Іван ЮЩУК, професор, завідувач кафедри слов'янського і загального мовознавства

Міжнародного інституту лінгвістики і права

"Україна молода" 2001.01.25

 Сьогодні в різних виданнях, хто як хоче, так і пише слова. Це аж ніяк не сприяє мовній культурі суспільства й особливо негативно впливає на стан грамотності учнів: правила вимагають одного, а в пам'яті фіксується інше написання. Як і в державі, так і в правописі потрібний порядок. Правопис має стати законом: подобається він мені чи ні, а я повинен його неухильно виконувати.

Тим часом попередні редакції українського правопису – і 1960, і 1993 років – далеко не бездоганні, не всі його правила відповідають внутрішнім законам української мови. То чи можна закріплювати їх, не вдосконаливши? Цей було б лише на шкоду нашій мові. У проекті найновішої редакції правопису більшість таких хиб усунено.

Давно вже потрібно було впорядкувати вживання літери Ґ. Це звук (поряд із г) є споконвічно в нашій мові, й ігнорувати його не маємо права. Проект правопису дає оптимальне розв'язання цієї проблеми: у запозичених загальних та власних географічних назвах відповідно до традиції будемо й далі писати букву г, а в особових іменах та прізвищах вживатимемо г або ґ відповідно до мови-джерела. Отже, геній так і зостанеться генієм, але німецький філософ Hegel уже не перетворюватиметься на українського Гегеля, а залишиться таки німецьким Геґелем, як і поет Goethe буде Ґете, а не Гете, а Heine - Гейне (хоч було б справедливо, якби ми й цього великого поета називали-таки його справжнім німецьким іменем Гайне).

Чимало клопоту, особливо учням, завдає написання і та и в іншомовних власних назвах. Коли йдеться про вишивку, пишемо ришельє (відповідно до вимови), а прізвище французького кардинала мусимо писати Рішельє, так само дизель-мотор, а його винахідник - Дізель, одиниця електричної провідності сименс, а вчений - Сіменс, обрис предмета силует, а французький діяч, якого було зображено таким чином, - Сілует. До речі, як у французькій, так і в німецькій мовах нема м'яких ні р, ні д, ні с. Пишемо Сизрань, Сиктивкар, Сибір, Симбірськ (іншомовні, навіть не слов'янські назви), але мусимо писати Сімферополь, Сідней. Цей різнобій усувається поширенням правила "дев'ятки" на правопис також іншомовних власних назв.

Українській мові не властивий збіг голосних. Вона його уникає зокрема й за допомогою чергування голосних з приголосними у – в, і – й: дощ іде – дощ не йде, віриш у справедливість – вірю в справедливість. Тим часом у словах іншомовного походження такі збіги не рідкість - спробуйте вимовити вголос: інаугурація. Саме на усунення такого ненормального для нашої мови збігу голосних і спрямовані деякі новації в правописі. Зокрема, цілком слушно пропонується писати (й вимовляти) інавгурація, авдиторія, фавна, авдієнція, як ми вже давно пишемо автомат, автор, автомобіль. Цьому має слугувати й відновлення звука й у словах типу матеріальний (матерій + альний), преміальний (премій + альний), геніальний (геній + альний). Адже пишемо парафіяльний, лояльний, діяльний. З тої ж причини треба все-таки писати проєкт (латинське projectus, однокореневе зі словами суб'єкт, об'єкт), а не проект, хоч до такого звучання ми й звикли. До речі, серби подібні слова пишуть з літерою й: материjални, проjекат - і звучать вони приємно.

В українській мові не можуть бути м'якими губні м, в, п, б, ф, шиплячі ж, ш, дж, ч (пом'якшуються лише подовжені шиплячі: затишшя, роздоріжжя, річчю), задньоязикові к, ґ, х та глотковий г, як це є в російській чи польській мовах. Якщо ж в українській мові колись таке траплялося, то або виділявся звук й (п'ять), або приголосний подовжувався (ніччю). Тому неприродно звучать у ній слова в такому написанні, як бюро, купюра, гяур, Кяхта тощо. Українець їх звичайно вимовляє: б'юро, куп'юра, г'яур, К'яхта і под. Саме таку вимову й пропонує зафіксувати нова редакція правопису.

Давно у побуті прості люди кажуть: прийшов з кіна, їхав метром; нормативним стало відмінювання слів пальто, пальта, в пальті; ситро, ситра, із ситром, а проте правопис щодо використання таких слів і досі орієнтує українців переважно на французьку граматику. Тому, мабуть, доречно все-таки узаконити народний варіант вживання подібних слів, консерватизм тут лише збіднює мову, позбавляє її природності.

Можна лише схвалювати дальше скорочення кількості загальних назв із подвоєними буквами на позначення приголосних. Водночас варто було б зняти також подвоєння букв у власних географічних назвах, бо хіба не все одно, як написати: Гаванна (так колись писали) чи Гавана; Ліссабон (росіяни тут подвоюють букву с) чи Лісабон (ми не подвоюємо букви с); Аппеніни, Апенніни, Апенінни чи Апеніни. До речі, американці назву своєї річки пишуть з трьома подвоєннями: Mississippi, ми ж тим часом робимо лише одне: Міссісіпі, а можна було б обійтися й без нього: Місісіпі. Серби в таких назвах не подвоюють жодної букви, і від цього їхня географія не страждає.

Слово пів слід писати окремо, воно має на це право, як і будь-яке інше слово (принаймні позбудемося такого неестетичного написання, як пів-Києва). Зайвою є буква й у словах типу фоє, секвоя, параноя, адже ми обходимося без неї, пишучи буєр, рояль, фаянс (менше винятків – менше помилок). Нічого страшного не станеться, коли одні писатимуть міф, ефір, сад Гефсиманський, а інші - міт, етер, сад Гетсиманський, як ми й тепер вживаємо то Тадей, Тодось, Марта; то Фадей, Феодосій, Марфа.

Мабуть, треба було б повернути ь (м'який знак) на його колишнє останнє місце в алфавіті. Це було б логічно й практично: буде менше плутанини в користуванні словниками й менше труднощів у створенні нових словників української мови.

Але навряд чи варто відновлювати колишні форми іменників III відміни в родовому відмінку однини - радости, соли, любови. Закінчення -и в такому разі буде вживатися лише в частини іменників цієї відміни і сприйматиметься як виняток. Це стосується й написання слів з початковою буквою и типу инший, иноді, иржа. Така вимова забута якщо не всіма українцями, то принаймні переважною більшістю їх. Це може й справді створити якісь додаткові правописні труднощі.

А щодо лементу, здійнятого деякими засобами масової інформації, особливо російськомовними, стосовно впорядкування українського правопису, то це нагадує славнозвісну тьотю Мотю з п'єси М. Куліша "Мина Мазайло". Її до нестями обурювало те, що напис "Харьков" замінили на "Харків". Не буде нічого дивного, якщо одного дня з'явиться ще й нота російського Міністерства закордонних справ з приводу змін у нашому правописі.