"Україна молода" 2001.01.17

 Чому українська громадськість так мляво обговорює запропоновані правописні зміни?

 Запропоновані експертною робочою групою зміни до українського правопису викликали цілу зливу коментарів – здебільшого негативних. Пересічний українець сахнувся від однієї думки про те, що його можуть змусити відмінювати слово "кіно" – попри те, що він з власної ініціативи відмінює, приміром, "пальто". А проте запропоновані зміни не затверджуються "згори". Навпаки, пропозиції винесено на обговорення широкого загалу. І саме враховуючи відгуки педагогічних колективів, редакцій газет та усіх небайдужих 15 лютого цього року Національна правописна комісія при Кабінеті міністрів вирішуватиме, які з 19 нововведень в українському правописі затвердити, а які ні. Окрім того, якщо зміни й буде затверджено, то дві норми правопису – змінені і чинні зараз - діятимуть одночасно. Зазначимо, що вперше з 1927 року до обговорення правописних змін фахівці залучають громадськість.

Про те, наскільки доцільними сьогодні є зміни в українському правописі, – у розмові з директором Інституту української мови НАНУ Василем Німчуком.

– Василю Васильовичу, за якими основними критеріями Інститут української мови готував нову редакцію українського правопису?

– По-перше, ми хотіли, щоб українська мова мала на письмі такий вигляд, який максимально відображав би її структуру, тобто щоб правопис відтворював специфіку української мови і її фонетики. По-друге, ми прагнули до спрощення граматичних правил, до того, щоб у новій редакції правопису було менше винятків. Наприклад, слово "фауна" походить від імені грецького бога Фавна, тому пропонуємо писати "фавна", бо це більше відповідає нашій фонетиці. Тобто зміни мають на меті вирівняти граматичні правила та спростити написання. Наприклад,  пів на п'яту ми пишемо окремо, піваркуша – разом, пів'яблука – через апостроф, а пів-Києва – через риску. Ми пропонуємо все писати окремо. Бо таке різноманіття у написанні є копією російського правопису. У російській мові слово "пол" означає "підлога" або "стать". Окремого слова "пол" у розумінні половина, як у нас "пів", немає. Тобто ми просто спрощуємо правопис: пропонуємо у всіх випадках писати окремо. До речі, у Росії зараз працює орфографічна комісія, і виникають питання, як писати слова з їхнім "пол". Окрім того, ми прагнули реабілітувати дещо з того, що було вилучено з українського правопису у 1933 році.

– Які правила за часів СРСР були вилучені з правопису 1933 року?

– Правило про закінчення на -и іменників в родовому відмінку (радости, вісти). "Імени" – ще залишалося в правописі 1933 року. Після війни вже писали "імені", тобто просто прирівняли до російського звучання. Нині в Україні відбувається сильна суржикізація словникового складу: "Воно канєшно да, потому шо шо ж". Але потроху суржикізується і граматична система, а це дуже небезпечно. Коли говорять "два робітника" і "три спортсмена", це і є вплив російської граматичної системи. Стосовно до тих правил, які в 1933 році було викинуто, то це не означає, що ми збираємося реабілітувати їх усі. Дещо в газетах та офіційній мові не вживалося, але збереглося "на околицях" радянського мовлення, залишилося у вжитку. Я вважаю, що саме такі елементи можна підживити. На Полтавщині і досі кажуть "соли". Або всі пишуть патріарх України-Руси, а не Русі. Але ми не пропонуємо воскрешати щось зовсім забуте. Дещо з того, що ми пропонуємо, незвично для загалу. Але ми і не вважаємо, що все, запропоноване нами, буде прийнято. Зовсім не означає, що в остаточній редакції правопису усе буде згідно нашого проекту. Тому ми й виносимо проект на обговорення широких верств населення.

– Як ви планували здійснювати обговорення проекту українського правопису і наскільки вдалося це здійснити?

– Після 1926 року ми вперше виносимо проект правопису на обговорення. Бо всі правописи після 1927 року інститут видавав без жодних обговорень. Як на мене, громадське обговорення триває досить мляво. Бо всі зацікавилися правописними змінами лише після засідань Ради з питань мовної політики при Президентові України. Хоча ще в 1999 році в Одесі відбувся конгрес україністів, і тоді в рамках конгресу на засіданні вперше обговорювали проект правопису. Ми розіслали проект правопису до вищих навчальних закладів, деяких редакцій. До нас надійшло близько сімдесяти відгуків від університетів, різних видань. Є кілька відгуків цілком позитивних, є й такі, автори яких не сприймають нічого із запропонованого взагалі. Але загалом фахівці ставляться позитивно. Важливим для нас є і ставлення вчительства, й інших верств населення. Тому ми підготували скорочений варіант пропонованих змін до правопису для обговорення широкого загалу.  Але ми виносимо пропоновані зміни на обговорення усієї громадськості, і лише після цього буде їх остаточне затвердження. Але широкого обговорення, на жаль, не вийшло. У нас є вже багато відгуків: одні сприймають "радости", але не сприймають "імени", інші сприймають "імени", але не сприймають "соли" тощо. У середньому пунктів десять люди сприймають, а "инший", "радости", "імени" – приблизно наполовину.  Звичайно, найавторитетнішою є думка фахівців. Для вивчення цього проекту було створено Правописну комісію при Президії НАНУ, до складу якої входять мовознавці, письменники, літератори, освітяни. 15-16 лютого буде зібрання Національної правописної комісії при Кабінеті міністрів і ще одне обговорення проекту правопису.

– Після оприлюднення пропонованих змін до правопису деякі засоби масової інформації виступили з критикою цих нововведень. По-перше, через брак коштів, по-друге, дехто вважає, що зміни спричинять лише зайву плутанину. Як ви переконуєте опонентів у необхідності змін у правописі?

– Опоненти нам закидають, що зміни у правописі не на часі, нехай усе залишається, як було. Але все ж таки якісь зміни у правописі мусять бути. І деякі зміни на даному етапі ми вважаємо доцільними. При підготовці проекту ми максимально враховували всі можливі зміни. Не обов'язково дозволяти вживати паралельно маратон (марафон) чи етер (ефір). Але ці слова є у вжитку. Якщо вдова Чорновола має ім'я Атена, ми не будемо називати її Афіна. Ми вважаємо позитивним те, що оприлюднили пропоновані зміни, і очікуємо не критики, а обговорення. Деякі з наших пропонованих змін, я думаю, не мусять викликати дискусій. Наприклад, іншомовні власні назви мусять звучати якнайближче до оригіналу. По-німецьки Ґанс означає "гуска", а Ганс – це Іван. Ми запропонували розрізняти ці слова. Бо трапляються цікаві історії. Наприклад, кандидатом у президенти у США був Альберт Ґор, а не Гор. Бо "гор" англійською  - жінка легкої поведінки. Та в перекладі на українську

американці чують, що їхній Ґор – пан Гор.

– Проте, погодьтеся, що для українців досить незвичним видається, наприклад, відмінювання слів "метро", "депо", "кіно": у метрі, у депі.

– Але слово "пальто" вже всі звикли відмінювати. Часто відмінюють і слово "ситро". Звичайно, "у метрі" люди говорити не звикли. Якщо це правило не пройде, ми його не затверджуватимемо. Але відмінювати ці слова потрібно так, як це притаманно українській мові. Хоча ми звикли не відмінювати слова і пишемо: прийшов з віче, хоча "віче" – іменник середнього роду, як "поле". Можливо, цей пункт не буде прийнято, бо декому видається, що він спрощує мову. Але принаймні 10 пунктів є цілком раціональними. Наприклад, ніхто не пише Ватікан – лише Ватикан, Турин. Згідно сучасного правопису, виходить, що мотор-дизель, а його винахідник  - Дізель. Тобто, знову-таки, ми спрощуємо правопис. На Полтавщині, наприклад, і досі говорять соли, иржа, виї. Дивно, але не сприймається написання б'юро, п'юпітр, хоча справжні українці інакше і не скажуть. Хоча було парашют і жюрі, але вже звикли і до журі, і до парашуту. Взагалі, у правописі багато умовного, але ця умовність мусить відбивати живу мову.

– Василю Васильовичу, а чи можна створити канонічний правопис "на усі часи", чи за кілька років знову потрібно буде змінювати правопис?

– У деяких народів, наприклад у англійців, у правописі нічого не змінюється протягом сотень років. Узагалі вважають, що в правописі потрібно дотримуватися здорового консерватизму. Але як визначити, де закінчується здоровий консерватизм і починається "хворий"? Мова розвивається, і бажано робити зміни у правописі. Ми створюємо не новий правопис, а лише нову його редакцію. Відбуваються зміни, і мова йде вперед. Ми просто прагнемо до спрощення та реабілітації деяких елементів правопису 1927 року (матерія – матеріяльний). І ми враховуємо тенденції, як-от тенденцію писати "смерти", "радости" тощо. Але хтось нападає на нас, а хтось хоче саркастично висміяти.

– А як сприйняли в діаспорі пропоновані зміни у правописі?

– Якщо ми приймемо правописні зміни демократичним шляхом, тобто після обговорення у суспільстві, то вони також погодяться з цими змінами. Представники діаспори кажуть, що не хочуть мати окремий правопис. У діаспорі розуміють, що основний контингент українців проживає в Україні. Президент Вільної академії наук у Нью-Йорку Шевельов сказав, що який правопис ми приймемо, таким вони і користуватимуться. Що ж до запропонованих змін, то Шевельов відзначив, що "це один з найкращих українських правописів, які я читав, але не ідеальний, бо ідеальних правописів не буває".

Шевельов  є авторитетним фахівцем серед мовознавців. Зараз йому 92 роки, а коли приймали правопис 1927 року, він був молодим, і увесь подальший розвиток мови, зокрема і в діаспорі, відбувався на його очах. Загалом до запропонованих нами змін у діаспорі ставляться позитивно, але не сприймають, наприклад, наше "ноу-хау", а хочуть, щоб було ноу-гау. Я відповів, що написання ноу-гау не робить честі українській мові, бо наше г дзвінкіше, ніж англійське h.

– Дехто вважає, що поправки до правопису вносяться для того, щоб "штучно" віддалити українську мову від російської. Чи є підстави справді так вважати?

– У новій редакції правопису немає жодного правила, яке б не відображало живого східно-українського мовлення. Лише слова "етер", "катедра" тощо походять з західно-української традиції. Але це не означає, що ми прагнемо "відмежуватися" від російської мови. Ідеться про те, щоб правопис був відповідним до нашої мовної системи. Коли російська мова була панівною і вивчали одночасно дві мови, було якесь виправдання у тому, що існували схожі правила у правописі двох мов. Але тепер нам немає ніякого сенсу підлаштовуватися під російський правопис. Ідеться про дух мови, історію мови, то для чого ж мавпувати і в когось щось запозичувати. Ми нічого не маємо проти росіян, і мені здається, що російськомовне населення якось нацьковують, щоб викликати спротив проти правописних змін як проти чогось недоброго.

 

Розмову вела Оксана Остапенко.

 

Довідка "УМ"

 

За свою тисячолітню історію український правопис не зазнавав такого інтенсивного спеціального колективного опрацювання, як протягом останніх 80 років. Ще за Центральної Ради  у 1919 році вийшли друком "Найголовніші правила українського правопису", складені Правописною комісією на чолі з академіком Агатангелом Кримським. Ці правила – основа вітчизняної орфографічної системи і донині.

У 1926 році проект "Українського правопису" було опубліковано для обговорення. У 1927 році його затвердила Всеукраїнська правописна конференція, а 1928 року – нарком освіти Микола Скрипник. Усі подальші зміни у правописі приймали без жодного обговорення. У 1933 році правописна комісія на чолі з Хвилею переробила "Український правопис", визнавши норми 1927 (1928) років націоналістичними. Наступну редакцію правопису українські лінгвісти розробляли під час Вітчизняної війни в евакуації в Уфі уже з 1942 року. Були спроби відновити дещо з правил 1927-1928 років (зокрема букву ґ), але невдалі. Після затвердження проекту Григорієм Тичиною редакцію "Українського правопису" було схвалено Радою народних комісарів у травні 1945 року. Проте 1956 року було видано "Правила русской орфографии и пунктуации", що спричинило зміни і в українському правописі: у написанні великої і малої букв, у написанні разом та окремо, в пунктуації. Нова редакція "Українського правопису" вийшла друком у 1960 році. Нині офіційні видання, більшість друкованих органів масової інформації, книгодрук, освіта використовують чинний "Український правопис" у його редакції 1960 року з невеликими змінами 1990 і 1993 років.