ти (з ко́го, в ко́му), наклика́ти кому́. [Це наклика́є інтеліге́нтові-семидеся́тникові гордови́ту ду́мку про своє́ провіденція́льне призна́чення]. • Вызывать, вызвать что – призво́дити, призве́сти́ до чо́го, спричи́нювати, спричи́нити що, спричи́нитися, споводува́ти до чо́го, справля́ти, спра́вити що. [Цей лік спричи́нив (спра́вив) блюво́ту]; (кого на что) – зру́шити кого на що. [Оживи́в приспа́ні си́ли, зру́шив їх на боротьбу́ (Єфр.)]; (к жизни) – покли́кати до життя́, (звук, слово) – ви́добути. [Ні, гук страшни́й я ви́добути му́шу (Л. Укр.)]. • Вызыва́емый – викли́куваний. • Вы́званный – ви́кликаний, покли́каний. |
| Выпева́ть, -ся, вы́петь, -ся – виспі́вувати, -ся, ви́співати, -ся. [Гра́є кобза́р, виспі́вує. Ви́співається, то до́бре співа́тиме. Ви́співав собі́ аж три карбо́ванці]. • Вы́петый – ви́співаний. |
| Выпива́ть, вы́пить –
1) випива́ти, ви́пити; (с жадностью) виду́длювати, ви́дудлити, ви́жлу[о]ктати, спива́ти, спи́ти (іспи́ти). [Запа́ле насі́ння, корі́ння пуска́є і си́лу чужу́ю без жа́лю спива́є]; (часть) надпива́ти, надпи́ти; 2) (о хмельном) випива́ти, ви́пити, чарка́ти, чаркува́тися, чарчи́ну вки́нути, хили́ти, вихиля́ти, хильну́ти, ви́хилити, кубря́чити, торка́ти, торкну́ти, клю́кати, сми́кати, смикну́ти, хлебесну́ти, уку́тати; (сразу, очень быстро) черкну́ти, дмухну́ти, ви́дмухнути, хильце́м ковтну́ти. • Выпивать много (шутливо) – па́лю забива́ти. • Вы́пить следует – по ча́рці тре́ба. • Вы́пить по случаю чего – покропи́ти що, запи́ти могоричі́. • Вы́пить в заключение – на поту́ху; (на дорогу) ви́пити на ко́ні, гла́дити доро́гу; (за чьё здоровье, счастье) пи́ти до ко́го, перепива́ти кого́. • Вы́пить лишнее – перебра́ти че́рез край, до́бре перехили́ти. • Есть постоянные случаи вы́пить – (шутл.) на́шим усе чарчи́на воро́чається. • Любить вы́пить – (шутл.) не пролива́ти, часте́нько до скляно́го бо́га приклада́тися; 3) выпива́ть (иметь привычку) – запива́тися, у горі́лку вкида́тися, зажива́ти ча́рку, не розмина́тися з ча́ркою, закида́ти, хили́ти ча́рку, кулика́ти. • Быть вы́пивши – бу́ти на підпи́тку, на підпи́тках, бу́ти підпи́лим, підпи́тим, під ча́ркою, підча́рченим, пі́дп’яним; у голові́ було́, у голові́ джмелі́ гули́. |
| Выполне́ние –
1) ви́по́внення, виповні́ння, сповня́ння (сов. спо́внення); 2) ви́кона́ння, справля́ння, сов. спра́влення, доведе́ння до кра́ю. |
| Выполня́ть, вы́полнить –
1) виповня́ти, ви́повнити, сповня́ти, спо́вни́ти. [Ви́повнив я́му земле́ю і притопта́в]; 2) вико́нувати, ви́конати, справля́ти, -ся, спра́вити, -ся, дово́дити (дове́сти́) до ді́ла, вчиня́ти, вчини́ти. [Вчини́ мою́ во́лю = выполни моё желание]. • Вы́полнить условие – ви́конати умо́ву, доде́ржати умо́ви. • Выполня́ть функции чьи – вико́нувати чиї́ фу́нкції; (о неодушевл.) пра́вити за що. [Тепе́р дикт пра́вить за скло]. Вы́полненный – 1) ви́повнений, спо́внений; 2) ви́конаний, спра́влений, дове́дений до кра́ю. • Выполня́емый – вико́нуваний. |
| Выража́ть, -ся, вы́разить, -ся –
1) см. Обнару́живать, -ся, обнару́жить, -ся; 2) (определять) визнача́ти, -ся, ви́значити, -ся. [Пови́нність соціялі́стів під час війни́ не мо́жна ви́значити одніє́ю ду́мкою (Грін.)]; 3) (словами) висло́влювати, -ся, ви́словити, -ся. [Не так ви́словив], вилива́ти, -ся сло́вом, ви́лити, -ся сло́вом, у сло́ві; (высказывать, -ся) виповіда́ти, -ся, ви́повісти, -ся, ви́мовити, змо́вити. [Ко́жен наро́д виповіда́є свої́ думки́, свій по́гляд по-сво́йому. Не змо́влю я своє́ї ду́мки]. • Если можно так вы́разиться – коли мо́жна так ви́словитися; сказа́ти-б. [Характеризу́є воно́ дух епо́хи, передає́ її́, сказа́ти-б, непропа́щі па́хощі (Єфр.)]. • Вы́разить на письме – ви́словити листо́вно, списа́ти. • Выража́ть пением – вимовля́ти спі́вом, виспі́вувати. • -а́ть мимикой – говори́ти на ми́гах, мімікува́ти. • Выража́ть нетерпение – нетерпели́витися. • В-а́ть охоту – охо́титися, поохо́титися. • В-а́ть желание принять участие в чём, присоединиться к чему – зголо́шуватися, зголоси́тися до чо́го; 4) (передавать) віддава́ти, відда́ти. [Що-ж до бу́кви ю, то вона́ ма́є віддава́ти в старі́й се́рбській гра́фіці звук jo (Кримськ.)]. Выража́емый – 1) вия́влюваний; 2) визна́чуваний; 3) висло́влюваний, вимо́влюваний. Вы́раженный – 1) ви́явлений; 2) ви́значений; 3) ви́словлений, ви́мовлений, ви́повіджений; (переданный) ві́дданий. • Ясно, определённо вы́раженный – вира́зний. [Виявля́ється вира́зне бажа́ння схова́ти части́ну пра́вди (Грінч.)]. |
| Вы́спать – ви́спати. [Спав тай ви́спав, чого́ не сподіва́всь]. |
| II. Высыпа́ть, -ся, вы́спать, -ся – висипля́тися, висипа́тися, ви́спати, -ся, переспа́тися. [А в вівто́рок висипля́лися, а в се́реду похміля́лися. Ви́спав цілі́сіньку ніч не прокида́ючися і таки не ви́спавсь. Ой ще бурла́к не здріма́вся, вже госпо́дар переспа́вся]. • Вы́спавшийся – ви́спаний. |
| Глас – глас. [Затя́г на шо́стий глас. Співа́в-би, так гла́су не ма́ю]. |
| Го́лос – го́лос, (редко) глас; ум. – голосо́к, голосо́чок, голосо́нько. [Співа́в-би, так уже гла́су не ма́ю]. • Говорить грубым, низким го́лосом – то́всто говори́ти (гука́ти). • Высоким, тонким го́лосом – то́нко, тоне́нько. • Сиплый го́лос – хрипли́вий ма́товий го́лос. • Вполго́лоса – півго́лосом. • Во весь го́лос – на по́вен го́лос, на ці́лий свій го́лос, (вульг.) на весь рот. • Не своим го́лосом – не свої́м гла́сом, не свої́м го́лосом. • Сладеньким голоско́м – солоде́нько. • Подавать, подать го́лос – озива́тися, озва́тися, да́тися чу́ти. • Понижать го́лос – прити́шувати го́лос. • Возвысить, повысить го́лос – підня́ти го́лос. • Сила го́лоса – си́ла го́лосу, гук. [Гукну́в скі́льки в йо́го ста́ло гу́ку (Мирн.)]. • Го́лос, словно из бочки – го́лос як із бари́ла. • Таким го́лосом – на таки́й го́лос. • Го́лоса недостаёт у кого – го́лосу не стає́ кому́, го́лосу (гла́су) не відтя́гне хто. • Терять (потерять) го́лос, спадать с го́лоса – тра́тити (стра́тити) го́лос, спада́ти (спа́сти) з го́лосу. • Обладать сильным го́лосом – (народн.) горта́нь до́бру ма́ти. • В один го́лос – уста́ми одни́ми, одноголо́сно. • Глас народа – глас божий – го́лос лю́дський – го́лос бо́жий. • Го́лос совести – го́лос сумлі́ння (со́вісти). • Го́лос уважаемых критиков – го́лос пова́жних кри́тиків. • Совещательный го́лос – дора́дчий го́лос. • Решающий го́лос – виріша́льний, ухва́льний го́лос. • Избирательный го́лос – вибо́рчий го́лос. • Иметь право го́лоса – ма́ти пра́во на го́лос. • Подавать го́лос за кого-л. – подава́ти го́лос за [на] ко́го, голосува́ти за [на] ко́го, віддава́ти го́лос кому́. • Подача голосо́в – голосува́ння. • Всеобщая, прямая, равная, тайная подача голосо́в – вселю́дне, безпосере́днє, рі́вне, потайне́ (тає́мне) голосува́ння. • Избрать кого-л. подачей голосо́в – обібра́ти голосува́нням, зголосува́ти кого́. [Зголосува́ли його́ на старшину́]. • Взять го́лос – забра́ти го́лос. • Большинство голосо́в – бі́льшість голосі́в, перева́га голосі́в. • По большинству голосо́в – бі́льшістю (перева́гою) голосі́в. • Меньшинство голосо́в – ме́ншість голосі́в. |
| Гро́мкий – голосни́й, гучни́й, гомінки́й. [Гучни́й (гомінки́й) го́лос]; сла́вний, усла́влений. • Становиться, стать гро́мче – голосні́шати, поголосні́шати. • Гро́мко – го́лосно, уго́лос, на-го́лос, гу́чно, гри́мно, бу́чно. [Почита́й мені́ вго́лос. Гри́мно посту́кав у вікно́. Заво́дь, Явдо́хо, – ти громні́й співа́єш. Гілки́ гу́чно й ко́ротко хря́скають]. • Гро́мко кричать – кри́ком крича́ти, к-ом кри́кнути. • Гро́мко приказывать – гука́ти, гукну́ти. • Гро́мко (зычно) говорящий – гримки́й. [Гримки́й чолові́к]. • Гро́мче – голосні́ш, ду́жче. [Кажі́ть ду́жче – не чу́ю]. |
| Громогла́сный – гучноголо́сий, гучни́й, громогла́сний. [Гучноголо́сий приро́ди спів (Грінч.)]. • Громогла́сно – гу́чно, на ввесь го́лос; (напыщ.) громогла́сно. |
| Дава́ть, дать – дава́ти, да́ти, (о многих, сов.) подава́ти [Подава́в (= дал) серпи́ їм золоті́ї (Чуб.)]; завдава́ти, завда́ти; подава́ти, пода́ти; наділя́ти, наділи́ти кому́ що; видава́ти, ви́дати; надава́ти, нада́ти; уділя́ти, уділи́ти. [Чи даси́ мені́ коня́ в мі́сто пої́хати? Дамо́ (повел. да́ймо) їм до́бру о́дсіч. Не дасть погиба́ти (Шевч.). Яки́х уже́ лі́ків мені́ не завдава́ли! (М. Вовч.). Він мені́ пода́в за се́бе ви́куп (Куліш). А в те́ксті було́ по́дано життє́пис його́ (Крим.). На́ших дру́зів наділя́є нам ви́падок, а не наш ви́бір (Крим.). Зроби́ мені́ коро́бочку соло́м’яну, дак я тобі́ наділю́ в’юні́в і карасі́в (Г. Барв.). Невмоло́тне жи́то – зо́всі́м ма́ло з копи́ видає́. Моя́ ма́тінко, на́що ти мене́ неща́сницю вроди́ла, гірку́ до́лю вділи́ла?]. • Дай(ка), да́йте(ка) – дай лиш (лише́нь), да́йте лиш (лише́нь), дай-но; (сёмка) ке́ лиш (лише́нь), ке́те-лиш (лише́нь). [Коли́ не вмі́єш пирога́ з’ї́сти, ке його́ сюди́ (Ном.). Ке́те лиш креса́ло (Шевч.). А ке я загра́ю]. • Дава́й, дава́йте! (= ну-ка!) – ну, ну́м(о), дава́й, дава́йте, (вульг.) ке, ке́те! [Нум гурто́м співа́ть! (Гліб.). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Грінч.). Дава́й він його проха́ти. Ке ста́ну і я ві́рші писа́ть (Квітка)]. • Дава́й бог ноги – хо́да, хо́ду, в но́ги, шу́ги. [Вона́ за ним, він мерщі́й хо́да, біжи́ть. А по добри́дню та й шу́ги – бува́йте здоро́ві, шука́йте ві́тра (М. Вовч.)]. • Дай бог, чтобы (чаще с оттенком недоброжелательства) – бода́й (с прош. врем.), (зап.) богда́й; бода́й-би. [Бода́й ти пропа́в!]. • Не дай, бог – крий, бо́же; не доведи́, Го́споди! • Что бог даст – ді́йся во́ля бо́жа. • Дать какую-либо малость – переки́нути щось. [Я тобі́ за те щось переки́ну: сальця́ чи бороше́нця]. • Дать многим (оделить) – обда́ти, пообдава́ти кого́. [Усі́х пообдава́ли хлі́бом]. • Дать много – надава́ти. [Сестра́ йому́ надає́ книжо́к додо́му (Квітка)]. • Дава́ть в обрез – ви́давце́м дава́ти. [У нас не ду́же роз’їси́ся, бо й хліб видавце́м даю́ть]. • Дать в достаточном количестве – нада́ти. [Грошики здобува́, та як їх і сюди́, і туди́ тре́ба, так ніку́ди і не нада́сть (Квітка)]. • Дать ещё будучи живым – ще за живота́ да́ти, те́плою руко́ю да́ти. • Ровно ничего не дал – нічогі́сінько не дав, і на ні́гтик не дав (не поки́нув). • Дать в замену – підста́вити. [Това́р у ко́го захорі́є – уже́ він свій підста́вить (Г. Барв.)]. • Дава́ть показание – склада́ти свідо́цтво, сві́дчити, зізнава́ти. • Д. отчёт – подава́ти звідо́млення про що, здава́ти спра́ву з чо́го. • Дава́ть очную ставку – зво́дити на о́чі кого́ з ким. • Дать тягу, стрекача, стречка – дремену́ти, чкурну́ти, п’ята́ми накива́ти, драпну́ти, драпону́ти, дмухну́ти, да́ти дра́ла, дмухну́ти дра́ла. • Дать знать – да́ти (пода́ти) зві́стку кому́, оповісти́ти кого́. • Дать знать о себе – об’яви́тися. • Дать себя знать, помнить, почувствовать – да́тися зна́ти кому́, да́тися в знаки́, в тя́мки́, в по́мку, уві́ритися, упекти́ся, дошку́лити, допекти́ кому́. • Дава́ть понять – да́ти на ро́зум (на здо́гад) кому́. • Дать другой оборот делу – поверну́ти спра́ву (на ина́кше). • Ни дать, ни взять такой – досто́ту таки́й, існі́сінько таки́й. • Быть да́нным – да́тися. [Якби́ то дали́ся орли́нії кри́ла, за си́нім-би мо́рем ми́лого знайшла́ (Шевч.)]. • То, что дано́ – да́нка. [Обіця́нка, а не да́нка – дурно́му ра́дість (Ном.)]. • Даю́щий – дава́ч. |
| Деви́ца –
1) ді́вчина, (в песнях и обрядах) діви́ця [Зоря́-зоряни́ця, кра́сная діви́ця] (ум. ді́вонька, ді́вця, ді́вочка, дівча́ (р. -а́ти), дівчи́нонька, дівчи́ночка), па́нна (ум. па́нночка, паня́нка); соб. діво́цтво, діво́та (ж.), дівча́та (р. -ча́т). • Деви́ца взрослая – ді́вчина на порі́, на відда́нню. • Жить в деви́цах – дівува́ти, діво́чити. [Це було́ ще тоді́, як ми з тобо́ю дівува́ли. Їй таки́ довге́нько довело́ся подівува́ти – два́цять і п’я́того го́ду за́між пішла́]. • Деви́ца, родившая ребенка – по́кри́тка, (на)кри́тка. • Стать деви́цею – подіво́читися. [Баби́ наче подіво́чилися, так виспі́вують]; 2) деви́ца в зелени, бот. – нече́сані панночки́. |
| День – день (р. дня), (ум. деньо́к, деньо́чок: ув. дни́ще), дни́на (ум. дни́нка, дни́нонька; почти без мн. ч.). [Не все деньо́к, бува́є і дни́ще. Їв разі́в із п’ять на дни́ну. У субо́ту на годи́нку, у неді́лю на всю дни́нку. Дни́нонька пого́жа (Крим.)]. • Присутственный, неприсутственный день – урядо́ва, неурядо́ва дни́на. • Белый день – бі́лий день, (реже) стари́й день. [Співа́ють, а надво́рі вже стари́й день (Свидн.)]. • День наступает – дні́є. • День-денской – увесьде́нечки, день-де́нечки, день-де́нно, уве́сь день, цілі́сінький день. • Днём – уде́нь. • В тот день – того́ дня. • На тех днях – ти́ми дня́ми. [Ста́лося ти́ми дня́ми]. • На днях – ци́ми дня́ми. • На следующий день – навза́втра, дру́гого дня. [Навза́втра, як розви́дніло, пішо́в до мо́ря]. • Третьего дня – позавчо́ра, завчо́ра, передучо́ра. • В один из дней – одно́го дня. [Сиді́в я, одно́го лі́тнього дня, в свої́й кімна́тці (Крим.)]. • В день, в течение дня – де́нно, за день. [Яка́ я́ма дава́ла дві, а яка й по п’ять бо́чок де́нно (Франко)]. • В продолжение целого дня – че́рез цілі́сінький день, про́тягом ці́лої дни́ни. [Окро́ме сухо́го хлі́ба через цілі́сінький день нічо́го не поба́чить (Квітка)]. • День идёт за днём – день по дню мина́є. • В течение одного и того же дня – тіє́ї са́мої дни́ни, оби́день, обиде́нкою, обі́ддень. [Я обиде́нкою спра́влюсь: ура́нці пої́ду, а на ніч і додо́му. Як обі́ддень хо́четься із’ї́здить у Борзну́, дак устаю́ удо́світа. Мені́ тра́пилося ба́чити, як оби́день хова́ли дочку́ й ма́тку]. • Сделанный в один день – обиде́нний. [Щоб злови́ти ві́дьму, тре́ба зроби́ти обиде́нну бо́рону]. • Продолжающийся целый день – цілоде́нний. • Несколько дней – скі́лькись день. • На несколько дней (об отпуске, поездке и т. п.) – кількаде́нний. • В течение первых дней – у пе́рших днях. • Изо-дня-в-день – день крізь день, день-у-де́нь, день при дне́ві. • Со дня на́ день – день одо́ дня, з дни́ни на дни́ну (на дру́гу). • День за днём – день по-за день, день за день. [День по-за день – так і пропа́ла спра́ва]. • Каждый день – що-дня́, що-де́нь, день-у-де́нь. • С каждым днём – з ко́жною дни́ною, від дня до дня. [А тимча́сом від дня до дня Соломо́н мудри́вся (Рудан.)]. • Каждые два, каждые три дня – що-два дні, що-три дні. • Спустя два-три дня – за два дні, за три дні, по двох, по трьох днях. • По сей день – по сю́ю дни́ну, пони́ні, аж до́сі, дотепе́р. • Проводить, провести день – днюва́ти, переднюва́ти, день з(о)днюва́ти. • Рабочий день – робо́чий день. • Четверть рабочего дня – опру́г. [З ра́нку до сні́дання – опру́г, до обі́д – дру́гий, до по́лудня – тре́тій, до ве́чора – четве́ртий]. • Чорный день – чо́рний день, скрутни́й (суту́жний) час. [Про гро́ші про чо́рний день вона́ ніко́ли не дба́ла (Мирн.)]. • Красные дни – я́сні (га́рні) дні, (только перен.) розко́ші. • День без росы – сухове́нь (р. -вня́). • Добрый день (приветствие) – добри́день. [На добри́день вам!]. • Желать доброго дня – на день до́брий (на добри́день) дава́ти, на добри́день поклони́тися. |
| Деся́ток – деся́ток, деся́тка. [Тісні́ші відно́сини ма́є він ме́нше ніж із деся́ткою люде́й (Крим.)]. • Несколько деся́тков – кількаде́сять. [Кількаде́сять ро́ків]. • Сверх деся́тка – кількана́цять. [Завви́шки в кількана́цять са́жнів]. • Не один деся́ток – не одно́-де́сять. [Не одно́-де́сять навчи́в парубкі́в пісе́нь моско́вських співа́ти (Квітка)]. |
| Ди́ва, театр. – ди́ва (р. -ви), небесноголо́са співа́чка. |
| Диска́нт – ди́с[ш]ка́нт. • Дисканто́м – дис[ш]канта́. [Він співа́є дисканта́]. |
| Дичи́ть – не впада́ти в но́ту, гра́ти (или співа́ти) не в но́ту, не на той глас, різни́ти. |
| Добыва́ть, -ся, добы́ть, -ся – добува́ти, -ся, добу́ти, -ся, здобува́ти, -ся, здобу́ти, -ся, видобува́ти, -ся, ви́добути, -ся, а специальнее – дістава́ти, сов. діста́ти, (приобресть) придба́ти, розідба́ти, (наконец достичь) доско́чити чого́, засяга́ти чого́, сов. засягти́, запобіга́ти, запобі́гти чого́, доробля́тися, сов. дороби́тися чого́, сов. розстара́тися про що. [Або добу́ти, або вдо́ма не бу́ти (прик.). Чи се-ж не та земля́, що здобува́ли для нас батьки́ своє́ю кро́в’ю й по́том? (Л. Укр.). Здобу́вся чолові́к ли́ха. А хто-ж тобі́ гетьма́нськую булаву́ діста́не? (Рудан.). Крива́вим по́том доробля́тися хлі́ба насу́щного. Ні за які гро́ші не доско́чиш (Куліш). Робо́тою засягне́ собі́ ща́стя (Мирн.). Запобіга́й сві́та, по́ки слу́жать лі́та (Ном.). Треба розстара́тися про гро́ші]. • Добы́ть (заработать) с трудом, с горем пополам – розго́рити, загорюва́ти що, розгорюва́тися на що. [Тя́жко загорьо́ваний хліб їмо́. Як-не́будь розгорю́ємось на скоти́нку (Мирн.)]. • Трудно (бывает) добыва́ть что – тру́дно (суту́жно) на що. [На сіль було́ тру́дно (Куліш)]. • Добыва́емый – добу́ваний. [Вла́сник землі́ брав собі́ по копі́йці з пу́да добу́ваного ву́гілля]. • Добы́тый – здобу́тий. • Добыва́ющий – добува́льний, видобутни́й; сирови́нний. [Добува́льна та обробна́ промисло́вість. Сирови́нна промисло́вість]. • Добы́тое тяжёлым трудом – крива́ви́ця. [За чужу́ю кривави́цю купи́в у це́ркву плащани́цю (Ном.)]. • Добы́ть работой – прироби́ти. [Збу́тися не до́вго, а спро́буй прироби́ти]. • Добы́ть пением – ви́співати. [Ви́співав собі́ дівчи́ну лю́бу та га́рну (М. Вовч.)]. • Добы́ть нищенством – ви́жебрати; обманом – ви́дурити; борьбой – вибороти́ и т. д. |
| Доверя́ть, -ся, дове́рить, -ся – ві́рити, пові́рити кому́, ня́ти (ма́ти) ві́ру, дійма́ти ві́ри кому́, звіря́ти, -ся, зві́рити, -ся на ко́го, сповіря́ти, спові́рити на ко́го, упе́внюватися, упевни́тися на ко́го, (полагаться) здава́тися, зда́тися на ко́го, увіря́ти на ко́го. [Ві́рить на йо́го, як на се́бе і гро́ші йому́ дає́ на схо́вок. Я йому́ ві́ри не дійма́ю. І я ві́ри не йму. Він на ню звіря́в усе́ своє́ добро́. Я сам писа́ти не мо́жу, я звіря́ю йому́ розписа́тися за ме́не. Зго́дом хло́пці знов поладна́ли, ті́льки вже Санько́ не звіря́вся так на Стецька́, як пе́рше (Грінч.). На ді́да Бутурла́ку усі́ свої́ має́тки сповіря́в. Не впевня́йся, си́зий о́рле, на лейстрови́х ду́же (Куліш). Хіба ви на дя́дька ввіря́єте? На йо́го не ввіря́й – оду́рить]. • Дове́ренный кому – (прилаг.) зві́рений [Нам зві́рене, – що му́сіли як свя́тість ви берегти́, – відда́ти ви посмі́ли! (Грінч.)], (сущ.) дові́рений, пові́рений, пові́р(е)ник; срв. Уполномо́ченный. |
| Дозрева́ние – достига́ння, вистига́ння, доспіва́ння. |
| Дозрева́ть, дозре́ть – достига́ти, дости́г(ну)ти, вистига́ти, ви́стиг(ну)ти, (реже) постига́ти, пости́гти, доспіва́ти, доспі́ти, досто́яти, -ся. [Не зрива́йте я́блук, бо зеле́ні ще, хай досто́ять]. • Дозрева́ть, дозре́ть от лежания (о сорванных фруктах) – доле́жувати, доле́жати, уле́жуватися, уле́жатися, (о многом) повле́жуватися. [Га́рно садовина́ на́ша повле́жувалася]. |
| Допева́ть, допе́ть – доспі́вувати, доспіва́ти. • Допе́тый – доспі́ваний. • Недопе́тое – недоспі́ване, недо́спів. [Недо́спів твій доспі́вую, мій бра́те (Куліш)]. |
| Дрозд – дрізд (р. дрозда́). • Чёрный д. – кі[о]с (р. ко́са). • Д. белозобый – білогри́вець (р. -вця). • Д. деряба – па́шкут (Полт.), деря́ба, со́я, дрізд оме́льник. • Д. певчий – дрізд співу́н. • Д. рябинник – чи́котень, чи́латень (р. -тня), ялівни́к. |
| Друго́й –
1) (второй) дру́гий. • На -го́й день – дру́гого дня, на дру́гий день. • В -го́й раз – удру́ге. [Зайшо́в він і вдру́ге і втре́тє]. • С -го́й стороны – з дру́гого бо́ку. • Один за -ги́м (друг за другом) – оди́н по о́днім, оди́н за дру́гим; 2) (иной) и́нший, ина́кший, ина́чий, (редко) дру́гий. [Забу́в мене́ мій миле́нький, и́ншу полюби́в. Шука́йте собі́ вже ина́кшої кухова́рки (Крим.)]. • В -го́е время – и́ншим ча́сом. • В -го́й раз – и́ншим (дру́гим) ра́зом. • В -го́е место – куди́-и́нде. • В -го́м месте – де-и́нде, (реже) и́нде. [Ході́м куди́-и́нде. Шука́й де-и́нде. В Жаботині́ роди́лася, и́нде не приви́кну (Чуб.)]. • Друго́е запел – и́ншої (вже не тіє́ї) співа́є. • Это -го́е дело – це и́нша річ [спра́ва]. • И тот и -го́й, и то и -го́е – і той і цей, і те й це (і це й те). • Ни то, ни -го́е – ні те, ні це (ні це, ні те). |
| Ду́рно –
1) (плохо) пога́но (ум. погане́нько, ув. поганю́чо), ке́псько, зле, (гал.) ли́хо. [Пога́но зроби́в. Поганю́чо співа́ли. Ке́псько живе́ться мені́ на сві́ті. Їм тут було́ не зле. По-по́льськи він бала́кає, але ли́хо]; 2) (тошно) мло́сно. [Стає́ ду́шно, аж мло́сно (Мирн.)], па́морочно [Ста́ло ще тісні́ше, я́ко́сь па́морочно], ну́дно. • Мне ду́рно – мло́сно мені́. • Ей ду́рно сделалось, стало – їй ста́ло мло́сно, (обморочно) вона́ зімлі́ла. • Делаться ду́рно – мло́стити (-стить) (безл.). [Мене́ мло́стить – мне дурно]. • Мне начинает, начало (стало) делаться дурно – мене́ почина́є (почала́) обніма́ти млі[о]сть. |
| Дух –
1) (бестелесное существо, доброе или злое) дух. [Я́нголи – небе́сні ду́хи́]. • Злой дух (дьявол) – нечи́стий дух, нечи́стий, нечи́ста си́ла, враг. • Злой дух в виде призрака, морочащий людей – мара́ (ув. марю́ка, ма́рище), мана́. [Мара́ його́ обма́рила. Згинь ти, марю́ко!]. • Ду́хи (привидения, призраки) – ду́хи́, при́види. [Круго́м духи́, маняки́, відьми́ та русалки́ (Кул.)]; 2) (душа, духовн. начало, направление, решимость) дух. [Малі́ ті́лом, та вели́кі ду́хом (Ном.). Бага́тство ду́ха. Яки́мсь пантеїсти́чним ду́хом обві́яна пое́зія Кри́мського (Єфр.). Нову́ статтю́ напи́сано в тім са́мім ду́сі]. • Русский и польский дух – ру́счина і по́льщина (Кул.), ру́ськість і по́льськість. • Воспрянул -хом кто – дух вступи́в у кого́, підні́сся ду́хом хто. [В ме́не аж тро́хи дух вступи́в (Франко)]. • Падать, пасть -хом – занепада́ти ду́хом, сов. занепа́сти ду́хом. • Поднять дух, придать ду́ха – дода́ти кому́ ду́ха[у], відва́ги, ду́ху підда́ти. • Собраться с -хом – набра́тися ду́ху (смі́лости, відва́ги), добра́ти смі́лости, зібра́тися на відва́гу (Стеф.). • Упадок -ха – підупа́д ду́ху, зневі́р’я. [Хвили́нне зневі́р’я не розби́ло я́сного світо́гляду письме́нника (Єфр.)]. • Упавший ду́хом – занепа́лий ду́хом. • Не хватило ду́ха – не ста́ло відва́ги; 3) (расположение, настроение) дух, гу́мор, на́стрій (р. -рою). [У весе́лому ду́сі (на́строї)]. • Не в ду́хе – не в до́брому ду́сі, не в до́брому гу́мо́рі, в пога́ному на́строї. • Не в ду́хе быть – ма́тися на ду́сі пога́но, не в до́брому ду́сі (гу́мо́рі, на́строї) бу́ти [На ду́сі він мавсь препога́но], (насмешл.) он не в духе – у ньо́го му́ха в но́сі; 4) (дыхание) – дух, ві́ддих, ди́хання. [Над ним воли́ свої́м ду́хом ди́хали (Чуб.)]. • Дух захватывает – дух захо́плює (захопля́є), дух забива́є (займа́є), дух спира́ється (запира́ється). • Дух захватило – спе́рло (зіпе́рло) дух, захопи́ло дух, перехопи́ло дух, заби́ло дух, запну́ло дух, дух заня́всь, дух заби́всь. • Перевести дух – відди́хатися, відди́хати, віддихну́ти, -ся передихну́ти, відса́пати, -ся, відсапну́ти, -ся, зве́сти дух. [Да́йте мені́ дух зве́сти (М. Вовч.)]. • Притаить дух – затаї́ти (запе́рти, затамува́ти) дух (ві́ддих), мовча́ти й ти́хо ди́хати. • Испускать (-тить) дух (умирать) – пуска́тися (пусти́тися) ду́ху, спуска́ти (спусти́ти) ду́шу, зітхну́ти или ви́зіхнути ду́ха, спуска́ти (спусти́ти) дух, (опис.) бо́гові ду́шу відда́ти; 5) (пар) па́ра, дух. [Дихне́ш, то па́ру (дух) ви́дко, – так хо́лодно в ха́ті]; 6) (запах) дух (ум. душо́к, р. -шка́), пах. [Кури́всь для ду́ху ялове́ць (Котл.). Во́вчий дух. Націона́льний душо́к. Моско́вський дух]; (вонь) пога́ний дух, смо́рі́д (р. -ро́ду). • Тяжёлый дух – важки́й дух (напр., у кімна́ті). • Идёт дух – чу́ти, вже чу́ти. [Цього́ са́ла не бері́ть: уже́ чу́ти]; 7) (быстрота) дух, мент, мах. • В один дух – уду́х. [За́втра уду́х були́-б удо́ма (М. Лев.)]. • Во весь дух – що-ду́ху, (фамил.) на всі заставки́. [Що-ду́ху бі́гти]. • Ду́хом, душко́м – ду́хом, душко́м, одни́м ду́хом, за оди́н дух; вмах, ми́ттю, вмент. [Душко́м ви́пив пи́во (Коц.)]. • Живым ду́хом – живи́м ма́хом; одна́ нога́ тут, дру́га там. • Что есть ду́ху – скі́льки ду́ху, що дух у ті́лі (М. Вовч.), на всю ви́тягу. • Вольный дух (умерен. теплота в хлебн. печи) – ле́гкий дух; 8) (исповедь) спо́відь (р. -ди). • Быть на духу́ – на спо́віді бу́ти, сповіда́тися, сов. ви́сповідатися. • Итти на дух – до спо́віди йти. • Ни слуху, ни ду́ху о нём – слу́хи загули́ за ним, ні зві́стки, ні чу́тки про ньо́го, ні слу́ху, ні ві́сти про ньо́го, слід за ним загу́в. |
| Духовни́к – сповіда́ч, духо́вний оте́ць. [В кутку́ наби́вся гурто́к сповіда́льників, чека́ли, до́ки при́йде сповіда́ч. Королі́вський сповіда́ч]. |
| Духо́вный –
1) (бестелесный, душевный) ду́хо́вий, духо́вний. [Я́нголи – істо́ти ду́хо́ві (духо́вні). За́всіди украї́нська на́ція почува́ла духо́вну потре́бу ви́явити своє́ ду́хове життя́ в письме́нстві (Грінч.)]. • -хо́вный отец – ду́хо́в(н)ий ба́тько. [Ду́ховим ба́тьком і приві́дцею цього́ ру́ху був Драгома́нов (Єфр.)]. • -ные книги – божестве́нні (духо́вні) кни́ги. • -ные стихи – духо́вні, побо́жні пісні́. • -ное пение – духо́вні, побо́жні спі́ви. • -ное завещание, духовная – духівни́ця, духо́вниця, духо́вна (Куліш), (редко) духі́вня, тестаме́нт (р. -та); 2) (относящийся к духовенству) духо́вний, духі[о]вни́цький. • -ное звание – духо́вний стан. • -ное происхождение – духовни́цький рід (р. ро́ду). [Він духовни́цького ро́ду]. • -ное лицо, особа – духо́вна осо́ба, духо́вник. [Ви́йшов до нас яки́йсь духо́вник, чи піп, чи черне́ць (Звин.)]. • -ное училище – духо́вна шко́ла. • Духо́вные – духо́вні, духівни́цтво. [На кого́ ни глянь, хоч на пані́в, хоч на духо́вних (Основа)]. |
| Дуэ́т – дуе́т, дво́спів (р. -ву), (гал.) ду́о (ср. р.). • -тный – дуе́товий, двоспі́вний. |
| Е́сли, е́жели – коли́, як, якщо́, (ведь) що, (коль скоро) ско́ро. [Коли́ (мали́й) пла́че, то й я пла́чу; коли́ ні – співа́ю; коли́-ж зги́нув чорнобро́вий, то й я погиба́ю (Шевч.). Пра́вду стари́й співа́, як не бре́ше (Шевч.). Чим-то я за́втра похмелю́ся, що я всі гро́ші пропи́в? (Рудч.). Ну, ско́ро нема́ гро́шей, то нема́ чим і плати́ти]. • Е́сли бы – якби́, коли́-б, щоб, якби́-що, (зап.) коби́, коб [Якби́ зна́ла, то ще-б була́ підожда́ла. Щоб ма́ти взна́ли, то було́-б мені́. Якби́-що я знав, уті́к-би]. • Е́сли-бы не – якби́ не, коли́-б не, що́б не, (зап.) ко́б не. • О е́сли-бы – ой, якби́, щоб! бода́й! [Ой якби́ знаття́, що й він при́йде! Щоб ти запа́всь! Бода́й тебе́ грець (паралич) злама́в! Ка́жете, вона́ злама́ла но́гу? бода́й була́ ще й дру́гу злама́ла!]. • Е́сли только – як ско́ро, ско́ро ті́льки. [Обіця́в борони́ти, як ско́ро даду́ть йому́ полови́ну умо́влених гро́шей (Коц.)]. |
| Ещё́ – ще, іще́. [Ще тре́ті пі́вні не співа́ли (Шевч.). В те́бе дочка́ чорнобри́ва, та ще й не їдна́ (Шевч.). Чого́-ж іще́ вам?]. • Ещё́-бы – ще-б пак, ато́ж пак, (где уж) де́-ж пак, чому́ ні, (шутл.) чому́ не Мару́ся! [Він і ме́ду хо́че. – Ще-б пак не хтів!]. |
| Жа́ворон, зоол. – жа́йворо[і]н, жа́йвір (р. -вора). [І в не́бі жа́йворон співа́ (Олесь)]. См. Жа́воронок. |
| Жа́воронок –
1) зоол. – жа́йворо[і]нок, (провинц.) весні́вка; ум.-ласк. -ро́ночек – жа́йворіночок, жа́йворошок (р. -шка). [По́ле зелені́ло, жа́йворінки співа́ли (Мирн.)]. • -нок белокрылый – білокри́лка. • -нок лесной – шка́воронка, янчу́к. • -нок степной – джурба́й. • -нок хохлатый – посмі́тюха, попелю́ха, (гал.) чуба́тник; 2) (маленьк. булочка в виде птички; пекут 22 марта, когда по народному поверью прилетают -ки) – жа́йворо[і]нок, жа́йвір (р. -вора). |
| Жа́лкий –
1) (растрогивающий) жа́лісний, жалібни́й, жа́лісли́вий, серде́чний, звору́шливий [Пла́че жа́лісна ма́ти. Жалібна́ пі́сня. Жалісли́ві слова́. Неспови́та запла́кана серде́чна дити́на (Шевч.)]; (вызывающий сострад. внешн. своим видом или внутрен. слабостью: плохой, плохенький) нужде́нний, злиде́нний, мізе́рний, жалю́ го́[і́]дний, благи́й. [Ви́гляд в йо́го був нужде́нний: обли́ччя змарні́ло, о́чі позапада́ли (М. Лев.). Нужде́нна ха́та. Злиде́нне стано́вище (жа́лкое положение). Ох, мізе́рні жа́рти! Така́ мізе́рна дити́на. Мізе́рне сві́тло. На ньо́му блага́ оде́жина. Жалю́ го́дний профе́сор]; 2) (несчастный, беззащитный) бідола́шний, неща́сний, бі́дний. [Вовк задави́в бідола́шну ове́чку]; 3) (ничтожный, презренный, пустой) нікче́мний, убо́гий, хи́рний, хирю́щий. [Нікче́мна люди́на. Що ті Ри́мляни убо́гі! (Шевч.). Ї́хнє хи́рне ді́ло (Єфр.). Мовчи́, хирю́ща ді́вчино!]. |
| Жа́лоба – ска́рга, а оттенки:
1) (выражение неудовольствия, скорби, страдания, ропот) ска́рга на що, жалкува́ння, жалі́ння, наріка́ння, бі́дкання. • Жа́лобы – жалі́ (р. -лі́в) на що, ска́рги, жа́лощі, жалібни́ці [Го́ді! ні скарг, ані пла́чу (Л. Укр.). Залюбки́ слу́хали на́ші письме́нники жалкува́ння на́шого пое́та (Кул.). Не докуча́в жалі́нням. Бі́дкання розсе́рдило мене́. Які́сь недоспі́вані жалі́ (Л. Укр.). Бага́то справедли́вих жалі́в мо́жна поста́вити на раху́нок інтеліге́нції (Єфр.). Розно́сили по всіх усю́дах кре́вні сльо́зи та гіркі́ жалібни́ці (Мирн.)]; 2) (юрид.) ска́рга, (руссизм) жа́лоба; (возбуждение процесса) по́зов (р. по́зва, мн. по́зви), (стар.) суплі́ка, протеста́ція. [Пода́ти в суд ска́ргу на ко́го]. • Жа́лоба апелляционная, кассационная – ска́рга апеляці́йна, касаці́йна. • Достигнуть -бой – ви́скаржити, ви́жаліти, (процессом) ви́позивати щось. [Вона́ вже розжалі́лася йому́, а що ви́жаліла? (Мирн.)]. • Подавать (приносить) -бу на кого – подава́ти (зано́сити) ска́ргу на ко́го, куди́, (обычн. словесно) ска́ржити кого́, ска́ржитися кому́ на ко́го. |
| Жа́лобный –
1) жа́лібний, жа́лісний, жа́лісли́вий. [Заспіва́ли жалібни́х пісе́нь. Ат! – скри́кнула вона́ з жалісли́вим комі́змом (Крим.)]; 2) (к Жа́лобе 2 относящийся) скаргови́й. |
| Жа́лость (сострадание, сожаление к кому, чему) – жаль (р. -лю, м. р.) до ко́го, до чо́го, для ко́го, для чо́го, про ко́го (о ком), жа́лощі (р. -щів), (редко) жа́лість (р. -лости). [Жаль сповня́в її́ се́рце = ж. наполняла её сердце. І відчу́в він невимо́вний жаль до бідола́шної ді́вчини (Крим.). Для ме́не в твоє́му се́рці нема́ жалю́! Глянь на ме́не привітні́ше, ну з жа́лощів одни́х (Тоб.)]. • Без -сти – без жалю́, без жа́лощів. • Жа́лость охватывает кого – жаль бере́ (порива́є) кого́. • Ж. охватила кого – жаль узя́в (обня́в) кого́. • Возбудить -лость в ком – ви́кликати жаль у ко́му. • Какая жа́лость – яки́й жаль, як жаль (жа́лко), яка́ шко́да! • Из -лости к кому – з жалю́, з жа́лощів до ко́го; жалі́ючи, шкоду́ючи кого́. |
| Жа́тва –
1) (действие от гл. жать) жаття́, жни́во. [Від жаття́ рука́ боли́ть]. • Начало -вы – зажи́н, зажи́нки (р. -ків). • Конец -вы – обжи́нки (р. -ків), дожи́нки, дожи́н; прил. дожи́ночний. [Дожи́ночні пісні́]. • Приступать к -ве – зажина́ти. • Кончить -ву – обжа́тися, (о многих) пообжина́тися. [Лю́ди вже обжа́лися (пообжина́лися), поча́всь копові́з (Кон.)]; 2) (время -вы) – жни́ва́ (р. жнив, провинц. жниві́в), жни́во. • Во время жа́твы – жнива́ми, під час жнив, за жнив. • Время перед -вой – передні́вок (р. -вка). [У передні́вок (на передні́вку) рі́дко хто ма́є свій хліб (Коц.)]; 3) (нива с зрелым хлебом; хлеб на корню или сжатый, жатвенный сбор) – жни́ва, жни́во. [Поспіва́є жни́во (Кул.). Жни́во вели́ке, а робітникі́в ма́ло, так блага́йте-ж госпо́даря жни́ва, щоб ви́слав робітникі́в на жни́во своє́ (Св. П.)]. |
| Жа́твенный – жни́вни́й, жниво́вий, жнив’я́ний, жнива́рський; (об инструменте) жа́тний. [Жни́вна́ пі́сня. Жниво́вий час. Це – жнива́рська пі́сня: її́ співа́ють тоді́, як жнуть хліб (Конот. п.)]. • -ная пора – жнива́, жни́во; см. Жа́тва 2. • -ная машина (жне́йка) – жа́тка, жа́тна маши́на, саможа́тка, жа́лка, жнив’я́рка. • -ный сбор – ужи́нок (р. -нку); срвн. Жа́тва 3. • Принимать участие в -ных работах – жнивува́ти. [Влі́тку жнивува́ти не бу́дете, ска́жете, перепелі́в лови́ли]. |
| Жрец – жрець (р. жерця́, зв. же́рче, мн. жерці́), (святой) святе́ць (р. -тця́). [Святці́ співа́ють вдя́чні гі́мни своє́му бо́жищу Ваа́лу (Л. Укр.)]. |
| Заба́вный –
1) (приятно забавл.) уті́шний, уті́шливий, поті́шний, заба́вний. [Така́ та́я дити́нка вті́шна була́, ще я тако́ї втішне́нької і не ба́чила. Таке́ га́рне, уті́шливе хлоп’я́. Яко́го пісе́нь сла́вних вона́ співа́ла, яко́го казочо́к поті́шних умі́ла! (М. Вовч.)]; 2) (смешной) куме́дний, весе́лий, ціка́вий. [Куме́дне таке́ кошеня́тко. Куме́дна по́милка. Наби́в собі́ на ло́бі таку́ ціка́ву ґу́лю, що не мо́жна було́ не регота́тися]. • -ный человек – куме́дна люди́на. • -ные приключения – весе́лі приго́ди. • Сыграть -ную штуку с кем – зроби́ти (до́брого) фи́ґля кому́. [Ба́чать ді́ти, що стари́й ба́тько з ни́ми фи́ґля зроби́в (Драг.)]. |
| Забаси́ть – заговори́ти, заспіва́ти ба́сом. |
| Забо́та – кло́піт (-поту), (реже ж. р.) клопота́ (-ти́), (ум.) клопото́чка; (старание) дбання́, клопота́ння, (попечение) пі[е]клува́ння про ко́го, про що, за ко́го, за що, (беспокойство) турбо́та, турбува́ння, (диал.) ту́рба (Шевч.), (печалование) побива́ння, журба́ про (за) ко́го, про (за) що и за ким, за чим. [День і ніч клопочу́ся про своє́ ті́ло, а про ду́шу кло́піт хіба́ раз на ти́ждень бува́є, як у неді́лю до це́ркви пі́деш (Грінч.). Тро́є діте́й поки́нула, а четве́рте в сповито́чку та на мою́ клопото́чку (Чуб.). Дбання́ про добро́бут діте́й (Наш). Сім’я́ вели́ка, клопота́ння бага́то: за всіх ду́мати тре́ба. Зсуши́ло мене́ турбува́ння про ді́ти. Душа́ моя́ втоми́лась побива́нням (Куліш). Ой, є в ме́не, ма́ти, три журби́ у ха́ті: одна́ журба́ – дити́на мала́я (Пісня)]. • Причинять, причинить -ты кому – клопота́ти, заклопота́ти кого́ (чию́сь го́лову). • Он причиняет мне много -бо́т – він завдає́ мені́ бага́то кло́поту; мені́ ду́же кло́пітно з ним. • Иметь много -бо́т – ма́ти кло́поту (турбо́т) бага́то. • Взять на себя -ту о чём – взя́ти (перейня́ти) на се́бе кло́піт про що. • Поручаю вам -ты по воспитанию моего сына – доруча́ю вам піклува́тися про вихова́ння мого́ си́на. • Не имеющий -бо́т – безклопі́тни́й; безтурбо́тний. [То чолові́к безклопітни́й; йому́ нема́ про ко́го дба́ти]. • Отсутствие -бо́т – безклопі́ття. – [Несподі́вана ро́зкіш, безклопі́ття і спо́кій заколиха́ли її́, як малу́ дити́ну (Н.-Лев.)]. • Не знать -бо́т – не ма́ти кло́поту, і га́дки не ма́ти. [Як була́ я молодо́ю – і га́дки не ма́ла: по садо́чку походжа́ла, квітча́лась, пиша́лась (Шевч.)]. • Окружать, окружить -тами кого – піклува́тися, попіклува́тися, дба́ти, подба́ти про ко́го, за ко́го; повива́ти, пови́ти піклува́нням кого́ (Грінч.). • Окружённый -тами – пови́тий піклува́нням. • Оставленный без -бо́т – зане́дбаний, необми́слений, неприко́ханий, непорято́ваний. [Став ти́хий та плохи́й, як сирі́тська дити́на непорято́вана (М. Вовч.)]. • Это уж моя -та – це вже мій кло́піт, в тім уже́ моя́ голова́ (Франко). • Не твоя -та – не твій кло́піт, не твоя́ голова́ в тім (Франко). |
| Забыва́ться, забы́ться –
1) забува́тися, забу́тися; (подвергаться забвению) іти́, піти́ в непа́м’ять, запада́ти, запа́сти в непа́м’ять. [Все на сві́ті забува́ється: і ща́стя, і го́ре. Вже й іме́ння царські́ почали́ запада́ти в непа́м’ять (Л. Укр.)]. • -лся кто сном – здріма́вся хто, тро́хи поспа́всь; 2) (быть дерзким перед кем) забува́тися, забу́тися перед ким. [Не забува́йся так! Я во́їн ста́рший за те́бе (Куліш)]. Забыва́ющийся – 1) (забываемый) забутни́й; 2) (дерзкий) зухва́лий. |
| Заве́тный – (завещанный) запові́тний; (задушевный, свято хранимый) запові́тний, щиросе́рдий, тає́мний, святотає́мний. [Тобі́ одда́в я запові́тний скарб душі́ моє́ї. Всі на́ші запові́тні ду́ми й мрі́ї. Пое́т ви́словив свої́ щиросе́рдні мрі́ї про вселю́дську зго́ду (Єфр.)]. • Моих -ных дум я никому не открою – мої́х святотає́мних дум я ніко́му не спові́рю. |
| Завиля́ть (хвостом) –
1) завиля́ти, замоло́ти (закрути́ти, заверті́ти) хвосто́м; 2) (переносно) завиля́ти, закрути́ти, (фам.) не тіє́ї заспіва́ти. |
| Задичи́ть –
1) поча́ти верзти́ ка-зна-що́; 2) зарізни́ти, поча́ти різни́ти в спі́ві, піти́ не в ту но́ту. |
| II. Зака́тывать, закати́ть –
1) зака́[о́]чувати, закоти́ти. [Закоти́ла клубо́к аж під піч]; 2) уко́чувати, укоти́ти; (только экипаж) зато́чувати, заточи́ти, (о мн.) позато́чувати. [Укоти́ли бари́ло в льох. Ой, де-ж твої́, Нечає́нку, ко́ванії во́зи? Під місте́чком Бересте́чком зато́чені в ло́зи (Дума). Вози́ у возі́вню позато́чував]; 3) -ть глаза под лоб – заво́дити, заве́сти́ (закоти́ти) о́чі вго́ру (під ло́ба), пуска́ти, пусти́ти о́чі під ло́ба. [Завела́ о́чі вго́ру і вхопи́лася за лі́вий бік – ті́льки не кри́кне (М. Вовч.). Співа́ючи пуска́в о́чі під ло́ба]; 4) (розог, плетей) си́пати, уси́пати кому́. [Уси́пано йому́ два́дцять і п’ять]. • Зака́ченный – зако́чений; уко́чений, зато́чений. |
| Заку́ска –
1) за́куска, пере́куска; (заежка) за́їдка, за́їдок (-дку); (перед завтраком) пора́нок (-нку), (перед обедом) передобі́док (-дку), (перед ужинам) підвечі́рок (-рку). [Спаси́бі за заку́ску, що з’їв ку́рку й гу́ску (Приказка). На столі́ стоя́ла пере́куска (Крим.). Після́ пере́куски сва́хи співа́ють (Основа)]. • Подали -ку – подали́ за́куску. • На -ску – на за́куску, на пере́куску; 2) сніда́нок (-нку); см. За́втрак; 3) см. Десе́рт, Сла́сти. |
| Залива́ть, зали́ть –
1) залива́ти, зали́ти (заллю́, заллє́ш) и залля́ти (-лля́ю, -лля́єш) за що, куди́ чого́. [Залля́в йому́ за шку́ру са́ла (Приказка)]; 2) что (обливать) – залива́ти, зали́ти и залля́ти, злива́ти, зли́ти и зілля́ти, (обильно) перелива́ти, перели́ти и перелля́ти що чим, (о мн. или во мн. мест.) позалива́ти; см. Облива́ть, Полива́ть. [Кро́в’ю сліди́ залива́є (Дума). Зали́в водо́ю соро́чку. На цій широ́кій та приби́тій, слізонька́ми перели́тій доро́зі… (Коцюб.)]; 3) (умертвить заливая) залива́ти, зали́ти и залля́ти кого́ чим. [Лу́чче бу́ло мене́, ма́ти, в ку́пелі залля́ти (Чуб. V)]; 4) (затоплять) залива́ти, зали́ти и залля́ти, (о мн.) позалива́ти що, обій[ні]ма́ти, обня́ти, поніма́ти, по(й)ня́ти и пійня́ти, затопля́ти, затопи́ти що; срвн. Затопля́ть. [Залива́є Дуна́й береже́чки та ні́куди обмину́ти (Метл.). Уже́ лужки́-бережки́ вода́ й обняла́ (К. Ст.). На о́зері підняла́сь си́льна бу́ря і залива́ла їх (Єв.). Позалива́ла вода́ луги́, сіноко́си (Н.-Лев.)]; 5) (переносно: о толпе, свете и т. д.: наполнять собою что) залива́ти, зали́ти и залля́ти; (о мраке, тумане) затопля́ти, затопи́ти, потопля́ти, потопи́ти що; (о чувствах) поніма́ти, по(й)ня́ти, обійма́ти, обня́ти кого́; срвн. Охва́тывать, Обнима́ть. [Ра́птом ове́ча ота́ра залля́ла ву́лицю (Коцюб.). Електри́чне сві́тло ра́птом залля́ло вели́ку світли́цю (Коцюб.). За чо́рними ві́кнами лежи́ть світ, зато́плений ні́ччю (Коцюб.)]; 6) (гасить огонь водой) залива́ти, зали́ти и залля́ти, (небольшой, немного) прихлю́пувати, прихлю́пати, прихлю́пнути, прилива́ти, прили́ти и прилля́ти. [Зали́в ого́нь (Рудч.). А він ві́зьме та й приллє́ водо́ю ого́нь (Чуб. II)]; 7) (запаивать) залива́ти, зали́ти и залля́ти, залюто́вувати, залютува́ти що. [Зали́в о́ловом ді́рку в казані́]; 8) -ва́ть глаза, бельмы, шары (напиваться) – залива́ти, зали́ти и залля́ти о́чі, (многим) позалива́ти о́чі, (средн. з.) налива́тися, нали́тися. [Співа́в, хто мав на те охо́ту, зали́вши о́чі напере́д (Мкр.). Грома́да була́ озва́лась, та багати́р за́раз їй горі́лкою роти́ позалива́в (Г. Барв.)]. • -вать за галстух – залива́ти о́чі, пи́ти-непролива́ти, до скляно́го бо́га голі́нним бу́ти (Мирн.); 9) см. Завира́ться. • Зали́тый, Залито́й – зали́тий и залля́тий; зли́тий; перели́тий чим, поня́тий (пійня́тий), обня́тий (водо́ю); зато́плений, пото́плений; залюто́ваний. |
| Залива́ться, зали́ться –
1) (за что) залива́тися, зали́тися и залля́тися, затіка́ти, затекти́ за що; (вливаться) улива́тися, ули́тися, утіка́ти, утекти́ куди́, в що; 2) (обливаться) залива́тися, зали́тися и залля́тися, облива́тися, обли́тися (обілля́тися) чим, (кровью ещё) заюши́тися, підплива́ти, підпли́сти́ (підпливти́) кро́в’ю; см. Облива́ться. • -ться слезами – залива́тися, зали́тися и залля́тися, облива́тися, обли́тися и обілля́тися, умива́тися, уми́тися сльоза́ми (слі́зьми), захо́дитися, зайти́ся сльоза́ми (слі́зьми, плаче́м), підплива́ти, підпли́сти́ и підпливти́ сльоза́ми (слі́зьми), розлива́тися (сльоза́ми), ре́вне пла́кати. [Наза́д оберну́ся та сльоза́ми заллю́ся (Пісня). І як ки́нув Украї́ну, сльоза́ми залля́вся (Рудан.). Зігну́вшись, розлива́лася сльоза́ми (Мирн.). А вони́ так і розлива́ються, пла́чуть (Квітка). І що вже пла́кав! так і підплива́є сльоза́ми (Квітка)]; 3) (затопляться) залива́тися, зали́тися и залля́тися, підплива́ти, підпли́сти́ и підпливти́ чим, бу́ти зали́тим, поніма́тися, пойма́тися, по(й)ня́тися чим. [Срі́блом підплива́є, по́віддю вили́скує Полі́сся під мі́сяцем (Васильч.). Рида́нням Іуде́я пойняла́сь (Л. Укр.)]. • Луга -ва́ются водой – лу́ки (луги́) залива́є (поніма́є) вода́, лу́ки (луги́) підплива́ють водо́ю; 4) (тонуть) залива́тися, зали́тися и залля́тися чим. [Порина́єш, – не дай Бо́же, заллє́шся водо́ю (Куліш)]; 5) (напиваться) налива́тися, нали́тися. [Дай, Бо́же, го́стя, то й наллю́ся (Чуб. I)]. • -ться смехом, хохотом – залива́тися, зали́тися и залля́тися смі́хом (зо смі́ху), ре́готом (з ре́готу), розляга́тися, розлягти́ся смі́хом, ре́готом (з ре́готу), заляга́тися, залягти́ся смі́хом, ре́готом, захо́дитися, зайти́ся смі́хом, ре́готом (з ре́готу), зареготі́ти (-гочу́, -ти́ш), зарегота́ти(ся) (-гочу́(ся), -го́чеш(ся)), захо́дитися, зайти́ся; (криком, кашлем) захо́дитися, зайти́ся кри́ком, ка́шлем, від кри́ку, від ка́шлю. [Па́нночка зали́лась смі́хом (Л. Укр.). Дівча́та залива́ються з ре́готу (Мирн.). Заляга́ється смі́хом (Л. Укр.). З-за́ду Грицько́ розляга́всь із ре́готу (Мирн.)]. • -ва́ться – (о поющ. человеке, птице) розляга́тися; (о соловье) розко́чуватися, розляга́тися; (о собаке) розтина́тися; (о муз. инструм.) вихиля́тися, гра́ти аж співа́ти; (о колокольчике) голоси́ти, затина́ти. [Тьо́хкає, аж розляга́ється в садку́ солове́йко (Коцюб.). А скри́почка вихиля́ється, до живо́го дойма́є (Васильч.). А скри́почка гра́є аж співа́є (Звин.). Чу́єте, як дзво́ник голо́сить (Кониськ.). Дзво́ни дзво́нять, затина́ють (Звин.)]. • -ва́ться песней – співа́ти-розляга́тися. [В кущі́ по-за камі́нням співа́в-розляга́вся солове́йко (Григор.)]. • -ва́ться соловьём – солове́йком розляга́тися, виво́дити (виспі́вувати) як солове́йко. |
| Заме́тка – за́мітка, (мелкая) нота́тка, (пометка) за́значка. [В кни́жці є «Передмо́ва» й невели́чка за́мітка: «Співці́ дум» (Р. Край). Роби́в собі́ потрі́бні ви́писки й за́значки (Крим.)]. • -ка в газете – за́мітка в газе́ті (в часо́пису). |
| Замеча́тельный – (примечательный) позна́чни́й, визначни́й, помі́тний, ува́ги ва́ртий, прикме́тний чим, у чім, з чо́го, знамени́тий, (знаменательный) знаме́нний, (удивительный) ди́вний. [Позначна́ річ, що ніхто́ йому́ не захті́в одповіда́ти. Він ще не ви́явив себе́ чимсь визначни́м (Єфр.). Він з ди́вною впе́ртістю верта́вся до ціє́ї іде́ї (Корол.). Ось ска́терть шльо́нськая нешпе́тна… найбі́льше в тім вона́ прикме́тна – на стіл як ті́льки постели́… то вся́кі вро́дяться потра́ви (Котл.)]. • Быть -ным чем – визнача́тися чим. • -ное явление – ди́во, ди́вне з’я́вище, дивови́жа. • -ный певец, голос – знамени́тий співа́к, го́лос. |
| II. Занима́ться, заня́ться –
1) (быть занимаему) займа́тися, бу́ти зайня́тим. • Дом этот не -ма́ется постоем – цей буди́нок ві́льний від посто́ю; 2) займа́тися и заніма́тися, за(й)ня́тися; см. Загора́ться. • Заря -ется – на зорю́, на світ займа́ється, на світ благословля́ється; зоря́є; 3) чем (трудится) – роби́ти щось, бра́тися, узя́тися до чо́гось, ходи́ти, по́ратися, працюва́ти коло чо́го, удава́тися, уда́тися до чо́го, захо́дитися, заходи́тися коло чо́го, (мало употреб.) займа́тися, за(й)ня́тися коло чо́го, чим; (учиться) учи́тися. [Що він ро́бить у місте́чкові? – Гандлю́є. Бра́вся до нау́ки щи́ро (Грінч.). Вони́ коло цьо́го ді́ла хо́дять. Кра́ще вже сі́сти й щось роби́ти, коло ді́ла яко́гось по́ратися (Крим.). Узя́тися до торгі́влі. А коло нау́ки бага́то працю́є? (Крим.). Па́рубок вда́вся до чита́ння (Крим.). Взи́мку столяру́є (занимается плотничеством), а влі́тку у хліборо́бство вдає́ться (Г. Барв.). Вам до́бре: не займа́єтеся хліборо́бством, то й нема́ ніяко́ї перепо́ни (Звин.)]. • -ться какой-л. деятельностью, профессией, в смысле «состоять кем» в укр. яз. передается, через глаголы с окончан. -ува́ти, -юва́ти, напр.: -ться профессорской деятельностью – професорува́ти, ремесленной – ремісникува́ти, учительской – учителюва́ти, купеческой – крамарюва́ти, купцюва́ти и т. д. -ться политиканством – політикува́ти. • -ться виноградарством – ходи́ти коло виногра́ду; виноделием – вино́ роби́ти; звероловством – лови́ти зві́рів; овцеводством – коха́ти ві́вці, вівча́рити; огородничеством – ходи́ти, працюва́ти коло горо́дів, городникува́ти; птицеводством – коха́ти пти́цю; рыболовством – риба́лити; садоводством – ходи́ти коло садкі́в, коха́ти садки́; свиневодством – розво́дити свине́й; скотоводством – скота́рити, коха́ти худо́бу; хлебопашеством, земледелием – коло землі́, коло хлі́ба ходи́ти, хліборо́бити, рільни́чити, працюва́ти коло землі́; хозяйством – господарюва́ти; сельским хозяйством – працюва́ти, ходи́ти коло сільсько́го господа́рства. • -ма́ться, -ня́ться гончарством, кузнечеством, плотничеством, портняженьем, сапожничеством и т. д. – ганчарюва́ти, ковалюва́ти, столярува́ти, кравцюва́ти, шевцюва́ти и т. д., сов. взя́тися до ганчарюва́ння, до кова́льства, до столя́рства, до кравцюва́ння, до шевцюва́ння и т. д. -ться лечением, перепиской – лікува́ти, перепи́сувати, (на пиш. машинке) друкува́ти, сов. взя́тися (поча́ти, ста́ти) лікува́ти, перепи́сувати, взя́тися до лікува́ння, до перепи́сування. • -ться куплей, продажей чего – купува́ти, продава́ти що. • -ться сплетнями – плеска́ти, плітки́ розво́дити. • -ться доносами – вика́зувати на ко́го, доно́сити на ко́го, сов. ста́ти вика́зувати, доно́сити на ко́го. • -ться грабежом, воровством – грабува́ти, злодія́чити (злодіюва́ти, кра́сти). • -ться спекуляцией, контрабандой – спекулюва́ти, пачкарюва́ти. • -ться изучением, исследованием (изысканием) чего – студіюва́ти, дослі́джувати що, сов. узя́тися до студіюва́ння, до дослі́джування чого́. • -ться писанием стихов – віршува́ти. • -ться математикой, географией – а) (изучать) студіюва́ти матема́тику, геогра́фію; б) (учить) учи́ти матема́тику, геогра́фію. • -ться частными уроками – дава́ти прива́тні ле́кції. • -ться уроками (учить) – учи́ти ле́кції. • -ться чем (учиться) – учи́тися чого́. • -ня́лся историей – взя́вся учи́ти істо́рію, узя́вся до істо́рії. • -ться с кем – а) (учить кого) учи́ти, навча́ти кого́ чого́ (істо́рії, матема́тики); б) (совместно) учи́тися вку́пі (ра́зом) з ким. • -ться кем – а) (развлекать кого) забавля́ти кого́. • -ми́сь гостями – заба́в, поба́в го́сті (госте́й); б) заходи́тися коло ко́го. • Доктор -ня́лся больным, пациентом – лі́кар заходи́вся коло хо́рого, коло паціє́нта. • -ться едой, чтением (увлечься) – захо́плюватися, захопи́тися ї́жею, чита́нням. • -ться делом – працюва́ти. • -ться пустяками – марнува́ти час на дурни́ці. • -ться ничегонеделанием – справля́ти гу́льки, (сидя) си́дні, (лёжа) ле́жні. • -ться в учреждении – працюва́ти в устано́ві. • -ться в военном комиссариате – працюва́ти у військо́вому комісарія́ті. • Целый день -юсь чтением, шитьём, хозяйством и т. п. – уве́сь день чита́ю, ши́ю, хазяїну́ю, господарю́ю. • -ться своими делами – роби́ти свої́ спра́ви, пильнува́ти свої́х справ, по́ратися коло свої́х справ. • Ничем не -ться кроме… – нічо́го не роби́ти, опрі́ч…, нія́кої робо́ти не ма́ти, опрі́ч… • Нужно -маться – тре́ба працюва́ти, (учиться) учи́тися. • Мы -емся в школе с девяти до двух часов дня – ми учимо́сь у шко́лі з дев’я́тої до дру́гої годи́ни дня. • Давайте -мё́мся делом, пением, музыкой и т. д. – ну́мо до пра́ці, до спі́вів, до музи́ки. • -ться чем с любовью, ревностно – коха́тися в чо́му, упада́ти за чим. [Ду́же коха́вся в садівни́цтві. Ми почали́ вчи́тись од за́хідніх наро́дів, ні́мців, то-що, які са́ме тоді́ ду́же почали́ за нау́кою впада́ти (Єфр.)]. • -ться собой – чепури́тися, дба́ти про свою́ вро́ду. |
| Запе́в –
1) за́спів (-ву); 2) см. Запева́ние. |
| Запева́ла (общ. р.) – заспі́в(ув)ач, -чка; (в народном хоре) затяга́йло, бере́за, (фамил.) заводи́ло. [Заспівачі́ йдуть попере́ду. Він у хо́рі заспі́вувачем. На́стя – бере́за – завела́, а за не́ю всі (Г. Барв.). А хто, хло́пці, бу́де в нас за бере́зу? (Херс.). Ну, почина́й пі́сні ти, заводи́ло (Слов’ян.)]. • Быть -лой – заспі́вувати, заспіваче́м бу́ти. |
| Запева́ние – заспі́вування. |
| Запева́ть, запе́ть (песню) – заспі́вувати, (сов.) заспіва́ти, заво́дити, заве́сти́ (пі́сню и пі́сні), затяга́ти, затягти́, (диал.) запі́ти и запі́яти. [Погра́ємось, погуля́ймо та пі́сеньку заспіва́ймо (Шевч.). Заспіва́йте пі́сеньки ой хоч одні́ї (Метл.). Завели́ вдвох пі́сеньку (Г. Барв.). А як заведе́ пісеньо́к (Квітка)]. • -пе́ли петухи – заспіва́ли пі́вні, (диал.) запі́ли (зап. запі́яли) пі́вні (ку́ри, когути́). [Ще пі́сні не скінчи́ли, як запі́ли пі́вні (Свидн.). Ой ра́но, ра́но ку́ри запі́ли (Маркев). Аж як ку́ри запі́яли, то він ле́дво підня́вся, зача́в молитви́ говори́ти (Стефан.)]. • -пе́ть сразу громко – співону́ти. [Ра́птом як співоне́! дзві́нко-тоне́нько (М. Вовч.)]. • Запе́тый – заспі́ваний, заве́дений, (избитый) заспі́ваний. |
| Запелена́ть – упови́ти, пови́ти, спови́ти кого́ в що. [І в кита́йку вповила́ (Пісня). В кита́єчку повила́ і на Дуна́й однесла́ (Шевч.)]. |
| Запла́кать – запла́кати, (хныча) зарю́[у́]мати, зарю́[у́]мсати, (сильно) (плаче́м) зайти́ся; срвн. Зарыда́ть. [Коза́к з біди́ не запла́че (Номис). Го́ді, вже, го́ді, а то й я зару́маю (М. Вовч.). Заба́в дити́ну, чу́єш як зайшла́ся]. • -кать глаза, лицо – заплакати, зарю[у]мати, зарю[у]мсати очі, вид (обличчя), позаплакувати, наплакати очі. [Запла́кала чо́рні о́чі, запла́кала бро́ви (Федьк.). Сама́ сі́ла заду́мала, ка́рі о́чі зарю́мала (Метл.). Чого́ се, ду́рню, пла́чеш?.. зару́мсав о́чі (Куліш)]. • -кать по ком – запла́кати за ким, по ко́му. [Хіба́ хма́ронька запла́че доще́м по мені́ (Руданськ.)]. • Запла́канный – запла́каний, спла́каний, напла́каний, зарю́[у́]маний, зарю́[у́]мсаний. [Неспови́та, запла́кана, серде́чна дити́на (Шевч.). Ввійшо́в Іва́н до світли́ці спла́каний, аж хво́рий (Федьк.)]. • -ные глаза – запла́кані, напла́кані, позапла́кувані о́чі. [Чого́-ж смутна́, невесе́ла, запла́кані о́чі? (Шевч.). Утира́ючи напла́кані о́чі (Васильч.). Чо́рні о́чі позапла́кувані (Чуб. V)]. |
| Зарево́й (относ. к заре) – зо́рній. [Лі́тнім ра́нком пое́ти пі́сню зо́рню співа́ють (Куліш)]. |
| Засверча́ть – зацвірча́ти, заспіва́ти, (однокр.) цвірі́нькнути. [Заспіва́в цвірку́н. Цвірку́н цвірі́нькнув]. |
| Застига́ть, засти́гнуть и засти́чь – спостига́ти, спости́гти, пристига́ти, присти́гти, зуспіва́ти, зу́спі́ти, зайти́, захо́плювати, захопи́ти кого́. [На доро́зі се́ред сте́пу мене́ ніч спости́гла (М. Вовч.). Присти́гла його́ ні́чка (Чуб. V). Пої́хав нера́но, що й ніч його́ зу́спіла в по́лі (Переяславщ.). Се́ред лі́са ні́чка захопи́ла (Руданськ.). Зайшли́ в оде́н ліс, та їх там зайшла́ ніч (Яворськ.)]. • -ти́чь врасплох – засту́кати, заско́чити. [Ненагодо́вану і го́лу засту́кали серде́шну во́лю та й цькуємо́ (Шевч.). Коли́сь щу́ка засту́кала в’юна́ у такі́м куто́чку, що не було́ куди́ йому́ утіка́ти (Рудч.). Склада́йте-ж, лю́ди, склада́йте, щоб дощ не заско́чив (Коцюб.)]. • Засти́гнутый – захо́плений, (врасплох) засту́каний, заско́чений. [Профе́сор, ота́к несподі́вано засту́каний, не знав що й каза́ти (Крим.)]. |
| Засто́льный – засті́[о́]льний. [Розговори́лись тра́пезуючи… Постанови́ли грома́дою засті́льною так (Куліш)]. • -ные песни – частува́льні пісні́, пісні́ за столо́м, засто́льні спі́ви, бен(ь)ке́тні (перепі́йні) пісні́, пісні́ до вина́ (до горі́лки). |
| I. Засыпа́ть, засну́ть – засина́ти, засипа́ти, засипля́ти, засну́ти, (о многих) позасина́ти, позасипа́ти, позасипля́ти, посну́ти, об(і)сну́ти, поспа́тися, (достаточно -нуть) поспа́тися. [Од ма́ку дити́на до́бре засина́є (Звин.). Се́ред ми́ру я ляга́ю, ти́хо засипа́ю (Куліш). Ляга́є на зе́млю та й засипля́є (Куліш). Промовля́є ле́две чу́тно, немо́в засипля́ючи (Л. Укр.). Плач-же, се́рце, пла́чте, о́чі, по́ки не засну́ли (Шевч.). Встань, коза́че, вже поспа́вся, вже твій ко́ник попаса́вся (Пісня). Ніде́ ні гу́ку: все навкру́г посну́ло (Самійл.). Лю́ди обля́жуть, обсну́ть (Сл. Гр.). А нас тут не обікра́дуть, як ми поспимо́сь? (Звин.)]. • Начать -па́ть – поча́ти засин[п]а́ти, (образно) заво́дити о́чі. [Ті́льки поча́в заво́дити о́чі, коли́ тут щось як сту́кне в вікно́]. • -ть крепко – усипля́тися, успа́тися, (о мног.) повсипля́тися, обісну́ти; засина́ти, засну́ти, (о мн.) позасина́ти тверди́м (міцни́м) сном. [Лю́ди са́ме повсипля́лися до́бре. А ма́ти засну́ла тверди́м сном і не почу́ла, як я ви́йшла з ха́ти]. • Засну́вший – засну́лий, (о мн.) посну́лі. |
| Зате́йливо – вига́дливо, химе́рно, витіюва́то, кучеря́во, вузлува́то, хи́тро, му́дро, (причудливо) виба́гливо, примхува́то. • -во вышитый – хи́тро, му́дро виши́ваний ((ви́)ши́тий). [Два рушники́ до́вгих та му́дро ви́шитих (Квітка). Му́дро співа́ (Шевч.)]. |
| Затиха́ть, зати́хнуть – затиха́ти и ти́хнути, зати́хнути, стиха́ти, сти́хнути, зати́шуватися, зати́ши́тися, сти́шуватися, сти́ши́тися, (о мног.) позатиха́ти, постиха́ти, поза[пос]ти́шуватися; (униматься) угава́ти (только с отриц. не), (диал.) убавля́тися, уба́витися; (прекращаться, переставать) ущуха́ти, ущу́хнути, зани́шкнути, (притаиться) (образно) мовча́ти та ди́хати, (замолкнуть) замовка́ти, замо́вкнути. [Зати́хло все, ті́лько дівча́та та солове́йко не зати́х (Шевч.). І ти́хнуть Бо́жії слова́ (Шевч.). В лю́дських хата́х все було́ позатиха́є, все посне́ (Н.-Лев.). То ста́ла зла́я хурто́вина (буря) по Чо́рному мо́рю стиха́ти (Макс.). Постиха́ли спі́ви й жа́рти (Гліб.). Зати́шивсь уже́ грім, не грими́ть (Конгр. п.). В го́рницях сти́шилось, як надво́рі після заверю́хи (Н.-Лев.). Там внизу́ музи́ка ди́ка не вгава́є на хвили́ну (Франко). Пома́лу зани́шкло шепоті́ння (Грінч.). Споло́хались пташки́ і в одну́ мить ущу́хли (Коцюб.). Ви́йшов Хмельни́цький до чо́рного ві́йська, поча́в мирову́ чита́ти; ущу́хла чернь прислуха́ючись (Куліш)]. • Буря не -ха́ет – бу́ря не вгава́є, не вти́шується. • Ветер -ти́х – ві́тер ущу́х, (улёгся) залі́г. [Вітере́ць залі́г десь, ти́ша (М. Вовч.)]. • Дождь -ти́х – дощ ущу́х. • Шаги, звуки -хли – хода́ зати́хла (завме́рла), зву́ки зати́хли (завме́рли). • Зати́хший – зати́хлий, ущу́хлий. |
| Зато́, союз – зате́; а втім. [То сі́лькись (правда), що не так співа́ють, зате́ горі́лки не вжива́ють (Гліб.)]. |
| Затро́[а́]гивать, затро́гать, затро́нуть что – (коснуться) торка́тися, торкну́тися чого́ и (реже) торка́ти, торкну́ти що, дотика́тися, дотикну́тися и діткну́тися чого́; кого (задевать) – зачіпа́ти и зачіпля́ти, зачепи́ти, займа́ти, за(й)ня́ти (о мног.) позачіпа́ти, позайма́ти кого́, що, (первому) нала́зити, налі́зти на ко́го. [Я його́ не чіпа́ю, а він сам нала́зить (Звин.)]. • Он первый -нул меня – він пе́рший зачепи́в (зайня́в) мене́, він пе́рший налі́з на ме́не. [Та хіба́-ж я вас, па́не, зачепи́в? Тож ви́ мене́ заняли́ (Грінч.)]. • -ва́ть вопрос о чём – торка́тися пита́ння (спра́ви) про що, зачіпа́ти (пору́шувати, займа́ти) пита́ння (спра́ву) про що. [Прості́ть, що я за́раз торкну́вся гру́бого й цині́чного пу́нкту (Крим.). Карти́на наро́днього життя́, в які́й заче́плено найбли́жчі і найпеку́чіші наро́дні спра́ви (Грінч.)]. • -вать, -нуть за живое кого – дійма́ти, дійня́ти до живо́го кого́, дохо́дити, дійти́ кому́ до живо́го, уража́ти, ура́зи́ти кого́ – (сильно) дозоля́ти, дозоли́ти кому́ (до живи́х печіно́к); срвн. Задева́ть. • -вать чью душу, сердце – займа́ти (пору́шувати) ду́шу, се́рце кому́. [Сі приказки́ займа́ють ду́шу згли́бока (Хата). Ти́хо так усю́ди, ті́льки солове́йки співа́ють… так ду́шу твою́ й займа́є (Г. Барв.). І ти́ми пісня́ми всім се́рце пору́шу (Самійл.)]. • Чем тебя особенным -нули? – (образно) хіба́ (чи) тебе́ во́зом зачепи́ли? • Затро́нутый – то́ркнутий, ді́ткнений, пору́шений, заче́плений, за́йня́тий. |
| Заходи́ться, зайти́сь –
1) (от холода) те́рпнути, зате́рпнути, дубі́ти, задубі́ти, дерев’яні́ти, задерев’яні́ти, кля́кнути, закля́к(ну)ти, (о мн.) поте́рпнути, подубі́ти, покля́кнути. [Писа́в, аж ру́ки те́рпнуть (Сл. Шейк.). З хо́лоду ру́ки кля́кнуть]. • Руки зашли́сь (от холода) – за́шпари, шпа́ри зайшли́ (в ру́ки); 2) захо́дитися, зайти́ся. [Сльоза́ми захо́диться. Зайти́ся смі́хом. Зайти́ся од ка́шлю. Солове́йко аж захо́диться, співа́є]. |
| Защё́лкать – (языком, кнутом) заля́скати, заляскоті́ти, заляща́ти, (кнутом) затря́скати, захво́стати, (зубами, пальцами) закла́цати; (орехи, подсолнухи) залу́скати; (о пении соловья) заляща́ти, затьо́хкати. [Тьох-тьох! заляща́в коло ме́не співу́н-солове́йко (Крим.)]. |
| Злой, Зол – 1а) (дурной, недобрый) лихи́й, злий, недо́брий, кля́тий, лю́тий, злісни́й, злі[о]сли́вий. [Лихи́й до́брого попсує́ (Номис). На сві́ті лихи́х люде́й більш ніж до́брих (Кониськ.). Лихи́й на́мір. Неха́й собі́ злі́ї лю́ди що хотя́ть гово́рять (Шевч.). Вона́ ду́же недо́бра: б’є свої́х па́синків, ї́сти їм не дає́ (Звин.). Схамени́ся, лю́тий вра́же (Ворон.). Ну, та й злісли́ва у ме́не жі́нка (Кан. п.). Примі́та: у кля́тої жі́нки ко́си тверді́ (Звин.). Злісна́ ду́мка (Крим.)]; (злобный, причиняющий зло другим) злий, лихи́й, заї́дливий, (бранно) ка́таржний. [Зня́ли з ньо́го голо́воньку злі́ї басурма́ни (Метл.). Соба́ки злі – покуса́ють та не загово́рять (Шевч.)]. • Злой дух – нечи́ста си́ла, враг, мара́. • Злые духи – нечи́ста си́ла (см. Дух 1). • Злой гений – лихи́й ге́ній. • Злой умысел – лихи́й, злий на́мір, зло(в)ми́слення. • Злой человек – лиха́ люди́на, злоби́тель, бузуві́р. • Зло́е дело – злочи́нство. • Злой поступок – лихи́й вчи́нок. • Зла́я женщина – недо́бра жі́нка, злі́сниця, з’їду́ха, бузуві́рка (см. Злю́чка). • Зла́я критика – злісна́ кри́тика. • Зла́я судьба, рок – лиха́ до́ля, зла до́ля, лю́та, зла недо́ля, недо́ля, лиха́ годи́на, (бездолье) безтала́ння; срвн. Злосча́стие. [Лиха́ до́ля і під земле́ю нади́бає (Номис). Зла́я до́ля мо́же на тім бо́ці пла́че (Шевч.). Ой, лиха́я годи́на моя́! Одцура́лась роди́на моя́! (Макс.)]. • Злой, как змея – лихи́й, як гадю́ка, гадюкува́тий. [Вона́, ка́жуть, ду́же гадюкува́та (Кон. п.)]. • Делать зло́е (зло) – ли́хо ко́їти, чини́ти кому́. • Зле́йший враг – лю́тий, найлю́тіший, завзя́тий во́рог. [Поба́чив знайо́мого му́ляра по́руч із свої́м завзя́тим во́рогом (Франко)]. • Злы́е травы – шкідли́ві тра́ви, лихе́ зі́лля; б) (выражающий злость: о глазах, губах, смехе и т. д.) лю́тий, недо́брий, злий, злісни́й, серди́тий. [Недо́брий сміх (Крим.). Недо́бра ра́дість (Коцюб.). Зиркну́в на ньо́го лю́тим по́глядом (Кримськ.). О́чі були́ ні́би серди́ті (Н.-Лев.). Злісни́й сміх (Л. Укр.)]; в) (бедственный, жестокий) лю́тий, лихи́й; см. Жесто́кий, Лю́тый. [Свою́ Украї́ну любі́ть, любі́ть її́… во вре́м’я лю́те (Шевч.). Лю́та недо́ля. Їм лі́рник співа́в про коли́шню нево́лю, про па́нську сваво́лю лиху́ю (Л. Укр.)]; г) (буйный, сильный: о ветре, морозе и т. д.) лю́тий, кля́тий, серди́тий. [Зима́ лю́та; ві́тер сви́ще (Руданськ). Серди́тий ві́тер завива́ (Шевч.)]; д) (о болезнях: тяжёлый, жестокий) лю́тий, кля́тий, лихи́й, тяжки́й. [Лю́та хворо́ба. Лиха́ гаря́чка]; е) (о горчице, хрене и т. п.) серди́тий, лю́тий, кля́тий. [Серди́тий хрін]; 2) (сердитый) злий, лихи́й, лю́тий; см. Серди́тый. [Уста́в сього́дні ду́же злий (Звин.)]. • Быть злым на кого – бу́ти лихи́м, лю́тим на ко́го, бу́ти лихо́ї во́лі на ко́го, злува́ти на (и про́ти) ко́го, (опис.) лихи́м ду́хом ди́хати на ко́го, злим (лихи́м) о́ком диви́тися на ко́го; см. Зло́бствовать. [І пан був лихо́ї во́лі на йо́го (Свидн.)]. • Очень злой – ду́же лихи́й, злий, лю́тий и т. д.; (прелютый) прелю́тий, запрелю́тий. • Он на вас очень зол – він на вас ду́же лихи́й, злий, (фамил.) храп ма́є. 3) (ретивый) завзя́тий. • Дядя был злой рыбак – дя́дько був завзя́тий риба́лка. |
| Злоху́льный – ганьбо́ю спо́внений, (стар.) злоху́льний. • -ные уста – уста́ ганьбо́ю спо́внені. |
| Змея́ –
1) зоол., Serpens – гадю́ка, га́дина, змія́, (гал.) га́шка; (лазящая по деревьям) жереті́я; (большая) змію́ка, змія́ра, гадю́ра; см. Змей 1. [Захова́ю змію́ лю́ту коло сво́го се́рця (Шевч.). В’є́ться як га́дина (Номис). Приспа́вши в се́рці га́дину зневі́р’я (Л.-Укр.). Га́дина в його́ слова́х ди́хає (Номис). Коло се́рця молодо́го як га́шечка чо́рна в’є́ться (Федьк.). Яр в’є́ться гадю́кою між крути́ми гора́ми (Н.-Лев.)]. • Гремучая змея́ – грим’я́чка. • Очковая змея́ – очка́р (-ря́), окуля́рник. • Змея́-медянка – мі́дянка, мідяни́ця, (гал.) гладу́нка, гладу́н, вереті́льник, верете́нниця; 2) (бранно) га́дина, гадю́ка, гад, гадю́ра. [Що се ти, гадю́ро, ро́биш? (Ум. п.)]. • Змея́ подколодная – гад потає́нний, гадю́ка потайна́, гадю́ка з-під соло́ми. • Стать -е́й – згадю́читися, згадючі́ти, (о мног.) погадю́читися, погадючі́ти. [Молоде́нька та Окса́на, а як вже згадючі́ла (М. Вовч.)]. • Размножаться как зме́и – розгадю́чуватися, розгадю́читися. |
| Знай, нрч. –
1) (не взирая ни на что) знай, ті́льки й зна́є. [Іду́ть дівча́та в по́ле жа́ти та, знай, співа́ють ідучи́ (Шевч.)]. • Я его успокаиваю, а он знай сердится – а його́ втихоми́рюю, а він ті́льки й зна́є, що се́рдиться. • Сидит да трубку, знай, себе покуривает – сиди́ть та лю́льку, знай, собі́ попа́кує; 2) (то и дело, постоянно) знай, одно́, в одну́ ду́шу, в-одно́, ув-одно́. [На око́пі знай бі́гали сі́рі та зеле́ні ящірки́ (Мирн.). Як ти мені́ го́лову наби́ла за ве́чір! – одно́, торохти́ть на́че в клепа́чку (Борз. п.)]. • То и знай бегает, ходит – ті́льки те й зна́є (ро́бить), що бі́гає, хо́дить, (гал.) ув-одно́ бі́га́є, хо́дить. |
| Знако́мый –
1) (знакомец) знайо́мий, знако́мий, (диал.) знакі́мський; см. Знако́мец, Знако́мка. [Він живе́ у знайо́мих. Позіхо́дилися усі́ ро́дичі і знако́мі (Квітка). Знакі́мським переда́м йому́ чого-не́будь (Борз. п.)]. • Быть -мым, -му с кем – бу́ти знайо́мим, зна́тися з ким. [О, давно́ я знайо́мий, давно́ з опіку́нкою то́ю (Франко)]. • Быть хорошо -мым – бу́ти до́бре знайо́мим, до́бре зна́тися з ким. [Ми з їм до́бре зна́лися, ча́сом бува́ли в йо́го (Грінч.)]. • -мы ли вы с ним? – чи знайо́мі ви з ним? • Скажи с кем ты -ко́м, а я скажу кто ты таков – скажи́ мені́, хто до те́бе хо́де, а я скажу́ тобі́, хто ти; 2) (известный) знайо́мий, знако́мий, зна́ний, відо́мий, (диал.) сві́домий кому́. [Ухо́жу у знайо́мі кімна́точки; усе́ як і бу́ло (М. Вовч.). Ні́би той го́лос і знайо́мий Корні́єві, але хто це – не вгада́є він (Грінч.). Путь-доро́га їх відо́ма, яри́ їм знако́мі (Руданськ.). Го́лос то відо́мий (Куліш). Це коро́ва сві́дома, – хіба́-ж ми не зна́ємо її́? (Сл. Гр.)]. • -ко́м кто, что кому – по знаку́ кому́ хто, що и знайо́мий и т. д. кому́ хто, що. • Быть -мым кому – бу́ти по знаку́ кому́, бу́ти в примі́т(к)у кому́. [Прислуха́юсь: го́лос на́че і по знаку́ мені́, та не вгада́ю (Кониськ.). Ви мені́ на́че по знаку́ (Звин.)]. • Совершенно -ко́м, -ко́мый кому – знайомі́сінький кому́. [Ко́жна сте́жечка, ко́жний ку́щик знайомі́сінькі (М. Вовч.)]. • -мая песня – зна́на (знайо́ма) пі́сня. • -мый напев – знайо́мий спів (го́лос). • -мая дорога – знайо́ма, зна́на доро́га. • Мне хорошо -мы его привычки – я до́бре зна́ю (мені́ до́бре відо́мі) його́ зви́чки; 3) (ознакомленный с чем) знайо́мий з чим, обі́знаний, запі́знаний з чим. [Він знайо́мий (обі́знаний) з ціє́ю спра́вою]. • Быть -ко́мым с чем – бу́ти знайо́мим, обі́знаним з чим, зна́тися на чо́му. |
| Знамени́тый – славнозві́сний, славе́тний, славу́тни[і]й, усла́влений, знакоми́тий. [Славе́тний письме́нник. -ний адвока́т. Військові́ співці́ славу́тні (Л. Укр.). Пое́т відо́мий, пое́т славнозві́сний (Крим.)]. • -тый людьми – людосла́вний. [Людосла́вна Запорі́зька Січ (Сл. Гр.)]. |
| Зна́менный распев – знамено́вий спів (го́лос). |
| Знать, гл. –
1) зна́ти, (ведать) ві́дати що, про що, (буд. в смысле н. вр.) зазна́ти (-на́ю, на́єш) (с оттен. помнить, ведать) кого́, чого́. [Хто-ж в сві́ті зна́є, що Бог гада́є (Номис). Секрета́р нічо́го не ві́дав про цю спра́ву (Кониськ.). Я ба́тька й ма́тери не зазна́ю (Квітка)]. • Не зна́ю, на что решиться – не зна́ю, на що зва́житися. • Если бы знать – якби́ зна́ти, якби́ знаття́. [Якби́ знаття́, що в неді́лю бу́де годи́на (Васильч.)]. • По чём знать, как знать – хто те́є зна́є! хто зна! • Бог зна́ет – бог зна́(є), бо́г вість, святи́й зна́(є). [Але святи́й те́є зна́є, чи бага́то в нас таки́х найде́ться (Руданськ.)]. • Чорт зна́ет что, откуда – ка́-зна, ка́т-зна, чорт-віть, моро́ка зна(є) що, зві́дки. • Не зна́ю – не зна́ю, не скажу́, (я не сведом) я не ві́стен про що, в чо́му. [А за яки́й мій гріх – того́ не скажу́ (Кониськ.). Я про те не ві́стен (Кониськ.)]. • Не зна́ю что делать – не зна́ю що роби́ти, не дам собі́ ра́ди, не зна́ю на яку́ ступи́ти. • Не зна́я – не зна́ючи чого́, про що, несвідо́мо. • Знать не знать (ведать не ведать) – сном і ду́хом не зна́ти. • Зна́йте же – так зна́йте; щоб (аби́) ви зна́ли. [Аби́ ви зна́ли, я вже й сам про це подба́в (Крим.)]. • Как дам тебе, будешь знать – як дам тобі́, (то) бу́деш зна́ти, бу́де про що розка́зувати. • Знай наших – отакі́ на́ші! • Знать в лицо (в глаза), по имени – зна́ти на обли́ччя, на ім’я кого́. • Дать знать кому – да́ти зна́ти, (известить) сповісти́ти, пода́ти зві́стку кому́. [Як мене́ не бу́де, то я пришлю́ сво́го това́риша да́ти тобі́ зна́ти, що мене́ нема́ (Чуб.)]. • Дать знать о себе – об’яви́тися, оповісти́тися, да́ти (пода́ти) зві́стку про се́бе. • Дать себя знать – да́тися (да́ти себе́) в знаки́, да́тися зна́ти, да́тися в тямки́ кому́. [Ще життя́ не дало́ся в знаки́ (Мирн.). Да́мся-ж я їм у знаки́ (Стор.). Чи ще-ж тобі́ не дала́ся тяжка́я нево́ля зна́ти (Дума)]; 2) (уметь, понимать что) зна́ти що, тя́мити що, чого́, вмі́ти чого́, зна́тися на чо́му, могти́ чого́. [Вона́ умі́ла єди́ну за́бавку – плести́ вінки́ (Л. Укр.). Як паску́дно на́ша молода́ генера́ція вмі́є рі́дної мо́ви (Кониськ.). Він докла́дно тя́мив церко́вних служб і коха́вся в церко́вних спі́вах (Черк.). А ціє́ї пі́сні мо́жете? (Звин.)]. • Он -ет дело – він зна́є, тя́мить спра́ву, ді́ло. • Делайте, как -ете – робі́ть, як зна́єте, як тя́мите; чині́ть (поступайте), як зна́єте. • Знать грамоте – вмі́ти чита́ти, вмі́ти письма́. • Знать по немецки – зна́ти німе́цької мо́ви, могти́ по-німе́цькому. • Знать толк в чём (смыслить) – зна́тися на чо́му, зна́ти до чо́го, розумі́тися на чо́му, смак зна́ти в чо́му. [Зна́вся за па́сіці до́бре (Сим.). Він зна́є до худо́би (Берд. п.). Він на то́му розумі́ється (Сл. Гр.)]. • Знать совесть, стыд – ма́ти сумлі́ння, со́ром (лице́). Знай, нрч., см. Знай. |
| Зо́рный –
1) зорови́й. • -ная труба – зорова́ труба́; 2) (заревой) зо́рній. [Пі́сню зо́рнюю співа́ють (Куліш)]; 3) бот. – люби́стковий. |
| II. Зре́ние, Зре́яние (созревание) – доспіва́ння, достига́ння чого́. |
| II. Зреть –
1) (спеть) сти́гнути, достига́ти, дохо́дити, спі́ти, до[по]співа́ти, виспіва́ти, (редко, в песнях) зрі́ти; см. Спеть, Дозрева́ть. [Ой з-за гори́ ві́тер ві́є – кали́на не спі́є (Чуб. V). І ві́тер не ві́є, со́нце не грі́є, кали́на не зрі́є (Метл.)]. • Хлеб -ет – хліб сти́гне, доспіва́є. • Яблоки -ют – я́блука достига́ють, дохо́дять; 2) (достигать развития) доспіва́ти, (о человеке) дохо́дити зро́сту, ро́зуму, доспі́лого ро́зуму. • Нарыв -ет – боля́чка набира́є. • Мысль, ум -ет – ду́мка, ро́зум дохо́дить ро́звитку, виспіва́є. • У меня давно -ет одна мысль – в ме́не давно́ зроста́є (наспіва́є) одна́ ду́мка. |
| Зуб –
1) (dens) зуб (-ба), (шутл.) руба́к, їда́к (-ка), макої́д (-да); мн. (у челов., животн.) зу́бы (dentes) – зу́би (-бів). [До́брі зу́би і ка́мінь перегризу́ть (Номис)]. • Передний зуб – пере́дній зуб. • Коренной зуб – ку́тній зуб, кутня́к (-ка́), (у жив.) жвач (-ча). • Коренной задний зуб, зуб мудрости – чере́ній зуб, череня́к, зуб му́дрости. • Молочный зуб – моло́чний зуб, теля́чий зуб, мн. телячки́ (-кі́в). • Глазной зуб – о́чний зуб. • Волчий зуб – во́вчий зуб. • Зуб резец – сміюне́ць (-нця́), (у жив.) різа́к (-ка́), сіка́ч (-ча́). • Зуб клык – і́кло и кло, клива́к, мн. і́кла, кла (р. клів), кливаки́ (-кі́в). • Вставной зуб – вставни́й зуб. • Искусственный зуб – шту́чний зуб, ро́блений зуб. • Мелкие -бы – дрібні́ зу́би. • -бы выпали – зу́би повипада́ли, ви́пали, посхо́дили. • Рвать -бы – рва́ти зу́би, тягти́, тягну́ти зу́би, бра́ти зу́би. • -бы прорезываются – зу́би рі́жуться. • -бы шатаются – зу́би хита́ються. • -бы болят у кого – зу́би боля́ть кого́. • У меня болят -бы – мене́ боля́ть зу́би. • Лишить -бо́в кого (обеззубить) – збеззу́бити кого́, (перен.) підрі́зати кому́ зу́би. • Лишиться -бо́в – позбу́тися зубі́в, збеззу́біти. • Проесть, с’есть -бы на чём – з’ї́сти зу́би на чо́му. • Положить -бы на полку (голодать) – покла́сти зу́би на поли́цю. • Ударить по -ба́м – да́ти в зу́би кому́, заги́ли́ти по зуба́х кому́. • Посчитать кому -бы – повибива́ти, порахува́ти зу́би кому́. • Оскаливать, -лить -бы – вищиря́ти, ви́щирити зу́би, вишкіря́ти (и шкі́рити), ви́шкірити зу́би, (диал.) зашкі́рюватися до ко́го (Стеф.), (огрызаться) відз(в)іря́тися. [Лежи́ть соба́ка, та й відзіря́ється (Полт.)]. • -бы скалить (насмехаться) – скалозу́бити, смішкува́тися з ко́го, бра́ти на глум кого́, глузува́ти з ко́го; см. Насмеха́ться. • Полно -бы скалить – го́ді тих смі́шків, го́ді зу́би ясни́ти, до́сить глузува́ти. • Что -бы скалишь (кажешь)? – по чім зу́би продає́ш? • Ему на зуб не попадайся – йому́ на зуб не дава́йсь! • Точить, острить скалить -бы на кого – гостри́ти зу́би на ко́го. • Острить -бы на что – ла́ситися на що. • -бы чесать (болтать вздор) – тереве́ні пра́вити; см. Вздор. • Говорить сквозь -бы – ціди́ти (сов. проціди́ти) крізь зу́би. [Стрепену́вся і крізь зу́би проціди́в (Кониськ.)]. • Щёлкать, щёлкнуть -бами – кла́цати, кла́цнути зуба́ми. [Вовк як кла́цне зуба́ми (Рудч.). Зуба́ми кла́цав, мов-би пес (Котл.)]. • Скрежетать -ми – зуба́ми скрегота́[і́]ти, скрипі́ти, скрипоті́ти. • Стучать -бами (от дрожи) – зуба́ми цокоті́ти, зуба́ми дзвони́ти. [Дрижи́ть, як мо́крий хірт, зуба́ми, знай, цоко́че (Греб.)]. • Зуб на зуб не попадает у кого – зу́б(а) з зу́бом не зведе́ хто, зу́би цоко́чуть у ко́го, зуба́ми цоко́че хто. [А зме́рзла-ж то так, що зуб з зу́бом не зведе́, так і тру́ситься (Квітка)]. • Око за око, зуб за зуб – о́ко за о́ко, зуб за зуб. • Сжать -бы – зціпи́ти зу́би. [А вона́ ті́льки зу́би зціпи́ла (М. В.)]. • Разжать -бы – розня́ти, розці́пити зу́би. • Хватить -бами – гризну́ти кого́. [А як гризне́ його́ соба́ка (Звин.)]. • Крошить -бами – трощи́ти що. • Заговаривать -бы кому – замовля́ти зу́би кому́. [Зубі́в ви не замовля́йте (Мирн.)]. • В -ба́х навязнуть у кого (надоесть) – в зуба́х нав’я́знути кому́. • В -ба́х завязнуть – в зу́би зав’я́знути, у зуба́х застря́(г)нути. [Взя́ла та в зу́би і зав’я́зла (лушпи́на) (Звин.)]. • С густыми -бами – густозу́бий. • С редкими -бами – рідкозу́бий. • С гнилыми -бами – гнилозу́бий. • С волчьим -бом – вовкозу́бий. • Без одного или нескольких -бо́в – несповназу́бий, щерба́тий. [Мене́ в москалі́ не ві́зьмуть, бо я несповназу́бий (Звин.). Щерба́тий рот]. • Вооружённый до -бо́в – озбро́єний (геть, аж) до зубі́в; 2) (часть снаряда) зуб, зубо́к (-бка́); мн. зу́бья – зу́б’я (-б’я, ср. р.), зубки́; см. Зубе́ц 1; 3) (злоба) храп (-пу). • Иметь на (против) кого зуб – ма́ти храп на ко́го. |
| Ива́нов день – Іва́на Купа́(й)ла. [Цю пі́сню співа́ють на Йва́на Купа́йла (Чернігівщ.)]. |
| Игра́ть –
1) (во что) гра́ти, гуля́ти в що и в чо́го, (тешиться) гра́тися, ба́витися в що, (в детск. яз.) гра́тоньки, грава́тоньки, гуля́тоньки, гуля́точки. [Гуля́ють у тісно́ї ба́би (Рудч.). Гуля́єте в кре́ймахи? В да́мки гуля́єте, чи ні? (Звин.). Чи ти гра́єш в яко́їсь і́грашки, чи що? – говори́ла Оле́ся (Н.-Лев.). Мо́жна гра́тися, мо́жна бі́гати, бурушка́тися без кінця́ (Васильч.). Круго́м них ба́вилася дітво́ра, дзвінки́м ре́готом сповня́ючи пові́тря (Черкас.)]. • -рать в куклы, в жмурки, в мячик – гуля́ти, гра́тися в ляльки́, в пі́жмурки, в м’яча́. • -ра́ть в карты, в шахматы – гра́ти, гуля́ти в ка́рти, в ша́хи. [Тро́є вірме́н за́раз-же з бо́ку біля Ма́рка гуля́ють у ка́рти (Грінч.)]. • -ра́ть по большой, по маленькой – гра́ти в вели́ку, в малу́ гру. • -ра́ть на мелок – на́бір гра́ти. • -ра́ть в бубнах, в пиках – гра́ти на дзві́нці, на вині́. • -ра́ть (с) чем – гра́тися, ба́витися, гуля́тися (з) чим. • С ним как с огнём -ра́ть – з ним як з огне́м гра́тися, гуля́тися, ба́витися. • -ра́ть кем – гра́тися, ба́витися, гуля́тися ким. [Чи буде́ш ним мов пта́шкою гуля́тись, на ни́точці прив’я́жеш для дити́ни? (Куліш). Вона́ чу́ла се́рцем, що Микола́й ті́льки ба́виться не́ю (Гр. Григ.)]. • Судьба -ра́ет людьми – до́ля гра́ється людьми́, жарту́є з людьми́. • Кошка -ра́ет с котятами – кі́шка гра́ється з кошеня́тами. • -ра́ет, как кот мышью – гра́ється, як кіт (з) ми́шею. • -ра́ть с кем (иметь партнёром) – гра́ти, гуля́ти з ким; (тешиться, забавляться) гра́тися, гуля́тися, ба́витися з ким. [З соба́кою уну́чок гра́вся (Шевч.). Вовчи́ця на со́нці з вовченя́тами гра́ється (Рудч.). Ще неда́вно вона́ з ї́ми в ляльки́ гуля́лася, а он тепе́р уже́ по́рається (Грінч.)]. • -ра́ть на бирже – гра́ти на би́ржі. • -ра́ть на повышение – би́ти на підви́щення; 2) (на музык. инструм. и о них) гра́ти (на що и на чо́му, у що). [Кобза́р чу́тно як гра́є і співа́є про Морозе́нка (М. Вовч.). Бас гуде́, скри́пка гра́є (Номис)]. • -ра́ть на лире, на скрипке, на дуде, на пианино, на рояли – гра́ти на лі́ру (и на лі́рі), на скри́пку (и на скри́пці), на ду́дку (и у ду́дку), на піяні́но (и на піяні́ні), на роя́лі. [Гра́є на лі́ру (Звин.). Сиди́ть кобза́р на моги́лі та на ко́бзі гра́є (Шевч.)]; 3) что – гра́ти що. • -ра́ть кого, чью роль изображать на сцене – гра́ти, удава́ти кого́, чию́ ро́лю. [Він гра́є Га́млета (Крим.). Жіно́к на теа́трі (гре́цькім) удава́ли теж чоловіки́ (Єфр.). І що-найпишні́шії да́ми з придво́рних вдава́ли на сце́ні субре́ток мото́рних, щоб сла́ви і вті́хи зажи́ть (Л. Укр.)]. • -ра́ть роль чего – гра́ти, (исполнять) відіграва́ти, відбува́ти ро́лю чого́. • Это не -ра́ет роли – це не гра́є ро́лі, це не ма́є ваги́. • -ра́ть главную или руководящую роль, -ра́ть первую скрипку (переносно) – пе́ршу скри́пку гра́ти, пе́ред ве́сти́ в чо́му. [В Ки́їві знайшо́в Шевче́нко ці́лу вже грома́ду ентузіясти́чної мо́лоди, між яко́ю пе́ред вели́ Костома́ров та Кулі́ш (Єфр.)]. • -ра́ть значительную, выдающуюся роль – чима́ло, бага́то ва́жити (в чо́му). • -ра́ть свадьбу – справля́ти весі́лля. [Одно́ї неді́лі справля́ли весі́лля На́стине з Петро́м, дру́гої вінча́ли Гна́та (Коцюб.)]; 4) (об игре света, красок, лица) гра́ти (чим), міни́тися (чим). [Не́бо гра́є уся́кими ба́рвами (Коцюб.). По той бік Ро́сі гра́ла зірни́ця (Н.-Лев.). На уста́х під чо́рним ву́сом гра́ла усмі́шка (Коцюб.)]. • Солнце -ра́ет на Пасху – со́нце гра́є, мі́ниться на Вели́кдень. • Шампанское -ра́ет в бокале – шампа́нське гра́є в ке́ліху. • Румянец -ра́ет – рум’я́нець гра́є, мі́ниться. [В обо́х на щока́х мі́ниться невгаси́мою купи́нкою рум’я́нець (Васильч.)]; 5) (бродить) гра́ти, шумува́ти, мусува́ти, (только переносно) буя́ти. [Чи не той то хміль, що у пи́ві гра́є? (АД.). Мед вже поча́в у бо́чці гра́ти (Сл. Гр.)]. • Молодая кровь -ра́ет – молода́, юна́цька кров гра́є, буя́є, шуму́є. [Бо то не кров юна́цька в ме́не гра́є (Грінч.)]. • Волна -ра́ет – хви́ля гра́є. • Игра́я, Игра́ючи (шутя) – гуля́ючи(сь), заі́грашки[у]. • Это -ючи сделать можно – це гуля́ючи(сь), заі́грашки[у] зроби́ти мо́жна. • И́гранный – гра́ний, гу́ляний. |
| И́дол – і́дол (увел. ідоля́ка), куми́р (-ра), божо́к (-жка́), бо́жище (-ща), бовва́н. [Святці́ співа́ють вдя́чні гі́мни своє́му бо́жищу Ваа́лу (Л. Укр.)]. |
| Из и Изо, предл. с род. пад. –
1) (на вопросы: а) откуда; б) из какого материала) з (перед группою согласных із) чо́го. [Ви́йшов з води́ (Єв.). А тим ча́сом із дібро́ви коза́к виїжджа́є (Шевч.). Не дай, Бо́же, з Іва́на па́на, з кози́ кожу́ха, з свині́ чобі́т (Номис)]. • Смотреть из окна – диви́тися, вигляда́ти з вікна́. • Из какого он звания – з яко́го він ста́ну, з ко́го він, з яки́х він. • Её вырвали из его рук – її́ ви́рвали (ви́дерли) з його́ рук или йому́ з рук. • У него и́з носу кровь идёт – у йо́го (йому́) з но́са кров іде́. • Вычитать из жалованья – виверта́ти з платні́. • Черпать воду из источника – черпа́ти во́ду з джерела́. • Цитата из Шевченка – цита́та з Шевче́нка. • Выйти из себя – знесамови́тіти, знетя́митися. • Из года в год – від ро́ку до ро́ку. • Из рода в род – від ро́ду до ро́ду. • Из конца в конец – від кра́ю до кра́ю. • Так что ж из этого? – то що ж (і)з то́го? • Что из того, что… – що з то́го, що…; що по то́му, що… [Що-ж по то́му, що коха́ю, коли́ в не́ї не бува́ю (Грін. III)]. • Он хорошо отвечал из географии – він до́бре відка́зував з геогра́фії. • Изо всех сил – з усіє́ї си́ли (снаги́), що-си́ли, що було́ си́ли (снаги́), чим дуж, як ті́льки мо́га. • Из вас (из них, из всех), из среды вас (их, всех) – з вас (з них, з усі́х), з-поміж (з-проміж, з-між, з-межи́) вас (їх, усі́х). [Хто з вас не грі́шний, неха́й пе́рший ки́не на не́ї ка́мінь (Єв.). Хто з-поміж нас городя́н тепе́р не нерво́вий? (Крим.). З-межи́ всіх найкра́ща (Свидн.)]. • Большая часть из них, из среды их – (най)бі́льша части́на, бі́льшість із них, з-поміж (з-проміж, з-між) них, з-межи їх. • Из средины, из среды чего – з середи́ни чого́, (і)з-серед, (і)з-посеред чо́го. [Озва́всь до нас із-посере́д чужини́ знако́мий го́лос (Куліш)]. • Посуда из чистого золота, серебра – по́суд із чи́стого (щи́рого) зо́лота, срі́бла. • Дом построенный из брёвен, из кирпича – буди́нок збудо́ваний з де́рева, з[ви́]муро́ваний з це́гли. • Обед из пяти блюд – обід на п’ять страв. • Эскадра из семи кораблей – еска́дра на сім кораблі́в; 2) (на вопрос: вследствие чего, по какой причине) з чо́го. • Из страха, из боязни, из ненависти, из чувства самосохранения – із стра́ху́, з бо́ясти, з нена́висти, з почуття́ самоохоро́ни. • Из милости, из сострадания, из сочувствия к нам – з ми́лости, з жалю́, із співчуття́ до нас. • Из своекорыстных побуждений – з своєкористо́вних моти́вів. |
| Избра́нник, -ница – обра́нець, обра́ниця, вибра́нець (-нця), вибра́ниця. [І ті́льки обра́нець між людьми́ здола́є співа́ть ті́ї гі́мни небе́сні (Л. Укр.). Ге́нії не мо́жуть з’яви́тися без попере́дньої робо́ти ці́лих поколі́ннів, що прочища́ють доро́гу одному́ вибра́нцеві (Єфр.)]. • -ник судьбы – обра́нець (вибра́нець) до́лі. • -ник муз – обра́нець (вибра́нець) муз. |
| Извести́тель, -ница – спові́сник, -ниця, сповісти́тель, -телька, опові́сник, -ниця, повідо́мник, -ниця, повідоми́тель, -лька, звісти́тель, -лька. |
| Извести́тельный – сповіща́льний, спові́сний, повідо́мний. |
| Изве́стность –
1) (состояние известного) зві́сність (-ности); 2) сла́ва. [Повсю́дну світову́ сла́ву і гучни́й ро́зголос дали́ Хейя́мові не його́ ці́нні математи́чні ара́бські писа́ння (Крим.)]. • Приобрести -ность – сла́ви придба́ти (зажи́ти), ви́значитися, в мо́ву ввійти́. [Зажила́ вона́ собі́ ще того́ щасли́вого ча́су сла́ви до́брої па́нночки (Г. Барв.). Анто́сьо все в мо́ву вхо́див між товари́ством і в го́роді (Свидн.)]. • Он приобрёл большую -ность – він вели́кої сла́ви здобу́в (зажи́в, придба́в) собі́, (здобу́вся); він вели́ку сла́ву ма́є. • Это доставило ему большую -ность – це дало́ йому́ вели́ку сла́ву. • Дело это получило громкую -ность – спра́ва ця ма́ла широ́кий ро́зголос (набула́ широ́кого ро́зголосу). • Пользоваться -ностью – ма́ти сла́ву, ті́шитися сла́вою. [Ті́шаться сла́вою і непо́вні антологі́чні га́рні пере́співи фон-Боденште́дта (Крим.)]. • Пользующийся громкой (широкой) -ностью – голосни́й, широкосла́вний, славнозві́сний. [Я хо́чу бу́ти вели́ким чолові́ком і сла́вним, голосни́м на ввесь край (Франко). Котляре́вський з висо́ких постаме́нтів поспуска́в на долі́вку широкосла́вних геро́їв (Куліш)]. • Ставить, поставить в -ность кого о чём – дово́дити, дове́сти́ до ві́дома кому́ про що, повідомля́ти, повідо́мити кого́ про що, виявля́ти, ви́явити кому́ що. [Про це вже дове́дено до ві́дома його́ ба́тькові (М. Грінч.). Феріду́н за́раз ви́явив сина́м, що тре́ба їм пої́хати до царя́ Єме́нського (Крим.)]. • Привести в -ность – з’ясува́ти, ви́яснити, ви́значити що, (подсчитать) підрахува́ти що. [Утра́ти від поже́жі ще не з’ясо́вано (не ви́яснено) (М. Грінч.)]. • Не все древне-русские рукописи приведены в -ность – не про всі старору́ські руко́писи позби́рано звістки́. • -ность (знание случившейся беды) всё же лучше мучительной неизвестности – і зла́я вість не така́ му́ка, як бе́звість; лі́пше вже зна́ти про ли́хо, ніж не зна́ти та думка́ми му́читися; 3) славнозві́сність; см. Знамени́тость. |
| Извеща́ть, извести́ть кого – сповіща́ти, сповісти́ти кого, оповіща́ти, оповісти́ти, повісти́ти, обвіща́ти, обвісти́ти кого́ и кому́ що, про що, повідомля́ти, повідо́мити, завідомля́ти, завідо́мити, звіща́ти, звісти́ти кого́, дава́ти, да́ти зна́ти кому́, (по)дава́ти, (по)да́ти (з)ві́стку кому́, доно́сити, доне́сти́ (ві́сті) кому́, (стар.) ознаймува́ти, ознайми́ти кому́; срвн. Уведомля́ть. [Я по хата́х піду́, сам сповіщу́ їх (Л. Укр.). Пішли́ з Лукаше́м, звісти́ли ба́тюшку (М. Вовч.). По́ки що, я па́нові йду обвісти́ти (М. Вовч.). Про це Орґо́нові я зві́стки не пода́м (Самійл.). Звізда́ я́сна возсія́ла в доро́зі, всім ознайми́ла о бо́зі (Колядка)]. • -ть на словах – (кроме вышепривед. ещё) перека́зувати, переказа́ти. [А хто перека́же отцю́-не́ньці про смерть ї́хнього си́на? (Коцюб.)]. • -ти́те меня – сповісті́ть мене́, да́йте мені́ зна́ти, пода́йте мені́ (з)ві́стку. • -ти́те меня о получении письма – повідо́мте мене́, що оде́ржали листа́. • -ща́йте меня почаще – сповіща́йте (повідомля́йте) мене́ часті́ше. • Извещё́нный о чём – с[о]пові́щений, повідо́млений про що. • -ться о чём – дові́дуватися, дові́датися про що, сповіща́тися, сповісти́тися, завісти́тися про що, одібра́ти зві́стку про що. [Я від сестри́ моє́ї до́бре сповісти́лась (Куліш)]. |
| Извеще́ние – повідо́млення, спові́щення, опові́щення, о́повість, о́бвістка; срвн. Уведомле́ние. • Вследствие -ния о ком, чём – оде́ржавши повідо́млення про ко́го, про що, сповісти́вшися про ко́го, про що. |
| Изволя́ть, изво́лить – бу́ти ласка́вим, зволя́ти, зво́ли́ти; см. Соизволя́ть. [Ох, во́вче бра́тіку, зволь-же нам хоч пі́сню заспіва́ти (Рудч.). На́що бог зво́лив се́рце да́ти (Чуб. V)]. • Почему не -лите сесть? – чому́ не ласка́ві сі́сти? • Чего -лите? – що зволите́ сказа́ти (наказа́ти)? Що ва́ша ла́ска? • Что -лите дать, поблагодарим – що бу́де ва́ша ла́ска да́ти (що бу́дете ласка́ві да́ти), за те подя́куємо. • Барин -лил приказать – пан наказа́ли (мн. ч.), дали́ нака́з. • Барыня -лит почивать – па́ні спочива́ють (мн. ч.). • Вы -лите шутить – ви здоро́ві шутку́єте (жарту́єте). • Как сами -лите знать – як сами́, здоро́ві, зна́єте. • Изво́ль – бу́дь ла́ска, зволи́. • Изво́льте – бу́дь ла́ска, зволі́те, зво́льтеся. [Оди́н пода́сть йому́ вмива́льню срі́бну, а хто злива́льницю, хто утира́льник: «Зволі́те, ва́ша честь, прохолоди́тись» (Куліш)]. • -во́льте получить – будь ла́ска візьмі́ть, зво́льтеся взя́ти. • Изво́ль, я согласен – гара́зд, я зго́джуюсь; хай бу́де так, я зго́джуюсь. • Не -во́льте беспокоиться – про́шу́ вас (будь ла́ска) – не турбу́йтеся. |
| Изголо́вье, Изголо́вок – приголо́в’я, (у)зголо́[і́]в’я, го́лови (-лі́в), (подстилка под головы) приголо́вач, при́голо́вок (-ло́вка). [Ма́ти її́ пе́стує, нахили́вшись до її́, Мару́синого, приголо́в’я (Грінч.). Зголо́в’є зладь висо́ко (Федьк.). (Ві́тер) зголі́в’я ти́хо обвіва́в діво́чі (Мнж.). По́душки не мав, то приладна́в собі́ на тапчані́ приголо́вач з до́шки, та так і спав без по́душки (Харківщ.)]. • У -вья – в голова́х, у зголова́х. [А в голова́х (у ме́ртвої) жо́вта воскова́ сві́чечка гори́ть (М. Вовч.). Покла́в соки́ру в голова́х (Рудч.). Суддя́-ж зами́слився у ксьо́ндза в голова́х (М. Рильс.). Си́дячи у зголова́х (Федьк.)]. • К -вью – у го́лови. [Ви́йшла з ха́ти Катери́на, а Ма́рко схили́вся до на́ймички у го́лови (Шевч.)]. • В -вье – у го́лови, під го́лови. [У го́лови положи́ла пухо́ву по́душку (Харківщ.). А під го́лови голуба́я та жупани́на (Мет.)]. |
| Изловча́ться, изловчи́ться – примудро́вуватися, примудрува́тися и примудри́тися, умудро́вуватися, умудрува́тися и умудри́тися, ухисти́тися, схисти́тися, приловча́тися, прило́вчи́тися, зло́вчи́тися. [Бач, чортя́ка, як умудрува́вся (Г.-Арт.). Шпак так умудри́вся, що як почне́ було́ співа́ть – дико́вина й сказа́ть (Гліб.). Ухисти́вся так злі́зти на поли́цю, що й рука́ми ні за що не бра́вся (Грінч. I). Зло́вчився – тиць його́ но́жиком (Корол.). Прило́вчився покла́сти їй го́лову на плече́ (Васильч.)]. |
| Изоби́лие чего – рясно́та, рясо́та чого́, розкі́шшя, ро́зкіш (-коши), при[до]ві́лля, призві́л (-во́лу) у чо́му, (полнота) щерть, по́вня, по́внява у чо́му, чого́, (достаток) доста́ча, доста́ток (-тку), обычно во мн. доста́тки (-ків) в чо́му чого́, (довольство) дого́да в чо́му; срвн. Оби́лие, Избы́ток. [Мої́м бага́тством я втіша́вся і по́внею моє́ю весели́вся (Кн. Іова). І на по́лі у те́бе бу́де по́вня (Кн. Іова). Там рясо́та така́, що гілля́ підпира́й (Кам. п.)]. • В -лии что – упо́вні, удо́звіль, здо́біль чого́. [Удо́звіль хлі́ба (Звин.). Всього́ в ме́не здо́біль; скри́ня як нали́та (Г. Барв.)]. • Иметь в -лии что, чего – ма́ти удо́звіль, здо́біль чого́, (достаточно) удо́стач, удо́сталь чого́. • В -лии (обильно) – ря́сно; в таком -лии (так обильно) – так ря́сно. [Співе́ць тужли́вих пережива́ннів, яки́х ря́сно дово́диться зазнава́ти се́ред на́шої буде́нщини (Єфр.)]. • Жить в -лии – жи́ти в розко́шах, в дові́ллі, в приві́ллі, го́йно. • -лие плодов земных – рясно́та ово́щ[ч]ів зе́мни́х (на о́вощ[ч]і зе́мні́), розкі́шшя, дові́лля в о́вочах зе́мни́х или упо́вні, удо́звіль о́вочів зе́мни́х. • Рог -лия – ріг доста́тку (доста́тків). [Вони́ були́ для ме́не тим ро́гом доста́тків, з яко́го си́палися на ме́не вся́кі раюва́ння (Кон.)]. |
| Информи́ровать – інформува́ти, повідомля́ти, сповіща́ти кого́ про що. |
| Иску́сство –
1) (абстр.) а) (искусность) умі́лість, майсте́рність, доте́пність, (практикованность) впра́вність (-ности). [Сього́дні я співа́в їм про Офі́р, Сідо́н і Тір, про їх майсте́рність, му́дрість, про ска́рби їх (Л. Укр.)]. • Проявил большое -ство – появи́в вели́ку впра́вність; б) (мастерство, умение) майстерство́, майсте́рність (-ности), шту́ка, хист (-ту), до́теп (-ту), мудра́ція. [Щоб показа́ти своє́ артисти́чне майстерство́, Га́нуш розпоча́в весе́лу шу́мну п’є́су (Н.-Лев.). Хоч де́сять раз пересіда́йте, нема́є хи́сту,— от і все́ (Гліб.). А ми втнемо́ рука́вця і нові́, хіба́ мудра́ція вели́ка? (Гліб.)]. • -ство компилирования – майсте́рність компіля́ції, компіляці́йний хист. • Небольшого -ства надо… – не вели́кого до́тепу (хи́сту) тре́ба. • Не велико -ство – не шту́ка, не вели́ка шту́ка, мудра́ція не вели́ка. • -ство рук – впра́вність (спри́тність) рук. • Являть -ство (изощряться перед кем) – бра́тися на шту́ки. • По всем правилам -ства – за всіма́ пра́вилами (при́писами) мисте́цтва (мисте́цької нау́ки, умі́лости, майсте́рности), доде́ржуючи всіх зако́нів (нака́зів) до́брого мисте́цтва. • Употребить всё своё -ство – вжи́ти всіє́ї своє́ї майсте́рности (умі́лости), вжи́ти всього́ свого́ хи́сту; 2) (художество) мисте́цтво, умі́лість (-лости), арти́зм (-му), хист (-ту), (гал.) шту́ка. [Арти́ст… на ста́рості згада́в своє́ мисте́цтво сла́вне (М. Рильськ.). Вони́ й на-пра́вду ду́же осві́чені парубки́, лю́блять нау́ку, мисте́цтво, пое́зію, музи́ку (Крим.). Були́ ті́льки паро́дією драмати́чної вмі́лости, могли́ ті́льки вбива́ти цю са́му вмі́лість (Грінч.). Ко́жний арти́зм є пова́жне ді́ло, коли́ хто ма́є до йо́го хист і тала́нт (Н.-Лев.). Бага́то ще тре́ба робо́ти над па́м’ятниками хи́сту і літерату́ри єги́петської (Л. Укр.). Пое́т танцю́є і рида́: се зове́ться шту́ка (Франко)]. • Академия -ств – акаде́мія мисте́цтв. • Диллетант в -стве – дилета́нт у мисте́цтві. • -ство живописи, музыки – маля́рське, музи́чне мисте́цтво. • Знаток -ства – знаве́ць мисте́цтва. • Изобразительные -ства – образотво́рчі мисте́цтва. • Изящные -ства – кра́сні мисте́цтва. • Мир -ства – мисте́цький світ. • Музей -ства – музе́й мисте́цтва. • Область -ства – ца́рина (сфе́ра) мисте́цтва. • Овладеть своим -ством – опанува́ти своє́ мисте́цтво. • Памятники -ства – па́м’ятки мисте́цтва. • Поклонник, покровитель -ства – прихи́льник, проте́ктор (патро́н) мисте́цтва. • Произведение -ства – мисте́цький твір. • Свободное -ство – ві́льне мисте́цтво; 3) (прикладное знание, наука) нау́ка, шту́ка, умі́лість (-лости). [Писа́ти кни́ги було́ (за да́вніх часі́в) не аби́-якою вмі́лістю (Єфр.)]. • Артиллерийское -ство – артилері́йська (гарма́тна) нау́ка. • Военное -ство – військова́ умі́лість, (дело) спра́ва. • Книжное -ство – (уменье писать книги) письма́цтво, письме́нство; (книжная техника) книжко́ве мисте́цтво. • -ство плавания – нау́ка плавби́. • Поварское -ство – куха́рство, куліна́рство. • Портняжеское -ство – краве́цька шту́ка. • Типографское -ство – друка́рська умі́лість. |
| Испева́ться, испе́ться – виспі́вуватися, ви́співатися. • Испе́вшийся – ви́співаний. • Испе́тый – заспі́ваний, аж на́дто заспі́ваний. |
| Испелё́нывать, -ся, испелена́ть, -ся – сповива́ти, -ся, спови́ти, -ся, пелена́ти, -ся, спелена́ти, -ся, пеленува́ти, -ся, спеленува́ти, -ся. [А породи́вши, си́на спови́ла (Пісня)]. |
| Испива́ть, испи́ть –
1) спива́ти, спи́ти, випива́ти, ви́пити. [Тут тобі́ не бува́ти, черво́ної кро́ви не спива́ти (Чуб.)]. • -пе́й водицы – напи́йся води́чки! -пе́й, касатик! – напи́йся, го́лубе!; 2) (напиваться) випива́ти, ви́пити, напива́тися, напи́тися. • -пе́й винца! – ви́пий вина́! • -пе́й за моё здоровье (со мной)! – ви́пий за моє́ здоро́в’я! (зап.) напи́йся до ме́не! • Изопью́ я за ваше здоровье – ви́п’ю-но за вас, за ва́ше здоро́в’я, (зап.) на́й-но я до вас нап’ю́ся. • Частенько -ва́ет – випива́є таки́ ча́сто (не раз); ча́рочки не забува́є; часте́нько торка́є. -ться – 1) спива́тися, спи́тися, випива́тися, ви́питися, бу́ти спи́тим, ви́питим; 2) спива́тися, спи́тися, запива́тися, запи́тися. [Спи́вся коза́к, спи́вся, з дорі́женьки зби́вся (Пісня)]. Испи́тый – 1) ви́питий; 2) см. Испито́й. |
| Испове́дание – спові́дання, ви́зна́ння; срвн. Вероиспо́ведание. -ние веры – спові́дання ві́ри. • Какого -ния? (юрид.) – яко́го ви́зна́ння, (практич.) яко́ї ві́ри, яко́го зако́ну? |
| Испове́датель –
1) спові́дник, спові́дувач; 2) (исповедывающийся) сповіда́льник, (ж. р.) сповіда́льниця, спові́дни́к, -ни́ця. |
| Испове́дная – сповіда́льня (-ні). |
| Испове́дник –
1) (сторонник) визна́вець (-вця), спові́дник, побо́рник чого́. [Ара́би – визна́вці ісля́му (Калит.). Визна́вець цих са́мих ідеа́лів (Крим.)]; 2) (исповедывающийся) сповіда́льник, спові́дни́к. |
| Испове́дница –
1) визна́виця, спові́дниця, побо́рниця; 2) сповіда́льниця, спові́дни́ця. |
| Испове́днический – спові́дницький. |
| Исповедно́й, Испове́дный – спові́дни́й. |
| Испове́дывание –
1) (о вере, убеждениях) визнава́ння чого́; 2) сповіда́ння кого́. |
| Испове́ды[о]вать, испове́дать –
1) (что) визнава́ти, ви́знати що, признава́тися, призна́тися до чо́го, (стар.) (і)спові́дувати що. [Визнава́тимеш уста́ми твої́ми Го́спода Ісу́са (Св. П.)]. • -вать веру христианскую – визнава́ти ві́ру христия́нську, признава́тися до ві́ри христия́нської, бу́ти ві́ри христия́нської. • -вать коммунистические убеждения – визнава́ти комуністи́чні переко́нання, признава́тися до комуністи́чних по́глядів; 2) (кого) сповіда́ти, сов. ви́сповідати кого́ з чо́го. [Сповіда́в зако́нник ляшка́ молодо́го (Рудан.). Побі́гла до попа́, щоб ви́сповідав його́ (Казка)]. • -вать кого в чём – сповіда́ти кого́ з чо́го (з гріхі́в); 3) (кому грехи) сповіда́ти, ви́сповідати кому́, перед ким що (гріхи́), сповіда́тися, ви́сповідатися кому́ з чо́го. [Мо́литься, сповіда́є гріхи́ перед бра́том (Шевч.). Прови́ни, які́ він сповіда́в Корни́цькому (вчи́телеві)… (Крим.)]; 4) (о серьёзном разговоре, нотации) сповіда́ти, ви́сповідати, бра́ти, взя́ти на спо́відь кого́. • Учитель -дует ученика – учи́тель сповіда́є (взяв на спо́відь) у́чня. |
| Испове́ды[о]ваться, испове́даться – сповіда́тися, (сов.) ви́сповідатися, (редко) спові́датися у ко́го, кому́, перед ким з чо́го, (о мн.) посповіда́тися. [Ви́сповідався у отця́ Харито́на (Кон.). Сповіда́лася я попо́ві (Кон.). Спові́дайся з гріха́ тає́много, пока́йся щи́ро (Л. Укр.)]. |
| И́споведь –
1) спо́відь (-ди); 2) (переносно) зві́рювання, звіря́ння кому́ чого́. |
| Исполне́ние –
1) вико́нування и викона́ння, справля́ння, оконч. ви́конання чого́ (напр., при́суду, постано́ви, обо́в’я́зків, програ́ми, п’є́си и т. д.); (чьей-либо воли, желания) вволя́ння и вво́лювання, оконч. вволі́ння, вво́лення чиє́ї во́лі, чийо́го бажа́ння; (отбывание) відбува́ння, оконч. відбуття́ чого́ (пови́нностей); (осуществление) зді́йснювання, спра́вджування, оконч. зді́йснення, спра́вдження, спо́внення чого́ (напр. проро́цтва, снів, бажа́нь); (соблюдение) доде́ржування, оконч. доде́ржання чого́ (напр. зви́ча́їв, сло́ва). [Тим ча́сом при́суд без викона́ння зостава́тись бу́де (Грінч.). Вво́лювання во́лі ста́ршого (Наш)]. • -ние обещания, намерения – ви́конання обі́цянки, на́міру. • -ние желания, сна – зді́йснення, спра́вдження бажа́ння, сна. • -ние слова – ви́конання, доде́ржання, доко́нання сло́ва. • -ние договора – ви́конання, неок. вико́нування и викона́ння умо́ви. • -ние пророчества – спра́вдження, зді́йснення проро́цтва. • -ние религиозных обрядов – вико́нування, відбува́ння, (соблюдение) доде́ржування релігі́йних обря́дів. • -ние года, известного времени, срока – спо́внення (упли́в (истечение)) ро́ку, пе́вного ча́су, те́рміну (стро́ку). • По -нии года, известного времени, срока – як ви́йде (як ви́йшов) рік, пе́вний час, те́рмін (строк); по ро́ці, по те́рмінові. • Моего -ния (изделия) – мого́ ви́робу що, мого́ ви́конання що. • Приводить, привести в -ние что – вико́нувати, ви́конати що (напр. при́суд, постано́ву), (зап.) доко́нувати, докона́ти чого́, (осуществлять) зді́йснювати, зді́йсни́ти що (мрі́ї, бажа́ння); см. Исполня́ть 1. • Во -ние предписания, приказа, приговора, постановления – вико́нуючи при́пис, нака́з, при́суд, постано́ву; щоб ви́конати при́пис, нака́з, при́суд, постано́ву. • Для -ния чего – щоб ви́конати що. • К -нию – до (на) ви́конання. • Подлежит -нию что – тре́ба ви́конати що. • Не подлежит -нию что – не тре́ба вико́нувати чого́; 2) чем – спо́внення, ви́повнення чого́ и (реже) чим (напр. го́ря, ра́дости и го́рем, ра́дістю). |
| Исполня́ть, испо́лнить – 1 а) что – вико́нувати, ви́конати, чини́ти, учини́ти, роби́ти, зроби́ти, сповня́ти (зап. повни́ти), сповни́ти, виповня́ти, ви́повнити, (точно) певни́ти, спевни́ти що, (до конца) (зап.) доко́нувати, докона́ти чого́; б) (исправлять) пра́вити, справля́ти, спра́вити що (яке́сь ді́ло); в) (отбывать) відбува́ти, відбу́ти що (рі́зні пови́нності); г) (осуществлять) зді́йснювати, здійсни́ти, спра́вджувати, спра́вди́ти що; д) (держать, соблюдать) доде́ржувати и держа́ти, доде́ржати що и чого́ (напр. зако́н, постано́ви и зако́ну, постано́в). [Цю вели́чну ро́лю на́ше письме́нство і по сей день вико́нує (Єфр.). Перед ці́лим сві́том він не побої́ться ви́конати при́суд (Грінч.). Він спита́в, чи я зако́н сповня́ю й не грішу́? (Л. Укр.). Не злама́ти прийшо́в я, а сповни́ти (зако́н) (Єв.). Коли́-б Госпо́дь сповни́в моє́ жада́ння (Куліш). Своє́ ді́ло пра́вив: коли́ тре́ба подзво́нить, свічки́ посві́тить (Кон.). Вони́ справля́ли незмі́рної ваги́ грома́дську фу́нкцію (Єфр.). Не мо́жна не спра́вити його́ нака́зу (Кон.). Співа́ли ду́же серйо́зно, на́че одбува́ли яку́сь святу́ пови́нність (Крим.). Оте́цький запові́т справди́в я че́сно (Куліш). Ро́зказ (приказание) мій учині́те, ви́губіть всі ді́ти в мойо́му ца́рстві (Чуб. III). Докона́вши сего́ ді́ла, робітники́ подали́ся геть (Франко)]. • -нять, -нить приговор постановление, приказ, долг, поручение и т. д. – вико́нувати, ви́конати при́суд, постано́ву, нака́з, обо́в’я́зок, дору́чення и т. д. -ня́ть служебные обязанности – вико́нувати службо́ві обо́в’я́зки. • -нять намерение – вико́нувати, зді́йснювати на́мір. • -нять заповеди – вико́нувати, чини́ти, справля́ти, сповня́ти за́повіді, запові́ти. [Вони́-ж твою́ за́повідь чини́ли (Св. П.)]. • -ня́ть, -нить обещание, слово – вико́нувати, ви́конати, справля́ти, спра́вити, спра́вджувати, спра́вди́ти обі́цянку, сло́во, (сдержать) доде́ржувати, доде́ржати, докона́ти обі́цянки, сло́ва [Ра́бини спра́вили свою́ обі́цянку (Кон.). Вже де доста́в, то доста́в, а свого́ сло́ва доде́ржав (Н.-Лев.). Справди́ти обі́тницю поспіша́йсь (Грінч.)]. • Не -ня́ть обещания – не доде́ржувати обі́цянки, (насм.) роби́ти з гу́би халя́ву. • -нить пьесу – ви́конати п’є́су. • -нить угрозу – здійсни́ти, спра́вди́ти погро́зу. • -нить условие – ви́конати умо́ву. • -ня́ть обычай, обряды – вико́нувати, справля́ти зви́ча́ї, обря́ди, (с оттенк. сохранять, блюсти) доде́ржувати, пильнува́ти звича́їв, обря́дів. • -ня́ть, -нить чью-л. волю, желание – уволя́ти (-ля́ю, -ля́єш), уво́ли́ти (-лю́, -лиш), чини́ти, учини́ти, роби́ти, зроби́ти, вико́нувати, ви́конати чию́ во́лю, бажа́ння. [Ма́ти й не поду́мала вволя́ти си́нову во́лю (Крим.). Вволі́ть мою́ во́лю в оста́нній цей час (Грінч.). І він отсе́ тепе́р вволи́в мої́ бажа́ння (Самійл.). Чини́-ж мою́ во́лю (Шевч.). Вчині́ть мою́ во́лю (Липовеч.). Ой, ви чумаче́ньки, ой, ви молоде́нькі, зробі́ть мою́ во́лю (Пісня)]. • -ня́ть, -нить повинности – відбува́ти, відбу́ти пови́нності (відбу́тки); 2) чем (наполнять) сповня́ти, спо́вни́ти, виповня́ти и випо́внювати, ви́повнити чого́ и (реже) чим; срвн. Наполня́ть. [Сповни́в їх се́рце му́дрощами (Св. П.). Сму́ток сповни́в ва́ше се́рце (Св. П.)]. • Исполня́емый – вико́нуваний, спра́влюваний, зді́йснюваний, спра́вджуваний, доде́ржуваний. Испо́лненный – 1) ви́конаний, спра́влений, відбу́тий, зді́йснений, спра́вджений, спо́внений, спе́внений; доде́ржаний; (о воле, желании ещё) уво́лений, учи́нений. • Это будет -нено в точности – це бу́де ви́конано досто́тно. • Это не может быть -нено – цього́ не мо́жна ви́конати, зроби́ти; це не здійсне́нна річ; 2) чем – спо́внений, ви́повнений, по́вний чого́ и (реже) чим. [Душа́ його́ була́ спо́внена пое́зії (Крим.)]. • -ный скорби, радости – спо́внений скорбо́ти, ра́дости. |
| Исполня́ться, испо́лниться –
1) вико́нуватися, ви́конатися, сповня́тися, спо́вни́тися, справля́тися, спра́витися, відбува́тися, відбу́тися; (делаться) роби́тися, зроби́тися; бу́ти ви́конаним, спо́вненим, спра́вленим. • Работа -ется кое-как – пра́цю вико́нують аби́-як, пра́ця вико́нується (ро́биться) аби́-як; 2) (осуществляться) сповня́тися, спо́внитися, обычно: спра́вджуватися, спра́вди́тися, зді́йснюватися и здійсня́тися, зді́йсни́тися, (сбываться) збува́тися, збу́тися, (редкий пров.) стакови́тися; срвн. Осуществля́ться, Сбыва́ться. [Ще-ж не сповни́вся й да́вній запові́т (Л. Укр.). Той сон твій справди́ться (Шевч.). От і справди́лося його́ передчуття́ (Коцюб.). Як про́ти неді́лі присни́ться та до ве́чора не стакови́ться, то й мине́ться (Козелеч.)]. • Предсказание моё -лось – про́вість моя́ справди́лася, зді́йснилася. • Все его желания -ются – а) усі́ бажа́ння його́ вико́нуються, вико́нують, вволя́ють; б) усі́ бажа́ння його́ спра́вджуються, зді́йснюються; 3) (о времени) вихо́дити, ви́йти, сповня́тися, спо́вни́тися. [Сього́дні вихо́дить як раз два мі́сяці, відко́ли він попа́всь у нево́лю (Грінч.). Ще ті́льки двана́дцять ро́ків сповни́лось після́ то́го (Куліш)]. • Ему -лось двадцать пять лет – йому́ ви́йшло двадцять п’ять ро́ків. • Годы его -лись (возмужал) – йому́ ви́йшли вже ро́ки; 4) (наполняться) сповня́тися, спо́вни́тися, виповня́тися и випо́внюватися, ви́повнитися чого́ и (реже) чим. [Його́ душа́ вщерть сповня́ється солоде́нької сантимента́льности (Крим.). Вже відро́ спо́внилось водо́ю (Сл. Гр.)]. • Сердце его -лось радости – се́рце його́ спо́внилося ра́дости (ра́дощів) или ра́дістю (ра́дощами). • Мера терпения моего -нилась – мі́ра терпі́ння мого́ спо́внилася (перепо́внилася, ви́повнилася). |
| Кавати́на – кавати́на, головни́й спів (-ву). |
Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.
Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)