Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 123 статті
Запропонувати свій переклад для «що»
Шукати «що» на інших ресурсах:

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Або́, сз.
1) Или.
Нехай це зробить він, або хто инший. Не так пани, як підпанки, або: поки сонце зійде, то роса очі виїсть. Шевч. 154.
2) Развѣ, нешто.
Або я знаю? Або ж і не жаль? Драг. 143.
3)
Або — або. Или — или, либо — либо. Або пан, або пропав. Посл. Або тобі, або мені та на світі не жити, або нашому розлушнику головою наложити. Чуб. ІІІ. 140.
4)
Або́-що. Что-ли. Ходи вже, або-що! Пораюсь там коло печі, або-що, а він: «Чого це так довго, Парасю?» МВ. ІІ. 22.
5)
Або що́? Развѣ что? А почему? Не йди до корчми! — Або що? от і піду!
Ба! меж. какъ сокращ.: бач.
1) Вишь, видишь, смотри-ка.
Ба́ який! Морд. Он ба де він ходе, а тут його шукають! Харьк. Чи ти ба, яка моторна, — вже й зробила.
2) Вотъ, а вотъ.
Став дохтором і пішов угору. Ба вже його й до панів стали прикликати, ба вже він і кочом став їздити, ба вже й сам став паном. Шейк. Б. П. II. 67.
3) Употребляется чаще въ концѣ рѣчи въ формѣ:
та ба! що ба! Пішов би, та ба! Пошелъ-бы, такъ вотъ видишь! (Предполагается, что есть какое-то препятствіе). І не снуєшся, як і оставсь сам собі на світі: хоть і з людьми, і проміж людей, та ба! усе тобі не такі приятелі, яких поховав. Кв. І. 1. Тяжко серденьку, як здума, та ба! не сховався. Шевч. Череваниха й боялась, щоб лукавий не підкусив паливод (запорожців) на яку пакость. Аж ось стали наздоганять своїх. Запорожці бачать тогді, що ба! да й зникли з очей. К. ЧР. 96.
4) Въ началѣ отрицательнаго отвѣта служить усиленіемъ въ значеніи: да, да нѣтъ, вотъ-же.
Знаєш це? — Ба ні! Питається у хлопчика: «Що, титаря вбили»? — Ба ні, дядьку: батько казав, що його спалили. Шевч. 175. Питається його: «А що, нічого не вилазило»? А він каже: Ба ні! лізла гадюка. Рудч. Ск. І. 146. А не зробиш цього! — Ба зроблю!
5) Какъ союзъ, употребляется въ значеченіи: даже, мало того, да и.
Родився на Підгір’ї, ба і ріс в Підгір’ї. Федьк. Поез. І. 31.
6)
Тим бо й ба! Въ томъ то и дѣло! Він хтів би коняку купить, та тим бо й ба! — грошей нема.
7)
Ба-ле, ба-ле-ба! (изъ ба але). Смотри-ка! вотъ удивительная вещь! Bx. Лем. 389.
Бага́тий, -а, -е.
1) Богатый, обладающій богатствомъ.
Багатому чорт діти колише, а вбогий і няньки не знайде. Ном. № 1420. Дурень багатий, так і слово його в-лад! Ном. № 1428. Тяжко-важко нам убогим багатих любити. Мет. 64. Скачи, враже, як пан каже: на те він багатий. Шевч. 10. Багатий на що́. Богатый чѣмъ, имѣющій много чего. Він багатий на воли: шість пар має. — Нащо йому доля? Треба закопать: він і так багатий... — Багатий на лати та на дрібні сльози — бодай не втирать. Шевч. 134. Либонь же ти на розум не багатий. АД. І. 170. Бага́тий на сло́во. Словоохотливый. Настя така багата на слово, що я не мала часу ніколи й промовити до бабусі. Г. Барв. 224.
2) Богатый, цѣнный.
Як виїхав Ревуха на коні гуляти, перевісив через плече сагайдак багатий. КС. 1892. III. 377.
3)
Бага́тий ве́чір, — та кутя́ = Багат-вечір. Чуб. ІІІ. 262. ХС. І. 79. Ум. Багатенький.
Бо-зна = Біг зна. Богъ знаетъ. Завелися, як той казав: багатий за багатство, а убогий — бо-зна й за віщо вже. Ном. № 3515. Бо-зна-колишній. Очень давній. Хліб черствий, бо-зна-колишній. Рк. Левиц. Бо-зна що. а) Богъ вѣсть, что. б) Пустяки. Не говоріть бо-зна чого. Левиц. Пов. 289.
Бомок, -мка, м.
1) Слѣпень бычачій, Tabanus bovinus. Вх. Пч. І. 7.
2)
Бомки би́ти, стріля́ти. Брать глину или грязь на палочку и бросать ее вверхъ; въ переносномъ значеніи: ничего не дѣлать, баклушничать. Шейк. Ниньки святої Домки: хто не хоче робити, той стріляє бомки. Ком. II. № 1067. Бо́мка люде пустили за вас. Распустили о васъ слухъ. Фр. Пр. 107. Що ти ми пуцьоєш бомки? Зачѣмъ ты врешь, обманываешь? Фр. Пр. 107.
Борозди́ти, -джу́, -диш, гл.кому що. Дѣлать кому на перекоръ, мѣшать кому. Фр. Пр. 109.
Бра́ти, беру́, -ре́ш, гл.
1) Брать, принимать.
Бере коня за поводи. Мет. 31. Ой не хочу, дівко, я од тебе плати брати. Мет. 101. Бере як не своїми рука́ми. О лѣнивомъ, вяломъ работникѣ или неловкомъ. Фр. Пр. 118.
2) Брать, набирать.
Вийшла мати води брати. Мет. 72. Бере як віл на роги. Набираетъ на себя непосильно много работы, обязанностей. Фр. Пр. 118.
3) Собирать.
Дівчата брали гриби в лісі.
4) Рвать, дергать.
Ой там за яром брала дівка льон, та забула пов’язати. Нп. Вмер він уже тоді, як плосконі брали. Грин. І. 33. Бра́ти зу́би. Рвать зубы. Вх. Лем. 394.
5) Получать (вознагражденіе, плату).
Нанявся до пана, бере по п’ять рублів на місяць. Харьк.
6)
— (дівчину). Жениться. Не веліла мати вдовиної дочки брати. Мет. 81.
7) Заимствовать, занимать, брать въ долгъ.
Планиди ці.... беруть свій світ від сонця. Дещо. Бере гроші на відробіток. Бере́ на зеле́ний ове́с. Беретъ въ долгъ въ счетъ сомнительныхъ будущихъ благъ. Фр. Пр. 118.
8) Объ инструментѣ, орудіи: хорошо дѣйствовать, брать.
Коса тільки шелесть! шелесть! під самий корінець бере. О. 1861. IV. 34. Мушкетом бере, аж серце в’яне, а лях од страху вмірає. АД. II. 40. Його ніяка ні куля, ні шабля не бере. Грин. I. 184.
9)
— баса́. Пѣть басомъ.
10)
— влі́во, ліво́руч. Поворачивать влѣво, держать лѣвѣе.
11)
— город. Брать городъ (на войнѣ). Тоді ж ото і Очаків брали. Шевч.
12)
— дити́ну. Принимать (объ акушеркѣ). Баба Оксана у мене усіх дітей брала. Черниг. Оце баба, що брала мого Йвана. Лебед. у.
13)
— зави́чку. См. Завичка.
14)
— контра́кт. Заключать условіе, контрактъ. Ніхто з Богом контракту не брав. Ном. № 36.
15)
— ланцюга́ми. Заковывать. Ланцюгами за поперек втроє буду тебе брати. АД. І. 212.
16)
— за ліб, лоб. Брать за чубъ, за вихоръ. Грин. III. 565. Сіх дуків-срібляників за ліб, наче волів, із за стола вивождайте. ЗОЮР. І. 209.
17)
— мі́рку. Снимать мѣрку.
18)
— на му́ки. Пытать. Як його взяли, на муки брали. Чуб. ІІІ. 349.
19)
— на се́бе. Надѣвать. АД. І. 7. Що неділі бере білу сорочку.
20)
— на спи́ток. Испытывать.
21)
— на спо́відь. Исповѣдывать.
22)
— на ум. Понимать, замѣчать. Нам скаже на глум, а ми беремо на ум. ЗОЮР. І. 13.
23)
— о́чі. Привлекать, притягивать, останавливать вниманіе. Та й сорочка ж: аж на себе очі бере. Кобел. у. Його хата сяла тілько рушниками.... та хорошою, як божий рай, дочкою, що всім брала очі красотою. К. МБ. X. 3.
24)
— під гла́ву. Угождать, подчиняться. За віщо ж її нам під главу брать? Вона ж таки менша, а мій чоловік старший. Новомоск. у.
25)
— під но́ги кого. Первоначально: топтать, переносно: одолѣвать. Бери вороги під ноги. Фр. Пр. 118.
26)
— розлу́ку. Разлучаться, разставаться. Треба бра́ти з миленьким розлуку. Грин. ІІІ. 302.
27)
— шлюб. Вѣнчаться. В неділю уже іде до церкви брати шлюб. Грин. ІІІ. 515. Шлюб брала, шлюб шлюбувала перед попом і перед дяком з Юрком козаком. Нп.
28)
Бере́ кого́ що. а) Ему хочется чего. Щоб його не брала ні їжа, ні робота, ні до инчої охота. Грин. II. 323. Пусти на улицю, бо й плач бере. Мил. 87. б) Дріжаки́ беру́ть. Дрожитъ кто. А мене тільки дріжаки беруть, наче у лихоманці. О. 1862. X. 12. Жаль бере́. Становится жаль. Сум, журба́ бере́. Становится грустно. Уроки.... колючками брали. Отъ сглаза сдѣлались колики. Мнж. 152. Прич. Бра́ний и бра́тий. Де вона брана? В неньки в коморі. АД. І. 7. У їх невістка молода, торік брата. Г. Барв. 51.
Ве́чір, -че[о]ра, м. Вечеръ. Цень-цень, аби день, аби вечір близько. Ном. № 10915. Ве́чір за́йшов. Вечерь начался. Рудч. Ск. На́д вечір. Около вечера, подъ вечеръ. Над вечір приїхав Кобза у велику слободу. Стор. М. Пр. 57. Що ве́чора. Каждый вечеръ. До дівчини з старостами що вечора шлешся. Мет. У ве́чері. Вечеромъ. У ве́чері пі́зно, ве́чір пі́зно. Поздно вечеромъ. Драг. 56. Одного́ ве́чора. Однажды вечеромъ. Ра́но й ве́чір. Утромъ и вечеромъ. Про́ти ве́чора. Къ вечеру. Святи́й ве́чір. Канунь Рождества. Сим. 174. Діви́ч ве́чір. Дѣвичникъ. Згадала баба дівич вечір. Ном. № 13086. Добри́й вечір. Добрый вечеръ. Привѣтствіе. Ум. Вечіро́к; вечіро́чок. Зійшла зірка з-під вечірка. Мил. 82. Ой жаль мені вечірочка, що не був я вчора. Лис. ІІІ. № 20.
Виганя́ти, -няю, -єш, сов. в. ви́гнати, -жену, -неш, гл.
1) Выгонять, выгнать, изгонять, изгнать.
Вигнав Бог людей з раю. Ном. № 11415. Син виганя з хати. Ном. № 9413. Вигнала свиню з огорода. Левиц. І. 196.
2) Гнать, выгонять, выгнать.
Молотить виганяє людей недобитих. Шевч. 333. Виганяє чумак сірі воли та на раннюю росу. Рудч. Чп. 87.
3) Вышибать, вышибить.
Клин клином виганяй. Ном. № 3886.
4)
Ви́гнало що, кого́. Выросъ очень въ вышину. Вигнало того дуба так, що за всіх вищий. Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало. Стор. І. 60.
Вихо́дити, -джу, -диш, сов. в. ви́йти, -йду, -деш, гл.
1) Выходить, выйти изъ чего, откуда, куда.
Вийди, вийди, мила з хати. Мет. 10. В панські ворота широко ввійти, та узько вийти. Ном. № 1208. І виходила до його вся земля. Єв. М. І. 5. Чоловік і жінка вийшли у поле жать. Рудч. Ск. І. 11. Як вийшла воля, дак мене ніхто й не наймає. Г. Барв. 315. — з чо́го. Стать выше, перерасти. Я вже вийшла з того, щоб мене лаяти. Лебед. у. — з гро́шей. Падать въ цѣнѣ. Кінь молодий у гроші йде, а старий виходить. Ном. № 10230. Не вихо́дити з горі́лки. Быть постоянно пьянымъ. До самого дівич-вечора я з горілки не виходила. О. 1862. VII. — у доро́гу. Выходить, выйти въ путь. Ой уже син, син Гавриленко у дорогу виходить. Рудч. Чп. 32. — у пани́, міща́не и пр. Дѣлаться бариномъ, мѣщаниномъ и пр. Силкуються вийти або в міщанство, або в панство. О. 1862. ІІІ. 79. — на що, ко́го: Ви́йти на до́бре, на зле́. Окончиться благополучно, хорошо, неблагополучно, нехорошо. Трудно, аби на добре вийшло, що із злих рук прийшло. Ном. № 2876. Ви́йде на на́ше. Будетъ по нашему. Ном. № 1069. Воно́ все на одно́ ви́йде. Одно и то же будетъ. Св. Л. 129. Ви́йти на ко́го. Сдѣлаться чѣмъ. Вони.... виходять на попа без ніякої науки. Св. Л. 130. Ви́йти за ко́го, — за́між. Выйти замужъ за кого. Як вийду за тебе, — зостанусь нещасна. Мет. 48. Вийшла заміж — як за стінку засунулась. МВ. I.
2) Всходить, взойти
Ой вийду я на шпилечок та гляну я на долину. Мет. 80.
3) Происходить, произойти.
Од того вихор вийшов, що як Сатанаїл виніс землю з води, то вода зверху замерзла. Чуб. І. 35.
4) Выходить, выйти, оказаться, быть.
Сам чорт не пізна, яка з дівчини вийде молодиця. Ном. № 9000.
5) О времени: исполняться, исполниться, истечь.
Рік виходить. Рудч. Ск. І. 65. Виходить і другий год. Рудч. Ск. II. 109. Йому ще й года не вийшли женитись. Г. Барв. 475.
6) Обходиться, обойтись, стоить.
Ця керсетка мені чотирі з половиною вийшла: три з половиною за набор та карбованець за пошиття. Черн. у.
Відбіга́ти, -га́ю, -єш, сов. в. відбі́гти, -біжу́, -жи́ш, гл.
1) Отбѣгать, отбѣжать.
2)
що. Терять, потерять. Десь шапку відбіг. Чи одбіжить бува люльку в сварці, а грошей на нову кат-ма, — вони.... купували йому. Мир. ХРВ. 147.
3)
— чого́, кого́. Чуждаться, оставлять, оставить, покидать, покинуть. Свого батька змалку відбігаю. К. Досв. 155. Ой що кров живую ссали, — власних скарбів одбігали. К. Досв. 116.
Ві́що, мѣст. Винит. падежъ отъ що, употр. послѣ предлога. За віщо, на віщо. Завелися, як той казав: багатий на багатство, а убогий — бо’ на й за віщо. Ном. № 3514.
В’я́нути, -ну, -неш, гл.
1) Вянуть.
Куди гляне, трава в’яне. Ном. стр. 304, № 497.
2) Чахнуть, увядать.
Чого в’янеш, моя доню? Шевч. Лихо, лихо! мати в’яне, дочка червоніє. Шевч. 20. Се́рце в’я́не. Сердце замираетъ, духъ захватываетъ. З мушкетом стане, а серце в’яне. Нп. Твоє личенько біле рум’яне, хто на його гляне — серденько в’яне. Мет. Во́лос в’я́не (слухаючи що) — говорится, когда приходится слышать что-либо сильно непріятное? А в мене волос в’яне, се слухаючи. Г. Барв. 441. Так співає, аж волос в’яне.
Гну́ти, гну, гнеш, гл.
1) Гнуть.
Гне шию, як віл у ярмо. Ном. № 1293. Шия — хоч обіддя гни, — такая толстая. Ном. №8595. Спати, — аж гілля гне, — такъ сильно хочется. Вас. 212. — ки́рпу. Важничать, задирать носъ. Ном. № 2467. — на що́, куди́. Намекать на что. Ном. № 13646. Бач, куди гне! (или на що). — тереве́ні. Болтать пустяки. — матюки́. Браниться матерными словами.
2) Запрашивать много.
Гне, як дурень за батька — очень много запрашиваетъ. Мнж. 166.
Годи́на, -ни, ж.
1) Часъ.
Ой сплю годину, сплю і другую, й а вже повертає та на третюю. Гул. Арт. Укр. п. 33. Як ось із неба дощ полився, в годину ввесь пожар залив. Котл. Ен. II. 33. Ой уночі, а з півночі та о третій годині, гей злапали вдовин сина.... Гол. І. 139. В осени дня — година. Ном. № 613. Вік наш — як година. Ном. № 8265. Що годи́ни. Каждый часъ. Що години треба давати по ложці. Употребляется также въ значеніи: постоянно. Що день, що години питається. Шевч. У Лемковъ годи́ни — стѣнные часы. Вх. Лем. 404.
2) Время, пора.
Не такий світ, не така година да тепера настала. Мет. 241. Та збудила мене мати в обідню годину. Мет. 20. Не за великий час — за малую годину. Так то, бачу, недовга літ наших година: скоро цвіте, скоро, і в’яне, як у полі билина. ЗОЮР. І. 318. По малі́й годи́ні. Немного спустя. Коли по малій годині і він приходить назад, — довго і не барився. Новомоск. у. Заміж іти — не дощову юдину перестояти. Ном. № 8851. Чималу я годину пересиділа, поки вийшла пані. МВ. (О. 1862. ІІІ. 52). Щасливою годиною козак уродився. Мил. 79. Досві́тня годи́на. Предразсвѣтная пора. Шевч. 233. Лиха́ годи́на. Плохія, тяжелыя времена. Лиха година настала. Лиха́ годи́на часто употребляется въ значеніи: злой рокъ, злая судьба. Ой лихая година моя! Одцуралась родина моя! Макс. Бий тебе лиха година! Въ этомъ же значеніи употребляется и чо́рна годи́на. Щоб на тебе прийшла чорна година! Ном. На лихо́ї годи́ни. На какого чорта. На лихої години тобі це здалося? При такі́й годи́ні. Въ такомъ случаѣ. Орла повісить на тичині і при такій годині республіку зробить. Шевч. 582. Часто употребляется тавтологически: час — година. За час за годину милосердному Богу дуту оддав. Нп. Также: день — година. Як із день-години зчиналися великі войни на Україні. АД. II. 3. Оста́тня годи́на. Послѣдній часъ, конецъ жизни. Тепер прийшла на нас остатня година. Впрочемъ остатня година употребляется и просто въ значеніи послѣднее время. В остатню годину йому стало лекше, а то було зовсім погано.
3) Хорошая погода.
Як би була година, то треба б сіно гребти, а то дощі та дощі. Также употребляется: до́бра годи́на — хорошая погода, нега́рна годи́на — дурная погода. На годи́ні ста́ло. Установилась погода. Лохв. у.
4)
Годи́на іде́. Идетъ дождь. Шух. І. 81. Ум. Годи́нка, годи́нонька, годи́ночка.
Голі́нний, -а, -е.
1) Удалой, бравый, рѣзвый.
Голінний, завзятий чоловік. Шевч. 302. От дівка голінна, так так! Шевч. 310.
2) Способный къ чему.
Він голінний до всього. Черк. у.
3)
— до чо́го, на́ що. Охочій до чего, любящій что. Маруся голінна до тарані. Черниг. у. Я дуже на сон голінна, — як засну, то вже й до світу не кинуся. Рк. Левиц. Голі́нний до скляно́го бо́га. Любитъ выпить. Мир. Пов. І. 157.
4) Бритвенный, отточенный для бритья, годный для бритья.
Голінний ніж. Оця коса голінна год п’ять живе в мене: вона саме до гоління. Васильк. у.
Госте́ць, -тця́, м. Хроническій ревматизмъ въ суставахъ. Драг. 40. КС. 1889. XI. 303. Мнеть, як гостець бабу. Ном. № 4004. Точно болѣзнь эта не опредѣлена, такъ какъ, повидимому, названіемъ гостець охватывается не одна болѣзнь. По народному вѣрованію г гостець въ скрытомъ состояніи есть у каждаго человѣка и обнаруживается ревматическими болями, сыпями, чирьями, ранами. Нечи́стий, пога́ний госте́ць, що загнива́ється — очевидно сифилисъ. Мил. М. 94.
Да́рма́, нар.
1) Ни за что, напрасно, понапрасну.
Тоді б не сердився да́рма. Ком. II.
2) Ничего не значить, пускай его, ну его, нужды нѣтъ, ничего.
Дарма́ — ярма, аби б воли були. Ном. «Тату! лізе чорт у хату!» — «Дарма́, аби не москаль. Ном. № 809. Мо’ то й не ваше, та дарма́, беріть уже.
3) Не хуже чѣмъ, не уступаетъ.
Вітряк меле дарма́ водяного млина. НВолын. у. Таке солодке зілля, дарма патоки. НВолын. у.
4)
Дарма́ що. Не смотря на то, что; не взирая на то, что; хотя. Одвітував Оврам і каже: Ой зважився б я сказати щось добродієві моєму, дарма́, що пил і попіл. К. Св. П. Дарма, що голий, да в під’язках. Посл. Да́рма-га́рма. Ни съ того, ни съ сего. Причепився дарма-гарма, задивився, що я гарна. Нп.
Да́ром, нар.
1) Даромъ, безвозмездно.
Всім дівочкам роспродає, Галочці даром дає. Мет. 302. Поймайте мені перловий вінок, я вам, молода, даром, не схочу: первому рибалочці — перловий вінок, другому рибалочці — щирозлотий перстень. Чуб. ІІІ. 305. Ті вже повмірали, що даром давали, давно їх нема. Ном. 4626.
2) Напрасно, попусту; безъ пользы.
Вже не даром Левко каже. Кв. II. 249. Нехай таки я не даром житиму на світі. Кв. І. 158. Се щось не да́ром. Это что то не спроста.
3)
Да́ром що = Дарма́ що. Ном. № 405.
День, -дня, м.
1) День.
Бодай ти не знав, що сьогодня за день. Ном. Ввесь день весело прогуляли і п’яні спати полягали. Котл. Ен. І. 20. Дасть Бог день, дасть і пожиток. Ном. № 79. Вели́к-день. Свѣтлое Воскресенье. День від дня, день крізь день, день при дне́ві (дні). Изо дня въ день. Мнж. 178. День від дня робили на пана. Каменец. у. Сидить даремне день при дневі. Ном. № 10885. День при дні сварки. НВолын. у. День при дні, день при дні робимо. МВ. І. 98. Сими́ дня́ми, тими́ дня́ми. Въ эти дни, въ тѣ дни. Сталося тими днями. Св. М. І. 9. День-годи́на, із день-годи́ни. Съ нѣкотораго времени? Як із день години спинилися великі войни на Україні. Мет. 385. День за день, день поза день. День за днемъ. День по за день, та й провелося аж до осени. Каменец. у. День у день, по всяк день. Ежедневно. До́ дня. До разсвѣта, предъ разсвѣтомъ. До дня приходив до мене, щоб їхати. Каменец. у. На день до́брий, на добри́день дава́ти. Желать добраго дня. На добридень, серденько. Мет. Боже помагай і день вам добрий. МВ. І. 111. Одного́ дня. Разъ; въ одинъ изъ дней. Одного теплого дня в неділю Санько та Яків сиділи собі на призьбі. Ком. II. 44. По всяк день. Постоянно, всегда. Свекрушини й плахти, і очіпки, і намиста одвічають по всяк день! Кв. Що-дня́. Каждый день, ежедневно. Буде ж твоя, молода дівчино, що-дня спина бита. Чуб. ІІІ. 111. Че́рез цілі́сінький день. Впродолженіе цѣлаго дня. Окроме сухого хліба через цілісінький день нічого не побачить. Кв. II. 324. День-де́нички. Каждый день, рѣшительно каждый день. Я сама день-денички як голубка гуду. Г. Барв. 276. Що в Бо́га день. Ежедневно. Що в Бога день усе голову їсть. Ном. стр. 55.
2) Сутки.
Три дні заходу, а день празнику. Ном. № 191. Блудили хлоп’ята, блудили, сім день да по запічку, а чотирі да по припічку. Чуб. ІІІ. 163.
3) Дни, время жизни.
Мої дні ісписуйте, мої страсті дочитуйте. Чуб.
4) Мѣра поверхности, содержитъ около 1600 кв. саж., подраздѣляется на
упруги (см.). Мир. ХРВ. 77. О. 1862. IX. 5. VIII. 1. Вона хоча й сирота, а грунтівка і хата своя, і поля день п’ять. Осн. 1862. VIII. 7. Ум. Деньо́к. Еней наш плив хоч дуже прудко, та вже ж він плавав не деньок. Котл. Ен. Ой прибав, Боже, ночі на мої карі очі. Упороть, Боже, денька, щоб очі одпочили. Лавр. 26. На деньки́. Поденно. Шух. І. 173.
Держа́тися, -жу́ся, -жи́шся, гл.
1) Держаться.
2) Придерживаться, держаться.
Держись берега! Ном. № 3359. Держися війська все середнього. Чуб. ІІІ. 271. Наперед не виривайся, ззаду не зоставайся, середини держись. Ном. № 5862. Держись за землю! Ном. 6643. — ха́ти. Бывать, быть дома. Я для тебе недобрим був чоловіком: як не лежав, то ходив, або й хати не держався. Св. Л. 97 — 98. Дітвора й хати не держалась — розбрелись, хто куди попав. Св. Л. 175. — голови́. Удерживаться въ головѣ. Антосьо слухав сю мову, а вона йому й голови не держалась. Св. Л. 191.
3) Не отступать, не сдаваться, держаться.
Держись, козаче, отаманом будеш. Ном.
4) Поддерживаться, имѣть опору.
Пани мужиками тільки й держуться.
5) Находиться, пребывать.
Зімою риба держиться на дні. Держа́тися ку́пи. Быть вмѣстѣ. Таке́, що й ку́пи не де́ржиться. Несообразность. Вигадаєте таке, що й купи не держиться. Левиц. Пов. 186.
Доправля́тися, -ля́юся, -єшся, гл.
1) Требовать, добиваться.
Свого доправляйся, роду не чужайся. Ном. № 9033.
2)
за що. Требовать уплаты. Стахова жінка доправляється за курчата. НВолын. у.
Ду́мка, -ки, ж. Мысль; намѣреніе, замыселъ. Рукою (на молитві) махаєш, а думкою скрізь літаєш. Ном. № 177. А думка край світа на хмарі гуля. Шевч. 9. Така́ в йо́го ду́мка. Онъ такъ думаетъ, предполагаетъ. Така в його думка була, щоб дівчина йому жінка була. Мил. 97. На ду́мці стоя́ти. Не сходить съ ума, быть на умѣ. На ду́мку спа́сти. Придти въ голову. Стор. М. Пр. 51. Ду́мка б. Предполагается. Думка б завтра вже їхати. Ду́мка така́, що.... Можно думать, что... Ду́мку взя́ти. Вознамѣриться, рѣшить. Узяла собі таку думку: покину їх. МН. І. 10. На мою́ ду́мку. По моему мнѣнію.
2) Родъ лирическаго стихотворенія (элегическаго характера). Ум.
Ду́монька. Голос як сурмонька, т’але ж чортова домонька. Ном. № 2984. Слова твої прекраснії, превражая думка. Мет. 107.
Дух, -ха и -ху, м.
1) Воздухъ.
Паляниця як пух, як дух, як милее щастя. Ном. № 12332.
2) Запахъ.
Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. І. 19. Дух вовчий обмили. О. 1861. VI. 164.
3) Теплота. Шух. І. 263.
Тепера солома — ні духу з неї, ні що.
4) Духъ, дыханіе.
Глянула, усміхнулась, — та й духу не стало. Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали. Шевч. Захопило дух. Так йому дух затягне, дише, дише, поки оддише. Ото мороз, аж дух захвачує. Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. ІІІ. 323. Бою́ся твого́ сина й ду́ху. Очень боюсь твоего сына. Грин. І. 149. Дух ле́дві зво́дить. Едва дышетъ. Мкр. Н. 5. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Гнѣваться, сердиться на кого. Ном. № 3360. Нечи́стим ду́хом ди́хати на ко́го. Быть неискреннимъ къ кому, обманывать кого. Король на нас нечистим духом дише, універсали єзуїтські пише. К. ЦН. 180. Що ду́ху. Изо всѣхъ силъ. Пан, що було в його духу, пригнався. МВ. (О. 1862. ІІІ. 70). Що ду́ху є зіпа́є. Кричить во все горло. Без ду́ху прибі́гти. Запыхавшись отъ быстраго бѣга, испугавшись сильно, прибѣжать. Драг. 48. Ду́хом. Мигом. Духом збігає і принесе. Васильк. у. Кинулись духом і, не справивши нічого, похапцем звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані. МВ. (О. 1862. ІІІ. 68).
5) Духъ, мужество, смѣлость.
Набравшися духу, мовляв. Нагна́ти ду́ху. Напугать. Ном. №4181.
6) Духъ, душа.
Малі тілом, та великі духом. Ном. № 7332. Нема́ ні ду́ха. Нѣтъ рѣшительно никого, ни души. Мнж. 31. Нема нікого, аж ні духа, а ні тобі лялечки. Мнж. 130.
7) Духъ.
Із Отця, із Отця Дух святий виходить. Чуб. ІІІ. 11. І Дух Божий вітав над водами. К. Св. П. 1 кн. Мус. І. 2.
8) Духовъ день (праздникъ).
До Духа не знімай кожуха. Ном.
9) Прорубь для ловли рыбы, закрывающаяся конусообразною кучею снѣга. Сим. 146. 10. —
земляни́й. Паутина, которой земляные пауки выстилаютъ свои норы. Мнж. 156. Ум. Душо́к.
Забува́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. забу́ти, -бу́ду, -деш, гл. Забывать, забыть. Таку собі, моя мила, натуроньку маю, що як сяду близько тебе, то все забуваю. Мет. 64. Тоді я тебе забуду, як очі заплющу. Мет. 62. Забув віл, коли телям був. Ном. № 1044. Пішла кудись: сіней забула замкнуть. Рудч. Ск. І. 20. Забувим латини. Чуб. III. 353. Забу́ти на що́, на ко́го. Забывать о чемъ, о комъ. Що б то й було, як би всі багатіли! то б і на Бога забули! Ном. № 1448.
За́здритися, -рюся, -ришся, гл.на що. Завидовать, зариться на что. На велику худобу, батьківщину її заздрились. Г. Барв. 462. В нас той невеличкий шматок, скілько то очей заздриться на його. Мир. Пов. І. 153.
Зазіха́ти, -ха́ю, -єш, гл.на що. Льститься на что, жадничать.
Запуска́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. запусти́ти, -щу́, -стиш, гл.
1) Впускать, впустить куда; вгонять, вогнать (о скотѣ).
А ми просо засієм, засієм! — А ми стадом запустим, запустим. Мет. 297.
2) Пускать, пустить въ ходъ.
Моє діло, як кажуть, мірошницьке: запусти та й мовчи. Ном. №3114.
3) Запускать, запустить, погружать, погрузить; вонжать, вонзить.
Як на ляха козак налітав, в нього спис запускав. Мог. 87.
4)
чим що. Подбавлять, подбавить во что какой-либо жидкости. Горілка була у пляшці наче запущена перчівкою. Новомоск. у.
5) Запускать, запустить, оставить безъ присмотра, въ небреженіи.
Одна жінка запустила діжу, шо вона й на діжу не похожа: около і в середині... позасихало тісто. Грин. 1. 77. Байрачок той колись, видно, і хорошенький був, тілько потім запустили. Сим. 217.
6)
Тереве́ні запусти́ти. Начать болтать. Ном. № 12968.
Захо́дити, -джу, -диш, с. в. зайти, -йду, -деш, гл. 1) Заходить, зайти (куда). От вона заходит в ту хату. Рудч. Та йшов козак до дівчини, зайшов до вдовиці. Мет. 53.
2)
за що. Заходить, зайти за что-либо. Уже зайшла за ліс, — не видко вже. 3) О солнцѣ: заходить, зайти, закатываться, закатиться. Не заходь, сонце, не заходь. Чуб. III. 232.
4) Заходить, зайти; уходить, уйти.
Брехнею не далеко зайдеш. Ном. Спасибі Богу, що зайшла десь, а то б уже давно досі скребла моркву. О. 1862. II. 24.
5) Доходить, дойти, достигать, достигнуть
. Напиламся на меду та додому не зайду. Гринч. III. 326. Не заходить матінчин та до мене голосок. Чуб. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Мет. 67. Заходять негарнії звісти. КС. 1882. V. 361
6) Застигать, застигнуть, заставать, застать
Заночуйте, добрі люде, Бо мя нічка зайшла. Гол. Я грапа Розумовського не зайшла затим, що спрежду в другій слободі жила. Харьк. г. Заходять нас вісти: Хотять нам дати їсти. О. 1862. VI. 14.
7) Въ карточной игрѣ: ходить, пойти. Харьк. у.
8) Начинаться, начаться. Употр. только въ выраж.:
Свя́то, пра́зник захо́дить, зайшов. Свя́то заходить. Наканунѣ самого праздничного дня сейчас послѣ заката солнца, — только относительно этого вечера и употребляется настоящ. выраженіе.
9)
з ким. Водить съ кѣмъ компанію, знаться съ кѣмъ; начинать, начать что-либо дѣлать съ кѣмъ. Се злидні, бідота! Що тобі з такими заходити. МВ. (О. 1862. III. 45). Не хочу... з мужиками заходити. Св. Л. 158. Я з поганою не зайду. Св. Л. 235. З дурнем зайди, сам дурнем будеш. Ном. 6170.
10) Доставать, хватать, хватить, быть въ достаточном количествѣ.
Малярі, малярі, красную змалюйте: За мої гроші фарбу не шкодуйте! Кед той вам не зайде, я єще докуплю. Гол. III. 438.
11) Беременѣть, забеременѣть.
Ізваріть ту щуку, із’їжте, то ви зайдете. Вона так і зробила: зайшла і цілий год ходила. Кончився год — родила ужа. Рудч. Ск. І. 81. То-же значеніе: зайти́ дитям, — на дитину. Зачать ребенка. Параска зайшла на дитину. Волч. у.
12)
сльоза́ми, кров’ю. Наполняться, наполниться слезами (о глазахъ), затекать, затечь кровью. Сльозами очі заходять. Желех.
13)
між ким. Случаться, случиться, произойти между кѣмъ. Зайшло щось межи нами. Желех.
14)
у голову. Съ ума сходить, сойти, одурѣть. Миш у голову зайшла заким зерно знайшла. Ном. 1518.
15)
Захо́дити в ре́чі, — розмову. Вступать в разговоръ. Не дуже в речі захожу: роспитаюсь дороги... та й далі. МВ. І. 14. З Варкою що-дня Павло бачився на-швидку. В розмову вона не заходила. МВ. (О. 1862. І. 83). З Марусею вона про се не заходила в розмову. МВ. II. 158.
16)
у сварку. Ссориться, затѣвать ссору. Нехай-же мене Господь милосердний боронить, щоб я з тобою в сварку заходила. МВ. І. 12.
17)
у хма́ру. Начинать, начать говорить что-то непонятное. Отже и бачу, що ви... в хмару заходите. О. 1862. II. 30.
Зачатува́ти, -ту́ю, -єш, гл.
1) Начать сторожить, начать караулить.
2)
що. Поставить гдѣ-либо, при чемъ либо караулы. Нехай густо зачатують битую дорогу, щоб ніхто не зміг чинити князеві тревогу. К. Досв. 234.
Зачіпа́ти, -па́ю, -єш, сов. в. зачепи́ти, -плю́, -пиш, гл.
1) Цѣплять, зацѣпить, задѣвать, задѣть.
Чи витягнеш з води Левиахвана, гачком його, як рибу, зачепивши. К. Іов. 92. Ні за що рук зачепи́ти. Ном. № 9870. Не съ чѣмъ начать, нѣтъ средствъ для начала (о хозяйствѣ, заработкѣ). За що б тут руки зачепити? За яке ремество взятись? Чуб. II. 17. Хиба́ тебе́ во́зом зачепи́ли? Чѣмъ тебя особеннымъ затронули, обидѣли? Ном. № 4040.
2) Трогать, тронуть, затрагивать, затронуть.
Міг би йому листи визволені писати, щоб не міг ніхто нігде зачіпати. Макс. (1849), 33. Мене вовки і не зачепили. Грин. І. 165. А сусідці перстень даєш, — нащо ж мене зачіпаєш? Чуб. V. 200.
Защо́кати, -каю, -єш, гл. Начать говорить що.
Збива́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. зби́тися, зіб’ю́ся, -б’єшся, гл. Сбиваться, сбиться, скучиться, слѣпиться; собраться. Казав Хома: душа моя, де ти забарилась? У собачинім хвості та в ковтуни збилась. Ном. № 10973. На майдані збилось багацько народу. Стор. МПр. 50. Подме Господь — і льодом стануть води, загуснувши, збиваються у камінь. K. Іов. 82. — на що. Собрать денегъ на что. Збився Пилип і на хату. Мир. Пов. І. 125. Ти на свою худобу тим часом збився б. Г. Барв. 179.
2) Быть сбиваемымъ, сбитымъ, сшибленнымъ.
Збий оту грушу з гілки. — Коли ж не збивається!
3) Сбиваться, сбиться; спутаться, ошибиться.
Ми збились того сліду, що їхали, та не знать де й опинились. Новомоск. у. (Залюбовск.). — з пантели́ку. Сбиться съ толку. Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь, та з пантелику ти, так як другі, не збивсь. Г. Арт. (О. 1861. III. 87).
4) Подниматься, подняться вверхъ.
Знов зірвався, збився та й полетів. Федьк. III. 141.
5) Возмущаться, возмутиться, взволноваться.
Чоловіка не маю, щоб, як зіб’ється вода, вкинув мене в купальню. Св. І. V. 7. — бу́чі. Подняться шуму, крику, скандалу. Така буча збилася, ща ледві розняли їх. MB. II. 185.
Зволочи́ти, -чу́, -чиш, гл.
1) Стянуть, стащить, собрать.
Та хотять байраки рубати, ізрубавши, зволочити, зволочити й запалити. Мет. 367. Ой я ж тії співаночки з жита зволочила. Гол. IV. 466.
2)
що́. Таскать по чему. Чоловік (цигана бивши) двір ним увесь зволочив. Мнж. 115.
3) Совратить, развратить.
Говорять люде, що ти дівчину зволочив. Не я її зволочив, но мої чорні брови. Чуб. V. 237.
Здіб, здо́бу, м. Внѣшній, наружный видъ, внѣшность, фигура. Вона́ на таки́й здіб, що і... Она такова же по внѣшнему виду, какъ и... Вх. Зн. 21.
Зіхо́дити, -джу, -диш, сов. в. зійти, -йду́, -деш, гл.
1) Сходить, сойти, нисходить, низойти.
Зійди з хреста, утіш мене єдину. Чуб. III. 17. Захотілось води напиться, — от вун і зійшов униз. Рудч. Ск. II. 107. Дрібен дощик зійде. Чуб. V. 144. Зійшов голос із небес вв. М. І. 11.
2) Уходить, уйти.
Після обід ми з Катрею зараз зійшли з хати. МВ. II. 111. Піде на тік, щоб з очей зійти. Св. Л. 158. Як же мені зійти з сього села? Г. Барв. 394. У чужу землю десь зійшли (запорожці). Мнж. 133.
3) Расходоваться, израсходоваться, выйти.
Зійшов увесь хліб, уся страва. Черк. у.
4) Попадать, попасть, выйти.
А щоб ти на добрий путь не зійшов! Ном. № 3693.
5) О водѣ: спадать, спасть.
Вода зійшла, колеса стали. Гліб.
6) Всходить, взойти.
Рада б зірка зійти, — чорна хмара наступає. Мет. 81. Зійди на могилу та не тужи дуже. Мет. 92. Ой зійду ж я, зійду на гору крутую. Мет. 59. Зійде твоя пшениченька густо. Мет. 28.
7)
на чий ро́зум. Поступать какъ кто. Я на твій розум не зійду. НВолын. у. Зійшов на дитячий розум. НВолын. у.
8)
на що. Обратиться во что. І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо. МВ. І. 71. Тепер який багатир, а питиме горілку — зійде на ка-зна-що. НВолын. у.
З’їзди́ти, -джу́, -ди́ш, сов. в. з’ї́хати, з’ї́ду, -деш, гл.
1) Съѣзжать, съѣхать, выѣзжать, выѣхать.
Инколи трапиться гора, так з неї знов з’їдеш на рівне. Ком. І. 7.
2) Уѣзжать, уѣхать.
Паки під той час з’їхали у гостину кудись на чужу сторону. МВ. (О. 1862. І. 97). З’їду я од вас, мамо. Мнж. 38.
3)
З’ї́хати з глу́зду. Рехнуться. Скажений, ти з глузду з’їхав! Шевч. 300.
4)
З’ї́хати ні на́ що. Разориться, обѣднѣть. Ном. № 1850.
Зна́к, -ку́, м.
1) Знакъ.
Дав же зрадник його знак їм. Єв. Мр. XIV. 44. Телятко шукаю, десь ся загубило, а червоним знаком назначено було. Чуб. V. 69.
2)
Дава́ти в знаки́. Показывать видъ, давать понять, обнаруживать.
3)
Да́тися в знаки́. Дать себя знать. Татари й турки дались в знаки й поспільству й шляхті. К. ЦН. 208. Але ж дався він у знаки! Ном. № 2764.
4)
По знаку́. Знакомый, -ая, -ое, извѣстный, -ая, -ое. Чи по знаку кому цей Оглав білохатий? Шевч. 492. По знаку чоловік, лице по знаку. Зміев. у.
5)
Що воно́ за знак? Что бы это значило? Що воно за знак, що твоя дочка приїздила в гості? Рудч. Ск. II. 67.
6)
Знако́м. Видно; очевидно. Знаком, що ліпше. Вх. Зн. 22.
Зна́ти, -зна́ю, -єш, гл.
1) Знать.
Хто ж в світі знає, що Біг гадає! Ном. № 29. Знаю тебе, хто єси. Єв. Мр. І. 24. Десь ви не знаєте любощів ізроду. Мет. 93.
2) Видно, замѣтно.
Знати, Марусю, знати, в которій вона хаті. Мет. 234. З ким стояла, говорила — підківоньки знати. Чуб. III. 112. Знати милу по личеньку, що не спала всю ніченьку. Лавр. 115.
3) Видно.
Знать не дуже добачали старі очі. Левиц. І. 2.
4) Съ отрицаніемъ. Неизвѣстно.
Не знати, щоб то значило. О. 1862. VI. 96. Не знать, де ділось. ЗОЮР. II. 34. Чоловік не знать куди і подавсь. Стор. МПр. 59. Не знать по якому говорять. Се я не знать чого злякалася. Г. Барв. 195. Послѣднее выраженіе имѣетъ также значеніе; пустяка испугалась. Выраженія не знати що (чого, чому и пр.), не знати за що — значатъ не только неизвѣстно что, за что, но также имѣютъ смыслъ: ничтожная вещь, маловажная причина, пустякъ, изъ-за пустяка. Чого тобі смутитись не знать чим? МВ. (О. 1862. III. 63). Бідкається не знать чим. Ном. № 13685. Не знать за що зазмагались.
5)
Знай. Будто, какъ будто. Стара верба похилилась над ним, знай та ненька рідна над своїми діточками. Федьк. Пов.
І́грашка, -ки, ж. Игрушка, забава. Чужая біда за іграшку. Ном. № 2341. Кішці іграшка, а мишці сльози. Ном. За і́грашки робити що. Съ легкостью, какъ бы играя, шутя дѣлать что. Зберуться дівчата да гуртом на сіножаті да днів у два, в три за іграшки і повгребають. О. 1861. VIII. 18. Під високою скелею блищав на сонці новий гарний панський млин... Четверо коліс неначе залюбки та за іграшки крутились на ясному сонці. Левиц. КС. 81. Ум. Іграшечка.
Істо́вність, -ности, ж.
1) Съѣдобность.
2) Сытность, питательность.
А що воно (сіно) до їстовности, — то Боже мій!
ІІ. Ла́сий, -а, -е.
1) Лакомый.
Ласа потрава. Ном. На ласий шматочок найдеться куточок. Чуб. І. 261.
2)
на що. Лакомый, охотникъ до чего. Всякий ласий на чужі ковбаси. Ном. № 4634. Ласий, як кіт на сало. Ном. № 5054. До грошей я не дуже ласий. Шевч. 156. Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати. Ном. № 1132. Найму собі цимбали, щоб ніженьки дримбали; найму ще собі баса, бо робити не ласа. Чуб. V. 1155. Ум. Ласе́нький. Мачуха дала на снідання дітям чогось ласенького. Ном. № 2041.
Ла́ска, -ки, ж.
1) Любовь, привязанность, ласка.
У дівчини стільки ласки, як на тихій воді ряски. Лавр. 1. Утеряла дівчинонька у козака ласку. Мет. Я. Серце рвалося, сміялось, виливало мову, виливало, як уміло, за темнії ночі, за вишневий сад зелений, за ласки дівочі. Шевч. 4. Чужа ласка сироті Великдень. Ном. № 10702.
2) Милость, благосклонность, благоволеніе, благодать; покровительство.
Панська ласки до порога. Ном. № 1200. Боїться ласки втратити. НВолын. у. Я панською ласкою багатий. Шевч. 139. Знайшла бо єси ласку в Бога. Єв. Л. І. 30. Святителю Миколаю, угоднику Божий, помощнику скорий! допоможи мені ласкою своєю небесною! Чуб. І. 114. Кланяюсь, прошу: не оставте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. МВ. II. 13. І над собакою повинно мати ласку. Ном. № 4498. З ла́ски. Изъ милости, даромъ. Хто служить з ласки, тому милосердиєм платять. Ном. № 10326. Живу у чужій сем’ї з ласки. МВ. II. 105. З Бо́жої ла́ски. Божіею милостью. Запобіга́ти ла́ски. Добиваться милости, благосклонности. Такої ласки можна і в цигана запобігти. Ном. № 4769. Ла́ску твори́ти. Быть любезнымъ. На чиїм возі їдеш, тому й ласку твори. Ном. 9610. Коли́ ла́ска ва́ша, твоя́. Пожалуйста! Если возможно. Пусти мене прогулятись, коли ласка твоя. То по ва́шій ла́сці. Это какъ вамъ будетъ угодно. То по вашій ласці: як дасте, — матиме. НВолын. у. Аби́ була́ ла́ска... Лишь-бы было угодно... Аби була ласка слухати, — поки не охрип, — співатиму. Шевч. 156. Те роби́в, що з ла́ски ва́шої звелі́ли. Я дѣлалъ то, что вамъ угодно было приказать. Стор. МПр. 45. Будь ла́ска, будь ла́ско!.. Пожалуйста! Будь ласка, дай мені!..
3) Одолженіе.
4) Ласочка, ласица. Ум.
Ласочка. Плаче собі тихесенько... Шелесть!.. коли гляне: по-під тем, мов ласочка, крадеться Оксана. Шевч. 143.
Лихи́й, -а́, -е́.
1) Злой.
Помер наш пан, почав молодий господарувати. І старий був недобрий, а сей такий лихий, що нехай Господь боронить! МВ. І. 114. Лихий доброго попсує. Ном. № 5983. Нещаслива година, як лиха родина. Ном. № 9335. Лиха доля і під землею надибає. Ном. № 1728. Бу́ти лихо́ї во́лі, лихи́м ду́хом ди́хати (на ко́го). Быть злымъ (на кого). І пан був лихої волі на його, і всі попи околичні хропли, сопли. Св. Л. 287. На дитину лихим духом дише. Грин. III. 304. Бу́де лихи́й світ (кому́). Будетъ бѣда. Не сміла сказати... бо буде їй лихий світ. Св. Л. 184.
2) Дурной, худой.
Не можеш збути, як лихого шеляга. Ном. № 2867. По ярмарку лихий торг. Посл. Бу́ти лихи́м на що. Быть плохимъ въ чемъ-либо. Лихий на шерсть. Вас. 209. Лихи́й на о́чі. Съ дурнымъ глазомъ. Мнж. 155.
3) Ветхій.
Лихий сірячок.
4) Чортъ.
Нехай його лихий візьме. Шевч. 79. Лихий їх зна, що там робили. Котл. Ен. Иногда: лихи́й-необа́чний. От, нахилився, а він, лихий-необачний (то б то чорт), взяв мене за бороду та й не пуска. Рудч. Ск. I. 117. К лихі́й ма́тері! Къ чорту!
5)
Лихе́. Зло. Що годиться по суботах: добре робити, чи лихе робити? Єв. Л. VI. 9. Романе! лихим живеши, литвином ореши. Ном. № 662.
6)
Лиха́ годи́на. Несчастіе, бѣда, дурныя обстоятельства, бѣдствованіе. При добрій годині й чужі побратими; при лихій годині нема і родини. Ном. № 2310. Щоб тебе́ не мину́ла лиха́ годи́на! (Проклятіе). Ном. № 3746. Буде тепер мені лиха година від моєї пані. Г. Барв. 314.
7)
Лиха́ напа́сть. Внезапное несчастье; болѣзнь. Нехай мене Бог боронить від лихої напасти, від панської карности, від людської ненависти. Ном. 152.
8)
Лихі́ о́чі. Дурной глазъ, который, согласно народному повѣрью, есть у нѣкоторыхъ людей, могущихъ однимъ взглядомъ причинить какое-нибудь несчастіе, болѣзнь й даже смерть. Цур та пек, лихим очам! Ном. № 8359.
9)
Лихи́й час. а) Неблагопріятное, несчастное время. б) Плохое расположеніе духа. В добрий час поговорити, а в лихий помовчати. Ном. № 8362. Ум. Лихе́нький, лихе́сенький. Єсть у мене коник вороненький, — перескоче ті чари лихенькі. Чуб. V. 1197. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька, а к Різдву хоч сирова, аби нова. Ном. № 428. Ой хоть він (чоловік) був лихесенький, та на ввесь світ славнесенький. Гол. І. 89.
Ма́ло, нар. Мало, немного. Розуму багато, а грошей мало. Ном. № 1553. А діти на тоє і мало не дбають. КС. 1883. II. 469. Ма́ло не, мало-мало не, ма́ло що не. Чуть не, чуть-чуть не, едва не. За ним ідуть мало-мало не три тисячі. Макс. Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш. МВ. (О. 1862. III. 70). Боже мій! мало коромисла не впустила і слова не промовлю — зраділа. МВ. І. 19. За ма́ло. Слишкомъ мало. Ні ма́ло не. Нисколько. Ой ви ж мені в злій годині ні мало не важкі. Мет. Сравн. ст. Ме́нше. Менше вкусиш, борше лигнеш. Ном. № 5588.
Ма́ти, ма́ю, -єш, гл.
1) Имѣть.
Ой мала вдова сина сокола. Макс. І любив, і кохав, собі дівчину мав. Мет. 25. Отже матимемо зятя! Левиц. Яка коса глас довгий має, здає — ота й лучше. Харьк. у. Терпи, тіло: маєш, що-сь хотіло. Ном. № 7073. Ой мати, мати, ти жалю не маєш! Мет. 70. Ой повінь, вітроньку, а з гори в долину, де маю родину. Мет. 244. Маєш що їсти? Ну й їж мовчки! Ось, ма́єш кни́гу! На, возьми книгу! От тобі́ й ма́єш! Вотъ тебѣ на! Ма́тимеш із їм кло́поту (робо́ту)! Будетъ тебѣ съ нимъ хлопотъ! Дідона ж мала раз роботу, як з ним побігла на охоту. Котл. Ен. І. 25. Бог ма́є. Нѣтъ. За Ганною навіть піп не йшов, бо ховати Бог мало защо. Левиц. І. 76. Чорт-ма́є, ма. Нѣтъ. Є гроші? Чорт-ма й копійки! Въ слѣд. примѣрѣ ма́ти знач. родить: Кажуть люде, — чого я така гожа? Мене мати тоді мала, як зацвіла рожа. Грин. III. 156.
2) Намѣреваться, быть, намѣреннымъ, предполагать.
Щось маю казати тобі — іди сюди! Кому Господь має що дати, то дасть і в хаті. Ном. Козак дівку вірно любить, — заняти не сміє: тим я її не займаю, що сватати маю. Мет. 105. А се сі воли за що маєте продати? Каменец. у. Голуб голубоньку да покинути має. Мет. 78. Я мав заколоти свиню, та шкода, бо молода ще. Черк. у. Він... зараз постеріг, що то його мають виряжати з дому. Левиц. І. 245. Через тиждень Леонид Семенович мав виїхати до Київа. Левиц. Ой мала я журитися, — нехай на Петрівку. Макс.
3) Быть должнымъ.
Як вас, паничу, маємо звати? Харьк. у. Маєш робити, то роби по правді, не виляй. Чи зійшло сонце? Мало зійти вже. Каменец. у.
4) Съ неопредѣл. накл. глагола переводится безличной формой: придется.
Ой знаю, знаю, кого я кохаю, тільки не знаю, з ким жити маю. Мет. 78. А ти маєш з їм укупі робити.
5)
Ма́ти за ко́го, за що. Считать кого кѣмъ, чѣмъ. Жінка, що сама відбувала б жнива, мала б себе за вдову і народ би ганив за се чоловіка, що він хліба святого вкупі не заробляв із жінкою. Г. Барв. 147. Мене люде за дурного мають. Г. Барв. 343. Він не має мене за матір. НВолын. у. Він не ма́є мене́ за у́стілку. Онъ считаетъ меня ни во что. НВолын. у.
6)
Ма́є-бу́ти = Мабуть. Має-бути панич простив. МВ. І. 55.
7)
Ма́ючи зви́чай. Соблюдая приличіе.
8)
Ма́ти злість на ко́го. Злобствовать на кого. Злість на мене має Кость. НВолын. у.
9)
Ма́ти на ми́слі. Предполагать, думать. Скажи, мені, серце моє, що маєш на мислі? Мет. 63.
10)
Ма́ти на пеньку́. Помнить, держать въ памяти. Я на пеньку собі маю, що він казав мені, той ворожбит-циган. Каменец. у.
11)
Ма́ти на о́ці. Не спускать съ глазъ. Св. Л. 70.
Ми́катися, -каюся(-чуся), -каєшся(-чешся), гл. Бросаться. Вх. Лем. 435.
2) Слоняться, шататься, бродить, носиться.
На Марусю, що тут микалась то в кімнату, то в хату, то з хати в сіни, то з сіней знов у хату, і не дививсь. Кв. І. 49. Коло рота мичеться, та в рот не попаде. Ном. № 1772.
3)
у що. Лѣзть, соваться. Коли не піп, не микайся у ризи. Ном. № 9571.
На, пред.
1) Съ винительнымъ падежемъ: а) Указываетъ на предметъ, къ которому направляется движеніе: на, въ.
Ой я з роду чумакую, на гору йду — не бичую, а з гори йду — не гальмую. Бал. І. Заплакала Морозиха, ідучи на місто. Грин. III. 588. Роспитаю шлях на Московщину. Шевч. 78. Ой полети, галко, ой полети, чорна, на Дін риби їсти. Нп. Визволь, Господи, всіх бідних невольників з тяжкої неволі турецької... На тихі води, на ясні зорі, на простії дороги, на руський беріг, на край веселий, меж мир хрещений. Пішов на низ. Повернувся на схід сонця. б) Указываетъ распространеніе по извѣстному пространству: на, въ, по. Стала слава на все село, стали й поговори та про тую дівчиноньку, що чорнії брови. Нп. На всю Україну голосна була його слава. в) Указываетъ предметъ, на который обращено дѣйствіе: на. Прийшов чужоземець, татарин, і ото вже на Вишгород б’є. ЗОЮР. І. 3. З одним Богом на сто ворог. Ном. № 12. На слуги свої, на турки-яничари зо-зла гукає. АД. І. 89. Ой важу, важу на ту дівчину вражу. Нп. Тоді царь сказав на того чоловіка: іди сюди! Грин. І. 175. Напосівся на мене, щоб дав йому грошей. Пам’ята́ти (забу́тися) на ко́го, на що́. Помнить (забыть) о комъ, о чемъ. А ти на мене забулася. Г. Барв. 529. Пита́ти на що́. Спрашивать о чемъ. На здоров’я тебе, брате, буду питати. ЗОЮР. І. 26. Наляга́ти на но́гу. Хромать. Желех. Жда́ти на ко́го. Ждать кого. Час не жде на нас. Св. Л. 295. Ві́рити на ко́го, на́ що. Довѣрять кому, вѣрить чему. Ой вірь же ти, дівко молода, на козацьке слово. Нп. На його пан вірив... як на рідного батька. Грин. І. 92. г) Указываетъ предметъ, для котораго что-либо сдѣлано или дѣлается въ смыслѣ для: На мірошника вода робить. Посл. Тут на вовків привілля: ліс великий та густий, та яри. Волч. у. Мішок на жито. Як на ме́не. По моему мнѣнію. Як на мене, то се дурниця. Если бы это со мной, если бы такъ мнѣ. Як на мене, то я б його й вигнав за се. д) Указываетъ цѣль дѣйствія: на, въ, для. Раз у-осени пан поїхав на лови. Рудч. Ск. II. 75. Людей на панщину женуть. На заріз людей ведуть. АД. І. 75. Ходімо в близькі містечка, щоб і там проповідував: на те бо вийшов я. Єв. Мр. І. 38. На те й мати родила, щоб дівчина любила хорошого челядина. Рудч. Чп. 184. А Бог людям на науку поставив їх в полі. Шевч. 474. Треба ж, голубко, її на розум навчити: се дурні голови. МВ. (О. 1862. III. 38). На лихо вчити. На попи вчитися. Рушило Півпівника в дорогу, стрепенуло крилцем і трейчи заспівало на знак свого одходу. К. (О. 1861. IV. 40). Віти тернові рубайте, по шляху покидайте, мені, брату, пішому піхотинцю, на признаку давайте. АД. І. 115. На пожи́ток. Ha пользу, въ пользу. Желех. е) Указываетъ орудіе или средство дѣйствія: на, о, объ. Дай заграю я на дудку, а то давно вже грав. Драг. 341. Не на те козак п’є, що є, а на те, що буде. Посл. Проміняв на личко ремінець. Посл. Присягати на Євангеліє. Желех. А третій брат, менший, піша пішаниця, за кінними братами уганяє і на біле каміння, на сире коріння свої ніжки козацькі-молодецькі побиває. АД. І. 107. Бачив чорта на свої власні очі, — отсе як вас бачу. МВ. (КС. 1902. X. 141). ж) Указываетъ признакъ предмета, составляющій одно логическое цѣлое съ опредѣляемымъ словомъ или сказуемымъ: на, по. На но́гу криви́й. Хромой. Горобчичок манісінький, на ніженьку кривісінький. Грин. III. 662. На красу́ (вро́ду) га́рний. Красивый. Ти, козаче молоденький, ни вроду прекрасний. Грин. III. 175. На масть рудий. Така ж тиха, така й мова, тільки на брівоньки чорноброва, а на личенько ще й білійша, тільки на словечко не вірнійша. Лавр. 39. Були (шовковиці) всякі: і червоні, і білі на ягідки. О. 1862. V. 98. Рости, рости ти, черемхо... тонка, тонка та висока і на лист широка. Грин. III. 199. Був священник на ім’я Захарія. Єв. Л. І. 5. Єсть у Київі чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожем’яка. ЗОЮР. II. 28.
3) Указываетъ образъ или способъ дѣйствія: на, въ.
Кричати на ввесь рот. Желех. На смерть порубав. Желех. На превелику силу зробив. Желех. Діждавшися другого дня, баба на тще серце так і рушила до пошти. Г. Барв. 497. и) Указываетъ то, во что измѣняется предметъ: на, въ. Порубали козаченька на мілку дробину. Нп. Побив на мотлох. Желех. Помололи пшеницю на борошно. і) Указываетъ моментъ, въ который совершается дѣйствіе, или продолжительность времени: на, въ. На Великдень, на соломі проти сонця, діти грались собі крашанками. Шевч. 461. На той час він був дома. Хоч би на ранок сніг перестав. На Пе́тра. Въ день св. Петра. А як прийде нудьга в гості та й на ніч засяде. Шевч. 446. На рік пішов з дому. На Дону по два карбованці, мовляв, косареві на день. Г. Барв. 438. к) Указываетъ количество или мѣру: на. На три карбованці купив. Круг містечка Берестечка на чотирі милі мене славні запорожці своїм трупом вкрили. Шевч. 491. На новий рік прибавилось дня на заячий скік. Ном. № 513.
2) Съ мѣстнымъ падежемъ: а) Указываетъ мѣсто, на которомъ или близъ котораго что-нибудь находится или происходить: на, въ.
І в хаті не чуть, і на дворі не видно. МВ. II. 8. Ой на горі та женці жнуть. Закр. І. 65. Стоїть той дід на воротях із кийком. Рудч. Ск. І. 43. І на місті була, і горілку пила. Нп. На сонці полотно сушили. Багацько у його добра... на видноці і під замками. Греб. 317. На рушнику́ ста́ти. Обвѣнчаться. Та поможи, Боже, на рушнику стати, — тоді не розлучить ні батько, ні мати. Нп. б) То, что имѣетъ значеніе по отношенію къ предметамъ въ пространствѣ, переносится на лица, дѣйствія и состояніи: на, въ. На обіді в його був. Він уже на підпитку. Васюринський козарлюга на меду гуляє. О. 1862. X. Скажи мені, моя мила, що маєш на мислі? Нп. А в мене не те на думці. Г. Барв. 211. Я не була з вами на розмові. Каменец. у. в) Указываетъ время, въ теченіе котораго что-либо происходить: на, въ, при. На тім тиждні се було. На весні́. Весною. А на третю нічку вийшла на зорі. Грин. III. На днях ходи́ти. Быть въ послѣднихъ дняхъ беременности. КС. 1883. II. 394. На смерті побивавсь цілу ніч. Черк. у. г) Указываетъ орудіе или средство, при помощи котораго что-нибудь происходитъ: на. Прийшов пан Палій додому да й сів у наміті, на бандурці виграває: «Лихо жити в світі». ЗОЮР. І. 190. Покайтеся, христіяне, на мені, як матері, не шанувати. Грин. І. 84. д) Указываетъ образъ или способъ дѣйствія: въ. Чим вони не люде? І добрі, й заможні, усі їх на повазі мають. МВ. II. 111. На перешкоді вона йому стала. Йому вже й мухи на заваді. Посл. е) Указываетъ причины или основаніе дѣйствія: на, изъ-за. Маючи надію на твоїм слові. Не треба ся на дівчат бити. ж) Указываетъ признакъ предмета, составляющій одно логическое цѣлое съ опредѣляемымъ словомъ или сказуемымъ, — не переводится; по-русски въ этомъ случаѣ ставится творительный падежъ: Моя мила миленька, на личеньку біленька. Нп. Придавлено його й примучено на тілі, ослаблено його й скалічено на дусі. К. ХП. 130.
Набіга́ти, -га́ю, -єш, сов. в. набі́гти, -біжу́, -жи́ш, гл.
1) Набѣгать, набѣжать.
Пішла вдова в поле жати, стала хмара набігати. Мет. 291. Вовки сіроманці набігали. Мет. 7. А татарва як набігала, то вже я замужем була. Котл. Ен. III. 12. На очі набіга́ти. Мелькать предъ глазами. Шлях мигтить, гаї та ліси на очі набігають. Як набіжи́ть. Какъ придется. Треба жить, як набіжить. Чуб. І. 251.
2)
на що́. Наскакивать, наскочить съ разбѣга на что-либо. Чого ти не дивишся? Набіг на чоловіка!
3) Находить, найти.
Його найшли татари, набігли його сонного. КС. 1882. XII. 508. Як набіжиш, то й купи. Набі́гти тропи́. Найти дорогу, попасть на дорогу. Є доля у всякого, та не набіжить чоловік тропи. Г. Барв. 416.
4) Натекать, натечь.
Набігла вода в погріб.
5)
Се́рце набіга́. Він чоловік нічого, а так на його иноді серце набіга, т. е. иногда онъ сердится. Павлогр. у.
Нава́жуватися, -жуюся, -єшся, сов. в. нава́житися, -жуся, -жишся, гл.
1) Осмѣливаться, осмѣлиться.
2) Рѣшаться, рѣшиться.
Вона на таке наважилась, аби його привернути до себе. Г. Барв. 454. Іще Сомко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити. К. ЧР. 344. — на ко́го, на що. Вознамѣриваться, вознамѣриться что-либо сдѣлать съ кѣмъ, съ чѣмъ. Я наваживсь на того коня, то й буде мій. Новомоск. у. Наважмось, браття, на спасенну річ. К. Пс. 66.
3) Пристращаться, пристраститься.
Був і нічого собі чоловік, але як наважився до горілочки, то, — бачите, — все до жидів переносив. Кіев. г.
Наво́дити, -джу, -диш, сов. в. наве́сти́, -веду́, -де́ш, гл.
1) Наводить, навесть.
2) Направлять, направить.
Учительку розумну матимеш, — наведе на добро. Св. Л. 83. Молоді хазяї, думає, чому й на пуття не навести. Св. Л. 244.
3) О животныхъ: родить, народить.
Собака навела цуценят.
4) Много наваривать, наварить.
Щоб невеликий був горщик: нащо його наводити у такому великому, — хиба вони поїдять?
5)
о́ком (на ко́го, на що). Взглядывать, взглянуть (на кого, что). Як тільки оком наведу, то і вгадаю, де співака. Греб. 389.
6)
Наво́дити ли́чко. См. Личко.
Нагляда́ти, -да́ю, -єш, гл. І. сов. в. нагля́діти и нагле́діти, -джу, -диш, гл. Насматривать, насмотрѣть, увидѣть. Здобич нагледівши певну, жде не діждеться поживи. К. Псал. Вона вже давно його нагляділа. Мир. ХРВ. 174. — II. сов. в. нагля́нути, -ну, -неш. а) Увидѣть, замѣтить. Тут не страшно, моє серце, — люде не наглянуть. Г. Барв. 75. б) — кого́, що. Надзирать, присматривать, присмотрѣть (за кѣмъ, чѣмъ). Дітей наглянути. Лукаш. 84. Пійдем, пообідавши, наглядати, як сіно скидатимуть. Г. Барв. 108. Боже!.. ти все бачиш, все знаєш... ти один наглядаєш над землею. Мир. ХРВ. 55. в) — до ко́го. Заходить, зайти мимоходомъ, навѣдываться, навѣдаться.
Напро́шуватися, -шуюся, -єшся, сов. в. напроси́тися, -шу́ся, -сишся, гл. (кого́ про що). Долго просить кого о чемъ. Тебе я тілько напросився. Федьк.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи́, -речу́, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ.
1) Называть, назвать.
Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21.
2)
Наре́чено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. ЗОЮР. II. 289.
3) Горевать, сѣтовать.
Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Нп.
4) Попрекать, упрекать.
Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Мет. 349. Ой мені батько так нарікає. Мет. 44. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. Рудч. Ск. II. 128.
5)
на ко́го, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати. Нп.
Наслі́дувати, -дую, -єш, гл.
1) Наслѣдовать.
Що робити мені, щоб життя вічне наслідувати? Єв. Мр. X. 17.
2)
кого́, що. Подражать. Желех.
Настановля́ти, -вля́ю, -єш, сов. в. настанови́ти, -влю́, -виш, гл.
1) и
2) =
Наставляти 1 и 2.
3) =
Наставляти 3. Він обох нас хазяїнами настановив, за його доглядом повно в нас і в дворі, і в полі. Г. Барв. 196.
4) =
Наставляти 4. Його козаки злюбили, до себе в курінь пустили, ще й отаманом настановили. ЗОЮР. І. 216. Його громада титарем настановила. Г. Барв. 424.
5)
на що́. Вообще значитъ — сдѣлять обладателемъ чего-либо. Настанови́ти на хлі́б. Дать кусокъ хлѣба, т. е. обезпечить матеріально. Прожили ми так десять років і стали гадати, щоб іще на сей шматок хліба, що ми маємо, да кого-небудь настановити і по нашій смерті. Г. Барв. 415. Прохала свою приятельку настановити її на хліб, пошукати службу. Г. Барв. 511. Употребляется и по отношенію къ другимъ предметамъ: хозяйка, у которой не держались свиньи, покупаетъ свинью у другой и чрезъ нѣсколько времени благодаритъ: «Спасибі Богові та й вам, — тепер у мене гуком свиней. Уже що правда, дак правда: не жалуєте, продаючи, ведуться добре... Би мене, бувайте здорові, настановили на свині». Г. Барв. 420. Настанови́ти на ро́зум, на до́брий ро́зум. Надоумить, направить на путь истинный; развить, научить путемъ воспитанія.
6) Устанавливать, установить.
Закон?... Ви сами настановили такий закон. Мир. ХРВ. 261.
Ні, нар.
1) Нѣтъ, не.
Підеш ти до його? — Ні. Скажи правду ти мені, а чи любиш мене, а чи ні? Нп. Ні з ким мені розмовляти до білого світа. Нп. Ні на кого жалкувати. Мет. 259.
2) Нп.
Нічого не брали: ні торбини, ні хліба. Єв. Мр. VI. 8. Ні в си́х, ні в ти́х. Въ недоумѣніи, въ нерѣшимости, растерявшись. Сам Турн стоїть ні в сих, ні в тих і репетує на своїх. Котл. Ен. Ні сі́ло, ні впа́ло. Безъ всякаго повода, совершенно неожиданно. Одного разу сей дурень їй каже так — ні сіло, ні впало: добродійко, чи ви б мене не одружили? Г. Барв. 306. То було ніколи й не загляне в нашу хату, обминає наш двір десятою вулицею, .... а це колись одного дня, ні сіло, ні впало, Параска рип нашими сінешними дверима. Левиц. ПЙО. І. 378. Ні сюди́, ні туди́. Для обозначенія неловкаго или затруднительнаго положенія. Чуб. І. 275. Тепе́р мені́ так, що ні сюди́, ні туди́. Я теперь въ крайне неловкомъ (затруднительномъ, безвыходномъ) положеніи. Наїхали гості, вона (пані) й покликала якогось там Микиту, що рубав там дрова... і звеліла розносити чаї... Раз по раз смик та смик за поли: — «Сюди, Микито! Туди, Микито!»... Пані якось не потрапила за полу, та за очкур і смикнула, а він, гаспидів, та був зашморгом... Зоставсь Микита з чаями посеред хати, мов кінь спутаний, та повернувшись до панії: «Сюди, Микито! Туди, Микито! Оттепер вже ні сюди Микиті, ні туди!». Весел. Оповідач, № 42.
3)
Ні на ві́що и ні на́ що. Ни къ чему. Оддасте мені те, що вам у дворі ні на віщо не потрібне. Г. Барв. 196. Ні на́ що зві́вся. а) Разорился, обѣднѣлъ, прожился. б) Обезсилѣлъ, исхудалъ отъ болѣзни, горя и пр.
4)
Ні в сві́ті. Ни за что, никогда. От же, було, й плаче, і тужить, і нарікає на долю, а матері ні в світі не пожаліється. Г. Барв. 112.
5)
Ні за ві́що. За ничто. Старі гроші підуть ні за віщо. Лебед. у.
Оберта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. оберну́ти, -ну́, -неш, гл.
1) Поворачивать, повернуть, оборачивать, оборотить.
Треба обернути тоншим боком. Уман. и Гайсин. уу.
2)
на що́. а) Употреблять, употребить на что, для чего. Обертати на користь собі всяку тварь. Дещо. Твоє святе слово на святе діло обернуть. К. (О. 1861. VI. 33). А добро, що наздирали з убогого люду, на потреби військовії обернене буде. К. Досв. 219. б) = — у що́. в) — на свій обича́й. Повернуть по своему. Як тиєї води ніхто не може обернути на свій обичай, так щоб мої бжоли жадний уречи не мог. Чуб. І. 73.
3)
у що. Превращать, превратить во что. Князьку будівлю обернули в хлів. К. ПС. 63. Оберну́ти в ніщо́. Обратить въ ничто. Обертаючи в ніщо слово Боже переказом вашим. Єв. Мр. VII. 13. Также въ ариѳметикѣ: превращать, превратить (именов. числа). 17216 вершків обернути у верстви. Кон. Ар. 17.
Оберта́тися, -та́юся, -єшся, сов. в. оберну́тися, -ну́ся, -нешся, гл.
1) Обращаться, обратиться (вокругъ), поворачиваться, повернуться.
Обертайся коло мене, як торбинка коло боку. Грин. III. 651.
2) Оборачиваться, обернуться, оглянуться.
А ти, Єво, не смутися і до мене обернися. Чуб. І. 147. Обертається й озирається Марина. Левиц. І. 83. Куди іду, обернуся, назад себе оглянуся. Чуб. V. 264. Обернімось трошки на себе та поміркуймо, чи не ми сами винні. О. 1862. III. 32.
3)
до ко́го, чо́го. Обращаться, обратиться къ кому, чему. На Обрітення обертаються птиці до гнізда, хлібороби до плугів. Ном. № 523.
4)
з ким. Только не сов. в. Обращаться съ кѣмъ. Тепер вони будуть знати, як з людьми ся обертати. Грин. III. 641.
5) Возвращаться, возвратиться, успѣть отправиться и возвратиться назадъ.
Тебе б по смерть посилати, то б нажився чоловік.... — А мені здається, що госпося наче на крилах обернулась. МВ. (КС. 1902. X. 144). Тричи обернувся з снопами до обід.
6) Находиться гдѣ-либо, проживать.
Та Біг знає, де ся моя рибочка оберта’ть. Гол. IV. 494.
7) Обойтись, извернуться.
Ще хоч би не тровив торік сіна, — було б чим обернуться. Кобел. у.
8)
чим, у що. Обращаться, обратиться, превращаться, превратиться во что. Обернутись зозулею. Мет. 257. Обернися порося на карася. Ном. № 119. В сумне стогнання обертались речі. К. ХП. 52.
Обсокота́ти, -кочу́, -ти́ш, гл.що. О курицѣ: вездѣ покудахтать въ данномъ мѣстѣ. Куріпочка ж ряба ввесь рай обсокотала. К. ДЗ. 164.
Ото́плювати, -плюю, -єш, сов. в. отопи́ти, -плю́, -пиш, гл.
1)
що́. Отапливать, отопить. Отоплюю диявольську корчму. Г. Барв. 23.
2)
— кого́. Доставлять, доставить отопленіе для кого.
І. Па́сти, -су́, -се́ш, гл.
1)
— кого́. Пасти. Пасла Кася воли й коні. Чуб. V. 908. От треба тому панові наймита — нікому свиней пасти. Рудч. Ск. II. 9. Пішо́в до Бо́га ві́вці па́сти. Умер. Фр. Пр. 200.
2)
що. Съѣдать, пасясь. Гони вівці мої, де підут, і принесеш того мені, що мої вівці будут пасти. Гн. II. 155.
3)
о́чі (чим), о́ком, очима (кого). Зариться, заглядываться, смотрѣть, не сводя глазъ, на что. В останнє рідними лугами й берегами дід очі приязні пасе й не напасе. К. Дз. 155. Полю просо за током, а він мене пасе оком. Грин. III. 649. Сидить нерухома та пасе нас очима. МВ. (КС. 1902. X. 145).
3)
за́дню. Быть позади всѣхъ. Сем’я моя не буде пасти між людьми задню. Г. Барв. 348. Тим часом я такий же маю розум, я ні в чому не буду пасти задню. К. Іов. 25.
Перепива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. перепи́ти, -п’ю́, -п’є́ш, гл.
1) Выпивать, выпить за чье здоровье, желая кому счастья.
Насипає горівки у порцію і перепиває до всіх людей з словами: «Дай вам, Боже, здоров’я!» Шух. І. 194.
2)
кому́ що. На свадьбѣ: выпивая рюмку, дарить что-либо новобрачнымъ. Kolb. І. 311, 319. Братіку-перепою, перепий щастя-долю! Що маю – перепиваю, щастя-долі не вгадаю. Грин. III. 513. Ой ішла дівка Мар’єчка із своїми дружечками; насупротив її батенько її з повненькими кубочками. «Перепий, донечко, перепий, Мар’єчко, із своїми дружечками». Ой за жалощами за великими перепою не брала. Рк. Макс.
3) Перепивать, перепить, выпить больше кого.
А пити, так не переп’є його й Данилка, що в того пана. Кв.
Перепла́кати, -чу, -чеш, гл.
1) Перестать плакать.
Переплакала вже дитина, затихла.
2) Проплакать.
Чи знаєш ти, що я переплакала? МВ. (О. 1862. І. 87).
3) Выплакаться.
Переплакала б, перемучилася б раз та й забула. Левиц. І. 39. Побий мене, миленький, уночі, то я переплачу, білу постіль стелючи. Нп. (Г. Барв. 290).
4)
що. Плачемъ избавиться отъ чего. А може лихо переплачу. Шевч. 380.
5)
кого́. Превзойти плачемъ.
Перепуска́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. перепусти́ти, -пущу́, -стиш, гл.
1) Пропускать, пропустить.
2)
через що. Перегонять, перегнать, просѣять, профильтровать.
3) Уступать, уступить.
Кожне було скоріше своє перепустить, ніж попустить із хазяйського. Сим. 206.
4) Уступать, уступить очередь.
А там завізно було, повен млин натаскали, черга йому прийшлася б аж через тиждень. Дай, — каже, — збрешу, що в мене батько на лаві лежить, то перепустять. Грин. II. 296.
5) Чрезъ мѣру передерживать, передержать при какой-либо работѣ, напр. перемочить, пережечь и пр. Вас. 200.
Переснува́ти, сную́, -є́ш, гл.що нитка́ми. Протянуть черезъ что нити. Двір переснує щось нитками. ЗОЮР. II. 17.
Перехо́дити, -джу, -диш, сов. в. перейти́, -йду́, -деш, гл.
1) Переходить, перейти.
Нездужаю, рідний брате, не перейду хати. Чуб. V. 152.
2) Проходить, пройти.
Поуставлялися всі громадами побіч дороги і чекали, доки не буде попри них переходити. Гн. І. 114. Ішов-перейшов місяць по небі. Чуб. III. 45. Перейшло місяців два. МВ. (О. 1862. І. 99).
3) Проходить, пройти, оканчиваться, окончиться.
Уже тоді перейшов пужарь. Новомоск. у.
4) Превосходить, превзойти.
Він був скупий, а вона і його перейшла. Лохв. у.
5) Носиться, проноситься дольше чего.
Наші лати переходять панські шати. Ном. № 1615.
5) О тѣстѣ: взойдя, перестоять лишнее.
І піч погасла, і діжа перейшла. Кв.
6)
на кого, на що. Сдѣлаться чѣмъ. Він перейшов на купця. Уман. у. Перейшов на злидні.
7)
Перейти́ та́нець. Протанцовать. Він танець чи два перейде. Уман. у.
Перечеря́ти, -ря́ю, -єш, гл.що. Обмѣняться чѣмъ. Гол. IV. 419.
Підво́дити, -джу, -диш, сов. в. підве́сти́, -веду́, -де́ш, гл.
1) Подводить, подвести.
Кобзу підвели к дубу і поставили під гіллею. Стор. МПр. 105. Він до огню то рило підведе, то лапу коло жару сушить. Греб. 386.
2) Проводить, провести.
Куди дорога до міста, дівчино?... — Я вас зараз підведу, ви певне здалека. Гн. І. 90.
3) Поднимать, поднять, приподнять.
Узяв колоду за комель, підвів проти себе як свічку. Мнж. 9. Маруся підвела очиці вгору. Кв. Вона глянула: підведіть мене, добрі люде. МВ. І. 57.
4) При побѣлкѣ и окраскѣ цвѣтной глиной (стѣны, печи и пр.): проводить, провести бордюръ. Kolb. I. 56.
Зосталося тілько жовтою глиною підвести. Мир. Пов. II. 80.
5) Подводить, подвести, подвергнуть чему; обмануть ожиданія. МВ. (О. 1862. III. 68).
Пропади ти лучче сам, що нас усіх підвів. Рудч. Ск.
6)
до чо́го, на що. Подстрекать, подстрекнуть. Тут і росказала все, до чого копитан мав її підвести. Кв. Бодай твоя мати в пеклі згоріла, бо що нас молоденьких на тоє підвела. Чуб. V. 231.
Підлива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. підли́ти, -діллю́, -ллєш, гл.
1) Подливать, подлить, лить понемногу.
Вона сіль тре у макотирі та підливає борщу. Кв. Ой там козак коня напуває, а дівчина воду підливає. Чуб.
2)
що. Лить, налить подъ что. Миленький встає, мене вкриває та двері підливає. Гол. І. 192. Поливать, полить растеніе. Де ся діла тая дочка, що садила підливала яворочка? Чуб. V. 210. Чи не вийде моя мила рути підливати? Рудан. І. 15. — кого́. Поливать, полить кому дорогу чародѣйскимъ зельемъ. Стежку йому підливала зіллячком, чарами. Млак. 99. Чи я вплила, чи я вбрела, чи мене підлито? Нп.
Підставля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. підста́вити, -влю, -виш, гл.
1) Подставлять, подставить.
Підстав, дівко, коновочку під гадючу головочку. Чуб. V. 915. Уже тепер годі за вас підставляти шию. МВ. І. 138.
2)
що. Замѣнять, замѣнить чѣмъ, дать въ замѣну. Товар у кого захоріє, — уже він свій підставить. Г. Барв. 137.
Підхо́дити, -джу, -диш, сов. в. підійти́, -дійду́, -деш, гл.
1) Подходить, подойти.
Підходять до теї хатки — аж кіт їсть м’ясо. Рудч. Ск. І. 22.
2) Быть похожимъ на кого.
Чоловік до чоловіка бува підходе. Волч. у.
3)
під ко́го. Соблазнять, соблазнить кого. К. ЦН. 220. Можна під її підійти, чи ні? О. 1862. VII. 37.
4) Подниматься, подняться.
Як пустили його в колодязь, то вода вгору підходить. Рудч. Ск. і. 102. Тісто підходить.
5)
під ми́слі. Нравиться, понравиться. Хорошая дочка твоя під мислі підходить. Чуб. V. 901.
6)
під ла́ску. Пріобрѣтать, пріобрѣсти чью любовь, благосклонность.
7)
що. О водѣ: подмывать, подмыть, течь подъ что. Де ти, барвінку, ріс, ріс, що такий красний виріс? Я в лісі при керниці, при студеній водиці; мене вода підходила, мене вона холодила. О. 1862. IV. 3.
8)
— кого́. Брать, взять кого хитростью. Ми тобі дамо гроші які схочеш великі, лише ти підійди єго, чим би го з світа мож згладити. Гн. І. 36. Соблазнять, соблазнить. Нечистий дух ся з’явив з первовіка і взяв підходити чоловіка. А чим підходив? грішми. Ез. V. 100.
9)
Підійти́ ди́мом. Побывъ въ дыму, отдавать, пахнуть дымомъ. Жито димом підійшло, як пожежа була, так чоловік дешево продавав. Г. Барв. 299.
По, пред.
1) По.
Не по чім і б’є, як не по голові. ЗОЮР. І. 146. Гріх по дорозі біг та до нас плиг. Ном. № 96 По всьому саду ходила шукаючи, — нема. Дає на рік по сто червоних. Хиба ж ти не помітив по їй, що вона й здавну навіженна? МВ. (О. 1862. III. 63, 64). Подзвонили по дитяті у великий дзвін. Грин. III. 275. Дзвонять по душі. Служила вона по своїх, служила по жидах, служила й по купцях. Мир. Пов. І. 124. Трудно стало старенькій по людях жити. Г. Барв. 371. Треба дітей пускати по людях. Г. Барв. 284. Чувати було по людях, що вони живуть собі як риба з водою. Г. Барв. 106, 107. Їздили по знахурах та по знахурках округи верстов за сто. Г. Барв. 223.
2) Послѣ.
По шкоді і лях мудрий. Ном. Коли тревога, то до Бога, а по тревозі забув о Бозі. Ном. № 86. Тепер Логвинова земля, а по десяти літях знов буде Лаврінова. НВолын. у. По всьо́му. Послѣ всего. Св. Л. 41. От і по гро́шах. Вотъ ужъ и нѣтъ денегъ. О. 1862. IV. 106. Вже по йо́му, по їй. Онъ уже умеръ, она уже умерла. Ого, вже тепер буде по нім. Фр. Пр. 133. Було́ би по мні, — пропалъ бы я, конецъ былъ-бы мнѣ. Фр. Пр. 132. Як не буде миленького, то буде по мені. Гол. IV. 457.
3) Съ, въ.
По кавунах малий наїдок. Лебед. у. Висиділа перепілочка діти, а сама пішла в садочок сидіти. Ой що ж мені, дітки, по вас, коли мого перепелочка не маш. Рк. Макс.
4) За.
Чи не вийде стара мати по холодну воду? Мил. 113. Вернувсь по той чобіт. Грин. І. 214. Його по смерть посилати, то нажитись можна. Ном. Прийшла по мене вся моя родина. Г. Барв. 353. До кого ж мені тут по роботу вдатись? Г. Барв. 240.
5)
По коне́ць. Въ концѣ. По конець греблі там стоять верби. Гол. III. 301.
6)
По нім усього надійся. Отъ него всего можно ожидать. Фр. Пр. 153.
7)
Що ж по то́му? Что же изъ этого? Що ж по тому, що кохаю, коли в неї не буваю. Грин. III. 186.
8)
По ті́м, по чі́м. Тѣмъ, чѣмъ. По тім козак славен. А ти, дівко, по чім славна? Хиба що багата. Грин. III. 212.
9)
По твере́зому, по п’я́ному. Въ трезвомъ, пьяномъ видѣ. По тверезому про се поговоримо. Г. Барв. 153.
Позави́стувати, -тую, -єш, гл.на що = Позавидувати. Позавистував на пшениченьку. Гол. II. 86.
Поприпізня́ти, -ня́ємо, -єте, гл.що. Запоздать съ чѣмъ. Поприпізняли сіяти. Литин. у.
Пострига́тися, -га́юся, -єшся, сов. в. постри́гтися, -жу́ся, -же́шся, гл.
1) Преимущ. въ сов. в. Постричься.
2) Постригаться, постричься въ монахи. Рудч. Чп. 212.
В черниці постриглась. Шевч. 337. Не постригайся, бо літа загубиш, звінчайся з тою, котру вірно любиш. Гол.
3)
у що. Сдѣлаться чѣмъ. В дурні... постригсь. Греб. 325.
Поту́пати, -паю, -єш, гл.
1) Пойти, пойти стуча ногами.
Потупали діти. МВ. (О. 1862. І. 91).
2)
що. Оставить слѣды на чемъ, ходя. Ступенці на пісочку знати: русалочки потупали. Г. Барв. 351.
Пра́вити, -влю, -виш, гл.
1) Говорить, твердить, настойчиво повторять, настаивать.
Я йому кажу одно, а він своє править. Радом. у. Там що йому не толкуй, а він своє править. Лебед. у.
2) Требовать, взыскивать.
Правити долг. Ніхто не прийде править проценту. Рудч. Ск. II. 26. Півник уп’ять пішов править жорна: кукуріку! оддай, пане, жорна! Рудч. Ск. І. 38.
3) Спрашивать извѣстную цѣну, запрашивать.
А вона тільки й правила штирі злотих за нього. Умань. Пра́вить, як за ба́тька. — такъ дорого.
4) Служить (церковную службу). Шевч. 234.
Молебні день-у-день Спасителеві править.
5)
— за що. Служить чѣмъ.
7) Выправлять.
Буде він знати, де козам роги правлють. Богодух. у.
6) Управлять.
Гляди, щоб добре народом правив. Рудч. Ск. II. 163. Владично правиш ти народом. К. Псал. 204.
8) Дѣлать.
Будеме правити із Мар’ї невісту. Гол. IV. Пра́вити гніздо́. Дѣлать гнѣздо. Вх. Уг. 262.
Преклада́ти, -да́ю, -єш, гл.над що. Предпочитать чему. К. ПС. 94. О, божевільна! де твій розум дівся, щоб зрадника над мене прекладати. К. ЦН. 203. Науку і талант над значність прекладали. К. Дз. 13.
Причи́на, -ни, ж.
1) Причина.
Було б чути се, що земля ходить. — З якої причини? Земля не віз. Ком. І. 24. Хто був причиною розстання мого, щоб мій ввесь смуток упав на нього. Чуб. V. 358. Я ж не причи́ною, що боли́ть, — не виноватъ же я, что болитъ. Зміев. у.
2) Вина.
Не можу я, пане, на инших казати, бо моя причина, — буде Бог карати. Чуб. V. 344.
3) Несчастіе, бѣда.
Сталась йому причина: сіль головку розбила. Рудч. Чп. 168. Плаче, плаче сиротина по моїй причині. Мет. 463. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671.
4) Падучая болѣзнь.
Причина його б’є. Щоб тебе причина кинула. Її й не сватають, бо на їй причина буває. Черниг. у.
5) Помѣшательство, порча.
Ото ж моя дівчинонька, що сонна блудила: отаку то їй причину ворожка зробила. Шевч. 30. Ум. Причи́нка. Мет. 191. Причи́нонька. Чуб. V. 584.
Про, пред. О, объ, про. Не все ж Бог дарує, про що люд міркує. Ном. № 71. Хто про що, а він про Наливайка. Посл.
2) Для, на. Сим. 227. К. ЦН. 279.
Свічки у мене про всяк час. Харьк. Мабуть Бог так дає про те, щоб менше люде грішили. Г. Барв. 423. Десь у садочку шиє сорочку свойму миленькому про неділочку. Нп. Про ме́не. Какъ угодно, какъ хочешь, для меня все равно.
3) По.
Про мене хоч вовк траву їж. Посл. Діду, дай мені пугу, а тебе про мене нехай собаки ззідять. Посл.
4)
Про те. Между тѣмъ. І словом він було впоїть тебе, як медом, а про те дивний, якийся дивний з його чоловік був. МВ. ІІ. 21.
5)
Про що. Зачѣмъ, почему. Нащо, про що, коли Господь дорогу загородив і темряву насупив? К. Іов. 9.
Прова́дити, -джу, -диш, гл.
1) Вести, везти. О. 1862. IX. 110.
А куди Бог провадить? Св. Л. 8. — життя́. Вести жизнь. Життя провадить собаче. Ном. № 2114.
2) Дѣлать.
Провадили ми наше діло в благодатній тихості. К. ХП. 10. 31. Доставлять. Аж з Рейну і Угорщини бочками провадили рейнське і усякі напитки. Стор. МПр. 67.
4) Твердить, настойчиво говорить одно и то-же.
Мудрець же физику провадив. Котл. Ен. III. 53. Перша каже: у небоги пристрітні уроки; друга плеще: їй завійна всунулася в боки; третя лихо зве уразом і провадить зілля: росторопшу, то хвилівник і друге безділля. Мкр. Н. 4. Прова́дити на вербі́ гру́ші. Разсказывать небылицы. — не знать що. Нести вздоръ. Не знать що провадять!... То вигадки бабські! К. Досв. 79.
Прорі́к, -ро́ка, м. Пророкъ. Нещасний рік, як умре прорік. Ном. № 9370. Що рік, то й прорік. Что годъ, то дитя раждается.
Протерли́кати, -каю, -єш, гл. Пропиликать, проиграть плохо (на струнахъ). Що затерли́кав, те і протерли́кав. Что заработалъ игрой, то и истратилъ (о музыкантѣ). Вх. Зн. 69.
Пуска́тися, -ка́юся, -єшся, сов. в. пусти́тися, -щу́ся, -стишся, гл.
1) Пускаться, пуститься.
Мідяні човна, золоті весла. Ой пустимо ж ся на тихий Дунай. АД. І. 1. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. АД. І. 9. Два роки в речі не пускався. Мкр. Г. 8. Не трать, куме, сили, пускайсь на дно. Грин. І. 240.
2) Расти, вырасти.
Червона рожа зацвіла; і треба ж, на біду, — край неї хміль пустився. Греб. 371.
3) Только сов. в. Начать, стать; начаться.
Пустився я йти, коли дощ. Могил. у. А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів. Мир. ХРВ. 90.
4)
на що. Итти, пойти, рѣшиться на что. Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася. Мир. Пов. II. 110.
5)
чого́. Выпускать, выпустить изъ рукъ. Як припала до кухля, неначе її уста до його прикипіли, та поти всього не випила, — не пустилася. Мир. Пов. II. 113. Пусти́тися бе́рега. Забросить все, ни о чемъ не заботиться, опуститься. Чи можно ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім. Г. Барв. 284. А я теж пустилась берега. Де було перш чисто, — тепер сміття по коліна. Г. Барв. 393.
6)
Ду́ху пуска́ється хто. Испускаетъ духъ, умираетъ. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш? Св. Л. 269.
Розгорюва́тися, -рю́юся, -єшся, гл.на що = Розгорити. Як небудь розгорюємось на скотинку. Мир. ХРВ. 58. Розгорювався десь на десять рублів. Мир. ХРВ. 59.
Скида́ти, -да́ю, -єш, сов. в. ски́нути, -ну, -неш, гл.
1) Сбрасывать, сбросить внизъ, сваливать, свалить.
Шо то впало? — То я з столу ложку скинула. Черниг. у. Добич із коней скидайте. ЗОЮР. І. 32.
2) Вскидывать, вскинуть на верхъ.
Уб’ю та й на вишку скину. Ном. № 3649. Скинув рушницю на плече. Мир. ХРВ. 81.
3) Снимать, снять.
Нум, брате, ми з себе зелені жупани скидати. ЗОЮР. І. 36. Почав скидати шапку. Рудч. Ск. І. 129.
4) Только с в. Выпить (водки).
Скинув чарку-другу. Мир. Пов. II. 63. І по третій скинули на шлунок. Мкр. Н. 37.
5) Смѣнять, смѣнить, отставлять, отставить отъ должности.
Скиньмо голову, люде добрі. Левиц. Пов. 185.
6)
горща́. Ставить, поставить родъ сухой банки на животъ.
7)
Скида́ти на ко́го. Быть похожимь. Обличчям він дуже скида на вас. О. 1862. IX. 61.
8)
руко́ю на ко́го, що. Показывать, показать. ЗОЮР. І. 310.
9)
о́ком, очи́ма. Бросать, бросить взглядъ, взглянуть. Г. Барв. 215. Скину на неї оком, то вона як жар почервоніє. Стор. М. Пр. 33.
Спада́ти, -да́ю, -єш, сов. в. спа́сти, -ду́, -де́ш, гл.
1) Упадать, упасть, сваливаться, свалиться, спасть.
Нех на тебе всі нещастя з світа спаде і з неба. Чуб. V. 406. Без божої волі і волос з голови не спаде. Ном. № 26. Ляха кров, сльози, муки спадуть на вас і на ваші внуки. Чуб. V. 236.
2) Падать, спадывать, спасть, опасть. ЗОЮР. І. 12.
Ряса його... спадала навкруг його такими ж довгими фалдами. Левиц. І. 134. Шапка з голови спала.
3) Сыпаться, осыпаться (о перезрѣломъ хлѣбѣ).
Нема часу свого жати, бо панське спадає. Нп.
4) Входить, войти судномъ въ рѣку.
На Лиман-ріку іспадали. АД. І. 217.
5) Стекать, стечь.
Вода в Дністр спаде. Грин. III. 251.
6) Доставаться, достаться въ наслѣдство.
Все на його спало, що було в батька. НВолын. у. Спав на мене великий маєток.
7)
з чо́го: — з ро́зуму. Глупѣть, поглупѣть. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, щоб вовка од біди сховали. Гліб. — з го́лосу. Спадать съ голоса, терять голосъ. Дяк п’є горілки багато і вже спада з голосу. Котл. Нп. 350. — з лиця́, — з ті́ла. Худѣть, похудѣть. А жаль мені дівчиноньки, що з личенька спала. Нп. Усе, було, тружусь, роблю, аж з тіла спала. Гліб.
8)
очи́ма на ко́го. Бросать, бросить взглядъ на кого, встрѣтить взглядомъ, упасть взгляду. Куди я ні гляну, усе на його погляд очима спаду. МВ. (О. 1862. III. 59). Куди́ о́чі спа́ли. Куда глаза глядятъ. Бігти кинулася, куди очі спали. МВ. (О. 1862. І. 104).
9)
на що: — на ду́мку. Приходить, прійти въ голову, на мысль. Ти ізнов чогось сумуєш, Наталко! ізнов тобі щось на думку спало. Котл. Нп. — на коня́. Вскакивать, вскочить на коня. Ой не вспів Нечаєнко та на коника спасти. Мет. 406. — на сте́жку. Идти, пойти по слѣдамъ кого. От і я на дідову стежку спала. Лебед. у.
Сповіда́ти, -да́ю, -єш, гл. Исповѣдывать: а) — кого́. Піп сповідає вже останнього, б) що. Той молиться, сповідає гріхи перед братом. Шевч.
Спомага́ти, -га́ю, -єш, сов. в. спомогти́, -жу́, -жеш, гл. Помогать, помочь. Рятуй, рятуй рідну Україну, тобі Боже та й споможе. Нп. Нікого не споможе, не порадит. Гн. II. 24.
2)
на що. Давать, дать возможность, средства. На що нас Бог споміг, тим і приймаєм. Ном. № 12087.
Става́ти, стаю́, -є́ш, сов. в. ста́ти, ста́ну, -неш, гл.
1) Становиться, стать.
Ото він став навколішки, стенувся, — сириця так і тріснула. ЗОЮР. І. 6. Рече до сухорукого чоловіка: стань посередині. Єв. Мр. III. 3. Ста́ти на рушнику́. Обвѣнчаться. З Марусею на рушнику стану. Мет. 104.
2)
— до чо́го. Браться, взяться, приняться за что. Сей же як до чого став...., — уся душа його в роботі. МВ. II. 11. До бо́ю, побо́ю ста́ти. Выйти на бой, вступить въ битву. Дали коня, дали зброю: ставай, синку, до побою. Pauli. Ста́ти до розмо́ви. Заговаривать, заговорить. Тоді вже не станете зо мною до розмови, як тепер. Св. Л. 61.
3)
Безл. Становиться, стать; получиться. Скілько кіп у вас жита стане на десятині? О. 1862. IV. 106.
4)
за ко́го, за що. а) Замѣнять, замѣнить кого, что. Мет. 241. Він мені за дитину рідну став. МВ. II. 22. Став він мені за батька. Не стане кишка за начинку. Чуб. І. 256. б) Становиться, стать въ защиту кого, чего, заступиться. Хто за правду стане?
5)
— на ко́го. Подниматься, подняться, возстать. Чи там раду радять, як на Турка стати, не чуємо на чужині. Шевч.
6) Останавливаться, остановиться.
А в другий раз приходив ватажко Вовчок, та й став коло Константинова. ЗОЮР. І. 132. Станьмо, братіку, тута, коні попасімо. ЗОЮР. І. 40.
7) Наниматься, наняться.
Я до його стала на рік. Став у царя до свинаря за підпасича. Мнж. 13. Стати під хуру. КС. 1882. X. 186.
8) Прибывать, прибыть на мѣсто.
Сим конем скоро у Харькові станеш. Зміев. у. Ухватило його за серденько, став у Марусі на дворі живенько. Грин. III. 235.
9) Начинать, начать, стать.
Стань його вчить, то воно й слухать не хоче. ЗОЮР. І. 13. Ой став козак царь-зілля копати, стала над ним зозуля кувати. Мет. 104. Став божий світ світати, стали вони на коні сідати. ЗОЮР. І. 41. Съ отриц. не. Переставать, перестать. Поки ми матір свою поважали, поти нам Бог годив; а не стали ми матки старенької знати.... не стали нас люде знати.... не стали ми в домівці на промешканні з молодими женами щастя й долі собі мати. ЗОЮР. І. 23. Не стало ні байраків, ні мелюсів ставати. АД. І. 108.
10) Наставать, настать, наступать, наступить.
Гайдамаки дерли народ років може з десять, аж поки Мандебурія стала. ЗОЮР. І. 135.
11) Хватать, хватить, стать.
Коли ви будете говіть? Тоді, як хліба не стане. Пом. № 134.
12) Происходить, произойти, случаться, случиться, явиться, оказаться.
А даси те, що в тебе дома без тебе стало? Рудч. Ск. I. 101.
13) Получать, получить начало, начинаться, начаться.
Не від нас ж стало, не нами й кінчиться. Посл. Стала слава, стала слава, стали й поговори, ой на тую дівчиноньку, що чорнії брови. Мет. 106. Вже стає на дворі світ. Котл. Ен. II. 38.
14) Дѣлаться, сдѣлаться, стать.
Пень горів, а він руки грів, та й став йому дядько. Посл. Як народивсь Христос, то которі.... хрестились, так святими стали; котрі ж плювали, то камінем стали. ЗОЮР. І. 12. Чого смутна стала, мила? Мет. 74. Як гляну на дітей, то страшно стане. МВ. II. 13.
15) Доставаться, достаться.
Смійся, вражий сину, за сміх тобі стане. Чуб.
16) Обходиться, обойтись, стоить.
Сімдесят карбованців весілля стало. Г. Барв. 321. Труда великого се діло стало. Полт. г.
17)
в приго́ді. Пригодиться. См. еще пригода.
18)
Ста́ти на сло́ві. Сдержать слово. Супрун не став на слові. НВолын. у.
19)
— на стану́, стано́чку. См. Стан. Ой тепер я доросла, на станочку стала. Гол. III. 291.
Стоя́ти, стою́, -ї́ш, гл.
1) Стоять.
Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. Мороз не велик, та стоять не велить. Ном. № 646.
2) Стоять станомъ, лагеремъ.
По одну сторону на заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР. По тім боці на толоці, там цигане стояли. Мет. 87.
3) Ожидать, подождать, стоять.
Стій, милий, не вмірай. Нп.
4)
за чим. Дорожить чѣмъ. Я за волами не стою, — беріть їх. Зміев. у.
5)
— за що. Считаться чѣмъ, быть чѣмъ, составлять что. В мене те стоїть за лихо пекуче, що мені слова промовити не вільно. МВ. II. 86.
6)
за ко́го. Стоять за кого, поддерживать, держать сторону кого.
7) Быть, находиться.
Моє серце в сльозах стоїть. Гол. IV. 465.
8)
над гро́бом. Одной ногой въ гробу стоять. Я над гробом стою, брехати не хочу. НВолын. у.
Твори́тися, -рю́ся, -ришся, гл.
1) Дѣлаться, происходить.
І ніхто не знає того дива, що твориться серед ночі в гаї. Шевч.
2)
— на що. Мѣшаться во что. Він мені гворив, обим ся на тото не творив. Вх. Зн. 42.
То, сз.
1) То.
Чи ж то божа така воля, що нещасна моя доля. Чуб. V. 1. Люде не побачуть, то й не засміються. Шевч.
2)
То-бо-то. Вотъ то то же. Могил. у.
3)
То б то. То есть, стало быть, значитъ. То б то ти паном будеш, чи що? Левиц. І. 65.
4)
То́-що. И тому подобное, и такъ далѣе. Купи на базарі, чого треба на борщ: мняса, бураків, капусти то що. Шейк.
5)
То що́? Такъ что жъ? Він тут сердивсь, лаявсь без тебе, грімає і на тебе, що нема тебе. — То що? Мені байдуже. Новомоск. у.
6)
Що..., то.... Чѣмъ..., тѣмъ.... І що йому міцнійш у голову уступає, то він далі посува. МВ. (КС. 1902. X. 146). Що більше умієш, то так неначе більше світа бачиш. О. 1862. IX. 113.
Трима́ти, -ма́ю, -єш, гл.
1) Держать, содержать.
Тримала мене за руку. Стор. М. Пр. 37. Тримає коні, а волів не хоче. Каменец. у. Дочку тримай в дому, ще й заплати кому, щоб узяв біду з дому. Ном. № 9313. Бог батько: як буде нас тримати, то буде й годувати. Ном. № 77.
2)
— за що. Считать, почитать за что. Тримай, свято за свято. Ном.
І. Тьху, въ выраж. що тьху. Сколько духу, сколько силы. Тьху да́ти. Задать. Ти мусиш ворогам тьху дати. Котл. Ен. VI. 22. Въ томъ-же значеніи: чим тьху: А ну! чим тьху навтіки драть! Котл. Ен. VI. 83.
Убива́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. уби́тися, -б’ю́ся, -є́шся, гл.
1) Убиваться, убиться.
Чи мені втопитись, чи з гори убитись. Нп. Чи ти, милий, впився, чи з коника вбився. Мет. 103.
2) Вбиваться, вбиться, вколачиваться, вколотиться, втыкаться, воткнуться, погружаться, погрузиться, войти.
Як ударив, — так ніж у груди і вбився по колодочку. Над ним коник зажурився, по коліна в землю вбився. АД. І. 270. Як обірвався, то на три сажні у землю вбився. Мнж. 124.
3)
у що. Пріобрѣсти что. Хоч на гроші не розжився, так ув одежу вбився. Мнж. 164. Їм добре каятись, у гроші вбившись. К. Бай. 40. Ніяк Горбоносиха не спромоглася знов убитись у свині. Г. Барв. 417. У колодочки́, у пі́р’я вби́тися. Пріобрѣсти опереніе, опериться. Переносно о людяхъ: вырости. Не вспів ще в колодочки вбиться, а, бач, яке затинає! Він уби́вся в кри́льця. У него выросли крылья. Погодуй нас хоч трошечки, ой поки ми в крильця вб’ємося та в силочку вберемося. Нп. — в си́лу, в поту́гу. Пріобрѣсти силу, сдѣлаться сильнымъ. Я корюся, поки у силу та в потугу вб’юся. К. Бай. 58. — у сла́ву. Пріобрѣсти славу, прославиться. Він у славу вбився. К. Досв. 164.
4) Только несоверш. в. Сильно горевать, тосковать, кручиниться, убиваться. Рудч. Ск. II. 115.
Десь моя ненька, десь моя старенька за мною вбивається. Нп. Чорнявая коханая по милому вбивається. Хата. 7.
Убіра́тися, -ра́юся, -єшся, сов. в. убра́тися, -беру́ся, -ре́шся, гл.
1) Одѣваться, одѣться, наряжаться, нарядиться.
Вберися, жінко, в кожух. Ном. № 12826. Убрався в жупан і дума, що пан. Ном. № 11179. Не видав Гриць ногавиць: то ся вбірає, то розбірає. Ном. № 2595. У намисто уберуся. Шевч. 504. Убра́тись за ко́го. Переодѣться кѣмъ. Одна покойова вбралась за дяка.... друга за паламаря і співають: «Вічная пам’ять». Св. Л. 108.
2) Запачкиваться, запачкаться, набраться, набирать на себя чего-либо прицѣпившагося къ платью.
Убрався, як марюка. Ном. № 11277. Підеш, дак у реп’яхи й уберешся. Г. Барв. 472.
8)
у що = Убиватися, вбитися 3. Вбіратися в пір’я. З літами убірався в силу. Мир. ХРВ. 49.
4) Собираться, собраться (куда-либо).
Додому вбіратись. К. (ЗОЮР. II. 204).
5) Залѣзать, залѣзть, забираться, забраться.
Куди ти вбрався на стіл з постолами. Ном.
6) Входить, войти, поселиться.
Нечиста сила вбралася (в царівну). Рудч. Ск. Зараз у світлицю вбрався. ЗОЮР. І. 201.
7) Удаляться, удалиться, уйти.
Вовки як схватились, то на силу відтиля убрались. Рудч. Ск. І. 43. Як до дна доглядаться, так за Дунай убіраться. Ном.
8) Входить, войти, помѣститься. См.
Увібратися.
Ува́га, -ги, ж.
1) Вниманіе.
Що старше від розуму? — Увага. Ном. № 5810. Люде слухали з великою увагою. О. 1862. IX. 71. Бра́ти до вва́ги, зверта́ти ува́гу. Обращать вниманіе. На все сам увагу звертає. Рудч. Ск. II. 163. Да́ти, пода́ти до вваги́ кому́ що́. Обратить вниманіе чье на что. Да́ти ува́гу. Оказать вниманіе, уваженіе. Чи воно дасть увагу старому? — ніколи. НВолын. у.
2) Примѣчаніе, замѣчаніе.
Уважа́ння, -ня, ср.
1) Обращеніе вниманія.
2)
за що. Приниманіе за кого, что..
Уважа́ти, -жа́ю, -єш, сов. в. ува́жити, -жу, -жиш, гл.
1) Принимать, принять во вниманіе, обращать, обратить вниманіе, смотрѣть, взирать.
Ой, мати, мати, серце не вважає, — кого раз полюбить, з тим помірає. Мет. 71. Вони на сльози не вважали. Рудан. І. 28. Не вважайте, люде добрі, що я швець: говоріть зо мною, як з простим. Ном. № 2597. Вважайте, що чуєте. Єв. Мр. IV. 24. Чи добра кобила? — Вважайте сами. Канев. у.
2)
за ко́го, що. Считать кѣмъ, чѣмъ, принять за кого, что. Ми тебе за святого вважаємо. К. Бай. 112. Дума, що дурень його вважає за чорта. Чуб.
3) Полагать, думать, подумать.
То їхав чоловік волами і питав у них: «А що, волики, як уважаєте, де будемо ночувати? Драг. 2.
Уважатися, -жаюся, -єшся, сов. в. ува́житися, -жуся, -жишся, гл.
1) Приниматься, приняться во вниманіе, быть принятымъ во вниманіе.
Хоч і невлюбима вона була, так нелюб’є забулося — лиха доля тільки на той час уважилася. МВ. О. 1862. I. 102).
2)
за що. Считаться чѣмъ.
Ударяти, -ря́ю, -єш, сов. в. уда́рити, -рю, -риш, гл.
1) Употребляется лишь сов. в.: ударить, несов. въ очень рѣдкихъ случаяхъ.
Ударив кулаком у стіну. Рудч. Ск. І. 104. Та вирвала травиченьку, та вдарила по личеньку. Нп. Ударив києм. Куля вдарила. Ударити під ли́чко, під лице. Ударить въ ухо. НВолын. у. — на одліт. Приблизивъ правую руку къ лѣвому плечу, ударить отъ себя. Ударив мечем на одліт. НВолын. у. І в погоду часом грім ударить. Ном. № 1965. Дощ ударив та ше і з вітром. Мнж. 27. Треба про те нам дбати, щоб Господь дощиком ударив. Лебед. у. Ударити чоло́м. поклониться. Перші посли прийшли, хорошенько в хату ввійшли, та вдарили чолом перед нашим столом. Грин. III. 497. — ли́хом об землю. См. Лихо. Ном. № 2426.
2)
на ко́го. Нападать, напасть. Наступить військо проти мене.... ударить на мене війною. К. Псал. 60.
3) Только сов. в. —
нога́ми, — гопака́. Пуститься въ танецъ. Вельможна громада не втерпіла, ударила старими ногами. Шевч. 126. Посадила вража бада на трьох яйцях гусака, сама вийшла на вулицю та вдарила гопака. Нп.
4)
у дзвін. Зазвонить. Гей вдарили сумно-нагло у голосний дзвін. Рудч. Чп. 162. Ударили в дзвони. Шевч. 161. — в тимпа́ни. Заиграть на тимпанахъ. Ударте в тимпани, у гуслі дзвоніте. К. Псал. 189. — у стру́ни. Ударить по струнамъ. Ой ударю ж зразу у струни живії. К. Досв.
5)
з гарма́ти. Выстрѣлить изъ пушки. Вдарили з гармати. Шевч. 234. Также и объ иномъ огнестрѣльномъ оружіи. Ударив з рушниці, з пістоля. Вдарила гармата. Выстрѣлила пушка, дала выстрѣлъ. Ой над річкою Самарою вдарили гармати. Рудч. Чп. 104.
6)
Вдаря́ти в багатство. Жить богато. У багатство не вдаряє, а чим має, тим витає. Ном. № 11930.
7)
Вдаря́ти на що. Обращать вниманіе на что. Москаль на сльози не вдаря. Ном. № 1837.
Ударятися, -ряюся, -єшся, сов. в. уда́ритися, -рюся, -ришся, гл.
1) Только сов. в. Удариться, ударить себя.
На руках понесуть тебе, щоб не вдаривсь об камінь ногою. Єв. Мт. IV. 6. Да вдарилась мати, об поли руками: тепер же я, мої діти, пропали із вами. Нп. Ой підлинув соколонько під зелений сад та вдарився крилечками об зелений сад. Мет. 177. Шляхтянка скрикнула, підняла руки до неба і, як нежива, вдарилась об землю. Стор. М. Пр. 139.
2) Бросаться, броситься, побѣжать.
Дівчата вдарилися в-ростіч. Мир. Пов. І. 148. В погонь.... ударилась за Марком. Мнж. 26. Уда́ритись навтікача́. Броситься бѣжать.
3) Отправляться, отправиться.
Ударилась в город мамкувати. Щог. В. 100. У ма́ндри вдарилась. Отправилась въ дорогу, пошла бродяжничать. Мир. Пов. 11. 95.
4) Обращаться, обратиться къ кому, прибѣгнуть къ кому.
Вона вдарилась до знахарки. ЗОЮР. II. 34. Вдаря́тися в що. Прибѣгать къ помощи чего, обращаться къ чему. Не плач, мати Оврамихо, не вдавайся вліки, — випроводила сина Овраменка у поход навіки. Не плач, мати Оврамихо, не вдаряйсь в ворожки, — поховали сина Овраменка в степу край дорожки. Грин. III. 584. См. Вдаватися.
5)
Уда́ритись у го́лос, у плач. Заплакать. Г. Барв. 58.
6)
у ту́гу. Запечалиться. Чуб. V. 402.
Уже́, нар. Уже, ужъ. Іди зіма до Бучина, бо вже ти нам докучила. Ном. № 622. Така вже вдача собача. Ном. № 2941. А вже ж! Конечно. А повінчаємось у неділю? — А вже ж. Шевч. 504. А що вже. Что же касается до. А що вже Василько — тихий, сумний. МВ. II. 8. То вже ж. И вотъ. То вже ж Хмельницький до козаків приїзжає, словами промовляє. Макс. То вже ж один козак лугом біжить, коли дивиться на кущ, аж кущ дріжить. Макс.
Улюбля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. улюби́ти, -блю́, -биш, гл.
1) Только несов. в. Долюбливать.
Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість. МВ. (КС. 1902. X. 143).
2) Только сов. в. Полюбить.
Дуже вже цього хлопця улюбила. Зміев. у. Голуба убив, голубку влюбив. Чуб. V. 246. Я улюби́в що. Мнѣ понравилось что-нибудь. Дав нам привелей осягти під город поля, гаї і сіножаті, які сами улюбимо. К. ЧР. 225.
Умива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. уми́ти, уми́ю, -єш, гл.
1) Умывать, умыть.
Умивай же біле личко дрібними сльозами. Шевч. При одній свічі личенько вмивав, при другій свічі шатоньки вбірав. Гол. Ввійшла в хату, Катерина їй ноги умила. Шевч. 114. Вмива́ти ру́ки від чо́го. Отказываться отъ чего. Теперка вмивають руки від поля, а потому буде казати, що поля нема. Камен. у.
2) Сносить, снести водой.
Як вода́ вми́ла (що, кого). Исчезъ безъ слѣда. Рудч. Ск. І. 81.
Упада́ти, -да́ю, -єш, сов. в. упа́сти, упаду́, -де́ш, гл.
1) Впадать, впасть, вливаться, влиться.
Лише річка не вертає у гори землицев, тілько усе упадає до моря водицев. Гол. IV. 447. Сімсот річок і чотирі та й усі ж вони та й у Дніпро впали. Макс. — в сло́во. Вставлять свое слово въ разговоръ, вмѣшиваться въ разговоръ. Котрась моя дитина щаслива, — відповідає брат. — Е, ні, — впадає в слово багач, — ви всі щасливі. Гн. II. 28. О дорогѣ: направляться, направиться, пролегать, входить. Куди тая доріженька, куди вона впала: чи в темний луг, чи у поле? Мет. 97.
2) Вбѣгать, вбѣжать.
Тогді вдовиченки в чужий двір впадали, шапки в руки знімали. Мет. 349. До світлиці хутко впала. Гол. І. 41.
3) Натыкаться, наткнуться, случайно встрѣтиться, напасть.
Утікав перед вовком, а впав на ведмедя. Ном. № 1790.
4) Падать, упасть.
Не так то і встати, як упасти. Ном. № 2194. Як тя баба в купель клала, на груди ті искра впала. Лукаш. 117. Впав перед ним на коліна. Рудч. Ск. I. 100. До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає. АД. І. 216. Упа́сти в тісну́ діру́. Попасть въ трудныя обстоятельства. Ном. № 2223. — у гара́зд. Достичь благосостоянія. Упав у гаразд, як муха в сметану. Посл. Ном. № 1643. — на коня́. Вскочить на лошадь. Ном. № 11403. Упав Данило на коня і помчавсь, не оглядаючись. МВ. І. 156. Вона́ йому́ впа́ла в о́ко. Онъ ее замѣтилъ, обратилъ на нее вниманіе. Вона мені й тоді ще в око впала, що яке то молоде й хороше, та нещасливе. Г. Барв. 12.
5) Опускаться, опуститься, сѣсть.
Прилетіла пава, коло його впала. Мет. 103.
6) Убывать, убыть, спадать, спасть.
На Миколая вода впадає.
7) Вваливаться, ввалиться.
Три ночі не спала, — впали карі очі. Шевч. 558.
8) Только соверш. видъ? Наступить.
Ось упав мені й сімнадцятий рік. Г. Барв. 82. Аж гульк — зіма впала. Шевч. Як упала зіма на Покрову, то лежала до самого Юрія. О. 1862. II. 59. Ніч упала.
9)
на що́. Ослабѣвать, ослабѣть. Упав на ноги. Упада́є на си́лі. Обезсиливаетъ, ослабѣваетъ. Г. Барв. 113.
10)
коло ко́го. Заботливо ухаживать. Коло дитини так упадає. Чуб. Нехай би ти коло неї впадала, а не вона на староста літях коло вередливого дівчати. МН. І. 27.
11) Случаться, случиться, приходиться, придтись.
Не знаєш, звідки на тебе лихо впаде. Посл. Упало нам у однієї баби ночувати. Мнж. 123. Упало йому знов ійти лісом. Мнж. 71. От приходе неділя, чи так празник який упав. Мнж. 91. Упало і їй ліпити молодим пиріжки. Мнж. 43. На моє́ сло́во впа́ло. Вышло по моему, какъ я говорилъ. Так, як я казав, на моє слово впало. Лебед. у.
12) Доставаться, достаться, придтись.
Впала йому велика худоба (родич умер багатирь). Г. Барв. 418. Взялисі (татарове) паювати: дівка впала парубкові, а тещенька зятенькові. Гол. Найшли троє яблук і всім по цілому впало. Ном. № 257.
13) Слѣдовать, приходиться, придтися, надлежать.
Своєї частки, що упадала йому од його батька, не брав, — братові вже, чи невістці оддав. Грин. І. 287. На день упадає заробітку по півкарбованця. Держати ж тебе при собі на чужому хлібі не впадає. Г. Барв. 423. Біля гряниці не впада будувать світлиці. Ном. № 9761. Не впада діло сьогодні ткати. Конст. у.
14) Приличествовать.
Не впадав москаля дядьком звати. Ном. № 850.
Управля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. упра́вити, -влю, -виш, гл.
1) Вставлять, вставить, вдѣлать.
Вподовж стіни управлена.... рулка. Мнж. 134.
2) Покончить, сдѣлать, убрать.
Коситься легко.... за день і управили ті п’ятдесят, чи шо, десятин. Мнж. 127.
3)
до чо́го, у що́. Обучать, обучить чему. Наші хлібороби не дуже квапляться дітей своїх у ремество вправляти. К. (О. 1861. І. 313).
Уробля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. уроби́ти, -блю́, -биш, гл.
1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить.
2) Дѣлать, сдѣлать, нарабатывать, наработать.
Бо которий чоловік теє уробляє, повік той щастя собі має. АД. І. 187. Літом і мале піде, то вробить. Ном. № 551. Як ручки вроблять, так спина й зносить. Грин. II. 310. Піду додому, мо що небудь до вечора вроблю. Рано вставши, багато вробиш. Грин. І. 239. Пішов.... на поле подивиться, що вона вробила. Рудч.
3) Дѣлать, сдѣлать, смастерить.
А вробимо топірчики та з самої сталі. Гол. І. 164.
4) Воздѣлывать, воздѣлать, обрабатывать, обработать.
Тут які рівненькі ріллі, — не так, як у нас. — Е, бо лучче вроблено. Новомоск. у.
5)
у що́. Запачкивать, запачкать, загадить во что. Ото як уробила рукав у сажу.
6)
Вроби́ти во́лю. Исполнить желаніе. Мила волю уробила: главку йому поїскала. Гол. I. 84.
Хо́ті. Въ выраж.: що хо́ті — что хочешь. Язик у роті, мели що хоті. Ном. № 12988.
Хоті́ти, хо́чу, -чеш, гл. Хотѣть, желать. Хочу їсти. Хотів косити. Рудч. Ск. І. 54. Волно Богу що хотіти, то чинити. Ном. № 23. Вмѣсто хо́чеш, хо́чете часто сокращенно: хоч, хо́чте. Стоїть вода у сінечках, коли хоч, — напийся. Чуб. V. 170. Що хочте робіть з Петром. Котл. НП. 413. Не хотячи́. Не намѣренно. Не хотячи штовхнув його. Уман. у. Та хоти́, щоб.... И еще хотѣлъ бы, чтобы.... Та хоти, щоб у нас правда була, коли пани та як пси гризуться. Каменец. у. Що хоти́.... Что хочешь.... Що хоти роби, — не дає та й уже. Каменец. у.
Хоч, хоча́, хоча́й, хоче́нь, сз. = Хоть. Хоч нічого їсти, та весело жити. Посл. Як збрешеш, то хоча надсядься, на ласку послі не понадься. Котл. Ен. Пусти дочку на улицю хочай подивиться. Чуб. V. 901. Хочень Кам’янець невеликий здається, коли людей у йому багато жиє. Каменец. у. Хоч що... Что бы ни... Хоч що буде, — не оглядайсь. Грин. І. 67. Хоч хто.... Кто-бы ни.... Хоч хто казатиме, — не слухайсь. Хоч де... Гдѣ бы ни.... Хоч де будеш, то я тебе знайду. Васильк. у.
Хребе́т, -бта́, м.
1) Хребетъ, спина. Мил. М. 39.
Досиділась що й сорочки на хребті нема ні в неї, ні в чоловіка. Рудч. Ск. І. 177. На хребті́ ма́ти що. Имѣть на себѣ какую-либо одежду. А їх матуся вже й сорочку пропила, на хребті тільки спідниця да юпчина. Г. Барв. 483. На хребе́т зароби́ти що. Заработать себѣ на одежду. Тепер я хоч трохи людям пороблю, хоч на хребет зароблю яку шустелину, хоч буде в чому емірати. Г. Барв. 269. З хребта́ зніма́ти що. Снимать одежду съ кого. Давай з її хребта усю шустелину здіймати: і се, каже, наше, і се наше. Г. Барв. 369.
2) Тупой край пилы. Шух. І. 175.
Хрі́нів, -нова, -ве. Хрѣновый. Хрінова мати (редька). Ном. № 12387. Що за хрі́нова ма́ти? вм. чо́ртова, ка́това ма́ти. Ном. № 7834. Пожалував, бодай його хрінова мати жалувала! МВ. (КС. 1902. X. 155).
Чи, с. Ли, или, развѣ. Чи може сліпий сліпого водити? Єв. Л. VI. 39. Чи гріх, чи два, а вже не видержу. Ном. № 118. Як де зробить чорногуз гніздо на хаті, чи у дворі, то та хата щаслива. Чуб. Та чи то ж повірять? Шейк. Чи вже б то пожаліли? Сим. 236. Може до того чи й доживемо. О. 1861. VII. 16. Чи так, то й так. Ну, пусть будетъ и такъ. Рудч. Ск. I. 1. Чи що. Что-ли. Що він там чортів сліпить, чи що? Ном. № 10932.
Чим. Творит. пад. отъ що. (См.).
Чого́.
1)
Род. пад. мѣст. що. Чи не бажаєш ти чого? МВ. І. 77.
2) Какъ нар. Зачѣмъ, почему, отчего?
Чого ви лаєтесь? хиба вас поле засіяно. Ном. № 9230.
Чом, чому́, нар.
1) Отчего, почему, зачѣмъ.
Чом ти не прийшов учора? Харьк. Чом ти не косиш свого проса? Рудч. Ск. І. 54. Коли зле гадаєш, чом Бога благаєш? Ном. Чому чорт мудрий? — Бо старий. Ном. № 8677. Воли мої половії, чому не орете? Нп. Чому ні? А почему-же? Конечно да! Нема слуги. Чи не дасте ви мені яку з ваших? — Чому ні? Беріть собі, котру схочете. МВ. II. 33. Чом таки́. Почему же, почему бы. І справді, чом таки не скажеш людям, Марусе? озвалась я до неї. МВ. II. 89.
2)
Чому́. Дат. пад. отъ що.
Чорт, -та, м.
1) Чортъ.
Бога хвали, чорта не гніви. Ном. Чорт-ма, чорт-ма́ло, чорт-ма́тиме. Нѣтъ, не было, не будетъ. Їв би паляниці, та зубів чорт ма. Ном. № 12331. Ой тим же я не прийшов, що чорт-мало підошов. Нп. Коли без перестанку гулятиме, то й сорочки чорт-матиме. Полт. Чорт зна хто, що, де, куди, як.... Чортъ знаетъ кто, неизвѣстно кто, что, гдѣ, куда, какъ. Чорт зна що, хто — также: дрянь, гадость, плохой человѣкъ, предметъ. Чорт зна як — также: плохо, скверно. Чорт зна що в лаптях, та й то москаль. Ном. № 841. Чорт зна що, не Брути! Шевч. 214. Чорт зна що плутає. Рудч. Ск. І. 187. Як чор-зна що, — не чепать, щоб і посудини не запаскудить. Ном. № 3288. Робиш ти, працюєш, та на чорт зна кого. Левиц. І. 527. Жили, жили, та чор-зна де й ділися. Ном. № 8272. Заїць тоді ж забіг чор-зна куди. Рудч. Ск. І. 25. Чорт його зна, як і вчитись. Левиц. І. 247. Чорт батька знає, як співають! Гліб. Въ томъ же значеніи: чорт-віть що! Рудч. Ск. І. 75. До чо́рта. Много, масса. Чимало таки козаків і панів до чорта. Стор. II. 28.
2) Родъ игры. О. 1861. XI. Св. 36. Ум.
Чо́ртик, чорто́к. Чуб. І. 219. Ном. № 275. Ув. Чорти́сько, чорти́ще. Чуб. І. 106. Чортя́ка.
Що, мѣст.
1) Что.
Що мати варила? — Борщ. Ном. № 276. Вона знає, що починає. Ном. Що вбогий, що багатий — у Бога все рівно. Ном. № 80. Чоловік що ступить, то згрішить. Ном. № 99. Що не їж, а хліба хочеться. Грин. II. 309. Зійшли вони на такий пустирь, що бур’ян як у чоловіка. Рудч. Ск. II. 34. Що..., то.... Чѣмъ..., тѣмъ.... І що йому міцнійш у голову уступає, то він далі посува. МВ. (КС. 1902. X 146). Що далі, то неначе лучче стає. КС. 1883. IV. 773. А що..., то.... Такъ какъ..., то.... А що він того не сказав нам, то ми й не знали. Не що. Не очень. Він не що й старим чоловіком умер. О. 1861. X. 34. Не що давно се було. Прил. у. Ні до чо́го. Ни къ чему не годный, ни для чего не нужный. Так і зріс він ні до чого. Св. Л. 159. Ні по́ чому. Ничего не стоятъ. Дурні ні по чому: що ступиш, то й дурний. Г.-Арт. (О. 1861. III. 102). Чим дуж. См. Дуж. Чим тьху. См. І. Тьху.
2) Сколько.
Що то плачу, що то гомону було та страху по селу. МВ. II. 67. Що ж то зібралось народу, так, Господи, Твоя воля. Кв. Що світа, то й мира. Ном. Що си́ла, що си́ли. Сколько хватитъ силъ. Ударив що сили. Гавкає на мир що сили. Греб. 361. Що мо́га. Сколько возможно. Що мога бери, аби доніс.
3) Который, -рая, -е.
Приходить до коня, що з мідною гривою. Рудч. Ск. І. 104. Замісила яйцями борошно, що назмітала. Рудч. Ск. II. 2. Въ томъ-же значеніи: що-він, що-вона́, що-воно́. Се колесо, що зверху пада на його вода. Ном. Ой чия то хата з краю, що я її не знаю. Чуб. V. Біда тій курці, що на ній сокола заправляють на лови. Ном. Не той пан, що надів жупан, а той, що в його щире серце. Ном.
4) Если, когда.
Як же мені його звоювати, що я не знаю. Рудч. Ск. II. 11. Де вже ти мені поможеш, що у мене нема нічого. Рудч. Ск. II. 21. Чим то я завтра похмелюсь, що я всі гроші пропив? Рудч. Ск. II. 21.
5) Такъ какъ.
У ярмарок схотілось піти, та й не знаю, чи що застану, що уже так нерано. Рудч. Ск. II. 25.
6) Такъ что.
А во Йвана дочка да мені не рівна: ой як вийде за ворота — як та королівна, що з нею не стати, а ні розмовляти, тілько взяти, шапку зняти, на добридень дати. Грин. III. 200.
7) За то что.
Бог нам дав, що ми такі бідні — то це нам щастя. Рудч. Ск. II. 25.
8) Хотя, не смотря на то, что.
На улицю пійде, — і то навчиться погано лаятись, що тут же й батько й мати, а то на чужині. Г. Барв. 438.
9) Кое что, что-нибудь.
Та і мені що перекинь. Котл. Ен. III. 13.
10) Какъ только, лишь только.
Отто вискакує з води проклятий ирод, і що розженеться против Кожем’яки, то він його булавою. ЗОЮР. II. 30.
11) Всякій разъ какъ, всякій разъ когда.
І що вона плакала, — то купа срібла стоїть, а сама сліпа. Рудч. Ск. II. 50. Що пожене бичка пасти, то цілий день проспить. Рудч. Ск. II. 45. Що в Бога служба, то пан-отець і звелить усім навколішки припасти. Кв.
12)
Що за. Какъ, какой, какая, какое. А що в лісі за тихо, тілько листя шелестить. Чуб. Що за люде? — Із Черкас. ЗОЮР. І. 246. Що то за пекло, що тепло? Ном. № 199. Що то за хороші, за молоді парубки. МВ. II. 7.
13)
Що-не́будь. Что-нибудь. Утни що-небудь про гайдамаків. Шевч. 156.
14) Въ началѣ рѣчи часто значитъ: вотъ.
Що одним полем пішов Сомко Мушкет, а другим полем — Стецько Кукуруза. Макс. Що люде гуляють і роскоші мають, а я заробляю — нічого не маю. Чуб.
15)
І що то. Что значитъ. І що то, подумаєш, на світі оці жіночки?... Ніяк од їх і не встережешся.
16) При превосходной степени прилагательныхъ и нарѣчій для усиленія.
Що-найду́жче. Какъ можно сильнѣе. Що-найперше. Прежде всего. Що-найдужчий, що-найгірший, що-найдорожчий. Що-наймолодший. Шевч. 454.
17) При сравнительной степени нарѣчій: чѣмъ.
Що далі, усе вона хмурнійша — от мов хмара чорна. МВ. II. 37.
18) При словахъ, выражающихъ понятіе о времени: каждый, еже....
Що-вечора, що-ранку, то й надінеш новодранку. Ном. № 11241. Тужу ж я, тужу що-день, що-година. Чуб. V. 21. Що-дня і що-ночі. Шевч. 6. Що-місяця. Чуб. Не що-день Великдень. Ном. № 5334. Що-неділі. Чуб. Що-літа. Чуб. Що-рік, що-року. Шевч. Що-тижня. Чуб. Що-раз. Всякій разъ, ежечасно. А ти мене що-раз лякаєш снами. К. Іов. 16.
19)
Що-на! Что вотъ тебѣ! что ну!
20)
Що-го́ді! Что ну! Таке болото на дворі, що годі! НВолын. у.
21)
Не що бо й що! Въ томъ то и дѣло. Не що бо й горе! Въ томъ то и бѣда. Ном. № 2125.
22)
Що-що. Что иное. Що-що, а біда завше здибає. Ном. № 2205. См. Шо.
Що́кати, -каю, -єш, гл. Говорить що. Вх. Зн. 84.
Як, нар.
1) Какъ.
Вода чиста, як сльоза. ЗОЮР. І. 147. Добре, як у Бога за дверима. ЗОЮР. І. 147. О, як болить моє серце, а сльози не ллються. Котл. НП. 339. Як вас маємо звати? Харьк. Як ти підеш, що такий дощ? Харьк. Як крикну я: брешеш! Стор. М. Пр. 47. Як дам ляща тобі я в пику, то тут тебе лизне і чорт! Котл. Ен. І. 83. Як глянув господарь і зо зла аж посинів. Гліб. Як на ім’я. Какъ по имени, какъ зовутъ. Забулась, як на ім’я того пана. МВ. І. 138. Як ся ма́єш? Какъ поживаешь? Здоров, Еоле, пане-свату! ой як ся маєш, як живеш? Котл. Ен. І. 7. Як ось. Какъ вотъ, вотъ и. Тут тілько що перемолився Еней і рот свій затулив, як ось із неба дощ полився. Котл. Ен. II. 33. Як ма́є бу́ти. Какъ быть должно. Набігла ґуля, як має бути. НВолын. у. Як.... так.... Какъ.... такъ.... Як діди і батьки наші робили, так і ми будемо. Ном. № 688. Як у воді не без чорта, так у великого пана не без жида. ЗОЮР. І. 146. Як же. а) Какъ же. Як же твого брата звуть? б) Да какъ, ужъ какъ. Як же зчепились вони, — така буча збилася, що ледві розняли їх. МВ. ІІ. 185. в) А какъ. Як же вмер паволоцький полковник..., він вийшов. К. ЧР. 15. Як то? Какъ? (восклицаніе удивленія). Як то? ти не хочеш сього робити? Як то при нарѣчіи: какъ. Як то сумно було в нас у хати! МВ. II. 45. Як-ся = Якось. Пита він як-ся ласкаво і грізно. МВ. II. 125. Як не́будь. Какъ-нибудь. Як небудь достати його. Рудч. Ск. І. 7. Як мо́га. Изо всѣхъ силъ. Як мога швидче утікай. Котл. Ен. III. 19.
2) Какъ будто, будто бы.
Еней тогді як народився. Котл. Ен. І. 11. Въ томъ же значеніи: як би. Пійшов на свято не явно, а як би потай. Єв. І. VII. 10. Вона стоїть, — от як би вона, без згадки і думки, разом перед яким дивом опинилась. МВ. II. 90.
3) Если.
Правду старий співа, як не бреше. Шевч. 154. Як би. Если бы. Як би не Біг, — хтоб нам поміг. Ном. № 10. Як би знала, що покине, — була б не любила; як би знала, що загине, — була б не пустила. Шевч. 12.
4) Когда, во время.
Як були ми в його, бачили його брата. Харьк. Як же мені знать, которий мені год? Як родивсь, то без пам’яти був; як ріс, то розуму не мав; а як уже до розуму дойшов, тогди б то й лічить, та багацько літ уплило. ЗОЮР. І. 146. Це було за царя Горошка, як людей було трошка. Посл.
5) Чѣмъ, нежели.
Йому більше, як сто год. Екат. Що.... то.... Чѣмъ.... тѣмъ.... Що далі, то більша дорожнета на хліб. Харьк. б) Лишь, только. Більш мені на землі нічого не треба, як оця домовина. Г. Барв. 212.
7) Смотря по, смотря какъ, смотря какой.
За юшкою подають звичайно капусту, а тоді — як у кого достаток. Грин. III. 536. Въ томъ же значеніи: як до. Чи дорогі воли на ярмарку? — Як до вола, — т. е. смотря по тому, какой волъ. Полт. Се як до чоловіка: один зробить, а другий ні.
8) Чуть.
Та селом іду — як не плачу: кого люблю, то й не бачу. Грин. ІІІ. 230. Охвицер як волосся на собі не рве. Г. Барв. 403.
9)
Як.... як.... (повтореніе). И.... и.... какъ..., такъ и.... Як день, як ніч, — раз-у-раз тупаю та працюю. Г. Барв. 193. У тій горниці стіл стоїть і на йому як пити, як і їсти. Мнж. 25.
10)
Як ка́жете? Что вы говорите? Ум. Я́кеньки.