"Україна молода" 2002.04.02
Ольга Кочерга, кандидат фізико-математичних наук,

Володимир Кулик, кандидат політичних наук

Нещодавно в Інтернеті з'явилася постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2002р. N 198 "Про Українську національну комісію з питань правопису". Вона нагадала всім причетним і зацікавленим, що цього року минає термін накладеного торік розпорядженням Президента мораторію на розгляд правописних змін. Можливо, постанова навіть свідчить, що термін уже минув і розгляд поновлено. Тож варто пригадати, за яких обставин мораторій було накладено, і поміркувати над тим, як уникнути повторення перейденого.

Мабуть, багато хто з читачів пам'ятає, що Президентове розпорядження покликане було заспокоїти громадськість, яка раптом активно зацікавилася правописними проблемами. Хвиля цього зацікавлення здійнялася наприкінці грудня 2000 року після оголошення тодішнього віце-Прем'єра з гуманітарних питань Миколи Жулинського про те, що невдовзі правописна комісія розглядатиме підготовлений мовознавцями проект нової редакції правопису. В газетах, на радіо, телебаченні та в Інтернеті негайно почалася кампанія "громадського обговорення", під час якої за галасливим обуренням прибічників status quo, що спиралися на невідомо звідки взяту чи довільним чином витлумачену інформацію, годі було почути розважливі голоси компетентних людей, що намагалися розглядати наукову проблему виважено, саме як наукову.

Аргументами представлені в ЗМІ "представники громадськості" не перебирали. Вони ввважали, скажімо, що листа "жіночки з Полтави" цілком можна протиставити академічному мовному атласові - як це робив академік (!) Петро Толочко. Апелюючи до мовної традиції, можна "не торкатися" історії проблеми й оголосити традиційними норми, накинуті (без найменшого натяку на громадське обговорення) редакціями правопису 1933, 1946 та 1960 років. Можна говорити про "новий" правопис чи "нововведення", цілком ігноруючи той факт, що йдеться здебільшого про відтворення вилучених норм правопису 1929 року. Можна далі тиражувати міф про той правопис як "галицький" чи "діаспорний" і не загадувати, що укладали й приймали його в Харкові фахівці зі Східної України, намагаючись правильно відбити особливості структури й вимови києво-полтавського діалекту, що лежить в основі загальноукраїнської літературної мови, тоді як комісія Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові погодилася прийняти цей правопис саме заради збереження єдності української літературної мови, попри численні зауваження та гостру критику галицьких мовознавців і письменників. Можна просто залякувати необізнаних людей тим, що пропоновані зміни заплутують мовців та ускладнюють опанування української мови, оминаючи або перекручуючи ті пункти проекту, які спрямовані саме на спрощення норм правопису, на усунення суперечностей, що ними рясніє текст чинної редакції 1993 року (згадаймо алгориТм і логариФм чи магнЕтохімію та магнІтобіологію). І, зрештою, можна говорити про радикальний перегляд правопису, тоді як переважна більшість пропонованих змін стосуються слів чужомовного походження й мало заторкнуть загальнолітературну мову.

Тенденційність панувала навіть на офіційному академічному й урядовому рівні. Ще навесні 2000 року постановою Президії Національної академії наук України створено Комісію з вивчення проекту нової редакції українського правопису під головуванням академіка Івана Кураса. В листі, розісланому невдовзі потому в наукові й навчальні установи, вміщено "перелік нововведень", поданий як стислий виклад сімнадцяти передбачених проектом змін до правопису, що їх мали обговорювати науковці й педагоги. Пункти до обговорення сформульовано так, що читач, не бачивши тексту проекту (а його видрукувано мізерним накладом, і примірника годі дістати), підсвідомо відчуває спротив до пропонованих змін. Жоден із 17 пунктів текстуально не збігається з відповідним пунктом проекту, лише два пункти передають зміст відповідних положень без спотворення їхньої суті. Лист демонструє широкий набір засобів кривотлумачення тексту - від заміни твердження на протилежне до зміщення акцентів, що цілком чи частково змінює сенс пропозиції.

Не менш вагомий внесок до профанації громадського обговорення зробив і міністр освіти Василь Кремень. Коментуючи для каналу "1+1" заяву Жулинського про майбутній розгляд змін на засіданні правописної комісії, він сказав, що не знайомий із пропонованим "новим правописом", але не завагався відразу назвати себе "противником нововведень". Ця демонстрація невмирущості сумнозвісної позиції "не читав, але скажу" мала позбавити зайвої сором'язливості підвладних п. Кременю педагогів. Не кажучи вже про те, наскільки вільно могли висловити свою думку ті, в кого вона відрізнялася від міністрової, але хто за останні роки мав не одну нагоду пересвідчитися у сваволі влади щодо тих, хто дозволив собі не послухати її настанов.

Не дивно, що Президентове доручення відкласти до 2002 року ухвалення змін і провести тим часом їх широке обговорення журналісти та чиновники сприйняли як заклик припинити будь-які дискусії. Публікацію матеріалів на цю тему в ЗМІ припинено. Відгуків науково-педагогічної громадськості не оприлюднено й навіть не надано для ознайомлення авторам проекту. Проте це "усунення проблеми" не розв'язало її й замість відвернути провописний хаос, яким рік тому лякали непоінформованих громадян супротивники змін, продовжило його буяння. Періодичні та книжкові видання далі базуються на різних правописних системах, або й - дедалі частіше - на жодній. У книгарнях одночасно продаються кілька правописних словників, що суперечать один одному та досі чинній редакції правопису (винятком не є навіть нормативний академічний словник, два видання якого, до того ж, містять істотні відмінності). Наслідком цього штучно створеного стану, доповненого змішуванням у головах українців державної мови та "общепонятного языка", буде неграмотність наступних поколінь.

Згадана на початку статті недавня постанова Кабміну, здавалось би, повертає надію на те, що зміни до правопису буде конструктивно обговорено й невдовзі ухвалено - в тому обсязі, який визнають за доцільний кваліфіковані й не скуті владними настановами фахівці. Проте новий склад комісії цю надію захитує. Із нього виведено багатьох відомих мовознавців, зокрема й авторів проекту - задля того, либонь, аби вони не могли опиратися його відхиленню? В комісії не залишилося жодного представника діаспори - як тепер забезпечити так довго проголошувану засаду соборності правопису й уникнути ситуації, коли діаспора не прийме ухваленої без її участі та всупереч її думці нової (тобто старої) редакції і правописний розкол серед українців триватиме? Натомість до комісії введено деяких представників інших галузей, відомих своїм негативним ставленням до проекту. Зокрема, історика Петра Толочка, що обгрунтовує свої погляди "голосом широких народних мас", та фізика Володимира Широкова, який на чолі Українського мовно-інформаційного фонду видавав масовим накладом повні суперечностей і недоречностей правописні словники, не чекаючи затвердження нового правопису. Співголовами комісії призначено історика Івана Кураса - автора (принаймні підписанта) згаданого тенденційного листа, та філософа Василя Кременя, про упереджене ставлення якого до проекту також ішлося вище. Отже, перевагу надано прибічникам status quo. Тож із розглядом пропонованих змін можна більше не зволікати. Скоро влада через підконтрольні їй медії урочисто оголосить українському народові, що правопис і далі спиратиметься на традицію - звично забувши згадати, як і хто ту традицію народові накидав.