§ 6. ЗНАЧІННЯ Й УЖИВАННЯ ОДНИНИ

 

Кожному добре зрозуміло, чим відрізняється однина від множини, а проте бувають випадки, коли ця різність затирається, ц.т. коли однина заступає множину, означає множність.

 I. Множинне значіння мають насамперед ті збірні слова, що їх у множині не вживаємо. Здебільшого вони належать до ніякого роду й закінчуються на -я (правописне). Означують вони якийсь загал, масу, що складається з багатьох матеріяльних часток чи взагалі з якихось одиниць; напр.: вугілля, лушпиння, зілля, колосся, пір’я, шмаття, клоччя, насіння, сміття, череп’я, волосся, листя, лахміття, каміння, баговіння, коріння, дуб’я, гілля, бадилля, багаття, повітря й т. інш.

 Частенько такого вигляду слова мають абстрактне, уявне значіння, характеризуючи цілу низку якихось рефлексів, фізичних моментів і т. інш.; напр.: почуття, життя, напруження, знання, розуміння, здивування, чекання, вагання, вражіння, каяття, божевілля, надхнення, завзяття тощо.

 Що правда, уявні збірні слова в українській літературній мові поволі виходять із меж однини, і багато. їх має вже й форми множини; напр.: бажання, значіння, вражіння й інш. Виходячи з меж однини, ці слова водночас і поширюють звичайно своє значіння, починають символізувати не лише якийсь процес (оповідання, напр.), а й конкретні наслідки його (напр.: у цій книзі багато цікавих оповідань).

 II. Збірно-множне значіння часто мають і деякі слова жіночого роду на -а, -я (напр., на -ота, -ва, -ина, -ня й інш.): голота, біднота, босота, кіннота, німота, свинота, панота, дрібнота, татарва, черва, мишва, ляхва, кінва(багато коней), комашня, собачня, босячня, салдатня, офіцерня, старшина, городина, садовина, малеча, сторожай інш.

 Зміна наголосу в деяких із цих слів може відбиватися й на значінню якогось слова; напр.: сліпо́та – якийсь загал, збірність, а сліпота́ – прикмета, фізичний стан; так само бідно́та – загал, а біднота́ – нестатки, матеріяльннй стан; у слові старшина – вагання, старши́на́ – одна людина й багато людей.

 III. Із збірним значінням бувають частенько й слова ніякого роду на -ство,-цтво; напр.: козацтво, жіноцтво, братство, людство, учительство, школярство, бурсацтво, духівництво, птаство, панство, парубоцтво, товариство, робітництво, багатство й інш.

 IV. Рідше мають збірне значіння слова жіночого роду на приголосний; напр.: галич, гусінь, молодь, челядь, людність, більшість, меншість тощо.

 Сюди ж стосується й уже згадуване (в § 1) всяка звір (провінціялізм). Це слово справді частіше має збірне значіння, а буває звичайно роду чоловічого; напр.: У темнім лісі, за горами зібравсь усякий звір: вовки, лисиці з ховрахами, зайці дурні, шкідливий тхір і ще там деяких чимало (Л. Глібів). Коли мовчить ліс,.. дрібний звір ходить (М. Хвильовий).

 V. Звичайно різність між одниною й множиною цілком затирається й тоді, як ми вживаємо однини таких слів, що взагалі означують множність; напр.: народ, військо, отара, табун, череда, зграя, люд та інш. У старій мові при таких словах, коли вони бували підметом, іноді вживалося навіть множини присудка; напр.: Орда... в Крим повернули (Літопис Самовидця). Військо гетьмана собі вибрали (Літоп. Самов.). Старшина козацькая мусіли стояти (Літоп. Самов.) й інш. Аналогічні випадки трапляються і в старших письменників; напр.: Козацтво... усе до одного дивувалися на сюю кумедію (Квітка-Осн.). Зійшлися сама ближня рідня (Квітка-Осн.).

 У сучасній літературній мові при таких словах-підметах присудок має вигляд однини, і лише зрідка тут із одниною конкурує множина; напр.: Більшість протестувала (протестували). Решта пішла (пішли) додому й інш.

 Множно-збірне значіння має й однина назов усяких рослин (на полі й зерно), сипців, рідин та інших матеріяльних подільних мас; напр.: овес, жито, ячмінь, пшениця, кукіль, мох, горох, хміль, терен, льон, цибуля, щавель, каша, крупа, борошно, сало, попіл, пил, пісок, солома, полова, сіль, вода, мед, вино, крига, дим, туман, сніг, порох, шріт, сажай багато інш.

 Окремі частинки суцільних мас і одиниці рослин здебільшого означаємо словами з наростком -и́на; напр.: конопли́на, соломи́на, крижи́на, гороши́на, пороши́на, шроти́на, цибули́на, піщи́на й т. інш. Порівн. до цьогозвіри́на(азвіри́на – слово збірне, з наголосом на кінці).

 Багато збірних іменників, подібних до згаданих у цій рубриці, мають і форми множини (опріч однини), та тоді вже їхня множина має інший відтінок, інше значіння, а саме – розподільне; напр.: проса́ – просо, хліб – хліба́ (на полі), жито – жита́ й інш. Форми проса́, жита́ тощо означають – в кількох місцях або скрізь, а просо, жито – на якійсь певній ділянці (одній).

 VI. Заступає множину й однина таких слів, що взагалі не мають значіння збірних. Однина таких слів означає іноді або явище, що раз-у-раз трапляється, або цілу низку істот чи речей – неодмінно однакових, чимсь подібних одно до одного; напр.: Од Лимана до Трубайла трупом поле крилось (Т. Шевченко). Якби ви знали Богомольські ворота – птиці сила! (М. Хвильовий). У нашому лісі – самий дуб (Нар. опов.). Усякого купця з усяких місць наїжджає (Квітка-Осн.). На тих болотах багато качки, хоч трапляється й бекас і т. інш.

 Все це – так звана синекдоха, що в українській мові вона трапляється далеко частіше, як, напр., у російській чи в білоруській.

 Надто часто буває в українській мові синекдохічний родовий однини (замість множини) при наявних числових назвах і без них; напр.: В тії вдови дев’ять сина. Виступа ляха сорок тисяч, а гусара двісті. Коло неї стоїть двадцять чоловіка сторожів. Сто тисяч чоловіка й т. інш.

 Синекдохічний родовий однини чоловіка має загальне значіння (порівн., напр., до такого виразу: Нас було сто душ),а форма родового множини чоловіків уже мала б значіння індивідуалізоване (порівн. до російськ.: "Там было сто мужчин").

 VII. Може заступати множину, набираючи сили збірних іменників, однина ніякого роду прикметників, про що вже говорилося раніше (§ 5, п. VI); напр.: Як багатий скривиться, то всяке дивиться (Нар. приказка), ц. т. всі дивляться. Його мале й велике знає (Л. Глібів), ц. т. малі й великі знають.

 VIII. Слово кожний має множно-розподільне значіння; тому при ньому, коли воно буває підметом, присудок може мати вигляд множини; напр.: Порозходилися кожний у свою дорогу (Уваги О. Курилової). Пішли кожне додому й інш.

 Слова хто, хтось, дехто, ніхто так само іноді символізують множність; напр.: Дехто сміялись (Квітка-Осн.). Розійшлися гайдамаки, куди який знає: хто додому, хто в діброву (Т. Шевченко).

 Згадувані вже звороти одно одного, один одного, одна одну (див. § 5, п. VI) й інш. так само мають множно-розподільне значіння: Вони один одного покохали (Сл. Гр.). Один по одному лист у гаї осипається (Сл. Гр.) тощо. При цих виразах присудкове дієслово здебільшого має вигляд множини.