Тётка

[Анатолій]

А ось приклади:

1. Огієнко пише „приставка“, Скалозуб пише „приросток“, в совєтській традиції маємо „префікс“. Де „правильно“ ?
2. Огієнко і Барвінський пишуть „інший“, Грінченко пише „инший“, Куліш пише „иньший“.
3. Часопись „Наша Віра“ пише сьогодні „у Київі“, совкова традиція – „у Києві“.
4. Уманець пише „росийська мова“, Довженко пише „руська мова“ (маючи на увазі т.зв. російську), Дубровський пише „московська“, Даль – „великорусский“, а Грінченко пояснює: великорусский перекладається як московський.

1. Це справа усталеної термінології. Кажете, совєтська традиція. Може. Але загалом ця традиція приписувала вживати спільних із російською слів. А російською: приставка. Так що звідки ноги ростуть у префікса — ще питання. Мені особисто це слово теж недуже побобається через букву «ф» і збіг кінцевих «кс».
2. Питання фонетики. Як хто чує, так пише. У нас на Поділля взагалі кажуть лише «гиначе, «гинакше». Протетичне в, г — характерна риса української мови. Мо’, варто було б до літературної мови занести ці діялектні слова (які, як я вже зазначив, цілком відповідають літературній традиції), і назавжди поховати суперечки, як правильно: «інший»,«инший» чи «иньший»?
3. Київ — Київі. До чого тут совкова традиція? У російській немає чергування е у відкритому складі з і в закритову. Це суто українська традиція: осінь — осені, камінь — камені, сім — семи тощо. Чи ви вважаєте, що треба разом із Київі писати осіні, каміні, сіми?
4. Знову ж таки, питання усталеної термінології. Мені не муляє казати російський. Якби це було совєтізмом, то казали б якраз руська мова (бо ж русский язык). Є слово Росія, де корінь росій. Додайте суфікс ський і матемете російський. Як на мене, логіка залізна. А від чого створене слово ро́сийський, я, бігме, не знаю. Просвітіть, що криється за його етимологією (звісно, окрім бажання говорити, не так як усі).

А поки-що, — є моя мова, і є Ваша мова, і це справа відчуття, традицій, переконань, світогляду. Все, що ми можемо робити – це сперечатися, опираючись на власні правдоміри. І вчитися один в иньшого, коли є хоча-б якась, навіть найменша, спільна позиція для діялогу.

Поясніть мені, якими правдомірами, відчуттям, традицією, переконаннями, світоглядом ви користуєтесь, вживаючи слова: виключно, їх замість їхній, пануючий, наростаючий, одержати замість здобувати, не чергуючи і — й — та, у — в, з — із — зі тощо. (Знайшов таке в «Суржику для інтеліґенції».) Це все й багато чого іншого і є совковою традицією, проти якої ви наче боретеся.

[Ромко]

Вже сподівався, що моя примирлива відповідь якось завершить дискусію, а тут — на тобі…

1. Так що звідки ноги ростуть у префікса — ще питання.
Префікс < praefixum (Lat.)

3. Київ — Київі. До чого тут совкова традиція? У російській немає чергування е у відкритому складі з і в закритову. Це суто українська традиція: осінь — осені, камінь — камені, сім — семи тощо. Чи ви вважаєте, що треба разом із Київі писати осіні, каміні, сіми?

Не таке вже воно й дурне:
http://www.google.com.ua/#hl=en&tbo=d&s ... 24&bih=546
Зверніться до редакції „Нашої віри“.

4. Знову ж таки, питання усталеної термінології. Мені не муляє казати російський. Якби це було совєтізмом, то казали б якраз руська мова (бо ж русский язык). Є слово Росія, де корінь росій. Додайте суфікс ський і матемете російський. Як на мене, логіка залізна. А від чого створене слово ро́сийський, я, бігме, не знаю. Просвітіть, що криється за його етимологією (звісно, окрім бажання говорити, не так як усі).

Грінченко подає: Росия́н=россіянинъ, русскій (не обмежуючи, не локалізуючи вживання географічними рамками, як в деяких иньших випадках — по губерніях, по „уездах“.
Можна думати, що ро́сийський — галицька традиція, від польського Ро́сия.
Щодо назви мови — корінь рос, але справа в иньшому. Назва мови не йде від назви Імперії (той же Даль), а від назви етносу. Самоназва етносу — Московитяне
Це вічна і довга суперечка: Чи Москалі вкрали від Русинів назву (старанням Петра I^го в 1721^му році, гляди французький «ROBERT»: russe [RYS] adj. et n. 1715; a remplacé moscovite; de Russie) і чи руська мова — це те ж, що і московська, а чи, може, „Русалка дністрова“ писана саме руською, а не московською (я вже згадував Довженків „Щоденник“).
Українці наполягали, що „руський“ - це не те саме, що „русский“, в добрій вірі, що таким чином світ відрізнить Русь од Московії. Але насправді „русский“ — це всього-лиш московське правописання давньго „руський“, яке перейшло в „український“. Це добре розуміли раніше, коли мову називали „великорусским языком“, а не „россейским“ - за назвою імперії. Все. Далі не сила писати… Шукайте за джерелами самостійно. Оце подвійне „сс“ потрібне було Французам (з латині), щоби Rusia не читати „Рузія“.

Поясніть мені, якими правдомірами, відчуттям, традицією, переконаннями, світоглядом ви користуєтесь, вживаючи слова: виключно, їх замість їхній, пануючий, наростаючий, одержати замість здобувати, не чергуючи і — й — та, у — в, з — із — зі тощо. (Знайшов таке в «Суржику для інтеліґенції».) Це все й багато чого іншого і є совковою традицією, проти якої ви наче боретеся.

Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов):
[Ті ви́ключно-тяжкі́ обста́вини, серед яки́х довело́ся животі́ти в Росі́ї украї́нському письме́нству (Єфр.).]
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D0%B2%D0%B8%D0%B ... ghlight=on
[По їх чо́лах копа́лися рови́, один ко́ло о́дного].
[Тим-то й годи́ться нам їх ди́кі о́брази перед пото́мками вповажни́ти (Куліш)].
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D1%97%D1%85&scop ... ghlight=on
Их, мест. притяж. – ї́хній, (реже) їх.
[На їх окра́деній землі́ (Шевч.).]
Госпо́дствующий – запані́лий, пану́ючий, перева́жний.
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D0%BF%D0%B0%D0%B ... ghlight=on
Святослав Караванський. Практичний словник синонімів української мови:
наростаючий
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов):
Получа́ть, получи́ть – оде́ржувати, оде́ржати (реже отри́мувати, отри́мати), дістава́ти, діста́ти
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D0%BE%D0%B4%D0%B ... ghlight=on

Щодо чергування у-в. Я його не дотримуюсь. І я не сам:
http://ntsh.org/files/visnyk_45_p23-44.pdf
(Андрій Содомора. Мова як даність: слово і чуття. „Вісник НТШ“, число 45, 2011, стор. 32)

[Анатолій]

1. Так що звідки ноги ростуть у префікса — ще питання.
Префікс < praefixum (Lat.)

Я знаю етимологію слова. Я кажу, що тут ще питання, хто його запровадив в українську мову. Якщо це совок — то чому російською інакше? Совкова традиція передбачає однакові слова, а тут маємо різні.

3. Київ — Київі. До чого тут совкова традиція? У російській немає чергування е у відкритому складі з і в закритову. Це суто українська традиція: осінь — осені, камінь — камені, сім — семи тощо. Чи ви вважаєте, що треба разом із Київі писати осіні, каміні, сіми?

Не таке вже воно й дурне:
http://www.google.com.ua/#hl=en&tbo=d&s ... 24&bih=546
Зверніться до редакції „Нашої віри“.

Ґуґл сила! Києві — 15 900 000 результатів; Київі — 154 000 результатів. Перевага нормативного Києві над ненормативним Київі більш ніж 100:1. Просто на 100 людей, що знають мову, є одна, яка не знає.
Ви, до речі, не відповіли: чи треба за цією ж схемою писати осіні, каміні, сіми? Використовую ваш-таки аргумент: осіні — 11,700 результатів. То, виходить, не таке вже воно й дурне?

І що саме мені редакція «Нашої віри» має сказати?

4. Знову ж таки, питання усталеної термінології. Мені не муляє казати російський. Якби це було совєтізмом, то казали б якраз руська мова (бо ж русский язык). Є слово Росія, де корінь росій. Додайте суфікс ський і матемете російський. Як на мене, логіка залізна. А від чого створене слово ро́сийський, я, бігме, не знаю. Просвітіть, що криється за його етимологією (звісно, окрім бажання говорити, не так як усі).

ро́сийський — галицька традиція, від польського Ро́сия. Щодо назви мови — корінь рос, але справа в иньшому. Назва мови не йде від назви Імперії (той же Даль), а від назви етносу.

Спиратися на польську традицію, а не на українську — це цікаво...
Та хай там як, а польською — Rosja (Рос’я, а не Росия).

Щодо назви мови — корінь рос

В якому слові?

Назва мови не йде від назви Імперії (той же Даль), а від назви етносу.

Тут я взагалі не зрозумів, що ви мали на увазі.

Самоназва етносу — Московитяне

Самоназва етносу — русские.

Це вічна і довга суперечка: Чи Москалі вкрали від Русинів назву (старанням Петра I^го в 1721^му році) і чи руська мова — це те ж, що і московська, а чи, може, „Русалка дністрова“ писана саме руською, а не московською (я вже згадував Довженків „Щоденник“).
Українці наполягали, що „руський“ - це не те саме, що „русский“, в добрій вірі, що таким чином світ відрізнить Русь од Московії. Але насправді „русский“ — це всього-лиш московське правописання давньго „руський“, яке перейшло в „український“. Це добре розуміли раніше, коли мову називали „великорусским языком“, а не „россейским“ - за назвою імперії. Все. Далі не сила писати… Шукайте за джерелами самостійно. Оце подвійне „сс“ потрібне було Французам (з латині), щоби Rusia не читати „Рузія“.

Хіба я сперечаюся в цьому? Французи теж не мають жодного права на назву Франція, бо франки — германське племя, в Німеччині навіть ціла область є — Франконія називається. Македонія — суто грецька назва і ніякі там слов’янські вискочні з колишньої югославської республіки на неї права не мають. Що вже казати про незалежний Люксембург, коли є однойменна бельгійська провінція, Республіку Ірландія, коли під боком Північна Ірландія, чи Нью-Мехіко, коли є цілісінькі Мексиканські Сполучені Штати.

Поясніть мені, якими правдомірами, відчуттям, традицією, переконаннями, світоглядом ви користуєтесь, вживаючи слова: виключно, їх замість їхній, пануючий, наростаючий, одержати замість здобувати, не чергуючи і — й — та, у — в, з — із — зі тощо. (Знайшов таке в «Суржику для інтеліґенції».) Це все й багато чого іншого і є совковою традицією, проти якої ви наче боретеся.

Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов):
[Ті ви́ключно-тяжкі́ обста́вини, серед яки́х довело́ся животі́ти в Росі́ї украї́нському письме́нству (Єфр.).]
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D0%B2%D0%B8%D0%B ... ghlight=on
[По їх чо́лах копа́лися рови́, один ко́ло о́дного].
[Тим-то й годи́ться нам їх ди́кі о́брази перед пото́мками вповажни́ти (Куліш)].
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D1%97%D1%85&scop ... ghlight=on
Их, мест. притяж. – ї́хній, (реже) їх.
[На їх окра́деній землі́ (Шевч.).]
Госпо́дствующий – запані́лий, пану́ючий, перева́жний.
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D0%BF%D0%B0%D0%B ... ghlight=on
Святослав Караванський. Практичний словник синонімів української мови:
наростаючий
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов):
Получа́ть, получи́ть – оде́ржувати, оде́ржати (реже отри́мувати, отри́мати), дістава́ти, діста́ти
ще: http://r2u.org.ua/s?w=%D0%BE%D0%B4%D0%B ... ghlight=on

Щодо чергування у-в. Я його не дотримуюсь. І я не сам:
http://ntsh.org/files/visnyk_45_p23-44.pdf
(Андрій Содомора. Мова як даність: слово і чуття. „Вісник НТШ“, число 45, 2011, стор. 32)

1. Про виключно читайте тут і тут.
2. Про їх — їхній читайте тут, тут, тут, тут і тут.
3. Про активні дієприкметники читайте тут, тут, тут і тут.
4. Хіба я писав, що слова одержати немає? Я лише написав, що не можна його вживати не на місці: не одержати зиск, можливість, а дістати; не одержати знання, а здобути тощо. (Читайте хоча б тут.)
5. І я також. Наприклад, в усному мовленні, або коли неуважний, або коли російською розмовляю. Росіяни (вони ж москалі) такого чергування теж не додержуються, як і ті, що розмовляють суржиком.

[Ромко]

1. Так що звідки ноги ростуть у префікса — ще питання.
Я кажу, що тут ще питання, хто його запровадив в українську мову. Якщо це совок — то чому російською інакше? Совкова традиція передбачає однакові слова, а тут маємо різні.

Я ж тут нічого катеґорично не стверджував. Цитую свій попередній допис http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f ... =40#p11508: Огієнко пише „приставка“, Скалозуб пише „приросток“, в совєтській традиції маємо „префікс“. Де „правильно“ ?. Щодо „совєтської традиції“ – це просто вказує на офіційні норми післявоєнних часів. Звісно, термін міг бути запроваджений раніш. До речі, „префикс“ присутній в „рос-укр“ словнику 1981^го року.

3. Київ — Київі. До чого тут совкова традиція?

Маєте слушність, у нас і перед війною писали „в Києві“.

Ґуґл сила! Перевага нормативного Києві над ненормативним Київі більш ніж 100:1.

Трудно. За всіма соціологічними опитуваннями, в засадничих питаннях, які нуртують душу і серце, я належу до групи, що вкладається в 1%. То мені виїхати з України (і куди?). Змалку не прагнув належати до більшости. Можливо, з тієї причини, що народився під „нормативною“ босяцько-большевицькою окупацією. Тому не прагнув „бути, як всі“, прагнув (Вашими словами) читати не ті тексти „що всі“. Звідти і консерватизм (передвоєнні тексти писалися дещо відмінною мовою, яка на мене зробила неповторне вражіння „ріднішої“, чим „нормативна“ совкова. Щодо „більшости“: якщо Ви маєте вищу освіту, — уже належите до меншости. „Більшість“ не завжди ліпша, а самобутність (ориґінальність) не завжди потворна.

Ви, до речі, не відповіли: чи треба за цією ж схемою писати осіні, каміні, сіми?

Не варто кепкувати.

І що саме мені редакція «Нашої віри» має сказати?

Головним редактором у них Євген Сверстюк, який для мене є рідкісним авторитетом http://nashavira.ukrlife.org/. Коли наштовхнувся на їхній правопис „у Києві“, — мені сподобалось. Про це написав у попередньому дописі http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f ... =40#p11508, — не відаю, чому перепитуєте.

4. Є слово Росія, де корінь росій.

Щодо назви мови — корінь рос

В якому слові?

Оце ж у цьому–таки слові!

Назва мови не йде від назви Імперії (той же Даль), а від назви етносу.

Тут я взагалі не зрозумів, що ви мали на увазі.

Глядіть попередне листування: Даль дав назву своєму словнику „Толковый словарь живого великорусскаго языка, а не „российскаго“
На пам'ятнику „Первопечатнику Фёдорову“ вибито в камені: „Іван Федорович, московитянин“ (оригінальна цитата).
Перекладаю з енциклопедії «ROBERT»: „рус прикметник та іменник 1715; замінило московіт“ (russe [RYS] adj. et n. 1715; a remplacé moscovite).

Самоназва етносу — русские.

Нічого за Вашим відсиланням про походження назви „русский“ не написано. Свою точку зору я намагався обґрунтувати в попередніх дописах. А ще є книга „Украдене ім'я“ http://hopakchicago.com/0542.htm.
Якби мова називалася за назвою держави (Російська Федерація), то існувала-б „бразильська“ мова (читайте мій попередній допис http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f ... =40#p11508).
А от Велике московське князівство (до речі, ще навіть Петро I^й в европейських джерелах іменується князем, а не царем) отримало назву разом з назвою народу, що його замешкав.

Поясніть мені, якими правдомірами, відчуттям, традицією, переконаннями, світоглядом ви користуєтесь, не чергуючи і — й — та, у — в, з — із — зі тощо. Росіяни (вони ж Москалі) такого чергування теж не додержуються, як і ті, що розмовляють суржиком

Ще раз раджу переглянути статтю http://ntsh.org/files/visnyk_45_p23-44.pdf
(Андрій Содомора. Мова як даність: слово і чуття. „Вісник НТШ“, число 45, 2011, стор. 32)

[Анатолій]

Ви, до речі, не відповіли: чи треба за цією ж схемою писати осіні, каміні, сіми?

Не варто кепкувати.

І не думав навіть. Я лише намагаюся сказати, що українська мова — досить логічно побудована. Є типово українська особливість: чергування голосних у відкритому — закритому складі. Зокрема, о, е (у відкритому) з і (у закритому). Якщо осінь — осені, камінь — камені, сім — семи, то чому Київ — Київі? Де логіка? А якщо Київ — Київі, то чому не осіні, каміні, сіми? Аргумент: бо так хоче Євген Сверстюк — мене якось не дуже переконує.

4. Є слово Росія, де корінь росій.

Щодо назви мови — корінь рос

В якому слові?

Оце ж у цьому–таки слові!

У словах Росія, російський, росіянин корінь — росій.

Назва мови не йде від назви Імперії (той же Даль), а від назви етносу.

Тут я взагалі не зрозумів, що ви мали на увазі.

Глядіть попередне листування: Даль дав назву своєму словнику „Толковый словарь живого великорусскаго языка, а не „российскаго“
На пам'ятнику „Первопечатнику Фёдорову“ вибито в камені: „Іван Федорович, московитянин“ (оригінальна цитата).
Перекладаю з енциклопедії «ROBERT»: „рус прикметник та іменник 1715; замінило московіт“ (russe [RYS] adj. et n. 1715; a remplacé moscovite).

А Желехівський свій словник назвав Малоруско-німецьким, то й що з того?

Самоназва етносу — русские.

Нічого за Вашим відсиланням про походження назви „русский“ не написано. Свою точку зору я намагався обґрунтувати в попередніх дописах. А ще є книга „Украдене ім'я“ http://hopakchicago.com/0542.htm.
Якби мова називалася за назвою держави (Російська Федерація), то існувала-б „бразильська“ мова (читайте мій попередній допис http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f ... =40#p11508).
А от Велике московське князівство (до речі, ще навіть Петро I^й в европейських джерелах іменується князем, а не царем) отримало назву разом з назвою народу, що його замешкав.

А я хіба полемізував щодо походження назви? Я лише дав покликання на ресурс, який фіксує сучасну самоназву етносу — русские, заперечуючи вашу тезу, що вони себе йменують московитянини. А щодо походження назв різних мов, то вивести якусь загальну формулу тут не можна. Одні назви мов походять від назви народу, інші — від назви країни. Є й такі, що ніяк не пов’язані ні з назвою народу, ні з назвою країни.

Поясніть мені, якими правдомірами, відчуттям, традицією, переконаннями, світоглядом ви користуєтесь, не чергуючи і — й — та, у — в, з — із — зі тощо. Росіяни (вони ж Москалі) такого чергування теж не додержуються, як і ті, що розмовляють суржиком

Ще раз раджу переглянути статтю http://ntsh.org/files/visnyk_45_p23-44.pdf
(Андрій Содомора. Мова як даність: слово і чуття. „Вісник НТШ“, число 45, 2011, стор. 32)

Ви певно не до кінця прочитали мій допис: як і ті, що розмовляють суржиком.

[Ромко]

від чого створене слово ро́сийський, я, бігме, не знаю. Просвітіть, що криється за його етимологією (звісно, окрім бажання говорити, не так як усі)

1. Словник Уманця зветься росийсько-український (про це вже йшлося : http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f ... 604#p11510
2. Етимологічний словник української мови в семи томах, Київ, 1982:
   

заперечуючи вашу тезу, що вони себе йменують Московитянини.

Таж я мав на увазі історичну самоназву.

А Желехівський свій словник назвав Малоруско-німецьким, то й що з того?

А нічого:

Словник Желехівського вийшов у 1882–1886 і мав другу назву RUTHENISH-DEUTSCHES WÖRTERBUCH.
У назві „Малоруско-“, як на те століття, не вбачаю некоректности. Етимологічний словник Ярослава Рудницького пояснює так:

Ще раз раджу переглянути статтю http://ntsh.org/files/visnyk_45_p23-44.pdf
(Андрій Содомора. Мова як даність: слово і чуття. „Вісник НТШ“, число 45, 2011, стор. 32)

Ви певно не до кінця прочитали мій допис: як і ті, що розмовляють суржиком.

Андрій Содомора пише суржиком ?

[Анатолій]

від чого створене слово ро́сийський, я, бігме, не знаю. Просвітіть, що криється за його етимологією (звісно, окрім бажання говорити, не так як усі)

1. Словник Уманця зветься росийсько-український (про це вже йшлося : http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f ... 604#p11510
2. Етимологічний словник української мови в семи томах, Київ, 1982:
   

заперечуючи вашу тезу, що вони себе йменують Московитянини.

Таж я мав на увазі історичну самоназву.

А Желехівський свій словник назвав Малоруско-німецьким, то й що з того?

А нічого:

Словник Желехівського вийшов у 1882–1886 і мав другу назву RUTHENISH-DEUTSCHES WÖRTERBUCH.
У назві „Малоруско-“, як на те століття, не вбачаю некоректности. Етимологічний словник Ярослава Рудницького пояснює так:

Ви самі собі суперечите. Кажете: У назві „Малоруско-“, як на те століття, не вбачаю некоректности. Але вперто називаєте російську мову ро́сийською, бо так колись написав Уманець зі Спілкою, хоч, як на це століття, таке написання не є коректне (та й чи було колись?). У власних назвах у кінці слова пишемо -ія (Франція, Англія, Греція, Японія, Індія, Монголія, Австралія, Колумбія, Замбія, Швеція, Норвегія, Чехія, Румунія, Персія, Росія тощо), а не -ия (виняток: Коломия, але, якщо зважити, що, ймовірно, назва міста так чи так пов’язана зі словом мити, то це й не виняток зовсім). Так довіряєте Уманцю зі Спілкою (відкидаючи водночас написання десятків інших мовознавців), то будьте послідовні. У їхньому словникові Великоро́ссія українською треба перекладати як Росия, Русь, Моско́вщина, Моско́вська Русь (тобто мусимо визнати формулу: Росия (Росія) = Русь, а не Україна = Русь). Ну й писати, відповідно, Австрия, станция, істория, провінция тощо.

Андрій Содомора пише суржиком ?

Окрім кількох випадків недодержання чергування у — в, і — й, з — із, росіянізму як це не прикро замість хоч як прикро та доволі спірного твердження, що українською треба казати ріка, а не річка, як на мене, досить чиста мова. (Можна ще посперечатися щодо збереження подвоєння в чужомовних словах. Якщо в словах Равенна чи мадонна можна погодитися з подвоєннями (бо українською чуємо подовженний звук), то в барокко чи мелісса — ні. Та це тема окремої розмови.) Але в статті Андрія Содомори недодержання чергування у — в, і — й — виняток, найпевніше, просто недогляд, а в «Суржику для інтеліґенції» — свідоме правило. Тому «Мова...» А. Содомори написана саме мовою (хай із кількома незначними огріхами), а «Суржик...» — суржиком.

[Ромко]

Ви самі собі суперечите. Кажете: У назві „Малоруско-“, як на те століття, не вбачаю некоректности. Але вперто називаєте російську мову ро́сийською, бо так колись написав Уманець зі Спілкою, хоч, як на це століття, таке написання не є коректне (та й чи було колись?). У власних назвах у кінці слова пишемо -ія (Франція, Англія, Греція, Японія, Індія, Монголія, Австралія, Колумбія, Замбія, Швеція, Норвегія, Чехія, Румунія, Персія, Росія тощо), а не -ия Так довіряєте Уманцю зі Спілкою (відкидаючи водночас написання десятків інших мовознавців), то будьте послідовні. У їхньому словникові Великоро́ссія українською треба перекладати як Росия, Русь, Моско́вщина, Моско́вська Русь (тобто мусимо визнати формулу: Росия (Росія) = Русь, а не Україна = Русь). Ну й писати, відповідно, Австрия, станция, істория, провінция тощо.

Маєте слушність. Олександер Барвінський переклав книгу Миколи Костомарова так „Істория України. Це старий правопис. Огієнко радить „Історія“.
Щодо „ро́сийський“, — так розмовляли мої Тато з Мамою, а мене Совєти перевчили на „росі́йський“. Тепер покутую за прогрішення своє невольне. Тут важливим є наголос. Огієнко теж пише через „і“ (Стилістичний словник):

Андрій Содомора пише суржиком ?

Можна посперечатися щодо збереження подвоєння в чужомовних словах. Якщо в словах Равенна чи мадонна можна погодитися з
подвоєннями (бо українською чуємо подовженний звук), то в барокко чи мелісса — ні.

Щодо подвоєння, я з Вами повністю і пристрасно погоджуюсь.

в статті Андрія Содомори недодержання чергування у — в, і — й — виняток, найпевніше, просто недогляд

Содомора свідомо наполягає на недодержанні чергування! Як Ви читали ось такі рядки його статті?:

«Мова...» А. Содомори написана саме мовою (хай із кількома незначними
огріхами), а «Суржик...» — суржиком.

«Суржик...» написаний простою мовою, в деяких місцях — навіть провокативною. Але не тим суржиком, якого нас учить телевізія, та й друковані тексти… Що автор «Суржика...» пише й говорить, залучаючи московізми, совєтизми, сучасне брудне просторіччя на вже сучасній брудній інтерівсько-космополітичній основі, — побільше не його провина, а провина владоможної політико-„культурної“ „еліти“ суспільства, яка поширює бруд, і в цьому бруді топить суспільство разом з автором «Суржика...».
Придивіться хоча-б до власного «site^у»: „слідкуєте за темою“ замість стежите, „посилання“ замість відсилання, віднесення, поклик, пов'язь, зв'язок, ланка…

[Анатолій]

Ви самі собі суперечите. Кажете: У назві „Малоруско-“, як на те століття, не вбачаю некоректности. Але вперто називаєте російську мову ро́сийською, бо так колись написав Уманець зі Спілкою, хоч, як на це століття, таке написання не є коректне (та й чи було колись?). У власних назвах у кінці слова пишемо -ія (Франція, Англія, Греція, Японія, Індія, Монголія, Австралія, Колумбія, Замбія, Швеція, Норвегія, Чехія, Румунія, Персія, Росія тощо), а не -ия Так довіряєте Уманцю зі Спілкою (відкидаючи водночас написання десятків інших мовознавців), то будьте послідовні. У їхньому словникові Великоро́ссія українською треба перекладати як Росия, Русь, Моско́вщина, Моско́вська Русь (тобто мусимо визнати формулу: Росия (Росія) = Русь, а не Україна = Русь). Ну й писати, відповідно, Австрия, станция, істория, провінция тощо.

Маєте слушність. Олександер Барвінський переклав книгу Миколи Костомарова так „Істория України. Це старий правопис. Огієнко радить „Історія“.
Щодо „ро́сийський“, — так розмовляли мої Тато з Мамою, а мене Совєти перевчили на „росі́йський“. Тепер покутую за прогрішення своє невольне. Тут важливим є наголос. Огієнко теж пише через „і“ (Стилістичний словник):

Ну от бачте, ви самі пишете: «Це старий правопис». Водночас цим правописом (назвімо його умовно Уманця-Спілки) ще до запровадження єдиної всеукраїнської норми користувалися паралельно з іншими правописами (теж старими; і їх значно більше), згідно з якими треба писати Росія, російський. Щодо наголосу, то він теж був різний у різних словниках: Кримського, Голоскевича — на перший склад; Огієнка, Ізюмова — на другий. Наголос на перший склад, на мою думку, був зумовлений тим, що так наголошували слова Великоросія, Малоросія. А коли відкинули перший компонент слова, залишили «за звичкою» й наголос.

в статті Андрія Содомори недодержання чергування у — в, і — й — виняток, найпевніше, просто недогляд

Содомора свідомо наполягає на недодержанні чергування! Як Ви читали ось такі рядки його статті?:

Я читав дуже уважно. Автор ніде не наполягає на недодержанні чергування. Автор лише пише, що, по-перше, чергування — лише один із елементів милозвучності мови й ними не можна надужувати на догоду правилу: А в подібних випадках, тримаючись правила й нехтуючи ритмічною будовою фрази, початкове «в» квапимось замінити на «у». По-друге, не можна сліпо чергувати у — в, бо часто це безпосередньо впливає на значення слова. По-третє, часто «в» читається як нескладове «у», тому вимовляти такий звук, навіть біля приголосного звука, неважко. Зверніть увагу, що А. Содомора нічого не пише про недодержання чергування і — й, з — із — зі, ся — сь тощо.
А пишучи, що «в статті Андрія Содомори недодержання чергування у — в, і — й — виняток, найпевніше, просто недогляд», мав на увазі, наприклад, таке речення: Цю ж душевну глибину чуємо і в цій парі слів: «Серце і Слово», де збіг двох голосних (о, і) та двох приголосних (в, ц) пояснити ритмікою чи іншими причинами не можна. Тут можна й треба було б написати: Цю ж душевну глибину чуємо й у цій парі слів: «Серце і Слово».

«Мова...» А. Содомори написана саме мовою (хай із кількома незначними
огріхами), а «Суржик...» — суржиком.

«Суржик...» написаний простою мовою, в деяких місцях — навіть провокативною. Але не тим суржиком, якого нас учить телевізія, та й друковані тексти… Що автор «Суржика...» пише й говорить, залучаючи московізми, совєтизми, сучасне брудне просторіччя на вже сучасній брудній інтерівсько-космополітичній основі, — побільше не його провина, а провина владоможної політико-„культурної“ „еліти“ суспільства, яка поширює бруд, і в цьому бруді топить суспільство разом з автором «Суржика...».
Придивіться хоча-б до власного «site^у»: „слідкуєте за темою“ замість стежите, „посилання“ замість відсилання, віднесення, поклик, пов'язь, зв'язок, ланка…

Власного сайту — це якого?

[Ромко]

Власного сайту — це якого?

домівки (обійстя, майданчика) r2u.org.ua.
В переліку балачок (по-Вашому — у списку форумів) Ви числитесь посередником (по-Вашому — модератором) для низки тем