ПЕРЕДМОВА

Приступаючи до виготовлення Українсько-Російського Словника, Видавництво «Горно» та упорядчик вважали за потрібне вияснити, окрім усяких дрібніших, що-до розміру, наприклад, та інших техничних питань, також основне й найважніше питання про зміст і характер цього видання. Це порозуміння поклало на складача й його помічників більше відповідальности, ніж це мало би бути, як би вони були просто пішли за українською словниковою традицією. З цього погляду беручи справу, можна сказати, що в кожного народу єсть своя словникова чи лексикографична традиція, і всяка ініціятива в цій ділянці фатальним чином зазнає долі, детермінованої вже в попередній словниковій роботі.

Певна річ, що ми ще не так швидко видихаємо встановлену в нас лексикографичну традицію, бо в попередній праці закладено й дано головний та основний матеріял лексичного стану української мови. Традицію цю можна писати ще з XVI – XVII століть, коли тодішні лексикографи давали «речения, з словенського на простий руський диялект истолковані», або «имен толкованиє», головним чином пояснюючи слов’янську мову мовою українською «до вирозуміння люду простого». Ця традиція тлумачення слів потяглася аж по наш час, і нема власне ніякої принципіяльної різниці між словниками, наприклад, Левченка і Піскунова, хоч один – російсько-український, а другий українсько-російський. Так само в тому самому ряді стоїть і наш найбільший та найкращий словник Бориса Грінченка, зовсім справедливо й вірно титулований як «Словарь української мови» (Словарь украинского языка), хоч формально він – словник українсько-російський. Справа в тому, що наші лексикографи мали на увазі здебільшого збирання лексичного набутку української мови й користувалися мовою російською для пояснення значіння слова, тлумачення його. Вони могли б удаватися для цього й до мови латинської, як це й робив один з учасників великого українського словника («Кіевской Старины», ред. Б. Грінченка) П. Житецький, чи й до мови української, – в останньому випадкові ми мали б уже деяку підготовку українського тлумачного словника і ближче підійшли б до виходу на галявину з словникових методологичних нетрів. Отже до цього часу українсько-російські словники були власне українськими тлумачними, користуючись російською мовою, відомою й поширеною на Україні, як допомічною в поясненню значіння слова. З російсько-українськими словниками справа стала точніша від «Русско-малороссийского словаря» Є. К. Тимченка, що перший дав спробу російсько-українських паралелів і тепер має своє завершення та виключне значіння в «Русско-Украинском Словаре» нашої Академії Наук. До цього типу словників можна записати також і російсько-українські словникп О. Ізюмова, Г. Сабалдиря та інші, що в міру спроможности намагаються давати практичні лексичні паралелі, російсько-українські, а не витолковування слів.

Головним джерелом для всієї нашої лексикографичної продукції останнього часу, як для академичного, так і для малих словників, являється великий словник української мови Б. Грінченка, з його величезним і невичерпаним ще в нашій літературній мові реєстром. Так само й для цього Словника основним джерелом був словник Бориса Грінченка, але характер його інший, власне не тлумачний, а паралельний – в цьому головне було завдання як для автора, так і для його співробітників. У випадках такого типу, як у Грінченка при слові Білісінький стоїть – совершенно белый, а в іншім словнику дано очень белый, ми з нашим принципом – дати практичний словник українсько-російських паралелів, відповідностей – не матимемо иншого клопоту, як тільки напруження деякої уваги, і ставимо точну російську паралель до білісінького, а власне – белёхонький, белёхонек, і тільки, без жадних розвезлостей про «совершенно белого, чистого, без пестроты белого, очень белого» і т. д. Так само, шукаючи паралели до українського новотвору Безвірник, ми звичайно уникаємо традиційного в нас пояснення в такому роді – «человек, не имеющий религиозных убеждений», – але мусимо шукати в російському словникові й дати звідти одно слово; воно єсть, і це слово – безвер. При слові Білування у Грінченка стоїть: снимание кожи с убитого животного, – і ми, очевидно, ідучи за принципом чистої словникової паралели, мусимо дати слово – свежевание. Правильність цього шляху очевидна, бо інакше словник не дав би ніякої допомоги в перекладі з одної мови на другу та до того ж ширив би облудну, ілюзорну думку про якісь особливі краси, переваги, багацтва одної мови перед другою. Отже при Безверхий замісць: 1) не имеющий крыши; 2) не имеющий вершины, – після деяких пошукувань у російському толковому словникові ми дамо: 1) безверхий; 2) безвершинный. Одначе цієї методи, хоч вона має більше наближення до точности, не скрізь дається дотримати. Наприклад, Бац, -ца́ – старший овечий пастух; але слід було б дати одно слово, котре запевне єсть у російській мові, але його не знає ні складач, ні його товариші в роботі, і відшукати в словникові Даля, в цьому безберегому морі, коли нема дороговказів у самому слові, – не пощастило. Так само до слова Ґирлиґа просто не знайдено російської відповіднос

Що-до змісту чи обсягу цього Словника, то треба пам’ятати, що 50 аркушів друку – це великий розмір для такого типу словників, але разом з тим річ ясна, що в таких межах і не може бути мови про повну номенклатуру, про якесь наближення до розмірів тлумачного словника цієї мови. Отже доводиться робити селекцію, вибір, щоб словник у даних фізичних межах міг уважатися за повний. Зрештою й чотири томи нашого академичного словника не дадуть повної номенклатури російської, бо навіть великий російський словник академичний і доповнений Даль її теж не вичерпують. Інакше кажучи, наш реєстр, чи сказати б лівий бік нашої шпальти, укладався за методою добору, при чому, ідучи за реєстром Грінченкового словника, укладач керувався прикметою негативною, себ-то стежив за тим, що не ввійде до цього Словника. Отже відходить, відвівається такий матеріял:

1) Слова архаїчні, давні слова колишньої літературної мови, що, не вважаючи на спроби відживлення від часу останньої їх фіксації, не прийшли до життя, вжитку. Коли ми дещо з того призабутого матеріялу й подаємо, то хіба що з мотивів, що бракує в сучасній літературній мові відповідного терміну, або давнє слово пнем чи іншою прикметою в’яжеться з іншими живими словами, і в певнім зв’язку, гурті може ще піти в ужиток.

2) Діялектизми й провінціялізми здебільшого відвіяно з тої причини й за тою прикметою, що вони мало зв’язані з близькими групами слів етимологично і, як самітні блудні одиниці, не витримають у боротьбі за існування проти новотворів, хоч би й гірше складених, та міцно з іншими спорідненими словами зв’язаних.

3) Дуже сильно доводиться обмежувати доплив слів чужих, з европейських мов узятих: їх могло би бути без кінця-краю в словникові, але їх треба пильнувати в кожній мові й дуже оглядатися, щоб вони не засмітили питомого зілля. Те, що гарне й органичне на своєму ґрунті, може на іншому широко піти в розріст, але часом бути тільки бур’яном. В Індокитаю на честь японської перемоги над російською армією під Мукденом здобули й поширили малу японську фіялочку, а та на новому ґрунті пішла пошесним бур’яном і позасмічувала поля, степи й ліси та позагачувала річки та джерела. Отже ми пильнували, щоб для чисто практичних цілей відкидати слова чужі не тільки однаковозвучні в українській та російській мовах (гомоніми), наприклад, жест, кашне, але й почасти з варіяціями у вимові – барикада. Лишаємо слова, що в нас різняться вимовою, правописом, прикметами роду чи іноді наголосу й деклінації: аналіза, мільйон, барбаризм і т. інш. Очевидно, що чужі слова, не вживані в російській мові, а в нас, й особливо в Галичині, звиклі, треба подавати, – про їх чомусь наші теперішні словники забувають, це: абстиненція, анальфабет, асекурація, інтерпеляція, інтабуляція, мельдувати, орієнтація. Але в принципі користувач із словника може сам зміркувати, що нема власне такого чужого слова, що, бувши в мові російській, не могло би бути і в мові українській. Піти ж тою дорогою, щоб для «ліпшого вирозуміння люду простого, українського» при слові аероплан давати російську відповідність – аэроплан і додавати – летательная машина, це означало би збитися на манівці між паралельним словником українсько-російським та енциклопедично-тлумачним.

4) Вивідні граматичні форми й категорії довелося здебільшого опустити. Коли, наприклад, від Закудлати автоматичним доданням -ся в російській паралелі матимемо те саме слово з тим самим -ся, то ми форми страдального стану не подаємо зовсім. Повиводити форми Закудланий, чи навіть Закудлуваний, а далі прислівник Закудлано та абстрактний речівник Закудланість – це означало би тільки розгонити Словника та імпонувати користувачеві мотлохом вивідних форм, незв’язаних ні з яким новим значінням, тим більше, що кожний може сам собі довподоби навиводити цих форм, як кажуть, за ті самі гроші.

За прикметою позитивною можна так характеризувати процес складання й самий склад цього Словника:

а) До Словника повношувано всі слова з словника Б. Грінченка, що вживаються тепер або можуть уживатися в теперішній літературній мові, в мові наших установ, по канцеляріях, в ділянках техничних, продукційних і культурних. Як сказано вище, систему пояснення слів у Б. Грінченка змінено на систему паралелів чи відповідностей, у міру спроможности точних; до терміну підшукувався термін, а не толкування слова. Кажучи при слові Ґирлиґа – овчарный посох, чи при слові Бандура – вид лютни, торбан, ми допускаємося певної неточности, але певної, відомої, відразу беручи ближчий вид, а не вказуючи тлумачним способом неокреслений рід цього поняття («длинная с клюкой палка овечьего пастуха» чи «особый род музыкального инструмента, употребл. на Украине»). Здебільшого дається знайти точну однослівну російську відповідність до українського слова чи терміну, в інших випадках доводиться ставати на менш точній, гадаючи, що це справа часу, коли наші паралельні словники в звязку з розвитком матеріяльної й духовної культури відбиватимуть і більш окреслений, виразний, удосконалений стан мови. Беручи до рук давній словник англійсько-французький Садлера при Propulsion бачимо таке пояснення: L’action de pousser en avant; в Larousse’a: Mouvement qui pousse en avant; у Макарова: последовательные удары, как причина движения и толкание; і в найновішому, в Язикова-Дюшеня: толкание, подталкивание вперед. Споріднене з цим слово propeller (від propello, -pulsi, -pulsum, -ere – штовхати, гнати, просувати наперед) вже не вимагає довголітнього процесу скорочення пояснення, а в кожній мові може виглядати як пропелер, що має означати – пропелер та й годі. Отже час, розвиток культури й розвиток української лексикографії помежують зовсім точно ділянки словників тлумачних, енциклопедичних і паралельних.

б) Цей Словник дає багато нового матеріялу, визбираного з нового українського письменства останніх літ, з української преси, з сучасних невеликих практичних словників. При тому очевидно, що й тут визбірування та підбирання матеріялу мало на оці практичні потреби теперішнього культурного робітника, урядовця, співробітника техничних закладів то-що. Отже подано головним чином те, що може вимагати справки чи вияснення в сучасній пресі, загальній і спеціяльній, в науковій літературі, в техничних працях і в урядовому, канцелярському листуванні.

в) Подаючи при деяких словах фразеологичні звороти, Словник віддав перевагу тому, що може бути названо українізмами, себ-то в дослівному перекладі на російське дасть інший зміст, невірне значіння, або й таке, як бігти з копита (ехать галопом) в дослівному перекладі не дасть нічого. Тому фразеологичні вислови подаються тільки більше специфичні та допомічні в зрозумінню керування слова, тим часом, як звичайні звороти легко зрозуміти з самого українського тексту. До дієслів дасться здебільшого управління, керування в питальній формі – кого, до кого, що, на що, що, – а це вже єсть шлях фразеологичного словника. Даються також основні форми, принаймні, не аналогичні російським, відбіжні від них, що допомагає користувачеві мати основні віхи відмінювання слова.

Товаришами в праці складача й редактора були В. В. Глухенко, І. М, Зубків, А. А. Новоселецький, М. І. Павловський, П. А. Сумовський, С. Г. Титаренко, А. І. Харченко, П. Є. Чикаленко, І. П. Якубовський, що провадили: 1) укладання основної номенклатури за Б. Грінченком, 2) виправляння й перероблювання задавнених чи неповних, чи неточних, чи хибно розроблених слів, а також фразеологичних висловів, 3) доповнювання з нових джерел та 4) техничну редакцію рукопису.

Джерела були такі: 1) «Словарь української мови», що зібрала редакція журнала «Кіевская Старина», упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко. 2) Рукописний матеріял акад. А. Кримського, збираний коло 30-ти років у рідних околицях академика на Звинигородщині (коло 5000 слів). 3) Контрольні експедиції по свіжий матеріял до творів Івана Франка, Л. Мартовича, М. Черемшини, Б. Лепкого, О. Левицького, С. Васильченка, до газети «Пролетарська Правда», де провадиться досить вдумлива праця над виробленням спеціяльно газетної мови (зокрема використана власна збірка редактора мови «Пр. Правди» М. Гладкого), до техничного словника В. Дубровського, до термінологичних словників – хемичного О. Курилової та геологичного ак. П. Тутківського, до численних рукописних додатків М. Комарова (М. Уманця), до словника М. Левченка, що їх мені ласкаво надіслав Б. М. Комаров, та до матеріялів, що належать В-ву «Горно». 4) Етнографичні матеріяли з Катеринославщини, Кам’янеччини, Чернігівщини, Поділля, Київщини, що їх переглядав я за дозволом ак. А. М. Лободи та В. П. Петрова з «Етногр. Комісії» УАН. Між ними особливо цінні були збірки А. Вержбицького з Катеринославщини та Л. Юркевича з Поділля. Невеличку збірку своїх власних записів прислав через П. М. Білоскурського крилаш рибальської артіли з села Дуфинки з-над Чорного моря, П. І. Сакович, що нотую з особливою приємністю. Пошукування й вибір дали чи то нові ненотовані в Б. Грінченка слова, чи нові значіння слів, чи додаткові їм значіння. Додатки виносять подекуди показне число, – отже на літеру «З» їх більше тисячі, на «П» коло двох тисяч основних слів, не рахувавши нового розроблення, чи часто й зовсім іншої редакції, а всього разом біля 10.000 доданих слів. За не дуже довгий час загальний огляд нашого лексичного надбання показує й дає імпозантний та живий поступ проти лексичного запасу наших словників дореволюційної доби.

Річ зрозуміла, що не всі новотвори й не все органично розросле потрапить до нашого Словника, але здебільшого складачі намагалися тримати руку на пульсі сучасного лексичного стану української мови. Річ зрозуміла, що в компетенцію складача не входить оцінювати більшу чи меншу легальність новоутвореного слова, – коли воно пішло й уживається, український новохрищеник у мові має потребу лиш знати, що воно за одно, і знайти його в нашому Словникові, а вже чи воно утворене lege artis, чи modo domestico, – це справа не цього Словника та і навряд, чи взагалі словникова.

Так уявляючи собі завдання й обсяг цього Словника, працювали ми в найліпшій вірі, що він хоч у якійсь мірі задовольнить невідкладну потребу широкого громадянства на Україні в українсько-російському словникові, і що самий культурний рівень цього громадянства незабаром стане так високо, аж з’явиться нова невідклична й невідкладна потреба вже в тлумачному великому українському словникові.

Зауваги до електронного варіянту

Слова (назви статтей), які в статті-оригіналі записано скорочено, в варіянті подано повністю: наприклад, замість статті-оригіналу «Бібліоте́кар, -ря – библиотекарь; -ка – библиотекарша» – «Бібліоте́кар, -ря – библиотекарь; бібліоте́карка – библиотекарша». Теж стосується використання дужок на позначення того, що слово має два варіянти написання: замість, наприклад «Бідня́г[к]а – бедняга» — «Бідня́га, бідня́ка – бедняга). Те ж стосується головного слова, яке в статтях автор скорочував до першої початкової букви: нариклад в статті «Бігун» замість «Б. південний…» – «Бігун південний…» Залишено як є відмінювання: тобто «Алма́з, -зу», а не «Алма́з, алмазу». Виправлено деякі помилки, проставлено деякі пропущені наголоси.