Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 7 статей
Запропонувати свій переклад для «завдавати»
Шукати «завдавати» на інших ресурсах:

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бре́нькати, -каю, -єш, гл.
1) = Бринькати. Рудч. Ск. І. 18.
2) = Брехню́ завдава́ти. Св. Л. 288.
Брехня́, -ні́, ж. Ложь, вранье. Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся. Ном. № 6804. Брехню́ точи́ти. Врать. Брехню́ завдава́ти. Обвинять во лжи. Не завдавай мені брехні, бо я зроду не брехала. Харьк.
І. Жаль, -лю, м.
1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. І. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Нп. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жа́лю́ завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849), 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68.
2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. І. 203. Жаль бере́, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. І. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. І. 68. Жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ном. Ум. Жальо́к. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. І. 295.
Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл.
1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13.
2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54.
3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сина у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744.
4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. II. 34.
5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу гнати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. М. Пр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпилька при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55.
6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74.
7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій пішла додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221.
8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.
Котора́, -ри́, ж. Ссора, раздоръ; обида. Котору́ завдава́ти. Обижать, оскорблять. Вх. Зн. 28.
Стид, -да́ и -ду, м.
1) Стыдъ. Поганому виду нема стиду. Посл. Стида́ завда́вати. Срамить, стыдить. Дівчино моя, чи ж ти там бувала, що ти мені молодому стида завдавала? Чуб. V. 115.
2) Постыдный, заставляющій себя стыдиться человѣкъ. Сама стида полюбила. Мет. 259. Ти не давай стиду-бриду цілувати свого виду. Чуб. V. 540.
I. Страх, -ху, м.
1) Страхъ, ужасъ. Страхи на ляхи. Ном. № 871. Жила вдова молода край битого шляху, набралася удова великого страху. Нп.
2) род. стра́ха. Путало, страшилище.
3) Привидѣніе, призракъ.
4) — завдава́ти. Внушать страхъ, устрашать. А буде нашу тисячу гна́ти й рубати, буде нам, великим панам, страху завдавати. Макс. Ум. Страшо́к.