Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 5 статей
Запропонувати свій переклад для «звать»
Шукати «звать» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Звать
1) (
призывать кого) кли́кати кого́ (кли́чу, -чемо, -чуть) (реже на ко́го), гука́ти кого́ (на ко́го), (приглашать) заклика́ти, зва́ти, зазива́ти, узива́ти кого́. [Кли́че ма́ти вече́ряти (Шевч.). Ода́рка за́раз-же почала́ вдвох із бра́том кли́кати ма́му й пла́кати (Грінч.). От брат приста́в тро́хи та й кли́че на ме́не (Федьк.). Проси́ли мене́ і кли́кали до се́бе (М. Вовч.). Вона́ й заклика́є Рома́на в клас (Васильч.). Варва́ро! – гука́в пан Валерія́н (Коцюб.). Чу́є, що хтось гука́є на ньо́го: «Мужичо́к, мужичо́к!» (Квітка). Мала́нка почала́ гука́ти Андрі́я (Коцюб.). Ти звеш мене́, й на го́лос ми́лий твій з гаря́чою любо́в’ю я поли́ну (Самійл.). Зазива́є мене́ до се́бе в гости́ну (Кониськ.). Узива́ють її́ в ха́ту, пита́ють – чи пі́деш, чи ні? (Грінч.)].
-ть на помощь – кли́кати кого́ на підмо́гу, (кричать караул) на ґвалт, (без дополн.) ґвалтува́ти. [Упа́в кома́р та й ґвалту́є (Пісня)].
-ть друг друга – кли́кати одне́ о́дного, склика́тися;
2) (
называть) зва́ти, узива́ти, назива́ти, назва́ти, кли́кати. [Старшо́го Кайдаше́вого си́на зва́ли Карпо́м (Н.-Лев.). Неха́й ма́ти бу́де зна́ти, кого́ зя́тем зва́ти (Чуб.). Я пови́нен «холо́пом Стьо́пкою» себе́ взива́ти та ру́ки цілува́ти, як неві́льник (Л. Укр.). А як тебе́, кли́чуть? – Павло́ Хоме́нко].
Его зва́ли – він зва́вся.
Как вас (его) зову́т? – як вас (його́) на ім’я́, як вас кли́чуть (звуть)?
Как (его) -ву́т по имени и отчеству? – як (його́) на ім’я́ й по ба́тькові?
Поминай как -ли – ті́льки його́ й ба́чили, і слід за ним загу́в;
3) (
взывать) гука́ти, вола́ти;
4) (
давать насм. имена) прозива́ти кого́, прозива́тися з ко́го.
Зва́нный – кли́каний, закли́каний, про́ханий, про́шений, зва́ний, за́званий.

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ЗВАТЬ укр. зва́тися [её зову́т Ли вона́ зве́ться Лі];
звать кого живомовн. гука́ти на кого;
как её зва́ли живомовн. як вона́ прозива́лася;
зову́щий що /мн. хто/ кли́че тощо, ра́ди́й /гото́вий, зму́шений/ закли́кати, ста́вши кли́кати, клику́н, кличко́, клика́ч, прикм. /до чого/ закли́чний, реконстр. заклику́щий, /погляд/ манли́вий, вабли́вий, прива́бливий, вабки́й, споку́сливий, образ. із за́кликом;
зовущий на по́мощь з кри́ком „ряту́йте!”, з кри́ком о по́міч;
зовущийся зва́ний, нази́ваний /прозиваний/, образ. на ім’я́, на йме́ння.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Звать
1) (
именовать) зва́ти (зву, звеш);
2) (
приглашать) кли́кати (кли́чу, кли́чеш);
3) (
взывать) гука́ти, -ка́ю.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Звать
Звать по имени
– звати (кликати) на ім’я (на імення).
• Как тебя, вас… зовут?
– як тебе, вас звуть (кличуть)?; як ти звешся?; як ви зветеся?; як тебе, вас на ім’я (на ймення)?; (іноді) як на тебе, на вас кажуть?
• Поминай как звали
– шукай вітра в полі; шукай його; згадуй лиш як звали.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Звать, ся = 1. зва́ти, кли́кати, закликати, запро́шувати. — Тодї, як кличу — йди. н. пр. — Кличу, кличу, він не йде, нехай же він пропаде. н. п. — Заклика́в його до себе. — А в тій піснї чуєш і радість і сльози, мов би твою душу якісь душі кличуть. Аф. — Запросили до себе гостей. — Ой чи чула, моя мила, як я тебе кликав, поуз твої ворітечка сивим конем їхав. н. п. 2. д. Взыва́ть і Восклица́ть. — Коли чую, гука він: а йди-но сюди! н. к. — Яж думала, моя ненько, що в лїсї гукає, а тож моя гірка доля мене знов шука́є. н. п. 3. зва́ти, ся, назива́ти, ся, прозива́ти, ся, менова́ти, ся. — Його звуть Олексїєм. — От не згадаю, якось чудно він прозиваєть ся. — Звать соба́ку (кличучи: цю-цю!) цюцю́кати. — Нехай цюцюкають... мене сим не зведуть. Гул. Ар. — Звать на су́дъ = позива́ти. — Мислї до суду не позивають. н. пр.

Запропонуйте свій переклад