І. Треба, присудк. сл., також з інфін. Потрібно, необхідно, слід.
[1. До пекла навпростець прямуйся // Пішком,— не треба і коня (Іван Котляревський, Енеїда»). 2. Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрость би була своя (Тарас Шевченко, «І мертвим, і живим…»). 3. Та тільки, щоб можна було на якій-небудь землі людям добре жити, треба, щоб ніхто чужий не грабував їх і не перешкоджав їхній праці; треба, щоб і свої люди одне від одного не віднімали та не видурювали того, що чоловік собі придбав (Михайло Драгоманов, «Про українських козаків, татар та турків»). 4. Доволі бути лялькою, коли людина — то людина, і довести се треба ділом, а не словом (Михайло Коцюбинський, «Хо (Ранок у лісі)»). 5. Спадкоємці бою, бурі діти! // Загримить ще раз така пора — // Сміливо могили перейдіте. // Коли треба, — розтопчіть наш прах! (Євген Маланюк, «Ода до прийдешнього»).]
♦ І треба ж! Уживається для вираження захоплення, здивування і т. ін., а також досади, роздратування, незадоволення і т. ін. ким-, чим-небудь; ти ба!; як на лихо (біду, збиток).
[1. І треба ж так: на годину вийшла з хати, а він подзвонив (Василь Басараба, «Страшний Суд»). 2. І треба ж таке придумати,— посміхнулася Даша сама до себе, — гостей зустрічати і за стіл садити. Ні б, посиділи біля паркану на лавці, язиками поплескали та й годі. (Світлана Талан, «Коли ти поруч»).]
♦ Далеко ходити (бігати) не треба (не будемо). Що-небудь знаходиться поряд, поблизу, на нього легко вказати як на приклад чи доказ чогось.
[Наступне — «возлюби ближнього свого». Тут далеко й ходити не треба. Треба лише у тролейбусі (в Києві, Харкові, Одесі чи Донецьку) звернутися українською мовою: — Передайте, будь ласка, на квиток!]
♦ Так (отак) [кому] і треба!
1. Цього й заслуговує хто-небудь.
[1. Так тобі й треба, не ходи, де не треба! (Українські народні прислів’я та приказки). 2. Весь тік палав до останнього стіжка...— Отак і треба нашому панові! — гомоніли чоловіки (Нечуй-Левицький, «Микола Джеря»). 3. Шкода тут позивати небо, // Доводить право набуття... // Обдурено старого — так і треба! Нехай не розм’якає без пуття (Ґете, «Фауст», переклад Миколи Лукаша).]
2. Саме це й має бути.
[Напевне, так і треба — // судилося бо так: // упали зорі з неба // і надломили мак. // Така знялася хвища — // ні неба, ні землі, // лиш чорне кладовище // по нищеній ріллі. // Залопотіла злива, // мов залива — гай-гай! // Кохана, будь щаслива! // Коханий мій — бувай!]
♦ Що треба, рідко. Дуже добре, чудово, найкраще
[Ото було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром, та й пристають під старою вербою; а пан Максим їх [людей] веде до світлиці та приймає, що треба (Марко Вовчок, «Максим Гримач»).]
♦ Як треба. Належно, як потрібно, як слід, як годиться.
[1. Розпорядивши Турн як треба, // Махнув, засаду щоб зробить (Іван Котляревський, «Енеїда»). 2. Нічка прийде, — хвоста того заячого коротша, ні виспатися, ні одпочити як треба!.. (Панас Мирний, «Морозенко»).]
ІІ. Треба, -и, жін.
1. заст. Принесення жертви богам або померлим предкам; жертвоприношення.
[І оскверняли землю требами своїми. І осквернялася требами земля Руська (Повість врем’яних літ, переклад В. Яременка).]
2. заст. Обов’язкова жертва, яку приносили на требище.
[…Ритуальною жертовною їжею-требою для богів, духів зазвичай виступала тварина; її «теребили», тобто тягли на требу, забивали, м’ясо варили в казанах, частину його їли («жерли»), а решту полишали богам (В. В. Жайворонок, «Знаки української етнокультури»).]
♦ Приносити требу (треби). Справляти обряд жертвоприношення.
[Погляньте [на] чудо, виповнене Благодаті: вчора наказуючи всім требу приносити ідолам, а сьогодні велить хреститися в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа; вчора не знавши, хто є Ісус Христос, проповідником Його став; вчора — еллін, Володимиром називався, сьогодні — Василієм називається (Печерські тексти про св. мучеників Бориса і Гліба, переклад Ірини Жиленко).]
3. церк. Релігійний обряд (хрестини, вінчання, панахида тощо), що його здійснює священик на замовлення вірників.
[1. Вікарій був немощний, то мало не за кожною требою мусили вдаватись до сусідських попів (Анатолій Свидницький, «Люборацькі»). 2. Слід окремо зупинитись на такій формі матеріального забезпечення правобережного духовенства за рахунок селян, як церковна десятина й плата за треби, яка поширювалася на всіх парафіян, а не тільки церковних підданих (Олег Крижанівський, Сергій Плохій «Історія церкви та релігійної думки в Україні»).]
// Плата священикові за виконання такої відправи.
[Люди на селі були вельми побожні, до церкви ходили справно, справно сплачували треби й давали роковщину, проте піп для них був людиною чужою… (Іван Кошелівець, «Розмови в дорозі для себе»).]
відмінок однина множина
називний тре́ба тре́би
родовий тре́би треб
давальний тре́бі тре́бам
знахідний тре́бу тре́би
орудний тре́бою тре́бами
місцевий … тре́бі … тре́бах
кличний тре́бо тре́би