Не пристосовуватись до нездалих норм, а змінювати їх 

 

Ця сторінка присвячена переважно корпусному плануванню мови, тобто плануванню її внутрішнього змісту (плануванню і втілюванню заходів, щоб усталити або, навпаки, змінювати в певному свідомо вибраному напрямку суто мовні особливості). Та позаяк важко відділити корпусне планування від статусного, то й останньому (але меншою мірою). Сторінка ділиться на дві частини. Перша стосується світового досвіду. Орієнтовний зміст статтей – від звичайних довідок про роботу мовних інституцій до розлогих оглядів підходів і заходів, які вживали/вживають різні мовні спільноти, щоб розв’язати насущні питання (від протиставлення певних близьких мов до розв’язання  правописних проблем), тобто, як вони працювали/працюють над своїми мовами, щоб ті відповідали життєвим потребам, новим вимогам чи поставленим цілям.

Друга частина стосується безпосередньо української мови. Тут основний наголос на статтях, присвячених мовним питанням загалом і правописним проблемам зокрема. І найголовніше — шляхи їхнього розв’язання.

Мову можна очищати від запозичень (пуризм загалом чи, наприклад, знеросійщення зокрема) або активно запозичувати чужі слова (з Заходу (вестернізація), з російської тощо), віддаляти від іншої мови або наближати, спрямовувати на «класичний» взірець, або «модернізовувати», зважаючи на науково-технічний поступ тощо – шляхи реформування можуть бути різними, та головне, що нам, українським мовцям, слід усвідомлювати: над мовою треба постійно працювати – мало пишатися чи шанувати – нею треба займатися, і не думати, що це справа винятково «професійних». Які краще «розберуться». За такого напливу інформації і, зокрема, нових термінів з різноманітних галузей (а треба реагувати зразу, а не коли вже якесь «одоробало» приживеться в мові), якість і розвиток мови залежить від мовної спільноти загалом.

Понад те,  треба ще враховувати довгу історію того, як, за висловом Ю.Шевельова, «нас навчали правильних проізношеній», коли відбувалася втрата «власної шкали вартостей і перемикання на систему вартостей другої і фактично панівної мови», коли «іноваційним винаходом» радянської системи стало «втручання в унутрішню структуру підлеглої мови засобом систематичних упроваджень одних мовних елементів (“панівної мови”) і заборони інших» (коли відсували, а далі й усували «елементи відмінні»). Й досі, власне, залишаються актуальними слова, написані ще в 80-х роках минулого століття: «У сучасній Україні форми запозичуваних слів живцем і сліпо переймаються (за винятком другорядних пристосувань у правописі) з російської, часто з непослідовностями, що там витворилися».

І вже начебто минули часи «єдиних принципів розвитку національних мов», коли російська літературна мова «була і є джерелом і зразком для удосконалення і збагачення української літературної мови», а все нове в останній створювалося «за зразком російської», коли понастворювали такого і стільки, що засипали винятками правила, не кажучи вже про невідповідність питомим нормам української, а віз і нині там. «Картагена нашої провінційності має бути зруйнована» (Ю.Шевельов), але поки що просвітку не видно.

З останнього:

10.04.2009 Міністерство освіти і науки України повідомило про оприлюднення на своєму офіційному сайті (www.mon.gov.ua), рубрика “Громадське обговорення”, проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про зміну складу Української національної комісії з питань правопису», зокрема, зазначивши:  «У зв’язку з необхідністю оновлення складу Комісії, а також створення таких організаційних засад її діяльності, які б унеможливили її бездіяльність (як це має місце із теперішнім складом Комісії) існує потреба прийняття нового нормативного акта, який врегулював би зазначені питання. Для забезпечення працездатності Комісії у проекті акта пропонується, що головою Комісії є Міністр освіти і науки, а його заступниками – директори Інституту української мови та Інституту мовознавства Національної академії наук». А також вказано, що «Узагальнений склад Комісії укладено із врахуванням ступені фахової кваліфікації та врахуванням відомчого та регіонального представництва. Враховано також пропозицію Національної академії наук щодо зменшення складу Комісії – до кількості, яка дозволяє оптимально врахувати інші критерії… Зауваження та пропозиції до проекту можна надіслати протягом двох тижнів…» І подано пропонований оновлений склад:

«СКЛАД

Української національної комісії з питань правопису

Вакарчук Іван Олександрович – Міністр освіти і науки, голова комісії

Гриценко Павло Юхимович – директор Інституту української мови Національної академії наук, завідувач відділу діалектології, заступник голови комісії

Скляренко Віталій Григорович – директор Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні Національної академії наук, академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства, член Президії Національної академії наук, заступник голови комісії

Данилевська Оксана Миколаївна – науковий співробітник відділу соціолінгвістики Інститутуту української мови Національної академії наук, секретар експертної ради з мовознавства ВАК при Кабінеті Міністрів України, секретар комісії

Ажнюк Богдан Миколайович – завідувач відділу мовної політики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні Національної академії наук

Білоусенко Петро Іванович – завідувач кафедри української мови Запорізького національного університету

Вашуленко Микола Самійлович – головний учений секретар Академії педагогічних наук

Вихованець Іван Романович – головний науковий співробітник відділу граматики та фонетики української мови Інституту української мови Національної академії наук

Горняткевич Андрій – ад’юнкт-професор Канадського інституту українських студій Альбертського університету (за згодою)

Ґрещук Василь Васильович – завідувач кафедри української мови Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника

Дзюба Іван Михайлович – співголова Головної редколегії «Енциклопедії сучасної України»

Жулинський Микола Григорович – директор Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка Національної академії наук

Загнітко Анатолій Панасович – завідувач кафедри української мови Донецького національного університету

Зорівчак Роксолана Петрівна – завідувач кафедри перекладу Львівського національного університету імені Івана Франка

Клименко Ніна Федорівна – провідний науковий співробітник відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні Національної академії наук

Масенко Лариса Терентіївна – завідувач кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мойсієнко Анатолій Кирилович – завідувач кафедри сучасної української мови Київського національного університету ім.Тараса Шевченка 

Німчук Василь Васильович – завідувач відділу історії мови Інституту української мови Національної академії наук

Онишкевич-Залеська Лариса – директор філологічної секції Наукового товариства ім. Тараса Шевченка в Америці (за згодою)

Півторак Григорій Петрович – завідувач відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні Національної академії наук

Пономарів Олександр Данилович – професор кафедри стилістики Інституту журналістики Київського національного університету  ім.Тараса Шевченка, заступник голови правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка

Прадід Юрій Федорович – декан факультету української філології Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського

Сабадош Іван Васильович – завідувач кафедри української мови Ужгородського національного університету

Ткач Людмила Олександрівна – професор кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича

Штець Микола – професор філософського факультету Університетуту ім. П.Шафарика в Пряшеві (за згодою)

Яворівський Володимир Олександрович – голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (за згодою)».

 Склад потужний. Здавалося б, можна рухатися (тим паче, що є час внести, за бажання, пропозиції. Натомість 24.06.2009 Президія НАН України провела своє засідання, на якому «заслухали та обговорили доповідь директора Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України академіка НАН України В.Г.Скляренка «Шляхи стабілізації правописної ситуації в Україні».

«В обговоренні доповіді взяли участь академіки НАН України В.М.Геєць, І.М.Дзюба, М.Г.Жулинський, Г.П.Півторак, П.П.Толочко, члени-кореспонденти НАН України С.Я.Єрмоленко, Н.Ф.Клименко, В.В.Німчук, керівники мовознавчих установ НАН України й кафедр вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки України.

Підбив підсумки обговорення президент НАН України академік НАН України Б.Є.Патон. Він відзначив, що Національна академія наук України має достатній науковий потенціал для обґрунтування тих правописних змін, які дійсно конче необхідні, й тому сáме на Академії наук лежить історична відповідальність за долю української мови та її правопису. Враховуючи, що проблеми українського правопису дуже непрості, торкаються буквально усіх сфер життя, включаючи і політичну, вирішувати їх треба досить обережно, виважено, з урахуванням не лише досягнень мовознавства, але й думки соціологів, політологів, правників – всіх, хто вивчає прикладні, суспільні й правові аспекти застосування мови. І цю роботу Академія готова здійснювати кваліфіковано й відкрито, у тісній співпраці з найбільш авторитетними вченими – фахівцями в галузі правопису мовознавчих кафедр закладів Міністерства освіти і науки, а також Академії педагогічних наук.

За підсумками обговорення питання Президія НАН України прийняла постанову, якою затверджено запропонований склад Комісії з питань правопису, Положення про неї й визначено першочергові й перспективні завдання діяльності Комісії».

 Внесли, називається, пропозиції. Тішить, що тепер точно знаємо, хто відповідальний за стан правопису. Було б ще не зле оголосити список «зближувачів» і «удосконалювачів». Але це, мабуть, ще не скоро. А поки є альтернатива: а) чекати, поки буде з’ясовано, хто основний (врешті тільки ж 20 років як незалежність), б) не чекати (а отже, розвивати/міняти правопис і мову самим, як, наприклад, це роблять окремі видавництва, чи мовці).

Прихильники другого варіянту мали б дещо повернути, дещо удосконалити, уточнити, а самостійно вибираючи «джерела збагачення», виходити з питомих українських норм. Визначаючи напрямки розвитку, варто пам’ятати слова іншого нашого славетного мовознавця О.Потебні, що «мова – засіб не виражати вже готову думку, а створювати її», а отже, мовна досконалість значною мірою визначатиме й нашу конкурентність в сучасному світі. І тут, власне, серед інших, є проблема – очевидне засилля чужомовної лексики, яка порушує природність мови. Сама надмірність запозичень, заміна питомої (і прозорої!) лексики «наукуватою» чи «модною» (до того ж часто зі спотвореним значенням чужослів) радше свідчить не про їхню конечність або доцільність, а про некритичне сприйняття, розумові лінощі чи інтелектуальну залежність.

Мабуть, кінцевою метою сторінки має стати розгляд всіх правописних недолугостей і відповідний набір їхнього розв’язання (з обов’язковим якомога повним словником слів, яких це стосуватиметься). Прикладом такого підходу є «Термінологічна правописна конвенція», яку ухвалили учасники міжнародної конференції “Фізика в Україні” 26 червня 1993 року (http://pravopys.vlada.kiev.ua/pravopys/pozytyv/kocher.html), «Термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів» (http://www.ucu.edu.ua/poradnyk/orthography/theta/), робота Лабораторії наукового перекладу (http://www.ua-pereklad.org/ua/seminar/), «Постійний науковий термінологічний семінар» (http://lp.edu.ua/tc.terminology/TK_sem.htm) та ін. Охочим змін, мабуть, варто було б виробляти нову конвенцію (розширивши попередні напрацювання) і найголовніше – самим дотримуватися пропонованого в повсякденні. (Школярам, звісно, краще дотримуватися чинного правопису:)).

Широковідомий Талейранів вислів: «Війна надто важлива справа, щоб доручати її військовим», можна припасувати до будь-якої галузі, яка стосується практично всього загалу. І має рацію О.Терлецький: «Мова — надто важлива річ, щоб довіряти її мовознавцям...» :)

Хотілося б, щоб сторінка стала хорошим ресурсом як для читачів, так і писачів:) (сподіваємося на спільну працю, або ж хоча б співпрацю:)). Обговорення статтей можна проводити на форумі, відповідно, у разі справедливих зауваг, статті можна уточнювати, доповнювати – удосконалювати. Тільки не треба про «розхитування норм» і в тому ж дусі. З цього приводу дещо жорстко, але влучно сказав Вадим Дивнич:

І годі вже нарікати на правописний хаос. Ті, хто виглядає замість нього твердого «правописного закону», здається, щиро не розуміють, що накликують замість «хаосу» 20-х років XX століття державне «єдинообразіє» 30-х, яке змусило нас тепер називати те попереднє десятиліття «Розстріляним відродженням».

Так, нагадаю, називалася літературна антологія, яку уклав Юрій Лавріненко. «Знищуючи і забороняючи українську радянську літературу 1917 – 33 рр., сучасні глуповці з якоюсь убивчою послідовністю, з непомильністю якогось протикультурного інстинкту відкинули насамперед усе мистецьки ліпше і сильніше, залишивши собі лише халтуру і слабину. Лишаємо їм їхній вибір», – написав він тоді. Те саме вчинено з українським правописом. Сучасні глуповці хочуть видавати Корнійчука питомою глуповською орфографією. Лишаємо їм їхній вибір.

Насамкінець заочна дискусія:

Ірина Фаріон, к.філол.н. (книга «Правопис – корсет мови?»):

Філологи не мають обговорювати правописних проблем з нефілологами хоча б тому, що юристи не обговорюють із громадськістю, наприклад, сімейного кодексу, економісти – бюджету, лікарі – способу лікування, а освітяни – реформ школи… Не важить громадське опитування щодо правописних змін, але обговорювати ці зміни з громадськістю – профанація лінгвістики, що має за об’єкт вивчення одну з найбільших таємниць духу – мову.

Андрій Пелещишин, д.тех.н.:

…якщо відсунути від мовних процесів широкі кола більш-менш інтелектуально забезпечених людей, що робитиме група лінгвістів з «найбільшою таємницею духу», уже не матиме жодного значення. Бо широкі маси збудують власну мову. Правопис якої років через двісті буде складати черговий інститут.

 По всьому ще одна заувага. Знову цитата, на яку покликаються як прихильники, так і противники правописних змін: «Особливо треба пам’ятати, що правопис не повинен воювати з мовою й накидати їй те, що їй чуже. Посутнє завдання правопису – формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову засобами правопису» (Ю.Шевельов). Прихильники обґрунтовували, що мові пропоновані зміни не чужі, а противники – говорили про «анахронізми», «діяспорну мову» тощо. То чи варто чіпати «Афіни», до яких звикла значна більшість мовців і, зокрема, ті що виступають за «Атени»? Питання не просте. Тому й треба обговорювати плюси та мінуси змін і знаходити розв’язки. В іншому разі мова буде пересичена винятками, непослідовностями і відвертими бздурами, до яких настільки вже звикли, що можна було б на них і не зважати, якби вони не робили її (мову) значно гіршою.

Пишіть статті, обговорюйте, поправляйте, пропонуйте. Консенсус можливий:)

Олександер Телемко