<< Другорядні пари Зміст Складні прийменники >>

Прості прийменники.

Значіння їх і вживання § 170.

Прості прийменники вимагають після себе таких відмінків:

Родового: без, біля, від (од), для, до, крім, після, проти (супроти), ради (заради), серед

Давального: к (ік)

Знахідного: крізь, про, через

Місцевого: при

Знахідного й орудного: над, перед, під

Знахідного й місцевого: на, об (о)

Родового, знахідного й орудного: з (із, зі...), за, між

Родового, знахідного й орудного: (в, ві)

Давального, знахідного й місцевого: по

Далі подаємо їх за абеткою ради практичних вигід:

1. без — буває при різних керівних словах (дієсловах, іменниках, прикметниках): зостатися без нічого, кінь без хвоста, щасливий без краю і т. ін.

У мові літературній без ширше вживається, як у мові народній, де, напр., замість віддієслівних іменників із значінням діяльности на -ння, -ття з без, звичайні бувають конструкції з дієприслівниками на -чи або -ши та не: Не сіявши, не оравши, не буде жито родити, порівн. А дехто без вагань узявся й до коси. (М. Рильськ.)

Порівн. іще приросток без- у § 102.

2. біля — на означення місця передусім при чомусь, з бок у чогось, а не навкруг чогось (порівн. коло в § 172), отже в таких виразах, як біля моря, біля річки, сісти біля кого тощо.

Проте змішується з коло, напр., у В. Винниченка Біля машини (а не "коло машини").

3. від (од) — дуже поширений прийменник надто після дієслів та прикметників, але конструкції з ним часто змагаються з іншими конструкціями, напр., повстати від якого часу і повстати з якого часу, від чого вмерти і з чого вмерти, взяти від кожного і взяти з кожного і т. ін. При дієсловах, що визначають рух від чогось так само можливі подвійні конструкції: Я не відступлюся від свого слова. (Л. Україн.). Зрікатися своїх слів. (Акад. слов.) і Відрікатися від чого. (Ак. слов.). Від них цурався. (Гр. Кв.-Осн.) і Не цурайтесь того слова. (Т. Шевч.). Я купив учора від Федона. (Л. Україн.).

Звичайна конструкція з від і при прикметниках 2. ступеня, правда, нарівні з конструкцією з за: нема кращого від його і нема кращого за його, біліший від снігу і біліший за сніг і т. ін. Тут можливі ще інші конструкції, а саме сполучникові, коли предмет порівняння набирає самостійнійшого значіння, ніж у конструкціях прийменникових: нема кращого, як він, біліший, ніж сніг і т. ін., а також із над: Зірочка красивіша над усіма. (Гр. Кв.-Осн.).

Про можливі ще інші конструкції при прислівниках 2. ступеня див. § 1612, а про конструкції при переємних дієприкметниках § 167.

4. для — визначає призначення: Любисточок — для дівочок, василечки — для пахощів, а м’яточка — для любощів. (Нар. пісня), зробити для свого спокою, комісія для впорядкування українського правопису і т. ін.

Як синтаксичний льокалізм (західньоукраїнський) вживається ще в значінні "через", "тому, що". Але взагалі прийменник для мало вживаний, бо в мові чимало інших поширеніших способів на визначення тих самих стосунків, див. на, ради, до.

5. до — як прийменник від, дуже поширений в мові, але він з протилежним до від основним значінням: піти від кого до кого, підійти до лісу, доскочити до чого (ширше, загальніше значіння з "доскочити чого"), бути до якого часу, ходи до хати, до ніг припасти, пити до кого, до рук дати, говорити до кого, узятися до роботи, до науки, до зброї і т. ін., також при іменниках, прикметниках: машина до шиття, лист до брата, любий до розмови, ласий до меду тощо. Дуже часто конструкції з до чергуються з іншими як рівнобіжними: рівняти до чого і з чим, поздоровкатися до кого і з ким, піти до школи і в школу і т. ін. Надзвичайно часто вживається цей прийменник у виразах прислівникового характеру, хоч і далеко не завсіди пишеться разом (див. § 92), напр.: до біса, до ката, до лиха, до хріна (= багато), розказати до крихти (= все), зробити до діла, до пуття (= добре), сказати до речі (=добре), бути до вподоби, до пари, до любови і т. ін. Див. іще § 144.

6. з (із, зі, ізі, зо, ізо) — цей прийменник походить із двох колись різних прийменників і вживається тепер аж із трьома відмінками: родовим, знахідним і орудним.

а) З родовим відмінком на означення руху зверху чого або з середини чого, але з цього основного значіння повстали інші як матеріялу, причини, походження тощо: зняти з дерева, з хати вийти, зробити з дерева, чоботи з свині, з неї будуть люди, зробити з намови, нема з того користи, чоловік із Полтавщини, з хвороби посивіти, з щастя не мруть, гарний з лиця і т. ін., також при дієсловах: сміятися, глузувати, кепкувати, кпити(ся), знущатися, глумитися тощо з кого.

Часто конструкції з прийменником з чергуються з іншими, напр.:

Никла трава жалощами, гнулось древо з туги. (П. Куліш)

Працюємо... не тільки по неволі, а й з охоти. (Л. Україн.)

То з того винен ти. (Л. Україн.)

Я цьому не винна. (Словн. Грінч.)

Він у тому винен. (Словн. Грінч.)

Винний злочину. (Словн. Грінч.)

І що то за хороша з лиця була. (М. Вовч.)

На обличчя був препоганий. (Словн. Грінч.)

Взагалі конструкції з з досить поширені коштом інших конструкцій і вживаються іноді досить незвичайно, як от, напр.:

Тішимося з нього. (Л. Україн.)

Я хотіла б його бачити великим, значним. Великим — із характеру, або значним — із праці для народу свого. (О. Кобил.)

Чи згодна ти забуть про те життя вабливе,

Заритись на селі із того буть щаслива. (М. Рильськ.)

Крім того конструкції з з звичайні ще в таких словосполученнях, як стаття з географії, лекції з економіки і т. ін., в прислівниках знизу, згорда, зроду-звіку, сп’яна тощо та прислівникових виразах з ласки вашої, з щирого серця.

Слід відмітити ще поширені конструкції в таких випадках, як: з тебе добрий писар, з неї гарна робітниця, такі з нас їдці, з Олени чудова співачка і т. ін.

З знахідним відмінком з визначає приблизність у спеціяльних словосполученнях: з хату завбільшки, з палець завдовжки, з тиждень минуло, з сотню дати, з двадцять душ прийшло, років зо два тому і т. ін.

Здається з знахідного відмінку і такі вирази, як хитрий з-біса, мудрий з-чорта, не з-так і великий тощо.

Порівн. ще близько, коло.

в) З орудним відмінком з або зв’язує два іменники, або буває при дієслівному додатковому іменникові. У першому випадку з виступає в ролі сполучника і чи та, тільки, звичайно, тісніше в’яже іменники, ставлячи їх у стосунок керівного і підрядного. Так зв’язані іменники звичайно й стоять близько одно од одного, напр.:

Ярема з Лейбою прокрались аж у будинок. (Т. Шевч.)

Якже́ додатковий іменник після прийменника з залежить від дієслова, то й стоїть ближче до дієслова:

Товариство

На Січ прямувало,

І мене взяли з собою. (Т. Шевч.)

На подобу складного підмета (див. § 1533) буває й складний додатковий іменник:

Велів тобі... Барабаш... шкатул у з королівськими листами оддати. (Нар. дума)

На те він і-сотник, що розумніший над нас із тобою і отамана з громадою. (Нар. опов.)

Ой мій братіку, Червоний Носе!

Якби нам з тобою тут погратись? (Б. Грінч.)

От ми й спарували

Вас з Яриною докупи. (Т. Шевч.)

В сьому домі шлюб відбувається Геллади з Римом. (Л. Україн.)

Не завсіди можна визначити додатковий іменник із прийменником з щодо його надежности, напр.:

Розпустили орли крила,

З орлами злітались:

То кварцяне військо з панським

Докупи з’їжджались. (П. Куліш)

Зокрема конструкція з додатковим іменником орудного відмінку після прийменника з властива дієсловам (о)женитися, (о)дружитися, побратися (з ким).

У старіших письменників (Котляревського, Квітки, Шевченка), як також і в народній мові, подивуються й конструкції "женитися на кому" тощо, але цього синтаксичного барбаризму тепер уникають.

7. за — теж дуже поширений прийменник і так само, як і з, вимагає тих самих трьох відмінків.

а) З родовим відмінком конструкції з за визначають час (добу, період): за старих часів, за панщини, за години сіно звести, не за нас це сталося тощо (порівн. прислівник замолоду).

б) З знахідним відмінком при численних дієсловах тощо на означення різних відтінків обмеження дії чи прикмети, їх льокалізації й взагалі точнішого визначення, напр.: сховатися за хмару, схопити(ся) за голову, продати за копійку, постраждати за правду, їсти за двох дурнів, відповідати за що, зробити за одну ніч, вернути за тиждень (через тиждень), зробити за тиждень до терміну, не мати розуму й за дитину, вартий за старого, більший за кого (порівн. від).

Зокрема часто така конструкція можлива й при дієсловах із про, як рівнобіжна: говорити,

турбуватися, забути, питати, писати, читати, балакати за кого, що і т. ін., також у таких виразах, як за вовка помовка, за все добре і т. ін.

Щодо додатків присудкових із за + знахідний відмінок, то див. § 155.

в) Основне значіння конструкцій із орудним відмінком після за — напрям дії ззаду чогось або становище (іти за чим, бути за чим). Із цих значінь розвинулось чимало інших, як причини, наступіности тощо: за дурною головою нема й ногам упокою (= через дурну голову), за ліньками бідує, за тучами, за хмарами сонечко не сходить, за працею ніколи й погуляти, за його словами, за Шевченком, за офіційними даними, за азбукою, за редакцієюпід редакцією), сидіти за книжкою і т. ін.

Також і при дієсловах: жалкувати, плакати, тужити, журитися, сумувати, вбиватися і подібних щодо значіння звичайний іменниковий додаток орудного відмінку з за: жалкувати за ким, чим (також жаль за ким), плакати за ким, чим і т. ін. (порівн. по, об).

При дієсловах і віддієслівних іменниках руху та таких, як послати, на означення мети також уживається за з орудним іменника. Щоправда, в сьогочасній літературній мові перевагу віддається конструкції із по + знахідний (послати по що, а не за чим), алеж і в народній мові, і в літературній конструкції з за невивідні і досить поширені, напр., у Шевченка, Франка, Л. Українки й інших.

Та чи й бажано й потрібно винищити такі конструкції з за? Адже в них є такий відтінок значіння ("іти за чим"), що його не можна віддати конструкцією з по + знахідний, і коли, напр., словосполучення біганина за кавалком хліба (М. Рильськ.) виправити на "по кавалок", воно втратить на силі й образності.

Нарешті слід сказати, що наче наперекір основному правилу про те, нібито прийменники бувають тільки в парах з додатковими іменниками, себто, як кажуть, вимагають після себе тільки непрямих відмінків, прийменник за може бути й перед назовним відмінком іменника. Це буває в особливих окликових реченнях після що:

Що у тім домі жила за праведная душа! (Гр. Кв.-Осн.)

Що то за хороші, за молоді парубки. (М. Вовч.)

Метушилися в тумані щось за тіні. (П. Мирний)

Але з огляду на таку саму конструкцію й при прислівниках:

А що в лісі за тихо, тільки листя шелестить. (Нар. пісня).

а то й при іменниках такого відмінку, що за з ними не може бути. Що в за дівчині я закохавсь. (А. Крим.), можна сказати, що це що за, щось за попросту своєрідне словосполучення прислівникового характеру з підсильним значінням на подобу різних часток, а не прийменник.

8. к (ік) — трапляється лише в кількох виразах вузького значіння як к лихій годині, к бісу тощо.

Про архаїчне стилістичне значіння прийменника к див. § 144.

Як провінціялізм трапляється в західноукраїнських письменників ще з к, ік — д, ід:

Ватага панських посіпак...

Бундючно д церкві наближалась. (Ів. Франко)

Грудьми припав він ід землі. (Ів. Франко)

9. крізь — з знахідним відмінком на означення граматичної дії через щось: Крізь сон подивлюся на ту Україну (Т. Шевч.), Неначе крізь сито дивлюся.

Також у виразі день крізь день, близькозначному до день-у-день, по-всяк-день.

10. крім (окрім) —  з родовим відмінком перед іменником на означення досить відокремлених членів речення, подеколи виділюваних навіть комою: іншого, крім тебе любити не буду. (Нар. пісня).

11. між, (межи, між до) —  уживається з родовим, знахідним і орудним відмінком. Основне значіння рух або становище в частині простору, незанятого сусідніми предметами. При дієсловах на питання "куди?" доречні конструкції з знахідним, інші дві вживаються у відповідь на питання "де?", здається, без одміни в значіннях між собою. Прикл.:

Іде чернець у келію

Між стіни німії. (Т. Шевч.)

Не знайшов між хлопців побратима,

Не знайшов межи дівчат посестри. (Л. Україн.)

І зразу встала стіна між мною й товаришами,

між мною й життям. (М. Коцюб.)

Звичайно, саме значіння між таке, що після нього йдуть іменники в множині, а коли в однині, то хіба в збірних, як от

Нема між чим вибрати. (Нар. опов.)

А ми послухали б от між ділом (Л. Україн.)

Відтінок архаїзму надає прийменник міждо:

Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пішли один против одного. (П. Куліш)

12. на надзвичайно поширений прийменник із знахідним та місцевим відмінком іменника, напр.:

На шлях дивлюся та на поле,

Та на ворону на хресті,

На кладовищі. (Т. Шевч.)

а) Основне значіння конструкції з знахідним відмінком визначати предмет, об’єкт дії, переважно в напрямі зверху ("на що"): іти на гору, дивлюся на небо, летіти на море і т. ін. У багатьох дієсловах така конструкція пізніша і хистка, себто змагається з іншими, напр.: ждати, чекати, сподіватись на кого, що і кого, чого, вірити на кого (інший відтінок у вірити кому), дивуватися на щочому, з чого), заслужити на щочого), учити на добречого доброго), хворіти, недужати, заслабнути на що, роздивлятися на кого, що (але хибна конструкція "роздивлятися кого, що", що виникла підо впливом розглядати кого, що), бачити на власні очівласними очима), кричати на ввесь рот, грати на скрипкуна скрипці), потрощити на гамуз, учитися на лікаря, поставити що на науку, зробити на знак пошани, виїхати на лови, гукати на все село і т. ін.

Уже на цих прикладах ми можемо відмітити, що додатковий іменник з прийменником на набуває значіння призначення, мети, надто ж це виступає при керівних іменниках: відро на воду, мішок на просо, зерно на посів, худоба на заріз, шлях на Київ, пастка на лисиці, спеціаліст на внутрішні хвороби тощо, напр.:

Та в пісні на всяку отруту є лік. (Л. Україн.)

А світ на ці плачі не має, браття, вух. (М. Рильськ.)

З прикметниками (керівними) на зв’язує іменники обмеження: гарний на вроду, кривий на ногу, сліпий на око, вірний на слово, сірий на масть, багатий на лати, ягоди, а також при таких прикметниках, як голінний на щодо чого), жадібний, схожий на кого тощо.

З іменниками часового значіння знахідного відмінку на визначає момент, чи взагалі обмежений протяг часу: це трапилось на свято, на той час нікого не було тощо, але часто теж з значінням призначення: на весну приготувати, поїхати на літо тощо. Прислівниковий характер і в таких словосполученнях, як вода спала на аршин і т. ін.

б) Первісне значіння місцевого відмінку додаткових іменників із на показувати місце, де відбувається дія (зверху), але потім розвинулися інші значіння, наприкл., на питання як? коли? тощо. Часто такі конструкції чергуються з іншими (з в, орудним відмінком тощо):

А в мене не те на думці. (Г. Барвін.)

Чим вони не люди?... Усі їх на повазі мають. (М. Вовч.)

Йому й муха на заваді. (Нар. присл.)

Далі мовив на відході. (Л. Україн.)

Я не маю в себе в хаті дівки на відданні. (Л. Україн.)

Придавлено його й примучено на тілі, ослаблено й скалічено на дусі. (П. Куліш)

Усе пішло на порядках, як і було. (Гр. Кв.-Осн.)

Вона зібралась на силі. (Л. Україн.)

13. над (наді, надо) —  з знахідним та орудним відмінками на означення вищого становища дії (зверху чого), потім становища збоку: літати над лісом, жити над Дніпром тощо, далі й такі, як працювати над чим тощо.

Конструкція з знахідним відмінком звичайна в багатьох виразах, де треба віддати тями "поверх чого", далі "більше чого", "краще, ніж що", напр., при другому ступені прикметників: більший над усіх, над його розумнішого немає... (див. від), а далі такі, як:

Люблю її, як сам себе — над срібло, над злото. (Нар. пісня)

На те він і пан сотник, що розумніший над нас з тобою. (Гр. Кв.-Осн.)

Я принесла грошей додому над сотню. (Г. Барвін.)

Не знайдеш річки над Дніпро. (П. Куліш)

Не буде вже над мою першу милу. (М. Вовч.)

14. об (о) — мало тепер вживаний прийменник і здебільшого з досить обмеженим застосуванням.

а) З місцевим відмінком на означення часу (приблизно): об обідній порі, об весні, об сій порі, о півдні, о п’ятій годині, о дванадцятій годині і т. ін., при тім із о виключно в літературній мові (порівн. приросток о, об — § 102). Ще вужче (як західноукраїнський провінціялізм) вживається знахідний відмінок: о сю пору, о той час, наблизитися о межу.

б) При дієсловах із таким значінням, як ударити(сь), бити(сь), стукнути(сь), розбити(сь), обперти(сь) на означення об’єкта дій:

Ой піду я утоплюся

Чи об камінь розіб’юся. (Нар. пісня)

О мур старою головою ударилась і трупом пала. (Т. Шевч.)

А він задом так і гепнеться об підлогу. (О. Сторож.)

Конструкція з о в цих випадках теж у народній мові не вживана.

в) При дієсловах типу говорити, журитися, турбуватися, знати тощо (див. за) зрідка вживається конструкція з о, об замість звичайних конструкцій з про, за. Такі конструкції з о, об і в народній мові трапляються здебільшого лише в старіших творах народньої творчости, а не в живій розмові, тим більше значіння яскравих стилістичних архаїзмів вони мають у літературній мові:

Не турбуйся, моя дівчино, о своїй пригоді. (Нар. пісня)

А об моїй ти пригоді нічого не знаєш. (Нар. пісня)

Дід о хлібі, а баба о хвіялках. (Нар. присл.)

І хоч би на сміх де могила

О давнім давні говорила. (Т. Шевч.)

І благав би я о смерті...

Так ти і Украйна,

І Дніпро крутоберегий,

І надія, брате,

Не даєте мені Бога

О смерті благати! (Т. Шевч.)

15. перед (переді, передо) — з знахідним та орудним відмінками на означення місця руху чи становища з чолової сторони когось, чи чогось. Щодо відмінности значінь конструкцій із знахідним та орудним відмінками, то вона більш-менш відповідна до таких же конструкцій із між (див. 11):

Швиденько зібралась Векла, узяла паляничку, звичайно, як перед голову йти. (Гр. Кв.-Осн.)

Своїх колін ні перед яким князем не гнули ми. (Б. Грінч.)

Проте з знахідним перед може визначати ще й час — до (мене), раніш (ніж я):

Будеш ти хміль уживати,

Будеш ти перед мене, старого, по долині Черкені

Козацьку голову покладати. (Нар. пісня)

А також з орудним:

Пару років перед тим. (Ів. Франко)

16. під (піді, підо) — так само, як і перед, з знахідним та орудним відмінками на означення руху чи становища з нижньої сторони, а далі й близько когось чи чогось і так само щодо відмінності основного значіння (див. перед): під дерево підкопатися, під деревом лежати, під Києвом жити і т. ін., а потім і в переносному значінні (порівн. над):

Буде добре запорожцям і під турком жити. (Нар. пісня)

Було під робочу пору. (Г. Барв.)

Під ногу грати. (Нар. прик.). Бути під чаркою, під п’яну руч зробити, бути під орудою, під керівництвом, під редакцією тощо (порівн. за).

17. після — з родовим відмінком на означення супротилежного стосунку часового значіння перед (див. 15): після праці піти, після того, і після нас будуть люди і т. ін. порівн. по:

Мабуть чи не підо впливом прислівника опісля деякі письменники вживають і після в прислівниковому значінні, напр. Xaй розкажу після (С. Васильч.). Про це після . (М. Рильськ.). Та чи не слід би цього уникати?

18. по —  це один із найширше вживаних прийменників із різноманітним значінням і аж з трьома відмінками: давальним, знахідним і місцевим.

Деякі конструкції з по досить сталі як щодо значіння, так і обширу вживання, але чимало є й хистких і непевних. Колишні конструкції з давальним відмінком майже всі попереходили до конструкції з місцевим, і таким чином ці останні особливо обтяжені значіннями.

а) З знахідним відмінком по вживається майже тільки на означення двох тям — мети граматичної дії та межі її. При дієсловах із значінням руху до певної мети та таких, як послати, іменниковий додаток мети звичайно і в’яжеться прийменником по: іти по хліб, поїхати по сіно, послати по рибу, по сіль, по крам і т. ін.:

Чи не вийде стара мати по холодну воду? (Нар. пісня)

Вернувсь по той чобіт. (Нар. опов.)

До кого ж мені тут по роботу вдатись? (Г. Барв.)

Див. іще за в)

Крім того конструкція з по ще визначає тяму на питання поки? наскільки? напр.: стояв у воді по шию, во лосся по плечі, пшениця по пояс і т. ін. та в таких, як по цей бік, по той бік тощо.

б) Дуже поширені конструкції з місцевим відмінком після по досить різнозначні.

Поперше на означення місця в широкому значінні, напр., ударити по́ голові, ходити по полю, лазити по деревах і т. ін. Такі конструкції часто набирають відтінків розділовости, на подобу розділовости в дієсловах (див. § 86), отже природно в’яжуться з такими додатковими словами, як "скрізь":

Чувати було по людях, що вони живуть собі, як риба з водою. (Г. Барв.)

По степах та хуторах. (Д. Марк.)

Розбрелись конфедерати

По Польщі, Волині,

По Литві, по Молдаванах І по Україні. (Т. Шевч.)

Порівн. іще § 168.

Щодо такого значіння по в конструкціях із іменниками часового значіння, то вони в народній мові зрідка трапляються, напр.:

Ой журавко, журавко,

Чого кричиш по ранках? (Нар пісня)

Але літературна мова в таких випадках звичайно використовує конструкції з орудним без прийменника тощо.

Подруге на означення підстав таких явищ, як пізнати, побачити, згадати, помітити:

Видно пана по халявах. (Нар. присл.)

Я по очах бачу, що він соромиться. (Л. Україн.)

Вгадує було пору по прохожих. (А. Свидн.)

По твоїх словах мене в Римі викрито. (Л. Україн.)

Хіба ж ти не помітив по їй, що вона й здавна навіжена? (М. Вовч.)

Далі розвиваються й такі значіння (прислівникові), як напр.:

По Савці й свитка. (Нар. присл.)

По своєму ліжку простягай ніжку. (Акад. слов.)

Як по правді вам сказать. (Т. Шевч.)

Дід Маркіян кохає сад по книжках, і немає ні в кого зате на селі кращих сортів груш. (С. Васильч.)

По верхах з книжок читає. (П. Куліш)

І все то те по добрій волі,

По волі розуму горить. (Т. Шевч.)

Працюємо... не тільки по неволі, а й з охоти. (Л. Україн.)

Ми всі прийшли сюди тільки своєю волею, по своїй охоті. (Ю. Яновський)

Нам, слов’янкам, вони не по темпераменту. (Л. Україн.)

Аристократ по душі. (О. Кобил.)

Драли тіло по кусочку,

Пускали на воду. (Нар. пісня)

Як уже й з прикладів бачити можна, такі конструкції часто чергуються з іншими, як от напр., з до ("не до темпераменту"), з, за, орудним відмінком ("аристократ душею") тощо.

Потретє на означення часових значінь, головним чином наслідкового характеру ("після чого"). А з таких значінь знов розвиваються інші ("нема", "не буде"). Приклади:

Мудрий лях по шкоді. (Нар. присл.)

Дзиґар... кида в вічність таємную, хвиля по хвилі, доби, дні. (Л. Україн.)

Аж по році весною... я знов побачився з Лімбахом. (Ів. Франко)

Ого, вже тепер буде по нім. (Нар. опов.)

Пішов дощ, та вже й по жаттю. (Нар. опов.)

Останні значіння (буде по кім, себто "його не буде", вже й по жаттю, себто "скінчилось жаття", здається, тільки місцевого, західньоукраїнського поширення, інші (по обіді, по праці, по трьох днях...) в літературній мові звичайні.

Нарешті з деякими дієсловами та віддієслівними іменниками конструкція з по вживається як синтаксичний архаїзм. Поруч звичайніших конструкцій із прийменником за при дієсловах плакати, тужити, сумувати, убиватися тощо бувають і конструкції з по:

Чорнявая коханая

По милому вбивається. (Слов. Грінч.)

Ой чи тужить моя мила по мені? (Нар. пісня)

Хіба хмаронька заплаче

Дощем по мені. (С. Рудан.)

Чи мені по тобі

Сумом сумувати? (П. Куліш)

Але при дієслові дзвонити, задзвонити тільки така конструкція й буває:

І задзвонили вранці-рано

По генераловій душі. (Т. Шевч.)

в) Конструкції з давальним відмінком зберігаються в кількох випадках:

Поперше в чисто прислівникових словах типу по-моєму, по-вашому, по-німецькому, по- дурному, по-людському тощо, а подруге в іменникових конструкціях на означення розподіловости щодо предметів чинности дієслова. Це такі конструкції, як

В обох їх було по Шевченковому "Кобзарю". (Б. Грінч.)

Кликни й по чабану до нас із стада. (П. Куліш)

Проте останні конструкції хоч нібито й іменникові (по чабану...), та насправді вони вже гублять зв’язок із відмінними словами і наближаються до прислівникових. Це видно з того, що коли замість іменників після прийменника по вставити числівникові сполучення, то вони вже будуть не в формі давального, а знахідного: дав по п’ять карбованців, по сім яблук і т. ін. (але по тисячі, по десятці...).

Сполучення з формами давальних відмінків іменників із по взагалі в українській мові майже вивелися зовсім, і такі конструкції, як

Се не по їх нутру і розуму царі (П Куліш)

вже застарілі.

Щодо конструкції з родовим відмінком: по його, по її, по їх (не по його вийшло і т. ін.), то вони, мабуть, з’явилися з складніших конструкцій як по його бажанню, абощо (через випад іменника). На це вказує і зовсім незвичайний при по родовий відмінок, і відсутність н в займенниках, і нарешті наголос (по його́ — див. § 66):

Роблять по його (Гр. Кв.-Осн.)

19. при — з місцевим відмінком на означення становища чи дії поблизу кого, чого, коло кого, чого: при мені було, при дорозі рости, діти при матері і т. ін., але з цього основного значіння виникають дещо інші, як от:

Був собі чоловік середніх літ при здоров’ ю. (Г. Барвін.)

Держать коня при всьому наряді. (Нар. пісня)

День при дні робимо. (М. Вовч.)

Як живе чоловік при вбозтві, то й хороший зробиться поганий. (Нар. опов.)

При згоді були люди. (Нар. опов.)

Але ця конструкція не поширюється на часові значіння — див. за а).

20. про — дуже поширений прийменник при дієсловах типу казати, оповідати, знати, питати, писати, читати, турбуватися, дбати, забувати і т. ін. та віддієслівних іменниках: про кого казати, оповідання про чужі краї... (порівн. за, об).

Крім того про вживається ще в значінні близькім до на, для: взяти про всяк випадок, хліб про запас, мати про чорний день, одежа про свято, зробити про людське око, арія про баса тощо. Вираз про мене близькозначний до як на мене: Про мене хоч вовк траву їж. (Нар. присл.)

21. проти — на означення дій або становища перед кимсь, чимсь. Отже значіння проти ніби те саме, що й перед. Але насправді перед визначає тільки пасивний стосунок до когось, чогось, а проти дуже активний стосунок, порівн. перед революцією і проти революції, перед кого стати і проти кого стати тощо.

Значіння конструкцій проти + родовий іменника з значіння "назустріч кому, чому" стається значінням "відповідно до кого, чого", "рівняючи до кого, чого":

Проти всіх людей земля не вродить (Нар.)

Проти нас трьох нема в світі дужчого. (Нар.)

Денис... був собою красивий, моторний, проти всякого звичайний. (Гр. Кв.-Осн.)

22. ради — з родовим відмінком на означення приблизно того ж, що визначає й для. Ради це єдиний прийменник, що може стояти не тільки перед іменником, а й по ньому:

А ну, заспіваєм

Проби ради. ( Т. Шевч.)

23. серед — з родовим відмінком на означення місця руху чи становища у межах тієї тями, що означується іменником: серед степу, серед моря, серед усіх...

24. у (в, ві, ув, уві) — дуже часто вживаний прийменник з родовим, знахідним і місцевим відмінками з різноманітним значінням.

а) з родовим відмінком після у (в) конструкції звичайні на означення приналежности, тим то вони бувають щонайбільше тоді, коли іменниковий додаток визначає живу істоту: у мене, у дівчини, у зайця, в овечки, у лелек, у птахів... Але такі конструкції далеко менше властиві тоді, коли іменник визначає річ (напр., у моря, в осоки...). Коли ж такі конструкції і бувають при іменниках, що визначають речі, то тільки в тих випадках, як їх форми родового відмінку не показують на частинність, подільність, себто збірність значіння того іменника. Отже звичайно не бувають сполучення "у грому", "у всесвіту", "у пролетаріяту" тощо. А коли й бувають сполучення таких слів із прийменником у, то з закінченням -а, -я ("у пролетаріята"...), що вже надає їм значіння не збірних назов, а ніби предметних, наче індивідуалізуючи їх, напр.: А у вітра й досі в грудях і любов і муки. (О. Олесь)

Порівн. §§ 162, 38.

Щождо місцевого значіння (де?) конструкцій із у + родовий відмінок, то вони сьогочасній українській мові не властиві зовсім, і такі речення, як "У ніг його знамена" (Л. Україн.), "Товпляться у порога" (П. Куліш), слід визнати непоправними, власне зовсім уже застарілими.

Про стосунки конструкцій із у + родовий приналежности до конструкцій із давальним — див. § 163.

б) Знахідний відмінок після у насамперед визначає об’єкт дії, а саме, що вона направлена на осередні частини того предмета: увійшов у хату, улучив у галку, поїхав у місто...

При багатьох дієсловах і в інших словосполученнях додатки іменникові після у мають різні інші, надто прислівникові (як?) значіння: удатися в батька, перейти річку в брід, вдаватися в тугу, порубати в пень, вирости колос у колос і т. ін., також на означення часу (коли?): у п’ятницю трапитися тощо.

в) Найширше вживані конструкції з місцевим відмінком після у на означення місця дії чи становища в осередній частині того, що названо іменником: сидіти в хаті, бути в лісі і т. ін., а як таке відбувається часто не в середині чогось, а на поверхні, то й конструкція з у чергується з іншими, надто з на: у полі на полі, у базарі на базарі тощо.

Конструкції з місцевим відмінком після у вживаються і з різними іншими, переважно прислівниковими, значіннями, маючи нахил у літературній мові дуже поширюватися. Іноді, звичайно, такі конструкції бувають несталі. Ось кілька прикладів:

Ми з чоловіком у правді жили. (Г. Барвін.)

Зоставсь ув убозтві. (П. Куліш)

У подарунку відіслати. (Нар. пісня)

Клянусь тобі у тім. (Л. Україн.)

Ти в потребі можеш те саме виявити про мене. (Л. Україн.)

Пишучи у Києві в такім гарячім тоні, я виявлював себе аж надто виразно. (П. Куліш).

25. Через — з знахідним відмінком із різними значіннями:

а) Щодо просторових відносин, то через вказує на рух упоперек чогось серединою чи зверху: іти через ліс, перескочити через тин тощо.

б) З просторового значіння виникло й часове значіння: говорити через усю дорогу (себто "протягом усієї дороги"), голодувати через усю зиму, тяглося через увесь місяць і т. ін. Але конструкція через визначає ще й іншу часову тяму, а саме "після якого часу":

Через три дні знайшли його. (Сл. Грінч.)

Отже це рівнобіжна конструкція щодо значіння з такими, як по трьох днях, за три дні [див. по б), за б)].

в) Досить поширені конструкції з через на означення причини, засобу, посередництва, як почути через людей тощо, або от:

Через неї мій вік молодий пропадає. (М. Вовч.)

Та чи мало у людей через що зоветься "любов"? В них любов і через карії очі, через довгу косу, через рум’янії щоки, через гарну плахту, через вишивані рукава, через танці, через проворство. (Гр. Кв.-Осн.)

Порівн. з, того, тим, тому.

З основних значінь через розвинулися й прислівникові значіння, як от через лад брехати, через край напитись, через силу прийти і т. ін.